Вивчення іноземних мов в університетах України (ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Вивчення іноземних мов в університетах України (ХІХ - початок ХХ століття)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Шелест Юлія Миколаївна

Житомир 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Житомирському державному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Сейко Наталія Андріївна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, проректор з наукової і міжнародної роботи.

У дисертації використано сукупність методів, які дали змогу всебічно дослідити особливості вивчення іноземних мов в університетах підросійської та підавстрійської України ХІХ - початку ХХ століття, а саме: загальнотеоретичні (аналіз, синтез, узагальнення, пояснення, систематизація, класифікація, дедукція, індукція) - для аналітичного опрацювання архівних документів, навчально-методичної літератури, періодичних видань та інших джерел дослідження з метою аналізу загальних і проблемних аспектів вивчення іноземних мов у контексті вітчизняної вищої освіти визначеного періоду; порівняльно-історичний - передбачає порівняння, співставлення, узагальнення історичних явищ з метою виявлення їхніх загальних рис і специфіки. Його застосування дозволяє простежити еволюцію процесу вивчення іноземних мов в університетах України ХІХ - початку ХХ століття, а саме: проаналізувати зміну підходів до вивчення іноземних мов та впровадження нових методик навчання у змісті університетської освіти на різних історичних етапах; історико-структурний - для визначення основних компонентів навчальних курсів іноземних мов (класичних і нових) в університетах підросійської та підавстрійської території України окресленого періоду; історико-хронологічний - для розгляду проблемних аспектів досліджуваного феномена у хронологічній послідовності.

Теоретичну основу дослідження становлять історичні праці дореволюційного періоду, присвячені аналізу університетської освіти Росії переважно порівняно із західноєвропейською системою вищої освіти (К. Д. Кавелін, П. Ф. Каптєрєв, П. Н. Мілюков); праці дореволюційних істориків та науковців, присвячені організації навчання у Львівському, Харківському, Київському, Новоросійському університетах (Д. І. Багалій, В. П. Бузескул, М. Ф. Владімірський-Буданов, В. С. Іконніков, М. О. Лавровський, О. І. Маркевич, М. І. Пирогов, М. А. Попов, О. О. Потебня, С. Стажинські (S. Starzynski), Л. Фінкель (L. Finkel) ); сучасні історико-педагогічні напрацювання з основних питань становлення та розвитку університетської освіти ХІХ - початку ХХ століття (С. С. Вітвицька, Д. Ю. Коржов, Л. Ф. Курило, М. В. Левківський, О. Є. Місечко, А. І. Павко, С. О. Сірополко, О. І. Юрженко, Л. В. Яновський); ідеї, положення сучасних учених-педагогів щодо теорії і практики навчально-виховного процесу у вищій школі в Україні (О. Є. Антонова, Г. П. Васянович, Л. Ц. Ваховський, А. В. Вихрущ, А. А. Герасимчук, О. А. Дубасенюк, В. М. Жуковський, С. Т. Золотухіна, С. В. Лісова, П. Ю. Саух, О. В. Сухомлинська та ін.).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період ХІХ - початок ХХ століття. Нижня межа - 1804 р. - обрана у зв'язку із затвердженням „Статуту навчальних закладів, підвідомчих університетам”. Верхня межа - 1917 р. - позначена початком реформ у вищій освіті та змінами суспільно-політичного устрою на підросійській території України.

Територіальні межі дослідження. Зміст та організація навчання іноземних мов досліджуються у чотирьох університетах, відкритих у Львові, Харкові, Києві та Одесі, тобто на підавстрійській та підросійській територіях України ХІХ - початку ХХ століття. Таким чином, територіальні межі дослідження охоплюють всю сучасну територію України, яка в досліджуваний період належала до Австрійської (з 1867р. - Австро-Угорської) та Російської імперій, чим визначалася специфіка функціонування вищої освіти і вивчення іноземних мов у названих університетах.

Джерельну базу дослідження становлять: роботи з методології й теорії історико-педагогічних досліджень; документи офіційного характеру (розпорядження, постанови, законодавчі акти Міністерства народної освіти, університетські статути, циркуляри); архівні документи і матеріали (навчальні програми, плани, навчальні посібники, розробки лекційних і практичних занять), вивчені в кількох архівах України: Центральному державному історичному архіві у м. Києві (фф. 200, 442, 667, 707, 2162), державних архівах Харківської (ф.2), Львівської (ф.ф. 146, Р-119), Одеської (фф. 44, 45) областей, Державному архіві м. Києва; матеріали періодичних видань (журнали „Університетські відомості” („Университетские известия”), „Журнал Міністерства народної освіти” („Журнал Министерства народного просвещения”), Вісник Європи” („Вестник Европы”), „Російська школа” („Русская школа”), „Записки Харківського університету” („Записки Харьковского университета”)), мемуарні праці викладачів та студентів університетів (М. Дубецького, В. С. Іконнікова, О. І. Левицького, М. І. Носалевича, К. Роммеля, Є. Сверчевського та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у роботі вперше комплексно досліджено змістові та організаційні засади навчання іноземних мов в університетах на території України, яка входила до складу Російської та Австрійської імперій у ХІХ - на початку ХХ століття; з'ясовано сутність базових понять дослідження - „університет”, „іноземна мова”, „класичні мови”, „нові мови” та ін.; здійснено аналіз змісту, форм і методів навчання іноземних мов; з'ясовано специфіку кадрового забезпечення викладання іноземних мов в університетах України досліджуваного періоду; в науковий обіг введено невідомі та маловідомі історичні й історико-педагогічні матеріали (усього 12 невідомих та маловідомих архівних документів); удосконалено історико-педагогічне знання про організаційне та кадрове забезпечення процесу навчання іноземних мов в університетах України у ХІХ - на початку ХХ століття; подальшого розвитку набуло історико-педагогічне знання про систему вищої освіти в Україні окресленого періоду.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що опрацьований і узагальнений матеріал може використовуватися для підготовки лекційних і практичних занять з методики навчання іноземних мов та історії педагогіки; результати дослідження можуть увійти до змісту методичних посібників і навчальних підручників для підготовки фахівців з педагогіки, філології і лінгвістики; науково-теоретичні узагальнення можуть бути використані при написанні наукових і науково-методичних праць з історії педагогіки та філології.

Публікації. Основний зміст дисертаційної роботи викладено в 11 публікаціях автора, з них - 5 статей у провідних наукових фахових виданнях України, 1 стаття - опублікована у зарубіжному науковому періодичному виданні, 3 - у матеріалах наукових конференцій, 2 - у збірниках наукових праць.

Апробація матеріалів дослідження здійснювалася на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції „Формування мовної особистості в багатоступеневій системі освіти: досвід, реалії, перспективи” (Івано-Франківськ, 2013), Всеукраїнській науково-практичній заочній конференції „Актуальні проблеми педагогічної науки” (Миколаїв, 2013), науково-практичній конференції „Сучасні наукові дослідження представників педагогічної та психологічної наук” (Харків, 2013), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Придніпровські соціально-гуманітарні читання” (Дніпропетровськ, 2013), Міжнародній науковій конференції „Теоретичні та практичні аспекти наукових досліджень” (Київ, 2013), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Розвиток просоціальної стратегії як основи морального становлення особистості” (Рівне, 2013).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких поділяється на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (всього 310 позицій, з них 25 - іноземними мовами), 13 додатків на 30 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 237 сторінок, обсяг основного тексту - 172 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його мету, завдання, об'єкт, предмет, теоретико-методологічні засади; обґрунтовано територіальні та хронологічні межі, джерельну базу; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; представлено відомості про впровадження й апробацію результатів дослідження, публікації автора; структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - „Історико-педагогічні засади вивчення іноземних мов в університетах України ХІХ - початку ХХ століття” - представлено науково-теоретичні основи проблеми вивчення іноземних мов у системі освіти в історичному контексті; обґрунтовано історіографічні засади досліджуваної проблеми. Теоретичні засади дослідження представлено на рівні кількох концептів: 1) методологічного, в межах якого проблема вивчення іноземних мов в університетах України розглядається з урахуванням кількох підходів: історико-порівняльного (передбачає порівняння, співставлення, узагальнення історичних явищ з метою виявлення їх загальних рис і специфіки), історико-хронологічного (дає можливість розгляду проблемних аспектів досліджуваного феномена у хронологічній послідовності), історико-структурного (передбачає визначення основних компонентів навчальних курсів іноземних мов (класичних та нових) в українських університетах досліджуваного періоду) й історико-діахронного (дозволяє представити вивчення іноземної мови в університетах України як процес, неперервний в своїй тяглості, наступності етапів, розвитку в межах основних періодів). На рівні цього концепту проблема вивчення іноземних мов в університетах України розглядається у комплексі загальнофілософських підходів - гуманістичного, соціокультурного, герменевтичного, та конкретнонаукових - лінгводидактичного, історико-порівняльного, історико-хронологічного, історико-структурного та історико-діахронного; 2) теоретичного, на рівні якого в дослідженні представлено основні дефініції, які визначають поняття „університет”, „іноземна мова”, „класичні мови”, „нові мови” та ін.; 3) практичного, де визначено головні етапи і тенденції вивчення іноземних мов в університетах України досліджуваного періоду.

Обґрунтовано думку про те, що гуманістичний підхід став основою для становлення та розвитку мовної освіти в Європі, починаючи з XVI століття, коли педагогами-гуманістами обґрунтовано мовну специфіку вивчення „семи вільних мистецтв” („artes liberales”). Основи цієї освітньої моделі були запроваджені в практику вивчення іноземних мов в Острозькій та Києво-Могилянській академіях. Доведено значення класичних мов у методичному забезпеченні навчального процесу з огляду на велику кількість навчальної літератури, переважно словників, граматик, підручників з риторики і діалектики.

Соціокультурний підхід до проблеми дослідження дав можливість сформулювати висновок про залежність процесу вивчення іноземних мов від соціокультурної ситуації, в якій відбувалося становлення в Україні університетської освіти. Доведено, що герменевтика стала важливим методологічним підґрунтям проблеми дослідження як наука про теоретичне обґрунтування й методично вивірене тлумачення текстів.

Використовуючи лінгводидактичний підхід, визначено специфіку змісту та методів навчання іноземних мов в університетах України досліджуваного періоду; з'ясовано місце і роль кожної з іноземних мов у загальному змісті мовної підготовки студентів університетів; обґрунтовано необхідність іншомовної підготовки випускників університетів досліджуваного періоду як представників наукової та суспільної еліти.

З'ясовано сутність понять „класичні мови” та „нові іноземні мови” у контексті специфіки сфери освіти досліджуваного періоду. Сформульовано висновок про відносну стабільність класичних (латина і грецька) мов протягом усього періоду ХІХ - початку ХХ століття та постійну трансформацію поняття „нові іноземні мови”, яке включало найчастіше німецьку, французьку, італійську, польську, англійську.

У дисертації представлено періодизацію процесу вивчення іноземних мов в університетах України як історико-педагогічного феномена. Критерієм було обрано рівень нормативно-правового та організаційного забезпечення університетської освіти, які вплинули на означений процес. Доведено, що складність його періодизації в університетах України у ХІХ - на початку ХХ століття зумовлена двома основними чинниками: 1) належністю одного з університетів (Львівського) до підавстрійської території України, інших (Київського, Харківського, Новоросійського) - до підросійської з точки зору розбіжності нормативно-правових засад діяльності вищих навчальних закладів та їх підпорядкування; 2) неусталеністю організаційних засад вивчення іноземних мов протягом визначеного періоду, що ускладнило дослідження цього процесу в його неперервності та наступності.

У результаті аналізу джерельної бази та історичних матеріалів з проблеми вивчення іноземних мов в університетах України у ХІХ - на початку ХХ століття окреслено два етапи досліджуваного процесу, а саме:

1. Становлення процесу вивчення іноземних мов в університетах України, який фактично збігається з часом їх заснування. Нижня межа цього етапу обрана у зв'язку із затвердженням „Статуту навчальних закладів, підвідомчих університетам” та відкриттям першого університету на території нинішньої України - Харківського (1805 р.), зважаючи на те, що Львівський університет у 1805-1817 рр. функціонував як ліцей і фактично отримав статус університету у 1817 році. Верхня межа цього етапу позначена 1850 роком, коли в університетах стали з'являтися історико-філологічні факультети, що суттєво вплинуло на зміст, форми і методи іншомовної освіти.

2. Етап стабілізації (1850-1917 рр.), позначений на рівні верхньої межі зміною соціально-політичного устрою на підросійській території України, що призвело до трансформації системи вищої освіти і подальшого створення радянської вищої школи. У цей час відбулося прийняття Статуту університетів 1863 року для підросійської території України, який підтвердив необхідність існування історико-філологічних факультетів, а в їх складі - виокремлення класичного відділення. Для викладання нових іноземних мов (німецької, французької, англійської та італійської) цим Статутом для всіх університетів призначалися спеціальні лектори. На початку ХХ століття у складі історико-філологічних факультетів відкрито романо-германське відділення для фахової підготовки викладачів нових іноземних мов. На етапі стабілізації відбувалося нарощування науково-методичного забезпечення викладання іноземних мов; відбулися зміни в статусі нових іноземних мов в університетах, які до цього сприймалися переважно як додатковий компонент загальноосвітньої підготовки студентів. З'ясовано, що для зростання рівня володіння новими мовами викладачів почали значно частіше відряджати за кордон.

У дисертації представлено джерельну базу обраної проблеми у вигляді кількох груп історичних та інших наукових джерел: роботи з методології й теорії історико-педагогічних досліджень; матеріали архівів; друковані джерела другої половини ХІХ - початку ХХ століття; календарі, статистичні збірники, звіти університетів, мемуари викладачів та студентів університетів окресленого періоду; монографії, дисертації та інші наукові праці сучасних дослідників (істориків, соціологів, педагогів, філософів тощо).

У другому розділі - „Історичні та організаційні чинники розвитку іншомовної освіти в період становлення університетів в Україні та Західній Європі” - з'ясовано особливості вивчення іноземних мов з часу створення вищих навчальних закладів на теренах України з урахуванням європейського досвіду, а також обґрунтовано специфіку викладання класичних та нових іноземних мов в університетах України в період їх становлення.

З'ясовано, що вивчення іноземних мов у європейських університетах ґрунтувалося на засадах гуманістичної філософії Відродження. До змісту освіти входили переважно класичні мови - латина і грецька, які посідали домінуюче місце в освітньому процесі європейських країн та України протягом багатьох століть, здійснюючи вплив на становлення філологічної освіти, розробку педагогічних концепцій і формування етичних й естетичних принципів.

У результаті наукового аналізу процесу вивчення іноземних мов у перших українських вищих школах обґрунтовано висновок про те, що на формування філологічного компонента змісту університетської освіти впливали культурні і суспільні чинники, які зумовили еволюцію мовної освіти на теренах України. Іноземні мови як предмет викладання входили до змісту освіти у Львівській колегії, Острозькій та Києво-Могилянській академіях і вивчалися з використанням традиційних для європейських університетів форм та методів. Доведено, що в основу навчання у Львівській колегії була покладена програма єзуїтських шкіл, яка передбачала вивчення давніх мов з опорою на твори античних авторів. Навчання відбувалось латинською мовою, на що відводилось більше часу у програмі, порівняно з грецькою, яка вивчалась у незначному обсязі на філософському відділенні; староєврейська мова вивчалася поряд із богословськими дисциплінами на теологічному відділенні.

Аналіз процесу викладання мов в Острозькій („слов'яно-греко-латинській”) академії дав можливість довести, що цей навчальний заклад зробив фундаментальний внесок у становлення іноземної філології як компонента змісту університетської освіти. Відзначено, що Острозька академія відігравала роль духовно-просвітницького осередку, який згуртовував навколо себе інтелектуальну еліту України-Русі та Східної Європи, збагачуючи національну культуру та, водночас, запозичуючи культурно-освітні надбання західноєвропейських держав.

З'ясовано, що Київська (Києво-Могилянська) академія перейняла організаційну і змістову структуру навчання від єзуїтської колегії, тому провідною мовою викладання в ній була латинська з використанням класичних підручників і посібників з латини, які використовувалися в європейських вищих школах. Це підкреслює відмінність між Київською й Острозькою академіями (остання віддавала першість грецькій мові, дотримуючись позицій духовної спадкоємності між Стародавньою Грецією і Київською Руссю). Латина була важливою для того часу тим, що вільне володіння нею було не лише характерною ознакою освіченої людини - надавало престижу і значущості громадянам, які могли брати участь в обговореннях на громадських з'їздах, судових засіданнях, - але й уможливлювало осягнення європейської науки і прилучення до надбань античної культури.

З'ясовано, що крім латини у нижчих класах Київської академії вивчали польську, російську і слов'янську мови, проте вагомого значення вони не набули, а вживались лише для пояснення граматичного матеріалу з латинської мови на початковому рівні вивчення.

Доведено, що введення нових (європейських) мов до навчальної програми Київської академії було зумовлене орієнтацією на західноєвропейський освітній процес; поряд із класичними він передбачав вивчення нових мов, які розширювали можливості наукових та освітніх контактів. У дисертації відзначено, що належний рівень викладання європейських мов забезпечували випускники академії, які завершували освіту за кордоном і ставали професорами вітчизняних вищих шкіл.

У дисертації виявлено, що розгортання соціокультурних та суспільно-політичних процесів у контексті історії України ХІХ століття стало підґрунтям для формування та подальшої розбудови вищої школи на українських землях у складі Російської та Австрійської імперій. Доведено, що на початку існування Львівського університету підготовку до навчання у вищому навчальному закладі здійснювала Львівська гімназія, після закінчення якої майбутні студенти повинні були добре володіти класичними мовами - латиною і грецькою, а також бути підготовленими до викладання латиною і німецькою. Викладання класичної філології забезпечувалось на філософському факультеті університету, давньоєврейської - на теологічному.

З'ясовано, що в досліджуваний період на підросійській території України склались умови для відкриття трьох університетів - Харківського (1805 р.), Київського (1835 р.) та Одеського (1865 р.), які стали осередками духовно-культурного розвитку, наукових досліджень та іншомовної освіти в своїх регіонах.

На підставі вивчення історичних джерел представлено організацію навчання іноземних мов у Харківському університеті на початку його становлення, яка регламентувалася чотирирічними університетськими планами навчання, а саме: на першому курсі - грецька граматика і тлумачення авторів; історія латинської літератури і тлумачення авторів; французька й німецька мови; на другому курсі - міфологія і пояснення авторів; старожитності найзначніших древніх народів з поясненням авторів; французька й німецька мови; на третьому курсі - історія грецької літератури і пояснення авторів; філологічна енциклопедія з поясненнями авторів; французька й німецька мови; на четвертому курсі - практичні вправи німецькою і французькою мовами.

Виявлено, що Київський університет був заснований на кадровому та методичному підґрунті Кременецької (Волинської) гімназії, де, як засвідчило дослідження, викладалися кілька мов - латина, польська, російська, німецька і французька; у вищих класах - теорія латинської і польської словесності, а також теорія та історія французької словесності; грецька мова викладалася для охочих. Традиції їх вивчення були прийняті в новоствореному університеті св. Володимира. Так само попередником Новоросійського університету став Рішельєвський ліцей, з якого до вищого навчального закладу було передано традиції та форми викладання класичних мов (латини та грецької), а також нових - німецької, французької, пізніше - англійської.

Дослідження дозволило констатувати, що українські університети в ХІХ столітті пройшли складний шлях зародження та становлення в суспільстві, підконтрольному освітній політиці Російської й Австрійської імперій. Львівський, Харківський, Київський та Новоросійський університети стали ключовими науковими центрами та визначними освітніми установами в своїх регіонах, де впроваджувалася відповідна модель мовної політики російського чи австрійського уряду: першого - спрямована на русифікацію інтелігенції та реалізацію концепції „православ'я-самодержавність-народність” (насамперед, у Київському університеті св. Володимира), другого - на впровадження європейської моделі університету з німецькою (згодом - німецькою і польською) мовами викладання.

Відзначено, що провідне місце в іншомовній підготовці студентів університетів періоду їх становлення займали класичні мови - латина та грецька, вивчення яких ґрунтувалося на мовній підготовці студентів у гімназіях. На цій підставі викладання багатьох предметів в університетах здійснювалося латинською мовою, оскільки латина визнавалася мовою науки та навчання в університетах Західної Європи. Як наслідок, французька, німецька, англійська та польська мови викладалися лекторами на додаткових курсах при університеті. З'ясовано, що поряд із латиною мовами викладання часто були російська, німецька та французька, причому дві останні - як рідні мови викладачів-іноземців, вихідців з Німеччини та Франції.

На основі аналізу процесу викладання іноземних мов у період становлення університетської освіти в Україні у ХІХ ст. у дослідженні встановлено такі тенденції:

1. упровадження навчання іноземних мов у зміст освіти українських університетів в період їх становлення ґрунтувалося на наслідуванні традицій європейської системи освіти, яка передбачала відповідну методику викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах;

2. роль європейських іноземних мов у зазначеному навчальному процесі не була вагомою до кінця ХІХ ст., що зумовлювалося зосередженням університетських програм на вивченні класичних мов, зокрема латини, яка мала статус мови освіти, науки і дипломатії;

3. навчання іноземних мов реалізовувалось за допомогою традиційних форм і методів навчання, запозичених переважно з німецької моделі університетської освіти; засвоєння іноземної мови відбувалося, насамперед, шляхом перекладу та механічного заучування.

У третьому розділі - „Зміст та організація процесу вивчення іноземних мов в університетах України ХІХ - початку ХХ століття” - з'ясовано особливості організації вивчення іноземних мов в університетах України на етапі становлення (1804-1850 рр.); обґрунтовано організаційно-методичні засади вивчення іноземних мов на етапі стабілізації (1850-1917 рр.); визначено місце та значення кадрового забезпечення досліджуваного процесу.

У дисертації розглянуто зміст та організацію навчання іноземних мов в університетах України у ХІХ - на початку ХХ століття. Доведено, що в ХІХ столітті університети в системі освіти як Російської, так і Австрійської імперій займали виняткове й першорядне місце, оскільки надавали найвищий ступінь освіти, могли присуджувати наукові ступені магістра і доктора наук, здійснювали найважливіші наукові дослідження в різних напрямах наукового пошуку.

Виявлено, що основними формами викладання іноземних мов в університетах України у досліджуваний період стали лекція та практичне заняття. Головними формами вивчення іноземних мов - читання, заучування напам'ять фрагментів текстів іноземними мовами, переклади з російської на інші мови та ін. Провідними методами навчання, які використовували викладачі іноземних мов в університетах, були словесні, наочні та практичні (пояснення і тлумачення текстів з підручників і посібників, наявних в університетах; переклад студентами з однієї іноземної мови на іншу або з іноземної на російську (німецьку); читання іншомовних текстів з подальшим коментуванням іноземною або рідною мовою; виконання самостійних завдань, переважно реферативного характеру; самостійне виконання вправ з іноземних мов; заучування текстів іноземними мовами та тлумачення їх під час занять).

З'ясовано, що на реалізацію форм і методів навчання іноземних мов великий вплив справляло відповідне навчально-методичне забезпечення цього процесу, до якого віднесено: підручники, посібники та інші праці з проблем вивчення класичних мов - грецької і латини; підручники та посібники з „нових мов” - англійської, французької, німецької, у Київському університеті - ще й польської; посібники та інші праці з порівняльного мовознавства, історії літератури; словники з різних іноземних мов.

Зроблено висновок, що на організацію навчання іноземних мов в університетах України досліджуваного періоду значно впливала і мова викладання в університеті, яка визначала перелік іноземних мов. Для всіх університетів України досліджуваного періоду було характерно викладання латини та грецької мови як основних класичних мов; щодо нових мов, то їх викладання зумовлювалося як запитами самих студентів, так і наявним кадровим забезпеченням у той чи інший період.

Організаційною основою навчання іноземних мов стали відповідні факультети (філософські, історико-філологічні), відділення, а також мовні кафедри, які згуртували в своєму складі видатних професорів-мовників - як ординарних, так і екстраординарних. На підставі аналізу історичних матеріалів обґрунтовано думку, що специфіка організації вивчення іноземних мов в університетах залежала також від структури іншомовної підготовки студентів - набору класичних (грецька і латинська мови) та нових мов (переважно німецька і французька). Доведено, що місце та роль іноземних мов у змісті навчання університетів України підсилювалося тим, що для вступу до них необхідно було здавати одну з класичних мов та одну з нових.

З'ясовано, що до складу мовних кафедр входили всі викладачі, які навчали студентів як класичних, так і нових іноземних мов. Провідними викладачами мовних кафедр вважалися ординарні професори - особи, які мали вчене звання професора і посаду викладача університету. Цей статус був запозичений вітчизняними університетами з німецької університетської моделі, де така посада стала запроваджуватися ще в XVI столітті. Якщо на посаді ординарного професора не було викладача, який міг забезпечувати викладання тієї чи іншої іноземної мови, університет міг запросити екстраординарного професора, який не мав посади на кафедрі і працював лише в період вивчення студентами окремої мови або ж був запрошений на один семестр у навчальному році, коли планувалося вивчення зазначеної іноземної мови, переважно за вибором студентів. Екстраординарним міг бути також професор, який не пройшов у свій час конкурс на посаду ординарного професора і мав намір претендувати на неї наступного разу.

Практичні заняття з іноземних мов в університетах у другій половині ХІХ століття, як правило, проводили приват-доценти. У дисертації представлено аналіз досвіду викладання іноземних мов численними викладачами університетів ХІХ - початку ХХ століття (М. Ю. Якубович, І. Я. Нейкірх, І. М. Скворцов, Ф. Г. Міщенко, П. І. Аландський, К. Ф. Страшкевич, В. І. Модестов, С. С. Гогоцький, А. Ф. Лідль, А. Е. Свенсон та ін.). Таким чином, кадровий потенціал університетів України в досліджуваний період динамічно розвивався, що дозволило забезпечити ефективне вивчення студентами як класичних так і нових мов.

Дослідження дозволило сформулювати такі загальні висновки:

1. У результаті аналізу стану наукової розробки теми та історіографії проблеми дослідження його теоретичні засади представлено на рівні кількох концептів: методологічного, у межах якого проблема вивчення іноземних мов в університетах України розглядалася з урахуванням історико-порівняльного, історико-хронологічного, історико-структурного й історико-діахронного підходів; загальнометодологічну функцію для дослідження відіграли гуманістичний, соціокультурний, герменевтичний, лінгводидактичний підходи; теоретичного концепту, на рівні якого представлено основні дефініції, що визначають поняття „університет”, „іноземна мова”, „класичні мови”, „нові мови” та ін.; практичного концепту, на рівні якого визначено головні етапи і тенденції вивчення іноземних мов в університетах України досліджуваного періоду.

З'ясовано сутність понять „класичні мови” та „нові іноземні мови” у контексті специфіки сфери освіти досліджуваного періоду. Сформульовано висновок про відносну стабільність класичних мов протягом усього періоду ХІХ - початку ХХ століття та зміну ролі в освітньому процесі „нових іноземних мов”, до яких входили найчастіше німецька, французька, італійська, польська, англійська мови.

Джерельна база проблеми вивчення іноземних мов в університетах України у ХІХ - на початку ХХ століття представлена кількома групами історичних та інших наукових джерел, серед яких особливо значущими стали матеріали архівів та друковані джерела другої половини ХІХ - початку ХХ століття, а також календарі, статистичні збірники, мемуари викладачів і студентів, звіти університетів досліджуваного періоду.

2. У ході дослідження процесу становлення і тенденцій розвитку іншомовної освіти (вивчення класичних та нових іноземних мов) у змісті вищої освіти України ХІХ - початку ХХ століття представлено періодизацію вивчення іноземних мов в університетах України - етап становлення (1804-1850 рр.) та етап стабілізації (1850-1917 рр.).

З'ясовано роль класичних мов в освітньому процесі Європи (XV - початок ХІХ століття), а також іншомовного компонента у навчальних закладах України з часу їхнього створення на території України. Сформульовано висновок про те, що введення нових (європейських) мов до навчальної програми Острозької слов'яно-греко-латинської академії, Львівської колегії, Києво-Могилянської академії було зумовлено орієнтацією на західноєвропейський освітній процес, що передбачав вивчення нових мов поряд з класичними.

Обґрунтовано значущість класичних мов - латини та грецької - у змісті освіти університетів як в Європі, так і на території України. З'ясовано, що вивчення класичних мов ґрунтувалося на мовній підготовці студентів у гімназіях. Зазначено, що в період становлення університетів класичні мови виступали засобом формування інтелектуальної культури студента; грецькою і латинською мовою студентів ознайомлювали з літературним і науковим спадком попередніх поколінь. Окрім того, значну частину лекцій (і гуманітарного, і природничо-математичного циклу) в університетах першої половини ХІХ століття викладали латиною, тому знання класичних мов було обов'язковою умовою засвоєння змісту освіти.

На основі аналізу проблеми викладання іноземних мов у період становлення університетської освіти в Україні у ХІХ ст. визначено такі тенденції: 1) упровадження навчання іноземних мов у зміст освіти українських університетів ґрунтувалося на наслідуванні традицій європейської системи освіти; 2) роль європейських іноземних мов у навчальному процесі не набувала вагомого значення до початку ХХ ст., що зумовлювалося зосередженням університетських програм на вивченні класичних мов, зокрема латини, яка мала статус мови освіти, науки і дипломатії; 3) навчання іноземних мов здійснювалося переважно на засадах формального засвоєння мовного матеріалу шляхом перекладу та механічного заучування.

3. У дисертації розглянуто форми, методи і засоби навчання іноземних мов в університетах підросійської та підавстрійської територій України ХІХ - початку ХХ століття. Визначено особливості організації навчання іноземних мов в університетах досліджуваного періоду. Обґрунтовано думку, що відкриття в університетах історико-філологічних факультетів створило сприятливі умови для вивчення іноземних мов та збільшення часу на їх вивчення.

З'ясовано, що організація навчального процесу в університетах у досліджуваний період забезпечувалася факультетами, відділеннями і кафедрами. Навчальний процес здійснювався з використанням відповідних форм навчання: лекцій, практичних занять, самостійної роботи студентів, контролю та оцінювання знань. Дослідження засвідчило, що навчальний процес був методично забезпечений посібниками, підручниками, іншою навчально-методичною літературою. Виявлено, що на немовних факультетах університетів іноземні мови взагалі не входили до змісту освіти, проте студенти могли вивчати нові мови (німецьку, французьку, італійську та ін.) за бажанням у вільний від обов'язкових занять час.

Доведено, що на організацію навчання іноземних мов в університетах України досліджуваного періоду справляла серйозний вплив мова викладання в університеті, яка визначала набір іноземних мов. Так, у Львівському університеті викладання до 1817 р. велося латиною, згодом ? німецькою мовою, тому вона не належала до переліку нових іноземних мов, які вивчалися в цьому навчальному закладі. Натомість у Київському університеті на початку його існування викладання здійснювалося частково польською чи латиною, а з другої половини ХІХ століття - російською. Для всіх університетів України досліджуваного періоду було характерно викладання латини та грецької мови як основних класичних мов; щодо нових мов, то їхнє вивчення зумовлювалося запитами самих студентів та наявним кадровим забезпеченням університету в той чи інший період.

4. У дисертації з'ясовано особливості кадрового забезпечення викладання іноземних мов в університетах підросійської та підавстрійської території України ХІХ - початку ХХ століття. Виявлено, що кадровою основою навчання іноземних мов в університетах України досліджуваного періоду стали мовні кафедри, до складу яких входили всі викладачі як класичних, так і нових мов. Провідними викладачами мовних кафедр вважалися ординарні професори - особи, які мали вчене звання професора і посаду викладача університету. Цей статус був запозичений вітчизняними університетами з німецької університетської моделі, де таку посаду почали запроваджувати ще в XVI столітті. У разі необхідності університет міг запросити екстраординарного професора, що не мав посади на кафедрі і працював лише в період вивчення студентами окремої мови або ж був запрошений на один семестр у навчальному році, коли планувалося вивчення зазначеної іноземної мови, переважно за вибором студентів. Практичні заняття з іноземних мов в університетах у другій половині ХІХ століття, як правило, проводили приват-доценти. Дослідження засвідчило позитивну динаміку кількісного і якісного рівня викладацького складу університетів у контексті вивчення іноземних мов - як класичних, так і нових.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми вивчення іноземних мов у системі освіти України на різних етапах її розвитку. Подальшої уваги науковців потребують питання співвідношення різних іноземних мов у змісті навчання у гімназіях та університетах України у ХІХ-ХХ століттях; проблеми вивчення східних мов в деяких університетах України у ХІХ столітті; основні тенденції введення іноземних мов у зміст середньої та вищої освіти в Україні радянського періоду та в сучасних умовах.

Наукові праці, в яких опубліковані основні результати дисертації

1. Семенцова Ю. М. Стан навчання іноземних мов у період становлення університетської освіти в Україні у ХІХ ст. / Ю. М. Семенцова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. Вип. 54. С. 112-115.

2. Семенцова Ю. М. Роль класичних мов в освітньому процесі Європи та України (XV - кінець ХІХ століття) / Ю. М. Семенцова // Педагогічний дискурс: зб. наук. праць / гол. ред. І. М. Шоробура. Хмельницький: ХГПА, 2011. Вип. 9. С. 291-294.

3. Шелест Ю. М. Польська серед інших мов викладання і спілкування в Київському університеті св. Володимира (перша половина ХІХ століття) / Ю. М. Шелест // Українська полоністика: наук. журнал. Житомир: РВВ ЖДУ ім. І. Франка, 2012. Вип. 9. С. 206-214.

4. Шелест Ю. М. Вивчення іноземних мов в українських університетах ХІХ - початку ХХ століття: теоретичні засади дослідження / Ю. М. Шелест // Вісник Прикарпатського національного університету. Педагогіка. Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2013. Вип. 49. С. 12-16.

5. Шелест Ю. М. Методичне забезпечення процесу вивчення іноземних мов в університетах України ХІХ - початку ХХ століття / Ю. М. Шелест // Вісник Черкаського університету: наук. журнал. Педагогічні науки / [редкол.: А. І. Кузьмінський (голов. ред.) та ін.]. 2013. № 17 (270). С. 125-130.

6. Шелест Ю. Н. Историко-педагогические основы проблемы изучения иностранных языков в университетах Укаины XIX - начала ХХ века / Ю. Н. Шелест // Вектор науки ТГУ. Серия: Педагогика, психология. 2013. № 2 (13). С. 306-309.

Опубліковані праці апробаційного характеру

7. Шелест Ю. М. Методи контролю знань іноземних мов в університетах України ХІХ століття / Ю. М. Шелест // Актуальні проблеми педагогічної науки: матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. заочної конф. „Актуальні проблеми педагогічної науки” (м. Миколаїв, 11-12 березня 2013 р.). Миколаїв: Всеукраїнське громадське об'єднання „Нова Освіта”, 2013. С. 55-56.

8. Шелест Ю. М. Форми та методи вивчення іноземних мов у навчальному процесі українських університетів ХІХ століття / Ю. М. Шелест // „Сучасні наукові дослідження представників педагогічної та психологічної наук”: зб. тез міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, Україна, 22-23 лютого 2013 року). Харків: Східноук. організація „Центр педагогічних досліджень”, 2013. С. 9-12.