Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Тема: Сучасна сім'я та її виховні можливості

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти сімейного виховання

1.1 Сім'я як виховний інститут

1.2 Сучасна сім'я та її виховні можливості

1.3 Функції та основні параметри сучасної сім'ї

1.4 Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

1.5 Загальні умови сімейного виховання з погляду А.С. Макаренка

Розділ 2. Емпіричне дослідження місця і ролі сім'ї у вихованні дитини

2.1 Методика ідентифікації дітей з батьками (опитувальник А. І. Зарова)

2.2 Проективна методика «Кінетичний малюнок сім'ї»

2.3 Методика дослідження міжособистісних взаємин дітей у сімї «Казки Дюса»

2.4 Виховне заняття на тему: «Тепло сімейного затишку»

2.5 Поради від соціального педагога щодо виховання школярів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

«Діти - живі квіти землі» - так поетично виразив глибоку думку А. М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина. виховання педагогічний макаренко сім'я

Джерелом людського життя є родина. З прадавніх часів люди усвідомлювали значущість родини для всебічного розвитку особистості.

Сім'я завжди була найбільш стабільною структурною одиницею суспільства. У ній закладаються основи особистості, засвоюються головні цінності людського спілкування, формується базис стосунків людини зі світом [3;26].

Виховання дітей - найважливіша область нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть творити історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це - не усі: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.

Проблеми сімейного виховання завжди привертали увагу педагогічної науки, адже сім'я - один із найважливіших виховних інститутів, значення якого для особистості важко переоцінити. Сьогодні сім'я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлено кризовими явищами, притаманними українському суспільству в цілому, що негативно позначаються на внутрішньосімейній атмосфері, знижують дієвість виховної функції сім'ї, вносять далеко не завжди педагогічно виправдані зміни в її зміст, призводять до того, що сімейне виховання стає об'єктом критики з боку держави, яка вимагає підвищення відповідальності батьків за виховання дітей.

Труднощі сімейного виховання і причини, що викликають зниження виховного потенціалу сім'ї, вивчаються соціологами, психологами, педагогами.

Результати проведених досліджень вказують на існування певних чинників, що зумовлюють суперечності та складності у внутрішньосімейних взаєминах між дітьми і дорослими, не зважати на які було б прикрою помилкою.

Відомо, що стиль сімейного виховання, його зміст і цілі найчастіше формуються неусвідомлено, на основі установок, традицій, наслідуваних із родин.

Однак, порівняно з попередніми роками, реалії сьогодення спричинюють розвиток такого феномена як аномія, що суттєво впливає на стан сучасної української сім'ї, процес сімейного виховання дітей [5; 18].

Наступним соціально-психологічним чинником, існуючим у масштабах України і справляючим вплив на розвиток інституту сім'ї, є зруйнування колишньої тоталітарної системи моральних і поведінкових цінностей без достатньої заміни її ієрархією прийнятих у цивілізованому світі загальнолюдських ідеалів і гуманних норм поведінки. Це зумовлює «розрив поколінь»: норми і догми «батьків», а особливо «дідів» заперечуються молоддю - з відмовою від досвіду пращурів та їхньої сучасної поведінки як прикладу для наслідування. Покоління розвів і культурно-технологічний «зліт», коли діти прагнуть до швидкого і різнобічного освоєння нової складної техніки, яка в недалекому минулому була для більшості сімей недоступною, а нині важко приймається «батьками». Все це призводить до масової деформації сімей, відчуженню їхніх членів один від одного. На тлі відмови від єдиної системи впливу на дітей у межах колишніх ідеологізованих канонів виявляється недостатність системи позитивного виховання молодих поколінь - у плані особистісного саморозвитку, формування вольових механізмів, духовної культури, вмінь конструктивного спілкування, вироблення ціннісних орієнтацій, утвердження моральних поведінкових норм, навичок відповідальної, соціально зумовленої, нормативної поведінки [5; 65].

До причин, що знижують виховний потенціал сім'ї, відносимо також невикористання в силу об'єктивних і суб'єктивних причин ряду можливостей, які сім'я має як своєрідний виховний інститут, її певну відмежованість від здобутків психолого-педагогічної науки, зокрема незнання батьками сучасних технологій сімейного виховання дітей, мета яких полягає у поліпшенні внутрішньосімейного мікроклімату, створенні сприятливих умов для функціонування сімейного колективу, усуненні підґрунтя сімейних конфліктів як між самими дорослими членами родини, так і між батьками та дітьми.

Тонкого уміння, постійного самовдосконалення вимагає і складний процес виховання дітей, коли дорослий разом із дитиною начебто заново освоює світ, пізнає оточуючих. Нетворчий підхід до цієї складної і досить важливої справи, невміння, а іноді й небажання вникнути у потреби дітей породжує добре відому проблему поколінь, а іноді обертається значними втратами для обох сторін.

Усе це актуалізує проблему сімейного виховання дітей у сучасних умовах, спонукає до пошуків таких педагогічно зумовлених підходів до її розв'язання, які забезпечували б орієнтацію батьків на дитину як на особистість, надавали б можливості для її гармонійного розвитку, враховуючи при цьому індивідуальні особливості.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, я обрала наступну тему курсового дослідження: «Сучасна сім'я та її виховні можливості».

Об'єкт дослідження - сім'я як виховний інститут.

Предмет дослідження - вплив сім'ї на формування особистості дитини.

Мета курсової роботи -- теоретично обґрунтувати необхідність вивчення мікроклімату в сім'ї, причин занепаду родинного виховання на сьогоднішній день; порівняти основні цінності сім'ї й сімейного виховання з погляду видатних педагогів і школи; діагностувати рівень родинного виховання у сім'ях учнів.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

-розглянути сім'ю як виховний інститут;

-проаналізувати поняття соціалізації особистості;

-охарактеризувати особливості соціалізації дитини в сім'ї;

-дослідити психологічні механізми соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на дітей;

-проаналізувати причини неадекватного батьківського ставлення до дитини.

Розділ 1. Теоретичні аспекти сімейного виховання

1.1 Сім'я як виховний інститут

Сім'я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей [6; 26].

А. Харчев дає визначення сім'ї як історично-конкретній системі взаємовідносин чоловіка та жінки, батьків та дітей, малу групу, члени якої пов'язані шлюбними, кровними, батьківськими відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю [8; 65].

На думку Б. Ковбасова і В. Костіва, сім'я розглядається як «…динамічна мала соціальна група людей, поєднана спільністю проживання й родинними стосунками, спільністю формування та задоволення соціально-економічних та біологічних потреб, любов'ю, взаємною моральною відповідальністю» [5; 88].

За визначенням О. Безпалько [1;123], сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Протягом усього життєвого шляху особистості сім'я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує та визначає своєрідність її життєдіяльності.

На сучасному етапі суспільного буття українська сім'я має багато проблем, які впливають на її нормальну життєдіяльність, порушують її функції. До актуальних проблем сім'ї в сучасному соціуму можна віднести: зниження кількості зареєстрованих шлюбів, збільшення кількості розлучень, погіршення матеріального становища родин, вплив таких негативних явищ, як алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність та інших явищ на стійкість сімейних стосунків тощо. Зазначені проблеми призводять до зменшення кількості благополучних сімей, тобто сімей, які повноцінно виконують свої функції [7; 128].

Сім'я - одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла раніше, ніж нації, держави, ще за часів первісного суспільства. Саме сім'я була, є і, мабуть, завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості, яка відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за відтворення певного способу його життя.

Для жінки сім'я - це можливість нормального існування, спокій і впевненість у собі, матеріальна і моральна підтримка, відчуття радості й щастя, повноцінне виховання дітей. Чоловіку сім'я надає стимул до життя, допомагає у подоланні утруднень і негараздів. Для дитини сім'я відіграє важливе значення насамперед тому, що дає перші й найважливіші знання про життя, про взаємини з людьми. Сім'я «створює матеріальні та моральні умови для її зростання, формує моральні життєві основи та статево-рольові установки» [6; 76].

Виховна функція сім'ї полягає у задоволенні індивідуальних потреб дорослих членів у батьківстві та материнстві, взаєминах з дітьми, їхньому вихованні, самореалізації у дітях. Завдяки реалізації цієї функції сім'я забезпечує соціалізацію молодих поколінь, їхню підготовку до майбутнього життя. У сім'ї виховуються і дорослі, і діти. Тому у виховній функції виділяють три основні аспекти.

Перший - формування особистості дитини, розвиток її здібностей та інтересів, передача від дорослих дітям накопиченого суспільством соціального досвіду, вироблення в них морально-етичних знань та способів поведінки, забезпечення розумового, фізичного та естетичного розвитку дітей.

Другий аспект - систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного його члена протягом усього життя.

Третій аспект - постійний вплив дітей на батьків. З плином часу у функціях сім'ї відбуваються ті чи інші зміни: одні з функцій втрачаються, інші змінюються відповідно до нових соціальних умов. Порушення функцій сім'ї - це такі умови життєдіяльності, які утруднюють або перешкоджають виконанню нею функцій. Спричинюються такі порушення різними факторами: особистісними особливостями її членів, взаємовідносинами між ними, способом життя сім'ї тощо.

Наприклад, причиною порушення виховної функції сім'ї може стати неадекватність взаємин дорослих членів між собою, відсутність, недостатність або хибність знань батьків щодо виховання дітей та ін. [9; 70].

У сім'ї відбувається процес соціалізації дитини, що передбачає різнобічне пізнання маленькою людиною оточуючої соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної і колективної праці, прилучення до національної і вселюдської культури.

Провідними чинниками у цьому процесі виступає структура сім'ї, пануюча у ній моральна атмосфера, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль. У більш широкому розумінні маються на увазі соціальні установки, система цінностей сім'ї, взаємини її членів між собою та ставлення до інших людей, моральні ідеали, потреби, сімейні традиції тощо.

Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої і значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку дитячої особистості, тобто гальмуванню засвоєння нею норм, правил, звичок соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру [8;88]. Це зумовлено тим, що внутрішньосімейні взаємини виступають для дитини першим специфічним зразком суспільних відносин, до яких вона залучається вже з перших днів появи на світ, і які мають значний (якщо не домінуючий) вплив на формування загальної моделі її життя в майбутньому.

Структура сім'ї включає її кількісний склад, а також сукупність взаємин між її членами. Аналіз сімейної структури дає можливість відповісти на запитання: Яким чином реалізується функція сім'ї? Хто здійснює керівництво, а хто - виконання? Як розподілені між членами сім'ї права і обов'язки?

З точки зору структури можна виділити сім'ї, де керівництво і організація всіх функцій здійснюються одним із її членів, котрий є монопольним володарем, деспотичним господарем; між дорослими, дорослими і дітьми встановлюються безапеляційні й безцеремонні взаємини, в родині панує жорстокість, агресія, диктат, холодність.

У інших сім'ях, навпаки, наявна рівномірна участь усіх її членів у керівництві, побудові внутрішньосімейної життєдіяльності. Тут панує колегіальна демократія, яка передбачає співробітництво, взаємодопомогу, розвинену культуру почуттів і емоцій. Розподіл сімейних ролей за таких умов відбувається відповідно до конкретних обставин, базується на рівній участі кожного члена у всіх сімейних справах, на спільному розв'язанні важливих для сімейного мікроколективу проблем. У таких сім'ях, як правило, не існує офіційного «голови», а є авторитетна особа. При цьому такою особою в одних випадках може бути чоловік, а в інших - дружина.

Отже, залежно від характеру структури можна говорити, в першому випадку про авторитарну систему взаємин, у другому - про демократичну.

Стиль внутрішньосімейних взаємин іноді набуває ліберального характеру, що виявляється у прагненні до мінімізації будь-яких контактів: спостерігається відсторонення й відчуженість між членами родини, повна байдужість до справ, інтересів і почуттів один одного.

Відомо, що в благополучних сім'ях батьки передають дітям власні духовні цінності, як «сукупність пріоритетів, що визначають інтереси, потреби, запити, мотиви матеріальні й духовні, на основі яких вибудовуються певні моделі життя, здійснюється сучасна майбутня діяльність» [6; 24], формуючи таким чином відповідні ціннісні орієнтації, морально-етичні установки, які дозволяють молодим поколінням самостійно рухатися в соціально схвалюваному напрямі; діти-правопорушники здебільшого виховуються в сім'ях, де духовні ціннісні орієнтації не є важливими для батьків, ставлення дорослих до дітей авторитарне, повністю байдуже, навіть вороже, а характер внутрішньосімейних взаємин практично виключає можливість передачі духовних цінностей від старших молодшим. Тобто сімейне неблагополуччя (нестабільність шлюбу, розлучення, порушення спілкування в сім'ї тощо) значною мірою зумовлене викривленнями в системі ціннісних орієнтацій подружжя. Насамперед, це невелика цінність для них самоактуалізації, занижена цінність пізнання, байдуже або негативне ставлення до праці. За таких умов відбувається дезактуалізація нормативної соціальної поведінки, спостерігається прийняття маргинальних її форм. Діяльність цих людей регулюється не прагненням досягти значущих цілей, а намаганням уникнути можливих негативних наслідків своїх дій або своєї бездіяльності.

Такі самі ціннісні установки вони передають своїм дітям. Встановлено, що несприятливі сімейні відносини через дисгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують психічний розвиток дитини; неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що сьогодні в сім'ях близько 4,7% - це «важкі діти», зростає кількість дітей, які «випадають» із сім'ї. Фактори, що впливають у сім'ї на особистість дитини, можна умовно поділити на три групи.

Перша- це соціальне мікросередовище, в якому здійснюється прилучення дітей до соціальних цінностей і ролей, введення їх у складності й суперечності сучасного суспільства.

Друга - це внутрішньо- і позасімейна діяльність, що є засобом прилучення до майбутньої життєдіяльності. Внутрішньо- і позасімейна діяльність передбачає діяльність батьків, а також організацію діяльності дитини, у процесі якої вона засвоює певні знання, набуває вмінь та навичок, практичного досвіду.

Третя група - це власне сімейне виховання, певний комплекс педагогічних впливів.

Ґрунтуючись на наведених вище визначеннях, під поняттям сім'ї як виховного інституту розуміємо сукупність людей, поєднаних спільністю соціально-побутових умов, котрі створюють природне оточення дитини, а також визначають характер виховання (усвідомлений чи стихійний), «клімат» оточення, що об'єктивно впливає на дитину, на її розвиток. Саме через сім'ю від самого народження, дитина стає як індивідом, так і членом певної соціальної групи [5; 44].

Сімейне виховання - складова процесу виховання молодих поколінь, який поєднує як цілеспрямовані дії батьків, так і стихійний вплив сім'ї. Останній становить неусвідомлені, неконтрольовані впливи (манера поведінки, звички, спосіб життя тощо), які регулярно повторюються і підспіль впливають на дитину. Тому, під сімейним вихованням розуміємо не тільки цілеспрямований виховний вплив на дитину, а й усю систему внутрішньосімейної взаємодії, яка формує цінності, орієнтації, систему потреб, інтересів, звичок, поведінку дитячої особистості.

Значну увагу проблемам сімейного виховання приділяв А. Макаренко, вбачаючи його сутність в організації сімейних відносин, у створенні правильного загального способу життя, життєрадісної щасливої атмосфери. Недоліки у поведінці й характері дітей, на його переконання, є сигналом для перегляду батьками власної поведінки і загалом взаємовідносин у сім'ї [4; 45].

Широкий спектр проблем щодо виховання дітей у сім'ї містять роботи В. Сухомлинського. Зазначаючи, що виховує дитину сім'я в цілому, її загальний дух, культура людських стосунків, педагог підкреслював, що створюють цей дух самі батьки. «Без батьківської мудрості, - писав він, - немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні відносини, побудовані на відповідальності, мудрій любові і вимогливості батька і матері, самі стають великою виховною силою» [3; 121].

Спираючись на це твердження, В. Сухомлинський визначив і сформулював певні умови успішного виховання дітей у сім'ї.

До них він відносив:

- суспільну і моральну відповідальність батьків за дітей;

- сприятливий сімейний мікроклімат;

- спільну трудову діяльність батьків і дітей у сім'ї;

- розумну організацію життя і побуту.

Надаючи сімейному вихованню одну з провідних ролей у формуванні дитячої особистості, В. Сухомлинський особливу увагу фокусує на аналізі такого його феномену, як батьківська любов, у якій він убачав гармонію доброти й вимогливості, ласки й суворості. Однак, звертаючи увагу на роль батьківської любові у формуванні дитячої особистості, педагог водночас застерігав від помилкового її розуміння, від хибних дій, які є цілком прийнятними з погляду батьків, а насправді приносять гіркі плоди. Серед значної кількості різновидів «цієї безглуздої любові» В. Сухомлинський вирізняв три основні види: любов замилування, деспотичну любов і любов відкупу [2; 22].

Любов замилування розбещує душу дитини. Основним принципом її життя стає «девіз дикуна, негідника і хулігана: все, що я бажаю, мені дозволяється, ні до кого мені діла немає, головне - моє бажання». Виховуючись в атмосфері постійного замилування, дитина не усвідомлює того, що людське співжиття регулюється певними нормами, найпростішими механізмами яких є прості слова «можна», «не можна», «треба». І тоді з неї виростає капризний, хворобливий егоїст, котрий не тільки не рахується з думками, бажаннями, потребами інших людей, навіть найрідніших - батька, матері, дідуся, бабусі, а й навіть не враховує саму можливість їх існування.

Змальовуючи негативні ознаки замилування та його наслідки, В. Сухомлинський зовсім не ратує за вияв до дітей байдужості, викорінення почуття любові до них із самої батьківської душі. Однак повсякчас говорити про це дітям, зазначає він, - значить розбещувати їх. Адже за умов, коли батьки постійно повторюють синові або дочці, що ті є найважливішою радістю і смислом їхнього життя, у дітей зміцнюється переконаність у тому, що вони роблять дорослим велику ласку, одержуючи від них матеріальні й духовні блага, вони вважають себе «центром Всесвіту, навколо якого повинні крутитися всі - мати, батько, дідусь і бабуся...» [3; 24].

Наступний різновид нерозумної, інстинктивної батьківської любові - це любов деспотична. Основна вада деспотизму полягає в тому, що «в дитині змалку перекручується уявлення про добре начало в людині, вона перестає вірити в людину і людяність. В обстановці деспотичного самодурства, дріб'язкових причіпок, постійних докорів маленька людина озлоблюється».

В.О. Сухомлинський, звертаючись до батьків і матерів, попереджаючи їх від надмірного захоплення своєю владою, педагог радить їм поважати дитяче бажання бути хорошим, берегти його як найтонший рух людської душі, не зловживати нею, не перетворювати мудрості батьківської влади на деспотичне самодурство. А для цього батьки мають пам'ятати, що син і дочка - «така сама людина як і вони, її душа гнівно протестує, коли хтось намагається зробити її іграшкою свого свавілля» [3;25].

Сім'ї, де побутує любов відкупу, не можуть дати дитині необхідний соціальний досвід, адже «вони живуть серед людей і не знають людей; їх серцям зовсім незнайомі й недоступні тонкі людські почуття, насамперед ласка, співчутливість, жалість, милосердя». Аналогічні якості такі батьки формують і у своїх дітей.

Кожний з наведених різновидів нерозумної батьківської любові дає свою «клініку хвороби» дитячої особистості, веде до виникнення у неї специфічних внутрішніх утворень. Але, прийшовши ззовні, пустивши коріння в дитячій душі, ці утворення рано чи пізно виходять на поверхню, впливаючи на ціннісні орієнтації людини, її взаємини з оточуючими, ставлення до них та до навколишнього світу, значною мірою детермінують соціальний розвиток.

Звернення до сучасних наукових джерел засвідчує, що з-поміж основних компонентів виховного потенціалу сім'ї фахівці називають внутрішньосімейні взаємини [5, 46].

Обґрунтуванням такого підходу є твердження про те, що сім'я як певна соціальна спільнота «виступає насамперед як конкретна система зв'язку і взаємодії між її членами, що виникають з приводу задоволення їхніх різноманітних потреб». Неврахування цих особливостей внутрішньосімейних взаємин доволі часто призводить до похибок у їх розвитку - факт, що негативно впливає на формування дитячої особистості [9; 23].

1.2 Сучасна сім'я та її виховні можливості

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Універсальний, всеохопний, постійний виховний вплив сім'ї на особистість є наслідком дії таких чинників:

1. Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім'ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.

2. Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки. Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності. Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному житті дитини, неможливо змоделювати в жодній досконалій виховній системі.

3. Багаторольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.

4. Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин [10; 88].

Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист. Виховні можливості сім'ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов.

До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї належать:

-- рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів,

матеріальні умови життєдіяльності);

-- забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами

охорони здоров'я;

-- кількість і склад (структура) сім'ї.

Суб'єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім'ї є:

-- громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути

авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;

-- загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї;

-- місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;

-- педагогічна культура батьків [2; 60].

Гармонійна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела риблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються.

Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів [8;56].

У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх.

Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист[9; 37].

Функції та основні параметри сучасної сім'ї

Функції сім'ї - основи її життєдіяльності, що дозволяють забезпечувати найважливіші потреби кожного члена сім'ї, загальносімейні (групові) потреби, найважливіші потреби суспільства.

Функції сім'ї досліджувалася такими науковцями, як Ю.В. Василькова, Т.В. Кравченко, вони виділяють репродуктивну, виховну, економічну, господарсько- побутову, соціального контролю, духовного спілкування, соціально - статусну, емоційну, соціокультурну [4; 20].



Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицький визначають такі функції сім'ї: виховна, господарсько-побутова функція сім'ї, емоційна та функція духовного (культурного) спілкування [5;89].

Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності.

Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі - все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація. Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.

Матеріально-економічну функцію сім'ї становлять її бюджет, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім'я повинна брати участь у суспільному виробництві, здобувати професію, заробляти собі на життя, на відновлення втрачених на виробництві сил. Чи може сучасна сім'я ефективно виконувати цю функцію? Як свідчать дані соціологічних досліджень [4; 10], переважна більшість сімей має життєвий рівень нижче прожиткового мінімуму; більше 50 відсотків цих сімей перебувають за межею бідності, а прибуток молодої сім'ї удвічі нижчий за необхідні потреби. Крім того, чимало молодих людей не зайнято або не повністю зайнято у системі суспільного виробництва внаслідок його кризового стану, скорочень, має нестабільні заробітки.

Тому, щоб утримувати сім'ю, люди змушені займатися так званою комерційною діяльністю. Особливо важко сім'ям, які виховують малих дітей, неповним, багатодітним сім'ям. Ці явища стають причиною зубожіння сімей, що позначається на здоров'ї членів сім'ї, їх інтелектуальному розвитку, а в майбутньому - на розвитку суспільства, генофонді країни.

Житлово-побутова функція - це забезпечення сім'ї житлом, ведення домашнього господарства, організація домашнього побуту. Ця функція тісно пов'язана з попередньою. За даними соціологічних досліджень, лише 5-7 відсотків молодих сімей, що беруть шлюб, забезпеченні власним житлом. Через 5 років спільного проживання власне житло мають 23 відсотки молодих сімей, інші або проживають з батьками, або наймають (48,5 відсотка) окрему квартиру чи кімнату в гуртожитках (особливо це стосується студентської сім'ї). Молоді сім'ї навіть не мають чітких перспектив щодо одержання житла. Усі ці негаразди негативно позначаються на організації домашнього побуту і загалом - на мікрокліматі сім'ї.

Отже, в активний період життя, сприятливий для здобуття професії, вдосконалення професійних якостей, народження та виховання дітей, молода сім'я не має належних економічних та побутових умов для свого становлення, нормального розвитку та виховання здорового покоління.

Репродуктивна (демографічна) функція сім'ї полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім я повинна мати двох-трьох дітей. Статистичні дані свідчать про те, що особливістю сучасної молодої сім'ї є її малодітність (більшість сімей, десь біля 52 відсотків, має одну дитину), бездітність, відкладання народження дітей на невизначений період. У результаті з 1991 р. в Україні кількість померлих щороку перевищує кількість народжуваних. Наприклад, у 2015 р. кількість народжених в Україні становила 411783, а померлих - 594795. Отже, природний приріст дорівнював - 183012. Тобто населення України має тенденцію до старіння та вимирання. Цей процес торкнувся й сільської місцевості, де раніше в сім'ях налічувалося двоє-троє, а то й більше дітей. Нині більшість сільських сімей також має лише одну дитину.

Отже, скрутні матеріально-економічні та житлово-побутові умови існування молодої сім'ї негативно відбиваються на відтворенні населення України, що в свою чергу через певний час справлятиме негативний вплив на загальний розвиток суспільства: не вистачатиме робочих рук, спостерігатиметься недостатній розвиток науки, подальше зменшення кількості населення тощо. Складність ситуації, у якій перебуває зараз молода сім'я, негативні явища, що мають місце в молодіжному середовищі (алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом) позначаться і на якісному відтворенні населення [1; 57].

Комунікативна функція сім'ї передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї та оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо).

Психологічний клімат сім'ї - це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім'ї. Психологічний клімат сім'ї може змінюватись і залежати від самих членів сім'ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки). Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату - згуртованість членів сім'ї, доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім'ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім'ї має внутрісімейне спілкування. Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім'ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім'ї наявне бажання разом проводити вільний час, віхідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень.

Виховна функція полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здрові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров'я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція - одна з найважливіших. Її мета - передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім'ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання.

Рекреативна функція сім'ї - це організація вільного часу та відпочинку сім'ї. Рекреативна діяльність сім'ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім'ї як цілісної одиниці, зміцнює сім'ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні й виховні цінності та норми. У стабільній сім'ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім'ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім'ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім'ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості [9; 68].

Отже, ми розглянули основні форми життєдіяльності сім'ї- її функції. Як видно із зробленого аналізу, всі функції між собою тісно пов'язані. Неможливість виконання сім'єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. Тому для підтримки та розвитку нормальної життєдіяльності сім'ї необхідна державна політика, яка має бути спрямована на постійне удосконалення умов для реалізації економічного та духовного потенціалу сім'ї і має прагнути до того, щоб найменша кількість сімей потребувала допомоги, пільг, безкоштовних послуг тощо. Для цього слід постійно стимулювати внутрішні резерви сім'ї (економічні, демографічні, виховні, рекреативні), а також допомагати реалізувати їх [1;45].

1.3 Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності [3; 11].

Оскільки мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання [9; 55].

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум -- ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, -- зазначає він, -- спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім».

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль -- моральністю, честь -- честю, гідність -- гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу [5; 38].

1.4 Зміст виховання

Зміст виховання в сім'ї обумовлюється головною метою демократичного суспільства. Сім'я зобов'язана формувати фізично і психічно здорову, моральну, інтелектуально розвинену особистість, готову до майбутньої трудової, громадської діяльності і сімейного життя. Складовими компонентами змісту сімейного виховання є відомі напрями - фізичне, моральне, інтелектуальне, естетичне, трудове виховання. Вони доповнюються економічною, екологічною, політичною, статевою освітою підростаючих поколінь.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фізичне виховання дітей та молоді виступає сьогодні на перший план. Більше ніхто не сумнівається - пріоритет здоров'я не може бути замінений ніяким іншим. Фізичне виховання в сім'ї грунтується на здоровому способі життя і включає правильну організацію розпорядку дня, заняття спортом, загартовування організму і т. д.

Інтелектуальне виховання передбачає зацікавлену участь батьків у збагаченні дітей знаннями, формуванні потреби їх придбання та постійного оновлення. Розвиток пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів і задатків ставиться в центр батьківського піклування.

Моральне виховання в сім'ї є стрижнем відносин, що формують особистість. Тут на перший план виступає виховання неминущі моральних цінностей - любові, поваги, доброти, порядності, чесності, справедливості, совісті, гідності, обов'язку. У сім'ї формуються і всі інші моральні якості: розумні потреби, дисциплінованість, відповідальність, самостійність, ощадливість. Зовсім неважливо при цьому, на які основи моральних цінностей спираються батьки і діти - християнську мораль чи загальноетичне вчення. Важливо, щоб вони були добрими, людяними, конструктивними.

Естетичне виховання в сім'ї покликане розвинути таланти і обдарування дітей або, як мінімум, дати їм уявлення про прекрасне, що існує в житті. Це особливо важливо тепер, коли колишні естетичні орієнтири піддаються сумніву, з'явилася безліч хибних цінностей, збивають і дітей, і батьків з пантелику, що руйнують їхній внутрішній світ, закладену природою гармонію.

Трудове виховання дітей закладає основу їх майбутньої праведного життя. У людини, не привченої працювати, один шлях- пошук «легкого» життя. Закінчується він, як правило, погано. Якщо батьки хочуть бачити свою дитину на цьому шляху, вони можуть дозволити собі розкіш усунутися від трудового виховання.

Якому батькові не сподобаються слова: «Ваші діти дуже охайні», «Ваші діти такі виховані», «Ваші діти дивно поєднують у собі лояльність і почуття власної гідності». Кому з них не хотілося б, щоб його діти віддавали перевагу спорту, а не сигареті, бальному танцю, а не алкоголю, напруженій самоосвіті, а не розтринькуванню часу.

Але для цього потрібно довго і наполегливо працювати на ниві виховання. Для батьків сімейне виховання - процес свідомого формування фізичних і духовних якостей дітей. Кожен батько і кожна мати повинні добре розуміти, що вони хочуть виховати у своїй дитині. Цим визначається свідомий характер сімейного виховання і вимога розумного і виваженого підходу до вирішення виховних завдань.

Сімейне виховання в педагогіці розуміється як керована система взаємин батьків з дітьми. Взаємини батьків з дітьми завжди мають виховний характер. Виховна робота батьків в сім'ї - це, перш за все, самовиховання. Отже, кожному з батьків треба вчитися бути педагогом, вчитися керувати взаєминами з дітьми. Вивчення виховних, педагогічних відносин, що виникають між батьками і дітьми, має особливе значення для попередження відхилень у моральному розвитку школярів.

У сучасній практиці сімейного виховання досить виразно виділяються три стилі (виду) відносин: авторитарне, демократичне і ліберальне ставлення батьків до своїх дітей.

1. Авторитарний стиль батьків у відносинах з дітьми характеризується строгістю, вимогливістю, безапеляційністю. Загрози, підганяння, примус - головні засоби цього стилю. У дітей він викликає почуття страху, незахищеності. Психологи стверджують, що це веде до внутрішнього опору, що зовні проявляється в грубості, брехні, лицемірстві. Батьківські вимоги викликають або протест і агресивність, або звичайну апатію і пасивність.

В авторитарному типі відносин батьків до дитини А.С. Макаренко виділяв два різновиди, які він називав авторитетом придушення і авторитетом відстані і чванства. «Авторитет придушення» він вважав самим страшним і диким видом авторитету. Жорстокість і терор - ось основні риси такого ставлення батьків (частіше батька) до дітей. Завжди тримати дітей в страху - такий головний принцип деспотичних відносин.

Цей спосіб виховання неминуче призводить до виховання дітей безвольних, боязких, ледачих, забитих, «сльотавих», озлоблених, мстивих.

«Авторитет відстані і чванства» виявляється в тому, що батьки або «з метою виховання», або за обставинами, що склалися намагаються бути подалі від дітей - «щоб вони краще слухали». Контакти з дітьми в таких батьків- явище надзвичайно рідкісне: виховання вони доручили бабусям і дідусям. Батьки не хочуть впустити свій батьківський престиж, а отримують протилежне. Починається відчуження дитини, а разом з ним приходять непослух і важковиховуваних.

2. Ліберальний стиль передбачає всепрощенство, терпимість у стосунках з дітьми. Джерелом його є надмірна батьківська любов. Діти ростуть недисциплінованими, безвідповідальними.

Ліберальний тип ставлення А.С. Макаренко називає «авторитетом любові». Суть його полягає в потуранні дитині, в гонитві за дитячою прихильністю шляхом прояви надмірної ласки, вседозволеності. У своєму прагненні завоювати дитини батьки не помічають, що виховують егоїста, людини лицемірного, розважливого, що вміє «підігравати» до людей. Це, можна сказати, соціально небезпечний спосіб відносин з дітьми. Педагогів, які виявляють таке потурання по відношенню до дитини, А.С. Макаренко називав «педагогічними бестіями», здійснюють самий нерозумний, самий аморальний вид взаємин.

3. Демократичний стиль характеризується гнучкістю. Батьки, мотивуючи свої вчинки і вимоги, прислухаються до думки дітей, поважають їх позицію, розвивають самостійність суджень. В результаті діти краще розуміють батьків, ростуть розумно слухняними, ініціативними, з розвиненим почуттям власної гідності. Діти бачать в батьках зразок громадянськості, працьовитості, чесності і бажання зробити їх такими, якими є самі [14; 199].

Методи і форми сімейного виховання

Методи виховання дітей у сім'ї - це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не відрізняються від розглянутих вище загальних методів виховання, але мають свою специфіку:

* вплив на дитину індивідуальне, засноване на конкретних вчинках і пристосований до особистості;

* вибір методів залежить від педагогічної культури батьків: розуміння мети виховання, батьківської ролі, уявлень про цінності, стилю взаємин у сім'ї і т. д.

Тому методи сімейного виховання несуть на собі яскравий відбиток особистості батьків і невіддалені від них. Скільки батьків- стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків- м'яке навіювання, в інших - загроза, крик. Коли в сім' ї стосунки з дітьми близькі, теплі, дружні, головний метод- заохочення.

При холодних, відчужених відносинах, природно, переважають строгість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати послух, і тому їхні методи націлені на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих. Інші вважають більш важливим вчити самостійного мислення, прояву ініціативи і, природно, знаходять для цього відповідні методи.

Всіма батьками використовуються загальні методи сімейного виховання:

- переконання (пояснення, навіювання, рада);

- особистий приклад, заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива);

- покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання).

У деяких сім'ях за порадою педагогів створюються і використовуються виховують ситуації.

Різноманітні засоби вирішення виховних завдань в сім'ї. Серед цих засобів: слово, фольклор, батьківський авторитет, працю, навчання, природа, домашній побут, національні звичаї, традиції, громадська думка, духовний і моральний клімат сім'ї, преса, радіо, телебачення, режим дня, література, музеї та виставки, ігри та іграшки, демонстрації, фізкультура, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії і т. д.

Вибір і застосування методів батьківського виховання спираються на ряд загальних умов.

1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних якостей: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, які труднощі відчувають, які

відносини з однокласниками та педагогами, дорослими, маленькими, що понад усе цінують в людях і т. д.

Багато батьки не знають, які книги читають їхні діти, які фільми дивляться, яка музика їм подобається, більше половини батьків нічого не можуть сказати про захоплення своїх дітей.

2. Особистий досвід батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї, прагнення виховувати особистим прикладом також позначаються на виборі методів. Ця група батьків зазвичай вибирає наочні методи, порівняно частіше використовує приучення.

3. Якщо батьки віддають перевагу спільної діяльності, то зазвичай переважають практичні методи. Інтенсивне спілкування під час спільної праці, переглядів телепередач, походів, прогулянок дає добрі результати: діти більш відверті, це допомагає батькам краще зрозуміти їх. Немає спільної діяльності, немає і приводу, і можливості для спілкування.

4. Педагогічна культура батьків робить вирішальний вплив на вибір методів, засобів, форм виховання. Помічено здавна, що в сім'ях педагогів, освічених людей діти завжди краще виховані. Отже, вчити педагогіку, оволодівати секретами виховного впливу зовсім не розкіш, а практична необхідність [4; 24]. «Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями своїх дітей ... У віці від 2 до 6 років розумовий розвиток, духовне життя дітей у вирішальній мірі залежить від елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається у мудрому розумінні складних душевних рухів людини, яка розвивається», - писав В.О. Сухомлинський [1; 22].

1.5 Загальні умови сімейного виховання з погляду А. С. Макаренка

А. С. Макаренко в своїй педагогічній творчості, зокрема в книзі “Лекції по вихованню дітей” насамперед звертає увагу батьків на те, що виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання з раннього дитинства -- це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. За своєю трудністю ця справа під силу кожній людині, кожному батькові й кожній матері. Добре виховати свою дитину легко може кожна людина, якщо тільки

справді захоче, а, крім того, це -- справа приємна, радісна, щаслива. Зовсім інше -- перевиховання. Педагог вважає, що, якщо дитина виховувалась неправильно, коли батьки чогось не доглянули, мало про неї думали, а то буває і полінувалися, занедбали дитину, тоді вже багато доведеться переробляти, виправляти. І оця робота виправлення, робота перевиховання -- вже не така легка справа. Перевиховання вимагає і більших сил, і більших знань, більшого терпіння, а не в кожного з батьків все це знайдеться. А. С. Макаренко радить батькам завжди пам'ятати про це, завжди намагатися виховувати своїх дітей так, щоб з самого початку все було зроблене правильно [5; 111].