Нетрадиційні форми та методи організації навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний еколого-натуралістичний центр

Хмельницький державний центр естетичного виховання учнівської молоді

Кафедра методики позакласної та позашкільної роботи

Курсова робота

Тема:

Нетрадиційні форми та методи організації навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі

Виконала: Григорчук Т.В.

Київ -2015



ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

1. Теоретичні основи нетрадиційних форм і методів навчання

1.1 Сутність поняття «форми організації навчання» та історія розвитку

1.2 Поняття методів навчання та їх класифікація

2. Організація навчально-виховного процесу у позашкільному навчальному закладі

2.1 Організаційні форми навчально-виховної діяльності в позашкільному навчальному закладі

2.2 Вимоги до організації гурткових занять

2.3 Умови підвищення ефективності заняття

2.4 Класифікація методів навчання і виховання в системі позашкільної освіти

2.5 Рекомендовані нетрадиційні методи і форми організації навчально-виховного процесу

2.5.1 Сутність і види інтерактивних методів навчання

2.5.2 Процес впровадження інтерактивних методів навчання

2.5.3 Рекомендовані нетрадиційні форми організації навчально-виховного процесу

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ДОДАТКИ



ПЕРЕДМОВА

Постановка проблеми. Позашкільна освіта -- це освітньо-виховна діяльність різних за формою закладів для дітей та учнівської молоді. Такі установи як будинки творчості, клуби, станції юних натуралістів, еколого-натуралістичні центри і просто загальноосвітні школи та дитячі садки, що працюють як за рахунок вчителів-ентузіастів при відсутності матеріальної бази, так і при повному сучасному науково-технічному забезпеченні, здійснюють поглиблену освіту з учнями і сприяють виявленню інтересів і здібностей до тієї чи іншої сфери пізнання, до того чи іншого фаху [3].

Аналіз досліджень та публікацій. Проблема розвитку та втілення в педагогічну діяльність нетрадиційних форм та методів в організації навчально-виховного процесу.

Завдання курсової роботи: провести аналіз нетрадиційних форм та методів в організації навчально-виховного процесу в сучасному позашкільному закладі.

Основні результати дослідження

Позашкільна робота ґрунтується на знаннях, практичних навичках, що набуваються під час навчання. Але її основна мета полягає у збагаченні і поглибленні набутих знань в позаурочний час згідно з інтересами особистості. Саме така система навчально-виховного процесу покликана забезпечити кожній дитині можливість гармонійно розвивати власні здібності у вільний від навчання час [3, с. 153].

Саме позашкільна освіта, при наявності у дитини зацікавленості від природи, має всі умови для подальшого її розвитку: раннє систематичне тренування за індивідуальною програмою, своєчасне залучення до самостійних експериментів і наукової роботи (МАН), участі у конкурсах, фестивалях, змаганнях, виставках, наукових дискусіях і ділових іграх.

Активні методи і форми організації позашкільної освіти забезпечують кожній дитині гармонійний розвиток власних здібностей у вільний від навчання час. Навчально-виховний процес у позашкільних закладах базується на певних загальних основах. Різноманітні за профілем гуртки, клуби, секції, що працюють за програмами відповідного профілю і відрізняються від шкільних предметних програм своєю мобільністю, допомагають учням поглибити отримані у школі знання з певних предметів, підготуватися до професійної діяльності, як практичної так і наукової.

Саме в позашкільному закладі, де функціонують гуртки різного профілю, діти та підлітки у вільний від навчання час можуть вивчати улюблений предмет для свого задоволення, або з метою поглиблення знань. Діяльність навчального гуртка ґрунтується на передумовах, які мають важливе педагогічне значення:

- учасники мають спільні інтереси;

- група вивчає одну дисципліну (предмет);

- група зазвичай дуже маленька ( 15 чоловік);

- учасники записуються добровільно;

- не ставиться ніяких умов щодо рівня освіти, тому він може дуже відрізнятися у кожного учасника;

- не передбачається ніяких оцінок або екзаменів;

- група зустрічається регулярно (2-3 дні в тиждень).

Те, що гурток охоплює невелику кількість учасників, є гарною передумовою для встановлення контактів і співробітництва під час навчання. При цьому всіх учасників об'єднують спільні інтереси до вивчення предмета. Це підвищує їх мотивацію. Результати досліджень дозволяють стверджувати, що застосування нових форм роботи в творчих об'єднаннях позашкільних закладів допомагають зробити вихованцям життєвий вибір та підготувати дітей до самостійного життя.

Проблеми сучасної освіти хвилюють усе наше суспільство. Це зумовлено не лише потребою суттєвої модернізації галузі, а й різновекторністю бачення, оцінками стану освіти й підходами до її якісного вдосконалення. Суспільство й держава прагнуть зберегти та розвинути усе краще, виходячи з загальних соціально-економічних та політичних тенденцій, що визначає ближчу і віддалену перспективу нашого суспільного поступу. Його шлях визначено Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті та Державною національною програмою «Освіта», котрі окреслюють напрями подальшого розвитку освіти впродовж 25 років - тобто на час природної зміни поколінь.

Основна мета реформування - якість освіти. Вона розглядається у взаємозв'язку з забезпеченням її доступності та ефективності. Тріада «доступність-якість-ефективність» визначає основні складники удосконаленої освіти.

Якісна освіта в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особистості постіндустріальне суспільство. За таких умов пріоритетом є увага до навчального змісту і методик, що формують світогляд, цінності культури, вміння самостійно вчитись, критично мислити, користуватись комп'ютером, здатність до самопізнання та самореалізації особистості в різних видах творчої діяльності, вміння і навички, необхідні для життєвого і професійного вибору.

Розглядаючи інтерактивні технології навчання як інновації, слід пам'ятати, що будь-яка технологія буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не сприймуть її як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв'язків. Розроблена й описана технологія - це одне, а її реалізація - зовсім інше, бо несе відбиток особистості, інтелекту конкретного педагога.

Головним у системі інноваційного навчання в позашкільних навчальних закладах є ситуація спільної продуктивної та творчої діяльності педагога й дитини, педагога та групи, що впливає на навчання як на процес становлення особистості, її усвідомленої активності, її самоорганізації.

Кожна дитина - гарна, талановита. І коли вона прийшла в гурток - має досягти успіху. І не обов'язково перші місця в конкурсах, хоча це теж важливо. Прийшовши, вона має відчути себе «своєю», частинкою великої, дружної, позитивної родини незалежно від того, з якого середовища вона походить. А завдання керівника гуртка - якомога більше пізнати кожного учня. За можливістю та необхідністю корегувати стосунки дитини та батьків, дитини й учителів, дитини та ровесників, учити дитину відвертості, адекватній поведінці, незалежно від виду занять (танці, спів, чи різьблення по дереву) [1].

Шведські вчені і педагоги вважають, що, оскільки люди вчаться по-різному і мають різні здібності, неможливо знайти таку методику, яка була б ідеальною для всіх. Керівник навчального гуртка повинен бути чуйним та творчим педагогом. Чуйним у тому розумінні, що він уважний до особливостей кожного учасника гуртка, їхніх бажань або потреб [2].

Для керівника гуртка важливо думати нестандартно. Творчість - це звільнитися від стереотипів, навчитися бути наївним, веселим та фантазувати, враховуючи особливості групи. Найбільшою перешкодою для новацій у діяльності є цензор, який притаманний кожній людині. Якщо метою гуртка є набуття нових знань і звичайні методи не дають бажаного результату в навчальній діяльності групи або окремого учасника гуртка, можна досягти набагато більшого, якщо ввести новий або незвичайний елемент. Творчий керівник гуртка ризикує впроваджувати нові форми роботи, але звичайно не слід експериментувати з новими формами лише тому, що вони нові. Якщо нова ідея не приносить результату, необхідно шукати нових підходів. Для роботи в навчальному гуртку керівник має, спираючись на власний досвід, намагатися застосовувати варіативні, нетрадиційні форми роботи.

Висновок. Отже, можна зробити висновок, що за умови творчого підходу керівника гуртка, використання інтерактивних методів та застосування різних форм та методів роботи, або їх елементів в організації навчально-виховного процесу, можна досягти позитивних результатів у навчанні. Навіть найкраща методика може бути неефективною, якщо її застосовувати без змін, а використання нових педагогічних підходів та методів навчання сприяють формуванню особистості, здатної до творчості.

1. Теоретичні основи нетрадиційних форм і методів навчання

1.1 Сутність поняття «форми організації навчання» та історія розвитку

Здійснення навчання вимагає знання і умілого використання різноманітних форм організації навчального процесу, їх постійного вдосконалення та модернізації. Але що таке форма організації навчання як педагогічна категорія і в чому її суть? На жаль, це поняття не має в дидактиці чіткого визначення.

Багато вчених просто обходять це питання і обмежуються буденними уявленнями про дану категорію. Це веде до термінологічної плутанини, коли навіть в окремих науково-методичних публікаціях поняття про форми навчальної роботи та поняття методу навчання вживаються як синоніми.

Процес навчання реалізується тільки через організаційні форми, які виконують інтегративну роль, забезпечуючи об'єднання і взаємодію всіх його компонентів. Сукупність форм, об'єднаних за ознакою зв'язку учнів і вчителі за допомогою навчального матеріалу і доповнюючих один одного, складає організаційну систему навчання.

У тлумаченні терміна «форма організації навчання» панує різнобій. Особливо це стосується дидактики вищої школи. Тут це поняття визначається як засіб організації, облаштування і проведення навчальних занять, у рамках яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання й методи навчання.

До форм організації навчання зазвичай відносять: лекції, семінарські, лабораторні заняття, колоквіуми, консультації, екскурсії, курсові та дипломні роботи, заліки, екзамени і т.ін. Подібний підхід вносить плутанину в розуміння відповідних педагогічних дефініцій, призводить до змішування понять «форма», «метод», «вид навчальної діяльності». У цій ситуації, очевидно, треба враховувати етимологію слова «форма» і його семантику. Форма - зовнішній вигляд, обрис предмета; будь-яке зовнішнє вираження змісту; вид, устрій, тип, структура чогось; спосіб здійснення, виявлення дії, процесу тощо.

Форма організації навчання -- це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність педагога й учня, викладача й студента. Таке формулювання видається найбільш доцільним, змістовомістким. [15, 246]

В історії розвитку педагогічної думки відповідно до особливостей соціально-економічного стану суспільства складалися різні форми навчання. Але кожна з них неодмінно вбирала в себе надбання попередніх поколінь і виділяла те позитивне, що сприяло підвищенню ефективності навчального процесу.

За останнє тисячоліття на освітніх теренах найпомітніший слід залишили такі форми організації навчання, як індивідуальна, групова, класно-урочна, Белл-Ланкастерська, дальтон-план, бригадно-лабораторна. Вони використовувалися і в загальноосвітніх, і в професійних, і позашкільних закладах різних рівнів.

Переходячи до короткої характеристики названих форм навчання, передусім зауважимо, що кожна з них мала як позитивні аспекти, так і окремі недоліки.

Індивідуальна форма навчання виникла в античних країнах і широко використовувалась у середньовічній Європі. Сутність її полягає в тому, що вчитель навчає кожного учня індивідуально, що дає змогу враховувати особистісні можливості учнів і відповідно визначати зміст, форми й методи навчальної роботи. Це, ясна річ, сприяє ефективності навчального процесу. Проте індивідуальне навчання не набуло широкого застосування. Воно не дає можливості охопити навчанням велику кількість дітей, оскільки є надто дорогим, але елементи індивідуального навчання використовуються донині (індивідуальні консультації, навчання гри на музичних інструментах, вокалу).

Групова форма навчання набула значного поширення в період середньовіччя й зберігалася в багатьох школах Європи ще у XIX ст. Застосовуючи цю форму, вчитель навчає групу дітей, які перебувають на різних щаблях вікового й інтелектуального розвитку. Таке навчання дає змогу давати основи грамоти (читання, письмо, рахунок) чималій кількості дітей порівняно з індивідуальною формою. Та все ж воно є примітивним, оскільки в одній кімнаті доводиться навчати дітей, які мають різні рівні освіти. [15, 248]

Класно-урочна форма навчання бере свій початок з братських шкіл України і Білорусі. Саме у них відпрацьовувались елементи урочної системи. Сутність класно-урочної системи зводиться до того, що учитель одночасно навчає чималу групу дітей (до 45 осіб), які перебувають приблизно на однаковому рівні анатомофізіологічного і психічного розвитку, заняття проводиться у класній кімнаті, за постійним розкладом і регламентом.

Наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання дав чеський педагог Ян Амос Коменський у фундаментальній праці «Велика дидактика». Після її появи урок став провідною формою навчання у всіх школах світу.

Белл-Ланкастерська форма навчання виникла наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. в Англії. її назва походить від імен засновників -- священика А. Белля і Дж. Ланкастера. У цей період в Англії бурхливо розвивався капіталізм, з'являлись все нові виробництва, на які залучалась велика кількість селян. Відповідно гостро постала потреба масової освіти робітників та їх дітей. А вчителів не вистачало. Тому одному вчителеві доручали навчання 250-300 учнів різного віку. Але одноосібно учитель не міг цього зробити. Тому ідея реалізовувалася так: учнів розподіляли на групи з 25-30 осіб. До кожної групи прикріпляли старшого учня (монітора); учитель спочатку навчав елементів грамоти старших учнів, а вони у своїх групах передавали здобуті знання своїм товаришам. Крім того, монітори відповідали за порядок і дисципліну. Таке навчання ще називали «взаємним».

Зрозуміло, що подібна система виявилася малоефективною, оскільки охоплювала навчанням лише дітей робітників. Водночас багаті батьки вчили дітей у пристойних школах з класно-урочною формою навчання. Тому Белл-Ланкастерська форма навчання існувала недовго. Була спроба застосувати її і в Росії, але тут вона не набула поширення.

Певний інтерес становить форма організації навчання за дальтон-планом. Виникла вона на початку XX ст. у США під впливом філософської концепції екзистенціалізму з метою формування в дітей ініціативності, самостійності, винахідливості, діловитості. Уперше запровадила й описала цю форму навчання вчителька з м. Дальтона Е. Паркхерст. Технологія навчання була така: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни поділявся на частини (блоки), кожен учень отримував індивідуальне завдання у формі плану й самостійно його виконував. Потім звітувався, набираючи відповідну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. Учитель тут відігравав роль організатора-консультанта. Учнів з класу до класу переводили не після закінчення навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмним матеріалом, тобто 3-4 рази на рік.

Звичайно, таке навчання сприяло формуванню самостійності, ініціативності, зрештою позитивно впливало на інтелектуальний розвиток особистості. Разом з тим розвивало нездорове суперництво, індивідуалізм. Утім, це відповідало формуванню менталітету, який диктувався вимогами ринкової економіки.

Бригадно-лабораторна форма навчання зародилась у 20-х роках минулого століття в радянській школі. Це була своєрідна спроба модернізувати систему дальтон-плану на колективістських засадах. З учнів класу формували бригади по 5-9 осіб, на чолі яких стояли обрані бригадири. Навчальні завдання у вигляді планів давались на бригаду, яка мала працювати над його виконанням. Після закінчення визначеного періоду бригадир звітував перед педагогом про виконання завдання, на основі чого оцінювалась робота членів бригади. У такий спосіб передбачалось розвивати гуртову пізнавальну діяльність, формувати почуття колективізму. Треба зазначити, що цю форму державні органи наполегливо впроваджували як універсальну не лише в загальноосвітніх школах, а й у середніх та вищих навчальних закладах. Це призводило до знеособлення навчальної праці значної частини учнів, зниження рівня знань, до того ж породжувало конфлікти в бригадах.

1.2 Поняття методів навчання та їх класифікація

Методи навчання продовжують залишатися одною із спірних проблем в педагогічній науці. Спірне і саме визначення методу навчання. Тому доцільно розпочати про поняття «методу» взагалі.

«Метод (від грецької - шлях дослідження, пізнання, теорія, вчення) - форма практичного і теоретичного засвоєння дійсності, яке виходить із закономірностей руху вивчаємого об'єкту, система регулярних принципів практичної або теоретичної діяльності... в педагогіці - система виховних і навчальних засобів, в науці - способи дослідження і викладення матеріалу».

Метод навчання -- спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Отже, будь-який метод має форму. В той же час метод є сутністю способу, який відповідає сутності об'єкта, який перетворюється або пізнається.

З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «прийом навчання».

Прийом навчання -- деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття «метод».

Наприклад, розповідь -- метод навчання, але в лекції вона може бути прийомом активізації уваги учнів. Педагогічна майстерність учителя, керівника гуртка потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами і прийомами навчання.

Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспільства, науки, техніки й культури. У давні часи і на початку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх нащадків лише до світського життя, а не до трудової діяльності, у навчанні використовувалися догматичні методи, що ґрунтувалися на заучуванні навчального матеріалу. Епоха великих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, методи, звернені до свідомості й активності учнів у навчанні, практичні методи навчання.

Сучасна освіта висуває свої вимоги до методів навчання. Це стосується і розбудови української освіти взагалі, й удосконалення методики навчання зокрема. Не випадково в Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») одним із шляхів реформування позашкільної світи - якісне оновлення змісту, принципів, форм, методів та напрямів діяльності позашкільних навчально-виховних закладів, організації позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми й молоддю.

Ефективність навчання в позашкільному закладі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.

Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.

Перейдемо до класифікації методів навчання. Існують різні підходи до здійснення цієї класифікації залежно від вибору основи.

У дидактиці існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання:

за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант);

за основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов);

за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).

Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

нетрадиційний інтерактивний позашкільний гуртковий



2. Організація навчально-виховного процесу у позашкільному навчальному закладі

2.1 Організаційні форми навчально-виховної діяльності в позашкільному навчальному закладі

Наведені визначення допоможуть педагогам, по-перше, зорієнтуватись у різноманітті форм навчально-виховної діяльності, які існують у позашкільному навчальному закладі, по-друге, співвіднести існуючі організаційні форми із відповідним змістом та нормативними вимогами до його формування (за О. Биковською).

Творчі об'єднання - форма організації позашкільної освіти, яка створюється в позашкільних навчальних закладах та інших соціальних інституціях і забезпечує надання позашкільної освіти різних або одного напрямів. До типів творчих об'єднань належать гуртки, групи, секції, відділення, відділи, студії, школи, ансамблі, клуби, майстерні, лабораторії тощо. Творче об'єднання як окремий тип створюється в позашкільних навчальних закладах та інших соціальних інституціях і забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю за різними рівнями навчання, термінами та програмами.

Гурток - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю за різними рівнями навчання, термінами та однією програмою. Гурток є традиційною, базовою формою організації позашкільної освіти.

Група - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю за різними рівнями навчання, термінами та програмою.

Секція - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю за різними рівнями навчання, термінами та програмами. Секція переважно організовується фізкультурно-спортивного напряму позашкільної освіти.

Відділення - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю за різними рівнями навчання, термінами та програмами. Відділення переважно організовується дослідницько-експериментального напряму позашкільної освіти.

Відділ - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти різних профілів, рівнів навчання, термінів та програм. Відділ переважно організовується одного напряму позашкільної освіти.

Студія - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю, різних рівнів навчання, термінів та програм. Студія переважно організовується одного напряму позашкільної освіти.

Школа - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю, різних рівнів навчання, термінів та програм. Школа переважно організовується одного напряму позашкільної освіти, поєднує декілька взаємопов'язаних предметів або поглиблене вивчення одного профілю.

Клуб - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю, різних рівнів навчання, термінів та програм. Клуби організовуються з різних напрямів з метою спілкування, відпочинку і розваг.

Центр - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю, різних рівнів навчання, термінів та програм. Центр, як творче об'єднання, створюється і функціонує за визначеними напрямами діяльності.

Ансамбль - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти різних профілів, рівнів навчання, термінів та програм. Ансамбль переважно здійснює концертну діяльність.

Театр - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти художньо-естетичного напряму, різних рівнів навчання, термінів та програм. Театр, як творче об'єднання, здійснює театральну підготовку дітей.

Майстерня - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю, різних рівнів навчання, термінів та програм.

Лабораторія - як творче об'єднання, забезпечує надання позашкільної освіти одного профілю, різних рівнів навчання, термінів та програм [13].

2.2 Вимоги до організації гурткових занять

1. Чітке формулювання мети та завдань заняття, їх відповідність змісту навчального заняття.

2. Відповідність мети, завдань та змісту навчального заняття навчальній програмі.

3. Відповідність змісту навчального заняття рівню підготовки вихованців, їх віковим особливостям.

4. Набуття вихованцями досвіду практичної діяльності на занятті в цілому, так і на окремих його етапах.

5. Вибір оптимальних форм організації навчального заняття, методів, прийомів навчання, що забезпечують максимальну ефективність в опрацюванні змісту. Надання пріоритетності в застосуванні формам і методам активного навчання.

6. Реалізація на занятті дидактичних принципів доступності, послідовності, зв'язку навчання із життям, природовідповідності, індивідуалізації, активності, наочності тощо.

7. Створення умов для розвитку внутрішньої мотивації у вихованців до пізнавальної діяльності.

8. Чітке визначення типу заняття та дотримання відповідної структурної побудови.

9. Використання диференційованого та індивідуального підходів.

10. Забезпечення єдності завдань навчання, виховання та розвитку.

11. Вибір раціонального темпу проведення заняття, що забезпечує продуктивне використання часу заняття.

12. Забезпечення практичної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу, створення реальних можливостей щодо використання гуртківцями знань у практичних ситуаціях.

13. Використання міжпредметних зв'язків при розкритті змісту заняття.

14. Поєднання колективних форм роботи з груповими та індивідуальними.

15. Формування у гуртківців активного ставлення до навчальної, творчої діяльності, навичок раціональної організації праці.

16. Спілкування з дітьми на основі поєднання вимогливості з повагою до особистості.

17. Побудова навчально-виховного процесу з використанням різних засобів навчання (підручників, наочних посібників, комп'ютерних технологій тощо).

18. Створення сприятливих для роботи психологічних, гігієнічних та естетичних умов.

19. Готовність гнучко перебудувати навчально-виховну ситуацію при зміні обставин, вміння переходити до реалізації запасних методів чи варіантів.

20. Здійснення самоаналізу результатів навчання, виховання, розвитку; порівняння їх з очікуваними результатами, знаходження причин успіхів та невдач, урахування результатів самоаналізу при плануванні наступного заняття.

21. Належна педагогічна, психологічна та методична підготовка педагога.

22. Достатнє матеріально-технічне забезпечення гурткового заняття.

23. Врахування психолого-педагогічних умов роботи з обдарованими дітьми та підлітками.

2.3 Умови підвищення ефективності заняття

1. Посилення активності, самостійності і творчої діяльності дітей.

2. Формування в дітей позитивної мотивації і потреби в творчій самореалізації.

3. Використання на заняттях методів і засобів навчання, що активізують діяльність дітей.

4. Організація самоосвітньої пізнавальної діяльності дітей, спрямованої на розвиток самостійності, як риси особистості.

5. Самоаналіз результативності заняття.

6. Самоосвітня робота педагога з підвищення рівня професійної майстерності тощо.

2.4 Класифікація методів навчання і виховання в системі позашкільної освіти

Ознайомлення із класифікацією допоможе педагогам обрати оптимальні для організації навчально-виховного процесу у гуртку методи, які відповідають цілям навчального заняття та співвіднесені з обраною формою (за Г. Пустовітом).

Навчальна діяльність

Група пізнавально-комунікативних методів:

- словесні методи;

- наочні методи.

Група систематизуючи-перетворюючих методів:

- аналітико-синтетичні методи;

- індуктивні і дедуктивні методи;

- методи порівняння, аналогії та формулювання гіпотези;

- репродуктивні методи.

Група навчально-перетворювальних методів:

- методи мотивації і стимулювання;

- методи формування інтересу до навчання;

- методи формування почуття обов'язку і відповідальності за результати навчання;

- методи гри та ігрового тренінгу;

- методи театралізації;

- методи змагання;

- методи переконання;

- метод висунення чітких обґрунтованих і зрозумілих учням вимог до навчання та вправляння до їх виконання;

- методи позитивного прикладу;

- методи створення сприятливих умов для спілкування в процесі навчання;

- методи заохочення і покарання;

- активні (практичні) методи;

- метод вправ;

- лабораторний метод;

- практично-трудовий метод;

- проблемно-пошуковий метод;

- метод проблемного викладу;

- частково-пошуковий метод;

- дослідницький метод;

- методи самостійної творчої роботи;

- методи візуалізації.

Виховна діяльність

Група мотиваційно-виховних методів:

Методи мотивації - відповідальності особистості в навчально-практичній діяльності в соціокультурному й соціоприродному середовищі, самоаналізу, самооцінки, роз'яснення, переконання, навіювання, рефлексії, турботи;

Методи виховання - методи всебічного впливу на особистість: бесіда, розповідь (лекція), дискусія, диспут, переконання, особистий приклад, вмовляння, роз'яснення, навіювання;

Методи формування досвіду морально доцільної поведінки і діяльності особистості - педагогічна вимога, привчання, створення спеціальних виховних ситуацій, стимулювання морально доцільної і соціально значущої поведінки та діяльності, заохочення, змагання, покарання.

Контрольно-корекційна діяльність

Група методів контролю і корекції:

- методи контролю і самоконтролю;

- методи усного контролю;

- методи письмового контролю (при видачі посвідчень про позашкільну освіту);

- методи міні-лабораторного контролю;

- методи машинного (комп'ютерного) контролю;

- методи самоконтролю.

Таким чином, основу запропонованої класифікації методів позашкільної освіти й виховання учнів складають п'ять груп методів, які логічно пов'язані між собою і мають динамічний характер [16].

2.5 Рекомендовані нетрадиційні методи організації навчально-виховного процесу

Визначальним для особистісно-зорієнтованого навчання має бути соціокультурний діалог у системі «педагог - дитина» на основі її розуміння, прийняття і визнання.

Якнайактивніше сприяють цьому інтерактивні методи навчання, що активно розробляються останнім часом. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій взаємодії вони можуть бути корисними та перспективними для вчителя та для учнів.

Термін «інтерактивний» прийшов до нас з англійської і має значення «взаємодіючий». Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: «Інтерактивний» - означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання - це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня" [5, 4]. Ми схиляємося до визначення, О. Пометун та Л. Пироженко: «Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…» [12].

2.5.1 Сутність і види інтерактивних методів навчання

Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні.

Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі - спільну роботу та взаємонавчання всього класу.Час обговорення в малих групах - 3-5 хвилин, виступ - 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі - 1 хвилина.

Групові методи:

1. Робота в парах. Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв'ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

2. Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок.

3. Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.

4. 2+2=4. Дві пари окремо працюють над покладеним завданням протягом певного часу (2-3 хвилини), обов'язково доходять до спільного рішення, потім об'єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об'єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

5. Карусель. Учні розсаджуються в два кола - внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу - для дискусії (відбуваються «попарні суперечки» кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

6. Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: «спікер» - керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), «секретар» (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), «посередник» (стежить за часом, заохочує групу до роботи), «доповідач» (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи). Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.

7. Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.

8. Джигсо (ажурна пилка) Метод дозволяє учням працювати разом, щоби вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи. Під час роботи за методом «ажурна пилка» учні повинні бути готовими працювати в різних групах. Спершу кожен учень працюватимете в «домашній» групі. Завданням для кожного учня у домашній групі є аналіз та засвоєння певної порції інформації на такому рівні, щоб він був здатний чітко і зрозуміло викласти її з метою навчання інших учнів. Потім в іншій групі, яка називається експертною, такі учні виступатимуть в ролі «експертів» із питання, над яким вони працювали в домашній групі, вчитимуть цій інформації інших та відповідатимуть на їхні питання. В експертній групі учні також повинні отримати інформацію від представників інших груп. Завдання експертної групи -- здійснити обмін інформацією. В останній частині уроку учні знову повертаються до своєї «домашньої» групи, щоби поділитися тією новою інформацією, яку їм надали учасники та учасниці інших груп. Їхнім завданням тепер буде знов обмінятись інформацією, узагальнити її та виробити спільні рішення разом з учасниками домашньої групи.

Фронтальні методи:

1. Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення.

2. Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний «мікрофон».

3. Незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня - це продовження незакінченого речення типу «можна зробити такий висновок…», «я зрозумів, що…»

4. Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.

5. Аналіз дилеми (проблеми). Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом (наприклад, «чи платити податки, якщо країна не здатна їх правильно розподілити?»).

6. Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т.Шевченка, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга - ідейне навантаження, третя - образи, четверта - форму).

Як було зазначено вище, існують вимоги щодо реалізації інтерактивних методів навчання, невиконання яких може звести їх ефективність до нуля. Це насамперед такі:

Необхідно провести вступне заняття, адже учні абсолютно не знайомі з подібними методами роботи, що різко змінюють установлений стиль навчання. На цьому занятті слід: по-перше, чітко і зрозуміло пояснити, що таке інтерактивне навчання, по-друге, довести до відома учнів та опрацювати з ними правила роботи в групах, складені у зрозумілій формі (на практиці їх було розмножено і видано кожному вихованцеві для вклеювання в зошит):

Правила для учнів:

Кожна думка важлива

Не бійся висловитися!

Ми всі - партнери!

Обговорюємо сказане, а не людину!

Обдумав, сформулював, висловив!

Говори чітко, ясно, красиво!

Вислухав, висловився, вислухав!

Тільки обґрунтовані докази!

Вмій погодитися і не погодитися!

Важлива кожна роль.

Без доброзичливої атмосфери в колективі застосування інтерактивного навчання неможливе, тому потрібно її створити і постійно підтримувати.

До кожного заняття слід сумлінно готуватися. «Легке» за формою інтерактивне навчання надзвичайно важке для вчителя, адже добитися дисципліни і уваги за рахунок «сидіть тихо!» неможливо. Окрім того, потрібно спланувати впровадження, робити його поступово. «Краще ретельно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені «ігри»» [12].

«В роботі повинні бути задіяні в тій чи іншій мірі всі учні» [5]. Справді, сильні учні, а також особистості з високим рівнем контактності будуть проявляти вищу активність, ніж замкнуті і слабкі. Проте слід постійно «втягувати» їх в роботу, створювати ситуації успіху.

«Інтерактивні технології - не самоціль» [12]. Потрібно постійно контролювати процес, досягнення поставлених цілей (вони повинні бути чітко сформульовані і легко контрольовані), у випадку невдачі переглядати стратегію і тактику роботи, шукати і виправляти недоліки.

Урок не повинен бути перевантаженим інтерактивною роботою. Оптимально (з практики) - 1-2 методи за урок.

Слід поєднувати взаємонавчання з іншими методами роботи - самостійним пошуком, традиційними методами. Неможливо побудувати весь процес навчання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і приносять результат тільки в поєднанні з іншими.

2.5.2 Процес впровадження інтерактивних методів навчання

Впровадження інтерактивних методів навчання відбувалося за логікою «від простого до складного», паралельно застосовуючи як фронтальні, так і групові методи за схемою.

У процесі застосування інтерактивного навчання постійно виникають різні проблеми та труднощі. Вважаю за доцільне їх навести, щоб показати практичний бік інтерактивного навчання.



Отже, типові проблеми:

1. Головна проблема: учень часто не має (!) власної думки, а якщо і має, боїться висловлювати її відкрито, на весь клас. Часто школярі не вміють слухати інших, об'єктивно оцінювати їх думку, рішення.

2. Учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс.

3. Учням важко бути мобільними, змінювати обстановку, методи роботи.

4. Труднощі в малих групах: лідери намагаються «тягнути» групу, а слабші учні відразу стають пасивними.

5. Часто трапляється висловлення відверто антисуспільних думок з метою завоювання «авторитету», привертання уваги. При обговоренні замість аргументувати свою думку, учень починає демагогію: «Ви ж самі сказали, цінною є кожна думка, а я так думаю і Ви мене не переконаєте!»

Проте за умови вмілого провадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення.

При застосуванні інтерактивного навчання поглиблюється мотивація. Як показали результати педагогів-практиків, після запровадження цих методів можна констатувати наступні зрушення:

1. учні набули культури дискусії;

2. виробилося вміння приймати спільні рішення;

3. поліпшились вміння спілкуватися, доповідати;

4. якісно змінився рівень володіння головними мисленнєвими операціями - аналізом, синтезом, узагальненням, абстрагуванням.

Загалом інтерактивне навчання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня.

2.5.3 Рекомендовані нетрадиційні форми організації навчально-виховного процесу

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, занять, відмінні від планових, для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення між предметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Нетрадиційні форми проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до досліджуваного предмета, але й розвивати їхню творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань.

Такі форми проведення занять «знімають» традиційність уроку, пожвавлюють думку. Однак необхідно відзначити, що занадто часте звертання до подібних форм організації навчального процесу недоцільно, тому що нетрадиційне може швидко стати традиційним, що в остаточному підсумку приведе до падіння в учнів інтересу до предмета.

Серед найбільш розповсюджених форм можна виділити наступні:

Пізнавально-розважальні ігри: заняття-кросворд; пізнавально-пошукова гра «Острів скарбів», заняття-гра («Знайти помилку», «Сходження на вершину знань», «Космічний корабель», «Морський (повітряний ) бій»), заняття - «круглий стіл», заняття-пошук, заняття-бліц-турнір, заняття - взаємонавчання, заняття-гра «Аукціон» тощо.

Заняття-сценарії популярних телепередач: заняття-телепередача, заняття - гра («Брейн-ринг», «Поле чудес», «Телеміст», «Що? Де? Коли?», «КВК», «Відгадай мелодію»), заняття-спортивна гра, заняття-естафета тощо.

Заняття-професійно-рольові ігри: заняття-суд, заняття-зліт представників різних професій, заняття-ранок у фермерському господарстві, заняття-робота конструкторського бюро, заняття-картинна галерея тощо.

Заняття-пошуки: заняття-подорож, заняття-дискусія, заняття-диспут, заняття-дебати, заняття-мозаїка, заняття-захист проектів, заняття-екскурсія, заняття-прес-конференція, заняття-документальний практикум, заняття - дослідження тощо.

Заняття-драматизації: заняття-фантазія, заняття-спектакль, заняття - віршовано-музичний конкурс, заняття-казка тощо [22].



ВИСНОВКИ

Головний критерій результативності роботи позашкільного навчального закладу - це організація ефективності та різноманітної діяльності вихованців, причому, в усіх сферах життя. Як відомо, життя кожної людини - це п'ять основних сфер її життєдіяльності: навчання, виробництво (професія), дозвілля, суспільне оточення, спілкування, сімейні відносини. Вони обов'язково мають бути присутніми в житті кожної дитини: а в майбутньому - дорослої людини. Це цілком можливо реалізувати в освітній практиці позашкільного закладу, не виділяючи, а синтезуючи всі сфери життя. Звичайно, школа теж має забезпечити їх раціональне функціонування, але в реальному житті виразно виокремлюється і домінує над усіма сферами навчання. Всі інші лише підпорядковуються їй, доповнюють її. На противагу, в позашкільному закладі є об'єктивна змога рівноцінно забезпечити функціонування всіх сфер життєдіяльності дітей. Звісно, певна спеціалізація має бути. Якщо вчитель спрямований більш на першу сферу - навчання, бо ж його функція і полягає саме в цьому, то педагог позакласного закладу - в першу чергу на сферу суспільного оточення і спілкування, дозвілля.

Основні зусилля педагогічних працівників позашкільного навчального закладу спрямовані на забезпечення участі дітей у різних видах діяльності: пізнавальній, громадській, ціннісно-орієнтаційній, спортивно-оздоровчій, туристсько-краєзнавчій, художньо-естетичній, дозвільно-розважальній.

Від творчого педагога - до творчого гуртківця - така має бути цільова програма кожного позашкільного закладу. Індивідуально-творчий підхід до організації навчально-виховної роботи - це оптимальне зерно науково-методичної роботи в цілому, адже творчість - це не тільки здатність глибокого осмислення власного досвіду, але і вміння орієнтуватися в інноваційному просторі, вишукувати новинки, завжди бути в центрі подій.

Світ ідей змінюється швидше ніж покоління людей. Без інновацій нічого робити в світі. Саме тому завдання методичної служби - створити атмосферу суспільного прийняття інновацій у закладі, пам'ятаючи те, що розроблена і описана інновація - це одне, а реалізація її на занятті - зовсім інше, бо несе відбиток особистості кожного конкретного педагога.

Організаційні форми і системи навчання історичні: народжуються, розвиваються, замінюються одна інший в залежності від рівня розвитку суспільства, виробництва, науки і освітньої теорії і практики.

В моїй курсовій роботі розглянуті нетрадиційні форми та методи організації навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі.

Як свідчить практика, саме використання таких форм і методів у організації навчально-виховного процесу сприяло максимально активній творчій роботі кожного гуртківця на заняттях та стимулювало подальшу роботу вчителів над активним впровадженням у своїй роботі цих методів.

На сьогоднішній день у багатьох позашкільних навчальних закладах вже є нормою життя використання нетрадиційних форм та методів у навчальній діяльності, у виховній роботі, в проведені методичних семінарів тощо.

Яким має бути учасник інтерактивних форм та методів навчання?

Він має навчитися:

1. Ставити перед собою виховні завдання, самовизначитися, контролювати свою діяльність щодо поставлених завдань, домагатися запланованого результату і вибирати найбільш раціональний шлях пошуку необхідних для цього засобів розумової або організаційної роботи, щоб стати самостійним суб'єктом виховної діяльності.

2. Розвивати навчальну активність, яку необхідно розуміти як спроможність здійснювати якомога більшу кількість спроб і різноманітних засобів для досягнення визначеної мети.

3. Визначати проблеми в ході виховання, яку ми розуміємо як розрив між уже засвоєними розумовими й організаційними засобами діяльності і тими, які лише мають бути засвоєні слухачем.

4. Навчитися рефлексії своєї діяльності, тобто вміти переходити від розумової чи організаційної діяльності до практики втілення і аналізу своєї діяльності.

Яким має бути педагог-вихователь, який впроваджує інтерактивні форми і методи у навчальний процес?