Розвиток творчого мислення старшокласників в системі інноваційного навчання при вивченні теми "Україна в умовах незалежності"

Спочатку створилося враження, що з приходом нової адміністрації і нової Верховної Ради відбудуться конкретні зміни як у політичному, так і економічному житті суспільства. Але невдовзі стало зрозумілим, що неправомірно означувати зміни, що відбуваються, декоративними, однак кардинальними вони поки що не стали. «Зміни, що торкнулися всіх гілок влади, можна було б схарактеризувати як зміни якісного характеру, коли б не виявилося, що у більшості випадків має місце лише перетасовка кадрів. Фактично кардинальних змін в органах влади не відбулося. Однак човен влади зробив крен на лівий борт і частина її представників випала у бурхливу річку «середнього й нижчого рівня» політичного життя. Окремі політичні постаті буде занесено течією, інші випливуть і матимуть майбутнє. Внаслідок цього крену з бурхливої річки до човна потрапили представники «нового» покоління владної еліти, які насправді виявилися або давно відомими фігурами, або тими, хто виплив на багажі старих ідей. 1994 рік проходить, на перший погляд, у гострій політичній боротьбі, котра могла би дати позитивні результати. Однак твереза оцінка засвідчує: у верхніх ешелонах виконавчої влади рішучі дії, спрямовані на подолання економічної кризи поки лише декларуються». [55, с. 35]

Дещо кращою виглядають справи команди Президента на зовнішньополітичній арені. Як відомо, прихильність адміністрації Л. Кравчука до європейському шляху розвитку України особливих дивідендів не принесла. Сильний конкурент нікому не потрібен, а слабкий і роздратований, та ще з ядерним арсеналом надто небезпечний. «Прояви євроцентризму в питанні визначення України в історичному минулому й сучасному світу - це не лише наслідок самоідентифікації й культурного прагнення українського суспільства. У перехідний період розв'язання дилеми «з ким бути» на користь Заходу значною мірою мотивується прагматичними міркуваннями. Близькість України до європейських культурно-історичних центрів, пробіли у вітчизняному сходознавстві також впливають на формування активного «західництва». Однак до осмисленого раціонально - прагматичного «західництва» нам ще далеко».

Прохолодне ставлення європейських грандів до України змусило низку дослідників і політиків звернути увагу на азіатський континент, з яким у неї були тісні економічні взаємини. Нинішній Президент, на відміну від свого колишнього колеги, азіатським партнерам явно приділяє більше уваги. Думається, за соціально-політичної ситуації, що склалася, це правильне рішення. Дилеми «або-або» бути не може, краще використовувати формулу «і-і». Лише зміцнівши економічно й ствердившись політично, можна заявляти про себе як про цивілізовану європейську державу. А поки що слід шукати оптимального балансу використання різних моделей співробітництва: 1) економічна і політична інтеграція з Росією та Бєларуссю типу «слов'янського союзу» у рамках СНД; 2) модель економічної й політичної інтеграції України з Центральною та Західною Європою (нині нереальна); 3) модель розвитку державності, що спирається лише на власні сили; 4) найперспективнішим для України є шлях розвитку державності за допомогою балансування між Сходом і Заходом. Останні кроки команди президента дозволяють стверджувати, що вона намагається вести не лише зважену, але й динамічнішу зовнішньополітичну діяльність, порівняно з попередницею. Щоправда населення країни це поки що мало чим радує. [89, с. 13]

Підбиваючи підсумки короткого екскурсу в сучасний політикум України, передусім, згодимося з тим, що для досягнення цілей перетворення і забезпечення стабільності у політичного діяча повинно бути розвинуте чуття політичного часу, тобто вміння своєчасно вживати необхідні заходи. Це особливо важливо в умовах перехідного суспільства, коли ситуація динамічно змінюється, має місце підвищений ризик, конфліктність, у зв'язку з чим необхідний високий рівень оперативності у прийнятті рішень.

Аналіз основних етапів формування перехідного суспільства в Україні дозволяє стверджувати, що політичні процеси тут відбуваються почасти хвилеподібно, можливо навіть стрибкоподібно, певними поштовхами. Коли політична ситуація заспокоюється, політики не спішать здійснювати подальші реформи, однак як тільки вона знову накаляється, слідує низка радикальних рішень. Віддамо належне нинішній адміністрації: часто вона діє динамічніше, аніж попередня. Однак не завжди ця динамічність органічно пов'язана з компетентністю. Іноді корисно зупинитися, озирнутися і проаналізувати пройдений шлях для прийняття подальших рішень, пошуку ефективних засобів.

Нині очевидною є та обставина, що прихід до влади нової політичної еліти ще далеко не означає, нібито всі тенденції розвитку суспільства зазнають кардинальних змін. Обов'язково залишається місце для наступництва, традицій, подолати які водночасся не можна і непотрібно. Тому нині представники багатьох політичних сил, рухів і партій більше схиляються до об'єднання зусиль для досягнення визначених цілей. Думаю цей процес набуде подальшого розвитку і провідні політичні сили звернуть особливу увагу на основні напрями політичних змін у нашій країні.

2.2 Соціокультурні перетворення в Україні в 90-х роках XX століття

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого - у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку. Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумовили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчарування.

Все ж таки в часи перебудови все радянське суспільство зробило певні кроки в своєму культурному та ідеологічному розвитку, що підготувало передумови для подальшого поступу. Відбувався процес наростання гласності, що сприяло подальшій демократизації, плюралізму ідеологічних і мистецьких позицій, відходу від тієї єдиної державної ідеології, яка зумовлювала однозначність оцінок суспільних явищ, духовної спадщини та відображення художньо - мистецькими засобами світу. [28, с. 136]

З проголошенням незалежності України держава відчувала гостру потребу у створенні законодавчої бази в галузі культури. Цього потребувала, по - перше, та обставина, що необхідно було скасувати союзне законодавство, по - друге, - в умовах переходу до ринкової економіки змінювався сам підхід до фінансування культури державою.

Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. «Основ законодавства про культуру». Ця програма розвитку національної культури практично поривала з минулим, визначала напрямки розвитку культури, надавала йому пріоритетності. А напередодні прийняття цього закону Президент України видав Указ «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин», завдяки якому близько 70 провідних працівників культури і мистецтв одержали персональні стипендії і пенсії. [36, с. 115]

Вагомим був внесок інтелігенції у відродження української культури. З ініціативи Спілки письменників України, Народного руху України, Асоціації творчої інтелігенції «Світ культури», Інституту літератури ім. Т. Шевченка та інших організацій у Києві у вересні 1991 р. відбувся Форум інтелігенції України, який виробив конкретні програми участі творчих працівників у державотворчому процесі.

Загальнонаціональною подією стало святкування в 1991 р. 125-річчя від дня народження видатного історика України М. Грушевського. В серпні у Львові відбулася конференція, в роботі якої взяло участь понад 150 науковців з України, США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини і Ватикану. 22 листопада 1991 р. вперше ювілей М. Грушевського відзначався в столиці України на державному рівні. В театрі опери і балету відбулася урочиста сесія Верховної Ради України, в музеї історії Києва було відкрито виставку, на фасаді будинку № 35 по вул. Володимирській, де містилася колись історична секція ВУАН і працював М. Грушевський, встановлено меморіальну дошку. Ювілейні святкування відбулися і в інших містах України. [37, с. 210]

Великого резонансу набув скликаний в Одесі наприкінці 1991 р. перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів, які проживають в Україні. [88, с. 152]

Великомасштабні культурно - політичні акції відбулися в 1992 р. у день проголошення IV Універсалу Центральної Ради; 22 січня 1992 р. у Києві в Палаці культури «Україна» розпочав роботу Конгрес українців суверенних держав колишнього СРСР. Завданням форуму було консолідувати так звану східну діаспору, надати їй можливу державну допомогу. Значною подією став проведений у серпні цього ж року Всесвітній форум українців. Вперше Україна зібрала у столиці своїх синів і дочок з усіх куточків світу. На форумі було створено координаційний орган світового українства - Українську всесвітню координаційну раду (УВКР), до складу якої увійшло понад 11 представників від західної і східної діаспори. Головою ради став відомий громадський діяч І. Драч. Рада стала ініціатором низки загальнокультурних заходів. Виїзні засідання УВКР у Чигирині (1993), Батурині (1994) розпочали громадсько-державний рух з відродження давніх українських столиць. На державному рівні вшановано 350-річчя від дня народження гетьмана І. Мазепи, 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького, навесні 1995 р. на Харківщині відбулося свято «Слобожанський Великдень». [41, с. 65]

Значним кроком до національно-культурного відродження було створення урядової Комісії з питань повернення культурних цінностей, яку очолив мистецтвознавець О. Федорук. Комісія веде інвентаризацію цінностей, які різними шляхами опинилися за межами України. Уже на сьогодні з Чехії повернулися архіви О. Олеся і О. Ольжича. До відділу рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника надійшли рукописи Б. Антонича, з Німеччини передано колекцію з 82 предметів доби мідного віку, трипільського і скіфського періодів, що були вивезені з України в 1944 р. Повернено частину істерико-культурних документів О. Довженка, колекцію мистецьких творів художників М. Андрієнка, Л. Морозової, окремі праці вченого Ю. Січинського тощо. [69, с. 3]

Подією всеукраїнського масштабу стало відкриття у Львові 24 серпня 1992 р. пам'ятника Т. Шевченкові (скульптори В. і А. Сухорські). А 22 серпня цього ж року на Святоюрській горі перепоховано патріарха української греко-католицької церкви кардинала Иосифа Сліпого. Цього ж року пожвавив свою діяльність український фонд «Відродження», закладений як філіал навесні 1989 р. відомим американським меценатом Дж. Соросом. У серпні відбулося святкування 50-річчя Української Повстанської Армії, в рамках якого пройшли урочисті збори в Палаці культури «Україна» і похід ветеранів УПА по Хрещатику, відвідини могили Т. Шевченка в Каневі. У м. Новограді - Волинському проведено літературно-мистецьке свято «Лесині джерела». На Галичині відзначено 120-річчя від дня народження письменника Б. Лепкого. В с. Ломівці на околиці Дніпропетровська в хаті батьків відкрито музей О. Гончара. В с. Кульчиці на Львівщині відкрито пам'ятник гетьманові П. Сагайдачному, а в с. Підгірки на Івано - Франківщині - музей-садибу родини І. Франка. [63, с. 39]

В перші роки Незалежної України відбулися великі зрушення в культурному житті національних меншин України. Розвивається система національних шкіл, бібліотек, преси, наукових і культурних центрів, радіо, телебачення, театрів, творчих колективів. Налагоджується підготовка кадрів національної інтелігенції, створено низку національно-освітніх товариств. [88, с. 89]

В роки незалежності виникають недержавні культурно - мистецькі організації, серед них такі, як асоціація творчої інтелігенції «Світ культури», громадські об'єднання театр-студія «Арабески», «Артекзистенція», асоціація «Артгалереї України», асоціація «Нова музика», мистецьке об'єднання «Дзиґа», Центр міжнародних культурних ініціатив та ін.

В організації і здійсненні різноманітних за характером культурних програм дедалі більшу роль відіграють благодійні фонди. Крім згаданого українсько-американського фонду «Відродження» створено благодійний фонд «Літературна скарбниця» при Спілці письменників України. Діють також фонди М. Грушевського, Український фонд підтримки культури, «Центр сучасного мистецтва», «Деметра», «Мистецьке бере зілля», Фонд розвитку історичних досліджень та ін.

В роки Незалежності починає активно працювати колектив Українського центру духовної культури. Як науково - методичний і культурно - просвітницький заклад він об'єдную багатьох відомих в Україні фахівців з історії, філософії, соціології, права, народознавства, визначних діячів літератури і мистецтва. При центрі діє «Літературна світлиця», «Музична вітальня», літературно-музичний театр «Біля Святої Софії», дискусійний клуб «Інтелект України. Проблеми пошуку оптимальних форм розвитку демократичного суспільства». Центр видав, зокрема, такі унікальні літературні серії, як «Духовні скарби України» (50 томів), «Український історичний роман» (30 томів), «Українська соціологічна думка» (15 томів), «Історія релігії в Україні» (10 томів). [45, с. 15]

Державні премії ім. Т. Шевченка за визначний вклад у розвиток української культури отримали В. Маняк та Л. Коваленко (посмертно), В. Голобородько, О. Лупій, О. Апанович, І. Світличний (посмертно), Н. Світлична (США), Г. Логвин, Б. Ступка, Н. Лотоцька, Д. Лідер, Л. Ященко, Я. Гоян, В. Тельнюк, А. Антонюк, В. Зінкевич, М. Герц, В. Осійчук, Б. Янівський, Р. Конквест (США), Л. Большаков (Російська Федерація), Р. Рахманний та ін.

Влітку 1993 р. у Вашингтоні в культурному центрі Міжнародного валютного фонду відкрилася перша виставка незалежної України «Україна: образи V - IV тисячоліття до народження Христа», приурочена до 100-річчя від часу, коли археолог В. Хвойка відкрив трипільську культуру в Україні. На виставці експонувалися 162 археологічні знахідки трипільської культури та 42 роботи сучасних молодих майстрів. [37, с. 321]

Серед важливих законодавчих актів у галузі культури, які після 1991 р. ухвалила Верховна Рада - «Закон про бібліотеки» та «Закон про музеї», укази Президента «Про Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва», «Про державну підтримку клубних закладів», видані 2000 р. Міністерство культури і мистецтв України підготувало для розгляду в парламенті проекти законів про кіно, про переміщення культурних цінностей, про охорону культурної спадщини, про неприбуткову та благодійну діяльність. Сьогодні в підпорядкуванні Міністерства культури і мистецтв перебувають 15 національних закладів культури, діє Український центр культурних досліджень, Інститут пам'яткоохоронних досліджень та Національний науково-реставраційний центр з трьома філіями в регіонах, створено кілька заповідників національного значення. [41, с. 94]

До соціокультурних надбань незалежної України слід зарахувати систему державних нагород. Окрім впровадженої в 1992 р. Почесної відзнаки затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку «За мужність», ордени Ярослава Мудрого і княгині Ольги.

Відродження духовності українського народу значною мірою повґязане з відродженням релігії і церкви, досягненням реальної свободи совісті. У 1991 р. в Україні діяли три організації християнських церков: Українська православна церква (УПЦ), підпорядкована Московському патріархату на правах так званої автономії, Українська греко-католицька церква (УГКЦ) з центром у Львові та Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), яка визнавала верховним ієрархом митрополита Мстислава (Скрипника), резиденція якого знаходилася в США. За УПЦ, яку очолював митрополит Філарет (Денисенко), виступали владні структури на сході і півдні України, УАПЦ підтримувала частина інтелігенції та населення Наддніпрянщини, УГКЦ - більшість населення і місцева влада Галичини. Уряд України та деякі депутати Верховної Ради в 1991-1992 pp. намагалися домогтися згоди Московського патріарха Алексія II на перетворення УПЦ Московського патріархату в Українську автокефальну церкву. У відповідь він позбавив Філарета сану і поставив на його місце Володимира (Сабодана), митрополита Ростовського. Однак у червні 1992 р. за ініціативи Філарета створюється Українська православна церква - Київський патріархат (УПЦ-КП). Відбувся масовий перехід священиків УПЦ-МП в УПЦ - КП на Волині та Київщині. Після тривалої боротьби та реорганізацій, з приходом Л. Кучми на посаду Президента, урядові кола України надають певну підтримку УПЦ - КП. Одночасно урядова політика спрямовується проти розширення впливу УГКЦ. В цілому в Україні у 1988-1992 pp. між конфесіями велася непримиренна боротьба за приміщення церков і церковне майно. Особливо гострим було протистояння віруючих УГКЦ і РПЦ. Уніати захоплювали храми РПЦ, виганяли священнослужителів та віруючих, вдавалися навіть до терору. Мали місце масштабні міжконфесійні конфлікти не лише в Галичині, а й на Київщині та Вінниччині між УАПЦ і РПЦ. В результаті РПЦ майже витіснили із Західної України і ослабли її позиції на Правобережжі. [91, с. 87]

Цим скористалися і значно активізували свою діяльність секти євангелістів, баптистів, РУН-віри, сатаністів, а також кришнаїзм та буддизм. Восени 1993 р. секта «Білого братства», більшість членів якої прибула з Росії, навіть спробували захопити Софіївський собор у Києві. Поряд з цією реакційною організацією були створені ще кілька агресивних, антигуманних сект. І хоча українське законодавство забороняє діяльність іноземних місіонерів на території держави, однак багато з них закуповували ефірний час на радіо і телебаченні і пропагували свої ідеї. [91, с. 94]

Попри всі труднощі, чвари та посягання іноземних держав на українські церковні конфесії, законодавство України в церковній сфері відзначається демократичністю і толерантністю, і це сприяє поступовому релігійному замиренню в державі. У 1996 p. уже не було серйозних конфліктів між конфесіями навіть на рівні невеликих парафій. Вплив церкви в українському суспільстві посилюється. У 1995 р. найбільшим авторитетом користувалася УПЦ-МП, яка охоплювала 6132 релігійні громади. УПЦ - КП поширює свій вплив на 1753 парафії, УАПЦ - 616, УГКЦ - 3032, римсько - католицька церква - 651, союз євангельських християн - 1420, а «пґятидесятники» - на 680 парафій.

В 90-х роках зростає не лише кількість віруючих і їх громад, а й конфесій. Наприкінці 1994 р. в республіці нараховувалося 64 різних конфесії, що майже вдвоє перевищувало їх кількість у 1991 р. Розвиток численних релігійних течій надає населенню можливість вільного вибору духовних ідеалів. Однак у 1996 - 1997 pp. посилюються православні конфесії. В умовах демократизму незалежної України релігійне життя значно активізувалося. Водночас внаслідок глибокого розколу в православ'ї та існування в ньому кількох течій виникло небезпечне для української церкви протистояння. Політична ситуація диктує необхідність обґєднання православних конфесій в єдине ціле та створення єдиної національної церкви. [76, с. 90]

Взагалі можна сказати, що подальший розвиток української культури залежить як від створення для цього соціальних умов, так і від духовних прагнень кожної людини. Від того, які цінності стануть пріоритетними для людини, які ідеали вона буде втілювати в життя, залежатиме спрямування української культури, її зміст. Орієнтація на особистість в українській культурі є природною і має глибокі історичні корені. Тому потрібна розробка такої державної політики, головною метою якої було б духовне вдосконалення людини. Це заклало би міцний фундамент національного культурного відродження. У цілому розв'язання проблеми збереження та піднесення української культури вимагає зосередження уваги на таких питаннях, як поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення; створення умов для вдосконалення й реалізації творчого потенціалу людини; входження у світовий культурний процес і збереження власної самобутності; звернення до національної культурної традиції та її всебічне засвоєння.

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв'язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

Створення незалежної Української держави починалося за дуже складних умов: необхідно було здійснити перехід від статусу союзної, з обмеженим суверенітетом до статусу повністю незалежної держави. Україна обрала мирний, еволюційний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.

У короткий період незалежної України було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларація прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації» тощо. 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України - тризуб. Дуже важко проходив процес ухвалення Конституції України, який розтягнувся на п'ять років. Вона була ухвалена тільки 28 червня 1996 р. Ухвалення Конституції заклало основи становлення Української держави як демократичної, соціальної і правової.

Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм.

У 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази.

Час становлення України як самостійної держави ознаменував собою нову віху в історії українського народу, визначальними рисами якої є зміцнення реального суверенітету, демократизація суспільного життя, перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, забезпечення міжнаціонального і соціального миру в суспільстві.

Розділ 3. Теоретичні аспекти основи розвитку творчого мислення старшокласників в системі інноваційного навчання в школі

3.1 Творче мислення як комплексний психолого - педагогічний процес

Насамперед слід зазначити, що з аналізу тлумачень самого поняття мислення виходить, що будь-яке мислення (не тільки творче) за своєю природою несе в собі елементи творчості. Так, за Р. Нємовим, мислення - це «особливого роду теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему включених до неї дій і операцій орієнтовно - дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру» [61, с. 145]. За О. Петровським мислення - це «соціально обумовлений, нерозривно пов'язаний з мовою психічний процес пошуку та відкриття якісно нового…». [73, с. 56] На наявність елементу творчості в мисленні так чи інакше вказують і інші інтерпретації цієї категорії. Тобто, мислення як діяльність є за своїм за характером перетворювальною. Кожна операція мислення несе в собі творчий елемент, тобто за її допомогою інформація, яка сприймається, опрацьовується і результатом цього опрацювання є створення якісно нового продукту у вигляді ідей, образів, понять тощо. Творче ж мислення в такому випадку має носити більш інтенсивний ступінь такого опрацювання інформації, тобто, творчі характеристики, які носить будь-яке мислення саме по собі, в творчому мисленні мають бути гіпертрофовані, розвинуті в значно більшій мірі, на якісно вищому рівні.

Проте, навіть сьогодні провідні дослідники в галузі психології мислення визнають, що чіткої відповіді на питання про психологічну природу творчості наука наразі дати не може. Традиційно, творче мислення тлумачиться як таке мислення, що характеризується створенням суб'єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності зі створення такого нового продукту. З аналізу сучасного наукового доробку [47, с. 2] виходить, що творчість в мисленні - це і є наявність зазначеного «суб'єктивно нового продукту» в результатах мислення і показника новизни в процесі досягнення такого результату. З цього випливає, що творче мислення - це не стільки різновид мислення, скільки його характер. І протилежним за характером і за спрямованістю до творчого буде репродуктивне мислення, яке характеризується найменшим показником новизни і застосуванням вже готових знань та вмінь. Це означає, що творче мислення (як і репродуктивне) може бути притаманним всім традиційним різновидам мислення: наочно - дійовому, наочно - образному, абстрактно-логічному тощо. Ця думка підтверджується міркуваннями Р. Нємова: «С самого начала отметим, что творческое мышление не обязательно связано только с одним из обсуждавшихся ранее видов мышления, скажем, словесно - логическим; оно вполне может быть и практическим, и образным.» [61, с. 246] Тобто, якщо розглядати творче мислення взагалі, то потрібно аналізувати всі його різновиди і прояви.

Проте, як відомо, для вікового періоду раннього юнацького віку, в якому перебувають учні старших класів, характерне переважання абстрактно-логічного мислення, що вже повністю приходить на зміну попереднім різновидам - наочно-дійовому та наочно-образному. Крім того, при раціональному осмисленні дійсності, яке є основним в шкільних навчальних дисциплінах, опора йде саме на абстрактно-логічний різновид мислення. Саме тому у нашому дослідженні ми будемо розглядати абстрактно-логічний різновид творчого мислення.

Виходячи з цього, ми маємо зупинитися по - перше розглянути абстрактно-логічне мислення як різновид мислення взагалі, і по-друге, проаналізувати творче мислення в його абстрактно-логічній варіації.

Абстрактно - логічне мислення розуміється як процес опосередкованого відображення дійсності людиною в її сутнісних зв'язках та відношеннях. Однією з головних ознак в понятті мислення подається ознака опосередкованості. Подібна опосередкованість виражається по-перше, в тому, що мислення здійснюється за допомогою мислительних операцій - порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, конкретизації і узагальнення. [65, с. 118], а по-друге, опосередкованість мислення виражається в словах. І, нарешті, по-третє, на опосередкованість мислення вказує те, що воно перебігає з опорою на існуючі у людини знання, на її досвід. Існування певного набору знань необхідне для перебігу процесу мислення.

Наступною ознакою є узагальненість відображення. Таке узагальнення є результатом аналізу і порівняння окремих об'єктів, виділення і абстрагування того, що в них є спільним. [78, с. 7]

Мислення тлумачиться в якості процесу відображення дійсності. Дійсність, що оточує людину є предметом мислення. Будь - які мислительні задачі та проблеми не можуть поставати перед людиною поза дійсністю. В таку дійсність слід включати як внутрішній, так і зовнішній світ людини, всю реальність, в якій живе людина. Вказана дійсність і надає інформацію, з якою проходить безпосередньо процес мислення, тобто дійсність є носієм інформації, джерелом інформації для мислення.

Остання в наведеному визначенні характеристика мислення - відображення дійсності в її зв'язках та відношеннях. Зазначена характеристика вказує насамперед на результат мислення, коли пройшовши через процес мислення дійсність постає перед людиною в її зв'язках та відношеннях.

Протягом всього вказаного процесу діють такі психологічні якості та процеси як чуттєве пізнання (відчуття, сприймання, уявлення), увага і оперативна пам'ять - з чого можна зробити висновок про складність процесу мислення.

Отже, абстрактно - логічне мислення, як різновид мислення взагалі - це складний і багатогранний процес, в якому беруть участь як безпосередньо мислительні операції, так і інші психологічні процеси та властивості.

Творче мислення, як вже зазначалося вище, сучасна наука тлумачить як таке мислення, що характеризується створенням суб'єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності зі створення такого нового продукту. [80, с. 27]

Науковці, які займаються вказаною проблематикою відзначають, що найбільш ґрунтовне і фундаментальне тлумачення творчого мислення, яке сприйняла сучасна наука, дав Дж. Гілфорд. [90] Так, вважається, що творчість мислення пов'язана з домінуванням в ньому чотирьох особливостей. По-перше, це - оригінальність, нетривіальність, незвичність ідей, яскраво виражений потяг до новизни. По-друге, творче мислення характеризується семантичною гнучкістю, тобто, здатністю бачити об'єкт під новим кутом зору, знаходити його нове використання. По-третє, про творчість в мисленні говорить адаптивна гнучкість, тобто здатність змінити сприймання об'єкту таким чином, щоб бачити його нові, приховані від спостереження сторони. І, по-четверте, для творчого мислення характерна семантична спонтанна гнучкість - здатність продукувати нові різноманітні ідеї в невизначеній ситуації, а саме, в такій, яка не містить орієнтирів для цих ідей. [90]

В усіх серед усіх цих особливостей ми бачимо слово нові: нове використання, нові ідеї, нові підходи, новизна. Тобто, творчому мисленню притаманна характеристика новизни. Проте створення нових ідей, нового продукту як результату мислення ще недостатньо для того, щоб це мислення вважалося творчим. Для цього потрібно, щоб цей продукт створювався новим способом, щоб діяльність, результатом якої є продукування нових ідей, містила в собі нові форми, проходила новими шляхами. Саме таке органічне поєднання нового продукту, як результату мислення і нових шляхів та методів, як способу досягнення такого результату, і робить мислення творчим.

Психологи вважають, що процес творчого мислення починається з потреби, бажання або стремління відповісти на те чи інше питання, вирішити ту чи іншу задачу, знайти вихід з тієї чи іншої проблеми. І чим більше людина знає, чим багатший її світогляд, тим більше виникає в неї нових питань і проблем, тим активніше її мислення. Розширяються знання людини - з'являються нові питання, активізується її мислення. [4, с. 4] Тобто, важливою психологічною умовою розвитку мислення є багатий світогляд людини, який дозволяє бачити проблемні ситуації, що потребують розв'язання саме за допомогою мислення.

Змістом будь-якого мислення, в тому числі і творчого є інформація. Джерелом цієї інформації дійсність, в якій живе людина. Вказана дійсність може бути як зовнішньою, що оточує людину, так і внутрішньою: власні думки, відчуття. Проте мислення людини не здатне працювати з будь-якою кількістю інформації.

Тобто, творче мислення є складним комплексним психолого-педагогічним процесом, що характеризується створенням суб'єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності зі створення такого нового продукту. Психологічними умовами протікання творчого мислення є багатий світогляд людини, який дозволяє бачити проблемні ситуації, наявність певної кількості інформації.

3.2 Психолого - педагогічні особливості та умови розвитку творчого мислення в системі інноваційного навчання в старшій школі

Сучасне суспільство висуває нові вимоги перед освітою. Зокрема, вони полягають у відмові від системи традиційного навчання та введенні в навчальний процес системи інноваційного навчання. [3, с. 49] Саме тому і розвиток творчого мислення в сучасній школі має розглядатися в системі інноваційного навчання.

Інноваційне навчання, за визначенням провідних дослідників проблеми, - це навчання, спрямоване на розвиток здібностей учнів щодо спільної діяльності в нових, можливо, безпрецедентних ситуаціях. [20, с. 13]

На відміну від традиційного, інноваційне навчання спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все - на інтелектуальний розвиток особистості учня. На думку відомого американського педагога Дж. Дьюї, не так вже важливо чогось вчити дітей, як важливо створити ситуацію, в якій дитина просто могла б вчитися сама і робила б це з задоволенням. [28, с. 34]

Засвоєння знань як основа навчання у традиційній системі, в інноваційному навчанні знаходиться на іншому плані. Вони використовуються як засіб інтелектуального розвитку учня, формування його творчого потенціалу.

В межах інноваційної системи існують конкретні новітні педагогічні технології: особистісно-орієнтована технологія навчання, модульно-рейтингова технологія навчання, технологія групової навчальної діяльності, технологія розвивального навчання, технологія розвитку творчої особистості, технологія проблемного навчання, технологія навчання як дослідження, нові інформаційні технології навчання. Всі технології передбачають суб'єкт-суб'єктну, діалогічну взаємодію вчителя і учня, перехід до педагогіки партнерства та співпраці.

Одиницею управління такої суб`єкт-суб`єктної взаємодії учасників навчання є, за висновками дослідників, цілісна навчально-проблемна ситуація. У такому навчанні акцент зміщується з традиційних організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати творчі пізнавальні завдання для учнів та на активну діяльність самих учнів. Тому, як свідчать дослідники, в інноваційному навчанні на перший план виступають творчі й продуктивні проблемні завдання. [75, с. 238]

Отже, таке висування на перший план активності особистості творчих завдань і активізація діяльності учнів в системі інноваційного навчання створює сприятливі можливості і враховує необхідні психологічні умови для розвитку творчого мислення учнів. Проте для розвитку мислення в будь-якій системі навчання необхідно зважати на психолого - педагогічні особливості розвитку учнів конкретного віку.

Для ефективного розвитку творчого мислення старшокласників необхідно враховувати особливості раннього юнацького віку. В старших класах, на думку більшості дослідників, мислення вже остаточно сформоване і достатньо розвинуте, і його перебіг здійснюється переважно в абстрактно - логічній формі. За свідченням спеціалістів, для формування подібного різновиду мислення цей віковий період є сенситивним [70, с. 134] Саме тому, як ми вже зазначали вище, в основному ми концентруємо увагу творчому мисленні саме в абстрактно - логічній формі. До того ж, слід додати, що в цьому віці мислення учня максимально близьке до мислення дорослої людини.

Старшокласники здатні усвідомлено оволодівати і використовувати логічні операції, за допомогою яких протікає творче мислення в абстрактно - логічній формі - аналізом, синтезом, порівнянням абстрагуванням, конкретизацією, узагальненням. Мислення в цьому віці стає системним і продуктивнішим, що сприяє систематизації знань. [66, с. 52]

Для вказаного періоду розвитку особи характерна поява глибини мислення - здатності виокремлювати суттєві ознаки при вивченні нового матеріалу і розв'язуванні задач, узагальнювати їх, заглиблюватись у сутність виучуваного.

До того ж, в старших класах мислення характеризується гнучкістю - умінням долати бар'єр минулого досвіду чи знань, відходити від звичайних шляхів розмірковування, розв'язувати суперечність між наявними знаннями і вимогами проблемної ситуації, відшуковувати оригінальні способи розв'язування проблеми. Ця ознака мислення в ранньому юнацькому віці особливо важлива для розвитку творчого мислення, яке, передусім, характеризує гнучкість.

В ранньому юнацькому віці як ніколи раніше відчувається самостійність мислення учнів - вміння самостійно, без допомоги інших ставити цілі, висувати гіпотези, розв'язувати проблеми. Хоча в той же час учні стають більш чутливими до допомоги, вони здатні враховувати результати мислення інших людей, сприймати підказку. Проте для розвитку творчого мислення слід врахувати таку особливість як самостійність мислення, оскільки сутність творчого мисленні, як ми зазначали раніше, - у пошуку нового.

Мислення в цьому віці є настільки розвинутим, що «відчуває» свою силу і тяжіє до критичності, прагне зі своїх позицій якомога справедливіше оцінити свої і чужі думки. Хоча, за твердженнями дослідників, критичне і творче мислення - до певної міри є протилежними за свої спрямуванням. Критичне мислення спрямоване на виявлення недоліків в судженнях інших людей, а творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не з оцінкою чужих думок. [24, с. 11]; Проте, на нашу думку, слід наголосити, що творче і критичне мислення є протилежними саме за своїм спрямуванням, а не за характером. Натомість за характером критичне мислення є творчим, оскільки критична оцінка чужих думок, їх опрацювання, виявлення суперечностей - все це не може перебігати без творчості, тобто, продукування нових знань та пошуку нових способів такого продукування. І критичність мислення в ранньому юнацькому віці свідчить саме про більш високий ступінь розвитку творчого мислення.

Таким чином, інноваційне навчання як система, спрямована на розвиток здібностей учнів щодо спільної діяльності в нових ситуаціях створює сприятливі можливості і враховує необхідні психологічні умови для розвитку творчого мислення учнів, а творче мислення учнів старших класів є достатньо сформованим та розвинутим в цьому віковому період. Ці висновки необхідно враховувати при дослідженні дидактичних умов формування творчого мислення старшокласників в процесі навчання історії.

Розглянувши творче мислення як складний і комплексний психолого-педагогічний процес і особливості його розвитку в системі інноваційного навчання в старшій школі, слід перейти до дидактичних умов його розвитку. Загальнодидактичні умови розвитку вказують на методи, за допомогою яких формується творче мислення учнів. Оскільки загальна психологія відносить мислення, взагалі, і творче мислення, зокрема, відносяться до пізнавальних процесів особистості, тому для характеристики дидактичних методів з точки зору розвитку творчого мислення, доцільно буде керуватися класифікацією методів І. Я. Лернера та М. Н. Скаткіна, якою користуються багато сучасних дослідників - за характером пізнавальної діяльності. І. Я. Лернер і М. Н. Скаткін поділяють дидактичні методи на п'ять різновидів: 1 - пояснювально-ілюстративний, 2 - репродуктивний, 3 - проблемного викладу, 4 - частково-пошуковий (евристичний), 5 - дослідницький. [66, с. 52] Спробуємо розглянути кожний із них з точки зору розвитку творчого мислення.

Пояснювально - ілюстративний та репродуктивний методи спрямовані на відтворювальний, репродуктивний характер діяльності учнів [5, с. 328] і їх сутність полягає у відтворенні раніше придбаних знань, а не у формуванні нових.

Проблемний виклад, як метод, характеризується тим, що вчитель ставить проблему, самостійно її вирішує, але при цьому показує шлях рішення, доступні учням суперечності, розкриває шляхи думки при вирішенні проблеми. [73, с. 79] При слідкуванні учнів за думкою вчителя, безумовно, перебігає процес мислення. Проте, цей метод дає вже готовий шлях для перебігу мислення учнів, а тому в цьому аспекті він схожий на репродуктивний метод, оскільки буде вимагати від учнів тільки повторення, відтворення вже пройденого шляху. Проте цей метод значно в більшій мірі, ніж попередніх два, може виступати умовою розвитку в учнів творчого мислення, оскільки тут вже має місце проблема як необхідна психологічна умова розвитку творчого мислення.

Частково - пошуковий метод передбачає організацію участі учнів у виконанні окремих етапів пошуку, рішення проблеми, дослідження. Вчитель складає завдання, ділить його на допоміжні, намічає етапи пошуку, а самі етапи здійснює учень. [20, с. 24] Для виконання завдання учень має сприйняти завдання, осмислити його умови, актуалізувати наявні знання, вирішити завдання по частинах, здійснити самоконтроль при виконанні кожного етапу, мотивувати свої дії. Ми бачимо, що цей метод може виступати ефективною умовою розвитку творчого мислення. Учень, хоча і перебуває під контролем вчителя, він має сам здійснювати пошук рішення, що означає, що мислення проходить не «протореним» шляхом, як це мало місце при методі проблемного викладу, а новим, тобто вже носить безпосередньо ознаки творчості.

Сутністю дослідницького методу є самостійне здійснення процесу пізнання. [77, с. 43] Ми бачимо, що в цьому методі, на відміну від попереднього, творче мислення здійснюється без тих етапів, які намічає вчитель, без контролю вчителя, а самостійно. Вчитель пред'являє ту чи іншу проблему для самостійного дослідження і контролює тільки результати мислення, а не спрямовує окремі його етапи його перебігу. Проте, вказана самостійність, хоча і виступає ефективною умовою розвитку творчого мислення, все ж потребує вже досить високого рівня його сформованості і самостійності.

Тобто, ми бачимо, що ефективні дидактичні умови розвитку творчого мислення створюють насамперед проблемний, частково - пошуковий та дослідницький методи.

Тепер спробуємо розглянути, які саме методичні умови будуть сприяти розвитку творчого мислення учнів.

Як вже зазначалося вище, будь - яке мислення, в тому числі і творче, починається з проблеми чи завдання. Наявність проблеми чи завдання - це як психологічна умова творчого мислення, так і складова частково-пошукового та дослідницького дидактичних методів. Крім того, це також складова системи інноваційного навчання. З цього очевидно, що творче мислення можна розвити за допомогою проблемних та творчих завдань. Подібні висновки ми можемо підтвердити даними методичної науки. [80, с. 28]

Проблемні завдання, на думку дослідників, можуть бути використані на будь-якому етапі уроку: як домашні завдання, для проведення диференційної перевірки знань, при переході до вивчення нового матеріалу, в процесі закріплення тощо. [17, с. 36] Але для ефективного розвитку творчого мислення за допомогою проблемних завдань, недостатньо їх застосовувати нехай часто, але безсистемно. Сукупність таких завдань має представляти систему, що відповідає ряду показників. Так, система проблемних завдань має включати основні типи доступних учням методів тієї чи іншої науки і загальних методів наукового пізнання, в ній мають відображатися всі основні процедури творчої діяльності, всі проблемні завдання мають поступово ускладнюватися. [21, с. 29] Для розвитку окремих операцій творчого мислення необхідно відшукувати та пропонувати учням завдання, яке вирішується за допомогою застосування саме цієї операції. Так, наприклад, для розвитку операції порівняння та класифікації учням пропонується складати порівняльні таблиці, тим самим порівнюючи факти, процеси чи явища. Для формування операцій узагальнення та абстрагування варто застосовувати завдання зі створення схем, діаграм, графіків чи складання висновків. Для розвитку вміння конкретизувати доцільно застосовувати, наприклад завдання, з визначення можливих наслідків того чи іншого явища. Визначення причин за наслідками, навпаки, буде сприяти розвитку абстрагування.

Окрім творчих проблемних завдань умовами розвитку творчого мислення можуть виступати завдання які спонукають учнів на дослідницьку діяльність. Одним з таких завдань є з формулювання історичних понять. [77, с. 44] Понятійне мислення виступає одним із різновидів теоретичного мислення і характеризується здобуттям суб'єктивно нових знань, пошуком нових способів їх досягнення. При понятійному мисленні активно застосовуються такі мисленнєві операції як узагальнення і абстрагування. Процес розвитку поняття за своїм характером містить елементи дослідницької діяльності і є елементом інноваційної системи навчання.

Також, розвитку самостійності мислення учнів та вмінню за допомогою творчого мислення робити висновки сприяє такий методичний прийом як робота з документами. [1, с. 30]

Важливою методичною умовою розвитку творчого мислення виступає такий елемент інноваційної системи навчання як евристична бесіда, яка ґрунтується на інноваційних принципах реалізації діалогічного та партнерського підходу. За змістом вона складається із серії взаємопов'язаних питань, кожний з яких є кроком на шляху вирішення проблеми та потребує від учнів не тільки відтворення своїх знань, але й здійснення певного пошуку. [5, с. 169]

Близьким до цього прийому є прийом проблемного пояснення, коли вчитель сам в процесі викладу інформації створює проблемні ситуації, і сам перед учнями розв'язує їх. Створюючи проблемні ситуації, вчитель має можливість керувати пізнавальною діяльністю учнів. [17, с. 44]

Для розвитку творчого мислення варто застосовувати також такий популярний наразі прийом як написання історичного есе. Історичне есе - це довільна форма наукової творчості, певний нарис, в якому науковий стиль поєднується з публіцистичним.

Тобто, з методичної точки зору розвитку творчого мислення старшокласників ефективно сприятимуть всі методичні прийоми, які будуть спонукати до творчого пошуку, реалізації дослідницької діяльності, розв'язання старшокласником певної проблеми, вирішення творчого завдання.

3.3 Розробка уроку для учнів 11-го класу на тему «Державотворчі процеси в перші роки незалежності»

Урок № 1

Тема: «Державотворчі процеси в перші роки незалежності»

Мета:

навчальна: схарактеризувати державотворчий процес у перші роки незалежності. Визначити зміни, які відбулися у виконавчій, законодавчій і судовій владі, указати на наслідки цих процесів.

розвивальна: засобами інноваційного навчання розвивати творче мислення учнів, прищеплювати навички творчості та креативності, нестандартного підходу до проблеми, сприяти розвитку уяви.

виховна: виховувати в учнів інтерес та повагу до своєї історії, сприяти вихованню національної самосвідомості.

Тип уроку: формування вмінь і навичок

Методи навчання: проблемний, дослідницький.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна незалежна», атлас, дидактичний матеріал.

Основні поняття і терміни: державотворчий процес, Верховна Рада України, Президент України, українська армія, Національна гвардія України, автономія.

Основні дати: 7 листопада 1991р. - прийняття Закону «Про державний кордон України»; 1 грудня 1991 р. - підтвердження Акта проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі, вибори Президента України; 6 грудня 1991 р.- прийняття Закону про Збройні Сили України; 19 жовтня 1993 р. - прийняття військової доктрини України.

Очікувані результати: після уроку учні знатимуть:

Що таке державотворчій процес.

Хто став першим Президентом України.

Які повноваження мав Президент України в 1991-1996 рр.

Яка дата вважається початком створення Збройних Сил України?

Хід уроку

І. Організаційний момент

Організувати дітей на роботу, сконцентрувати їхню увагу на темі уроку, пояснити що зараз будемо робити.

ІІ. Актуалізація знань учнів

Бесіда за запитаннями:

Коли було проголошено незалежність України?

Які основні положення Декларації про державний суверенітет УРСР й Акт проголошення незалежності України?

ІІІ. Мотивація знань учнів

Пояснення вчителем ролі незалежності на той момент, так і для подальшої долі України.

ІV. Формулювання головної проблеми уроку

Які здобутки державотворчого процесу на першому етапі ви можете назвати? Які, на вашу думку, були зроблені прорахунки?

V. Вивчення нового матеріалу

1. Державотворчій процес.

Розповідь учителя.

Суспільна ситуація, що склалася в Україні після розпаду СРСР і проголошення України, поставила перед українським народом нові завдання, першочерговими серед яких були:

- будівництво власної суверенної держави;

- ліквідація тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;

- трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;

- національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;

- установлення зв'язків із далекими та близькими державами-сусідами на основі рівноправ'я.

Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. Разом із тим необхідно було створювати українську армію та інші силові структури, управлінські структури на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади.

Вчитель пропонує учням поміркувати, що ж таке державотворчий процес.

Учні висловлюють свою думку у формі фронтального опитування.

Державотворчий процес - процес формування та становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.

Клас розподіляється на дві групи. Учням першої групи дається завдання поміркувати: «Чинники, які сприяли державотворчому процесу», учням другої групи: «Чинники, які негативно впливали на державотворчий процес»

На виконання підготовку відповіді груп дається 5 хвилин, обговорення відповідей проходить в такому порядку: спочатку виступ першої групи, потім - другої та підведення підсумків.

Розповідь учителя.

Особливості державного будівництва в Україні:

- становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесів формування української політичної нації та національної самосвідомості;

- складне соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнули скористатися явні й приховані противники незалежності.

2. Формування законодавчої гілки влади.

Розповідь учителя.

Згідно з правовою традицією демократичного суспільства, ключовим принципом формування державних органів влади є розподіл влади, який передбачає формування трьох її гілок - законодавчої, виконавчої й судової.

Єдиним законодавчим органом влади в Україні була визнана Верховна Рада, яка стала Верховною Радою України. Її діючий склад у кількості 450 осіб було обрано в 1990 р. Депутатську більшість становили члени розпущеної 1991 р. КПУ, що гальмувало державотворчі процеси.

Після обрання Л. Кравчука Президентом України Верховну Раду очолив І. Плющ. Від перших днів незалежності вона розгорнула активну законотворчу роботу.

Але попри велику кількість прийнятих документів, особливо з питань внутрішньої політики, конкретного механізму їхньої реалізації розроблено не було.

Велика частина прийнятих парламентом законів не мала прямої дії, а вимагала додаткових пояснень, тлумачень, так званих підзаконних актів, опрацювання яких затримувалося на невизначений термін.

Вчитель ставить перед класом запитання методом «мозкового штурму» спираючись на щойно вивчений матеріал, визначити ознаки , що заважали ефективній діяльності Верховної Ради.