Формування дитячого колективу у дошкільному віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади формування дитячого колективу у дошкільному віці

1.1 Суть проблеми формування колективу дітей дошкільного віку

1.2 Психолого-педагогічні передумови формування дитячого колективу

1.3 Особливості розвитку колективу дошкільників

Розділ 2. Експериментальне дослідження рівня сформованості колективу дошкільників

2.1 Форми і методики роботи по формуванню дитячого колективу та методи діагностики

Висновок

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей. Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні великі потенційні можливості для розвитку дітей на основі доступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад груп протягом кількох років, сталість педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників. Значне місце відведено змісту роботи вихователя, спрямованої на розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до товаришів по групі, взаємодопомоги, в основі якої лежить принцип систематичного виховного впливу на емоційну сферу дитини, розкривається значення сімейного виховання у формуванні в дітей позитивної спрямованості на ровесників. Аналіз роботи дошкільних закладів свідчить про те, що не всі вихователі приділяють достатню увагу формуванню позитивних взаємин дітей у процесі їх повсякденного спілкування, часто пускають їх на самоплив. Тоді в групі виникають стосунки, які не лише гальмують розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до своїх товаришів, а навіть породжують відверто неприязні прояви щодо однолітків - черствість, байдужість, приниження гідності іншого тощо. Висвітлення питань, які розкривають шляхи формування позитивних взаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокрема поліпшення виховного процесу в дошкільному закладі.

Актуальність: На сучасному етапі розвитку педагогічної думки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема виховання дитячого колективу.

Проблема нашого дослідження полягає в необхідності пошуку найбільш ефективних засобів і методів педагогічних і психологічних впливів на формування дитячого колективу.

Мета дослідження - виявити ефективні засоби і методи педагогічного і психологічного впливу на формування дитячого колективу.

Об'єкт дослідження - колектив дошкільнят підготовчої групи.

Предмет дослідження - особливості розвитку та формування дитячого колективу дошкільнят підготовчої групи.

Гіпотеза дослідження - процес формування дитячого колективу буде ефективним, якщо:

· створювати психолого-педагогічні умови для формування та розвитку дитячого колективу;

· використовувати ігрові засоби і методи педагогічного і психологічного впливу на формування дитячого колективу.

У відповідності з метою, об'єктом, предметом і гіпотезою дослідження були визначені наступні завдання дослідження:

· Розглянути теоретичні аспекти формування дитячого колективу.

· Розглянути особливості розвитку дитячого колективу.

· Розглянути методики дослідження рівня формування колективу на етапі старшого дошкільного віку



Розділ 1. Теоретичні засади формування дитячого колективу у дошкільному віці

1.1 Суть проблеми формування колективу дітей дошкільного віку

Якщо цей світ відкривається перед Вами, якщо в кожній дитині Ви відчуваєте її індивідуальність, якщо у Ваше серце постукають радощі і прикрощі кожної й відізвуться вашими думками, турботами, тривогами, - Ви знайдете... радість колективу. В.О. Сухомлинський

Оцiнюючи роль колективу у вихованнi особистостi, значення колективiзму як риси особистостi, слiд мати на увазi, що нiякi благороднi цiлi нiколи не були досягнутi без об'єднання людей на певних засадах (безперечно це не стосуться творчостi, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо вiдкидати все краще, що стосувалося колективiстського виховання: вироблення навичок взаємодiї i взаємодопомоги, свідомої дисциплiни як поваги до iнших, до суспiльства, вмiння рахуватися з нормами житгя. Без цього неможна виховати свiдомого громадянина, повноцiнного члена суспільства [8]. Колектив - органiзована форма об'єднання людей на основi цiлеспрямованої дiяльностi. Дитячий колектив - об'єднання дiтей, згуртованих спiльною корисною дiяльнiстю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою). Характерними рисами колективу є суспiльнозначуща мета, щоденна спiльна дiяльнiсть, спрямована на її досягнення, наявнiсть органiв самоврядування, встановлення певних психологiчних стосунків мiж його членами. Дитячий колектив вiдрiзняється вiд iнших колективiв вiковими межами, специфiчною дiяльнiстюо (навчання), послідовною мiнливiстю складу, вiдсутнiстю життєвого досвiду, потребою в педагогiчному керiвнцтві.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слiд зважати на те, що вплив соцiального i фізичного оточення утворює середні типи людей, нiвелюючи, унiформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать [11]. Вважається важливим для колективу стиль i тон його життя та діяльності. Вони - найістотніші й найважливiшi елементи колективного виховання. Стиль - внутрiшня духовна сила колективу - передбачає почуття власної гiдностi, що випливає з уявлення про цiннiсть свого колективу, гордiсть за нього; активність (готовнiсть до впорядкованої ділової iгрової дії); стриманiсть у рухах, словi, виявi емоцiй. Вiн виявляється в тонi - загальному духовно-емоцiйному забарвленнi дiяльностi колективу (мажорнiсть, упевнена спокiйна дiяльнiсть, бадьорiсть, оптимiзм). Життя та дiяльнiсть учнiвського колективу будуються на таких принципах: Єднiсть i цiлiснiсть. Постiйний рух уперед. Органiзацiя рiзноманiтної дiяльностi. Формування почуття честi. Спадкоємнiсть поколiнь, збереження колективних традицiй [13].

Теоретичні основи концепції виховання в колективі були розроблені в педагогіці Н.К. Крупською, А.С. Макаренко, В.О.Сухомлинським та іншими видатними діячами.

Колектив, на думку А.С. Макаренка, - стале об'єднання дітей, яке має суспільно-значущу мету, спільну діяльність, спрямоване на реалізацію цієї мети і характеризується стосунками взаємовідповідальності. Великого значення А.С. Макаренко надавав традиціям, святам, символіці та атрибутиці в житті колективу. Свята і традиції, вважав він, збагачують духовне життя вихованців, роблять його радісним і щасливим. За А.С. Макаренком ознаки колективу такі: суспільно-цінна мета, спільна діяльність, відносини взаємної відповідальності, наявність органів самоврядування, єдність з іншими колективами, чітка структура, постійна динамічність. Великого значення А.С. Макаренко надавав вихованню почуття обов'язку, відповідальності і дисципліні у колективі. А.С. Макаренко вважав, що дисциплінованість виховується правильною організацією всього життя вихованця. У ній проявляють вольові якості, здатність до гальмування, стриманість, витримка. Теорія Макаренка врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання. У його науковій концепції розвиток особи в середовищі колективу розглядалася в багатьох аспектах (взаємини особи і колективу, перспективні лінії розвитку особи, формування мотиваційної сфери особи, становлення характеру і ін.) [17]. Сухомлинський В.А. розглядав колектив як засіб морального і духовного розвитку дитини. Щоб уміло здійснювати педагогічно продуманий навчально-виховний процес у колективі, кожному вчителеві слід мати чіткі уявлення про основу функціонування дитячого колективу. Спільність, багатогранне переплетення інтересів вихователів та вихованців, спільне задоволення духовних потреб, взаємне збагачення і постійна передача духовних багатств - ось неодмінні риси дитячого колективу. Колектив живе багатим, повноцінним духовним життям тоді, коли в ньому є ідейні, громадські, інтелектуальні, трудові, естетичні відносини.

Висока ідейність означає, що кожен виховується так, щоб мати в собі ідейне, духовне, моральне, інтелектуальне багатство для впливу на іншого. Разом з тим кожен перебуває під виховним впливом когось іншого - людини, що має ідейні, моральні, інтелектуальні багатства, необхідні для того, щоб формувати душу іншої людини. Тільки за умови, що кожен член колективу є активним учасником процесу виховання, можливі справжня самодіяльність, творчість, ініціатива. Важливою умовою функціонування дитячого колективу є постійне умноження інтелектуальних багатств. Повноцінне інтелектуальне життя колективу - важлива ділянка виховної роботи. Від того, що думають вихованці, які інтереси їх хвилюють, яке місце в житті колективу посідають відносини, засновані на інтелектуальному спілкуванні, залежить виховна сила колективу. Важливо щоб у колективі були такі взаємовідносини, коли кожна людина відчуває і дорожить честю колективу. Дуже важливо, щоб були створені такі трудові, товариські, творчі обставини в колективі, за яких би людина ставила вимоги перед собою, відчувала відповідальність перед суспільством. Важливим є те, щоб дисциплінованість була рисою, притаманній молодій людині завжди, особливо тоді, коли вона залишається наодинці з труднощами, з необхідністю подолати їх [4].

Проблема морального розвитку школярів в колективі знайшла своє відображення в роботі Т.Є. Коннікова. Вона показала, що колектив впливає на дитину в міру активності дитини. Моральна характеристика є найбільш істотною, стрижневою в людині, а колектив виступає як виховання його морального обличчя [14].

Т.Є. Коннікова виділила вид відносин у колективі, який вона назвала гуманістичним. Характеристиками цього виду відносин є: стійкі, доброзичливі відносини, увага до один до одного, готовність прийти на допомогу, або розділити радість з іншими; відсутність замкнутості, ізольованості колективу, групового егоїзму, поява прагнення до взаємодії з іншим; наявність у членів колективу почуття захищеності, відсутність випадків «ізольованості» або авторитарного лідерства в колективі [21].

Гуманістичні відносини Т.Є. Коннікова вважала показником високого рівня розвитку колективу. Умовою становлення таких відносин виступає участь дітей у справах на благо людей, співпраця з іншими колективами заради спільної морально цінної ідеї, подолання разом з колективом труднощів і переживання спільних цілей. У такому колективі особистісні та ділові відносини розвиваються і набувають гуманістичну спрямованість [14].

У роботах Новікової Л.І. і її співробітників були розглянуті шляхи управління колективом як інструментом всебічного розвитку дитини. Дитячий колектив правильно функціонує за умови цілеспрямованого керівництва педагогом.

Новікова Л.І. звернула увагу на двоїсту природу дитячого колективу: з одного боку, він об'єкт педагогічної діяльності, з іншого - спонтанно розвивається явище, що яскраво виражено у вільному спілкуванні один з одним. Предметом уваги педагога повинна стати вся система різноманітних відносин дітей у колективі і становище в ній кожної дитини. Тільки за цієї умови можливе ефективне управління розвитком дитячого колективу.

Великий інтерес викликає ідея «общинності» колективу, який об'єднує дітей різного віку і дорослих, що дозволяє природним шляхом передавати життєвий досвід, традиційні цінності [23].

В.А. Караковский, Л.І. Новикова, Н.Л. Селіванова висловлюють ідею міжвікової колективних об'єднань дітей, співтворчості і колективної співпраці у спільній діяльності педагога і дитини, розвитку взаємодії в колективі на ненасильницької основі.

В основі нових підходів лежить визнання педагогом самоцінності кожної особистості в дитячому колективі, розуміння ролі колективних відносин і співтворчості у створенні перспективного індивідуального зростання і становленні суб'єктної позиції дитини у взаємодії з оточуючими [23].

За І.П. Івановим, навколишнє життя - не поза школою, не зовні, а в школі, удома, в компанії однолітків, в грі, усюди. Вона оточує дитину з усіх боків. Це не те життя, в яке дитину виводять, як на екскурсію, а та, в яку він завжди занурений. Все життя дитини і підлітка корисне для суспільства. Вся вона повинна бути прийнята ідеєю поліпшення. Він відкрив механізм, при якому суспільна творчість, постійне поліпшення загального життя стала необхідністю для кожної дитини і стала можливою, - навіть якщо природа обділила його здібностями. Необхідність все робити творчо І.П. Іванов створив тим, що розробив велику серію так званих колективних творчих справ - пізнавальних, трудових, естетичних, спортивних, ігрових, причому кожне з них є змаганням в творчості - саме в творчості, а не в чому-небудь іншому.

Вирішення проблеми про здібності до творчості лежало в слові "колективне". Не кожна дитина здатна придумати нове, але якщо зібратися утрьох-учотирьох, та ще разом з дорослим, то хоч яка-небудь думка народиться, це вже обов'язково; хоч яке-небудь поліпшення буде придумано. Причому і той, хто реально придумував, і той, хто лише піддакував або виражав сумнів, - всі відчувають себе співавторами, всі говорять: "Це ми придумали". Якщо ж такі справи стали звичайними, то через декілька років навіть самі нетворчі діти починають пропонувати ідеї. Дух творчого колективізму наповнює все дитяче життя, і стає зрозуміло, чому ж колектив необхідний [8].

1.2 Психолого-педагогічні передумови формування дитячого колективу

Дитячий колектив є найнеобхіднішою умовою самоствердження особистості. Йому властива спільність цілей та адекватність мотивів предметно-практичної сумісної діяльності, яка направлена на користь суспільству. Найбільш розвинені форми взаємовідносин дітей створюються у процесі ціленаправленної організации їх суспільної діяльності: учбової, організаційно - суспільної, трудової, художньої, спортивної тощо. Максимальний розвиток самостійної діяльності дітей є визначною ознакою розвитку дитячого колективу.

Як інструмент виховання, дитячий колектив створюється дорослим. Відповідно до цього важливим значенням є питання про співвідношення: 1) потреба дітей у спілкуванні; 2) задачі, які поставленні перед колективом. Практично у будь - якому організованому дитячому об'єднанні реально існує певне сполучення цих двох факторів. Хоча найбільш широкі можливості їх взаємодії створюються в умовах сформованого дитячого колективу.

Активно залучаючи дітей до вирішення соціально - важких завдань, колектив тим самим забезпечує різноманітні форми спілкування, зумовлює можливості розвитку індивіда як особистості. Психолого - педагогічна задача заключається в тому, щоб в очах дітей виховна функція колективу відходила на задній план, а перше місце займала б соціально - корисна функція. Інакше його виховний вплив зникає, і його місце займає вплив неофіційних, неформальних дитячих об'єднань. Постійно поновлюючись, дитячий колектив зберігає в той самий час свої закони, звичаї та традиції [11].

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу та рівня (дитячий садок, ліцей, школа) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини. Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, яка об'єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями [3].

Перший колектив для дитини, що виховується в суспільній системі освіти, стає група дитячого садка, потім шкільний клас, позашкільні колективи, навчальна група вузу та ін.

Зрозуміло, саме по собі перебування в колективі ще не гарантує формування у дитини соціально - ціннісних якостей. Все залежить від того, які культурні основи, на яких будуються колективні відносини, наскільки повно та різнобічно дитина може реалізувати в колективі свої здібності і прагнення.

Важливо, щоб дитячий колектив сприяв освоєнню соціальних норм, традицій, способів співпраці і ціннісних орієнтацій, що становлять культурне надбання суспільства. Під керівництвом педагога дитячий колектив стає розвиваючої соціокультурним середовищем життєдіяльності дитини, що забезпечує входження у світ культури відносин, співробітництва, співтворчості [10].

Спілкування дітей у колективі активізує їх соціальне дозрівання. У колективі проявляється процес взаємного збагачення, розвитку його учасників. Кожен член колективу, з одного боку, привносить в колектив свій індивідуальний досвід, здібності, інтереси, з іншого боку, активно вбирає в себе те нове, що несуть інші. У результаті відбувається розширення внутрішнього світу кожної дитини за допомогою прилучення до того, що становить прояв внутрішнього світу інших членів колективу [7].

Педагог задає культурну атмосферу процесу взаємного впливу дітей у колективі і забезпечує умови, в яких кожна дитина розкривається з боку своїх кращих якостей, здібностей і тим самим робить благотворний вплив на інших.

У дитячому колективі у спільній діяльності здійснюється обмін інформацією, узгодження загальних цілей, взаємний контроль і корекція дій, розвивається здатність розуміти стан і мотиви вчинків інших і відповідно на них реагувати. У досвіді колективних відносин формуються емпатія, соціальна чуйність, яка допомагає дитині психологічно грамотно будувати свої взаємини з партнерами.

У безпосередньому спілкуванні в колективі дитина набуває вміння поставити себе на місце іншого, відтворити у своїй свідомості логіку і мотиви поведінки, пережити загальні почуття, зрозуміти сенс його вчинків і дій [15].

У колективі дитина входить у широку систему відносин. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльному і емоційному рівні.

Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговорення виниклих проблем, спільного пошуку рішень.

На діяльному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей у різних видах колективної діяльності за інтересами, в розробці та практичній реалізації спільних проектів, в коректуванні дій, спрямованих на досягнення.

Емоційний рівень взаємодії в колективі відображає домінуючі емоційні стани дітей, їх спільні переживання, відносини симпатій і антипатій між членами колективу.

Чим різноманітніше і змістовніше взаємодії дітей у колективі, тим активніше йде їх соціальне дозрівання і формування комунікативної культури [19].

Таким чином, в дитячому колективі, об'єднаному цікавою змістовної діяльністю, дружніми відносинами, перспективами майбутніх спільних справ і переживань, у дітей формуються почуття психологічної захищеності, душевного комфорту, що, у свою чергу, сприяє прояву творчої ініціативи і вкладу кожного у колективну життя. Такий колектив викликає у дітей почуття гордості і радості спільних досягнень. Саме про такий колективі часто згадують з більшою теплотою його колишні учасники.

Дитячий колектив правильно функціонує за умови цілеспрямованого керівництва педагогом, який проектує його структуру, що організовуює змістовне життя дітей і впливає на стосунки в дитячому колективі. Великий інтерес викликає ідея «общинності» колективу, яка об'єднує дітей різного віку і дорослих, що дозволяє природним шляхом передавати життєвий досвід, традиції, цінності, ідея міжвікових колективних об'єднань дітей, співтворчості і колективної співпраці в спільній діяльності учнів і вчителів, розвитку взаємодії в колективі на ненасильницької основі. Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог враховує дві характерні тенденції, які відіграють важливу роль у вихованні. З одного боку, це прагнення розвитку особистості дитини до самоствердження, визнання і поваги до себе з боку інших, до виділення свого «Я» як автономного суб'єкта в колективі. З іншого боку, це прагнення дитини до досягнення психологічної спільності з іншими, до спільної діяльності і спільних досягнень [2].Враховуючи це, педагог завжди вирішує двоєдину задачу - сприяє розвитку мотивів єднання і спільності дітей у колективі та створює умови для реалізації індивідуальності та творчої самобутності кожної особистості.

1.3 Особливості розвитку колективу дошкільників

Взаємодії дитини з колективом однолітків різні на різних вікових етапах. Первісна потреба в спілкуванні з однолітком проявляється у дитини вже в ранньому дитинстві. На першому році життя малюк цікавиться ровесником як відомим об'єктом з різноманітного навколишнього світу. Він може розглядати його, приймати за рухому іграшку. У той же час взаємодія з себе подібним дозволяє дитині побачити в іншому самого себе. У 1,5 року діти люблять розглядати картинки, на яких зображені однолітки, порівнюючи їх одяг, міміку, «бачачи» себе з боку [21].

Спільні дії у віці до 1,5 року виникають рідко, так як діти не вміють ще узгоджувати свої бажання, не відчувають стану ровесника.

Після 1,5 років починає зароджуватися дитяче спілкування. Малюк бачить у сверстнике партнера по вчиненню короткочасних дій, заснованих головним чином на наслідуванні один одному. Поступово, до 3 років, спілкування з однолітками починає займати все більше місце в житті дитини. Дітям подобається бути один з одним емоційно розкутими, спілкуватися на рівних. У той же час говорити про стійкі дитячих контактах в цьому віці ще рано, оскільки діяльність з предметами і спілкування з дорослим для дитини більш важливі.

У дошкільні роки дитина, як правило, довгий час проводить в групі однолітків, яку можна вважати першою сходинкою соціальної організації дітей. Дошкільник прагне до активного спілкування у спільній діяльності з іншими дітьми. У нього з'являється здатність перейти до зосередженості на собі до розуміння іншої людини [20].

У молодшому і середньому дошкільному віці умовою розвитку дитячого співтовариства виступає колективний спосіб життя в дитячому саду, заснований на рівності і партнерство в спільних заходах (гра, праця, художня творчість).

У спільних іграх розгортається ініціатива дитини, розширюється діапазон його емоційних станів. Дитячу діяльність ще не можна назвати колективної, але педагог прагне до того, щоб допомогти дитині погоджувати і планувати свої дії з іншими дітьми.

Для старших дошкільників властивий колективний характер більшості видів діяльності. Відбувається освоєння нових форм співпраці (спільне планування, розподіл ролей, обов'язків). Організація вихователем колективної діяльності створює сприятливі можливості для розвитку міжособистісних взаємин дітей. Починають стійко проявлятися почуття симпатії, доброзичливості, виборчі дружби. Все це дозволяє встановити в групі загальний емоційно-позитивний тон спілкування, атмосферу комфортності, розкутості для кожної дитини [3].

Розвиваючи колективні взаємини, педагог показує дітям способи прийняття спільних рішень, співпраці і взаємодопомоги у спільній діяльності. Він допомагає дошкільнятам зрозуміти і емоційно пережити почуття задоволення від результатів спільних зусиль. Все це збагачує соціальний розвиток старших дошкільників.

Безумовно, в дошкільному віці дитячі об'єднання ще не можуть бути колективами високого рівня розвитку. Однак цей вік є найважливішим етапом накопичення закріплення в реальній взаємодії норм співробітництва, досвіду гуманних відносин співтворчості [1].

Розвиваючий ефект спільної діяльності дошкільнят у повній мірі залежить від того, як проектуються педагогом завдання взаємодії. Визначення цих завдань і дозволяє зробити діяльність колективної, привабливою для кожного, але спрямованої на загальний результат.

Характеризуючи особливості дитячого колективу на різних вікових етапах, можна виділити деякі загальні моменти, пов'язані з входженням особистості в соціум. Це процес, на думку відомого психолога Петровського А.В., включає в себе кілька послідовно змінюючих один одного фаз:

Адаптація особистості в колективі. Передбачає активне засвоєння особистості діючих в даній спільності норм та оволодіння відповідними формами і засобами діяльності.Приносячи з собою в колектив все, що складає його індивідуальність, суб'єкт не може проявити себе повною мірою, перш чим не освоїть діючі в групі норми (моральні, навчальні, соціальні) і способи діяльності, якими володіють інші члени групи.

Індивідуалізація. Породжується протиріччям між досягнутої особистістю адаптацією в колективі і незадоволеною потребою в максимальної персоналізації. Приміром, що потрапив в новий колектив дитина спочатку оглядається, засвоює прийняті норми спілкування, потім мобілізується і «заявляє» про себе в колективі.

Інтеграція особистості в колективі. Колектив приймає особистість, оцінює індивідуальні особливості, а особистість у свою чергу, влаштовує відносини співпраці з членами колективу. У цей період особистість має можливість найбільш повно проявити індивідуальність і творчий внесок у колектив [24].

Кожна з фаз соціального розвитку особистості в колективі має серйозні наслідки становлення і можливостей самореалізації. Приміром невміння особистості подолати труднощі адаптації в колективі може призвести до розвитку невпевненості в собі, у своїх можливостях, також до образливості і конфліктності поведінки. Нездатність проявити свою індивідуальність у колективі може стати причиною особистісних деформацій, негативізму, агресивності, неадекватної самооцінки.

Фази адаптації, персоналізації та інтеграції багаторазово переживаються особистістю в результаті входження в нові колективи. Свою позитивну роль у розвитку особистості колектив проявить повною мірою за умови успішного проходження суб'єктом всіх фаз, що призводить до розвитку суспільної спрямованості та формуванню суб'єктної позиції особистості в суспільстві і співпраці з іншими людьми [21].

Завдання педагога полягає в тому, щоб сприяти створенню в дитячому колективі умов для сприятливого адаптації, індивідуалізації та інтеграції в ньому кожної особистості.

Таким чином, протягом дошкільного віку дитячої колектив під керівництвом педагога стає соціокультурним утворенням з розвиненою системою соціальних зв'язків і об'єднанням дітей, які прагнуть до загальної мети, співпраці, досягненню значущих результатів.

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу та рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтації стає дитячий колектив як соціальна спільність, яка об'єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями.

Розвиваючи колективні взаємини, педагог показує дітям способи прийняття спільних рішень, співпраці і взаємодопомоги у спільній діяльності. Він допомагає дошкільнятам зрозуміти і емоційно пережити почуття задоволення від результатів спільних зусиль. Все це збагачує соціальний розвиток старших дошкільників.

Безумовно, в дошкільному віці дитячі об'єднання ще не можуть бути колективами високого рівня розвитку. Однак цей вік є найважливіших етапом накопичення та закріплення в реальній взаємодії норм співробітництва, досвіду гуманних відносин, співтворчості.

Розвиваючий ефект спільної діяльності дошкільнят у повній мірі залежить про того, як проектуються вихователем завдання взаємодії. Визначення цих завдань і дозволяє зробити діяльність колективної, привабливою для кожного, але спрямованої на загальний результат.

У розвитку спілкування дошкільників виділяється ряд етапів:

1 етап. Встановлення відносин дитини з дорослим, причому дорослий виступає в даному випадку в ролі дорослого як дорослого. Він є носієм нормативів роботи і зразком для наслідування.

2 етап. На цьому етапі дорослий виступає вже не носієм зразків, а рівним партнером по спільній діяльності.

3 етап. Між дітьми встановлюються відносини рівноправних партнерів по спільній діяльності.

4 етап. На цьому етапі дитина в колективної діяльності виступає в ролі носія зразків і нормативів діяльності. Ця позиція дозволяє реалізовувати максимально активне ставлення дитини до освоюваної роботи і вирішувати відому проблему трансформації «знаного» в «реально діюче». Даний етап, з одного боку, дозволяє дитині використовувати засвоєний матеріал не шаблонно, а творчо, сприяє розвитку позицій суб'єкта діяльності, допомагає побачити сенс предметів і явищ; з іншого боку, - задаючи товаришам норми і зразки діяльності, демонструючи способи її виконання, дитина вчиться контролювати й оцінювати інших, а потім і себе, що винятково важливо в плані формування психологічної готовності до шкільного навчання.

Науковими дослідженнями виявлено три найбільш поширені моделі розвитку взаємовідносин між особистістю і колективом:

а) особистість підкоряється колективу (конформізм);

б) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія);

в) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм) [17].



Розділ 2. Експериментальне дослідження рівня зформованості колективу дошкільників

2.1 Форми і методики роботи по формуванню дитячого колективу та методи діагностики

У психології існують певні методи і методики, що дозволяють виявити особливості міжособистісних відносин дошкільнят. Ці методи можна умовно розділити на об'єктивні і суб'єктивні. До об'єктивних методів належать ті, які дозволяють зафіксувати зовнішню сприйняту картину взаємодії дітей в групі однолітків. Подібна картина, так чи інакше, відображає характер їх взаємовідносин. При цьому психолог або педагог констатує особливості поведінки окремих дітей, їх симпатії чи антипатії і відтворює більш-менш об'єктивну картину взаємовідносин дошкільнят. На відміну від цього, суб'єктивні методи спрямовані на виявлення глибинних внутрішніх характеристик ставлення до інших дітей, які завжди пов'язані з особливостями його особистості і самосвідомості. Тому суб'єктивні методи в більшості випадків мають проективний характер. Стикаючись з «невизначеним» неструктурованим матеріалом (картинки, висловлювання, незакінчені пропозиції та ін.), дитина, сама того не відаючи, наділяє зображуваних або описуваних персонажів власними думками, почуттями, переживаннями, тобто проектує (переносить) своє Я[4].

Серед об'єктивних методів, використовуваних в групі дошкільнят, найбільш популярними є: соціометрія, метод спостереження, метод проблемних ситуацій.

Соціометрія

Становище дітей в групі (ступінь їх популярності або знехтування) в психології виявляється соціометричними методами, які дозволяють виявити взаємні (або не взаємні) виборчі переваги дітей. Уже в старшій групі дитячого садка існують досить міцні виборчі відносини.

Застосування данної методики дозволяє виявити різне статусне положення дітей всередині групи, тому що одні більш популярні для більшості дітей, а інші - менш. Ступінь популярності дитини в групі ровесників має велике значення. У цих методиках дитина в уявних ситуаціях здійснює вибір бажаних і небажаних членів своєї групи. Опис пропонованих методик відповідають віковим особливостям дошкільнят 4-7 років: Капітан корабля (Дод А), Два будиночки (Дод.Б),

Метод вербальних виборів

Старші дошкільнята (5-7 років) можуть досить усвідомлено відповісти на пряме запитання про те, кого з однолітків вони вважають за краще, а хто не викликає у них особливої ??симпатії. В індивідуальній бесіді дорослий може задати дитині наступні питання:

ь З ким ти хотів би дружити, а з ким дружити, ніколи не станеш?

ь Кого ти покликав би до себе на день народження, а кого ні за що не покличеш?

ь З ким ти хотів би сидіти за одним столом, а з ким ні?

В результаті даних процедур кожна дитина в групі отримує певну кількість позитивних і негативних виборів з боку своїх однолітків. Відповіді дітей (їх негативні і позитивні вибори) заносяться в спеціальний протокол (матрицю).Сума негативних і позитивних виборів, отриманих кожною дитиною, дозволяє виявити його положення в групі (соціометричний статус). Можливо кілька варіантів соціометричного статусу:

· популярні ( «зірки») - діти, які отримали найбільшу кількість (більше чотирьох) позитивними

· бажані - діти, які отримали один-два позитивних вибору,

· ігноровані - діти, які не отримали ні позитивних, ні негативних виборів (вони залишаються як би непоміченими своїми однолітками),

· ізольовані - діти, які отримали в основному негативні вибори

При аналізі результатів методики важливим показником є ??також взаємність виборів дітей. Найбільш благополучними вважаються випадки взаємних виборів. На підставі відповідей дітей в кожній з методик складається соціограма групи, де є яскраво виражені зірки і знедолені.

Метод спостереження.

Застосування даного методу дозволяє нам побачити конкретну картину взаємодії дітей, дає багато живих, цікавих фактів, які відображають життя дитини в природних для нього умовах. Він незамінний для отримання попередніх відомостей. При спостереженні за дитячими взаємовідносинами необхідно звертати увагу на показники поведінки дітей:

· ініціативність - відображає бажання дитини привернути до себе увагу однолітка, спонукати до спільної діяльності, до вираження ставлення до себе і своїх дій, розділити радість і смуток,

· чутливість до впливів однолітка - відображає бажання і готовність дитини сприйняти його дії і відгукнутися на пропозиції. Чутливість проявляється у відповідних на звернення, однолітка діях дитини, в чергуванні ініціативних і відповідних дій, в узгодженості власних дій з діями іншого, в умінні помічати побажання і настрої однолітка і підлаштовуватися під нього,

· переважаючий емоційний фон - проявляється в емоційному забарвленню взаємодії дитини з однолітками: позитивної, нейтрально-діловий і негативної.

Але цей метод має і ряд недоліків, головний з яких - його надзвичайна трудомісткість. Він вимагає високого професіоналізму і величезних витрат часу, які зовсім не гарантують отримання необхідної інформації. Тому рекомендуємо використовувати даний метод спільно з додатковими методиками.

Метод проблемних ситуацій.

Для дослідження міжособистісних відносин можна створювати такі природні експерименти, в яких дитина буде поставлений перед необхідністю вирішення соціальної проблеми (поділитися або не поделиться з однолітком, оцінити його дії, розв'язати конфлікт і ін.). Подібні ситуації не є простими формами спільної діяльності, це - ігри та дії поруч, в яких діти, починаючи з 3-4 років, можуть проявляти інтерес до однолітка, оцінювати його дії, надавати підтримку і допомогу. Приклади проблемних ситуацій, які застосовувалися на практиці: Будівельник (Дод.В), Одягни ляльку (Дод.Г), Мозаїка(Дод Д).

Таким чином, застосовуючи методи діагностики міжособистісних взаємин на практиці, ми своєчасно виявляємо проблемні, конфліктні форми стосовно кожної дитини з іншими дітьми. Використання даних методик на практиці дозволяє виявити досить повну картину не тільки особливостей поведінки дитини, але також розкрити психологічні підстави тієї чи іншої поведінки, спрямованого на однолітка. Емоційне і практично-дієве ставлення виявляються в цих методиках в нерозривній єдності, що особливо цінно для діагностики міжособистісних відносин.

Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність, в якій відбувається спілкування дошкільників, розвиток всіх сфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв'язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяльності стала мотивом окремої дитини, важливо пояснювати, переконувати в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності може бути різним: самообслуговування, підготовка до свята, виробнича праця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова та ін. Головне в організації діяльності -- це мета і засоби її досягнення.

Вирішуючи проблему виховання в колективі, педагог грунтується на наступних принципах:

· творча реалізація кожного вихованця як умова розвитку колективного співтворчості;

· облік індивідуальних особливостей дітей при визначенні рольового місця в колективному взаємодії;

· управлінська режисура в постанові процесу колективної діяльності;

· комфортність перебування дитини в колективі однолітків.

Розвиток педагогом дитячого колективу як творчої спільноти особистостей являє собою процес організації послідовно змінюючих один одного або співіснуючих різновидів спільної діяльності дітей.

Таким чином, можна уявити життя і розвиток дитячого колективу як ланцюжок рішень завдань, що вимагають колективної взаємодії, співтворчості і співпраці.

Керівництво педагога на різних етапах здійснення проекту колективної творчої діяльності має свої особливості.

На першому етапі, проектуючи колективні дії, педагог прагне до створення мотиваційного резонансу - виникненню у кожної дитини бажання включитися в колективну справу.

Важливо об'єднати дітей спільною метою, привабливістю майбутнього результату діяльності, викликати емоційний підйом, хороший діловий азарт.

Ефективним прийомом, що дозволяє визначити підгрупи дітей, що прагнуть до спільної діяльності, може стати День дитячих інтересів. У цей день діти займаються улюбленими справами. Регулярність проведення таких днів і стійкість дитячих виборів дозволяють прогнозувати динаміку розвитку колективної взаємодії.

Після того як на першому етапі в групі створена психологічно сприятлива атмосфера для колективної взаємодії, досягнута її мотиваційна забезпеченість, педагог переходить до організації діяльності зі спільного планування та пошуку способів досягнення спільної мети. Для цього вихователь використовує різноманітні методи і прийоми.

Ефективним є організація обговорення дітьми змісту майбутньої діяльності способів її здійснення, прогнозування проміжних і кінцевих результатів, стимулювати взаємний обмін думками між дітьми з приводу майбутньої діяльності і в підсумку природно підвести їх до самостійного вирішення того, як краще організувати майбутню справу, визначити послідовність дій і розподілити ролі. Наприклад, прийняття рішення про підготовку спектаклю або театралізованого дійства дає широку рольову палітру для прояву дитячої творчості відповідно до особистими інтересами: діти стають акторами, костюмерами, художниками, гримерами і т.д.

Якщо діти не можуть в самостійному плануванні діяльності, педагог може використовувати запитальний стиль спілкування з підгрупою. Вірно, складена система питань дозволяє дитячому колективу самостійно визначити перспективи майбутньої діяльності «не помічаючи» допомоги педагога.

Активізація колективного пошуку шляхів і способів виконання задуманого забезпечується створюваними педагогом проблемними ситуаціями, що не мають однозначного рішення (як краще і цікавіше провести День іменинника, день відкритих дверей для батьків, вечір сюрпризів для малюків). Проводячи своєрідні тренінги вирішення різних завдань, педагог тим самим готує дітей до подальшої самостійної спільної діяльності, співпраці, співтворчості.

Наступним етапом у колективному взаємодії є розподіл ролей майбутньої діяльності між дітьми. Для того, щоб участь у спільній справі допомогло кожній дитині розкритися з боку кращих якостей, педагогу важливо виявити індивідуальні здібності і схильності кожного учасника. При цьому його завдання не просто вивчити дитину, а допомогти побачити його кращі риси всім дітям. З цією метою можлива виставка особистих досягнень, оглядів талантів і здібностей, акцентування педагогом уваги дітей на вчинках і діяльності тієї чи іншої дитини. Виявлення індивідуальних здібно стей дітей дозволяє педагогу намітити перспективу розвитку колективної творчості.

Організовуючи колективну діяльність, педагог може по-різному об'єднувати дітей для досягнення загального результату, з урахуванням досвіду їх колективної взаємодії.

Найпростішим є об'єднання дітей загальною метою і загальним результатом. При цьому планування та вчинення дій кожною людиною діяльності відбувається автономно. Наприклад, прийнявши спільну мету - зробити запрошення на концерт для батьків. Дитина розробляє і здійснює свій варіант оформлення такого квитка. У результаті батьки отримують запрошення на свято, а дитячий колектив відчуває почуття радості від отриманого результату.

Інший варіант організації співпраці дітей полягає в тому, що загальна мета виконується декількома підгрупами і підсумковий результат залежить від якості роботи кожної підгрупи. При такій організації між дітьми виникають більш тісні відносини співпраці, розуміння важливості спільних зусиль для досягнення загального результату, що сприяє зміцненню дружніх взаємин між дітьми.

Діяльність такого типу викликає почуття задоволення у кожного її учасника, у дитини виникає відчуття корисності і особистого внеску в спільну справу, що надає йому впевненість у своїх силах.

При організації колективних справ важливо правильно об'єднати дітей для виконання спільних дій з урахуванням їх поведінкових особливостей. Дослідники виділяють кілька типів дітей залежно від їх здібностей до доброзичливого спілкування і взаємодії: товариські - дружелюбні, товариські - ворожі, нетовариськість - дружелюбні і нетовариський - ворожі. Необхідно враховувати ці особливості при організації спільної діяльності.

При ході колективної діяльності педагог надає дітям емоційну підтримку, позитивне підкріплення, підкреслює значимість проміжних результатів для успішного здійснення загального задуму.

Заключні етапи колективної взаємодії пов'язані з досягненням, усвідомленням і оцінкою значущості отриманого результату. При цьому педагог акцентує увагу дітей на особистому внеску кожного в спільну справу, підкреслює, що без спільних зусиль реалізація колективного задуму була б неможлива.

Важливе значення має й ігрова діяльність. А.С. Макаренко писав, що гра має те ж значення в житті дитини, яке в дорослих має робота, служба. Яка дитина в грі, такою в більшості вона буде і в роботі, коли виросте.

Виходячи з інтересів дітей і батьків потрібно скласти перспективне планування з даної теми включаючи індивідуальні та групові форми роботи.

Індивідуальні форми роботи розширюють і поглиблюють позитивні інтереси у дітей, адаптуюю до нових умов в колективі. Індивідуальні бесіди за темами: «Як я провів літо», «Моя сім'я», «Розкажи про своїх друзів» та інші допомагають виявити інтереси і схильності дитини, дізнатися його, зрозуміти його душевний мікроклімат, сприяти довірчому відношенню між вихователем і дитиною. Разом з цим діти, займаються образотворчою діяльністю (малювання, ліплення, орігамі, конструювання), що також сприяє розумінню дитини, виявленню його інтересів, здібностей, адаптувати до нових умов. Індивідуальна робота включає в себе трудові доручення (чергування по їдальні, полити квіти, розкласти дидактичний матеріал). Велике значення тут має грамотна організація розвиваючого середовища, щоб кожна дитина могла реалізувати свої інтереси. Для цього в групі створюються розвиваючі зони мовного і математичного розвитку, «куточок психологічного навантаження», ігрова зона з набором атрибутів до різних сюжетно - рольових ігор. Це дозволяло дітям зайнятися улюбленими справами та іграми. Але найголовніше - забезпечити емоційний комфорт дитини - моральну підтримку, похвалу.

Мета групової роботи - об'єднати дітей на основі спільних інтересів і позитивних взаємовідносин в дружний колектив.

На даному етапі ведеться робота за кількома напрямками:

· Заняття з морального розвитку («Мій друг», «Ні одного - шукай, а знайшов - бережи», «Погані звички», «Подзвони одному», «Найдорожча людина», «Посиденьки»).

· Вікторини («Подорож у світ природи (Дод. Е) », «Моя маленька Батьківщина» (та ін.), КВН.

· Гра - тренінг («Радісна пісенька (Дод Є)», «Вчимо мишенят».

· Психогимнастика (Дод Ж).

· Спільна праця («Чистимо ділянку від снігу», «Моєму іграшки», «Наводимо порядок у групі», «Садимо рослини»).

· Створення ситуацій взаємодопомоги («Друг захворів», «Зустрічаємо новенького»).

· Колективні гри (сюжетні, рухливі, словесні («Не ходіть зайці в город», «ховалися кубики», «Заячі будиночки»). (Дод З)

· Свята і розваги («День народження групи», «Іменини», «Осеніни»).

Для досягнення позитивних результатів по формуванню доброзичливих стосунків у дитячому колективі велике значення має робота з батьками При цьому використовуваються традиційні педагогічні прийоми:

· Індивідуальні бесіди з батьками («З чого почати», «Як і у, що грати з дітьми», «порисуємо разом» та ін.)

· Анкетування батьків

· Консультації для батьків («Уроки ввічливості», «Навчіть дитину дружити»).

· Відвідування сімей.

· Спільні свята («День здоров'я», «День народження групи», «Як на наші іменини» та ін.).

· Батьківські збори («Дитяча агресивність», «Сім'я разом і душа на місці).

Залежно від ступеня розвиненості колективних взаємодій педагог займає різні позиції у взаємодії з дітьми: організатора, учасника, консультанта.

На стадії становлення колективу педагог виступає в ролі організатора спільної діяльності. Вихователь демонструє дітям способи планування та організації спільних дій, створює проблемні ситуації, що вимагає колективної співпраці, проводить тренінги, що розвивають у дітей уміння спільної діяльності.

У міру розвитку дитячого колективу педагог переходить на позицію рівноправного учасника спільної діяльності дітей. Спілкування на рівних допомагає педагогу виявляючи в колективну діяльність «ізольованих» дітей, виявити їх досягнення, привернути до них увагу однолітків.

У колективі дітей, що досягли високого рівня співпраці, педагог переважно займає позицію консультанта, однолітка.

Таким чином, сучасна гнучка педагогічна технологія організації дитячого колективу дозволяє реалізувати гуманістичні ідеї співробітництва, співтворчості, спільної діяльності, що розвивається дітей і дорослих, скріпленої взаєморозумінням, проникненням в духовний світ один одного, можливістю особистісного самовираження і самореалізації.



Висновок

Дошкільний вік - яскрава, неповторна сторінка в житті кожної людини. Саме в цей період починається процес соціалізації, встановлюється зв'язок дитини з провідними сферами буття: світом людей, природи предметним світом.

Відбувається прилучення до культури, до загальнолюдських цінностей, час первісного становлення особистості.

Процес розвитку особистості - це етап розвитку відносин між дитиною і дорослим, етап розвитків взаємин між однолітками. Спілкування з однолітками відіграє важливу роль у житті дошкільника. Воно є умовою формування громадських якостей особистості дитини, прояв та розвитку розпочав колективних взаємин у групі дитячого саду.

Ось, чому так актуальна, дана тема в старшому дошкільному віці.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог враховує дві характерні тенденції, які відіграють важливу роль у вихованні. З одного боку, це прагнення розвивається особистості дитини до самоствердження, до визнання і поваги себе з боку інших, до виділення свого «Я» в якості автономного суб'єкта в колективі. З іншого боку, це прагнення дитини до досягнення психологічної спільності з іншими, до спільної діяльності і загальним досягненням.

З огляду на це, педагог завжди вирішує двоєдине завдання - сприяє розвитку мотивів єднання і спільності дітей у колективі і створює умови для реалізації індивідуальності і творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, наростання самостійності та самоврядування дітей, ціннісний зміст їхньої спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

Таким чином, проблема формування дитячого колективу важлива. Дитячий колектив може розвиватися тільки при правильному впливі на нього вихователя і добре сформованому педагогічному спілкуванні. На етапі старшого дошкільного віку педагог є старшим помічником, наставником, другом. Вихователь відіграє велику роль у формуванні дитячого колективу, робить істотний вплив на розвиток, виховання. Він є одним з авторитетних дорослих людей для дітей цього віку, а також ключовою фігурою в організації педагогічного спілкування.

У роботі з формування колективу дошкільників основний пріоритет надається питанню взаємовідносин дітей у колективі. Вирішення цієї проблеми полягає в гармонійному поєднанні практичного та духовного досвіду взаємодії дитина - дитина, дитина - педагог, дитина - батько.

У роботі по вивченню формування колективу в групі дитячого саду ми прийшли до висновків:

У дітей шестирічного віку йде активно згуртування колективу;

Взаємовідносини досить стійкі.

Основними мотивами вибору є ігровий, трудовий, моральний.

Вдалим методом виховання взаємин є спільна діяльність.

У дітей шести років можна сформувати осмислені моральні уявлення про взаємини в дитячому колективі.

педагогічний освітній дошкільний колектив



Список використної літератури

1. Буре, Р.С. Педагогічні умови реалізації завдань морального виховання дошкільників у діяльності/Р.С. Буре//Дошкільне виховання.- 2007. - №8.- С. 21-25.

2. Виховання дітей у будинках дитини: метод. вказівки/ТГУ; каф. дошкільної педагогіки і психології; [упоряд. О.А. Лаврикова]. - ТГУ. - Тольятті: ТГУ, 2008. - 31 с.

3. Даренська, Л. Виховання культури спілкування/Л. Даренська//Дитина в дитячому саду.- 2002. - №1.- С. 63-66.

4. Дибіна, О.В. Дошкільна педагогіка: Навчальний метод. посібник/О.В. Дибіна; ТГУ; каф. дошк. педагогіки і психології. - ТГУ. - Тольятті: ТГУ, 2008. - 88 с.

5. Дибіна, О.В. Освітня середа і організація самостійної діяльності дітей старшого дошкільного віку: метод. рекомендації/О.В. Дибіна, О.А. Єнікой, Л.А. Пенькова. - М.: Центр пед. освіти, 2008. - 63 с.

6. Іваненко, М. Педагогічне супроводу соціально - особистісного розвитку/М. Іваненко//Дошкільне виховання.- 2007. - №4.- С. 15-19.

7. Козлова, С.А. Дошкільна педагогіка: підручник для студ. середовищ. проф. навч. закладів/С.А. Козлова, Т.А. Куликова. - 9-е изд., доп.; Гриф МО. - М.: Академія, 2008. - 415 с.

8. Курочкіна, І.М. Моніторинг до освітніх областям «Комунікація», «Соціалізація», «Труд»: програма «Щаслива дитина»: [учеб.-метод. изд.]/І.М. Курочкіна, С.В. Кожокар, С.А. Козлова. - М.: Шк. Преса, 2012. - 45 с.

9. Михайленко, Н.Я. Як грати з дитиною/Н.Я. Михайленко, Н.А. Короткова. - 3-е изд., [дораб.]. - М.: Обруч, 2012. - 169 с.

10. Михайленко, Н.Я. Організація сюжетної гри в дитячому саду: посібник для вихователя/Н.Я. Михайленко, Н.А. Короткова. - Вид. Третій, испр. - М.: Лінка-Прес, 2009. - 94 с.

11. Пастюк, О.В. Дошкільна педагогіка в схемах і таблицях: [навч. посібник]/О.В. Пастюк. - Ростов-н/Д.: Фенікс, 2009. - 198 с.

12. Програма розвитку та виховання в дитячому садку «Дитинство»/В.І. Логінова, Т.І. Бабаєва, Н.А. Ноткін.; під. Ред. Т.І. Бабаєвої, З.А. Михайлової, Л.М. Гурович.- СПб.: «ДИТИНСТВО - ПРЕС», 2008 - 235 с.