Розвиток творчих здібностей у молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи процесу розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку

1.1 Загальні психологічні характеристики молодшого шкільного віку

1.2 Поняття творчості та творчих здібностей

1.3 Особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

1.4 Умови розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку

Розділ ІІ. Основні напрямки і зміст роботи педагога з формування здібностей учнів

2.1 Виявлення здібностей у дітей молодшого шкільного віку

2.2 Основні умови, завдання та методи з розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Спостерігаючи за школярами, вчитель не без підстави вважає, що одні більш здібні до навчання, інші менш здібні. Буває, що учень здібний до математики, але погано висловлює свої думки в усній і письмові мові або виявляє здібності до мов, літератури, взагалі до гуманітарних наук, але йому важко даються математика, фізика, вивчення техніки.

Здібностями називаються психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко набуває знань, умінь, навичок і успішно займається якою-небудь діяльністю. Здібності виявляються лише в діяльності. При сприйманні, виявляється таке розрізнення колірних відтінків, гостре «бачення» предметів, розуміння пропорційності відношень, абсолютний слух на заняттях музикою, спостережливість важлива багатьох видах діяльності, тощо. Деякі здібності пов'язані з роботою пам'яті - здібність до швидкого і міцного навчального матеріалу, легке і точне відтворення його. Яскраво виявляються здібності в розумовій діяльності розуміння матеріалу, розв'язування складних завдань, глибина думки, критичність, кмітливість. Велике значення для здібностей має і творча уява, особливо необхідна в праці поета, винахідника.

Питання пов'язанні з здібностями досліджували такі науковці як Г.С. Батіщев, С.Л. Рубінштейн. На думку С.Л. Рубінштейна, творчість - діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, які, в свою чергу, мають суспільну значимість. Безумовно, продукти творчої діяльності молодших школярів не мають суспільної значимості, вони відзначаються лише певними елементами новизни і носять скоріше за все суб'єктивний характер. Звичайно, елементи новизни, які школяр вносить у свою діяльність, мають досить відносний характер, проте вони є передумовою динамічності тих знань, якими володіє дитина. З розширенням цих знань з'являється можливість більш високого рівня прояву новизни, оригінальності.

Здібності не зводяться лише до знань, умінь і навичок, хоч виявляються і розвиваються на їх основі. Тому треба бути дуже обережними і тактовними при визначенні здібностей учнів, щоб не вважати складні знання дитини за відсутність у неї здібностей. Такі помилки інколи навіть щодо майбутніх великих вчених, які з певних причин погано вчилися в школі. З цієї самої причини неправомірні висновки про здібності лише на підставі деяких властивостей, що свідчать не про низькі здібності, а про брак знань.

Проте тема є актуальною для сьогодення українського суспільства.

Мета дослідження полягає в теоретичному узагальненні основних положень досліджуваної проблеми та визначенні умов, що забезпечують ефективне формування здібностей у учнів;

Об'єкт дослідження: здібності учнів молодшого шкільного віку;

Предмет дослідження: особливості розвитку здібностей учнів молодшого шкільного віку;

Методи дослідження: для вивчення проблеми розвитку здібностей у дітей молодшого шкільного віку здійснено теоретичний аналіз, та узагальнення наукових джерел та емпіричних досліджень;

Завдання дослідження:

1) визначити психологічні особливості молодшого шкільного віку;

2) охарактеризувати поняття «здібності» визначити сутність здібностей;

3) розкрити особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку;

4) визначити умови розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку;

5) охарактеризувати способи виявлення здібностей у дітей молодшого шкільного віку;

6) узагальнити основні умови, завдання та методи з розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку.

Структура роботи. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

творчий здібність молодший шкільний

Розділ І. Теоретичні основи процесу розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку

1.1 Загальні психологічні характеристики молодшого шкільного віку

Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легковажність, наївність, погляд на дорослого з низу в гору. Але вона вже починає дитячу безпосередність в поведінці, у неї з'являється інша логіка мислення. Вчення для неї є значуща діяльність. У школі вона набуває не тільки нові знання та вміння, а й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, весь уклад її життя.

Молодший шкільний вік - початок шкільного життя. Вступаючи в нього, дитина набуває внутрішню позицію школяра, навчальну мотивацію. Навчальна діяльність стає для неї провідною. Протягом цього періоду у дитини розвивається теоретичне мислення, вона отримує нові знання, вміння. Навички - створює необхідну базу для всього свого подальшого навчання. Але значення навчальної діяльності на цьому не вичерпується, то її результативності безпосередньо залежить розвиток особистості молодшого школяра. Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих і однолітків. Статус відмінника або невстигаючого відбивається на самооцінці дитини, її самоповагу і самоприйняття. Успішне навчання, усвідомлення своїх здібностей і вмінь якісно виконувати будь-які завдання призводить до становлення самооцінки [5, с. 61].

Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, у 6 чи 7 років, вона в якийсь момент свого розвитку проходить через кризу. Криза 7 років не жорстко пов'язана з об'єктивною зміною ситуації. Важливо як дитина переживає ту систему відносин, в яку вона включена. Будь то стабільні відносини або мінливі. Мінливість сприйняття свого місця в системі відносин - значить, змінюється соціальна ситуація розвитку, і дитина опиняється на межі нового вікового періоду. У кризовий період відбуваються глибокі зміни в плані переживань. Ланцюг невдач чи успіхів призводить до формування стійкого комплексу - почуття меншовартості. Приниження, ображеного самолюбства чи почуття власної значущості, компетентності, винятковості. Звичайно, надалі вони можуть зміняться, навіть нівелюватися у міру накопичення іншого роду. Але деякі будуть фіксуватися в структурі особистості і впливати на розвиток самооцінки дитини [5, с.78].

Чисто кризовим проявом зовнішньої і внутрішньо життя дітей зазвичай стає кривляння, манірність, штучна натягнутість поведінки. Ці зовнішні особливості так само, як і схильність до капризів, конфліктів, починають зникати, коли дитина виходить з кризи і вступає в новий етап.

В цей період активно розвиваються й психічні функції.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення. Завдяки цьому інтенсивно розвиваються, перебудовуються самі розумові процеси і, з іншого боку від інтелекту залежить розвиток інших психічних функцій [5, c. 80].

Шкільне навчання будується таким чином, що словесно-логічне мислення отримує переважний розвиток. Якщо в перші 2 роки навчання діти багато працюють з наочними зразками, то в наступних класах обсяг такого роду занять скорочується.

Наприкінці молодшого шкільного віку виявляються індивідуальні відмінності: серед дітей виділяються групи «теоретиків», які вирішують навчальні завдання в словесному плані, «практиків», яким потрібна опора на наочність, і «художників» з яскравим образним мисленням.

Пам'ять розвивається в двох напрями: довільності і свідомості. Діти мимоволі запам'ятовують навчальний матеріал, який викликає у них інтерес, піднесений в ігровій формі, пов'язаний з яскравими наочними посібниками. Але, на відміну від дошкільнят вони здатні цілеспрямовано, осмислено запам'ятовувати матеріал, їм не цікавий [5, c.82].

Діти мають гарну механічною пам'яттю. Багато механічно заучують учбові тексти, що приводить до значних труднощів в середніх класах. Удосконалення смислової пам'яті в цьому віці дає можливість освоїти широке коло способів запам'ятовування. Коли дитина осмислює навчальний матеріал, розуміє його, він його одночасно і запам'ятовує.

Без достатньої сформованості уваги процес навчання неможливий. У навчальній діяльності розвивається довільна увага дитини. Контроль над процесом своєї діяльності і є, власне, довільна увага дитини. Різні діти уважні по-різному, ці властивості розвиваються не однаковою мірою, створюючи індивідуальні варіанти [5, c. 84].

Пізнавальна активність дитини, спрямована на обстеження навколишнього світу, організує його увага на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не зникне інтерес. Якщо шести-семирічна дитина зайнята важливої для неї грою, то вона, не відволікаючись, може грати дві, а то і три години. Так само довго він може бути зосереджений і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні, виготовленні значимих для нього виробів). Однак такі результати зосередження уваги це наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Дитина буде нудьгувати, відволікатися і почувати себе зовсім нещасливим, якщо треба бути уважним у тій діяльності, яка йому байдужа або зовсім не подобається.

Отже: молодший шкільний вік - це «етап інтенсивного соціального розвитку психіки, її основних підструктур, вираженого як в процесі соціалізації індивідуальні утворення, так і в новоутворенні в особистісній сфері та у формуванні суб'єкта діяльності». На даному періоді в учнів початкових класів основними новоутвореннями є особистісна та інтелектуальні рефлексії, становлення внутрішнього мовлення, самоконтроль, довільність і усвідомленість пізнавальних процесів і поведінки. Психічні функції, такі як пам'ять, увага, мислення змінюються значною мірою в зв'язку з переходом дитини в нове середовище, та впливу нових умов роботи організму.

1.2 Поняття творчості та творчих здібностей

Творчість визначається як діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною і суспільною значущістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього що ще не існуючого. Поняттю «творчість» також можна дати і ширше визначення. Філософи визначають творчість, як необхідну умову розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості [25, с. 148].

Творчість за С.Л. Рубінштейном це діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, які, в свою чергу, мають суспільну значимість [25, с. 150].

Продукти творчості це не лише матеріальні продукти будівлі, машини і таке інше, але і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не найти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчість це створення нового в різних планах і масштабах. При характеристиці суті творчості важливо враховувати різноманітні чинники, ознаки, властиві процесу творення. З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості. Творчість є цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Вона вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності [2, c. 63].

Творчість характеризується як вища форма діяльності особистості, що вимагає тривалої підготовки, ерудиції і інтелектуальних здібностей. Творчість є основою людського життя, джерелом усіх матеріальних і духовних благ. У спільній структурі творчої діяльності, що розглядається, як система, можна виокремити декілька основних підсистем. Це процес творчої діяльності, продукт творчої діяльності, особистості творця, середовище і умови, у яких реалізується творчість. У свою чергу в кожній з названих підсистем можна виокремити їх складові. Процес діяльності може мати такі основні складові, як формування задуму і його реалізація. Особистість творця характеризується здібностями розуму, темпераментом, віком, характером. Середовище і умови є фізичним оточенням, колективом, стимуляторами і бар'єрами в творчій діяльності [13, с. 71].

Побудова спільної теорії творчості, тобто перехід від емпіричних до фундаментальних досліджень цього складного феномену привів до того, що всі наполегливо почали шукати спільні риси, властиві як науковій, так і художній творчості. Складання багатьох схем дозволяють визначити, що творчий акт і звичайне вирішення проблем мають однакову психологічну структуру, яка виражається у вигляді етапів, що включають ланцюг розумових завдань. Процес творчої діяльності можна розбити на етап знаходження принципу рішення і етап застосування рішення. Причому вважається, що найбільш вираженим предметом психологічного дослідження є події першого етапу. Детальніше можна виокремити наступні етапи творчої діяльності:

1). Накопичення знань і навиків, необхідних для чіткого викладу і формування завдання, виникнення проблеми (постановка завдань);

2). Зосередження зусиль і пошуки додаткової інформації, підготовка до вирішення завдання;

3). Відхід від проблеми, переключення на інші заняття (період інкубації);

4). Осяяння або інсайт (геніальна ідея і проста здогадка - тобто логічний прорив, стрибок у мисленні, отримання результату, не виходь однозначно з посилань) [4, c. 52].

Творчість не суцільний і безперервний рух це стрибкоподібний процес, у нім чергуються підйоми, застої, спади. Вищою точкою творчості, його кульмінацією є натхнення, для якого характерний особливий емоційний підйом, ясність і виразність думки, відсутність суб'єктивного переживання, напруга. Так П.І. Чайковський писав про свій творчий стан: «... іншого разу є абсолютно нова самостійна музична думка. Звідки вона - непроникна таємниця. Сьогодні, наприклад, з ранку я був охоплений тим незрозумілим вогнем натхнення, завдяки якому я знаю заздалегідь, що все написане мною сьогодні матиме властивість западати в серце і залишати у ньому враження, що невідомо звідки береться» [7, c. 140].

У різних людей стан натхнення має різну тривалість, частоту настання. З'ясовано, що продуктивність творчої уяви залежить головним чином від вольових зусиль і є результатом постійної напруженої роботи. Зі слів І.Ю. Репіна, натхнення - це нагорода за каторжну працю [2, c. 70].

Очевидно, що поняття, яке ми розглядаємо, тісним чином пов'язане з «творчою діяльністю». Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, - чи предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або відчуття, що відображає нове відношення до дійсності [2, с. 75].

Якщо уважно розглядати поведінку людини, її діяльність у будь-якій сфері, то можна виокремити два основні види вчинків. Одні дії людини можна назвати відтворюючими або репродуктивними. Такий вид діяльності тісно пов'язаний з нашою пам'яттю і його суть полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки і дії [15, c. 105].

Окрім репродуктивної діяльності в поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень, що були у його досвіді або діях, а створення нових образів або дій. У основі цього виду діяльності лежать творчі здібності. Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів пов'язують здатності до творчої діяльності, перш за все з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гілфорд, що займався проблемами людського інтелекту встановив, що творчим особам властиве так зване дивергентне мислення. Люди, що володіють таким типом мислення, при вирішенні будь-якої проблеми не концентрують всі свої зусилля на знаходження єдино правильного рішення, а починають шукати рішення по всіх можливих напрямах з тим, щоб розгледіти якомога більше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей знають і використовують тільки певним чином, або формувати зв'язки між двома елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного. Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, яке характеризується наступними основними особливостями: швидкість - здатність висловлювати максимальну кількість ідей (в даному випадку важлива не їх якість, а їх кількість); гнучкість - здатність висловлювати широке різноманіття ідей; оригінальність - здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, не співпадаючих із загальноприйнятими); закінченість - здатність удосконалювати свій «продукт» або надавати йому закінченого вигляду [22, с. 89].

Відомий дослідник проблеми творчості А.Н. Лук, спираючись на біографії видатних учених, винахідників, художників і музикантів виокремлює наступні творчі здібності: здатність бачити проблему там, де її не бачать інші; здатність згортати розумові операції, замінюючи декілька понять одним і використовуючи все більш ємні в інформаційному відношенні символи; здатність застосувати навички, придбані при вирішенні одного завдання до вирішення іншого; здатність сприймати дійсність цілком, не дроблячи її на частини; здатність легко асоціювати віддалені поняття; здатність пам'яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину; гнучкість мислення; здатність вибирати одну з альтернатив вирішення проблеми до її перевірки; здатність включати знову сприйняті відомості у вже наявні системи знань; здатність бачити речі такими, якими вони є, виокремлювати спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією; легкість генерування ідей; творча уява; здатність доопрацювання деталей, до вдосконалення первинного задуму [22, c. 96].

Так на думку В.Т. Кудрявцев та В.В. Синельников, ґрунтуючись на широкому історико-культурному матеріалі (історія філософії, соціальних наук, мистецтва, окремих сфер практики) виокремили наступні універсальні креативні здібності, що склалися в процесі людської історії: реалізм уяви - образне схоплювання деякої істотної, спільної тенденції або закономірності розвитку цілісного об'єкту, до того, як людина має про неї чітке поняття і може вписати її в систему суворих логічних категорій; вміння бачити ціле раніше часток; надситуативно - перетворювальний характер змісту творчих рішень - здатність при вирішенні проблеми не просто вибирати з нав'язаних ззовні альтернатив, а самостійно створювати альтернативу; експериментування - здатність свідомо і цілеспрямовано створювати умови, в яких предмети найбільш змістовно виявляють свою приховану в звичайних ситуаціях суть, а також здатність прослідити і проаналізувати особливості «поведінки» предметів в цих умовах [11, c. 134].

Таким чином, в найзагальнішому вигляді визначення творчих здібностей виглядає таким чином. Творчі здібності - це індивідуальні особливості людини, які визначають успішність виконання ним творчій діяльності різного роду.

1.3 Особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

З психологічної точки зору молодший шкільний вік є сприятливим періодом для розвитку творчих здібностей тому, що в цьому віці дитина вперше усвідомлює відношення між нею і навколишніми, починає розбиратися в суспільних мотивах поведінки, моральних оцінках, значущості конфліктних ситуацій, тобто в цьому віці формування особистості набуває свідому фазу. Якщо раніше провідною діяльністю була гра, то тепер виступає навчання, еквівалент трудової діяльності, причому оцінка інших залежить і визначається шкільними успіхами [22, c. 30].

У молодшому шкільному віці в перші відбувається розподіл гри і праці, тобто діяльності, здійснюваної заради задоволення, яке отримає дитина в процесі самої діяльності та діяльності, спрямованої на досягнення об'єктивно значущого і соціально оцінюваного результату. Це розмежування гри і праці в тому числі і навчальної праці, є важливою особливістю шкільного віку. Рівень творчості дітей молодшого шкільного віку, як правило, залежить від тих навичок, яких дитина дошкільного віку набула в іграх, спілкуванні з оточуючими, продуктивних видах діяльності. Тому індивідуальні відмінності дітей, які спостерігає педагог першого класу, вже досить значні. Кожний погляд на творчість дітей дошкільного віку, порівняно з шкільним, надає всі підстави стверджувати про значне згасання творчих можливостей школярів по відношенню до дошкільників. Дійсно, потрапивши до школи, дитина значною мірою втрачає ту свободу, яка дозволена, це по-перше, а по-друге, у школі дещо втрачається можливість для ігрової діяльності дітей, фантазування, особистого пізнання світу, тощо. Шкільне навчання обмежує й час. Більшу частину його дитина мусить витрачати на навчання. Отже, для більшості дітей творчість і творче мислення змінюються шаблонним вивченням навчальних предметів. Однак, указані обмеження не позбавляють дитину творчості, вони лише дещо її стримують. Творчість дітлахів у шкільному віці може набувати таких своїх проявів, що не завжди стають зрозумілими для педагога: учні, які мають високий творчий потенціал, протистоять суворій дисципліні, конформізму, вони схильні до незалежності, мають підвищене почуття гумору і гостріше реагують на несправедливість. Такі діти не сприймають суворо регламентованих занять, які повторюються і навіюють нудьгу але водночас, вони допитливі та інтелектуально активні [22, c. 136].

Дитина високої творчої спрямованості здатна з головою заглибитися в те, що її цікавить, вона дуже винахідлива в образотворчій діяльності, іграх, використанні різних матеріалів, висловлює багато різних міркувань з приводу конкретної ситуації, здатна по-новому підійти до розв'язання певної проблеми. Творча дитина, як правило, енергійна, дотепна, відрізняється розвиненою пам'яттю і виявляє значну самостійність у думках і поведінці [13, с.106].

Вік від 6 до 7 років вважається у віковій психології надзвичайно важливим у плані появи психологічних новоутворень, що дозволяють дитині перейти на новий етап вікового розвитку, тобто стати молодшим школярем, оволодіти новим видом провідної діяльності - навчанням. Пізнавальна діяльність мотивується допитливістю і бажанням спілкуватися з розумними людьми, тому основним завданням є формування пізнавального мотиву засобами предметів. Принцип систематичної роботи над розвитком усіх дітей стає особливо значущий при роботі з 6-річними дітьми [13, с.110].

Характерна ознака творчої діяльності дітей молодшого шкільного віку суб'єктивна новизна продукту діяльності. За своїм об'єктивним значенням «відкриття» дитини може бути і новим, незвичним, але, в той же час, виконуватися за вказівкою педагога, за його задумом, з його допомогою, а тому не бути творчістю. І в той же час дитина може запропонувати таке рішення, яке вже відоме, використовувалося на практиці, але дійшовши вона до нього самостійно, не копіюючи відоме. У цьому випадку ми маємо справу з творчим процесом, заснованим на здогаду, інтуїції, самостійному мисленні дитини. Тут важливий сам психологічний механізм діяльності, в якій формується уміння вирішувати нешаблонний, нестандартні завдання. Успішне формування в молодших школярів творчого мислення можливе лише на основі врахування педагогом основних особливостей дитячої творчості та рішення центральних завдань у розвитку творчого мислення [4, c. 67].

Так П.Б. Блонським були точно визначені основні відмінні риси дитячої творчості: дитячий вимисел нудний і дитина не критично ставиться до нього; дитина раб своєї обмеженої фантазії. Головним чинником, що визначає творче мислення дитини, є його досвід: творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності минулого досвіду. Звідси випливає і перша найважливіше завдання у формуванні творчого мислення молодших школярів. Для того щоб сформувати в дітей уміння творчо вирішувати поставлені перед ним завдання, необхідно перш за все подбати про розвиток у них широкого кругозору, про створення реальної почуттєвої основи для уяви. Розвиток творчих здібностей невіддільне від формування виконавських умінь і навичок. Чим різнобічне і досконаліше вміння і навички дітей, тим багатша їхня фантазія, реальніші їхні задуми, тим більш складні завдання виконують діти.

Психологами встановлено, що розвиток мислення людини невіддільне від розвитку її мови. Тому найважливіше завдання в розвитку творчого мислення дітей, навчання їх вмінню словесно описувати способи вирішення завдань, розповідати про прийоми діяльності, називати основні елементи завдання, зображувати й читати графічні зображення. Засвоєння учнями необхідного словникового запасу дуже важливо для формування і розвитку в них внутрішнього плану дії. При будь-якому творчому процесі завдання вирішується спочатку в розумі, а потім переноситься в зовнішній план [3, c.97].

Значення уяви в молодшому шкільному віці є вищою і необхідною здатністю. Молодші школярі велику частину своєї активної діяльності здійснюють за допомогою уяви. Їх ігри це плід буйного функціювання фантазії, вони з захопленням займаються творчою діяльністю. Психологічною основою останньою також є творча уява. Коли в процесі навчання діти стикаються з необхідністю усвідомити абстрактний матеріал і їм потрібні аналогії, опори при загальному недоліку життєвого досвіду, на допомогу дитині теж приходить уява. Таким чином, значення функції уяви в психічному розвитку велике [3, c.106].

Однак, фантазія, як і будь-яка форма психічного відображення, повинна мати позитивний напрямок розвитку. Вона повинна сприяти кращому зі знання навколишнього світу саморозкриття і самовдосконалення особистості, а не переростати в пасивну мрійливість, заміну реальному житті мріями. Для виконання цього завдання необхідно допомагати дитині використовувати свої можливості уяви у напрямі прогресивного саморозвитку, для активізації пізнавальної діяльності школярів, зокрема розвитку теоретичного, абстрактного мислення, увагу, мови і в цілому творчості [3, c.130].

Діти молодшого шкільного віку дуже люблять займатися художньою творчістю. Воно дозволяє дитині в найбільш повній вільній формі розкрити свою особистість. Вся художня діяльність будується на активної уяві, творчому мисленні. Ці функції забезпечують дитині новий, незвичний погляд на світ. Вони сприяють розвитку мислення, пам'яті, збагачують його індивідуальний життєвий досвід! За твердженнями Л.С. Виготського, уява забезпечує таку діяльність дитини: побудова образу, кінцевого результату його діяльності; створення програми поведінки в ситуації невизначеності, створення образів, які заміняють діяльність; створення образів описуваних об'єктів [3, с.132].

Для розвитку дитини дуже важливо формування інтересів. Слід зазначити, що для школяра взагалі характерно пізнавальне ставлення до світу. Така цікава спрямованість має об'єктивну доцільність. Інтерес до всього розширює життєвий досвід дитини, знайомить його з різними видами діяльності, активізує його різні здібності. Діти, на відміну від дорослих, здатні виявляти себе в художній діяльності. Вони з задоволенням виступають на сцені, беруть участь у концертах, конкурсах, виставках і вікторинах. Розвинена здатність уяви, типова для дітей молодшого шкільного віку, поступово втрачає свою діяльність у міру збільшення віку [3, c.142].

Отже, ми приходимо до наступного висновку. Дитина молодшого шкільного віку в умовах виховання і навчання починає займати нове місце в системі доступних йому суспільних відносин. Це пов'язано насамперед з надходженням його до школи, яка накладає на дитину певні суспільні обов'язки, що вимагають до неї свідомого і відповідального ставлення, і з новим положенням його в сім'ї, де він також отримує нові обов'язки. У молодшому шкільному віці дитина вперше стає як у школі, так і в сім'ї, членом цієї спільноти, що є основною умовою формування особистості. Наслідком цього нового становища дитини в сім'ї і в школі є зміна змісту діяльності дитини. Життя в організованому школою і в колективі спонукають до розвитку у дитини складних, соціальних почуттів і до практичного оволодіння найважливішими формами і правилами суспільної поведінки. Перехід до систематичного засвоєння знань у школі є фундаментальним фактом, що формує особистість молодшого школяра і поступово розбудовує його пізнавальні процеси. Діапазон творчих завдань, що вирішуються на початковому ступені навчання, надзвичайно широкий за складністю від рішення головоломки, до винаходу нової машини або наукового відкриття, але суть їх одна: при їх вирішенні відбувається досвід творчості, знаходиться новий шлях або створюється щось нове. Ось тут-то і потрібні особливі якості розуму, такі, як спостережливість, вміння співставляти і аналізувати, комбінувати, знаходити зв'язки і залежності, закономірності і т.д. все те, що в сукупності і складає творчі здібності. Творча діяльність, є більш складною за своєю сутністю, доступна тільки людині. Є велика формула, яка підіймає завісу над таємницею народження творчого розуму: Спочатку відкрити істину, відому багатьом, потім відкрити істини, відомі деяким, і нарешті відкрити істини, нікому ще невідомі. Мабуть, це і є шлях становлення творчої сторони інтелекту, шлях розвитку винахідницького таланта. Наш обов'язок - допомогти дитині стати на цей шлях.

Таким чином особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку це допитливість дітей, гарний інтелектуальний розвиток та добра фантазія. В цьому віці у учнів з'являється розмежування між грою та працею, що значною мірою впливає на ставлення до своїх дій. Дуже важливо в цей період підтримувати в учнів їхнє вміння самостійно знаходити та створювати власні шлях та методи вирішення завдань, ця здатність є гарним показником творчості учня.

1.4 Умови розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку

Одним з найважливіших чинників розвитку дітей є створення умов, що сприяють формуванню їх здібностей. На основі аналізу наукових досліджень шість основних умов успішного розвитку здібностей дітей.

Першим кроком до успішного розвитку здібностей є ранній фізичний розвиток малюка: раннє повзання та ходіння, плавання, гімнастика. Потім раннє читання, рахунок, раннє знайомство з різними інструментами та матеріалами.

Другою важливою умовою розвитку здібностей дитини є створення обстановки, що випереджає розвиток дітей. Необхідно, наскільки це можливо заздалегідь оточити такий середовищем і такою системою відносин, які стимулювали б його найрізноманітнішу творчу діяльність і поволі розвивали б в ньому саме те, що у відповідний момент здатне найбільш ефективно розвиватися. Наприклад, ще задовго до навчання читання однорічному дитині можна купити кубики з літерами, повісити абетку на стіні і під час ігор називати дитині букви. Це сприяє ранньому оволодінню читанням.

Третя, надзвичайно важлива, умова ефективного розвитку здібностей випливає з самого характеру процесу, який вимагає максимальної напруги сил. Справа в тому, що здібності розвиватися тим успішніше, чим частіше у своїй діяльності добирається «до стелі» своїх можливостей і поступово піднімає цю стелю все вище і вище. Така умова максимального напруження сил найлегше досягається, коли дитина вже повзає, але ще не вміє говорити. Процес пізнання світу в цей час йде дуже інтенсивно, але скористатися досвідом дорослих малюк не може, так як пояснити такому маленькому ще нічого не можна.

Тому в цей період змушений більше, ніж коли-небудь, займатися творчістю, вирішувати безліч абсолютно нових для нього завдань самостійно і без попереднього навчання (якщо, зрозуміло дорослі дозволяють йому це робити, вони вирішують їх за нього).

Четверта умова успішного розвитку здібностей полягає в наданні дитині великої свободи у виборі діяльності, у чергуванні справ, в тривалості занять однією справою, у виборі способів і т.д. Тоді бажання дитини, її інтерес, емоційний підйом послужать надійною, гарантією того, що вже більше напруження розуму не призведе до перевтоми, і піде дитині на користь. Але надання дитині такої свободи не виключає, а, навпаки, передбачає ненав'язливу, розумну, доброзичливу допомогу дорослих, це і є п'ята умова успішного розвитку творчих здібностей. Найголовніше тут не перетворювати свободу у вседозволеність, а допомога в підказку. На жаль, підказка - поширений серед батьків спосіб допомоги дітям, але вона тільки шкодить загальній справі. Не можна робити що-небудь за дитину, якщо може зробити сама. Не можна думати за дитину, коли вона може додуматися.

Відомий факт, що для творчості необхідно комфортне психологічна обстановка і наявність вільного часу, тому шосте умова успішного розвитку творчих здібностей тепла дружня атмосфера в сім'ї і дитячому мікросоціумі. Дорослі повинні створити безпечну психологічну базу для повернення дитини з творчого пошуку і власних відкриттів. Важливо постійно стимулювати дитину до творчості проявляти співчуття до його невдач, терпляче ставитися навіть до дивних ідей невластивим в реальному житті. Потрібно вилучити з ужитку зауваження та засудження [4, c.50].

Успішне здійснення тієї чи іншої діяльності навіть при наявності здібностей залежить від певного поєднання індивідуальних якостей. Одні тільки здібності, що не поєднуються з відповідною спрямованістю, її емоційно-вольовими властивостями, не можуть привести до високих досягнень. Перш за все здібності тісно пов'язані з активним позитивним ставленням до відповідної діяльності, інтересом до неї, схильністю займатися нею, переходить на високому рівні розвитку в пристрасну захопленість, в життєву потребу в цьому виді діяльності. Інтереси проявляються в прагненні до пізнання об'єкта, ґрунтовному вивченню його у всіх деталях. Схильність до прагнення виконувати відповідну діяльність. Інтереси і схильності особистості не завжди збігаються. Можна цікавитися музикою і не мати схильності до занять нею. Можна цікавитися спортом і залишатися тільки вболівальником і знавцем спорту, не роблячи навіть ранкової зарядки. Але у здатних до певної діяльності дітей і дорослих інтереси і схильності, як правило, поєднуються [25, c. 67].

Інтереси і схильності до певної діяльності розвиваються звичайно в єдності з розвитком здібностей до неї. Наприклад, інтерес і схильність дитини до математики змушують його посилено займатися цим предметом, що в свою чергу розвиває математичні здібності. Розвиваються математичні здібності забезпечують певні досягнення, успіхи в галузі математики, які викликають в дитини радісне відчуття задоволення. Це почуття викликає ще більш глибокий інтерес до предмета, схильність ще більше займатися ним.
Для успіху у діяльності, крім наявності здібностей, інтересів і схильностей, необхідний ряд рис характеру, перш за все працьовитість, організованість, зосередженість, цілеспрямованість, наполегливість. Без наявності цих якостей навіть видатні здібності не приведуть до надійних, значним досягненням. Багато хто вважає, що здатним людям все дається легко і просто, без особливих зусиль. Для розвитку здібностей потрібна тривала, наполегливий і напружена праця. Як правило, здатності завжди поєднуються з винятковою працездатністю і працьовитістю. Недарма всі талановиті люди підкреслюють, що талант - це праця, помножений на терпіння, це схильність до нескінченного праці. Один з найбільших вчених в історії людства - А. Ейнштейн одного разу заявив у жартівливій формі, що він домігся успіхів тільки тому, що його відрізняло упертість мула і страшна цікавість [20, с. 91].

У школі часом зустрічаються діти, які завдяки своїм здібностям все схоплюють на льоту, добре встигають, незважаючи на лінощі, неорганізованість. Але в житті вони зазвичай не виправдовують надій, і саме тому, що не звикли серйозно і організовано працювати, наполегливо долати перешкоди. Дуже важливі такі якості особистості, як самокритичність, вимогливість до себе. Ці якості народжують незадоволеність першими результатами праці і бажання зробити ще краще, досконаліше.

Дуже важлива і така риса характеру, як скромність. Впевненість у своїй винятковості, що живиться невпевненими похвалами і захопленнями, часто згубна для здібностей, тому що в цьому випадку формується зазнайство, самозахопленням і самолюбування, зневага до оточуючих. Людина перестає працювати над вдосконаленням продукту своєї праці, перешкоди викликають у нього роздратування і розчарування, а все це гальмує розвиток здібностей. Вихідною передумовою для розвитку здібностей служать ті вроджені задатки, з якими дитина з'являється на світ. Разом з тим біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок містить в собі не ті чи інші здібності, а лише здатність до їх формування. Будучи передумовою успішної діяльності людини, його здібності в тій чи іншій мірі і продукт його діяльності. Здібності включають у свою структуру вміння, отже, і знання та навички. Легкість, швидкість і якість формування кожного навички, уміння залежать від вже наявних здібностей [26, с. 114].

Отже, ми можемо зробити висновок: при наявності задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть за несприятливих обставин. Однак прекрасні задатки самі по собі автоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і при відсутності задатків (але не при повному) дитина може за певних умов домогтися значних успіхів у відповідній діяльності. Іншими словами, яким буде ставлення людини до дійсності, таким і результат.

Розділ ІІ. Основні напрямки і зміст роботи вчителя з формування здібностей учнів

2.1 Виявлення здібностей у дітей молодшого шкільного віку

Як відомо, принцип індивідуалізації навчання визнаний одним із основних у педагогіці. Але його втілення у навчально-виховний процес не йде далі формального згадування факту наявності у дитини темпераменту, власних інтересів, здібностей. Однак, який саме тип темпераменту притаманний дитині, як і наскільки розвинуті її інтереси, здібності, як користуватись індивідуально-психологічними даними у навчально-виховній роботі. На всі ці, та інші подібні запитання педагог фактично не може відповісти, якщо не користується спеціальними психологічними методами сам або не отримує допомоги з боку психолога.

Якщо йдеться про розвиток творчої особистості, то слід зважити на складність її побудови, наявність системи загальних і специфічних якостей, які, до того ж, перебувають у постійному розвитку. Тому, при визначенні творчої інтелектуальності та шляхів її подальшого розвитку, необхідно використовувати комплексну психодіагностику, яка б обіймала, по можливості, всі прояви її інтелекту і до якої прихильні вчені та критики всього світу [21, c. 64].

Комплексна психодіагностика передбачає виявлення значно більшої кількості якостей особистостей, ніж це властиве, так званій, малій діагностиці. До того ж, комплексна психодіагностика стимулює процес самовиховання, самопізнання, самореалізації, вона дозволяє виявляти індивідуально-психологічні передумови, які, або сприяють ефективному розвитку творчої особистості, або навпаки, гальмують ці процеси.

Головним у визначенні потенційних можливостей дитини є наявність певних знань, умінь і навичок у поєднанні з її інтересами, тобто виявлення того, що знає, що вміє і чим хоче займатися дитина. Для цього кожен педагог має здійснювати вдумливе спостереження за дитиною, щоб зробити свій висновок. Педагог, а також всі члени експертних комісій знайомляться із загальними ознаками індивідуальності дітей: ранній вияв пізнавальної активності і допитливості, все дається легко; швидкість і точність виконання розумових операцій, зумовлених стійкою увагою і оперативною пам'яттю; сформованість навичок логічного мислення; багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних асоціацій; установка на творче виконання завдання, розвинене творче мислення і уява; володіння основними компонентами навичок навчання. Згадані, та інші риси дітей вказують на загальну індивідуальність, яка виявляється в прискореному розумовому розвитку відповідно до свого віку, за рівнем умов виконання і навчання з ровесниками [ 9, c. 24].

Великий обсяг роботи, що постає перед педагогом та психологом при реалізації комплексної психодіагностики, потребує розробки нової стратегії, психодіагностичної дії, послідовності кроків при комплексному психологічному обстеженні якостей творчої особистості. Тому вчені радять починати з психодіагностики індивідуальних, природжених, психофізіологічних якостей, насамперед, темпераменту, а потім переходити до виявлення таких психічних новоутворень індивіда, як риси характеру, інтереси, інтелектуальні, творчі, креативні якості особистості [9, c. 35].

У наш час більшість вчених надають перевагу методу спостереження як такому, що дозволяє зняти жорстоку обмеженість тестувань, та отримати значно ціннішу інформацію щодо здібностей дітей. Саме тому, процес виявлення обдарованих дітей доцільно розпочинати з всебічного спостереження за дітьми. Відомості про життя дитини, про які повідомляють батьки, також підвищують ефективність процесу пошуку, тому що надають можливість дізнатись про наявність у неї якихось особливих здібностей, чи інтересів, особливості спілкування з дорослими й однолітками та інше. Саме тому поряд із спостереженням педагога, можна використати «Запитальник для батьків». Даний запитальник пропонується з метою отримання додаткової інформації, яку пізніше можна використати в аналізі конкретного випадку для характеристики кожної дитини, визначеної педагогом як обдарованої.

Процес виявлення творчих здібностей здійснюється поетапно:

І етап. Всебічне спостереження за поведінкою, діяльністю, перебігом розумових процесів у дитини;

ІІ етап. Виявлення й дослідження психічного стану дитини та інтересів, шляхом власної оцінки;

ІІІ етап. Визначення коефіцієнта розвитку інтелекту;

IV етап. Визначення рівня розумового розвитку, що базується на дослідженні вербальних здібностей дитини;

V етап. Визначення продуктів творчої діяльності;

VI етап. Всебічний аналіз конкретних випадків.

Працюючи з результатами психологічних досліджень, педагог має дотримуватись максимального такту, коректності та об'єктивності. Бесіда з дітьми після проведення досліджень повинна відбуватись, як правило, конфіденційно і в спокійно-сприятливій обстановці. Не можна розголошувати дані тестів, якщо вони можуть погіршити психологічний стан дитини, її положення в родині, або в дитячому колективі. Кожного вихованця можна привернути на свій бік, якщо спиратися на його здібності. Раннє виявлення природних задатків дозволить обрати для дитини ті види діяльності, які будуть розвивати саме цю здібність. А вона, в свою чергу, може стати основою для майбутнього розвитку особистості вихованців [1, c. 69].

Під час складання характеристик на дітей педагог орієнтується на запитання, які відображають такі моменти, які б характеризували дитину як особистість: її зрілість, досягнення в діяльності, вихованість, подальші можливості виховання та навчання, прояви своєрідних здібностей і нахилів, а також використовує психолого-педагогічні рекомендації щодо умови індивідуального навчання дитини. Діти, які отримують високі оцінки з усього комплексу тестів і не страждають на інертність, рекомендуються, звичайно, в клас прискореного навчання, де розвитку творчих здібностей приділяється підвищена увага. Отримані результати можна використовувати під час планування навчально-виховного процесу. Краще пізнавши особистість дитини педагог може вберегти дитину від помилок і допомогти їй вирішити чимало особистих проблем [1, с. 72].

Таким чином, для тих чи інших здібностей у дітей, педагог повинен використовувати засоби психодіагностики. Але цього не достатньо, необхідно вміти правильно розтлумачити результати тестування, та в відповідності до них добрати підхід до дитини, та обрати методики які гарантують подальший розвиток її здібностей.

2.2 Основні педагогічні напрями, завдання та методи з розвитку здібностей дітей молодшого шкільного віку

Створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим потенціалом, хоча деякі західні психологи і зараз вважають, що творчість спочатку властиво дитині і, що треба тільки не заважати йому вільно самовиражатися. Але практика показує, що такого невтручання мало: не всі діти можуть відкрити дорогу до творення, і надовго зберегти творчу активність. Дослідження нашого сучасника В.М. Шаховальнікова, які проводилися в лабораторії інституту нейрофізіології імені Сєченова, показали наявність у дітей так званих зон очікування в корі головного мозку. Якщо ці зони не завантажувати вчасно інформацією, то починається незворотний процес. Точний аналіз психологічних даних дозволяє досить точно визначати періоди найбільш сприятливі для навчання. Учені також довели, що при правильній медичної та психолого-педагогічної корекційної роботи слабкий розум можна розвинути до середнього, середній до високого, а високому допомогти підтягнутися до талановитого, треба просто вибрати час і методи з розвитку прихованих здібностей. Виявляється, що психолого-педагогічна практика доводить це, якщо підібрати відповідні методи, зміст та форми навчання, то навіть дошкільнята, не втрачаючи своєрідної творчості, створюють речі іншого рівня, ніж їх однолітки. Не випадково зараз так популярні дитячі гуртки і студії, музичні школи та школи мистецтв. Звичайно, ведеться ще багато суперечок про те, чому ж і як вчити дітей, але той факт, що вчити треба не викликає сумнівів [21, c. 43].

Виховання творчих здібностей дітей буде ефективним лише в тому випадку, якщо воно буде являти собою цілеспрямований процес, у ході якого вирішується ряд приватних психолого-педагогічних завдань, спрямованих на досягнення кінцевої мети. І в цій роботі ми, на основі вивчення літератури з даної теми, спробували визначити основні напрями та психолого-педагогічні завдання з розвитку творчих здібностей молодших школярів.

Дотримуючись позиції вчених, що визначають креативні здібності як самостійний чинник, розвиток яких є результатом творчої діяльності молодших школярів, основні компоненти творчих (креативних) здібностей молодших школярів: творче мислення та творча уява.

Для розвитку творчого мислення та творчої уяви учнів початкових класів необхідно пропонувати наступні завдання: класифікувати об'єкти, ситуації, явища за різними підставами; встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; бачити взаємозв'язки та виявляти нові зв'язки між системами; розглядати систему у розвитку; робити припущення прогностичного характеру; визначати протилежні ознаки об'єкта; виявляти і формувати протиріччя; розділяти суперечливі властивості об'єктів у просторі і в часі; представляти просторові об'єкти.

Творчі завдання диференціюються за такими параметрами, як: складність проблемних ситуацій; складність розумових операцій, необхідних для їх вирішення; форми подання протиріч (явні, приховані).

У зв'язку з цим існують три рівні складності змісту системи творчих завдань: завдання III (початкового) рівня складності пред'являються учням першого і другого класу. В якості об'єкта на цьому рівні виступає конкретний предмет, явище або ресурс людини. Творчі завдання цього рівня містять проблемне питання або проблемну ситуацію, передбачають застосування методу перебору варіантів або евристичних методів творчості, призначені для розвитку творчої інтуїції та просторової продуктивної уяви.

- Завдання II рівня складності спрямовані на розвиток основ системного мислення, продуктивної уяви, переважно алгоритмічних методів творчості.

Під об'єктом у завданнях даного рівня виступає поняття «система», а також ресурси систем. Вони представлені у вигляді розпливчатої проблемної ситуації або містять суперечності в явній формі. Мета завдань даного типу - розвиток основ системного мислення учнів.

- Завдання I (вищого, високого, просунутого) рівня складності. Це відкриті завдання з різних областей знання, що містять приховані протиріччя. У ролі об'єкта розглядаються біосистеми, полісистеми, ресурси будь-яких систем. Завдання такого типу пропонуються дітям третього та четвертого року навчання. Вони спрямовані на розвиток основ діалектичного мислення, керованої уяви, усвідомленого застосування алгоритмічних і евристичних методів творчості.

Формування творчих здібностей в процесі навчання є важливим завданням щодо прищеплювання дітям практичних навичок, технологічної майстерності. Школярам важливо навчитися вносити в роботу елементи фантазії, можливе різноманітність своїх творчих думок.

Для більш активної розумової діяльності учнів застосовується один з різних методів навчання - бесіда. При бесіді ставляться питання для обговорення майбутньої роботи, уточнюються і доповнюються відповіді дітей. Часто в процесі виконання дітьми завдань застосовується індивідуальна співбесіда для з'ясування ступеня осмислювання школярем до окремих прийомів роботи, так і всього завдання, або причини помилок. Бесіда може носити характер вільної дискусії, розвиває самостійність судження творчого задуму. Задум є основою творчості, вищим рівнем людської свідомості, перетворює світ; умовою стимулювання і формування творчих здібностей у школярів, свободою свідомої діяльності. Початкова стадія і вихідна форма будь-якої роботи - задум, являє собою свідоме (ідеальне) виробництво продукту діяльності. Цей процес включає в себе передбачення кінцевого результату діяльності, своєрідне «програвання» в думці всього технологічного процесу: підбору матеріалів, інструментів, системи трудових операцій до остаточної обробки виробу. Без задуму немислима успішна робота. Бесіда допомагає розвивати у дітей культуру задуму, продумати заздалегідь свою роботу [21, с. 80].

Є низка причин, що перешкоджають здійсненню задумів, це недостатнє матеріальне забезпечення навчального процесу (відсутність матеріалів, брак інструментів, обладнання). Але залишається актуальною передача наставником своїх умінь дітям [21, c. 82].

Задум наповнює всю роботу в цілому, так як продумується весь шлях до отримання результату, мети: використання матеріалів, засобів роботи, послідовність операцій і підготовка до роботи. Підготовка - проміжна форма роботи, ланка між задумом і виконанням.

Виконання - це вінець, вища форма роботи, - являє собою безпосереднє виготовлення виробу, завершує підготовку, реалізує задум. Підготовка зберігає час для виконання, тому дітям потрібно прищеплювати серйозне ставлення до підготовки, тоді буде успіх у здійсненні задуму. Виняткову роль у досягненні успіху при виконанні грає володіння школярами необхідними вміннями, навичками, звичними діями, які вони отримують в процесі практичної чи теоретичної діяльності.