Фізіологічна характеристика розвитку організму школярів

Загартувальні, гігієнічні процедури як засоби фізичної культури ефективно зміцнюють і розвивають здоров'я молодших школярів, зокрема, збільшують неспецифічний імунітет до простудних хвороб. Тому вчителі мають знати й володіти методиками проведення загартувальних процедур [13], активно, через власний приклад оздоровлення, з допомогою батьків залучати дітей до загартування. За темами загартування слід проводити практичні заняття, які 6 приносили користь і задоволення всім його учасникам.

У вихідні дні, дні народних, релігійних свят, особливо на канікулах, розпорядок дня учнів, їхній руховий режим мають свої відмінності. Є можливість більше часу перебувати на свіжому повітрі. Тому діти мають знати, як організувати і провести в ці дні різні рухливі спортивні ігри, загартувальні процедури, прогулянки, походи, забави, розваги, змагання.

На заняттях з валеології, ОЖіЗ, беручи до уваги якісні показники рівня фізичної культури дітей молодшого шкільного віку, слід розглядати теми, в яких висвітлюються: руховий режим учнів; харчування і фізкультурні заняття; гігієнічні правила занять фізичними вправами; дозування, зміст і призначення простих загартувальних процедур; правила проведення самостійних тренувальних занять, елементарних прийомів контролю за своїм фізичним станом; фізична підготовленість учнів; вплив фізичних вправ на формування постави, стопи, зору, на підвищення розумової і фізичної працездатності; дихання і фізичні вправи; перша допомога при травмах; заняття в спортивних секціях; досягнення розвитку здоров'я людей засобами фізичної культури; побіжні спортивні події у місті, державі, за кордоном [6].

Протягом навчального року вчителі мають інформувати дітей про рівень їх фізичної підготовленості, проводити різні заняття з батьками (бесіди, лекції, круглі столи, фізкультурно-оздоровчі заходи тощо) на теми оздоровлення дітей.

Педагоги повинні радити батькам, які засоби і методи з фізичної культури ефективніше застосовувати для оздоровлення кожної дитини; враховуючи індивідуальні схильності школярів, умови та можливості занять фізичними вправами, загартувальними процедурами, спільно обирати оптимальні варіанти розвитку особистої фізичної культури дітей [8, 13].

Паспорти здоров'я учнів мають вести фахово підготовлені валеологи разом з дітьми та батьками. У них слід відображати показники фізичної підготовленості, загартованості, фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, наявність умов для занять фізичними вправами, загартування в школі та вдома.

Для фізичного виховання характерна комплексність у застосуванні засобів, причому до засобів варто відносити, крім фізичних вправ, природні сили природи і гігієнічні фактори, але ведучим і специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи.

В угруповання засобів фізичного виховання (фізичні вправи, природні сили природи, гігієнічні фактори) покладені переважні функціональні можливості кожного засобу. Будь-який застосований засіб впливає на організм у цілому, проте кожне володіє специфічним, тільки йому властивим акцентованим впливом на ту чи іншу систему, на той чи інший орган.

Кожна група поєднує визначену кількість типових засобів. Застосовуючи один засіб, але з різною інтенсивністю, можна одержати кілька варіантів. Нарешті, кожен засіб застосовується не ізольовано, а в комплексі з іншими засобами різних груп (наприклад, біг зі стрибками при різних сполученнях і рівнях дії природних сил природи). Подібних комплексів засобів може бути необмежена кількість. Звідси випливають ті положення, якими зобов'язаний керуватися вчитель: 1) розмаїття засобів створює, з одного боку, великі ускладнення при виборі найбільш ефективного засобу, а з іншого - необмежені можливості при вирішенні будь-яких педагогічних задач; 2) вибір засобів повинний завершуватися розробкою їхніх комплексів, системи впливів на учнів.

2.2 Формування мотивацій до здорового способу життя у дітей 6-10 років

Методологічною основою формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді є гуманістичний підхід, сутність якого полягає у створенні сприятливої ситуації для їх готовності до сприйняття й адекватного реагування на виховні дії шкільного та соціального середовища [18, 20, 22].

Рівень цієї готовності характеризується здатністю дітей перетворювати зовнішні вимоги на внутрішні спонуки, мотиви поведінки з пробудженням їх самосвідомості і відповідальності за власну культуру.

Поняття "здоровий спосіб життя" розглядається у співвідношеннях тріади: здоров'я - здоровий спосіб життя - культура здоров'я. Здоров'я за визначенням ВООЗ - це стан повного фізичного, душевного (духовного) та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи фізичних вад. Тому здоров'я розглядається не лише як ресурс, а як мета життя. За Національною програмою "Діти України" визначено чотири аспекти здоров'я: фізичне, психічне, духовне, соціальне [7].

Поняття "здоров'я" нерозривно пов'язане із поняттям "здоровий спосіб життя" як сценарій життєдіяльності, спрямованої на збереження та покращення здоров'я дітей.

Результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров'я як інтегративна якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок формування, відтворення та зміцнення здоров'я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоров'я та здоров'я оточуючих.

Методологічним підґрунтям є діяльнісний і системний підходи до формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя.

Критеріями формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді можна вважати:

- на рівні фізичного здоров'я: прагнення до фізичної досконалості, ставлення до власного здоров'я як до найвищої соціальної цінності, фізична розвиненість, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування;

- на рівні психічного здоров'я (психологічного комфорту): відповідність пізнавальної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватна самооцінка, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок;

- на рівні духовного здоров'я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність,відчуття прекрасного у житті, в природі, у мистецтві;

- на рівні соціального здоров'я (соціального благополуччя): сформована громадянська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, позитивно спрямована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання [4, 6].

Формування здорового способу життя, культури здоров'я, підвищення їх виховних можливостей потребує максимальної ваги до мотиваційної сфери дітей та молоді у прагненні бути здоровими. Мотивація на здоровий спосіб життя - це система ціннісних орієнтацій, внутрішніх спонук до збереження, відновлення і зміцнення здоров'ю

Серед форм і методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості [3, 18]. До них також належать ситуаційно-рольова гра, різноманітні тренінги, інтелектуальний аукціон, "мозкова атака", метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером тощо. Доцільно застосовувати традиційні методи: бесіда, диспут, пояснення, переконання, позитивний і негативний приклади, методи вироблення звичок, методи вправ, контролю і самоконтролю, створення громадської думки тощо.

Потребою кожної людини є здоровий стан організму, в поєднанні зі здоровими умовами довкілля. Діти ще не замислюються, що здоров'я слід берегти і для цього потрібні знання і навички здорового способу життя. Вирішення проблеми здоров'я людини закладено у самій людині, у знанні і розумінні нею проблем формування, збереження, зміцнення і відновлення власного здоров'я, а також в умінні дотримуватися правил здорового способу життя. Дітям необхідно усвідомити, що наше майбутнє - за здоровими людьми, бо лише фізично і морально здорова людина здатна творити і приносити користь людям.

2.3 Використання здоров'язберігаючих технологій на уроках у початковій школі

Сутність здоров'язберігаючих та здоров'яформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров'я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров'я і проводити відповідні реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної "фізіологічної вартості" [4, 6, 19].

Під здоров'язберігаючими технологіями сьогодні слід розуміти:

- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

- оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

- повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Аналіз існуючих здоров'язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи:

- здоров'язберігаючі - такі, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі, та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу, відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

- оздоровчі - спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров'я дітей, підвищення ресурсів здоров'я. За останні роки набуло популярності застосування оздоровчих технологій, що використовуються з профілактично-лікувальною метою. Серед них можна виділити наступні: фітотерапія (чаї, коктейлі, фітомішечки); аромотерапія (ароматизація приміщення); вітамінотерапія (вітамінізація страв).

- як показала практика, досить ефективним є впровадження у процеси життєдіяльності дитини оздоровчих технологій терапевтичного спрямування, до яких відносяться: арттерапія, піскова терапія, казкотерапія, ігрова терапія, музична терапія, психогімнастика (вправи, ігри, етюди, пантоміми).

- виховання культури здоров'я - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров'я, формуванню уявлень про здоров'я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров'я, здоров'я родини.

Сьогодні урок, як основна форма організації навчально-виховного процесу, вже не вважається сучасним, якщо на уроці не враховується здоров'я дитини, якщо дитина під час його проведення втрачає своє здоров'я. Сучасний урок має бути здоров'язберігаючим, здоров'яформуючим, здоров'язміцнюючим, спрямованим на формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, повинен навчати культурі здоров'я на засадах розвитку життєвих навичок.

К. Ушинський так сформулював основний закон дитячої природи: "Дитина потребує діяльності безперестанно і втомлюється не діяльністю, а її одноманітністю. Змусьте дитину сидіти і вона дуже швидко втомиться; лежати - те саме; йти вона довго не може, не може ні говорити, ні співати, ні читати і найменше - довго думати; але вона пустує і рухається весь день, змінює і змішує всі ці діяльності й не втомлюється ні на хвилину..., чим молодший вік, тим різноманітнішою має бути діяльність..". Видатний педагог рекомендує: "Дайте дитині трохи порухатися, і вона подарує вам знову 10 хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати - вони дадуть вам в результаті більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять" [23].

3. Взаємозалежність параметрів рухової активності і показників фізичного стану молодших школярів

3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку

Різноманітні морфо-функціональні можливості організму людини визначають масу, довжину, щільність, форму тіла і в комплексі визначаються, як фізичний розвиток. Для його оцінювання використовують показники соматометричних ознак (довжина й маса тіла, окружність грудної клітки) [12].

Динаміка фізичного розвитку в онтогенезі людей тісно пов'язана з іншими процесами вікової еволюції. Фізичний розвиток є одним із об'єктивних показників здоров'я, свідчить про рівень ефективності фізкультурно-оздоровчих, спортивних і лікувальних заходів у рамках шкільних уроків, що відображає вплив багатьох факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на організм людини, формування позитивної соціальної поведінки, мотивації здорового способу життя [2, 8, 24].

Ми проводили дослідження на базі загальноосвітньої школи №1 м. Шумська Тернопільської області. Методом антропометричних вимірювань визначали ріст, вагу, окружність грудної клітки учнів 1-4 класів. Загальна кількість школярів становила 111, з них учні 1-го класу - 28, 2-го класу - 27, 3-го класу - 30, 4-го класу - 26. Серед досліджуваного контингенту було 49 хлопчиків і 62 дівчинки.

На основі отриманих результатів ми проаналізували вікову динаміку річного приросту росту та ваги тіла дітей (6) 7-10 років за матеріалами індивідуальних спостережень. Отримані результати свідчать, що хлопчики віком 6-7 років мали довжину тіла 123,7±0,438 см, дівчатка - 120,6±0,576 см. У 8 років довжина тіла хлопчиків зросла на 1,9 см, річний приріст досягає відмітки 125,6±0,672 см, дівчаток зросла на 3 см і відповідно до річного показника становить 123,6±0,545 см.

Найінтенсивніше довжина тіла у дітей молодшого шкільного віку зростає у 10 років. Її показники становлять: у хлопчиків 135,7±0,576 см, різниця 7,5 см, у дівчаток - 134,5±0,624 см і різниця 5,8 см. Показники різниці росту довжини тіла з 7-10 років у хлопчиків збільшилися на 12 см, а у дівчаток на 13,9 см. Ці показники відповідають віковим нормам, де у дівчаток показники довжини тіла випереджають ріст хлопчиків. Отже, ріст людини - це єдиний цілісний процес якісного та кількісного характеру. Зміна розмірів довжини тіла характеризує динаміку приросту його тіла. Найкращі показники росту спостерігаються у дітей 9-10 років, де зростання довжини тіла суттєво відчувається.

Маса тіла - це відносно лабільний показник фізичного розвитку і чутливий критерій, який досить швидко реагує на різні захворювання, зміни режиму та характеру харчування. Він є також одним із важливих антропометричних показників, який визначають шляхом зважування на медичних вагах і використовують для оцінювання фізичного розвитку і стану здоров'я.

У нашому експерименті хлопчики 6-7 років мали масу тіла 24,86±0,282 кг, дівчата відповідно 21,74±0,380 кг, у хлопчиків 8 років 25,06±0,464 кг, у дівчаток 23,05±0,290 кг, хлопчики віком 9 років мають 25,96±0,301 кг, дівчатка - 26,73±0,413 кг, хлопчики 10 років - 30,80±0,413 кг, у дівчаток 28,82 кг±0,464 кг. Різниця зростання маси тіла у хлопчиків 7-8 років становить 0,2 кг з 8 до 9 років показник 0,89 кг, у віці 9-10 років він зрівнюється і становить 0,77 кг.

Таким чином, за середньоарифметичними показниками маса тіла з 7-10 років у хлопчиків зросла на 5,94 кг, у дівчаток - на 7,08 кг. Результати показують, що маса тіла у дівчаток зросла більше, ніж у хлопців. Показники різниці ваги тіла з року в рік зростають повільно. Необхідно зазначити, що великих зрушень у масі тіла не відмічається, найменший показник є у віці 7-8 років (0,2 кг) і дещо більший показник у віці 8-9 років (0,89 кг).

Порівнюючи ці показники, ми бачимо, що у дітей (6)7-10 років найбільше зростання середнього максимального значення маси тіла відмічається у хлопчиків - 12 кг, а у дівчаток - 7 кг, за середньо-мінімальними показниками у дівчаток 6,6 кг, у хлопчиків - 4,5 кг.

Важливим інформаційним показником фізичного розвитку є окружність грудної клітки (ОГК). Співставлення отриманих результатів за змінами ОГК у різних вікових групах дає можливість проаналізувати отримані результати і відмітити нерівномірність вікових змін.

Порівнюючи показники ОГК на вдиху й видиху бачимо, що хлопчики і дівчатка різних вікових груп мають суттєву різницю. У школярів найкращі результати (ОГК) на вдиху і видиху в 9-10 років. Показники хлопчиків відрізняються стабільним ростом результатів ОГК у стані спокою. У дівчаток цей рівень результатів коливається і має стрибковий характер.

Наші дані зіставлені з результатами дослідження В. І. Завацького [10], які вказують на те, що показники школярів у віці 9-10 років збігаються і мають незначні відхилення у 8 років. При цьому потрібно зазначити, що виявлена закономірність фізичного розвитку у дітей молодшого шкільного віку у зміні розмірів довжини та маси тіла, ОГК в принципі співпадає з характером вікового розвитку і характеризує динаміку найкращого приросту у хлопчиків 9-10 років, дівчаток 8-9 років.

3.2 Особливості фізичної підготовленості молодших школярів

Одним із завдань курсової роботи є аналіз залежності фізичного розвитку і фізичних якостей учнів початкової школи. У співпраці із учителем фізичного виховання було проведено визначення показників фізичних можливостей школярів.

Дослідження було проведено з метою порівняльного аналізу показників фізичної підготовленості хлопчиків і дівчаток молодшого шкільного віку. Важливою характеристикою фізичної підготовленості є сила. В результаті дослідження розвиток сили оцінювався за результатами виконання тесту "підтягування на перекладині". Отримані результати показали високий рівень сили у хлопчиків 7-8 років, незначне зменшення спостерігається у віці 9-10 років, але стосовно всіх показників практично цей показник залишився на високому рівні. У дівчаток високий рівень силової підготовленості спостерігається у віці 9-10 років, зменшення показників простежується у віці 7-8 років.

Загалом аналіз тесту "підтягування на перекладині" свідчить про стрибкове зростання сили у дівчаток і поступове у хлопчиків. Разом з тим, у цьому випробуванні великий відсоток дітей (хлопчики 7 років - 68,33 %, 8 років - 51,26 %, 9 років - 67,27 %, 10 років - 63,41 %; дівчатка 7 років - 64,34 %, 8 років - 59,09 %, 9 років - 40,09 %, 10 років - 31,46 %) склали цей тест на "1" бал. Дослідження також засвідчує, що у цьому виді тестування спостерігається великий розкид результатів (від 24 до 0 разів). Це вказує на необхідність індивідуального підходу до розвитку силових якостей дітей молодшого шкільного віку (табл. 5).

Дані дослідження стверджують, що силові показники розвиваються в тісній взаємодії з формуванням м'язової системи дитини і відрізняються за ритмом та темпом розвитку у хлопчиків і дівчаток. Водночас вони мають загальні риси: нерівномірність розвитку, наявність періодів інтенсивного й сповільненого розвитку, швидкого темпу росту силових якостей в окремих періодах життя. Вказані закономірності зобов'язують нас ввести у відповідні вікові етапи різноманітні засоби й методи інтенсивного навчання. Наскільки перспективними виявляються вони, залежить від зростання показників розвитку фізичної підготовленості.

Наступним показником визначення фізичної підготовленості є швидкісно-силові якості. Це можливості нервово-м'язової системи побороти опір із високою швидкістю м'язового скорочення [21, 23].

Таблиця 5.

Результати обстеження фізичної підготовленості учнів молодшого шкільного віку за державними нормативами

Розвиток цих якостей має визначальне значення у руховій діяльності ациклічного й змішаного характеру (стрибки, спортивні ігри), в таких видах спорту, де результати залежать від швидкості відштовхування, вибухового напруження.

Для визначення рівня розвитку швидкісно-силових якостей у дітей (6) 7 - 10 років ми використовували тест "стрибок у довжину з місця". Отримані показники середніх результатів свідчать, що "5" балів отримали найбільше хлопчиків і дівчаток 7 років (20,32 %, 51,68 %), "4" бали найбільше отримали хлопчики 10 років (34,95 %) і дівчатка 7 років (24,75 %). Найбільший відсоток учнів, які отримали "1" бал спостерігається у хлопчиків 9 років (23,63 %) та дівчаток 9 років (40,0 %).

За показниками бігу на 30 м бачимо, що оцінку "5" отримали найбільше 8-річних хлопчиків (5,88 %) та 10-річних дівчаток (5,61 %). Найнижчу оцінку ("1") отримали хлопчики 10 років (25,2 %) та дівчатка 8 років (33,63 %) і 10 років (35,95 %).

Серед фізичних якостей спритність характеризує здатність людини швидко оволодівати новими рухами і швидко перебудовувати рухову діяльність у зв'язку з обставинами, які змінилися [23] і проявляються в комплексі з іншими фізичними якостями. Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, при цьому поступово ускладнюючи їх.

Отже розвиток спритності проявляється в координаційних здібностях із руховими навичками, тому носить комплексний характер і є однією з передумов розвитку фізичної підготовленості.

Порівнюючи показники "човникового бігу 4 х 9 м", ми бачимо, що результати за цим тестом у хлопчиків і дівчаток з роками покращуються. Найкращі показники спостерігаються у хлопчиків та дівчаток 10 років (хлопчики - 46,34 %, дівчатка - 33,70 %). Найгірші показники у дітей 7 років (хлопчики - 29,16 %, дівчатка - 42,57 %).

Для оцінювання розвитку витривалості ми застосовували біг (учні 7-8 років - 200-500 м, учні 9-10 років - 1000 м). У фізичному вихованні під терміном "витривалість" розуміють можливості організму боротися з перевтомою, яка викликана м'язовою діяльністю. Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне навантаження на організм дитини трохи більше, ніж те, яке вона звикла переносити. Це дало нам можливість зіставити показники фізичної підготовленості відповідно індивідуальних можливостей кожної дитини за цим тестуванням.

За показниками тесту отримано дані розвитку витривалості, які засвідчують, що у хлопчиків з 7 до 9 років результати покращуються, а в 10 років знову спостерігається їх зниження. Якщо у 7-річному віці на оцінку "5" цей тест склали 1,66 % дітей, то в 9-річному віці - 11,81 %. Лише незначна кількість дівчаток віком 8 років отримали з цього тесту оцінку "5" (8 років - 1,81 %, 9 років - 5,71 %). Така закономірність доводить, що у дітей молодшого шкільного віку низький рівень витривалості, особливо у дівчаток.

Підвищення рівня розвитку фізичної підготовленості залежить від показників еластичності м'язів і зв'язок. Суттєвим впливом на рівень розвитку гнучкості впливає рухливість у суглобах, які мають індивідуальні особливості у кожної людини. Саме у дітей молодшого шкільного віку ці якості розвиваються ефективніше, ніж у старшому віці. Фізичний показник гнучкості характеризується здатністю людини виконувати рухи з великою амплітудою. За показниками нашого дослідження результати розвитку гнучкості свідчать, що у хлопчиків ця якість найкраще розвинена у віці 8-9 років (8 років - 16,89 %, 9 років - 14,54 %) у дівчаток відповідно 7-8 років (8 років - 14,54 %, 7 років - 10,89 %).

Віковий період 7-10 років, як показують наукові дослідження, найбільш сприятливий для формування практично всіх фізичних якостей і координаційних здібностей, які реалізуються в руховій активності людини. Практично всі показники фізичних якостей у цьому віці демонструють високі темпи приросту, які певною мірою відображають формування структурних і функціональних властивостей організму в онтогенезі.

За даними О.М. Худолія [21], багато дітей не можуть досягнути високих результатів у бігу, стрибках, метаннях не тому, що їм заважає погана техніка рухів, а через недостатній розвиток основних рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, спритності та гнучкості. Установлений факт такого зв'язку і зміни характеру в процесі вікової еволюції потребує пояснення, розкриваючи фізіологічні властивості вікового розвитку рухової системи.

Висновки

1. Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарату, але інтенсивність росту окремих розмірних ознак його різна. Так, довжина тіла збільшується в цей період в більшій мірі, ніж його маса.

2. Суглоби дітей цього віку дуже рухливі, зв'язковий апарат еластичний, скелет містить велику кількість хрящової тканини. Хребетний стовп зберігає велику рухливість до 8-9 років. Дослідження показують, що молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для спрямованого зростання рухливості у всіх основних суглобах.

3. М'язи дітей молодшого шкільного віку мають тонкі волокна, містять в своєму складі лише невелику кількість білка та жиру. При цьому великі м'язи кінцівок розвинені більше, ніж дрібні. У цьому віці майже повністю завершується морфологічний розвиток нервової системи, закінчується ріст і структурна диференціація нервових клітин. Однак функціонування нервової системи характеризується переважно процесами збудження.

4. До кінця періоду молодшого шкільного віку об'єм легенів становить половину обсягу легень дорослого. Хвилинний об'єм дихання зростає з 3500 мл/хв у 7-річних дітей до 4400 мл/хв у дітей у віці 11 років. Життєва ємність легень зростає з 1200 мл в 7-річному віці до 2000 мл в 10-річному.

5. Для дітей молодшого шкільного віку природною є потреба в високій руховій активності. Під руховою активністю розуміють сумарну кількість рухових дій, виконуваних людиною в процесі повсякденного життя. При вільному режимі в літній час за добу діти 7-10 років здійснюють від 12 до 16 тис. рухів. Природна добова активність дівчаток на 16-30 % нижче, ніж хлопчиків. Дівчатка у меншій мірі виявляють рухову активність самостійно і потребують більше організованих форм фізичного виховання. З переходом від дошкільного виховання до систематичного навчання в школі у дітей 6-7 років обсяг рухової активності скорочується на 50 %.

6. У період навчальних занять рухова активність школярів не тільки не збільшується при переході з класу в клас, а навпаки, все більше зменшується. Тому вкрай важливо забезпечити дітям відповідно до їх віку та стану здоров'я достатній обсяг добової рухової діяльності.

7. Вчені встановили, який обсяг добової рухової активності необхідно забезпечити дітям при виконанні ними різних видів фізичних вправ. Після навчальних занять у школі діти повинні не менше 1,5-2,0 години провести на повітрі в рухливих іграх і спортивних розвагах.

8. Молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для розвитку фізичних здібностей (швидкісні і координаційні здібності, здатність тривало виконувати циклічні дії в режимах помірної і великої інтенсивності), про що свідчать узагальнені дані вітчизняних і зарубіжних авторів.

9. У віці 7-10 років починають формуватися інтереси і схильності до певних видів фізичної активності, виявляється специфіка індивідуальних моторних проявів, схильність до тих чи інших видів спорту. А це створює умови, що сприяють успішній фізично-спортивній орієнтації дітей шкільного віку, визначенню для кожного з них оптимального шляху фізичного вдосконалення.

10. Сучасна школа пред'являє високі вимоги до працездатності, рівня фізичного розвитку і функціонального стану дітей молодшого шкільного віку. Особливого значення набуває питання розробки раціонального режиму дня, визначення необхідного обсягу рухової активності, підбору оптимальних форм, засобів і методів фізичного виховання, які сприяють покращенню стану здоров'я і формуванню особистості дитини.

Список використаної літератури

1. Антонік В. І. Анатомія, фізіологія дітей з основами гігієни та фізичної культури [Навч. посібник]. / Антонік В. І., Антонік І. П., Андріанов В. Є. - К. : "Видавничий дім "Професіонал", Центр учбової літератури, 2009. - 336 с.

2. Білім Г. Активний руховий режим - один із основних компонентів формування навичок здорового способу життя / Г. Білім // Здоров`я та фізична культура. - 2009. - № 34. - С. 10 - 16.

3. Ващенко О. Як створити школу сприяння здоров`ю / О. Ващенко, С. Свириденко. - К. : Шкільний світ, 2008. - 128 с.

4. Ващенко О. Здоров`язберігаючі технології в загальноосвітніх навчальних закладах / О. Ващенко, С. Свириденко // Директор школи. - 2006. - № 20. - С. 12 - 21.

5. Волкова І. Здоров`я школярів - взаємодія лікарів, педагогів, психологів / І. Волкова // Практика управління закладом освіти. - 2009. - № 12. - С. 5 - 12.

6. Гільова І. Оздоровча спрямованість фізичного виховання у школі на основі інноваційних освітніх технологій / І. Гільова // Здоров`я та фізична культура. - 2008. - № 34-35. - С. 41 - 48.

7. Гладощук О. Здоровий спосіб життя: виховання та контроль / О. Гладощук // Вища освіта України. - 2007. - № 1. - с. 99 - 112.

8. Дубогай О. Навчання в русі : Здоров`язберігаючі педагогічні технології в початковій школі / О. Дубогай. - К. : Видавничий дім Шкільний світ, 2005. - 112 с.

9. Дубогай О. Фізкультура як складова здоров я та успішного навчання дитини [Навч.-метод. посібник]. / О. Дубогай. - К. : Шкільний світ, 2006. - 128 с.

10. Завацький В. І. Фізіологічна характеристика розвитку організму школярів / В. І. Завацький. - Луцьк: Волинське обл. рекреаційно-видавниче підприємство "Надстир'я", 1994. - 152 с.

11. Курик М. Запорука здоров'я дітей / М. Курик // Наше здоров'я. - 2010. - № 4. - С. 6 - 11.

12. Круцевич Т.Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания / Круцевич Т.Ю. - К. : Олимпийская литература, 1999. - 232 с.

13. Леонов О. Оздоровлення організму засобами загартування / О. Леонов // Освіта і управління. - 2005. - № 2. - С. 165 - 171.

14. Лук'янова О.М. Стан здоров'я дітей молодшого шкільного віку та шляхи його корекції / Лук'янова О. М., Квашніна Л.В. // Перинатологія та педіатрія. - 2004. - № 1. - С. 35 - 42.

15. Мокринська Л. Створення ефективної фізкультурно-оздоровчої системи в загальноосвітньому закладі / Л. Мокринська // Здоров`я та фізична культура. - 2008. - № 34-35. - С. 21 - 29.

16. Неділько В.П. Шляхи підвищення рівня здоров'я дітей шкільного віку / Неділько В. П., Камінська Т. М., Руденко С.А. та ін. // Современная педиатрия. - 2010. - № 3(31). - С. 81 - 84.

17. Няньковський С.Л. Стан здоров'я першокласників, їх готовність до систематичного навчання в школі / Няньковський С.Л., Яцула М.С. // Здоровье ребенка. - 2010. - № 3(24). - С. 55 - 58.

18. Страшко С. Соціально-просвітницькі тренінги з формування мотивації до здорового способу життя та профілактики ВІЛ / СНІДу / за ред. С.В. Страшка: [Навчально-методичний посібник для викладачів валеології, основ медичних знань та безпеки життєдіяльності, вчителів основ здоров`я, студентів вищих педагогічних навчальних закладів]. - [2-ге видання, перероблене і доповнене]. - К. : Освіта України, 2006. - 260 с.

19. Федорець М. Зниження здоров`явитратності й валеологічне виховання в школі / М.О. Федорець // Управління школою. - 2009. - № 26. - С. 10 - 19.

20. Формування навичок здорового способу життя у дітей і підлітків: За проектом "Діалог" [Навчально-методичний посібник] / [Вінда, О.П. Коструб, І. Г. Сомова та ін.] ; під. ред. О.В. Вінда. - К., 2003. - 284 с.

21. Худолій О.М. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання: [Навч. посібник]. - 2-е вид., випр. - Харків: "ОВС", 2008. - 406 с.

22. Човбан В. За здоровий спосіб життя: [Методична розробка] /В. Човбан // Шкільний світ. - 2009. - № 45.

23. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів / Шиян Б.М. - Ч.1. - Тернопіль: Богдан, 2003. - 279 с.

24. Яременко О. Формування здорового способу життя / О.О. Яременко. - К., 2005. - 86 с.

Размещено на Allbest.ru