Соціологічна концептуалізація освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров’я

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Соціологічна концептуалізація освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров'я

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

навчання соціологічний інклюзивний

Актуальність теми. Проблеми інвалідності серед інших соціально-економічних і соціально-політичних проблем сучасного світу є достатньо актуальними для будь-яких країн і народів, що вимагає уваги урядів і громадськості різних держав у напрямку пошуку, розробки і впровадження адекватних моделей суспільного устрою, оптимально пристосованих до потреб осіб з функціональними обмеженнями здоров'я з урахуванням ресурсних та інших можливостей суспільств, в яких вони існують.

При аналізі статистичних матеріалів доведено, що кількість інвалідів в Україні зростає. На початку 90-х років минулого століття загальна чисельність людей з інвалідністю в Україні становила близько 3% всього населення (1,5 млн. осіб), то у 2008 році їх чисельність зросла до 5,3% всього населення (2,65 млн. осіб), тобто збільшилася майже у 1,6 раза.

Надзвичайної значущості набуває соціально-психологічна реабілітація людей з особливими потребами як спосіб їх інтеграції в суспільство, як механізм створення рівних можливостей інвалідам для того, щоб бути соціально затребуваними. Ця проблема актуалізується не тільки тому, що за останній час збільшилась кількість людей, що мають значні фізичні та психічні відхилення, а ще й тому, що дана категорія населення має низький рівень матеріального забезпечення, а також є морально незахищеною.

Слід відзначити, що останнім часом ставлення до людей з особливими потребами суттєво змінилося і інвалідність розглядається як соціальне явище. Проте соціалізація та інтеграція осіб з відхиленнями у розвитку потребують суттєвого оновлення системи спеціальної освіти, її форм і змісту, введення нових педагогічних підходів та інноваційних технологій, психологічного супроводу навчального процесу, а також нових комплексних програм розвитку особистості та її більш ефективної і оптимальної соціально-трудової адаптації. Пошук шляхів вирішення проблем українських дітей і молоді з функціональними обмеженнями потребує дослідження наявного стану задоволення їх особливих потреб у сферах освіти та працевлаштування.

Слід враховувати, що в ході постійних соціальних трансформацій та кризових явищ попит громадянського суспільства на достовірну інформацію стосовно реального стану і тенденцій щодо можливостей самореалізації інвалідів постійно зростає. Проте і на сьогоднішній день соціологія ще не “повернулася обличчям” до проблем самореалізації осіб з вадами здоров'я. Окремі публікації, розрізнені емпіричні дослідження ще не склались у самостійну наукову галузь з власним понятійним апаратом, методами дослідження. Не окреслені координати нової соціологічної дисципліни, предметом якої могли б бути соціологічні аспекти життєдіяльності інвалідів, не сформульовані її завдання, не осмислений об'єкт і предмет, а також не визначені принципи взаємодії із суміжними науками, що вивчають проблеми соціалізації інвалідів. За умов відсутності формальної частини проекту нової галузі - соціології інвалідності, змістовна частина (дослідження проблем інвалідів за певними актуальними напрямками, наприклад, можливостей інтегрованої освіти) теж не отримує глибокого і повноцінного розвитку. Тому розвиток соціології інвалідності у межах української соціології є назрілим питанням, вирішення якого дозволить вивчати проблеми самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я у різних соціальних контекстах і матиме суттєве прикладне значення для організації ефективної діяльності державних служб і удосконалення соціальної роботи з даною категорією населення.

У кризовому суспільстві, яким є сучасна Україна, проблема самореалізації дітей-інвалідів, нерівного доступу до освіти людей з особливими потребами, адекватного використання їх кар'єрного ресурсу у відповідності до їх потреб і можливостей все це більшою мірою потребує розробки спеціальної соціологічної теорії та підвищення ефективності соціальної роботи.

Ступінь наукової розробленості проблеми. У сучасному соціогуманітарному знанні вивчення проблем інтеграції осіб з вадами здоров'я у суспільство досліджувалися, в основному, у медико-соціальному (І. Каткова, В. Кузнєцов, С. Саричева, О. Чабан та інші), соціально-психологічному (О. Асмолов, І. Расюк, М. Семаго, О. Усанова та інші), педагогічному (С. Болтивець, Б. Гершунський, В. Журавський, І. Зязюн) та інших аспектах. Медико-соціологічний моніторинг здоров'я в Україні та Росії успішно здійснюють А. Андрух, С. Григор'єв, Л. Гуслякова, І. Журавльова, О. Селезньова та інші дослідники. Інституціональному аналізу проблем здоров'я присвячені праці Р. Волинець, О. Кириленка, О. Хаустової та інших авторів. Проте соціальні дослідження, які б охоплювали весь комплекс проблем зазначеної категорії населення, в Україні практично відсутні.

Соціологічні теорії, представлені працями Е. Еріксона, Т. Парсонса, Ж. Піаже, Г. Спенсера, Г. Тарда, орієнтовані на розуміння інвалідності як специфічного соціального стану індивіда. К. Девіс, Е. Дюркгейм, Р. Мертон проблему інвалідизації розглядали через призму стандартизованих та інституціональних форм соціальних відносин і соціальних інститутів. Ч. Кулі та Дж. Г. Мід аналізували стійкі стереотипи поведінки самих інвалідів і відношення до них соціуму. П. Бурдьє, М. Вебером, Н. Смелзером, П. Штомпкою та іншими дослідниками було сформульовано ідеї про суб'єктивно осмислену дію інваліда, орієнтованого на поведінку інших людей. Зрозуміти специфіку повсякденного сприйняття інвалідності дозволяють феноменологічні теорії П. Бергера, Т. Лукмана і А. Шюца. Підходи психодіагностики щодо дітей-інвалідів розроблені у рамках біологізаторської концепції розвитку (Л. Божович, Л. Виготський та інші).

Проблеми соціалізації та адаптації осіб з вадами здоров'я, хоча і не як самостійний предмет соціологічного аналізу, все ж знайшли відображення у працях соціологів, присвячених дослідженню інших соціальних явищ і процесів: стратегій реформування освіти (В. Андрущенко, В. Астахова, В. Бакіров, Л. Герасіна, М. Євтух, В. Кремінь), ціннісних орієнтацій (О. Балакірєва, Є. Подольська, А. Ручка, Л. Сокурянська), адаптації, соціалізації та самоменеджмету (В. Карпічев, М. Лукашевич, Н. Чибісова, Н. Шевченко та ін.). Схеми відчуття особистісного і колективного місця у стратифікаційних порядках досліджують Г. Дилигенський, І. Нечитайло, Г. Бурова та інші. Мотивація і потреби осіб з функціональними обмеженнями здоров'я стали предметом досліджень Н. Хижняк, А. Нагорної, О. Білослюдової та Т. Латишевої. В останні роки з'явились цікаві наукові і науково-методичні розробки, в яких напрацьовані підходи до вивчення проблем дітей з особливими потребами і сімей, де вони виховуються (Т. Багаєва, Д. Вернер, Л. Грачов, І. Дворянчикова, Н. Ісаєв, Н. Дємєнт'єва та ін.).

Увагу дослідників зосереджено переважно на вивченні доступності вищої освіти для інвалідів (О. Ярська-Смірнова, П. Романов та ін.), використання дистанційного навчання у професійній підготовці людей з особливими потребами (С. Андрійчук, К. Ощепкова, Д. Шевченко), навчальних програм для людей з функціональними обмеженнями та особливостей позааудиторної роботи з ними (О. Горошко, З. Матвієнко, А. Якимчук та ін.). Питання профорієнтації осіб з інвалідністю стали предметом досліджень Г. Мулярчук, Г. Онкович, Л. Храпиліної, Р. Кравченко, С. Кавокіна, К. Бондарчука. Технологічні аспекти освіти знайшли своє відображення у працях М. Бірюкової, Н. Долматової, В. Подшивалкіної, О. Скідіна та інших дослідників. Суттєвим внеском у розробку медичних, інформаційних, правових, соціологічних, економічних, психологічних та педагогічних аспектів інтеграції осіб з особливими потребами у суспільство через отримання ними якісної вищої освіти стала колективна монографія “Особа з функціональними обмеженнями в колі проблем: здоров'я - навчання - працевлаштування”.

Проте, незважаючи на велику теоретичну базу і всебічний аналіз проблем освіти в цілому, науковий аналіз надання освітніх послуг особам з фізичними обмеженнями має фрагментарний характер, що перешкоджає розв'язанню практичних завдань розвитку інтегрованої освіти.

Недостатньо і емпіричної інформації, яка могла б стати основою теоретичних узагальнень і практично орієнтованих висновків. Цю неповноту у знаннях науковців і практичних соціальних працівників у деякій мірі змогли вирішити кілька масштабних соціологічних досліджень, у ході яких самі діти і молодь з функціональними обмеженнями, батьки, що виховують таких дітей, експерти з цих питань із числа мешканців різних за кількістю населення областей і міст України конфіденційно і відверто висловили своє ставлення до наявного стану існуючих проблем, оприлюднили думки щодо доцільних шляхів їх вирішення.

Однак, соціологічний аналіз щодо проблем самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я за допомогою освіти у вітчизняній науці в достатній мірі ще не розгорнутий: за рамками наукового осмислення залишаються проблеми дослідження спільноти інвалідів крізь призму можливостей їх діяльності, специфіка соціальної мобільності, труднощі адекватної адаптації, інтеграція людей з вадами здоров'я у суспільство, бар'єри і критерії їх соціалізації тощо. Потрібен опис і аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників процесу інтеграції інвалідів у суспільство, уявлень і оцінок осіб з вадами здоров'я і здорового оточення відносно можливостей спільного навчання, створення умов задоволення особливих потреб інвалідів, позитивних і негативних характеристик інтегрованої освіти в процесі самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я. Це і створило проблемне поле дослідження.

Актуальність, теоретична і практична значущість проблеми, а також її недостатня розробленість обумовили вибір теми дослідження “Соціологічна концептуалізація освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров'я”. Необхідність і доцільність всебічного вивчення особливостей освіти обумовили формулювання основної мети і завдань дисертаційної роботи, сприяли визначенню об'єкта і предмета дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з науковими темами “Розробка системи супроводу навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі”, (реєстраційний № 0106U004545) та “Теоретико-методологічні та практичні засади соціалізації особистості студента з обмеженими можливостями” (реєстраційний № 0107U011635) Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, з науковою темою “Задоволення освітніх потреб осіб з функціональними обмеженнями здоров'я як фактор їх інтеграції в суспільство” (№ 0109U004138) Житомирського економіко-гуманітарного інституту, а також з науковою темою “Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні” (реєстраційний № 0106U000729) кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) та власними ініціативними емпіричними дослідженнями проблем запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації соціологічна концептуалізація інтегрованої освіти осіб з фізичними обмеженнями і розробка моделі інклюзивної освіти.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки і вирішення таких завдань:

– розкрити сутність соціальної обмеженості здоров'я в соціологічному вимірі та виявити функції соціальних обмежень; проаналізувати соціальну обмеженість як сукупність соціокультурних правил та моделей поведінки;

– здійснити порівняльний аналіз моделей інвалідності, виявити інституціональні аспекти медико-соціальної моделі інвалідизації; проаналізувати можливості віталістської моделі соціальної роботи;

– розкрити евристичний потенціал соціологічних підходів до вивчення осіб з обмеженнями здоров'я; дати історико-соціологічний нарис виникнення й розвитку соціології інвалідності у світовому контексті і таким чином визначити основні джерела для розвитку нової галузі вітчизняної соціології - соціології інвалідності;

– довести потребу розвитку нової галузі соціології шляхом визначення формальних атрибутів соціології інвалідності - об'єкта і предмета, завдань і функцій, внутрішньої структури соціології інвалідності та її місця в системі наук, які вивчають проблеми осіб з вадами здоров'я;

– з метою напрацювання змістовних атрибутів соціології інвалідності здійснити концептуалізацію інтегрованої освіти та уточнити категоріальний ряд осмислення проблем людини з функціональними обмеженнями здоров'я;

– визначити критерії та бар'єри соціалізації людей з функціональними обмеженнями на мікро-, мезо- та макрорівнях, а також виявити об'єктивні та суб'єктивні фактори соціалізації та інтеграції людей з особливими потребами, їх інтеграції у здорове середовище;

– дослідити стереотипи і соціальні аттитюди стосовно людей з відхиленнями від норми; визначити причини та форми стигматизації осіб з вадами здоров'я в колективі та можливості подолання стереотипів щодо сприйняття людей з інвалідністю;

– вивчити потреби, можливості та законодавче забезпечення самореалізації людей з функціональними обмеженнями в сучасному українському суспільстві, а також основні підходи світової спільноти до вирішення проблем молоді з функціональними обмеженнями, створення безбар'єрності вищої освіти для осіб з вадами здоров'я;

– розкрити сутність понять “соціальна ексклюзія” і “соціальна інклюзія”, виявити їх вплив на самореалізацію особистості з вадами здоров'я;

– визначити особливості стилю життя та світовідчуття молоді з інвалідністю;

– уточнити поняття “рівні можливості” для осіб з вадами здоров'я; обґрунтувати функціональне покликання освіти в подоланні нерівності в суспільстві;

– з метою обґрунтування теоретичної і практичної значущості нової галузі - соціології інвалідності - розробити модель інклюзивної освіти.

Об'єктом дослідження виступають специфічні групи осіб з функціональними обмеженнями здоров'я.

Предметом дослідження є механізм самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я засобами освіти.

Методи дослідження. Теоретичними методами дослідження є загальнонаукові методи абстрагування - для теоретичного узагальнення напрацювань в галузі освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров'я та побудови моделі інклюзивної освіти, аналізу, синтезу - для дослідження соціального явища інвалідності та специфіки інклюзивної освіти, індукції - через дослідження соціального самопочуття осіб з інвалідністю виявлення закономірностей взаємодії із здоровим оточенням, структурно-функціональний метод - для дослідження стану функціонування системи освіти осіб з особливими потребами, структури її складових, виявлення недоліків з метою побудови моделі інклюзивної освіти, історично-порівняльний метод - при вивченні міжнародного досвіду надання освітніх послуг інвалідам та описуванні еволюції ставлення до інвалідів. Емпіричними методами, що використовувались для збору соціологічної інформації, були case studies, напівстандартизовані інтерв'ю, фокусовані групові інтерв'ю - для виявлення суб'єктивних оцінок носіїв соціальної ексклюзії та вироблення рекомендацій щодо удосконалення форм їх інтеграції у суспільство, експертні опитування - для розробки підгрунття формування рекомендацій щодо вдосконалення форм інклюзивної освіти, опитування студентів - для виявлення найбільш значущих проблем, потреб та потенційних можливостей студентства з особливими потребами, біографічний метод, соціальне обстеження - при вивченні стилю життя осіб з інвалідністю та включене спостереження - при виявленні бар'єрів та розробці критеріїв інтеграції при розробці моделі інклюзивної освіти.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Теоретичну основу дисертації становлять: структурно-функціональний підхід (К. Девіс, Р. Мертон, Т. Парсонс), що дозволяє розглянути проблеми інвалідності як специфічний соціальний стан індивіда, соціальної реабілітації, соціальної інтеграції, соціальної політики держави по відношенню до інвалідів. Саме в рамках цього підходу обґрунтовується поняття “люди з обмеженими можливостями здоров'я”; соціально-антропологічний підхід (Е. Дюркгейм), в межах якого проблема інвалідизації розглядається через призму стандартизованих і інституціональних форм соціальних відносин (соціальна норма і девіація), соціальних інститутів, механізмів соціального контролю; символічний інтеракціонізм (Дж. Г. Мід, Ч. Кулі та інші), в якому розглядається становлення “Я” соціального інваліда, аналізується специфіка цієї соціальної ролі, стійкі стереотипи поведінки самих інвалідів і відношення до них соціуму; розуміюча соціологія (М. Вебер, Н. Смелзер та інші), на основі якої було сформульовано ідею про суб'єктивно усвідомлену дію інваліда, орієнтованого на поведінку інших людей, було розроблено специфічні механізми соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, окреслено специфічне ставлення до реакції оточення на їх соціальну недосконалість; феноменологічні теорії П. Бергера, Т. Лукмана, А. Шюца, які дозволили дослідити процеси соціального конструювання реальності, зрозуміти специфіку повсякденного сприйняття інвалідності, виявити специфіку мислення і діяльності агентів конструювання, зважаючи на їх функціональні обмеження, а також адекватно оцінити продукт конструювання з урахуванням особливих потреб інвалідів; концепції соціалізованої норми, присвячені проблемі корекції соціалізації, що відхиляється або запізнюється, на рівні конкретних соціальних груп і окремих індивідів; біологізаторська концепція розвитку (Л. Виготський, Л. Божович) дитини, на базі якої відбувається формування підходів психодіагностики щодо дітей-інвалідів. Всі ці концепції соціалізації та інвалідизації являють собою методологічне підґрунтя для виявлення соціологічних аспектів діяльності осіб з функціональними обмеженнями і мають значний евристичний потенціал в удосконаленні форм соціальної взаємодії осіб з особливими потребами в суспільстві та способів виявлення і гармонізації повсякденного сприйняття інвалідності агентами конструювання соціальної реальності.

Емпіричну базу дисертації склали дослідження, що проводилися в межах наукових тем “Розробка системи супроводу навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі”, реєстраційний № 0106U004545 та “Теоретико-методологічні та практичні засади соціалізації особистості студента з обмеженими можливостями” реєстраційний № 0107U011635 Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” за участю автора, а також наукової теми “Задоволення освітніх потреб осіб з функціональними обмеженнями здоров'я як фактор їх інтеграції у суспільство” № 0109U004138 Житомирського економіко-гуманітарного інституту та власних ініціативних емпіричних досліджень проблем запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України.

Були проведені експертні опитування:

1)всеукраїнське опитування фахівців у сфері освіти, що мають досвід інклюзивних методик, з високим статусом (не нижче проректора) (2007 р., n=35), присвячене вивченню проблем організації навчального процесу за інклюзивною моделлю;

2)опитування керівників відокремлених структурних підрозділів університету “Україна” (2006 р., n=29), присвячене вивченню організаційних проблем інтегрованої форми навчання;

3)регіональні опитування експертів-лідерів громадських об'єднань інвалідів (2006-2008 рр., n=17), присвячене вивченню сучасного стану проблем людей з інвалідністю та стратегії подолання перешкод інтеграції вищеозначеної соціальної групи;

4)опитування викладачів та допоміжного персоналу вищих навчальних закладів, що задіяні в роботі приймальних комісій Житомирського економіко-гуманітарного інституту, Полтавського інституту економіки та права, Хмельницького інституту соціальних технологій (2007 р., n=28).

Емпіричну базу даного соціологічного дослідження склали і численні опитування студентів, а саме: 1) моніторингове дослідження “Викладання очима студентів” - опитування студентів Житомирського економіко-гуманітарного інституту університету “Україна” (2001-2008 рр., n=404, 490,520, 530, 500, 612, 630, 756); 2) всеукраїнське опитування студентів “Становище студентської молоді в Україні”, проведене з метою виявлення найбільш значущих проблем, потреб та потенціальних можливостей українського студентства для розробки рекомендацій суб'єктам управління щодо удосконалення їхньої діяльності в напрямі поліпшення становища студентської молоді. (2008 рр., n=5103); 3) опитування студентів з особливими потребами університету “Україна” з метою визначення бар'єрів інтеграції в суспільство (2006-2008 рр., n=856); 4) опитування учнів спеціалізованого училища-інтернату для дітей з особливими потребами з метою визначення їх життєвих стратегій (2008 р., n=136); 5) опитування абітурієнтів і студентів з інвалідністю Житомирського економіко-гуманітарного інституту з метою окреслення кола проблем адаптації до нових умов освітнього середовища (2004-2007 рр., n=82); 6) опитування випускників шкіл-інтернатів з обмеженими можливостями здоров'я, які вступили на навчання до Полтавського інституту економіки і права, Житомирського економіко-гуманітарного інституту та Хмельницького інституту соціальних технологій (2007 р., n=36); 7) опитування абітурієнтів, які не мають обмежень за станом здоров'я з метою виявлення рівня толерантності щодо інвалідів-однолітків, Житомирського економіко-гуманітарного інституту, Полтавського інституту економіки та права (2007 р., n=156).

Надзвичайно важливими виявилися дані, що були отримані в результаті проведення протягом 2006-2008 років трьох фокусованих групових інтерв'ю на тему “Проблеми сім'ї, що має дитину-інваліда”, на які були запрошені члени Асоціації дітей-інвалідів. Мета дослідження полягала в окресленні кола проблем сімей, що мають хвору дитину (2006-2008 рр., n=12, 9, 10).

Крім того, були проведені опитування сімей, що мають дитину-інваліда: 1) інтерв'ю проводилось з батьками, що виховують дитину з інвалідністю, з метою визначення особливостей стилю життя таких родин, особливостей взаємовідносин всередині соціальної групи, а також специфіку комунікацій з соціальним оточенням (2006, 2007, 2008 рр., n=35; 30; 29); а також глибинне інтерв'ю з батьками абітурієнтів - випускників шкіл-інтернатів (2007 р., n=26).

Було проведено також соціальне обстеження, спрямоване на виявлення потреб сім'ї, що має важкохвору дитину з особливими потребами і мешкає в місті Житомирі. Обстеження здійснювалося на замовлення мера міста Житомира (2007-2008 рр., n=123).

Слід відзначити, що великий блок дослідницьких робіт, які допомогли реалізувати мету та завдання роботи, пов'язаний з різними аспектами реалізації експерименту по запровадженню у вищій школі моделі інклюзивної освіти, що здійснюється в університеті “Україна”. Цей досвід є надзвичайно важливим для вирішення завдань інтеграції осіб з функціональними обмеженнями здоров'я в суспільство через отримання вищої освіти, престижної спеціальності з подальшим раціональним працевлаштуванням.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше у вітчизняній соціологічній науці здійснено cоціологічну концептуалізацію самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я засобом інтегрованої освіти та розроблено модель інклюзивної освіти.

У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають ознаки наукової новизни:

вперше:

– обґрунтовано новий підхід до аналізу специфічних груп осіб з вадами здоров'я на засадах соціологічних концепцій соціалізації та інвалідизації; запропоновано соціологічний дискурс інтеграції як процесу дестигматизації осіб з вадами здоров'я, їх включення в єдину соціальну систему активної взаємодії зі здоровими людьми (с. 69-97, 151-161);

– введено в науковий обіг поняття “валеологічна рівність”, яка має розглядатись не як результат зрівнювання, а як сприйняття “іншої” людини (інваліда) як рівної і такої, що має інше світосприйняття, інший стиль життя і особливі потреби; обґрунтовано, що визнання “інаковості” членів громади як рівних, допоможуть знайти шляхи взаємодії і сприятимуть послабленню соціальної напруги в суспільстві (с. 145-149);

– на основі розкриття евристичного потенціалу соціологічних підходів та результатів емпіричних досліджень обґрунтовано зміст та соціальну технологію реалізації інклюзивної освіти як необхідного етапу інтеграції, її поглиблення і розширення (с. 312-333);

– розроблено інтегровану модель інклюзивної освіти молоді з функціональними обмеженнями здоров'я, що сприяє обґрунтуванню практичної значущості оформлення соціології інвалідності у спеціальну галузь соціологічного знання; описано складові комплексної програми соціального супроводу підготовки та навчання в інтегрованому середовищі (медичну, психологічну, інформаційну, соціальну, педагогічну, комунікаційну) (с. 357-373);

набули подальшого розвитку:

– доповнено категоріальний ряд осмислення проблем людини з вадами здоров'я; обґрунтовано термін “людина з функціональними обмеженнями здоров'я”, який підкреслює специфічний стан здоров'я, неможливість виконання певних функцій, що призводить до здійснення атипових соціальних ролей, проте, не знижує цінності особистості як повноцінного актора соціальної взаємодії (с. 38-45);

– виділені інституціональні аспекти медико-соціальної моделі інвалідизації, смисл якої полягає в розгляді інвалідів не тільки як людей з вадами здоров'я, а й у оцінці причин їх недієздатності в неадекватності для даних людей середовища, недосконалості законів тощо (с. 45-75);

– запропоновано модель соціальної політики, що спирається на віталістську соціологію, яка дає можливість відновлювати і удосконалювати життя людини у сфері державного регулювання суспільного життя, аналізувати співвідношення життєвих сил і життєвого простору буття людини в плані їх диференціації, осмислення відмінностей, логіки взаємодій (с. 97-113);

– обґрунтовано ідею соціальної нерівності, яка позиціонується як стрижнева у проблематиці всіх соціальних проблем інвалідизації, оскільки в силу соціальної нерівності молодь з обмеженими можливостями здоров'я не має умов самореалізовуватися відповідно до своїх потреб і інтересів (с. 107-113);

– охарактеризовано соціальну обмеженість як сукупність соціокультурних правил та моделей поведінки, що не враховують особливості інвалідів; виявлені функції соціальних обмежень (управлінську, правову, інформаційну, освітню, економічну, детермінаційно-регулятивну) (с. 117-127);

– на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду самореалізації інвалідів виявлені причини соціальної дезадаптації осіб з вадами здоров'я, руйнівні наслідки їх ексклюзії, тенденції зростання агресивності щодо здорового оточення, патерналістський стиль життя (с. 117-163);

– уточнено поняття “інтеграція у суспільство людей з інвалідністю”, що передбачає включення, активну взаємодію людей, які мають функціональні обмеження здоров'я, у єдину соціальну систему зі здоровими людьми; виявлені соціологічні аспекти інтеграції людей з особливими потребами, що означає процес і результат реалізації права людини, незалежно від ступеня її обмежень, брати участь у всіх сферах соціального життя на рівні зі здоровими людьми, в умовах, що компенсують її відхилення у розвитку (с. 149-162);

– виявлені бар'єри соціально-психологічного, матеріального, побутового і морального характеру на шляху їх інтеграції у суспільство та обґрунтована необхідність взаємної динамічної адаптації, що передбачає зміну, підлаштовування не тільки студентів, а й середовища під потреби студентів-інвалідів (с. 149-197);

удосконалено:

– розуміння сутності середовищної реабілітації, скориговано головну мету соціально-психологічної реабілітації: інтеграція людини у відкрите суспільство, розширення можливостей інваліда, здатність бути адекватним до нових умов, управляти своїм життям; сформульовані основні завдання соціальних працівників по соціальній адаптації та інтеграції інвалідів у суспільне життя (с. 36-41);

– описування механізму соціальної інтеграції, яким виступає взаємне пристосування оточення та людини з особливими потребами, уточнено поняття рівних можливостей (безбар'єрне архітектурне середовище, транспортні послуги, що мають врахувати потреби пасажирів, які користуються милицями та візками; освітнє середовище як процес використання різних засобів і методів навчання, що створює умови інклюзивної освіти акторів освітнього процесу; створення умов повноцінної комунікації інвалідів зі здоровими людьми) (с. 145-155);

– обґрунтування принципу субсидарності, коли проблеми вразливої категорії осіб з інвалідністю допомагає вирішувати спочатку найближче оточення, місцева громада, а потім - держава (с. 247-263);

– розроблено систему рекомендацій щодо інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство засобами освіти у напрямках переорієнтації системи спеціальної корекційної освіти на інтеграційну “відкриту” форму в масових навчальних закладах, побудови безбар'єрного середовища для реалізації концепції незалежного життя, формування неупередженого нестереотипізованого ставлення здорових членів суспільства до людей з інвалідністю (с. 266-274, 344-351);

– виявлення можливостей організації навчального процесу за кредитно-модульної системою в умовах збільшення обсягу самостійної роботи студента, індивідуалізації процесу навчання; виявлені нові підходи до системи навчання молодих людей з обмеженими фізичними можливостями, розкриті можливості дистанційного навчання, інтерактивних методів, креативної освіти, віртуального спілкування, самоменеджменту тощо (с. 286-351);

– розроблені пропозиції щодо удосконалення системи освіти молодих інвалідів через збільшення фінансування, забезпечення працевлаштування, розробку методичного забезпечення для інтегрованого навчання, подолання неготовності батьків та здорових студентів до навчання в інтегрованих групах; підготовку викладачів, які зможуть професійно працювати у системі інклюзії (с. 304-318).

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у соціологічній концептуалізації інтегрованої освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров'я та розробці моделі інклюзивної освіти, що стало основою осмислення змістовних атрибутів нової галузі соціологічного знання - соціології інвалідності (об'єкта і предмета, завдань і функцій, внутрішньої структури та місця в системі наук, які вивчають проблеми осіб з вадами здоров'я) в межах української соціології.

Теоретико-методологічні положення дисертаційного дослідження значною мірою розширюють наукові уявлення про особливості стилю життя молоді з вадами здоров'я, про можливості їх самореалізації відповідно до своїх особливих потреб. Результати досліджень автора щодо соціального самопочуття студентів, що мають вади здоров'я та хронічні захворювання, використано при розробці двох розділів Щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України “Становище студентської молоді в Україні” за підсумками 2007 р. (довідка Державного інституту розвитку сім'ї та молоді № 105/06 від 10.04.2009 р.).

Автором запропоновано соціологічний дискурс інтеграції як процесу дестигматизації осіб з вадами здоров'я, їх включення в єдину соціальну систему активної взаємодії зі здоровими людьми, обґрунтовано стратегічні завдання розвитку інклюзивної освіти як необхідного етапу інтеграції, її поглиблення і розширення. У дисертації описано основний механізм соціальної інтеграції, охарактеризовано складові комплексної програми соціального супроводу підготовки та навчання у інтегрованому середовищі (медичну, психологічну, інформаційну, соціальну, педагогічну, комунікаційну), що дозволяє домагатися максимальної самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я на основі узгодження діагнозу, установки, інформації, соціального простору, технологій і спілкування інвалідів згідно з принципом їх валеологічної рівності. Сформульовані висновки сприятимуть розвитку таких галузей наукового знання, як соціологія інвалідності, соціологія молоді, соціологія особистості. Результати суттєво розширюють теоретико-методологічну базу соціологічних досліджень проблем освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров'я.

Практичне значення результатів полягає у виявленні бар'єрів та критеріїв соціалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я, що допоможе прогнозувати ситуацію щодо можливих варіантів розвитку процесів інтеграції представників досліджуваної соціальної групи в суспільство. Реалізація моделі інклюзивної освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров'я дає поштовх до інновацій, спрямованих на реалізацію демократичної європейської моделі освіти з метою створення умов щодо самореалізації та інтеграції осіб зазначеної категорії (довідка Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти № 1-583 від 05.10.2009 р.).

Основні положення та висновки дослідження впроваджено в навчальний процес кафедри педагогіки і психології Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, запропоновану модель використовують для підвищення кваліфікації практичних психологів та соціальних педагогів (акт реалізації результатів від 05.10.2009 р.). Положення дисертаційної роботи можуть бути використані в роботі соціальних служб, громадських організацій, засобів масової комунікації, навчальних закладів тощо, а також у викладанні спеціального магістерського курсу “Самореалізація осіб з функціональними обмеженнями здоров'я” з метою підготовки фахівців-викладачів для роботи в інтегрованих групах, а також для розробки державної соціальної політики стосовно інвалідів.

Особистий внесок здобувача. В колективній монографії автору належать: 1.1. “Теоретико-методологічні підходи до розуміння проблем інвалідності”; 3.8. “Соціальні технології в організації інклюзивного навчання”.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи пройшли апробацію та знайшли відображення у виступах і повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях і семінарах, серед яких Міжнародна конференція “Пошуки моделі вищої школи в процесі інтеграції в Європейський Союз” (Легніца (Польща), 2003, 2007 рр.), ІХ Міжнародний симпозіум по мобільній роботі з молоддю (Штутгарт (Німеччина), 2008 р.) “Харківські соціологічні читання” (2005, 2006, 2007, 2008, 2009 рр.), “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 рр.), “Багатовимірні простори сучасних соціальних змін” (Львів, 2008 р.), “Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи в Україні” (Полтава, 2008, 2009 рр.), “Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі” (Київ, 2006, 2007, 2008 рр.), “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Чернівці, 2008 р.), “Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій” (Київ, 2008 р.), “Одесские социологические чтения” (2007; 2008 рр.) та ін.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в авторській монографії “Специфічні групи осіб з обмеженими можливостями здоров'я у фокусі соціології”, у колективній монографії “Особа з функціональними обмеженнями в колі проблем: здоров'я - освіта - працевлаштування” за науковим редагуванням автора, а також у 50 публікаціях, 22 з них - у виданнях, які входять до переліку спеціалізованих видань з соціології, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, бібліографічного списку використаних джерел, що містить 416 найменувань (у тому числі 74 - іноземною мовою). Загальний обсяг дисертації - 453 сторінки (основний текст - 384 сторінки, список використаних джерел - 39 сторінок, додатки - 30 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та основні завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні та емпіричні засади, показано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, форми і характер її апробації.

Перший розділ - “Теоретико-методологічні засади дослідження осіб з функціональними обмеженнями здоров'я” - присвячений дослідженню феномену інвалідизації та виявленню інституціональних аспектів медико-соціальної моделі інвалідності. На основі розкриття евристичного потенціалу соціологічних підходів до вивчення осіб з обмеженнями здоров'я у дисертації аналізується віталістська модель соціальної роботи як ресурс подолання нерівності і стигматизації осіб з вадами здоров'я.

У першому підрозділі першого розділу дисертації - “Інвалідизація як соціальне явище: категоріальний ряд і проблемне поле” - здійснюється уточнення категоріального ряду осмислення проблем людини з функціональними обмеженнями здоров'я (“хвороба”, “вроджені аномалії у розвитку”, “втрата здоров'я”, “недуга”, “порушення”, “обмеження життєдіяльності”, “соцiальна недостатнiсть”, “фізичні відхилення у здоров'ї”, “недієздатність” і доводиться, що у найбільшій мірі специфіку самореалізації осіб з вадами здоров'я відображує термін “людина з функціональними обмеженнями здоров'я”, який підкреслює специфічний стан здоров'я, неможливість виконання певних функцій, що призводить до здійснення атипових соціальних ролей, проте, не знижує цінності особистості як повноцінного актора соціальної взаємодії.

У соціологічному вимірі поняття здоров'я виявляється процесом позначення індивідом свого фізичного статусу в соціальному контексті, різновидом соціальної стратегії конкретної особи або спільноти. Напрацьовані соціологічні підходи до нетиповості, “іншості” щодо соціокультурних феноменів розглядають хворобу як специфічну роль, яке визначається соціальним оточенням.

У другому підрозділі першого розділу дисертації - “Інституціональні аспекти медико-соціальної моделі інвалідності” - обґрунтовується, що серед усіх розроблених моделей інвалідності найбільш адекватною є медико-соціальна модель інвалідності, сутність якої полягає в тому, що інваліди розглядаються не просто як люди, котрі мають певні вади, вони вважаються недієздатними в силу неадекватності для них середовища, недосконалості законів тощо. Згідно з цією моделлю, можливості самореалізації людини з інвалідністю, у першу чергу, визначають не її власні вади й захворювання, а соціальні та фізичні умови життя, а саме: психологічний клімат оточення, наявність безбар'єрної інфраструктури, якість організації життя, побуту, навчання, праці, відпочинку, медичних послуг тощо.

Ідея соціальної нерівності позиціонується у дисертаційному дослідженні як стрижнева у проблематиці всіх соціальних проблем інвалідизації, оскільки в силу соціальної нерівності особи з обмеженими можливостями здоров'я не мають умов самореалізовуватися відповідно до своїх потреб і інтересів. За медико-соціальною моделлю, люди з інвалідністю розглядаються скоріше як пригноблена група населення, ніж як аномальна.

У третьому підрозділі першого розділу - “Евристичний потенціал соціологічних підходів до вивчення осіб з обмеженнями здоров'я” - розкривається сутність різних соціологічних підходів до дослідження особливостей життєдіяльності інвалідів, наводиться їх класифікація та окреслюються можливості дослідження соціологічних аспектів самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я.

Аналіз соціальних проблем інвалідизації здійснювався у проблемному полі соціоцентристських теорій розвитку особистості (Г. Спенсер, Т. Парсонс) і антропоцентриського підходу (Ж. Піаже, Г. Тард, Е. Еріксон, Л. Виготський), завдяки чому вдалося, з одного боку, проаналізувати соціальні проблеми конкретного індивіда засобами вивчення суспільства в цілому, а з другого, - вивчити психологічні аспекти повсякденної міжособистісної взаємодії.

Теоретичну основу дослідження проблем осіб з функціональними обмеженнями здоров'я становлять:

- структурно-функціональний підхід (К. Девіс, Р. Мертон, Т. Парсонс), що дозволяє розглянути проблеми інвалідності як специфічний соціальний стан індивіда, соціальної реабілітації, соціальної інтеграції, соціальної політики держави по відношенню до інвалідів. Саме в рамках цього підходу обгрунтовується поняття “люди з обмеженими можливостями здоров'я”;

- соціально-антропологічний підхід (Е. Дюркгейм), в межах якого проблема інвалідизації розглядається через призму стандартизованих і інституціональних форм соціальних відносин (соціальна норма і девіація), соціальних інститутів, механізмів соціального контролю;

- символічний інтеракціонізм (Дж. Г. Мід, Ч. Кулі та інші), що розглядає становлення “Я” соціального інваліда, аналізує специфіку цієї соціальної ролі, стійкі стереотипи поведінки самих інвалідів і відношення до них соціуму;

- розуміюча соціологія (М. Вебер, Н. Смелзер та інші), на основі якої було сформульовано ідею про суб'єктивно осмислену дію інваліда, орієнтованого на поведінку інших людей, було розроблено специфічні механізми соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, досліджено їх специфічне ставлення до реакції оточення на їх соціальну недосконалість;

- феноменологічні теорії П. Бергера, Т. Лумана, А. Щюца, які дозволяють дослідити процеси соціального конструювання реальності, зрозуміти специфіку повсякденного сприйняття інвалідності, виявити специфіку мислення і діяльності агентів конструювання, зважаючи на їх функціональні обмеження, а також адекватно оцінити продукт конструювання з урахуванням особливих потреб інвалідів;

- концепції соціалізованої норми, присвячені проблемі корекції соціалізації, що відхиляється або запізнюється, на рівні конкретних соціальних груп і окремих індивідів;

- біологізаторська концепція розвитку (Л. Виготський, Л. Божович) дитини, на базі якої відбувається формування підходів психодіагностики щодо дітей-інвалідів. Всі ці концепції соціалізації та інвалідизації являють собою методологічне підґрунтя для виявлення соціологічних аспектів діяльності осіб з функціональними обмеженнями і мають значний евристичний потенціал в удосконаленні форм соціальної взаємодії осіб з особливими потребами у суспільстві та способів виявлення і гармонізації повсякденного сприйняття інвалідності агентами конструювання соціальної реальності

До теоретико-методологічних засад розробки даної проблематики відноситься також макросоціологічний підхід з вивчення проблем інвалідності (теорія У. Бронфенбреннера, В. Скворцової), де проблеми інвалідності розглядаються як сукупність макросистеми, екзосистеми, мезосистеми, мікросистеми, а також досліджуються взаємини різних життєвих галузей, оточення інвалідів, вплив політичних, економічних та правових умов на життєдіяльність інвалідів.

У четвертому підрозділі першого розділу - “Віталістська модель соціальної роботи як ресурс подолання нерівності і стигматизації” - запропоновано модель соціальної політики, що спирається на віталістську соціологію, яка дає можливість відновлювати і удосконалювати життя людини у сфері державного регулювання суспільного життя, аналізувати співвідношення життєвих сил і життєвого простору буття людини в плані їх диференціації, осмислення відмінностей, логіки взаємодій.

Суттєвим моментом соціальної реабілітації ми пропонуємо вважати середовищну реабілітацію як вплив соціального оточення, яке виявляється в межах соціальної спільноти, соціальної групи, друзів, сім'ї, той соціальний фон, котрий дає можливість індивіду перейти до самоорганізації свого власного життя в період соціальної реабілітації. Створення в Україні рівних можливостей для інвалідів повинно здійснюватись у таких цільових напрямах: фізична доступність освіти, зайнятість, соціальне забезпечення, сімейне життя та свобода особистості з функціональними обмеженнями здоров'я у задоволенні своїх особливих потреб.

Запропонований у першому розділі історико-соціологічний нарис виникнення й розвитку соціології інвалідності у світовому контексті дає можливість визначити основні джерела для розвитку нової галузі вітчизняної соціології - соціології інвалідності, а уточнення категоріального ряду інвалідизації та виявлення інституціональних аспектів медико-соціальної моделі інвалідності сприяє її оформленню у рамках вітчизняної соціології. У розділі обґрунтовується, що змістовні аспекти нової галузі соціологічного знання мають розвиватися на основі віталістської моделі соціальної роботи, яка розглядається як ресурс подолання у сучасному суспільстві нерівності і стигматизації осіб з вадами здоров'я. Уточнені в розділі соціологічні категорії дають можливість досліджувати взаємовідносини здорових людей і людей з обмеженими можливостями, критерії їх соціалізації та бар'єри на шляху інтеграції інвалідів у суспільство. Особливу значущість у вирішенні цих проблем має впровадження рівних можливостей у сфері освіти для осіб з вадами здоров'я.

Соціальне конструювання інвалідності слід розглядати як конструювання соціальної нерівності по вісі “здоров'я - інвалідність”. Здорова більшість обмежує легітимну нішу людям з обмеженими можливостями здоров'я, продукуючи їх соціальне виключення, маргіналізацію, погіршення соціально-економічних позицій і перспективи на ринку праці. При цьому вона надає людям з обмеженими можливостями здоров'я в кращому випадку беніфіціарний статус.

Державна політика орієнтована у більшій мірі на відмінності та різницю, ніж на інтеграцію та рівні права. Діти з обмеженими можливостями здоров'я навчаються у спеціальних навчальних закладах, що по суті своїй виявляються своєрідними резерваціями. На ринку праці люди з інвалідністю, як правило, залучаються тільки до малопривабливих, напівкваліфікованих, рутинних і малооплачуваних робіт.

Соціальну політику по відношенню до інвалідів скоріше можна назвати екстенсивною політикою соціального забезпечення, що прикрашена демократичною фразеологією рівних прав, а не політикою реально запроваджених рівних прав. Необхідно домогтися корінного правового, соціально-економічного і політичного покращення життя людей з обмеженими можливостями здоров'я.

Інтегрувати особистість з функціональними обмеженнями здоров'я у суспільство, надати їй можливість розвивати свої індивідуальні компетенції, руйнуючи всі можливі соціальні перепони (архітектурні та транспортні бар'єри, негативне ставлення з боку здорових людей, недостатній доступ до інформації та освіти, проблеми з працевлаштуванням тощо), сьогодні є головним завданням соціальної роботи як науки, так і практичної діяльності.

У другому розділі - “Соціологічні виміри самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров'я” - виявляються критерії та бар'єри соціалізації осіб з особливими потребами, досліджується їх повсякденний стан на мікро-, мезо- і макрорівні, що має характеристики соціальної ексклюзії, а також визначається функціональне покликання освіти у розвитку самоврядності інвалідів.

Проведений у першому підрозділі другого розділу дисертації - “Соціальна ексклюзія як стан повсякденності людей з особливими потребами” - аналіз особливостей і видів соціальних обмежень надав можливості виявити евристичний потенціал поняття “соціальні обмеження” для дослідження проблем інвалідів, адже люди з інвалідністю суттєво обмежені у своїй життєдіяльності, що призводить до їх соціальної дезадаптації, ускладнює процес самообслуговування, навчання, набуття професійних навичок. У концепції стигматизації Е. Гофмана людина з відхиленнями традиційно розуміється як людина із стигмою, яка редуційована в порівнянні з цілісним і звичайним індивідом і тому сприймається як щось менше, ніж ціла людина. Відповідно до інтеракціоністського пояснення, стигма означає не тілесний прояв недоліків, а скоріше соціальне приписування індивіду чи групі індивідів атрибутів недосконалості. Це наділяє людину як продукта культури негативними якостями, яких у неї можливо і немає, що сприяє формуванню в індивіда заниженої самооцінки, призводить до закритості, відсутності позитивної мотивації до діяльності, а в деяких випадках - і до агресивного ставлення до суспільства здорових людей.

Зазвичай спостерігається ставлення до людей з інвалідністю, як до осіб, що потребують допомоги, оскільки вони дуже залежать від оточення, є економічно неспроможними. На основі цього іноді, як це не жорстоко звучить, люди з обмеженими можливостями здоров'я сприймаються як “баласт” для суспільства. У зв'язку з цим спостерігається дискримінація людей з інвалідністю, зменшуються їхні життєві шанси.

Як показує аналіз, стигматизуючі терміни зазвичай використовуються без усвідомлення глибинного змісту цього лексичного конструкту. При маркованій хворобі, тобто хворобі, яка має зовнішні ознаки інвалідності, ця дискримінація стає явною, а при відсутності зовнішніх ознак - латентною. Це особливо відслідковується у питаннях доступу до освіти, а також при працевлаштуванні.

Пошук шляхів подолання бар'єрів інтеграції, виходу із стану соціальної ексклюзії людей з особливими потребами представляється особливо актуальним, а тому важливо вивчати специфічну життєву ситуацію інвалідів - носіїв соціальної ексклюзії, що розглядається у роботі як процес розриву соціальних зв'язків, який обумовлений екстремальною бідністю і відсутністю реальних шансів змінити ситуацію на краще.

Існують два підходи до вивчення соціальної ексклюзії: на макро- і мікрорівнях. Перший розглядає це явище з позиції суспільства і зосереджує увагу на самому факті відсутності доступу до механізму інтеграції. На мікрорівні вивчається стан самих носіїв соціальної ексклюзії і актуалізується специфіка їх життєвої ситуації.

Проведене у 2006-2008 рр. дослідження методом напівструктурованого інтерв'ю, в якому взяли участь 856 респондентів, дає можливість припустити, що люди з функціональними обмеженнями здоров'я в Україні є носіями соціальної ексклюзії. Особливо яскраво це представлено у питаннях працевлаштування, де представники даної соціальної групи відчувають акт дискримінаційної поведінки. Опитані особи з функціональними обмеженнями зазначили, що не мають достатніх можливостей для самореалізації, що оточення не завжди демонструє готовність сприймати їх як рівних.