Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему

Особливості навчання шестирічок



Вступ

шестирічний першокласник ігровий навчання

Якісна освіта в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особистості постіндустріальне суспільство. За таких умов пріоритетом є увага до навчального змісту і методик, що формують світогляд, ціності культури, вміння самостійно вчитись, критично мислити, користуватись комп'ютером, здатність до самопізнання та самореалізації особистості, вміння і навички, які необхідні для життєвого й професійного вибору.

Саме школі належить вирішити питання про створення відповідних умов навчання шестирічних учнів з урахуванням психо-фізичних особливостей цього віку. Саме за правильного підбору методів та форм навчання можна розкрити дитину та виховати з неї особистість.

На сучасному етапі реформування освіти одне з головних завдань - створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися протягом життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, визначаючи стратегію радикальної модернізації освіти, гловною її метою вважає створення умов для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості впродовж життя.

Перший клас - той рубіж, де відбувається ламка звичних стереотипів поведінки і формування норм поведінки школяра. Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, змінюється соціальний статус колишнього малюка з'являється нова соціальна роль - «учень». Можна вважати це народженням соціального «Я» дитини. Зміна зовнішньої позиції тягне за собою зміну самосвідомості особистості першокласника, відбувається переоцінка цінностей. Те, що було значущим раніше, стає другорядним, а те, що має відношення до навчання, стає більш цінним.

Важливим у навчанні шустирічок також є наступність дошкільної освіти та початкової. Сучасні тенденції розвитку дошкільної і початкової ланок освіти мають багато спільного, зокрема передбачають орієнтацію на особливості дитини, створення сприятливих умов для формування у неї належної спрямованості, самосвідомості, позитивної самооцінки, самоповаги та шанобливого ставлення до тих, хто її оточує, конструктивних мотивів поведінки, нахилів, потреб характеру, пізнавальних, психічних процесів тощо

У Базовому компоненті дошкільної освіти та Державному стандарті початкової загальної освіти визнається пріоритетність компетентнісного підходу до розв'язання основних завдань дошкільної та початкової ланок освіти. Ці документи покликані забезпечити поетапне становлення дитячої особистості, її фізичний, пізнавальний, соціальний, естетичний розвиток, набуття нею певного практичного досвіду, необхідного для використання у майбутньому житті.

Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально-виховної роботи в дошкільному навчальному закладі на вимоги, які будуть пред'явлені дітям в школі, а з іншого - на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному навчальному закладі та сім'ї знання, навички і досвід дітей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.

Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дошкільного навчального закладу і початкової школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв'язок програм, методів і форм навчання в дошкільному навчальному закладі та початковій школі. Елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв'язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес з шестирічками.

Предмет дослідження - особливості організації навчально-виховного процесу з шестирічками.

Метою роботи є дослідження особливостей шестирічних дітей, та розкриття особливостей навчання шестирічок.

Завдання дослідження:

1) Опрацювати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми «Особливості навчання шести річок».

2) Описати психологічні особливості шестирічок.

3) Виявити особливості організації навчально-виховного процесу з шестирічними дітьми.

4) Дослідити методи навчання шести річок.



1. Специфіка навчання шестирічних учнів

1.1 Психологічні особливості дітей шестирічного віку

Вступивши до школи в молодшому шкільному віці (з 6-7 до 10-11 років) дитина автоматично займає абсолютно нове місце в системі відносин людей: у неї з'являються постійні обов'язки, пов'язані з навчальною діяльністю. [2, с. 248]

Нова соціальна ситуація розвитку вимагає від дитини особливої діяльності - навчальної. Коли дитина приходить до школи, навчальної діяльності як такої ще немає, і вона повинна бути сформована у вигляді умінь вчитися. Саме це і є специфічним завданням молодшого шкільного віку. Головна трудність, яка зустрічається на шляху цього формування, - те, що мотив, з яким дитина приходить до школи, не пов'язаний з вмістом тієї діяльності, яку вона повинена виконувати в школі. Вона бажає виконувати соціально значиму й соціально оцінювану діяльність, а в школі необхідна пізнавальна мотивація.

Початок періоду йде корінням в кризу 6-7 років, коли дитина поєднує в собі риси дошкільного дитинства з особливостями школяра. У дошкільника є дві сфери соціальних відносин - «дитина - дорослий» і «дитина - діти». У школі виникає нова структура цих відносин. Система «дитина - дорослий» диференціюється на «дитина - вчитель» і «дитина - батьки».

Відношення «дитина - вчитель» виступає для дитини ставленням «дитина - суспільство» і починає визначати ставлення дитини до батьків і відносини з іншими дітьми. Якщо в сімейних взаєминах і в дитячому саду є асиметрія, то в школі у вчителя втілені вимоги суспільства, існує система однакових еталонів, однакових заходів для оцінки всіх і кожного. Дитина дуже чуйна до того, як вчитель ставиться до тих чи інших дітей: якщо він зауважує, що у вчителя є «улюбленці», то його ореол руйнується. У перший час діти прагнуть точно слідувати вказівкам вчителя; якщо вчитель по відношенню до правила допускає лояльність, то й правило руйнується зсередини. Дитина починає ставитися до іншої дитини з позиції того, як ця дитина відноситься до еталону, який вводить вчитель.

Специфіка навчання - у привласненні наукових знань. Основну частину змісту навчальної діяльності становлять наукові поняття, закони, загальні способи вирішення практичних завдань. Саме тому умови формування та здійснення навчальної діяльності створюються тільки в школі, а в інших видах діяльності засвоєння знань виступає як побічний продукт у вигляді життєвих понять. У грі, наприклад, дитина прагне краще виконати якусь роль, і засвоєння правил її виконання лише супроводжує основного прагнення. І тільки у навчальній діяльності засвоєння наукових знань і умінь, навичок виступає як основна мета і головний результат діяльності. Дитина під керівництвом вчителя починає оперувати науковими поняттями.

Навчальна діяльність здійснюватиметься впродовж усіх років навчання в школі, але тільки зараз, коли вона складається і формується, вона є ведучою.

Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє, симптом утрати безпосередності який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю, виникає певний момент - з'ясування, що дасть, дитині, конкретна діяльність. Цей симптом виявляється, як внутрішня організація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи не задоволення своїм місцем у стосунках із дорослими, іншими дітьми. Так у перше виникає емоційно-орінтєувальна основа вчинку.

Вже в шестирічному віці дитина набуває деяких навичок навчальної роботи. Вона без вагань залишає гру коли група готується до занять з малювання чи ліплення або виготовлення аплікації. Більш цілеспрямованим і повнішим стає сприймання у дітей цього віку. Дитина з власної ініціативи спостерігає за процесом: проростання рослин, доглядає за квітами. Вона порівняно легше запам'ятовує вірш і повторює текст для кращого запам'ятовування. завдяки цьому досконалішою стає пам'ять шестирічної дитини. Механічне запам'ятовування поступово змінюється довільним і свідомим. Вона вже практично володіє морфологічною будовою мови, інтуїтивно, відчуваючи помилки у мові, вона охоче їх виправляє. У шестирічної дитини помітно виявляється емоційно-вольова спрямованість у досягнення мети. Усе це створює важливі передумови для систематичного навчання в молодших класах.

Психологи (Л.А. Венгер, Я.Л. Коломенський, В.С. Мухіна) у своїх працях розкривають характерні особливості дітей шестирічного віку:

У дітей цього віку достатньо розвинене мовлення.

Для них характерна пізнавальна активність.

У шестирічок переважає мимовільна увага, хоча вони можуть і довільно регулювати свою поведінку, зосереджувати увагу на тому, що їх приваблює.

Це час інтенсивного розвитку пам'яті.

Шестирічки - і реалісти, і фантазери. Їхня уява має велику варіативність та відіграє важливу роль.

Діти дуже довірливі. Мають почуття сорому, гордості. Їхня внутрішня позиція у ставленні до себе: «Я - хороший».

Прагнення до позитивних взаємин із дорослими організовує поведінку дітей-шестирічок. Бажання заслужити схвалення дорослих і симпатію товаришів є одним із основних мотивів поведінки.

У шестирічок почуття переважають над розумом. Їхнє життя це постійні хвилювання з кожного приводу.

Дітям цього віку не вистачає сили волі. Мотиви «хочу» і «потрібно» вступають у суперечність. Щоб зберегти гарні стосунки з дорослими, дитина інколи обманює.

Працездатність у шестирічок є невеликою, тому для них необхідно створити особливий режим праці і відпочинку, використовувати індивідуальний підхід, постійний медичний нагляд. Особливо негативно впливають на працездатність шестирічок шум і галас.

Діти з готовністю виконують вимоги вчителя. Тому потрібно, щоб педагогічний вплив був спрямований на виховання моральних якостей особистості дитини.

Адаптація до нових умов - складний період для малюків. Вони напружені психологічно і фізично.

За даними досліджень, для шестирічок із нормальним розвитком характерною є висока розумова активність. Проте майже у кожному класі зустрічаються діти із затримкою розумового розвитку. З ними необхідно багато працювати і не ототожнювати їх із категорією розумово відсталих дітей.

Шестирічки люблять веселитися і пустувати. Це їхній природний стан.

Є категорія дітей із невротизмом, неврозом, неврозом страху, неврозом нав'язливих станів, неврозом нетримання сечі (енурез), заїканням. Тільки особлива турбота вчителя, доброзичливий стиль спілкування з цими дітьми в колективі сприятиме попередженню та подоланню їхніх негативних психічних станів.

У цьому віці вже є лідери: справжні і неформальні. Вчителеві дуже важливо спрямувати дітей до справжнього лідера.

Звісно, велике значення для розвитку шестирічок має навчання, але особливе місце в їхньому житті посідає гра. Усвідомлену мету шестирічкам найлегше побачити у процесі гри, Ставлення до гри і правила гри є у цьому віці своєрідною школою соціальних відносин. Гра розвиває здібності дітей аналізувати свої дії, вчинки, мотиви, а також співвідносити їх з діями, вчинками та мотивами інших людей.



1.2 Анатомо-фізіологічні особливості молодшого школяра

Зростає рухливість нервових процесів: у віці 6-7 років збудження домінує над гальмуванням. Вони вирівнюються лише до 2-3 класу. Так, в цей віковий період виявляються добре вираженими індукційні відносини між збудженням і гальмуванням, і при цьому відзначається здатність послідовного гальмування до швидкої концентрації. У віці 7-10 років основні нервові процеси у дитини за своїми характеристиками наближаються до таких як у дорослої людини. [3, с. 96]

Опорно-рухова система: продовжує розвиватися скелет і відбувається його окостеніння. Продовжує розвиватися м'язова тканина: краще розвинені великі м'язи, дрібні гірше. До 6-7 років відбувається освоєння основних навичок, поліпшується координація рухів, дитина вчиться володіти своїми рухами. Інтенсивно зростає м'яз серця, тому воно порівняно витривале. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові й інтенсивно наростає маса мозку.

У дитини ще висока стомлюваність. Зростання фізичної витривалості, підвищення працездатності носять відносний характер, і в цілому для дітей шестирічного віку залишається характерною висока втомлюваність. Їх працездатність зазвичай різко падає через 25-30 хв уроку і після другого уроку. Діти дуже стомлюються в разі відвідування групи продовженого дня, а також при підвищеній емоційній насиченості уроків і заходів. [3, с. 35]

У перехідний період від дошкільника до молодшого школяра відбувається скачоку рості. На тлі цих анатомо-фізіологічних змін відбувається пізнавальний та особистісний розвиток молодших школярів.

Все це винятково важливо тому, що початок шкільного життя - це початок особливої ??навчальної діяльності, що вимагає від дитини не тільки значного розумового напруження, а й великої фізичної витривалості. [3, с. 93]

Активно розвивається у молодших школярів м'язова система збільшується вага усіх м'язів, щодо ваги тіла, що сприяє зростанню фізіологічної системи, підвищеної здатності організму до відносно тривалої діяльності.

Дрібні м'язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще не досконало координують дрібні рухи рук. Першокласникові важко писати в межах рядка, спрямувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які швидко викликають втому. Тому варто проводити фізкультхвилинки, які розслаблюють дрібні м'язи пальців і кисті. Протягом молодшого шкільного віку діти набувають здатності розділяти навантаження на різні групи м'язів. Їхні руки стають координованішими, точнішими, удосконалюється техніка письма.

Продовжується ріст серцевого м'яза. Артерії у молошого школяра дещо ширші ніж у дорослого, що зумовлює особливість його артеріального тиску.

Чистота серцевих скорочень у нього стійкіша ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється.

Діти цього віку дихають з більшою частотою, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря.

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодшому шкільному віці відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливість для цілеспрямованої вольової поведінки.

Нервовій системі властива висока пластичність, що забезпечує її здатність фіксувати впливи середовища, готовність реагувати на них. Підвищується рухливість нервових процесів, що дає змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимоги вчителя.

В молодших школярів вища, ніж у дошкільнят урівноваженість процесів збудження та гальмування. Хоча процеси збудження все-таки переважають.

Зростає роль другої сигнальної системи (мови) в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, утворенні тимчасових первинних зв'язків, вироблення певних дій та операцій, формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинені всі органи чуття, деякі з них мають певні особливості. Так очі, завдяки пластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не стежити за їхньою поставою, це може спричинити підвищення очного тиску, нечіткість зображень на сітківці, короткозорості.

Фізіологічний розвиток молодшого школяра зумовлений формуванням організму, що викриває нові можливості для його діяльності, розгортання та поглиблення зв'язків з соціальним оточенням. Водночас дозрівання стимулюється і впливами зовнішнього середовища, про що свідчить загальне прискорення фізіологічного розвитку дітей.

1.3 Розвиток особистості молодших школярів

У молодшому шкільному віці йде активне формування особистості. Закладаються основи багатьох психічних якостей. На основі наслідування дорослому формується характер. Молодший школяр імпульсивний і лише до третього класу з'являється стриманість як риса характеру.

Особливості: безмежна довіра, наївне ігрове ставлення до світу.

Відбувається усвідомлення себе як школяра. В віці семи-одинадцяти років дитина починає розуміти, що вона представляє собою якусь індивідуальність, яка, безумовно, піддається соціальним впливам. Вона знає, що зобов'язана вчитися і в процесі навчання змінювати себе, привласнюючи колективні знаки (мова, цифри, ноти та ін), колективні поняття, знання та ідеї, які існують у суспільстві. У той же час він знає, що відрізняється від інших і переживає свою унікальність, свою «самість», прагнучи утвердити себе серед дорослих і однолітків. [4, с. 114]

Відбувається засвоєння моральних норм і правил. Молодшим школярам вказують досить широкий звід норм правил поведінки, якими вони повинні керуватися у взаєминах з учителем і дорослими в різних ситуаціях, при спілкуванні з однолітками, під час перебування у громадських місцях і на вулиці. Будучи сформованими, у дитини в цьому віці, такі моральні якості стають внутрішнім і органічним надбанням особистості.

Неадекватна самооцінка, залежить від результатів навчальної діяльності і відносин до нього вчителя. У самооцінку включається когнітивний (знання про себе) і емоційний компонент (відношення до себе). Таким чином, оцінка навчальної діяльності перебудовує мотиваційно-потребностную сферу молодшого школяра, емоційно-ціннісного ставлення до себе, тобто джерелом для виникнення адекватних і неадекватних самооцінок.

Крім того, від самооцінок навчальної діяльності залежать і самооцінки та інших видів діяльності, самооцінка може домінувати як домінуючого мотиву своєї діяльності і поведінки.

Емоційна сфера. З моменту, коли дитина пішла в школу, його емоційний розвиток більше, ніж раніше, залежить від того досвіду, який він здобуває поза будинком. Молодші школярі більше врівноважені, зменшується кількість імпульсивних реакцій. Життєрадісний, бадьорий, живий, веселий настрій - це норма. Вони вже вміють управляти своїми настроями, а іноді навіть маскувати їх. Більш стримано виражаються негативні емоції, спостерігається посилення стриманості і усвідомленості в прояві емоцій, підвищення стійкості емоційних станів, вміння володіти собою.

Страхи дитини відбивають сприйняття навколишнього світу, рамки якого тепер розширюються. Незрозумілі і вигадані страхи минулих років змінюються іншими, більш усвідомленими: уроки, уколи, природні явища, відносини між однолітками. Час від часу у дітей шкільного віку з'являється небажання йти до школи. Симптоми (головний біль, кольки в шлунку, блювота, запаморочення) широко відомі. Це не симуляція, і в таких випадках важливо якомога швидше з'ясувати причину. Це може бути страх перед невдачею, боязнь критики з боку вчителів, страх бути відкинутим батьками або однолітками. У таких випадках допомагає дружньо-наполеглива зацікавленість батьків у відвідуванні дитиною школи.

У системі міжособистісних відносин формується самолюбство, почуття відповідальності, почуття довіри, емпатія, почуття гніву, сорому і невдоволення. З'являються амбівалентні переживання - прагнення виправдати очікування.

Мотиваційна сфера. Мотив впливає не тільки на навчальну діяльність, але і на ставлення дитини до вчителя, школі, фарбуючи їх у позитивні або негативні тони. Наприклад, якщо дитина навчається, щоб уникнути покарання з боку авторитарних, вимогливих батьків, навчальна діяльність протікає напружено, зі зривами, забарвлена ??негативними емоціями, тривожністю. І навпаки, вчення заради пізнання робить його легким, радісним, захоплюючим - «вченням з захопленням».

О.М. Леонтьєв виділяв мотиви розуміються і реально діючі, усвідомлювані і неусвідомлювані, провідні та другорядні. Всі вони присутні в діяльності молодшого школяра. Але треба розрізняти мотиви, породжувані самою навчальною діяльністю, пов'язані безпосередньо зі змістом і процесом навчання, і мотиви, що лежать за межами навчальної діяльності (широкі соціальні чи вузкоособисті мотиви дитини). Встановлено, що мотиви, пов'язані з самою навчальною діяльністю, ще не є в молодшому шкільному віці ведучими. У них переважають 3 групи мотивів:

- широкі соціальні,

- узколічностние,

- навчально-пізнавальні мотиви.

Широкі соціальні мотиви молодших школярів виглядають як мотиви самовдосконалення (бути культурним, розвиненим) і самовизначення (після школи продовжувати вчитися або працювати, обравши професію). Той факт, що дитина усвідомлює суспільну значимість навчання, створює особистісну готовність до школи і позитивні очікування до неї як результат соціальної установки. Ці мотиви виступають, як розуміються і пов'язані з далекими, відстроченими цілями. До них примикають мотиви обов'язку і відповідальності, які спочатку не усвідомлюються дітьми, але реально діють у формі сумлінного виконання завдань вчителя, прагнення відповідати всім його вимогам.

Проте ці мотиви властиві далеко не всім дітям, що пов'язано з:

1) Неточним розумінням відповідальності і безвідповідальності в цьому віці.

2) Некритичним ставленням до себе і часто - завищеною самооцінкою.

Вузкоособисті мотиви виступають у вигляді прагнення отримати хорошу оцінку, заслужити похвалу вчителя або схвалення батьків, уникнути покарання, отримати нагороду (мотиви добробуту) або у формі бажання виділитися серед однолітків, зайняти певне становище у класі (престижні мотиви).

Навчально-пізнавальні мотиви прямо закладені в самій навчальної діяльності та пов'язані з утриманням та процесом навчання, з опануванням, перш за все, способом діяльності. Вони виявляються в пізнавальних інтересах, прагненні долати труднощі в процесі пізнання, проявляти інтелектуальну активність. Розвиток мотивів цієї групи залежить від рівня пізнавальної потреби, з якою дитина приходить до школи, і від рівня змісту та організації навчального процесу.

В основі мотивації, пов'язаної зі змістом і процесом навчання, лежить пізнавальна потреба. Вона народжується з більш ранньої дитячої потреби у зовнішніх враженнях і потреби в активності, наявних у дитини з перших днів життя. Розвиток пізнавальної потреби неоднаково в різних дітей: у деяких вона виражена яскраво і носить «теоретичний» напрям, в інших сильніше виражена практична орієнтація, у третіх вона взагалі дуже слабка. [4, с. 185]

У цілому, мотиваційна сфера за період молодшого шкільного віку поступово переходить від аморфної однорівневої системи спонукань до ієрархічній побудові системи мотивів. [4, с. 120]

Відносини з дорослими. Вони диференціюються відносно вчителя і батьків. Вчитель - це значуща і авторитетна постать. Довіра і тяга до вчителя не залежать від якостей самого викладача. В кінці 2-го до початку 3-го класу фігура вчителя знижує свою значимість.

Сімейні стосунки цілком підпорядковані шкільному життю. Зміст спілкування з батьками визначається шкільною тематикою. Емоційна залежність від батьків у дитини знижується. Але контроль з боку батьків ще має своє виховне значення. Для дитини важливі реакції батьків. А батьки, оцінюючи результати праці дитини, формують у нього почуття вмілості.

Відносини з однолітками. Починаючи з шестирічного віку, діти все більше проводять часу з однолітками. Популярні діти зазвичай добре адаптуються, відчувають себе серед однолітків комфортно і, як правило, здатні до співпраці. Інтерес до однолітків особливо загострюється до 2-3 класу і це завжди «дзеркальне» відображення оцінок вчителя. Форма відносин з однолітками приятельські і товариські відносини. Формуються перші дружні об'єднання. Взаємовідносини виникають ситуативно і найчастіше територіально.

Дитячі групи однорідні за статевою ознакою. Молодші школярі виявляють величезний інтерес до старшокласників.

Основні новоутворення молодшого школяра:

- Довільність;

- Внутрішній план дії;

- Особистісна рефлексія;

-Інтелектуальна рефлексія.

Довільність. Здійснення навчальної діяльності можливе тільки в тому випадку, якщо дитина привчається управляти своїми психічними процесами і поводженням у цілому. Це дає можливість підпорядковувати свої безпосередні «хочу» на необхідні вчителю і шкільній дисципліні «треба» і сприяє формуванню довільності як особливої, нової якості психічних процесів. Вона проявляє себе в умінні свідомо ставити цілі дії і навмисно шукати і знаходити засоби їх досягнення, подолання труднощів і перешкод.

Внутрішній план дії. Необхідність контролю і самоконтролю, вимоги словесних звітів та оцінок формують у молодших школярів здатність до планування і виконання дій подумки, у внутрішньому плані. Необхідність розрізняти зразки міркування і самостійні спроби їх будувати припускають у молодшого школяра формування вміння як би з боку розглядати і оцінювати власні думки та дії. Це вміння лежить в основі рефлексії. [4, 69-101.]

Особистісна рефлексія. З'являється прагнення на все мати свою точку зору. У них також з'являються судження про власну соціальну значущість - самооцінка. Вона складається завдяки розвитку самосвідомості та зворотного зв'язку з тими, чиєю думкою вони дорожать. Висока оцінка зазвичай буває у дітей в тому випадку, якщо батьки ставляться до них з зацікавленістю, теплотою і любов'ю. Молодший шкільний вік - завершення розвитку самосвідомості.

Інтелектуальна рефлексія. Мається на увазі рефлексія в плані мислення. У шкільні роки здатність зберігати та видавати інформацію з пам'яті вдосконалюється, розвивається метапамять. Діти не тільки краще запам'ятовують, а й здатні міркувати про те, як вони це роблять.

Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легковажність, наївність, погляд на дорослого знизу вгору. Але він вже починає втрачати дитячу безпосередність в поведінці, у нього з'являється інша логіка мислення. [4, с. 120]



1.4 Особливості організації роботи з шестирічними першокласниками

Особливістю сучасної організації навчально - виховного процесу у початковій школі є впровадження особистісно - орієнтованої моделі, за якої учень виступає суб'єктом взаємодії як з однолітками, так і з вчителем. За цих умов у дитини формуються потреби і вміння у самовиявленні, саморозвитку, самоствердженні, здатності досягати успіхів у пізнавальних і моральних починаннях.

У перший рік навчання маленький учень сприймає і засвоює шкільні норми, у нього з'являється цікавість до змісту шкільного життя, зміцнюється віра у власні сили. Вчителям, які працюють з шестилітками, необхідно пам'ятати про неприпустимість механічного переносу форм і методів роботи з семирічними школярами на шестирічних учнів.

Навчання має забезпечити поступовий вихід учня з ігрової діяльності і входження його в навчальну - провідну в молодшому шкільному віці. Багато в чому успішність цього процесу визначається змістом навчання, яке дитина засвоює в цей період, і способами привласнення нею цього змісту.

Шестирічний учень не може одразу прийняти й засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі цих норм. У першокласника знання норм поведінки й оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігається. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої вміння. Шестирічний учень часто зазнає труднощів у ході взаємодії з однолітками. Першокласник емоційно важко переживає власні невдачі, але виявляє ініціативу критиці однолітків.

Є виділені основні етапи роботи вчителя з організації навчального співробітництва у першому класі

Ознайомлення першокласників зі спеціальними засобами, що допоможуть учням побачити значення маленьких досягнень кожного в загальному просуванню вперед усього класу і в одержанні колективного результату.

Створення разом з учнями особливих засобів, що допоможуть шестирічкам зафіксувати новоутворення, які характеризують клас як колективний суб'єкт навчальної діяльності.

Створення ситуацій, коли першокласникам необхідне співробітництво з однокласниками.

Організація процесу формування норм навчального співробітництва самими дітьми (разом із учнями 3-4 класу).

Уже в перші місяці навчання в класі виникають ситуації, коли під час загальнокласної дискусії учні підхоплюють і розвивають ідеї один одного не звертаючись безпосередньо до вчителя. Для того щоб першокласники побачили і оцінили нове для них уміння брати участь у навчальному діалозі, вчитель фіксує цю ситуацію у вигляді ланцюжка, кожна ланка якого відображає дитячі репліки що приводять весь клас до якісно нового розуміння розглянутої проблеми.

Під час виконання завдань у парах і в групах серед дітей виникають проблеми у спілкуванні, а іноді й конфлікти. Такі ситуації природні. Завдання вчителя - допомогти першокласникам розібратися в них конструктивно. Під час загальнокласної дискусії, працюючи в парі чи в групі, вчитель задає мовні зразки взаємодії з першокласниками, заохочує учнів, щоб вони самостійно, без допомоги дорослого користувалися ними.

У роботі з шестирічними учнями надзвичайно важливо вдале використання унаочнення. Для засвоєння норм ведення навчального діалогу учням пропонується звертатися до спеціальної таблиці, в якій у словесній формі зафіксовуються варіанти конструктивного звертання учнів один до одного (наприклад,» ти правий,…», «я можу довести, що…», «мені сподобалася думка про…», «я хочу додати до цього висловлення…» та ін.) Попередньо ці варіанти обговорюються з першокласниками.

Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета - частина ігровою ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і не нав'язливо. Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам'ятати і запам'ятовує більший обсяг матеріалу ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх, проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і «керівника і підлеглого». Цінність ігрової діяльності виявляється і втому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу.

Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

Дидактична мета різноманітна:

розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

розвиток уяви, спостережливості;

розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

розвиток уміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри;

формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки тощо.

Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності

Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов» зково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень. Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об'єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумував цікавий хід у грі, допомагав друзям

Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обмірковувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей.

Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці.



1.5 Ігрове навчання на уроках з шестирічними дітьми

В учнів шестирічного віку, як і в дошкільнят, переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образний характер мислення, практичне ставлення до розв'язування завдань (спрямованість уваги на результат, а не спосіб дії). Зважаючи на ці риси дітей, доцільно в роботі з ними на уроках з кожного предмета систематично застосовувати елементи гри у поєднанні з бесідою, елементами самостійної роботи, спостереженнями.

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особистостей дітей та рівня (його) їхнього розвитку, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або всім класом. Сюжетно-рольові ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати школярам, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального процесу. Ці ігри повніше реалізували підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботу.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в рівних ситуаціях, поглиблює набуті раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Гра - творчість, гра - праця. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання й виховання дітей. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особливості

Ігрова діяльність на уроках математики

Під час використання на уроках математики ігрового методу навчання необхідно дотримуватись таких основних вимог:

- ігрове завдання повинно за змістом збігатися з навчальним, тобто ігровою має бути лише форма його поставки;

- математичний зміст гри має бути посильним для кожної дитини, оскільки гра буде цікавою тоді, коли в ній братимуть участь усі діти;

- підсумок гри має бути чітким і справедливим.

Таким чином, гра у процесі навчання шестирічних дітей математики стає важливим засобом розвитку їхнього інтересу до вивчення цієї дисципліни.

Готуючись до проведення ігор та ігрових ситуацій, учитель має продумати:

· які математичні вміння і навички вони повинні формувати у дітей;

· які виховні завдання вони мають реалізовувати (виховання вольових якостей, почуття довіри, взаємодопомоги, дружби, уміння підкорювати свої власні інтереси учнів класу);

· який матеріал краще використовувати для гри;

· як за мінімально короткий час ознайомити дітей з правилами гри;

· чітко визначити час проведення гри та організацію її проведення (змагання між окремими дітьми, командами-групами, класу, активна участь усіх дітей);

· можливу зміну правил гри у разі необхідності активізації всіх дітей;

· підбиття підсумків гри.

У процесі навчання шестирічних дітей наочність має бути нерозривно пов'язана з практичною діяльністю самих дітей. Тобто все, що показує вчитель за допомогою демонстраційного матеріалу, кожна дитина зможе виконати на своєму робочому місці. При цьому, звичайно, кількість дидактичного матеріалу, який повинен мати кожен учень значно зростає.

Ігри-подорожі

Величезний виховний потенціал містить у собі така синтетична форма виховної роботи, як гра-подорож. Вона дозволяє цілісно організувати дитячу діяльність на тривалому проміжку часу.

Організація і проведення ігор-подорожей у початковій школі має відповідати певним вимогам, серед яких, на нашу думку, важливими є такі:

чітке формулювання виховної мети гри-подорожі та підпорядкування їй змісту діяльності на всіх етапах проведення гри;

ь розробка маршруту і складання карти гри-подорожі;

ь попередній підбір і виготовлення необхідних атрибутів (ігрового реквізиту, маршрутних листків, художньо-ілюстративного матеріалу та ін.);

ь варіативне використання під час гри-подорожі різноманітних форм виховної роботи (бесід, конкурсів, творчих годин, театралізованих дійств, свят тощо) задля оптимізації виховного впливу в цілому;

ь обов'язкове узгодження складності завдань та часового регламенту з віковими можливостями учнів;

ь залучення до підготовки і проведення абсолютно всіх учнів класу, з метою активізації творчого потенціалу кожної дитини.

Ігри, які можна проводити на уроках навчання грамоти, умовно поділимо на такі види:

1.Ігри добукварного періоду.

2.Ігри букварного періоду.

3.Ігри післябукварного періоду.

Ігри добукварного періоду

Гра є провідною діяльністю для дітей шестирічного віку. Майже все життя дитини проходить в ігровій діяльності. Весь урок у дітей цього віку пронизаний грою, але грою не заради розваги, а грою навчальною, що вимагає складних розумових операцій, аналізу і синтезу.

Кількість ігор на уроці повинна бути розумна. Доречно подумати і поетапний їх розподіл: на початку уроку гра повинна допомогти зацікавити, організувати дитину; в середині уроку гра повинна націлити на засвоєння теми; в кінці уроку - може носити пошуковий характер. Але на кожному етапі уроку вона повинна бути цікавою, доступною, включати різні види діяльності учнів. При організації гри на уроці важливо продумати і те, в якому темпі вона буде поводитися.

Гра дасть змогу дитині опанувати також основи грамоти. Враховуючи складність звукових спостережень, навчання у добукварний період слід організовувати так, щоб шестилітки сприймали його в ігровій формі, не перевтомлювалися, щоб воно не викликало негативних емоцій.

Уся навчально-виховна робота з рідної мови з дітьми-шестилітками повинна ґрунтуватися на принципі гра-навчання, гра-виховання, оскільки в цьому віці гра для дітей - серйозна діяльність. Заняття, на яких діти оволодівають звуковою системою рідної мови, як і інші, перетворюю в цікаві вправи ігрового характеру.

Ігри післябукварного періоду

Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина - важлива моральна, політична, економічна задача нашого суспільства. Роль книги в цьому процесі і важко переоцінити.

Всім давно відомо, що знання, фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння зв'язно, логічно і образно розповідати виховуються читанням.

Дитяча художня книга - це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в його життя якомога раніше, тому що вона незамінима у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності тощо.

Від учителя початкових класів в значній мірі залежить, чи полюблять діти читання або залишаться байдужими до літератури, чи стануть вони друзями книги і постійними її читачами, такими чином здобуваючи широту кругозору, міцні знання, чи знайдуть самих себе.

При навчанні читати недостатньо сьогодні лише кілька разів повторювати один і той же текст. Ця робота швидко втомлює дітей одноманітністю. Саме таким дієвим інструментом, за допомогою якого можна зацікавити учнів, викликати інтерес до виучуваного матеріалу є гра.

Значну увагу треба приділяти добору гри. Відповідно до навчально-виховних завдань виготовляю наочних посібників, придумати цікаві ігрові ситуації, намітити прийоми і способи, які б пов'язували програмний матеріал з грою, необхідний ступінь власної участі в ній, щоб розширювалося поле ігрової самостійності дітей. Навчити їх правильному спілкування, дотримання правил. Особливо це необхідно для успішного проведення змагань, конкурсів, коли учням доводиться співвідносити свої дії з діяльністю інших, досягти спільних результатів, в яких зацікавлена вся команда.

Щоб одна й та ж сама гра не набридла, через певний час треба вносити в неї деякі зміни, ускладнюючи завдання, враховуючи засвоєний матеріал, індивідуальні особливості дітей. Поступово цікава гра, мовленнєва творчість переростають у навчальну працю.

Гра знімає нервове перевантаження. Саме завдяки ігровим формам занять вдається залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити в свої сили.

Основне завдання післябукварного періоду - вдосконалювати навички читання першокласників, відпрацьовувати темп, правильність і виразність читання. Які безпосередньо залежать від усвідомленості змісту тексту. Одне із завдань після букварного періоду - підготувати учнів до роботи з читанкою.

Отже, залежно від теми уроку - навчання грамоти, його структури, рівня підготовленості дітей, запропоновані ігри на окремих етапах стануть активним засобом зацікавленості. Фантазія, казка, гра - це частка духовного життя дітей.

1.6 Досвід Ш. Амонашвілі з проблеми виховання та навчання дітей шестирічного віку

Амоношвилі Шалва Олександрович, грузинський педагог-новатор, доктор психологічних наук, вчений, працював з діьтми дошкільного і молодшого шкільного віку.

В своїй праці Ш.О. Амонашвілі «Добридень, діти!» автор розповідає про свій досвід навчання шестилітніх дітей в школі, спираючись на свою багатолітню педагогічну практику. Треба зазначити, що на час випуску книги (1983), проблема навчання дітей шестилітнього віку була дуже актуальною, оскільки це було певним новаторством, а тому було необхідно уважно поставитися до цього питання.

Цю книгу називають «поетичною педагогікою», оскільки вона подається не просто в теоретичному викладі сутності проблеми, а у вигляді розповіді Амонашвілі майже про кожний день його роботи з експериментальним класом, зупиняючись на тих питаннях, вирішення яких потребує детального розгляду. «Починаючи роботу над цією книгою, я поставив перед собою задачі: осмислити підготовчий клас крізь призму цілостної системи початкової та по можливості середньої школи. показати шестирічну дитину не тільки як учня, але, в першу чергу як зростаючу Людину, яка має своє життя та складні взаємовідносини з оточуючими. в залежності від цього показати, що кожна дитина може бути пізнаною та вихованою тільки з врахуванням її дійсного життя, її радощів та суму, потребувань та намагань, здібностей та сподівань. продемонструвати, що шестирічні діти - це особлича категорія, і в роботі з ними не можна механічно використовувати звичайні методи роботи з першим класом».

Людину, яка має своє життя та складні взаємовідносини з оточуючими; в залежності від цього показати, що кожна дитина може бути пізнаною та вихованою тільки з врахуванням її дійсного життя, її радощів та суму, потребувань та намагань, здібностей та сподівань; продемонструвати, що шестирічні діти - це особлива категорія, і в роботі з ними не можна механічно використовувати звичайні методи роботи з першим класом».

Для автора було важливо описати, по-перше, загальний підхід до організації шкільного життя дітей, по-друге, творчу лабораторію педагога.

Однією з перших задач, які постають в книзі, це потрібно чи непотрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі: це забирає в них дитинство чи за правильними методиками це розвичає дітей, готуючи їх до першого класу. Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можно розкрити дитину та зробити з неї особистість.

Першою з проблем, які спіткають шестирічну дитину в школі, це перелік правил шкільної поведінки. Амонашвілі зазначає, що кожний учень має сам, спілкуючись з однолітками, встановлювати характер відносин, правил своєї поведінки в суспільстві. Під «сам», автор має на увазі, організований ним процес виховання, який приведе до виникнення у дитини самостійних етичних висновків.

Педагог має чітко підходити до питання організації перерв між уроками. Вони мають бути організовані таким чином, щоб пустощі дітей не заборонялися, а були скеровані в тому напрямку, який буде розвивати дитину. В своєму експерементальному класі автор повісив дошку для малювання крейдою, а також папір для розмалювання олівцями. Був використаний магнітофон для того, щоб діти могли вчитися розпізнавати музичні твори, а також надади вихід своїй енергії, танцюючи під цю музику, тощо.

Що стосується певних предметів, наприклад рідної мови, російської мови (на той час теж рідною), математики, то автор подає свій досвід як можна навчити дітей правильно розуміти завдання предметів, використовувати наглядні матеріали, допомогати один одному, доводити свою точку зору, та поважати право кожного учня виказкати власну. Амонашвілі зупиняється на тому, що необхідно педагогу завжди слідкувати за своїми питаннями, оскільки вони сприймаються дітьми не зовсім так як те здається вчителю. Автор розповідає про його методи подолання феномену Піаже, яке досить розповсюджене у дітей, тобто коли, діти плутають кількість речей з ії розміром.

Звертаючи увагу на ігри, які необхідно використовувати у роботі з шестирічними дітьми, автор говорить про те, що «педагогічними можна вважати ігри, які підвищують дітей - всіх разом і кожного зокрема до рівня його престижу, ті ж ігри, які можуть принизити дитину навіть трохи, є непедагогічними, і їх не можна проводити на уроках».

За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач.

Узагальнюючи свою роботу, автор виділяє по 10 питань, на які він категорично відповідає «так» чи «ні».

Питання, на які дається відповідь «ні!»:

1. Чи можна використовувати в підготовчому класі досвід роботи з І класом без змін?

2. Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя?

3. Чи можна дітям ставити оцінки?

4. Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання?

5. Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще?

6. Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках «не рухаючись»?

7. Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?

8. Чи можна залишати дітей на другий рік?

9. Чи можна вимагати дітей приходити в шкільній формі з портфелями?

10. Чи можна приймати в підготовчий клас дітей, яким до 6 років залишається 2-3 місяці?

Питання з відповіддю «так!»:

1. Чи потрібна спеціальна методика для викладання в підготовчому класі?

2. Чи можна використовувати тут досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з дитячих садків?

3. Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні матеріалу?

4. Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх?

5. Чи потребує педагог бути артистичним в роботі з дітьми?

6. Чи можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір?

7. Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей?

8. Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з роботами дитини?

9. Чи потрібно, щоб діти оцінювали урок?

10. Чи потрібно проводити відкриті уроки для батьків?

Перелік цих питаннь систематизує досвід та уявлення Ш. Амонашвілі про виховання та навчання дітей шестирічного віку в підготовчих класах школи.



2. Методологічні особливості навчання дітей шестирічного віку

Я проходила практику у школі №49 в 1-а класі.Під час цієї практики я змогла побачити, що навчання шестирічок відрізняється від навчання вже більш дорослих дітей. Також я переконалася в тому, що провідною діяльністю цих дітей є гра. Протягом практики я провела багато уроків з використанням гри.

Хочу представити вам декілька конспектів уроку з використанням гри.

Клас: 1-А

Тема: Буква «Ї», позначення нею сполучення звуків [йі]. Звуковий аналіз слів, опрацювання вірша А. Камінчука «В зеленій діброві» та тексту «На екскурсії»

Мета: ознайомити учнів із буквами Її, та їх звуковим значенням; формувати навички швидкого читання; продовжувати роботу над звуко - буквеним аналізом слів; розвивати навички виразного читання; виховувати любов та бережливе ставлення до рідного краю.

Обладнання: карта подорожі, ілюстрації Києва, дерево, каштани, склади у фруктах, їжачок, поїзд.

Література: підручник М.С. Вашуленко «Буквар», 1 кл., методичний посібник.

Хід уроку

І. Організація початку уроку.

1. Привітання.

Дзвенить дзвінок

Починається урок,

Будемо старанно працювати

Щоб мову рідну гарно знати!

2. Перевірка готовності до уроку.

- Діти, приберіть все зайве з парт, залишіть тільки підручник.

3. Психологічний настрій на урок.

- Сьогодні у нас буде дуже цікавий урок, тож я бажаю вам гарного настрою та успіхів.

ІІ. Повідомлення теми і завдань уроку.

1. Вступна бесіда.

- Сьогодні на уроці ми вирушаємо в уявну подорож рідним краєм. Подивіться на карту. Попереду в нас багато станцій. Тут треба виконувати різноманітні завдання: звуковий аналіз слів, читання складів, слів, речень і тексту, відгадувати загадки. Тоді ми зможемо їхати далі й далі. А от якою країною ми будемо подорожувати, куди ми приїдемо в кінці уроку, дізнаємося пізніше.