РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

• 2.1 Діагностика початого рівня сформованості комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі
• 2.2 Експериментальна програма формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі
• 2.3 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи
• ВИСНОВКИ
• ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
• ДОДАТКИ
• ВСТУП
• Неодмінною характеристикою реформаційних процесів в сучасній освіті є зростання вимог до рівня і якості освіти, її переорієнтування на безперервність, обов'язковою умовою якого є здатність людини до самоосвіти. Це стає можливим лише, якщо у структурі особистості наявна відповідна мотивація, формування якої починається ще з перших ланок навчання. Отже, дошкільна освіта є провідною ланкою у забезпеченні міцного підґрунтя процесу модернізації вітчизняної освітньої системи.
• Дошкільник щодня отримує масу інформації про оточуюче середовище. Дитина має можливість пізнавати його всіма органами чуттів: бачити кольори веселки, чути мелодійний спів пташок, відчувати ніжний запах польових квітів та смак стиглих фруктів. Усе це викликає певні враження та відчуття, відкладає в пам'яті дитини інформацію про довкілля на все життя. В емоційному сприйнятті дитинства зароджуються витоки майбутньої творчої особистості.
• Вперше побачивши предмет чи явище, відчувши його властивості, дошкільник звертається із купою питань до дорослого і одразу хоче почути відповідь. Тому від того, як ми її сформулюємо, настільки естетично та творчо дамо оцінку, залежатиме уміння дитини сприймати красу та емоційно її відчути, а у подальшому виражати своє ставлення до прекрасного. Для художнього, естетичного розвитку дитини великі можливості має образотворча діяльність. Заняття з образотворчої діяльності в дошкільному закладі можуть і повинні стати зустріччю з прекрасним: природою, людиною, світом мистецтва, художнім словом, забезпечувати емоційно-образне сприйняття дійсності, формувати естетичні почуття та уявлення, розвивати образне мислення, вчити дітей створювати зображення, використовуючи засоби виразності, надаючи їм оригінальності, неповторності.
• Закон України «Про дошкільну освіту» орієнтує педагога на формування особистості кожної дитини, розвиток творчої спрямованості, розкриття потенційних можливостей при збереженні дитячої субкультури.
• Отже, тема курсової роботи є логічною і присвячена формуванню комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі.
• Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування комунікативної компетентності дошкільника у навчально-виховному процесі.
• Завдання дослідження:
• 1) з'ясувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі;
• 2) визначити педагогічні умови формування комунікативної компетентності дошкільника;
• 3) розробити експериментальну програму формування комунікативної компетентності дошкільника у навчально-виховному процесі;
• 4) експериментально перевірити ефективність розробленої програми формування комунікативної компетентності дошкільника у навчально-виховному процесі.
• Об'єктом дослідження визначено процес формування комунікативної компетентності дошкільника.
• Предмет дослідження - педагогічні умови формування комунікативної компетентності дошкільника у навчально-виховному процесі.
• Для досягнення поставленої мети і розв'язання зазначених завдань у курсовій роботі використано такі методи дослідження:
• а) теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація;
• б) емпіричні: спостереження, дослідно-експериментальна робота.
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ
• 1.1 Поняття комунікативної компетентності, її зміст і структура

Причинами орієнтації на компетентнісний підхід в освіті є необхідність гармонізації архітектури європейської системи освіти, зміна освітньої парадигми, різноманітність поняттєвого змісту терміна «компетентнісний підхід», вимоги державних освітніх стандартів. Загальними принципами компетентнісного підходу є зміщення акцентів з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок для формування й розвитку здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки і досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності.

Сучасний зміст дошкільної та позашкільної освіти передбачає гармонійний та всебічний розвиток дитини за умови здійснення педагогічного процесу на засадах гуманізації та демократизації. Зокрема, Закон «Про позашкільну освіту», Базовий компонент та чинні програми дошкільної освіти орієнтують педагогів на впровадження у практику цілісного підходу до розвитку, виховання і навчання дитини, який передбачає формування життєздатної, свідомої, всебічно розвиненої, творчої особистості. З огляду на це, особливого значення набуває питання розвитку в дітей дошкільного віку креативних здібностей та формування творчого ставлення до життя. Саме тому стає актуальним питання раннього художньо-образотворчого та креативного розвитку дітей. Від того, наскільки правильними будуть підходи до розв'язання цієї проблеми та організовано відповідну освітню роботу, залежить і успішність маленьких вихованців у подальшому житті [12].

Поняття «компетентність», «компетенція», «компетентнісний підхід» широко розповсюдилися в освітянському просторі на початку ХХ століття у зв'язку із дискусіями щодо модернізації освітнього процесу. Логіка нашого дослідження із встановлення сутності поняття «компетентність», «художньо-образотворча компетентність» вимагає чіткого визначення понятійного апарату.

Теоретичний огляд проблеми становлення дефініції «компетентність» широко представлений у роботах Г. Белицької, Н. Бібік, Н. Борбич, М. Докторович, І. Зимньої, М. Мудрика, О. Овчарук, С. Остапенко, О. Пометун, В. Радула, А. Хуторського та ін.[10; 13; 14; 20]. Деякі вчені під компетентністю мають на увазі якісну характеристику особистості, що забезпечує її самореалізацію (І. Зарубінська, А. Кузьмінський, Т. Смагіна); інша група дослідників розглядають це поняття як здатність особистості до будь-якої діяльності (Н. Борбич, Н. Самійленко, Д. Почетбут); цікавим є погляд Р. Сікаленка та А. Зольні, які компетентність розглядають як систему знань, мотивів та здібностей, що дозволяють адаптуватися і розвиватися особистості.

Як зазначає А. Хуторський [14, с.135], компетентність - це володіння особистістю певною компетенцією, що включає її особистісне ставлення до неї та предмету діяльності, це усталена якість особистості. А компетенція визначається як володіння індивідуумом певним колом питань тобто характеризує певну діяльність особистості.

Отже, компетентність - характеристика особистості, що надає їй можливість активно і продуктивно виконувати будь-яку діяльність задовольняючи власні потреби та спираючись на норми.

Говорячи про компетентність дошкільника визначаємо, що це особистісна, складна характеристика дитини, що засвідчує достатню її обізнаність, умілість, вправність у певному колі питань.

Близьким до поняття компетентність є поняття зрілість. Ним позначають найвищий для певного віку поріг розвитку, ступінь його повноти, готовності до чогось. Отже, говорячи про зрілість дошкільника, маємо на увазі міру розвитку - особистісного, розвитку компетентності як інтегральної характеристики.

Проблеми комунікативної компетентності хвилювали вчених багатьох століть. У працях ХІХ ст. значну увагу науковці приділяли ораторському мистецтву, красі слова. Серед сучасних дослідників, праці яких спрямовані на підвищення культури спілкування і мовної культури, виділяються: Б. Антоненко-Давидович, В. Берков, Г. Волкотруб, О. Горбул, О. Сербенська, Т. Чмут, С. Шевчук та ін.

Дослідженням комунікативної компетентності особистості займались Б. Бєляєв, С. Бондар, І. Зимня, А. Леонтьєв, Р. Немов, І. Підласий та ін. Комунікативну компетентність дошкільників різного віку досліджували О. Дронова, Т. Комарова, Н. Сакуліна, О. Ушакова, Н. Фесюкова та ін.

Комунікативна компетентність розглядається вченими як готовність особистості до комунікативної діяльності. Комунікативна функція мовлення дозволяє встановлювати контакти між людьми. В комунікативній функції можна виділити три аспекти: інформаційний (мова виступає як засіб передачі інформації від однієї людини до іншої і від покоління до покоління); виразний (засіб передачі почуттів, відносин, при цьому велике значення мають інтонація, експресивні складові - жести, міміка); мовлення як спонукання до дії, волевиявлення [17].

За визначенням російської дослідниці І. Зимньої [10, с. 13], усі компетентності за своєю природою є соціальними, так як тим чи іншим чином відображають особливості взаємодії, спілкування. Компетентності у широкому значенні слова виробляються, формуються в соціумі, вони є соціальними за змістовим наповненням, виявляються і функціонують у суспільстві. Визначаючи десять основних компетентностей, учена друге місце в ієрархічному порядку надає ціннісно-смисловій компетентності, що включає цінності життя, культури (мистецтво, музика, література), науки.

Отже, можемо зробити припущення, що комунікативна компетентність, будучи за природою соціальною, формується, розвивається і вдосконалюється лише за умови перебування носія мови у колективі, суспільстві в цілому.

Комунікативна компетенція дитини дошкільного віку є здатність будувати спілкування за допомогою мови й охоплює дотеоретичні (практичні) знання мови (фонетики, лексики, граматики), уміння формувати і формулювати думки в слові (побудова тексту), мовленнєву взаємодію з партнером (інтеракція) [10].

Комунікативна компетенція дитини дошкільного віку залежить від: комунікативних інтенцій (утримування в пам'яті сказаного й постійна кореляція плину спілкування з метою мовця, його проміжними та прикінцевими результатами); дотримання комунікативних стратегій, що дають змогу досягти необхідного результату комунікації; знання особистості співбесідника; зворотного зв'язку в комунікації, що передбачає, врахування особливостей адресанта, його соціальних ролей; уміння, володіти навичками декодування "мови тіла" співбесідника; орієнтації і підтримання самого процесу спілкування, тобто контролю за цим процесом, контролю власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо; навичок та вміння завершення комунікації, виходу з неї, контролю за посткомунікативними ефектами.

Аналіз багаторічного досвіду методистів дошкільної роботи дає змогу виділити основі позиції у змісті комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі:

-обізнаність дитини дошкільного віку зі способами та засобами мовленнєвої взаємодії (лінгвістичними та комунікативними);

-адекватність вибору наявних навичок та вмінь, застосування і «зчитування» їх у мовленнєвій взаємодії;

-орієнтація у ситуації спілкування (доцільно добирати мовленнєві та не мовленнєві засоби, виходячи зі змісту ситуації, її учасників, ставлення);

-комплексне, варіативне, творче застосування мовленнєвих і немовленнєвих засобів відповідно до поставленої мети [2].

Структура комунікативної компетентності складається із чотирьох компонентних складників, представлених наступними аспектами:

1) когнітивний складник (ступінь оволодіння знаннями, уміннями, навичками): вміння слухати; навички правильного говоріння; вміння самостійно формувати образний задум мовлення;

2) особистісний складник: готовність до виявлення компетентності; сформованість мотивації; потреба у художньо-естетичному спілкуванні з колективом;

3) цілісно-смисловий складник: сприйняття процесу мовлення як невід'ємної частини свого життя; розвиток вольових якостей, достатніх для здійснення такої діяльності в колективі; розвиток внутрішніх природних, універсальних властивостей особистості;

4) результативний складник: аналіз власного мовлення, здатність до самовдосконалення.

Отже, ми з'ясували різницю між дефініціями «компетенція» і «компетентність», ознайомились із працями науковців, що присвячені дослідження комунікативної компетентності особистості та дошкільників зокрема. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив з'ясувати, що під комунікативною компетентністю розуміється здатність дошкільника користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії. У структурі комунікативної компетентності виділяємо чотири компонентні складники: когнітивний, особистісний, ціннісно-смисловий та результативний. Особливостям формування зазначеної компетентності дошкільників присвячено наступний параграф роботи.

1.2 Особливості формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі

Мета виховання є єдиною для всіх ланок системи освіти, що забезпечує повноцінний всебічний розвиток особистості від народження і протягом усього життя. Реалізація мети здійснюється відповідно до особливостей кожного вікового етапу з орієнтацією на наступність у вихованні повноцінної особистості [22].

Дошкільне дитинство - досить тривалий час розвитку дитини і неповторний за темпами. Завдання виховання на кожному етапі цього періоду мають свою специфіку. Завдання виховання значно ускладнюється у дошкільному віці, коли формуються якості, що визначають подальший розвиток дитини. Концепція дошкільного виховання в Україні передбачає широкі можливості для створення дошкільних закладів, які б найповніше використовували досягнення світової педагогічної думки відповідно до реалій суспільного життя, виховних традицій народу [16].

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні [12] спрямовує на вирішення таких завдань:

- створення належних умов для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального);

- формування механізмів саморозвитку дошкільника, розширення свідомості, сприяння його свідомому існуванню;

- розвиток базових якостей особистості;

- навчання жити у злагоді з довкіллям та собою, адекватно реагувати на події, оптимістично ставитися до життя, довіряти людському оточенню, відчувати себе захищеним;

- підтримка дитячої субкультури, збагачення дитячих видів діяльності;

- створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини основ особистісної культури, залучення до світу національної та світової культур;

- опанування дошкільником навичок практичного життя;

- забезпечення гармонійного та особистісного розвитку, формування ціннісного ставлення до природи, культури, людей і до себе.

Отже, загальною метою виховання дітей дошкільного розвитку є всебічний розвиток дитини, формування базису її особистісної культури. Реалізується така мета в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку.

Однією із складових частин виховання дітей дошкільного віку є формування і розвиток у дітей комунікативної компетентності.

Комунікативна компетентність дошкільників - один з найскладніших видів дитячої творчості. Мовлення - важливий компонент діяльності дітей. Слово збагачує, стимулює рух рук, думки, зображення, що виникають, сприяють утворенню нових словесних образів. Слово і зображення є однаково значущими засобами творення художнього образу, вираження стану, почуттів, відображення самостійної думки дитини [8].

Проблема навчання дітей дошкільного віку словесної творчості спирається на методичні напрацювання з викладанням риторики, початкового навчання. Вона знайшла відображення у працях Є. Тихєєвої, пізніше - М. Коніної, Г. Леушиної, О. Соловйової, Є. Фльоріної тв ін. [3; 8]

Комунікативна компетентність є провідною для дошкільника. Це не випадково, адже саме ця характеристика дитини є природною для неї, важливим засобом самовираження, самореалізації, який виявляється у різних видах діяльності: у сюжетно-рольовій грі - через сюжетоскладання, казкові, ігрові діалоги, сценарії; у пізнавальній діяльності - через вислови-міркування, вислови-пояснення, вислови-запитання, головна мета яких - упорядкувати, систематизувати власні уявлення про довкілля, пояснити невідповідності, незрозумілості, проблеми, з якими постійно стикається дитина; в художньо-мовленнєвій діяльності - через складання за власною ініціативою казок, оповідань, віршів, а також завдяки участі у мовних іграх (дражнили, лічилки, скоромовки, загадки, заклички тощо).

Мовленнєвий розвиток дошкільника -- складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків. Щоб створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку дошкільника, педагогам слід використовувати різні форми роботи: ігри, проблемні ситуації і, звичайно, заняття [14].

Не можливо уявити належний рівень життєвої компетенції людини без оволодіння мовленням. Видатний педагог Костянтин Ушинський зауважував, що рідне слово є основою розумового розвитку й скарбницею всіх знань. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки -- основу її життєвої компетентності, тобто, як влучно висловилася заступник директора Інституту проблем виховання АПН України, доктор педагогічних наук Олена Кононко, «оволодіває наукою і мистецтвом жити серед інших». З огляду на це проблема розвитку мовлення дитини завжди була однією з центральних у дошкільній освіті. Нині ж провідною метою дошкільної лінгводидактики є виховання мовної особистості.

Розвиток цієї якості починається з набуття дитиною вміння встановлювати контакт із партнером у спілкуванні, дотримуючись усталених правил етикету. У повсякденному житті дитина спостерігає і наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Справжнім зразкам комунікативної поведінки має бути притаманна широка палітра емоційно-інтонаційного забарвлення. Старші дошкільнята особливо чутливі до мовлення, його граматичної будови й досить критично ставляться до чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких зазнають певних труднощів. Малюк іще з раннього віку вчиться обирати в загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою, поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій лексичний запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його індивідуаль¬не мовленнєве «обличчя». Так формується мовленнєва особистість.

Оскільки дитина тривалий час перебуває в умовах дошкільного навчального закладу, її головними партнерами у спілкуванні є однолітки та педагоги. Мовленнєва взаємодія здебільшого виникає в ігрових ситуаціях, у побуті, коли діти не лише послуговуються мовними штампами, а й творять власні, неповторні конструкції. Подаємо приклади варіативності мовленнєвого етикету, який, почавши творитися ще в давнину, то зберігає усталені форми, то набирає нових, сучасних рис.

1.3 Педагогічні умови формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі

Оскільки тлумачення поняття «педагогічні умови» щодо окреслення реалізації процесу формування комунікативної компетентності дошкільників відсутнє, уважаємо за доцільне розкрити коротко його сутність. Психолог-педагогічна наука по-різному визначає педагогічні умови: 1)обставина педагогічного процесу, яка є результатом цілеспрямованого відбору, конструювання та використання елементів змісту, методів, прийомів, форм навчання (В. Андрєєв, В. Ледньов); 2) сукупність об'єктивних можливостей, обставин і заходів освітнього процесу, що структуровано та спрямовано на досягнення мети (В. Ляудіс, А. Найн).

Узагальнюючи наведені визначення, пропонуємо розглядати поняття «педагогічні умови» у єдності, взаємозв'язку та взаємодії сукупності обставин, підходів, умов, специфіки організації навчально-виховного процесу у дошкільному закладі.

Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком дошкільників, вихователю-методисту необхідно тримати на контролі як планування, так і проведення занять. Основною метою занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини. Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючись таких умов:

1. Уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мовленнєву активність дітей -- неприпустимо, щоб дорослий говорив більшу частину заняття;

2. Проведення занять підгрупами до 10--12 осіб;

3. Правильне розташування дітей;

4.Забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого навантаження дітей -- надто прості завдання знижують інтерес дітей, послаблюють готовність до подолання труднощів;

5.Здійснення індивідуально-диференційованого підходу -- уміння педагога бачити в колективі кожну конкретну дитину і враховувати її індивідуальні особливості, пристосовуватися до них;

6. Уміння педагога бачити особисті досягнення дитини, а не порівнювати її з іншими дітьми.

У результаті ґрунтовного аналізу наукових доробків сучасних дослідників у галузі дошкільної освіти і процесу формування комунікативних умінь зокрема, нами визначено чотири педагогічних умови ефективного формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі.

Першою педагогічною умовою, на наш погляд, має бути організація оптимального мовленнєвого середовища для дошкільників у навчально-виховному процесі. Для дітей, особливо дошкільників, властиво говорити багато, а значить, забезпечення правильного навколишнього мовленнєвого середовища сприятиме формуванню комунікативної компетентності дітей. Навчально-виховний процес у дитячому садочку передбачає навчальні заняття, виховні заходи, що доречно проводити в ігровій формі. Правильно дібрані ігри, постійні розповіді вихователя про навколишні природні процеси, розучування пісень, віршиків, прислів'їв рідною мовою буде систематично поглиблювати знання дошкільників про мову, її розмаїтість, правильні форми застосування (рід, число, відмінок). Доречно на батьківських зборах долучили батьків до обговорення теми уживання рідної мови в повсякденному житті, слідкуванням за правильністю вимови дітей, постійне збільшення їх словникового запасу.

Друга умова - здійснення індивідуально-диференційованого підходу при формуванні комунікативної компетентності дошкільників. Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком дошкільників, вихователю необхідно тримати на контролі як планування, так і проведення занять. Основною метою занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини. Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Доречними будуть заняття в групах по 10 дошкільників, коли вихователь зможе кожному приділити увагу, послухати кожного, зробити відповідні рекомендації для батьків тих дітей, які займаються вдома додатково. У малих групах цікаво проводити заняття з діалогічного мовлення, розвитку усного зв'язного мовлення.

Третьою педагогічною умовою нами визначено проведення інтегрованих занять з використанням інтерактивних технологій навчання у дошкільному навчальному закладі. Сучасні діти вимагають сучасних засобів навчання. Саме інтерактивні технології навчання, використання мульимедійних, інших технічних засобів навчання допоможуть вихователю зробити заняття цікавим, змістовним, наповнити його різними видами роботи: прослуховування записів, перегляд відео-роликів тощо. За допомогою сучасних технологій навчання дошкільникам можна презентувати записи діалогів для відтворення, робити слайди-таблички на повторення вивченого матеріалу, демонструвати малюнки або репродукції творів мистецтва і обговорювати побачене, тим самим формується естетичний смак, уміння висловити власне судження, збагатити словниковий запас, поглибити знання про багатство і розмаїтість рідної мови.

Четверта умова - рефлексія комунікативної діяльності дошкільників у навчально-виховному процесі. Традиційно в психології розрізняють кілька видів рефлексії: комунікативна - її об'єктом є уявлення про внутрішній світ іншої людини і причини його вчинків. Тут рефлексія виступає механізмом пізнання іншої людини; особистісна - об'єктом пізнання є сама пізнали особу, її властивості та якості, поведінкові характеристики, система відносин до інших; інтелектуальна - проявляється в ході вирішення різного роду завдань, у здатності аналізувати різні способи рішення, знаходити більш раціональні, неодноразово повертатися до умов задачі. Поняття комунікації пов'язані з інформаційними обмінами, що існують між людьми у процесі спільної прикладної діяльності і спілкування. Комунікації - це акт та інформаційний процес встановлення контактів між суб'єктами взаємодії у вигляді вироблення загального сенсу переданої і сприймають інформації. Дії, метою якого є значеннєве сприйняття, називають комунікативними. Спілкування - діяльність, що становить величезне у житті дошкільників і школярів і формує їх самостійну цінність.

Отже, ми припускаємо, що застосування комплексу педагогічних умов, а саме: організація оптимального мовленнєвого середовища для дошкільників у навчально-виховному процесі, здійснення індивідуально-диференційованого підходу при формуванні комунікативної компетентності дошкільників, здійснення індивідуально-диференційованого підходу при формуванні комунікативної компетентності дошкільників, рефлексія комунікативної діяльності дошкільників у навчально-виховному процесі, буде сприятливо впливати на процес формування комунікативної компетентності дошкільників і навчально-виховному процесі ДНЗ.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1. Діагностика початкового рівня сформованості комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі

Перед початком проведення експериментальної роботи з формування комунікативної компетентності дошкільників, нами було встановлено початковий рівень сформованості комунікативних умінь дітей. Робота проводилась на базі ДНЗ № 2 «Вишенька» смт. Кринички Криничанського району Дніпропетровської області, в старших групах дошкільників, то було доречно перевірити початкові уміння і рівень підготовки мовної компетентності перед школою. Задля цього ми використали методику обстеженя мовленнєвої підготовленості дітей до школи. Метою було вивчити та визначити рівень мовленнєвої підготовленості дітей до школи та рівень мовленнєвої активності та сформованості комунікативної компететності.

Хід заняття:

Кожній дитині запропоновано послідовно виконати такі завдання:

а) розглянути сюжетну картинку, відповісти на запитання за її змістом, скласти розповідь;

б) переказати знайоме оповідання;

в) скласти розповідь із власного досвіду на тему, запропоновану дослідником.

Результати дослідження заносяться до таблиці.

У текстовому матеріалі за кожним параметром наводяться конкретні приклади. Дитині пропонують скласти розповіді: за опорними словами, з власного досвіду, на задану тему, переказати твір. Розповіді записують на магнітофонну плівку. Під час прослуховування записів дитина виступає в ролі вчителя й оцінює розповідь, мотивуючи свою оцінку, однією з трьох фішок: червоною -- все правильно, синьою -- є деякі помилки, чорною- багато помилок, незв'язна розповідь. Можна запропонувати оцінити «відповіді» ляльки (записати заздалегідь розповідь із помилками).

Пропонуємо орієнтовні показники комунікативної компетентності: мовленнєва активність, наявність у дитини пізнавальних інтересів; відповідність знань вимогам програми; уміння зосереджувати увагу на пропонованому матеріалі й діяти відповідно до вказівок педагога; зацікавленість у вирішенні загального завдання; наявність потреби відповідати, звертатись із запитаннями, доповнювати відповіді однолітків, виправляти помилки.

Рівні :

-високий - дитина постійно прагне відповідати, бере участь у спілкуванні, шукаючи відповідь на поставлене запитання; готова доповнити товариша, вказати на помилки, яких він припустився у мовленні, виправити їх.

-достатній - дитина зовнішньо пасивна, не виявляє бажання відповідати, проте на запитання вихователя відповідає охоче, хоч і не завжди правильно та повно; виявляє невпевненість, соромиться, нервує.

-низький - під час заняття дитина часто відволікається, не може зосередитися на запропонованій темі.

Найбагатший досвід комунікативної взаємодії діти набувають саме в дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для такої діяльності.

Враховуючи результати діагностики початкового рівня сформованості комікативної компетентності дошкільників та керуючись означеними критеріями, ми отримали наступні показники сформованості комунікативної компетентності в експериментальній і контрольній групах, які представлено у таблиці.

Порівняльна таблиця 1 показників початкового рівня сформованості комунікативної компетентності дошкільників під час констатувального експерименту.

Таблиця 1

Отже, одержані результати констатувального експерименту вимагають створення комплексу педагогічних умов для формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі.

Рис. 1. Діаграма сформованості комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі

Аналізуючи мовленнєву діяльність дошкільників на початковому етапі діагностичної роботи можемо зробити наступні висновки:

- мовленнєва активність у дошкільників сформована на середньому рівні;

- виявлено у дітей активність у пізнавальних інтересах;

- встановлено відповідність знань вимогам програми;

- перевірено уміння зосереджувати увагу на пропонованому матеріалі й діяти відповідно до вказівок вихователя;

- відмічено зацікавленість у вирішенні загального завдання;

- присутня наявність потреби відповідати, звертатись із запитаннями, доповнювати відповіді однолітків, виправляти помилки.

Проте, виникає необхідність у збагаченні словникового запасу дошкільників, збільшенні кількості занять з розвитку усного зв'язного мовлення, формуванні відповідального ставлення до процесу мовлення, формуванні умінь діалогічного мовлення.

2.2 Експериментальна програма формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі

У попередньому параграфі описані результати початкового рівня сформованості комунікативної компетентності дошкільників. Отже, нами встановлено, що половина дітей дошкільного віку орієнтуються в мовленнєвій взаємодії. Так, кількість дітей, які виявили низький рівень комунікативної компетентності становить 26%, дошкільників з достатнім рівнем сформованості комунікативних умінь виявлено 57%. Дітей з низькою сформованою комунікативною компетентністю виявлено 17%.

Заняття з мовленнєвого спілкування бувають комплексними та спеціальними. Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, серед яких: звукова культура, лексика, граматика і власне зв'язне мовлення. Причому останнє є обов'язковою складовою такого заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування (в методичній літературі зустрічається і під іншою назвою -- «домінантне») охоплює лише один компонент мовлення (звукова культура мовлення, лексика або граматика) і проводиться лише один раз на місяць.

Планування занять з мовленнєвого спілкування. Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити протягом місяця три комплексні й одне спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування: на перші три тижні місяця плануються по одному комплексному, а на останній тиждень -- спеціальне заняття. Плануючи комплексні заняття, вихователь слідкує, щоб усі завдання з розвитку мовлення рівномірно чергувалися протягом місяця.

Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь має передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно визначити зміст роботи над кожним завданням із розвитку мовлення на цьому занятті. До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова культура чи зв'язне мовлення) розв'язувати на початку, в середині чи в кінці заняття -- це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої підготовки дітей.

У дослідженні розвитку комунікативних умінь у дітей дошкільного віку важливим моментом є підбір методів і методик вивчення з урахуванням особливостей психічного розвитку дітей даного віку.

У дослідженні використовувалися наступні методи:

Вивчення та аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження.

Вивчення документації на дітей, які брали участь в дослідженні.

Проведення психодіагностичної методики з теми дослідження.

Аналіз отриманих результатів.

Діти дошкільного віку мають ряд психологічних і поведінкових особливостей, знання яких необхідно для того, щоб отримувати достовірні результати в процесі їх діагностичного обстеження.

Для проведення обстеження слід створити відповідну обстановку (небажані яскраві, незвичайні предмети, які можуть відвернути увагу дитини від запропонованих завдань).

Ініціативні, що займають провідну позицію в грі діти, найчастіше, користуються великою популярністю у однолітків (іноді, навіть при вираженій тенденції до негативного домінування), так як уміння організувати цікаву спільну гру - одне з найважливіших якостей, впливають на емоціонал'но-особистісні уподобання дошкільнят.

Діти, що пропонують один-два варіанти гри і не завжди, що представляють собі її хід, ускладнюють або відмовляються розподілити ролі, швидше за все, в ситуації реального спілкування будуть менш активні (вони, як правило, не виступають активними організаторами гри, а лише підтримують її, вносять пропозиції та уточнення, пов'язані тільки з прийнятої ними роллю, а не по всій грі в цілому). Такі діти вибирають для себе середні по значущості ролі (помічників головних персонажів) і займають підрядну позицію в спілкуванні.

Структура процесу формування мовних знань у єдності засвоєння та застосування їх у мовленні. Етапи формування мовних знань:

Засвоєння власне мовних знань. Оволодіння умінням вживати виучувані мовні знання у зв'язному мовленні

І. Початковий етап:

ознайомлення з мовними знаннями (актуалізація знань і досвіду, мотивація навчальної діяльності, виділення і узагальнення істотних ознак поняття, встановлення зв'язків між ознаками, введення терміна, осмислення його актуалізація виучуваних мовних знань доведення поняття).

ІІ. Етап закріплення, корекції, контролю, узагальнення (закріплення істотних ознак поняття та його зв'язків, розрізнення виучуваного поняття від зовнішніх схожих, встановлення між понятійних зв'язків, відпрацювання опорних умінь, підготовка до сприймання наступного матеріалу, розширення уявлення про значення слова, його сполучуваність, функціональну роль, активізація типових синтаксичних конструкцій, розвиток узагальнених способів мовленнєвої діяльності).

ІІІ. Етап застосування здобутих знань (удосконалення мовних знань, розгляд мовних засобів у функціональному аспекті, розвиток умінь розповідати, списувати, міркувати).

Дидактичні цілі уроку мови й мовлення:

- сприймання, осмислення нових знань з лексики, граматики, правопису,

- -розвиток інтелектуальних умінь, усного й писемного зв'язного мовлення,

- -відпрацювання навичок каліграфічного й граматичного письма,

- -удосконалення опорних умінь,

- узагальнення, встановлення між понятійних зв'язків,

- -підготовка до сприймання наступного матеріалу.

2.3 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи

У параграфі висвітлені результати експерименту, що проводився у дошкільному навчальному закладі з метою впровадження педагогічних умов формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі.

Відповідно заняття з художньої літератури різних видів мають різноманітний зміст та форми проведення:

-розігрування забавлянок, утішок, пісень проводяться переважно з дітьми раннього й молодшого дошкільного віку (групові, індивідуально-групові, індивідуальні заняття);

-читання і розповідання казок, бесіда за їх змістом (фронтальні іі групові заняття);

-читання оповідань, бесіда за їх змістом (фронтальні й групові заняття);

-заучування віршів (індивідуальні та індивідуально-групові заняття);

-ігри-драматизації (фронтальні, групові, індивідуально-групові заняття);

-етичні; узагальнювальні бесіди (проводяться лише з дітьми старщого дошкільного віку);

-показ різних видів театру: іграшок, ляльковий, картонажний, магнітний, тіньовий, живих тіней та ін.;

-показ діафільмів (фронтальне, групове), як сучасна альтернатива -- виконання художніх творів у супроводі мультимедійних презентацій;

-перегляд телепередач, мультфільмів (фронтальні, групові та ін. заняття);

-прослуховування аудіозаписів творів художньої літератури та фольклору в акторському виконанні (фронтальні, групові та ін. заняття).

Традиційно етична бесіда, що планується у формі фронтального чи групового заняття, складається з трьох частин.

1. Вступна частина проводиться з метою зацікавлення дітей темою бесіди і має кілька варіантів: проблемна ситуація; зверхня до власного досвіду дітей («Чи сподобалось би вам, якби ваші друзі були нечесними? Чому? Кого ми називаємо чесниіИ опис конкретного факту або події («Хочу розказати вам про випадок, який трапився ...»); читання вірша з подальшим йоґо об говоренням.

2. Основна частина має на меті роз'яснення дітям змісту певної моральної категорії, її усвідомлення, формування позитивний ставлення до її дотримання та складається із запитань і відповіді, спрямованих на аналіз вчинків героїв художніх творів, мотинін поведінки, встановлення причино-наслідкових зв'язків (поведінка -- наслідок), усвідомлення взаємовідносин між людьми. Крім запитань, тут використовуються проблемні ситуації, аналіз прим зок, прислів'їв на тему бесіди, заздалегідь підготовлені непі інсценівки за участю окремих дітей («Петрик і бабуся», «По телефону» і т.д.).

3. Заключна частина проводиться з метою узагальнення уявлень про ту чи іншу норму, виведення морального правила.

Обов'язково в усіх вікових групах ознайомлюють дітей з поезією, заучують вірші напам'ять. Останніми науковими дослідженнями доведено, що заучування віршів -- процес індивідуальний (кожна дитина має свій рівень запам'ятовування), тому не рекомендується проведення фронтальних, групових занять з цією метою. Є доцільним ознайомлення з поетичним твором, дібраним для заучування, проводити на групових заняттях, а його розучування -- індивідуально. Таке заняття проводиться за орієнтовною схемою: комунікативний компетентність дошкільник виховний

1. Зацікавлення дітей (у молодшій групі -- сюрпризний момент іграшка, про яку згадується у вірші, ігрова ситуація; в середній - звернення до власного досвіду дітей, вступна бесіда на тему вірша, старшій -- вступна бесіда за темою вірша, бесіда про творчість поета, його раніше прочитані поетичні твори);

2. Повідомлення назви вірша, його автора. Вихователь читає вірш із пам'яті (1-2 рази, дітям молодшого дошкільного віку -- в ході обігрування);

3. Бесіда за змістом вірша;

4. Повторне читання вірша вихователем (1-2 рази);

5. Читання вірша (1-2 рази) з певним прийомом заучування: ігровим, наочним тощо. Як правило, дітям з високим рівнем запам'ятовування цього достатньо, щоб вивчити вірш;

6. Декламування вірша дитиною, яка його запам'ятала (за її бажанням );

7. Цікаве завершення заняття: психологічний етюд або малювання під музику за змістом вірша.

Отримані результати контрольного етапу експерименту представлені у таблиці 2.

Таблиця 2

Рис. 2. Діаграма показників сформованості комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі під час контрольного етапу.

Отже, оброблені результати констатувального і контрольного експерименту свідчать про ефективність комплексу педагогічних умов формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі. Так, дітей з високий рівнем сформованості комунікативної компетентності виявилося 31% у порівнянні з 17% за результатами діагностики початкового рівня; дошкільників з достатнім рівнем сформованості - 57% і 53% відповідно, низький рівень - з 26% до 16%. Відбулися зміни на усіх рівнях: дітей з достатнім і високим рівнем сформованості комунікативної компетентності стало більше, знизилась кількість дошкільників з низьким рівнем комунікативних умінь.

ВИСНОВКИ

Неможливо уявити належний рівень життєвої компетенції людини без оволодіння мовленням. Видатний педагог Костянтин Ушинський зауважував, що рідне слово є основою розумового розвитку й скарбницею всіх знань. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки -- основу її життєвої компетентності, тобто, «оволодіває наукою і мистецтвом жити серед інших».

Проаналізована наукова література, дала змогу встановити, що комунікативна компетентність розглядається вченими як готовність особистості до комунікативної діяльності. Комунікативна функція мовлення дозволяє встановлювати контакти між людьми. В комунікативній функції можна виділити три аспекти: інформаційний (мова виступає як засіб передачі інформації від однієї людини до іншої і від покоління до покоління); виразний (засіб передачі почуттів, відносин, при цьому велике значення мають інтонація, експресивні складові - жести, міміка); мовлення як спонукання до дії, волевиявлення.

Виявлено, що структура комунікативної компетентності складається із чотирьох компонентних складників, представлених наступними аспектами:

1) когнітивний складник (ступінь оволодіння знаннями, уміннями, навичками): вміння слухати; навички правильного говоріння; вміння самостійно формувати образний задум мовлення;

2) особистісний складник: готовність до виявлення компетентності; сформованість мотивації; потреба у художньо-естетичному спілкуванні з колективом;

3) цілісно-смисловий складник: сприйняття процесу мовлення як невід'ємної частини свого життя; розвиток вольових якостей, достатніх для здійснення такої діяльності в колективі; розвиток внутрішніх природних, універсальних властивостей особистості;

4) результативний складник: аналіз власного мовлення, здатність до самовдосконалення.

Отже, експериментальний шляхом доведено, що комплекс педагогічних умов стане ефективним у формуванні комунікативної компетентності дошкільників. А саме: організація оптимального мовленнєвого середовища для дошкільників у навчально-виховному процесі, здійснення індивідуально-диференційованого підходу при формуванні комунікативної компетентності дошкільників, здійснення індивідуально-диференційованого підходу при формуванні комунікативної компетентності дошкільників, рефлексія комунікативної діяльності дошкільників у навчально-виховному процесі, буде сприятливо впливати на процес формування комунікативної компетентності дошкільників і навчально-виховному процесі ДНЗ.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бєлкін А.С. Педагогіка дитинства (Основи вікової педагогіки).- Єкатеринбург, 1995. - 411 с.

2. Богуш А., Гавриш Н., Котик Т. Методика організації художньо-мовленевої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. - К.: Видавничий Дім Слово, 2006. -175 с.

3. Волков Б.С., Волкова Н.В. Психічний розвиток дитини до вступу до школи.- М.: Педагогічне товариство Росії, 2004. - 144 с.

4. Виготський Л.С. Вибрані психологічні твори. М.: Просвещение, 1986. - 217 с.

5. Давайте пограємо / Под ред. А.А. Столяра, - М.: Просвещение, 1991. - 207 с.

6. Дитяча практична психологія: Підручник / За ред. проф. Т.Д. Марцинковський.- М.: Гардаріки, 2003. - 255 с.

7. Діагностика та корекція психічного розвитку дошкільника / Под ред. Я.Л. Коломинского і Е.А. Панько.- Мінськ, 1997. - 237 с.

8. Єрмолаєва М.В. Психологія розвиваючої та корекційної роботи з дошкільнятами. Серія «Школа для всіх».- М.: Нова школа, 1998. - 144 с.: Ил.

9. Гра дошкільника / Под ред. С.Л. Новосьолова. М.: Педагогіка, 1989. - 133 с.

10. Зимняя И. А. Ключевые компетентности - новая парадигма результата образования // Высшее образование сегодня. - 2003. - № 5 - С. 34 - 44.

11. Клюєва Н.В., Касаткіна Ю.В. Вчимо дітей спілкуванню. Популярне посібник для батьків та педагогів.- Ярославль, 1996. - 234 с.

12. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. К.: Редакція журналу «Дошкільне виховання», 2003.

13. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспектива: Бібліотека освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. - К.: «К.І.С.», 2004, - 112 с.

14. Краевский В.В. Основы обучения. Дидактика и методика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В.В. Краевский, А.В. Хуторской. - М.: Издательский центр «Академия», 2007. - 352 с.

15. Кубенко І.М. Що таке компетентність і як її розуміють в світі / І.М. Кубенко // Теорія та методика управління освітою. - 2010. - Вип. 1 / додаток до електронного журналу. Режим доступу до журн.: //www.time.umo.edu.ua

16. Лаврентьєва Г.П. Культура спілкування дошкільників.- Київ, 1998. - 213 с.

17. Лисина М.І. Спілкування, особистість і психіка дитини.- М.; Воронеж, 1997. - 180 с.

18. Менджерицька Д.В. Вихователю про дитячу гру (посібник для вихователів д. / Саду).- М.: Просвещение, 1982. - 128 с.

19. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське довкілля». К. Мандрівець, 2012. - 20 с.

20. Сучасні підходи до організації педпроцесу в дитячому садку / методичні рекомендації відділу дошкільного виховання НМЦ середньої освіти МОН України // Дошкільне виховання. - 2003. - № 8.

21. Талімончук О. Творимо світ прекрасного / О. Талімончук // Дитячий садок. - 2005. - № 24. - С. 26 - 46.

22. Цибко Л. Юні леді та джентельмени: заняття для старших дошкільнят / Лариса Цибко, Валентина Микитченко // Дошкільне виховання. - 2011. - №4. - С. 22-23.

23. Шульга Л. Розвиток творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку. - Запоріжжя. - «Ліпс», 2001.

ДОДАТКИ

Додаток А