Формування толерантності вчителя загальноосвітньої школи

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Автореферат

АНДРЄЄВ Микола Васильович

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Українській інженерно-педагогічній академії, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Науково-дослідний інститут педагогіки і психології ім. В.О. Сухомлинського Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, директор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Сущенко Андрій Віталійович, Класичний приватний університет, завідувач кафедри управління навчальними закладами і педагогіки вищої школи (м. Запоріжжя) кандидат педагогічних наук Карпова Лариса Георгіївна, Обласна спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів «Обдарованість» Харківської обласної ради, директор.

Захист відбудеться «23» грудня 2009 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера 2, ауд. 215В.

Автореферат розісланий «21» листопада 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А. Штефан.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Проблемне поле сучасної вітчизняної педагогіки визначається принциповими змінами, що відбулися в українському суспільстві. У дослідженнях у якості провідного підходу розглядається гуманістична парадигма, що представляє людину як унікальну цілісну особистість, яка розвивається в процесі активної самореалізації свого творчого потенціалу в системі взаємодії з іншими людьми. Толерантність як здатність до такої взаємодії має особливе значення, тому що вона є соціально-культурною необхідністю, ціннісною установкою, що дозволяє існувати суспільству. Навчаючись у загальноосвітній школі, особистість формує і розвиває систему своїх уявлень про толерантність, що відповідає цінностям і нормам поведінки в суспільстві. При цьому шкільний учитель, який організує засвоєння знань учнями, додає їм особистісного сенсу, усвідомлено й неусвідомлено впливаючи на динаміку розвитку і толерантності учня.

Проблема формування толерантності вчителя в процесі демократизації та гуманізації школи набуває особливої актуальності, оскільки підняти навчально-виховний процес на якісно новий рівень неможливо без високого рівня професійної готовності тих, хто безпосередньо запроваджує в життя соціальне замовлення суспільства. Проте самі педагоги, за результатами їхніх опитувань, на жаль, часто виявляють стосовно учня амбітність, настороженість у спілкуванні, роздратування, підвищену чутливість, різкі емоційні вибухи (обурення, ненависть), тактику залякування, що дискримінують поведінку вчителя, руйнують взаємовідносини між учителем і учнем, відбувається відчуження школяра від навчального процесу, педагог втрачає контроль над ним.

Тому й виникає нагальна потреба не лише у підвищенні рівня толерантності вчителя, але й у її розвитку, що можна забезпечувати у процесі професійної діяльності.

Аналіз наукових досліджень свідчить про те, що існують передумови, які дозволяють реалізувати теоретичне осмислення педагогічного аспекту формування толерантності вчителя в процесі неперервної професійної освіти.

Розкрито філософську природу толерантності в онтологічному і культурологічному аспектах як зарубіжними (І.Кант, Дж.Локк, А.Камю, Ж.П.Сартр, М.Хайдеггер), так і вітчизняними (М.Бахтін, М.Бердяєв, В.Соловйов) філософами. Авторами розглянуто соціокультурні основи толерантності (Р.Валітова, П.Кінг, Л.Лекторський). Психологами розроблено основи толерантності (А.Асмолов, С.Братченко, Г.Кожухарь), вченими виявлено аспекти педагогіки толерантності (Є.Галицьких, В.Гуров, О.Клепцова), розглядаються особливості взаємодії суб`єктів у сучасному освітньому процесі (В.Беліков, Е.Короткова, Н.Родіонова, Т.Сущенко).

Проте толерантність учителя загальноосвітньої школи як компонент змісту педагогічної освіти і можливості її формування вивчені недостатньо. Низка питань вимагає вирішення суперечностей, які мають місце в освітній практиці, а саме: між вимогами суспільства до розвитку педагогічного професіоналізму і толерантності вчителя як його складової та недостатнім рівнем сформованості толерантності вчителів як впливової професійної групи; між визнанням значущості толерантності вчителя та недостатньою розробленістю науково-методичного забезпечення процесу її формування.

Отже, актуальність проблеми, її недостатня розробленість, а також об`єктивна потреба вирішення означених суперечностей зумовили вибір теми дослідження «Формування толерантності вчителя загальноосвітньої школи».

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертація виконана згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки та методики професійного навчання Української інженерно-педагогічної академії «Теоретичні та методичні основи педагогічної складової інженерно-педагогічної освіти» (протокол № 16 від 16.06.2004р.). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Української інженерно-педагогічної академії (протокол № 8 від 31.01.2006р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 25 від 23.01.2007р.).

Мета дослідження - виявити ефективність впливу теоретично обґрунтованої і експериментально реалізованої системи роботи загальноосвітньої школи щодо формування толерантності вчителя на його готовність до гуманістичної взаємодії з суб`єктами педагогічного процесу.

Відповідно до мети сформульовано завдання дослідження:

· на основі аналізу психолого-педагогічної літератури уточнити сутність поняття «толерантність учителя загальноосвітньої школи»;

· теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність системи роботи загальноосвітньої школи щодо формування толерантності вчителя;

· уточнити критерії і показники рівнів сформованості толерантності вчителя;

· виявити педагогічні умови та чинники, що забезпечують ефективність реалізації форм і методів роботи.

Об`єкт дослідження - педагогічний процес загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - система роботи загальноосвітньої школи щодо формування толерантності вчителя.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні про те, що ефективність процесу формування толерантності вчителя значно підвищиться, якщо теоретично обґрунтувати й реалізувати в межах загальноосвітньої школи систему роботи, основні напрями реалізації якої передбачають багатовекторну взаємодію вчителя із суб`єктами педагогічного процесу: учнями, учителями, батьками учнів, адміністрацією і психологом, а також здійснення самоосвіти, самовиховання, що забезпечує координацію роботи, сприяє мотивації діяльності, розвитку компонентів толерантності, вдосконаленню умінь і якостей та корекції результатів; забезпечує формування таких якостей, як терпимість, доброзичливість, гуманність, відповідальність, стриманість, витримка, а також умінь, необхідних для розвитку толерантності, організації ефективного спілкування з іншими суб`єктами.

Методологічною основою дослідження є філософська концепція про сутність людського життя як процес неперервного самовдосконалення (А.Ухтомський); концепція про системний підхід до наукового пізнання соціальних процесів (П.Анохін, В.Афанасьєв, Е.Юдін тощо); концепція особистісно-діяльнісного (В.Давидов, Л.Занков, О.Леонтьєв) і гуманістичного (Ш.Амонашвілі, М.Бахтін, Н.Бердяєв, А.Маслоу, К.Роджерс, В.Сухомлинський, М.Хайдегер) підходів до навчання і виховання.

Теоретичний фундамент дослідження складають праці з питань педагогічної антропології (Б.Ананьєв, С.Гессен, Я.А.Коменський, С.Рубінштейн, В.Слободчиков, Л.Толстой, К.Ушинський, Е.Фромм); психології толерантності (А.Асмолов, С.Бондирєва, С.Братченко); педагогіки толерантності (Є.Галицьких, В.Гуров, О.Клепцова, Л.Мітіна); творчого потенціалу вчителя (В.Андрєєв, В.Загвязинський, В.Краєвський, В.Кан-Калік, М.Лазарєв, Н.Нікандров, С.Сисоєва, В.Сластьонін та інші); педагогічного спілкування (Г.Батіщев, А.Бодальов, О.Леонтьєв, А.Мудрик); педагогічної рефлексії як універсального інструменту професійного розвитку (Л.Виготський, Л.Мітіна, Ф.Міхайлов, С.Рубінштейн); професійної підготовки вчителів (А.Алексюк, С.Барбіна, В.Бондар, В.Буряк, В.Гриньова, В.Євдокимов, С.Золотухіна, О.Іонова, Л.Карпова, Н.Кічук, О.Коваленко, О.Кузнецова, В.Лозова, О.Микитюк, О.Пєхота, М.Подберезський, О.Попова, І.Прокопенко, А.Сущенко, Г.Троцко, В.Шпак та інші); проблем управління освітою (Ю.Васильєв, Г.Єльнікова, Ю.Конаржевський, В.Караковський, В.Кричевський, А.Орлов, В.Пікельна, М.Поташник, П.Худоминський, Т.Шамова, Р.Шакуров та інші); керівництва самоосвітою педагогічних кадрів загальноосвітніх шкіл (С.Вершловський, Ю.Кулюткін, Н.Костилєва, Г.Сухобська та інші).

Відповідно до визначених завдань і для перевірки гіпотези було використано різні методи дослідження, зокрема: теоретичні: аналіз наукової та навчально-методичної літератури для порівняння та зіставлення різних поглядів на обрану проблему, розгляду теоретичних питань з метою визначення основних понять; емпіричні: спостереження, анкетування, бесіди, методи експертних оцінок, тестування, педагогічне прогнозування, вивчення шкільної документації, педагогічний експеримент для виявлення результативності експериментальної роботи; статистичні: кількісний і якісний аналіз здійснювався з використанням методів математичної статистики.

Експериментальна база дослідження. Експериментальна робота виконувалась у загальноосвітніх школах № 53, 131, гімназіях № 6, 47, 116, ліцеях № 89, 133 м. Харкова, Дворічанській загальноосвітній школі 1-3 ст. і ліцеї-інтернаті Дворічанського району Харківської області.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

· вперше обґрунтовано систему роботи загальноосвітньої школи щодо формування толерантності вчителя та схарактеризовано напрями її реалізації багатовекторну взаємодію вчителя із суб`єктами педагогічного процесу: учнями, учителями, батьками учнів, адміністрацією і психологом, а також у процесі здійснення самоосвіти і самовиховання; виявлено педагогічні умови, за яких зазначені форми й методи мали оптимальний результат (створення позитивного емоційно-психологічного мікроклімату, що залежить від узгодженості взаємодій, ситуацій успіху, конструктивного вирішення конфліктних ситуацій; встановлення партнерських взаємовідносин та атмосфери довіри між усіма суб`єктами педагогічного процесу); виявлено чинники сприятливого толерантного середовища, які впливають на результати взаємодії суб`єктів педагогічного процесу: позитивні (максимальна реалізація можливостей і здібностей з метою розвитку толерантності; забезпечення компетентності суб`єктів педагогічного процесу; упровадження інновацій у педагогічний процес; результативність діяльності; ефективний спосіб управління; піклування про суб`єктів педагогічного процесу) та негативні (перевантаження фізичні, психічні, професійні; втома; відсутність взаєморозуміння між учителем, учнями й батьками; низький культурний та освітній рівень суб`єктів педагогічного процесу; авторитарний стиль управління; конфліктні ситуації);

· уточнено сутність поняття «толерантність вчителя загальноосвітньої школи» як засновану на ціннісних і гуманістичних орієнтаціях його професійну здатність зрозуміти, визнати й прийняти суб`єктів педагогічного процесу - учнів, учителів, адміністрацію школи, батьків учнів - такими, якими вони є, - носіями інших цінностей, логіки мислення, форм поведінки, суб`єктного досвіду, встановлювати відносини співробітництва в процесі взаємодії із суб`єктами, аналізувати й критично оцінювати суб`єктний досвід і поведінку.; виявлено її структурні компоненти (когнітивно-ціннісний, перцептивно-емоційний, рефклексивно-поведінковий); уточнено критерії (когнітивно-ціннісний, перцептивний, рефлексивно-поведінковий) та показники рівнів (високий, достатній, адаптивний) сформованості толерантності вчителя;

· подальшого розвитку набули форми і методи формування толерантності в процесі діяльності загальноосвітньої школи.

Практична значущість отриманих результатів дослідження полягає в тому, що експериментально перевірено систему роботи загальноосвітньої школи щодо формування толерантності вчителя, розроблено науково-методичне забезпечення її функціонування.

Матеріали дослідження впроваджено в навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл № 131 (довідка № 37 від 10.04.2006р.), 53 (довідка № 98 від 26.05.2008р.) м. Харкова, гімназій № 6 (довідка № 120 від 12.04.2007р.), 47 (довідка № 109 від 26.04.2007р.), 116 (довідка № 174 від 12.04.2007р.) м. Харкова, ліцею № 89 (довідка № 112 від 1.06.2006р.) м. Харкова, Харківського ліцею мистецтв № 133 (довідка № 165 від 12.04.2007р.), Дворічанської загальноосвітньої школи 1-3ст. (довідка № 151 від 17.12.2008р.), Дворічанського ліцею-інтернату (довідка № 265 від 17.12.2008р.) Харківської області.

Теоретичні положення та практичні напрацювання, викладені в дисертації, доцільно використовувати студентам під час написання дипломних і курсових робіт, а також у процесі післядипломної освіти вчителів і керівників шкіл. Основні висновки дослідження впроваджено у практичну діяльність учителів, а також включено до курсу лекцій з психолого-педагогічних дисциплін для студентів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Української інженерно-педагогічної академії.

Вірогідність та обґрунтованість основних положень і результатів дослідження забезпечено методологічною і теоретичною обґрунтованістю його вихідних позицій, застосуванням комплексу методів, адекватних об`єкту, предмету, меті, завданням дослідження, узагальненням результатів експериментальної роботи, яка проводилася протягом семи років, можливістю відтворення експерименту, обробкою даних методами математичної статистики.

Апробація результатів дослідження здійснювалася через публікацію матеріалів дисертації. Основні положення, висновки і результати доповідалися на засіданнях кафедри педагогіки та методики професійного навчання Української інженерно-педагогічної академії, а також у виступах на науково-практичних конференціях “Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів” (Харків, 2002), “Пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти” (Одеса, 2002), “Цільове управління підвищенням професійної компетентності педагога” (Симферополь, 2003), а також у виступах на обласних, міських та районних конференціях працівників освіти м. Харкова та Харківської області.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у 14 одноосібних публікаціях, із них 9 - у провідних наукових фахових виданнях, 2 - інших наукових виданнях, 3 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура й обсяг дисертації зумовлені логікою наукового пошуку. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (298 найменувань), 8 таблиць, 4 рисунків. Загальний осяг роботи - 217 сторінок (168 - основний текст).

толерантність вчитель адміністрація педагогічний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості; визначено мету, завдання, об`єкт, предмет, гіпотезу, методологічні й теоретичні засади, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів наукового пошуку; доведено вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Формування толерантності вчителя загальноосвітньої школи як наукова проблема» - на основі аналізу наукової літератури уточнено сутність поняття «толерантність учителя загальноосвітньої школи», обґрунтовано систему роботи школи щодо формування толерантності вчителя.

У дисертації визначено, що поняття «толерантність» має безліч значень, які обумовлені міждисциплінарним характером і значущістю явища, що використовується в різних галузях знань: філософії, політиці, етиці, медицині, психології, педагогіці. Толерантність є складним, багатоаспектним і багатокомпонентним феноменом, що виявляється в різноманітності форм і видів, просякає всі сфери соціального та індивідуального життя людини, є важливим виміром будь-якого процесу і стану.

Філософський аналіз поняття толерантності (Р.Валітова, П.Кінг, В.Лекторський) визначає її як особливий принцип існування того світу, що людина будує на основі розуміння й прийняття множинності й різноманіття буття й визнання неминучості співіснування розходжень, чужа позиція поважається або змінюється власна. Толерантність як соціальний фактор спрямовує міжособистісні відносини в суспільстві до співробітництва, що пов'язує індивідів між собою, характеризується установкою на доброзичливе сприйняття «іншого», бажанням не лише зрозуміти, але й, наскільки можливо, прийняти традиції, культуру, переконання, вірування, інтереси, цінності цього «іншого». Таке розуміння толерантності обумовлене фасилітаційним підходом, при якому основна увага приділяється пошуку адекватної психолого-педагогічної тактики розвитку толерантності на створення найбільш сприятливих умов для вироблення кожним власної, самостійної й незалежної позиції, для природного, рефлексивного й індивідуального становлення толерантності. У психології толерантність розуміється як стійкість до конфліктів, готовність до діалогу з людиною, що викликає негативну реакцію, визначає здатність індивіда у проблемних і кризових ситуаціях активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем з метою відновлення своєї нервово-психічної рівноваги, успішної адаптації, недопущення конфронтації й розвитку позитивних взаємин із собою й з навколишнім світом (А.Асмолов, С.Братченко, Н.Тарабріна).

Толерантність як якість, що характеризує ставлення до іншої людини як до рівноцінної особистості, виражається у свідомому придушенні почуття неприйняття, викликаного всім тим, що знаменує в іншому інше. Вона виявляється в гуманності, рефлексивності, волі, відповідальності тощо.

Істотними рисами толерантності є те, що вона активна стосовно подій і людей; передбачає компроміс, розумну поступливість, постійну готовність до діалогу; передбачає рівність взаємодіючих сторін; визнає чужу думку, унікальність і цінність іншої людини.

У педагогічних дослідженнях підходи до толерантності часто інтегруються, зокрема при розгляді її в контексті діалогу (Е.Галицьких), формування в поліетнічному середовищі (Б.Вульфов, В.Галяпіна, В.Гуров, В.Ігнатовіч). С.Бондирєва описує толерантність як здатність індивіда без заперечень і протидії сприймати відмінні від його власних думки, спосіб життя, характер поведінки тощо. І.Пчелінцева розглядає її як готовність суб`єкта до усвідомлених особистісних дій, спрямованих на вибудовування відносин з представниками іншого соціального, морального, культурного середовища на конструктивній основі, на розширення власного досвіду шляхом залучення до інших поглядів, культур, самого себе. Авторами також виділяються різні види і типи толерантності: міжособистісна (С.Братченко), фрустраційна (А.Асмолов), соціокультурна (Д.Зінов`єв), комунікативна (В.Бойко).

Отже, толерантність можна розглядати як людську цінність, принцип і норму існування, світогляд, готовність до взаємодії, особистісну якість і здібність, фактор соціалізації особистості, позицію (індивіда, групи) до тих соціальних реалій, які оцінюються позитивно як припустимі, незважаючи на їх «інакшість» і відношення, це орієнтир поведінки, спрямованої на конструктивну взаємодію із цим «іншим» у різноманітних ситуаціях, що представлено на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Поняття «толерантність»

У проведеному дослідженні толерантність учителя загальноосвітньої школи розглядаємо як засновану на ціннісних і гуманістичних орієнтаціях його професійну здатність зрозуміти, визнати й прийняти суб`єктів педагогічного процесу - учнів, учителів, адміністрацію школи, батьків учнів такими, якими вони є, - носіями інших цінностей, логіки мислення, форм поведінки, суб`єктного досвіду, встановлювати відносини співробітництва в процесі взаємодії із суб`єктами, аналізувати й критично оцінювати суб`єктний досвід і поведінку. Розуміння є здатністю дивитися на світ очима іншого суб`єкта; визнання - здатність бачити в ньому носія інших цінностей, поглядів, образу життя, усвідомлення його права бути інакшим; прийняття - позитивне ставлення до нього як іншого.

У структурі толерантності автори (Е.Клепцова, П.Комогоров, В.Крисько, І.Крутова, Н.Лебедєва, В.Петренко, І.Пчелінцева, Г.Солдатова, П.Степанов, Т.Стефаненко, В.Чернявська) виділяють мотиваційно-ціннісний, когнітивний, емоційно-вольовий, поведінковий, або діяльнісний, компоненти. Вважаємо, що структура толерантності включає такі компоненти: когнітивно-ціннісний, перецептивно-емоційний, рефлексивно-поведінковий.

Зміст когнітивно-ціннісного компоненту визначається специфікою толерантності і зумовлює усвідомлення та прийняття вчителем особистості як цінності, сприяє засвоєнню інформації про цінності толерантності (знання про ненасилля, права людини, межі толерантності). Рівень сформованості когнітивного компоненту передбачає виявлення повноти, системності знань.

Перцептивно-емоційний компонент характеризується особливостями сприйняття суб`єктами один одного, їхнім взаємним пізнанням як основою взаєморозуміння, розуміння вчителем переживань, стану і установок суб`єктів педагогічного процесу, емоційне сприйняття інших суб`єктів, власних переживань, станів, змін в емоційному світі особистості. Критеріями компоненту є уявлюване перенесення себе на місце іншого, співпереживання, співчуття, прийняття протилежної позиції учня, визнання права на індивідуальність, стримування негативних емоцій, прагнення до переживання позитивних емоцій, емоційно-позитивне ставлення до людей.

Основою рефлексивно-поведінкового компоненту є дія на основі толерантності, тобто рефлексія, регуляція і корекція суб`єктом власної дії і поведінки, що виражається у незаподіянні шкоди собі та іншим людям, поліпшенні психічного стану, можливості вийти зі складного положення. Виділяємо такі критерії компоненту: аналіз причин і мотивів вчинку, судження про особливості ситуації, усвідомлення неправомірності примусової дії, прагнення до узгодженості позицій, збереження спокою і доброзичливості до протилежної сторони навіть за умов критичного ставлення, вибір толерантних форм поведінки в реальній діяльності.

Всі компоненти толерантності як професійної якості вчителя тісно пов`язані між собою, хоча мають певну незалежність і автономність.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Система роботи загальноосвітньої школи щодо формування толерантності вчителя

Процес формування толерантності вчителя є складним і довготривалим, що забезпечує його готовність до гуманістичної взаємодії із суб`єктами педагогічного процесу (див. рис. 2). Вважаємо, що ефективність цього процесу забезпечується створенням системи роботи, основними напрямами функціонування якої є:

· взаємодія вчителя з учнями як у ході уроків, так і позакласних заходів, що є індикатором сформованості його толерантності, адже він не лише повідомляє учню знання, але також вкладає в поняття, що засвоюються, свої особистісні сенси, свою індивідуальність. У цих умовах педагог наочно демонструє засвоєні ним соціальні норми, цінності і моделі поведінки. Таким чином, учитель є особистістю, що змінює своїм існуванням інших. Взаємодія має особливості, зумовлені віком учнів. Молодші школярі особливо потребують толерантного ставлення до себе, своєї поведінки, поведінки інших людей. Їм необхідно розкривати позитивні приклади взаємодії суб`єктів. Підлітковий вік є найбільш сензитивним до формування толерантності, оскільки підлітки виявляють найбільший інтерес до інших людей, їхніх поглядів, ціннісних орієнтацій, поведінки, висловлюють власну думку з різних проблем, відбувається становлення життєвої позиції, підвищений інтерес до себе, внутрішнього світу, рефлексії тощо. Одночасно мають місце конфлікти і агресивні дії, які не одразу зрозумілі, бо нелогічні: вони або грубі й цинічні, або чуйні, коректні в спілкуванні з іншими. Старшокласник вимагає рівності позицій, конструктивного вирішення проблем, виявляє максималізм у поведінці тощо. Учні потребують розуміння, поваги з боку дорослих, зокрема, вчителів. Школа має культивувати цінності свободи і толерантності; дорослі, «зустрічаючись» з дітьми, розуміють цілі діяльності, а діти самостійно, вільно і відповідально обирають співробітництво з дорослими як режим їхньої сумісної життєдіяльності (Д.Григор`єв).

Саме вчитель має допомагати учневі відчувати рівний з дорослим статус, свою незалежність, самостійність і підтримувати у висловлюванні власної думки з різних проблем, пропонувати шляхи їх вирішення, здійснювати відповідальні вчинки.

У процесі взаємодії з учнями відбувається становлення компонентів толерантності вчителя, що дає можливість розвивати в учнів уміння вести діалог, критично мислити, аналізувати свою й чужі точки зору, а це, у свою чергу, дозволяє школярам навчитися оцінювати обґрунтованість і достовірність суджень, домовлятися й знаходити компромісні рішення, бути активними учасниками різних подій; розуміти й приймати інших такими, якими вони є;

· взаємодія вчителя з іншими вчителями є підґрунтям формування толерантності вчителя, оскільки дає можливість оцінити рівні розвитку її компонентів, виявляти і в разі необхідності скоригувати їх безпосередньо при спілкуванні тощо;

· взаємодія вчителя з батьками сприяє становленню компонентів толерантності, оскільки вимагає їх виявлення в процесі надання допомоги й порад батькам стосовно безконфліктного спілкування з дітьми, виявлення ціннісних установок родини тощо;

· взаємодія вчителя з адміністрацією, що передбачає створення умов для творчого розвитку, ненав`язливу корекцію його діяльності на основі розуміння, підтримки, надання свободи, виявлення ініціативи і відповідальності;

· взаємодія вчителя з психологом передбачає наявність єдиної мети (очікуваного результату) - вивчення особистості учня, його підтримку й сприяння розвитку; розподіл процесу співпраці (обмін інформацією й діями, а також взаємною перцепцією); діагностику й корекцію необхідних для розвитку толерантності умінь і якостей;

· процес самоосвіти і самовиховання передбачає рефлексію й корекцію власної діяльності щодо формування толерантності.

Ця система ґрунтується на принципах гуманізму та ідеях етичної педагогіки, зокрема, природовідповідності й унікальності особистості, мотиваційної успішності, культуровідповідності, емоційної насиченості, екологічності й емпатійності взаємовідносин тощо.

Показниками роботи системи є позитивне ставлення всіх суб`єктів до проблеми, включеність їх у сумісну діяльність щодо її вирішення; гармонійність взаємин, дій і поведінки усіх суб`єктів педагогічного процесу; терпимість, доброзичливість, довіра і висока вимогливість один до одного; поінформованість суб`єктів педагогічного процесу про цілі і стан справ; позитивне ставлення суб`єктів до оцінки результатів діяльності щодо формування толерантності; демократичний стиль управління; стан емоційної задоволеності як результату сумісної діяльності. Тим самим у процес формування толерантності включені всі суб`єкти педагогічного процесу, які чітко розуміють, що ефективність його функціонування залежить від кожного, постійного самовдосконалення; від кожного залежить рівень сформованості толерантності, сприятливий стан колективу загалом (вчительського, учнівського) та батьківського колективу зокрема.

Організація взаємодії суб`єктів педагогічного процесу на основі толерантності забезпечує взаєморозуміння, довіру, розвиток гармонійних взаємин між усіма суб`єктами педагогічного процесу, тобто вміння погоджувати своє життя з іншими на підставі довіри й обопільної відповідальності.

У другому розділі - «Експериментальна робота з формування толерантності вчителя загальноосвітньої школи» - розкриваються загальні питання організації й проведення експериментальної роботи, а також аналізуються результати педагогічного експерименту.

Дані пілотажного дослідження дозволили виявити рівень сформованості толерантності вчителя загальноосвітньої школи. Було опитано 625 учителів м. Харкова і 50 вчителів Дворічанського району Харківської області та 2139 учнів шкіл м. Харкова і 620 учнів Дворічанського району Харківської області. Результати опитування засвідчили, що проблемі толерантності приділяється недостатньо уваги, що позначається на ефективності взаємодії суб`єктів педагогічного процесу. Так, з-поміж позитивних якостей учителя 12,8% вчителів виділили доброзичливість і компетентність, 14% - любов до дітей, 13% - справедливість, але лише 0,7% вважають за потрібне приймати дитину такою, якою вона є. А от 39,6% учнів позитивною якістю вчителя вважають доброзичливість, 32,1% - доброту; 22,3% - розуміння дитини; 10,9 - бажання допомогти.

До негативних якостей 13,8% вчителів віднесли байдужість, 11,6% - некомпетентність, 10,9% - грубість, 8,7% - жорстокість, 0,7% неповагу до дітей. Учні виділили дещо інші якості: 17,1% - байдужість, 12,9% - злість і крик на дітей; 8,7% - нерозуміння учня; 7,3% - жорстокість, роздратованість, агресивність, ненависть, нервовість, нетерпимість, неповагу.

На питання «Якщо в класі є учні, які Вам неприємні, який шлях роботи з ними Ви оберете?», вчителі відповіли так: 34,2% - необхідно сприймати їх такими, якими вони є; 32,6% - необхідно їх примусити відповідати загальним вимогам; 28,9% - необхідно намагатися їх змінити. Лише 13,2% респондентів уважають за важливу проблему небажання вчителів знаходити спільну мову з учнями. На питання «Дефіцит яких якостей спостерігається сьогодні у вчителів школи?» отримали відповіді: по 15,1% - терпимості, витримки, уміння володіти собою.

На основі отриманих даних опитування та діагностики розвитку компонентів толерантності було виявлено рівні сформованості толерантності: адаптивний, достатній і високий на основі таких критеріїв як когнітивно-ціннісний, перцептивно-емоційний, рефлексивно-поведінковий, що дозволило виділити експериментальні і контрольні групи вчителів. Так, у контрольній і експериментальній групах розподіл учителів за рівнем такий: адаптивний рівень у 37,2% вчителів контрольної і 38,4% експериментальної груп; достатній відповідно 47,3% і 48,1%; високий - 15,5% і 13,5%.

До експериментальної групи увійшли вчителі ЗОШ № 53, 131, гімназій № 6, 47, 116, ліцеїв № 89, 133 м. Харкова та Дворічанського ліцею-інтернату, Дворічанської ЗОШ 1-3 ст. Харківської області (625 осіб), а до контрольної групи - вчителі ЗОШ № 16, 36 м. Харкова (127 осіб). До експериментальної групи ЕГ було віднесено вчителів, що характеризувалися усвідомленням значущості толерантності, наявністю знань про неї і свідомим їх використанням у педагогічному процесі, але які у процесі взаємодії виявляли почасти роздратованість, нетерпимість, байдужість, не зовсім тактовну поведінку.

Формувальний етап експерименту передбачав реалізацію розробленої системи формування толерантності вчителя загальноосвітньої школи. Ця робота проводилася за визначеними напрямами.

Взаємодія вчителя з учнями спиралася на принципи індивідуального підходу, опори на позитивне в дитині, аксіоми гуманної педагогіки (Ш.Амонашвілі, В.Сухомлинський), заповіді толерантної педагогіки як у ході уроків, так і процесі виховних заходів. Стиль спілкування з учнями мав демократичний характер, вчителі виявляли розуміння й повагу до учнів, їхніх думок і точок зору.

Виховні заходи передбачали дискусії «Чи є таке право: бути не таким, як усі?», «Чи сумісні порядок і свобода?» тощо, тренінги «Як сказати ні», «Консенсус», заняття в клубі «Дебати», проведення «Дня здоров`я», інтернаціональних конкурсів тощо.

У процесі занять використовували такі методи й прийоми: створення ситуацій успіху, «авторитетний третій» (звернення до нейтральної, але авторитетної людини), «промовляння проблеми» (вголос учень висловлював те, що його хвилює), «емоційне заміщення» (поспівчувати учневі, іноді навіть тоді, коли він неправий тощо). Прагнули до того, щоб попереджати конфліктні ситуації, а для цього діяли на основі правил педагогічної етики, не допускаючи категоричності, нав`язування своїх поглядів і порад, байдужості, відсутності емпатії тощо. Пропонували учням 11 класів провести різноманітні дослідження («Чи актуальна проблема жорстких відносин між дітьми в школі?», «Чи необхідно використовувати принципи й правила етикету при спілкуванні», «Інтолерантність: за і проти» тощо).

Взаємодія вчителя з учителями відбувалася в роботі методоб`єднань, позанавчальний час. Вчителі набували досвіду при реалізації програми «Толерантність учителя» в процесі різних видів занять. Інформаційно-орієнтаційні заняття передбачали ознайомлення з суттю, компонентами толерантності, заповідями педагогіки толерантності, відбувалася актуалізація особистого досвіду й поведінки. Ці заняття, передусім, передбачали розвиток когнітивно-ціннісного компонента толерантності, оскільки він є підґрунтям для останніх, що вимагало виконання таких завдань: поповнення вчителями знань про ненасилля як пріоритетної позиції утвердження і збереження життя, а також заперечення способів взаємодії, що є примусовими; набуття інформації про важливість подолання егоцентризму, контролю й усвідомлення результату власних дій; отримання базових знань про позитивну взаємодію; формування уявлень про межі толерантності; ознайомлення з міжнародними документами, що гарантують основні права людини; активізація роботи із застосування набутих знань на практиці.

У процесі занять, дотримуючись правил педагогічної етики, використовували аналіз конкретних ситуацій (обговорення різних точок зору, їх узагальнення, узгодження тощо), бесіди (висловлення власної думки, часто суперечливої), діалоги (узгодження різних точок зору, досягнення компромісу), що надавали можливість отримати різноманітну інформацію від співбесідників, перевірити і уточнити власні уявлення і погляди на проблему, що обговорюється, застосувати набуті знання в процесі сумісного вирішення навчальних завдань.

Основні заняття передбачали такі завдання: формування позитивного ставлення до індивідуальних особливостей людей; формування здатності сприймати, визнавати й приймати властивості, стани, реакції іншого; розвиток уміння стримувати сильні емоційні стани; розвиток здібності приймати протилежну позицію суб`єкта по взаємодії. У ході занять учителі поповнювали знання про шляхи подолання егоцентризму, що має вираження в прийнятті протилежних позицій і переконань іншого, а також у подоланні власних негативних суджень. Вони виявляли здібність до сприйняття іншої точки зору і стали більш чітко контролювати власні емоційні стани; навчилися сприймати самопрояви інших, у них сформувалось позитивне ставлення до вияву індивідуальності в іншому.

Проводили бесіди для виявлення рефлексії після проведення вправ і дискусій; вчили аналізувати коректні ситуації взаємодії; формували знання про прийоми вирішення конфліктних ситуацій; вдосконалювали вміння застосовувати знання про права людини на практиці; розвивали самоконтроль. У якості засобів використовували дискусії «Чи потрібна вчителю толерантність?», «Чи має право вчитель на симпатію і антипатію до свого учня?», «Чи має толерантність межі своєї дії та як їх визначити?» (отримання різної інформації, уточнення власних уявлень і поглядів на проблему, застосування знань у процесі спільного вирішення завдань), мозкові штурми («Як створити школу радості для дітей»); круглі столи: «Кодекс толерантності», присвячений Декларації прав людини, «Стиль діяльності вчителя як умова виявлення його особистості»; аукціон проектів; ділові і рольові ігри; конкурси практичних робіт з їх обговоренням; колективне вирішення творчих задач; моделювання педагогічних ситуацій; групову роботу з авторськими посібниками; соціально-психологічні тренінги (комунікативні, сензитивні), орієнтовані на створення позитивної Емоційної атмосфери на заняттях, що сприяло вільному висловлюванню думок, точок зору, розумінню особливостей іншої людини (характер її переживань, станів, почуттів, бачити головне тощо); індивідуальне та групове вирішення й програвання різноманітних ситуацій, що вимагають пошуку альтернативних рішень і засобів вирішення; неформальне спілкування в підліткових та юнацьких групах.

Практикували взаємонавчання, відвідування уроків з подальшим аналізом взаємодії учителя з учнями, співбесіди, консультації; індивідуальні та групові заняття з метою вдосконалення окремих компонентів толерантності, складалися індивідуальні програми розвитку толерантності, які формували установку на толерантну взаємодію і на необхідність створення толерантного середовища в школі.

Контрольно-коригуючі заняття передбачали перевірку й оцінку рівня сформованості компонентів толерантності вчителя, постійно контролювали, аналізували і коригували експериментальну роботу і отримані результати за допомогою спостереження, бесід, вивчення результатів педагогічної діяльності й атестації вчителів, ввели заохочення й нагородження вчителів, які мали позитивні результати щодо сформованості толерантності.

Взаємодія вчителя з батьками передбачала виявлення їхнього ставлення до проблеми у ході індивідуальних бесід, листування, телефонних розмов. У процесі проведення батьківських зборів наголошували на важливості даної проблеми, використовуючи праці Ю.Азарова, В.Семиченко, А.Пінта та інших, приклади різноманітних ситуацій, зокрема, конфліктних, прагнули до сумісного їх вирішення, надавали можливість поділитися досвідом гуманних стосунків з дітьми. Формами співпраці з батьками були також «Педагогічна школа батьків», консультації та тренінги шкільного психолога, індивідуальні бесіди з батьками, консультації класних керівників з питань батьківської самоосвіти, вирішення родинних ситуацій, бібліографічні огляди новинок літератури із проблем родинного виховання.

Взаємодія вчителя з адміністрацією та психологом передбачала таку роботу: директор і заступники разом з психологом виявили й проаналізували структуру ціннісної орієнтації вчителів, інтерес до проблеми, виявили рівні сформованості толерантності, дієві мотиви для кожного вчителя в аспекті означеної проблеми. У процесі нарад, роботи семінару, індивідуальних бесід підкреслювали актуальність і важливість проблеми для всіх суб`єктів педагогічного процесу, надавали допомогу й здійснювали корекцію діяльності в ході індивідуальних бесід, анкетування та діагностування рівнів сформованості компонентів толерантності вчителя (тести «Точка зору», «Шкала прийняття інших», «Рівень емоційної стійкості», «Розуміння іншого» тощо), прагнули до створення толерантного середовища в школі.

Процеси самоосвіти та самовиховання постійно спонукали вчителів до рефлексії, тобто відтворення й усвідомлення основних етапів професійної діяльності на основі толерантності, аналізу індивідуальних і колективних результатів і продуктів діяльності, співвіднесення поставлених цілей і набутих результатів сформованості толерантності (використовувалися анкетування, ранжування, самооцінка, круглі столи, рефлексивний звіт), зіставлення результатів анкетування учнів і вчителів, аналізувалися думки учнів з проблеми толерантності.

Проведена експериментальна робота дозволила виявити педагогічні умови, за яких зазначені форми й методи мали оптимальний результат: створення позитивного емоційно-психологічного мікроклімату, що залежить від узгодженості взаємодій, ситуацій успіху, конструктивного вирішення конфліктних ситуацій; встановлення партнерських взаємовідносин та атмосфери довіри між усіма суб`єктами педагогічного процесу. Виявлено також чинники сприятливого толерантного середовища, які впливають на результати взаємодії суб`єктів педагогічного процесу: позитивні (максимальна реалізація можливостей і здібностей з метою розвитку толерантності; забезпечення компетентності суб`єктів педагогічного процесу; упровадження інновацій у педагогічний процес; результативність діяльності; ефективний спосіб управління; піклування про суб`єктів педагогічного процесу) та негативні (перевантаження фізичні, психічні, професійні; втома; відсутність взаєморозуміння між учителем, учнями й батьками; низький культурний та освітній рівень суб`єктів педагогічного процесу; авторитарний стиль управління; конфліктні ситуації).

Узагальнені результати експериментальної роботи з формування толерантності вчителя та майбутнього вчителя представлено в таблиці.

Таблиця. Результати експериментальної роботи, спрямованої на формування толерантності вчителя (приріст у %)

Результати, отримані в ході експерименту, засвідчують, що відбулися зміни у ставленні вчителів до суб`єктів педагогічного процесу: у вчителів спостерігалося прагнення до поповнення знань, у більшості з`явилося прагнення до взаємодії, заснованої на етичних формах спілкування, тобто повага до прав і достоїнств інших, використання знань на практиці. 92% вчителів ЕГ (67% у КГ) організовують спілкування з учнями на уроках і виховних заходах на основі прийняття їх такими, якими вони є, заохочують їх до висловлювання власної думки; при оцінюванні відповіді учня орієнтуються не лише на правильність відповіді, але й на логіку, за допомогою якої учень отримав відповідь, приймають його поведінку і лише в разі необхідності, керуючись принципами педагогічної етики, пропонують інший варіант; вчать учнів приймати, чути й розуміти один одного; 82% вчителів ЕГ (62% у КГ) намагаються попередити виникнення конфліктів, а якщо він виник, то вони схильні до їх вирішення шляхом компромісів і домовленостей; 93% вчителів ЕГ (65% у КГ) включають толерантність у систему своїх ціннісних орієнтацій; 87% учителів ЕГ (69% у КГ) усвідомлюють, що їх сприймають як взірців, вчать учнів оцінювати позиції інших людей та мати власну точку зору стосовно суперечливих питань, виявляти довіру, чуйність, альтруїзм.

Змінилося ставлення до адміністрації та колег: 91% вчителів ЕГ (64% у КГ) уважають за необхідне спокійно сприймати зауваження, доброзичливо ставитися до них, виявляти емпатію, терпимість, уміти володіти собою тощо.

Відносини з батьками набули також більшої доброзичливості, у 94% вчителів ЕГ (59% у КГ) відсутній авторитаризм, повчання тощо.

Ефективність формування всіх компонентів толерантності дає підстави вважати, що вихідна методологія була правильною, поставлені завдання виконано, мету досягнуто.

Узагальнення результатів теоретичного пошуку, експериментального дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Науково обґрунтовано, що толерантність учителя загальноосвітньої школи є заснованою на ціннісних і гуманістичних орієнтаціях його професійну здатність зрозуміти, визнати й прийняти суб`єктів педагогічного процесу - учнів, учителів, адміністрацію школи, батьків учнів - такими, якими вони є, - носіями інших цінностей, логіки мислення, форм поведінки, суб`єктного досвіду, встановлювати відносини співробітництва в процесі взаємодії із суб`єктами, аналізувати й критично оцінювати суб`єктний досвід і поведінку. Вона включає такі структурні компоненти: когнітивно-ціннісний, перцептивно-емоційний, рефлексивно-поведінковий.

2. Доведено, що процес формування толерантності вчителя загальноосвітньої школи доцільний в умовах обґрунтованої системи роботи, яка передбачає багатовекторну взаємодію вчителя з усіма суб`єктами педагогічного процесу: учнями, вчителями, батьками учнів, адміністрацією, психологом та в ході самоосвіти і самовиховання. Система ґрунтується на принципах гуманізму та ідеях етичної педагогіки, а показниками її роботи є позитивне ставлення всіх суб'єктів до проблеми, включеність їх у сумісну діяльність щодо її вирішення; гармонійність взаємин, дій і поведінки всіх суб`єктів.

2.1. Експериментально перевірено науково обґрунтовану систему роботи загальноосвітньої школи щодо формування толерантності вчителя. Результати засвідчили позитивну динаміку розвитку її компонентів. Кількість учителів з високим рівнем сформованості толерантності збільшилася з 4,6% до 25,3% в ЕГ (з 1,3% до 9,4% КГ), що характеризує розвиток умінь і якостей, які визначають успішність педагогічної діяльності в аспекті гуманістичної взаємодії суб`єктів; вони постійно створюють сприятливе толерантне середовище, вміють знайти підхід до будь-якого учня, намагаються зрозуміти його потреби та емоції, вирізняються високим рівнем самосвідомості, рефлексій: розуміють, що реалізують на практиці. З 49,2% до 69,2% в ЕГ (з 23,8% до 44,8% в КГ) зросла кількість учителів з достатнім рівнем толерантності, які також створюють сприятливе середовище, встановлюють дружні контакти із суб'єктами педагогічного процесу, виявляють терпимість, позитивні емоції. Кількість учителів з адаптивним рівнем сформованості зменшилася з 46,2% до 5,5% в ЕГ (з 74,9% до 35,8% в КГ).

3. Уточнено критерії (когнітивно-ціннісний, перцептивний, рефлексивно-поведінковий), показники й рівні (високий, достатній, адаптивний) сформованості толерантності вчителя загальноосвітньої школи.

4. Проведена експериментальна робота дозволила виявити педагогічні умови, за яких зазначені форми й методи мали оптимальний результат: створення позитивного емоційно-психологічного мікроклімату, що залежить від узгодженості взаємодій, ситуацій успіху, конструктивного вирішення конфліктних ситуацій; встановлення партнерських взаємовідносин та атмосфери довіри між усіма суб`єктами педагогічного процесу. Виявлено також чинники сприятливого толерантного середовища, які впливають на результати взаємодії суб`єктів педагогічного процесу: позитивні (максимальна реалізація можливостей і здібностей з метою розвитку толерантності; забезпечення компетентності суб`єктів педагогічного процесу; упровадження інновацій у педагогічний процес; результативність діяльності; ефективний спосіб управління; піклування про суб`єктів педагогічного процесу) та негативні (перевантаження фізичні, психічні, професійні; втома; відсутність взаєморозуміння між учителем, учнями й батьками; низький культурний та освітній рівень суб`єктів педагогічного процесу; авторитарний стиль управління; конфліктні ситуації).

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективу її вивчення вбачаємо у врахуванні особливостей формування толерантності майбутніх учителів у процесі виховної роботи, в період педагогічної практики, а вчителів - на рефлексивно-узагальнюючій стадії.

Положення і висновки дисертації відбито в таких публікаціях

Статті в наукових фахових виданнях

1. Андрєєв М.В. Толерантність як якісна характеристика вчителя / М.В. Андрєєв // Педагогіка та психологія : Зб. наук. пр. - Харків: ХНПУ імені Г.С.Сковороди, 2005. - Вип. 27. - Ч. 2. - С.26-35.

2. Андрєєв М.В. Критерії та рівні сформованості толерантності сучасного вчителя / М.В. Андрєєв // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Харків : ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2005. - Вип. 28. - С.105-113.

3. Андрєєв М.В. Заборона і толерантність / М.В. Андрєєв // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : Зб. наук. пр. -Запоріжжя : Гуманітарний університет «ЗІДМУ», 2006. - Вип. 40. - С.16-19.

4. Андрєєв М.В. Категорія «Толерантність» і система сучасної освіти М.В. Андрєєв // Розвиток особистісного потенціалу та професійних навичок майбутнього фахівця : Зб. наук. пр. - Харків: Стиль-Іздат, 2006. - С.9-14.

5. Андрєєв М.В. Принципи і аспекти толерантного виховання / М.В. Андрєєв Проблеми інженерно-педагогічної освіти : Зб. наук. пр. - Харків: УІПА, 2006. Вип. 13. - С.237-242.

6. Андрєєв М.В. Теоретичні основи формування педагогічної толерантності вчителів / М.В. Андрєєв // Гуманізація навчально-виховного процесу : Зб. наук. пр. - Слов'янськ : СДПУ, 2006. - Вип. ХХХ. - С.3-7.