Експериментальна методика формування професійної комунікативної компетентності студентів-філологів у процесі вивчення фонетики й орфоепії української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ Й ОРФОЕПІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Тетяна КОСТОЛОВИЧ, аспірантка кафедри теорії

та методик початкового навчання

Рівненського державного гуманітарного університету

Анотація

Статтю присвячено питанню формування професійної комунікативної компетентності студентів-філологів у процесі вивчення фонетики й орфоепії української мови. Розглянуто умови, за яких цей процес буде ефективним. Основну увагу зосереджено на роботі з текстами різних стилів, побудові системи комплексних завдань, які дозволяють удосконалювати всі складники професійного й комунікативного блоків інтегративної за своєю сутністю професійної комунікативної компетентності, проводити роботу із взаємопов'язаного формування вмінь у рецептивних і продуктивних видах мовленнєвої діяльності.

Ключові слова: професійна комунікативна компетентність, текст, система вправ та завдань, інтеграція видів мовленнєвої діяльності, ситуативні завдання.

Аннотация

Статья посвящена решению вопроса формирования профессиональной коммуникативной компетентности студентов-филологов в процессе изучения фонетики и орфоэпии украинского языка. Автор рассматривает условия, которые могут обеспечить эффективность этого процесса. Основное внимание уделено работе с текстами разных стилей, построению системы комплексных упражнений, которые позволяют совершенствовать все компоненты профессионального и коммуникативного блоков интегративной по своей сути профессиональной коммуникативной компетентности, проводить работу по взаимосвязанному формированию умений в рецептивных и продуктивных видах речевой деятельности.

Ключевые слова: профессиональная коммуникативная компетентность, текст, система заданий и упражнений, интеграция видов речевой деятельности, ситуативные задания.

Annotation

The article is devoted to the formation of the professional communicative competence of students-philologists in the process of studying phonetics and orphoepics of the Ukrainian language. Considered the conditions under which this process will be effective. The main focus is on working with texts of different styles, the construction of complex tasks that allow to perfect all the components of professional and communicative blocks of the integrative essence of professional communicative competence, to work on the interrelated formation of skills in receptive and productive forms of speech activity.

Key words: professional communicative competence, text, system of exercises and tasks, integration of types of speech activity, situational tasks.

Постановка проблеми

Формування висококваліфікованих конкурентоспроможних учителів - один із пріоритетних напрямів реформування вищої освіти в Україні. Упроваджуваний нині компетентнісний підхід сприяє прискоренню інтеграції України до європейського освітнього простору, змінює вектори результатів навчання зі знань на здатність використовувати набуті знання й уміння для розв'язання завдань, висунутих часом і державною політикою. Отже, мета вивчення курсу української мови на філологічних факультетах закладів вищої освіти України полягає сьогодні у формуванні компетентного фахівця з високим рівнем володіння державною мовою, національно свідомої мовної особистості, яка сприятиме її розвитку в усіх сферах функціонування. Проте стандарти компетентнішого навчання для вищої школи МОН України досі не затверджені, відсутні також стандартизовані компетентнісно спрямовані навчально-методичні комплекси, що значно утруднює реалізацію мети сучасної філологічної освіти. Таким чином, проблема полягає у соціальному запиті суспільства на підготовку компетентного вчителя-словесника і відсутності системних досліджень методики формування професійної комунікативної компетентності майбутніх фахівців із філології на етапі вивчення фонетики й орфоепії української мови.

Аналіз наукових досліджень і публікацій

Питання формування професійної комунікативної компетентності (далі - ПКК) студентів перебуває у центрі уваги науковців із початку ХХІ століття. Так, у працях І. Беха, Н. Бібік, І. Білоус, Ю. Васькова, І. Гавриш, І. Єрмакова, М. Заброцького, С. Карамана, Л. Карпової, В. Носкова, О. Овчарук, Л. Пироженко, Пометун, Є. Прозорова, Н. Усімбаєвої розглянуто зміст методики формування компетентностей і компетенцій, зокрема й комунікативної, як дидактичного феномена. Лінгводидактичні засади організації роботи з вироблення професійної комунікативної компетентності студентів-філологів або її компонентів обґрунтовано в дослідженнях Ю. Васькова, Н. Голуб, В. Руденко, О. Семеног, В. Сидоренко, Т. Симоненко, В. Сорко та ін. Окремі складники ПКК вивчали Н. Босак (фонетико-орфоепічна), Дегтярьова (ІТ-компетентність), О. Копусь (мовленнєва), С. Омельчук (мовленнєво-методична), Н. Остапенко (лінгводидактична), А. Радченко (фонетична), В. Руденко (професійно-комунікативна), В. Сорко (інформаційно-комунікативна), З. Столяр (комунікативна), В. Сухопар (термінологічна), І. Хом'як (комунікативна), І. Черезова (мовленнєва), С. Шевчук (фахово-мовна) тощо. Теоретичні основи формування ПКК студентів нефілологічних спеціальностей, особливості вдосконалення професійного мовлення й мовленнєво-комунікативних умінь досліджували М. Василенко, І. Дроздова, Л. Златів, С. Караман, К. Климова, А. Кочеткова, І. Кухарчук, Л. Мацько, В. Пасинок, М. Пентилюк, І. Хом'як та ін.

Аналіз лінгводидактичної літератури з проблеми дозволяє стверджувати, що ПКК є складним інтегративним утворенням, вищим рівнем комунікативної компетентності, притаманним студентам коледжів і ишів, у змісті якої виокремлюють мовну, мовленнєву, соціокультурну, діяльнісну компетентності, а також цінності, мотиви, характеристики, досвід [2, с. 61, 63]. У спеціальних дослідженнях з'ясовано, що у складі ПКК, крім мовної, мовленнєвої, виокремлюють ще й предметну, професійну та технічну професійну компетентності [8, с. 26]. Подібних поглядів щодо структури ПКК притримуються також Н. Остапенко, О. Семеног, В. Сидоренко [4; 6; 7]. Найбільш детально інтегративний склад ПКК визначено у працях М. Пентилюк [6]. Науковець вважає, що сучасний учитель-словесник у процесі фахової підготовки має оволодіти низкою компетенцій: мовною (обізнаність із мовою); мовленнєвою, тобто володіння всіма видами мовленнєвої діяльності; предметною; прагматичною, що виявляється в здатності до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою свідомого вибору необхідних форм, типів мовлення, врахування ознак функційно-стильових різновидів мовлення; комунікативною, що в широкому розумінні передбачає вміння спілкуватися з метою обміну інформацією; фольклорною і літературною (вміння здійснювати філологічну інтерпретацію художнього тексту як складників національної духовної культури; культурознавчою, що реалізується в знаннях матеріальної й духовної культури та вміннях використовувати культурознавчі знання у професійній діяльності; педагогічною, яка ґрунтується на знанні теорії і практики навчання й виховання; здійснення науково-педагогічного спілкування у відповідній галузі науки; методичною (знання методологічних і теоретичних основ навчання мови й літератури, концептуальних основ, структури і змісту засобів навчання, вміння застосовувати знання в педагогічній і громадській діяльності) [5, с. 5-6].

Формування всіх складників ПКК у взаємозв'язку можливе лише на основі тексту, який є поліфункційним і міжпредметним явищем. На сучасному етапі розвитку лінгвістики й методики виокремлюють такі функції тексту: текст як дидактична одиниця; текст як мовна одиниця; текст як одиниця культури та мінімальна одиниця спілкування; текст як дискурс [3, с. 227]. Представлені аспекти тексту засвідчують його приналежність до всіх складових ПКК, безпосередній, а не опосередкований зв'язок із комунікативною компетентністю, а також необхідність створення методики формування ПКК на основі тексту.

Українська лінгводидактика виокремлює новий підхід (принцип - З. Бакум), за яким навчання мови має відбуватися на основі тексту [1; 3]. Цей підхід у навчанні фонетики, на думку вченого, може реалізовуватися в таких напрямах: текст є засобом пізнання мови як поліфункційного явища; текст є найважливішим засобом долучення до української культури; навчання фонетики здійснюється на основі тексту як одиниці мови, завдяки якій відбувається пізнання фонетичних явищ та засобів, формується система фонетичних понять; текст є мовленнєвим витвором, результатом використання системи мови, оскільки на його засадах вивчається мова в дії, засвоюються закономірності функціонування фонетичних засобів у мовленні; текст є основним засобом оволодіння усними та писемними формами українського мовлення, оволодіння мовленнєвою діяльністю в усіх її видах (читання, говоріння, аудіювання, письмо), на його основі формується комунікативна компетентність; текст є засобом створення ситуацій, на основі яких здійснюється реальне спілкування [1, с. 85-91]. Отже, робота з текстом наукового й художнього стилів має стати основою експериментальної методики.

Упровадження компетентнісного підходу, застосування текстового матеріалу потребує відповідної системи методів, які б сприяли активізації пізнавальної й розумової діяльності студентів, формуванню окремих складників ПКК у їх взаємозв'язку. У новітніх лінгводидактичних розвідках серед найбільш ефективних методів навчання, які можуть використовуватися на різних етапах опанування лінгвістичним матеріалом, варто виокремити евристичну бесіду, метод проектів, засідання «круглого столу», «крісло автора», «музей помилок», «мистецтво красномовства» тощо [9, с. 53]. Але для реалізації мети філологічного навчання необхідне також створення й апробація системи вправ та завдань на основі тексту, спрямованої на формування мовленнєво-комунікативних умінь і здатності застосовувати здобуті знання й уміння у нестандартних, наближених до життєвих ситуаціях.

Мета нашої наукової розвідки полягає в описі експериментальної методики формування професійної комунікативної компетентності студентів-філологів у процесі вивчення фонетики й орфоепії сучасної української літературної мови, визначенні умов успішного оволодіння студентами філологічних спеціальностей знаннями, уміннями й навичками оперування фонетичним й орфоепічним матеріалом, необхідним для майбутньої професійної діяльності, та створенні системи комунікативно спрямованих завдань на базі тексту, що відображає всі складники ПКК.

Виклад основного матеріалу

Аналіз лінгвістичних, психологічних, психолінгвістичних та методичних засад формування професійної комунікативної компетентності, стан питання в сучасній вищій школі, анкетування студентів і викладачів та результати констатувального зрізу дали нам змогу розробити експериментальну методику формування ПКК майбутніх учителів у процесі вивчення фонетики й орфоепії сучасної української літературної мови.

Комунікативна компетентність студента-філолога розуміється нами як готовність виконувати професійно спрямовану комунікативну діяльність, показник того, наскільки успішно майбутній педагог зможе виконувати ті чи інші види діяльності, зокрема здатність до досягнення ефективних результатів у навчально-виховному процесі, самоосвіті, самовихованні, самовдосконаленні.

Серед напрямів мовно-професійної підготовки майбутніх учителів української мови нами було виокремлено такі: а) оволодіння базовими теоретичними знаннями сучасної лінгвістичної науки, формування сталих фонетико-орфоепічних умінь (мовна компетентність); б) удосконалення власного мовлення та мовленнєво-комунікативних умінь (мовленнєва компетентність); в) формування та вдосконалення загальнонавчальних умінь, вироблення тактик і стратегій спілкування, прагнення до самовдосконалення й самоосвіти (діяльнісна компетентність); г) опрацювання правил українського мовленнєвого етикету, врахування соціальних умов спілкування, культурного контексту; залучення до роботи в парах, малих групах, колективі, створення умов для успішної соціалізації студентів (соціокультурна компетентність); ґ) оволодіння термінологічною системою української мови (термінологічна компетентність); д) вироблення лінгвометодичних умінь роботи з фонетичним, орфоепічним й орфографічним матеріалом відповідно до комунікативного спрямування шкільного курсу української мови, опанування новими технологіями навчання (технологічна компетентність); е) вдосконалення умінь роботи з різними джерелами інформації, підвищення рівня використання ІКТ (ІТ-компетентність); є) формування умінь і навичок самостійної пошукової роботи з науково-навчальним текстом, різними джерелами наукової інформації з лінгвістики (науково-дослідницька компетентність). Означені напрями покладено в основу створення системи вправ та завдань на базі текстів, спрямованої на формування ПКК студентів-філологів.

Серед лінгводидактичних умов формування ПКК нами виокремлено: 1) поєднання компетентнісного, особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного, функційно-стилістичного, текстоцентричного підходів у викладанні української мови; 2) застосування сучасних інноваційних технологій і відповідних їм методів, прийомів, засобів навчання; 3) урахування інтегративного характеру професійної комунікативної компетентності, відображення його у змісті підготовки студентів та системного характеру сучасної української літературної мови; вивчення фонетики, орфоепії у взаємозв'язку з іншими розділами, що дозволить формувати відповідні субкомпетентності цілісно; 4) взаємопов'язане формування вмінь в усіх видах мовленнєвої діяльності, мовної, мовленнєвої, стратегічної, соціокультурної компетентностей та інтеграція різних видів діяльності (пізнавальної, мовленнєвої, ігрової, образотворчої, художньо-словесної); 5) стимулювання репродуктивної та продуктивної мовленнєвої діяльності, зокрема за допомогою ситуативних завдань і рольових симулятивних ігор; 6) використання міжпредметних зв'язків, спеціально розроблених спецкурсів і спецсемінарів комунікативного й професійного спрямування, освітніх інноваційних і мультимедійних технологій; 7) організація самостійної роботи студентів, спрямованої на закріплення знань, формування професійних умінь і навичок; самоконтролю та самокорекції; 8) підвищення ролі практик (діалектологічної, фольклорної, соціолінгвістичної, педагогічної); 9) надання пріоритету комплексній роботі з текстами культурологічної та культуромовної тематики різних типів і стилів мовлення як дидактичного матеріалу.

Усі перераховані умови успішного вдосконалення професійного мовлення студентів об'єднує робота з текстом. Подаємо текст наукового стилю для комплексної роботи на практичних заняттях і в позааудиторний час, який може бути використаний повністю для розвитку рецептивних і продуктивних видів мовленнєвої діяльності або частково на декількох заняттях як матеріал для диктантів інформаційної дії:

Голос - це основне знаряддя роботи вчителя, оратора. Він утворюється в результаті роботи голосових зв'язок і дихання й наділений відповідними властивостями: природними (сила, висота, тембр, діапазон) і набутими (темп, політ, звучність). Щоб розвинути голос, треба виявити кращі його якості, вдосконалити ті, що виявлені неяскраво і застосовувати їх у процесі читання або мовлення. Особливої уваги потребує робота над виробленням навичок володіння силою голосу, діапазоном, темпом. Під час проведення вправ необхідно стежити за диханням.

Сила голосу регулюється довільно. Вона залежить переважно від напруження мовленнєвого апарату і від сили видиху повітря.

Тембр - це природне звукове забарвлення голосу. Він залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, помітно відмінних між собою.

Висота голосу - це його тональні можливості. Вона залежить від частоти коливання голосових зв'язок.

Діапазон - межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Чим ширший діапазон голосу, тим цікавіші інтонаційні варіанти читання й мовлення.

Звучність (дзвінкість) - це властивість голосу, який звучить гучно й чітко.

Темп - швидкість читання й мовлення.

Політ голосу - вміння спрямовувати звук у необхідну точку аудиторії.

Дикція - одна зі складових частин культури усного мовлення. Це вміння правильно вимовляти всі голосні й приголосні звуки, кожному з яких притаманне певне звучання, що залежить від точної роботи мовленнєвого апарату. Мовлення не сприймається легко, якщо у ньому не відпрацьована чіткість дикції - правильної вимови голосних і приголосних звуків та їх сполучень. Це досягається особливими вправами - скоромовками й чистомовками (О. Олійник).

У роботі з наведеним текстом використовувалася система завдань, спрямованих на комплексне вдосконалення усіх складників професійної комунікативної компетентності. Першим було дотекстове завдання, виконання якого мало підготувати студентів до сприймання тексту. Це - бесіда на основі відповідей на запитання: Яку роль, на вашу думку, відіграє робота над голосом у професії вчителя? Свою думку доведіть. З якими аспектами вивчення звуків він пов'язаний?

Після цього виконувалися притекстові (навколотекстові) завдання, метою яких була інтегративна поглиблена робота зі змістом і мовним оформленням тексту: