Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

УДК 371.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Розвиток ідеї проблемного навчання молодших школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХХ століття

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Янц Наталія Дмитрівна

Харків 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах розвитку освіти України одним із головних завдань школи є формування творчої, самостійної й активної особистості. Значні резерви для формування вмінь самостійного оволодіння знаннями у процесі розв'язання навчальних завдань, розвитку пізнавальної активності, індивідуальних творчих здібностей учнів має початкова ланка освіти, що вимагає спеціальної організації навчально-пізнавальної діяльності школярів.

З огляду на це особливої значущості набуває проблемне навчання як специфічна організація навчального процесу, спрямована на забезпечення активного ставлення учня до оволодіння знаннями, розвиток його самостійної пізнавальної діяльності й творчого мислення.

Пошуки нових шляхів наукового розв'язання питань проблемного (від грец. problema - задача, завдання) навчання зумовлюють об'єктивну потребу вивчення, переосмислення й опанування історико-педагогічного досвіду минулого. Особливо цінним у цьому контексті є період другої половини ХХ століття, для якого були характерні вагомі здобутки в галузі проблемного навчання учнів.

Так, у працях психологів (Богоявленський Д., Брушлінський А., Вількєєв Д., Давидов В., Занков Л., Ільницька І., Матюшкін О., Менчинська Н., Рєпкін В., Рубінштейн С.) та дидактів (Алексєєв М., Арістова Л., Данилов М., Єсіпов Б., Кудрявцев Т., Лернер І., Махмутов М., Скаткін М., Шамова Т.) було обґрунтовано сутність проблемного навчання як організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, основою якої є створення, формулювання й розв'язання пізнавальних суперечностей (проблемних ситуацій).

Поступово проблемне навчання набувало самостійного статусу. Зокрема, українськими (Алексюк А., Барабаш В., Боданська О., Буряк В., Зільберштейн А., Євдокимов В., Коротяєв Б., Лебедєв П., Лозова В., Матюшкін О., Момот Л., Онищук В., Паламарчук В., Підласий І., Рєпкін В., Федоренко І.), російськими (Данилов М., Загвязинський В., Кудрявцев Т., Лернер І., Махмутов М., Скаткін М.), польськими (Куписевич Ч., Наврочинський Б., Оконь В.) та деякими іншими вченими визначено проблемне навчання як окремий вид навчання, обґрунтовано його категоріальний апарат, завдання, роль і місце в освітньому процесі, методи, умови успішної організації проблемного навчання та розроблено його дидактико-методичне забезпечення.

Важливе значення для дослідження мають дисертаційні, монографічні й методичні праці, в яких було розкрито освітньо-виховні, розвивальні можливості проблемного навчання в початковій школі, його роль і методи формування пізнавальної самостійності молодших учнів (Савченко О.), їхніх пізнавальних інтересів (Бібік Н.), навичок пошукової діяльності (Коваль Н.); визначено специфіку реалізації проблемного навчання у вивченні шкільних дисциплін: математики (Ісаєвич М., Смагіна О.), природознавства (Князєва Т., Кузнєцова В., Логінова Л., Мельчаков Л., Хітяєва Л., Хоритонова Л.), рідної мови (Воскресенська Н., Жедек П., Паламарчук В.). Саме в їхньому творчому доробку сформульовано цінні методичні рекомендації, узагальнення й систематизація яких були б корисні для розвитку сучасної дидактики початкової школи.

Однак на сьогодні відсутнє цілісне історико-педагогічне дослідження, в якому були б схарактеризовані особливості розвитку ідеї проблемного навчання молодших учнів у конкретний період, визначено його етапи і тенденції, узагальнено теоретичний і практичний доробок дослідників з цієї проблеми.

Таким чином, актуальність комплексного вивчення питань проблемного навчання молодших школярів, а також відсутність цілісного педагогічного дослідження, яке синтезовано відображало б еволюцію ідеї проблемного навчання молодших школярів, зумовлюють потребу розробки питання “Розвиток ідеї проблемного навчання молодших школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХХ століття”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки і методики початкового навчання Державного вищого навчального закладу “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” “Історія розвитку освіти України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)”. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Державного вищого навчального закладу “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (протокол № 4 від 02.02.2006 р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 27.06.2006 р.).

Мета дослідження - узагальнити теорію й систематизувати досвід реалізації ідеї проблемного навчання учнів у початковій школі другої половини ХХ століття.

Відповідно до мети дослідження були визначені такі завдання:

1. З'ясувати витоки розвитку ідеї проблемного навчання учнів.

2. Науково обґрунтувати етапи і виявити тенденції розвитку проблемного навчання учнів у початковій школі другої половини ХХ століття.

3. Розкрити особливості здійснення проблемного навчання молодших школярів у досліджуваний період.

4. Накреслити перспективи та сформулювати прогностичні тенденції використання творчих знахідок учених і педагогів-практиків другої половини ХХ століття в діяльності сучасної початкової школи.

5. Розробити спецкурс “Проблемне навчання у початковій школі” для майбутніх учителів молодших класів - студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Об'єкт дослідження - навчальний процес у початкових школах України другої половини ХХ століття.

Предмет дослідження - теорія і практика реалізації проблемного навчання учнів у початковій школі досліджуваного періоду.

Методологію дослідження становлять: загальні положення теорії наукового пізнання; філософські ідеї про діалектичне розуміння сутності історико-педагогічного процесу, взаємозв'язок явищ суспільства; концептуальні положення нормативних документів щодо освіти України (закон України “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст., Державний стандарт початкової загальної освіти тощо). Науковий пошук здійснювався на принципах об'єктивності, історизму, єдності теорії та практики, детермінізму, науковості й системності.

Теоретичною основою дослідження є: наукові розробки з історії освіти різних регіонів України (Бойко А., Євтух М., Золотухіна С., Микитюк О., Побірченко Н., Сухомлинська О., Штефан Л., Якушко Н.); педагогічні ідеї, концепції вчених і педагогів досліджуваного періоду з питань проблемного навчання; рекомендації щодо організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у різних закладах освіти (Алексюк А., Арістова Л., Буряк В., Загвязинський В., Євдокимов В., Лернер І., Лозова В, Матюшкін О., Махмутов М., Оконь В., Онищук В., Прокопенко І., Скаткін М., Фіцула М., Харламов І., Чернов Б.), зокрема початкової школи (Бібік Н., Вашуленко М., Висоцька С., Вихрущ В., Воскресенська Н., Гайш І., Гаєвська І., Єнякова Т., Іонова О., Іпполітова М., Макарова Л., Савченко О., Свашенко А., Смагіна О., Хітяєва Л.).

Відповідно до визначених завдань використано такі методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний, що застосовувалися з метою узагальнення теорії й систематизації досвіду проблемного навчання в початковій школі другої половини ХХ століття; проблемно-цільовий і порівняльний - для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури, періодичних видань і нормативно-інструктивних освітніх документів досліджуваного періоду, історико-ретроспективний метод - з метою характеристики змісту, засобів, методів проблемного навчання молодших учнів.

Джерельну базу дослідження становлять законодавчо-нормативні акти, постанови й розпорядження уряду з питань освіти; матеріали з'їздів, конференцій, нарад з питань освіти; навчально-методична документація педагогічних навчальних закладів - загальноосвітніх шкіл України; матеріали педагогічних періодичних видань досліджуваного періоду “Воспитание и обучение”, “Педагогіка і психологія”, “Народное образование”, “Начальная школа”, “Советская педагогика”, “Вопросы философии”, “Наша школа”, “Педагогический вестник”, “Освіта”, “Початкова школа”, “Радянська школа”, “Рідна школа”, “Учитель”; монографії, дисертації, автореферати; сучасна науково-педагогічна періодика, збірники наукових праць з загальної педагогіки та історії педагогіки, з питань початкового навчання; довідково-педагогічна література.

У ході дослідження вивчалися й аналізувалися архівні матеріали Державного архіву Харківської області, дані Національної наукової бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, матеріали загальноосвітніх навчальних закладів (засідань педагогічних рад, звітів і конспектів учителів).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХХ століття, що характеризувався підвищенням уваги науковців до теорії та практики проблемного навчання, вивченням його можливостей щодо забезпечення активізації пізнавальної діяльності школярів. Нижня межа (60-ті роки ХХ ст.) визначається введенням у широкий науковий обіг дефініції “проблемне навчання”, визначенням його сутності. Верхня межа (90-ті роки ХХ ст.) - обґрунтовується зміною суспільного ладу, “трансформаційною кризою педагогічної науки” (Сухомлинська О.) і, як наслідок, послабленням інтересу освітян до питань проблемного навчання.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

? здійснено в історико-педагогічному аспекті цілісний аналіз розвитку теорії та практики проблемного навчання молодших школярів у визначених хронологічних межах;

? обґрунтовано етапи (60-ті рр.; 70-80-ті рр.; 90-ті рр. ХХ ст.) розвитку ідеї проблемного навчання в початковій школі другої половини ХХ століття з урахуванням особливостей державної освітньої політики, розвитку педагогічної науки, зокрема дидактики, підвищення вимог і розробки новаторських концепцій, нових підходів до формування активності, самостійності й творчості учнів;

? узагальнено науково-педагогічні погляди і визначено внесок провідних учених другої половини ХХ століття в розвиток ідеї проблемного навчання школярів (розробка психолого-педагогічних засад проблемного навчання, розкриття його сутності, ролі, завдань, функцій у освітньому процесі початкової школи, зокрема в розумовому розвитку особистості, формуванні вмінь і навичок самостійної роботи; введення нових дидактичних понять; визначення структури уроків і методів проблемного навчання, засобів створення проблемних ситуацій; обґрунтування умов ефективного здійснення проблемного навчання); проаналізовано методичне підґрунтя (навчальні плани, програми, вимоги до проведення проблемних уроків, підручники, посібники) реалізації проблемного навчання в початковій школі;

? систематизовано практичний досвід (створення проблемних ситуацій, використання проблемних питань, різних методів проблемного навчання; підготовку вчителя) здійснення проблемного навчання молодших школярів у досліджуваний період;

? виявлено тенденції розвитку проблемного навчання в історії педагогічної науки України другої половини ХХ століття (посилення уваги науковців до проблемного навчання як засобу активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів початкової школи; розробка теоретичних засад проблемного навчання; поступове набуття проблемним навчанням статусу окремого виду навчання; обґрунтування взаємозв'язку теорії проблемного навчання і практики його реалізації в початковій школі);

? накреслено перспективи, сформульовано прогностичні тенденції творчого використання педагогічних ідей, концепцій провідних учених і педагогів другої половини ХХ століття в сучасній початковій школі.

Конкретизовано специфіку створення проблемних ситуацій (оптимальне поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів, особливий статус проблемних питань, застосування різних методів проблемного навчання) під час навчання молодших школярів у досліджуваний період; напрями вдосконалення професійно-методичної майстерності вчителя (висвітлення питань проблемного навчання на сторінках періодичних видань, під час педагогічних читань, наукових конференцій; діяльність шкільних педагогічних рад, урахування вітчизняного та зарубіжного досвіду, сприяння реалізації проблемного навчання з боку офіційних освітніх кіл).

Подальшого розвитку набули ідеї щодо суспільно-історичної, соціально-економічної та організаційно-педагогічної зумовленості становлення та вдосконалення теорії і практики проблемного навчання молодших школярів зазначеного періоду.

У науковий обіг введено нові архівні дані (16), які розширюють межі наукового пізнання про реалізацію проблемного навчання у практиці початкової школи України другої половини ХХ століття.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається тим, що в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено в розробку спецкурсу “Проблемне навчання у початковій школі” для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, матеріали якого впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 01/370 від 28.02.2007 р.), Державного вищого навчального закладу “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (довідка № 665 від 01.03.2007 р.).

Матеріали дослідження можуть бути використані: в педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти й удосконалення кваліфікації педагогічних кадрів у визначенні змісту підготовки вчителів; у розробці курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Педагогічна майстерність”, спецкурсів та спецсемінарів для педагогічних вищих навчальних закладів, а також під час написання підручників, навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури, здійснення педагогічної практики. Низку окреслених питань можна використовувати як тематику для курсових і дипломних робіт.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується широким використанням наукових монографій, документів досліджуваного періоду, архівних матеріалів, а також системою застосованих методів відповідно до мети, завдань, об'єкта, предмета дослідження; науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і проблемному аспектах та апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дисертації були представлені на засіданнях кафедр педагогіки і методики початкового навчання Державного вищого навчального закладу “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (2005-2007), на Міжнародній науково-практичній конференції “Освіта і доля нації” (Харків, 2007), науково-практичних конференціях молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень” (Харків, 2006-2007).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено у 9 одноосібних публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, з них - 7 у провідних наукових фахових виданнях, 2 - матеріали конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. У тексті міститься 5 таблиць (на 9 сторінках) та 4 додатки (на 15 сторінках). Загальний обсяг дисертації 225 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 171 сторінці, список використаних джерел складає 329 найменувань (із них 16 - архівні справи).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологію дослідження, подано джерельну базу, окреслено хронологічні межі; розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів; відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні питання організації проблемного навчання в початковій школі другої половини ХХ століття” - на основі аналізу широкого спектру науково-педагогічної літератури, архівних джерел розкрито витоки ідеї проблемного навчання, з'ясовано сутність та основні категорії проблемного навчання, обґрунтовано етапи і виявлено тенденції його розвитку в досліджуваний період.

У ході дослідження встановлено, що проблемне навчання має давнє коріння. Так, елементи проблемного навчання спостерігалися вже за часів античності (Сократ, Квінтіліан), у казуїстиці диспутів Середньовіччя, в добу Відродження (Фельтре В., Гуаріні Г., Монтень М., Роттердамський Е.), що дозволило виявити роль діалогічних навчальних форм (дискусій, словесних конкурсів, театральних вистав та ін.) для активізації процесу навчання дітей.

Подальший розвиток і збагачення ідея проблемного навчання отримала у працях і практичній діяльності видатних вітчизняних та зарубіжних мислителів, філософів, педагогів ХVІІ-ХVІІІ століть (Коменський Я., Локк Дж., Гізель І., Галятовський І., Прокопович Ф., Сковорода Г., Руссо Ж.), які надавали вирішального значення використанню активних методів навчання (бесіди, постановки питань, створення навчальних ситуацій) для розумового розвитку й самостійності учнів.

У педагогіці ХІХ ст. значний внесок у розвиток проблемного навчання зроблено як зарубіжними вченими (Песталоцці Й., Гербарт Й., Дистервег Ф., Дінтер Ф.), так і вітчизняними педагогами (Ушинський К. , Герд О., Каптерев П.), що відіграли особливу роль у теоретичному та практичному підтвердженні значущості активних методів навчання, заклали основи здійснення розвивально-питального способу навчання.

Наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ століття вагомий внесок у розвиток ідеї проблемного навчання в зарубіжній школі зробили: Дьюї Дж., Брунер Дж., Пойа Д. (створення концепцій використання проблемного підходу для розвитку мислення учня); Армстронг Г. (обґрунтування “евристичного”, або дослідного методу), Кільпатрик У. (розробка методу проектів - навчання з опорою на досвід учня, його власний шлях пошуку).

Особливу зацікавленість вітчизняних педагогів (Ващенко Г., Всесвятський Б., Герд В., Наталі В., Пінкевич А., Райков Б., Рождественський С., Ягодовський К.) у цей період викликав дослідницький (пошуковий) метод навчання, тобто самостійне находження учнями нових для них фактів і досвідний характер проробки навчального матеріалу. Принциповим моментом такої роботи школярів була наявність певного завдання або проблеми, без чого спостереження не вважалися дослідом (Райков Б.).

Отже, проведений аналіз свідчить про те, що педагоги від античності до середини ХХ століття звертали особливу увагу на той потенціал, який містить проблемний характер навчання, його можливість забезпечити необхідні мотиваційні складники ефективного навчання учнів: особистісну зацікавленість, високий емоційно-активаційний рівень, спонукальний вплив успіху.

У дисертації доведено, що представниками вітчизняної педагогічної думки другої половини ХХ століття було внесено якісно нові зміни в розвиток ідеї проблемного навчання. До надбань досліджуваного періоду належить насамперед визначення сутності проблемного навчання.

У ході наукового пошуку встановлено, що дослідники другої половини ХХ століття по-різному трактували проблемне навчання, до того ж ті ж самі вчені давали різні його визначення, що є свідченням процесу становлення категорії проблемного навчання та розвитку його теорії. Так, одні науковці (Лернер І., Скаткін М.) вважали проблемне навчання методом навчання; Кудрявцев Т. - принципом навчання; Шамова Т. - особливим підходом до навчання; Махмутов М. - дидактичною системою, що включає різні методи навчання. Низка вчених (Векслер С., Вількєєв Д, Ільїна Т.) виділяли проблемне навчання як процес і засіб розв'язання складних завдань, шлях отримання знань. Більшість учених (Вульфов Б., Загвязинський В., Іванов В., Кудрявцев Т., Лозова В., Махмутов М., Оконь В., Скаткін М., Харламов І., Фіцула М. та деякі інші) розглядали проблемне навчання як спеціальний його вид.

Водночас усі дослідники сутність проблемного навчання вбачали в особливій організації пошукової діяльності: не в передачі готової інформації, а в отриманні учнями нових знань і вмінь у процесі активної взаємодії індивіда з проблемно представленим змістом навчання, виникнення та зняття суперечностей між знанням і незнанням шляхом створення й розв'язання під керівництвом учителя проблемних ситуацій.

Разом з тим учені звертали увагу й на обмежені можливості використання проблемного навчання: “в чистому вигляді” його не можна організувати, оскільки значна частина знань має бути засвоєна з опорою на методи традиційного навчання (фактологічні відомості, аксіоми, ілюстрації тих або інших явищ).

З урахуванням особливостей державної освітньої політики, розвитку педагогічної науки, зокрема дидактики, підвищення вимог і розробки новаторських концепцій, нових підходів до формування активності, самостійності й творчості учнів у ході дослідження визначено основні етапи розвитку ідеї проблемного навчання в початковій школі другої половини ХХ століття.

Перший етап (60-ті роки) представлено як етап наукового обґрунтування теорії проблемного навчання, розвитку пошукового методу в системі початкової освіти. Він характеризувався введенням у науковий обіг терміна “проблемне навчання”, виокремленням його в самостійну змістову одиницю, створенням психолого-педагогічних засад проблемного навчання, розкриттям його сутності, значення для активізації пізнавальної діяльності учня, розвитку його самостійного мислення.

У дисертації з'ясовано, що на цьому етапі плідному розвитку ідеї проблемного навчання сприяла часткова демократизація всіх сфер суспільно-політичного життя країни (“хрущовська відлига”), творче переосмислення і обґрунтування нових за формою і змістом підходів до розвитку учнів.

Так, психологами (Богоявленський Д., Брушлінський А., Вількєєв Д., Ільницька І., Матюшкін О., Менчинська Н., Рубінштейн С.), педагогами (Алексєєв М., Арістова Л., Данилов М., Єсіпов Б., Кудрявцев Т., Лернер І., Махмутов М., Оконь В., Скаткін М., Шамова Т.) була розроблена теорія проблемно-розвивального навчання, зокрема, вироблена система поглядів щодо оптимальної організації навчання молодших школярів, які базуються на культурно-історичній теорії (Виготський Л.), а саме: концепція розвивального навчання Занкова Л. та концепція змістового теоретичного узагальнення Давидова В. Ці концепції розкрили, за Махмутовим М., основні підходи до перебудови змісту навчального матеріалу в процесі проблемного навчання молодших учнів.

Водночас науковці (Матюшкін О., Махмутов М., Савченко О. та інші) справедливо наголошували на тому, що оскільки молодші школярі ще недостатньо володіють розвиненими знаннями і вміннями інтелектуальної діяльності (ведення дискусії, проведення досліджень), то про навчання учнів початкової школи можна говорити, що воно має лише елементи проблемності.

Установлено, що саме в цей час відбулося розширення категоріального апарату дидактики за рахунок уведення нових понять, зокрема таких, як: проблемна ситуація (ситуація, що виникає внаслідок такої організації вчителем взаємодії учня з об'єктом пізнання, яка допомагає виявити пізнавальну суперечність. Сутність останньої полягає в неможливості за допомогою наявних у учня знань і способів діяльності розв'язати суперечність, що виникла. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним утрудненням і потребою розв'язати його); проблема (різновид питання, відповідь на яке не міститься в накопичених учнем знаннях і способах діяльності, тому вимагає відповідних практичних і теоретичних дій, відмінних від простого інформаційного пошуку) (Лозова В.).

З'ясовано, що величезне значення для розвитку ідеї проблемного навчання в досліджуваний період мала діяльність українського дидакта-практика Сухомлинського В., у спадщині якого містяться оригінальні різновиди елементів проблемного навчання молодших школярів (вправи на розвиток мислення й мовлення серед природи; етичні бесіди; самостійне читання з наступним колективним обговоренням; словесне малювання; створення казок, творів-мініатюр, віршів, виконання інших творчих робіт), що забезпечували розв'язання проблем шляхом напруженої інтелектуальної праці учня, сприяли розвитку його ініціативи, самостійності, творчих здібностей.

Доведено, що основним недоліком цього етапу було обмежене використання проблемного навчання у практиці, відсутність навчально-методичного забезпечення організації проблемного навчання в початковій школі.

Другий етап (70-ті - 80-ті роки) визначається як етап поглиблення теоретичних розробок питань проблемного навчання та науково-методичного забезпечення його впровадження у практику початкової школи. Він відзначався виділенням проблемного навчання як окремого його виду, наявністю широкого спектру теоретичних та практичних наробок, діяльністю з підготовки вчителя до організації проблемного навчання молодших школярів.

Установлено, що впровадження ідеї проблемного навчання у шкільну практику на цьому етапі було пов'язане з розробкою таких найважливіших питань, як:

? обґрунтування завдань, функцій проблемного навчання у вивченні конкретних шкільних дисциплін, а саме: підвищення рівня науковості навчання, формування наукового світогляду учнів, розвиток творчої пізнавальної діяльності учнів, позитивної навчальної мотивації й емоційно-вольових якостей (Махмутов М.); підведення учнів до необхідності оволодіння науковими методами мислення і методами наукового дослідження (Матюшкін О.); розвиток самостійної й активної пізнавальної діяльності (Скаткін М.); стимулювання пошукової діяльності учнів (Оконь В.); збудження інтересу школярів до матеріалу, що вивчається (Соболєв І.); спонукання учнів до розвитку розумових творчих здібностей, формування пошукових умінь (Момот Л.);

? визначення структури уроків проблемного навчання (Вількєєв Д., Кудрявцев Т., Лернер І., Лозова В., Матюшкін О., Махмутов М., Шамова Т., Успенський В.): створення вчителем проблемної ситуації, аналіз даних для визначення невідомого і постановка проблеми у вигляді питання (завдання), усвідомлення учнем проблеми, її прийняття й самостійне розв'язання, що приводить до отримання нових знань. Найважливішими засобами (способами) створення проблемних ситуацій були такі: постановка питань, що спонукають учнів до перебудови вже наявних знань і вмінь; зіткнення учнів з фактами, явищами, що вимагають теоретичного пояснення; спонукання учнів до аналізу, порівняння, зіставлення фактів, явищ, дій; до висунення гіпотез, формулювання висновків та їх перевірки; наочність. Саме наочність у поєднанні зі словом учителя, доцільно поставленими проблемними питаннями вважалася дослідниками (Зільберштейн А., Євдокимов В., Матюшкін О., Махмутов М., Хітяєва Л.) найефективнішим засобом створення проблемних ситуацій у навчанні молодших учнів;

? розкриття специфіки використання різних методів проблемного навчання (Загвязинський В., Ільїна Т., Казанський Н., Лозова В., Огородников І., Оконь В., Онищук В., Савченко О., Скаткін М., Фіцула М.): проблемного викладу, евристичного методу (частково-пошукового), пошукового методу, дослідного методу та ін.;

? обґрунтування умов успішної організації проблемного навчання (Загвязинський В., Лернер І., Лозова В., Матюшкін О., Махмутов М., Момот Л., Оконь В., Скаткін М., Соболєв І., Федоренко І.), а саме: науково-методична забезпеченість процесу навчання для створення проблемних ситуацій; підготовка вчителя, що вимагає високого рівня освіченості, глибокого знання свого предмета, засвоєння широкого кола професійних умінь управління навчальним процесом; підготовленість школярів - сформованість позитивної мотивації навчання, достатній рівень оволодіння прийомами розумової діяльності, знання фактичного програмового матеріалу.

У дисертації доведено, що на етапі, який вивчається, плідному розвитку ідеї проблемного навчання сприяла діяльність дослідників харківської наукової школи, якою розроблялися такі основні питання: система керування пізнавальною діяльністю учнів, зокрема з використанням елементів програмованого навчання (Зільберштейн А., Литвиненко Н.), підготовка школярів до проблемного засвоєння знань (Кузнєцова В., Федоренко І.), використання проблемних питань і завдань для перевірки знань (Лозова В.); застосування наочності (Євдокимов В., Зільберштейн А.), індивідуальний підхід до учнів (Барабаш В.), робота з підручником (Боданська О.) в умовах проблемного навчання. Значну увагу науковці приділяли проблемному навчанню молодших учнів, на що були спрямовані дисертаційні роботи з таких питань, як: дидактичні умови використання проблемного навчання (Воскресенська Н.), застосування засобів наочності (Хітяєва Л.), проблемне навчання математиці (Смагіна О.).

Установлено, що саме в цей час ідея проблемного навчання набула широкого розмаху: пропонувалося поширити проблемний підхід на всю сферу освіти; питання проблемного навчання широко висвітлювалися в педагогічній пресі, обговорювалися на численних науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах. Відбувалося також створення навчально-методичного забезпечення проблемного навчання (підготовка програм, навчальних посібників, методичних рекомендацій, конкретних матеріалів до уроків) і його активне втілення у практику школи, зокрема її початкової ланки.

Однак незважаючи на усвідомлення педагогічною громадськістю пріоритетності пошукової діяльності у змісті початкової освіти, розумового розвитку, творчих здібностей молодших школярів у процесі використання елементів проблемного навчання, відзначено й недоліки, які заважали прогресивному розвитку проблемного навчання на етапі, який вивчається, а саме: непідготовленість учнів як суб'єктів навчального процесу; недостатня підготовка вчителів, що виявлялося у зведенні проблемного навчання до проведення бесіди (часто навіть неевристичного характеру) або в підміні непроблемними завданнями проблемних тощо.

Третій етап (90-ті роки) обґрунтовується як етап інволюції ідеї проблемного навчання.

Аналіз архівних джерел (протоколів засідань педагогічних рад, звітів про роботу вчителів початкової школи, доповідей педагогів на наукових конференціях та ін.), науково-педагогічної літератури (Топузов О., Хуторський А., Ягупов В.) свідчить про те, що, хоча протягом цього етапу над упровадженням проблемного навчання у практику початкової школи плідно працювали вчителі різних міст України (Бурковець С., Войтова З., Князєва Т., Філоненко Н., Щербак Г. та інші), водночас установлено послаблення уваги офіційних освітніх кіл до питань проблемного навчання, суттєве зменшення як кількості публікацій з теорії та практики проблемного навчання, так і загальноосвітніх навчальних закладів і вчителів, що працюють у галузі проблемного навчання. ідея проблемний навчання школяр

Отже, незважаючи на ґрунтовну теоретичну розробленість та достатню широку апробацію проблемне навчання поступово втрачало свої позиції. Це було пов'язано з кризою в соціально-економічній сфері України взагалі та “трансформаційною кризою педагогічної науки” (Сухомлинська О.) зокрема і, як наслідок, зі спадом мотивації науково-методичних пошуків учителів.

У цілому ж реалізація ідеї проблемного навчання протягом досліджуваного періоду відіграла значну роль не лише в посиленні творчої активності учнів, а і в актуалізації проблем вітчизняної освіти: численні дискусії, що точилися навколо проблемного навчання, зробили певний внесок у руйнування уніфікації й стандартизації радянської педагогічної науки, дали поштовх для розвитку теорії та практики навчально-виховного процесу, спрямованого на формування активної, самостійної, творчої особистості.

Таким чином, проведений науковий пошук дозволив виявити висхідну (від теоретичних наробок, використання окремих елементів проблемного навчання у шкільній практиці до застосування в умовах початкової школи на основі єдності теорії і практики) та низхідну динаміку розвитку ідеї проблемного навчання в досліджуваний період.

У другому розділі - “Досвід реалізації проблемного навчання у початковій школі другої половини ХХ століття” - на основі вивчення архівних документів (протоколів засідань педагогічних рад, звітів про роботу вчителів початкової школи, конспектів уроків учителів, доповідей педагогів на наукових конференціях, методичних рекомендацій викладачів педагогічних вищих навчальних закладів, учителів-практиків, наукової літератури, педагогічної преси досліджуваного періоду) узагальнено досвід здійснення проблемного навчання у практиці початкової школи України; проаналізовано відповідно до науково обґрунтованих етапів особливості здійснення проблемного навчання молодших школярів (створення проблемних ситуацій, використання проблемних питань, методів проблемного навчання, а також підготовки вчителя до діяльності в умовах проблемного навчання).

Так, вивчення досвіду роботи українських шкіл (№3 м. Бердянська, №128 м. Києва, №1 м. Переяслава-Хмельницького, № 7, 122 м. Харкова, №16 м. Чернігова), учителів початкових класів (Бабич В., Божко О., Бурковець С., Дубина О., Князєва Т., Кофман О., Лесик Г., Пальчик Р., Пономаренко В., Халіна С., Хойдас О., Чепіжко А. та інші), науково-практичних рекомендацій викладачів педагогічних вищих навчальних закладів (Воскресенська Н., Закиров Г., Іванова Б., Кузнєцова В., Смагіна О., Хітяєва Л., Хоритонова Л.), змісту підручників для молодших класів дозволило визначити специфіку створення проблемних ситуацій, що виявлялася в таких основних аспектах, як:

* використання проблемних ситуацій під час вивчення всіх основних навчальних дисциплін початкової школи (рідна мова і література, математика, природознавство). Водночас учителі-практики, науковці (Воскресенська Н., Горіна О., Іванова Б., Ісаєвич М., Коваленко В., Лесик Г., Скаткін М., Хітяєва Л., Хоритонова Л.) слушно зазначали, що не всі навчальні теми можна опрацьовувати проблемним методом: доцільне комплексне використання традиційного та проблемного навчання з опорою на “діалектичний взаємозв'язок репродуктивного та продуктивного мислення” учнів (Коротяєв Б.).

За свідченням педагогів (Князєва Т., Лесик Г., Логінова Л., Мельчаков Л., Скаткін М., Хоритонова Л.), найбільш успішним у молодших класах було використання проблемних ситуацій у вивченні природознавства. Це пояснюється, з одного боку, значними навчально-виховними можливостями названої шкільної дисципліни, а з іншого, - природженим інтересом дитини до природних фактів і явищ;

* надання педагогами (Іванова Б., Кузнєцова В., Нечай Л., Пономаренко В., Хітяєва Л.) особливого значення комплексному застосуванню засобів наочності (натуральної, образотворчої, схематичної) у створенні проблемних ситуацій, що істотно активізувало навчально-пізнавальну діяльність молодших школярів - як творчу, так і репродуктивну;

* широке залучення у процес навчання проблемних питань, використання яких адекватно відповідало потребам дитини молодшого шкільного віку в активному пізнанні світу та дозволяло відтворювати факти, створювати уявні образи на основі тексту, установлювати причини окремих подій, пояснювати смисл твору, формулювати власні судження й оцінювати почуте або побачене, усвідомлювати можливості застосування знань для пошуку відповіді.

Установлено, що особливий статус проблемних питань у навчанні молодших школярів вимагав дотримання низки вимог, а саме: зв'язок невідомого з відомим для учня; спрямованість на необхідність пізнавального пошуку; посильність, змістовність; вплив як на сферу свідомості, так і на емоційний стан учнів. Це сприяло емоційному забарвленню процесу навчання, розвитку інтелектуальної діяльності та пізнавальної самостійності учнів.

У розділі узагальнено використання найбільш поширених методів проблемного навчання молодших школярів, а саме: проблемний виклад навчального матеріалу (формулювання вчителем проблеми і демонстрація різних способів її розв'язання, розкриття можливих ускладнень на шляху пошуку рішення); частково-пошуковий метод (постановка вчителем проблеми і самостійне виконання учнями окремих етапів її розв'язання); виконання дослідно-пізнавальних завдань (проведення спостережень за природою, життям і працею людей). Одночасно вчителі вели підготовку учнів до розв'язання навчальних проблем шляхом формування навичок самостійної роботи (роботи з книгою, самоконтролю, самоаналізу). Це вимагало від учителя уваги до конкретизації навчальних завдань, індивідуалізації виконання самостійних завдань (використання карток-програм, навчальних карток, карток-зразків та ін.). Процес навчання зазвичай супроводжувався проведенням евристичних бесід, залученням ігор, виконанням творчих робіт, що стимулювало розумову діяльність, сприяло розвитку уяви, пізнавальних інтересів, допитливості, самостійності.

Водночас аналіз досвіду використання проблемного навчання в початковій школі переконав, що воно не знайшло застосування на практиці в повному обсязі, оскільки не було розроблено на технологічному рівні.

Аналіз архівної та психолого-педагогічної спадщини (Бондар В., Лозова В., Матюшкін О., Махмутов М., Момот Л., Панченко Г.) дав можливість для висновку, що в досліджуваний період величезного значення надавалося формуванню професійно-педагогічної майстерності вчителя як найважливішій умові ефективної організації проблемного навчання. На вдосконалення професійності вчителя було спрямовано: активне обговорення питань проблемного навчання на сторінках тогочасних періодичних видань, а також під час педагогічних читань, науково-практичних конференцій; науково-методичну діяльність шкільних педагогічних рад, під час засідань яких обговорювалося широке коло питань, пов'язаних з упровадженням проблемного навчання в початкову школу (якість підручників; добір текстів і завдань; способи, засоби, методи навчання; здійснення індивідуалізації й диференціації навчання; організація самоосвіти учнів; придбання навчальної та методичної літератури); урахування набутого вітчизняного та зарубіжного практичного досвіду; сприяння офіційних освітніх кіл удосконаленню проблемного навчання.

Отже, в дисертації констатовано, з одного боку, активність учителів-практиків в організації проблемного навчання молодших учнів, з іншого, - їхню недостатню підготовленість до розв'язання його завдань.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації відповідно до мети й завдань дослідження простежено розвиток ідеї проблемного навчання молодших школярів у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ століття та представлено його у вигляді ретроспективного цілісного аналізу педагогічної теорії та практики.

Виявлено, що зародження питань проблемного навчання пов'язане з ідеями активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, які розроблялися у працях давньогрецьких філософів, педагогів-гуманістів епохи Відродження, всебічно обґрунтовувалися вітчизняними та зарубіжними просвітителями, педагогами протягом ХVІІ-ХІХ ст.

Подальший розвиток і збагачення ідея проблемного навчання отримала наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. завдяки розробці різних підходів до використання пошукових (дослідницьких) методів навчання учнів як у вітчизняній, так і зарубіжній школі.

2. З урахуванням особливостей державної освітньої політики, розвитку педагогічної науки, зокрема дидактики, підвищення вимог і створення новаторських концепцій, нових підходів до формування активності, самостійності й творчості учнів науково обґрунтовано та схарактеризовано основні етапи розвитку ідеї проблемного навчання в початковій школі України: 60-ті рр.; 70-ті - 80-ті рр.; 90-ті рр. ХХ століття.

Перший етап (60-ті роки) характеризується науковим обґрунтуванням теорії проблемного навчання, розвитком пошукового методу в системі початкової освіти, введенням у науковий обіг терміна “проблемне навчання” та пов'язаних з ним категорій (проблемна ситуація, проблема), плідною діяльністю науковців щодо розробки теоретичних засад проблемного навчання, розкриття його сутності, значення для розумового розвитку учня, формування його ініціативності й самостійності; відсутністю навчально-методичного забезпечення організації проблемного навчання, обмеженим його використанням у шкільній практиці.

Другий етап (70-ті - 80-ті роки) пов'язується з поглибленням теоретичних розробок питань проблемного навчання та науково-методичним забезпеченням його впровадження у практику початкової школи. На цьому етапі проблемне навчання виділяється як окремий вид навчання, розробляється широкий спектр науково-теоретичних питань (визначення функцій, змісту, структури уроків, методів проблемного навчання, способів створення проблемних ситуацій, обґрунтування умов ефективної організації проблемного навчання, застосування наочності, здійснення індивідуального підходу до школярів, управління їхньою самостійною роботою та ін.), проводиться робота з формування професійно-педагогічної майстерності вчителя молодших класів. Водночас спостерігається неповна відповідність змісту і характеру навчальних завдань сутності проблемного навчання, недостатня підготовленість учнів і вчителів.

Установлено, що інволюцією ідеї проблемного навчання супроводжується третій етап (90-ті роки), якому притаманні послаблення уваги офіційних освітніх кіл до проблемного навчання, зменшення публікацій з питань проблемного навчання, зниження кількості шкіл і вчителів, діяльність яких орієнтована на втілення ідеї проблемного навчання.

3. На основі вивчення матеріалів педагогічної спадщини, а також архівних даних узагальнено досвід здійснення проблемного навчання в початковій школі другої половини ХХ століття.

3.1 Установлено, що специфікою організації проблемного навчання учнів початкової школи було: оптимальне поєднання репродуктивної та творчої діяльності школярів; надання особливого статусу проблемним питанням і засобам наочності у створенні проблемних ситуацій; використання різних проблемних методів (проблемного викладу, частково-пошукового методу, виконання пізнавально-дослідницьких завдань як самостійно, так і під керівництвом учителя; евристичних бесід, дидактичних ігор та ін.), що сприяло активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів, розвитку розумових сил учня, спонукало його до самоосвіти й творчості.

3.2 Розкрито напрями вдосконалення професійно-методичної майстерності вчителя в досліджуваний період: активне обговорення питань проблемного навчання на сторінках періодичних видань, під час педагогічних читань, науково-практичних конференцій; діяльність шкільних педагогічних рад; урахування набутого вітчизняного та зарубіжного досвіду; сприяння офіційних освітніх кіл удосконаленню проблемного навчання.

4. Виявлено тенденції розвитку проблемного навчання в початковій школі досліджуваного періоду, а саме: посилення уваги науковців до проблемного навчання як засобу активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів; розробка теоретичних засад проблемного навчання; поступове набуття проблемним навчанням статусу окремого виду навчання, обґрунтування взаємозв'язку теорії проблемного навчання та практики його реалізації у школі.

4.1 Установлено, що заслуговують на творче використання розуміння провідними вітчизняними вченими та вчителями-практиками другої половини ХХ століття сутності та особливостей проблемного навчання молодших школярів (зокрема оптимальне поєднання традиційного та проблемного підходів; застосування проблемних питань, наочності, евристичної бесіди у створенні проблемних ситуацій; організація пошукової діяльності й самостійної роботи учнів; виконання дослідницьких завдань) як необхідного матеріалу для вдосконалення й оптимізації навчально-виховного процесу сучасної початкової школи.

4.2 До прогностичних тенденцій подальшого розвитку ідеї проблемного навчання молодших школярів віднесено: ознайомлення вчителів початкової школи з результатами досліджень проблемного навчання через проведення науково-практичних конференцій, відбиття різних аспектів проблемного навчання в періодичних педагогічних виданнях; включення методики використання проблемних ситуацій у початковій школі у програми післядипломної освіти і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; видання підручників та іншої навчально-методичної літератури з проблемного навчання; розробка методик викладання навчальних дисциплін у початковій школі; створення в загальноосвітніх навчальних закладах бази даних з проблемного навчання.

5. Розроблено й упроваджено спецкурс “Проблемне навчання у початковій школі” для студентів педагогічних вищих навчальних закладів, який сприяє систематизації й узагальненню знань майбутніх учителів початкових класів щодо проблемного навчання, формуванню позитивної мотивації в контексті досліджуваної проблеми, вмінь реалізації основних його елементів у шкільній практиці.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Додаткового наукового пошуку потребують узагальнення й виявлення специфіки досвіду реалізації проблемного навчання в освітніх регіонах, вивчення питань підготовки вчителя початкових класів до реалізації проблемного навчання.

Основні результати дослідження викладено в таких публікаціях

1. Янц Н.Д. Сутність поняття проблемного навчання учнів // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, 2006. - Вип.24. - Ч.2. - С.147-152.

2. Янц Н.Д. Особливості створення проблемних ситуацій у навчальному процесі початкової школи // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. - Запоріжжя: Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2007. - Вип.43. - С.437-440.

3. Янц Н.Д. Формування творчої активності молодших школярів засобами проблемного навчання // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, 2006. - Вип.25. - С.158-161.

4. Янц Н.Д. Ґенеза ідеї проблемного навчання в педагогічній науці // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. - Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2007. - № 9. - С.135-137.

5. Янц Н.Д. Розвиток ідей проблемного навчання у педагогічних дослідженнях другої половини ХХ століття // Школа першого ступеня: Теорія і практика: Зб. наук. пр. - Переяслав-Хмельницький: Державний вищий навчальний заклад “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, 2007. - Вип.19. - С.158-161.

6. Янц Н.Д. Становлення та розвиток ідеї проблемного навчання у педагогічній теорії // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, 2007. - Вип.26. - С.149-155.

7. Янц Н.Д. Класифікація проблемних ситуацій як напрям наукових пошуків // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, 2008. - Вип.27. - С.149-155.

8. Янц Н.Д. Проблемне навчання як актуальна історико-педагогічна проблема // Матеріали ІІІ науково-практичної конференції молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень”. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2006. - Ч.1. - С. 79-80.

9. Янц Н.Д. Методи проблемного навчання у початковій школі // Матеріали ІV науково-практичної конференції молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень”. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2007. - С.79.

Анотація

Янц Н.Д. Розвиток ідеї проблемного навчання молодших школярів у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків, 2008.

У дисертації представлено ґенезу проблемного навчання, узагальнено науково-педагогічні погляди і внесок провідних учених другої половини ХХ століття в розвиток ідеї проблемного навчання молодших школярів; обґрунтовано етапи становлення та розвитку ідеї проблемного навчання в Україні в досліджуваний період (60-ті рр. - етап наукового обґрунтування теорії проблемного навчання, розвитку пошукового методу в системі початкової освіти; 70-80-ті рр. - етап поглиблення теоретичних розробок питань проблемного навчання та науково-методичного забезпечення його впровадження у практику початкової школи; 90-ті рр. - етап інволюції ідеї проблемного навчання).

У науковій роботі досліджено особливості здійснення проблемного навчання школярів у практиці початкової школи (створення проблемних ситуацій, використання проблемних питань, методів проблемного навчання), а також підготовку вчителя до діяльності в умовах проблемного навчання.

Ключові слова: початкова школа, навчальний процес, молодший учень, проблемне навчання, проблемна ситуація, проблемне питання, етапи проблемного навчання.

Аннотация

Янц Н. Д. Развитие идеи проблемного обучения младших школьников в отечественной педагогике второй половины ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С.Сковороды, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена вопросам становления и развития теории и практики проблемного обучения младших школьников в Украине второй половины ХХ века.

Установлено, что зарождение вопроса проблемного обучения учащихся в мировой педагогической мысли связано с трудами древнегреческих философов, прогрессивными идеями педагогов-гуманистов эпохи Возрождения, времен Просвещения, ученых и педагогов ХІХ - начала ХХ ст. (Сократ, Монтень М., Коменский Я., Песталоцци И., Гербарт И., Дистервег Ф., Динтер Ф., Дьюи Д., Килпатрик У.). Становлению национальной педагогической мысли способствовали взгляды на проблемное обучение отечественных просветителей, педагогов (Гизель Г., Прокопович Ф., Сковорода Г., Ушинский К., Герд А., Каптерев П., Ващенко Г., Всесвятский Б., Пинкевич А., Райков Б., Ягодовский К.)