Пилявецька битва 1648 року: джерела до вивчення теми (на допомогу викладачам, учителям і студентам)

Размещено на http://www.allbest.ru/

пилявецька битва 1648 року: джерела до вивчення теми (на допомогу викладачам, учителям і студентам)

викладання проблем вітчизняної та всесвітньої історії у вищих навчальних закладах

Валерій Степанков, Віталій Степанков

№1

1648. - кінець липня. - Регест Регест - короткий витяг з джерела, що передає його зміст. інструкції польським комісарам про умови перемир'я з Військом Запорозьким

Комісари у супроводі 2-х тисяч жовнірів мали з'явитися до Києва 23 серпня й упродовж двох тижнів вести переговори. Вони отримали повноваження домагатися від Війська Запорозького наступного:

• звільнення усіх полонених;

• повернення захопленої артилерії;

• відмови від угод укладених з татарами;

• не приєднання до жодних союзів ні у Короні, ні за її межами;

• об'єднання з військами Корони у випадку їх походу проти ворогів;

• не завдавати жодної шкоди Кодаку, в якому завжди перебуватиме польська залога;

• видачі усіх проводирів повстанських загонів, одна частина яких мала бути покарана у Києві, а інша - у Варшаві;

• негайного припинення війни й недопущення витворення козаками «уділу» чи скасування влади Речі Посполитої «над (її) володіннями».

Воднораз комісари мали обіцяти:

• вивчити козацькі прохання;

• надати свободи Війську Запорозькому відповідно до умов Кумейської, Переяславської чи Куруківської комісій (у залежності від позиції козаків);

• скласти козацький реєстр після досягнення угоди.

('Документы об Освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг. - К., 1965. - C. 94-95).

№2

1648. - 8 серпня. - Витяг з листа Б. Хмельницького до хотмизького воєводи С. Болховського

[...] Поглядимо якую комисію схотят з нами міти: там оттул, с Пулщі пишут до нас, просячи о мир і о вгоду, а тут по ближних городох, где наша Рус православниї християни живут, імаючи стинают і розмаитиї муки задают і попув, духовних наших, на паль збивают, чого нехай тилко сам Бог се вжалуєт. І не сподіваємся, жеби за таким їх ділом муг бити мир межи нами [...].

Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / упорядники І. Крип'якевич та І. Бутич. - К., 1961. - C. 65).

№3

1648. - 20 серпня. - Витяг з листа з Кам'янця-Подільського подільського судді Л. М'ясковського до невідомого

[...] У минулий понеділок, рано, нас раптово сповістили про те, що вже 6 полків з боку Бару переходять Медобор[и] і вже тут, з цієї сторони Кам'янця, вирізають, забирають стада [худоби] біля Великої Могили. Все, що живе, кинулося до коней, до квартир, до брам, подібно як під час нещасливої паніки на Цецорі. І ледве опівдні відкрилася причина тривоги: що не від Бару і не 6 полків, а тільки 6 корогв вчинивши, подні- стрянське хлопство опришкове так дуже сильно загрожувало селам, що тут, з цієї сторони Медоборів, позабирали всі стада й худобу. Вони плюндрують міста й містечка, ляхів, як урядників так і підданих з дітьми, тиранськи мордують. Старому пану Гонсьоровському шию втяли у Китайгороді, а також у Студениці, Дунайгороді (Дунаївцях - В.С.), Ступинах, Балині вже собі узурпували абсолютне панування. Ми уже хотіли не чекати, а відступати далі табором [...].

(Державний архів у Кракові, спр. №41, арк. 177).

№4

1648. - 19 серпня. - Витяг з листа Б. Хмельницького до польських комісарів

[...] А щодо комісії, як ви в.м. пани зволите писати, щоб ми місце зустрічі призначили, то, порадившись з їх м.пп. послами в.мм. панів, як і раніше за Костянтиновим охоче, в.м.м.пп., чекатимемо. Дай Боже, щоб з милостивої ласки і старань ця зустріч щасливо і якнайшвидше відбулася. У своєму листі ваша вельможність зволите нагадувати про те, щоб обидва війська стояли здалека одне від одного. Це правильно, і раніше комісія так відбувалася, а не з великим почтом, як в.м.п. обіцяли. Власне, я під Костянтиновим найбільше хотів би зустрітися, де зблизька ми порадимося і домовимося між собою, як все найкраще має бути [...].

(Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / упорядники І. Крип'якевич та І. Бутич. - К., 1961. - C. 67).

№5

1648. - 5 вересня. - Витяг з листа шляхтича С. Гурського до невідомого

Нашого війська прибуває щоденно, надія в Господу Богу, що як тільки воно збереться, то вчинить щось добре. Пан Кисіль на цьому тижні убезпечує нас миром, що мають завершитися переговори, але надія слабка, надійніший мир ми укладемо собі шаблею. Хоч би й не прибуло до нас більше війська, рушимо проти цього гультяйства, маючи надію в Богу, що ці зрадники дістануть свою платню [...].

(Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658рр. / упорядник: док. іст. наук, проф., протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Юрій Мицик. - К, 2012. - Т.1: (1648-1649 рр.). - C. 148).

№6

1648. - 14 вересня. - Витяг з листа невідомого до невідомого

14 вересня. Прийшов лист від князя й.м.п. руського воєводи (І. Вишневецького - В.С.) під датою 30 серпня до й.м.кс. арцибіскопа (. ) Скаржиться на затримку, котра діється в мирних переговорах, через що втрачається час для воювання і має бути тяжча і довша війна потім, коли на допомогу ворогу прийдуть татари [ ].

(Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел) // Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. - К, 1998. - C. 303).

№7

1648. - кінець серпня - початок вересня. - Витяг з новин про Хмельницького

[_] Побоювався найбільше (Б. Хмельницький - В.С.) князя й.м. Ієремію Вишневецького, котрий жодним чином не хотів погоджуватися на те, аби мала Річ Посполита давати добро на трактати про мир зі своїми хлопами й підданими. Й інших велика частина сенаторів і панів схилялася до того, що краще їх втихомирювати війною і шаблею, ніж проханнями чи переговорами.

(Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. ВР, ф. 5, спр. №189/11, арк. 143).

№8

1648. - 23 вересня. - Витяги з листа галицького стольника А. М'ясковського з Варшави

[_] Майже все військо зібралося дуже добре і в порядку, так що сміливо могло б вчинити бій з оттоманським цезарем, бо уже було його у наявності 30 тисяч, а в декількох милях1 ще знаходилися великопольські корогви і п. воєвода берестейський, і п. Пшиємський, і люд королевича Кароля, і мазовець- кі корогви й інших кілька тисяч ще не дійшли. Але щодня по кілька корогв входило до обозу (_) Їх милості князя, тобто воєводи сандомирський і руський, забувши і пробачивши взаємно свої образи, помирилися між собою. 13 вересня війська їх об'єдналися (_) Пп. регіментарі, всі троє зустрівшись із князем Вишневецьким й іншими його колегами та обмінявшись вітаннями, в'їхали до табору, де впродовж двох годин до обіду провели приватну нараду, на якій ухвалили вирушати проти неприятеля і дати йому, не поспішаючи, битву.

[_] Хоча п. воєвода брацлавський обнадіював ще стосовно переговорів і миру й обіцяв між військами трактувати, але не знаю, чи його вже будуть слухати, відчуваючи свою силу.

[_] Вся сама Русь по саме львівське передмістя поголовно піднялася на повстання. Гусятин, Сатанів, Скалат, Зіньків й інших дуже багато місць захоплені опришками й пограбовані; на Львів зуби гострять, в якому не має і 300 піхотинців, чи не набереться наша столиця страху (_) Зрозумієш, в.м.в.м.п. для війська нашого небезпеку, яке знаходиться наче у матні, Польська миля складала бл. 7,5 км. звідусіль оточене противником, бо вже ворогом, котрий взяв Сатанів і Скалат, відрізано тил війська [...]

(Документы об Освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг. - К., 1965. - C. 124-125).

№9

1648. - 12-19 вересня. - Регест обозового щоденника

19 вересня табір вирушив у похід з метою зупинитися в «півмилі» від неприятеля.

(Документы об Освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг. - К., 1965. - C. 113-115).

№10

1648. - 18 вересня1. - Витяги з листа підчашого коронного М. Остророга до підканцлера

[...] Так складалося, що до ворога підійти інакше ми не могли, як лише через Костянтинів, а до Костянтинова були тільки одна переправа на Россолівках. Всі були того розуміння, що ворог цю переправу захищатиме, тому доручили мені, котрий попереду ходить, направитися до тієї переправи і, якби спромігся, прогнати звідтіля ворога (...) Було всього до п'яти тисяч люду і 6 гармат. З цим усім прибули до Россоловець, не застали ворога й опанували ту переправу, в дві милі від Костянтинова, в якому 4 чи 5 тисяч козаків. Посилав й.м.п. хорунжий коронний людей своїх кількасот з паном Чаплінським чоловіком рицарським, вивабити ворога, котрий вийшов було трохи. Але, помітивши людей, відійшов одразу ж до міста, втративши на герцю кількох своїх й одного живцем. Від якого ми довідалися наскільки велика залога у потужному місці і до якого (був) лише один доступ; не годилося штурмувати його, не бажаючи втрачати людей, допоки не зїхалися інші їх м. Вважали за доцільне послати на інші переправи, тобто до Геровців чи Кузмина і вже звідти рухатися до неприятеля. Тим часом підійшов з людьми своїми й.м. пан хорунжий коронний під місто; прибув і й.м. пан воєвода руський, котрий також підступив до міста. Почали герцями і звуками труб людей своїх викликати ворога. Прибувало для цього чимраз більше охочих. Пішли їх мм. пани сенатори: всього зібралося за дві тисячі людей і підійшли під саму браму. Але вороги трималися свого місця у ровах при кобелинах Кобелина - дерев'яна конструкція, часто зроблена з дерев'яних загострених паль чи гіляк, якими закладали брами і дороги для пере-шкоджання проїзду. й густою стрільбою відстрелювалися без шкоди з ласки Божої для наших (...) ворог (...), взявши нашого язика, від якого довідався про військо, досконально тримався при фортеці і ніч теж надходила (...) Тому мусіли відкласти до наступного дня.

[...] Але пан Бог всемогутній пустив такий страх ворогу в очі, що в ночі з такої міцної фортеці втекли, залишивши нам всі переправи вільними і місто при цьому, біля якого напевне були б забавки, крові і часу довелося б втратити багато, коли б ворог захотів боронитися.

[...] Те язики розповідають, що ворог переправився через річку, яку називають Ікавою: там при хитрощах добрих став. Чи думає далі відступати, побачимо, що буде робити. Те нас дуже турбує, що хоча цей ворог відчуває наше військо над собою, проте, одначе, в тилу показується багато бунтівників. Так на Волині зібралося дуже багато їх, тут же на Поділлі біля Яворова (?) і в Русі вже біля Теребовлі [...]

(Michalowski J Ksipgapamiptnicza. - Krakow, 1864. - S.196-197).

№11

1648. - 18 вересня. - Витяг із відомостей з обозу

[.] Перебуває Хмельницький у замочку в Пилявцях, військо - по полях пилявецьких у півтора милі від нашого війська [...].

(Michalowski J. Ksiggapamigtnicza. - Krakow, 1864. - S. 198).

№12

1648. - 19 вересня. - Витяг з листа з обозу за Костянтиновим

У нас тепер розпочинатиметься війна. Військо згромадилося, думає завтра наступати на ворога, котрий під Пилявцями підготувався до нашого прибуття, маючи ліси, всілякі хитрощі і важкі для нас переправи (...) Комісарів сила, ради мало, суперництво велике й приватні (незгоди). Ворог при викрутасах великих, згромаджує величезну кількість хлопства, на всі сторони вислав хлопів бунтувати. Татар щогодини орди великої сподівається, хоче війну не завершувати, але проводити її тривалий час і таку диспозицію зайняв, що наше військо досить солідне й величезне легковажить, у поле виходити не хоче. Мусимо на нього наступати, у 2-х милях перебуваємо. Завтра, тобто 20 цього місяця, приступимо [...]

(Michalowski J. Ksigga pamigtnicza. - Krakow, 1864. - S. 198-199).

№13

1648. - 20 вересня. - Витяг із новин з генерального табору коронних військ

[...] То тепер сказали ці в'язні, що Хмельницький не дасть битви в полі, доки не прийде орда, щодня сподіваються її приходу, котра вже переправилася, кажуть, що її понад 20 000. Хмельницький своїм табором стоїть під містечком Пилявцями, що у трьох милях від Костянтинова, там є оборонний замочок і сам Хмельницький стоїть у ньому, укріпив його, маючи сто гармат і все необхідне, війська ж має сто і кількадесят тисяч. Ці в'язні так сказали, що [Хмельницький] покладає надію на орду. Нашого війська є близько сорока тисяч і гарного, якби тільки була голова до управління ним, але що сьогодні ухвалять пани регіментарі, то завтра вчинять інакше; існує ненависть між їх мостями [...]

(Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658рр. /Упорядник: док. іст. наук, проф., протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648 - 1649 рр.). - С 159).

№14

Витяг з праці Є. Сіцінського про замок у Пиляві

[...] Пилявський замок містився на правому південному боці річки Ікави або Ікви, що розливається тут наче довгим ставом і ділить поселення на дві частини. Тут на «Тогобічнім березі», коло самого берега ставу стоять руїни двох башт і будинку між ними з брамою. Як можна помітити з тих решток замку та з малопомітних валів і ровів, замок був квадратовий у плані. Довжина боку приблизно 50 метр. Вся площа замку займала більше-менше % гк.

Який був замок - дає нам уявлення той західньо-північний бік замку, що зберігся до наших часів. На рогах того боку ще є мури двох п'ятигранних башт; між ними мури двохповерхо- вого будинку завдовжки 50 м. і завширшки 10 м. По середині довжини того будинку була в'їзна брама з ганком. Зовні стіни того будинку не мали вікон, а тільки амбразури на середині висоти (по 3 з кожного боку брами), а вверху і внизу стрільниці. П'ятигранна башта на північно-східньому розі була трьохповерхова з четвертим підвальним поверхом, який виступає ширше від трьох горішніх поверхів. Кожен поверх мав п'ятигранне склепіння. Стінка кожної гранки башти має в середині 4 м. довжини, крім одної, що прилягала до рогу замку і має завдовжки 5-7 м. У двох горішніх поверхах були вікна, а в долішньому поверсі амбразури й дуже вузькі стрільниці (ширина зовні 8 см. при висоті в 20 см.).

Друга башта збереглася гірше; вона також була трьохпо- верхова і п'ятибічна.

На двох инших рогах замку були теж башти, а між ними мури, але ж ні башт тих, ні мурів тепер нема. На місцях їх тепер городи селянські та школи.

(Сіцінський Є. Оборонні замки Західного ПоділляXIV-XVII ст. (Історико-археологічні нариси). - К.,1928 // Пилявецька битва. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Пилявецька битва в історії України» (до 360-річчя битви під Пилявцями, Хмельницький, 2008. - С. 323).

№15

1648. - 29 вересня. - Регест листа 29 вересня воєводи брацлавського А. Кисіля до примаса і станів про Пилявецьку поразку

Є дві справи, на які мусить нарікати Вітчизна. Перша, чому доручена мені комісія провалилася й друга, чому зібрані нею сили розпорошилися? Щодо першого, то комісії ніхто не підтримував, її завершення ніхто не хотів. Слід зважати й на те, що «увесь плебс залишався затятим, з якого сформувалося друге й третє військо незрівняно більше від війська Хмельницького, внаслідок чого вже не плебс був у підпорядкуванні Хмельницького, але Хмельницький залишався у підпорядкуванні цієї величезної маси». Воднораз, коли вів переговори з Б. Хмельницьким про мир інші вчиняли напади роз'їздами, тому знову піднялося повстання й козацький гетьман втратив довіру «до мене». Коли ж військо Речі Посполитої вирушило, намагався ще домогтися замирення й уникнути «страшної війни». І хоча велика частина хотіла цього, переважили ті, хто «гаряче закликав наступати на ворога».

Під Костянтиновим на військовій раді обговорювали питання чи продовжувати наступ на ворога. Дотримувався думки, що, зважаючи на силу противника, його хитрощі й можливу появу орди, слід зупинитися табором під містом й навести ворога на свої фортелі (викрутаси), а не нападати на нього. Коли ж підійшли до ворожого війська, не знайшли належного місця для обозу. На Пилявці тричі брали і втрачали «одну греблю й шанець на ній». Довелося кіннотою очищати береги, переправивши її під ворожим вогнем. У середу повідомили, що козаки всіма силами виходять в поле (це з табору М. Кривоноса - В.С.). Військо почало виходити охоче і «мій полк» стояв прямо перед «чолом» козацького табору. Один з комісарів без дозволу головнокомандуючого наказав моїм 4 корогвам атакувати ворога. Я хотів їх затримати, але не зміг наздогнати. Так розпочалася битва. З одного боку наступав воєвода руський, з другого - хорунжий коронний. Потиснули ворога, правда, не без нашої шкоди. Тоді знову велика кількість козаків і татари перейшли в наступ й змусили наших відступити. Точилася битва і на протилежному боці переправи. У подальшій битві військо наше «втратило серце» й на полі залишилася ледве його половина. Проведена «рада на конях», що чинити далі. Ухвалили відступати табором з піхотою, а кінноті вести боротьбу з татарами, аби відірвати її від козаків. Проте в ночі й.м.пп. «вирушили кіннотою, залишивши усіх і табір».

(Michalowski J. Ksigga pamigtnicza. - Krakow, 1864. - S. 203-207).

№16

1648. - 23 вересня. - Витяги з донесення ротмістра Заборовського аноніму

У цій битві за переправою під Пилявцями (23 вересня - В.С.), коли цей зрадник Хмельницький став табором у першу середу під (?) Маркусею, було розбито наш полк Сандомирського воєводства, де, маючи військо, нам не могли допомогти, бо ми були за переправою і це справді було важко зробити. З нами був і полк Мазовецького воєводства (...) Але, коли вони побачили потужність наступаючого на нас війська, як орди, так і козаків, то, не вступаючи в бій з (...) втік весь мазовецький полк, а ми, небожата, полк Сандомирського воєводства, билися з ними, поки тільки стало наших і кінських сил. А коли вже не могли витримати поганську потугу, решту нас, яку було не розбили у битві, нагнали на цій переправі так, що й татари, доганяючи нас, сікли, а козаки на цій же переправі з пристріляних гармат били наших, бо це було під козацьким табором. Я ще переплив через став, ще й у зброї, дивним способом виніс мене Господь Бог з цієї битви. Тоді з моєї хоругви загинуло під тридцять товариства, не рахуючи пахолків; там же загинув мій син (...)

[...] У день св. Матвія (21 вересня - В.С.), коли ми наступали на це козацьке військо, коло цієї нещасливої переправи загинуло німців з королівської гвардії з двісті, знову ж цієї переправи відбити не могли. Пан регіментар, спостерігши, що піхота не може відбити цієї переправи, відправив князя Корецького з його полком і з ним Лаща на той бік переправи. Я теж пішов з ними і зі своєю хоругвою на ту сторону, біля тих вод і боліт ми обходили (...) з дві милі; вийшли напроти козацького війська, як кінноти, так і козацької піхоти (...) наші з ними, всій кінноті дали відсіч. Я простував зі своєю хоругвою до козацьких окопів, а зі мною й друга хоругва пана

Русиновського, звідти ми вигнали кілька тисяч козацької піхоти і зразу ж забрали у них гармати над самою переправою, переслідуючи їх з шаблями аж під самий козацький табір; все це діялося на очах всього нашого війська. Коли б нам було зразу ж дано підкріплення, то ми були б і в козацькому таборі. Через півгодини до нас переправилося кілька тисяч нашого війська з частиною артилерії на тій переправі, котру ми відняли [...]

(Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр./ Упорядник: док.іст.наук, проф, протоієрей УПЦ Київського патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648-1649рр.). - С 163).

№17

1648. - вересень. - Витяги з «Пилявецького щоденника»

[...] Тоді фортуна посприяла їхнім замислам з волі нашого Богу, бо цнотливий Хмельницький дав час провести конвокацій- ні ради, де тріснув отруйний нарив. Справа в тому, що тоді вони вільними своїми голосами наробили багато комісарів або бакалаврів, а в разі незгоди з ними погрожували сказати «не позвалям». Врешті й присягою зобов'язали їх, щоб вони (регіментарі) в усьому слухалися бакалаврів. Кожний пхався до цього уряду, прагнучи хоч трохи охопити слави, а інший, ще будучи п'яним від материнського молока, вчинив конвокацію, прибули комісари, прибули хоругви, щоб уже йти в поле проти ворога. Пише гетьман універсали, просить заради любові до Вітчизни, наказує своєю владою, призначає місце збору війська до табору під Глинянами. Але одні з цих обминають регіментарів, порушуючи волю Вітчизни, другі повільно йдуть, дискутуючи при своїх столах, кажучи: «Не буде нами цей командувати, хай пильнує Львова з вірменками, а ми, зібравшись, візьмемо собі іншого гетьмана (...)»

[...] Покинувши те місце (під Старокостянтиновим - В.С.), де стояв табір у суботу, поширюючи тривогу (?), ламаючи (?) порядки, бо це ж відомо кожному, йде до недільного табору, вже веселого, бо два комісари, про котрих не згадую, підігріті вином, присяглися за 24 години захопити козацький табір (...) Тоді ми йдемо під Пилявці в день святого Матвія. Гетьман бачить (...) ворожого табору, хоче тримати свій табір у належному порядку, дати артилерії добре місце для нападу на ворожий табір. Але один воєвода старий літами та молодий розумом (Я. Тишкевич - В.С.), наступає на переправу зі своїми людьми (...)

[...] Думка зупиняється й дрижить рука, щоб описати середню (?) (мабуть, середову - В.С.) битву, котра, можна сказати, була чином не рицарських людей, а швидше натовпу. Останній, не слухаючи гетьманів, не дивлячись на порядок, ставав без наказу полками, де який полк хотів. Далі трапилася дорога і хто хотів, той вискакував на герць, не зважаючи на волю гетьманів. Правда, спочатку, доки не наступила потужніша орда, більш-менш щастило нашим і вони взяли в полон кількох «язиків». Потім ж після наступу орди і після того, як не було дано допомоги, бо цю допомогу одні не хотіли давати, другі не вийшли в поле, довелося нашим відступити з поля битви [...]

(Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658рр. /Упорядник: док. іст. наук, проф, протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648 - 1649 рр.). - С 168-170).

№18

1648. - Кінець вересня - початок жовтня. - Регест новин з погрому обозу війська польського під Пилявцями

Упродовж кількох тижнів вожді, уповноважені Річчю Посполитою, нічого не робили в таборі, сперечаючись за свою першість. А їх було 7 воєвод, 5 каштелянів і 16 старост, котрі не погоджувалися спільними силами вдарити на козаків.

21 вересня з обіду мав розпочатися бій зі згоди всього війська й І. Вишневецький дуже добре вишикував військо, котрий мав особливу ненависть до козаків. Однак окремі воєначальники й пани руські радили не наступати на них, бо, мовляв, «яка то радість з того буде, коли ж хлопів своїх повбиваємо». Після чого роз'їхалися з війська. 22 вересня мали місце кінні сутички. Близько 1-ої години ночі одержали звістку, що з'явилося 30 тис. татар до козаків, котрі у своєму таборі з цієї нагоди вчинили велику стрілянину, яка тривала 3 години. У «нашому обозі», вважали, що то вони між собою б'ються, а про «татар нічого не знали».

23 вересня стало військо у великому безпорядку, бо, «що панок, то хотів бути гетьманом і не там ставав, де йому наказували, а там, де йому хотілося». Побачивши такий наступ противника (козаки били жовнірів спереду, а татари з флангів і з тилу), воєначальники забрали військо з поля бою. Самі ж, залишивши табір з візниками й пахолками (слугами), «безсоромно втекли, бо того навчилися, що під порятунком Вітчизни слід вважати не що інше, як добре втікати». Спостерігши таку втечу, «татари й козаки подумали, що це наші здійснюють певний стратегічний маневр або ж відводять військо, щоб, коли б ті почали грабіж, напасти на них. І так продовж двох годин не наступали на обоз. Лише побачивши, що корогви уже далеко відійшли, з криком впали до обозу і в ньому захопили все майно».

(Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. ВР, ф. 5, спр. №189/11, арк. 149-150).

№19

1648. - 24 вересня. - Витяг з листа Подостежі до аноніма

[...] Стояв обоз Хмельницького під Пилявцями і наш тут же біля нього на добрий постріл з гармати. Став на поганому місці, неукріплений, на пагорбах і між пагорбами. В ньому не можна було захиститися, коли б військо наступало в кілька десятків тисяч. Дали битву на двох полях. Неосяжним для ока вийшло козацьке і татарське військо, яке йшло на стрільбу як мурахи. Наші, допоки могли, ганялися з ними. З одного боку, вони припирали наших до табору, а з другого боку - за греблю нещасну з-за переправи (яка менше була нам потріб- ною), яку у козаків двічі відбирали і гармати також відбирали і лише за третім разом (...) здобули наші ту греблю і пару гармат, до яких додали дві і шанець всипали й піхотою обсадили (...) 23 вересня, у середу, біля цієї гребельки знову почалася битва, що тривала годин три чи чотири. На полудень козаки знову цю гребельку отримали і корогви розбили, котрих мало що втекло. Одних побито, інші потопилися в ставу; і піхоти полягло багато, не знаю скільки їх повернулося [...]

(Бібліотека музею Чорторийських. ВР, спр. №143, арк. 127-128).

№20

1648. - Кінець вересня. - Регест зі щоденника помилок їх мм. пп. регіментарів під Пилявцями

Весь наш порятунок полягав у швидкості ведення воєнних дій з противником, не чекаючи його об'єднання з татарами. А пп. регіментарі надарма витрачали час. В обозі не існувало жодної дисципліни, жодного авторитету вождів. Була ухвала зупинитися біля Костянтинова, щоб «ворог попався на наші хитрощі, а не ми на його». Проте й.м.п. гетьман (В.Д. Заславсь- кий - В.С.) боявся, «щоб цього маєтку не спустошили», тому було наказано просуватися у напрямку ворожого табору. Підійшли близько до нього, проте не обрали хороше місце для табору, що розташовувався на шести горах «і захищати його біло неможливо». Зайнявши у понеділок переправу, не насипали хорошого валу, а викопали лише звичайні рови, що стало помилкою. Коли в середу під час заміни кінних підрозділів на правому боці переправи 600 гусар потрапили в оточення, то, замість того аби битися, почали втікати. «А внаслідок того, що по греблі важко було бігти, бо піхота, побачивши, що гусари втікають, теж саме вчинила на греблі, кіннота змушена була втікати через став, де багато втопилося, інші полягли від ворожих рук (...)»

Лише тоді, коли ворог вийшов у поле, у нашому таборі за- трубіли тривогу, з якою ніхто не рахувався, бо часто, й до цього трубіли, хоча не існувало небезпеки. Тому спочатку вискочили корогви п. воєводи київського, а потім й інші, але без «всякого порядку» і як кожній з них хотілося, «так і билися». Коли настала ніч, провели нараду. На ній ухвалили, щоб «з табором і гарматами відірватися від черні, а поки всі війська мали залишатися у полі. Для побудови цих військ офіційно призначили й.м.п. воєводу руського». Проте надійшла звістка, що деякі «пани гетьманські», порадившись, забравши коней, пішли геть з обозу чим налякали ще більше військо. Тим не паче, ми мали прямувати до Костянтинова «шиком табором». Проте пани гетьмани вирушили в дорогу, не очікуючи на табір. Переправлялися всю ніч біля Костянтинова.