Фінансування освітніх послуг у контексті гармонізації стандартів України та ЄС

Викладення основного матеріалу

Сформульовані нами вихідні положення акцентують на тому, що розроблення ФЕМ на сьогодні є надзвичайно важливим і актуальним завданням, від вирішення якого залежить успіх реалізації стратегії національного розвитку України, а отже і перспективна позиція нашої держави на геополітичній карті світу. Немає потреби переконувати у тісному зв'язку між конкурентоспроможністю працівника, підприємства та країни; як і в тому, що вказаний показник у свою чергу залежить від умов (у т.ч. фінансово-економічних), які надають можливість постійно працювати над підвищенням його рівня. Останнє (необхідність постійного удосконалення) є викликом стрімких темпів розвитку усіх сфер життя, які вимагають постійного навчання, що актуалізувало потребу в освіті упродовж життя. Таким чином, у процесі розроблення ФЕМ необхідно враховувати, що сегменти споживачів освітніх послуг на сьогодні мають значну диференціацію (за галузевою ознакою, за доходами претендентів, за віком, за формою навчання), що звичайно ж позначається на відмінностях у їх потребах, а отже вимагає різних методів їх задоволення.

Не менш важливим є розуміння того, що вибір комплексу фінансово-економічних моделей надання / отримання освітніх послуг у країні, їх зміст і співвідношення можна розглядати як своєрідний індикатор реально обраного стратегічного курсу розвитку держави, рівня соціальної орієнтації її політичної та економічної систем, стану демократизації суспільства тощо.

Виходячи з наведених положень, вважаємо, що для України доцільним є гармонізоване поєднання таких фінансово- економічних моделей надання / отримання освітньої послуги:

1. Державне фінансування - виявлення найбільш талановитих абітурієнтів, навчання їх за державні кошти за спеціальними навчальними програмами з використанням мотиваційних програм подальших перспектив кар'єрного і творчого зростання (доцільність моделі гарантується потребами держави).

2. Бізнесове фінансування - підготовка фахівців, яких потребують представники певних галузей за їх кошти і на умовах тісної співпраці з ними, що передбачає узгодження програм навчання і практики, викладання певних дисциплін практиками, стажування викладачів і проходження практики студентами, працевлаштування випускників (доцільність моделі гарантується потребами бізнесу).

3. Кредитне фінансування - отримання кредиту на навчання (від майбутнього працедавця, від незалежного спонсора, від держави та ін.) - ця модель в Україні на сьогодні можлива лише за умов гарантування державою фінансової безпеки як кредитодавця, так і кредитоотримувача (доцільність моделі гарантується кредитодавцем).

4. Самофінансування - навчання за рахунок власних коштів (доцільність моделі гарантується навчальним закладом і державою на основі даних інформаційної бази щодо потреб у фахівцях).

5. Комбіноване фінансування - поєднання наведених моделей, виходячи з умов, що склалися.

Зрозуміло, що впровадження зазначених моделей на теренах нашої держави потребує розроблення відповідного ідеологічного (концептуального), маркетингового та правового забезпечення, до якого (серед іншого) мають увійти такі складові: 1) стратегія інноваційного розвитку освіти; 2) порядок формування інфраструктури забезпечення інформаційної підтримки прийняття рішень; 3) критерії визначення доцільності вибору тієї чи іншої фінансово-економічної моделі надання / отримання освітніх послуг; 4) перелік і послідовність внесення поправок до законодавчої бази, мета яких - забезпечення ефективного функціонування кожної моделі, а також отримання додаткових можливостей фінансування освітніх послуг.

Перша складова. На наш погляд, стратегія інноваційного розвитку освіти в Україні має бути кількарівневою і, безумовно, має стати пріоритетною складовою Національної стратегії розвитку України. У ній слід передбачити створення: по-перше, системи вивчення і прогнозування потреби у фахівцях на близьку і стратегічну перспективу; по-друге, системи гнучкої освітньої пропозиції, здатної мобільно реагувати на метаморфози середовища (що неможливо без відповідної автономії навчальних закладів); по-третє, системи сприяння і мотивації викладачів (інструкторів, тренерів тощо) до підвищення кваліфікації; по-четверте, системи сприяння розвитку особистості, починаючи з допомоги у виборі шляху, який би найбільше відповідав природним даним, і закінчуючи розвитком актуальних у певний період адаптивних (що допомагають легко включатися в систему) чи ексклюзивних (що свідчать про унікальні компетенції) характеристик; по-п'яте, системи диференційованого навчання для студентів, яка б дозволяла їм максимально задовольняти індивідуальні потреби в освіті; по-шосте, системи започаткування та розвитку багатоваріантного фінансування надання / отримання освітніх послуг.

Друга складова. Формування інфраструктури забезпечення інформаційної підтримки прийняття рішень є необхідним тому, що всі зазначені моделі мають функціонувати в рамках єдиної інформаційної бази щодо потреб у фахівцях. Це виключить можливість такого поширеного на сьогодні негативного явища як необгрунтовані замовлення, що в свою чергу веде до дефіциту одних і перевиробництва інших фахівців, їх неякісної підготовки тощо. Крім того, важливим завданням цього елемента є збір і накопичення інформації, без якої неможливе ефективне функціонування моделей. Пропонована нами модель інфраструктури передбачає три рівні: держава - галузь - університет і студент. Усі рівні мають тісно співпрацювати між собою.

На державному рівні необхідно передбачити функціонування маркетингового департаменту, головними функціями якого будуть такі: експертне визначення гіпотез пріоритетних проблем; розроблення рекомендацій щодо оптимізації джерел інформації (у т.ч. вибірок / панелей) та методів збору даних; організація і проведення кабінетних і польових, якісних і кількісних досліджень; формування бази даних на основі збору первинної та вторинної інформації, аналізу міжнародних і національних документів та даних, що надали споживачі та виробники освітніх послуг; інтерпретація інформації (на основі проведеного аналізу ринку освітніх послуг); вибір можливих варіантів розв'язання визначених проблем; формування потрібних зрізів інформації у відповідь на конкретні запити університетів, студентів та ін.

На галузевому рівні слід забезпечити формування бази даних на основі інформації, що надали університети, підприємства галузі тощо та аналізу документів, що висвітлюють визначені проблеми. Для цього передбачити виконання таких функцій: допомога у проведенні маркетингових досліджень, що організовує державний департамент; акумулювання фрагментарних даних щодо галузі та світових тенденцій її розвитку; формування прогнозів щодо актуальних нині та перспективних спеціальностей; надання комунікаційних послуг для споживачів та виробників освітніх послуг; консультування абітурієнтів (щодо можливостей отримання освіти) і навчальних закладів (щодо перспектив розвитку / скорочення попиту на ту чи іншу спеціальність); просвітницька робота серед потенційних студентів, їх родин, організація заходів із залученням ЗМІ тощо.

На рівнях університету та студента можливе формування бази даних щодо показників обсягу та структури реалізованого та потенційного попиту на освітні послуги;

показників ставлення споживачів освітніх послуг до їх якості та практичної доцільності; оцінок навчальних технологій, графіків навчання, ефективності практики та ін.; показників успіхів у кар'єрному зростанні випускників навчальних закладів, їх оцінок отриманої освіти з позиції практичного досвіду, можливості застосування здобутих знань, їх відповідності практичним завданням, повноти, актуальності та ін.

Третя складова. Важливим завданням, що потребує вирішення за умов впровадження запропонованих ФЕМ надання / отримання освітніх послуг, є визначення критеріїв доцільності вибору тієї чи іншої моделі. Вважаємо, що перша з них (державне фінансування - ДФ) повинна мати такі критерії: 1) потреба держави у фахівцях (точні та достовірні дані про яку надає викладена вище система інформаційної підтримки прийняття рішень); 2) оцінка успішності претендента та 3) обсяг матеріальної допомоги, необхідний для забезпечення претенденту відповідної якості життя.

Особливо наголосимо, що на відміну від чинного, пропоноване нами державне фінансування, по-перше, повинно бути спрямоване на мотивацію навчання саме найталановитіших студентів; по-друге, має формуватися на підставі науково- обґрунтованих даних щодо державних потреб у фахівцях; а по- третє, передбачати обсяги, що гарантують високий рівень умотивованості стипендіатів.

У питаннях визначення оцінки успішності претендента вартим уваги вважаємо досвід Колумбії, де складається рейтинг абітурієнтів за результатами незалежного тестування, яке проходить по всій країні в один день [9]. Перші 100 абітурієнтів за рейтингом автоматично стають державними стипендіатами, причому розмір стипендії (370 дол. США на місяць) перевищує вартість споживчого кошика (350 дол. США на місяць). Схожий порядок відбору чинний також в Ірані, де кращих відбирають у межах обраного ними напрямку (фізико-математичний, прикладні науки, гуманітарні науки, мистецтво), причому необхідну кількість студентів для кожного з цих напрямків визначають з урахуванням географічного розташування та спеціалізації регіону, де знаходиться університет, наприклад: вугледобувний, рибний промисел, деревообробна чи нафтопереробна промисловість тощо [10].

Виходячи з структури ринку споживачів освітніх послуг, державне фінансування повинно охоплювати кілька програм, призначених для школярів, студентів, аспірантів, молодих науковців, а також програми надання грантів за особливі досягнення у обраній сфері діяльності. Кожна з програм буде мати свої особливості (у т.ч. фінансово-економічні), визначені специфікою сегмента та його потребами. Наприклад, на початку шляху отримання вищої освіти споживачі освітніх послуг ще не мають можливості забезпечити себе фінансово (йдеться про абітурієнтів віком 17-18 років) і є повністю залежними від сторонніх осіб. Водночас студенти, аспіранти та молоді науковці можуть брати участь у науково-дослідних роботах, що фінансуються замовником. Усі названі обставини, а також інші чинники, що визначають потреби стипендіатів (реальна вартість та оптимальний склад споживчого кошика, рівень інфляції, специфічні потреби галузі навчання тощо) повинні бути врахованими. Адже головне призначення цих програм - мотивувати талановитих громадян на творчий пошук і на повну віддачу від результатів цього пошуку.

Передбачаючи незгоду опонентів до висловленого підходу і їх головний аргумент - значні витрати державного бюджету на реалізацію пропонованих програм, зауважимо, що усі країни, віднесені нині до розвинених, розпочинали свій стрімкий розвиток саме зі збільшення цільових витрат на освіту та науку. Держава, яка не фінансує власний інтелектуальний ресурс, - втрачає його, що підтверджено масовим відтоком «мізків» з України до тих країн, де фінансово-економічні умови відповідають уявленням емігрантів про гідну їхнього внеску оплату і перспективи зростання.

Бізнесове фінансування (БФ) - вибір цієї моделі відбувається на основі таких критеріїв: 1) високі досягнення у певній галузі чи виді діяльності (наприклад, призові місця на олімпіадах чи конкурсах з обраного предмету, науково-технічні розробки, що можуть зацікавити представників бізнесу та ін.); 2) позитивні рекомендації роботодавців, зацікавлених у продовженні співпраці з кандидатом (наприклад, після успішного тестування, проходження практики або стажування); 3) прогнозована потреба роботодавця у отриманні кваліфікованого фахівця (тобто очікувана наявність вакантного місця для майбутнього працівника після отримання ним вищої освіти); 4) платоспроможність підприємства-кредитора (тобто його здатність фінансувати навчання стипендіата і його потреби у забезпеченні необхідного рівня життя).

Описана модель може мати варіанти, залежно від того, чи повинен стипендіат повертати кошти підприємству- кредитору після виходу на роботу, чи ні. Можливий також варіант часткового покриття фінансування за рахунок відпрацювання стипендіатом уже в період навчання на умовах гнучкого графіка роботи, неповного робочого дня, виконання творчих завдань у вихідні, проведення аналітичної роботи у рамках навчальних завдань.

Так, модель бізнесового фінансування може бути дуже корисною і для бізнесу, і для стипендіатів. Бізнес за порівняно незначні кошти буде отримувати кваліфікований аналіз діяльності, доступ до найновіших методик, обґрунтовані пропозиції щодо покращення показників функціонування - все це під час виконання завдань з дисциплін, науково-дослідної роботи гуртків, завдань у рамках науково-дослідних робіт кафедр, курсових і дипломних робіт. При цьому у договорі доцільно передбачити можливість коригування тематики названих видів робіт з метою їх актуалізації відповідно до ситуативних чи перспективних потреб підприємства.

Найважливіші переваги для стипендіата від цієї моделі такі: гарантоване працевлаштування (що на сьогодні є надзвичайно важливим здобутком, особливо з огляду на зростання конкуренції на ринку праці); отримання досвіду виконання практичних завдань ще у період навчання; здобуття системної освіти за програмою, яка ретельно відпрацьована і узгоджена представниками навчального закладу та бізнесу; глибоке вивчення особливостей діяльності підприємства та майбутнього місця роботи в ньому; за умови ефективного виконання завдань кредитора, - прискорення у кар'єрному зростанні на підставі взаємовигідної співпраці.

Наступна ФЕМ - кредитне фінансування (КрФ) - досить поширена в багатьох країнах, однак, в Україні досі не представлена, головним чином через особливості вітчизняної фінансово-кредитної системи. На наше глибоке переконання, формування прозорих і надійних правових умов для впровадження цієї моделі є на сьогодні невідкладним завданням для нашої країни. Однак, відразу слід нагадати: в усіх досліджених системах кредитування, що функціонують у зарубіжних країнах, студенти отримують кредит безвідсотковий або з мінімальною відсотковою ставкою (2-5%), при цьому погашення його починається лише після отримання роботи і триває (у більшості випадків) упродовж 20-30 років [9-17].

Із сказаного випливає, що кредитне фінансування особливо привабливе для більшості громадян, оскільки відсоток найталановитіших (які можуть претендувати на ДФ) як правило незначний, як і частка переможців конкурсів (з високими шансами здобути БФ). Головні переваги КрФ - відсутність у отримувача зобов'язань перед кредиторами щодо майбутнього працевлаштування саме за наперед визначеними напрямками (у порівнянні з першими двома ФЕМ) та можливість зосередитися виключно на навчанні. Це може бути важливим критерієм для студентів, які ще перебувають у пошуку і остаточно не визначилися із майбутньою сферою діяльності чи конкретним місцем роботи.

Як свідчить досвід зарубіжних країн, до кредитування студентів (чи слухачів освітніх програм) можуть долучатися громадські організації. Наприклад у Колумбії функціонує організація ІСЕТЕХ, яка надає можливість отримати безвідсотковий кредит на навчання. Особливо варте уваги починання нового керівництва цієї держави, яке відмінило вимогу повернення коштів, отриманих на навчання. Тобто фактично держава безоплатно фінансує навчання неплатоспроможних громадян. Єдиний критерій, що є підставою для позитивного вирішення питання доцільності надання кредиту - успішність і старанність претендента [9].

Ще одним вартим наслідування прикладом матеріальної підтримки молоді, що навчається, є досвід Ірану, де студентам надають безвідсотковий кредит на оренду житла (500 дол. США на місяць) і кредит для створення сім'ї (1000 дол. США на місяць). Вказані кошти необхідно повернути після закінчення навчання упродовж 30 років [10].

Четверта із запропонованого нами переліку ФЕМ - самофінансування (СФ), більш поширена в Україні назва - навчання за контрактною формою. СФ є однією з двох моделей, представлених на сьогодні на ринку послуг освіти нашої держави. Ми підтримуємо доцільність навчання за рахунок власних коштів, однак, із певними поправками [12].

По-перше, платоспроможність претендента не може бути єдиним критерієм зарахування його до лав студентів. Адже не секрет, що, працюючи в умовах конкуренції, заклади вищої освіти (ЗВО), намагаються покращити своє матеріальне становище саме за рахунок «контрактників». Частина з них справді має достатній для отримання вищої освіти рівень підготовки. Однак, є серед них і ті, які задовольняють суто «матеріальний інтерес» ЗВО. На практиці це виявляється у зниженні рівня вимог до якості рубіжних контролів, у тиражуванні сумнівних за показником «наукової глибини» статей магістрів, курсових проектів, дипломів, а загалом - у нівелюванні самого поняття «вища освіта».

Для ілюстрації знову звернемося до зарубіжного досвіду, який вважаємо доцільним для впровадження в Україні. У Колумбії функціонує Інститут із заохочення вищої освіти (ICFES), що організовує проведення незалежного тестування, за результатами якого формуються списки абітурієнтів по 1000 осіб за напрямами навчання. Найбільш успішні (100 осіб) отримують фінансування на навчання від держави (див. у розділі ДФ). Абітурієнти, що посіли 101-500 місця, отримують право на навчання в університетах. Інші абітурієнти (тобто від 501 по 1000 місце) взагалі не отримують права навчатися в університеті та мають перескладати вступні іспити. Зауважимо: для вступу в університет має значення лише цей державний іспит, шкільні оцінки при цьому не беруться до уваги [9].

На наш погляд, кількість місць для ДФ і наступної категорії (з правом на здобуття вищої освіти) для України може бути змінена і має визначатися на основі системи інформаційної підтримки прийняття рішень, про яку йшлося вище. Однак, сам принцип відбору вважаємо вартим уваги - тобто усі інші ФЕМ (у т.ч. і СФ) поширюються лише на представників, що здобули право на навчання у ЗВО.

По-друге, укладання контракту на самофінансування має відбуватися лише після ознайомлення претендента з даними щодо нинішньої потреби у фахівцях, прогнозу зменшення (чи збільшення) цієї потреби з урахуванням вже наявної кількості студентів / слухачів, що навчаються за цим напрямом, а також динаміки перспективних вакансій. Інакше кажучи, дані системи інформаційної підтримки прийняття рішень мають бути відкритими не лише для працівників системи освіти, а й для вступників, що повинно сприяти прийняттю ними виваженого і обґрунтованого рішення щодо напряму навчання.