Пилявецька битва 1648 року: джерела до вивчення теми (на допомогу викладачам, учителям і студентам)

('Документы об Освободительной войне украинского народа 1648-1954 гг. - К., 1965. - С. 131-133).

№21

1648. - 8 жовтня. - Регест листа (В.Д. Заславського) до воєводи Краківського

Нарікає, що з нього намагаються зробити винуватця поразки армії. Саме тому й вирішив викласти в листі справжній перебіг подій. Під Чолганським Каменем об'єднався з воєводою руським і провів нараду з комісарами, яких було 18, й іншими особами з питання, де розташувати обоз. На ній висловлювалися різні міркування. Більшість наполягала на якомога швидшому зближенню з ворогом, хоча він пропонував зупинитися табором від Костянтиновим. Вирушили до міста, де стали на другий нічліг. Козаки його залишили і Костянтинів добре піхотою і муніцією ми зміцнили. Обозом зупинилися у милі за ним. Знову зібрав нараду, на якій висловив міркування аби в цьому місці «обоз був уфортифікований», який з двох сторін сама природа захищала болотами. Його підтримали воєводи подільський, київський і брацлавський, котрі схилялися до продовження трактатів. Проте більшість на лише комісарів й полковників, але й жовнірів виступили проти, тому відібрали в А. Кисіля листа до Б. Хмельницького, засвідчували ненависть до нього. Залунали крики негайно вирушати проти ворогів, бо якщо тхір не захоче, то «оберемо собі наших гетьманів». Тому змушений був дозволити обозу просуватися далі.

Обрати місце для обозу доручив п. підчашому, котрий визначив його на шести горах. 2І вересня підійшли сюди під ворога, а вози ще рухалися за нами. І в цей час воєвода руський з кількома десятками жовнірів розпочав герці за непотрібну нам гребельку, що закривала нам шлях (?) до води. Борьба точилася довго і нарешті корогви захопили її. У вівторок опустився густий туман, який перешкодив воєнним діям. Захоплений на герцях піп оповів о великий орді в 10000 (вочевидь, помилка - В.С.), що йде з солтаном. Ця звістка призвела до того, що «примерзла охота наша. Жовнір силою ворожою наляканий, а ще також з погляду страшної допомоги, опустив руки і всі задуми повернув до втечі». Воєвода київський і воєвода руський наступного дня з кількома корогвами без ладу кинулися на ворога, але Бог «швидко їх гарячі серця налякав і охолодив». Комісари прийшли до мого намету з тим, аби цього дня з військом відступити до Костянтинова. І в цей час повідомили, що ворог виходить до бою. Почали військо виводити в поле. Але знову воєвода київський з кількома корогвами кинувся на ворога, не знаючи про татар. Проте нічого не вчинили і зазнали великих втрат. Наказав кільком корогвам піти їм на допомогу, але жовніри не хотіли щиро битися, більше спину показували. На тому боці переправи зазнали великих втрат жовніри воєводи сандомирського й старости стобніцького й ніхто не хотів прийти їм на допомогу, хоча кілька разів наказував вирушати туди. Мусіли відходити самі з великою згубою для товариства.

Дали знати, що вози підчашого залишили табір і уже в дорозі. Пани комісари, зважаючи на те, що табір закладено не на доброму місці для оборони, вирішили, що слід відступити з піхотою й артилерією табором до Костянтинова. Кіннота мала прикривати його з тилу. Проте кілька полків вийшли не лише за табору, але пішли й мимо Костянтинова. Налякані комісари взяли собі за провідника Байбузу, слугу й.м.п. воєводи руського, почали залишати табір. За ними і я почав відходити, тієї будучи надії, що мали укріпитися від Костянтиновим. Коли ж туди з'явився за кілька годин до початку дня, то нічого там не застав, бо пп. воєводи київський, руський, подільський і староста ломжинський, нікого не чекаючи, поспішили до Збаража, а п. підчаший - до Львова. Я не міг війська затримати ні погрозами, на обіцянками. Тоді разом з п. хорунжим подався до Бродів, а потім до Львова.

(Бібліотека музею Чорторийських. ВР, спр. №143, арк. 175-181).

№22

1648. - Кінець вересня (дата помилкова; ймовірніше друга половина жовтня). - Витяги з реляції В.Д. Заславського про обставини поразки під Пилявцями

[...] Ми порадилися там під Чолганським Каменем з їх мм. пп. комісарами стосовно розташування табору й того, чи чекати тут зосередження війська, якого тоді налічувалося лише 14 тисяч чи рухатися далі. І їх мм. вирішили йти далі. Я зробив і це. З'явилися за два дні до Костянтинова (...) Наступного дня, переправившись на той бік Костянтинова вирішив за порадою й.м.п. Осінського, обозного Великого князівства Литовського, розташувати табір між річкою Случ і болотами, маючи в тилу Костянтинів. Вирішили запросити до намету і м.пп. комісарів, і деяких з їх м.пп. полковників. Запропонував їх м-тям аби тут обоз влаштовувати і фортифікувати, бо про орду уже мали відомості і перестороги та й військо ще не було зібране. Погоджувалися деякі з нашою думкою, як-то й.м.п. воєвода брацлавський, й.м.п. мечник коронний, й.м.п. староста краківський, інші однак як-то й.м.п. воєвода берестейський, й.м.п. воєвода київський і м.пп. ломжинський і любельський старости й інші їх м. наполягали сильно, аби звичайно йти під табір Хмельницького, бо, мовляв, з таким зволіканням не заженете в.м. того ворога за Дніпро. Інші їх м. говорили, що слід ворога випередити, допоки татарська допомога з ними не злучилася. Рицарство все закидало нам якусь боязнь, погрожувало бунтом, поверненням назад, відмовою від виконання служби, обранням собі нових гетьманів. Довелося поступитися більшості їх м. з огляду непослуху і рівного (з моїм) їх авторитету (...)

[...] Не встигло ще військо зупинитися (21 вересня - В.С.) і не встиг ще наш обоз розташуватися, як й.м.п. воєвода київський, не очікуючи на гетьманські розпорядження, взявши з собою кількасот піхотинців і драгун зі свого полку, розпочав сутичку з козаками за гребельку, яка відділяла нас від Хмельницького. Спочатку він досяг успіху, взявши гребельку, але ледве там піхота з півгодини побула, як змушена була з великими втратами відступити. Оскільки не потрібно було давати ворогу піднесенню його духу, направив туди кілька сотень драгун. Дещо пізніше підійшла туди гвардія блаженної пам'яті Осінського, які підтягнули туди декілька гармат і витіснили таким чином з шанчика козаків й отримали гребельку. Проте розпочали наступ козаки великою силою на наших так, що назад із шанчика змушені були відступити з великою шкодою, бо там полягло з півтора сотні німців. Я, бачачи, що без кінноти важко буде піхоті оволодіти шанчиком, направив усі мої козацькі корогви з й.м.п. Лащем, направив і князя й.м. Корецького; пішли й кварцяні люди, над якими старшим вчиняв п. Клобуховського, пішли корогви рейтарська і козацька й.м.п. старости опочинського. Переправився за ними з власного бажання і й.м.п. воєвода берестейський; послав й.м.п. підчаший коронний п. стольника львівського з чотирма корогвами з полку свого; пішов також п. Убиш Довжинський зі своєю корогвою, яку зібрав за власний кошт. І то п. Бог благословив, що тридцять корогв зігнали з поля ворога і аж до самого табору загнали, а потім і шанчик той захопили. Відразу ж наказав зробити цей шанець більшим. Направив туди дванадцять сотень піхотинців. Їх мм.п. комісари вважали за потрібне послати туди кінноту для захисту піхоти і це я вчинив (...)

[.] Наступного дня, у вівторок, я відвів до табору втомлене з дороги й безсоння (жовніри, очікуючи нападу українців, не спали усю ніч - В.С.) військо і, з'ясувавши, що під обоз обране дуже погане місце, мали кудись інакше його перемістити й окопати. А тим часом на герцю впіймано попа, бо охотники цілий день пробував (сили - В.С.) з ворогом, котрий на тортурах повідомив, що орди йде кілька десятків тисяч. У середу ранком вчинив з їх м.пп. комісарами консультацію, зважаючи на те, що опівночі отримав від язиків звістку, що орда прийшла до Хмельницького. Тут же повідомили, що орда й піхота з табору козацького в поле висипається на обох сторонах: як за переправою від табору Хмельницького, так і тут з цієї сторони від табору Кривоноса. Вивели військо в поле. Там же, з'їхавшись до купи всі, радились як діяти, зважаючи на невелику кількість піхоти, супроти ворога, бо в доброму місці стояв і табір свій як окопом, так і возами у шість рядів ними отаборився, уфортифікувався. Тим паче, що цього дня мали вітер дуже противний супроти нас. Обмірковували: розпочинати битву чи ні? Окрім цього мали ще кілька важких балок між нашим військом і козаками і татарами, не просто їх нам було переходити. Краще їх було вивабити до себе на рівнину. І в цей час, коли проходила нарада, побачили, що вже корогви з полку й.м.п. воєводи брацлавського нападають на орду без шику, без порядку, а так як на сторожі стояли. Скочив було й.м.п. воєвода брацлав- ський, хотячи затримати своїх непотрібну гарячковість, але вже важко було що вчинити, бо вже були охоплені ордою. Хто був автором початку цієї битви без наказу, так далеко без допомоги й через балки витягнення жовнірів, знають всі Йдеться про Г. Радзиєвського. Виривалися згодом й інші корогви, як кому хотілося (...) Продовжувалася ця битва декілька годин без явної переваги однієї з сторін: то наші відтісняли (козаків), то вони наших (...)

[...] А потім настала така тривога, що війська на полі заледве залишилася половина; не знати куди поділося. Настало після такого запалу таке охолодження, що жодним чином деякі не хотіли битися, одні на те посилалися, що не отримали відповідних розпоряджень від своїх полковників, інші - на малочисельність своїх корогв, треті - на відсутність ротмістрів у корогвах. Побачивши таку конфузію, наказали війську поволі таборами відходити, а тим часом почали радитися, що далі чинити? Спочатку всі однодушно ухвалили вирушити з табором до Костянтинова й там окопатися. Бо не можна було справді стримати того ворога на такому поганому і небезпечному місці, коли б він захотів на нас наступати й вдарити на наш табір. Мав тоді вирушити табір з піхотою й артилерією, а військо мало прикривати відхід. Але потім пп. комісари запросили мене до себе. Приїхав до їх м-ті і застав таку ухвалу, аби військо відходило кіннотою, відзначаючи, що рух табору насторожить противника і завжди буде вказувати на нас і тому краще втратити всі вози і достатки, ніж би мала вся Республіка і цвіт Вітчизни нашої загинути. Такими були формальні аргументи й.м.п. старости ломжинського [...]

(Документы об Освободительной войне украинского народа 1648-1954 гг. - К., 1965. - С. 141-144).

№23

1648. - Осінь. - Витяг з Літопису Самовидця

[...] И якскоро орда притягнула великою потугою, зараз того часу войско коронное собою стривожили, и так орда с козаками тое войско розгромили, же мусілоутікати ку Константину Великому, оставивши тяжаривоенніе, тилко з скарбними возами. Але постарому и тое в руки козаком и татаромся достало, бо- наганяючи шляхом, оных рубали, а которіе и до Константинова пришли, там мост под самим містом обломали, и так переправу утративши, мусіли там погибати. А и хто в Константинов увойшол, итіе не одержалися в Константанові, але усе розно в Полщупойшлорозгромленное войско. А многіе з панов и шляхти в неволю пойшли, а инихпостинано много [...]

(Літопис Самовидця / Видання підготував канд. філол. наук Я.І. Дзира. - К., 1971. - С. 53).

№24

1648. - Місяць вересень. - Витяг зі споминів литовського канцлера А.С. Радзивілла

[...] Наше військо з'явилося до Костянтинова, а козаки до Пилявець, де були збудований з каміння малий замок, стави, кругом багна, в цілому місце для оборони. Три вожді війська провели нараду з комісарами, яких лічба досягла майже сорока, ухвалили йти проти Хмельницького. Попереду послали Остророга, другого вождя, для обрання доброго місця для закладання обозу. Повернувшись, стягнув туди військо і 20-го цього місяця розбито намети й все приготовлено до закладання обозу (...) Такий великий огорнув їх (шляхту - В.С.) обман, що хоча ледь не рукою торкалися і самі оскаржували першу поразку під Корсунем, в якій було втрачено стільки добра і срібного начиння столового, та одначе самі з'явилися з незрівнянними з попереднім пихою, золотом, сріблом, коштовним камінням, пишними наметами й всякого роду розкішшю. Обтяжені Церерою й Бахусом, уявляли собі, що вже перемогли козаків, й до того дійшла їх пиха, що один з них писав до Варшави, що має надію незабаром прибути з 40000 гострих шабель зі своїм кандидатом на короля, наче вже тримали нагороду в руках (...) Прибуття кількох тисяч татар підкріпило ворога, водночас так позбавило наших запалу до ведення війни, що таке велике військо, яке могло здобути Константинополь, почало думати про втечу і вважало справу вже програною. Дійсно, найправдивіша та думка, що ліпшим є військо оленів з вождем левом, ніж військо левів з вождем оленем. Вночі з 22-го на 23-тє, коли старшина, без оголошення кому-небудь свого наміру, таємно кинулася до втечі, всі розбіглися [...]

(Radziwill A.S. Pamigtnik o dziejach w Polsce. - Warszawa, 1980. - T.3: 1647-1656. - S. 112).

№25

1648. - Вересень. - Витяги з праці С. Твардовського «Війна домова з козаками і татарами, москвою, а потім шведами й венграми...»

[...] Військо все рахували (під Чолганським Каменем - В.С.), якого було понад тридцять тисяч пописано до бою при вогні й залізі. Окрім тих, що були при возах важких, неполічених (у наших то обозах старожитним звичаєм), яких було втричі більше, а також мали мушкети й іншу зброю ручну (...) Коли вирушили з-під Чолганського Каменя, то отримали від Чермінського певну відомість у дорозі, що Хмельницький зі всією силою підходить до його Пилявець (...) Першим нещасливим знаком стало те, що ті, котрі стояли на чолі і на яких лежала вся відповідальність, вирушили з-під Костянтинова, не маючи для обозу місця зручного й для всіляких дій певнішого. Не знали тамтешніх горбів і схилів. Ворогу показалися на очі раніше, ніж табір заклали, який не мав порядку, ні свого кінця, ні свого початку. З-за поганої переправи вози безкінечні були розкидані по горах і вертепах, до яких було важко доступитися. І хто де хотів, там і ставав. Не було ні роз'їздів, ні шпигунів. Мало цього, гетьмани про це з комісарами спілкувалися через картки, яким би то способом обоз мав бути закладений (...)

[...] Замочок там був мурований, Пилявцями від ріки Пи- лявки названий, яка пливла невеличка і з повільною течією, проте болотиста. І не подібно до наших Хмельницький, маючи пильних шпигунів, опанував обидва береги річки. Той там взяв собі, а інший, тут від нашої сторони відразу ж навпроти замку, на рівнині, дав Кривоносу, нашим же залишив самі гори і долини (...) Перша справа не гаяти часу й відразу ж наступати на ворога. Проте ближчий приступ до нього боронила гребля вузька, навмисне розшарпана і дуже болотиста. Була перед їх очима, тому за нею пильнували. З тамтешнього боку зміцнив її двома блокгаузами і двома гарматками (...)

[...] Більша частина війська цієї ночі (з 22 на 23 вересня - В.С.) була насторожі, що ворог, побачивши, кмітливий, подібний до Люцифера, почав збирати усі полки, окрім чотирьох, які знаходилися при ньому, тисяч. Наперед висунув татар, а з ними разом й відібраних охотників, одягнувши їх в ординське вбрання, аби кольором і строєм були подібними до них. Страх нам в очі пустили. Ця хитрість їм дуже вдалася. Випадаючи величезним натовпом, кричали «алла! алла!». З цього сильного крику загули всі навколишні нетрі (. ) Вдарили спочатку за греблею на шанець й окопи, в яких були чотири корогви Суходольського й піхота з полку Осінського. Зав'язався великий бій біля греблі, наші їм надавали допомогу. В цей не час і з цього боку (греблі) розпочався не менший Марс зі сторони Кривоноса. Що ж? Коли ніщо не робиться порядком, бо коли наказів довго там чекають, окремі корогви ідуть вперед, а інші не рушають з місця, стоячи у шиках, побоюючись порушити гетьманські розпорядження, їх не підтримують, загине їх сила. Даремно лише! Там біля переправи була поразка більша. Коли великі натовпи гусарських компаній змішалися між собою, то виявилися неспроможними у великій тисняві не тільки підготуватися до боїв на конях, а навіть підняти своїх списів. Довелося їм цими списами марно орати по землі, а прапорцями нечистоти замітати, які можна було вивозити возом (...)

[...] О, хто б міг вигляд цієї ночі (з 23 по 24 вересня - В.С.), побачену тривогу описати. Я, признаюся, пером тут далі не можу рухати, аби сором завжди рицарського і ганьбу небувалу народу мого міг показати. Накину покривало на очі свої (...) Який там гук і шум були і хаос, коли одні, не знаючи навіть в чому справа, зривалися з квартир своїх і місць, кидали зброю списи на землю; інші спросоння, зірвавшись, хапалися за що попало - за шаблі, коней, вуздечки, сідла, вози. Поранених і хворих усіх покинули і життя своє вручили ногам своїм [...]

(Twardowski S. Wojna domowa z Kozaki i Tatary, z Moskwq, potem Szwedami, i z Wqgry... - Calissi, 1681. - S. 26-32).

№26

1648. - Осінь. - Витяги з «Історії панування Яна Казиміра» В. Коховського

[...] Потім усі (підрозділи повстанців - В.С.) згромадилися під Пилявці, де невелика річка, але болотиста і з трясовиною, а тим паче дощової осені. Крім цього ще козаки перекопали греблю, водою залили сіножаті. Вирушило військо польське проти козаків не з такою фантазією, як собі перед цим думали. Послано легкі корогви, аби зіткнулися з ворогом кінно, в чому поляки переважали козаків й інші народи. Козаки інше мали мистецтво -копати ями і рови, вдаючи втечу, заманути переслідувача і тоді шкодити тому ворогу. Проте легкі корогви, послані з польського обозу, потрапили в густих хащах на самопаль- ників, які ховалися в гущавині і звідти сильно вражали атакуючих. Там перебував козацький Чарнота, котрий зустрівся з Самійлом Лащем; з обох сторін стояли мужньо, розігнали наші козаків. Михайло Йордан, староста дебчинський, перейшовши в низу болотисту переправу, вдарив з тилу на обоз козацький. Осінський, насипавши шанець над ставом, з нього стріляючи, відігнав козаків від греблі й дорогу відчинив (...) Ранком козаки поправили ситуацію. Брід той, яким Йордан було перейшов, опанували і свій обоз високим валом оточили (...)

[...] Потім Хмельницький (23 вересня - В.С.), направивши татар, аби крилами наступали на польське військо, сам з усією силою вирушив на корпус (на правому березі Ікви - В.С.). Вже підготував полки до битви й, літаючи між ними, заохочував такими словами: «За віру молодці! За віру». Але, коли обі сторони зіткнулися, відійшов у тил шику, бо з обох сторін страшна була битва. Наші з Вітовським виявилися оточеними, не маючи допомоги від інших полків; ніхто не міг почути мови один одного. Ледве Оссолінський староста стобніць- кий і з іншими підійшли до Вітовського і ворога на греблю загнали; в тилу однак інша частина ворога в полю стала, готуючись (напасти) на наших. Наші поправилися, греблю опанували і козаків у став загнали. Коли ж там топилося козацтво, їм на допомогу з'явилися ті, котрі були в тилу. Вогню дали по Вітовському й інших на греблі стоячих силу вражали (...)

[...] Коли ж до військової ради зібралися, виїхавши в поле подалі від громади військової, але не з тією ухвалою, що з першим тріумфом обіцяли. Відізвався один вславлений розумом, що тому нещастю запобігти важко, тому краще наперед відправити табори, а до Костянтинова відступати кіннотою. Адже там рівніші поля, краще місце може бути для битви (...) Після чого доручили Тобіяшу Мінорові, аби зі з'єднанням кількох корогв вози готував, ухвалили також аби військо в готовності в тому місці стало. Як почали вози рухатися, між візниками піднявся великий галас, заможніших каравани зі зібраним багатством й блиском рушили наперед і самі за ними виїхали, прикриваючи втечу словами, що для оборони майна та вантажу в поле вийшли. Як розійшлася звістка, що вже пани з обозу втекли, увечері всі вдалися до втечі [...]

(Kochowski W. Historia panowania Jana Kazimierza. - Poznan, 1840. - T. 1. - S. 11-15)

№27

1648. - вересень. - Витяги з «Віршованої хроніки» анонімного автора

[...] Тоді Хмиль підступив безпосередньо під Пилявці.

А там збиралися всі війська на Хмеля, вже зрадника: Князі світлі, панове вельможні, воєводи,

Горді каштеляни, генерали й старости.

Тут ясноблискуча з прапорцями на списах гусарія,

Тут панцерних сяюча і вражаюча зір кавалерія,

Тут мужній п'ятигорець молдавська, валаська рота,

Тут убрана по-персидські кизилбаська з калканом шовкового дрота.

Цей леопардом, тигром, той вовчою шкурою опоясаний, Той у ведмедячій страшній шкурі, вкритий різними килимами. Цей по-турецьки, по-арабськи, в угорській шапці, у дивному вбранні сидить,

У золоті, сріблі, дорогоцінному камінні, не кажучи вже про мідь (...)

[...] Взагалі ж маса війська страшно, пір'ясто, бучно, гучно, Від одного їх виду ворогу буде скучно.

Величезний табір, який не можна охопити оком, незвичайний: Рип, скрип, «де», «цу», «вйо», «від себе»,»до себе» - неймовірний галас (...)

[...] Навіть полки, що стояли на сторожі, не знали нічого, А довідавшись, хоч і не зразу, тією ж доріжкою кинулися до Старокостянтинова,

Нав'ючені коні, солдатська маса,

Шляхтич чи не шляхтич, взагалі звідси чи звідти повно іноземців,

Пан чи не пан, голота чи не голота, лужна челядь, всі, хто був,

Все інфантерія, артилерія із своїм тягарем.

Частина тікає до Костянтинова але під час цих чвар,

Тут від різних вояків обламався хиткий міст.

Тут мусило загинуть багато жовнірства.

(Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648 - 1658 рр. // Упорядник: док. іст. наук, проф, протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648 - 1649 рр.). - C. 504, 509).

№28

1648. - вересень. - Витяги з літопису С. Величка

[...] Коли вони (поляки - В.С.) дійшли до Пиляви, то застали вже тут, на другому бо ці річки Пиляви, багнистої і важкої для здобуття, Хмельницького. Той стояв зі своїми обозами на тамтешніх великих горбах і пагорбах. Поляки тут належно не влаштувалися і після однієї та другої військових спроб протии Хмельницького втратили сміливість і військову вигадку. А в четвер, на свято Воздвиження чесного хреста, 14 вересня, після удару Хмельницького, майнули навтьоки. Вони тікали без пам'яті, як хто міг і куди міг, кинувши всі свої великі обози з численними пребагатими статками і скарбами(...) Хмельницький на пострах полякам перебрав багатьох козаків по-татарськи в бурнуси й вивернуті кожухи. Тим він одурив поляків і, наповнивши їхні серця страхом, примусив цих багатирів над келишками з токайським вином тікати без пам'яті.

(Величко С. Літопис / Переклав з книжної української мови Валерій Шевчук. - К., 1991. - Т. 1. - С. 90)

В статье предложены методические рекомендации для изучения темы «Пилявецкое сражение» и составлена подборка наиболее важных источников, касающихся освещения военных действий.

Ключевые слова: источники, документы, Пилявецкое сражение, Б. Хмельницкий, региментари, Пилявцы, войска, поляки, украинцы, татары, козаки, Иква, переправа.