Особливості застосування особистісно-орієнтованого навчання в роботі вокального гуртка

Размещено на http://allbest.ru

Кафедра професійної освіти та менеджменту

Особливості застосування особистісно-орієнтованого навчання в роботі вокального гуртка



ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ

1.1 Цілі та завдання особистісно-орієнтованого навчання

1.2 Сутність особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі

1.3 Технології особистісно-орієнтованого навчання

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ НАВЧАННЯ В РОБОТІ ВОКАЛЬНОГО ГУРТКА

2.1 Творчі завдання на заняттях вокального гуртка

2.2 Ігри на заняттях вокального гуртка

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел



ВСТУП

Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою “Освіта” є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Роз'яснення цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів.

Педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учнів як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості вихованця як громадянина і творчого, професійно діючого працівника. Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні - зробити навчання сферою самоствердження особистості. Будь-які педагогічні успіхи зумовлені актуалізацією власних сил особистості вчителя та учня.

Особистісно-орієноване навчання - це таке навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: об'єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти (І.С. Якиманська).

Робота над темою особливості застосування особистісно-орієнтованого навчання в роботі вокального гуртка зумовлена необхідністю виховання і розвитку особистості школяра. Ми бачимо, що у дітей низький рівень мотивації до навчання. Вони часто безініціативні, безвідповідальні за власну роботу на занятті, що не сприяє формуванню їх ціннісного ставлення до знань. Це є наслідком того, що діти не вміють самостійно ставити цілі та їх досягати. Адже вони привчені діяти за прямою настановою вихователя, адже останній не залучає їх до визначення навчальних цілей заняття, його проектування. Вихованець не виступає співавтором, співтворцем заняття. Низький рівень діалогізації навчального процесу, співпраці вихователя й учнів позначається на розвитку ціннісно-смислової сфери діяльності дітей, сформованості їх ключових та предметних компетентностей.

Ще одним проблемним моментом в організації гурткових занять є те, що в межах однієї навчальної групи займаються діти різних вікових категорій, які мають різний рівень знань, умінь і навичок, різні вікові особливості та індивідуальні характери, різні здібності і інтереси. І завдання педагога - позашкільника полягає в тому, щоб згуртувати даний колектив навколо спільного захоплення, створити комфортні умови для навчання і творчості, зробити так, щоб кожен вихованець знайшов своє місце в новому колективі і відчував свою значимість. Це й зумовлює потребу оновлення навчально-виховного процесу, зокрема впровадження технології особистісно-орієнтованого навчання.

Об'єктом дослідження даної роботи є особистісно-орієнтоване навчання.

Предметом дослідження виступає теорія і практика організації особистісно-орієнтованого підходу в організації навчально-виховного процесу в роботі вокального гуртка.

Мета дослідження - виявити особливості особистісно-орієнтованого підходу в теорії і реалізація його в практиці.

Завдання:

1. Зібрати та систематизувати науково-методичний матеріал щодо технології особистісно-орієнтованого навчання.

2. Ознайомитися з досвідом колег, які застосовують дану технологію, апробувати, адаптувати та впровадити її в практику роботи.

3. Узагальнити власний досвід застосування даної технології.



РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ

1.1 Мета і завдання особистісно-орієнтованого навчання

“Завдання школи - побачити в кожному вихованцеві “живинку”, корінь, що живить його духовні сили ” , - писав В.О. Сухомлинський

Сьогодні перед освітою стоїть завдання підготовки дітей, які вміють творчо мислити, зіставляти та аналізувати факти, аргументовано захищати власну точку зору, мають достатню теоретичну підготовку, вміють реалізувати її на практиці.

Мета особистісно-орієнтованого навчання - процес психолого-педагогічної допомоги дитині у становленні її суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні.

Цілі особистісно-орієнтованого навчання: визначити життєвий досвід кожного вихованця, пізнавальні здібності, рівень інтелекту, інтереси, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути в навчальному-виховному процесі; формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні вихованців; озброїти дітей механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання, необхідних для сучасної людини.

Основні завдання особистісно-орієнтованого навчання: розвинути індивідуальні позитивні здібності кожного вихованця; максимально виявити і використати індивідуальний досвід учня; допомогти дитині пізнати себе, самовизначитися та само-реалізуватися; сформувати культуру життєдіяльності, навчити правильно визначати лінії поведінки.

Основні ознаки особистісно-орієнтованого навчання: стимулювання розвитку, саморозвитку і відповідальності учнів; зосередження на потребах дитини; гуманізація навчального спілкування; співпраця, співтворчість учня і педагога; переважання навчального діалогу; турбота про фізичне та емоційне здоров'я; пристосування методики до можливостей дітей.

1.2 Сутність особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі

У сучасних умовах активізується розвиток педагогіки в самих різних напрямках: гуманістична, соціальна, діагностична, корекційна, експериментальна, колективного творчого виховання, педагогіка співробітництва. навчання компетентність вокальний гурток

Предметом гуманістичної педагогіки є виховання людини, гуманної вільної особистості, здатної жити і творити у майбутньому демократичному суспільстві. У теорії гуманістичної педагогіки, де особистість дитини представляється як загальнолюдська цінність, чи правомірні поняття "особистісно-орієнтована освіта", "особистісно-орієнтоване виховання", "особистісно-орієнтоване навчання", "особистісний підхід".

Особистісно-орієнтована безперервна освіта передбачає постійне задоволення освітніх запитів людини, створення умов проектування і реалізації індивідуальної освітньої програми, що дозволяє вибрати і опанувати різноманітним освітнім рівнем.

Особистісно-орієнтована освіта спрямована на розвиток і саморозвиток учня, становлення його як особистості з урахуванням індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей.

Особистісно-орієнтоване навчання надає можливість кожному школяреві реалізовувати себе в пізнанні, в навчальній діяльності з опорою на його схильності та інтереси, можливості і здібності, ціннісні орієнтації і суб'єктивний досвід.

Особистісно-орієнтоване виховання - це розвиток і саморозвиток особистісних якостей на основі загальнолюдських цінностей. Гуманістичне особистісно-орієнтоване виховання - це педагогічно керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації та творчої самореалізації особистості, в ході якого відбувається входження дитини в культуру, в життя соціуму, розвиток усіх його творчих здібностей і можливостей.

Особистісний підхід - це найважливіший принцип психологічної науки, що передбачає облік своєрідності індивідуальності особистості дитини. Саме цей підхід визначає положення дитини у виховному процесі, означає визнання його активним суб'єктом цього процесу, а отже, означає становлення суб'єкт-об'єктних відносин. Особистісний підхід - це індивідуальний підхід до людини як до особистості з розумінням її як системи, що визначає всі інші психічні явища.

Таблиця 1 Сутність особистісно-орієнтованого підходу в навчанні і вихованні

Аспект навчання та виховання	Мета навчання та виховання	Результат
Соціально-педагогічний	Виховує	Соціалізація дитини
Гносеологічний	Освітня	Індивідуалізація дитини
Психологічний	Розвиваюча	Персоналізація дитини
Акмеологічний	Практична	Універсалізація педагога і дитини

Особистісний підхід є провідним в організації навчально-виховного процесу. На відміну від індивідуального підходу він вимагає знання структури особистості та її елементів, їх зв'язки, як між собою, так і цілісною особистістю. У зв'язку з цим слід виділити ідею особистісного підходу, суть якої в тому, що до нас приходять не просто учні, а учні-особистості зі своїм світом почуттів і переживань. Це і слід в першу чергу враховувати педагогу у своїй роботі. Він повинен знати і використовувати такі прийоми (їх виробила педагогіка співробітництва), в яких кожен вихованець відчуває себе особистістю, відчуває увагу вихователя тільки до нього, він шанований, ніхто не може його образити. Всі діти захищені в своєму колективі.

Разом з тим не тільки теорія, а й сучасна практика доводять, що особистісний підхід реалізується за наявності гуманної системи виховання. Тільки колектив педагогів-однодумців може зв'язати воєдино особистість, особистісні якості, особистісний розвиток і саморозвиток дитини. Саме особистість дитини і особистість педагога - головне мірило наявності й розвитку гуманної виховної системи.

Індивідуальна робота - це діяльність педагога-вихователя, здійснювана з урахуванням особливостей розвитку кожної дитини. Вона виражається в реалізації принципу індивідуального підходу до учнів у навчанні та вихованні. Дуже важливо в сучасних умовах індивідуальну роботу з дітьми поставити на наукову основу, використовувати практичні рекомендації, поради щодо реалізації особистісного, індивідуального та диференційованого підходів.

Ефективність такої роботи залежить від педагогічного професіоналізму і майстерності педагога-вихователя, його вміння вивчати особистість і пам'ятати при цьому про те, що вона завжди індивідуальна, з неповторним поєднанням розумових, фізичних і психологічних особливостей, властивих тільки конкретної людини і відрізняють його від інших людей. Враховуючи їх, педагог визначає методи і форми впливу на особистість кожної дитини. Все це вимагає від педагога не тільки педагогічних знань, а й знання з психології, фізіології, гуманістичної технології виховання на діагностичній основі. В індивідуальній роботі з дітьми педагоги-вихователі керуються такими принципами:

- Встановлення та розвиток ділових та міжособистісних контактів на рівні "вчитель - учень - клас";

- Повага самооцінки особистості учня;

- Залучення учня в усі види діяльності для виявлення його здібностей і якостей його характеру;

- Постійне ускладнення і підвищення вимогливості до учня в ході обраної діяльності;

- Створення психологічного ґрунту і стимулювання самонавчання і самовиховання, що є найбільш ефективним засобом реалізації програми навчання і виховання.

Індивідуальна робота з дітьми включає кілька етапів:

- Приступаючи до цієї роботи, педагог-вихователь вивчає науково-методичні засади особистісно-орієнтованого виховання, організовує спільну колективну діяльність, проводить діагностування особистості кожної дитини (ПЕРШИЙ ЕТАП);

- На ДРУГОМУ ЕТАПІ використовується спостереження і вивчення дітей у ході різноманітної діяльності: навчально-пізнавальної, трудової, ігрової, спортивної, творчої. У сучасній практиці виділяють групи дітей з різним рівнем інтелектуального розвитку, дітей з фізичними вадами, важких підлітків та ін.. Кожна група учнів вимагає індивідуального підходу, а також своєї системи методів педагогічного впливу.

Так, наприклад, учні з високим інтелектом відрізняються від інших учнів яскраво вираженими розумовими здібностями, стійкістю уваги, розвиненістю уяви, широтою інтересів. Ця група дітей вимагає від педагогів особливої уваги і поваги до унікальності особистості, врахування особливостей психіки. Таким дітям потрібно відома свобода дій у навчальній та поза навчальній роботі, для них збільшується частка вільного часу для розвитку здібностей і для саморозвитку.

Педагог повинен співвідносити свої методи і прийоми навчання та виховання з більш насиченою і складною діяльністю. Для розвитку обдарованих дітей створюються необхідні умови: атмосфера співробітництва, творча обстановка, різнобічна пізнавальна і поза навчальна діяльність. Особливої уваги вимагають до себе "важкі" діти, що відрізняються девіантною поведінкою. У структурі особистості "важкого" підлітка спостерігаються негативні якості, особистісні недоліки, конфліктність у сфері спілкування, недовірливість і навіть ворожість до дорослих і однолітків. Знаючи і враховуючи специфіку особистісно-орієнтованого підходу з "важкими" підлітками, досвідчені педагоги застосовують різні методи роботи: переконання, перенавчання, перемикання, заохочення і покарання, самовиправлення, "реконструкція характеру".

- НА ТРЕТЬОМУ ЕТАПІ індивідуальної роботи на основі встановленого рівня вихованості учня проектується розвиток ціннісних орієнтації, особистісних властивостей і якостей учня. Проектування розвитку особистості ґрунтується на порівнянні наявного рівня вихованості учня з його ідеалом і здійснюється в процесі складання диференційованих та індивідуальних програм виховання і самовиховання дитини.

- НА ЧЕТВЕРТОМУ ЕТАПІ індивідуальної роботи відбувається подальше вивчення учня, проектування його поведінки і відносин у різних ситуаціях. Для даного етапу характерне використання загальних методів навчання і виховання, разом з тим широко застосовуються методи індивідуального педагогічного впливу: вимога, перспектива, громадська думка, заохочення і покарання.

- Заключним, П'ЯТИМ, ЕТАПОМ індивідуальної роботи з дітьми є коригування. Корекція - це спосіб педагогічного впливу на особистість, в ході якого змінюється розвиток особистості, закріплюються позитивні чи долаються негативні якості. Найбільш ефективними методами і прийомами коригування є спостереження і самоспостереження, аналіз і оцінка, самооцінка і переоцінка, контроль і самоконтроль. Всі ці методи і прийоми використовуються в комплексі, уточнюючи, доповнюючи отримані дані і результати індивідуальної роботи з учнями.

Таким чином, індивідуальний підхід - найважливіший принцип навчання і виховання. Його реалізація передбачає часткова, тимчасова зміна найближчих завдань і змісту навчально-виховної роботи, постійне варіювання її методів і форм з урахуванням загального та особливого в особистості кожної дитини для забезпечення гармонійного, цілісного її розвитку . Ефективність індивідуальної роботи залежить від знання наукових основ, від конкретизації завдань навчання і виховання учнів у даному колективі, від встановлення рівня вихованості кожної дитини, від гнучкості методики, компетентності, професіоналізму та педагогічної майстерності педагога. Індивідуальний підхід вимагає від кожного педагога знання практичних рекомендацій, порад та вміння втілювати їх у життя.

1.3 Технології особистісно-орієнтованого навчання

Особистісно-орієнтовані технології ставлять у центрі всієї освітньої системи особистість учня, забезпечення комфортних, безконфліктних умов її розвитку, реалізацією її природжених потенціалів. Учні в умовах цієї технології не тільки звичайний суб'єкт, але і суб'єкт пріоритетний, він - мета освітньої системи, а не засіб досягнення чого-небудь далекого від дійсності.

Особистісно-орієнтовані технології характеризуються гуманістичною та психотерапевтичною спрямованістю та мають метою різнобічний, вільний та творчий розвиток учня, формування у нього позитивної “Я - концепції”.

На особистісно-орієнтованому занятті створюється та навчальна ситуація коли не тільки подаються знання, але і розкриваються, формуються та реалізуються особисті особливості дітей.

На такому занятті створюється емоціонально-позитивний настрій вихованців на роботу, заняття стає більш цікавим, привабливим, результативним. Педагог не тільки створює доброзичливу творчу атмосферу, але і постійно звертається до суб'єктивного досвіду дітей.

Найбільш важливим є те, що педагог визначає самобутність та унікальність кожної д.

А) До особистісто-орієнтованого належить технологія співробітництва: Вона передбачає навчання в малих групах. Головна ідея навчання у співробітництві - навчатися разом, а не тільки допомагати один одному, усвідомлювати свої успіхи та успіхи товаришів. Існує декілька варіантів організації навчання у співробітництві.

- Навчання у команді. Визначається групова мета. Успіх можна досягнути лише за допомогою постійної взаємодії всіх членів групи (команди) під час роботи над темою або проблемним питанням. Завдання полягає в тому, що кожний член команди набув необхідні знання, уміння та навички, при цьому вся команда повинна знати досягнення кожного.

„Пила”. Діти об'єднуються в групи по 4-6 для роботи над навчальним матеріалом, який розподілений на фрагменти (логічні або смислові блоки). Кожний член групи виконує свою частину роботи. Потім діти, які вивчають однакові питання, але входять до різних груп, зустрічаються та обмінюються інформацією як експерти з цього питання. Відбувається таким чином зустріч експертів.

Потім повертаються в свої групи та навчають всьому новому, що узнали самі, інших членів групи. Кожен член групи доповідає про свою частину завдання. Засвоїти матеріал всієї теми можна лише якщо уважно слухати розповіді членів команди та робити записи в зошитах - ніяких додаткових зусиль з боку педагога не потрібно.

Для дітей важливо, щоб їх товариші ретельно виконали свої завдання, бо це впливає на загальну оцінку.

„Навчаємося разом”. Колектив розподіляється на однакові по рівню підготовки групи по 3-5 дітей. Кожна група одержує одне завдання - частину якої-небудь великої теми. Завдяки сумісній роботі окремих груп та всіх в цілому здійснюється засвоєння матеріалу. В кожній групі діти самі розподіляють ролі для виконання загального завдання, таким чином група має подвійну задачу: досягнення пізнавальної, творчої мети та здійснення під час виконання завдання певної культури спілкування та організації сумісної діяльності. Група одержує оцінку в залежності від досягнень кожного вихованця.

Основні ідеї, які характерні цим варіантом організації малих груп - загальність мети та задач, індивідуальна відповідальність та рівні можливості успіху.

Б) Технології на основі активізації пізнавальної діяльності дітей.

- Пізнавальна активність як особистісна якість - визначається як особистісна якість, яка набувається закріплюються та розвивається під час організованого процесу пізнання з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей учнів. До її показників належать: стабільність, прилежність усвідомлення навчання, творчі прояви, поведінка в нестандартних навчальних ситуаціях самостійність під час вирішування навчальних завдань та ін.

Рівні активності учнів: нульовий, ситуативний, виконавський, творчий.

Нульовий - діти пасивні на занятті, часто не мають бажання навчатися.

Ситуативний - діти цього рівня залежать від емоційного впливу. Їх приваблює новизна заняття, певна легкість у досягненні результату, незвичні прийоми викладання. Під час заняття такі діти легко приєднуються до нових видів роботи, але якщо виникають труднощі, у них зникає зацікавленість до занять.

Виконавський - діти постійно виконують різні завдання, приймають участь в різних формах роботи які пропонує педагог. Вони мають глибокі знання. Діяльність цих дітей вимагає особливого навчання, педагог має їм пропонувати проблемні, пошукові та евристичні ситуації, участь у різних дискусіях.

Творчий рівень активності. Дітям цього рівня пропонують надавати пошукові завдання. Які передбачають нестандартні рішення. Бажання таких дітей - зрозуміти сутність явищ, їх взаємозв'язок, знайти нові засоби вирішення різних проблем.

В) Інноваційні технології.

Кожна педагогічна технологія має засоби, які спроможні активізувати та інтенсифікувати діяльність дітей. В деяких технологіях ці засоби складають головну ідею і основу ефективності результатів. До них можна віднести технологію перспективно-випереджувального навчання (С.М.Лисенкова), ігрові, проблемного, програмованого, індивідуального, раннього інтенсивного навчання та інші.

Г) Технологія перспективно-випереджувального навчання.

Основні концептуальні положення технології - особистісний підхід (міжособистісне співробітництво); спрямованість на успіх як головну умову розвитку дітей під час навчання; запобігання помилок замість роботи над ними; диференціація, тобто доступність завдань для кожного; безпосереднє навчання.

С. М. Лисенкова визначила важливий феномен; для зменшення труднощів деяких питань програми необхідно випереджувати їх введення в навчальний процес. Так, до трудної теми можна звертатися попередньо в зв'язку з тим матеріалом, який зараз вивчається. Перспективна (йде після теми, яка вивчається) тема подається на кожному занятті в незначному обсязі (5-7 хвилин). Теми при цьому розкривається повільно, має всі необхідні логічні переходи.

Для обговорення нового матеріалу педагог залучає спочатку сильних, потім середніх, далі - слабких дітей. Таким чином всі діти навчають один одного.

Інші особливість цієї технології - це керування, яке коментується. Вона об'єднує три дії дітей - говорю, розумію, записую, дитина в голос повідомляє, що вона в цей момент робить, це допомагає долучити до роботи весь колектив.

При цьому розвивається логічне судження, самостійність мислення, дитина стає у ролі педагога, який керує колективом та прогнозує результат.

Важлива особливість системи С. М. Лисенкова - опорні схеми - які використовуються під час пояснення і мають вигляд таблиць, карток, малюнків. Молодші школярі мислять конкретно, образами. Для них опорні схеми - це зрозумілий перехід від яскравих малюнків до умовного наочно-образного уявлення елементів завдання, вміння абстрагуватися від конкретних предметів.

Якщо дитина відповідає на питання педагога за допомогою опорних схем, вона почуває себе більш вільно, не має страху помилитися. Схема стає алгоритмом поясняти та доказати, а вся увага спрямована замість запам'ятовування на розвиток мислення, на пізнання причинно-послідовних залежностей та розуміння зв'язків.

Д) Ігрові технології: Гра поряд з працею та навчанням - один із видів діяльності дитини. В ній створюються умови ситуацій, повний вид діяльності, досвід суспільства, а загалом створюється самокерування своєю поведінкою.

Гру як метод навчання та ознайомлення молодших з досвідом минулого використовували багато років.

Місце та роль ігрової технології, її елементів в навчальному процесі залежать від розуміння педагогом функції гри.



РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ НАВЧАННЯ В РОБОТІ ВОКАЛЬНОГО ГУРТКА.

2.1 Творчі завдання на заняттях вокального гуртка

Навряд чи є вища насолода, ніж насолода творити.

М. Гоголь

Освіта в умовах сучасного динамічного суспільства вимагає постійної творчої активності всіх учасників педагогічного процесу. Особливо зростає значення творчої ініціативи педагогів у пошуку нової стратегії і тактики демократизації і гуманізації педагогічної діяльності. Тому винятково важливим пріоритетом у системі сучасної освіти виступає інноваційно-освітня діяльність. Її предметом, як сказано в «Положенні про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності», є розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій, якими є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності.

Мотиви, що спонукають нас, педагогів, до інноваційної освітньої діяльності, можуть бути різноплановими: суб'єктивними - незадоволення існуючою практикою навчання і виховання, стандартними, одноманітними методами, творча інтуїція, натхнення як наслідок постійного аналізу власної і чужої практики, роздумів і пошуків нового; об'єктивними - залучення педагогів до інноваційної освітньої діяльності через систему управління освітою (участь у наукових семінарах, науково практичні конференції, дискусії, ділові ігри тощо).

Експериментальна перевірка продуктивності інновації, її змісту, методів, прийомів, форм організації освітньо-виховної роботи дає змогу встановити причинні зв'язки між інноваційними педагогічними впливами та їх результатами (нова якість знань, більш високий рівень розвитку здібностей, якостей особистості).

Інноваційно-педагогічний експеримент - метод дослідницько-педагогічної діяльності, який передбачає істотні зміни у змісті, формах і методах роботи з метою підвищення їх ефективності.

Важливим для педагогіки взагалі і педагогіки мистецтва зокрема є висновок сучасних психологів про те, що «наслідування» і «творчість» не антиподи, а діалектично пов'язані явища. У художній діяльності дитини (музичному сприйманні, виконавстві і творчості) важко відрізнити «копіювання» від «справжньої творчості», адже продукти її пам'яті й уваги тісно переплетені.

Творчість у сфері музичної педагогіки розуміють як різні форми творення музики (імпровізація, композиція). Проте творчий потенціал притаманний усьому спектру діяльності вихованців на заняттях з вокалу.

Музика повинна жити на заняттях, бо це свого роду симфонія, де є свої герої, теми, протиріччя. Головна тема цієї симфонії - діти, а побічна - вихователь. І від взаємодії - дитина - вихователь - проходить розвиток всієї симфонії.

Який же він головний герой симфонії?

Складний образ. Спокійний, непосидючий, слухняний і надто самостійний. Для вихователя важливо пам'ятати, що двох однакових дітей не буває - це перша частина симфонії.

Друга частина - образ свічки.

Третя частина - скерцо (жарт). Життя вихованців неможливо уявити без жартів, тільки жарти повинні бути добрими.

Фінал хочеться сказати словами французького драматурга: «Коли чоловік дорослішає, єдина і саме надійна для нього втіха - це побачити відблиск свого дитинства в очах якої - набудь дитини».

Сьогодні, коли перебудовується традиційна система загальної освіти, кожен вихователь шукає свої напрямки у вихованні. Я працюю над проблемою: «Проблемно-творче навчання на заняттях вокального гуртка». Важливо відмітити, що проблемно-творчі завдання на заняттях стимулюють творчість як вихователя, так і його вихованців, створюють сприятливі умови для співробітництва дітей між собою і разом з вихователем.

Психологи та педагоги не раз відзначали, що музика стимулює до творчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру (систематичність, працьовитість, наполегливість у досягненні мети). Уміння й навички, набуті в галузі музики, переносяться на інші, немузичні види діяльності дітей,а це дає можливість формувати людину як особистість.

На заняттях з вокалу особливе значення має творча діяльність дітей, яка сприяє формуванню уяви, мислення, винахідливості, творчих здібностей.

Найелементарніший імпульс до творчості - це зацікавити дітей винаходом власної інтерпретації музичного твору, власного варіанту інсценізації пісні, власного інструментального супроводу, власної поспівки, тощо.

Творчість дітей можна спрямувати в різних напрямках -- музичному, літературному, театрально-драматичному, образотворчому.

Зразком літературних творів можуть бути: написання віршів або творів до музики, складання легенд, казок.

Музичні враження учнів можуть підсилюватися зразками образотворчого мистецтва. Творчими образотворчими завданнями можуть бути:

љ намалювати сюжети музичних творів;

љ оформити програму та афішу концерту;

љ створити фрагменти декорацій;

љ підібрати кольори які відповідають музичному образу;

љ зобразити на аркуші паперу лінії, які відповідають характеру мелодії, що звучить (лінії учні вигадують самостійно).

Музичні творчі завдання можна систематизувати:

1. За внутрішніми характеристиками -- ритмічні, мелодичні;

2. За зовнішніми характеристиками -- мовні, вокальні, інструментальні.

Творчі завдання на основі ритму (ритмічні імпровізації):

1. «Ехо»--один учень простукує ритмічний рисунок,а інший--повторює і додає новий.

2. «Питання--відповідь»--один учень простукує питання, а інший--відповідь.

3. «Ритмізація слів, загадок, лічилок».

4. «Ритмічний канон».

5. «Імпровізація на основі ритмічної вправи» - змінити початок або кінець вправи.

6. «Створити ритмічний супровід до вивчених пісень».

Творчі завдання на основі мелодій (мелодичні імпровізації):

1. Мелодика слів, словосполучень (наприклад: ясне сонечко, дрібна зіронька).

2. Імпровізування на задані звуки.

3. Імпровізування на заданий ритм.

4. Імпровізований діалог (вихователя й учнів).

5. Музичні переклички (учитель загадує мелодію, а інший повторює змінивши темп, динаміку).

6. Запитання--відповідь (наприклад: відповідь на одному звуці).

7. Ритмічно-мелодичні імпровізації (наприклад: у народному стилі).

8. Імпровізація пісні.

Творчі завдання (мовні імпровізації): Мовні імпровізації починаються з пошуку емоційно-образних визнань, характеру і настрою музики, й передачі їх смислового значення у відповідному виразному тоні: тривожно,весело. А також осмисленого читання тексту пісень під час їх розучування та виконання.

Творчі завдання (вокальні імпровізації): Серед найбільш вживаних вокальних імпровізацій на занятті використовую:

1. Озвучення імен - творче завдання, що дається дітям на початку знайомства. Проспівуючи питання - завдання типу: назви своє ім'я! Як тебе звуть? Я пропоную відповідати на музичне запитання музичною відповіддю.

2. Питання - відповідь - музичний діалог, музична бесіда між парами дітей або солістом і всім класом. У музичних питаннях урізноманітнюю інтонаційно-образний лад, ладове забарвлення, ладову інтонацію.

Наприклад: Вихованцям пропоную по черзі висловити свою думку мелодією без слів (вокалізом).

Проспівати музичне речення з різною динамікою.

Інструментальні імпровізації. Інструментальні імпровізації пов'язані з використанням на заняттях найпростіших музичних інструментів. Музикування на дитячих інструментах можна використовувати у ході вивчення та виконання пісні, слухання музики, вивчення музичної грамоти. У процесі елементарного музикування використовую найпростіші дитячі музичні інструменти, які умовно можна поділити на 4 групи:

1. ударні (без визначення звукової висоти) -- дерев'яні палички, барабани, бубни. Маракаси.

2. ударні (з визначеною звуковою висотою) - трикутники, дзвіночки, ксилофони. Металофони.

3. струнні щипкові - гуслі, бандурки.

4. духові - сопілки.

Всі діти музикують за допомогою звучних жестів:

1. плескання (тихі, голосні, глухі, дзвінкі).

2. ляскання (удари долонями рук по стегнах).

3. тупання (удари однією ногою або почергово двома).

4. клацання (великим і середнім пальцями, двома руками одночасно чи по черзі).

Майже все, що оточує нас може звучати. Пропоную дітям спробувати пограти, наприклад, папером різними способами: ритмічно м'яти, рвати, терти, потім звернути увагу на те, скільки відтінків звучання можна розрізнити в паперовій музиці і запропонувати творче завдання: створити «паперову симфонію».

Різноманітна музична діяльність (слухання музики, вокально-хоровий спів, гра на елементарних музичних інструментах, музично-ритмічні рухи, музично-дидактичні ігри, імпровізація - вокальна, інструментальна, ритмічна, інсценізація) є однією з умов всебічного розвитку музичних здібностей учнів.

Спів - це мистецтво, якого, як і всякого іншого мистецтва, треба вчитися. Навчання співу полягає в тому, що в дітей розвивають слух, художній смак і прищеплюють правильні співацькі навики.

Працюючи над чистотою інтонації, не можна забувати про розвиток вокально-хорових навичок учнів: дихання, унісону, артикуляції, звукоутворення, дикції, ансамблевих навичок і т. д. Намагаюсь, щоб кожен вихованець не був пасивним слухачем на занятті, а став активним його учасником і при сприянні вихователя сам міг відчути себе творцем того, що відбувається.

Спочатку використовую вокальні вправи та поспівки розраховані на найпростіше виконання - спершу на одній висоті (ЗО), потім - на іншій ( ВІ). Спираючись на ігрові моменти -- лічилки та поспівки, діти вчаться відчувати певну висоту за допомогою:

1. Зору (запис нот на нотному стані);

2. Внутрішнього слуху;

3. Показу ступенів рукою;

Поєднання слуху та зору з рухомою моторикою концентрує увагу вихованців і дає хороші результати при вивченні висоти звуків.

На занятті часто використовую вокальні вправи, побудовані на репертуарі, що розучується. Цей вид вправ являє собою окремі фрази з пісень, у яких є «важкі» місця. У дитячій вокально-хоровій практиці іноді використовую так звані фонопедичні вправи В. Ємельянова (вправи стимулюють м'язи, що беруть участь у звукоутворенні ).

Вироблення вокально-хорових навиків відбувається поступово, вони закріплюються з року в рік на пісенному матеріалі, що поступово ускладнюється. А розучування пісні -- важливий етап уроку, так як хоровий спів є головним видом масової музичної діяльності.

Одним із найважливіших завдань музичного виховання є формування слухацької музичної культури дітей, тому що сьогоденний вихованець у майбутньому, безумовно, слухач, який виявлятиме свої інтереси і смаки в повсякденному житті.

Від сформованості слухацької музичної культури залежить, чи буде людина сама удосконалювати свій внутрішній світ, спілкуючись з мистецтвом, чи ні, сприймаючи тільки суто розважальну музику. Саме вихователь має формувати у дітей потребу до сприйняття музики, тим самим збагачуючи їх внутрішній світ.

Діти люблять слухати музику. Це урізноманітнює заняття, робить його змістовнішим. Коротка вступна бесіда готує дітей до свідомого сприйняття твору (розповідь, ілюстрації, пояснення, коротке повідомлення про композитора).

Після прослуховування діти діляться своїми враженнями і думками про музику, яку вони щойно почули, а після цього аналізуємо твір і підвожу дітей до узагальнення та висновків.

Поступово на кожному занятті діти вчаться розуміти, що музика тісно пов'язана з життям, тобто, що між музикою і життям є міцний зв'язок.

Після розповіді, та після аналізу прослуханого твору із застосуванням методу діалогізації, діти краще розуміють глибину змісту у тісному зв'язку двох образів: поетичного і музичного.

Особливу увагу приділяю характеру запитань і завдань, які вихованці отримують перед слуханням музичних творів. Чітко сформульовані запитання дають можливість спрямувати мислення дітей у потрібне русло та зацікавити їх. Запитання можна поділити на три групи:

1. Ідейно-емоційний зміст музики. (Що виражає?)

2. Засоби виразності. ( Як виражає?)

3. Визначення причини.( Чому так виражає?)

Під час обговорення та аналізу прослуханої музики використовую технологію колективно-групового навчання «Мікрофон», яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Правила проведення такі:

љ Говорити має тільки той, у кого «символічний» мікрофон;

љ Подані відповіді не коментую і не оцінюю;

љ Коли хтось висловлюється, інші не мають права перебивати.

Також використовую технологію «Незакінчені речення». Цей прийом часто поєднується з «Мікрофоном» і дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Сприяння музики пов'язане з кожним видом музичної діяльності.

Вміння сприймати музику не виникає само собою, його необхідно розвивати шляхом систематичного прослуховування музичних творів, активного музикування.

Творчому розвитку дитини сприяють також відомості з музичної грамоти, бо повноцінний розвиток учня неможливий без засвоєння основних елементів музичної мови і їх свідомого практичного застосування. На думку М. Чернова - доктора мистецтвознавства, композитора і педагога музична грамота є енциклопедією музики, яка дає уявлення про різні її грані.

Увесь процес оволодіння музичними уявленнями, поняттями, термінами, умовно можна поділити на три етапи:

І етап -- «Чую» - спостереження за музичним матеріалом, цілеспрямоване, свідоме сприйняття музики - вправ, пісень.

ІІ етап -- «Бачу» - висновок із цих спостережень у вигляді теоретичного узагальнення -- визначення терміна записаного на дошці, в зошиті, схемі, таблиці, що допомагає кращому запам'ятовуванню теоретичного поняття.

На заняттях намагаюсь формувати вміння співати нескладні мелодії, використовуючи допоміжні наочні посібники (кольорові «знаки ступенів», картки ритму, їх блоки, кольорові «сходинки»).

Підготовчу роботу з нотної грамоти проводжу за допомогою дидактичного роздаткового матеріалу: загадок, ребусів, легенд.

ІІІ етап -- «Виконую» - застосування теоретичних знань на практиці.

В умовах існуючої практики музичної роботи спів з нот віднімає багато часу і часто лише формально пов'язаний зі слуховим розвитком. Тому, розуміти значимість знань теорії музики допомагають такі способи практичного застосування: музикування, відтворення понять у рухах, малюнках, іграх, казках.

Дитяча творчість має, як правило, суб'єктивну цінність, вона потрібна передусім самим дітям для їхнього розвитку. Тому елементи творчості я намагаюсь вводити на кожному занятті. В міру набуття нових знань і навичок розширюються можливості пов'язувати творчі завдання з музичною грамотою. У спробах власної творчості закріплюється такий матеріал як поняття про висоту, тривалість звуку, темп, форму, розмір…

Демократизація принесла більшу свободу вихователю у показі і викладі нового матеріалу, у побудові заняття, у подоланні формалізму та стандарту у проведенні заняття.

Сучасна музична освіта має максимально залучати перспективні інформаційні технології «мультимедіа», які дають змогу одночасно представляти текстову, графічну та аудіоінформацію.

Особистісно-орієнтований підхід викликає до життя інноваційні моделі, що забезпечують умови для духовно-творчого саморозвитку особистості музиканта. В особистісно-орієнтованому освітньому процесі використовуються методи, які враховують індивідуальні властивості особистості, забезпечують її ціннісно-смисловий розвиток, формують здатність до моральної саморегуляції і творчої самореалізації.

2.2 Ігри на заняттях вокального гуртка

Принципова відмінність ігрової діяльності від будь-якої іншої полягає в тому, що в грі беруть участь за власним бажанням. Неможна примусити грати, і змінити дане правило не насмілиться жоден вихователь. Аби гра мала успіх, треба, щоб усі працювали творчо, пропонували варіанти, розподіляли ролі. Під час гри непомітно для дітей відбувається їх саморозвиток, самовиховання.

Гра на заняттях - один з найважливіших засобів активізації виховного процесу. Вона допомагає дітям краще засвоїти основні музичні поняття, нотну грамоту, формує і розвиває музичні здібності такі, як слух, пам'ять, відчуття ритму і ладу.

Мимоволі, граючись, дитина набуває потрібні навички і вміння. Це і розвиток голосового апарату, і формування творчих здібностей вихованців і елементарне оволодіння найпростішими музичними інструментами.

В умовах гри вихованці краще засвоюють, легше запам'ятовують матеріал. Але, крім дидактичних завдань, музична гра виконує важливі виховні функції.

Вона їх вчить спілкуватися, збагачує духовне життя, розвиває ініціативу і фантазію, впливає на емоційну сферу дітей.

В ігровій формі можна проводити як окремі етапи заняття, так і все заняття. До кожної теми, окремого виду діяльності можна придумати гру. Для її створення потрібні винахідливість і фантазія. Завдання гри сприяти активному розвитку музичних здібностей, засвоєнню теоретичного матеріалу. Вона має викликати сильні й тривалі позитивні емоції, бажання навчатися без примусу. Іграм можна вигадати яскраві, образні назви.

Теми: "Висота звуку", "Напрямок мелодії":

Гра "Музичне коло". Дидактична спрямованість гри - закріплення музичних уявлень про висоту звуку, вмінь ритмічно рухатись, забезпечення рухової зарядки на занятті.

Хід гри: Вихователь пропонує змагання на кращого знавця музики. По команді діти утворюють коло. Під час марширування по колу, уважно слухаючи музику, вихованці повинні розрізняти високі і низькі звуки.

Якщо музика звучить в середньому регістрі - руки на поясі, при переході музики в високий регістр - руки піднімаються вгору. Під час звучання низького регістру - діти присідають і рухаються навприсядки.

Гра "Рухома нотка". Дидактична спрямованість гри - практичне закріплення уявлень дітей про високі і низькі звуки, формування навичок визначення відстаней між звуками і напрямку мелодії.

Хід гри: на спеціальному табло зроблені прорізи із закріпленими в них нотками (ґудзиками, кружечками).

За даною мелодією діти визначають напрямок її руху, відстані між звуками. Після "викладення" мелодії діти порівнюють почуте із зображеним.

Гра "Живий рояль". Дидактична спрямованість гри - закріплення поняття про звуковисотність нот, формування навичок сольфеджування, колективного музикування.

Хід гри: Групі дітей доручається роль живого роялю. Вихователь - у ролі виконавця. Перед початком гри треба настроїти виконавців на певний лад і тональність.

Після цього учасникам гри "роздаються" певні звуки, тобто діти повинні запам'ятати певну висоту "своїх" ступенів і по команді вчасно і точно їх відтворювати. Це може бути спів і послідовний, і одночасний. Отже "живий рояль" може відтворювати невеличкі мелодії, акорди, інтервали.

Тема "Темп у музиці":

Гра "Музичне коло".

Цю гру можна проводити не лише під час вивчення теми "Звуковисотність у музиці". Доцільно використовувати гру і для визначення змін у темпі.

Хід гри: діти рухаються по колу під музику. Під час змін темпу змінюється характер руху: з прискоренням вони переходять на біг, з уповільненням - йдуть приставним кроком вперед.

Тема "Динаміка":

Гра "Луна". Дидактична спрямованість гри - формування навичок відтворення музичних звуків певної динаміки.

Хід гри: окремий вихованець або група дітей намагаються точно відтворити мелодію, яку проспівав вихователь, але тихіше. Таким чином діти виконують роль "луни". Гру можуть проводити і діти, які можуть точно інтонувати мелодію.

Гра "Світлофор". Дидактична спрямованість гри - формування музичного слуху, навичок визначення динамічних відтінків, зміни у динаміці.

Хід гри: На дошці розміщено світлофор із зачиненими віконцями. Діти знають, що червоний колір - це спів пошепки, жовтий колір - тихо, зелений колір - голосно.

Під час звучання музики діти помічають динамічні відтінки, зміни у силі звучання.

Після закінчення слухання вихованці визначають, якою була музика, відкриваючи віконця світлофора.

Гра "Голосно - тихо". Дає дітям уявлення про динамічні відтінки.

Хід гри: серед дітей обирається той, хто шукає "чарівну нотку". З іншими вихованцями вихователь домовляється, де її буде заховано.

За знаком педагога діти починають виконувати пісню, попередньо домовившись яку саме, так, що своїм співом вони підказуватимуть тому, хто шукає. Коли той підходить близько до "чарівної нотки", спів посилюється, якщо далеко - спів звучить тихенько.

Тема "Тембр у музиці":

Гра "Хто це?". Дидактична спрямованість гри - закріплення поняття про тембри музичних інструментів і своєрідність голосів.

Хід гри: Дітям пропонується впізнати на слух голос товаришів за тембром голосу або звучання того чи іншого інструменту.

Гра "Якого кольору музика?". Дидактична спрямованість гри - розвиток музичних уявлень і фантазій, формування естетичних смаків.

Хід гри: Доцільно проводити гру під час знайомства із засобами музичної виразності. Діти отримують карточки з різними кольорами: яскравими (червоний, жовтий, жовтогарячий), темними (сірий, чорний, коричневий). Під час слухання музики, визначаємо, що тембр тісно пов'язаний з настроєм у музиці.

Тема "Ритм у музиці":

Гра "Телеграф". Дидактична спрямованість гри - формування ритмічного відчуття, навичок чіткого відтворення ритмічного рисунку.

Хід гри: Обирається команда дітей, які стають у ряд один за одним. Необхідно передати "телеграму" (ритмічний рисунок) від останнього до першого вихованця, простукавши долонею по плечу того, хто стоїть попереду. Діти слідкують за правильністю відображення ритму, порівнюючи його із записом на плакаті.

Гра "Телевізор". Мета гри закріплення знань про довгі і короткі звуки (І та II), розвиток ритмічного відчуття.

Хід гри: Діти слідкують за зображенням на ігровому "телевізорі". По команді вихователя відображають певний ритмічний рисунок. Гра може проводитись як в індивідуальній, так і в колективній формі.

Гра "запитання - відповіді". Дидактична спрямованість гри - помічати ритміку фрази-речення і передавати її у співі. Вчити дітей розуміти ритмічні співвідношення складів, чергування наголошених, вчити імпровізувати.

Хід гри: На дошці подаються графічні позначення тривалостей (І та II). Вихователь їх проспівує на одному звуці, відплескуючи ритм. Вихованець дає відповідь, продовжуючи інший ритмічний рисунок, також проспівуючи і відплескуючи.

Гра може проводитися із словами. В цьому випадку слід звернути увагу на питальну і стверджувальну інтонації (3-й клас, II чв., тема "Інтонація").

Тема "Тривалості музичних звуків":

Гра "Дощик". Дидактична спрямованість гри - поглиблення усвідомлення дітей поняття про співвідношення музичних тривалостей.

Ігровий реквізит: плакат з графічним зображенням ритму та допоміжним текстом.

Хід гри: Діти відтворюють ритмічну вправу, яка об'єднує в собі різні тривалості. Вихователь порівнює ритм запропонованої вправи з ритмом дощу, який спочатку йшов швидше, а потім все повільніше.

Доцільно вивчати вправи з допоміжним текстом, можливе введення інструментів для чіткого відтворення сильних часток.

Гра "Звуки - знаки". Дидактична спрямованість гри - ознайомлення дітей з тривалостями четвертними і восьмими, розвиток ритмічного слуху.

Доцільно проводити гру на початковому етапі ознайомлення з тривалостями звуків.

Хід гри: У зошитах діти записують палички різної довжини після того, як прослухають декілька звуків, що виконуються на сопілці, фортепіано чи іншому інструменті.

Після цього педагог пропонує записати під паличками знаки-ноти. Під довгою - ноту-чверть, під двома короткими - ноти-восьмі. Діти відтворюють оплесками ритмічну вправу.

Гру "звуки-знаки" може проводити більш обдарована дитина, яка на сопілці відтворює певну ритмічну вправу.

Тема "Типи музичних творів":

Гра "Три кити". Дидактична спрямованість гри - формування навичок слухання музики, вмінь розрізняти різнохарактерні твори, зокрема пісню, танець, марш.

Розвиваючі і виховні цілі - активізація уваги, зміцнення пам'яті, накопичення музичних вражень з метою виховання інтересу до музичного мистецтва.

Хід гри: Вихователь пропонує дітям здійснити подорож до "музичного океану" і зустрітись там з трьома китами. Діти отримують картки з відповідними зображеннями кита-пісні, кита-танцю, кита-маршу. Слухаючи музику, піднімають картки з тим чи іншим зображенням. Гру можна проводити як колективне змагання, так і між окремими учасниками.

Для закріплення знань з музичної грамоти, а саме: розташування нот на нотоносці доцільно використовувати різноманітні ребуси, кросворди, чайнворди тощо.

Гра "Розв'язати ребус". Розвиваючі і виховні цілі - зосередження дитячої уваги, активізація осмисленого запам'ятовування нотного матеріалу, виховання інтересу і позитивного ставлення до вивчення музичної грамоти.

Хід гри: Вихователь пропонує розшифрувати дані ребуси, а також скласти свої на закріплення знань щодо написання нот.

Вокально-хорові музично-дидактичні ігри:

Одне з важливих завдань, які вирішує заняття -- навчити дітей співати. Під поняттям «вокальні навички» розуміється комплекс автоматизованих дій різних частин голосу - дихального апарату, які відбуваються під час співу і підкоряються волі співака.

Їх умовно можна поділити на навички дихання, володіння звуком і словом у співі. Усі ці аспекти вокальної техніки тісно пов'язані один з одним, впливають один на одного.

Вокально-хорові музично-дидактичні ігри використовуються під час розспівів та на різних етапах розучування пісні.

Ігри на розвиток дихання:

«Свічечка» Мета: розвивати вміння правильно розподіляти дихання.

Хід гри: Діти уявляють, що в них у руках горить яскрава свічечка. Треба так проспівати звук на склад «лю», щоб не загасити свічечку («лю» в примарній зоні).

«Хто довше» Мета: розвивати вокально-хорові навички, дихання, вміння правильно, економно використовувати його.

Хід гри: Діти рахують не дуже голосно на одному диханні. Перемагає той, хто довше всіх прорахує, не перериваючи дихання.