Інтегративне використання педагогічних, психологічних та соціокультурних підходів для збереження репродуктивного здоров’я жінки в контексті розвитку здоров’язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.147:796.011.3

Інтегративне використання педагогічних, психологічних та соціокультурних підходів для збереження репродуктивного здоров'я жінки в контексті розвитку здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури

Василь Федорець, кандидат медичних наук

докторант Інституту вищої освіти НАГІН України

У контексті розвитку здоров 'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури аналізуються методологічні засади інтегративного використання педагогічного, культурологічного, соціологічного, психологічного і психофізіологічного підходів для збереження репродуктивного здоров'я жінки. Визначається перспективний напрям досліджень - педагогічна соціологія тіла. Характеризуються здоров 'язбережу вальні аспекти психосемантики руху. Із метою збереження репродуктивного здоров 'я актуалізуються питання формування гармонійної та самодостатньої особистості, індивідуальності, ідентичності й вищих смислів на основі темпоральной духовної та ціннісної онтології материнства.

Ключові слова: здоров'язбережувальна компетентність учителя фізичної культури, здоров'я, педагогіка, профілактика, репродуктивне здоров 'я жінки, біомеханіка, техніки тіла, материнство, психоссмантика руху

В контексте розвитий здоровьесохраняющей компетентности учителя физической культуры анализируются методологические основы интегративного использования педагогического, культурологического. социологического, психологического и психофизиологического подходов для сохранения репродуктивного здоровья женщины. Определяется перспективное направление исследований - педагогическая социология теча. Характеризируются здоровьесохраняющие аспекты психосемантики движения. С целью сохранения репродуктивного здоровья актуализируются вопросы формирования гармонической и самодостаточной личности, индивидуальности, идентичности и высших смыслов на основе темпоральной, духовной и ценностной онтологии материнства.

Ключевые слова: здоровьесохраняющая компетентность учителя физической культуры, здоровье, педагогика, профилактика, репродуктивное здоровье женщины, биомеханика, техники тела, материнство, психосемантика движения.

The article analyses methodological basis of the integrative usage of the pedagogical, cultural, sociological, psychological and psycho-physiological approaches to preserving the reproductive health of a woman in the context of development of a health preserving competence of Physical Education teachers. The health preserving aspects of the psycho semantics of movement are analyzed. A perspective sphere of research, namely the pedagogical sociologv of the body, isdetermined. The health preserving aspects of the psycho semantics of movement are analyzed. In order to preserve women's reproductive health the issue of forming a harmonic and self-sufficient personality and identity as well as higher senses on the basis of temporal, spiritual and value ontology of motherhood are actualized.

Key words: health preserving competence of a Physical Education teacher, health, Pedagogics, prevention, women's reproductive health, biomechanics, body techniques, motherhood, psycho semantics of movement

Постановка проблеми. Негативні демографічні тенденції сьогодення сприяють актуалізації системних та базисних питань збереження репродуктивного здоров'я жінки в онтогенетичному вимірі. Це визначає необхідність аналізу означеної проблеми, починаючи з дитячого віку. Домінуюча позитивістська і певною мірою редукційна парадигма, у форматі якої здоров'я вважається вузькою професійною медико-гігієнічною і соціальною проблемою, є, на нашу думку, однією з опосередкованих причин значного зростання порушень репродуктивного здоров'я. Це обумовлено також і тим, що у зв'язку із зазначеними традиціями, питання репродуктивного здоров'я недостатньо актуалізовані в гуманітарному вимірі. Вони переважно дотичні чи вузькопрофесійні та є особистісною проблемою чи катастрофою.

Проте складність збереження репродуктивного здоров'я жінки з урахуванням онтогенетичного виміру полягає також у тому, що ця проблема включає історичні, культурологічні, педагогічні та психологічні складові, які зазвичай розглядаються в контексті культурної реальності і визначаються опосередковано. Крім того, необхідно врахувати, що системні й швидкі зміни в соціокуяьтурній сфері також стають непрямими загрозами репродуктивному здоров'ю. Зазначений комплекс питань знаходить своє відображення в освіті, яка також у зв'язку з інерційністю та традиційністю не сформувала адекватну відповідь викликам і загрозам репродуктивному здоров'ю дівчини, які трансформуються в екзистенційні й життєві проблеми жінки.

Тому виникає необхідність розробки методології збереження репродуктивного здоров'я дівчини і жінки на основі інтегративного використання психологічних, культурологічних, педагогічних, соціальних та медико-гігієнічних підходів. Тобто відповідно до вимірів проблеми (педагогічного, соціального тощо), в яких вона актуалізується, визначаються засоби її аналізу та впливу. Важливо також звернути увагу на те, що в педагогічній практиці найбільше ризиків для репродуктивного здоров'я дівчини і жінки створюють саме уроки фізичної культури, що визначає необхідність означеного дослідження.

Актуальність проблеми розвитку здоров'язбе- режувальної компетентності вчителя фізичної культури на основі рецепції знань і уявлень про збереження репродуктивного здоров'я жінки в онтологічному вимірі, перш за все, визначається значимими аспектами протидії депопуляції. На рівні педагогічної практики важливість цієї проблеми обумовлена суто технологічними, компетентнісними, методологічними і методичними аспектами, що стосуються профілактики і корекції можливих порушень унаслідок фізичного навантаження, які неможливо адекватно розв'язати без урахування соціо- культурних та психологічних факторів. У ракурсі технології проведення занять особливе значення має специфіка педагогічного спілкування, типових педагогічних ситуацій, пов'язаних із питаннями збереження здоров'я, а також використання знань про психосемантику рухових дій. Ці явища також необхідно співвідносити з «модними» тенденціями, пов'язаними з упровадженням авторських методик та східних систем фізичної підготовки.

Значимим при цьому є психологічний аспект.

Liberis nihil carius luiniano generi est (лат.) що передбачає складні питання формування особистості, мотивів, потреб, що детермінують її поведінку, спрямовуючи на збереження репродуктивного здоров'я, чи створюють систему ризиків. Культурологічна складова актуальності зумовлена особливостями культури та її специфічними змінами, які формують ризики на рівні культурних контекстів, через феномени кроскультурної взаємодії, урбанізації, секуляризації, акультурації, футурошоку тощо.

Соціальний вимір проблеми пов'язаний із специфікою організації сучасного інформаційного суспільства постмодерну і його тенденціями, які необхідно враховувати у професійній діяльності вчителя фізичної культури. Наприклад, це применшення ролі батьків, учителів у процесі виховання на фоні актуальних упливів однолітків та соціальних мереж, феномени молодіжних субкультур, уніфікації, аномії, мода тощо.

Таким чином, важливими аспектами актуальності є технологічний, компетентнісний, методологічний, методичний, соціальний та культурологічний, розглянуті у форматі демографічної проблеми і психосемантики руху. Загалом усе це визначає досліджувану проблему як значиму і практично спрямовану.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питанню формування ціннісного ставлення до репродуктивного здоров'я присвячені дослідження О. Н. Гасникової. Фізкультурно-освітня технологія профілактики порушень репродуктивного здоров'я студенток представлена у працяхїі. Н. Шевельовою. Проблема недостатнього рівня фізичного розвитку жінок висвітлюється в роботах Т. Г. Захарова, Н. Г. Гончарова, Е. В. Уварова. Питання руйнування культурних цінностей, формування нового стилю сексуальної поведінки дівчат у комбінації із шкідливими звичками та гіподинамією досліджувалися O. В. Ендроповим та В. І. Кулаковим. Позитивний вплив фізичної культури на репродуктивне здоров'я відзначають Т. Ю. Маскаєва, М. С. Шушунова. Роль фізичних вправ у нормалізації оваріально-менструального циклу вивчалася Н. С. Милосердовою, Д. Єрмаковою, А. 3. Пилиповським, О. М. Буйковою, Г. І. Булнаєвою. Недостатня розробленість сучасних підходів щодо проблеми збереження репродуктивного здоров'я в рамках практики фізичної культури висвітлена Н. А. Ульяновою.

Питання недостатнього врахування викладачами морфофізіології та біології жіночого організму під час занять фізичною культурою досліджені P. Е. Мотилянською та О. Ю. Лур'є. Актуальною є концепція збереження і корекції репродуктивної функції дівчаток і дівчат Г. А. Ушакової, С. І. Єльгіної, Т. Ю. Маскаєвої. Крім указаних авторів, педагогічні аспекти репродуктивного здоров'я досліджували Я. С. Мудрий, Г. Л. Опанасенко, К. Бальсевич, 3. А. Гуцу, Б. X. Ланда, А. В. Лейфа, Л. І. Лубишева, Ю. В. Менхін, В. В. Пономарьов, В. І. Столяров, Т. В. Антонова, Н. І. Пономарьов, Г. Н. Столяров, Н. А. Бірюков, В. С. Богатирьов, Т. А. Кохан, О. Н. Мнухіна, О. Л. Постол, J. Kries, R. Maheo, С. H. Zupton, R. Fisher, J. Funke, J. S. Dufer, S. G. Zhang, G. Fontani, S. Cameli та ін.

Проблема інтегративного використання педагогічних, психологічних, соціологічних, психофізіологічних, медико-гігієнічних та культурологічних підходів щодо збереження репродуктивного здоров'я дівчини та жінки в контексті розвитку здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури у педагогічній літературі висвітлена недостатньо, що, зважаючи на її значимість для освітньої практики, визначає актуальність нашого дослідження.

Метою та завданнями дослідження с: на основі інтегративного застосування педагогічних, психологічних, соціологічних, психофізіологічних і культурологічних підходів проаналізувати значимі для збереження репродуктивного здоров'я дівчини і жінки методики, уявлення та тенденції, які можуть використовуватися в педагогічній практиці; розглянути вказану проблему в методологічному та онтогенетичному вимірах; провести трансфер знань про інтегративні підходи до збереження репродуктивного здоров'я жінки в онтологічному аспекті в структуру здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури з метою розвитку демографічного, інтелектуального, комунікативного та мотиваційно-ціннісного компонентів зазначеної компетентності; актуалізувати питання виокремлення іміджевого компонента здоров'язбережувальної компетентності.

Методи дослідження. У представленій роботі були використані такі підходи: педагогічний, аксіологічний, трансдисциплінариий, інтегративно-цілісний, філософсько-педагогічний, філософсько-історичний, філософсько-соціологічний, філософсько-світоглядний, нейропедагогічний, етнологічний, патогенетичний, віковий, медико-гі- гієнічний, системний, синергетичний, семіотичний, екзистенційний, архетипічний, символічний, біомеханічний, антропологічний, соціологічний, міфологічний, компетентніший, наративний, онтогенетичний, холістичний, культурологічний, психофізіологічний. психологічний та феноменологічний.

Виклад основного матеріалу. Збереження репродуктивного здоров'я жінки в онтогенетичному аспекті розглядається нами як основа протидії депопуляції. Це включає, окрім значимих технологічних питань, спрямованих на необхідність урахування педагогом можливих зон ризику та обмежень при виконанні певних рухових дій на уроках фізичної культури, також актуалізацію психологічного, культурологічного, соціального, темпорального, онтологічного та екзистенційного вимірів проблеми, які розглядаються нами в системній цілісності. Усвідомлення значимості та розуміння вчителем специфіки вказаних аспектів проблеми, в системі яких розглядається репродуктивне здоров'я, спрямоване на розвиток демографічного, інтелектуального, мотиваційно-ціннісного, рефлексивного та комунікативно-лінгвістичного компонентів здоров'язбережувальної компетентності. Це також має на меті вдосконалення професійної культури й подальшу рецепцію гуманістичного світогляду та кордоцентричних і духовних візій. Тому проаналізуємо значимі методологічні аспекти збереження репродуктивного здоров'я жінки з урахуванням психологічних, соціокультурних, гуманітарних та антропологічних бачень цієї проблеми, інтегрованих із системою засобів фізичної культури.

Розглядаючи рухові дії цілісно та в семантичній єдності з навчально-виховним процесом, ми можемо представити їх у форматі семіотичної системи. Вивчення проблеми в аспекті семіотичної системи є зручним методичним прийомом, який презентує епістеміологічний формат дослідження та «розгортає» наше уявлення про досліджуваний предмет у множинності трансдисциплінарних і транспроблемних зв'язків. Це також дозволяє формувати когнітивні схеми, що мають як теоретичне, так і практичне спрямування.

Крім того, розгляд рухових дій у форматі семіотичної системи з методологічних позицій дає можливість проаналізувати їх комунікативний зміст, смислоутворюючу функцію, а також вплив на репродуктивне здоров'я через формування ідентичності, індивідуальності, мотивів, цілей та їх ієрархій, установок і спрямованості особистості [9]. Семіотичний вимір проблеми сприяє також її адаптації до інтегративного вивчення за допомогою антропологічних, лінгвокульторологічних і психосоматичних підходів. На важливість і коректність використання семіотичного підходу в різноманітних сферах, зокрема в гуманітарному напрямку, вказує Ю. М. Лотман [18].

Семантика рухових дій розглядається нами в органічній єдності з феноменом тілесності у соціокультурному вимірі буття [22]. У цьому контексті актуальними є ідеї Марселя Мосса, який використовує формат «трійчатого союзу» для розуміння поєднання в людині соціального, біологічного і психологічного. Дослідник зазначає, що «в різних культурах люди по-різному виконують ті фізичні дії, які є найбільш природними чи інваріантними» [19]. Автор формує уявлення про техніки тіла (фр. techniques du corpus), які є культурно специфічними тілесними практиками у форматі соціально адаптивних та інструментальних навиків, що передаються людьми в процесі комунікації та навчання. У різних суспільствах такі техніки тіла, як хода, біг, народження дітей, трудові рухи є відмінними і культурно специфічними. При зовнішній подібності існують специфічні моторні й психосемантичні відмінності, які сукупно формують значимі особливості, смисли та контексти кожної культури.

При розгляді проблеми в системі антропологічних уявлень необхідно зазначити, що кожна культура і субкультура формує свою семіотику рухів. Згадайте як рухається рекетир, військовий, спортсмен чи інтелігент. Як виразно і яскраво концептуалізуються в рухах, міміці, ідіомоториці та у супроводжуючому емоційному і психоенергетичному фоні поведіикові сценарії, когнітивні схеми, почуття, ідеї, установки та мрії. У рухах відображений культурний код, прихована місія особи, відзеркалено її «Я» та латентні інтенції, пристрасті, індивідуальність, характер [3]. Як зазначали ще в давнину, «hominum mores naturasque ex corpore, oculus» (характер і натура людини впізнаються за рухами тіла і очами). Прикладом культурно детермінованої семіотичної рухової системи є танці та мова жестів.

Рух при розгляді у форматі семіотичного підходу може ставати знаком і символом для того, хто його сприймає і рефлексує не лише при офіційній формалізації. Це відбувається й тоді, коли така формалізація відсутня і проходить латентно на неусвідомленому рівні. Наприклад, формалізованою є система рухів, що відповідає командам «струнко», «лівою». Крім того, «розшифрування» семантики руху здійснюється через взаємодію з культурним контекстом. Взаємодія тексту (у даному випадку освітній процес і рухові дії розглядаються через метафору тексту) і контексту (культура, ситуація) породжує нові смисли [18]. Процесу надання руховим діям певного символізму відповідають фактори актуалізації, які змінюють значення локомоції через активне включення в семіотику культури, семантизуючи їх. Наприклад, тренування пресу в нефізіологічному положенні чи виснажливий біг можуть сформувати в учня негативний символізм і несприйняття фізичної культури та рухів зокрема, а глузування однокласників лише підсилить цей процес. Символізм рухів може глибинно і непомітно впливати на особу, що важливо враховувати в навчальному процесі. Тому для вчителя фізичної культури важливим є аналіз рухових дій, які він використовує на заняттях із позицій семіотики культури. При цьому необхідно прийняти до уваги культурне розмаїття символізму материнства і вітальносгі.

У кожному конкретному випадку потрібно аналізувати, який символізм прихований у таких «типових» рухових діях, як кидання гранати, стрибки через «козла» тощо. У цих ситуаціях важливо персоніфікувати здоров'язбережувальні знання та підходити до них індивідуально, тому що в нашій культурі символізм «жінки-солдата», якому відповідає семантика певних рухів, займає крайове положення. При цьому необхідно врахувати, що активація семіотики мілітарності, революційності, титанізму, важкої і надмірної праці, екстремальності, тотального домінування для жінки певною мірою визначає шлях до її непомітної стерилізації на психологічному рівні та руйнування материнського начала.

Практичну значимість у зазначеному напрямку дослідження мають погляди П. Д. Тищенка [21]. Він висловлює ідею про те, що розвиток тілесності необхідно розглядати в культурно-історичному контексті, котрий співвідноситься з онтогенезом. Автор проводить аналогію з теорією культурно-історичного розвитку психіки Л. С. Виготського. Оскільки психіка є продуктом культурно-історичного розвитку, то тіло і моторика також є наслідком упливу історії й культури на особистість у темпоральному вимірі онтогенезу. П. Д. Тищенко вказує на те . що «людина настільки опановує зовнішню природу, наскільки водночас вона оволодіває своїм тілом та привносить його в культуру як своє унікальне знаряддя і символічну форму» [21].

Тому якщо в радянську епоху актуальним було уявлення про жінку в форматах соціальних ролей «жінка-воїн», «жінка-герой», «жінка-комсомолка», «жінка-трудівниця», «жінка-будівельник», «жін- ка-трактористка», то сьогодні маємо концепти «жінка-утриманка», «жінка-гендер», «жінка-керівник», «жінка-бізнесмен» тощо. Вказані напрями концеп- туалізації жіночих соціальних ролей і відповідні їм формати тілесності й локомоції є редукційними в своїй ідеологічній та ментальній основі, адже розвивають інфантилізм (дитячість). Це відбувається через зміщення і деформацію інтенцій особистості в бік соціального і державного (Homo sovcticus) чи економічного та споживацького вимірів (Ното economicus). Жіноча ідентичність, особистість, тілесність і локомоція усвідомлено націлюються на формування із затримкою в розвитку. Це необхідно для «створення» людини «зручної» для влади.

економіки тощо. При цьому, відповідно до уявлень Е. Фромма, формується ринково орієнтована особистість або, за баченнями К. Леша, нарцистична особа. Таким чином, відбувається відчуження людини від самої себе.

Відповідно до вказаних соціальних ролей розвивається тілесність і психосемантика рухових дій. При цьому первинним є інтегративний вплив педагогіки і культури. Ми вважаємо, що використовуючи засоби фізичної культури, інтегровані з культурологічними, соціологічними та психологічними підходами з метою протидії депопуляції, первинно необхідно формувати «жінку-матір» і «жінку-дружину». Інші соціальні ролі жінки мають бути вторинні щодо зазначених, якщо ми не хочемо зникнути як народ. Це звучить дещо ретроградно та нєінноваційно, але у який ще спосіб можна зупинити депопуляцію. В основі такого бачення -- класичні психологічні та філософські уявлення про значення та ієрархію смислів, потреб, мотивів і цілей, які значною мірою визначають поведінку особи та її спрямованість.

Саме рецепція вказаної ієрархії смислів, яка завжди була присутня в традиційних культурах, може призупинити ранні аборти, проміскуїтет, ауто- агресивну поведінку, формування хімічних залежностей тощо. У контексті такої ієрархії смислів, де первинними є ідея і почуття материнства чи навіть онтологія материнства, тілесність і розмаїття локомоції самою ж дівчиною рефлектується у форматі можливостей мати дітей та у вимірах Майбутнього й вітального. В інших випадках тілесність та її моторна психосемантика є інструментом адаптації, ризику, боротьби, експансії й довільного чи випадкового вибору, що зазвичай притаманне чоловічій психіці.

Таким чином, структурування часу здійснюватиметься на основі суб'єктного часу з його власною логікою майбутнього, в якому ціннісним, смисловим і темпоральним орієнтирами є діти і сім'я. Темпоральна природа, пов'язана з материнською сутністю жінки, зумовлює відповідне структурування часу, а саме життя - у майбутньому часі, у часі своєї дитини. Тому у всіх традиційних культурах жінки здатні були «бачити» майбутнє і попереджати відповідні проблеми. Феномен антиципації (передбачення) є особливо актуальним щодо збереження репродуктивного здоров'я, адже наші вчинки і характер конструюються на основі антипаційних уявлень.

Крім темпоральної психології, на значення антиципації з метою формування особистості та її поведінки вказує теорія особистісних конструктів (personal construct theory) Джорджа Келлі [14]. Основний постулат цієї теорії в тому, що «...процеси будь-якої конкретної людини в психологічному вимірі спрямовуються по тих каналах, в руслі яких вона здійснює антиципацію подій». Тому крім підходу «сьогодні і тепер» особливо важливим для збереження репродуктивного здоров'я є темпо- ральна ідея, згідно з якою «завтра починається сьогодні». Таким чином, здатність дівчини «відчувати і мислити дитиноцентрично» визначає її унікальні можливості до екстраполяції, антиципації та стратегічного, проектного і системного мислення. Переважно це реалізується в неусвідомленому форматі і є антиципаційною, емоційною та інтелектуальною складовою збереження репродуктивного здоров'я.

У системі вказаних уявлень про тілесність і психосемантику рухових дій актуалізується досить значимий і «невидимий» компонент тілесності як майбутня дитина. Ця «складова» тілесності до певного часу є невидимою, але перманентно присутньою. Вона латентна, контекстуальна і вічна. Саме ця потенційна можливість жінки мати дитину трансформує розуміння тілесності з фізичного і фізіологічного рівнів не лише у психологічний чи соціальний контекст, але й у духовний вимір. Це вдало відображено у етносі, культурних кодах і семіосфері традиційних культур. Наприклад, образ Діви Марії з Немовлям, який є центральним не лише в українській, але й європейській культурі, ілюструє крім сакрального буття уявлення про збереження і продовження самого життя через материнську любов і відповідальність.

Концєптуалізуючи вище представлені підходи і візії, ми актуалізуємо методологічний здоров'язбе- режувальний концепт «онтологія материнства», що представляє материнство як специфічне, автентичне, багатовимірне і самодостатнє буття, яке є первинним і базисним. Таким чином, збереження репродуктивного здоров'я дівчини і жінки на основі концепту «онтологія материнства» трансформується в семіотичний, антропосоціокультурний, духовний і особистісний формат, виходячи за рамки фізіологічних чи медико-гігієнічних уявлень. Зазначений підхід якісно відрізняється від того, згідно з яким материнство розглядається як компетентність, риса характеру чи психологічна складова репродуктивної функції, хоча він також включає такі бачення як локальні. Важливо взяти до уваги, що функція змінюється, зникає чи редукується, а онтологія вічна. Цей концепт відновлює духовне, культурологічне і «панорамне» бачення материнства як основи життя, способу буття, тємпоральності та системного орієнтиру. У цьому і є його відмінність від редукційних і спрощених уявлень.

Запропоновані вище підходи, близькі до уявлень М. Мосса, М. Фуко, П. Тищенка та інших дослідників, покладено в основу соціології тіла (sociology of the body). У форматі цього напряму вивчаються: роль тіла в процесах соціальної взаємодії; проблема тілесності в дискурсі влади; символічне значення тіла в культурі; роль соціальних процесів у конструюванні тіла; відображення в тілі системи соціальних відносин. Актуальним у контексті зазначеного є драматургічна модель сучасного суспільства, розроблена Ірвінгом Гофманом, в якій організація соціального буття аналізується завдяки концептуальній метафорі театру[6].

Соціально значимою метою та установкою особистості відповідно до драматургічної моделі соціуму є створення необхідного іміджу [5; 6]. Із цією метою активно використовуються «техніки тіла» [19]. У той же час, у типових «соціальних п'єсах» нерідко виникають явища соціальної стигматизації [5]. Наприклад, наявність нормативного фізичного розвитку дівчини може сприйматися, за сучасної моди на специфічну німфегочну тілесність із виразними конотаціями інфантилізму та гермафродитизму, як повнота; недостатньо розвинуті м'язи поясу верхніх кінцівок у хлопця - як невідповідність певному соціально прийнятному тілесному «стандарту». У результаті - виникають конфліктні ситуації, зокрема внутрішні конфлікти, та спроби ліквідувати «тілесний дефект», уникнувши завдяки цьому соціальної стигматизації. Дівчина може тривалий час знаходитися в напівголодному стані, використовуючи для схуднення всілякі чудернацькі дієти, виснажливі системи фізичних тренувань, фармакологічні препарати. Згодом це може стати причиною безпліддя чи порушень репродуктивного здоров'я.

Таким чином, існує певна соціальна обумовленість тілесності, технік тіла, рухових дій та психологічних проблем, які пов'язані з цими феноменами. У зв'язку з цим ми рекомендуємо педагогам враховувати в освітньому процесі драматургічний підхід 1. Гофмана, а у власній діяльності використовувати невербальні засоби впливу, елементи театральної та ландшафтної педагогіки. Здійснюючи вплив на техніки тіла, їх необхідно розуміти не лише функціонально, адже актуальними є уявлення про техніки тіла як культурні, соціальні, особистісні і психологічні стереотипи та феномени.

У цьому контексті важливим є формування відповідного іміджу педагога, що передбачає здоров'язбережувальний вимір. Тому, усвідомлюючи важливу роль іміджу як інструментального і соціально значимого чинника, який може впливати на ефективність педагогічної дії, спрямованої на збереження здоров'я, ми вважаємо за доцільне актуалізувати необхідність виокремлення у структурі здоров'язбережувальної компетентності вчителя фізичної культури іміджевого компонента. Враховуючи також важливість соціологічного підходу, який може бути ефективним у педагогічній практиці [11], вважаємо за доцільне сформувати інтегративний напрям, який визначається нами як педагогічна соціологія тіла (pedagogical sociology of the body).

Розглядаючи проблему психосемантики рухових дій у контексті збереження репродуктивного здоров'я, актуалізуємо руховий аспект, який ми презентуємо у форматі методичного концепту - Ношо Locomotoria (людина локомоторна). Необхідно зазначити, що основою як психічних феноменів, так і руху є час, що дає можливість через темпоральність впливати на визначені сфери. Психіка, як і моторна сфера в онтогенезі (індивідуальному розвитку), має свої особливості, поетапність формування та специфічну темпоральність. Проте її первинною і базисною складовою є рух, оскільки він спостерігається в дитині ще до розвиненої свідомості, яка може сама себе рефлексувати та ідентифікувати. Означене уявлення про первинність руху є подальшою розробкою культурно-історичного підходу, актуалізованого П. Д. Тищенком [21].

Ми жодним чином не намагаємося звести психічне до фізіологічного, «вирішивши» завдяки цьому основну проблему психофізіології - відношення в системі «тілесне - психічне». Ідея полягає в тому, щоб наголосити на важливості й первинності локомоторних процесів як на ранніх етапах онтогенезу, так і в подальшому розвитку дитини.

Зрозуміло, що це, перш за все, стосується пропріорецепції, яка є досить потужною за обсягом інформації, що надходить у таламус, у системі загального кінцевого шляху. Сенсорну і моторну сфери ми розглядаємо цілісно та інтегративно, а отже, можемо стверджувати про сенсомоторний фон психічного, про те, що наповнює безмежний океан свідомості, підсвідомості і колективного несвідомого. Це є «сенсомоторна тканина життя», саме життя і вітальність (Vitalis), виявлені як Sensoria (чутливість) і Motoria (рух). Сенсорна сфера невіддільна від локомоції і в її розвитку рух є провідним.

Не деталізуючи нейрофізіологію і психофізіологію вказаних процесів, відмітимо, що найкраще їх можна пояснити під час аналізу життєвого досвіду особистості в контексті такого явища як пам'ять тіла. Достатньо лише повторити певні рухові дії і в пам'яті «оживають» відповідні образи, життєві й професійні стереотипи, інтенції, ідеї, ситуації тощо.

Наше бачення є близьким до ідей, що відображають психологічні аспекти тілесності. Так, актуальні питання тілесності та локомоції в контексті застосування в арт-терагтії проаналізовані Т. С. Леві [17]. Уявлення про взаємодію психічного і тілесності представлені у працях В. П. Зінченка [14], який, розглядаючи структуру свідомості, визначає в ній чотири рівні: значення, смисл, чутлива тканина образу та біодинамічна тканина. Дослідник зазначає, що «буттєвий шар формує біодинамічна тканина живого руху і дії та чутлива тканина образу. Рефлексивний рівень утворюють значення і смисли».

Необхідно також урахувати, що рухова сфера в онтогенезі розвивається поетапно за принципом від центру - до периферії, від тонічного рівня - до мовленнєвих рухів [4]. Важливо також, що не лише адаптація до середовища, але й, як зазначалося вище, онтологія людини і презентація людиною себе здійснюються через локомоторну сферу. Доля нейронних структур і процесів, пов'язаних із локомоцією, є чи найбільше представленою в центральній нервовій системі. Психічні явища можуть себе презентувати, перш за все, через рухову сферу, яка забезпечує також такий важливий семіотичний процес як мова. Це добре розуміли в Давній Греції, де фізична культура була одним з основних видів підготовки.

Важливою у даному напрямі є інтеграція руху, дії і слова, яка, за уявленнями П. К. Анохіна [1], П. Я. Гальперіна [4] і М. О. Бернштейна [2]. квантується і має свою послідовну природу формування. Така інтеграція сприятиме розвитку в учнів ідентичності та індивідуальності [3] через рефлексію руху з його специфічною темпоральністю.

Впливаючи на психосемантику руху, ми можемо сприяти формуванню спрямованості особистості на основі смислів і цінностей материнства, а також певною мірою попереджати і корегувати наслідки негативних педагогічних та соціокультурних впливів, деформуючих як сому, так і психіку дитини. Усе це співвідноситься з уявленнями засновника тілесно орієнтованої психотерапії В. Райха, який стверджує, що більшість існуючих психологічних і тілесних проблем пов'язані із «панциром характеру», що виникає внаслідок фіксації в тілі психологічних проблем у форматі певних напружень - «блоків» [20]. Таким чином, людина, відгороджуючись від проблем зовнішнього світу, вибудовує свій «панцир харакгеру», в якому крім її особистісних способів реагування відображені й типові соціокультурні впливи.

У цьому контексті важливо зазначити, що окрім типових для Європи перфекціонізму, «старанності у впливі на спонтанні та автоматизовані процеси», дихотомії «душа - тіло», в яких відображено механістичні уявлення про світ та невротичний у своїй основі виклик Богу, в українській традиції на сьогодні є: латентно присутні негативні наслідки раннього навчання з 5-6 років; ідеологія змагальності («моя дитина найуспішніша»), отримані в спадок від радянської епохи; когнітивна деформація в бік знань, а не руху, почуттів і компетентностей; ідеї пришвидшеного розвитку та використання «дивакуватих» методів навчання (як приклад, ейдетика) як інновацій.

У дитини первинно існує гармонія між психічним і його відображенням у руховій сфері [20]. Проте з часом, як відзначає Т. С. Леві [17], «у процесі розвитку тілесні рухи починають означуватися дорослими», що не завжди відбувається природно, призводячи відповідно до розвитку «панцира характеру». Такими засобами означення, по суті, психосемантичними впливами, можуть бути і певні навчальні методики, які ігнорують особистість дитини та вимагають механічно повторити рух саме так і за певним зразком. Основним таким руховим стереотипом чи навіть способом буття є феномен «нескінченного шкільного сидіння».

Усе це сукупно може створювати в дитини відповідний тілесний «панцир характеру», який, крім інших «функцій», буде ще й «захищати» людину від повноцінного розвитку її психосексуальної сфери і таким чином опосередковано сприяти формуванню порушень репродуктивного здоров'я. Як зазначав В. Райх [20], «панцир характеру - основа самотності, безпомічності, пошуку авторитету, страху відповідальності, містичних спрямувань, сексуальних страждань, імпотентного бунтарства, рівноцінно як і покірливості неприродних патологічних типів».

Тому попереджаючи формування «панцира характеру» засобами фізичної культури, ми, окрім збереження репродуктивного здоров'я, опосередковано формуємо в дитини відповідальність та смисл існування, «народжуючи» їх з онтології дитини, з її онтології тілесності і локомоції. У ієрархії смислів особистості це буде відображатися у первинності і значимості материнства. Таким чином, нормативний процес розвитку материнства як особистісної якості, мотивації, життєтворчості і телеологічності пов'язаний із повноцінним розвитком рухової сфери, що включає в себе її специфікацію до культурно адекватних технік тіла, рухових стереотипів, але з урахуванням індивідуальних особливостей. Як відзначають давні греки, «хочеш бути сильним - бігай, хочеш бути здоровим - бігай, хочеш бути розумним - бігай». Ми можемо додати до цієї сентенції ще й твердження «хочеш бути добрим батьком чи матір'ю - рухайся і через рух пізнавай себе, культуру і майбутнє». Вислів греків наближений до наукової істини, адже рухова сфера є основою для інших функціональних систем [1]. які формуються пошарово і поетапно.

Корисним буде розгляд локомоції через призму метафори, сформованої М. О. Бернштейном [2], який указував, що «рух -- це жива істота», а рухова дія, маючи певну ступінь автономності, може бути представлена у форматі «функціонального органу». Таке бачення є близьким чи майже тотожним до поняггя функціональної системи, вчення про яку було сформоване П. К. Анохіним [1].

Тезисно уточнимо поняття «функціональний орган». Із метою формування певного руху необхідні для цього структури і функції (локомоторні, нервові, психологічні, вегетативні) організовуються (консолідуються) таким чином, що потрібна локомоція стає можливою. Консолідація здійснюється завдяки орієнтації на мету і кінцевий пристосувальний результат, а також з урахуванням зворотного зв'язку та включення попереднього досвіду і пам'яті [1]. Таке розуміння руху вказує на його складну, ієрархічну просторово-темпоральну будову і динамізм формування відповідно до потребнісного та цільового принципів. При цьому можна стверджувати про певний рівень автономії руху та активну взаємодією з психологічною і духовною сферою [7; 8; 10]. Усе це дозволяє називати сформовані, осмислені рухи «живою істотою».

Дещо розширюючи означену проблематику з метою усвідомлення її глибини, ідеологічної «наван- таженості» і складності, уявимо меседж про особи- стісні й етичні складові наукового пошуку у вказаній галузі. Системні бачення руху як функціонального органу, як живої істоти не вкладалися в радянську епістиму та були надто інтелектуальними та незрозумілими для деяких «пролетарських учених». За свої експериментально підтверджені наукові розробки, що мали ніби «ангирадянське спрямування» і на півстоліття випереджали час, засновник біомеханіки Микола Борисович Бернштейн у 1950 році був позбавлений можливості продовжувати наукову і педагогічну діяльність. Тому питання біомеханіки в різних аспектах, включаючи здоров'язбережувальний, недостатньо актуалізовані у підготовці педагогів, а також досить обмежено представлені у підручниках.

Не вдаючись у деталі організації локомоції, зазначимо, що в структуру рухових дій, які, з методичних позицій, розглядаються нами як функціональний орган та семіотична система, можуть бути включені ті психологічні, культурні й духовні компоненти, що є необхідними для збереження репродуктивного здоров'я. У цьому напрямку значимим є бачення С. В. Дмитрова [7; 8], який щодо використання тексту як метафори для опису локомоції людини вживає ПОНЯТТЯ «ТІЛОПСИХІЧНИЙ текст».

Означений термін ми трансформуємо в концепти «здоров'язбережувальний ТІЛОПСИХІЧНИЙ текст» та «зберігаючий репродуктивне здоров'я ТІЛОПСИХІЧНИЙ текст». Це дозволить усвідомити проблему структурно, темпорально, візуально, семіотично. Зазначене є важливим для збереження репродуктивного здоров'я жінки, розгляд якого нами співвідноситься із багатовимірністю культури і людини. Таким чином, здоров'язбережувальний меседж повинен бути наявний при ціннісно-смисловому проектуванні рухових дій [7; 8; 10] як на рівні складання навчальних програм, так і в процесі безпосереднього навчання, в педагогічній практиці.

Наше бачення проблеми є співвідносним з ідеєю антропоцентричної біомеханіки. Підгрунтя цього наукового напряму було сформоване Д. Д. Донським і С. В. Дмитровим [7; 8; 10]. Дослідники представляють також ідею персоніфікованої психосемантичної реальності рухових дій людини. У рамках зазначеного концепту Ю. А. Гагіним [3] аналізуються також системні питання людської індивідуальності, представленої в контексті рухових дій. Як відзначає С. В. Дмитров, біомеханіка пройшла свій шлях від біоцентризму до психосемантики, що відображає процес руху від одновимірного, позигивіського і редукційного бачення руху до розуміння його як семіотичної системи, соціокультурного феномену і «живої істоти». Таким чином, при «одномірному» баченні рухові дії не мають безпосереднього і виразного впливу на психологічний компонент збереження здоров'я. При розгляді ж рухових дій у форматі культурно співвідносної «живої істоти» та культурно детермінованих і соціально значимих технік тіла, рухових культурних стереотипів, які пов'язані з ідентичністю, індивідуальністю, інтенціями та спрямованістю особистості, наше бачення проблеми переходить в інший системний і поліонтологічний рівень. Це дозволить через рухові дії впливати на психологію особи, на прийняття нею рішень та стратегії, формування стереотипів її поведінки.

Таке розуміння рухових дій визначає їх не тільки як фізичну, механічну чи технічну дію, а представляє рухові дії як відображення прояву Духу, душевних інтенцій, вітальних сил і культури, що, безумовно, детермінує питання телеології і вищих цінностей та смислів. Недарма такі східні рухові системи, як кунг-фу, цигун, йога, перш за все, спрямовані на розкриття в людини її психологічної і духовної сутності стосовно певної культури.

Культурна специфіка, відображена в техніках тіла, є тією особливістю, яка вказує на те, що досвід зазначених систем може бути використаний у здо- ров'язбережувальній практиці лише частково і редуковано. Ми не можемо швидко і достатньою мірою адаптувати ці системи до нашої культури, адже у цьому випадку вони стануть для нас культурним та інформаційним вірусом, що викличе ефект акультурації. Означені системи є релігіями чи їх важливими складовими або близькими до них системними соціокультурними й антропологічними феноменами. Вони відповідають певному типу людини, а отже, впроваджувати та адаптовувати їх потрібно обережно. Однак для нас особливий інтерес складають реалізовані у східних тілесно-духовних практиках ідеї про те, що в русі первинним є Дух, а не тіло, а також те, що психічне і тілесне є одним цілим, а як наслідок -- у процесі руху між ними відбувається взаємовплив. Рухові дії у цьому випадку виступають не лише як техніки тіла, призначені для функціональності, а й є самоціллю і смислом. Тобто рухові дії беруть участь у формуванні систем рефлексії, самопізнання, творчості, розвитку і взаємодії із сакральним.

Таким чином, уявлення про цілісність тілесного і духовного на рівні технологічної гіпотези є актуальним для розробки наших підходів та систем збереження здоров'я. Зважаючи на це, можливі також варіанти трансформації здоров'язбережувального досвіду певної культури у формат наших систем збереження здоров'я, проте, як уже зазначалося, з урахуванням можливих ефектів акультурації. У зв'язку з цим на рівні методології, з метою збереження здоров'я, ми представляємо зазначені уявлення у форматі концепту «Soma - Psychia - Spiritus» (тіло - психіка - дух), тобто як ідею руху від тіла до психіки. Механістичні уявлення в попередній радянській традиції, які, у зв'язку з інерційністю соціо- культурних процесів, частково трансформувалися в сучасні освітні тенденції, базувалися на ідеї «Soma -- Soma» (тіло - тіло), тобто проходила рефлексія тілесного з наступною проекцією знову на тіло. При цьому інтелект, почуття та духовність ігнорувалися, випадали. Згадаймо хоча б типаж «тітушки» чи «рекетира-спортсмена» -- «деформованих і не надто

обтяжених інтелектом» чи духовними проблемами.

Саме такі персонажі «плекалися» за допомогою концепту «Soma - Soma». Таким чином, у попередню епоху формувався обмежений Голім, тобто біоробот у сучасному трактуванні. Голім звісно не розмножується, це істота залежна, вторинна і дефінітивна, а тому в умовах концепту «Soma - Soma» продовження роду є латентно дезактуалізованим.

У представленому контексті формувався біомеханічний біхевіоризм, що редукував рухові дії до операцій і технічних процедур. Оскільки у форматі концепту «Soma - Soma» певною мірою розвивалася майже вся радянська педагогічна традиція, вона на рівні контекстів формувала таке соціальне поле і такі приховані смисли, які визначали десемантизацію жіночого начала, позиціонуючи репродуктивне здоров'я жінки як вторинне. Загалом латентно і контекстуально знецінювалася ідея материнства, любові та репродуктивного здоров'я, які за своєю суттю є проявом Духу. У культурі материнства, в його онтології та безмежності означений прояв Духу ми можемо спостерігати в нашій реальності, не боячись «обпектися» чи бути знищеними Вищою Силою.

Таким чином, антропологічні та психосемантичні ідеї локомоції М. О. Бернштейна, Д. Д. Донського, С.В. Дмитрова, М. І. Пономарьова мають особливе значення для збереження репродуктивного здоров'я жінки. Вони розкривають культурний, психологічний, здоров'язбережувальний та семіотичний виміри біомеханіки. Як зазначає С. В. Дмитров [7; 8], тілесність (тілопсихіка), психомоторика (психофізіологічна організація), біомеханізми поведінки значною мірою визначають суб'єкт дії. Необхідно зауважити, що оскільки рухові дії пов'язані з режимом розвитку особистості [3], то в смислові складові процесів її формування можуть бути привнесені смисли материнства як ідейні, тілесно-психологічні, темпоральні та духовні основи збереження репродуктивного здоров'я та протидії депопуляції.

Цікавими в даному напрямку є дослідження Ю. А. Гагіна, який пов'язує розвиток індивідуальності з руховими діями в спорті, розвиваючи концепцію формування (здійснення) індивідуальності суб'єктів педагогічного процесу [3]. Автор розробив цю концепцію для застосування в спорті, що дає нам можливість з урахуванням відмінностей і особливостей фізичної культури адаптувати її до практики збереження здоров'я. Як наголошує науковець, формування індивідуальності суб'єктів педагогічного процесу реалізується в сумісній духовній і практичній діяльності. Він розглядає рух як психологічну, психологічно-тілесну і духовну практику, що є близьким до наших уявлень. Крім того, науковець відзначає, що формування індивідуальності реалізується через пошук суб'єктами смислів рухових дій, усвідомлення їх як цінностей. Таким чином, рухова дія являє собою матеріал для оволодіння нею, спосіб рефлексії, об'єкт пізнання, предмет викладання, акт дії та метасистему.

Стосовно проблеми збереження здоров'я, ми можемо розширити представлений концепт, вказавши на необхідність привнесення здоров'язбережувальних знань та смислів як в актуалізованій, так і контекстуальній формі. Це набуває особливого значення для збереження репродуктивного здоров'я, оскільки на комунікативному рівні потребує особливо делікатного і тактовного відношення. Зокрема, вчитель при виконанні деяких вправ повинні пам'ятати про те, аби не збільшити ризики формування в учениці патологій репродуктивної системи.

У нашій педагогічній системі ми використовуємо елементи маєвтики. Зокрема варто з'ясувати, як вплине на репродуктивну і сечову системи дівчини тренування пресу в нефізіологічному положенні, а також, як вплинуть на неї вправи, що призводять до різкого підняття тиску в черевній порожнині.

Відповідь однозначна - це збільшить ризики формування порушень, пов'язаних із впливом на морфофізіологічні механізми фіксації нирок та органів репродуктивної системи. Крім того, представлені вище рухові дії можуть призвести до порушень гемодинаміки в сечостатевій системі. Сумарним результатом таких впливів можуть стати такі порушення, як опущення нирок та крововилив у паренхіму яєчника. Означене вище стосується саме культурно детермінованих технік тіла та рухових стереотипів, що необхідно взяти до уваги.

Повернемося до психологічних аспектів проблеми. За твердженнями Ю. А. Гагіна [3], формування індивідуальності суб'єктів педагогічного процесу здійснюється завдяки розвитку індивідуальних стилів спілкування та культурі дії, яка трансформує зовнішню повноту рухів у їх складну внутрішню форму. Таким чином, рівень рухової компетентності, майстерності та становлення індивідуальності взаємопов'язані, що визначає необхідність привнесення здоров'язбережувальних смислів синхронно, системно і співвідносно з руховими діями.

Для корекції установок учнів, спрямованих на збереження репродуктивного здоров'я, ми вважаємо за доцільне використати деякі аспект теорії ганцю- вально-рухової терапії, яка актуалізує інтегративне уявлення про тіло і душу як цілісну семіотичну тілесно-психічну систему. При такому підході відновлюються уявлення про тілесно-психологічну цілісність та дезактуалізується класична дихотомія «тіло - психіка», виокремлена 3. Фрейдом як одна з передумов неврозу та інших психологічних проблем. Зрозуміло, що це можливо при наявності «тілопсихічного тексту» як цілісності, що забезпечується феноменами ідентичності й індивідуальності, які містять моторні складові чи еквіваленти.

У контексті теорії танцювально-рухової терапії розглядається представлення «смислів у русі» [24], а також рухова актуалізація «перетікаючої репрезентації» та нестійкої ідентичності. Уточнимо, що вказані феномени реалізуються в тілесному та сенсомоторному форматах під час танцю і впливають на розвиток ідентичності й гармонізації особистості. Означене близьке до розуміння С. В. Дмитровим рухових дій як цілісного «тілопсихічного тексту», в процесі «написання» і «читання» якого ми можемо вносити необхідні корекційні впливи, розуміючи межу своїх дій і поважаючи індивідуальність.

На значимість потенціалу психосемантики рухових дій, який може бути використаний для збереження здоров'я та гармонізації особистості й актуалізації творчості, наштовхує ідея видатного семіотика і представника постструктуруапізму Юлії Крістєвої, яка відзначає, що «...тілесні потреби ніколи не можуть бути повністю втілені в їх позначеннях» [25]. Таким чином, рухові дії, розглянуті в культурному і психосемантичному контекстах, є не лише ефективним засобом впливу, а й ресурсом, який існує у надлишку і який ми можемо використати для формування смислів збереження репродуктивного здоров'я.

Формування здоров'язбережувальних смислів має бути, виходячи з цього, наскрізним. Воно повинно проводитися не тільки в актуалізованому форматі, а й у контекстуальній формі, а також через розвиток і визначення стратегічних життєвих цілей, основною з яких у дівчини є мрія і здатність стати матір'ю. Вчителеві фізичної культури необхідно спрямувати свою педагогічну майстерність на розвиток саме такої ієрархії смислів, цілей, потреб і мотивів, де на першому місці у дівчини -- діти. Це цінність, яка визначається самою онтологією жінки, її природою та телеологією, в які закладено духовний смисл.

Учитель фізичної культури за допомогою системи рухів може формувати ті смисли, які на даний момент є необхідними. З цією метою можна використовувати елементи танців, трудових і бойових рухів, поєднуючи їх із певними розповідями -- наративами. При цьому необхідно враховувати актуальні, традиційні і приховані смисли рухів, розглядаючи їх у різних культурних контекстах, а також аналізувати і використовувати різні інтерпретації. Звичайно, рухи можуть містити в собі елементи агресії, сексуальності, сили, легкості, нахабства, доброти або їх протилежні значення. Отже, рухова активність є унікальним за своїми можливостями засобом комунікації, що дає можливість скоротити дистанцію між педагогом і учнем, створивши відповідне психологічне поле, та розкрити можливість ефективного душевного і сердечного впливу на дитину.

Важливим напрямом збереження репродуктивного здоров'я є взаємодія рухової та інтелектуальної діяльності в процесі занять фізичною культурою. З цією метою нами був використаний розроблений Л. І. Костюніною концепт забезпечення узгодження рухової та інтелектуальної діяльності в процесі фізичної і спортивної підготовки [16]. Ми екстраполюємо цей концепт на проблему збереження здоров'я в умовах занять фізичною культурою, формуючи його схематично - «Locomotia - Intellects - Salus» (рух - інтелект - здоров'я).

Фізичну культуру потрібно інтелектуалізувати, а не переводити діяльність учителя фізичної культури на трансляцію не достатньо усвідомленої рухової активності за певним установленим зразком та побудованої на формальному відтворенні, змагальному дусі і досягненнях. Саме інтелектуалізація, демілітаризація, антропологізація, психологізація, фундаменталізація здоров'язбережувальної компетентності та освітнього процесу, що включає розуміння вчителем фізичної культури проблем і факторів ризику репродуктивного здоров'я жінки в поєднанні з достатньою психологічною й антропо- культурною підготовкою зробить його готовим до проведення корекційних і виховних впливів на рівні колективних та індивідуальних бесід і невербальних впливів через рух, тобто зреалізувати завдяки заняттям у такому режимі, де вплив відбувається через контекст з актуалізацією проблеми в кількох вагомих фразах, а також супроводжується відповідною мімікою і мовою тіла. За цим принципом будується і контекстуальний вплив через рухову сферу.