Мотивація навчальної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Основне завдання школи - навчати і виховувати дітей, забезпечити їх протягом навчального періоду якісними знаннями, які вони могли б успішно реалізувати в майбутньому. У нинішніх умовах перед сучасною школою, як українською, так і зарубіжною, постала проблема втрати інтересу учнів до навчання. Демотивація виражається в типовій скарзі вчителів: «Учні не хочуть учитися, батькам байдуже, як навчаються їхні діти». Ще якихось два-три десятиліття тому це питання не стояло так гостро. Школа мала найбільший важіль впливу на дитину -- контроль (читай: примус), який виражався в оцінці на уроці та суворій перевірці з боку батьків. Нині оцінкою злякаєш мало кого з учнів, так само, як і батьків. На сьогоднішній день вирішується проблема зацікавленості школярів до навчання, над якою працюють провідні педагоги та психологи сучасності. Відомо, що найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Мотивацію в навчанні можна вважати державою під назвою УСПІХ. Природа успіху така, що, відчувши її солодкий смак один раз, людина прагне повторити це відчуття багатократно.

Дослідження українських вчених М.І.Алексєєвої, Б.Ф.Баєва, Г.О.Балла, Н.О.Бойко, М.Й.Боришевського, Ю.З.Гільбуха, С.У.Гончаренко, О.К.Дусавицького, та ін. свідчать, що основи мотивації навчання закладаються у початковій школі, тому саме молодший шкільний вік має великі резерви формування мотиваційної сфери учнів. Зусилля практиків та науковців сьогодні спрямовані на дослідження певних організаційних форм та змістових компонентів навчальної діяльності, за яких відбувається посилення мотивації навчання, що оптимізує весь навчально-виховний процес.

Молодший шкільний вік - початок становлення мотивації учіння від якого великою мірою залежить подальша доля дитини. Перед педагогами сучасної школи стоїть важливе завдання знайти нові шляхи формування та розвитку позитивної мотивації школярів до здійснення навчальної діяльності. Саме мотивація навчання спонукає дитину до певної діяльності з метою розширення й поглиблення знань, і є основним засобом підвищення успішності навчання.

З вступом дитини до школи докорінно змінюється її об'єктивне становище у суспільстві та конкретні взаємовідносини з навколишнім середовищем. Головною діяльністю стає навчання, яке ставить перед учнем нові складові умови, пов'язані з виконанням нових обов'язків. Водночас відбувається зміни загальної спрямованості особистості дитини, а отже й значення основних мотивів діяльності.

Різноманітні аспекти розвитку мотивації навчання вивчали як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: Л. Виготський, Г. Костюк, Н. Менчинська, О. Леонтьєв, А. Лурія, К. Ушинський, В. Сухомлинський, Ж. Піаже, А. Маслоу, Л. Божович, С. Максименко, О. Скрипченко, Н. Чуприкова, Т. Ілляшенко, С. Москвичов, О. Малихіна, Л. Верещагіна, В. Шадріков, Є. Ільїн, В. Вілюнас, С. Занюк та інші.

Вивчаючи мотиваційну складову як компонент навчальної діяльності, такі науковці, як М. Алексєєва, Б. Баєв, Г Балл, Н. Бойко, М. Боришевський, Ю. Гільбух, С. Гончаренко, М. Дригус,0. Дусавицький, Г Костюк, С.Максименко, В. Моляко, В. Моргун, Н. Побірченко, В. Рибалко, В.Семиченко, І. Синиця, О. Скрипченко, Ю. Швалб визнають її провідною.

Є.Ільїн під мотивом навчальної діяльності розуміє всі фактори, що обумовлюють виявлення навчальної активності: мотиви, мета, настанови, почуття обов'язку, інтереси.

Таким чином, соціальна значущість проблеми обумовлює актуальність теми дослідження «Особливості мотивації до навчання молодших школярів».

Мета: дослідити особливості мотиваційної сфери до навчання молодших школярів.

Завданнями дослідження є:

• Розкрити психічні аспекти розвитку мотивації молодшого школяра у навчальному процесі.

• Визначення мотивації навчальної діяльності молодших школярів;

• Формувати в учнів позитивну мотивацію навчання;

• З'ясувати фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів;

• Експериментально перевірити формування мотиваційні сфери молодших школярів.

Об'єкт дослідження - мотиваційна сфера дитини.

Предмет дослідження - позитивні мотиви в навчанні молодших школярів.

Методи дослідження - теоретичні (аналіз, синтез) та емпіричні (тестування дітей, кількісні методи обробки матеріалів даслідження). Для діагностики мотивації навчання дітей застосовувалися наступні методики: «Направленість на одержання знань», «Вивчення ставлення до навчання» , «Визначення мотивів навчання».



1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1. Психічні аспекти розвитку мотивації молодшого школяра у навчальному процесі.

Одним із найважливіших критеріїв педагогічної майстерності в сучасній психології вважається результативність роботи вчителя, що проявляється в стовідсотковій успішності школярів та виявленні їх інтересу до навчального предмета. Пріоритетними завданнями навчання у школі на сучасному етапі

мають бути не лише формування у школярів загально-навчальних умінь і навичок, а й забезпечення розвитку пізнавальних інтересів дитини, подальшого її становлення й всебічного розвитку.

Фактор мотивації для успішного навчання є важливішим, аніж фактор інтелекту. Усвідомлення високої значущості мотиву навчання з метою успішного формування особистості сприяє виокремленню принципу мотиваційного забезпечення навчального процесу.

Сучасні дослідники вважають, що саме у молодшому шкільному віці формуються основи мотивації навчальної діяльності і саме тому цей вік має важливі резерви розвитку мотиваційної сфери учнів. Педагоги наголошують, що у молодшому шкільному віці можна сформувати новий тип ставлення до навчання, наприклад, інтерес до способу набуття знань (В. Давидов, В. Рєпкін, Н. Бібік), зорієнтувати учнів на спосіб пізнання, що має безпосереднє відношення до оволодіння навичками XXI століття, зокрема до готовності навчатися впродовж життя.

Незважаючи на наявність багатьох наукових праць, у яких аналізуються особливості розумового розвитку та навчальної мотивації учнів, деякі питання в означеному напрямку й досі залишаються відкритими.

Аналізуючи сутність поняття «мотивація», не знаходимо єдиного підходу щодо його трактування.

За визначенням І. Зязюна, «мотивація - це спонукання активності організму і його цілеспрямованості. У широкому розумінні мотивація використовується в усіх сферах психології, що досліджують причини і механізми поведінки людей» [5, с.59]. І.Підласий визначає мотивацію як процеси, методи, засоби спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти [5, с.47]. У сучасній психології термін «мотивація» використовують як: визначення системи факторів, що детермінують поведінку (мета, потреби, мотиви, наміри, прагнення та ін.); характеристику процесу, що стимулює й підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Навчальна мотивація - це загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти, що залежить від рівня сформованості мотивації учіння школярів [11].

У контексті нашого дослідження під мотивацією навчання розглядаємо полімотивовану діяльність (спонукає не одним мотивом, а декількома, часом багатьма мотивами), сукупність спонукань, що викликають активність

особистості та визначають її спрямованість в учінні й поведінці у конкретному виді діяльності.

Мотивація як процес зміни станів та стосунків особистості ґрунтується на мотивах, під якими розуміються конкретні спонукання, причини, що примушують особистість діяти, робити вчинки. Мотив (від лат. moveo - рухаю) - спонукальна причина дій і вчинків людини [11, с.71]. Мотив на відміну від мотивації, - це те, що належить самому суб'єктові поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до здійснення певних дій.

Мотиваційну сферу людини, зважаючи на її розвиненість, можна оцінити за такими параметрами: широта, гнучкість та ієрархічність.

Широта мотиваційної сфери - це якісна різноманітність мотиваційних факторів - мотивів, потреб і мети. Чим більше людина має різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим розвиненішою є її мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної сфери відображається в тому, що для задоволення мотиваційного спонукання вищого рівня можливим є використання мотиваційних збудників нижчого рівня. Наприклад, один індивід потребу в інформації задовольняє лише за допомогою телебачення, радіо й кіно, а інший за допомогою різноманітних книг, часописів, спілкування з людьми. Мотиваційна сфера другого індивіда є значно гнучкішою.

Ієрархічність мотивів також характеризує мотиваційну сферу. Одні мотиви є сильнішими за інші й виникають частіше;інші - є слабшими й актуалізуються рідше. Чим відмінним є сила й частота актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вищою є ієрархічність мотиваційної сфери.

Характеризуючи мотивацію навчальної діяльності, потрібно зазначити, що вона є складним для дослідження питанням, оскільки її можна розглядати в широкому і вузькому контекстах. Поділ мотивації на внутрішню та зовнішню є одним із ключових моментів теорії самодетермінації (Е. Дісі та Р. Раян), вихідною тезою якої є уявлення про природжене прагнення людини до свободи й самостійності. Власне, поняття «самодетермінація» визначається як усвідомлення та відчуття можливості вибору, високий рівень самостійності та здатності до самовираження [1].

Внутрішньо-мотивованою дослідники вважають діяльність, обумовлену внутрішнім інтересом та задоволенням від її виконання; зовнішньо мотивованою - діяльність, обумовлену дією зовнішніх сполук, таких як винагороди, покарання, оплата праці та інші позитивні чи негативні підкріплення. За умови задоволення базових психологічних потребу автономності, компетентності та значимих стосунках, - мотивація діяльності стає внутрішньою. Якщо ж ці потреби не задовольняються (людина відчуває себе контрольованою, не усвідомлює власної компетентності та не має значимих стосунків з іншими), мотивація діяльності стає зовнішньою.

Формування внутрішньої навчальної мотивації має свою закономірність і проходить декілька етапів: формування інтересу до процесу навчальної діяльності; формування інтересу до результату діяльності; формування інтересу до змісту навчальної діяльності.

Зовнішні мотиви включають мотиви навчальної діяльності, які за своїм походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані із широкими суспільними взаємовідносинами дітей. За джерелами виникнення соціальних мотивів, їх змістом і спрямованістю серед них виокремлюється кілька груп:

1) суспільно-політичні мотиви - навчання в школі розглядається як високий суспільний обов'язок;

2) професійно ціннісні - навчальна діяльність сприймається як підготовка до майбутньої трудової діяльності, набуття бажаної професії;

3) мотиви соціального престижу та мотиви, пов'язані з почуттям власної гідності, що демонструють прагнення учня стверджувати свою особистість;

4) комунікативні мотиви - потреба спілкуватися з іншими, прагненням їх наслідувати [5].

Значна кількість досліджень свідчить про позитивний вплив внутрішньої мотивації - підвищення ефективності праці, зростання рівня успішності навчання, позитивний психологічний комфорт, тоді як зовнішня мотивація супроводжується зниженням рівня креативності, негативним емоційним станом, спадом успішності виконання завдань.

У структурі мотивації автори теорії виділяють диспозиційний та ситуаційний елементи. До ситуаційного елемента належить власне мотивація, яка може бути як зовнішньою, так і внутрішньою, або взагалі бути відсутньою. До диспозиційного елемента відносять таку особистісну властивість суб'єкта діяльності, як локус каузальності (орієнтація на зовнішні чи внутрішні спонуки щодо діяльності, або її відсутність), що може бути внутрішнім, зовнішнім чи індиферентним [11].

Основою мотивів діяльності людини є її різноманітні потреби. Потребою називають необхідність у комусь (чомусь), що вимагає задоволення, або те, без чого не можна обійтися, вимоги, які необхідно задовольнити [11]. Потреби задовольняються за допомогою ігрових мотивів у дошкільному віці. У шкільному віці вони відступають на другий план, поступаючись місцем навчальним мотивам, до яких у подальшому приєднуються трудові мотиви.

Провідні характеристики людських потреб - сила, періодичність виникнення й спосіб задоволення. Додатковою, але досить суттєвою характеристикою, якщо йдеться про особистість, є предметний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної й духовної культури, за допомогою яких цю потребу можна задовольнити.

Психолого-педагогічною наукою доведено, що молодший шкільний вік має значні резерви формування мотиваційної сфери, які необхідно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» при переході в середню школу. У цьому віці головний зміст мотивації полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, адже це початок становлення мотивації учіння, від якого багато в чому залежить її доля протягом успішного шкільного життя. Формування мотивації учіння здійснюється за двома напрямами: у першому - вплив оточуючого середовища, у другому - зміна особистого ставлення школяра до здійснення навчальної діяльності. На формування позитивної мотивації учнів початкової школи неабиякий вплив має їх здатність долати труднощі у навчальному процесі. Проблема у навчанні - це усвідомлена суперечність, що гальмує подальший процес діяльності учнів, сприяє виникненню установки на складність навчального процесу для дитини, її власну неспроможність до отримання успіхів [5].

Чинники, що зумовлюють проблеми у навчанні молодших школярів, можна умовно поділити на соціальні та особистісні. Соціальні чинники визначають особливості середовища, у якому розвивається дитина, відбувається становлення її системи «Я». Чинники, які пов'язані з особистісним розвитком дитини і зумовлюють виникнення проблем у навчальній діяльності, можна розглядати як фізіологічні та психологічні [1,с.5]. Означені чинники впливають на становлення дитини ще в дошкільному віці. Із початком шкільного життя важливу роль відіграє ще один чинник - вплив самої системи навчання і, зокрема, вчителя, який може виявлятися у таких аспектах: невідповідність організації шкільного навчання фізіологічним особливостям дітей; неврахування вчителем соціальних чинників, які впливають на становлення та розвиток особистості; недостатня увага педагога до фізичного й психічного розвитку дитини; несистематичне сприяння психологічному розвитку особистості; неспроможність педагога здійснювати індивідуальний підхід до учнів, зважаючи на низьку професійну активність та підготовку, небажання впроваджувати нові методики навчання; недостатнє вміння вчителя урівноважувати свій психічний стан, регулювати власну поведінку, зважаючи на вікові особливості розвитку молодших школярів; надмірна увага педагога до диференціації дітей на групи за рівнем розумового розвитку й успішністю, надання відкритої переваги учням із високим рівнем розвитку інтелекту та навчальних досягнень тощо.

На здатність учня молодшого шкільного віку тривалий час досягати поставленої мети, цілеспрямовано долати труднощі й перешкоди впливає розвиток вольових якостей. Їх не сформованість призводить до того, що у разі невдачі дитина може втратити віру у свої сили і можливості, тоді як у навчальній діяльності для самостійного досягнення результату потрібна особлива зосередженість розумових і вольових зусиль.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури виокремлюємо умови формування повноцінної мотивації учіння молодших школярів:

* утвердження гуманного ставлення до всіх учнів, розкриття в дитині особистості;

* активізація діяльності дітей шляхом викори­стання інноваційних технологій навчання;

* збагачення змісту особистісно-орієнтованим та цікавим матеріалом;

* задоволення потреб у спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання;

* здійснення фасилітаційної взаємодії вчителя з молодшими школярами;

* використання об'єктивних оцінних ставлень учителя до результатів школяра;

* формування допитливості та пізнавального інтересу;

* створення умов для вирішення учнями проблемних ситуацій та подолання труднощів у навчальній діяльності;

* формування адекватної самооцінки своїх можливостей;

* утвердження прагнення до саморозвитку та самовдосконалення;

* створення ситуації успіху дитини як передумови її успішності;

* виховання відповідального ставлення до навчальної праці, формування почуття обов'язку.

Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що формування позитивної мотивації школярів вимагає тривалої, узгодженої роботи вчителя, вихователя та батьків.

2. Мотивація навчальної діяльності молодших школярів

Проблема мотивації навчання - одна з найважливіших і найголовніших проблем сучасної школи. Одному учневі цікаво на уроці, іншому нудно, один хоче вчитися, а інший пасивний. Відомо, що в основі будь-якої діяльності лежить мотив.

Мотив - це прагнення людини щось зробити. Потреби, мотиви, цілі - основні складові мотиваційної сфери людини. Мотивація - це співвідношення цілей, що стоять перед людиною, які вона прагне досягти, і внутрішньої активності особи, тобто її бажань, потреб, можливостей. Будь-яка діяльність, у тому числі і навчальна, направлена і досягнення мети. Мета - це уявлення про майбутній результат, про те, що повинно бути одержане. Залежне від оцінки своїх можливостей, прагнень, минулого досвіду і соціальних чинників учень визначає для себе той рівень досягнення мети, який для нього буде задовільним. Наприклад, готуючись до контрольної роботи, один учень розраховує написати її на відмінно, а інший буде щасливий, якщо одержить посередню оцінку.

Перед учителем постає багато проблем, серед них зокрема такі, які формують у дітей правильне ставлення до навчальної діяльності, до шкільних оцінок, учнівських обов'язків, і головне, як пробудити в учнів бажання вчитися, прагнення набувати знання, уміння, навички, як виховувати та розвивати повноцінні мотиви учіння.

Розрізняють зовнішню (соціальну) та внутрішню (пізнавальну) мотивацію. Мотиви, які безпосередньо не пов'язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них можна віднести:

· позитивне ставлення дитини до школи;

· довіра до вчителя;

· прагнення бути дорослим;

· мати шкільні речі;

· бажання порадувати батьків;

· бажання бути в центрі уваги;

· бажання отримати гарну оцінку;

· допитливість;

· уникнення покарань[0].

Зовнішня мотивація менш продуктивна і, як правило, короткочасна, ситуативна.

Внутрішня мотивація - це внутрішньо-особова зацікавленість у діяльності - самомотивація. Внутрішні мотиви спрямовують діяльність дитини на особистий розвиток у процесі навчання, на формування пізнавального інтересу та способів пізнавальної діяльності, на оволодіння загальними способами дії, розуміння необхідності навчання для особистого життя. Внутрішньо пізнавальні мотиви найбільш характерні для формування стійких пізнавальних інтересів і потреб, забезпечення ефективного навчального процесу.

У процесі навчання школярів важливо не тільки сформувати інтерес, але і зберегти його на всіх етапах навчальної діяльності. У психології розрізняють епізодичний та постійний інтереси. Перші виникають та зберігаються лише в процесі конкретної діяльності. Після її припинення, вони згасають. Постійні інтереси не залежать від конкретних умов. Вони характеризуються тим, що спонукають до дії навіть тоді, коли умови для цього невідповідні. Саме постійний інтерес грає основну роль у підтримці і розвитку пізнавальної активності, формуванні стійкої мотивації, стимулює розвиток таких важливих якостей особистості які цілеспрямованість, працелюбність, наполегливість.

Ще в дошкільному віці у дітей формуються особистісні потреби та бажання, які впливають на формування інтересу до навчальної діяльності. Зупинимося на основних потребах особистості в цьому віці, які повинен знати та враховувати учитель початкових класів.

1. Потреба у самовираженні та самореалізації себе як особистості. Прагнення бути учнем, набувати знання, проявити себе - все це відіграє значну роль у формуванні позитивного ставлення до навчальної діяльності, є джерелом соціальних мотивів учіння. Зміцнення та збереження цієї потреби - одне з основних завдань вчителя.

2. Потреба у нових враженнях, захопливе сприйняття світу, під час якого пробуджується дитяча цікавість, допитливість, разом з тим розвивається спостережливість, здатність до аналізу, потреба у нових знаннях.

3. Потреба у співучасті, співпраці, де кожний хоче бути учасником якоїсь справи, брати активну участь у роботі ( груповій, парній, колективній ), внаслідок чого розвивається відповідальність перед собою та перед іншими, формуються норми співпраці.

4. Потреба у спілкуванні, під час якого розвивається впевненість у собі особливо, коли думки дітей цінують. Вчителю необхідно вчити учнів чітко висловлювати свою думку, аргументувати відповідь, слухати інших, формувати відношення до думки іншого, давати їй оцінку.

5. Потреба в індивідуальності, адже кожний має право на неповторність, особливість. Часто в учнів виникає бажання виконати завдання самостійно, навчити інших. Першокласники, прийшовши до школи, сподіваються на успіх, вірять у себе, у свої сили.

6. Потреби у безпеці, дитина має позбутися почуття страху, який, як відомо, пригнічує прагнення до навчання. Сила, примус, авторитарний стиль вчителя не сприяють задоволенню потреби у безпеці, створенні сприятливої комфортної атмосфери в класі.

7. Потреба у дружбі та любові, у неформальних стосунках, почуття колективізму, прагнення бути корисними, розділяти з іншими успіхи та невдачі.

З вступом дитини до школи докорінно змінюється її об'єктивне становище у суспільстві та конкретні взаємовідносини з навколишнім середовищем. Головною діяльністю стає навчання, яке ставить перед учнем нові складові умови, пов'язані з виконанням нових обов'язків. Водночас відбувається зміни загальної спрямованості особистості дитини, а отже й значення основних мотивів діяльності.

У 6-річних дітей з'являється мотив відвідування школи. Учнів приваблюють шкільна форма, зошити, підручники, шкільне обладнання, клас. Пізніше змінюється зміст та характер мотивів, починає розвиватися інтерес до розумової діяльності. Для багатьох дітей навчання перетворюється на засіб пізнання дійсності. Виникають інтелектуальні почуття: радість від успіху в пізнанні нового, задоволення від розумового напруження тощо, які при вмілому керівництві і відповідних методах навчання стають стійкими внутрішніми мотивами навчання.

Але, як показує педагогічна практика, більше половини учнів середніх класів втрачають інтерес до знань. Причиною цьому є недостатньо сформовані навчальні мотиви у початкових класах. Педагоги поспішають дати знання будь-яким чином, не зважаючи на потреби та інтереси учнів, забуваючи відоме прислів'я:«Можна привести коня до річки, але примусити його пити не можна». Звичайно, набагато легше давати готові знання, поняття, вислови, визначення, ніж спонукати учнів до самостійності, керувати їх особистою діяльністю. На думку Д.Б. Ельконіна, навчання, яке зводиться до передачі знань від учителя до учня, не даючі дитині діяти самостійно є неефективним. Бо пізнавальний інтерес може формуватися лише в процесі діяльності. Від того, як організована і якими засобами здійснюється навчальна діяльність учнів, залежить не тільки обсяг і якість знань, умінь і навичок, але і розвиток внутрішніх мотивів навчання школярів[0].

Отже, мотивація - це співвідношення цілей, що стоять перед людиною, які вона прагне досягти, і внутрішньої активності особи, тобто її бажань, потреб, можливостей. Розрізняють зовнішню та внутрішню мотивацію. Головною діяльністю є навчання, яке ставить перед учнем нові складові умови, пов'язані з виконанням нових обов'язків. Водночас відбувається зміни загальної спрямованості особистості дитини й значення основних мотивів діяльності.

2. МЕТОДИКА МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ

1. Особливості формування позитивної мотивації навчання молодших школярів.

Досвіт вчителів початкових класів показує, що оточення, в яке потрапляє дитина з перших днів шкільного життя, шокує її [8, c.7]. Адже вже в першому класі вчорашній дошкільник ознайомиться з величезною кількістю нової для нього інформації, яку необхідно сприйняти, осмислити, засвоїти.

Одночасно дитина потрапляє в незвичні для неї обставини навчальної діяльності, що дуже відрізняються від її попередньої переважаючої форми діяльності - ігрової. Це напружений період у житті дитини, оскільки назріває протиріччя між зростаючими інтелектуальними можливостями й «дитячими» видами роботи. Адже школа ставить перед учнями ряд завдань, які не пов'язані з їхнім досвідом. Тому важливо приділяти якнайбільше уваги для формування позитивної мотивації навчання у маленьких школярів. А для цього, насам перед, не змушувати дітей до навчання, а розвивати у них пізнавальні інтереси і потреби, бажання долати труднощі навчальної родоти. Тому що від рівня сформованості мотивації навчання залежитиме психологічна комфортність дитини.

Навчання дітей, іх психологічний розвиток та виховання неможливо здійснити без мотивації школярів на певну діяльність. Мотиваційна сторона навчання є поштовхом до будь-якої діяльності людини, а значить і до будь-якого виду навчання.

Оскільки у молодих школярів внутрішня пізнавальна мотивація ще формується, і воля, так необхідна у навчанні, ще недосить розвинена, необхідно підтримувати максимальну різноманітність мотивів навчання. Треба викликати в дітей різну мотивацію: ігрову, загальну, престижну, трудову, спортивну тощо [10, c.58].

Над проблемою розвитку мотиваційної сфери молодших школярів працювала плеяда вітчизняних вчених, серед яких: М.Алексєєв, О.Скрипченко, М.Другус, Н.Зубалій, С.Дрозденко, Н.Прокоп та ін. Зокрема, розкриті структурні, змістові та динамічні характеристики мотивів учіння дітей шестирічного віку, особливості та тенденції розвитку ставлення до учіння у молодших школярів з різною успішністю, умови цілеспрямованого формування позитивної мотивації учіння.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що внутрішній світ школяра переважно визначається емоціями [20, c.33]. А значить дитина повинна відчувати позитив, радість пізнання. Найбільшою мірою це виявляється в ситуації успіху, внаслідок чого і виникає мотивація до подальшого набуття знань. А учні, мотивовані на успіх, виявляють наполегливість у досягненні мети. Тому успіх кожного учня повинен бути поміченим, хай навіть невеликий, багато менший, ніж у інших. Але обов'язково він повинен бути відзначений усіма. Про негаразди краще поговорити з дитиною наодинці.

Важливим завданням школи є розвиток творчих здібностей учнів. Творчість передбачає поєднання мотиву та мети, тобто захопленість самим предметом, самою діяльністю. Цього майже неможливо досягнути без використання ігрових елементів у навчанні. Не слід забувати, що те, що людина робить з любов'ю, вона постійно удосконалює, реалізуючи все нові задуми, народжені у процесі самої роботи. У результаті новий продукт її діяльності значно перевершує його початковий задум. У цьому випадку можна говорити про те, що мав місце розвитку діяльності з ініціативі самої особистості (фактично саморозвиток особистості), а це і є творчість.

Особливим видом роботи з формування в учнів адекватного рівня домагань і самооцінки є обмірковане заохочення їх учителем. Похвала вчителя стимулює учня лише в тому випадку, коли завдання відчувається учнем як досить важке, і в заохоченні вчителя учень «прочитує» високу оцінку своїх можливостей і здібностей. І навпаки, похвала вчителя за легке завдання може знижувати мотивацію учня, тому він буде схильний думати, що вчитель невисоко оцінює його можливості.

Для мотивації школяра більш важливою, ніж оцінка вчителя, є прихована в оцінці інформація про його можливості. Оцінка вчителя підвищує мотивацію, якщо вона стосується не здібностей учня в цілому, а тих зусиль, які учень докладає при виконанні завдання. Якщо вчитель своєю оцінкою мобілізує нові додаткові зусилля учня ( а не просто сліпо вірить у сили учня ), то це викликає зростання активності й внутрішньої мотивації.

Іншими правилом виставлення оцінки вчителем для заохочення мотивації є прийом порівняння успіхів учня не з успіхами інших учнів, а з його колишніми результатами. За цього слабкий учень буде частіше переживати почуття успіху, а сильний буде зустрічатися з необхідним відчуттям невдачі. Таким чином, похвала й оцінка вчителя тільки тоді будуть стимулювати позитивну мотивацію, коли вони будуть враховувати реальний внесок учня в роботу, психологічну вартість цієї роботи для даного школяра.

Створення сприятливого психологічно-емоційного мікроклімату - це основа, на базі якої формується і розвивається творчий процес. Сприятлива для творчої роботи, допитливість, атмосфера формується у результаті поєднання кількох факторів: достатньої мотивації діяльності на кожному з етапів уроку, варіативність у виборі завдань, використання елементів технології «Створення ситуації успіху» тощо [ 4, c.136].

Роботу з формування позитивної мотивації навчальної діяльності, на думку педагогів, слід починати з психологічного настрою на роботу, оскільки існує об'єктивна потреба у внутрішній готовності учнів сприйняти навчальну інформацію та діяти в ній. Для цього урок слід починати з психологічної установки на роботу. Для мотивації навчальної діяльності на етапах цілепокладання та проектування необхідно опиратись на суб'єктивний досвід учнів, поєднувати зміст навчального матеріалу з явищами життя, доводити необхідність засвоєння матеріалу для майбутнього. Роботу учнів на етапі виконання плану діяльність варто мотивувати шляхом використання різних форм та методів роботи. При цьому основним позитивним мотивом діяльності є включення учнів у цікаву, незвичайну діяльність [6, c.165].

Багато уваги на уроках варто приділити використанню цікавого, яскравого наочного матеріалу. Проте, на сучасному етапі розвитку суспільства значно більша роль відводиться технічним засобам унаочнення. Із досвіду роботи з дітьми можна зробити висновок, що учні ефективно сприймають матеріал і з високою продуктивністю виконують завдання в запропонованих Міністерством електронних розробок уроків.

Дієвим засобом оптимізації мислення є використання у структурі уроку різного роду творчих завдань, опора на суб'єктний досвід учня, використання проблемно-пошукових та евристичних методів роботи. Слід завжди пам'ятати людини, яка виконує роботу, що приносить радість, відчуває приливтворчих сил. Працює вона тоді швидко і успішно.

Урок в сучасній школі повинен носити творчий характер. Тому і сам витель повинен знаходитись у станні безперервного пошуку та творчого горіння, вивчати досвід передових педагогів, шукати можливі, більш ефективніші підходи пояснення нового матеріалу і повтореного вивченого.

«Учитель - майстер життя», кажуть у народі. Основне його завдання - навчити дітей жити, бути людьми на землі. Тому ідеал сучасного навчання - це не особистість з енциклопедично розвиненою пам'яттю. Це особистість з гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвинутими проблемами подальшого пізнання та самостійної дії, з комунікативними навичками та креативним підходом до вирішення питань.

Таким чином, молодший шкільний вік має великі резерви формування мотиваційної сфери учіння, які необхідно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму»при переході в середню школу. У цьому віці головний зміст мотивації полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися. Молодший шкільний вік - початок становлення мотивації учіння від якого великою мірою залежить подальша доля дитини. Перед педагогами сучасної школи стоїть важливе завдання знайти нові шляхи формування та розвитку позитивної мотивації школярів до здійснення навчальної діяльності.

2. Фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів.

Головна мета школи на сучасному етапі - створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя. Тому завданнями у початковій школі має бути підготовка дітей до систематичного та цілеспрямованого навчання у старших вікових періодах, формування позитивної мотивації навчання, збагачення морально-духовної зрілості особистості.

Зосередимо нашу увагу на системі мотивів та мотивації навчальної діяльності молодшого школяра.

Найбільш цінною є пізнавальна мотивація. Вона зумовлена бажанням учитися, інтелектуальною ініціативою дитини. Учитель має так організувати навчальний процес, щоб зацікавити дітей, викликати бажання вчитися. Навчальний матеріал повинен стимулювати мислення учнів, поставлене завдання - підштовхувати до пошуків шляхів його розв'язання. Надмірно спрощені завдання є нецікавими для учнів, а це призводить до втрати мотивації засвоєння навчального матеріалу. Дитина має радіти тому, що вона про щось дізнається. Тільки тоді можна сказати, що в неї розвивається мотивація, адекватна структурі особистості.

Мотивація досягнення успіху - бажання якісно і правильно виконати завдання, отримати потрібний результат. Вона орієнтує дитину на якість і результативність навчальних дій ( незалежно від оцінки), сприяє формуванню саморегуляції. При формуванні такого виду мотивації у пригоді стає створення учителем ситуації успіху, похвала, заохочення до діяльності [3].

Мотивація престижу найбільш характерна для дітей із завищеною самооцінкою і схильністю до лідерства. Вона спонукає школяра навчатися краще за однокласників, виділяти себе серед них, бути першим. Але постійне суперництво з однолітками, зверхнє ставлення до них заважають формуванню здорових стосунків дитини з колективом.

Мотивація уникнення невдач, як правило, виявляється в учнів, які не встигають у навчанні. Діти намагаються у будь-який спосіб уникнути негативної оцінки і тих наслідків, яких вона за собою тягне. Ця мотивація надає навчальній діяльності негативного емоційного забарвлення, викликає у дитини відчуття страху і тривоги. Щоб запобігти формуванню такої мотивації, необхідно підтримувати дітей в їхніх найменших успіхах, хвалити за виконання проміжних дій, а не оцінювати тільки кінцевий результат [3].

Саме мотивація навчання спонукає дитину до певної діяльності з метою розширення й поглиблення знань, і є основним засобом підвищення успішності навчання. Перебудова позиції вчителя в забезпеченні мотиваційного компонента уроку передбачає таку організацію навчання, щоб для всіх дітей були передумови виховання позитивних рис характеру, бажання і вмінням вчитися.

До розвитку мотивації навчання потрібно середовище, що стимулює, і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів. Тому загальні умови педагогічного стимулювання на уроках слід поєднувати із застосуванням широкого діапазону методичних прийомів, які «прямо працюють» на мотиваційний компонент уроку.

До мотиваційного компоненту уроку потрібно підбирати цікавий матеріал, який стимулює емоції та почуття учнів, використовуючи рольові, сюжетні, дидактичні ігри. Гра у навчальному процесі створює мотивацію, збуджує інтерес, розвиває комунікативні навички. Перевага гри ще в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для дитини.

Навчальні завдання уроку слід добирати з елементами новизни та непередбачуваності, що сприятиме формуванню внутрішнього інтересу підчас його виконання; стежити за тим, щоб завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності школяра; регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищувати його; надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободу; наповнювати зміст навчання цікавим, особистісно значущім матеріалом; намагатись підтримувати позитивні емоції, стимулювати інтелектуальні почуття молодших школярів.

Досвід переконує, що емоційні переживання в учнів викликає все нове, яскраве, цікаве, насичене живими образами. Той навчальний матеріал, який віднайшов емоційний відгук в учнів, викликав у них інтелектуальні почуття запам'ятовується краще і міцніше.

Для формування повноцінної мотивації, яка в свою чергу є засобом підвищення якості знань учнів, використовується робота творчими групами. Учні працюють на уроці як справжні дослідники, науковці. Мотивація навчальної діяльності проводиться у вигляді розумової розминки, ситуації вільного вибору, створення проблемної ситуації. Вирішальним фактором у розвитку мотивації навчання є використання активних методів навчання, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, надання можливості розвитку власної індивідуальності, самореалізації, залучення учнів до виконання конкретних, перетворюючих, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, моделі, практичної дії. Це метод тестування, групової роботи, дидактичної гри, метод евристичної та мотиваційної бесіди.

Виділяють наступні умови формування в учнів повноцінної мотивації :

· Використання на уроці особистісно орієнтовного цікавого матеріалу.

· Підтримка прагнення до саморозвитку і самовдосконалення.

· Формування допитливості та пізнавального інтересу.

· Збагачення мислення інтелектуальними почуттями.

· Стимулювання появи емоційного задоволення від процесу навчання.

· Формування адекватної оцінки власних можливостей.

· Використання різних способів педагогічної підготовки.

· Виховання почуття обов'язку, відповідального ставлення до навчальної роботи.

· Установлення по-справжньому гуманних стосунків з учнями, повага до особистості дитини.

· Задоволення потреби у спілкуванні з учителем і однокласниками під час навчання [3].

Отже, вирішальним фактором у розвитку мотивації навчання є використання активних методів навчання, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, надання можливості розвитку власної індивідуальності, самореалізації, залучення учнів до виконання конкретних, перетворюючих, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, моделі, практичної дії. Це метод тестування, групової роботи, дидактичної гри, метод евристичної та мотиваційної бесіди.

3. Формування мотиваційної сфери молодших школярів.

Мотивація є однією з фундаментальних проблем як вітчизняної, так і зарубіжної педагогіки. Її значущість для розробки сучасної педагогіки пов'язана з аналізом джерел активності людини, спонукальних сил її діяльності, поведінки. Відповідь на запитання, що спонукає людину до діяльності, який мотив, заради чого вона її здійснює, є основою її адекватної інтерпретації. У найзагальнішому плані мотив - це те, що визначає, стимулює, спонукає людину до здійснення якоїсь дії, включену до діяльності, що визначається цим мотивом.

Учбова діяльність через свою специфіку має об'єктивну складність, оскільки учень постійно освоює те, чого він раніше не знав, чим не володів, стикаючись при цьому, природно, з численними труднощами. Особливої гостроти ця проблема набуває у молодшому шкільному віці. Це пов'язано з тим, що молодший школяр тільки поринає в атмосферу шкільного життя, учбова діяльність висуває до нього такі вимоги, яких не було на попередніх етапах його розвитку. Тому, зустрічаючись з труднощами, не всі молодші школярі через свої особисті та інтелектуальні особливості здатні їх подолати, що і породжує різнопланові внутрішньо особисті протиріччя, які, як правило, дітьми не усвідомлюються. Правильна мотивація до навчання сприяє підвищенню рівня успішності.

Необхідно зазначити, що починаючи з 30-х років XX ст. з'являються і виділяються спеціальні концепції мотивації. Однією з перших таких концепцій стала теорія мотивації, запропонована К. Левіном [0].

Згідно концепції О. М. Леонтьєва, мотиваційна сфера людини, як і інші її психологічні особливості, має свої джерела у практичній діяльності. У самій діяльності можна виявити ті складові, які відповідають елементам мотиваційної сфери, функціонально і генетично пов'язані з ними.

Поведінці у цілому, наприклад, відповідають потреби людини. Таким чином, між структурою діяльності і будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму, тобто взаємної відповідності [12].

Досліджуючи відношення школярів до навчання, Л. І. Божович встановила, що одним з найважливіших моментів, що розкривають психічну сутність цього, є та сукупність мотивів, яка визначає учбову діяльність школярів. Нею зроблено висновок про те, що проблема формування стійкості особистості є, передусім, проблемою становлення соціальних за своїм походженням і моральних за змістом мотивів поведінки. У дослідженнях, проведених під керівництвом Л. І. Божович, встановлено, що у дітей до 6 років виникає тяга до школи, бажання вчитися.

Необхідно прагнути, щоб бажання вчитися стало основним мотивом, а вступ до школи виступав як умова реалізації першого. Дітей приваблює навчання як серйозна діяльність, яка приводить до певного результату. Батькам необхідно якомога більше уваги приділяти формуванню мотиваційної сфери, як шляху готовності до школи, розвитку пізнавальної потреби [4].

С. Л. Рубінштейн виділяє важливі складові мотивації діяльності, а саме: очікування успіху та передбачення перспективи. Він вважає, що оскільки мотивування пов'язано з предметом діяльності, то мотивацію людини необхідно розглядати залежно від виду самої діяльності [17].

У теорії мотивації А. Маслоу відзначається прагнення індивіда до безперервного розвитку як провідний мотив. Мотиви визначаються потребами, які мають декілька рівнів: від біологічних потреб до потреб самоактуалізації. Поведінка залежить від потреб і здібностей, і визначається внутрішніми і зовнішніми мотивами [14].

Таким чином, серед зарубіжних і вітчизняних психологів існує декілька тлумачень сутності мотивів, їх усвідомленості, їх місця у структурі особистості.

Експериментальна робота по дослідженню особливостей мотивації молодших школярів проводилась в загальноосвітній школі №12 міста Ковель Волинської області. Експериментальним став 2 клас у складі 29 осіб.

Для дослідження проводились такі методики:

Методика «Направленість на одержання знань», (розроблена Є. П. Ільїним та Н. А. Кудряковою) спрямована на виявлення у молодших школярів направленості на здобуття знань. Ця методика проводилася з дітьми у формі тестування. У зміст питань анкетування входили критерії спрямованості на отримання знань та мотивації до навчання.

Отже, після анкетування учні розподілилися за трьома рівнями, відносно направленості на одержання знань.

Таблиця 1. Розподіл учнів за рівнями мотивації на одержання знань

Рівень мотивації	Кількість учнів	Відсоток учнів,%
Високий	17	59
Середній	12	41
Низький	0	0

З цього можна зробити висновок, що більша половина учнів (59%) з високим рівнем мотивації і учбової активності. Учні добросовісно виконують доручення і вказівки вчителя. Вчитель є для них авторитетом. Менша частина учнів (41%) мають середній рівень мотивації до навчання. До школи ходять з мотивацією не на учбову діяльність.

Методика «Вивчення відношення до навчання», (розроблена Г. Н. Казанцевою) призначена для якісного аналізу мотивів навчання. Учням було задано питання: «Чому ти, взагалі, навчаєшся?», і було запропоновано 15 тверджень. Учень мав обрати твердження, які найбільш правдиво відповідають його відповіді на питання (наприклад, «це мій борг»; «хочу бути грамотним»; «хочу бути корисним громадянином»). Залежно від того, які твердження учень обрав, визначалась мотивація до навчання: зовнішня мотивація до навчання або внутрішня мотивація до навчання.

Рис. 1. Розподіл учнів за типами тверджень

З діаграми видно, що твердження 2 і 7 учні обирали найчастіше, а твердження 9 та 14 обирали найменше. Також проаналізувавши дані

діаграми, ми дійшли до висновку, що в учнів переважає зовнішня мотивація до навчання - основана на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції.

Ми можемо зробити висновок, що у класі навчається більша кількість дітей з високою мотивацією навчальної діяльності - високий пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі шкільні вимоги, що пред'являються, чітко слідують усім вказівкам учителя, добросовісні і відповідальні, сильно переживають, якщо отримують незадовільні оцінки; переважає направленість на отримання оцінок, а не знань; більш виражена зовнішня мотивація до навчання - заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції. Загалом можна зробити висновок, що діти до школи ходять охоче, прагнуть учитися, проте не прагнуть отримувати знання, роблять акцент на гарних оцінках і схваленні вчителем їх.

Методика «Визначення мотивів навчання», (розробка М. Р. Гінзбурга) призначена для виявлення найбільш характерних мотивів навчання молодших школярів. У методиці представлено такі мотиви: зовнішній, навчальний, ігровий, позиційний, соціальний, спрямованість на оцінку.

Розрізняють внутрішні або пізнавальні мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні або соціальні, котрі виявляються у бажанні займатися суспільно значущою

діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Сформованість пізнавального мотиву у дитини - це внутрішня позитивна спрямованість дитини на школу як на власне навчальний заклад найважливіша передумова благополучного входження її у навчальну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення у навчальний процес.

Обстеження проводилось строго індивідуально. В основу методики покладено принцип «персоніфікації» мотивів. Дитині зачитується оповідання, у якому кожний з мотивів сприймається як особистісна позиція одного з персонажів оповідання.

Після прочитання кожного абзацу (оповідання) перед дитиною викладається схематичний, відповідний до змісту малюнок, що слугує зовнішньою опорою для запам'ятовування. Малюнки повинні бути на окремих картках з картону (10x10 см). На зворотній стороні карток повинен бути зазначено номер абзацу з вказівкою відповідного мотиву: № 1 - зовнішній; № 2 - навчальний; № 3 - ігровий; № 4 - позиційний; № 5 - соціальний; № 6 - мотив оцінки.

Після прочитання оповідань педагог задає дитині запитання. Залежно від відповідей дитини визначається найбільш характерний для навчання мотив. Аналіз та інтерпретацію даних, отриманих за допомогою цієї методики, можна проводити за такими параметрами:

1) виявлені мотиви навчання («зовнішні», «навчальні», «ігрові», «позиційні», «соціальні», «оцінки»);

2) обґрунтованість вибору (аналіз відповідей дитини на запитання «Чому?»);

3) аналіз «відкидань» (відповіді на четверте питання). Найчастіше виявляються наступні комбінації мотивів:

- стійке домінування «навчального» мотиву (всі три вибори);

- стійке домінування «соціального» мотиву (всі три вибори);

- стійке домінування мотиву-оцінки (всі три вибори);

- сполучення «соціального» і «навчального» мотивів;

- сполучення «соціального» і «навчального» мотивів або того й іншого мотиву з мотивом-оцінкою;

- сполучення, що включають «позиційний» мотив (є присутнім хоча б в одному виборі).

Результати тестування молодших школярів представлено на рис. 2.

Рис. 2. Домінування мотивів у молодших школярів

З гістограми видно, що молодші школярі найчастіше обирають мотив оцінки - 42 %. Такі учні вчаться для того, щоб отримувати оцінку і тим самим задовольняти свої зовнішньо за мотивовані потреби. Зовнішніми мотивами можуть виступати батьки, вчителі, однолітки, небажання гірше виглядати на фоні інших учнів, з точки зору оцінок.

Друге місце за рейтингом зайняв навчальний мотив, він набрав 22% виборів дітей. Характеризує направленість на здобуття знань. Такі учні за мотивовані на учбову діяльність. Для таких школярів важливіше знання, вміння, накопичення досвіду, зацікавленість у навчанні. Низький процент виборів може свідчити про недостатню сформованість в учнів початкових класів потреби у пізнанні нового, розширенні здобутих знань.

Третє місце у позиційного мотиву, який пов'язаний з прагненням зайняти нове становище у стосунках з оточуючими - 16 % всіх досліджуваних.

Мало виражений соціальний мотив, заснований на розумінні суспільної необхідності навчання - лише 4 % вказали на нього.

Справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю учня, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів. Якщо ж пізнавальна активність несформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня. З отриманих даних робимо такі висновки, що молодших школярів переважає мотив на оцінку - 42 %, що свідчить про те, що більшість дітей

цікавляться оцінкою більше, ніж власне навчанням, тобто отриманням знань. Такі учні вчаться для того, щоб отримувати оцінку і тим самим задовольняти свої зовнішньо за мотивовані потреби. Також присутній навчальний мотив до шкільного життя у 22% дітей молодшого шкільного віку, що свідчить про начальний рівень формування навчальної орієнтації. На третьому місці знаходиться позиційний мотив - 16 % дітей. Ці досліджувані характеризуються прагненням ходити і навчатися у школі для того, щоб зайняти нову позицію у стосунках з оточуючими. Зовнішній мотив, дія якого обумовлена відчуттям боргу, обов'язку перед батьками виявився у 12 % школярів.

Результати емпіричного дослідження дозволяють зробити висновок про те, що сформованість мотивації учбової діяльності молодших школярів знаходиться на недостатньо розвиненому рівні, а це, у свою чергу, ускладнює розвиток позитивної навчальної орієнтації.

У класі вчиться більша кількість дітей з високою мотивацією навчальної діяльності: високий пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі шкільні вимоги, що пред'являються, чітко слідують усім вказівкам учителя, добросовісні і відповідальні, сильно переживають, якщо отримують незадовільні оцінки.

Також переважає направленість на отримання оцінок, а не знань; більш виражена зовнішня мотивація до навчання, заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції. Такий рівень мотивації навчання може призвести до значних труднощів у навчанні, відносинах з учителями та оточуючими.

Підводячи підсумок, можемо сказати, що формування мотивів навчання і позитивного відношення до школи є однією з найважливіших задач педагогічного колективу і сім'ї у підготовці дітей до школи. Як зауважила Л. І. Божович, найбільш значущим для успішності у навчанні є розвиток мотиваційної сфери дитини, яку потрібно формувати й удосконалювати спільними зусиллями з батьками, педагогами та вихователями [4].