Гендерна стратегія та гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківська обласна рада

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації

Балаклійська філія Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Циклова комісія з теоретичної та практичної підготовки спеціальності 012 Дошкільна освіта

Курсова робота

з дошкільної педагогіки

Гендерна стратегія та гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти гендерного підходу у розвитку дітей дошкільного віку

1.1 Поняття та принципи гендерного підходу у педагогіці

1.2 Гендерні відмінності дівчаток і хлопчиків дошкільного віку

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

2.1 Форми, методи та засоби гендерного виховання дітей дошкільного віку

2.2 Педагогічна взаємодія вихователів і батьків у гендерному вихованні дитини

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

гендерний дошкільний педагогічний освіта

На сучасному етапі суспільного розвитку політика України спрямована на входження нашої держави до європейської співдружності. Політичні та соціокультурні зміни, інтеграційні та економічні процеси створюють передумови для вдосконалення вітчизняної педагогічної освіти відповідно до вимог Європейського освітнього простору, впровадження гендерних підходів у вихованні підростаючого покоління. Сучасній державі потрібні люди творчі, самостійні, спроможні виражати свою індивідуальність, проявляти свої здібності, нахили, інтереси, бажання, ставлення. Відбуваються кардинальні зміни у змісті теоретико-методологічних підходів в освіті: по-новому визначається мета навчання і виховання хлопчиків і дівчаток. Тому гендерне виховання хвилює сьогодні багатьох науковців. Інтерес обумовлений тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть ігнорувати гендерні особливості дитини, оскільки це біосоціокультурні характеристики. Сучасні пріоритети у вихованні хлопчиків і дівчаток полягають не в закріпленні жорстких стандартів маскулінності і фемінності, а у вивченні потенціалу партнерських взаємин між хлопчиками і дівчатками, вихованні людського в жінці і чоловікові, щирості, взаєморозумінні. Починати гендерне виховання необхідно саме з дошкільного віку.

Гендерне виховання дошкільників регламентується низкою нормативно-правових актів: статтею 24 Конституції України, законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок» (розділ V, ст. 21), законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», постановами Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1834 «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р.», наказом МОН України «Про впровадження принципів гендерної рівності в освіту» № 839 від 10.09.2009 р. тощо.

У Базовому компоненті дошкільної освіти, в освітній лінії «Особистість дитини», в підрозділі соціально-комунікативна компетентність, наголошується, що дитина має бути обізнана із різними соціальними ролями людей (жінки, чоловіки, дівчатка, хлопчики, тощо); з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин; уміння дотримуватись їх під час спілкування. Здатна взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе [2, c. 12].

Питання реалізації гендерного підходу у вихованні підростаючого покоління в умовах сучасного закладу дошкільної освіти стає особливо важливим. Адже, незважаючи на певні наукові досягнення в цьому аспекті, окреслена проблематика постійно перебуває в колі наукових інтересів вчених і набуває особливої актуальності. Їй присвячені наукові доробки Л. Добровича, Д. Ісаєва, В. Кагана, О. Кікінежді, Д. Колесова, І. Кона, О. Кононко, Л. Кузнєцової, А. Макаренка, Т. Рєпіної, Т. Титаренко В. Сухомлинського та ін.

У своїх дослідженнях завдання виховання та освіти з огляду на гендерну проблематику визначали Т. Говорун, Л. Татарнікова, Н. Чухим. Понятійний апарат гендерного виховання представлено у наукових працях С. Вихор, В. Кравець, А. Мудрик, Л. Штильової та ін.

Отже, актуальність обраної проблеми дослідження і обумовили вибір теми курсової роботи - «Гендерна стратегія та гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку».

Мета дослідження полягає у розкритті теоретичних аспектів гендерного підходу у розвитку дітей дошкільного віку.

Об'єкт дослідження - розвиток та виховання дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - особливості та форми і засоби гендерного виховання дітей дошкільного віку.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що ефективність процесу гендерного виховання дітей дошкільного віку буде ефективним за умов співпраці родини та дитячого садка, використання різноманітних форм і методів гендерного виховання.

Відповідно до поставленої мети було сформульовано і вирішено наступні завдання:

1) з'ясувати сутність основних понять дослідження «гендер», «гендерний підхід», «гендерне виховання»;

2) визначити гендерні відмінності дівчаток та хлопчиків;

3) охарактеризувати основні форми, засоби та методи гендерного виховання дошкільників;

4) дослідити роль родини у гендерному вихованні дітей дошкільного віку;

У курсовій роботі використано наступні методи дослідження: аналіз та синтез, порівняння, узагальнення, метод індукції та дедукції для вивчення наукових джерел та передового педагогічного досвіду.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи - 38 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні аспекти гендерного підходу у розвитку дітей дошкільного віку

1.1 Поняття та принципи гендерного підходу в педагогіці

Освітні установи провадять гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус чоловіків і жінок. Деконструкція традиційних культурних обмежень розвитку потенціалу особистості залежно від статі, створення умов для максимальної самореалізації підростаючого покоління в процесі педагогічної взаємодії є найважливішою метою гендерної освіти. Її розвиток дозволяє сформувати уявлення про те, що стать не є підставою для дискримінації в будь-якій сфері життя і дає можливість випускникам шкіл здійснити вільний вибір шляхів і форм самореалізації.

На думку О. Кононко, гендерний підхід передбачає гармонізацію статеворольової взаємодії на підставах егалітаризму як принципу рівних прав і можливостей особистості незалежно від статі [18, с. 224].

Під «гендером» розуміють соціальну стать людини, що формується в процесі виховання особистості і включає психологічні, соціальні і культурні відмінності між чоловіками (хлопчиками) і жінками (дівчатками), а наявні властивості і стосунки називаються гендерними [31, с. 127].

Особистісно-орієнтована педагогіка передбачає гендерний підхід у вихованні кожної дитини, що наразі стає її головним напрямком. Гендерний підхід в педагогіці розглядається як виховання дітей різної статі, однаково здібних до самореалізації і розкриттю своїх потенційних можливостей, наданих статтю в сучасному суспільстві [30, с. 40].

Метою гендерного підходу в педагогіці є виховання дітей різної статі, однаково здібних до самореалізації і розкриттю своїх потенціалів і можливостей в сучасному суспільстві. Гендерний підхід у педагогіці ? це індивідуальний підхід до прояву дитиною своєї ідентичності, що дає надалі людині велику свободу вибору і самореалізації, допомагає бути досить гнучким і уміти використовувати різні можливості поведінки [28, с. 43]. Гендерний підхід орієнтовано на ідею рівності незалежно від статевої приналежності, що дає чоловікам і жінкам по-новому оцінювати свої можливості, визначати перспективи життєдіяльності, активізувати особисті ресурси. Організовуючи гендерне виховання, важливо розуміти, що анатомічні і біологічні особливості є лише передумовами, потенційними можливостями психічних відмінностей хлопчиків і дівчаток. Ці психічні відмінності формуються під впливом соціальних чинників ? суспільного середовища і виховання. В результаті ми маємо можливість розглядати питання виховання дівчаток і хлопчиків не як початкову від народження особливість, а як явище, яке виробляється в результаті складної взаємодії природних завдатків і відповідної соціалізації, а також з врахуванням індивідуальних особливостей кожної конкретної дитини. Сучасна ситуація вимагає від дівчинки прояву не лише традиційно жіночих якостей (м'якості, жіночності, дбайливого відношення до тих, хто оточує), але і рішучості, ініціативності, уміння відстоювати свої інтереси і добиватися результату. У хлопчиків не можна виховувати лише чоловічі якості, тому що дійсність зажадає від них терпимості, чуйності, уміння прийти на допомогу [25, с. 9].

Загальновідомо, що період дошкільного дитинства є сензитивним періодом у розвитку людини. Усі найважливіші якості особистості, задатки і здібності формуються саме в цьому віці. Статева ідентифікація дитини відбувається вже до трьох чотирьох років, тобто до кінця середнього дошкільного віку дитина засвоює свою статеву приналежність, хоча ще не знає, яким змістом мають бути наповнені поняття «хлопчик» і «дівчинка». Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки входять в психологію дитини через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок. Дитина наслідує всьому: і формам поведінки, яка є корисною для тих, хто оточує, і стереотипам поведінки дорослих, шкідливим соціальним звичками.

Дитина ще і не використовує ці символи «мужності» в своїй практиці, але вже починає вносити їх до сюжету гри. Орієнтація дитини на цінності своєї статі відбувається не лише в сім'ї, але й у дошкільному навчальному закладі, в якому проводить більше часу [20, с. 21].

Загальновідомо, що середовище є одним з основних засобів розвитку особистості дитини, джерелом знань і соціального досвіду. Предметно-розвивальне середовище не лише забезпечує різні види активності дошкільників (фізичною, ігровою, розумовою тощо), але і є основою його самостійної діяльності з урахуванням гендерних особливостей. Роль дорослого в цьому випадку полягає в тому, щоб відкрити перед хлопчиками і дівчатками весь спектр можливостей середовища і направити їх зусилля на використання окремих елементів з урахуванням гендерних і індивідуальних особливостей і потреб кожної дитини.

Отже, гендерне виховання ? це цілеспрямований організований процес формування якісних характеристик особистості (її переконань) щодо конструювання взаємин з представниками своєї та протилежної статей на засадах рівноправності, паритетності та взаємозамінності [9, с. 49].

Гендерне виховання дітей треба розпочинати треба починати з раннього віку, коли починає формуватися особистість.

Метою гендерного виховання є:

- формування правильного розуміння ролі чоловіка й ролі жінки в суспільстві;

- формування моделі поведінки певної статі;

- прищеплення культури взаємовідносин статей.

З огляду на це перед педагогами дошкільного навчального закладу стоять такі завдання гендерного виховання дошкільників:

- виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як об'єкта пізнання;

- поглиблювати знання про розподіл усіх людей на чоловіків і жінок, про зміст понять «хлопчик», «дівчинка», сприяти статевій ідентифікації;

- формувати здорове ставлення дітей до статевих відмінностей, до народження дитини;

- правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей;

- підтримувати фізичне і психічне здоров'я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне ставлення до навколишнього світу;

- виховувати стійкий інтерес і позитивне ставлення до рідних, близьких, значимих для дитини людей, бажання бути приємним партнером у спілкуванні з ними;

- розвивати уявлення про себе та інших людей як про осіб фізичних і соціальних ? зі своїми недоліками, типовими й індивідуальними особливостями;

- створювати умови для набуття досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;

- стимулювати самостійність, уміння здійснювати мотивований вибір, віддавати комусь/чомусь перевагу;

- розвивати емпатію як якість особистості ? вміння відчувати і розпізнавати стан і настрій людей, поводитися відповідно до них, керувати своїми емоціями і поведінкою;

- збагачувати свої знання про свою сім'ю, рід, сімейні реліквії, традиції;

- ознайомлювати з основними функціями сім'ї як психологічної групи і соціального інституту;

- ознайомити з розмаїттям соціальних ролей, їх особливостями, виховувати позитивне ставлення до різних соціальних ролей та розуміння необхідності їх існування;

- закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей [11, с. 59].

Питання гендерного виховання, починаючи з раннього віку, є невід'ємною частиною усіх видів діяльності дітей. На заняття з різних розділів програми (ознайомлення з навколишнім світом, розвиток мовлення, формування математичних уявлень тощо), під час образотворчої, трудової та ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-статевих ролей.

Починаючи з п'яти років варто проводити спеціально організовані заняття, спрямовані на реалізацію завдань гендерного виховання, адже в цьому віці діти уже мають деякі уявлення про особливості соціальних взаємовідносин між жінками і чоловіками.

Роботу з гендерного виховання слід проводити комплексно, використовуючи різні методи, спеціально підготовлені та природні ситуації, які виникають у процесі життєдіяльності [12, с. 8].

Для нашого дослідження набувають особливого значення наукові досягнення з проблеми гендерного виховання, зроблені українськими психологами Т. Говорун [10] та О. Кікінежді [16]. На думку дослідниць гендерне виховання, відповідаючи гуманістичній концепції сучасної освіти, ґрунтується на системі принципів, що виходять із необхідності постійної уваги, турботи, поваги, любові до кожної дитини як до неповторної особистості та забезпечення належних умов для їх реалізації, а саме:

- активності ? використання будь-яких ситуації у житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і вироблення відповідної рольової поведінки;

- реалістичності ? формування реалістичного розуміння статевої диференціації;

- адресності ? врахування не лише статі і віку дитини, а і її психічного та фізичного розвитку, соціального і культурного рівня;

- неперервності ? послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства;

- правдивості ? надання максимально правдивої інформації з урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї інформації;

- довіри ? базування відносин між дитиною та педагогом на довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення педагога до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої поведінки;

- моральної чистоти ? виховання моральної особистості, у якій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього чоловіка, а дівчинку ? як майбутню жінку [10, с. 113].

Для покращення результативності та ефективності освітньої роботи, активізації гендерної соціалізації та соціальної активності дітей, реалізації гендерного підходу педагогам необхідно дотримуватися наступних вимог, що допоможуть ґрунтувати свою роботу на демократичних засадах:

- уникання гендерних стереотипів;

- коригування стилів роботи з урахуванням сучасної гендерної стратегії [16, с. 10].

У освітньому процесі:

- залучати дітей до виконання сумісних доручень;

- надавати кожній дитині можливість виявити себе;

- процес заохочення і покарання не повинен нести міжстатевий дисбаланс [16, с. 11].

Отже, період дошкільного дитинства - це саме той період, під час якого педагоги мають зрозуміти дитину і допомогти їй розкрити унікальні можливості, надані їй статтю. Для того, щоб виховати чоловіків і жінок, а не безстатевих осіб, слід дуже уважно поставитися до питань гендерного виховання дошкільників.

1.2 Гендерні відмінності дівчаток і хлопчиків дошкільного віку

Період дошкільного дитинства ? це період, під час якого педагоги мають зрозуміти дитину і допомогти їй розкрити унікальні можливості, зумовлені її статтю. Для того, щоб виховати чоловіків і жінок, а не безстатевих осіб, слід уважно поставитися до необхідності врахування психологічних особливостей дітей дошкільного віку у гендерному вихованні.

Урахування психологічних особливостей хлопчиків і дівчат В. Сухомлинський вважав одним із основних принципів педагогічної діяльності. Виховання якостей мужності і жіночності, на його думку, слід розпочинати вже в дитинстві. У хлопчиків необхідно затверджувати відповідальність та гідність чоловіка, виховувати розуміння, що вони - завтрашні чоловіки і батьки, майбутні воїни, захисники Батьківщини. Важливими якостями, необхідними жінкам, він називав твердість, рішучість, жіночу гідність у відносинах із чоловіками [13, с. 12].

У процесі гендерного виховання вихователям важливо розуміти, що анатомічні і біологічні особливості є лише передумовами, потенційними можливостями психічних відмінностей хлопчиків і дівчаток. Ці психічні відмінності формуються під впливом соціальних чинників ? суспільного середовища і виховання. В результаті ми маємо можливість розглядати питання виховання дівчаток і хлопчиків не як початкову від народження особливість, а як явище, яке виробляється в результаті складної взаємодії природних завдатків і відповідної соціалізації, а також з урахуванням індивідуальних особливостей кожної конкретної дитини. [4, с. 102].

У формувань гендерної ролі та гендерної свідомості дітей велику роль відіграють прийняті у суспільстві стандарти фемінності й маскулінності.

Маскулінність - система особистісних рис, які традиційно вважаються чоловічими [31, с. 128]. Вони передбачають відповідність власній статевій належносгі, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання типових для чоловічої статі форм поведінки, способу самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими рисами, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, прагнення до досягнень. Вважається що внутрішній світ чоловіка більш упорядкований і систематизований, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності можна назвати брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм.

Фемінність - такі властивості особистості, які передбачають відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок [31, с. 209]. Фемінність пов'язується з емоційністю, лагідністю, чуйністю, комунікабельністю, здатністю до емпатії. Виражена фемінність характеризується переважанням несвідомого рівня саморегуляції, схильністю до інтуїтивного осягнення дійсності, чіткою материнською орієнтацією.

Водночас суспільство нерідко позитивно ставиться до маскулінної поведінки дівчат (і це стало проблемою: багато жінок нині дедалі більше орієнтовані на кар'єру, самостійність і незалежність, аніж на материнство), але засуджує фемінну поведінку хлопчиків (як правило, вихованих мамою з неповної сім'ї). Джерела гендерного конфлікту слід шукати в ранньому та дошкільному дитинстві.

Гендерний підхід у вихованні на думку О. Кікінеджі, дозволяє врахувати наступні психологічні особливості дівчаток:

- вони швидко освоюють нові програми;

- з легкістю застосовують алгоритми на практиці;

- воліють вправи на повторення;

- їх сприйняття відрізняється великою деталізацією, конкретністю і прагматичністю;

- швидко проходять шлях від простих до категорій складних;

- нові відомості досліджують за допомогою лівої півкулі [16, с. 20].

Гендерне виховання в родині, де є хлопчики, повинно базуватися на наступних особливостях чоловічої психофізіології:

- хлопчикам непросто виконати багатоетапні завдання;

- їм необхідно усвідомити загальний сенс вправи;

- не терплять одноманітності;

- повільно проходять шлях від простих до складних категорій;

- відмінно виконують вправи на кмітливість;

- краще діють при яскравому світлі [34, с. 12].

У гендерному вихованні слід враховувати, що у хлопчиків і дівчаток по-різному дозрівають окремі психофізіологічні функції.

Увагу дівчаток привертають людина і навколишнє предметне середовище: одяг, предмети хатнього побуту. І хоча цей простір невеликий, зате він доволі значущий для їх розвитку. У хлопчиків зовнішній світ, у якому вони перебувають, є нібито більшим: літаки, машини, потяги, фантастика, подорожі... Однак у побуті хлопчиків чомусь важко привчити складати речі та іграшки на свої місця. Чому? Тому що навколишнє середовище не цікавить їх.

Відрізняються також і інтелектуальні здібності хлопчиків і дівчаток. За експериментальними дослідженнями, жодна стать не перевершує у цьому іншу. Проте розумові здібності проявляються по-різному в хлопчиків і дівчаток через несхожість потреб та інтересів, різний досвід розумового розвитку в дошкільні роки. Дівчатка раніше, ніж хлопчики, починають говорити, читати, мають більший лексичний запас. У хлопчиків домінує абстрактне невербальне мислення. Дівчатка акуратніші, але менш цілеспрямовані, тому що їх занадто захоплюють деталі. Розв'язуючи завдання, дівчатка зважають на інтуїцію, а хлопчики ? на логіку [3, с. 140].

Вихователю необхідно пам'ятати, що дівчатка вкрай чутливі до інтонацій, до форми оцінки, її публічності. Для дівчаток дуже важливо, щоб ними захоплювалися в присутності інших дітей, батьків і т.п. Для хлопчиків найбільш значущим є вказівка на те, що він добився результату саме в цьому: навчився вітатися, чистити зуби, конструювати щось і т.п. Кожен придбаний навик, результат, який хлопчикові вдалося отримати, позитивно позначається на його особистісне зростання, дозволяє пишатися собою і прагнути до нових досягнень. Але саме у хлопчиків спостерігається тенденція до того, що домігшись результату в якомусь виді діяльності, вони так щасливі цим, що готові конструювати або малювати одне і те ж, що дозволяє їм утвердитися у своїх досягненнях, але вимагає правильного розуміння з боку вихователя.

Хлопчики дуже люблять дружні бійки, що не є проявом агресії і створює у дітей позитивний емоційний фон. Вихователі не завжди правильно розуміють потребу хлопчиків у цих бійках і різко переривають їх, позбавляючи дітей радості, яку вони при цьому відчувають. Очевидно, настав час для того, щоб сформувати у вихователів правильне ставлення до подібного роду занять хлопчиків і навчити їх керувати ними [8, c. 95].

Особливо помітні відмінності дівчаток і хлопчиків дошкільного віку в ігровій діяльності. Вчені відзначають різний зміст і ігрові стилі, які часто не можуть бути реалізовані дітьми в силу того, що вихователям - жінкам ближче тихі ігри дівчаток на сімейно-побутові теми. Галасливі, наповнені рухом ігри хлопчиків викликають у вихователів роздратування, так як вони вважають, що такого роду ігри є лише безглуздою біганиною і можуть призвести до травми, а, отже, їм не місце в житті групи і вони повинні бути припинені. В результаті хлопчики позбавлені істинно «чоловічих ігор», що негативно позначається на їх особистісному розвитку [5, с. 33].

При спільному вихованні хлопчиків і дівчаток дуже важливою педагогічною задачею є подолання роз'єднаності між ними і організація спільних ігор, у процесі яких діти могли б діяти спільно, але у відповідності з гендерними особливостями. Хлопчики приймають на себе чоловічі ролі, а дівчатка - жіночі.

Аналогічним чином може бути побудована і театралізована діяльність. Особливої уваги з боку педагогів потребують проблеми, пов'язані з організацією предметно-просторового середовища.

Емоційний стан дівчаток і хлопчиків теж не однаковий. Дівчатка менш агресивні, ніж хлопчики. Відхилення в поведінці у хлопчиків помітніші, вони не приховують негативного ставлення до правил. У дівчаток ці відхилення нібито замасковані, вони значно обережніші [10, с. 155].

Тому протиставляти дівчаток і хлопчиків не можна, їх статеві відмінності не є абсолютними. Саме тому не можна розвивати у дівчаток традиційні жіночі, а у хлопчиків ? традиційні чоловічі якості.

Отже, врахування психологічних відмінностей дітей дошкільного віку допоможе ефективно вирішувати завдання гендерного виховання.

Висновки до першого розділу

Отже, гендерний підхід в освіті, як механізм досягнення гендерної рівності та утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистості, передбачає: відсутність орієнтації на «особливе призначення» чоловіка чи жінки; заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості; пом'якшення гендерних стереотипів; врахування соціально-статевих відмінностей. Гендерний підхід є необхідною передумовою реалізації гендерного виховання і виступає складовою особистісно зорієнтованого освітнього процесу у закладі дошкільної освіти.

Розділ 2. Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

2.1 Форми, методи та засоби гендерного виховання дітей дошкільного віку

З метою накопичення соціального досвіду виконання гендерних ролей дитиною необхідно проводити роботу комплексно, використовуючи різні форми, методи і засоби виховання: організовані заняття - групові та індивідуальні, цикл занять з морального виховання дітей, етичні бесіди, проблемні ситуації, метод порівняння, метод прогнозування життєво значущих ситуацій, спілкування з дітьми, прогулянки, екскурсії, використання в організованій і вільній діяльності художньої літератури, самостійної діяльності дітей [11, с. 60].

Основною стратегією психолого-педагогічного впливу на дітей з метою гендерного виховання є проживання ними відповідних ситуацій в ігровій формі, що відповідає принципу провідного виду діяльності у дошкільному віці. Організовуючи процес гендерного розвитку дітей старшого дошкільного віку, педагог повинен «надавати» ситуації для «проживання». Слід створювати ігрові ситуації, необхідні для засвоєння статево-рольової поведінки, які дають змогу ознайомитися з характерними відмінностями фахових якостей та вмінь людей різних професій, формувати у хлопчиків і дівчаток доброзичливе ставлення один до одного. Під час бесід про відмінності хлопчиків і дівчаток, вихователям слід підводити їх до розуміння того, що головною відмінністю є поведінка. Необхідно заохочувати дівчаток до прояву жіночих рис, а хлопчиків до чоловічих. Слід ознайомлювати дітей з різницею між дорослими і дітьми, допомогти їм уявити якими вони будуть, коли виростуть [20, с. 40].

Для розширення уявлень про мужність та жіночість у дітей можна використовувати етичні бесіди. Дуже важливо формувати у дітей уявлення про щасливі сім'ї, про добрі взаємовідносини між батьками, сестрами і братами, їхню взаємодопомогу.

Тeми бeciд-нaрaд для хлoпчикiв: «Хлoпчики - зaхиcники cлaбких (дiвчaтoк, жiнoк, лiтнiх людeй)», «Хлoпчики - джeнтльмeни», «Хлoпчики - мaйcтри нa вci руки», «Хлoпчик - мaйбутнiй тaтo». Тeми бeciд-нaрaд для дiвчaтoк: «Дiвчaткa - дoбрi тa лaгiднi», «Дiвчaткa - крacунi», «Дiвчaткa - мaйбутнi мaми», «Дiвчaткa - нaйкрaщi гocпoдинi». Тeми для cпiльних зaciдaнь: «Якi прoфeciї для хoрoбрих», «Oпиши портрет дiвчинки aбo хлoпчикa», «Хлoпчик i дiвчинкa - тaкi рiзнi i тaкi cхoжi», «Зaхиcт i cпiвчуття - якocтi чoлoвiкa i жiнки», «Пoвeдiнкa хлoпчикa i дiвчинки», «Хлoпчики й дівчатка у cпiльнiй дiяльнocтi», «Хлoпчик i дiвчинкa - мaйбутня ciм'я».

У процесі повсякденного спілкування з дітьми ефективним є використання стратегії суб'єктної взаємодії, що допускає реорганізацію і надбання дітьми власного досвіду «проживання» ситуацій взаємодії і засвоєння цього досвіду в діалозі з однолітками і дорослими. У практичному плані йдеться про застосування методу проблемних ситуацій, суть якого полягає в описі педагогом тих проблемних ситуацій, у які щодня «входять» хлопчики і дівчатка [22, с. 119]. Використання проблемних ситуацій сприяє формуванню гендерних стереотипів у дітей дошкільного віку. Матеріалом для цього можуть бути дитячі враження та їхній досвід щоденного спілкування з дорослими та однолітками.

Діти діють у реальному або уявному плані, випробовуючи певні переживання, оцінюючи їх, обмінюючись своїми враженнями з іншими дітьми, вибудовуючи в такий спосіб власну лінію поведінки. Наведемо приклади використаних проблемних ситуацій з елементами самооцінки:

1. Сьогодні після сніданку всі пішли гратися, а Таня залишилася допомагати Тамарі Василівні змітати крихти зі столів. Хто з казкових персонажів так само, як Тетянка, любив працювати?

2. Оля будувала з кубиків будиночок. Підбіг Андрійко, штовхнув дівчинку, і будиночок розсипався. Ніхто не помітив, як дівчинка засмутилася. I тільки Сашко підійшов до Олі, дбайливо зібрав кубики і, поклавши руку на плече дівчинці, заспокоїв її. Згадайте казку братів Грімм «Ганс і Грета». Ганс також піклувався про свою сестричку, умовляв її не хвилюватися, коли було страшно, самостійно, по-чоловічому, знаходив вихід із скрутного становища. На кого з героїв казок був схожий Андрійко? Як у цій ситуації поводилися б Карабас-Барабас, Буратіно, лікар Айболить? А як би вчинив (вчинила) ти?

Ці ситуації спонукають дітей до висловлювання власних емоційних переживань, пов'язаних з їх соціостатевою характеристикою, а також з героями літературних творів. Відповіді дітей слід аналізувати, підкреслюючи їх соціальний і особистісний сенс.

Також можна використовувати метод прогнозування ситуацій. Його суть ? представити свої дії в пропонованій неприємній ситуації. Основне завдання, до якого педагог підводить дітей: перш ніж щось зробити, слід зупинитися і подумати: хто ти ? хлопчик чи дівчинка? Як має поводитися хлопчик (дівчинка), щоб уникнути неприємностей? [23, с. 16]

Приклади ситуацій:

1. Сашко і Дмитрик, граючись, не поділили машинку. Що може статися, якщо ніхто з них не захоче поступитися? Як розв'язати конфлікт по-чоловічому?

2. Мама просить Світланку прибрати іграшки за собою і покласти їх на місце. Що буде, коли Світланка виконає мамине прохання? А якщо відмовиться?

При створенні ситуацій виконання гендерних ролей вихователям доцільно використовувати метод порівняння, суть якого полягає у зіставленні поведінки конкретної дитини в реальній життєвій ситуації з аналогічними ситуаціями, в які потрапляють герої літературних творів (дівчатка і хлопчики); діти аналізують і програють цілі сценки [24, с. 7].

Крім того доцільним є використання методу моделювання життєво значущої ситуації. Кожна ситуація включає проблему і перелік дій, які дитині пропонується вибрати, програти і керуватися ними в середовищі однолітків [24, с. 8]. Наприклад:

Модель поведінки для хлопчиків.

Ти їдеш в тролейбусі, сидиш біля вікна. Входить жінка. Ти:

- поступаєшся їй місцем;

- продовжуєш сидіти і дивитися у вікно;

- сідаєш мамі на руки.

Модель поведінки для дівчинки.

Діти вийшли на прогулянку. У Сашка неправильно застебнута куртка. Шапка з'їхала набік. Ти:

- допомагаєш йому привести в порядок куртку;

- скаржишся вихователеві на недбалість хлопчика;

- нічого в одязі Сашка не помічаєш.

Ці ситуації сприяють включенню і заглибленню дітей в атмосферу символічного проживання власного і групового гендерного досвіду, а також емоційній актуалізації гендерного «Я» дівчаток і хлопчиків.

Для реалізації уявлень про статево-рольову поведінку необхідно також організовувати різні види діяльності, формувати у дітей певні трудові уміння та навички. Але окрім уявлень, навичок і вмінь, у дітей слід формувати необхідну мотивацію, за якої присвоєнні еталони чоловічої і жіночої поведінки стають внутрішніми регуляторами. Тому дуже важливо впливати на емоційну сферу дитини ? схвалювати та позитивно оцінювати її соціальну цінну статево-рольову поведінку у різних формах [26, с. 111].

Значне місце у гендерному вихованні дітей дошкільного віку належить різним видам ігор: дидактичним, іграм-драматизаціям, будівельно-конструкційним, сюжетно-рольовим. Під час гри у дітей вдосконалюється дрібна моторика, що стимулює розвиток мовлення, мислення, збагачується спілкування, удосконалюється статево-рольова поведінка [28, с. 44].

Педагогічні ситуації організовуються з метою розвитку готовності виконання різноманітного гендерного репертуару. У ході сюжетно-рольових ігор «Моя сім'я», «Дочки-матері», «Переїзд на нову квартиру», «Чекаємо гостей», «Захворіли діти», «Святкування іменин», «Салон краси», «Перукарня», «Пожежники», «Супермаркет» і реальної життєдіяльності діти реалізовуватимуть свої знання про культурні еталони мужності, набуватимуть навички установлення партнерських, дружніх взаємин з однолітками (уміння погоджувати, розуміти точку зору іншого, приходити на допомогу, радіти успіху подруги, друга, дбайливо ставитися до результатів чужої праці).

Ролі, що виконуються дитиною у грі (шофера, будівельника, продавця, кухаря, листоноші), стають провідним засобом у розвитку здібностей хлопчиків і дівчаток до тих або тих видів діяльності. Продавець ввічливо показує свій товар, пропонуючи його купити в «Магазині іграшок». Діти, що зображують в іграх солдатів, поліцейських, моряків, грають ролі захисника Батьківщини, сильного і сміливого чоловіка. У грі «По морях, по хвилях» «моряки» слухали свого «капітана», навчали новачків надавати допомогу один одному, дотримуватись дисципліни. Захоплюючись сміливістю, мужністю льотчиків, моряків, діти прагнули бути сміливими, організованими. Цікавими для дітей у питаннях гендерного виховання стануть ігри «Пошта», «Транспорт», «Поліклініка», у ході яких діти дізнаватимуться про різні види діяльності дорослих, різноманітні чоловічі і жіночі професії в багатому гендерному репертуарі [30, с. 42].

Під час програвання ситуацій діти засвоюють репертуар гендерної поведінки, вчаться думати, приймати або відкидати той або інший образ; відповідно до свого віку роблять моральний вибір, накопичуючи позитивний досвід власної гендерної поведінки.

Дитина повинна не лише правильно сприймати соціальні явища та події, розуміти їх значення, але і «присвоїти їх», зробити значущими особисто для себе, наповнити їх певним змістом.

З метою гендерного виховання також вихователям можна використовувати ігри-драматизації за казками «Маша і ведмідь», «Червона шапочка», «Дюймовочка» тощо.

Також особливо важливим у процесі статевої самоідентифікації є образотворча діяльність. Тому що малюнок є своєрідним дитячим мовленням, яке дає змогу дитині самовиражатися [30, с. 42].

Власна діяльність дітей є також засобом виховання і засобом накопичення ними досвіду виконання гендерних ролей. Як переконливо доведено вченими (А. Анциферова, Л. Артемова, Л. Беляєва, Н. Короткова, Т. Маркова, Д. Менджерицька, Н. Михайленко), багато в цьому плані дають сюжетно-рольові ігри і вільні творчі ігри-драматизації з певної тематики (О. Конишева, I. Таран).

На художню літературу, як засіб накопичення соціального досвіду виконання гендерних ролей дітьми дошкільного віку, вказують Л. Виноградова, Т. Кондратович, Л. Стрєлкова та ін. Дитячу літературу створено майстрами слова спеціально для дітей. Відомо, якої великої ваги надавав художній літературі у вихованні громадянина видатний педагог В. Сухомлинський. Його праці «Серце віддаю дітям», «Листи до сина» піднімають проблему ролі книги у формуванні особистості, містять списки рекомендованої літератури, яку обов'язково слід прочитати дитині. У них багато роздумів про те, якою повинна бути книга для дітей. В. Сухомлинського турбує, чи залишає вона «глибокий слід у дітей», чи стає «школою емоційно-морального виховання» [29, с. 16].

Психологічні дослідження ролі художньої літератури у гендерному вихованні дітей підкреслюють особливості у сприйнятті художньої літератури дошкільниками: поступово дитина навчається приймати позицію героя, подумки йому сприяти, радіти його успіхам і засмучуватися через його невдачі.

Л. Гурович, Л. Берегова, В. Логінова відзначають, що хоча увагу дитини все ще здебільшого привертають дії і вчинки, але вже у дошкільному віці вона починає перейматися переживаннями, почуттями, думками героїв і сприймає не лише «монолітні» характери («поганий» або «хороший»), але і складніші - такі, яким властиві суперечливі вчинки, моральні переживання, неоднозначні мотиви. На жаль, нині в дошкільників спадає інтерес до слухання літературних творів, що одностайно стверджують і вихователі, і батьки: відбувається заміна читання переглядом телеверсій, відеоігор тощо (I. Арзамасцева, С. Миколаєва) [30 с. 41].

Сьогодні як у педагогіці, так і в усьому суспільстві простежується підвищення інтересу до витоків духовної культури народу, до вітчизняної історії. У зв'язку з цим у закладах дошкільної освіти необхідно частіше проводити заняття у рамках фольклорної школи, заняття з ознайомлення дошкільників з історією України, в які раціонально включати уривки з українських народних казок, історичних оповідань про захисників Вітчизни, а також про мужні вчинки в мирний час (наприклад, «Пожежа», «Розповідь про невідомого героя» С. Маршака та ін.), виділяючи в них не історичні події, а характеристики персонажів. В аналізі цих творів робиться акцент на якостях, властивих захисникам Вітчизни, захисникам слабших; звертається увага дітей на те, що справжня людина не може пройти повз тих, хто потребує допомоги, захисту, підтримки [33, с. 115].

Твори, що допомагають сформувати уявлення про жіночність, ідеальну сім'ю, зміст чоловічих і жіночих ролей («Про гуску» В. Сухомлинського, «Рване вушко» Є. Сетона-Томпсона, «У нас робоча сім'я» П. Муміна та ін.), з успіхом використовуються на заняттях з дошкільниками. Одним із дієвих засобів у роботі з дітьми дошкільного віку є казки. Вони викликають зацікавлення, збагачують життя дитини новими враженнями, розвивають інтелект, допомагають пізнати себе в майбутньому Для українських народних казок характерним є показ повної сім'ї та піклування батьків про своїх нащадків («Телесик», «Ох», «Кривенька качечка»). Ці казки використовувалися, щоб викликати у дітей уявлення про якості жіночності, про ідеальну сім'ю, де усі піклуються один про одного, в усьому допомагають, разом проводять дозвілля. Необхідно звертати увагу дітей на те, що герої в цих творах почувають себе щасливими, бо вони всі разом. Цим ми будемо формувати у дітей стереотип, або «програму поведінки» [35, с. 147].

Приписи щодо поведінки, пов'язаної з гендерними ролями, полягають у розподілі праці, обов'язків відповідно до статі. Щоб показати дітям працю дорослих, працю в сім'ї, розподіл обов'язків, можна використовувати оповідання Д. Габе «Моя сім'я», Н. Забіли «Катруся вже велика». Вони формують у дітей уявлення про те, що в будинку працюють усі, кожен робить те, з чим краще всього справляється. Твори Н. Яночкиної «Великий і маленький», В. Александрова «Бабуся», Є. Трутнєва «Наша бабуся» дають дітям уявлення про взаємини братів і сестер, бабусь і дідусів, про ставлення героїв один до одного. При читанні художньої літератури велике значення для емоційного виховання дітей мають ілюстрації та репродукції картин художників з цієї тематики, які допомагають завершити формування узагальненого образу мужності і жіночності. Використання художньої літератури на заняттях і в повсякденному житті є ефективним засобом конкретизації загальних уявлень дітей про гендерну поведінку, про прояв мужності і жіночності персонажами залежно від ситуації, про те, як дійсно повинні поводитися чоловіки (хлопчики) і жінки (дівчатка) [34, с. 137].

Отже, використання усіх вище перелічених форм, методів та засобів виховання сприятимуть гендерній самоідентифікації дітей дошкільного віку.

2.2 Педагогічна взаємодія вихователів і батьків у гендерному вихованні дитини

Психологи (Л. Добрович, В. Каган, І. Кон та ін) стверджують, що процес ґендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається. Сім'я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини [17, с. 53].

Інститут сім'ї є найважливішим, але не єдиним джерелом формування гендерної ідентичності. Інформація про правильну поведінку передається через дитячу літературу, телебачення, розмовне мовлення, взаємодію з однолітками та ін. Універсальним в процесі ідентичності є колектив однолітків, причому як своєї, так і протилежної статі. Однолітки схвалюють або засуджують типову чи нетипову для цієї статі поведінку один одного. У спілкуванні з однолітками дитина випробовує себе як представник певної статі, перевіряє отримані в сім'ї гендерні стереотипи і коригує їх у самостійному, не регламентованому дорослими спілкуванні, отримуючи досвід на емоційному рівні.

Аналіз практики, дані наукових досліджень [3; 5; 6] доводять, що статева соціалізація дітей передовсім пов'язана з реальною життєдіяльністю самої сім'ї. Кожен день життя знайомить дитину з великою різноманітністю взірців і форм поведінки, слів, міміки, жестів, вчинків і манер, трудової діяльності, взаємин, оцінних орієнтирів тощо. Дитина не тільки бачить і чує, а й глибоко відчуває і тонко сприймає насамперед піклування батька й матері, ставлення до неї старших братів і сестер, дідуся й бабусі, сусідів і людей узагалі, жадібно, як губка, вбирає весь цей досвід. Крім того, вона з перших днів свого дитинства безпосередньо включається в життя сім'ї зі всіма його труднощами, виконуючи функції, характерні для її соціального становища.

Зараз суспільство позитивно ставиться до маскулінної поведінки дівчат, але засуджує фемінну поведінку хлопчиків (як правило, вихованих мамою).

Процеси набуття гендерної ідентичності та освоєння певного типу статеворольової поведінки активізуються у сім'ї такими важливими психологічними механізмами, як спрямування, моделювання, заохочення та пізнання [5, с. 17].

Формування позитивної гендерної ідентичності залежить від батьківських очікувань. Батьки хочуть знати наперед стать малюка, оскільки від цього буде залежати, яке ім'я йому оберуть, який одяг, іграшки і прикраси будуть купувати, чим будуть з ним займатись. Іноді батьки не задоволені статтю своєї дитини і своїм розчаруванням розвивають у неї комплекс неповноцінності. Якщо стать немовляти не збігається з планами батьків, то в багатьох випадках дорослі спотворюють образ статі своєї дитини. Хлопчиків виховують за типом жіночої поведінки, а дівчатка долучаються до цінностей чоловічого світу, засвоюючи чоловічий тип статеворольової поведінки. І в першому, і в другому випадку такі діти, а в майбутньому - дорослі, неадекватно реагують на представників і своєї, і протилежної статі. А це пізніше вимагає психологічної корекції та підтримки [13, с. 14].

Вже в 5-6-річному віці діти чітко розрізняють ігри для хлопчиків і дівчаток. Дівчатка обирають ролі лікаря, вчителя, «доньки-матері», а хлопчики - солдатів, поліцейських тощо. Психологи стверджують, що у дівчаток, як правило, однотипні іграшки, у хлопчиків - різноманітніші за формою та функціональною придатністю. Очевидно, з цих ігор бере початок взаємопротиставлення у виборі жіночих і чоловічих ролей, яке простежується у старшому віці.

Дорослі по-різному спрямовують і регулюють поведінку хлопчиків і дівчаток. Вони не заохочують дослідницьку і конструкторську поведінку дівчаток: прагнення більше дізнатися про іграшку, розібрати її, застосувати не за призначенням. Натомість схвалюють нетрадиційні способи гри хлопчиків, їхню цікавість до механізмів функціонування іграшок. Хлопчиків заохочують до змагань, перемог, конкуренції. Їхня агресія (як вербальна, так і фізична) задля досягнення мети часто сприймається як норма, а така ж поведінка дівчинки засуджується [12, с. 9].

Первинною, домінуючою роллю, з якою ідентифікують дівчаток, є роль матері, яка полягає у формуванні в дівчинки образу материнства та виробленні відповідної гендерної поведінки. Дитячий ідеал матері певною мірою опосередковує і гендерну поведінку хлопця: з нею він підсвідомо порівнює свою подругу, наречену, дружину, майбутню матір своїх дітей.

Діти схильні відтворювати сценарій життя батьківської сім'ї, особливо в засвоєнні гендерних ролей. Сім'я - це мала нуклеарна група, що складається з батьків і дітей, які живуть разом, спільно ведуть домашнє господарство і взаємопов'язані між собою емоційно, економічно й духовно [31, с. 211]. Провідна функція сучасної сім'ї, яка з економічного осередку перетворилася на психологічний, зумовлена широкими можливостями батьків щодо спрямування гендерного виховання дитини шляхом її паралельної діяльності - наслідування дитиною (часто відстрочене в часі) культивованих у батьківській сім'ї взірців поведінки. Паралельна активність дитини, освоєння нею статевовідповідних умінь та навичок, культури поведінки тощо не є самостійною функцією сімейного виховання, проте створює можливості для гендерної ідентичності. Така функція належить грі, яка сприяє імітації ролей, засвоєнню нормативів гендерної поведінки [11, с. 61].

Традиційна сім'я побудована на домінуванні однієї статі, як правило, чоловічої, на чіткому розподілі ролей і видів діяльності, згідно з яким чоловік матеріально забезпечує добробут сім'ї, утримує дружину й дітей, а дружина виховує дітей, веде домашнє господарство й у всьому підпорядковується чоловікові. У громадській думці утвердився чіткий розподіл сімейних ролей між чоловіком і жінкою: «слабка» стать опікує, доглядає, виховує, а «сильна» - заробляє, утверджується професійно, керує [14, с. 147].

Протиставлення сімейних ролей зумовлене історичним розподілом праці між чоловіком і жінкою в доіндустріальний період, який закріпив за чоловіком функції захисника, володаря засобів матеріального виробництва, за жінкою - хранительки сімейного вогнища. У цьому закорінений і традиційний розподіл гендерних ролей: чоловік - господар, здобувач, захисник сім'ї; дружина - служниця, вихователька, берегиня.

Традиційне розуміння психології статей (світ чоловіків - предметно-інструментальний, світ жінок - емоційно-експресивний) продовжує панувати в поглядах на їхнє призначення в сім'ї та суспільстві. Такий розподіл сімейних і суспільних ролей відповідав взаєминам статей у традиційній патріархальній сім'ї, де чоловік мав необмежену владу над усіма членами родини. Таку сім'ю називають ще домінаторною, що загалом свідчить про домінування й підпорядкування сімейного життя особі чоловічої статі, проте авторитаризм може походити і від жінки, тобто може бути матріархальним [14, с. 148].

Середовище однолітків через гру, пізніше через спілкування як самостійний вид діяльності демонструє, розвиває і закріплює вимоги, очікування, нормативи поведінки, необхідні чоловікам і жінкам у дорослому світі. Діти починають гратися в статевовідповідні предметні (нав'язувані дорослими) ігри, імітувати статевотипізовану поведінку у відповідних сюжетах рольової гри [15, с. 162].

До 3-х років хлопчики віддають перевагу кубикам і вантажівкам, дівчатка - посуду і лялькам. При цьому діти починають критично ставитися до однолітків, зайнятих іграми, характерними для протилежної статі. Хлопчик з лялькою чи дівчинка з вантажівкою викликають глузування, при цьому над хлопчиком будуть сміятися більше, ніж над дівчиною. Засвоївши характерні для їхніх гендерних ролей правила, діти часто суворо карають ровесників, які їх порушують. Є й інші механізми впливу на засвоєння гендерної ролі. У віці між 2-ма і 3-ма роками діти починають виявляти бажання гратися з однолітками своєї статі. Перевага одностатевого (гомогенного) середовища посилюється в дошкільному дитинстві і сягає піку в підліткові шкільні роки. Це явище називають гендерною сегрегацією. Далі ця тенденція послаблюється, проте в дорослому житті групування щодо спілкування і відпочинку частіше розподіляється відповідно до статі. Тенденція гендерної сегрегації має певні особливості. У деяких культурах дорослі обирають дітям товаришів для ігор. А там, де діти мають свободу вибору, хлопчики спонтанно обирають хлопчиків, дівчатка - дівчаток. Статеве дозрівання лише посилює гендерну сегрегацію, яка загострює почуття належності до певної групи («ми - хлопчики», «ми - дівчатка»), контраст між психологією і поведінкою статей [15, с. 163].

Наукові дослідження [25; 28] засвідчують, що спосіб передачі життєвих орієнтирів, стилі виховання хлопчиків і дівчаток є різними. Дівчаток виховують у кращому разі в системі координат «любов - контроль». При цьому люблячі батьки прагнуть задовольнити якнайширше коло їхніх інтересів, потреб. Однак роблять це так, щоб поведінка дівчинки постійно перебувала під їх опікою, особливо материнською. Тому дисциплінарні проблеми в дівчаток виникають значно рідше, ніж у хлопчиків. Гіперопіка батьків породжує в дівчинки відчуття провини («маю бути чемною, акуратною, щоб мене любили»), хворобливе сумління, докори («всі дівчатка такі виховані, я маю бути такою, як інші»).

Чимало хлопчиків також виховуються під опікою батьків, тобто перебувають у ролі «малюка- пристосуванця». Проте порівняно з дівчатками їх значно менше, оскільки батьки бояться виростити «маминого синочка» (фемінного хлопчика).

Повноцінний демократичний стиль виховання можливий у демократичному суспільстві; за тоталітарного соціального устрою батьки проявляють авторитарність до власних дітей. Дорослі, виховані в сім'ях, де панувала атмосфера сили, влади, контролю над дітьми, їхнього безумовного підпорядкування батькам, як правило, відтворюють сценарій свого дитинства, ставлячи дитину в підлеглу позицію [28, с. 16].

Соціальні очікування тиснуть передусім на матір, яка прагне зберегти свою референтну роль для сина чи доньки незалежно від їхнього віку. Відсоток хлопців і дівчат, яким легко і дуже легко спілкуватися з мамою або татом, хоч і є досить великим, проте невпинно знижується з урахуванням процесу дорослішання сина чи доньки. Дівчатка перебувають у більш дискримінаційних позиціях при спілкуванні з татами, хлопці ? щодо спілкування з мамами. Зростає відсоток хлопчиків і дівчаток, яким з досягненням старшого шкільного віку стає «складно» і «дуже складно» спілкуватися з татом. Тата порівняно з мамами є більш дистанційовані в спілкуванні як від доньок, так і від синів, що свідчить про порушення тендерного паритету у вихованні дітей, звуженість самореалізації чоловіків у виконанні батьківської ролі, а також про те, що чоловіки часто слугують негативними гендерними моделями для наслідування.

Дослідження американських психологів засвідчують: чим більш демократизовані стосунки між донькою і батьком, тим більше вона орієнтована на партнерство з особами іншої статі, на самовдосконалення, здобуття освіти, кар'єру, тим вищого соціального статусу досягає в дорослі роки [9, с. 137].

У зв'язку з цим, що сім'я є «фільтром» на шляху входження дитини в ґендерну культуру, виникає гостра необхідність у педагогізації батьків з питань ґендерного виховання дітей дошкільного віку. Розвиток педагогічної свідомості припускає створення умов для реалізації людиною своїх природних педагогічних можливостей, надання педагогічної підтримки вже наявних у людини педагогічних знань, умінь і навичок та переходу їх в новий якісний рівень [33, с. 115].