Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

13.00.02 - теорія та методика навчання

(історія та суспільствознавчі дисципліни)

УДК 371.132:37.03 + 378.016:694

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ

Лалак Наталія Володимирівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор кафедри суспільно-політичних дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ Гупан Нестор Миколайович.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Мовчан Ольга Миколаївна, Інститут історії України НАН України;

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Акіншева Ірина Петрівна, Луганський національний університет ім. Т.Шевченка

Захист відбудеться „8” липня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту педагогіки АПН України, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

Автореферат розісланий „ 4 ” червня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Мацейків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

вчитель компетентність історія

Актуальність дослідження. Нові тенденції у соціально-політичному, економічному та духовно-культурному житті України, її інтеграція у світовий та європейський освітній простір висувають принципово нові вимоги до національної системи освіти, насамперед, до викладача, вчителя. Актуальність цих завдань зростає у зв`язку із сучасною трансформацією загальної середньої освіти. Її орієнтири закладено у таких нормативно-правових документах та інших документах щодо розвитку освіти, де акцентуються необхідність гуманізації освіти, методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості учня, визнання та поваги до її самобутності й самоцінності, формування компетентності учня як загальної здатності до ефективної дії у різних сферах життя на основі знань, досвіду, системи цінностей, умінь і навичок, набутих у процесі навчання.

Вища педагогічна школа покликана забезпечувати підготовку вчителя, зорієнтованого на особистісний та професійний саморозвиток, готового творчо працювати в освітніх закладах різного типу, який прагне до розвитку особистості кожного учня. У цьому контексті дедалі більшого значення набуває компетентнісний підхід до підготовки студентів педагогічних вузів. Принципово змінюється розуміння цілей вищої педагогічної освіти, яка сьогодні має орієнтуватись на підготовку компетентного вчителя, тобто фахівця у всій повноті його особистісного духовного багатства та індивідуальної своєрідності, професійної майстерності, здатного виховувати підростаюче покоління як гуманних та активних громадян України. Тільки належний рівень розвитку професійної компетентності студента педагогічного ВНЗ є головною умовою його майбутньої успішної діяльності та ефективного виконання професійних обов'язків.

Для розв'язання означених завдань педагогічним ВНЗ необхідно виявити нові резерви для підвищення якості підготовці фахівця. Одним з них є максимальне використання можливостей кожної навчальної дисципліни для розвитку професійної компетентності майбутнього вчителя. Причому треба посилити компетентнітсну спрямованість викладання не тільки фахових, а й загальноосвітніх дисциплін, серед яких почесне і значуще місце посідає історія України. Навчальна дисципліна «Історія України» є обов'язковою складовою частиною циклу дисциплін професійно-практичної підготовки нормативного блоку навчальної програми всіх вищих педагогічних навчальних закладів України. Вона знайомить студентів з сутністю історичних процесів, які відбувалися на території сучасної України, сприяє формуванню у них цілісного бачення історичного процесу від доби первісного суспільства до сьогодення, виробленню умінь досліджувати та оцінювати суспільні явища, розумінню студентами місця України у всесвітньо-історичному процесі, вихованню патріотизму, поваги до історії й культури українського та інших народів, формуванню системи духовних цінностей і рис особистості, необхідних вчителю. У процесі вивчення історії України має відбуватися інтенсивне засвоєння духовних цінностей, оволодіння новими способами навчальної діяльності і спілкування. Розвиток світогляду та інших професійно-значущих особистісних якостей, знайомство з історичними фактами, традиціями та культурними нормами інших народів створює умови для розвитку у студентів готовності використовувати одержані знання в міжкультурній комунікації.

Разом з тим, зазначимо, що в реальній практиці педагогічних ВНЗ поки не бачимо як загальної спрямованості педагогічного процесу на формування професійної компетентності, так і уваги до використання в цьому напрямі потенціалу кожної навчальної дисципліни, зокрема й історії України.

Стан наукової розробки проблеми. В науці створене істотне підґрунтя для розгляду досліджуваної проблеми. Орієнтація навчання на розвиток особистісних якостей людини була предметом розгляду видатних філософів минулого (Левкіпп, Демокріт, Арістотель, Марк Фабій Квінтіліан). Сучасні надбання в цьому напрямі ґрунтуються на гуманістичних засадах прогресивних мислителів минулого (М.Монтеня, Вітторіо де Фельтре, Е.Роттердамського, Ф.Рабле, Г.Сковороди та ін..) та концептуальних ідеях видатних педагогів (О.Духновича, І.Гербарта, А.Дістервега, Я.А.Коменського, Д.Локка, Ж.-Ж.Руссо, К.Ушинського).

Філософські погляди на природу «саморозвитку людини, розгортання і реалізації її сутнісних сил», осмислення суті гуманістичного підходу в освіті - «від індивіда до особистості» представлені в роботах М.Бахтіна, В.Біблера, М.Кагана, Л.Когана, М.Мамардашвілі, В.Межуєва. На важливість забезпечення активності суб'єкта в навчальній діяльності у свій час указували П.Блонський, М.Бердяєв, М.Бахтін, В.Зеньковський, М.Мамардашвілі.

Проблеми трансформації вищої освіти в умовах соціально-економічного перетворення нашого суспільства розглядаються у працях В.Зінченко, Є.Моргунова, Н.Злобіна, Л.Когана, Н.Ничкало; ідеї розвитку і саморозвитку особистості в контексті гуманізації вищої освіти - у працях В.Андрєєва, Г.Балла, І.Беха, В.Бондаря, О.Бондаревської, В.Беспалька, І.Волощука, В.Галузинського, Б.Гершунского, С.Гончаренко, В.Давидова, Н.Кузьміної, Н.Нечаєва, Н.Ничкало, С.Рубінштейна, В.Паламарчук та ін.

Питання розвитку педагогічної майстерності вчителя, зокрема у процесі його підготовки у ВНЗ, привертали й продовжують привертати увагу багатьох педагогів (В.Бондар, О.Вербицький, I.Зязюн, I.Кривонос, А.Макаренко, О.Мороз, В.Сухомлинський, О.Сухомлинська, Н.Тарасевич, М.Ярмаченко та iн.), які наголошують, що педагогічна майстерність вчителя не виникає сама по собі, вона формується й розвивається у спеціально організованій навчально-педагогічній діяльності.

Упродовж останнього десятиліття були здійснені дослідження з теорії і методики професійної освіти, у яких розглядаються різні напрями удосконалення навчально-виховного процесу ВНЗ: психологічні умови його реалізації (В.Бочелюк, О.Гузенко, В.Гаркуша, Г.Євдокимова); умови та технології особистісно-орієнтованого навчання та виховання (І.Бех, В.Бучківська, А.Віденко, Н.Гоцкало, Ю.Новгородська); проблеми підвищення якості навчання окремих предметів (Р.Гришкова, О.Норкіна), підготовка педагогічних кадрів для роботи в особистісно-орієнтованій освітній системі (О.Зоц, О.Кононенко, С.Левченко, В.Луценко, Н.Протасова та ін.), упровадження особистісно-орієнтованих освітніх технологій в навчальний процес (О.Коваленко, В.Мовчан, В.Пилипенко).

Теорію компетентнісного підходу у вітчизняній дидактиці та методиці останнім часом розробляють Н.Бібік, Л.Ващенко, О.Локшина, С.Ф.Клепко, О.Овчарук, Л.Паращенко, О.Пометун, О.Савченко, Л.Сохань, С.Трубачева та ін., якими сформульовані вихідні поняття, умови запровадження цього підходу у педагогічну практику, напрацьовані зміст та структура і переліки освітніх компетентностей різного рівня.

Важливими для нашої дисертаційної роботи були й праці з методики навчання історії останнього часу, що досліджують методологію процесу навчання історії, питання змісту та організації історичної освіти на основі компетентнісного підходу (К.Баханов, А.Булда, Т.Ладиченко, О.Пометун, О.Удод, Г.Фрейман та ін.).

Разом з тим, названі праці далеко не вичерпують потенціал дослідження питань формування професійної компетентності майбутнього вчителя. У сучасній історико-методичній науці немає цілісного дослідження, яке б висвітлювало цю проблему у контексті викладання історії України у вищому педагогічному навчальному закладі.

Таким чином, актуальність даної проблеми, її недостатня теоретична розробленість та практичне значення обумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Методика формування професійної компетентності майбутнього вчителя в процесі навчання історії».

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України згідно з комплексним тематичним планом досліджень за темою “Методичні засади діяльнісного підходу до навчання історії” (реєстраційний номер 0105U000272). Тема дослідження затверджена рішенням вченої ради МЕГУ ім. С.Дем'янчука (протокол № 4 від 27.11.2008 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології в Україні (протокол № 4 від 30.03.2009 р.).

Мета дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці методики формування професійної компетентності майбутнього вчителя у процесі навчання історії.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання дослідження:

1. Дослідити сутність i структуру професійної компетентності вчителя в психолого-педагогічній та методичній літературі.

2. Визначити та теоретично обґрунтувати дидактичні умови формування професійної компетентності майбутнього вчителя в процесі навчання.

3. Охарактеризувати потенціал навчальної дисципліни «Історія України» у формуванні у студентів професійної компетентності майбутнього вчителя.

4. Розробити та обґрунтувати методику формування професійної компетентності майбутнього вчителя у процесі викладання навчальної дисципліни «Історія України».

5. Перевірити дослідно-експериментальним шляхом ефективність методики розвитку професійної компетентності майбутнього вчителя у навчанні історії України.

Об`єкт дослідження - навчання історії України студентів педагогічного ВНЗ.

Предмет дослідження -формування професійної компетентності майбутніх учителів у процесі викладання навчальної дисципліни «Історія України».

Основою дослідження стало припущення, що формування професійної компетентності майбутнього вчителя у процесі навчання студентів історії України буде ефективним за умов:

- побудови змісту історії як навчальної дисципліни з урахуванням соціокультурного контексту та необхідності забезпечення формування у студентів системи професійних ціннісних орієнтацій;

- системного використання при вивченні історії міжпредметних зв'язків з іншими гуманітарними дисциплінами;

- провідної ролі активної самостійної і творчої пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання історії;

- запровадження у навчання історії різноманітних інтерактивних методів і форм навчання;

- постійної гуманістично-орієнтованої взаємодії і співпраці педагогів і студентів.

Методологічною основою дослідження є культурологічний, аксіологічний та онтологічний підходи до розгляду педагогічної реальності, ідеї та концепції сучасної науки про освіту як процесу засвоєння новим поколінням сукупності матеріальних та духовних цінностей людства; специфічний спосіб людської діяльності, важливий засіб цілісного формування особистості та процес творчої самореалізації особистості; про вирішальну роль освіти у перетворенні суспільного життя країни; сутність навчально-виховного процесу як специфічної форми суспільної діяльності; загально-філософські та соціально-педагогічні положення теорії особистості та теорії діяльності; положення вітчизняної педагогічної і психологічної науки стосовно вимог до рівня професійних і морально-психологічних якостей вчителів.

Дослідження здійснювалося на основі концепції неперервної та цілісної професійної підготовки кадрів у вищих педагогічних закладах освіти (Д.Іщенко, А.Найн, І.Радванський, А.Тихончук, Є.Ткаченко); особистісно-діяльнісного і системного підходу до аналізу педагогічних явищ і процесів (Б.Ананьєв, В.Афанасьєв, С.Архангельська, В.Безпалько, Б.Ломов, К.Платонов); фундаментальних положень вітчизняної психологічної (Б.Ананьєв, М.Боришевський, Л.Виготський, П.Гальперин, Г.Костюк, А.Леонтьєв, А.Петровський, С.Рубінштейн) і педагогічної науки (В.Бахтін, І.Бех, Л.Вяткін, В.Давидов, Л.Занков, В.Сухомлинський) щодо розвитку особистості.

Для розв'язання поставлених у дослідженні завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувався комплекс теоретичних і емпіричних методів дослідження:

теоретичні методи (аналіз наукових джерел з проблеми дослідження, синтез, порівняння, моделювання, узагальнення) використовувалися у процесі вивчення психолого-педагогічної літератури і визначення концептуальних засад дослідження, основних положень наукового апарату, уточнення сутності та особливостей професійної компетентності майбутніх учителів;

емпіричні методи (анкетування, бесіда, пряме і непряме спостереження, метод експертних оцінок, самооцінювання, тестування) застосувалися з метою вивчення сформованості професійної компетентності майбутніх учителів історії, визначення відповідних показників і рівнів;

педагогічний експеримент використовувався для перевірки ефективності обґрунтованих організаційно-педагогічних умов формування професійної культури майбутніх учителів історії;

методи математичної статистики застосовувались в опрацюванні отриманих даних і встановленні кількісних залежностей між досліджуваними явищами і процесами.

Організація дослідження. Дослідження проводилось протягом 2003 - 2009 років поетапно.

На першому етапі (2003-2004) - здійснено аналіз наукової літератури, визначено проблему, предмет та завдання дослідження, проаналізовано навчальні плани та програми, вивчено стан розвитку професійної компетентності першокурсникiв, виявлено умови, що ефективно впливають на процес її формування, обґрунтовано зміни у професійній підготовці майбутніх учителів, розроблено вихідні позиції дослідження, узагальнено власний педагогічний досвід роботи.

На другому етапі (2005-2007) - розроблено методику дослідно-експериментальної роботи, проведено констатувальний і формувальний експерименти, здійснено перевірку методики формування професійної компетентності майбутніх учителів.

На третьому етапі (2008-2009) - аналізувалися й систематизувалися результати дослідно-експериментальної роботи; відбувалась апробація основних положень дослідження; підводились підсумки, були сформульовані висновки наукової роботи, розроблені практичні рекомендації, а також здійснено оформлення тексту дисертації.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем`янчука, Мукачівському гуманітарно-педагогічному інституті, Ужгородському національному університеті, Рівненському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів. Експериментом було охоплено 560 студентів і 52 викладача вищої школи.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

уперше розкрито й реалізовано в експериментальній методиці потенціал навчальної дисципліни «Історія України» у формуванні професійної компетентності майбутніх вчителів; обґрунтовано та експериментально перевірено дидактичні умови її набуття студентами: побудова змісту історії як навчальної дисципліни з урахуванням соціокультурного контексту та забезпечення формування у студентів системи професійних ціннісних орієнтацій; системне використання міжпредметних зв'язків історії з іншими гуманітарними дисциплінами; забезпечення провідної ролі активної самостійної і творчої пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання історії; запровадження різноманітних інтерактивних методів і форм навчання; постійна гуманістично-орієнтована взаємодія і співпраця педагогів і студентів; виявлено компоненти професійної компетентності майбутніх вчителів, охарактеризовано низький, середній і високий рівні її сформованості у процесі навчання історії України;

уточнено сутність поняття «професійна компетентність вчителя» у методичному контексті його застосування в практиці сучасної вищої педагогічної освіти; конкретизовано діагностику виявлення критеріїв та показників сформованості професійної компетентності учителя;

набули подальшого розвитку підходи до побудови змісту навчальної дисципліни у вищій школі у контексті досліджуваної проблеми.

Практична значущість дослідження полягає у розробці, науковому обґрунтуванні й апробації методики формування професійної компетентності майбутніх вчителів у процесі навчання окремої дисципліни, яка може бути використана у навчально-виховному процесі вищої школи, насамперед, у викладанні соціогуманітарних дисциплін, під час розробки навчальних програм і посібників. Сформульовані висновки та положення, отримані результати можуть бути використані у процесі викладання курсів методики навчання історії, дидактики та теорії педагогіки, у подальших педагогічних дослідженнях з проблем формування професійної компетентності фахівців, зокрема студентів ВНЗ.

Результати дослідження впроваджено в практику навчання вищих педагогічних навчальних закладів: Ужгородського національного державного університету (довідка про впровадження № 87 від 29.12.2008р.), Рівненського економіко-гуманітарного університету ім. акад. Степана Дем`янчука ( довідка про впровадження № 04-390 від 8.12.2008 р.), Мукачівського державного університету ( довідка про впровадження №120 від 12.01.2009 р.).

Вірогідність одержаних результатів та висновків дослідження забезпечені системним підходом до вивчення об'єкту дослідження, логікою проведення експерименту у відповідності з цілями, завданнями та умовами здійснюваного дослідження, реалізацією сучасних методів збору, порівняння, аналізу та обробки матеріалів, репрезентативністю виборчих сукупностей, апробацією результатів дослідження.

Апробація результатів дослідження. Матерiали дисертацiї апробовані у доповідях на міжнародній науковій конференції «Психолого-педагогічні засади гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу у школі і ВНЗ (м. Рівне, 2006 р.); міжнародній науковій конференції з питань гуманістичних підходів до дослідження проблеми професійної підготовки студентів педвузів (м. Барановичі, Білорусь, 2007 р.); міжнародній науковій конференції з проблем удосконалення навчально-виховного процесу у ВНЗ (м. Краків, Польша, 2007 р.); регіональному науково-методичному семінарі вищої школи «Питання вдосконалення технології навчання» (м. Київ, 2007р.); всеукраїнській науково-практичній конференції з проблем професійної освіти (м. Кривий Ріг, 2007 р.); міжнародній науковій конференції «Вища освіта України у ХХІ ст.» (м. Київ, 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми навчання історії у профільній школі» (м. Миколаїв, 2009 р.).

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відображені в 5 публікаціях, із яких 3 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України (із них 5 є одноосібними).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків, списку використаної літератури. Основний зміст дисертації викладено на 165 с. Робота містить 30 таблиць, 3 малюнки. Список джерел становить 330 позицій і охоплює 29 с., 11 додатків розміщені на 79 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито методологічні засади та методи дослідницької роботи, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, їх достовірність та апробацію.

У першому розділі дисертації “Теоретико-методичні засади дослідження”, на основі вивчення широкого кола наукових психолого-педагогічних та методичних джерел, проаналізовано теоретичні засади формування професійної компетентності вчителя; визначено та обґрунтовано дидактичні умови формування професійної компетентності майбутнього вчителя у процесі навчання у ВНЗ; охарактеризовано потенціал історії України як навчальної дисципліни у формуванні професійної компетентності майбутніх вчителів.

В дисертаційній роботі обґрунтовується, що сучасному українському суспільству потрібен вчитель-професіонал, наділений не лише розвиненими особистісними якостями - людяністю, совістю, моральністю, честю, відповідальністю, але і професійною компетентністю. Тому особливу роль у формуванні особистості майбутнього фахівця відіграє запровадження компетентнісного підходу у системі вищої освіти, зокрема педагогічної.

Актуальність цього завдання підвищується у зв`язку з реформуванням загальної середньої освіти, що передбачає реалізацію принципу гуманізації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, визнання її самобутності й самоцінності, формування його компетентності як загальної здатності до успішної діяльності в різних сферах на основі знань, досвіду, системи цінностей, набутих у процесі навчання. У цьому зв`язку дедалі більшого значення набуває компетентнісний підхід у підготовці студентів педагогічних вузів.

В роботі зазначається, що компетентність випускника вищого педагогічного навчального закладу слід розглядати і як важливе завдання, і як актуальну місію освіти. Така компетентність повинна забезпечити майбутньому фахівцю, з одного боку, можливість самореалізації у професійній діяльності, а з іншого - сприяти розвиткові освіти, культури і духовності всього суспільства. Мірою компетентності випускника вищого педагогічного навчального закладу стає її відповідність прийнятим у суспільстві еталонам компетентності сучасного вчителя. Вища педагогічна школа покликана забезпечувати підготовку вчителя, зорієнтованого на особистісний та професійний саморозвиток, готового творчо працювати в освітніх закладах різного типу, здатного розвивати особистість учня.

Без сформованості професійної компетентності вчителя неможливе успішне виховання підростаючого покоління. Тому основним напрямом процесу розвитку освіти в педагогічному ВНЗ є трансформація системи підготовки майбутніх педагогів з урахуванням вимог сьогоднішнього дня.

Вивчення літератури з проблеми дослідження свідчить, що більшість вчених вважають, що вихідне у нашому дослідженні поняття компетентності містить у собі багато складових: знання, пізнавальні та практичні навички, відношення, емоційні ставлення, систему цінностей та етичні норми, мотиви. Іншими словами особистість є компетентною в будь-якій сфері діяльності, якщо вона здатна здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми.

Аналіз змісту поняття «компетентність» дозволив виділити основні характеристики досліджуваного феномена. Компетентність передбачає наявність в особистості не тільки знань і умінь, але й цінностей, мотивів, досвіду, які взаємопов'язані між собою й є структурними елементами досліджуваного поняття. Знання, уміння, цінності необхідні особистості для того, щоб бути компетентною на кількох рівнях: на рівні особистісної ідентифікації, поведінковому рівні і рівні взаємодії з соціальним оточенням і соціальними інститутами.

Проведені дослідження підвели до висновку, що процес формування компетентності людини варто характеризувати як набуття, тим самим відрізняючи його від засвоєння, вивчення чи пізнання. Тобто компетентності можна досягти лише у процесі власної особистої активної та продуктивної діяльності (причому не тільки навчальної), особистої творчості; через пізнання соціального досвіду, його критичне осмислення, через своє неповторне особисте буття. У понятті «набуття» знайшли своє відображення погляди сучасної педагогіки та психології, які визнають не на словах, а в реальності індивідуальну особистість кожного учня, студента, неповторність індивідуального досвіду кожної особистості, вважають продуктивною лише освіту на засадах співробітництва; освіту, яка забезпечує індивідуальне творче буття кожного учня і кожного учителя.

Аналіз та узагальнення наукових положень дозволили уточнити ключове поняття дослідження - професійна компетентність вчителя і визначити її як складне особистісне утворення людини, що оптимально поєднує знання, уміння, навички, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення особистості; визначає здатність людини до самореалізації й самовизначення в ефективної педагогічної діяльності. Ця динамічна інтегративна характеристика особистості педагога є синтезом аксіологічного, когнітивного, аутопсихологічного, комунікативного та процесуального компонентів, зовнішньо проявляється у відповідному рівні сформованості сукупності певних показників.

Аналіз джерел дозволив стверджувати, що спрямованість педагогічної освіти у ВНЗ на формування професійної компетентності вчителя, потребує суттєвих змін як у змісті, так і в організації навчання соціально-гуманітарних дисциплін взагалі та історії України, зокрема. Для того, щоб рівень розвитку професійної компетентності вчителя, за описаною в дисертації структурою, оптимально зростав необхідним є дотримання дидактичних умов, серед яких: 1) побудова змісту історії як навчальної дисципліни має здійснюватись з урахуванням соціокультурного контексту та необхідності забезпечення формування у студентів системи професійних ціннісних орієнтацій; 2) системне використання у процесі навчання історії міжпредметних зв'язків з іншими гуманітарними дисциплінами; 3) надання провідної ролі активної самостійної і творчої пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання історії; 4) запровадження у процес навчання історії різноманітних інтерактивних методів і форм навчання;5) організація постійної гуманістично-орієнтованої взаємодії та співпраці педагогів і студентів.

Проведені дослідження свідчать, що навчальна дисципліна «Історія України» у вищому педагогічному навчальному закладі є однією із складових у підготовці висококваліфікованих спеціалістів нової генерації, озброєних необхідними для майбутнього вчителя знаннями й уміннями.

Найважливішим засобом формування професійної компетентності є зміст дисципліни, який має орієнтуватись на цінності суспільства, готувати майбутнього вчителя до життя в багатокультурному суспільстві, сприяти розвитку пізнавальної активності студентів і мотивації до професійної підготовки, оволодінню професійно значущими для вчителя способами діяльності. Зокрема цьому сприятимуть засвоєння студентами знань про соціокультурний розвиток України з найдавніших часів до сьогодення, проблеми етногенезу українського народу, характерні риси і особливості розвитку духовності, культури та освіти, багатомірність історичного досвіду народів, що мешкали на українській території протягом багатьох тисячоліть, уроки державотворення тощо.

Як свідчить аналіз навчальної програми цієї дисципліни, її зміст порівняно з іншими суспільствознавчими дисциплінами, створює великі можливості для формування у студентів педагогічних ВНЗ гуманістичних цінностей, професійних умінь та професійної компетентності в цілому. Проте, чинній програмі притаманні певні недоліки, що знижують потенціал змісту дисципліни у формуванні професійної компетентності студентів, оскільки вона не приділяє належної уваги питанням історії культури та духовності, формування цінностей суспільства, не акцентує завдання навчити студентів думати, аналізувати, бачити історичні події в їх розвитку і взаємозв'язках, виконувати творчі роботи, проекти, не передбачає використання міжпредметних зв'язків із філософією, політологією, соціологією. етикою та ін., надає перевагу у розподілі годин лекційним заняттям, що значно знижує потенціал курсу у запровадженні інтерактивних методів та активного творчого навчання студентів.

Аналіз літератури і власний досвід викладання показують, що для того, щоб забезпечити ефективний розвиток професійної компетентності студентів педагогічного ВНЗ засобами такої навчальної дисципліни як «Історія України» необхідно, щоб частину змісту складали аксіологічні історичні знання та відповідні способи розумової та ціннісної діяльності, в яких особистість їх опановує. Наприклад, важливо акцентувати на питаннях історії нашого народу, пов'язаних з відносинами з іншими народами, діалогом та взаємопроникненням, взаємозбагаченням культур, позитивним ставленням до світу, до людей, до себе. Викладання дисципліни має розглядати історію як відносини людей у конкретній історичній та життєвій ситуації, що дозволяє здійснити необхідний емоційний вплив на студентів та забезпечити формування ціннісних аспектів професійної компетентності майбутнього вчителя шляхом інтеріоризації цінностей, ставлень, установок суспільства в особистісні.

Дослідження свідчать, що для педагогічного ВНЗ дуже важливим є зближення викладання соціально-гуманітарних і спеціальних педагогічних дисциплін. Інтеграція, міжпредметні зв'язки більшою мірою, ніж традиційне навчання, сприяють особистісно-професійному зростанню майбутнього вчителя, формуванню його цілісного світогляду, здатності самостійно систематизувати наявні знання і нетрадиційно підходити до рішення різних життєвих та педагогічних проблем.

Спрямованість методів і форм організації навчального процесу з «Історії України» на формування професійно-значущих знань, умінь, ставлень студентів - майбутніх вчителів, сприяє успішному виконанню поставлених завдань - навчити студентів вчитися, одержувати задоволення від процесу самоосвіти, щоб професійний і особистісний саморозвиток, самовдосконалення і самоактуалізація стали його «стратегією життя». Набуттю компетентності сприяє систематичне запровадження елементів творчої діяльності і досліджень у всі форми навчальної роботи: лекції, практичні заняття, лабораторні заняття, індивідуальна та самостійна робота, курсові та дипломні проекти. Це дозволяє дійсно перетворити студентів на суб'єктів процесу навчання на заняттях з історії України і забезпечити високий ступінь активності всіх його учасників.

Аналіз літератури з проблеми підводить нас до висновку, що для створення продуктивної навчальної взаємодії велике значення мають бажання і уміння викладача реалізувати рівноправне партнерство зі студентами та співпрацю в ході навчальної і контролюючої діяльності.

У другому розділі «Методика формування професійної компетентності майбутніх вчителів у процесі навчання історії» представлено результати аналізу сучасної практики формування професійної компетентності майбутнього вчителя у студентів ВНЗ у процесі навчання історії України; описано авторську методику формування професійної компетентності майбутнього вчителя при вивченні історії України; висвітлено хід і результати експериментального навчання.

Аналіз масової практики процесу викладання навчальної дисципліни «Історія України» в кількох експериментальних ВНЗ, проведений у процесі констатувальних досліджень, свідчить про його недостатню орієнтованість на формування професійної компетентності майбутніх вчителів. Причинами цього є, по-перше, те, що у типових навчальних планах факультетів, які постійно оновлюються, навчальні дисципліни найчастіше існують автономно і розподіляються по семестрах без урахування та наукового обґрунтування їх логічного і дидактичного взаємозв'язку. За цих умов неможливо здійснити інтеграцію провідних ідей навчального змісту на основі застосування міжпредметних зв'язків, а отже різні дисципліни не перетворюються у цілісну систему загальнокультурних і загальнонаукових знань і умінь, що створюють фундамент формування професійної компетентності вчителя. Набуття знань з предметів як розрізненого набору різноманітних відомостей та інформації не сприяє розвитку у студентів професійного педагогічного мислення; гнучкого, критичного і творчого, а орієнтують на репродуктивне відтворення матеріалу, що вивчається. По-друге, у ВНЗ панує ставлення до соціально-гуманітарних дисциплін взагалі та історії України, зокрема, як не фахових, які не потрібні майбутньому вчителю-предметнику, а отже - другорядних. Це знижує мотивацію викладачів до високої якості навчання, консервує традиційні методи, що зводять пізнавальну діяльність студентів до репродуктивного, одноманітного відтворення певних прийомів навчальної роботи. У цілому в педагогічних ВНЗ зберігається загальна тенденція до навчання, спрямованого переважно на передачу студентам знань. Процес навчання побудований надмірно академічно.

У процесі теоретичних і експериментальних досліджень визначено критерії та показники сформованості компонентів професійної компетентності вчителя у навчанні історії України: рівень засвоєння студентами спеціальних предметних знань, що є важливим для професійної компетентності вчителя (когнітивний); аксіолологічних знань (аксіологічний), володіння майбутніми вчителями прийомами розв'язання аксіологічних пізнавальних завдань, способами інтерактивної навчальної діяльності, критичного мислення на основі інтерпретації різноманітних джерел інформації, захисту власної позиції, професійних здібностей (процесуальний); сформованістю здатності до самопізнання та прагнення до самовдосконалення, позитивного ставлення до майбутньої педагогічної діяльності (особистісно-творчий). Дослідження рівня їх проявленості після вивчення дисципліни «Історія України» дозволили визначити низький, середній та високий рівні сформованості професійної компетентності студентів, що характеризуються сукупністю показників, притаманних кожному з критеріїв.

Отже, за даними формувального експерименту такими показниками є: рівень емоційної спрямованості майбутнього вчителя на засвоєння знань про культуру, традиції, історію України та рідного краю, своєї нації; орієнтація на інтереси, права і свободи інших людей, самобутність різних народів, іншу точку зору, суспільну та культурну різноманітність, міжкультурне взаєморозуміння як цінності;

розвиненість необхідних для майбутньої професійної діяльності предметних умінь, зокрема аналізу та побудови ціннісних суджень, знаходження і використання інформації про минулі та поточні суспільні проблеми, використання сучасних інформаційних технологій (Інтернет тощо); аргументованого обґрунтування своєї позиції, ведення дискусії на захист своєї точки зору, розв'язання життєвих ситуацій на основ культурно історичних знань, прийняття рішень і вибір форм і засобів своєї поведінки з урахуванням полікультурності суспільства, загальнолюдських цінностей та суспільних, державних, виробничих і особистих інтересів;

рівень оволодіння аксіологічним навчальним змістом дисципліни та використання його у нестандартних ситуаціях, залучаючи для цього набуті знання про: національно-культурні цінності інших народів, норми і засоби між культурної та міжетнічної взаємодії; такі цінності суспільного життя, як права людини, свобода, справедливість, рівність можливостей, верховенство права та правління закону, справедливість; державотворчі процеси, політичне влаштування суспільства, права людини, механізми їх захисту, головні правові норми, що визначають правочинну поведінку особи в Україні; причини виникнення конфліктів на особистісному та суспільному та культурно-ціннісному рівнях, способи розв'язання конфліктних ситуацій тощо - для побудови власних аргументованих суджень, які необхідні для усвідомлення себе повноправним громадянином своєї країни, членом соціальної, культурної спільноти, представником свого народу та справжнім педагогом;

рівень сформованості умінь оцінити самого себе як людину, громадянина та майбутнього фахівця, власні можливості щодо педагогічної діяльності, вдатися до самоосвіти та професійного самовдосконалення.

У процесі теоретичного дослідження проблеми та педагогічного експерименту було розроблено і апробовано методику формування професійної компетентності майбутнього вчителя в процесі навчання історії України, яка заснована на побудові процесу навчання з урахуванням названої мети, дидактичних умов цього процесу, визначених нами у першому розділі нашого дослідження, побудови змісту курсу, адекватного названій меті, організаційних складових діяльності викладача і студентів та результатів навчального процесу.

Основними характеристиками організації процесу експериментального навчання були:

- систематичне планування викладачами своєї діяльності та її очікуваних результатів з урахуванням завдань, спрямованих на формування у студентів компонентів професійної культури вчителя та контролю їх досягнення;

- проведення відбору та структурування змісту навчального матеріалу з урахуванням описаних вище підходів для кожного заняття історії України та курсу в цілому, побудова відповідних пізнавальних завдань для студентів;

- систематичне запровадження активних та інтерактивних методів з урахуванням особливостей навчального змісту кожного заняття та з опорою на пізнавальні потреби й інтелектуальні якості студентів, що сприяють зростанню рівня їх пізнавальної активності;

- залучення викладачами студентів до змістовної співпраці через постановку їх у позицію вчителя та взаємонавчання в інтерактивній взаємодії.

Побудоване на цих основах експериментальне навчання показало значні зрушення в процесі формування професійної компетентності вчителя. Кількість студентів педагогічних спеціальностей, які знаходилися на низькому зменшилась відповідно на 16,2%. Водночас збільшилась кількість студентів які знаходились на середньому та високому рівнях - відповідно на 11,8% та 4,4%. Аналіз експериментальних матеріалів наочно свідчить про те, що ці тенденції носять стійкий характер. Кількісні результати експериментальної роботи наведено у таблиці 1.

Таблиця 1.Результати сформованості професійної компетентності майбутніх вчителів до і після формувального експерименту (у % до загальної кількості студентів)

Академічні групи	Рівні
	Низький	Середній	Високий
	До початку	Після	До початку	Після	До початку	Після
Контрольні	48,8	47,3	41,4	41,1	10,1	11,3
Експериментальні	49.5	33,3	40,9	52,7	9,6	14

Аналіз експериментальних матеріалів наочно свідчить, що ці тенденції носять стійкий характер.

Отримані під час формувального експерименту високі результати не можна віднести тільки на рахунок планових експериментальних занять. Вони є здобутком всієї системи навчально-виховної роботи викладачів в експериментальних академічних групах. Проведений експеримент був лише додатковим фактором, який органічно входив в цю систему. Він дав можливість виділити і зрозуміти сутність головної тенденції досліджуваної проблеми - роботу по формуванню професійної компетентності вчителя необхідно організовувати та проводити цілеспрямовано і постійно, що опосередковано або безпосередньо допомагає вирішувати основні завдання навчально-виховного процесу.

Формувальний експеримент підтвердив істинність сформульованої гіпотези щодо розвитку професійної компетентності вчителя у процесі вивчення історії України.

ВИСНОВКИ

Дослідження проблеми формування професійної компетентності вчителя у процесі вивчення історії України засвідчило її актуальність та дозволило сформулювати ряд висновків.

Під професійною компетентність вчителя ми розуміємо складне особистісне утворення, що оптимально поєднує професійно важливі знання, уміння, навички, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення особистості та визначає здатність людини до самореалізації й самовизначення в ефективної педагогічної діяльності. Ця динамічна інтегративна характеристика особистості педагога є синтезом аксіологічного, когнітивного, аутопсихологічного, комунікативного та процесуального компонентів, характерними ознаками яких є:

аксіологічного - сукупність гуманістичних ціннісних орієнтацій вчителя, що виступають головним внутрішнім орієнтиром педагогічної діяльності і забезпечують його відповідне ставлення до дитини, детермінують практичну діяльність вчителя і його повсякденну поведінку;

когнітивного - різні види як предметних, так і психолого-педагогічних знань, засвоєних майбутнім вчителем на рівні готовності до їх застосування у реальному навчально-виховному процесі школи;

аутопсихологічного (мотиваційного) - прагнення вчителя до самореалізації та успіху у професійній діяльності, поінформованість про засоби професійного самовдосконалення, а також про сильні й слабкі сторони власної особистості та її діяльності, про те, що і як треба зробити, щоб підвищити якість своєї роботи;

комунікативного компонента - знання, уміння, навички і мотиви вчителя, необхідні для успішного педагогічного спілкування, його орієнтацію на конструктивну взаємодію і співпрацю з учнями;

процесуального (операційно-технологічного) - здатність вчителя використовувати способи діяльності та моделі поведінки, що в межах його професійної діяльності відповідають інтересам самореалізації: здійснювати навчально-виховний процес у всій його складності, робити свідомий вибір змісту, форм, методів і засобів навчання, ефективно застосовувати різноманітні та інноваційні технології навчання.

Професійна компетентність вчителя зовнішньо проявляється у відповідному рівні сформованості сукупності певних показників щодо кожного з названих компонентів. Критеріями сформованості професійної компетентності вчителя у навчанні історії України виступають: рівень засвоєння студентами спеціальних предметних та інших знань (когнітивний); аксіологічних знань і умінь (аксіологічний), володіння майбутніми вчителями прийомами розв'язання аксіологічних пізнавальних завдань, способами інтерактивної навчальної діяльності, критичного мислення на основі інтерпретації різноманітних джерел інформації, захисту власної позиції, комунікативних умінь і навичок (операційно технологічний); сформованістю самоповаги, розвиненістю спрямованості на самопізнання та прагнення до самовдосконалення, позитивного ставлення до майбутньої педагогічної діяльності (аутопсихологічний). Визначення названих критеріїв та показників до кожного з них та аналіз емпіричних даних констатувального експерименту свідчать про наявність трьох рівнів сформованості професійної компетентності вчителя у навчанні історії України: високого, середнього та низького.

Спрямованість педагогічної освіти у ВНЗ на формування професійної компетентності вчителя потребує суттєвих змін, як у змісті, так і у формах навчання історії. Така спрямованість забезпечується дотриманням сукупності дидактичних умов, серед яких:

- побудова змісту історії як навчальної дисципліни з урахуванням соціокультурного контексту та забезпечення формування у студентів системи професійних ціннісних орієнтацій;

- системне використання міжпредметних зв'язків історії з іншими гуманітарними дисциплінами;

- забезпечення провідної ролі активної самостійної і творчої пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання історії;

- запровадження різноманітних інтерактивних методів і форм навчання; постійна гуманістично-орієнтована взаємодія і співпраця педагогів і студентів.

Навчальна дисципліна "Історія України" у педагогічному ВНЗ є важливою ланкою у підготовці висококваліфікованих спеціалістів нової генерації, озброєних найсучаснішими знаннями. Вона має великий потенціал у формуванні професійної компетентності вчителя у студентів - майбутніх педагогів, оскільки зміст цієї дисципліни сприяє формуванню у студентів професійно значущих загальнолюдських гуманістичних цінностей через ґрунтовне вивчення національної історії, що є запорукою розвитку національної свідомості, патріотизму та громадянської позиції педагога. Ця дисципліна вчить студентів думати, аналізувати, бачити суспільне життя в його розвитку і взаємозв'язках, використовувати історичні знання, а також знання таких тісно пов'язаних з історією наук як філософія, політологія, соціологія та ін. Багатий, емоційно забарвлений та гострий зміст історії України дає широкі можливості для використання методів навчання, що активізують пізнавальну і творчу діяльність студентів, розвивають їхні здібності, рівень рефлексії, мотивацію до майбутньої професійної діяльності та навчання у ВНЗ, сприяє вихованню потреби до самовдосконалення і саморозвитку, особистісно-професійному становленню майбутнього вчителя.

Методика формування професійної компетентності вчителя в процесі навчання історії України є сукупністю таких складових:

- мети навчання та його очікуваних результатів у вигляді сформованості компонентів професійної компетентності вчителя;

- реалізації дидактичних умов досліджуваного процесу під час планування та проведення занять з навчальної дисципліни;

- системної взаємодії та співпраці викладача і студентів через спеціальні форми і методи навчання.

Для цього необхідним є здійснення викладачем: 1)систематичного планування результатів навчання та контроль їх досягнення; 2) проведення відбору та структурування змісту занять з урахуванням аксіологічного, когнітивного т а мотиваційного критеріїв та формулювання системи відповідних пізнавальних завдань; 3) врахування пізнавальних потреб та інтелектуальних якостей студентів, що сприяють зростанню рівня їх пізнавальної активності 4) змістовної рівноправної співпраці зі студентами.

Побудоване на цих основах експериментальне навчання показало значні зрушення в процесі формування професійної компетентності вчителя у студентів експериментальних груп порівняно з контрольними. Отже, формувальний експеримент підтвердив коректність сформульованої гіпотези й ефективність запропонованої методики формування професійної компетентності вчителя у навчанні студентів історії України.

Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів розглядуваної проблеми. Напрямками подальших наукових розвідок можуть бути: методичні засади формування професійної компетентності вчителя у процесі вивчення інших соціально-гуманітарних, педагогічних та спеціальних навчальних дисциплін, місце у цьому процесі самостійної та позааудиторної роботи студентів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лалак Н.В. Формування професійної культури майбутнього вчителя історії в процесі фахової підготовки / Наталія Володимирівна Лалак // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. Збірник наукових праць. Частина ІІІ - Рівне, 2008 - 512 с. С.424 - 430.

2. Лалак Н.В. Організація творчої діяльності майбутніх учителів історії в аудиторній і позааудиторній роботі / Наталія Лалак // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. Болонський процес в Україні та Європі: досвід, проблеми, перспектива. Збірник наукових праць. Випуск УІІІ. - Рівне, 2008 - 378 с. С.176 - 183.

3. Лалак Н.В. Психолого-педагогічні аспекти формування професійної компетентності студентів педагогічного ВНЗ / Наталія Лалак // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. - Умань : РВЦ „Софія”, 2008. - Ч.5. - С. 95 - 103.

4. Лалак Н.В. Педагогічна підтримка розвитку педагогічної культури майбутнього вчителя засобами предмету «Історія» / Наталія Лалак // Освітянські обрії : реалії та перспективи / Збірник наукових праць. К. : ІПТО АПН України, 2007. - №3 (3). - 374 с. С. 199 - 202.

5. Лалак Н.В. Розвиток професійної культури майбутнього вчителя в процесі вивчення історії / Н.В. Лалак / Інтеграція системи вищої освіти України до загальноєвропейського освітнього простору. Рівне, 2006. - 328 с. С. 162 - 165.

АНОТАЦІЯ

Лалак Н.В. Методика формування професійної компетентності майбутнього вчителя у процесі навчання історії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія та методика навчання (історія та суспільствознавчі дисципліни). - Інститут педагогіки Академії педагогічних наук України, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню питань формування професійної компетентності майбутніх вчителів засобами навчальної дисципліни «Історія України» у процесі навчання у ВНЗ. Проведено теоретичний аналіз проблеми професійної компетентності вчителя, висвітлені сучасні шляхи її набуття студентами, особливості та стан формування професійної компетентності майбутніх вчителів у масовій практиці навчання.

Визначені основні дидактичні умови ефективного формування професійної компетентності майбутніх вчителів. Представлено теоретично обґрунтовану та експериментально перевірену методику її формування у процесі вивчення історії України. Ії суть полягає у внесенні змін в зміст навчання, запровадженні інноваційних форм і методів проведення занять з одночасною організацією творчої діяльності студентів та продуктивної взаємодії викладачів і студентів.

Ключові слова: професійна компетентність, підготовка вчителя у педагогічному ВНЗ, історія України.

АННОТАЦИЯ

Лалак Н.В. Методика формирования профессиональной компетентности будущего учителя в процессе обучении истории. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения (история и обществоведческие дисциплины). - Институт педагогики Академии педагогических наук Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию проблемы формирования профессиональной компетентности будущего учителя в процессе обучении истории в ВУЗе. Проведен анализ истории становления компетентностного подхода в отечественной и зарубежной литературе, освещены современные пути ее приобретения студентами, особенности формирования профессиональной компетентности будущих учителей в массовой практике обучения.

В исследовании систематизирован методический материал, касающийся вопросов формирования профессиональной компетентности будущего учителя в процессе обучении истории.