Педагогічні ідеї Марії Монтессорі в сучасних дошкільних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти і науки України

Харківської обласної державної адміністрації

Кафедра теорії та методики дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Педагогічна технологія»

на тему: «ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ МАРІЇ МОНТЕССОРІ В СУЧАСНИХ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ»

м. Харків - 2016 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Життя та педагогічна діяльність Марії Монтессорі

1.1 Життєвий і творчий шлях Марії Монтессорі

1.2 Сутність, цілі, завдання та педагогічні принципи система Марії Монтессорі

1.3 Використання педагогічних поглядів Марії Монтессорі в сучасних дошкільних закладах

Розділ 2. Вплив системи Марії Монтессорі на розвиток освіти у сучасному світі

2.1 Оцінка педагогічних ідей Марії Монтессорі її сучасниками

2.2 Сучасна практика дитячих дошкільних закладів Марії Монтессорі

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Кожній дитині від природи дано бути розумною і успішною людиною. Завдання дорослих - просто допомогти малюкові розкрити свій потенціал, навчити його самостійно осягати світ. Для цього дуже важливо створити середовище, в якому дитина зможе і захоче проявити свої індивідуальні здібності, буде розвиватися і навчатися у власному ритмі. Таку можливість надає нам педагогіка Марії Монтессорі.

Педагогічні ідеї психіатра і психолога, досвідченого дитячого лікаря і філософа, невтомного вченого-дослідника і палкого подвижника нових гуманістичних ідей Марії Монтессорі (1870-1952), як справедливо стверджують, «завоювали весь світ» у світовому педагогічному досвіді, не було і не має такого органічного поєднання різних знань, як у розробленій нею педагогічній технології. Загалом педагогічна система М. Монтессорі презентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань) у педагогіці. Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, досконалий методичний і дидактичний інструментарій дають змогу використовувати їх у різних педагогічних умовах.

Засади Монтессорі - педагогіки реалізують Монтессорі - дитячі садки, Монтессорі - школи. Функціонують вони в країнах Європи, Америки, Азії, Австралії. На початку ХХ сторіччя такі навчально-виховні заклади діяли в нашій країні, однак згодом у зв'язку з уніфікацією типів освітніх закладів, програм і методів роботи з дітьми, а також через різку критику теорії Монтессорі за її невідповідність комуністичній ідеології їх було заборонено. На початку 90-х років ХХ ст. вітчизняну Монтессорі - педагогіку відроджено. Нині в окремих дошкільних закладах України, як і Росії та Білорусії, принципи Монтессорі - педагогіки інтегруються з традиційними для вітчизняної педагогіки виховними та освітніми програмами.

Ось уже майже століття ім'я М. Монтессорі приковує до себе неослабну увагу громадськості, причому не тільки педагогічної. Їй присвячені десятки книг і сотні статей на більшості мов світу. Педагогікою Монтессорі захоплюються, в ній розчаровуються, її застосовують і відкидають, розбирають на дрібні складові і намагаються охопити її структуру в цілому. Але головне - це відсутність байдужості, вона не покривається архівним пилом, як це часто трапляється з багатьма ззовні абсолютно вірними педагогічними системами. Чарівна, як дитинство, педагогіка Монтессорі, увірвавшись в XX ст. «Негадано метеоритом серед розрахованих світи», продовжує власний шлях, залучаючи в свій шлейф все більшу кількість країн, вчителів, дітей. Це відбувається тому, що такого органічного сплаву різних знань про людину, які дають наука і філософія, релігія і мистецтво, синтезовані М. Монтессорі в цілісну «Педагогічну антропологію», до того ж оснащену тонким дидактичним і методичним інструментарієм, в світовому досвіді ще не було. У результаті багаторічної напруженої творчої діяльності їй вдалося створити струнку систему, яка завдяки високому технологізму може бути перенесена до дошкільного, шкільне, сімейне виховання.

Отже, актуальність зумовила вибір теми роботи - «Педагогічні ідеї Марії Монтессорі в сучасних дошкільних закладах».

Мета дослідження: ознайомитися з історією виникнення, впровадження і використання педагогічних ідей Марії Монтессорі в сучасних дошкільних закладах.

Об'єкт дослідження: педагогічні погляди Марії Монтессорі.

Предмет дослідження: використання методики Марії монтессорі в сучасних дошкільних закладах

Завдання дослідження:

1. Розглянути життєвий шлях і педагогічну діяльність М. Монтессорі.

2. Розкрити теоретичні основи педагогіки М. Монтессорі.

3. Виявити вплив системи М. Монтессорі на розвиток освіти в світі.

Методи дослідження: теоретичне обґрунтування літератури, вивчення педагогічних науково-популярних журналів.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.



Розділ 1. Життя та педагогічна діяльність Марії Монтессорі

1.1 Життєвий і творчий шлях Марії Монтессорі

Життя видатного педагога-гуманіста XX століття Марії Монтессорі було яскравим і змістовним, як і час, в якому вона жила. Доля подарувала їй неординарні здібності та виняткову наполегливість у досягненні мети, уміння захоплювати людей ідеями і силою особистості, радість дружби з видатними людьми століття і щастя побачити результати своїх наукових досліджень майже у всіх великих країнах світу. Доля вберегла її від властивого багатьом кабінетним ученим відчуження від життєвої суєти, від прихильності до конкретної установи і службової посади.

Марія Монтессорі народилася 31 серпня 1870 року в Італії, недалеко від портового міста Анкона в той час, коли тривала війна народу за свободу і національне об'єднання країни привела до появи єдиного італійського королівства. Сім'я Монтессорі належала до середнього класу: батько, Алесандро Монтессорі, професійний військовий, а потім фінансовий службовець, у спогадах сучасників характеризується як «справжній джентльмен»; як істинний католик, він був прихильником суворих звичаїв і правил. Мати Ренільда походила із сім'ї вчених і була достатньо грамотною та передовою жінкою, прихильницею ліберальних ідей. Ці якості батьків вирішальним чином вилинули на виховання їхньої єдиної доньки. У житті Марії рано проявилися сміливість і цілеспрямованість, які пізніше визначили її світогляд і дали світові нову оригінальну освітню систему [4, с. 7].

У віці 16 років Марія Монтессорі вступила до Технічної школи Буонаротті (Мichelangello Buonarotti Technical School) з наміром отримати професію інженера. Проте незабаром центр її інтересів перемістився з технічного мистецтва на медицину, і Марія вступила на медичний факультет університету, всупереч традиційному на той час несхваленню жіночої вищої освіти. Уже в цей період життя М. Монтессорі свідомо заявила про себе як про громадського діяча. Вона не просто виступала за права жінок, а домагалася визнання цих прав своїм власним життям і діяльністю. У липні 1896 року Марія Монтессорі (перша жінка в Італії!) отримала диплом доктора терапії і хірургії Римського Королівського Університету і розпочала медичну практику.

М. Монтессорі була призначена лікарем-асистентом при університетській психіатричній клініці і почала вивчати дитячі хвороби. Відомо, що в той час існував суто медичний підхід до виховання і лікування дітей з проблемами розвитку. Ця обставина примусила Марію Монтессорі шукати спеціальні методи і звернутися до праць відомого французького педагога й психіатра Едуарда Сегена (1812-1880), який створив теорію і практику виховання відсталих дітей.

Е. Сеген був учнем видатного французького лікаря Жана Ватиста Гаспара Ітара (1775-1838), який практично довів можливість виховання аномальних дітей за допомогою спеціальних вправ, працюючи з 12-річним хлопчиком, «дикуном із Авейрона», і детально описуючи свої зусилля й досліди. Педагогічні твори Ітара глибоко вразили Марію Монтессорі, яка вважала їх першими кроками в експериментальній психології [4, с. 8].

Результати своїх досліджень Г. Ітар заповідав Е. Сегену, який розробив ефективну методику, завдяки якій із 100 хворих дітей 25 ставали по суті нормальними людьми, ще 40 - на 2/3, а інші - на 1/3. Ці експериментальні дані були описані Сегеном у книзі «Виховання, гігієна і моральне лікування розумово відсталих дітей», яка була видана в Парижі у 1846 році. Едуард Сеген наголошував, що «моральне лікування таких дітей полягає в розумному застосуванні всіх засобів, придатних для розвитку і регулювання їх діяльності, мислення і відчуттів». Моральними засобами, що здатні закріпити педагогічні й гігієнічні фактори, він вважав: 1) особисті засоби вчителя; 2) особисті засоби дитини; 3) засоби моральної дії, що випливають із сталого зв'язку між учителем та учнем [4, с. 9].

Перебуваючи під глибоким враженням і впливом дослідів Г. Ітара і Е. Сегена, Марія Монтессорі дійшла висновку, що розумова відсталість являє собою швидше педагогічну, ніж медичну проблему, і що відсталі діти потребують більше доцільного виховання, ніж медичного лікування. Так почала формуватися психологія Марії Монтессорі як педагога, зародилися наукові засади її педагогічної теорії і практики.

Пропагування цих поглядів на педагогічному конгресі в Турині (1898) сприяло тому, що міністр освіти Італії запропонував Марії Монтессорі організувати курси, які готують римських учителів до спостереження й виховання дітей з проблемами розвитку. З цих курсів виникла Державна Ортофренічна школа (надалі - Медико-педагогічний інститут), якою керувала Монтессорі до 1901 року. Вона не тільки читала лекції вчителям, але й сама брала активну участь у вихованні та навчанні дітей, віддаючи їм свої розумові й духовні сили. Присвячуючи школі весь робочий час, ночами Марія Монтессорі знову ставала людиною науки - систематизуючи, класифікуючи, приводячи в порядок і усвідомлюючи результати своєї денної роботи [4, с. 9].

Як відзначала автор книги про життя і діяльність М. Монтессорі Елізабет Стендінг, два роки роботи в Ортофренічній школі сама Монтессорі визнавала часом набуття «справжнього наукового ступеня в педагогіці». Ця робота ознаменувала закінчення першого періоду медико-педагогічної діяльності М. Монтессорі.

Другий етап пов'язаний з вивченням теорії і практики роботи своїх попередників. Марія Монтессорі переклала італійською мовою і власноруч переписала всі їх твори. Не обмежуючись вивченням теорії і не задовольняючись власним досвідом, вона прямує до Лондона і Парижа для більш детального ознайомлення з методами виховання аномальних дітей. М. Монтессорі відвідала Бісетр - місце, де починав працювати Е. Сеген під керівництвом відомих психіатрів Пінеля і Ескіроля. Повернувшись додому, Марія Монтессорі почала розробляти різноманітні дидактичні матеріали, які завдяки довершеності увійшли в історію педагогіки як «Золотий матеріал Монтессорі». Розробляючи систему дидактичного матеріалу, вона була переконана, що головною метою його використання є духовне виховання, адже педагог повинен уміти «розбудити в душі дитини людину, яка дрімає в ній». М. Монтессорі вважала, що не матеріал, а голос педагога, звернений до дітей, «розбудить їх і спонукатиме до використання дидактичного матеріалу, а через нього й до самовиховання».

Слід зазначити, що як у науковій, так і в практичній діяльності М. Монтессорі проявляла виняткову сумлінність і порядність. Будучи серйозно захопленою ідеями своїх попередників, вона жодної з них не прийняла «на віру», все перевіряючи власною роботою з дітьми. Перші результати були відкриттям: використовуючи власну оригінальну методику навчання читання і письма, М. Монтессорі вдалося навчити своїх дітей читати і каліграфічно писати настільки добре, що на іспиті до народної школи вони перевершили здорових дітей. Характерно, що сама М. Монтессорі ніколи не стверджувала, що потенційні можливості розумового розвитку цих дітей є наближеними до нормальних. Вона чудово усвідомлювала, що дитина з уродженими проблемами розвитку не може розвиватися швидше і краще від здорової [4, с. 10].

Вражаючий успіх роботи з аномальними дітьми примусив Марію звернути увагу на завдання виховання усіх дітей. Та обставина, що відсталі діти показали кращі результати, спонукала її досліджувати причини низького рівня розвитку здорових дітей. На думку Монтессорі, головна причина полягала в різниці підходів до навчання, адже розвиток відсталих дітей підтримували і стимулювали, а в нормальних дітей він затримувався у зв'язку з традиційними методами і відсутністю індивідуальних розви- вальних програм навчання й виховання. Вона дійшла висновку щодо необхідності спеціальної роботи із здоровими дітьми. Цим рішенням завершується другий етап наукової діяльності Марії Монтессорі.

Новий етап життя та діяльності, як і попередні, було розпочато новим вступом до університету - цього разу на філософський факультет, з метою вивчення експериментальної психології, дидактики, антропології і одночасного дослідження проблем навчання і виховання дітей у початковій школі. З 1904 року М. Монтессорі почала читати лекції з педагогічної антропології в Римському університеті, а також завідувати кафедрою гігієни в Королівському Жіночому Педагогічному коледжі. Результатом цієї роботи стала книга «Педагогічна антропологія», в якій Монтессорі висловила своє педагогічне кредо - ідею індивідуального навчання й виховання дітей. Вона розвинула думку свого вчителя, відомого італійського антрополога Дж. Серджі щодо того, що «проводити антропологічні вимірювання - зовсім не значить встановлювати систему педагогіки», і що «задля знаходження розумних природних методів виховання необхідно проводити точні й раціональні спостереження за людиною як особистістю, особливо в період до 7 років, оскільки це вік, в якому повинні закладатися основи виховання і культури». У цей період почала формуватися педагогічна система М. Монтессорі, головною перевагою якої була можливість індивідуалізації, а також спостереження і вивчення дитини педагогом за допомогою дидактичного матеріалу, мета якого - викликати самодіяльність дитини, допомогти її самовихованню і самонавчанню. Необхідною умовою перевірки дієвості цієї системи стало застосування її в умовах нового типу установи для виховання дітей.

У 1907 році Генеральний директор Римської Домобудівної Асоціації, талановитий інженер Едуардо Таламо запропонував Марії Монтессорі створити школу для кожного великого будинку, де малюки від 3-х до 7-ми років могли б гратись і займатися під наглядом учителя, який живе в цьому ж будинку. Новий тип дошкільної установи отримав назву «Будинок дитини» (Саsa dei Bambini). Під такою назвою 6 січня 1907 року в робочому кварталі Сан-Лоренцо було відкрито першу школу Монтессорі. Саме такий заклад значною мірою відповідав педагогічним поглядам Марії Монтессорі: виховний заклад повинен бути помешканням, в якому дитина не тільки виховується і навчається, а й живе [4, с. 12].

Результатом роботи з дітьми дошкільного віку і теоретичних.пошуків Марії Монтессорі стала книга «Метод наукової педагогіки, що застосовується до дитячого виховання в Будинках дитини» (1909). У цій програмній праці Монтессорі подано опис становлення її методу та його принципових ознак: свободи, активності, спостереження й самодисципліни. «За цією книгою досліджень, зібраних однією людиною, - писала М.Монтессорі, - повинні з'явитись книги інших педагогів, які, виходячи з індивідуального вивчення дітей, котрі виховувались за нашою методикою, опишуть плоди своїх спостережень. На такі педагогічні книги чекає майбутнє». Книга мала величезний успіх, вона зробила педагогічну теорію М. Монтессорі доступною для практичного використання вихователями дітей дошкільного віку. Ця книга поставила її автора поряд з таким відомим педагогом, як Ф. Фребель, дидактична система якого була популярна у всьому світі. Ідея про можливість розвитку індивідуальності дитини в умовах суспільного дошкільного виховання була втілена на практиці і розроблена методично. Цим був завершений третій період творчої діяльності Марії Монтессорі і розпочато новий - час широкого впровадження її методу в різних країнах світу.

У січні 1912 року відбулися перші міжнародні курси з підготовки вчителів, до Риму з'їхались педагоги з різних країн світу. Найбільший інтерес до Монтессорі-педагогіки виявили Сполучені Штати Америки. Так, С. С. Мак-Клур, редактор впливового американського журналу «McClure's Magazine», зрозумівши значення і важливість роботи італійського лікаря-педагога, опублікував у 1911 році першу серію статей про метод Монтессорі під назвою «Освітнє чудо: метод М. Монтессорі». Американське видання «Методу наукової педагогіки» було перекладено Анною Е. Джордж, першим американським Монтессорі-вчителем, яка в 1912 році, відвідавши навчальні курси в Римі, відкрила першу американську Монтессорі-школу (Tarrytown, New York). Професор Гарвардського університету Генрі Гольмс у своїй передмові до книги «Будинок дитини», що стала в Америці бестселером, охарактеризував працю італійського гуманіста як «чудову, повну новизни і глибоко цінну».

Аналіз популярних і професійних книг і статей про метод Монтессорі, що з'явилися в ці роки в США та інших країнах, показує, що сприйняття їх змісту розгорталося від охоплених відгуків і гарячої підтримки (Culverwell E., Fisher D., White J.) до часткового або повного неприйняття (Boyd W., Kilpatrick W.) [4, с. 13].

Визнання ідей і педагогічної діяльності Марії Монтессорі посилилося її практичною пропагандою свого методу шляхом поїздок до різних країн світу. У листопаді 1913 року М. Монтессорі вперше здійснила подорож до Сполучених Штатів Америки, зібравши на своїх виступах в Карнегі Холл тисячі слухачів. Марія Монтессорі володіла видатними комунікативними здібностями як у публічному, так і в особистому плані. За спогадами сучасників, вона була блискучим лектором: ніколи не читаючи одну й ту ж лекцію двічі, вона кожного разу поновлювала її зміст і вміла захопити нею всіх слухачів. Особиста привабливість, наукова компетентність і пильний інтерес до людей допомагали їй також знаходити вірних друзів. Відпочиваючи після прочитаних лекцій у Батл-Крік, Марія Монтессорі познайомилася з такими відомими людьми, як Томас Едісон, Грехем Белл, Елен Келлер, Джон Дьюї.

Багато слухачів міжнародних курсів Монтессорі ставали її вірними однодумцями, колегами і друзями. Серед них Клод Кларемонт (Англія) -редактор усіх наступних видань книг М. Монтессорі англійською мовою, Анна Маккероні - керівник Будинку дитини в Мілані, відкритого в 1908 році, згодом - особистий секретар і біограф М. Монтессорі. Особистими друзями Монтессорі були Зігмунд Фрейд і його донька Анна Фрейд, Жан Піаже - Президент Монтессорі-товариства в Женеві (Швейцарія). Офіційним біографом і другом була Елізабет Стендінг [4, с. 14].

Влітку 1915 року Марія Монтессорі знову відвідала Америку, щоб узяти участь у Панамській Тихоокеанській Міжнародній Виставці, присвяченій завершенню будівництва гігантського Панамського каналу. На південному узбережжі в Сан-Франциско свої роботи експонували представники більш як 40 держав і 36 народностей. Цікаво відзначити, що асистентом і перекладачем М.Монтессорі на Виставці була Елен Паркхерст (у майбутньому - автор відомого Дальтон-плану), яка керувала на той час модельним Монтессорі-класом. Слід зазначити, що на Виставці дітям цього класу було присуджено дві золоті медалі. На Міжнародному Конгресі з освітньої діяльності в Окленді (Каліфорнія), який проводився одночасно з Виставкою, Марія Монтессорі виступила із низкою доповідей, що мали величезний успіх.

У 1916-1918 рр. Марія Монтессорі керувала лабораторії ю педагогіки в Барселоні і продовжувала роботу за кордоном: читала лекції у Голландському Педагогічному товаристві (Амстердам), у США. У 1922 році вона була призначена інспектором шкіл Італії. Поїздки в різні країни світу в 1920-1934 рр. зміцнили міжнародний авторитет М. Монтессорі. У 1926 році вона виступила спікером у Лізі Ницій (Женева), організувала Монтессорі-товариства в Індії, Аргентині (1927), Англії (1930), Ірландії (1934). Під виливом ідей М. Монтессорі офіційне дослідження стану виховання в ясельних і початкових школах Англії (доповідь Хедоу, 1933) підтвердило необхідність розвитку системи дошкільного виховання в країні [4, с. 15].

У той же час її становище в рідній країні в цей період були досить складним. Принциповий супротивник будь-якого насильства і тоталітаризму, Марія Монтессорі після фашистського перевороту, в результаті якого до влади прийшов диктатор Б. Муссоліні, була вимушена залишити батьківщину. У 1934 році Монтессорі відвідала Італію востаннє перед війною, взявши участь у 4-му Міжнародному Монтессорі-конгресі в Римі. З 1936 року вона остаточно оселилася в Ларені (Голландія), а штаб-квартирою Міжнародної Монтессорі-асоціації став Амстердам.

Під час Другої світової війни, перебуваючи в Індії, Марій Монтессорі організувала індійський Монтессорі-рух, ні ми набув великої популярності в цій країні та успішно діє н розвивається там сьогодні. Роки, проведені в Індії, були дуже плідними для М. Монтессорі. Її педагогічна теорія піачно збагатилася ідеями східної філософії. У цей період були створені найдуховніші твори М. Монтессорі - «Всотуючий розум», «Відкриття дитини», «Формування людини» та ін. В Індії Марія Монтессорі стала членом Теософського товариства, ідеї якого були їй близькі. Вона провела навчальні курси у всіх великих містах: Мадрасі, Адьярі, Кашмірі, Ахмедабаді. Сам М. Ганді засвідчив М. Монтессорі свою пошану та схвалення з приводу рис, що формуються у дитини в умовах її освітньої системи. Особистими друзями Монтессорі були Д. Неру і Р. Тагор. Вона була прийнята і проживала в будинку Його Високості Махараджі, який заснував модельну Монтессорі-школу для дітей до 12 років, що діяла під керівництвом М. Монтессорі. Миттєве схвальне сприйняття Марії Монтессорі в Індії засвідчило як яскраво виражені гуманістичні принципи, на яких базувалася її система, так і ефективність технології навчання стосовно всіх дітей, незалежно від соціальних і культурних умов виховання.

Пережиті воєнні роки привели Марію Монтессорі до ідеї миротворчої діяльності та вивчення значення виховання дитини в дусі миру. Вона здійснила аналіз суперечливих проблем людського і соціального розвитку, аби знайти шлях перебудови людського суспільства. Темою, що лежить в основі її творів цього періоду, стала система виховання, яка гарантувала б мир за допомогою моральних реформ. М. Монтессорі відстоювала ідею свободи і гідності дитини, вважаючи, що тільки завдяки духовному вихованню підростаючих поколінь можна досягти реального торжества гуманізму в світі. Саме їй належить гасло «Виховання для миру!», проголошене в 30-ті роки XX століття [4, с. 16].

По закінченню війни Марія Монтессорі повернулася до Європи. Вона читала лекції на багатьох міжнародних навчальних курсах у Бельгії, Голландії, Норвегії, Іспанії, Швеції, Пакистані, Цейлоні, Австралії. З 1925 по 1953 рр. відбулося 10 Міжнародних Монтессорі-конгресів: Гельсінкі (1925), Ніцца (1932), Амстердам (1933), Рим (1934), Оксфорд (1936), Копенгаген (1937), Единбург (1938), Сан-Ремо (1949), Лондон (1951), Париж (1953). У 1950 році М. Монтессорі брала участь у конференції ЮНЕСКО (Флоренція) [4, с. 16].

Опис різних аспектів життя і діяльністі Марії Монтессорі може зайняти багато сторінок. Вона відіграла визначальну роль у русі фемінізму, багато практикувала як приватний лікар-психіатр, розробила систему дидактичного матеріалу та іншого навчального обладнання. їй присуджували премії та нагороди від урядів, університетів, наукових товариств. Марія Монтессорі була Почесним Доктором Даремського університету (США), Почесним членом Наукового товариства Педагогічного інституту в Единбурзі (Шотландія), Почесним Доктором філософії Амстердамського університету. Вона опублікувала близько 50 робіт, які були перекладені 24 мовами. Найвідоміші з них: «Педагогічна антропологія» (1905), «Будинок дитини. Метод наукової педагогіки» (1909), «Самовиховання і самонавчання в початковій школі» (1922), «Виховання для нового світу» (1946), «Розвиток потенційних можливостей чіодини» (1948), «Всотуючий розум» (1949), «Формування людини» (1950) та ін. Висунення кандидатури Марії Монтессорі для присудження Нобелівської Премії Миру в 1949, 1950 і 1951 роках засвідчило всесвітнє визнання її педагогічного генію і видатний внесок у справу миру [4, с. 17].

Життєвий шлях М.Монтессорі обірвався в травні 1952 року в Голландії (Noordwijk).

Популярність її ідей не зменшилася і стійко зберігається сьогодні. У світі існують десятки тисяч шкіл Монтессорі (у тому числі дитячих садків, початкових шкіл, гімназій, ліцеїв). Деякі університети та інститути (Oklahoma City University Montessori Program, Montessori Institute of America, St.Luis Montessori Academy etc.) мають, відділення, на яких готують висококваліфікованих Монтессорі-вчителів. У США і Голландії працюють спеціальні фабрики, що випускають дидактичний матеріал Монтессорі. З 1929 року активно діє заснована в Данії Міжнародна Асоціація Монтессорі, президентом якої до 1952 року була сама Марія Монтессорі. Нині Міжнародна Асоціація має Національні Товариства Монтессорі більш як у десяти країнах світу (Австрія, Німеччина, Індія, Італія, Франція, Швеція, Цейлон та ін.). АМІ координує роботу навчальних центрів у багатьох країнах Америки, Європи, Африки та Азії. До компетенції цієї міжнародної організації входить також аналіз і контроль за роботою Монтессорі-товариств у всіх країнах світу, спостереження за виробництвом Монтессорі-матеріалів, публікаціями і виданням книг, організація міжнародних наукових конференцій, створення нових центрів і навчальних курсів [4, с. 18].

Світова слава М.Монтессорі - не просто данина подяки її педагогічному генію, а живе втілення її педагогічних ідей і методичних розробок. Проте слід погодитися із думкою її онука і послідовника Маріо Монтессорі у зверненні до Ірландського Монтессорі-товариства з нагоди 75-річного ювілею АМІ: «Концепція Монтессорі настільки всеосяжна, що її неможливо обмежити рамками академічної або будь-якої іншої школи».

Найкращим спростуванням поширеної думки опонентів щодо самопропагування Марією Монтессорі своїх заслуг є її власні слова, висловлені в заключній промові на 9-му Міжнародному Монтессорі-конгресі (Лондон, травень 1951 р.): «Ви виявите до мене найвищу повагу і засвідчите найглибшу вдячність, переключивши свою увагу з мене у напрямку, на який я вказую Вам - на Дитину».

1.2 Сутність, цілі, завдання та педагогічні принципи система Марії Монтессорі

Головна мета педагогіки Монтессорі виховання вільної і самостійної людини з почуттям власної гідності. Принцип Монтессорі - педагогіки полягають в тому, що дитина творить себе сама, у власній діяльності. Свідомість дитини вбирає все навколишнє як губка. Освіта дитини відбувається відповідно до його біологічного ритму, індивідуальним темпом.

Перш за все, справжній гуманізм виховної та освітньої систем, спрямованість до природи дитини, відсутність будь-якого авторитаризму.

У рамках, визначених педагогом, дитина могла вибирати роботу, яка подобалася їй і відповідала її внутрішнім інтересам. Вона вільно і спонтанно вправляла свої почуття, більше того, відчувала задоволення і ентузіазм від подібної діяльності, тому що надходила не за чиєюсь вказівкою, а за власним бажанням.

Іншою домінантою системи Монтессорі є максимально можлива індивідуалізація навчально-виховної діяльності, використання чітко продуманої і вміло інструментованої програми розвитку кожної дитини, розрахованої і на сьогоднішній день, і на багато років вперед, органічно сполучає в собі і навчання, і виховання на основі пробудження і підтримки дитячої активності. Удосконалюючи свої вміння, дитина поступово набуває почуття незалежності і впевненості. Разом з тим у неї пробуджувалася любов до навчання і формувалися мотиви для напруженої самостійної пізнавальної діяльності.

Важливою новацією М. Монтессорі стало руйнування традиційної класно-урочної системи та створення оригінального навчального процесу для дітей від 3 до 12 років, побудованого на визнанні за кожним учнем права на значну автономію і самостійність, на свій темп роботи і специфічні способи оволодіння знаннями. Не випадково девізом школи Монтессорі є слова: «Допоможи мені зробити це самому». Це досягалося за рахунок реалізації в Монтессорі-школах дуже широкої освітньої програми, яка не є програмою в нашому звичному розумінні цього слова. Швидше, це визначення стратегії і тактики діяльності дітей [9, c. 520-521].

Монтессорі-клас охоплює ряд зон:

1. Зону практичного життя - має особливе значення для маленьких дітей (2,5-3,5 років). Тут розташовані матеріали, за допомогою яких дитина вчиться стежити за собою і своїми речами. Використовуючи рамки з застібками (гудзики, кнопки, блискавки, пряжки, шпильки, шнурки, банти і гачки), дитина вчиться самостійно одягатися; пересипати і переливати (рис, воду); мити стіл і навіть полірувати срібло;

2. зону сенсорного розвитку - дає дитині можливість використовувати свої почуття при вивченні навколишнього світу. Тут дитина може навчитися розрізняти висоту, довжину, вагу, колір, шум, запах, форму різних предметів; познайомитися з властивостями тканин;

3. зони - мовну, математичну, географічну, природничо забезпечують матеріалами, основною метою яких є розумовий розвиток дитини.

Багато Монтессорі-школи доповнюють середовище, що оточує дитину, такими зонами, як музична, мистецтва і танців, роботи по дереву, іноземної мови, що сприяють подальшому збагаченню загального розвитку дитини. Рухові вправи розвивають дитину фізично і допомагають їй відчути своє тіло і усвідомити свої можливості.

Завдяки всьому цьому, а також тонкому психологічному підходу, обліку індивідуальних особливостей і можливостей кожної дитини, опорі на природні особливості людського сприйняття «монтессоріанські діти» раніше (до 5 років) і краще за своїх однолітків оволодівають листом і рахунком, у них формується схильність до навчання, розвивається воля.

Педагог у школі Монтессорі впливає на дитину не прямо, а за допомогою дидактичних матеріалів - різних ігор, пристосувань, - з якими дитина діє по підготовленій педагогом програмі. На відміну від педагога в традиційній школі Монтессорі-вчитель не є центром класу. Коли діти займаються в класній кімнаті, він ледь помітний. Учитель не сидить за столом, а проводить час в індивідуальних заняттях, працюючи з дитиною за столиком або на килимку.

Монтессорі-керівник повинен бути проникливим спостерігачем і мати чітке уявлення про індивідуальний рівень розвитку кожної дитини. Він вирішує, які матеріали більше підходять для роботи в даний момент. Індивідуальні спостереження дають можливість вчителю допомогти дитині в оптимальному використанні матеріалів; потім він залишає дитину з матеріалом і повертається до спостереження.

Педагог втручається в діяльність дитини тільки в тому випадку, якщо це необхідно. Він повинен вміти виявити гнучкість і бути в змозі знайти адекватні способи для надання допомоги вихованцю. Дитина звертається до вчителя як до доброзичливого помічника, який завжди поруч у разі необхідності, але головним чином як до людини, здатного допомогти йому зробити що-небудь самостійно. В результаті у дітей поряд з отриманням знань дивно глибоко і міцно розвиваються увага, слух, пам'ять та інші важливі якості. У школах Монтессорі відсутні змагання дітей один з одним, їх результати ніколи не порівнюються, кожний працює сам, на своєму окремому, автономному килимку або столику, і прогрес його видно тільки по відношенню до нього самого [14, c. 10-12].

Кожен Монтессорі - клас неповторний. Незважаючи на те, що метод має цілком певну структуру, він гнучкий і відкритий для індивідуальної інтерпретації. Тому що не буває двох абсолютно однакових людей, і кожен Монтессорі-клас, будучи залежним від тлумачень методу і можливостей вчителя, є унікальним.

Коли дитина читає слова на табличках, що лежать біля відповідних предметів, - ми це називаємо інтуїтивним читанням. Зауважимо, що він їх може прочитати, навіть не знаючи шрифту, не знаючи літер. Магічна сила? Результат попередньої роботи з рухомим алфавітом? Ні. Інтуїтивне читання відбувається завдяки інтересу, що виросло в дитині, яка прагне проникнути у таємницю знаку. Цей інтерес за своїм значенням дорівнює матеріалу. Якщо б на дві чаші терезів поклали алфавіт і інтерес до нього, вони опинилися б на одному рівні. Вчитель повинен вдихнути в дитину цей інтерес і знати, як надалі його розвивати, розуміючи, що сила впливу на дитину природна і в кожному випадку є індивідуальною. Як же дізнатися, запитаєте ви, який інтерес дитини і який матеріал годиться для нього? Коли прийде час почати з ним щось нове? [15, c. 46]

Багато хто думає, що відповідь на ці питання повинен виходити від вчителя. Зараз психологи стверджують, що в одного вчителя не повинно бути більше 6-7 учнів, щоб увагу можна було приділити кожному. Такий напрям в освіті називають індивідуальним методом. У мене інший погляд на цю проблему, оскільки фундаментальним нашим принципом не є освіта дитини як таке. Індивідуальність навчання полягає в створюваному нами підготовчому середовищі, де дидактичний матеріал вибирає не вчитель, а сама дитина. Індивідуальне навчання засноване на свободі вибору дитини.

Вперше на неї звернув увагу Декролі. Він вважав, що інтерес у дитини може вирости тільки лише на основі вільного вибору. Його метод заснований на «центрах інтересу». Часто цей метод зіставляли з методом Монтессорі.

Декролі поряд з центрами інтересу говорив і про те, що саме вчитель шукає загальний інтерес не тільки для всього класу. Але й на весь навчальний період. Тобто ми бачимо старий підхід інструктування учнів. По суті, вчитель сам вибирає центри інтересу і на них будує свої вказівки учням.

Метод Монтессорі відрізняється і від індивідуального навчання, і від методу Декролі, хоча ключові слова одні: індивідуальність і інтерес.

Є ще один метод, що з'явився в Англії. Його автор, колишній учень М.Монтессорі, назвав його методом «індивідуальної роботи». Тут також є матеріал і вільний вибір. Але дітям надається право користуватися будь-яким матеріалом, вони можуть приносити його з дому. Головне, щоб дитина була зайнята матеріалом - неважливо, яким [18, c. 104].

У методі Монтессорі культура доходить через матеріал до дітей наймолодшого віку. Культура ця виражена в систематичній індивідуальній роботі, що має у своїй основі індивідуальний інтерес.

Всім відомий також метод Фребеля - найдосконаліший серед колективних методів, коли учителем направляється колективна робота всього класу. У методі Фребеля також використовується матеріал, проте його показує всьому класу вчитель на своєму столі, тоді як за партою в кожного такий же. При цьому кількість однакових зразків повинна дорівнювати кількості дітей у класі. Учитель показує сам матеріал і як ним користуватися, кожна дитина копіює дії вчителя. Матеріал підібраний за якістю, формою, розміром і кольором і, звичайно, викликає інтерес. При навчанні за Фребеля діти проходять ручну працю, спів, заучують прості віршики [2, c. 47-51].

У більшості шкіл в одному класі вчаться діти одного віку. Їхня програма на цьому віці і базується. Досвід відвів нас від цього загального правила. У нашій школі ми прагнемо до різновікової або, принаймні, до різниці в 3 роки. Таку вимогу висуває життя: як у сім'ї, де діти і трьох, і п'яти, і шести років.

Де б цей метод не розвивався, скрізь видно зв'язок між шкільним та дошкільним навчанням. Один з секретів цього - відкриті двері. Діти вільно переміщаються з кімнати в кімнату, потрапляючи туди, де займаються старші.

У заняття звичайної школи це внесло б жахливий безлад. Якщо спробувати порівняти школу з закритими дверима з організацією школи Монтессорі, то різниця здасться неймовірною. Вони припускають абсолютно різні взаємини, атмосферу і організацію. Тому в школах Монтессорі є маленькі стінні шафки, де у кожної дитини свій ящичок, в якому він може зберігати, що йому хочеться [10, c. 212-214].

Діти хочуть, щоб речі стояли на одних і тих же місцях; вони беруть матеріал, працюють з ним в саду, а потім ставлять на полицю точно на те місце, звідки взяли. Свобода пересування розвиває в людині нагальну потребу до фіксації місця. Ось чому дитина, покидаючи клас, не тікає на вулицю, а ходить по інших групах і бачить, що цікаві речі мають своє продовження.

«У Голландії я спостерігала маленьких дітей, які перебували зі старшими, і бачила, як вони починають цікавитися матеріалом, занадто складним для них. Виявляється, маленька дитина в змозі вивчити набагато більше, ніж ми могли б припустити. Старші діти іноді поверталися в кімнати молодших в пошуках роботи і брали вправи. Їм не вистачало ясності у своїх просунутих вправах. Діти вчаться один у одного і тому ростуть і розвиваються. Немає нічого, що змусило б вас дізнатися що-небудь краще, ніж навчити цьому іншого, особливо якщо самі ви знаєте предмет недостатньо зовсім. Адже робота іншого виступає як контроль помилок і спонукає отримати більше знань» - переконана Лариса Кліманова - педагог-математи, представник Асоціації Монтессорі-педагогів у Росії [21, c. 25].

Все це наштовхує на думку, що існують градації психічного розвитку, і різниця між дитиною і дорослим так велика, що дорослий може надати маленькій дитині допомогу набагато меншу, ніж той, хто ближче до нього за віком. Тому кажуть: «Щоб зрозуміти дитину, треба самому бути дитиною».

Отже, феномен педагогіки М. Монтессорі полягає і в її безмежній вірі в природу дитини, і в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на несформовану людину, і в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.

Віра в дитину - наріжний камінь педагогіки М. Монтессорі, найбільш повне вираження її гуманістичних устремлінь. Ця установка була притаманна всім без винятку представникам вільного виховання, проте Монтессорі пішла далі своїх «ідеологічних» соратників. Вона зуміла подолати властивий їм негативізм по відношенню до педагогічних методик, нібито заважає прояву спонтанної активності дітей. Навпаки, вона зуміла розробити до найдрібніших нюансів метод, що забезпечує максимальний розвиток дитячої активності. Саме цим насамперед і пояснюється феномен життєвості педагогіки М. Монтессорі, її успіх і популярність протягом багатьох десятиліть.

М. Монтессорі була переконана в тому, що практично будь-яка дитина є нормальною людиною, здатною відкрити себе в активній діяльності. Дитина повинна мати можливість задовольняти свої інтереси, проявляти властиву йому від природи активність. Саме ця установка і дозволила онукові італійського педагога - Маріо звернути увагу в посланні парафіяльному Монтессорі-суспільству на те, що «М. Монтессорі відкрила» секрет дитинства «та його важливість для формування людини» [25, c. 110-114].

Школа М. Монтессорі - відкрита система, далеко вийшла сьогодні за межі педагогічної теорії та методики своєї створювачки. Це - величезний колективний досвід її учнів та послідовників, що постійно розширюється і розвивається, який у собі безліч нових елементів і особливостей, зумовлених місцем і часом використання, віком дітей, конкретними педагогічними завданнями, типом виховного закладу, особливостями і складом сім'ї та ін.

Батьки - головні вихователі дитини від народження до трьох років, а багато хто й далі - до шкільного віку, і кому, як не їм, важливо зрозуміти принципи вільного і гуманного виховання, затверджені Марією Монтессорі, освоїти прийоми діяльного спостереження і допомоги власній дитині, тим більше що основи його особистості закладаються саме в цьому, зовсім ранньому віці і те, що сьогодні втрачено, надолужити не вдається вже ніколи. «Цьому періоду (більш ніж будь-якому іншому), - читаємо у Монтессорі, - вкрай необхідно приділяти саме головне увагу. Якщо ми будемо дотримуватися цих правил, дитина, замість того щоб обтяжувати нас, проявить себе як найбільше і втішне диво природи! Ми стаємо свідками розвитку людської душі, появи Нової Людини, яка не буде більше жертвою подій, а завдяки ясності бачення зможе направити і створити майбутнє людства» [19, c. 42-45].



1.3 Використання педагогічних поглядів Марії Монтессорі в сучасних дошкільних закладах

Використання ідей М. Монтессорі в сучасному світі різноманітне. На новому етапі розвитку українського суспільства гостро постало питання докорінного реформування освіти, передусім її гуманізації. У пошуку реальних альтернатив побудови освітнього процесу педагоги дедалі частіше почали звертатися до унікальної педагогічної системи Марії Монтессорі, яка ґрунтується на засадах дитино центризму, індивідуального навчання, свободи й самостійності малюків. Саме ці принципи були визначені як пріоритетні для оновлення системи освіти.

Вивчення та апробацію Монтессорі-методу взяли на себе українські заклади, зокрема НВК «Школа АІСТ» - один з перших, створених в Україні 1990 року (назву «АІСТ» його творці розшифровують як «Альтернатива. Ініціатива. Сім'я. Творчість») [22, с. 6].

У сучасних закладах діють чотири різновікові групи, для яких змодельовано навчальні Монтессорі-середовища. У своїй діяльності вони спираються на сучасні освітні державні документи і філософію М. Монтессорі.

Освітні процеси будуються згідно з вимогами Базового компонента дошкільної освіти. Його інваріантні складові реалізуються передусім через Монтессорі-середовище, яке охоплює інтелектуальні та практичні курси: «Космічне виховання», «Навички практичного життя», «Сенсорика», «Математика», «Розвиток мовлення» [23, с. 7].

Робота планується з урахуванням освітньої програми М. Монтессорі та чинної державної програми «Дитина». Аналізуючи та порівнюючи інваріантні й варіативні складові. Виявивши розбіжності, обирають відповідні напрями діяльності.

До речі, розбіжностей не так уже й багато. Стосуються вони, зокрема, організації ігрової діяльності. Водночас, бачення ролі гри в житті дитини у традиційній педагогіці і в системі М. Монтессорі багато в чому збігається. Монтессорі трактувала ігри дещо інакше, ніж їх трактує традиційна педагогіка. Вона вважала, що гра для дитини - не просто забава. Під час гри, на думку педагога, здійснюється робота над формуванням психіки дитини, її світогляду, інтелекту, досвіду, компетенцій та здатності толерантно співіснувати в соціумі. на це й звертається увага. Відповідно до вимог програми додали ще окремий ігровий куточок з матеріалами для самостійної художньої діяльності, та приміщення для фізичного розвантаження.

Перебуваючи у вільному освітньому просторі, маленькі «чомусики» отримують від дбайливих наставників те, чого вони потребують і чого вимагає на державному рівні сучасне суспільство.

Завдання освітніх ліній «Особистість дитини», «Дитина в соціумі» та «Дитина в природному довкіллі» Базового компонента реалізуємо в контексті космічної об'єднавчої філософії Монтессорі, яка є дуже актуальна нині.

Улюблені заняття вихованців - досліди, експерименти, спостереження - організовуємо з урахуванням вікових можливостей малюків. Педагог презентує кожен експеримент або індивідуально, або для невеликої групи дітей.

Так, з дослідом «Плаває - тоне» здатні впоратися навіть найменші вихованці, які просто просто розкладають предмети у відповідні тарілочки. Молодші дошкільнята ставлять позначки в одній таблиці, а свої результати перевіряють за іншою, контрольною. Найстарші діти аналізують предмети. Виходячи з того, який матеріал тоне, а який - ні.

Величезне значення в педагогіці Монтессорі надається руховій активності дітей, що пов'язано не лише з турботою про зміцнення їхнього здоров'я: педагог обґрунтовувала існування прямого зв'язку між розвитком рухової активності й інтелекту. Дитина, вважала вона, не має постійно сидіти й усе робити за столом. Їй слід надавати можливість самостійно обирати місце для вправ - індивідуальний килимок, звичайний стіл, низенький столик для роботи на підлозі абощо…

Особливу увагу приділяється формуванню самостійності, незалежності дитини, що, зокрема, забезпечується курсом «Навички практичного життя». Саме він сприяє формуванню предметно-практичної компетенції дітей.

«Дитина набуває досвіду за допомогою вправ та рухів, вона координує власні рухи і запам'ятовує враження, фіксує емоції у власних контактах з довкіллям», - стверджувала Марія Монтессорі.

У роботі з Монтессорі-матеріалами реалізуються завдання освітньої лінії «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі».

Виховання та розвиток чуттів - базовий принцип системи Монтессрі. Сенсорне виховання має для дитини не тимчасове значення, воно - складова «загального гармонійного розвитку», підготовка до майбутньої інтелектуальної діяльності на підсвідомому рівні. М. Монтессорі вважала, що розвиток чуттів полягає не в оволодінні малюком знаннями про колір, форму та інші якості предметів, а у тому, щоб він навчився звертати увагу на свої відчуття.

М. Монтессорі називала людський розум математичним, а математичну свідомість - невід'ємною складовою будь-якої людини, і малюка зокрема. «Ніколи не кладіть у ваші думки те, що не побувало у ваших руках», - радила вона. Математичний блок побудовано так, щоб було видно зв'язок арифметики з геометрією, забезпечувався перехід від простого до складного, від конкретики до абстракції. Дитина може підходити до матеріалів у будь-який час, повторювати вправи скільки їй потрібно, доки не «відполірує» свій інтелектуальний «діамант» до бажаного блиску.

Неординарність математичних матеріалів дає змогу здобувати знання, набагато складніші за передбачені програмами для дошкільників. Більш того, до цього дитину ніхто не примушує. Не ставиться мета досягти чогось, що перевищує її можливості.

Просто тут відкритий простір, і якщо в дитини є певна потреба, їй надається можливість цю потребу реалізувати.

Весь практичний досвід поступово переробляється і трансформується в інтелект, а пізніше стає потужним фундаментом для подальшого абстрагування.

До реалізації завдань освітньої лінії «Мовлення дитини» у Монтессорі-закладах також особливий підхід: методика Монтессорі з розвитку мовлення дитини ґрунтується на фізіологічній основі створюється умови для спонтанного розвиту цієї важливої здатності дітей, а також допомагають їм опанувати різні види мовленнєвої діяльності: слухання, говоріння, письмо, читання, що відповідають сенситивним періодам їхнього розвитку.

Великого значення надається повсякденному спілкуванню, демонструючи вихованцям зразки правильного літературного мовлення. Ретельно добирають для цього дидактичні матеріали, які не просто збагачують словник малюків, а ще й насичують його термінами, образними висловлюваннями. Це особливий курс, адаптований до української мови.

Також Школи-Монтессорі існують практично в усіх країнах Європи та США. Проаналізувавши розвиток та впровадження Монтессорі-педагогіки за кордоном і у вітчизняній педагогічній практиці, М. Сорокова визначила наступні напрями використання технології М. Монтессорі: класичний та посткласичний напрями, використання методу Монтессорі та окремих положень або матеріалів, медико-реабілітаційний напрям.

Класичний та посткласичний напрями передбачають:

· створення класичних Монтессорі-дитячих садків та початкових шкіл;

· розвиток ідей М. Монтессорі для виховання дітей від народження до 3 років;

· включення додаткових видів діяльності в освітній контекст Монтессорі-дитячого садка;

· створення сучасних Монтессорі-гімназій і Монтессорі-ліцеїв за кордоном;

· створення нових матеріалів у дусі Монтессорі;

· нові розробки щодо впровадження класичних Монтессорі-матеріалів [8].

Представником класичного напряму є Міжнародна Асоціація Монтессорі (МАМ). Дана організація проводить підготовку Монтессорі-педагогів, здійснює експертну оцінку діяльності Монтессорі-дитячих садків та шкіл, надаючи окремим із них статус «закладів, визнаних МАМ». За вимогами організації педагоги, які працюють у даних закладах, повинні пройти курси підготовки педагогів-Монтессорі, мати спеціальний диплом. Освітні заклади повинні функціонувати тривалий час у повній відповідності з визначеними стандартами.

Отже, представники, які дотримуються даного напряму, вважають, що при навчанні та вихованні дітей повинен мати місце класичний варіант технології М. Монтессорі без будь-яких нововведень. На їх думку, в даній технології є все необхідне для повноцінного розвитку дитини й ніяких доповнень та виправлень вона не потребує. Дана організація не здатна на кардинальні зміни у зв'язку з сучасними вимогами.

Міжнародна Асоціація Монтессорі здійснює не тільки розповсюдження, але й розвиток ідей італійського педагога. Одна з них - це виховання дитини від народження до 3 років. Тому сьогодні за кордоном (Рим, Денвер) створені курси з проблем виховання дітей раннього віку за ідеями М. Монтессорі. Лікарі, педагоги ознайомлюють батьків із педагогічною технологією М. Монтессорі, дають рекомендації щодо організації розвиткового середовища та допомоги природному розвитку дитини від народження до 2,5 років.

Не всі освітні заклади працюють у класичному стилі. Представники посткласичного напряму використовують педагогічні ідеї М. Монтессорі для реалізації власних ідей, доповнюючи дану систему іншими видами діяльності. Так, наприклад, у першій половині дня діти працюють за технологією М. Монтессорі, а друга половина присвячена музичним заняттям, конструюванню, образотворчому мистецтву, трудовому навчанню, різним виховним заходам. Крім класичних Монтессорі-матеріалів педагоги використовують інші дидактичні матеріали, створені власноручно, та різноманітні настільні ігри, такі як: сучасні мозаїки, пазли, інші, що сприяють розвитку дрібної моторики, координації зору та рухів. Така система розповсюджена як за кордоном, наприклад, у Німеччині, так і в Росії та Україні.

На сучасному етапі розвитку Монтессорі-педагогіки створюються нові матеріали в дусі Монтессорі: різноманітні сучасні ігри-головоломки, фігури-вкладки й інші, при розробці яких дотримуються принципів автодидактизму, естетичного оформлення, розвитку різноманітної діяльності. Педагоги-новатори розробляють нові підходи до впровадження класичних Монтессорі-матеріалів.

Зокрема, у Німеччині, Нідерландах, Польщі та інших країнах, впродовж багатьох років проводиться вивчення можливостей та ефективності використання Монтессорі-педагогіки в процесі навчання і виховання дітей з відхиленнями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи. Досвід показав, що ці діти стають більш самостійними, уважними, відповідальними, впевненими в своїх силах, життєрадісними. Вони відрізняються від дітей, які навчаються в закладах інтернатного типу, підвищеною мотивацією до навчання, готовністю допомогти іншим [24, с. 72].

Інтегровані Монтессорі-дитячі садки і школи функціонують у м. Брокен (Німеччина), в Чикаго (США). Діти з особливостями психофізичного розвитку мають змогу виховуватися і навчатися з раннього віку разом зі здоровими дітьми [24, с. 74].