Комунікативно-когнітика компетентність майбутніх учителів іноземних мов за умов конфліктного дискурсу

Одеса

Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor at the Department of Germanic Philology and Methods of Teaching Foreign Languages South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky (Odesa, Ukraine)

COMMUNICATIVE-COGNITIVE COMPETENCE OF FUTURE TEACHERS OF FOREIGN LANGUAGES IN THE CONDITIONS OF CONFLICT DISCOURSE

This article describes the definition of the concepts of “competence”, “professional competence”, “professional pedagogical competence”, “communicative-cognitive competence”, “conflict discourse”. The given detailed description of the components of the “communicative-cognitive competence” (competences: linguistic; speech; social-cultural; strategic; discursive; pragmatic; social; cognitive) is defined. The definition of the concept of “conflictological competence” is introduced and described. The necessity of mastering the communicative-cognitive competence by the future teachers of foreign languages in the conditions of conflict discourse is grounded. The concept of “linguoconflictology” is briefly described. Two categories of conflicts which arise in the sphere of speech activity are designated - linguistic (because of language) and speech (using speech). We pointed out the knowledge about conflicts in the sphere of speech activity, which language teachers may need first of all and which will allow to apply speech means effectively for achievement of certain communicative goals in the conflict discourse. It is exposed, why complex mastering the communicativecognitive competence and conflictological competence as a constituent of professional competence offuture teachers offoreign languages will be the guarantee of successful conflict speech co-operation ofparticipants of communication, will help to solve a conflict, or to prevent it, not allowing the transition of a conflict situation into a conflict.

Recommendations are given concerning successful development of communicative-cognitive competence of future teachers of foreign languages: using the communicative methods (“discourse”, “debates”, “role-play”, “discussion”, “interview”) and cognitive methods (“brain ring”, “method of empathy”, “method of constructing the rules”, “method of constructing the notions”, “method of hypotheses”, “method of hyperbolization”, “method of agglutination”, “method ofprojects”) while conducting foreign languages practical lessons and lessons of the methods of teaching the foreign languages with the students of senior courses.

Key words: professional competence, professional pedagogical competence, communicative-cognitive competence, conflict discourse, speech activity, linguistic and speech conflicts, linguoconflictology, future teachers of foreign languages, communicative and cognitive methods.

Постановка проблеми

За останнє десятиріччя зміни у житті суспільства послужили чинниками переорієнтації системи вищої освіти. Однією з актуальних проблем сучасного етапу розвитку суспільства є професійна підготовка майбутніх вчителів різних профілів, тому що саме від них залежатиме підготовка висококваліфікованих і конкурентоспроможних фахівців майбутнього суспільства.

Із дискусій представників освіти та роботодавців стала зрозуміла необхідність опису нового типу освітнього результату, орієнтованого на рішення реальних завдань. Серед основних причин - трактування результативності освіти в термінах компетенція / компетентність і, відповідно, введення компетентнісного підходу до створення освітньо-професійних програм педагогічних вищих навчальних закладів.

Компетентнісна парадигма вищої освіти висуває принципово нові педагогічні підходи до професійної підготовки фахівців, ставить за мету докорінну перебудову всієї освітньої системи, надання їй принципово нових якісних вимірів і значень. Сучасний рівень фахової підготовки потребує саме компетентнісної організації всієї системи професійної освіти, в яку дедалі більше інтегруються знання лінгвоконфліктологічного спектру.

Аналіз досліджень

Проблемі готовності до професійної фахової діяльності присвячено багато праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, які розглядали професійну компетентність (В. А. Адольф, Б. С. Гершунський, І. О. Зимня, А. К. Маркова, Г А. Козберг, Дж. Равен, Г К. Селевко), педагогічну компетентність (В. Г Зазикін, Н. В. Кузьміна, Л. М. Мітіна, А. П. Чернишова), складники професійної компетентності, більш притаманні вчителям-мовникам: комунікативну компетентність (Д. Браун, Ю. А. Емельянов, Є. С. Кузьмін, Ю. І Пассов, Л. А. Петровська, Д. Хаймс), когнітивну компетентність (Дж. Андерсон, Дж. Брунер, В. Дружинін, Р. Солсо, М. Холодна), конфліктологічну компетентність (В. М. Ковальов, Б. І. Хасан). Хоча вказану проблему досить широко висвітлено в науковій літературі, не всі її аспекти можна вважати остаточно вирішеними.

Мета статті - науково обґрунтувати необхідність володіння комунікативно-когнітивною компетентністю майбутніми вчителями іноземних мов за умов конфліктного дискурсу.

Виклад основного матеріалу

Говорячи про компетентність взагалі, її можна розглядати як особистісний ресурс, становлення якого не обмежене часовими рамками та може відбуватися впродовж всього життя людини, як особистісну здатність фахівця вирішувати певний клас професійних задач у сукупності з набутими знаннями, досвідом і поведінкою. Крім того, «компетентності ґрунтуються на властивостях особистості та виявляються в певних способах поведінки, що спираються на психологічні функції людини» (Селевко, 2008: 9).

Насамперед розглянемо, який смисл вкладають учені в поняття «професійної компетентності». Так, наприклад, А. К. Маркова у структурі професійної компетентності вчителя виділяє чотири блоки:

а) професійні (об'єктивно необхідні) психологічні та педагогічні знання;

б) професійні (об'єктивно необхідні) педагогічні уміння;

в) професійні психологічні позиції, установки вчителя, що вимагаються від нього професією;

г) особистісні особливості, які забезпечують оволодіння вчителем професійними знаннями й уміннями» (Маркова, 1993: 7; Маркова, 1994: 7).

Б. С. Гершунський (Гершунський, 1990: 38) вважає, що категорія «професійна компетентність» визначається головним чином «рівнем власної професійної освіти, досвідом та індивідуальними здібностями людини, її мотивованим прагненням до безперервної самоосвіти та самоудосконалення, творчим і відповідальним ставленням до справи».

В. А. Адольф (Адольф, 1998: 5) під «професійною компетентністю» розуміє «готовність до продуктивної педагогічної діяльності» та визначає структуру професійної компетентності, що включає теоретико-методологічний, культурологічний, наочний, психолого-педагогічний і технологічний компоненти.

За сучасних соціально-культурних умов як основний вектор розвитку освіти в усіх країнах приймається парадигма компетентності, на яку слід орієнтуватися, визначаючи якість підготовки майбутніх учителів.

Н.В. Кузьміна у контексті педагогічної діяльності розглядала «компетентність» як «властивість особистості» та вважала, що професійнопедагогічна компетентність складається із п'яти елементів (видів) (Кузьміна, 1990: 90):

1. «Спеціальна і професійна компетентність у сфері дисципліни, яка викладається.

2. Методична компетентність у сфері способів формування знань, умінь в учнів.

3. Соціально-психологічна компетентність у сфері процесів спілкування.

4. Диференціально-психологічна компетентність у сфері мотивів, здібностей, напрямів учнів.

5. Аутопсихологічна компетентність у сфері достоїнств і недоліків власної діяльності й особистості».

Говорячи про професійну педагогічну компетентність майбутніх вчителів, а саме вчителівмовників - вчителів іноземних мов слід передусім звернути увагу на ключову комунікативно-когнітивну компетентність.

Як багатокомпонентне явище комунікативнокогнітивна компетентність має свою структуру, котра складається з таких компетенцій, як:

а) мовна; б) мовленнєва; в) соціокультурна; г) стратегічна; ґ) дискурсивна; д) прагматична; е) соціальна; є) когнітивна. Компоненти комунікативнокогнітивної компетенції можна ще доповнити. Стисло охарактеризуємо вищеперелічені компетенції.

Мовна компетенція - те саме, що лінгвістична компетенція. Володіння системою відомостей про мову, яка вивчається, за її рівнями: фонемним, морфемним, лексичним, синтаксичним. Можна володіти мовною компетенцією, якщо маєш уявлення про систему мови, що вивчається, і можеш користуватися цією системою на практиці. На якість мовної компетенції в мові, яка вивчається, впливає не тільки ступінь володіння нею, але і рівень компетенції в рідній мові. Мовна компетенція, за Н. Хомським, означає здатність розуміти і продукувати необмежену кількість правильних у мовному відношенні пропозицій за допомогою засвоєних мовних знаків і правил їхнього з'єднання. У дослідженні порогового рівня володіння російською мовою мовна компетенція визначається як «здатність конструювати граматично правильні форми і синтаксичні побудови, а також розуміти смислові відрізки в мові, організовані відповідно до чинних норм російської мови, і використовувати їх у тому значенні, в якому вони вживаються носіями мови в ізольованій позиції» (Пороговий рівень, 1996; Азімов, Щукин, 2009).

Мовленнєва компетенція «входить до складу комунікативної компетенції. Означає володіння способами формування і формулювання думок за допомогою мови й уміння користуватися такими способами у процесі сприйняття і породження мови. Слід говорити про кількісний і якісний склад мовленнєвої компетенції. Вона може бути більшою або меншою. Проте мовленнєва компетенція, як і мовна компетенція, є не самоціллю, а проміжною ланкою на шляху до комунікативної компетенції. Вона підлягає засвоєнню в обсязі, необхідному і достатньому для вирішення задач взаємодії у процесі спілкування відповідно до норм мови, яка вивчається, узусу і традицій культури цієї мови» (Азімов, Щукин, 2009).

Соціокультурна компетенція включає «сукупність знань про країну мови, яка вивчається, національно-культурні особливості соціальної та мовленнєвої поведінки носіїв мови і здатність користуватися такими знаннями у процесі спілкування, дотримуючись звичаїв, правил поведінки, норм етикету, соціальних умов і стереотипів поведінки носіїв мови. Соціокультурна компетенція входить до складу комунікативної компетенції та є її компонентом. Зміст соціокультурної компетенції може бути представлено у вигляді чотирьох складників:

а) соціокультурні знання (відомості про країну мови, яка вивчається, духовні цінності та культурні традиції, особливості національного менталітету);

б) досвід спілкування (вибір прийнятного стилю спілкування, правильне трактування явищ іншомовної культури);

в) особистісне ставлення до фактів іншомовної культури (у т. ч. здатність долати і вирішувати соціокультурні конфлікти у спілкуванні);

г) володіння способами вживання мови (правильне вживання соціально маркірованих мовних одиниць у мові у різних сферах міжкультурного спілкування, сприйнятливість до схожості та відмінностей між рідними й іншомовними соціокультурними явищами). Можна говорити про наявність або відсутність у людини, котра вивчає мову, здібностей до міжкультурного спілкування. Наявність таких здібностей припускає формування певних якостей особистості, до яких належать: відвертість, терпимість, готовність до спілкування. Під відвертістю розуміється свобода від упередження щодо представників іншої культури; терпимість виявляється в терпимому ставленні до проявів чужого, незвиклого нам в інших культурах; готовність до спілкування виражається в бажанні та можливості вступати в активне спілкування із представниками іншої соціокультурної спільності» (Азімов, Щукин, 2009).

Стратегічна (або компенсаторна) компетенція припускає «здатність заповнювати у процесі спілкування недостатність знання мови, а також мовленнєвого і соціального досвіду спілкування іноземною мовою» (Азімов, Щукин, 2009).

Дискурсивну компетенцію розглядають як «здатність побудови цілісних, зв'язних і логічних висловів (дискурсів) різних функціональних стилів в усній і письмовій мові на основі розуміння різних видів текстів при читанні й аудіюванні; припускає вибір лінгвістичних засобів залежно від типу висловлювання, ситуації спілкування, комунікативних задач. Розглядається як компонент комунікативної компетенції» (Азімов, Щукин, 2009).

Прагматична компетенція припускає «сукупність знань, правил побудови висловлювань, їх об'єднання в текст (дискурс), уміння використовувати висловлювання для різних комунікативних функцій, уміння будувати висловлювання іноземною мовою відповідно до особливостей взаємодії комунікантів. Виражається у здатності побудови висловлювання відповідно до комунікативної та прагматичної мети. Прагматичну компетенцію становлять:

а) знання правил побудови висловлювання, їх об'єднання в текст (компетенція дискурсу);

б) уміння використовувати висловлювання для виконання різних комунікативних функцій (функціональна компетенція);

в) уміння послідовно будувати висловлювання відповідно до схем взаємодії (компетенція схематичної побудови мови).

Компетенція дискурсу включає уміння упорядкувати пропозиції в єдиний зв'язний текст з урахуванням теми, відомої / нової інформації, стилю і регістра спілкування, впливу на співрозмовника та ін. Оволодіння прагматичною компетенцією включає такі аспекти: ступінь адаптації до мовленнєвих ситуацій, уміння вести діалог, розвиток теми висловлювання, цілісність і зв'язність висловлювання» (Азімов, Щукин, 2009).

Соціальна компетенція припускає «здатність вступати у комунікативні відносини з іншими людьми. Бажання вступити в контакт зумовлюється наявністю потреби, мотивів, певного ставлення до майбутніх партнерів по комунікації, а також власною самооцінкою. Уміння вступати у комунікативні відносини вимагає від людини здатності орієнтуватися в соціальній ситуації та управляти нею» (Азімов, Щукин, 2009).

Когнітивну компетенцію розуміють як здатність до здійснення комунікативно-розумової діяльності (Мильруд, Максимова, 2000: 14), тобто до розв'язання мовленнєво-розумових завдань за допомогою сукупності мовленнєвих дій і розумових операцій. Формування когнітивних навичок передбачає три стадії: 1) початкову, або когнітивну стадію, на якій відбувається розуміння мовленнєво-розумового завдання та концентрація уваги на необхідній інформації; 2) проміжну, або асоціативну стадію, котра передбачає спроби використати прийоми, які допомагають швидше зрозуміти та пригадати необхідну інформацію, виправити помилки та прискорити виконання мовленнєво-розумових дій; 3) найвищу, або автономну стадію, на якій правильні відповіді стають більш автоматичними, підвищується рівень швидкості й безпомилкового виконання дій (Eysenck, 2001: 169).

«Комунікативно-когнітивна компетенція є розвиненою на ґрунті знань, навичок і вмінь інтегративною здатністю до здійснення ефективної когнітивно-комунікативної діяльності, що виявляється в ході розв'язання проблемних завдань мовними й когнітивними засобами за різних умов особистісної, соціокультурної та професійної взаємодії. Ця комплексна індивідуально своєрідна здатність створює готовність індивіда до майбутньої фахової діяльності й самоактуалізації на основі розвиненого знаннєвого простору, картини світу, множинного інтелекту, критичного мислення, здатності до концептуального моделювання інформації, мовної та когнітивної особистостей» (Вовк, 2013: 326).

Перш ніж розглянути, чому комунікативно-когнітивна компетентність необхідна майбутнім вчителям іноземних мов за умов конфліктного дискурсу, слід декілька слів сказати про професійну педагогічну компетентність майбутніх вчителів. Л. М. Мітіна (Мітіна, 1998: 46) зазначає, що педагогічна компетентність включає «знання, вміння, навички, а також способи і прийоми їх реалізації в діяльності, спілкуванні, розвитку (саморозвитку) особистості» та робить акцент на соціально-психологічному та комунікативному аспектах. Можна зазначити, що «соціально-психологічна компетентність» вчителя та його «комунікативна компетентність» тісно взаємопов'язані з «конфліктологічною компетентністю» вчителя у сфері процесів спілкування.

Дослідники також неординарно підходять до визначення понять «конфліктологічна компетенція» та «конфліктологічна компетентність».

Б. І. Хасан (Хасан, 2003: 56) у своїй інтерпретації поняття «компетентності», а саме «конфліктологічної компетентності» трактує її як «комплекс здатностей, який дозволяє ефективно розв'язувати суперечності», хоча у своєму поясненні цього феномену він швидше робить акцент на мотивах, інтересах людини, а не на її знаннях, вміннях і навичках.

В. М. Ковальов (Ковальов, 2010: 201-202) проаналізував низку наукових досліджень, присвячених проблемі компетентністного підходу до вивчення професійної діяльності, та трактує компетентність із конфліктологічного погляду як «здатність розв'язувати конфлікти», а компетенції - як «стандарти поведінки, що забезпечують цю здатність і не допускають конфлікти». Він також робить припущення про те, що «конфліктологічні знання та вміння студентів стануть дієвими, коли переростуть у соціально важливі якості та здібності».