Технологія виготовлення іграшок-мотанок на уроках трудового навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІГРАШКИ - МОТАНКИ - АТРИБУТ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

1.1 Історія виникнення та застосування іграшок - мотанок у житті українців

1.2 Мотанки у віруваннях і звичаях українського народу

РОЗДІЛ ІІ. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ІГРАШОК - МОТАНОК НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

2.1 Методичні засади навчання та виготовлення мотанки на уроках трудового навчання

2.2 Обладнання робочого місця та матеріали для виготовлення мотанок

2.3 Технологія виготовлення ляльок мотанок на уроках праці

2.4 Технологія виготовлення іграшок - мотанок на уроках трудового навчання

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Формування національної свідомості у підростаючого покоління є однією з найактуальніших проблем сучасної освіти. В Указі Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти» (2002 р.) зазначено, що державна політика в царині виховання підростаючого покоління має бути спрямована на формування духовної культури, національної свідомості та визначатися як «один із головних пріоритетів, органічною складовою освіти». Важливим засобом формування національної свідомості та духовної культури дитини є народне мистецтво.

Народне мистецтво, як складова культурного середовища етнічного населення України, є невичерпним джерелом, мудрістю для художньо-естетичного, морального та духовного виховання дітей. Для сучасного суспільства і його спільноти національне культурне середовище є не менш важливим, не менш суттєвим, аніж збереження навколишньої природи. Звернення до етнокультури надає можливість вирішувати завдання щодо збереження «екології духовної культури» людства.

Для кожної нації є свій головний педагог -- народ, а головним підручником народної педагогіки - мова, наочний досвід культури та природа.

Формування національної, громадянської свідомості, культури й духовності особистості починається з поглибленого вивчення матеріальної культури народу, його традицій, звичаїв, втілених у творах декоративно-ужиткового мистецтва. Одним із засобів національного виховання та розвитку духовності дитини в різні періоди розвитку суспільства були народні іграшки, ляльки - мотанки, які виготовляли власноруч.

Розвивальний соціокультурний потенціал народної іграшки, ляльки - мотанки здавна використовувався в сімейному вихованні дітей, підготовці до майбутнього життя. Народна педагогіка використовувала іграшку, ляльку - мотанку як засіб виховання моральної краси дитини у взаємозв'язку з її трудовим вихованням. У народі побутувала думка, що ігрова функція іграшки та ляльки допомагає розвивати увагу дитини і людську свідомість. У сім'ї знали, що іграшка, лялька слугує засобом психічного розвитку дитини й формування християнської духовності, притаманної своєму народу, що вона впливає на всі рівні відчуття навколишнього світу -- зорового, дотикового, звукового, допомагає формувати етико-естетичні вартості особистості.

В основі формоутворення іграшки-мотанки є узагальнений світ образу, втілений людиною індивідуально-асоціативно у відповідності з духовним запитом та естетичним уявленням про символи- обереги, звичаї та традиції свого народу. Мотанка у всі часи була неповторною утилітарною річчю із символічним значенням, джерелом натхнення, часткою душі та сферою самовираження особистості.

Використання іграшки - мотанки, зокрема ляльки - мотанки, в процесі навчання та виховання як об'єкта художньо-трудової діяльності є також доцільним завданням сучасної національної системи виховання підростаючого покоління. Вивчення та виготовлення іграшки, ляльки -мотанки як виду декоративно-ужиткового мистецтва та народної творчості сприяє не тільки стимулюванню інтересів, формуванню естетичних смаків, розвитку художньо-образного мислення, спеціальних умінь та навичок, а й прилученню дітей до народних традицій, звичаїв, естетичного освоєння підвалин національної духовної культури, прищеплення любові та шани до цього самобутнього виду народної творчості.

Об `єкт дослідження:

Історія та практичне застосування іграшок-мотанок у житті та звичаях українського народу, значення ляльки - мотанки у віруваннях українців та роль іграшок-мотанок у сьогоденні.

Предмет дослідження:

Розвиток інтересу учнів до виготовлення іграшок - мотанок на уроках трудового навчання; технологія виготовлення іграшок-мотанок на уроках праці.

Мета дослідження:

1) Ознайомитися із історією іграшок - мотанок у житті українського народу.

2) Дізнатися місце та роль мотанок у віруваннях та звичаях українців.

3) Дослідити роль іграшок - мотанок на уроках трудового навчання.

4) Ознайомитися із технологією виготовлення іграшок-мотанок.

Згідно з метою та об`єктом дослідження я поставила такі завдання дослідження:

1) Ознайомитися із історією іграшок - мотанок.

2) Ознайомитися із технологією виготовлення ляльок - мотанок та іграшок - мотанок.

3) Визначити місце та роль іграшок - мотанок на уроках праці.

Під час розробки курсової роботи були використанні такі методи дослідження: спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, бесіда, розповідь.

Структура дослідження: Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Курсова робота викладена на сторінок друкованого тексту, додатки викладено на.



РОЗДІЛ 1. ІГРАШКИ - МОТАНКИ - АТРИБУТ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

1.1 Історія виникнення та застосування іграшок-мотанок у житті українців

лялька мотанка урок трудовий

Народне іграшкарство -- важлива складова культури будь - якого етносу. Воно використовувалося народом як засіб виховання в національних традиціях. Ужиткове мистецтво іграшки несе в закодованому вигляді світосприйняття поколінь, ментальність народу. Воно завжди привертало пильну увагу філософів, психологів, педагогів, етнографів, мистецтвознавців. Великий український філософ, письменник-гуманіст, педагог Г. Сковорода зазначав, що «кожний повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». «Пізнати свій народ» -- означає осягнути розумом його історію, звичаї, традиції, обряди, обереги, ремесла як складові етнокультури та духовності. Адже культура -- це дух і душа народу, а душа, тобто духовність спільноти, є споконвічним невмирущим корінням національної свідомості народу.

У науковій праці українського етнографа, громадського діяча, священика, педагога М. Грушевського (1865--1938 рр.) «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» подано і проілюстровано дослідження про дитячі іграшки, забави. За визначенням І. Франка, ця етнографічна розвідка є «пребагатою збіркою матеріалів про дітей в українському селі». М. Грушевський пише: «У ляльок граються тільки дівчатка. Часом від них не відірвеш і великої дівки, заміж йде і в скрині ляльки везе -- так любить це добро своє! Такі речі не схвалюються людьми, хоча з усмішкою пробачаються. Хлопці часто ворожо на ці дівчачі забавки дивляться, нищать їх, глумляться, як знайдуть, тому дівчата ховають свої ляльки від них. Втім, хлопці й самі часом побавляться ляльками, а потім чогось лукавий таки підкусить їх, і вони поглумляться над тим скарбом чи переховають так, щоб дівчатка попошукали. У хаті не раз і скарги за ляльок -- батьки та матері гримають за це на хлопців.

Скарб свій дівчатка тримають у коробці якійсь, у решеті невеликому, у циділкові покинутому чи в старому очіпкові. Ляльок - хлопчиків не роблять, а все дівчат та молодиць -- зрідка бабу і дитинку у сповитку. Клаптики матерії для того, щоб робити ці вузлові ляльки, звуться крам, крамнинки, крамки, прибір, приборники. До них ще й прядиво держать.

Буває так, що ляльок і двадцять носить дівчинка за собою у скриньці або у платочку якому і всіх по імені зве. Де хатки роблять або пічки копають -- там і ляльки розсаджені на видних місцях. Старші люди дивуються: «Чом хлопці байдужі такі?! Їм сокирка, ножик, батіг потрібні, з палички ножика зробить і буде носити. Своє і дівчинка віщує, і як ляльки немає, оцваночок буде в заполі носити. Кожне до свого тягнеться, чия кому стать».

Народна пам'ять пронесла традиційні образи іграшки та ляльки - мотанки через віки та покоління. Діти завжди любили грати з такими іграшками чи ляльками, а дорослі вірили, що ляльки охороняють малечий сон й оберігають дитину.

З давніх часів у сім'ях діти гралися іграшками та ляльками, котрі виготовляли зі шматка тканини, хустки. Ляльку наряджали, але обличчя не малювали. За народним повір'ям, лялька з обличчям набувала душу і могла нашкодити дитині. Безлика лялька для дитини була партнером у грі, змушувала розуміти внутрішній світ людини й слугувала оберегом від лихоманки.

У роки існування радянської влади оберегові ляльки поступово забували, і в середині XX століття вони майже зникли. Уже в 90-х роках про ляльку - мотанку було мало що відомо. На перші роки незалежності української держави припадає сплеск зацікавлення традиційною народною лялькою, іграшкою - мотанкою, як кращим зразком самобутньої творчості.

Останнім часом зростає кількість прихильників цього виду народного мистецтва. Важливою передумовою відродження іграшкарства став інтенсивний процес усвідомлення своєї належності до давньої української ідентичної культури. З огляду на це, значення декоративно-ужиткового мистецтва, заснованого на традиційних зразках, значно зростає.

Сьогодні твори майстрів експонують на різноманітних виставках народного мистецтва. Усе більше стають популярними фольклорні іграшки та ляльки - мотанки в художньому житті українського суспільства та духовному зростанні підростаючого покоління.

Народна лялька є благодатним матеріалом для вивчення етнографії, художньої культури, оскільки вона увібрала в себе численні види народної творчості: рукоділля -- виготовлення костюма, ткацтво, вишивка, шитво; пласт культури, котрий закладено в ляльці, -- міфологію і фольклор, тобто свята, обряди, традиції, вірування.

Народна іграшка -мотанка -- це складова культурної спадщини в історії Батьківщини. Як засіб етнопедагогіки, вона сприяє гармонізації міжнаціональних відносин і збагаченню культурного генофонду держави, культури свого народу.

Вивчення традицій українського іграшкарства, доробку майстрів іграшок, ляльок - мотанок сприяє не лише естетичному, а й і романському вихованню, формуванню національної свідомості підростаючого покоління.

Іграшки, ляльки - мотанки є найбільш доступним видом художньої творчості для естетично-трудового виховання підростаючого покоління в сучасних умовах розвитку багатонаціонального суспільства України.

1.2 Мотанка у віруваннях і звичаях українського народу

Українська прадавня народна культура має славетну історію. Наші пращури жили в єдності з природою і відчували потребу в матеріалізації свого світосприйняття в захисниках-оберегах. Велика шана віддавалася лялькам та іграшкам, котрих традиційно створювали з підручних та природних матеріалів. Традиція виготовлення ляльок налічує понад сім століть.

Ляльки з'явилися поряд з людиною багато століть тому. Скільки існує світ, стільки діти в ньому забавляються іграшками. У всі часи незмінним атрибутом їхніх дитячих років залишалася лялька та іграшка. Виготовляли ляльки для гри, для здійснення різних обрядів, проведення свят, а також як обереги. Без ляльки не грали весілля, не відбувалися родини, проводи в рекрути. У свято врожаю лялька перетворювалась на оберіг або дідуха. Обрядовими ляльками з тканини можна було грати дітям, а ось ігрові ляльки не застосовували в обрядах.

Дитяча іграшка як предмет певного функціонального призначення з'явилася досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягла достатнього рівня розвитку. Відтоді іграшка, поряд з іншими речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами, культовими атрибутами), починає входити до сфери культури».

Для кожного регіону України властива своя лялька-мотанка. У центральній частині України найбільш поширеною була текстильна лялька. Особливо поширена ця техніка та території Полтавщини та Київщини. Іграшки, ляльки-мотанки на теренах українських земель та інших регіонів розселення слов'янських пародії з часів Київської Русі створювалися різними способами.

Порівняння особливостей образу та іконографічного оформлення ляльок різних регіонів України показало, що на обличчя; подільських ляльок немає зображення хреста чи ромба, лице біленьке або розмальоване; а в інших, наприклад, Середньої Наддніпрянщини -- на обличчі нав'язаний із кольорових ниток хрест.

Часто лялька виглядала як немовля (куватки): полотняні валик-тільце обмотували іграшковими пелюшками. Народні ляльки робили в хатніх умовах з тканини (ганчір'я, шматки старого одягу). Вони призначалися для дитячої гри. Однак у різних регіонах вони зберегли риси, властиві давнім обрядовим лялькам. Одним із найпоширеніших типів українських народних ляльок є так звані «закрутки- обереги», «вузлові» ляльки тощо.

У слов'янських народів дорослі завжди схвалювали ігри дітей із ляльками. Поки діти були малюками, ляльки виготовляли мами бабусі, старші сестри. Дитину спеціально навчали прийомам виготовлення ляльки. Уже з п'яти років просту ляльку з тканини могла зробити кожна дівчинка. Дорослі контролювали й оцінювали успіхи дітей. Особливу увагу приділяли навчанню такому виду ручної праці дівчат. Ляльку розглядали як еталон рукоділля. Найбільш цікаву за образом та формою ляльку дівчата при одруженні брали з собою як придане. У весільних обрядах лялька уособлювала дівочу красу. Тому кожна сім'я була зацікавлена в удосконаленні жіночої майстерності в ручній праці. Трудовому вихованню на той час приділялося велике значення. З раннього віку діти наочно переймали традиційні народні ремесла від дорослих.

Дівчата виготовляли весільну ляльку, прикрашали її як наречену та виставляли на вікно. Це було знаком для юнаків, що до неї можна засилати сватів. Лялька під час одруження молодих ставала символічним атрибутом для подружжя в продовженні роду. У сучасному житті ми спостерігаємо цей народний звичай під час одруження молодих. Так, на капоті машини прилаштовують ляльку, котра супроводжує весільний кортеж та стає символом продовження роду.

Для дорослих ляльки, виготовлені дітьми, мали особливий смисл, що було пов'язано з різними прикметами. Так, якщо дитина особливо старанно, завзято майструвала ляльку, то завбачали появу в оселі новонародженого і, навпаки, неохайне відношення до ляльок віщувало хворобу. Майстерно й образно виготовлена дівчиною лялька уособлювала для молодої дружини дітонародження, тому вона й була важливим атрибутом весілля. Ляльку дарували молодим як побажання щастя та здорових нащадків. Дівчата берегли улюблені ляльки до одруження, їм дозволяли гратися ними навіть після весілля. Потім ляльку передавали своїм дітям. Коли молода жінка відчувала, що вагітна, створювала ляльку-немовля в натуральну величину. На ній вона навчалася пеленати майбутню дитину. Таку ляльку-мотанку клали в колиску, щоб вона зігріла місце для дитини.

Обрядова роль ляльки втілювалася в її зовнішньому вигляді, особливо обличчі. Щоб лялька не ожила та щоб у неї не вселився злий дух і не нашкодив малюку, обличчя в традиційній ляльці- мотанці переважно не зображали. За народним віруванням, лялькам не давали власні імена членів сім'ї, що було зумовлено бажанням убезпечити живих людей від встановлення зв'язку з долею іграшкового двійника і тим самим виключити можливість лиха і порчі. Відсутність у ляльок характерних ознак людини (рис обличчя, рук, ніг) розглядається дослідниками як свідчення архаїчної природи дитячої ляльки.

Лялька -- це іграшка, з котрою дитина проводить більшість часу в грі. Лялька, створена з природного матеріалу чи тканини, дарує дитині більше вражень, розвиває фантазію, образне уявлення про навколишній світ та формує духовність. Сам процес створення ляльки -- своєрідна психотерапія для дітей. А якщо мати при виготовленні ляльки вкладала свою душу, то вона для малюка є ще й оберегом.

У давнину лялькам-мотанкам надавали різні магічні властивості: вони могли захищати людину від злих сил, приймати на себе і вироби і негоди, допомагати селянам вирощувати добрий урожай. Як оберіг, лялька символізувала архетип матері, дитини, родючість ниви, продовження роду. Вона уособлювала життєдайні сили, насичені позитивною енергією.

Крім вузлових ляльок практично на всій території України дохристиянської доби створювали ляльки-закрутки, мотанки із жита, сіна чи соломи, котрі виконували функцію оберега та використовували як символічний атрибут ритуального вірування наших пращурів - «джайбожичів».

Серед цих ритуалів найпишніше проходила новорічна вечеря, яка з прийняттям християнства (у Київській Русі, освяченій Володимиром Великим у 1030 р.) збіглася з Різдвом. По всій Україні традиційно перед Багатою кутею (6 січня) господарі виготовляли обрядового Дідуха з обжинкового або зажинкового снопа. Кілька житніх або пшеничних пучечків, обв'язаних кольоровою стрічкою або стеблинами, складали докупи, тим самим створюючи Дідух.

Мотанки-обереги, або так звані «закрутки», робили для того, щоб уберегти поле і врожай зернових від небажаної погоди -- буревію, граду та «злих очей». «Напередодні зажинок (першого покосу пшениці) господиня ще до сходу сонця чи пізно ввечері, щоб ніхто не бачив, виходила в поле, скручувала на обочині кілька жмень стебел і зв'язувала їх у химерне плетиво. При цьому годилося приказувати усілякі заклички і прокльони тим, хто зазіхав на її добробут. Закрутки робили всліпу, тобто так, щоб самій не бачити закручуватиметься збіжжя (нерідко до закруток ставали спиною).

Така обрядовість наших пращурів викристалізувалася в народну традицію, а також стала основою швидкого створення власноручних ляльок-закруток, мотанок, в'язанок, різних іграшок із соломи, сіна, інших природних матеріалів, тканини. Так, у народі виконували й інакші ляльки, так звані «12 пропасниць», котрих підвішували на червоній нитці високо над пічкою на цілий рік. Щороку на Святки (15 січня -- день Сильвестра) їх замінювали іншими. За народним календарем, у цей день проганяли пропасницю. Щоб вигнати хвороби з оселі, зранку топили піч «по чорному» і промовляли спеціальні заговори. Мешканці одягалися в чистий одяг та під наглядом найстаршої жінки в сім'ї виготовляли 12 нових ляльок, які повинні оберігати житло весь рік до наступних Святок. Оберіг складався з однакових ляльок, котрі обов'язково були виготовлені з різних за кольором клаптиків тканини. Кожна лялька мала своє ім'я: Авея, Агнея, Желтея, Немея, Глухея, Глядея, Дряхлея, Дремлея, Ветрея, Ледея, Трясея, Немея.

Слов'яни широко святкували Масляну, що також пов'язано і виготовленням обрядових ляльок. В Україні останній тиждень м'ясниць носив кілька назв -- Масляна, Сиропусний тиждень, Пушення, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо. Структурно його поділяли на три основні частини: зустрічний «переломний» понеділок, «широкий» четвер та «прощальна» чи «шуткова» неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку. Загалом Масляна вважалася жіночим святом.

Лялька переважно символізувала жіночу долю. Вважалося, що чим красивіша лялька, тим щасливіша жіноча доля.

Селянських ляльок створювали швидко з підручних матеріалів без голки, щоб життя у дитини не було «різане і колоте».

«Під час обрядів Купала, Русалки, Масляної, Маковію, що збереглися з язичницьких часів, робили ляльки, які були людиноподібним втіленням цих свят. Таку обрядову іграшку одягали в сорочку, плахту або чоловічі штани й вивішували на дереві. По закінченні свята її топили або палили -- проводжали в той світ, звідки вона прийшли, так само як людина.

Сьогодні народна лялька відроджується і є по-справжньому при оригінальним засобом виховання дитини, автентичним засобом формування шанобливого відношення до культури свого народу

Теоретичний аналіз народної ляльки як частини національної культури і засобу педагогіки, а також дослідно-експериментальна робота з апробації пропонованих автором завдань в умовах позакласної роботи з дітьми дозволяють зробити висновок, що народна лялька-мотанка в сучасному соціокультурному просторі грає важливу роль у процесі духовного та художньо-естетичного виховання, передачі культурних традицій і є основним компонентом занурення дитини в ситуацію творчої діяльності.

Отже, іграшки, ляльки-мотанки, їхні функції, форма та зміст охоплюють велику кількість видів розумово-практичних способів дій діяльності особистості. З позицій гносеології та художньої творчості, ляльки та іграшки-мотанки стають предметом розробки методики художнього навчання й сучасних педагогічних технологій з окреслених проблем.

Вивчення основ мистецтва народної іграшки, ляльки-мотанки в процесі їх виконання дітьми сприяє засвоєнню національних традицій, звичаїв, обрядів і свят, культурних надбань українського народу, формуванню духовної краси.

Народна іграшка, лялька-мотанка є могутнім засобом виховання дитини, формування її світогляду, моралі, духовності, національної свідомості тощо в сучасних умовах життєдіяльності українського суспільства.



РОЗДІЛ 2. ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

2.1 Методичні засади навчання та виготовлення мотанки на уроках трудового навчання

Українська лялька завжди вважалася ключовим елементом народної традиційної культури. Мистецтво української мотанки здавна було покликане формувати в дітей духовний світ.

Освоєння основ мистецтва іграшки, ляльки-мотанки стає нагальною потребою системи національного виховання молоді як в умовах шкільних закладів освіти, так і в позашкільних закладах. Народна іграшка в цьому процесі стає особливим чинником зближеним сучасних тенденцій творчості з культурною спадщиною.

Народна іграшка в системі художньо-естетичного виховання дітей стає першим духовним чинником на стежці пізнання навколишнього життєвого простору, народних звичаїв, обрядів і побуту дорослих. Народна іграшка -- це особливий вид діяльності та мислення у сфері художнього пізнання життя. Вона, як витвір мистецтва, є проявленням духовності, котре доносить до людини смисл духовної краси, смисл потаємного, зворушливого. Тому іграшка має бути предметом моральної психології і педагогіки, душевною мовою та інструментарієм методики художнього навчання дитини.

Для вирішення завдань у процесі навчання та виховання дітей важлива роль покладається на вчителів образотворчого мистецтва, керівників гуртків художньої творчості, а також батьків. Вони мають професійно підготовленими і компетентними в галузі мистецтва іграшки, ляльки-мотанки, здатними до передачі творчого досвіду народу зі створення іграшок, ляльок-мотанок новому підростаючому поколінню. Отже, майбутні вчителі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ще в педагогічних закладах повинні оволодіти основами мистецтва іграшкарства, на високому художньому рівні власноручно створювати іграшки, ляльки - мотанки.

Народна педагогіка завжди приділяла увагу підготовці дітей до і трудової діяльності, до життя. Ручна праця була засобом розвитку сфери почуття, естетичного смаку, розуму і творчих здібностей, тобто загального розвитку дитини. Сучасна педагогіка творчості передбачає нові підходи в методиці навчання основ виготовлення іграшки, ляльки-мотанки. На заняттях повинні бути ви користі такі засоби навчання, як мультимедійні ілюстративні матеріали, технологічні карти послідовного виконання ляльки чи іграшки тобто виробу-мотанки, зразки робіт дітей та педагога, гра, спеціальні варіативні вправи з дидактично обгрунтованими змістовими лініями (форма, колір, об'єм, композиція, прийоми виготовлення виробу).

Створення на заняттях ігрової атмосфери за допомогою ляльки чи іграшки дозволяє дітям самовиражатися, емоційно відгукуватися на завдання й повністю включатися в ручну працю з створення власної (чи за зразком) ляльки, іграшки-мотанки. Емоїційне збудженні дитини -- головне джерело яскравої виразності її творчості. Створення ігрової ситуації дозволяє втілювати практичні художньо-творчі завдання. «Гра -- один із головних шляхів проникнення дитини в навколишній світ.

За умов ситуації уподібнення при створенні ляльки-оберега необхідно спрямувати зусилля на визначення, опис побуту, традицій роду, його уявлень про життя. Одночасно продемонструвати ілюстративний матеріал і за його допомогою ввести дітей у світ предків, надати їм можливість уявити життєдіяльність людини в давнину й, відмовившись від інструментів, виконати ляльку так, як створювали її в народі. Потрібно звернути увагу дітей на те, що народні іграшки виконували без креслень, будь-яких викрійок, ескізів. Усі їхні параметри визначалися величиною долоні, пальців, руки -- до ліктя, до плеча. Акцентуючи на цьому увагу дітей, у роботу привноситься елемент незвичайного у звичному. Цей методичний прийом дозволяє дітям розкрити свої креативні можливості, зосередити увагу на точності рухів рук, розвивати окомір, охайність при виконанні роботи.

Другий шлях передбачає створення умов для варіативного формоутворення іграшки. Насамперед він пов'язаний із переробкою реальної форми в декоративну, умовну, коли міра узагальненим виокремлюється в образ. Для вирішення завдань перш за все потрібно здійснити аналіз форми людської постаті та зіставити її з пластичними можливостями матеріалів (полотно, тканина та ін. ), з яких буде створена лялька чи іграшка. Педагогу потрібно вибодувати методику таким чином, щоб формувати уяву в дітей, критичні навички підбору та творчого використання матеріалів. Тому важливим є етап підготовки художніх матеріалів для створення ляльок, іграшок-мотанок. Особливе значення необхідно приділити смисловій функції кольору та його символіки. Символічне значення кольорів тканини, прикрас, їх комбінація в одязі та оформленні ляльки визначає її образний зміст.

Означений шлях передбачає навчання дітей навичкам роботи і матеріалами на основі знання їхніх властивостей. Дітям надається можливість самостійно вибирати матеріал для втілення того чи іншого художнього образу іграшки, ляльки.

При виконанні ляльки-мотанки учні знайомляться з етапами створення виробу. Головне завдання полягає в повторенні традиційних прийомів виконання ляльки. Але при виконанні завдання учні створюють індивідуальні ляльки.

У процесі навчання мистецтву створення ляльки необхідно застосовувати такі дидактичні умови: формування мети і завдань роботи; пояснення нового матеріалу з метою ознайомлення з історією й традиціями ляльки-мотанки, а також із переліком пластичних матеріалів та їх властивостями. Розумову діяльність учнів потрібно спрямувати на процес пошуку оптимального оригінального рішення навчальних завдань, а послідовність виконання роботи визначати разом з педагогом, що надасть змогу активізувати способи дій, мислення та увагу. Важливою дидактичною умовою є робота учнів до практичної діяльності. Цей етап передбачає знайомство з фольклорною літературою, народними костюмами різних етногруп населення України, пошук ілюстративного різну за темою, виконання замальовок із репродукцій та музейних експозицій костюмів, оздоблення, декорування, а також начерки ляльок майстрів.

Головний етап -- художньо-творча робота учнів -- передбачає підбір тканини й інших матеріалів, з яких буде створено образ ляльки - мотанки, а також сам процес її виготовлення. Одним із суттєвих завдань є створення композиції моделі ляльки, форма котрої повинна розкривати змістову значущість образу. Робота над пошуком рішення образу є тим процесом, який у певній мірі є результатом інтуїтивно-імпровізаційної творчості й усвідомленого вибору формоутворення.

Таким чином, робота над створенням ляльки складається з декількох етапів: задум, можливо ескіз, робота над великою формою і подальше декорування. Це надає можливість дитині планувати свою діяльність на кожному етапі роботи, вирішувати окреслені завдання.

Одяг, костюм ляльки завжди складається з окремих частин. Їх взаємна узгодженість і супідрядність дуже важливі для створенім гармонійної єдності ляльки. Потрібно звернути увагу дітей на пошук єдності та взаємозв'язку між головними та другорядними елементами, між цілим і його частинами.

Для послідовної реалізації дидактичних умов у педагогічному процесі в методиці навчання мистецтву народної ляльки-мотанкі мають бути використані:

• розповідь педагога з демонстрацією наочно-ілюстративного матеріалу за темою заняття;

• чітко вибудована послідовність виконання практичного завдання, процесу виготовлення ляльки;

• створення на заняттях казкової, ігрової атмосфери, що знімає психологічну напругу й включає в роботу почуття переживання, настрій учнів;

• з метою активізації творчої уяви ситуації уподібнювання, елементи незвичайного в звичайному, прийоми формоутворення й творчості, художньої імпровізації, а також вибору необхідних для створення образу ляльки пластичних матеріалів;

• поточні перегляди робіт в якості контролю успішності, визначення рівня навчально-творчих досягнень школярів;

• виставкова діяльність як стимул до творчості.

Художнє навчання має бути забезпечено методикою наочності, єдністю виховної та освітньої мети, доступністю матеріалу для кожної групи вікового розвитку дитини, системністю й послідовністю, урахуванням індивідуальних здібностей дитини. Використання на заняттях пояснювально-ілюстративного, репродуктивного, частково-пошукового, дослідницького методів дозволить сформувати інтерес дітей до народної культури, духовні и особистості дитини, розвинути навички самостійної пошукової діяльності у створенні образів традиційної народної, знання про пластичні властивості різних матеріалів та оволодіти навичками роботи з ними.

2.2 Обладнання робочого місця та матеріали для виготовлення мотанок

Для виготовлення мотанок традиційно використовували тканину, а також природні матеріали (жито, солому, висушену траву, лушпиння кукурудзи, рогозу, нитки, очерет тощо). Сьогодні при виготовленні мотанок також використовують різного гатунку папір, серветки, вату, паклю, кужіль, тасьму, муліне, джгутову мотузку, різнокольорові стрічки з паперу, трикотаж, ажурне мереживо пластик, залишки віскози, обрізки поролону, синтетичні мочалки, шматки синтепону, бісер, блискітки, шнур різної товщини, ґудзики, клей, а також різні тканини, які підходять за властивостями фактурою і кольором.

Ляльки-мотанки можна виконувати з найрізноманітних тканин чи полотна: ситцю, байки, штапелю, льону, фланелі, оксамиту, плюша, вовняної тканини, сукна, фетру тощо. При цьому не обов'язково купувати нові тканини, можна використовувати старі клаптики з непотрібного одягу, попередню випрані й попрасовані.

У декоруванні одягу також використовують вишивку, прикраси та намисто з різних природних та штучних матеріалів. Для створення образу ляльки чи іграшки-мотанки застосовують різноманітні прийоми і способи декоративного оформлення форми -- аплікацію, ажурне вирізування, квілінг, вишивку тощо. У роботі застосовують такі інструменти, як ножиці (в тому числі ножиці «зигзаг»), канцелярське лезо, голку, лінійку.

Для виготовлення виробу перш за все потрібно обладнати робоче місце. Воно повинно бути добре освітлене з лівої сторони.

Під час роботи необхідно виконувати такі правила безпеки:

* робоче місце потрібно тримати в порядку, кожен гострий, ріжучий інструмент повинен мати своє місце (голка -- в подушечці, ніж і ножиці -- в коробочці чи пеналі);

• голку завжди зберігати з ниткою;

• не вколювати голку в одяг -- це небезпечно;

• руки під час шиття чи вишивання слід тримати перед собою, сидіти треба прямо, торкаючись корпусом тулуба спинки стільця, відстань від очей до виробу не повинна бути меншою ніж 35-40 см;

• не підносити виріб та інструменти до обличчя, щоб не поранити його, а також близько до очей, щоб не розвивалася короткозорість;

• заборонено брати в рот голку, нитки, булавки, гудзики та інші предмети;

• не слід кусати та рвати нитки руками: це псує зуби і може пошкодити шкіру рук;

• необхідно пам'ятати, що ножиці слід передавати кільцями вперед, а голку і булавку -- тупим кінцем;

• особливо ретельно (бажано під наглядом дорослих) використовувати електропраску;

Після закінчення роботи всі інструменти та приладдя необхідно прибрати в робочу коробку.

2.3 Технологія виготовлення ляльок-мотанок на уроках праці.

Традиційно в українському побуті існувало декілька прийомів виготовлення різноманітних ляльок-мотанок. Їх виконували з матеріалів за особливою технологією, вони мали певні виразні ознаки -- у залежності від функціонального призначення. Так, у порівнянні з ляльками інших регіонів України, на обличчях подільських ляльок немає хреста чи ромба, лице біленьке або ледь розмальоване.

У народній ляльці застосовували декілька принципів створення основи мотанки, що залежали від технологічних особливостей її виготовлення: всі деталі міцно примотували ниткою, вузлики не зав'язували. Для виготовлення ляльки-мотанки брали стрічки з цупкої тканини та клаптики полотна квадратної чи прямокутної форми. Тулуб виконували з клаптиків тканини різної фактури та розмірів. Ляльку оформлювали різноманітними декоративними елементами. Для форми ляльки характерним було пропорційне співвідношення величини голови, тулуба, довжини рук.

Вузлова лялька

Вузлову ляльку виготовляли без допомоги голки з ниткою шляхом зав'язування і накручування. Спільною ознакою «вузлової» ляльки є обличчя з хрестом, виплетеним із кольорових ниток. Існує більш ускладнена внутрішня будова вузлової ляльки -- коли, вив`язавши голову, під нею вив'язували об'єм круглої форми (груди), який підкреслював верхню будову тіла (жіночої фігури) ляльки. Для виготовлення вузлової ляльки застосовують такі матеріали: цупке та м'яке світле полотно, матеріал для набивки, нитки.

У давнину основу вузлової ляльки виготовляли таким способом: у залежності від бажаного ефекту країв складок, у нижній частині ляльки на тканині позначали викрійку тулуба -- квадратну, прямокутну, круглу. Вирізали форму викрійки, потім клали в її центр згорнуту із полотна кульку (бусину) та обтягували у форму кулі так, щоб краї тканини, що спадають, були приблизно однієї довжини. Утворений об'єм фіксували нитками шляхом їх намотування під кулястою формою. Так утворювалась голова. Вузлові ляльки традиційно створювали без голки способом прикручування, прив'язування до голови-вузла різних за величиною та кольором клаптиків тканини.

Потім брали другу бусину й клали під «шию» у створений мішечок, підпираючи її до попередньої стяжки, й фіксували другу кулю ниткою навколо згорнутої тканини. Так утворювався тулуб ляльки.

Для вузлової ляльки-мотанки «руки» робили так: розправляли із пасма тканини, що спадало від голівки, два паралельні краї тканини і збирали на краю у невеличкі пучки, котрі обгортали нитками. Таким чином утворювали манжети сорочки з умовними руками.

У ляльок такого типу були відсутні риси обличчя. Створювали декоративно виразні, яскраві, по-святковому веселі ляльки, що випромінювали художньо-образну привабливість. У селах, де здавна існують традиції створення такої ляльки, метод роботи над останьою позначається словом «крутити».

Лялька-зернинка (зернятко)

Основою ляльки слугує стовпчик-закрутка, виготовлений способом шиття прямокутного шматка полотна у формі трубочки, яку набивали (щільно засипали) зерном. Нижній край міцно хіпували нитками і зав'язували. Потім перетягували стрічкою чи міцною ниткою на лінії шиї. Голову ляльки наповнювали зерном і знову міцно зав'язували ниткою чи зашивалась у верхній частині. Няньку одягали і прикрашали за традиційним народним звичаєм. Такі ляльки-зернинки дарували з побажанням благополуччя, достатку та щастя.

Лялька-немовля

Сповивану ляльку зберігали в сім'ї як обрядову для захисту народженої дитини від злих сил. Її виготовляли у величину немовляти (10-60 см). У народі вважалося, що обмеження доступу до рук дитини робить їх непомітними для злих сил, тому протягом першого року життя немовля було сповиваним і лежало в колисці. Біля нього клали ляльку -немовля, де вона знаходилася до хрещення дитини.

Ляльку-немовля виготовляли в такий спосіб: спочатку складами тканину, потім згортали у «валик», котрий замотували в прямокутну тканину й міцно перетягували ниткою посередині на рівні пупка та на шиї. Утворена голова складала третину пропорції всієї ляльки. Ляльку сповивали в три етапи. Спочатку на голову пов'язували хустку. Для цього квадрат тканини складали по діагоналі та накидали на голову, а кінці хустини хрест-навхрест заводили за спину, не зав'язуючи у вузол. Далі ляльку міцно сповивали шматком тканини. Для цього її клали на прямокутну тканину так, щоб голова виступала за край, після чого один із верхніх кутів тканини заводили за спину. Другий кут також заводили навскіс за спину навхрест першому. Вільну нижню частину тканини накидали зверху і обтягували ним ляльку, не зав'язуючи кінців. На третьому етапі закріплювали пеленку звивальником (широка стрічка або вузький відрізок тканини червоного кольору), утворюючи два хреста спереду.

Ляльки - лихоманки

Спочатку виготовимо менш складні ляльки, котрі в народі називають «12 пропасниць-лихоманок». Технологічна особливість створення образів ляльок-лихоманок полягає в тому, що виготовляють їх із клаптиків різнокольорової тканини у формі однакових дванадцяти квадратів. По центру кожного квадрата кладуть згорнуту тканину для створення голови ляльки. Потім згортають квадратний клаптик та формують голову. Отриманий сувій згинають навпіл, відділяють голову ниткою, щільно обмотуючи в її нижній частині, а потім поверх нитки прив'язують червону стрічку або нитку. Далі формують тіло ляльки в такий спосіб: між частинами складеної тканини вставляють жмуток з тканини (мичку клоччя) і утворений об'єм перев'язують навхрест червоними нитками.

Такий прийом використовують при виготовленні усіх інших ляльок. У давнину всі ляльки причіпляли до червоної стрічки отримували 12 лихоманок, котрі й охороняли людей від хвороб.

Ляльки-мотанки «Капусниця», «Дзвіночок»

Розглянемо технологічні особливості створення ляльки-мотанки, або, як її ще називають народні майстри, ляльки-закрутки. Технологічна особливість прийому виготовлення ляльки полягає в тому, що при її виконанні не використовують голку. Здебільшого застосовують прийом закрутки тканини і зав'язування ниткою чи стрічкою. Послідовність виготовлення ляльки така:

1. Для роботи готують клаптики світлої тканини розміром, 20х20 см, шматок вати, нитки чи тоненьку стрічку.

2. Одну заготовку (клаптик тканини) згинають у нижньому краї навиворіт на 2-3 см і не дуже сильно закручують всередину. Таким чином готують тулуб ляльки.

3. У двох місцях (умовно на лінії шиї та талії), намотують нитку й міцно перев'язують закрутку. Можна в закрутку тулуба вставити ватний стержень.

4. Виготовляють голову. Для цього використовують другий клаптик-заготовку (квадратик білої тканини), кладуть у середину кужіль вати і, перегнувши по центру клаптик, формують кулю. Потім «голову» накладають на тулуб і міцно затягують нитку, щоб утворилася шия.

5. З інших двох країв у формі трикутників (зсувів), що утворилися навколо голови нижче шиї, формують руки. Для цього підбирають зріз і забирають зайву тканину всередину рукава, кисті рук перетягують ниткою способом обмотки та зв'язуючи її кінці.

6. Два інші трикутники, що залишилися, перев'язують на лінії талії і надають рукам напрям. Разом з руками утворилася блузка.

7. Волосся, коси виготовляють з неширокої стрічки полотна. Спочатку витягують поперечні нитки з обох країв тканини і утворюють бахрому, потім накладають заготовку на голову, прикріплюють «волосся» клеєм і формують зачіску чи заплітають косички зістрічками та бантиками.

8. Сорочку (одну або декілька) вирізають із тканини різного юну (кольору) діаметром 20 см та ЗО см у формі кола, всередині -- невеличкий отвір, і одягають на ляльку. Можна також виготовити пряму спідницю чи сарафан і «вдягнути» закрутку.

9. Виготовлення ляльки завершують оформленням прикрасами, плетеними стрічками, тасьмою, бусинками, пов'язують голову хусткою, зав'язують фартух.

Лялька-мотанка в інший спосіб виготовлення

Виготовляли також ляльку-мотанку і в інший спосіб шляхом виконання таких дій:

1. Скручували трубочку з картону чи цупкого паперу і загортали в білу тканину.

2. Зверху і знизу підгинали тканину й замотували.

3. Заготовку зав'язували нитками знизу, зверху та посередині де згодом буде зав'язаний пояс на талії.

4. Голову виготовляли окремо. Для цього брали смужку світлі тканини в 2, 5 рази довшу за тулуб ляльки. У центр клали м'який жмуток тканини, складали і замотували в нижній частині нитками

5. Підготовлену голову міцно прив'язували до тулуба так, що довгі смужки тканини були розташовані з боків ляльки. Ці смужи розривали чи розрізали на декілька смужок, які заплітали в косички зліва і справа, створюючи у такий спосіб руки-косички. Рук» косички прив'язували на талії по обидві сторони.

Лялька-мотанка «Масляна»

Для створення образу «Масляної» тулуб ляльки доповнювали певними частинами жіночої постаті («грудьми»), одягали в хустку, спідницю, фартух та оздоблювали прикрасами. Із двох невеличким квадратів тканини та жмутів здійснювали підготовку грудей. Ці заготовки закріпляли до тулуба ляльки й міцно прив'язували ниткою. Нижче грудей обмотували широкою кольоровою смужкою, яку міцно обв'язували ниткою нижче верхньої частини й формували спідницю -- у верхній частині з оборкою, у нижній -- з широким подолом. Рукави також прикрашали оборками. Виконували їх у такий спосіб: брали дві прямокутні смужки тканини одного кольору зі спідницею, прорізали невеличкі за діаметром отвори, пронизували в них поворозку, стягували і прив'язували їх до основи рук-косичок. Так отримували крильця.

Голову ляльки пов'язували хусткою у формі трикутника з тканини різними способами: а) хустку зав'язували на потилиці; б) намотували хустку навколо лиця і шиї та зав'язували позаду робили на голові «ріжки», які виконували з вузької смужки тканини, зав'язаної в двох місцях у вузли, розташовуючи їх під хустин... До тулуба на рівні пояса прикріплювали фартух з іншої кольорової тканини й обмотували тонко але міцною мотузкою (плетеним поясом), яку зав'язували бантом.

Лялька-мотанка «Дівчинка з косичками»

Основний спосіб виготовлення цієї ляльки полягає в техніці ви конання вузлової ляльки. Для цього використовують такі матеріали та інструменти: квадрати білого та кольорового ситцю, шматки лляної тканини, різнокольорові стрічки нитки, муліне, вату, а також різні за візерунками та формою торочки або тасьма.

Для оформлення прикрасами, вишивкою тощо також застосовують голку з тупим кінцем, ножиці. Так, ляльку простоволосу виконують із ситцевої тканини (можлива й інша тканина). Попередній формують з вати кулясту голову, яку обгортають квадратом білої тканини, потім нитками підв'язують клаптиком кольорової тканини там самим створюючи спідницю (сарафан). Обличчя не прорисовують і не оформляють нитками. Голову пов'язують хусткою.

Ляльку «Дівчинка з косичками» виконують таким чином: з лляного полотна закручують лялька-куватку і фіксують ниткою Заготовку одягають в умовну сорочку та спідницю. Косички (волосся) заплітають з ниток або лляної кужелі. Голову зав'язуюті хустинкою у формі трикутника з кольорового ситцю або прикрашають віночком.

Мотанки в стиллі народної (фольклорної) ляльки.

Лялька в народному вбранні (національному костюмі) більш складна за своїм оформленням і створенням образу. Способи виготовлення ті ж самі, як і при створенні святкової ляльки. Виготовлення її допомагає розвивати у дитини знання про історію народного костюма, національну культуру та традиції, сприяє оволодінню канонами декоративно-ужиткового мистецтва.

Робота над створенням такої ляльки розпочинається з виконаним ескізу проекту народного костюма в техніці колажу, аплікації з кольорового паперу чи кольорових сторінок старих журналів. На картоні виконують ескіз майбутньої ляльки. Далі за ескізом створюють об`ємну ляльку в такій самій техніко-технологічній послідовності, як інші ляльки, тобто створюють основу ляльки одним із способів. Це може бути лялька на трубочці зі щільного паперу, картону, тобто основи підготовленої способом закрутки. Підготовлену основу одягають і прикрашають за рисунком ескізу, відтворюючи об'ємний образ. Прикраси і одяг повинні відповідати конкретному народному костюму.

Лялька-мотанка «Великодня»

Найяскравіше, найрадісніше і найбільш очікуване християненське свято -- Великдень. У давнину до пасхального свята виготовляли Великодню ляльку як доповнення до ляльок-мотанок «Ангел» та « Вербиця». Виконували ляльку з тканини червоного кольору. Обличчя такої ляльки обов'язково повинно бути червоним. На обличчі виплітали тоненький жовтий або золотавий хрестик. Одягнені бути яскравим, нарядним, постать оформлена прикрасами, а її руці -- вузлик, який символізує торбинку з пасочками, писанками. Виконували таку ляльку так, як інші ляльки-мотанки

Лялька-мотанка з паперових серветок «Веснянка»

У сучасній художньо-творчій діяльності можливо використовувати для створення ляльки-мотанки паперові серветки, різні кольором та візерунками. Однак голову все ж таки виготовляють з клаптика білої тканини, згорнутої щільним валиком чи кулькою, які перев'язують ниткою чи стрічкою на лінії шиї. Далі виконують всі операції, які описано вище.

Оформлювати ляльку можна творчо, за своїм смаком чи з огляду на її призначення у такий спосіб: спочатку взяти два квадрати паперової серветки, покласти в середину по одному зім'ятому в кулю жмутку, потім обгорнути і перекрутити декілька разів створивши цим кульки для жіночих грудей. Підготовлені кульки прив'язати до основи ляльки нитками на відстані 1/3 від верхньої частини. Потім потрібно одягнути ляльку: кольоровим квадратним клаптиком серветки обгорнути поверх грудей і ззаду, за спиною зав'язати чи приклеїти кінці. Далі стрічкою перетягнути спідницю хрест-навхрест, виділивши груди. Поверх спідниці обмотати плаття з прямокутного шматка тканини, створити оборочку, після чого прикласти фартушок і у верхній частині під грудьми обмотати тасьмою чи торочкою-поясом. Пояс необхідно підбирати за кольором оскільки в народному костюмі він має велике значення.

Важливим було й убрання голови. Пов'язували голову велике хусткою різним способом, а поверх давали кольорову тасьму. Та поперечна стрічка, як і пояс, слугувала важливим елементом прикраси вбрання ляльки. Обличчя перемотували великим декоративним хрестом.

Кужільна лялька

У сільській місцевості, де вирощували льон, брали його об'чесане клоччя й виготовляли основу -- скалку ляльки. Її виготовляли з прямокутного клаптика білої чи полотняної тканини, в яку замотували смислове навантаження, оскільки косий хрест-знак означав символ дітонародження. Обов'язковим елементом кужільної ляльки була коса з кужеля льону, котру дівчатка заплітали, розплітали та укладали в зачіску. Одяг ляльки складався із сорочки, обгортки, фартуха. Їх робили з прямокутних клаптиків, що прив'язували до основи (під піною, по талії). Наряджали ляльку традиційно хусткою, пояском, намистом, тобто створювали виразний персонаж.

2.4 Технологія виготовлення іграшок-мотанок

Мотанка «Зайчик»

Іграшку з тканини «Зайчик» робили в давнину для дітей трьох років, щоб вони мали друга. Іграшка була для дитини співрозмовником у процесі гри. Така гра пов'язана з ейдетизмом сприймання навколишнього світу дитиною, коли вона поводиться з іграшкою чи лялькою як із живою олюдненою істотою, що характерно для цього вікового періоду її розвитку. Таку іграшку батьки давали дитині, коли її на деякий час залишали наодинці.

Виготовляли «Зайчика» прийомом мотання форми іграшки з одного клаптика тканини. Необхідно творчо підійти до вибору кольорової тканини та декорування, вбрання зайчика, що надасть виразності форми та образу іграшки «Зайчик».

Мотанка «Пташка»

Часто у народі пташок виготовляли з клаптиків тканини способом загортання, як створюють вироби в техніці орігамі. Вони слугували як обрядові іграшки-ляльки. Виготовляли їх під час заклику Весни, що символізувала Птаха Радості.

Створювали ляльку таким чином: брали квадратний клаптик тканини, приблизно 25x25 см, й на вивороті складали по діагоналі трикутник, зміщуючи кути приблизно на 1, 5 см. З цього боку повино бути «черево», а з верхніх кутів тканини -- «крила». Потім згинали правий і лівий кути до нижнього кута. На відстані 1-1, 5 см міцно намотували верхній кут нитками і зав'язували -- утворювався «дзьобик», після чого розправляли складки тканини «черева» більш короткого кута до верху. Між утвореними частинами тканини (трикутниками) під самий «дзьобик» клали жмуток набивки з клаптиків тканини, вовни тощо і зав'язували нитками внизу, створюючи «готику». Після цього розправляли складки тканини «черевом» доверху і розкривали «крильця»

Мотанки з природних матеріалів

В Україні іграшки виготовляли не тільки з твердих (ріг, камінь) і пластичних (глина) матеріалів, а також із лози, соломи, рогози, сушеної трави, листя кукурудзи тощо. Ляльки, іграшки-мотанки з листя кукурудзи, трави, рогози, соломи стали художніми об'єктами сучасного народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Сьогодні іграшка-мотанка стала художнім виробом, видом ужиткової творчості багатьох майстрів, учителів та креативним видом декоративно-ужиткового мистецтва.