Главная Коллекция "Otherreferats" Педагогика Місце і роль сім'ї у соціалізації особистості дитини

Місце і роль сім'ї у соціалізації особистості дитини

Виховання особистості в сім'ї як соціальне явище. Вплив сімейних відносин на формування інтелектуальної продуктивності та самооцінки дітей молодшого шкільного віку. Педагогічні шляхи подолання суперечності між ціннісними орієнтаціями сім'ї та суспільства.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.12.2020
Размер файла 907,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Місце і роль сім'ї у соціалізації особистості дитини

Зміст

  • Вступ
  • 1. Роль сім'ї в становленні та розвитку особистості
    • 1.1 Теоретико-методологічний аналіз проблеми впливу родини на розвиток соціалізації особистості
    • 1.2 Родина як об'єкт психологічного дослідження
    • 1.3 Типи сімейних взаємин як основний фактор розвитку особистості
    • 2. Вплив сімейних відносин на інтелектуальний розвиток дітей
    • 2.1 Мета експерименту, характеристика досліджуваних груп
    • 2.2 Методи та хід дослідження
    • 2.3 Результати дослідження та їх аналіз
  • Висновки
  • Література
  • Додатки
  • Вступ

Тема нашого дослідження: „Місце і роль сім'ї у соціалізації особистості дитини”.

Традиційно основним інститутом виховання людини, починаючи з моменту його безпосереднього народження і кінчаючи, часом, його становленням як зрілої особистості, була і залишається родина. Саме в родині відбуваються перші кроки по вихованню й соціалізації майбутньої особистості, по прищеплюванню їй визначених якостей, ідей і поглядів. Свої перші життєві уроки людина одержує в родині. Саме в родині під впливом найближчого оточення починає відбуватися і формування її майбутнього характеру. Аналіз структури родини, розподіл ролей, атмосфери, що панує у ній, можна багато в чому судити і про суспільство, і державу в цілому. Саме тому ця тема на сьогодні для України є надзвичайно актуальною.

Те, що дитина в дитячі роки здобуває в родині, вона зберігає протягом всього наступного життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. Родина - це особливого роду колектив, що відіграє у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль.

У зв'язку з особливою виховною роллю родини виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи родини на виховання дитини. Для цього необхідно точно визначити внутрішньосімейні соціально-психологічні фактори, що мають виховне значення.

Головне у вихованні маленької людини - досягнення психологічного єднання, морального зв'язку батьків з дитиною. Батькам ні в якому разі не варто пускати процес виховання на самоплив і в більш старшому віці, залишати дитину наодинці самим із собою.

Сьогодні багато дослідників завзято сперечаються про економічну ситуацію у світі, про політику в України, про глобальні проблеми людства. Складно уявити, що минеться кілька років, і вони так само завзято будуть обговорювати переваги та недоліки того чи іншого способу виховання дітей. Актуальність нашого дослідження обумовлюється в першу чергу тим, що всі ми повинні усвідомлювати, в першу чергу ми не майбутні економісти чи менеджери, а ми - майбутні батьки, що накладає на нас не тільки відповідальність за наших дітей, а й створює певні зобов'язання перед суспільством.

Проведені науковцями дослідження показали, що зі 100 опитаних пар молодих батьків тільки 17% дійсно готові ними бути [15]. Але ж ми повинні не просто поповнити нашу країну новими громадянами, а й дати суспільству повноцінну Особистість. Отже, постає питання: „Що ж це таке - Особистість дитини? Як виховати дитину, щоб вона була Особистістю? І як допомогти молодим батькам у вихованні?”. Саме тому при виборі теми дослідження нас особливо зацікавило питання особливостей організації сучасною сім'єю своїх функцій.

Об'єкт роботи - соціалізація особистості дитини.

Предмет роботи - місце і роль сім'ї у соціалізації особистості дитини

Саме тому метою нашої роботи є дослідження впливу родини на розвиток соціалізації дитини.

Основні завдання нашої роботи:

– проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми впливу родини на розвиток соціалізації дитини молодшого шкільного віку (7-11 років);

– дослідити типи (стилі) сімейних взаємин як основний фактор впливу родини на розвиток особистості;

– визначити вплив сімейних відносин на формування інтелектуальної продуктивності та самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Структура роботи. Структурно дане дослідження складається зі вступу, двох розділів, які містять у своєму складі підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури, а також додатків.

1. Роль сім'ї в становленні та розвитку особистості

1.1 Теоретико-методологічний аналіз проблеми впливу родини на розвиток соціалізації особистості

Науково-методична література з питання сімейних відносин на розвиток особистості спрямована на вирішення такого основного питання: як максимізувати позитивний і звести до мінімуму негативний вплив родини на виховання дитини.

Проблемі впливу родини на розвиток особистості дитини присвячені роботи В.Н. Дружиніна [22-25]. Для них родина - головний та основний компонент виховного середовища. Вони розглядають типи взаємовідносин в нормальній родині з точки зору критеріїв європейської християнської культури, до якої належить Україна.

Детальну схему аналізу родини та сімейних взаємовідносин пропонує відомий психіатр О.О. Личко [43]. Вона дала опис родини. що включає такі характеристики сім'ї та їх варіанти:

1. Структурний склад: повна родина (є мати і батько); неповна родина (є тільки мати або батько); перекручена або деформована родина (наявність вітчима замість батька або мачухи замість матері).

2. Функціональні особливості: гармонійна родина; дисгармонійна родина.

Вплив стилю взаємовідносин батьків з дітьми, а саме особливостей відносин у дітей „мати - дитина” розглянула О.Т. Соколова [58]. Вона виділила та охарактеризувала чотири стилі виховання: співпраця, ізоляція, суперництво та псевдоспівпраця. Дослідниця вважає, що партнери при реалізації того чи іншого стилю отримують різноманітні „психологічні вигоди”: домінування матері та домінування дитини, що призводить в подальшому до проблем у вихованні дитини та становленні її як особистості.

Проблему батьківського ставлення до дитини розглядали в своїх роботах Є.Г. Ейдеміллер та В.В. Юстицький, які розглянули три типи відносин між батьками та дітьми: „зв'язування”, „відкидання” та „делегірування”, виокремили основні характеристики типів виховання дитини:

– ступінь гіперпротекції;

– задоволеність потреб;

– вимоги, що ставляться до дитини;

– санкції, які накладаються на неї;

– виховна невпевненість батьків.

Е. Арутюнянц запропонував розглядати три варіанти родини та сімейних взаємовідносин: традиційна, дитиноцентрична та демократична [4].

1. В традиційній родини виховується повага до старших; педагогічний вплив здійснюється зверху-вниз. Підсумком соціалізації дитини в такій родині є здатність легко вписуватись у „вертикально-організовану” суспільну структуру. Діти з цих родин легко засвоюють традиційні норми, але відчувають труднощі у формуванні власних родин.

2. У дитинооцентричній родині головною задачею батьків вважається забезпечення „щастя дитини”. В результаті у дитини формується висока, не завжди адекватна самооцінка, відчуття власної значимості, але зростає ймовірність конфлікту із соціальним оточенням за межами родини.

3. Демократична родина, тип її впливу вважається найкращим. Підсумком такого виховання є засвоєння дитиною демократичних цінностей, гармонізація її уявлень про права та обов'язки, розвиток активності, самостійності. Разом з тим у цих дітей може бути відсутня навичка підпорядкування соціальним вимогам.

Таким чином аналіз літератури з даної теми засвідчив, що проблема впливу родини на розвиток особистості дитини на сьогодні є однією з актуально важливих та активно розроблюваних, що підтверджують численні дослідження з даного питання.

1.2 Родина як об'єкт психологічного дослідження

Родина - це заснована на шлюбі і кровному спорідненні мала група, члени якої об'єднані спільним проживанням і веденням домашнього господарства, емоційним зв'язком і взаємними обов'язками. Так само родиною називають соціальний інститут, тобто стійку форму взаємин між людьми, у рамках якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, народження і первинна соціалізація дітей, значна частина побутового життя, освітнього і медичного обслуговування.

Для дитини родина - первісне соціальне мікросередовище. Родина, за В. Дружиніним, це структура, яка складається з відносин „домінування - підкорення” (влади), відповідальності та емоційної близькості [24, с.6]. При дослідженні впливу родини на розвиток особистості дитини необхідно розкрити структуру середньостатистичної (нормальної) родини, а саме: елементи - нормативних членів родини, відносини - відносини влади-підкорення та емоційної прихильності-відштовхування, а також їх динаміку.

„Нормальна” родина - та, яка забезпечує мінімальний необхідний рівень добробуту, соціального захисту її членів до досягнення ними психологічної і фізичної зрілості. Структура відносин визначає особливості позицій та ролей членів родини.

Родина здійснює наступні функції:

– виховна;

– господарсько-побутова - для задоволення матеріальних потреб і для збереження здоров'я;

– емоційна: культурне і духовне спілкування;

– первинний соціальний контроль - це контроль за виконанням норм, засвоєних у процесі соціалізації і виховання;

– репродуктивна і сексуальна - відтворення нащадків і подружні взаємини.

Проаналізуємо біль детально кожну з функцій родини:

1. Генеративна функція характеризується необхідністю продовження людського роду, що є не тільки біологічною потребою, але також має величезне економічне значення для збереження популяції. Суспільство зацікавлене в тому, щоб кожне наступне покоління було, принаймні, не меншим за чисельністю, ніж попереднє.

В останнє десятиліття спостерігається зниження темпів росту чисельності населення, зростання смертності, скорочення тривалості життя.

На сьогоднішній день існує установка на бездітність і ця тенденція поширюється серед чоловіків і жінок дітородного віку, що пов'язано з одного боку із зростаючими економічними труднощами, перетворенням дитини „у предмет соціальної розкоші”, а з іншого боку - духовно-моральним прийомом, що вразило сучасне суспільство, у системі цінностей якого - престижні речі, машина, породистий собака і т.п.

На виконання родиною своєї генеративної функції впливає також і якість здоров'я населення і рівень розвитку охорони здоров'я в країні.

2. Функція первинної соціалізації дітей обумовлена тим, що народжене дитя несе в собі тільки передумови, задатки. Дитина повинна бути поступово введена у суспільство, щоб органи і системи його організму розвивалися по „людській програмі”.

А.В. Мудрик виділяє шість функцій родини в процесі соціалізації.

По-перше, фізичний і емоційний розвиток людини. У дитинстві й у ранньому дитинстві ця функція відіграє визначальну роль, що не може бути компенсована іншими інститутами соціалізації. У дитячому, молодшому шкільному і підлітковому віці її вплив залишається ведучим, але перестає бути єдиним.

По-друге, родина відіграє визначальну роль у формуванні психологічної статі дитини в перші три роки його життя. Як виявили фахівці, вирішальне значення в цьому відіграє батько, тому що саме він, як правило, диференційовано відноситься до дочки і сина (заохочує активність у сина і жіночність у дочки). Оскільки мати, звичайно, однаково відноситься до дітей різної статі. Відсутність у родині батька або його формальна наявність робить ефективність полової соціалізації проблематичною.

По-третє, родина відіграє ведучу роль у розумовому розвитку дитини. Американський дослідник Баум виявив, що розходження в коефіцієнті розумового розвитку дітей, що виросли в благополучних і неблагополучних родинах, доходить до двадцяти балів, а також впливає на міру прилучення людини до культури на всіх етапах соціалізації.

Четверте - родина має важливе значення в оволодінні людиною соціальними нормами.

П'яте - у родині формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини в сферах сімейних і міжетнічних відносин, а також визначальний стиль його життя, сфери і рівня домагань, життєвих прагнень, планів і способів їхнього досягнення.

Шосте - родині властива функція соціально-психологічної підтримки дитини, від чого залежить її самооцінка, рівень її самоповаги, міра самоприйняття, аспекти та ефективність самореалізації.

Первинна соціалізація служить сполучною ланкою між „малим світом” дитини і великим, оточуючим її, світом дорослих.

3. Економічна і господарсько-побутова функція. Раніше у поняття „економічна функція” вкладалося забезпечення споживчих інтересів і задоволення потреб членів родини, проте в даний момент відбулося її економічне відокремлення, а зміна відносин власності і форм господарювання створили передумови для виникнення в кожній родині самостійного економічного базису.

На здійснення економічної функції родини роблять вплив, з одного боку, система соціально-економічних потреб, ціннісних орієнтацій і установок, життєвих цілей і ідеалів, з іншого боку - суб'єктивні особливості членів родини, їхніх схильностей, характер особистості, споживчі запити, рівень культурного розвитку, національна й етнічна специфіка.

Економічні функції родини тісно пов'язані і взаємообумовлені. Кожна з них характеризує яку-небудь конкретну сторону сімейної економіки. Більш детально економічну функцію родини можна розглянути на прикладі рис. 1.1.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Рис. 1.1 Економічна функція родини

Зміст представленої на схемі властивої колись родині економічної функції перетерпіло зміни. Одержання освіти, медичного і культурного обслуговування, все в більшій мірі стає платним і лягає важким каменем на сімейний бюджет.

Спад виробництва, інфляція сприяли зубожінню дуже багатьох родин. Проте, необхідно додати, що зовнішні труднощі по-своєму зміцнюють родину, відсуваючи психологічні проблеми на задній план.

4. Гедоністична функція, яку прийнята вважати функцією здорового сексу, пов'язана з наявністю у людини загально-біологічної полової потреби, задоволення якої так само важливо і необхідно, як потреби в їжі, житлі і т.п. Сьогодні серед грамотних людей у демократичних суспільствах загальновизнано, що незадоволення сексуальних потреб приводить до важких переживань особистості, до серйозних психосоматичних розладів. Нормальне полове життя, регулярні полові відносини визнаються однією з передумов здорового способу життя. Сьогодні часто зустрічаються невротичні реакції, пов'язані з необхідністю придушувати свою сексуальність у шлюбі. „Подвійна мораль” не забороняє позашлюбні контакти у чоловіків, але засуджує їх у жінок. Розведені жінки виявляються в більш скрутному стані, ніж розведені чоловіки.

В той же час поверхневе ставлення до фізичної близькості, відносно більша, ніж раніш, легкість таких зв'язків, як правило, не робить людей щасливішими. Нерегулярні відносини з випадковими партнерами не тільки позбавляють фізичну любов її психологічного багатства і глибини, не тільки залишають відчуття тривоги й обману, але тягнуть за собою сумні кримінальні або медичні наслідки.

5. Рекреаційна або психотерапевтична функція родини. Родина - це сфера абсолютної захищеності, абсолютного прийняття людини, у залежності від його талантів, життєвих успіхів, фінансового становища і т.п. Вираження „мій дім - моя фортеця” добре передає думку, що здорова, неконфліктна родина - найбільш надійна опора, найкращий притулок, де людина може укритися від усіх проблем далеко не дружелюбного зовнішнього світу, розрядити свої негативні емоції.

Фізичні сили, витрачені людиною в трудовому процесі, виконуються в неробочий час. Спостереження показують, що повніше всього відновлюються сили в сімейній обстановці, у спілкуванні з близькими людьми, з дітьми. Сьогодні доведено, що спільний відпочинок обох з подружжя, чоловіка і жінки та дітей - це фактор, що благотворно впливає на міцність сімейних зв'язків.

6. Феліцітологічна функція („феліціте” - від латинського „щастя”) характеризується створенням умов щастя, гармонії, взаєморозуміння в родині.

7. Регулятивна функція. Тут мається на увазі статус сімейної людини. Статус сімейної людини вищий, ніж статус людини, яка не одружена. Сімейна людина більш обачна у своїх діях, дає звіт своїм діям, більш консервативна

8. Комунікативна функція полягає в задоволенні потреби людиною двох протилежних явищ - спілкування і самоти.

Таким чином, кожна з функцій у якихось окремих випадках може бути з великим або меншим успіхом здійснена поза родиною, але сукупність їх може виконуватися тільки в родині.

Родина є одним з головних об'єктів психологічної роботи. Сучасна родина переживає складний етап в еволюції - перехід від традиційної моделі до нової. Багато вчених характеризують нинішні умови родини як кризові, що спричинили падіння народжуваності, зростання кількості розлучень і збільшення кількості самотніх людей.

В Україні нараховується понад 20 млн. родин. Щороку утворюється більш 300-400 тис. подружніх пар. Для нашого українського суспільства характерною є помітна тенденція до омолодження шлюбів. В середньому родина складається з 3,2 чоловік - у місті і 3,3 - у селі [15]. Факторами скорочення величини родини є:

– зростання числа бездітних і молодіжних родин;

– зростання числа молодих родин внаслідок зниження віку вступу в шлюб;

– тенденція відділення молодих родин від батьків;

– збільшення частки родин з одним батьком у результаті розлучень, смерті чоловіка або жінки;

– народження дітей самотньою матір'ю.

Родина як психологічний інститут проходить ряд етапів розвитку, послідовність яких складається в сімейний або життєвий цикл родини. Дослідники виділяють різну кількість фаз цього циклу, але головними серед них є наступні:

– вступ у шлюб - утворення родини;

– початок народження - народження першої дитини;

– закінчення народження - народження останньої дитини; „порожнє гніздо” - вступ у шлюб і виділення з родини останньої дитини;

– припинення існування родини - смерть чоловіка або жінки.

На кожному етапі родина має специфічні психологічні та економічні характеристики.

Позитивно впливає на людину лише здорова, благополучна родина, створення якої вимагає значних зусиль і визначених якостей особистості. Неблагополучна ж скоріше збільшує, погіршує її положення. Чимало неврозів і інших психічних захворювань, аномалій мають свої джерела саме в родині, у взаєминах між батьками.

Отже, родина як об'єкт психологічного дослідження представляє собою засновану на шлюбі і кровному спорідненні малу групу, члени якої об'єднані спільним проживанням і веденням домашнього господарства, емоційним зв'язком і взаємними обов'язками.

1.3 Типи сімейних взаємин як основний фактор розвитку особистості

У кожній родині об'єктивно складається визначена, далеко не завжди усвідомлена її членами система виховання. Мова йде і про розуміння цілей виховання, і формулювання його завдань, і більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, облік того, що можна і чого не можна допустити по відношенню до дитини. Виділяють чотири найбільш загальні тактики виховання особистості в родині, та 4 типи сімейних взаємин, що є передумовою і результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, „невтручання” і співробітництво [37, с.43].

Диктат у родині виявляється в систематичних і надмірних проявах одними членами родини (переважно дорослими) ініціативи і почуття власної гідності.

Батьки можуть і повинні висувати вимоги до своєї дитини, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно і морально виправдані рішення. Однак ті з них, що обирають з поміж всіх видів впливу наказ і насильство, бажають затвердити власну перевагу на відчутті залежності іншої, більш слабкої істоти, зіштовхуються з опором дитини, що відповідає на натиск, примус, погрози своїми контрзаходами: лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним виявляються зломленими і багато цінних якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе та у свої можливості.

Авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думок дитини, придушення, примус, а, у випадку опору дитини часом ще й емоційне або фізичне насильство над нею, знущання, систематичне позбавлення її права голосу при вирішенні питань, що стосуються її, - все це призведе до серйозних прорахунків у процесі формування особистості дитини.

Опіка в родині - це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, оберігають її від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. У цьому випадку питання про активне формування особистості відходить на другий план. У центрі виховних впливів опиняється інша проблема - задоволення потреб дитини та відвернення від неї усіляких труднощів. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до зіткнення з реальністю за порогом рідного будинку. Саме ці діти виявляються найбільш непристосованими до життя в колективі. За даними психологічних спостережень саме ця категорія підлітків дає найбільше число зривів у перехідному віці. Саме ці діти, яким здавалося б не на що скаржитися, починають повставати проти надмірної батьківської опіки. Якщо диктат припускає насильство, наказ, твердий авторитаризм, то опіка - турботу, відвернення від труднощів. Однак результат багато в чому збігається: у дітей відсутня самостійність, ініціатива, вони так чи інакше є відстороненими від вирішення питань, що стосуються особисто їх, а тим більше загальних проблем родини.

Система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою „невтручання”. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів, а часом і їхня емоційна холодність, байдужність, невміння і небажання учитися бути батьками, учитися батьківству. Такий варіант взаємовідносин може зустрічатися як в малозабезпечених родинах (наприклад, родина алкоголіків, де батьки зацікавлені тільки в тому, як у черговий раз роздобути собі випити і їм зовсім байдужі діти), так і у благополучних в матеріальному плані родинах (заможні батьки досягли високих результатів у своїй професійній сфері, у кар'єрі, і, бажаючи, насамперед забезпечити майбутнє матеріальне благополуччя своїх дітей, з раннього віку привчають їх до своєї майбутньої (іноді обраної самими батьками) професії, що саме по собі може включати довгі періоди розлуки з батьками, протягом яких дитина виявляється надана самій собі.

Після ж того, як дитина „встане на ноги”, практично вся турбота про неї припиняється.

Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями і задачами спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де провідним типом взаємин є співробітництво, батьки спілкуються з дітьми на рівних, кожний може звернутися до іншого з питанням або проханням і одержати допомогу, стає групою високого рівня розвитку - колективом.

Велике значення в становленні самооцінки особистості має стиль сімейного виховання та прийняті в родині цінності.

У психології виділяється три стилі сімейного виховання [37, с.46]:

- демократичний;

- авторитарний;

- потурання.

При демократичному стилі, насамперед, враховуються інтереси дитини. Це - стиль „згоди”.

При авторитарному стилі батьками нав'язується своя думка дитині. Це - стиль „придушення”.

При потуранні дитина надана самій собі.

Демократичні батьки цінують у поведінці дитини і самостійність, і дисциплінованість. Вони самі надають їй право бути самостійною у певних областях свого життя; не утискають її прав, одночасно вимагають виконання обов'язків. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумній турботі, не дратує дитину; вона прислухається до пояснень дорослих. Формування особистості при таких відносинах проходить без гострих переживань і конфліктів.

Авторитарні батьки вимагають від підлітка беззаперечне підпорядкування і не вважають, що повинні пояснювати дитині причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя, причому можуть це робити і не цілком коректно. Діти в таких родинах звичайно замикаються, і їхнє спілкування з батьками порушується. Частина підлітків йде на конфлікт, але частіше діти авторитарних батьків пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими у собі, менш самостійними.

Ситуація ускладнюється, якщо висока вимогливість і контроль сполучаються з емоційно холодним ставленням до дитини. У цьому випадку неминучою є повна втрата контакту.

Ще більш важкий випадок - байдужі і жорстокі батьки. Успішне становлення особистості за таких умов ускладнюється. Діти з таких родин рідко відносяться до людей з довірою, мають труднощі в спілкуванні, часто самі є жорстокими, хоча мають сильну потребу в любові та піклуванні.

Сполучення байдужого батьківського ставлення з відсутністю контролю - гіпоопіка - теж несприятливий варіант сімейних відносин. Дітям дозволяється робити все, що їм заманеться, їхніми справами ніхто не цікавиться. Поведінка стає неконтрольованою, а особистість дитини, як би вона іноді не бунтувала, має потребу в батьках як в опорі, вона повинна бачити зразок дорослої, відповідальної поведінки, на яку можна було б орієнтуватися.

Гіперопіка - зайва турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, - приводить до пасивності, несамостійності, труднощам у спілкуванні з однолітками.

Труднощі виникають і при високих очікуваннях батьків, виправдати які дитина не в змозі. Батьки, що мають неадекватні очікування стосовно дітей втрачають духовна близькість з ними. Підліток хоче сам вирішувати, що йому потрібно, і бунтує, відкидаючи, далекі йому вимоги.

Батьківське ставлення розуміється як система різноманітних почуттів і вчинків дорослих людей стосовно дітей. З психологічної точки зору батьківське ставлення - це педагогічна соціальна установка стосовно дітей, що включає в себе раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Усі вони в тій або іншій мірі оцінюються за допомогою опитувальника, який був розроблений групою авторів (Т.І. Пашукова, Л.І. Допіра, Г.В. Дьяконов) та описаний в книзі „Практикум із загальної психології” (Додаток А).

Для кращого розуміння впливу типів сімейних відносин на розвиток особистості дитини наведемо наступну схему (рис. 1.2):

Воля (надання самостійності): усунувся, ліберальний, байдужний

Любов (покровитель, надмірно оберігає допомагає)

Ворожість вимогливий, нетерпимий суворий владний

Обмеження свободи (відсутність самостійних рішень)

Рис. 1.2 Тип батьківства в залежності від глибини емоційного прийняття дитини і ступеню вольового контролю за її поведінкою

Від умов виховання в родині залежить формування адекватної і неадекватної поведінки дитини.

Діти, у яких є заниженою самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в родині, де батьки постійно сварять дитину, або ставлять перед нею завищені задачі. Дитина відчуває, що вона не відповідає вимогам батьків. Відповідно, при становленні особистості, у дитини виникають комплекси, від яких потім неможливо позбутися. Діти із зниженою самооцінкою (не обов'язково дуже низкою) користуються в родині більшою свободою, але ця свобода, по суті, - безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного [37, с.55].

Неадекватність також може виявлятися у завищеній самооцінці. Це відбувається в родині, де дитину часто хвалять, і за дріб'язки і досягнення дарують подарунки (дитина звикає до матеріальної винагороди). Дитину карають дуже рідко, система вимог дуже м'яка.

Для форсування адекватного ставлення, потрібна гнучка система покарання і похвали. При цьому виключаються замилування і похвала при ньому, рідко даруються подарунки за досягнення та гарні вчинки. Не використовуються крайні тверді покарання.

У родинах, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (її інтересів, смаків, стосунків з друзями) сполучається із достатньою вимогливістю, не застосовують принизливого покарання й охоче хвалять, коли дитина на те заслуговує.

Шкільна успішність є одним з важливих критеріїв оцінки дитини як особистості з боку дорослих і однолітків. Ставлення до себе як до учня значною мірою визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які більше всього турбують її батьків - підтримка престижу (в родині задаються питання: „А хто ще одержав п'ятірку?”), слухняність („Тебе сьогодні не лаяли?”) і т.п. У самосвідомості маленького школяра зміщаються акценти, коли батьків хвилюють не навчальні, а побутові моменти в його шкільному житті („У класі з вікон не дує?” , „Що вам давали на сніданок?”), або взагалі мало що хвилює - шкільне життя не обговорюється або обговорюється формально. Формальне питання: „Що було сьогодні в школі?” рано або пізно приведе до відповідної відповіді: „Нічого особливого”, „Все нормально” [6, с.89].

Батьки задають і вихідний рівень домагань дитини - те, на що вона претендує в навчальній діяльності і стосунках. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою і мотивацією розраховують тільки на успіх. Їхні уявлення про майбутнє настільки ж оптимістичні.

Діти з низьким рівнем домагань і низкою самооцінкою не претендують на великі успіхи ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко вдовольняються тим рівнем успішності, що складається на початку навчання.

Особистісною характеристикою цього віку є тривожність. Висока тривожність здобуває стійкість при постійному невдоволенні навчанням з боку батьків. Наприклад, дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко включитися в процес навчання. Якщо пережиті нею тимчасові труднощі дратують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат є в ситуації, коли дитина учиться досить успішно, але батьки очікують на більше і пред'являють завищені, нереальні вимоги.

Через наростання тривожності і пов'язаної з нею низької самооцінки знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Непевність у собі приводить до виникнення інших особливостей - бажання бездумно додержуватися вказівок дорослих (батьків), діяти тільки за зразками і шаблонами, острахові виявити ініціативу, формального засвоєння знань і способів дій.

Дорослі, незадоволені падаючою продуктивністю навчальної роботи дитини, що постійно знижується, все більше і більше зосереджуються на цих питаннях у спілкуванні з ним, підсилюючи емоційний дискомфорт. Виникає замкнуте коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбивають на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію навколишніх, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані у дитини особливості. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Близькі дорослі, концентруючи увагу на найменших досягненнях дитини, не підкреслюючи її окремі недоліки, знижують рівень її тривожності і цим сприятимуть успішному виконанню навчальних завдань.

Також однією з характерних рис є прояви демонстративності у дітей, пов'язані з підвищеною потребою в успіху та увазі до себе з боку навколишніх. Джерелом демонстративності звичайно стає недолік уваги дорослих до дітей, що почувають себе в родині закинутими, „недолюбленими”. Але буває, що дитині виявляється достатня увага, а вона її не задовольняє в силу гіпертрофованої потреби в емоційних контактах. Завищені вимоги до дорослого висуваються не з боку бездоглядних, а навпаки, найбільш розбещених дітей. Така дитина буде домагатися уваги, навіть порушуючи правила поведінки. („Краще нехай лають, ніж не звертають уваги”). Задача дорослих - обходитися без нотацій і повчань, як можна менш емоційно робити зауваження, не звертати увагу на легкі провини і карати за великі (наприклад, відмовленням від запланованого походу в цирк). Це значно більш важче для дорослого, ніж дбайливе відношення до тривожної дитини. Якщо для дитини з високою тривожністю основна проблема - постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини - недолік похвали.

Третій варіант - „відхід від реальності”. Спостерігається у тих випадках, коли у дітей демонстративність сполучиться з тривожністю. Ці діти теж мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізувати її не можуть завдяки своїй тривожності. Вони малопомітні у колективі, побоюються викликати несхвалення своєю поведінкою, прагнуть до виконання вимог дорослих. Незадоволена потреба в увазі приводить до зростання ще більшої пасивності, непомітності, і це ускладнює і так обмежені контакти. При заохоченні дорослими активності дітей, прояві уваги до результатів їхньої навчальної діяльності і пошуках шляхів творчої самореалізації досягається відносно легка корекція їхнього розвитку.

Отже, психологи виділяють чотири найбільш загальні тактики виховання особистості в родині: диктат, опіка, „невтручання” і співробітництво; та три стилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний, потурання.

2. Вплив сімейних відносин на інтелектуальний розвиток дітей

2.1 Мета експерименту, характеристика досліджуваних груп

Певні умови сімейного виховання можуть формувати особистісні якості, що перешкоджають чи, навпаки, позитивно впливають на прояв загальних і спеціальних здібностей у навчанні або професійній діяльності дітей.

Існує три шляхи підвищення рівня розвитку інтелектуальних здібностей дітей [22]:

- створювати сприятливе середовище для їхнього розвитку в родині;

- формувати інші психічні властивості, що підвищують інтелектуальну продуктивність;

- створювати таку сімейну ситуацію, у якій властивості, що впливають на підвищення інтелектуальної продуктивності, могли б проявитися.

Загальний інтелект виявляється у швидкості та успішності вирішення різноманітних завдань. Успішність вирішення завдань визначається рівнем розвитку мотивації досягнень: надією на успіх. Ця мотивація виявляється в інтелектуальній наполегливості, адекватній реакції на успіх і невдачу, низькій тривожності, високому (але помірному) рівні домагань, схильності вибирати задачі підвищеної складності і т.п. Її антипод - мотивація уникнення (страх перед невдачею) - виявляється у виборі завдань: дитина вибирає або дуже легкі, або дуже важкі завдання, а також - у тривожності, важкому переживанні невдач, схильності приписувати невдачу відсутності здібностей, а успіх пов'язувати з легкістю завдання і т.п.

В нормі мотивація досягнень (надія на успіх) пов'язана з високим рівнем інтелекту, а мотивація уникання невдачі з низьким інтелектуальним рівнем. На розвиток мотивації досягнень і уникнення впливає стиль сімейного виховання (контроль за поведінкою, емоційна підтримка, заохочення за успіхи і покарання за невдачі тощо).

На погляд В.Н. Дружиніна, зміни рівня інтелекту і мотивації досягнень обумовлюються [24, с.136]:

- зв'язком через „третій” фактор - сімейне виховання;

- незалежним позитивним впливом обох факторів на успіх вирішення тестових завдань.

У будь-якому випадку гіпотеза про вплив сімейних відносин і ситуації, у якій опиняється дитина, на його інтелектуальну продуктивність, обумовлену рівнями розвитку загального інтелекту і мотивації, заслуговує перевірки.

Мета нашого дослідження - виявити вплив сімейних відносин на інтелектуальну продуктивність дітей.

Метою дослідження передбачалось досягнення за допомогою виявлення впливу влади експериментатора та емоційної підтримки, що надається випробуваному, на результат виконання інтелектуального тесту.

Були реалізовані 4 стилі спілкування. Кожен стиль являв собою сполучення наявності або відсутності 2 факторів: емоційної підтримки і контролю за поведінкою випробуваного (Табл.1.1) [24, с.138].

Таблиця 1.1

Емоційна підтримка. Контроль

Є +

Немає -

Є +

Х1

Х1

Немає -

Х1

Х1

Перемінні розглядалися як незалежні. Всім дітям повідомлялося, що результати дослідження будуть відомі тільки їм і експериментатору.

Основними завданнями експерименту стало виявлення стилю сімейного виховання, визначення черговості народження дітей, виховна установка батьків дітей на подібність або розходження (вона впливає на розбіжність показників інтелектуального рівня дітей). У бесіді виявлялася чисельність родини, черговість народження дітей, де проживали і виховувалися діти, яка в них родина: повна, неповна, розширена та ін. Крім того, визначалася наявність або відсутність лідерства в парі.

В дослідженні прийняли участь 12 пар дітей 10-11 років з 6 сімей. Сім'ї були підібрані такі, які знаходились в стані стабілізації, тобто коли подружжя знаходилось у віковій категорії від 35 до 40 років. Тривалість спільного проживання в цих сім'ях якого складає від 9 до 15 років. Морально - психологічне благополуччя подружжя на цьому етапі, а отже і психологічний комфорт дитини в даній родині, багато в чому залежить від багатства їхніх особистостей, взаємної поступливості та взаєморозуміння.

Досліджувані пари дітей нараховували 7 пар дівчат і 5 хлопчиків. Всі вони навчались в середніх школах м. Києва. Всі діти проживають в одному місті. Сім'ї досліджуваних знаходяться приблизно на одному рівні за соціальним та майновим статусом, мають однаковий статок. У родинах досліджуваних дітей батьки (і мати, і батько) мають постійну роботу.

Всі діти народилися в 2010-2011 роках. Весь експериментальний цикл з одним випробуваним проходив протягом двох днів. Всі обстежені діти були уродженцями однієї місцевості (м. Київ).

Пари дітей були розділені на 4 групи на підставі даних отриманих за опитувальником Е.Г. Ейдеміллера по типах сімейного виховання, а всередині цих груп віднесені до контрольної або експериментальної підгрупи.

2.2 Методи та хід дослідження

До участі в експериментах були залучені кілька пар дітей, які мають однакову спадковість. Але експериментальному впливу піддавалася лише одна дитина. Діти, що не піддавались впливу, створили контрольну групу, а ті діти, які брали участь в основній частині експерименту увійшли в експериментальну групу. Якщо експериментальний вплив дасть ефект (знаходяться значні розходження результатів контрольної і експериментальної групи), то різниця в психічному стані людей, що ми викликали, обумовлена не спадковістю, а саме оточуючим середовищем, тобто родиною.

При дослідженні дітей були застосовані тест Д. Векслера, методика аналізу стилів сімейного виховання Є.Г. Ейдеміллера, опитувальник на виявлення узгодженості сімейних цінностей (функцій) та ролевих установок у подружжя та стандартизована постекспериментальна бесіда [24, с.139-140], в якій досліджуваним та їх батькам були дані рекомендації з корегування відносин в родині.

Тест Д. Векслера заснований на ієрархічній моделі інтелекту Векслера і діагностує загальний інтелект і його складові - вербальний і невербальний інтелекти. Застосуванню тесту Векслера присвячено понад 2000 публікацій. Перша версія тесту запропонована в 1939 році (шкала Векслера-Бельв'ю, за назвою клініки Bellevue) для діагностики інтелекту людей у віці від 7 до 69 років. Більшість тестів інтелекту орієнтовані на швидкість, що може викликати, на думку Векслера, певні ускладнення. У традиційних тестах багато місця займали шаблонові операції зі словами і примітивні завдання, сконструйовані для дітей. Відмовившись від групування завдань за віковим параметром, Векслер об'єднав тестові завдання в подібні по змісту субтести, всередині субтестів завдання були розташовані за рівнем ускладнень. Замість показника „розумовий вік” він вперше ввів вікові норми. Результат випробуваного співвідносився з нормами тієї вікової групи, до якої він належав на момент тестування.

Використовуються три варіанти тесту Векслера: тест WAIS, призначений для тестування дорослих (від 16 до 64 років), тест WISC - для тестування дітей і підлітків (від 6,5 до 16,5 року) і тест WPPSI (для дітей від 4 до 6,5 року).

В Україні адаптовані перші два варіанти тесту. В нашому дослідженні ми використовували тест WISC, який містить у собі 11 субтестів. З них 6 складають вербальну шкалу і 5 - невербальну. У вербальну частину ввійшли наступні субтести.

1. Загальна поінформованість: включає 29 питань. Діагностує рівень простих знань. Немає запитань, що вимагають спеціальних і теоретичних знань. Правильна відповідь оцінюється в 1 бал.

2. Розуміння: 14 завдань на розуміння змісту виразів. Оцінюється здатність до суджень. Оцінка в залежності від правильності відповіді: 0, 1, 2 бали.

3. Арифметика: включає 14 задач з курсу арифметики початкової школи. Задачі вирішуються усно. Діагностується легкість оперування числовим матеріалом. Оцінюється як правильність, так і витрачений час.

4. Знайдення подібності: 13 завдань. Випробуваний повинний підвести 2 предмети під загальну категорію, виявити, що між ними загального. Діагностується понятійне мислення. Оцінка в залежності від правильності відповіді: 0, 1, 2 бали.

5. Запам'ятовування цифр: перша частина містить ряди, в яких від 3 до 9 цифр. Випробуваний повинний прослухати цифри й усно їх відтворити.

Друга частина включає ряди від 2 до 8 цифр. Випробуваний повинний відтворити ряд у зворотному порядку.

6. Словниковий запас: 42 поняття. Тест спрямований на вивчення вербального досвіду й уміння давати визначення поняттям. Випробуваний повинний пояснити значення слова. Перші 10 слів - розповсюджені в повсякденній мові, наступні 20 слів - середньої складності, останні 12 - абстрактно-теоретичні поняття. Оцінка від 0 до 2 балів.

Вербальна шкала тісно корелюється із загальною культурою випробуваного й академічною успішністю. Результати залежать від мовної культури випробуваного (від володіння мовою, на якому написаний текст). Оцінки по субтестам „Поінформованість”, „Зрозумілість” і „Словниковий запас” характеризують загальний рівень розвитку випробуваного, що практично не змінюються з віком.

Окремо виділяється субтест „Подібність”. Результати його виконання говорять про здатність дитини логічно мислити, узагальнювати й абстрагувати.

Субтест „Арифметичний” діагностує не тільки успішність вирішення обчислювальних задач, але й довільну концентрацію уваги.

Субтест „Повторення цифр” найбільше слабко корелюється із загальним інтелектом і спрямований на визначення обсягу короткочасної пам'яті і рівня активної уваги. Включення цього субтесту в шкалу, Векслер обґрунтовував його діагностичною цінністю: нездатність відтворити 4 цифри в прямому порядку свідчить про значні відхилення в розумовому розвитку.

Найбільш стійкі стосовно впливу різних факторів (інтуїція, загальний стан випробуваного, хвороба й ін.) результати тесту „Словниковий запас”, тому його часто використовують у якості „крапки відліку” при аналізі профілю оцінок по субтестам шкали Д.Векслера.

Невербальна шкала, або „шкала дій”, складається з 5 субтестів.

7. Шифровка (або Цифрові символи): є варіантом тесту на кодові заміни. Випробуваний повинний написати під кожною цифрою (всього 100) відповідний символ за 1,5 хвилини. На бланку приводиться „ключ”: під кожною з 9 цифр намальований визначений символ. Діагностується зорово-моторна швидкість. Оцінка успішності визначається числом правильно зашифрованих цифр.

8. Відсутні деталі (або Завершення картинок): складається з 21 малюнку, на яких зображені певні предмети з відсутньою деталлю, що діагностує зорову спостережливість, а також здатність виявляти істотні ознаки. Час вирішення однієї задачі - 20 с. Правильна відповідь оцінюється 1 балом.

9. Конструювання блоків: 40 завдань. Включає набір карток з червоно-білими кресленнями і набір червоно-білих кубиків. Випробуваний повинний, дивлячись на зразок, зібрати з кубиків картинку. Діагностуються рухова координація і візуальний синтез. Оцінюється точність і час вирішення.

10. Послідовні картинки: 8 серій картинок. Кожна серія представляє сюжет. Картинки пред'являються у визначеній неправильній послідовності. Випробуваний повинний їх правильно розташувати. Діагностуються здібності організації цілого з частин, розуміння ситуації, екстраполяції. Оцінка визначається правильністю і часом вирішення.

11. Зборка об'єкта (Складання фігур): 4 завдання. Випробуваний повинний зібрати фігуру добре знайомого предмета з окремих деталей (фігури „людини”, „профіль”, „рука”, „слон”). Діагностується здатність до синтезу цілого з деталей. Оцінка залежить від часу і правильності зборки.

У цілому невербальна шкала діагностує не тільки знання, але й здатність особистості дитини до моторно-перцептивної взаємодії з об'єктами навколишнього світу, що залежить від досвіду діяльності.

Тестування проводиться по адаптивному алгоритму. Перші завдання більшості вербальних субтестів призначені для виявлення недостатнього інтелектуального розвитку, тобто розумової відсталості. У випадку, якщо випробуваний, непідозрюваний у розумовій відсталості, не виконує завдання основної серії, то йому пред'являються перші завдання.

Процес інтерпретації результатів виконання частини вербальних тестів не цілком алгоритмізований і припускає активну участь експериментатора. Це є однією з найперших умов нашого дослідження, оскільки нам важливо визначити як постать експериментатора (що на момент дослідження уособлював в собі різні поведінкові риси сім'ї стосовно дитини) та його поведінка сприяє на інтелектуальну продуктивність дітей.

Обробка й інтерпретація результатів проходила на трьох рівнях:

1) підрахунок і інтерпретація балів загального інтелекту, вербального і невербального інтелектів;

2) аналіз профілю оцінок виконання субтестів випробуваними на основі підрахунку відповідних коефіцієнтів;

3) якісна інтерпретація індивідуального профілю із залученням даних спостереження за поведінкою випробуваного в ході обстеження й іншої діагностичної інформації.

Методика „Аналіз сімейних взаємовідносин” (АВС) Е.Г. Ейдеміллера, дозволяє виявити різні види негармонійного сімейного виховання - емоційне відкидання і його різновиди (домінуюча і гіперпротекція), а також особистісні неусвідомлювані проблеми батьків.

Тест Р.В. Овчарової (Додаток Г) був застосований в нашому дослідженні з метою виявити роль кожного з батьків в сім'ї з власної точки зору. Тест складається з 21 запитання. На запитання необхідно було відповісти „так” або „ні”. При інструктажі сімейних пар було наголошено, що всі відповіді мають бути правдивими, оскільки в даному випадку визначається самопочуття досліджуваних в родині, отже відповіді мають бути щирими.

Опитувальник на виявлення узгодженості сімейних цінностей (функцій) та ролевих установок у подружжя розоблений А.Н. Волковою [53, с.487-497]. Дана методика дозволяє визначити:

1. Уявлення чоловіка і дружини про значимість в сімейному житті основних сімейних функцій, таких як: сексуальні відносини, батьківських обов'язків, професійних інтересів кожного з подружжя, господарсько-побутового обслуговування, моральної та емоційної підтримки, зовнішньої привабливості партнерів. Ці показники, відбиваючи основні функції родини, складають шкалу сімейних цінностей (ШСЦ).

2. Уявлення чоловіка і дружини про бажаний розподіл ролей між чоловіком і дружиною при реалізації сімейних функцій, об'єднаних шкалою рольових очікувань і домагань (ШРОД).

Подружжям пропонуються набір карток, на яких написані різноманітні твердження про брак, родину, відносинах чоловіка і дружини (Додаток Д). Навпроти кожного твердження необхідно поставити відповіді: а - „Цілком згодний”, б - „Загалом це вірно”, в - „Це не зовсім так”, г - „Це зовсім невірно”.

Для аналізу результатів в дослідженні ми використали наступну таблицю (табл. 2.1).

сімейний педагогічний соціальний особистість дитина

Таблиця 2.1

Дослідження сімейних цінностей

Шкала сімейних цінностей

Номер питання

Бали

Номер питання

Бали

Загальний показник балів

Інтимно-сексуальна

1

2

3

?=

Особистісна ідентифікація із чоловіком

4

5

6

?=

Господарчо-побутова

Очікування

Домагання

7

22

8

23

9

24

Батьківсько-виховна

10

25

11

26

12

27

?=

?=

Соціальна активність

13

28

14

29

15

30

?=

?=

Емоційно-психотерапевтична

16

31

17

32

18

33

?=

?=

Зовнішня привабливість

19

34

20

35

21

36

?=

?=

Твердження, що відноситься до відповіді „а” оцінюється в 3 бали, б - 2 бали, в - 1 бал, г - 0 балів. Пор двом першим показникам результати опитування будуть підсумковими, вони переносяться в останній стовпчик таблиці. Підсумкові Али інших показників вираховуються як напівсума балів по під шкалам „очікування” та „домагання”.

У ході основної частини експерименту випробувані (діти) повинні були вирішувати задачі тесту Д.Векслера на визначення рівня загального, вербального і невербального інтелекту.

Поряд з основною тестовою інструкцією в кожній з експериментальних серій (підгрупах X1, Х2, Х3 і Х4) вводилися додаткові компоненти в спілкування випробуваного й експериментатора: I група (контроль і емоційна підтримка). Після того, як була зачитана інструкція, перед виконанням кожного із тестів експериментатор вимагав: „Розповідай, що зараз треба робити?”. Випробуваний переказував зміст інструкції. Потім експериментатор казав: „Добре, молодець, тоді почнемо” [24, с.140].

Після вирішення чергової задачі експериментатор запитував: „Чому ти так думаєш? Поясни будь ласка”. Одержавши від випробуваного пояснення, експериментатор казав: „Добре, спасибі, ти - молодець” (або: „Ти відмінно справився”, „Ти дуже добре міркуєш”, „З тобою приємно працювати”). По завершенні кожного субтесту (серії завдань) у випробуваного запитувалося, чи не хоче він перепочити. Якщо він хотів цього, то після тесту йому давали можливість відпочити протягом 10 хвилин. Наприкінці експериментатор говорив: „У тебе все відмінно вийшло. Молодець, мені дуже сподобалося, як ти працював”.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены