Розвиток системи підготовки педагогічних кадрів у Франції (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

13.00.01 - «Загальна педагогіка та історія педагогіки»

УДК 371.13:378.4(44)ІІ пол.?19?

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ У ФРАНЦІЇ

Лащихіна Віталіна

Петрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі педагогіки Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Матвієнко Ольга Василівна, Київський національний лінгвістичний університет, професор кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Дубасенюк Олександра Антонівна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент Бочарова Олена Анатоліївна, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, доцент кафедри педагогіки.

Захист відбудеться 20 травня 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий 18 квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. Лапаєнко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю пошуку шляхів удосконалення педагогічної освіти в Україні в умовах глобалізаційних та євроінтеграційних процесів. Україна підписала Болонську Конвенцію (2005 р.), однією з цілей якої є поширення в європейському регіоні освіти, яка б відповідала сучасним потребам суспільства та була зорієнтованою на зближення народів Європи з урахуванням їх самобутньої культури і менталітету. На сучасному етапі одним із завдань реформування освіти України є піднесення її до рівня стандартів розвинених країн світу та інтеграція у міжнародний науково-освітній простір. З огляду на це надзвичайно важливим є вивчення зарубіжного досвіду з різних питань розвитку освіти. Одним із актуальних напрямів вивчення цього досвіду є дослідження розвитку систем підготовки педагогічних кадрів у країнах Західної Європи.

Останніми роками в багатьох європейських державах відбулися якісні зміни в розвитку систем вищої освіти відповідно до вимог Європейської мережі забезпечення якості (ENQA). Не винятком у цьому процесі є розбудова ідеології освітньої парадигми у Франції - однієї з розвинених країн Західної Європи. Франція, як й інші країни Європи, має давні традиції в організації системи вищої освіти, зокрема педагогічної, що завжди привертало увагу вітчизняних і зарубіжних педагогів-компаративістів.

Вагомий внесок у розробку теоретико-методологічних засад розвитку системи педагогічної освіти Франції зробили відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, а саме: М. Альте (M. Altet), Д. Бансель (D. Bancel), К. Бедаріда (C. Bйdarida),

А. Валлон (A. Wallon), Ф. Ваніскотт (F. Vaniscotte), Ж. Венсан (G. Vincent),

Р. Галь (R. Gal), Ж.-Л. Дельпьош (J.-L. Delpeuch), Ж. Капель (J. Capelle),

П. Ладер'єр (P. Laderriиre), П. Ланжевен, Ж. Лезурн (J. Lesourne), Ж. Мажо

(J. Majault), Г. Міаларе (G. Mialaret), Ж.-П. Обен (J.-P. Obin), Ж.-Л. Одюк (J.- L. Auduc), А. де Перетті (A. de Perеtti), Ф. Перрену (Ph. Perrenoud),

А. Прост (A. Prost), Ж. Фурастьє (J. Fourastiй), Н.М. Воскресенська, Б.Л. Вульфсон, О.Н. Джуринський, Л.І. Зязюн, А.П. Максименко, З.О. Малькова, О.В. Матвієнко, Л.М. Лабазіна, Н.М. Лавриченко, Т.І. Левченко, О.Б. Лисова, М.Д. Никандров, В.Я. Пилиповський, Л.П. Пуховська, О.В. Сухомлинська та ін.

Окремим аспектам розвитку системи педагогічної освіти в Україні, розробці її концептуальних засад присвячені праці С.У. Гончаренка,

Н.М. Дем'яненко, О.А. Дубасенюк, М.Б. Євтуха, І.А. Зязюна, В.Г. Кременя,

В.М. Курила, В.І. Лугового, В.К. Майбороди, Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєвої та ін.

Слід зазначити, що в умовах реформування та розбудови національної системи педагогічної освіти українськими дослідниками-компаративістами широко вивчається зарубіжний досвід професійної підготовки педагогічних кадрів. Зокрема, здійснено наукові дослідження з таких проблем: провідні напрями сучасної реформи вищої педагогічної освіти в Англії (А.В. Парінов); система підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Німеччині (В.А. Гаманюк, Т.І. Вакуленко); формування педагогічної майстерності вчителя в теорії та практиці педагогічної освіти США (Р.М. Роман); система підготовки педагогічних кадрів у Норвегії (В.І. Семілетко); стандартизація професійної підготовки вчителів у Англії та Уельсі в кінці ХХ - на початку ХХІ ст.

(Н.М. Авшенюк); розвиток педагогічної освіти у США (Т.С. Кошманова); професійна підготовка вчителів у країнах Західної Європи (Л.П. Пуховська); розвиток систем середньої освіти в країнах Європейського Союзу

(О.В. Матвієнко); тенденції розвитку неперервної освіти в країнах Східної Європи у другій половині ХХ ст. (Т.М. Десятов) та ін.

Цінними є наукові доробки з питань модернізації вищої школи у сучасній Франції (О.А. Бочарова); становлення і розвитку системи університетської освіти Франції у ХІХ - ХХ ст. (А.П. Максименко); реформування змісту університетської освіти у сучасній Франції (Л.В. Шаповалова); артистичного виховання особистості в системі освіти Франції (Л.І. Зязюн), реформування професійної підготовки майбутніх учителів середніх навчальних закладів Франції (О.В. Романенко) та ін.

Однак аналіз науково-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що в Україні не здійснено цілісного дослідження розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції. Критичне осмислення досвіду реформування французької системи підготовки педагогічних кадрів показало, що Франція вже має досвід у розв'язанні проблем, які стоять на сучасному етапі перед українською педагогічною освітою: розробка державних стандартів педагогічної освіти, пошук ефективних шляхів відбору абітурієнтів на педагогічні спеціальності, оновлення змісту професійної педагогічної підготовки і т. ін. До того ж принципи реалізації Болонської Конвенції, євроінтеграційні та глобалізаційні процеси, прагнення України досягти європейських стандартів освіти потребують оновлення педагогічної освіти, що значно актуалізує вивчення вже набутого позитивного досвіду модернізації французької системи підготовки педагогічних кадрів, який можна творчо використати в процесі реформування педагогічної освіти України.

Викладене вище і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження «Розвиток системи підготовки педагогічних кадрів у Франції (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження є частиною комплексної державної бюджетної теми науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Київського національного лінгвістичного університету «Розробка та реалізація сучасної моделі загально-педагогічної підготовки вчителів у контексті євроінтеграційних процесів», скоординованої Міністерством освіти і науки України й затвердженої вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 6 від 30 січня 2006 р.). РК № 0106U001028.

Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 2 від 29 вересня 2008 р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 8 від 28 жовтня 2008 р.).

Хронологічні межі дослідження - кінець 60-х рр. ХХ ст. - 2007 р. Нижня хронологічна межа визначається початком безперервного процесу реформування системи підготовки педагогічних та науково-педагогічних кадрів у Франції, який розпочався у 1969 р. з прийняттям урядового декрету про модернізацію всієї шкільної системи, важливою складовою якого є проблема підготовки вчителя. Верхня хронологічна межа характеризується активною участю Франції в євроінтеграційному процесі, зокрема, підписанням Болонської декларації.

Об'єкт дослідження - система педагогічної освіти Франції.

Предмет дослідження - особливості розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття.

Мета дослідження - на основі аналізу соціально-економічного розвитку Франції у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття розкрити та обґрунтувати особливості, зміст та організацію підготовки педагогічних кадрів, що зумовлюють функціонування системи педагогічної освіти у Франції в зазначений період.

Відповідно до мети, об'єкта, предмета дослідження були визначені такі завдання:

1. Визначити соціально-економічні передумови реформування системи педагогічної освіти у Франції у другій половині ХХ століття.

2. Розробити й теоретично обґрунтувати періодизацію розвитку педагогічної освіти у Франції, виявити основні тенденції розвитку системи підготовки педагогічних кадрів на сучасному етапі .

3. Проаналізувати і розкрити шляхи інтеграції педагогічної освіти Франції до загальноєвропейського освітнього простору.

4. Схарактеризувати зміст та організаційну структуру професійної підготовки педагогічних кадрів Франції в умовах реформування педагогічної освіти.

5. Визначити можливості впровадження прогресивних ідей французького досвіду в систему педагогічної підготовки в Україні, розробити й обґрунтувати науково-методичні рекомендації.

Концептуальна ідея ґрунтується на методологічному положенні, суть якого полягає в розумінні системи педагогічної освіти Франції як цілісного соціокультурного феномена, що розвивається і функціонує, зберігаючи свою сутність і водночас змінюючи власну структуру, зміст і форми. Педагогічна освіта розвивається як динамічна система на основі всіх компонентів, її спрямованість визначається як внутрішніми соціально-економічними, суспільно-політичними чинниками, так і зовнішніми, спричиненими глобалізаційними процесами у світі, що ґрунтуються на концептах інтернаціоналізації та загальноєвропейської інтеграції і мають мету здійснити професійну підготовку «педагога-європейця».

Методологічну основу дослідження становлять філософські положення теорії наукового пізнання, зокрема єдність процесів, взаємозалежність та взаємовплив явищ об'єктивної дійсності, єдність теорії й практики, національного й загальнолюдського, освіти й самоосвіти; загальнонаукові принципи історизму, науковості, системності як засоби вивчення становлення і розвитку педагогічних систем, а також порівняльний підхід до аналізу подій та явищ в освітній сфері в динаміці її розвитку.

У дисертації застосовано такі методи дослідження: порівняльно-історичний (компаративний); історико-педагогічний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, нормативно-правових документів з досліджуваної проблеми; теоретичне узагальнення; статистичний; прогностичний; вивчення змісту професійно-педагогічної підготовки французьких педагогів під час стажування автора у 1998 році у Франції.

Джерельна база дослідження:

- офіційні документи, статистичні дані, доповіді й матеріали про розвиток педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу, підготовлені інституціями Ради Європи та Європейського Союзу (Бюро інформації Ради Європи в Україні, EURIDICE, Eurostat, UNESCO та ін.);

- французькі законодавчі акти з питань організації освіти та підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів; урядові документи стосовно завдань і шляхів реформування системи педагогічної освіти Франції; документальні джерела Міністерства освіти Франції: Arrкtй et circulaire (n° 91-202) du 2 juillet 1991 relatifs au contenu et а la validation des formations organisйes dans les Instituts universitaires de formation des maоtres. Arrкtй du 25 avril 2002 relatifs aux йtudes doctorales. Circulaire n° 89-004 du 5 janvier 1989 (RLR-430-5) relative а l'habilitation. Circulaire n° 91-202 du 2 juillet 1991 relative а la validation de la formation dans les Instituts universitaires de formation des maоtres. Circulaire n° 93-010 du 6 aoыt 1993 relative aux nouvelles orientations pour la formation dans les Instituts universitaires de formation des maоtres des futurs enseignants du premier et du second dйgrйs. Circulaire n° 94-26 du 14 novembre 1994 relative а l'йlaboration des projets des Instituts universitaires de formation des maоtres pour 1995-1999. Circulaire n° 2007-011 du 9-1-2007 (Bulletin officiel n° 3 du 18 janvier 2007). Dйcret Bouquier du 19 dйcembre 1793 sur l'organisation de l'instruction publique. Article ІV. Dйcret du 1969 relatif а la modernisation du systиme scolaire. Dйcret statuaire n° 84-431 du 6 juin 1984. Dйcret du 14 mars 1986 relatif а la formation des personnels de l'йducation nationale. Dйcret n° 89-775 du 23 octobre 1989 relatif а la prime dе recherche et d'enseignement supйrieur des personnels de l'enseignement supйrieur relevant du ministиre chargй de l'enseignement supйrieur. Dйcret n° 91-1086 du 18 octobre 1991 relatif au statut des personnels de l'enseignement national. Dйcret n° 99-747 du 30 aoыt 1999 relatif а la formation du grade scientific «mastaire». Dйcret n° 2002-481 du 8 avril 2002 relatif aux grades et titres universitaires et aux diplфmes nationaux. Dйcret n° 2002-482 du 8 avril 2002 portant application au systиme franзais d'enseignement supйrieur de la construction de l'Espace europйen de l'enseignement supйrieur. Dйcret n° 2002-529 du 16 avril 2002 relatif а la validation d'йtude dans les йtablissements de l'enseignement supйrieur en France et а l'йtranger. Delpeuch J.-L. Rйforme des institutions, 2005-2006. Loi du 28 juin 1833 de l'enseignement primaire. Loi du 12 novembre 1968 de rйorganisation de l'enseignement supйrieur. Loi du 26 janvier 1984 de l'enseignement supйrieur. Loi n° 89-486 du 10 juillet 1989 d'orientation sur l'йducation. Loi n° 91-715 du 26 juillet 1991 portant diverses dispositions relatives а la fonction publique (Titre 1 - Disposition modifiant la loi n° 83-634 du 13 juillet 1983 portant droits et obligations des fonctionnaires) et ses dйcrets d'application. Loi n° 2005-380 du 23 avril 2005 d'orientation et de programme pour l'avenir de l'йcole (Journal officiel du 24 avril 2005). Bancel D. Crйer une nouvelle dynamique de la formation des maоtres. Rapport au ministre d'Etat, ministre de l'Education nationale, de la Jeunesse et des Sports, 1989. Obin J.-P. Enseigner, un mйtier pour demain. Rapport au ministиre de l'Education nationale, 2003. Peretti A. Rapport de la Commission sur la formation des personnels de l'Education nationale, 1982. Loi d'orientation sur l'йducation n° 89-486 du 10 juillet 1989. Loi n° 91-715 du 26 juillet 1991 portant diverses dispositions relatives а la fonction publique (Titre 1 - Disposition modifiant la loi n° 83-634 du 13 juillet 1983 portant droits et obligations des fonctionnaires) et ses dйcrets d'application;

- словники: Le Robert Dictionnaire d'aujourdu'hui (dictionnaire pйdagogique). Paris: Dictionnaire Le Robert, 1992 ; Dictionnaire de la langue franзaise. Paris: Larousse, 1994 ; Encyclopйdie gйnйrale de l'йducation franзaise. - Paris, 1952 ; Celliй M. Lexique franзais-russe du systиme йducatif franзais. Institut universitaire de formation des maоtres de Crйteil. 2000-2003 IUFM;

- навчальні плани та програми, методична література з питань підготовки педагогічних працівників;

- зарубіжні періодичні видання: «Le monde de l'йducation », « Revue franзaise de pйdagogie », « Monde », « Nouvel observateur », «Education & formation»;

- матеріали з мережі Інтернет.

У процесі роботи також вивчалися нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України, положення Національної доктрини розвитку освіти та Державної програми «Вчитель».

Під час стажування у Франції в університеті Париж 12 (universitй Paris 12) (академія Кретей) за програмою TEMPUS-TACIS автор мала змогу безпосередньо спостерігати організацію навчання та наукової роботи в університеті, ознайомитися і зібрати автентичний матеріал, який раніше не видавався в Україні, а також брала участь у наукових та науково-практичних конференціях, які відбувалися у Київському національному лінгвістичному університеті та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за сприяння посольства Франції в Україні.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що на основі автентичних джерел вперше у вітчизняній педагогічній науці визначено соціально-економічні передумови реформування і розвитку педагогічної освіти у Франції; обґрунтовано періоди розвитку системи педагогічної освіти в цій країні (1969-1985 рр., 1986-1988 рр., 1989-1998 рр., 1999-2007 рр.); виявлено провідні тенденції розвитку системи підготовки педагогічних кадрів (входження педагогічної освіти в систему вищої; диверсифікація підготовки педагогічних кадрів; фундаменталізація педагогічної освіти, що забезпечується посиленням теоретичної і практичної складових психолого-педагогічної підготовки французьких вчителів, залученням студентів до науково-дослідної роботи, підвищенням рівня їх методологічної культури; покращання якості педагогічної освіти шляхом модернізації її змісту, здійсненням компетентісного підходу в професійній підготовці майбутніх вчителів; гуманізація освіти; комп'ютеризація освітньої галузі; зростання престижу професії педагога, що зумовлено суттєвими змінами у статусі педагогічних працівників; взаємодія університетів і соціальних партнерів; децентралізація управління освітньою галуззю; удосконалення професійного відбору на педагогічну діяльність; євроінтеграція вищої освіти); розроблено модель організаційної структури педагогічної освіти у Франції на сучасному етапі і на її основі висвітлено концептуальні засади організаційної структури та змісту професійно-педагогічної підготовки французьких педагогів; розкрито шляхи інтеграції педагогічної освіти Франції до загальноєвропейського освітнього простору; розроблено науково-методичні рекомендації щодо можливостей використання прогресивних ідей французького досвіду в системі педагогічної підготовки в Україні; конкретизовано положення про особливості французької системи педагогічної освіти; подальшого розвитку набули положення про теорію і практику підготовки педагогічних кадрів у Франції.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дослідження можуть використовуватися у змісті лекційних курсів з педагогіки вищої освіти та порівняльної педагогіки, а також при підготовці підручників, навчальних посібників, довідників з питань міжнародного співробітництва в освітній сфері, а також при розробці нових і оновленні існуючих програм курсів і спецкурсів з порівняльної педагогіки та історії зарубіжної педагогіки. Результати дослідження знайшли своє практичне застосування при розробці науково-методичних рекомендацій, які можуть бути корисними для визначення конкретних шляхів адаптації педагогічної освіти України до стандартів спільного європейського простору. Матеріали дослідження включені до навчальної програми курсу за вибором «Порівняльна педагогіка» в Київському національному лінгвістичному університеті.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення на засіданнях кафедри педагогіки Київського національного лінгвістичного університету та науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Духовний простір сучасного освітнього менеджменту» (Київ - Севастополь, 2007), науковій конференції «Психолого-педагогічні проблеми освіти і виховання в умовах глобалізації та інтеграції освітніх процесів» (Київ, 2007), Восьмій Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми» (Вінниця, 2008), науково-практичній конференції «Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій» (Київ, 2009).

Результати дисертаційного дослідження впроваджувалися у Київському національному лінгвістичному університеті (довідка № 2878 від 25.11.2008 р.), Київському гуманітарному інституті (довідка № 406 від 15.12.2008 р.), Київському національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова (довідка № 07-10/2522 від 22.12.2008 р.), Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя (довідка № 04/310 від 13.02.2009 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено автором у 10 одноосібних публікаціях, серед яких 8 статей, надрукованих у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 стаття у збірнику науково-практичної конференції та науково-методичні рекомендації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (387 найменувань, з них 201 - іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації становить 274 сторінки, основний зміст викладено на 198 сторінках. Робота містить 7 таблиць в основному тексті, 6 таблиць - у додатках; 4 рисунки в основному тексті, 1 рисунок - у додатках; 10 додатків на 37 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами; визначено мету й завдання, об'єкт, предмет, хронологічні межі, методи дослідження; вказано джерельну базу наукового пошуку; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дослідження, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі - «Реформування системи педагогічної освіти у Франції у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття» - досліджено соціально-економічні передумови реформування системи педагогічної освіти у Франції, схарактеризовано основні етапи розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції, висвітлено трансформацію французької системи підготовки педагогічних кадрів в умовах формування загальноєвропейського освітнього простору.

Здійснене компаративно-педагогічне дослідження розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції дозволяє стверджувати, що педагогічна освіта Франції виникла в епоху Середньовіччя з появою університетів і була обумовлена соціально-культурним та соціально-економічним розвитком суспільства. Система педагогічної освіти остаточно сформувалася у ХІХ ст. і до кінця 80-х рр. ХХ ст. мала дуальний характер як за змістом, так і за організаційною структурою. Так, у Початкових Нормальних школах (Ecoles Normales Primaires) (педагогічних училищах) відбувалася підготовка вчителів дошкільних закладів освіти та початкової школи з посиленням уваги на професійно-практичному компоненті підготовки; у Вищих Нормальних школах (Ecoles Normales Supйrieures) - підготовка викладачів для середньої школи та спеціалізованих вищих навчальних закладів, де домінувала професійна спрямованість спеціально-предметного компонента навчання; в університетах здійснювалася підготовка педагогічного персоналу для середньої і вищої школи та для науково-дослідних закладів освіти, основна увага приділялася забезпеченню академізму викладання спеціальних та загальноосвітніх дисциплін; у великих науково-дослідних і навчальних закладах, таких, як Колеж де Франс, Практична школа вищої освіти відбувалася підготовка науковців та підвищення їх кваліфікації.

У 60 - 70-х рр. ХХ століття постала потреба перегляду характеру спеціально-предметної та психолого-педагогічної підготовки вчителів масової школи. Ця суперечність зумовила існування двох протилежних концепцій. Перша концепція доводила необхідність посилення загальної освіти майбутнього педагога зі збереженням академічно-теоретичного напряму; друга - розширення та поглиблення професійно-педагогічної підготовки, її практичної орієнтації, наближення до шкільних програм.

Глобалізаційні процеси у світі зумовлюють необхідність перегляду системи педагогічної освіти у Франції і спонукають до її реформування та модернізації, спрямованої на підготовку вчителя-професіонала з урахуванням сучасних соціальних умов та суспільних вимог.

Результати опрацювання літературних і документальних джерел за темою дослідження дали змогу виокремити та охарактеризувати головні етапи розвитку педагогічної освіти у Франції. Періодизація базується також на працях відомих зарубіжних та українських вчених у галузі історії освіти та професійної освіти (М. Альте, К. Бедаріда, Р. Галь, О. Гішар, І. Голупо, Ж. Капель,

Б. Компаньон, Ж. Мажо, А. Тевьонен, А. де Перетті, А. Прост, Б.Л. Вульфсон, Л.І. Зязюн, А.П. Максименко, О.В. Матвієнко, Л.П. Пуховська та ін.). Основні періоди розвитку педагогічної освіти Франції та їх коротка характеристика представлені в таблиці 1.

Таблиця 1 Періодизація розвитку педагогічної освіти Франції у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття

У процесі глобалізаційних змін у світі і, зокрема, в Європі у другій половині ХХ ст. - на початку ХХІ ст. формується загальноєвропейський освітній простір. Цей процес, зорієнтований на зближення систем підготовки педагогічних кадрів у країнах Європейського Союзу, передбачає удосконалення системи підготовки педагогічних працівників на основі пошуку спільних критеріїв професійних властивостей «педагога-європейця».

Франція як країна з багатовіковими освітніми традиціями, особливо у галузі професійної підготовки вчителів, відіграє активну роль у цьому процесі. Удосконалення професійної педагогічної освіти сприймається у цій країні як передумова для подальшого зближення західноєвропейських освітніх систем у контексті європейської інтеграції.

Участь Франції у реалізації транс'європейських програм (Сократ, Темпус, Леонардо да Вінчі, Європас та ін.), впровадження спецкурсів «Європейський простір в освіті», «Наша Європа» в УІПВ, а також ратифікація Плану дій

(2000 р.), що сприяла мобільності студентів, викладачів, викладачів-науковців та адміністративного персоналу європейських університетів, стали важливою умовою для формування Європейського простору вищої освіти, що зорієнтовує європейські держави на розвиток співпраці у різних економічних галузях та обмін педагогічним досвідом і спрямовує до створення Спільного Європейського Дому.

Отже, проведений аналіз міжнародних та національних документів з питань освіти, вивчення сучасних навчальних програм підготовки педагогічних кадрів у Франції, а також особисте спостереження протягом стажування за однією із зазначених програм у французькому університеті Париж ХІІ дозволяють нам стверджувати, що трансформація французької системи підготовки педагогічних кадрів в умовах глобалізаційних процесів базується на концептах інтернаціоналізації та загальноєвропейської інтеграції освітньої галузі.

У другому розділі - «Модернізація змісту, форм та методів професійної підготовки педагогічних кадрів у Франції» - викладено теоретико-методичні принципи побудови навчальних планів і програм у системі педагогічної освіти Франції, схарактеризовано зміст психолого-педагогічної підготовки вчителів в умовах реформування педагогічної освіти, визначено можливості впровадження прогресивних ідей французького досвіду в систему педагогічної підготовки в Україні.

З'ясовано, що зміни у системі педагогічної освіти у Франції на сучасному етапі, а також розробка освітньо-кваліфікаційної характеристики педагога, що визначається багатоступеневою освітою, зумовили перегляд та оновлення навчальних планів і програм підготовки педагогічних кадрів як для вищої, так і для масової школи. На сучасному етапі навчальний процес став більш гнучким завдяки модульній структурі навчальних планів. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що теоретико-методичними принципами побудови навчальних планів і програм у системі педагогічної освіти є модульний принцип, зорієнтований на індивідуалізацію навчання, на неперервність здобуття фаху педагога, а також принцип поєднання, узгодженості та раціонального співвідношення теорії і практики. Студенти мають оволодіти ґрунтовними теоретичними знаннями, вміти застосовувати їх на практиці (це стосується як предмета зі спеціальності, так і психолого-педагогічної підготовки); вони мають навчитися установлювати міжпредметні зв'язки, проводити наукові дослідження, аргументувати обраний арсенал методологічних засобів, визначати свої методологічні позиції і методи дослідження. Такий підхід сприяє більш глибокому засвоєнню студентами знань з дидактики та методики навчання певної дисципліни, яку вони будуть викладати у будь-якому закладі освіти, підвищенню їх професійної компетентності. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст., у навчальних планах спостерігається збільшення годин на практичний компонент. Педагогічна практика у школі стає основною ланкою у професійній підготовці вчителя. У вищій школі акцент зміщується з навчальної на науково-дослідну роботу.

У 80-их - 90-их рр. ХХ ст. освітньо-кваліфікаційна характеристика викладача масової школи розроблялася на рівні випускника вищого педагогічного закладу (Університетського інституту підготовки вчителів) та освітньо-кваліфікаційна характеристика викладача вищого освітнього закладу - на рівні випускника університету, що оцінюється за результатами науково-дослідної роботи та отриманням відповідних дипломів. Вагомим досягненням системи педагогічної освіти Франції є розробка та впровадження на національному рівні кваліфікаційних стандартів на основі єдиних вимог до професійної підготовки педагогів усіх рівнів. Здобувачі кваліфікаційних дипломів мають отримати певний обсяг знань у межах визначених стандартів професійної компетенції. Спеціально створена, незалежна від університетів і УІПВ Національна Комісія при Міністерстві освіти Франції виконує роль «експерта» навчальних програм і планів, затверджує їх інваріантну частину. Варіативна частина уможливлює автономність та особливості напрямів підготовки фахівців.

Здійснений аналіз змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів засвідчує, що характерною особливістю змісту є гармонійне поєднання циклу загальноосвітніх, спеціально-предметних і теоретичних дисциплін психолого-педагогічного компонента та використання набутих знань на практиці у шкільному середовищі чи на підприємстві. Отже, збільшення питомої ваги педагогічної практики в структурі навчального плану передбачає якнайповнішу інтеграцію теоретичних знань у практику.

На сучасному етапі модернізації змісту професійної підготовки пріоритетним є психолого-педагогічний компонент, який передбачає поєднання теоретичної психолого-педагогічної підготовки та практики і ґрунтується: на взаємозв'язку зі спеціально-предметним та загальноосвітнім компонентами підготовки майбутніх вчителів; на формуванні мережі міжциклових та міждисциплінарних зв'язків; на системній співпраці зі школою. Враховуючи те, що школа є одним із найважливіших соціальних інститутів суспільства, спостерігається тенденція до соціологізації навчальних курсів із психолого-педагогічних дисциплін. Відповідно до цього набуває актуальності теорія генетичної епістемології Ж. Піаже, де детально викладено його погляди щодо впливу соціальних чинників на інтелектуальний розвиток дитини.

Досвід професійної підготовки педагогічних кадрів у Франції свідчить, що саме французькі УІПВ передбачають таку інваріантно-варіативну побудову програм, що уможливлюють оволодіння фундаментальними психолого-педагогічними знаннями в єдності з досвідом педагогічної діяльності. реформування педагогічний освіта підготовка

Сучасна модель підготовки педагогічних кадрів Франції передбачає більш сконцентрований підхід до педагогічної освіти майбутніх вчителів, використання дискусій, вправ комунікативно-діалогічного характеру, експериментальних вправ, аналіз педагогічних ситуацій. Останнім часом набули підтримки «проблемні методи», що передбачають постановку проблемних питань та самостійного пошуку рішень. У підготовці педагогів широко використовуються такі методи: методи демонстрації педагогічних відеофільмів, моделювання, мікровикладання, «міні-курси», рольові ігри, презентації проектів тощо.

Аналіз нової організаційної структури професійної підготовки педагогічних кадрів дає підстави стверджувати, що суттєвими умовами формування готовності студента до професійної діяльності педагога є розвиток високого рівня педагогічної майстерності, професійної креативності, постійний пошук і удосконалення методів викладання, неперервне підвищення свого кваліфікаційного рівня.

На початку ХХІ століття вагомого значення у підвищенні професійного рівня педагогів у Франції набуває післядипломна освіта. Фахова підготовка й підвищення кваліфікації вчителів розглядається як форма неперервної освіти.

На основі вивчення широкої джерельної бази в дисертації (додаток М) представлено порівняльну характеристику періодів розвитку педагогічної освіти Франції та України у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття. Компаративний аналіз стосується організаційної структури, змісту, форм і методів підготовки педагогічних кадрів. Наведені дані базуються на законодавчих актах та працях відомих фахівців у галузі освіти Франції (Д. Бансель,

Ф. Ваніскотт, Р. Галь, О. Гішар, І. Голупо, Ж. Капель, Б. Компаньон,

П. Ладер'єр, Ж. Мажо, Г. Міаларе, Ж.-П. Обен, Ж.-Л.Одюк, А. Прост,

А. де Перетті, А. Тевьонен, Б.Л. Вульфсон, Л.І. Зязюн, А.П. Максименко, О.В. Матвієнко, Л.П. Пуховська та ін.) та України (О.А. Дубасенюк,

М.Б. Євтух, І.А. Зязюн, Т.С. Кошманова, В.М. Курило, В.І. Луговий,

Н.Г. Ничкало, Л.П. Пуховська, С.О. Сисоєва та ін.). Результати проведеного дослідження дали змогу виявити прогресивні ідеї досвіду підготовки вчителів у Франції, які можна творчо використати для вдосконалення системи підготовки педагогічних кадрів в Україні:

- заслуговує на увагу українських науковців організація професійного відбору на педагогічну діяльність, що здійснюється впродовж трьох років навчання в університетах Франції і зорієнтований на тих осіб, які визначилися з вибором педагогічної професії;

- новим у роботі УІПВ є раціональне співвідношення загальноосвітнього, спеціально-предметного, психолого-педагогічного компонентів підготовки французьких педагогів;

- у підготовці французьких вчителів першого й другого ступеня важливе місце посідає психолого-педагогічний компонент, зокрема його практична частина - педагогічна практика, яка має тенденцію до збільшення;

- в УІПВ та в університетах здійснюється обов'язкове вивчення іноземних мов;

- особливої уваги вітчизняних науковців заслуговують методи навчання, які широко використовуються у підготовці педагогічних кадрів в УІПВ цієї країни: проблемна дискусія, метод аналізу конкретних ситуацій, метод демонстрації педагогічних відеофільмів, метод відкриттів, моделювання, рольова гра, мікровикладання, “міні-курси”. На сучасному етапі у Франції активно використовуються телекомунікаційні та інформаційні технології. Дедалі більшого значення у підготовці викладацьких кадрів французькі педагоги надають самостійній роботі студентів, спрямованій на розвиток критичного й творчого мислення.

Отже, пріоритетним завданням у системі підготовки педагогічних кадрів Франції є підвищення якості педагогічної освіти, наближення її змісту до практичних потреб школи та посилення професійної підготовки педагогів.

ВИСНОВКИ

Проведене компаративно-педагогічне дослідження дало підстави сформулювати такі висновки:

1. Соціально-економічні передумови реформування педагогічної освіти Франції були зумовлені:

- науково-технічним розвитком;

- потребою у фахівцях високого професійного рівня для різних галузей економіки;

- необхідністю підвищення якості підготовки педагогічних кадрів;

- глобалізаційними процесами у світі.

2. У розвитку педагогічної освіти Франції можна виділити такі періоди:

- І період - 1969 - 1985 рр. Дуальна система педагогічної освіти. Підготовка педагогічних кадрів першого, другого та третього ступенів відрізнялася як за змістом, так і за організаційною структурою. Набуття Початковими Нормальними школами статусу вищих професійних шкіл, для вступу до яких необхідно було мати повну середню освіту (ступінь бакалавра) (декрет про модернізацію шкільної системи від 1969 р.).

- ІІ період - 1986 - 1988 рр. Педагогічна освіта університетського типу. Організаційні зміни у підготовці педагогічних кадрів першого ступеня: підготовка цієї категорії педагогів передбачала навчання протягом чотирьох років (два роки в університеті та два роки в Нормальних школах, які набули статусу вищих навчальних закладів) (декрет про підготовку персоналу національної освіти від 1986 р.).

- ІІІ період - 1989 - 1998 рр. Уніфікована система педагогічної освіти. Уніфікація системи підготовки педагогічних кадрів для масової школи передбачала модернізацію змісту та організаційної структури (закон про орієнтацію освіти від 1989 р.). На цьому етапі відбувається реорганізація навчання в докторантурі.

- ІV період - (1999 - 2007 рр.). Євроінтеграція вищої освіти. Формування нової освітньої парадигми, зорієнтованої на створення єдиного європейського освітнього простору. Запровадження нової системи ступенів університетської освіти (LMD), європейської системи перезарахування кредитів (ECTS), сприяння мобільності студентсько-викладацького складу тощо.

Основними тенденціями розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції на сучасному етапі є: входження педагогічної освіти в систему вищої; диверсифікація підготовки педагогічних кадрів; фундаменталізація педагогічної освіти, що забезпечується посиленням теоретичної і практичної складових психолого-педагогічної підготовки французьких вчителів, залученням студентів до науково-дослідної роботи, підвищенням рівня їх методологічної культури; покращання якості педагогічної освіти шляхом модернізації її змісту, здійсненням компетентісного підходу в професійній підготовці майбутніх вчителів; гуманізація освіти; комп'ютеризація освітньої галузі; зростання престижу професії педагога, що зумовлено суттєвими змінами у статусі педагогічних працівників; взаємодія університетів і соціальних партнерів; децентралізація управління освітньою галуззю; удосконалення професійного відбору на педагогічну діяльність; євроінтеграція вищої освіти, мета якої полягає у створенні єдиного європейського освітнього простору шляхом упровадження загальноєвропейських стандартів підготовки фахівців із вищою освітою, зокрема педагогічною (Болонський процес).

3. Інтеграція педагогічної освіти Франції до загальноєвропейського освітнього простору здійснюється шляхом упровадження транс'європейських освітніх програм з перспективою їх пролонгації: Сократ, Леонардо да Вінчі, Темпус, Європас та ін. Ці програми зорієнтовані на проектування єдиних європейських стандартів підготовки спеціалістів із вищою освітою і передусім - працівників освітньої галузі. Вищезазначені програми та ратифікація Плану дій (Plan d'Actions de la Mobilitй, РАМ) (2000 р.) спрямовані на сприяння мобільності студентсько-викладацького складу з метою конвергенції освітніх систем, вивчення педагогічного досвіду та співпрацю. Для кращої обізнаності майбутніх педагогів про стан освіти в Європі до теоретичних дисциплін психолого-педагогічного компонента підготовки вчителів введено спецкурси «Європейський простір в освіті» та «Наша Європа».

4. Уніфікована система педагогічної освіти Франції спрямовувалася на модернізацію організаційної структури та змісту підготовки педагогічних кадрів. На сучасному етапі організація підготовки педагогічного персоналу для масової школи передбачає п'ятирічне навчання на базі ступеня «бакалавр»: 3 роки в університеті, де майбутні вчителі проходять академічну підготовку з дисциплін спеціально-предметного та загальноосвітнього компонентів; 2 роки в Університетських інститутах підготовки вчителів (УІПВ), де здобувають професійно-педагогічну освіту. Зміст підготовки педагогів І і ІІ ступеня включає такі компоненти: загальноосвітній, спеціально-предметний, психолого-педагогічний. До загальноосвітнього компонента входить цикл дисциплін суспільно-політичного та культурно-освітнього спрямування. Спеціально-предметний компонент передбачає вивчення дисциплін зі спеціальності (для вчителів І ступеня - полівалентна підготовка) з урахуванням дидактичних та методичних вимог, що свідчить про компетентнісний підхід у підготовці педагогічних кадрів. Психолого-педагогічний компонент поділяється на теоретичні дисципліни психолого-педагогічного циклу і педагогічну практику в школі та на підприємстві (для викладачів професійних і технологічних ліцеїв).

У Франції, починаючи з кінця 80-х рр., з огляду на те, що школа є соціальним інститутом, спостерігається тенденція до “соціологізації” психолого-педагогічних дисциплін. Останнім часом відбувається суттєве збільшення терміну педагогічного стажування: для вчителів І ступеня - 23 тижні, для викладачів ІІ ступеня - 32 тижні. Наближення педагогічної освіти до потреб школи визначається шляхом збалансування теоретичної і практичної підготовки для вчителів масової школи. Нині педагогічна практика розглядається як засіб апробації теоретичних знань майбутніх фахівців та важлива ланка у професійно-педагогічній підготовці педагога.

Організація підготовки викладачів ІІІ ступеня (для університетів, Великих шкіл, науково-дослідних закладів) передбачає багатоступеневу освіту в університеті на базі бакалаврата і здійснюється як за традиційною системою: 2 роки навчання - диплом про загальну університетську освіту (ДЗУО) (Diplфme d'йtudes universitaires gйnйrales, DEUG), 1 рік навчання - диплом ліценціата (Licence), 1 рік навчання - диплом метризи (Maоtrise), 1 рік навчання - диплом про поглиблену вищу освіту (ДПО) (Diplфme d'йtudes approfondies, DEA), 3 роки навчання - ступінь доктора наук (Doctorat), так і за новою європейською системою з органіграмою LMD - ліценціат, мастер, доктор (Вас+3, Вас+5, Вас+8): 3 роки навчання - ступінь ліценціата (Licence), 2 роки навчання - ступінь мастера (Маster), 3 роки навчання - ступінь доктора наук (Doctorat). Зміст підготовки викладачів ІІІ ступеня включає теоретико-методологічні курси загальноосвітнього та спеціально-предметного компонентів і зорієнтований на науково-дослідну діяльність. Перевага надається самостійній роботі студентів.

Оцінювання студентів-майбутніх педагогів усіх категорій здійснюється як за традиційною 20-бальною шкалою, так і за модульно-рейтинговою системою. Остання передбачає застосування трансферної системи перезарахування кредитів (ECTS). Існує тенденція до переходу на європейську систему оцінювання.

Результати дослідження свідчать, що освітньо-кваліфікаційні рівні педагогів визначаються ступеневою освітою. Так, освітньо-кваліфікаційний рівень викладача ІІІ ступеня університету базується на університетській ступеневій підготовці: ліценціат, мастер, доктор; освітньо-кваліфікаційний рівень педагогів І та ІІ ступенів масової школи визначається здобуттям диплома випускника УІПВ на базі трирічної університетської підготовки (диплом ліценціата).

5. Порівняльний аналіз організації, змісту, форм і методів підготовки педагогічних кадрів у Франції та в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття дав змогу виокремити подібне й відмінне у розвитку педагогічної освіти цих країн та визначити можливості впровадження прогресивних ідей французького досвіду в систему педагогічної освіти в Україні.

На сучасному етапі соціальне замовлення України щодо професійної освіти майбутніх педагогів актуалізує сутнісний зміст педагогічної освіти, її діяльнісний характер, зорієнтований насамперед на оволодіння спеціалістом практичними вміннями й навичками організації навчально-виховного процесу. Відповідно до цього контексту цікавим є досвід Франції з організації підготовки майбутніх педагогів у найпрестижніших національних навчальних закладах, зокрема Університетських інститутах підготовки вчителів. Педагогічна освіта спрямовується на раціональне співвідношення теорії й практики підготовки, на поєднання діяльнісного та особистісного підходів, що є доцільним і заслуговує на детальне вивчення українськими фахівцями педагогічної освіти досвіду з організації моделей, форм, методів підготовки педагогічних кадрів у Франції.

На основі аналізу подібного й відмінного щодо складових змісту підготовки педагогічних кадрів в Україні і Франції виявлено, що у французькій системі підготовки вчителів дидактика є складовою спеціально-предметного компонента, а в українській - психолого-педагогічного.