Фізіологічна характеристика розвитку організму школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Характеристика фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку

1.1 Фізичний розвиток дітей та його характеристика у різні вікові періоди

1.2 Стан здоров'я дітей молодшого шкільного віку, критерії його оцінки

2. Методика гармонійного розвитку організму дітей молодшого шкільного віку

2.1 Методи та засоби впливу на фізичне здоров'я учнів початкової школи

2.2 Формування мотивацій до здорового способу життя у дітей 6-10 років

2.3 Використання здоров'язберігаючих технологій на уроках у початковій школі

3. Взаємозалежність параметрів рухової активності і показників фізичного стану молодших школярів

3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку

3.2 Особливості фізичної підготовленості молодших школярів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Здоров'я дітей є незаперечною гарантією здоров'я та благополуччя прийдешніх поколінь. Запобігання захворювань, збереження та зміцнення здоров'я дітей та підлітків особливого значення набрали після аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок якої склалися несприятливі екологічні фактори, які потребують великої уваги щодо профілактики різних захворювань.

Правильним фізичний розвиток - фізіологічний та педагогічний процес, спрямований на досягнення фізичної досконалості, зміцнення здоров'я, підготовку підростаючого покоління до дорослого життя та праці. У процесі виховання створюються позитивні умови для успішного засвоєння дітьми стійких навичок поведінки. Зв'язок фізичного виховання з розумовим передбачає повідомлення дітям певних знань з фізичної культури, зокрема правил рухливих ігор, найраціональніших способів виконання рухів.

З особливою чіткістю виявляється зв'язок фізичного виховання з трудовим, адже в основі трудової діяльності лежать різноманітні рухи. Удосконалення рухового апарату дитини підвищує працездатність організму; розвиток фізичних і вольових якостей сприяє практичній та психологічній підготовці учнів початкової школи до високопродуктивної праці в майбутньому. фізичний рух урок

Під час виконання фізичних вправ удосконалюються функції аналізаторів: зорового, слухового, рухового. Чіткішими стають оцінки простору, у дітей розвивається почуття ритму, підвищується точність і чіткість рухів та ін. Усе це створює необхідні передумови для кращого сприймання навколишнього середовища і певною мірою впливає на естетичний розвиток.

Актуальність дослідження. Пошук оптимальних шляхів залучення молодого покоління до систематичних занять фізичними вправами випливає з основ перебудови національної школи, де великого значення надається фізичному розвитку, загартуванню та зміцненню здоров'я дітей. Після проголошення незалежності України введено в дію різноманітні нормативні документи, які спрямовані на розвиток фізичної культури і спорту. Проте вжиті на державному рівні заходи суттєво не змінили на краще фізичний стан школярів. На жаль, більшість показників здоров'я дітей України характеризується негативними тенденціями. Спеціалісти констатують, що при вступі до школи різноманітні відхилення у стані здоров'я має кожна третя-четверта дитина, а до кінця навчання у 9-му класі - вже кожен другий учень. За даними Міністерства охорони здоров'я у 1-4 класах гармонійно більш-менш фізично розвинені лише 65 % дітей. Медичне обстеження дітей і підлітків засвідчило, що 36 % із них мають низький рівень фізичного здоров'я, 56,5 % - нижчий середнього і середній рівні, і лише 7,5 % - вищий середнього і високий рівні [5, 17]. Однією з причин цього є недостатня рухова активність дітей.

Науковці відзначають, що тривале обмеження необхідної рухової активності призводить до атрофії м'язів, порушення постави і функцій внутрішніх органів, зниження психічної і фізичної працездатності, виникнення хронічних захворювань серцево-судинної системи та обміну речовин [14, 19]. Зі вступом дітей до школи їх рухова активність знижується в середньому на 50 % порівняно з дошкільнятами. Фізична підготовленість дітей 6-10 років здійснюється у процесі нерегламентованої рухової активності і загальноприйнятих форм занять фізичною культурою в школі.

Деякі автори для учнів цього віку віддають превагу диференційованому методу навчання, яке ґрунтується на якісному виборі співвідношення фізичних вправ [6]. Незважаючи на те, що в науково-методичній літературі є достатньо даних з питань покращення фізичної підготовленості учнів початкових класів, ефективний вибір методик, адекватний підбір засобів для розвитку фізичних якостей та раціональна організація навчального процесу учнів 1-4 класів в умовах двох (а подекуди трьох) уроків фізичної культури на тиждень ще мало вивчені і потребують подальшого наукового обґрунтування. Вирішення цієї проблеми дозволить не тільки удосконалити процес фізичного розвитку дітей 6-10 років, а й забезпечить більш ефективну їх фізичну підготовленість. Все це зумовлює актуальність і доцільність наукового пошуку подальшого дослідження особливостей фізичного розвитку учнів початкової школи впродовж навчального року.

Об'єкт дослідження - процес фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - антропометричні, анатомо-морфологічні й функціональні особливості учнів молодших класів.

Мета дослідження - проаналізувати особливості фізичного розвитку учнів молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

- охарактеризувати особливості фізичного розвитку дітей 6-10 років;

- описати методи та засоби, прийоми і технології навчально-виховного процесу, спрямовані на забезпечення гармонійного всебічного фізичного розвитку учнів початкової школи

- виявити вплив рухової активності на підвищення фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку;

- визначити взаємозалежність між показниками фізичного стану дітей 6-10 років та їх функціональними можливостями;

- зробити порівняльний аналіз результатів фізичної підготовленості учнів відповідно до вимог нормативів системи оцінювання фізичної підготовленості.

1. Характеристика фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку

Вікові особливості росту, розвитку та формування здоров'я дитини мають певні закономірності. Їм притаманні нерівномірність та морфо-функціональні особливості. Характерним проявом такої нерівномірності є розбіжності між періодами інтенсивного просту та періодами диференціювання окремих органів і тканин організму.

За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною.

Вступ дитини до школи - це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватись фізичні й розумові здібності, формуються психічні властивості молодшого школяра [ ]17.

1.1 Фізичний розвиток дітей та його характеристика у різні вікові періоди

Під фізичним розвитком дітей та підлітків розуміють безперервний біологічний процес. На кожному віковому етапі він характеризується визначеним комплексом пов'язаних між собою та зовнішнім середовищем (при керівній ролі центральної нервової системи) морфологічних та функціональних властивостей організму та зумовлені цими властивостями запасом фізичних сил.

Фізичний розвиток, стан здоров'я, так як і народжуваність та дитяча смертність відображає стан дитячого колективу. Постійний нагляд за фізичним розвитком та станом здоров'я дітей та підлітків, які проводять лікарі та медичні сестри дитячих закладів, необхідний, так як дозволяє своєчасно намітити та здійснити ряд індивідуальних та масових оздоровчих мір [5].

Вивчення фізичного розвитку та стану здоров'я кожної дитини та всього дитячого колективу знаходиться в безперервному зв'язку. Без індивідуальної оцінки фізичного розвитку та стану здоров'я неможливо відобразити характеристику групи, так як і без знання середніх показників фізичного розвитку, притаманного даному віку, статі та колективу, неможливо об'єктивно оцінити фізичний розвиток кожної дитини.

Організм дитини відрізняється від організму дорослого рядом особливостей в будові та функціях окремих органів та систем [1, 10].

Перш за все організм дитини на відміну від організму дорослого знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком - якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку.

В окремі вікові періоди процеси росту та розвитку проходять нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Збільшення маси тіла і ваги проходить неоднаково із року в рік. Періоди швидкого темпу росту змінюються періодами його уповільнення. Під час уповільнення росту відмічаються великі прибавки ваги. Уповільнення та прискорення росту співпадають з тими крупними гістологічними змінами, під які підпадає кісткова система.

Важливу роль в процесах перебудови кісткової тканини грає харчування. Так, збіднення їжі мінеральними солями та вітамінами в період глибокої морфологічної перебудови кісткової тканини приводить до остеопорозу та значному уповільненню росту. Встановлено, що збільшення органів не йде пропорційно загальному росту організму та паралельно процесам їх внутрішнього диференціювання. Остаточне формування структури органів, так як і їх ріст, закінчується в різні вікові періоди. Періоди бурного росту змінюються періодами уповільнення, на протязі яких проходить диференціювання його та вдосконалення функцій.

Ріст та розвиток окремих органів та систем органів пов'язані між собою. Так, наприклад, вдосконалення органів дихання благо приємно відображається на функціях серця та дихання, а діяльність органів кровообігу сприяє розвитку дихального апарата.

Безперервний процес диференціювання тканин, незакінченість функціонального розвитку окремих органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до негативного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення. Особливо сильно реагує дитячий організм на різні внутрішні фактори в період найбільш інтенсивної морфологічної та функціональної перебудови.

Те, що розвиток як фізичний, так і розумовий тісно пов'язаний з віком, розуміли вже в глибокій старовині. Ця істина, вочевидь, не вимагала особливих доказів: більше прожила людина на світі - стала вище на зріст і міцніше тілом, з віком приходить мудрість, накопичується досвід, умножаються знання. Кожному віку відповідає свій рівень фізичного, психічного і соціального розвитку. Зрозуміло, ця відповідність справедлива лише загалом і в цілому, але розвиток конкретної людини може відхилятися в ту або іншу сторону.

Для правильного управління процесами розвитку педагоги вже у далекому минулому робили спроби класифікувати періоди людського життя, знання яких несе важливу інформацію для присвячених. Є цілий ряд розробок періодизації розвитку.

Періодизація ґрунтується на виділенні вікових особливостей. Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо-фізіологічні та психічні якості [1]. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини тісно зв'язаний між собою, то відповідні віку зміни настають і в психічній сфері. Відбувається, хоча і не в такому строго порядку, як біологічне, соціальне дозрівання, виявляється вікова динаміка духовного розвитку особи. Це і служить природною основою для виділення послідовних етапів людського розвитку і складання вікової періодизації.

Повні періодизації розвитку охоплюють все людське життя з найбільш характерними стадіями, а неповні (часткові, урізані) - лише ту частину життя і розвитку, яка цікавить певну наукову область. Для педагогіки школи найбільший інтерес представляє періодизація, що охоплює життя і розвиток людини шкільного віку (табл. 1).

Таблиця 1. Вікова періодизація дитячого віку

Психологічна	Педагогічна
Пренатальний період	Дитинство (1 рік життя)
Період новонародженості (до 6 тижнів життя)	Переддошкільний вік (від 1 до 3 років)
Грудний період (до 1 року)	Дошкільний вік (від 3 до 6 років)
Повзунковий вік (1-3 роки)	Молодший дошкільний вік (3-4 роки)
Дошкільний вік (3-6 років)	Середній дошкільний вік (4-5 років) Старший дошкільний вік (5-6 років)
Шкільний вік (6-11 років)	Молодший шкільний вік (6-10 років)
Пубертатний період (11-15 років)	Середній шкільний вік (10-15 років)
Юнацький період (15-20 років)	Старший шкільний вік (15-18 років)

Переддошкільний вік (до 3 років) - характеризується інтенсивним ростом і розвитком тіла і окремих його органів. Збільшується маса тіла, формується опорно-руховий апарат. Особливо інтенсивно росте мозковий відділ черепа. Протягом першого року життя його обсяг збільшується у 2,5 рази; в 3 роки становить 80 % обсягу мозкового черепа дорослої людини. У віці 1,5-2 місяці дитина намагається утримувати голову, зникає згинальний гіпертонус м'язів рук, із 5-6 місяця формується функція сидіння. До 3 років повністю формується здатність вільно ходити та бігати.

Відносно велика маса серця та його висока васкуляризація зумовлюють можливість забезпечення потрібного кровообігу і поступового зниження ЧСС (із 120-140 в перші місяці життя до 100-110 в 3-4 роки). Потрібна легенева вентиляція забезпечується підвищеною частотою дихальних рухів (у новонародженого вона становить 40-60, у дітей віком 2-3 роки - 25-30 за 1 хв).

Суттєві морфо-функціональні зміни спостерігаються з боку ЦНС. Починаючи з 2-3 тижня життя з'являється перший умовний рефлекс на позу (положення) для годування. Умовні рефлекси та зорові та слухові подразники формуються протягом 2-3-го місяця життя. У дитини поступово збільшується запас слів, до 3 років він налічує 800-1000 слів.

Ендокринна система морфологічно на момент народження вже сформована. З ростом дитини її активність ще більшою мірою збільшується і вдосконалюється.

Таким чином, протягом переддошкільного періоду відбуваються дуже важливі морфологічні і функціональні зміни, результатом яких є формування здатності до вільного пересування, оволодіння основами мовлення, сприйняття та оцінки навколишнього світу, що адекватні віку.

Дошкільний вік (3-7 років) - дитина продовжує відносно рівномірно рости і розвиватися. Триває інтенсивне формування опорно-рухового апарату, майже закінчується окостеніння хрящової тканини епіфізів трубчастих кісток скелета, розвивається схильність дитини до мануальних вправ (малювання, ліплення, майстрування тощо). Майже завершується формування легеневої тканини, зростає життєва ємність легень, частота дихальних рухів зменшується до 22-24 на 1 хв. Секреторна і моторна функції шлунка і кишок майже не відрізняються від таких у дорослих.

Значно вдосконалюються функціональні можливості ЦНС, поліпшується координація процесів іррадіації та концентрації, набувають значно вищого рівня форми спілкування дитини з дорослими.

Молодший шкільний вік - (6-10 років) продовжується фізичний ріст і розвиток дитини (маса тіла щороку в середньому збільшується на 2-3 кг, обвід грудної клітки на 1,5-2 см, довжина тіла на 4-5 см), продовжуються процеси окостеніння й розвитку скелета. Зростає м'язова сила. Дещо підвищується загальна опірність до несприятливих впливів навколишнього середовища дівчаток та хлопчиків. Проте, незважаючи на позитивні зміни, що відбулися в попередній період, процеси збудження ще переважають над гальмівними, а обидва вони над процесами концентрації, і отже, спостерігається легка виснажливість і швидка втомлюваність ЦНС.

Середній шкільний вік (11-14 років) дуже відповідальний щодо розвитку і всебічного подальшого становлення дитини й підлітка. Триває інтенсивний ріст і збільшення м'язів, розмірів тіла, формування скелета, ЖЄЛ у дівчаток 14 років збільшується до 2700 см 3 починається посилений розвиток статевих залоз, розвиваються вторинні статеві ознаки. У зв'язку з підвищеною збудливістю ЦНС і її підкоркових відділів суттєво ослаблюються процеси внутрішнього гальмування. Порушується (особливо у дівчаток) вегетативна регуляція з боку ССС дихальної систем, підвищується емоційна збудженість та втомлюваність.

Старший шкільний вік (15-18 років) - притаманне завершення статевого розвитку, яке супроводжується подальшим збільшенням довжини і маси тіла, завершенням (в основному) росту і окостеніння трубчастих кісток, скелета, стоп та кистей (закінчуються ці процеси тільки у віці 20-25 років). Практично завершується морфо-функціональний розвиток всіх органів і систем організму. Слід відзначити, що в цей період у підлітків досить часто спостерігається психічна неврівноваженість, схильність до неадекватних реакцій, прояви негативізму, тощо. Процеси розвитку ЦНС, що відбуваються, дозволяють виділити основні типи вищої нервової діяльності, без урахування, яких неможлива ефективна та раціональна організація повсякденної діяльності дітей і підлітків.

З віком тип вищої нервової діяльності може змінюватися, як природним шляхом, так і шляхом відповідної виховної і навчальної роботи, способу індивідуального життя, дотримання правил особистої гігієни, тощо.

Я.А. Коменський був першим, хто наполягав на строгому обліку в учбово-виховній роботі вікових особливостей дітей. Він висунув і обґрунтував принцип природовідповідності, згідно з яким вчення і виховання повинні відповідати віковим етапам розвитку. Як у природі все відбувається свого часу, так і у вихованні все повинно йти своєю чергою - своєчасно і послідовно [23].

Урахування вікових особливостей - один з основоположних педагогічних принципів. Спираючись на нього, вчителі регламентують учбове навантаження, встановлюють обґрунтовані об'єми зайнятості різними видами праці, визначають найбільш сприятливий для розвитку розпорядок дня, режим праці і відпочинку. Вікові особливості зобов'язали правильно вирішувати питання відбору і розташування учбових предметів і учбового матеріалу в кожному предметі. Вони обумовлюють також вибір форм і методів учбово-виховної діяльності.

Особливості організму дітей молодшого шкільного віку.

Важливим у реалізації системи фізичного розвитку дітей є знання їх особистісних якостей, фізичного і психічного здоров'я, стійкості нервової системи до різних видів подразнень, витривалості, інтересів і можливостей. Враховуючи анатомо-фізіологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на її розвиток. Нормальний розумовий та фізичний розвиток дитини можливий за умови забезпечення оптимального рухового режиму. Це особливо важливо для учнів молодших класів, тому що необхідність активного рухового режиму у дітей раннього віку обумовлена анатомо-фізіологічними, психологічними й соціальними закономірностями, саме для цього віку характерні інтенсивний ріст і становлення основних органів і функцій організму.

Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальше зростання організму дитини. Це видно з середніх антропометричних показників розвитку молодших школярів (табл. 2).

Таблиця 2.

Антропометричні показники дітей молодшого шкільного віку

Вік	Стать	Зріст, м	Вага, кг	Окружність грудної клітки, cм
7 років	Дівчатка	122,1	23,2	58,4
	Хлопчики	123,9	24,3	60,3
8 років	Дівчатка	126,5	25,7	58,9
	Хлопчики	128,2	26,5	60,7
9 років	Дівчатка	132,0	28,3	62,8
	Хлопчики	133,5	29,2	62,7
10 років	Дівчатка	138,8	31,2	66,8
	Хлопчики	137,4	31,9	65,0

З 6 років у дітей наступає період рівномірного росту, який триває пересічно до 9 років у дівчаток і до 11 - у хлопчиків. Дівчатка після 9 років випереджають у рості хлопчиків. В біологічному відношенні молодші школярі переживають період другого округлення: у них в порівнянні з попередніми віком сповільнюється зростання і помітно збільшується вага; скелет піддається окостенінню, але цей процес ще не завершується. Йде інтенсивний розвиток м'язової системи. З розвитком дрібних м'язів кисті з'являється здатність виконувати тонкі рухи, завдяки чому дитина опановує навик швидко писати [10].

Кістково-сполучний апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм. До 12 років триває окостеніння фаланг пальців руки, а окостеніння зап'ястя завершується в 10-13 років. Переважно цим пояснюється, чому точні рухи руки під час письма, малювання тощо стомлюють дітей 7-8 років швидше, ніж старших. Зазнає змін і розвиток таза, кістки якого починають зростатися, проте зв'язкова система їх ще м'яка і гнучка. Тому важливо стежити, щоб учень правильно сидів за партою, щоб меблі у школі і робочі місця вдома відповідали зросту дитини. Збільшення розмірів у дітей цього віку інколи супроводжується відчуттям болю, особливо у нічні періоди.

Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарата. Але інтенсивність окремих ознак є різноманітною. Так, довжина тіла збільшується в цей період більшою мірою, ніж маса тіла. Відбуваються зміни і в пропорціях тіла: змінюється грудна клітка й довжина тіла, ноги стають відносно довшими. У дітей цього віку продовжується окостеніння скелета, поступово формуються шийний і грудний вигини (до 12 років). М'язи дітей цього віку мають тонкі волокна, невелику кількість білка й жиру.

Дані розвитку молодого організму використовуються для раціонального формування фізичних навантажень, які здійснюються згідно з віковими особливостями дітей і особливостями різних видів фізичних вправ [2, 9]. На основі цих даних будується педагогічний і медичний контроль у процесі фізичного виховання школярів. Для нормального планування фізичних навантажень необхідно враховувати ряд факторів, які впливають на закономірність розвитку організму. Без врахування цих факторів планування позитивних зрушень в органах і системах організму під впливом фізичних навантажень може бути нездійсненим. До факторів, які позитивно чи негативно впливають на розвиток молодого організму, слід віднести наступні чинники:

- акселерація - прискорений розвиток організму дитини;

- гіподинамія - зменшення сили, причиною її можуть бути фізичні, фізіологічні та соціальні фактори;

- гіпокінезія - це симптоми рухових розладів, які відображаються у зниженій руховій активності.

Особливостями будови і розвитку скелета молодших школярів є те, що окостеніння скелета в цьому віці ще не закінчене, причому ці процеси проходять нерівномірно. Поступово формуються шийний і грудний вигини (до 7 років), поперековий (до 12 років). Хребет, опора тулуба, у молодших школярів гнучкий і рухливий. Це обумовлено тим, що він містить ще багато хрящової тканини. Через значну рухливість і гнучкість хребта часто бувають випадки деформації нормальних його згинів. Це потрібно враховувати при плануванні і проведенні педагогічного процесу у фізичному вихованні. Різні поштовхи під час приземлення з великої висоти, нерівномірне навантаження на нижні кінцівки можуть негативно вплинути на зміщення кісток таза і їх ріст. Крім того, великі фізичні навантаження можуть бути причиною формування плоскостопості у дітей.

У першокласників випадає до 20 молочних зубів. З появою постійних зубів дорослі помічають, що їх розмір не відповідає розміру рота дитини, але ця невідповідність зникає пізніше з ростом кісток черепа.

Розвивається м'язова система молодших школярів. Збільшується вага всіх м'язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре володіючи ходьбою, бігом, ще недостатньо координують рухи, здійснювані дрібними м'язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому у 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження дрібних м'язів пальців і кисті руки. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м'язів, рухи їх стають більш координованими, точними, удосконалюється техніка письма.

Важливо враховувати те, що у молодших школярів посилюється розвиток рухового апарату, що обумовлює надмірну рухливість дітей цього віку і зважати на їх прагнення бігати, лазити, плавати тощо, пам'ятаючи, що розвиток моторики дітей зв'язаний не тільки з фізичним, а й розумовим розвитком підростаючої особистості. Проте і надмірна рухлива активність протягом тривалого часу може негативно позначитись на стані здоров'я дитини.

М'язи у дітей містять більше води і менше твердих ресурсів, ніж у дорослих. Тому вони дуже еластичні і рухливі у суглобах. Інтенсивний розвиток м'язової системи кісток відбувається з 6-7 років, коли дитина починає систематично привчатись до писання, ліплення, малювання. Розвиток згиначів випереджає розвиток розгиначів. З віком збільшується не тільки вага м'язів, але й змінюються їх фізико-хімічні властивості, збагачуються іннерваційні відношення. Сила м'язів стає більшою і, крім того, в молодшому шкільному віці сила м'язів у дівчат менша, ніж у хлопчиків.

Приріст сили, пов'язаний з віковими змінами, відбувається деякою мірою незалежно від фізичних навантажень. Але під впливом фізичних занять сила м'язів у віковому аспекті збільшується значно швидше. Вікові особливості дітей обмежують застосування силових вправ на уроках фізичної культури [9]. Силові і особливо статичні вправи викликають у дітей розвиток гальмівних процесів. Короткочасні швидкісно-силові вправи молодші школярі виконують досить легко. Тому на заняттях з дітьми 6-10 років застосовуються стрибкові, акробатичні вправи, а також динамічні вправи на гімнастичних приладах.

У молодшому шкільному віці м'язи тулуба ще погано фіксують хребет в статичних позах, тому постава молодших школярів ще не є сталою. У них легко виникають функціональні, тимчасові асиметричні положення тіла. У дітей частіше всього сила м'язів правої сторони тулуба і правих кінцівок стає більшою, ніж сила м'язів лівої сторони. Тому у школярів з дуже вираженою односторонньою силою м'язів може розвиватись бокове викривлення хребта - сколіоз. Для запобігання цих процесів фізичні вправи формують м'язовий корсет. При перевантаженні м'язів нижніх кінцівок (при зловживанні статичними вправами у стоячому положенні, тривалим навантаженням у ходьбі, бігу і т.д.) у дитини може виникнути не тільки деформація кісток стопи, а й деформація в колінних, гомілково-стопних суглобах, інші відхилення.

Морфологічні особливості рухового апарата, висока еластичність зв'язок і м'язів, велика рухливість хребта сприяють успішному виконанню вправ, які розвивають гнучкість і спритність. Найбільші темпи розвитку гнучкості спостерігаються у віці від 6 до 10 років. Пізніше інших якостей розвивається витривалість.

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодших школярів збільшується рухливість нервових процесів, що дає змогу дітям швидко змінювати свою поведінку відповідно до вимог учителя.

У вікових змінах рухової функції головне місце належить центральній нервовій системі і, перш за все, - корі великих півкуль. У молодшому шкільному віці діти легко оволодівають складними формами рухів. Пояснюється це тим, що у 6-8 років вища нервова діяльність дитини досягає високого розвитку. Але функціональні показники нервової системи ще не зовсім досконалі. Для дітей цього віку характерна невелика сила нервових процесів, особливо внутрішнього гальмування. Тому рухи вони краще засвоюють у загальному вигляді.

У молодших школярів спостерігається порівняно невелика працездатність нервових клітин. Тому при дії сильних, одноманітних і довго діючих подразників у них легко розвивається позамежне гальмування. Внаслідок цього діти молодшого шкільного віку відрізняються незначною витривалістю. Повільний біг може з успіхом використовуватись у якості основного засобу розвитку загальної витривалості уже в молодшому шкільному віці.

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Так, їхні очі, завдяки еластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не врахувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправити їх пози, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й до виникнення короткозорості.

Довжина тіла, вага та окружність грудної клітини являються основними показниками фізичного розвитку [12]. Проте, даючи оцінку фізичному розвитку дитини, лікарі керуються не лише цими соматометричними величинами, а використовують також результати фізіометричних вимірів (життєва ємність легень, сила тиснення рук та станова сила) та стоматоскопічних показників (розвиток кістково-м'язової системи, кровонаповнення, жировідкладення, статевий розвиток, різні відхилення в пропорціях тіла). Лише керуючись сукупністю цих показників, можна встановити, який фізичний розвиток дитини. Довжина тіла (основний показники фізичного розвитку) служить разом з тим основою для правильності оцінки ваги та окружності грудної клітини; вага виражає масу тіла; окружність грудної клітини - розвиток органів дихання та скелету.

Багато морфологічних та особливо функціональних показників (життєва ємність легень, окружність грудної клітини, сила м'язів, витривалість до статичної напруги та до динамічної роботи, обмін речовин, енергетичні затрати організму) у дівчаток всіх віків значно нижчі, ніж у хлопчиків цього ж періоду. Лише в період статевого дозрівання дівчаток спостерігається тенденція наближення деяких їх функціональних показників з такими ж у хлопчиків.

Різниця в показниках довжини тіла та ваги у хлопчиків та дівчаток до періоду статевого дозрівання виражені не сильно. Дівчатка, у яких довжина тіла та вага дещо нижча, ніж у хлопчиків, порівнюються з останніми, о потім в зв'язку з більш раннім початком статевого дозрівання (в 11-12 років) переганяють їх. До 14-15 років статева зрілість дівчаток близька до свого завершення, тому збільшення довжини тіла та ваги стає у них менш інтенсивним, ніж у хлопчиків. В цьому віці хлопчики по довжині тіла та вазі порівнюються з дівчатками, а потім переганяють їх.

Дітям молодшого шкільного віку притаманна велика рухливість, але внаслідок недосконалості координації рухів, а звідси неекономної затрати сил при організації трудової діяльності або занять по фізичній культурі рекомендується давати такі вправи, які сприяли б розвитку та вдосконаленню основних рухових координацій [8, 23]. Дітей привчають виконувати ритмічні рухи, виробляють у них вміння орієнтуватися в просторі, вдосконалювати швидкість реакцій.

В 9-12 років діти набувають навиків по своєму бажанню розподіляти навантаження на різні групи м'язів, рухи стають більш координованими та чітко відтворюються в заданому ритмі.

З наростанням сили підвищуються навики організму до трудової діяльності, разом з тим вдосконалюється координація рухів та підвищується вміння володіти своїм тілом [21]. Підвищення точності та координації рухів з віком зумовлено не тільки розвитком самих м'язів, але і вдосконаленням центральної нервової системи, формуванням рухового аналізатора.

Рухові навички у 6-10-річних дітей виробляються швидко. Цьому сприяє висока збудливість і пластичність центральної нервової системи. Серце у дітей швидко збуджується. Воно має здатність пристосовуватися до фізичних навантажень, але разом з тим, його діяльність нестійка. Тому тривалі фізичні й психічні навантаження можуть негативно вплинути на діяльність серця, викликати різні патологічні явища в серцевому м'язі та судинах. Тому різні навантаження потрібно дозувати, зважаючи на вікові особливості і стан здоров'я дитини. Дуже важливим є дотримання систематичності занять фізичними вправами.

Діти молодшого шкільного віку характеризуються активними перебудовами у структурі дихальної системи, зростають показники ЖЄЛ (табл. 3). Дихання дітей цього віку відрізняється своєю нерівномірністю і порівняно великою частотою - 20-25 разів за хвилину. З віком частота дихання поступово зменшується. Дихальний центр у дітей легко збуджується, тому їх дихання значно прискорює свою частоту при психічних збудженнях і фізичних навантаженнях. З віком у дітей удосконалюється система дихання. Збільшується амплітуда грудної клітки, амплітуда дихальних рухів і ємність легень [1].

Таблиця 3.

Середні величини життєвої ємності легень (в літрах)

Стать	Вік (роки)
	4	5	6	7	8	9	10	11
Хлопчики	1,2	1,2	1,2	1,4	1,5	1,8	2,0	2,1
Дівчатка	0,9	1,0	1,1	1,2	1,4	1,6	1,9	2,1

У дітей молодшого шкільного віку частота серцевих скорочень становиться більш стійкою, ніж у дітей дошкільного віку (табл. 4). Але все ж під впливом різких та сильних рухів, позитивних та негативних емоцій частота серцевих скорочень у дітей молодшого шкільного віку значно збільшується. У молодших школярів частота пульсу висока і досягає 90-95 у/хв. Однією з характерних особливостей дітей цього віку є те, що в них присутня аритмія, тобто нерівномірний режим роботи серця у стані спокою. М'язові волокна серця дитини молодшого шкільного віку розвинуті порівняно слабо. Тому сила скорочення серцевого м'яза відносно невелика.

Систолічний об'єм у дітей 6-8 років малий. Він досягає 20-25 мл, а у дорослих - 50-60 мл і більше. М'язова робота у дітей цього віку забезпечується за рахунок частоти серцевих скорочень, а не їх сили. Функціональні резерви серця у дітей значно нижчі, ніж у дорослих [10].

Таблиця 4. Зміна частоти серцевих скорочень

Показник	Вік (роки)
	4	5	6	7	8	9	10	11
ЧСС	110	105	95	92	90	88	86	84
Спад, %	16,7	18,4	20,6	23,0	25,0	27,0	29,2	31,6

У молодшому шкільному віці, за показниками фізичного розвитку (зріст, вага, ЖЕЛ), хлопчики і дівчатка суттєвих розбіжностей не мають, але, якщо порівняти їх за функціональними показниками (вентиляція легень, максимальне споживання кисню за хвилину роботи, кисневий пульс), то необхідно відмітити, що функціональні можливості дівчаток, починаючи вже з перших класів, значно нижчі, ніж у хлопчиків цього віку [21]. Ці відмінності свідчать про те, що функціональні можливості їх дихальної та серцево-судинної систем значно нижчі, ніж у хлопчиків.

При заняттях фізичними вправами з дітьми цього віку слід пам'ятати, що їх необхідно обмежувати у значних м'язових напруженнях, пов'язаних із тривалим збереженням тієї чи іншої нерухомої пози, перенесенням важких предметів [9, 21]. Разом з тим, тривале обмеження необхідної рухової активності приводить до атрофії м'язів, порушення постави і функцій внутрішніх органів, зниження психічної і фізичної працездатності, виникнення хронічних захворювань серцево-судинної систем та обміну речовин. Кожен період життя людини характеризується тими чи іншими змінами в організмі, які підпорядковані не лише біологічним законам, а й зазнають значного впливу з боку умов навколишнього середовища. Протягом кожного вікового періоду життя людини відбуваються певні зміни антропометричних і морфологічних ознак. Перехід від одного до іншого періоду життя відбувається нерівномірно.

Саме в молодшому шкільному віці інтенсивно розвиваються різні задатки, формуються моральні якості, виробляються риси характеру, закладається і зміцнюється фундамент здоров'я і розвитку фізичних якостей, необхідних для ефективної участі в різних формах рухової активності, що, у свою чергу, створює умови для активного та спрямованого формування і розвитку психічних функцій та інтелектуальних задатків дитини [11].

Формування особистості дитини йде в умовах єдності свідомості і діяльності. На початкових етапах людської історії діяльність була подана, насамперед, у різних формах рухової активності, практична реалізація якої істотно залежала (та й тепер залежить) від стану і розвитку фізичних якостей людини. Тому рухова активність у цей період життя виконує унікальну роль комплексного розвитку всіх аспектів цілісної особистості дитини (психологічного, інтелектуального, естетичного, морального), поступово підготовлюючи її до умов соціальних відносин, що ускладнюються.

Продовжується розвиток і вдосконалювання рухів дитини; вона опановує все складніші рухові акти. У цьому віці діти легко виконують рухи за участю великих м'язових груп та з великою амплітудою і зазнають труднощів при виконанні точних і дрібних (із малою амплітудою) рухів. Саме в період 6-10 років життя закладаються основи культури рухів; успішно освоюються нові, раніше невідомі вправи і дії, фізкультурні знання. Здібності дітей до освоєння техніки рухів настільки великі, що багато нових рухових умінь освоюються без спеціального інструктажу.

Відбувається зміна режиму життя, пов'язана з початком навчання в школі. Навчальна праця молодшого школяра характеризується такими особливостями: зміною форми проведення занять у порівнянні з дошкільними закладами; різким збільшенням загальної тривалості занять; "робочою" позою учня, оскільки переважає сидяче положення і різке збільшення малорухливості; інтелектуальною спрямованістю. Докорінно змінюється весь уже сформований уклад життя дитини. Від неї вимагаються величезні зусилля для того, щоб адаптуватися до нового життєвого порядку. Практичний досвід і спеціальні дослідження показують, що високі фізичні або розумові навантаження в цьому віці порушують нормальну збудливість нервової системи, ведуть до усіляких зривів у вищій нервовій діяльності дітей.

У віці 6-10 років починають формуватися інтереси і нахили до визначених видів фізичної активності, виявляється специфіка індивідуальних моторних проявів, здібність до тих або інших видів спорту [2, 9]. А це створює умови для успішної фізкультурно-спортивної орієнтації школярів та визначення для кожного з них оптимального шляху фізичного вдосконалення.

Найбільш істотним моментом у фізичному вихованні дитини цього періоду життя є формування особистісного відношення дитини до фізичного тренування, виховання активної позиції у ставленні до свого здоров'я, міцності тіла і загартування.

Основні закономірності росту й розвитку дітей і підлітків, стан їхнього здоров'я і особливості рухової підготовленості визначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно від конкретних завдань навчально-виховного процесу. Фізичні вправи на уроках фізичної культури в загальноосвітній школі треба розглядати як засіб для розвитку в учнів уміння керувати своїми рухами, як засіб для розвитку рухових якостей, як засіб для вироблення у школярів сміливості, рішучості, рухової вправності й підготовки до трудової діяльності.

1.2 Стан здоров'я дітей молодшого шкільного віку, критерії його оцінки

Визнано, що здоров'я дітей молодшого шкільного віку характеризується не лише наявністю чи відсутністю захворювань, але й гармонійним розвитком організму, що відповідає вікові, нормальним рівнем розвитку численних функцій, якостей, тощо. Тому, основними вихідними критеріями оцінки стану здоров'я є [7]:

- наявність, або відсутність на момент обстеження хронічних захворювань

- рівень функціонального стану основних систем організму;

- ступінь опірності організму впливові несприятливих чинників навколишнього середовища;

- рівень досягнутого фізичного та нервово-психічного розвитку та ступінь його гармонійності.

Здоровими вважаються діти з гармонійним фізичним і нервово-психічним розвитком, у яких відсутні захворювання та функціональні зрушення в організм. Комплексна оцінка здоров'я дітей, яка визначається за показниками фізичного розвитку та захворюваності, є основою для їх поділу на групи [24].

До першої групи належать діти, в яких відсутні хронічні захворювання, які не хворіли, або рідко хворіли, мають нормальний фізичний і нервово-психічний розвиток, який відповідає їх віку та статті. Навчальну, трудову і спортивну діяльність цих дітей організовують без обмежень. Лікар проводить лише їх плановий профілактичний огляд і загальнооздоровчі заходи.

До другої групи відносять дітей, які не мають хронічних захворювань, але мають деякі функціональні та морфологічні відхилення, що не впливають на їх самопочуття і працездатність, і які часто і тривало хворіють. Це діти групи ризику і для них лікар створює комплекс оздоровчих заходів, спрямованих на запобігання розвитку хронічної патології. Цей комплекс включає гігієнічні рекомендації для підвищення резистентності організму за допомогою неспецифічних заходів. Це загартовування організму завдяки природним чинникам, раціональний режим дня, додаткова вітамінізація. Медичні огляди проводяться в індивідуальному порядку.

До третьої групи належать діти з хронічними захворюваннями або з комплектованою природженою патологією із загостреннями хронічних захворювань легкого ступеня, коли мало порушується загальний стан і самопочуття. Це хворі діти та підлітки у стані компенсації. Вони перебувають на диспансерному спостереженні у лікарів різного профілю і отримують відповідну необхідну лікувальну і профілактичну допомогу. Особливістю навчального процесу для них є щадний режим дня, тривалий відпочинок і хороший нічний сон, обмеження фізичного навантаження.

До 4-ї групи належать діти з хронічними або природженими вадами розвитку в стані субкомпенсації, при якому порушується загальний стан і самопочуття, з довгим періодом реконвалісценції. До цих дітей повинна бути особлива увага, лікарі різних спеціальностей повинні проводити диспансеризацію дітей відповідно до діючих методичних рекомендацій, а в дитячих установах цим дітям створюється спеціальний режим.

У 5-у групу зараховуються діти з важкими хронічними захворюваннями у стані декомпенсації і значно зниженими функціональними можливостями. Вони перебувають під постійним наглядом лікарів.

Для того, щоб визначити стан здоров'я дітей, необхідно використовувати демографічні показники, показники захворюваності та дані про інвалідність і рівень фізичного розвитку за віковими та статевими групами [14].

Характер захворюваності дітей залежить від вікових особливостей дитини у різні періоди життя. У молодшому шкільному віці спостерігається більша кількість шкірних, алергічних, інфекційних захворювань, ураження лімфатичних вузлів, підвищений травматизм. В учнів середньої та старшої школи частіше спостерігається порушення обміну речовин, зміни у функціонуванні залоз внутрішньої секреції, нервової системи, зору, частіше спостерігається травматизм та легеневий туберкульоз.

Важливими є дефекти мови, тому що він впливає на поведінку дітей та знижує їх успішність. Для таких дітей необхідно створювати спеціальні логопедичні кабінети, які працюють в школах.

Особливу увагу слід звертати на виникнення кіфозів. Такі викривлення хребта спричиняють зміни функції організму і захворювання легеневого апарату. Попередження цих захворювань здійснюється шляхом стеження за правильним сидінням школярів, за відповідністю парт зросту школярів, за достатнім освітленням парт і за правильним носінням навчального приладдя.

Діти з недокрів'ям, зниженим харчуванням, глистяними інвазіями, ревматизмом та іншими серцево-судинними захворюваннями, шкірними хворобами, травмами та порушеннями збоку ЦНС потребують особливої уваги. Для таких дітей необхідним є застосування загально профілактичних заходів, відповідного харчування, відповідного лікування, режиму, загальнооздоровчого санаторного лікування, фізіотерапії, ортопедичного лікування, психотерапії.

Дослідження функціонального стану, розумової та фізичної працездатності дітей дає змогу простежити процеси виникнення й розвитку втоми і може бути використане як об'єктивний критерій якості організації навчального процесу, відповідності навчального навантаження віковим психофізіологічним особливостям дитячого організму [15]. Розумову працездатність досліджують безпосередньо у дитячому закладі (природній експеримент) у динаміці (на початку і в кінці року, перерви, дня, тижня, чверті, року) та однакових умовах, що дає змогу порівняти одержані дані (однакова кількість учнів у класах, одне приміщення з ідентичними умовами мікроклімату, освітленості, тощо) методи дослідження повинні бути відносно простими, не потребувати складної апаратури, тривалого часу на виконання.

Основними зовнішніми ознаками втоми, що враховуються, є зміна забарвлення шкіри обличчя, зрушення з боку характеристик дихання, уваги, самопочуття та особливостей виконання необхідних рухів [10].

Функціональними пробами, які широко використовуються, слід вважати ортостатичну пробу (перехід дитини з положення лежачи в положення стоячи з наступним визначенням реакції ССС, дихальної систем), пробу Мартіне-Кушелевського (здійснення 20 присідань за 15 с).

Медичний контроль за фізичним розвитком дітей передбачає проведення медичних спостережень за станом і динамікою їх здоров'я та особливостями реакцій організму у відповідь на фізичні навантаження, санітарний нагляд за приміщеннями і умовами фізичного виховання та заняття спортом [5].

Зміцнення здоров'я, підвищення фізичної підготовленості, формування потреби й мотивів до здорового способу життя і, насамперед, позитивного ставлення дітей до занять фізичними вправами - це є одна з найбільш важливих проблем соціальної політики. Саме вона обумовлюється індивідуальними особливостями людини, обсягом його вільного часу й раціональним використанням у відповідних умовах фізичних вправ.

Науковими дослідження доведено, що високий рівень фізичного стану є однією із умов доброго здоров'я [2, 16]. Із зниженням цього потенціалу погіршується не тільки фізична, а й розумова працездатність людини. Тому людині потрібно систематично займатися фізичними вправами, виконання яких потребує належної системи контролю за фізичним і функціональним станом організму. У зв'язку з цим, державою схвалено документи, головним питанням яких було поліпшення здоров'я нації засобами фізичної культури та спорту (насамперед Закон України "Про фізичну культуру і спорт" (1993), Державні тести й нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (1996); Цільова комплексна програма "Фізичне виховання - здоров'я нації" (1998) та ін.). Фізичний стан та здоров'я школярів завжди має бути предметом пильної уваги суспільства, адже здоров'я школярів сьогодні - це здоров'я нації у майбутньому, в якому віддзеркалюється минулий і сьогоднішній добробут країни.

Актуальність невідкладного удосконалення змісту системи фізичного виховання школярів обумовлює стан їхнього здоров'я і рухової підготовленості. Як відзначають науковці [2, 14], тривогу викликає стан здоров'я і фізична підготовка молоді, яка навчається: більше 70 % дітей, що приходять у перший клас, мають відхилення у стані здоров'я; до 65 % хворіють респіраторними захворюваннями; 52 % учнів мають різноманітні хронічні захворювання; більше 20 % мають зайву вагу; у 63 % школярів порушена осанка, а у 23 % спостерігається реакція на гіпертонічну хворобу; 19 % дітей мають підвищений кров'яний тиск; до 50 % школярів мають різного ступеня порушення опорно-рухового апарата; більше 25 тисяч учнів звільнені від занять фізичної культури, а 45 % школярів закінчують 11 клас з погіршенням зору. Загалом кількість здорових дітей за роки навчання в школі зменшується в чотири рази.

Для обґрунтування профілактичних заходів і зміцнення здоров'я дітей дуже важливо вивчити стан їхнього здоров'я у взаємозалежності з фізичним вихованням. Науковими дослідженнями встановлено, що між фізичною активністю, організацією і методикою фізичного виховання та станом здоров'я дітей і молоді існує статистично вірогідний взаємозв'язок.

Статистичні дані захворюваності дітей свідчать про тенденцію погіршення стану їх здоров'я. Причинами тому є нераціональне харчування, загальне перевантаження учнів навчальними заняттями, недостатня рухова активність, низька ефективність навчально-виховного процесу з фізичного виховання та позаурочної фізкультурно-оздоровчої роботи, а також недостатня популярність здорового способу життя серед населення України.

2. Методика гармонійного розвитку організму дітей молодшого шкільного віку

Гармонійний фізичний розвиток дитячого організму є педагогічним процесом, спрямованим на формування здорового, фізично досконалого, соціально активного і морально стійкого підростаючого покоління. Фізичне виховання вирішує задачі зміцнення здоров'я, всебічного розвитку фізичних і духовних сил, підвищення працездатності, подовження творчого довголіття та життя людей, задіяних у всіх сферах діяльності. У процесі фізичного виховання здійснюється морфологічне (за формою і будовою тіла) і функціональне вдосконалення організму людини, розвиток фізичних якостей, формування рухових умінь, навичок, набувається спеціальна система знань. Фізичному вихованню належить також значна роль у вдосконаленні фізичних здібностей людей.

У шкільні роки діти одержують знання і уміння, проходять школу виховання і формування основних ділових, морально-вольових та психічних якостей, необхідних для подальшого життя в суспільстві. Але якими б широкими і глибокими знаннями не володів учень, як би добре не був він професійно підготовлений до вступу в самостійне життя, багато чого в нього може не виходити, якщо з дитинства не забезпечено нормального фізичного розвитку його організму, не буде закладений фундамент міцного здоров'я.

2.1 Методи та засоби впливу на фізичне здоров'я учнів початкової школи

Вчителі валеології, охорони життя і здоров'я (ОЖіЗ) у початкових класах мають володіти знаннями й вміннями, основами методики викладання фізичної культури молодшим школярам; знати їхні фізіологічні особливості; впроваджувати елементи здорового способу життя на власному прикладі, через особисту валеологічну культуру.

За даними науковців і практиків у галузі фізичної культури, діти мають перебувати на свіжому повітрі та займатися фізичними вправами не менше 5-6 годин щодня [2].

Для розвитку рухових якостей у дітей, зміцнення здоров'я ефективними є заняття на свіжому повітрі рухливими й спортивними іграми, легкою атлетикою, акробатикою, плаванням, гімнастикою, танцями, їздою на велосипеді, лижах, ковзанах тощо. Вправи мають нести відповідний зміст (засоби, методи, способи, емоційний фон) стосовно стану дитячого організму, мети і завдань, що вирішуються на заняттях [22]. На уроках валеології, ОЖіЗ слід навчати дітей усвідомлено виконувати вправи для формування правильної постави, стопи, дихання, збереження й розвитку зору, розвитку рухових якостей, гнучкості, швидкості, спритності, рівноваги, координації рухів. Цими вправами формується фізичний потенціал особи (тобто, рівень здоров'я) на все життя.