Методика викладання природознавства в молодших класах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

учень екологічний прирознавство виховання

Необхідність екологічного виховання зумовлена наявністю світової екологічної кризи, причина якої криється у практичній діяльності людини, що обумовлена її антропоцентричною свідомістю. Саме початкова школа є найважливішим етапом інтенсивного накопичення у дитини знань про навколишній світ, розвитку багатогранних відносин молодшого школяра до природного та соціального оточення, сприяння становленню особистості та формуванню екологічної культури.

Державний стандарт початкової загальної освіти в Україні орієнтує сучасних фахівців початкової освіти у виборі завдань та змісту роботи з дітьми таким чином, щоб не стільки озброювати їх певною сумою знань, скільки відкривати перед ними «науку життя», яка сприяла б формуванню творчих особистостей з розвиненим почуттям власної гідності та відповідальності за свої вчинки. Відповідно до навчальних програм з природознавства для 1-4 класів до кінця молодшого шкільного періоду у дитини мають бути сформовані елементи екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи.

Формування екологічних знань у дітей молодшого шкільного віку відбувається у процесі вивчення різних навчальних дисциплін «Українська мова», «Читання», «Математика», «Образотворче мистецтво» тощо, але визначальна роль належить урокам природознавства. Навчальний предмет «Природознавство» реалізує галузь «Природознавство» Державного стандарту початкової загальної освіти. Природознавство як навчальний предмет має інтегрований характер, синтезує знання з різних природничих дисциплін на основі ідеї єдності природи з урахування міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти і перспективних зв'язків із природознавчими предметами, що вивчатимуться в наступних класах.

Проблема екологічного виховання дітей завжди була в центрі уваги багатьох дослідників. Вплив природи на формування особистості розкрито в роботах Я. Коменського, Д. Локка, Й. Песталоцці, С. Русової, Ж-Ж. Руссо, Є. Фльориної. Перші спроби визначення змісту і структури екологічних уявлень для дітей належать К.Ушинському, В. Сухомлинському, А. Герду, Є. Водовозовій, В. Грецовій й іншим класикам педагогіки. Сучасні дослідники цієї проблеми С. Дерябо, Г. Пустовіт, В. Ясвін підкреслюють необхідність формування екоцентричного типу екологічної свідомості як регулятора діяльності людей у природі. І. Звєрев, І. Суравєгіна розробили систему змісту екологічних знань у шкільному навчанні.

Аналіз наукової літератури показав, що в теорії шкільної освіти остаточно не досліджено особливості методики формування екологічних знань у дітей молодшого шкільного віку. Актуальність та недостатня теоретична дослідженість окресленої проблеми обумовили вибір теми курсової роботи - «Формування екологічних знань на уроках природознавства в початковій школі».

Об'єкт дослідження - уроки природознавства в початковій школі.

Предмет дослідження - формування екологічних знань на уроках природознавства в початковій школі.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати методику формування екологічних знань у молодших дошкільників

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що екологічне виховання учнів початкових класів відбуватиметься більш ефективно за умови застосування у цьому процесі відповідної методики, побудованої на основі врахування вікових особливостей учнів, що забезпечить позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи та спонукатиме їх до екологічно доцільної поведінки та діяльності.

Відповідно до мети та гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. На підставі аналізу наукових джерел з проблеми дослідження визначити сутність поняття «екологічні знання», зміст та завдання екологічного виховання молодших школярів.

2. Розкрити психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку.

3. З'ясувати форми, методи і засоби екологічного виховання учнів початкових класів.

4. Розглянути методику роботи з дітьми початкових класів на уроках природознавства, спрямовану на екологічне виховання.

5. Розробити рекомендації щодо успішної організації екологічного виховання учнів на уроках природознавства.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано комплекс методів дослідження: вивчення і аналіз психолого-педагогічної, методичної та навчальної літератури з проблематики дослідження, синтез та узагальнення здобутих результатів; опитування педагогів; складання, підбір і систематизація матеріалів, метод спостереження, бесіда тощо.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг курсової роботи - 53 сторінок, основної частини - 42 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Зміст та завдання екологічного виховання у науково-педагогічній літературі

Екологічне виховання молодших школярів є актуальною проблемою сучасності, оскільки саме в цьому віці закладаються основи екологічної свідомості, екологічної культури, що впливають на поведінку та діяльність людини у природі. Необхідність екологічного виховання зумовлена наявністю світової екологічної кризи, причина якої криється у практичній діяльності людини, яка, у свою чергу, обумовлена антропоцентричною свідомістю людини.

У процесі аналізу наукової літератури було виявлено, що виховання в широкому сенсі слова ? це процес і результат розвитку особистості під впливом цілеспрямованого навчання і виховання. Навчання ж ? це процес взаємодії вчителя і учня, в ході якого здійснюється освіта людини.

Екологічне виховання вважається вченими складовою екологічної освіти й розглядається як відносно новий напрям шкільної педагогіки. У педагогічній науці й довідкових виданнях екологічне виховання трактується неоднозначно:

- формування в людини свідомого сприйняття довкілля, почуття особистої відповідальності за діяльність, що так чи інакше пов'язана з перетворенням навколишнього природного середовища, упевненості в необхідності дбайливого ставлення до природи, розумного використання її багатств (М.Мусієнко) [22, 119];

- система впливу на членів суспільства для формування екологічної культури, гуманності, науково обґрунтованого ставлення до природи на основі національних й загальнолюдських цінностей (В.Діденко, Л.Діденко) [12, 31];

- формування в людей потреби в бережливому ставленні до природи й розумному використанні її багатств у своїх власних інтересах та інтересах майбутніх поколінь (А. Толстоухов, Л. Волкова) [4, 81];

- систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури учнів (М. Фіцула) [11, 282];

- процес формування усвідомлено правильного ставлення до природного довкілля (О. Терентьєва) [32, 110];

- ознайомлення дітей із природою, в основу якого покладено екологічний підхід, за якого педагогічний процес спирається на основні ідеї та поняття екології (С.Ніколаєва) [24, 4] та ін.

Хоча за формою викладу трактування поняття «екологічне виховання» відрізняються, основним змістом екологічного виховання дошкільників сучасні вчені вважають два аспекти: передачу екологічних знань та їх трансформацію особистістю у ставлення до природи, що виявляється в діяльності [8; 14; 16].

Знання - це обов'язковий компонент процесу формування основ екологічної культури, а ставлення - це його кінцевий продукт. Саме екологічні знання формують характер ставлень і дають початок екологічної свідомості. На думку Г. Пустовіт, екологічні знання - це основний елемент екологічної свідомості. У них входить усвідомлення обмеженості природи, потреба встановлення динамічної рівноваги між природними системами і суспільними, тими, які створюють люди, усвідомлення причин екологічної кризи та її глобального характеру і потреба глобальної стратегії суспільного розвитку як передумови збереження життя. В принципі це усвідомлення сутності відносин у системі «суспільство - людина - техніка - природне середовище» [28, 94].

Головне завдання екологічного виховання - сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Природничі знання - це узагальнення, в якому відображені істотні ознаки, властивості об'єкта чи групи об'єктів природи, внутрішні зв'язки і відношення між ними та їх внутрішні суперечності [3, 51].

У початковому курсі природознавства формуються такі види природничих знань: загальноприродничі (природа, жива природа, нежива природа), екологічні (охорона природи, рослин, тварин, ґрунтів тощо), біологічні (рослини: дерева, кущі, трави, листяні, органи рослин; тварини: комахи, птахи, звірі, травоїдні, хижі, дикі, свійські; людина, будова організму), географічні (рівнини, гори, яри, ґрунт, корисні копалини, річка, озеро, болото тощо). Як бачимо екологічні знання - це тільки частина тих знань, які формуються на уроках природознавства.

Більшість науковців у своїх дослідження підкреслюють особливості екологічного виховання. Н. Горопаха зазначає, що головним у змісті екологічної роботи виступає формування внутрішнього світу дитини, її ціннісних орієнтацій, в основі яких усвідомлення своєї єдності з природою, взаємозалежності з нею [9, 15]. у зв'язку з цим екологічне виховання розглядається як напрям морального виховання школярів.

Н. Лисенко відмічає: «Екологічне виховання реалізується в єдності з навчанням, а в сукупності вони виливаються в єдиний процес виховання особистості» [20, 23]. Основні етапи процесу екологічного виховання, на думку Н. Лисенко, - засвоєння дітьми екологічних знань, перетворення їх в елементи переконань як основне ядро свідомості. Центром екологічного виховання, на думку О. Онопрієнко, повинні стати положення: людина - частина природи; міра речей - унікальність життя; узгодження потреб з екологічними вимогами; повага до всіх форм життя [25, 55].

А. Толстоухов підкреслює, що розуміння самоцінності природи, відчуття себе її частиною формується лише з набуттям екологічних знань [14, 17]. Знання про природу, пропоновані молодшим школярам, повинні представляти не суму розрізнених фактів, а взаємозалежний, послідовний ланцюжок уявлень, що розкривають найбільш важливі зв'язки та закономірності природного світу. Якщо розкриваються різноманітні й досить важливі зв'язки, що існують у природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні завдання ускладнюються, а відтак, це сприяє розвитку пізнавальної активності дітей.

Досліджуючи сутність екологічного виховання, можна виділити, по-перше, особливості цього процесу:

1) ступінчатий характер: а) формування екологічних уявлень; б) розвиток екологічної свідомості та почуттів; в) формування переконань у необхідності екологічної діяльності; г) вироблення навичок і звичок поведінки у природі; д) подолання у характері учнів споживацького ставлення до природи;

2) довго тривалість;

3) складність;

4) стрибкоподібність;

5) активність.

По-друге, велике значення психологічного аспекту, який включає в себе:

1) розвиток екологічної свідомості;

2) формування відповідних (природовідповідних) потреб, мотивів та установок особистості;

3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і звичок;

4) виховання стійкої волі;

5) формування значимих цілей екологічної діяльності [21, 101].

Мета екологічного виховання - формування відповідального ставлення до оточуючого середовища, яке будується на основі екологічної свідомості.

Мета екологічного виховання досягається по мірі розв'язання у єдності наступних завдань:

- освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв'язання;

- виховних - формування мотивів, потреб та звичок екологічно доцільної поведінки та діяльності, здорового способу життя

- розвивальних - розвиток системи інтелектуальних та практичних умінь по вивченню, оцінці стану та покращенню оточуючого середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності з охорони оточуючого середовища:

- інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (ставлення до природи як до універсальної цінності),

- морального (волі й наполегливості, відповідальності).

Зміст екологічного виховання включає в себе систему норм, що витікають із ціннісних орієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності та самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатогранна цінність для людини.

Зміст екологічного виховання засвоюється учнями у їх різноманітній діяльності. Кожна з форм організації навчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів: самостійна робота з різними джерелами інформації дозволяє накопичити фактичний матеріал, розкрити сутність проблеми; гра формує досвід прийняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє зробити реальний внесок у вивчення та збереження місцевих екосистем, пропаганду цінних ідей.

Специфічною рушійною силою процесу екологічного виховання молодших школярів є протиріччя між переважно негативним досвідом щодо взаємодії з навколишнім світом, в якому дитина набуває «стихійно», і знаннями, цінностями, запропонованими їй в цілеспрямованому педагогічному процесі. Загострення даного протиріччя є особливістю нашого часу, конкретно-історичної, екологічної ситуації, що склалася як в нашій країні, так і в масштабах всієї планети. Школяр спостерігає сміттєві звалища, створювані дорослими, жорстоке ставлення до тварин, безвідповідальність по відношенню до оточуючих лісів, парках, у той час як у школі, закладах додаткової освіти він дізнається про згубний вплив відношення подібної діяльності людини на природу, шкоду, яку завдають власному здоров'ю і благополуччю, переживає почуття жалості до тварин і рослин, що потрапили в біду [16, 47].

Отже, екологічне виховання - це цілеспрямований вплив на духовний розвиток дітей, формування у них ціннісних установок, морально-екологічної позиції особистості, вміння і навичок екологічно обґрунтованої взаємодії з природою і соціумом.

1.2 Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Організація формування екологічних знань у молодших школярів, яка спрямована на те, щоб дитина могла вільно і міцно засвоювати знання, оперувати ними, вимагає від учителя урахування їхніх індивідуальних психологічних і вікових особливостей розумової діяльності, пізнавальних можливостей сприймання, пам'яті, мислення, уваги та ін.

Саме початкова школа повинна сприяти успішному вирішенню завдань екологічної освіти. Вчені-психологи зазначають, що природна потреба осмислити кожне природне явище триває у дітей недовго - до 10-11 років. І цим потрібно своєчасно скористатися, бо пізніше з'являються нові інтереси, часом дуже далекі від вивчення природи. Якщо любов до природничих наук міцна, то вона розвиватиметься і далі.

У психологічних дослідженнях [13; 22; 23; 35] зазначається, що істотною особливістю розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку є, з одного боку, інтенсивне зростання їхніх пізнавальних потреб, а з другого - недостатня зрілість логічного мислення, обмеженість пізнавальних можливостей. У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.

Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів - мислення, пам'яті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань.

Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред'являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності.

Учні сприймають різноманітні соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предметів, вони ще не можуть зосередитися і детально розглянути інші їх особливості, побачити в них суттєве. Знаючи це, педагог повинен розвивати в учнів сприймання, розкриваючи прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей предметів. Завдяки таким старанням розвиваються довільність, усвідомленість, вибірковість (за змістом, а не за зовнішньою привабливістю) сприймання. Вже у 1 класі школяр виробляє вміння сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Наприкінці молодшого шкільного віку спостереження стає спеціальною діяльністю, розвивається спостережливість як риса характеру. [13, 64].

Розвиток сприймання у молодших школярів нерозривно пов'язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.

Сприймання є основою для мислення, що спрямоване на виявлення відношень і закономірних зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності. Розумовий процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Розумова діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах - як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: школяр реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їх основі суджень [22, 160].

Дитина може розв'язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючим у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні з труднощами активізується дійове мислення. Ця форма мислення є важливим резервом для засвоєння знань молодшими школярами. Ефект у розумовому розвитку визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв'язанні завдань на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.

Навчальний матеріал із різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх сукупності, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами [34, 90].

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу [20, 124].

Пізнавальна діяльність вміщує також процеси пам'яті. Як зазначають учені-психологи, зокрема Г. Костюк, пам'ять у молодших школярів переважно мимовільна, наочно-образного характеру [14, 78]. Вони добре запам'ятовують матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Учні мають певний досвід довільного запам'ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам'яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності.

За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова пам'яті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запам'ятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запам'ятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати.

Особливістю навчання у початковій школі спочатку є переважно мимовільне запам'ятовування, що дає змогу запам'ятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запам'ятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням. Розвиток довільної пам'яті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запам'ятовувати. Не слід зловживати заучуванням напам'ять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток пам'яті на початковому етапі навчання значно підвищує загальну культуру розумової діяльності молодших школярів, вважає Є.Терентьєва [32, 80].

Учні початкових класів засвоюють різні стратеги (прийоми), які допомагають запам'ятати матеріал. Найважливішими прийомами керування пам'яттю є повторення, організовування матеріалу, семантичне оброблення інформації, створення мислених образів, пошук інформації в пам'яті.

Повторення матеріалу. Спочатку діти просто повторюють кілька разів кожне слово, яке необхідно запам'ятати. Приблизно у 9 років вони починають повторювати слова групами.

Організовування матеріалу. Важливим досягненням молодших школярів є вміння організовувати необхідний для запам'ятовування матеріал. Якщо учні 1-2 класів зв'язують слова, вдаючись до простих асоціацій, враховують близькість їх розміщення у поданому списку, то учні 3-4 класів організовують слова в групи за загальними ознаками (наприклад, яблуко, груша, виноград - це фрукти). Групуючи слова за категоріями, вони здатні запам'ятати і відтворити більше матеріалу, однак до 9-річного віку рідко використовують цю стратегію з власної ініціативи.

Семантичне оброблення інформації. Цей активний процес передбачає використання молодшими школярами логічного висновку для реконструкції події замість простого відтворення наявної в пам'яті інформації. З цією метою їм пропонують, наприклад, запам'ятати речення типу: «її подруга підмітала у класі», а потім запитують, чи був у подруги віник. Діти 10-11 років логічним шляхом доходять висновку про наявність віника, а 7-річні ще не можуть сказати нічого певного, посилаючись на відсутність інформації.

Створення мислених образів. Молодші школярі краще запам'ятовують незвичний матеріал, створюючи на його основі мислений образ. Учням 3-4 класів легше створювати такі образи, ніж першокласникам, їхні образи яскравіші, чіткіші, тому краще запам'ятовуються.

Пошук інформації в пам'яті. Часто школярі, намагаючись розібрати слово за буквами, шукають у пам'яті правильні букви. Вони можуть знати, з якої літери починається слово, але їм потрібно перевірити кілька варіантів.

У молодшому шкільному віці значно зростають здатність заучувати і відтворювати інформацію, продуктивність і міцність запам'ятовування навчального матеріалу. З часом підвищується точність упізнавання збережених у пам'яті об'єктів. Розвитку пам'яті сприяє вивчення віршів, виконання завдань на спостереження, розповіді тощо.

Що стосується емоційної сфери молодших школярів, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій) [9, 12]. Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них.

На основі різних уявлень, накопичуваних досвідом людської діяльності, у людини формується уява. Тому важливим напрямом діяльності вчителя є накопичення системи уявлень у дітей. Основна тенденція розвитку уяви молодших школярів полягає в переході від репродуктивної її форми (простого комбінування уявлень) до творчої (побудови нових образів). У формуванні творчої уяви велику роль відіграють їх спеціальні знання.

У початкових класах збагачуються й урізноманітнюються витвори уяви дитини, збільшується швидкість утворення образів фантазії. Однак ще непросто дається створення учнями образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала, у процесі засвоєння географічних, історичних понять, розв'язування математичних задач.

Протягом молодшого шкільного віку уява дітей зазнає змін. Спочатку уявлювані образи розпливчасті, але згодом вони стають точнішими і чіткішими. У 1-2-х класах діти відображають кілька ознак предмета (переважно несуттєві), а в 3-4-х зосереджують увагу на значно більшій їх кількості, серед яких переважають суттєві. Перетворення образів уяви на початку молодшого шкільного віку незначне, а до 3-4 класу, коли учень отримує значно більше знань, образи стають більш узагальненими та яскравішими. На початку навчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет (наприклад, опора на картинку при описі чи розповіді), далі розвивається опора на слово, яке є передумовою мисленого створення нового образу (написання твору за розповіддю вчителя, прочитаною книгою).

Завдяки розвитку здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява дитини теж стає більш керованою, а її образи пов'язуються із завданнями, які ставить перед молодшим школярем зміст навчальної діяльності.

Розвиток мислення молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Під час розв'язування задач вони спираються на реальні предмети або їх зображення. У них поглиблюється і розширюється мислення, що виявляється в глибшому розумінні змісту засвоєних понять, опануванні нових та оперуванні ними. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, особливо на уроках математики, оскільки від дій з конкретними предметами школяр переходить до розумових операцій з абстрактними числами.

Зі вступом дитини до школи відбувається перехід від безпосереднього чуттєвого сприймання світу до сприймання, вираженого в абстрактних поняттях. Те, що вона раніше фіксувала у своєму мисленні як об'єкт із певним набором ознак, отримує наукове осмислення.

Протягом молодшого шкільного віку в дітей формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення.

Учні початкових класів усвідомлюють власні мислительні операції, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У них розвиваються самостійність, гнучкість, критичність, мислення.

Нових якостей набуває увага молодших школярів в процесі навчання в школі. У молодшому шкільному віці, особливо у 1-2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю.

У молодших школярів уже формується довільна увага. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати. Наприклад, перевіряючи виконане завдання, виправляючи допущені особисто та однокласниками помилки, діти поступово вчаться керуватися своєю метою, а їх довільна увага стає провідною. Одночасно з нею функціонує та розвивається мимовільна увага. Пов'язана вона не з яскравістю і зовнішньою привабливістю предмета, а насамперед із потребами та інтересами, що виникають у навчальній діяльності [17, 80].

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще не стійка. В 1-2 класах її стійкість вища при виконанні зовнішніх дій і нижча при виконанні розумових. Тому в їх навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малювання, креслення.

Молодшим школярам ще важко розподіляти увагу. Особливо це помітно під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати. Якщо вчитель добирає навчальні завдання, які передбачають одночасне виконання дітьми кількох дій, уже наприкінці 2-го класу можна спостерігати позитивні зрушення в розподілі їх уваги.

На початку молодшого шкільного віку у дітей ще не сформовані навчальні вміння та навички, що заважає їм швидко переходити від одного виду навчальних занять до іншого. Це свідчить про недостатній розвиток такої важливої властивості уваги, як переключення. Однак з удосконаленням навчальної діяльності вже наприкінці 1-го - на початку 2-го класу учні легко переходять від одного етапу уроку до іншого, від однієї навчальної роботи до іншої.

Отже, в організації навчання учнів молодших класів слід враховувати рівень розвитку та стійкість, розподіл, переключення їх довільної уваги.

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. На думку А. Запорожець [23, 91], учні за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самоосвіти. Типовим для багатьох учнів другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії та якості і не порівнюють їх зі взірцем.

В учнів молодшого шкільного віку починає формуватися самостійність як риса особистості, що виявляється в його незалежності (вмінні без прямого керівництва і допомоги ззовні, власними силами досягти поставленої мети), творчій ініціативі (схильності реалізувати своє починання, виявляючи винахідливість, оригінальність) і критичності (здатності аналізувати ситуації або наслідок праці, щоб дати їм оцінку, виділити достоїнства й вади) [13, 9].

Про характер активності кожного учня можна робити висновок на підставі того, за допомогою яких пошукових дій він просувається до мети: раціональних (вони супроводжуються міркуванням), керується доцільністю, чи використовує лише продуктивні засоби. Або навпаки, ці пошуки набувають форми одноманітних, непродуктивних маніпуляцій.

Інтенсивно розвивається і мовлення молодших школярів, зростає їх словниковий запас. Третьокласники здатні правильно вживати слова у різних словосполученнях, розуміти їх пряме і переносне значення. Це створює широкі можливості для поглибленого засвоєння учнями знань із різних предметів.

На розвиткові мовлення дітей особливо позначається їх розумова діяльність, на що вказував і К.Д. Ушинський. «Збуджуйте думку у дітей, - говорив він, - і будьте певні, вона сама виробить собі мовну форму. Лише та мова добра, яка безпосередньо виробилась з думки. Дитина, яка не звикла доходити змісту слова, не ясно розуміє або зовсім не розуміє його справжнього значення і не набула навички розпоряджатися ним вільно в усній і письмовій мові, завжди терпітиме від цієї корінної вади при вивченні всякого іншого предмета» [31, 60].

Розумовий розвиток учнів початкових класів має суттєві індивідуальні відмінності, які виявляються в удосконаленні загальних і спеціальних здібностей, прискоренні темпу роботи. В одних дітей краще розвинуті мислительні, в інших - мнемічні чи перцептивні компоненти інтелекту. Серед молодших школярів трапляються учні з тимчасовим затриманням розумового розвитку. Під час виконання навчальних завдань їм доводиться долати неабиякі труднощі, тому в процесі організації навчання необхідний індивідуальний підхід до дітей. Щоб вони могли краще вчитися, потрібно більше часу відводити на первинне сприймання навчального матеріалу, сприяти належному формуванню усного й писемного мовлення учнів, підтримувати їхню впевненість у власних інтелектуальних силах.

У процесі навчання у початковій школі відбувається формування особистості молодшого школяра, яке характеризується розвитком психологічних властивостей - відчуттів, сприймання, уявлення, мислення, пам'яті, почуттів, інтересів і прагнень, вольових рис характеру. У цьому віці в дитини формуються нові культурні потреби - у набуванні знань, читанні книжок, перегляді пізнавальних телепередач тощо.

Отже, молодший шкільний вік є періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають у цей час, навчальна діяльність створюють передумови для переходу молодшого школяра до підліткового періоду. Цей вік є особливо сприятливим для формування екологічних знань.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Аналіз програми «Природознаство» для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів

У початковій школі починається систематичне і цілеспрямоване вивчення природи та формування екологічної культури молодшого школяра. Для з'ясування, які саме екологічні знання мають формуватися на уроках природознавства в початковій школі, ми здійснили аналіз програми для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів.

Аналіз програми показав, що «Природознавство» як навчальний предмет має інтегрований характер, оскільки його зміст утворює система уявлень і понять, відібраних із різних природничих наук на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти і перспективних зв'язків із природничими курсами, що вивчатимуться в наступних класах. У процесі його вивчення в учнів формуються початкові поняття, які забезпечують розуміння молодшими школярами закономірностей навколишнього світу.

Під час викладання даного предмету у молодших школярів розширюються знання про рослини, тварини та людину, розкриваються у доступній формі зв'язки між неживою та живою природою, між рослинами і тваринами, а також природою й трудовою діяльністю людей, виховується любов до рідного краю, необхідність турботи про живу природу. Через пізнання даних зв'язків і відносин учні початкових класів вивчають навколишній світ і в цьому їм також допомагають екологічні зв'язки. Їхнє вивчення сприяє розвиткові логічного мислення, пам'яті, уяви, мови.

У змісті програми відображено ієрархічну залежність уявлень і понять, що розкривають, на доступному для дітей рівні, цілісність природи через встановлення зв'язків та залежностей між тілами й явищами природи. Також тут реалізовано дедуктивний спосіб викладу матеріалу, тобто від загального до конкретного, від сутності загальних понять, зв'язків, закономірностей, способів діяльності - до їх конкретизації. Засвоєні власне предметні знання та уміння попередніх розділів (у розділах - тем) виступають засобами пошуку нових знань і умінь у наступних розділах (темах).

Кожний розділ поділяється на теми, в змісті яких виділено його логічно завершені частини. Сутність їх полягає в розкритті уявлення чи поняття про тіла та явища природи, про способи виконання певних дій чи видів діяльності.

Зміст програми побудовано за спірально-концентричним принципом, що забезпечує неперервне розширення і поглиблення знань та повторне вивчення певних тем із метою глибшого проникнення в сутність явищ та процесів відповідно до вікових особливостей дітей. Програмою пропонується багато екскурсій, демонстрацій, практичних робіт, виконання міні-проектів. Змістовні лінії програми: об'єкти природи, взаємозв'язки у природі, Земля - планета Сонячної системи, Україна на планеті Земля, рідний край, охорона і збереження природи. Важливе значення має розділ «Вступ», який дає можливість ввести дитину в предмет. Для узагальнення вивченого матеріалу цікавим є розділ «Запитання для природи». Дуже важливим для формування екологічних знань є те, що «Охорону природи» виведено в окреме питання.

В курсі природознавства програмою виділено три рівні вивчення природи. Перший рівень: об'єкти природи розглядаються в їх окремості, без акцентування уваги нас зв'язках між ними. Це важливий рівень, без якого вивчення подальших рівнів буде утруднено, але їм не можна обмежуватися. Другий рівень: об'єкти природи розглядаються в їх взаємному зв'язку. Наприклад, вивчається, чим характеризуються різні тварини, будуються ланцюги живлення. Третій рівень: розглядаються вже не просто предмети природи, а процеси. На попередніх рівнях вивчалися предмети, а на цьому зміни, які з ними відбуваються. Які природні зміни нас цікавлять в природі перш за все? По-перше: сезонні - в їх основі лежить дія природних чинників; по-друге: зміни викликані діяльністю людини. Ці процеси виникають в природі завдяки чинникам, які передаються по ланцюжку існуючих зв'язків.

Третій рівень вивчення природи допомагає тим, що учні вчаться на основі екологічних знань пояснювати явища природи, а в деяких випадках і передбачити їх. Для повноцінного екологічного виховання необхідне вивчення природи на всіх трьох рівнях. дуже велике значення має розкриття зв'язків між людиною і природою. Причому, людина розглядається як частина природи, вона існує усередині природи і нерозривна від неї.

З метою формування екологічних знань програма передбачає використання різних методів дослідження. До методів дослідження, з якими школярі знайомляться вже в 1 класі, належить дослід. Досліди є більш складною формою вивчення природи, оскільки передбачають створення спеціально підготовлених умов для їх проведення, формування вміння зіставляти явища, процеси, за якими спостерігають під час досліду, з тим, що відбувається у природних умовах, робити висновки і узагальнення.

Неодмінною умовою виконання навчальної програми є проведення шкільних екскурсій. Необхідність використання такої форми навчання як екскурсія пояснюється тим, що під час їх проведення об'єкти і явища природи досліджуються не ізольовано, а у взаємозв'язку з іншими об'єктами. Програмою для 1 класу передбачено проведення 5 екскурсій, для 2 класу - 4 екскурсії, 3 та 4 класу - по одній екскурсії. Тематику, місце та час проведення екскурсій вчитель може змінювати відповідно до особливостей регіону. Саме під час екскурсій створюється сприятлива обстановка для формування екологічних знань.

Починаючи з 1-го класу, школярі залучаються до проектної діяльності. Програмою передбачено виконання міні-проектів («Як облаштувати джерело?», «Моє улюблене місце відпочинку на природі»). Міні-проекти - це доступні творчі завдання, що виконуються на уроках природознавства у формі колективних творчих справ. Тривалість виконання проекту доцільно обмежити одним уроком (можливо, спареними уроками) або одним-двома тижнями в режимі урочно-позаурочних занять.

Програмою також передбачена можливість проведення практичних робіт. Наприклад, у 1-му класі учні знайомляться з колекцією порід рідного краю та вивчають будову рослин, у другому класі - визначають покази термометра за малюнками та спостерігають за формою сніжинок, у 3-му класі - досліджують розчинність речовин, що використовуються в побуті, та знайомляться з колекцією корисних копалин; у 4-му класі - наносять на карту назви материків та читають карту з використанням умовних знаків та масштабу.

Аналіз програми «Природознавство» для 1-4 класів показав, що у кожній темі передбачена необхідність формування екологічних знань та формування екологічної свідомості та культури.

У першому класі учні мають вивчити наступні теми: Навколишній світ; Нежива природа; Жива природа; Моя країна - Україна. При вивченні об'єктів живої та неживої природи діти повинні:

- знати правила поведінки на природі,

- вчитися економному використанню води;

- вміти допомагати птахам взимку;

- вчитися формулювати висновки про необхідність захищати рослини і тварини рідного краю тощо.

У другому класі, вивчаючи природу у різні пори року, молодші школярі повинні:

- навчитись проявляти турботу про тварин узимку та дбайливо відноситися до рослин, які занесені до Червоної книги;

- знати як охороняти птахів;

- вміти оцінювати власний внесок у збереження природи тощо.

У третьому класі початкової школи діти вивчають властивості води, повітря, гірських порід, ґрунтів, Сонця, рослин та тварин та організму Людини. При цьому вони повинні:

- навчитися охороняти водні ресурси рідного краю;

- розуміти важливість вивчення властивостей води для практичних потреб людини;

- знати як охороняти повітря від забруднення;

- розуміти значення корисних копалин для людей та необхідність їхнього збереження;

- вміти застосовувати знання для охорони природи і збереження тепла та електроенергії у побуті;

- оцінювати свою роль в охороні природи;

- знати вплив людини на природу;

- брати участь в обговоренні вибору оптимальних форм поведінки, спрямованих на збереження природи тощо.

У четвертому класі програмою передбачено набуття знань про Україну, природу материків та океанів, Сонячну систему, властивості тіл та речовин. При цьому учні початкових класів повинні:

- набути знань про охорону природи степу;

- дізнатися про значення водойм та їх охорону;

- вчитися економному використанню води у побуті;

- вчитися моделювати ситуації щодо збереження і захисту природи тощо.

Таким чином, програмою «Природознавство» для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів передбачена необхідність формування у молодших школярів основ екологічних знань, розвитку свідомого ставлення до природи та набуття вміння бережливого ставлення до природи рідного краю. Одержуючи визначену систему знань на уроках «Природознавство», учні також можуть засвоїти норми і правила екологічної поведінки в природі, тому що через екологічну освіту виховується відповідальне відношення до природи. Але норми і правила поведінки будуть погано засвоєні, якщо не будуть враховуватися умови екологічного виховання.

2.2 Методика роботи з учнями початкових класів на уроках природознавства, спрямована на екологічне виховання

Успіх засвоєння учнями екологічних знань визначається правильною організацією процесу навчання молодших школярів, оптимальним поєднанням різних форм, методів та засобів навчання, способом роботи вчителя над їх формуванням.

Основною формою організації процесу навчання природознавства є уроки, які тісно пов'язані з позаурочними й позакласними заняттями. Саме урок дає більше можливостей для виховання в учнів початкових класів нового відношення до природи, заснованого на гуманізмі, та екологічної культури.

Для того щоб уроки природознавства сприяли формуванню в учнів екологічних знань, необхідно дотримуватися наступних умов.

Перша найважливіша умова - уроки мають проводитись з використанням місцевого краєзнавчого матеріалу, з урахуванням наступності, поступового ускладнення і поглиблення окремих елементів.

Друга неодмінна умова - треба активно в позакласній роботі залучати школярів у посильні для них практичні справи по охороні місцевих природних ресурсів.

Таких справ дуже багато: внутрішнє і зовнішнє озеленення школи, скверу; догляд за квітниками; шефство над лісовими ділянками там, де ліс знаходиться близько від школи; збір плодів і насіння лугових і деревинно-чагарникових рослин; охорона і підгодівля птахів; шефство над пам'ятниками природи в ході вивчення рідного краю тощо.

У дидактиці початкової школи під уроком розуміють таку форму організації навчальної роботи в школі, яка відбувається у межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів для досягнення навчальних результатів. Уроки мають різні структури залежно від дидактичної мети, характеру матеріалу, вікових особливостей учнів; об'єднуються в систему за темами [23; 27; 30]. Серед уроків виділяються такі типи: вступний, комбінований, узагальнюючий, предметний, екскурсія.

З метою набуття учнями початкових класів екологічних знань, на наш погляд, більш доцільним буде використання предметних уроків та уроків-екскурсій.

Як зазначає Л. Нарочна, під предметним уроком розуміють урок, коли діти працюють з предметом, який вивчається, а не з його зображенням [23]. Об'єктом вивчення на предметному уроці може бути реально існуючий предмет. Зокрема, при вивченні рослин надають перевагу живим рослинам, або гербарію рослин. Більшість предметних уроків доцільно проводити після екскурсій, під час яки учні мають можливість ознайомитися з предметом або явищем у природному середовищі, спостерігати його зв'язок з іншими предметами або явищами [23, 77]. Під час таких уроків, завдяки ознайомленню із зв'язками між живою та неживою природою, в молодших школярів активно формується екологічна культура та свідомість.

Вивчення педагогічної літератури [2; 11] показало, що урок-екскурсія - особливий вид навчальних занять, що проводяться поза школою та сприяють екологічному вихованню молодших школярів. Вони мають великий виховний вплив на учнів, сприяють розвитку естетичних почуттів, емоцій, дбайливого ставлення до всього живого, викликають інтерес і почуття любові до природи та рідного краю. На уроках-екскурсіях, як і на предметних уроках, учні безпосередньо вивчають предмети та явища природи, але тут вони бачать їх в природній обстановці, тоді як у класі об'єкти, що вивчаються, ізолюються один від одного і від навколишнього середовища. Тому екскурсії допомагають значно глибше і повніше вивчити різноманітність явищ і об'єктів природи, встановити зв'язки організмів один з одним і з середовищем, з умовами існування. Проведення екскурсій розвиває в учнів інтерес і навички до вивчення природи свого краю, спостережливість. Виховне значення екскурсій полягає в тому, що вони сприяють розкриттю багатства і краси рідного краю, формуванню бережливого ставлення до природи, раціонального використання природних багатств. Уроки-екскурсії розширюють кругозір молодших школярів, розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніше відбувалося поза їх увагою, виробляють практичні навички і вміння.

Ефективність уроку-екскурсії залежить від підготовки його вчителем. Ця робота здійснюється у такій послідовності: визначення теми уроку-екскурсії за програмою; визначення виду уроку-екскурсії; складання логічно-понятійної схеми власне предметного змісту уроку-екскурсії за підручником з природознавства; конкретизація змісту відповідно до тих об'єктів, які є на місці екскурсії (учитель попередньо вивчає маршрут і місце уроку); визначення мети уроку; розробка методики проведення уроку-екскурсії; підготовка школярів до нього; підбір необхідного обладнання [11, 80].

У практиці роботи вчителів початкових класів природничий та екологічний матеріал поєднується практично з усіма напрямами освіти (на уроках мови, читання, математики, образотворчого мистецтва тощо). Саме тому склалися різноманітні варіанти такого поєднання. Найпоширенішими на сучасному етапі є інтегровані уроки, на яких завдання з екологічного виховання здійснюються в процесі вивчення різних навчальних предметів. Завдання з різних розділів навчальних програм при цьому виконуються одночасно. На уроці вирішуються три завдання: освітнє, виховне, розвивальне. Тому урок дає більше можливості для виховання у молодших школярів нового ставлення до природи, заснованого на гуманізмі. Під час проведення інтегрованих уроків доцільним є використання ігор-подорожей, ігрових сюжетів, загадок, кросвордів, казок. Екологічні казки учні можуть складати разом з учителями. Конспект інтегрованого уроку наведено у додатку А.

Для того, щоб урок природознавства сприяв формуванню в учнів екологічних знань, необхідно дотримуватися наступних вимог [31, 33]:

1.Дидактичні:

визначення системи природничих фактів, понять уроку відповідно до навчальної програми предмету, формування умінь і навичок з врахуванням рівня підготовки і психологічних особливостей учнів даної вікової групи;

використання на уроках місцевого природничого матеріалу.

2.Виховні:

- забезпечити розуміння школярами основних законів природи з метою формування у них наукового світогляду;

- вивчення природи в тісному взаємозв'язку з життям;

- виховання бережливого ставлення до природи і вивчення правил поведінки в ній;

- розвиток естетичних почуттів молодших школярів у процесі пізнання природи [16, с. 135].

Уроки з природознавства, як зазначає Л. Нарочна, повинні проводитися в певній послідовності, що передбачено шкільною програмою і забезпечує систематичність вивчення матеріалу. Застосовуючи різноманітні методи і засоби навчання, вчитель має можливість планомірно і послідовно проводити формування відповідних уявлень і понять про об'єкти та явища природи та формувати у молодших школярів бережливе ставлення до рідної природи.

Застосування наочності у викладанні природознавства є обов'язкова умова свідомого і міцного засвоєння екологічних знань учнями. Без наочності, без конкретного сприймання предметів сформувати екологічні знання та екологічну культуру дуже важко. Засоби наочного навчання підвищують ефективність уроку природознавства, викликають у дітей інтерес до навчального предмета.

Педагогічна цінність використання наочності в процесі вивчення природознавства полягає в тому, що завдяки фронтальному зоровому сприйманню в усіх учнів створюється правильне уявлення про предмет природи. Засобами унаочнення, що використовуються на уроках природознавства, є натуральні об'єкти (живі рослини, гербарії, колекції), ілюстративні посібники (таблиці, картини, навчальні кінофільми тощо), а також моделі (рельєфні таблиці тощо). Найбільший ефект на уроках природознавства дає використання натуральних посібників.

Для формування екологічних знань сучасна педагогічна наука пропонує вчителю використовувати різноманітні методи навчання: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький (пошуковий), а також словесні (бесіда, розповідь, пояснення), практичні (дослід, практична робота, спостереження), наочні (використання натуральних, образотворчих, аудіовізуальних засобів наочності, моделей). Зазначені методи поєднуються

Найбільш важливим серед них є спостереження за об'єктами та явищами природи, які забезпечують формування спостережливості та логічного мислення, проведення дослідів та практичних робіт, що дає можливість виробити практичні навички та уміння та формувати екологічну свідомість.

В. Сухомлинський вважав, що «із спостережень не тільки черпаються знання, - у спостереженнях знання живуть...», вони «необхідні дитині, як сонце, повітря й волога необхідні рослині» [11, 50].

У структурі спостереження виділяють такі компоненти: цілі, план, безпосереднє цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ природи, висновки спостережень. У цілях чітко визначається об'єкт, за яким вестиметься спостереження і його результат. Мета, поставлена вчителем, повинна бути сприйнята й усвідомлена учнями. Цьому сприяє розкриття змісту основних термінів, за допомогою яких вона формулюється, конкретизація об'єктів і результатів спостереження.