Розвиток природничої освіти у початковій школі в історії педагогічної думки другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ В ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Собченко Тетяна Миколаївна

Харків - 2008

Анотації

Собченко Т.М. Розвиток природничої освіти у початковій школі в історії педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2008.

У дисертації представлено ґенезу природничої освіти, узагальнено науково-педагогічні погляди і внесок провідних учених другої половини ХІХ - початку ХХ століття у природничу освіту молодших учнів; обґрунтовано етапи розвитку природничої освіти в Україні досліджуваного періоду (1852-1870 рр. - етап відновлення природознавства в початкових класах, інтенсивного розвитку теоретичних засад природничої освіти, шляхів її реалізації у практиці; 1871-1900 рр. - етап вилучення природознавства з початкової школи, активної діяльності представників громадсько-педагогічного руху за його відновлення; науково-методичного обґрунтування здійснення природничої освіти; 1901-1920 рр. - етап поновлення початкової природничої освіти, критики стану шкільного природознавства вченими, педагогами, їх боротьби за підвищення рівня природничої освіти учнів).

Досліджено досвід (науково-методичне підґрунтя, форми, методи, засоби) здійснення природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Ключові слова: початкова школа, природнича освіта, етапи природничої освіти, зміст, форми, методи, засоби природничої освіти, вчитель-природознавець.

Собченко Т.Н. Развитие естественного образования в начальной школе в истории педагогической мысли второй половины ХІХ - начала ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена вопросам развития теории и практики естественного образования в начальной школе второй половины ХІХ - начала ХХ ст.

Установлено, что развитие естественного образования младших школьников в мировой педагогической мысли связано с трудами древнегреческих философов, научными открытиями эпохи Возрождения, Нового времени, обоснованием выдающимися педагогами важности естественного образования для воспитания и развития ребенка (Я. Коменский, Ж.-Ж. Руссо, И. Песталоцци, И. Гербарт, А. Дистервег). Становлению национальной педагогической мысли способствовали взгляды на естественное образование отечественных просветителей, педагогов (И. Гизель, И. Галятовский, М. Козачинский, Г. Конинский, П. Могила, Ф. Прокопович, С. Яворский, Г. Сковорода, А. Арнольди, В. Зуев, М. Максимович, А. Спойкович, П. Паллас).

С учетом особенностей политического, социально-экономического, культурного развития страны, взаимосвязи государственной образовательной политики и общественно-педагогического движения, нормативного оформления естественного образования, изменений его содержания, специфики взглядов, инициатив, просветительской деятельности передовых отечественных педагогов, ученых-природоведов выделено три этапы становления и развития естественного образования второй половины ХІХ - начала ХХ столетия: 1852-1870 гг.; 1871-1900 гг.; 1901-1920 гг.

Доказано, что первый этап (1852-1870 гг.) связан с возобновлением природоведения как учебной дисциплины в начальных классах, с интенсивной деятельностью ученых, педагогов (А.Бекетов, А.Богданов, К.Кесслер, С.Куторга, Н.Раевский, К.Рулье, Н.Северцов, Д.Семенов, Ю.Симашко, И.Шабанов, К.Ушинский) по разработке теоретических основ естественного образования, обоснованию его целей, задач; с преобладанием религиозного компонента, чрезмерной схематичностью содержания школьного природоведения.

Второй этап (1871-1900 гг.) характеризуется исключением из начальной школы природоведения как «неблагонадежного» учебного предмета, а также значительными усилиями представителей общественно-педагогического движения (Н.Бунаков, В.Водовозов, А.Герд, Б.Гринченко, М.Демков, Н.Корф, Т.Лубенец, С.Миропольский, В.Стоюнин, Л.Толстой) за его возобновление, их плодотворной работой, направленной на научное обоснование принципов реализации естественного образования, путей его осуществления в школьной практике.

Установлено, что возобновлением начального естественного образования сопровождается третий этап (1901-1920 гг.), которому были присущи критика выдающимися учеными, педагогами (Г.Боч, В.Вагнер, В.Вахтеров, В.Герд, Д.Кайгородов, П.Каптерев, Б.Меньших, Л.Никонов, В.Половцов, И.Полянский, Б.Райков, С.Русова, Л.Севрук, Д.Тихомиров, К.Ягодовский) состояния школьного природоведения, их активная борьба за повышение его уровня; обоснование и внедрение новых подходов к естественному образованию преимущественно путем частных и общественных инициатив.

Раскрыты основные формы (проведение предметных уроков, разнообразных экскурсий) и методы (беседы, рассказы с использованием элементов искусства, наблюдения и описания явлений природы, жизни и труда людей, эвристический метод, проведение элементарных исследований, занятий по садоводству, огородничеству и др.) реализации естественного образования в начальной школе второй половины ХІХ - начала ХХ столетия. Выявлены требования, которые предъявлялись в исследуемый период к личности учителя-природоведа, а именно: любовь к детям, к природе; душевная и физическая активность, наличие системы психолого-педагогических и предметных знаний, интереса к познанию; сформированность практических умений, позволяющих изготавливать средства наглядности, проводить разнообразные демонстрации, наблюдения, опыты и др.

Определены ведущие тенденции развития естественного образования в начальной школе второй половины ХІХ - начала ХХ столетия: осознание единства человека с окружающим миром; усиление внимание к естественному образованию как средству всестороннего развития личности; постепенное приобретение естественным образованием статуса учебной дисциплины начальной школы; разработка научно-методических основ естественного образования; обоснование взаимосвязи теоретического обучения с практической деятельностью учащихся.

Выявлены такие направления творческого использования педагогически ценных достижений педагогов второй половины ХІХ - начала ХХ столетия, как: осуществление естественного образования на основе междисциплинарного, экологического, этнографического, краеведческого подходов; актуализация вопросов учебно-методического и материального обеспечения естественного образования, использование форм, методов, средств обучения, направленных на активизацию учебно-познавательной работы школьников, их самостоятельной и творческой деятельности; воспитание эмоционально-ценностного отношения к природе; повышение требований к учителю-природоведу.

Ключевые слова: начальная школа, естественное образование, этапы естественного образования, содержание, формы, методы, средства естественного образования, учитель-природовед.

Sobchenko T.M. Development of Nature Education in Primary School in the History of Pedagogical Ideas of the Second Half of the XIXth - at the Beginning of the XXth Century. - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Pedagogical Science, speciality 13.00.01 - General Pedagogy and History of Pedagogy. - Kharkiv G.S.Skovoroda National Pedagogical University, Kharkiv, 2008.

The genesis of nature education is investigated in the dissertation. The pedagogical ideas and contribution of the prominent scholars of the second half of the XIXth - the beginning of the XXth century into the nature education of primary school pupils are generalized. The stages of the development of nature education in Ukraine during the period under research are substantiated: 1852-1870 - the period of introduction of Natural Studies in primary school curriculum, of intensive development of theoretical foundation of nature education and its realization in practical teaching; 1871-1900 - the stage during which Natural Studies were eliminated from primary school curriculum, the stage of active public movement efforts for its revival, the stage of scientific and methodological justification of nature education; 1901-1920 - the period of revival of primary nature education, of criticism of the level of Natural Studies in schools, the period of scholars' efforts directed at raising the level of pupils' nature education.

The experience (scientific and methodological foundation, forms, methods, means) of carrying out nature education in primary school of the second half of the XIXth - the beginning of the XXth century is generalized.

Key words: primary school, nature education, stages of nature education, content, forms, methods, means of nature education, teacher of Natural Studies.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Головним завданням сучасної початкової освіти є забезпечення всебічного розвитку особистості засобами навчальних предметів. Особливо важливим для молодших учнів є якісне засвоєння змісту природничої освіти. Це зумовлено тим, що природничі знання, здобуті під час навчання в початковій школі, є базою вивчення природничих дисциплін (біологія, хімія, фізика, географія) в середніх і старших класах. З іншого боку, надто важливо вже з перших шкільних років сформувати в учнів систему природничих знань і вмінь, особистісно-ціннісних орієнтацій, необхідних їм для адекватного світосприйняття й цивілізованої взаємодії з природним середовищем.

Одним із напрямів розв'язання завдання забезпечення якісного засвоєння учнями змісту природничої початкової освіти є вдумливе осмислення, об'єктивна оцінка вагомих теоретичних та практичних здобутків вітчизняної педагогічної думки минулих років.

Особливо цінним у цьому контексті є звернення до освітньо-виховного досвіду педагогіки другої половини ХІХ ? початку ХХ століття, коли відбувався активний розвиток прогресивних освітніх ідей, пов'язаних з дидактикою та методикою викладання природознавства у школі.

Аналіз архівних матеріалів, історико-педагогічної та сучасної літератури засвідчує, що окремі аспекти природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ ? початку ХХ століття були предметом вивчення науковців, а саме: теорія та практика організації освіти учнів у гімназіях (О. Грива, І. Курляк, Т. Лутаєва); виховання у школярів свідомого ставлення до природи (Н. Борисенко); висвітлення досвіду взаємодії учнів з довкіллям у спадщині видатних педагогів досліджуваного періоду (Л. Березівська, Н. Побірченко, Л. Попова, Н. Роман, О. Сухомлинська та інші); розвиток природничих наук (Т. Звонкова); визначення змісту й сутності природничонаукових з'їздів (М. Караванська).

Суттєву допомогу в осмисленні й аналізі педагогічних явищ, що є предметом дослідження, надали праці, присвячені таким питанням, як: психолого-педагогічні засади засвоєння учнями змісту початкової освіти, зокрема її природничого складника; співвідношення між засвоєнням знань і розвитком школярів у процесі навчання.

Водночас проблема розвитку природничої освіти учнів початкової школи другої половини ХІХ - початку ХХ століття не була предметом цілісного історико-педагогічного дослідження. В означених вище працях відсутній ретроспективний аналіз теорії та практики здійснення природничої освіти молодших школярів у досліджуваний період.

Таким чином, актуальність і недостатність розробки проблеми розвитку природничої освіти молодших учнів у ретроспективі, об'єктивна необхідність урахування досвіду минулих років для підвищення якості природничої освіти учнів початкових класів, а також відсутність фундаментальних історико-педагогічних досліджень, які синтезовано відображали б еволюцію зазначених питань протягом другої половини ХІХ - початку ХХ століття зумовили вибір теми «Розвиток природничої освіти у початковій школі в історії педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідницької роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за колективною темою «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах» (РК № 1-200199U004104). Тема дисертації затверджена Вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 2 від 12.05.2006 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 27.06.2006 р.).

Мета дослідження - узагальнити теорію й систематизувати досвід здійснення природничої освіти в початковій школі досліджуваного періоду.

Відповідно до мети були визначені завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми, розкрити витоки зародження питань природничої освіти молодших школярів у світовій та вітчизняній педагогічній думці.

2. Науково обґрунтувати етапи і визначити основні тенденції розвитку природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

3. Схарактеризувати досвід реалізації природничої освіти учнів початкової школи досліджуваного періоду.

4. Визначити перспективи використання творчих знахідок теорії та практики природничої освіти молодших учнів другої половини ХІХ - початку ХХ століття в сучасних умовах.

5. Розробити спецкурс з питань природничої освіти учнів початкової школи.

Об'єкт дослідження - природнича освіта учнів початкової школи України.

Предмет дослідження - теорія і практика реалізації природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Методологічну основу дослідження становлять: загальні положення теорії наукового пізнання з її вимогами об'єктивності, науковості, доказовості; філософські висновки про діалектичне розуміння сутності історико-педагогічного процесу, взаємозв'язок суспільних явищ; концептуальні положення нормативних документів щодо освіти України (закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст., Концепція середньої загальноосвітньої школи, Державний стандарт початкової загальної освіти, Концепція екологічного виховання та ін.).

Відповідно до визначених завдань використано такі методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний, що застосовувалися з метою узагальнення теорії й систематизації досвіду природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття; проблемно-цільовий і порівняльний - для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури, періодичних видань і нормативно-інструктивних освітніх документів досліджуваного періоду, історико-ретроспективний метод - з метою характеристики змісту, форм, методів, засобів здійснення природничої освіти молодших учнів.

Джерельну базу дослідження становлять законодавчо-нормативні акти (статути, накази, розпорядження) Міністерства народної освіти, матеріали педагогічних і природничих з'їздів; матеріали педагогічних періодичних видань досліджуваного періоду («Воспитание», «Вестник воспитания», «Русская школа», «Педагогический вестник», «Учитель», «Ясная поляна», «Народная школа», «Вестник естественных наук», «Естествознание и география», «Природа в школе», «Естествознание и наглядное обучение», «Естествознание в школе»); монографії, дисертації, автореферати; сучасна науково-педагогічна періодика, збірники наукових праць із загальної педагогіки та історії педагогіки, з питань початкового навчання; довідково-педагогічна література.

У ході наукового пошуку поглиблено аналізувались матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ф. 707); державного архіву Харківської області (фф. 265, 635, 304, 639, 200), матеріали відкритих фондів і фондів рідкісної книги Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.І. Вернадського, відділів рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, одиниці зберігання яких включали документацію щодо вітчизняного шкільництва досліджуваного періоду, а також матеріали бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ - початку ХХ століття, що характеризувався інтенсивною діяльністю видатних педагогів щодо розробки теорії та практики природничої освіти, обґрунтуванням її можливостей для забезпечення всебічного розвитку особистості. Нижня межа (1852 р.) визначається нормативним оформленням природознавства як навчального предмету початкової школи; підвищенням уваги науковців до природничої освіти, позитивними зрушеннями у використанні її потенціалу у вихованні учнів. Верхня межа (до 1920 рр.) - це період «становлення національної системи освіти й виховання, внесення національного компонента в структуру педагогічної науки» (Сухомлинська О.), характерними рисами якого були українізація, світськість, доступність, трудовий принцип, вільний розвиток дитини. Вітчизняні педагоги працювали над науково-методичним забезпеченням природничої освіти на народознавчих, краєзнавчих засадах, створювали українські підручники з природознавства, розвивали ідеї й положення, які ставали провідними, набували офіційного статусу.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

? здійснено в історико-педагогічному аспекті цілісний аналіз теорії та практики природничої освіти молодших школярів у визначених хронологічних межах;

? обґрунтовано етапи (1852-1870 рр.; 1871-1900 рр.; 1901-1920 рр.) розвитку природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття з урахуванням особливостей соціально-політичного, економічного, культурного розвитку країни, взаємозв'язку державної освітньої політики та суспільно-педагогічного руху, нормативного оформлення природничої освіти, змін її змісту, специфіки поглядів, ініціатив, просвітницької діяльності передових вітчизняних педагогів, науковців-природодослідників;

? узагальнено науково-педагогічні погляди, визначено внесок провідних учених другої половини ХІХ - початку ХХ століття в розвиток природничої освіти молодших школярів (обґрунтування цілей, завдань, принципів, підходів до побудови змісту природничої освіти, розробка авторських навчальних планів, програм, посібників, підручників, форм та методів реалізації природничої освіти);

? виявлено тенденції розвитку природничої освіти в історії педагогічної науки України другої половини ХІХ - початку ХХ століття (усвідомлення єдності людини з навколишнім світом; посилення уваги науковців до природничої освіти як засобу всебічного розвитку учнів початкової школи; поступове набуття природничою освітою статусу навчальної дисципліни початкової школи; розробка науково-методичних засад природничої освіти; обґрунтування взаємозв'язку теоретичного навчання з практичною діяльністю учнів);

? накреслено перспективи творчого використання знахідок теорії та практики природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття в сучасних умовах (здійснення природничої освіти на основі міждисциплінарного, екологічного, етнографічного, краєзнавчого підходів, що сприяє всебічному розвитку дитини, формуванню її уявлень про єдність людини з навколишнім світом, цілісність і розмаїття природи; актуалізація питань навчально-методичного та матеріального забезпечення природничої освіти, використання форм, методів, засобів навчання, спрямованих на активізацію навчально-пізнавальної роботи учнів, їхньої самостійної й творчої діяльності; виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи; підвищення вимог до вчителя-природознавця).

Конкретизовано форми (проведення предметних уроків; проведення екскурсій - ботанічних, зоологічних, географічних, геологічних, краєзнавчих) та методи (розповіді, бесіди з використанням мистецьких елементів; спостереження й описи природних явищ, життя й праці людей; евристичний метод, проведення елементарних природничих дослідів, занять із садівництва, городництва із систематичним залученням учнів до самостійного здобуття знань) природничої освіти молодших учнів, а також вимоги до вчителя-природознавця (любов до дітей і природи; душевно-фізична активність; наявність системи науково-природничих знань, умінь проведення спостережень, дослідів, демонстрацій).

Подальшого розвитку набули ідеї щодо суспільно-історичної, соціально-економічної та організаційно-педагогічної зумовленості становлення та вдосконалення теорії і практики природничої освіти молодших школярів зазначеного періоду.

У науковий обіг введено нові архівні дані (16), які розширюють межі наукового пізнання про реалізацію природничої освіти у практиці початкової школи України другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається тим, що в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено в розробку спецкурсу «Природнича освіта у початковій школі: історичний аспект» для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, матеріали якого впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 163-К від 08.02.2007 р.), Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 116-К від 05.02.2007 р.), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-08/96 від 23.02.2007 р.).

Матеріали дослідження можуть бути використані: в педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти й удосконалення кваліфікації педагогічних кадрів у визначенні змісту підготовки вчителів; у розробці курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Педагогічна майстерність», спецкурсів та спецсемінарів для педагогічних вищих навчальних закладів, а також під час написання підручників, навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури, здійснення педагогічної практики. Низку окреслених питань можна використовувати як тематику для курсових і дипломних робіт.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується широким використанням наукових монографій, документів досліджуваного періоду, архівних матеріалів, а також системою застосованих методів відповідно до мети, завдань, об'єкта, предмета дослідження; науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і проблемному аспектах та апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дисертації були представлені на засіданнях кафедр загальної педагогіки, історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (2005-2007), на Міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і доля нації» (Харків, 2007), науково-практичних конференціях молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2006-2007).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено у 8 одноосібних публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, з них - 6 статей у провідних наукових фахових виданнях, 2 - матеріали конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. У тексті міститься 4 таблиці (на 9 сторінках) та 4 додатки (на 7 сторінках). Загальний обсяг дисертації 217 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 173 сторінках, список використаних джерел складає 332 найменування (із них 16 - архівні справи).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологію дослідження, подано джерельну базу, окреслено хронологічні межі; розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів; відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми» - на основі вивчення сучасних науково-педагогічних джерел розкрито сутність природничої освіти в сучасній початковій школі, виявлено та схарактеризовано основні шляхи наукової розробки проблеми.

У процесі дослідження особливого значення надавалося з'ясуванню сутності природничої освіти в сучасній початковій школі. Проведений теоретичний аналіз змісту нормативно-правових документів щодо початкової освіти (Державного стандарту початкової загальної освіти, програм для середньої загальноосвітньої школи, концепцій 12-річної середньої загальноосвітньої школи та екологічної освіти), сучасних праць з педагогіки (К. Гуз, Н. Коваль, К. Корсак, С. Гончаренко, В. Ільченко, Л. Нарочна та інші) дозволив дістати висновку про те, що природнича освіта в сучасній початковій школі ? це педагогічна система, під якою розуміють цілісне дидактичне утворення взаємопов'язаних елементів: цілей, предметного змісту, методів, засобів та організаційних форм навчання, методів контролю, а також прийомів діагностики досягнення поставлених цілей навчання, що зумовлені специфікою вивчення живої природи.

У початковій школі природнича освіта здійснюється через засвоєння освітньої галузі «Людина і світ», змістові лінії якої у 1-2 класах представлені інтегрованим (природознавчий і суспільствознавчий складники) предметом «Я і Україна», у 3-4 класах - навчальною дисципліною «Природознавство».

Головною метою природничої освіти є забезпечення опанування молодшими школярами уявлень про цілісність природи, виховання гуманної, творчої, активної особистості, спроможної до самовдосконалення, здатної екологічно мислити, самостійно розв'язувати природознавчі теоретичні та практичні завдання, дбайливо ставитися до природи, розуміти значення життя як найвищої цінності. Головна мета досягається шляхом постановки й реалізації конкретних завдань, а саме: освітніх (формування системи природознавчих знань і вмінь); розвивальних (розвиток розумових здібностей, емоційної сфери дітей; їхньої пізнавальної активності, самостійності, творчості); виховних (набуття учнями досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, створення умов для самовираження учнів у різних видах навчально-пізнавальної діяльності).

Проведений науковий пошук засвідчив, що природничій освіті учнів величезне значення надавали вітчизняні (А. Макаренко, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші) й зарубіжні (А. Дістервег, Я. Коменський, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Р. Штайнер та інші) педагоги-класики, що ставилися до природи як до великої виховательки дитини, невичерпного джерела формування її цінностей, чинника самовдосконалення.

У дисертації вивчено й узагальнено основні сучасні шляхи наукової розробки досліджуваної проблеми, а саме:

* формування системи природничих знань (Н. Буринська, Л.Бурова, О.Варакута, К.Гуз, І.Жаркова, В.Ільченко, К.Корсак, Т.Мантула, М.Скаткін, А.Степанюк та інші);

* теорія і практика екологічної освіти, формування екологічної культури учня, його морально-ціннісного ставлення, естетичного сприйняття природи (Т.Баранова, А.Волкова, Н.Горобець, О.Колонькова, О.Лазерна, Г.Пустовіт, Л.Старикова, Л.Шаповал, С.Шмалей, І.Удовиченко, Н.Щокіна, І.Ярита та інші);

* розробка методики викладання природознавства (Т.Байбара, О.Бугрій, К.Гончарова, Ф.Кисельов, Т.Князєва, Г.Ковальчук, Н.Коваль, В.Кузнєцова, Л.Мельчаков, Л.Нарочна, В.Пакулова, Л.Хітяєва, Л.Хоритонова та інші);

* підготовка вчителя до здійснення природничої освіти молодших школярів (О.Біда, Н.Пузирьова, С.Тарасенко та інші).

Особливу значущість для цього дослідження мають наукові праці (Л.Березівська, Л.Бондар, С.Золотухіна, Н.Побірченко, Л.Попова, Н.Роман, О.Сухомлинська, З.Шевців, К.Юр'єва), що розкривають реалізацію виховної й розвивальної функцій природи у спадщині видатних педагогів (Б.Грінченко, О.Духнович, М.Максимович, С.Миропольський, В.Сухомлинський, С.Русова, К.Ушинський), а також історико-педагогічні дисертації: О.Грива «Взаємини педагогів і учнів у історії вітчизняної гімназії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.» (1994 р.), І.Курляк «Зміст освіти української середньої школи в історії галицьких класичних гімназій 1864-1918 рр.» (1995 р.), Т.Лутаєвої «Теорія і практика організації освіти учнів у гімназіях Харкова другої половини ХІХ - початку ХХ ст.» (1998 р.), Н.Борисенко «Виховання в учнів свідомого ставлення до природи у вітчизняній педагогічній думці (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)» (2002 р.).

Однак аналіз вітчизняної педагогічної літератури, дисертаційних праць дав змогу зробити висновок, що комплексного дослідження, яке б узагальнило й систематизувало досвід здійснення природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття не проводилось, що й зумовило цей науковий пошук.

У другому розділі - «Теоретичні питання природничої освіти у початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття» - на основі вивчення сучасної науково-педагогічної літератури, архівних джерел, документів досліджуваного періоду, періодичних видань проаналізовано витоки ідей природничої освіти в початковій школі; визначено етапи здійснення природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ ? початку ХХ століття, систематизовано внесок провідних учених, педагогів у розвиток початкової природничої освіти розглядуваного періоду.

Установлено, що природнича освіта молодших школярів має давнє коріння. Зародженню питань природничої освіти у світовій педагогічній думці сприяли праці давніх філософів (Аристотель, Гіппократ, Гален, Авіценна), наукові відкриття епохи Відродження, Нового часу й пов'язані з ними дослідження природи (А.Чезальпіно, К.Геснер, А.Везалій, Г.Галілей, К.Лінней, Ж.Бюффон), обґрунтування видатними педагогами важливості природничої освіти для виховання й розвитку дитини (Я.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, Й.Гербарт, А.Дистервег).

Становлення та розвиток природничої освіти молодших учнів у вітчизняній педагогіці пов'язані з традиціями народної педагогіки виховання дитини в дусі гармонії з природою, підготовкою перших педагогічних пам'яток Київської Русі (зокрема «Повчання Володимира Мономаха дітям»), роботою братських шкіл, поширенням азбуковників як перших підручників для вивчення природи, діяльністю Києво-Могилянської академії (І.Гізель, І.Галятовський, М.Козачинський, Г.Конинський, П.Могила, Ф.Прокопович, С.Яворський), а також з обґрунтуванням Г.Сковородою принципу природовідповідності, єдності людини та природи; уведенням природознавства у школи (1804-1828 рр.); активною діяльністю педагогів, науковців-природознавців (В.Арнольді, В.Зуєв, М.Максимович, А.Спойкович, П.Паллас, М.Тереховський) у визначенні значення і змісту природничої освіти учнів та в розробці навчально-методичної літератури, методик викладання природознавчих дисциплін.

Вивчення широкого кола наукових праць, архівних джерел дало можливість детально проаналізувати соціально-політичні, економічні, соціально-культурні передумови розвитку природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ ? початку ХХ століття та зробити висновок, що еволюція розглядуваної проблеми тісно пов'язана з динамікою взаємин держави й суспільства в досліджуваний період.

З урахуванням особливостей політичного, соціально-економічного, культурного розвитку країни, взаємозв'язку державної освітньої політики та суспільно-педагогічного руху, нормативного оформлення природничої освіти, змін її змісту, специфіки поглядів, ініціатив, просвітницької діяльності передових вітчизняних педагогів, науковців-природодослідників виділено три етапи становлення й розвитку природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ ? початку ХХ століття, які частково збігаються із загальною періодизацією розвитку педагогічної думки в Україні, науково обґрунтованою О. Сухомлинською.

Перший етап (1852-1870 рр.) пов'язується з відновленням природознавства як навчальної дисципліни в початкових класах, інтенсивним розвитком теоретичних засад природничої освіти учнів та шляхів її реалізації у практиці.

У дисертації визначено, що на цьому етапі плідному розвитку природничої освіти учнів сприяли: введення природознавства як навчального предмету в школи (1852 р.), бурхливий розвиток природничих наук, активізація педагогічної думки про необхідність вивчення природи учнями (А.Бекетов, А.Богданов, К.Кесслер, С.Куторга, М.Раєвський, К.Рульє, М.Северцов, Д.Семенов, Ю.Симашко, І.Шабанов, К.Ушинський та інші).

Установлено, що на першому етапі сформувалися різні підходи до обґрунтування цілей природничої освіти, що визначалися під впливом двох основних світоглядних напрямів, які домінували в той час у цілому й у природознавстві зокрема, а саме:

* ідеалістичний (або любенівський - за ім'ям А.Любена - реформатора шкільного природознавства в Німеччині), представники якого (А.Бекетов, Д.Михайлов, М.Раєвський, К.Сент-Ілер та інші) головну мету природничої освіти вбачали в усвідомленні «волі Творця в навколишньому світі» та духовно-моральному оздоровленні зростаючого покоління. Саме в такому контексті здійснювалася державна освітня політика в галузі природознавства;

* матеріалістичний (або дарвінівський), прибічники (А.Богданов, К.Кесслер, С.Куторга, Д.Менделєєв, К.Рульє, І.Сеченов та інші) якого серед пріоритетів природничої освіти висували мету озброєння учнів матеріалістичним, суто науковим, світоглядом.

Низка науковців (І.Паульсон, М.Пирогов, П.Редкін, К.Ушинський та інші) виявляли обережне або позитивне ставлення до питань християнської духовності як домінанти шкільної освіти, вважаючи, що науково-еволюційній підхід до шкільного природознавства не може повністю відкидати існування вселенських гармонії та єдності, що можуть відкритися через вивчення природи.

У дисертації наголошується на особливому внеску К.Ушинського в розвиток природничої освіти, який полягає насамперед у розробці дидактичних основ початкового навчання й обґрунтуванні природничої освіти як засобу всебічного розвитку особистості, що покликана розв'язувати такі завдання: формування системи інтегрованих природничих знань і вмінь дослідження природи; розвиток розумових здібностей учнів, їхньої активності, спостережливості, творчої фантазії, самостійності; виховання в дітях дбайливого ставлення й любові до природи.

Доведено, що основним недоліком цього етапу було переважання релігійного спрямування у вивченні природознавства, надмірна схематичність навчального матеріалу, що перешкоджало формуванню цілісних, систематичних знань учнів про природу.

Другий етап (1871-1900 рр.) супроводжується вилученням шкільного природознавства з початкової школи, значними зусиллями представників громадсько-педагогічного руху за його відновлення; визначається дуалістичним характером: з одного боку, заборона природничої освіти на державному рівні, з іншого - плідна праця педагогів щодо науково-методичного обґрунтування її реалізації.

У розділі з наведенням фактичних даних розкриваються соціально-політичні чинники (піднесення революційного руху в країні), що зумовили посилення реакційності державної освітньої політики, наслідком чого стала заборона викладання природознавства в державних школах (1871 р.), оскільки урядовими колами воно розглядалося як «неблагонадійне» (причина безбожності, матеріалізму, розумового розбещення, опора суспільної смути).

Разом з тим видатні педагоги, вчені-природознавці, які були послідовниками К.Ушинського, глибоко усвідомлювали нагальну потребу природничої освіти учнів та зробили значний внесок у її розвиток. Так, науковцями було всебічно обґрунтовано принципи здійснення природничої освіти учнів, а саме: системність, науковість, доступність, зв'язок з життям, (О.Герд, П.Лесгафт, Д.Менделєєв); природовідповідність, забезпечення єдності навчання й виховання (О.Герд, М.Демков, П.Лесгафт, С.Миропольський, Л.Толстой, М.Усков); наочність (М.Бунаков, В.Водовозов, М.Корф, Т.Лубенець, М.Усков); реалізація міжпредметних зв'язків (О.Герд, М.Корф, С.Миропольський); екологічність, формування бережливого ставлення до природного довкілля (Б.Грінченко, Т.Лубенець, В.Стоюнін).

У дисертації зосереджено особливу увагу на висвітленні теоретичного та практичного доробку О.Герда - основоположника вітчизняної системи початкового курсу природознавства на науково-еволюційних засадах (обґрунтування навчальних програм з природничої освіти, форм та методів її здійснення, розробка посібників для вчителів, підручників для учнів та ін.).

Водночас у дисертації наголошується на тому, що, незважаючи на усвідомлення педагогічною громадськістю важливості вивчення учнями природничих дисциплін, природнича освіта в державних навчальних закладах на етапі, який вивчається, практично не здійснювалася.

Третій етап (1901-1920 рр.) характеризується поновленням початкової природничої освіти, критикою стану шкільного природознавства видатними вченими, педагогами, їхньою активною боротьбою за підвищення рівня природничої освіти учнів.

На цьому етапі розвитку природничої освіти в початковій школі сприяли такі фактори: відновлення шкільного природознавства у школах (1901 р.) унаслідок відродження суспільного інтересу до освіти в цілому й активізації педагогічно-природничої думки зокрема; вплив ідей вільного виховання, космізму (єдності й залежності людини з навколишнім світом), народності (В.Вахтеров, К.Вентцель, В.Дурдуківський, П.Каптерєв, С.Рудницький, С.Русова, Д.Тихомиров, Я.Чепіга, С.Шацький); наукові праці та практична діяльність видатних учених, педагогів над удосконаленням природничої освіти (Г.Боч, В.Вагнер, Л.Васильєва, Д.Кайгородов, Б.Кащенко, Б.Меньших, Л.Ніконов, В.Половцов, І.Полянський, Л.Севрук), зокрема щодо розробки різних підходів до використання пошуково-дослідницьких методів навчання (Г.Ващенко, В.Герд, В.Наталі, А.Пінкевич, Б.Райков, К.Ягодовський).

Доведено, що особливістю цього етапу було те, що розробка й упровадження нових підходів до природничої освіти відбувалися переважно шляхом приватних і суспільних ініціатив, що зумовлювалося недовірою влади до природознавства як до джерела неприпустимого вільнодумства.

Вивчення й узагальнення широкого кола наукових джерел дало змогу визначити, що науковцями, педагогами другої половини ХІХ - початку ХХ сторіччя були вироблені різні підходи до побудови змісту природничої освіти, які реалізовувалися у відповідних навчальних планах, авторських навчальних програмах і підручниках, а саме: концентричний - передбачав вивчення тих самих розділів декілька разів, що зумовлювалося природою та законами розвитку мислення молодших учнів (А.Бекетов, Д.Михайлов, М.Раєвський, К.Сент-Ілер); еволюційний - формування уявлень про природу від неорганічного світу через рослинний, тваринний світи до людини, про органічний світ від нижчих організмів до вищих (А.Богданов, О.Герд, В.Половцов, І.Полянський, К.Рульє, Л.Севрук); історичний, побудований на принципах історизму - взаємозв'язку явищ природи, її прогресивного розвитку (О.Герд, І.Мечніков, С.Миропольський, К.Тімірязєв); індуктивний (від спостереження, вивчення окремих природних фактів, явищ до загальних тверджень, умовиводів) (А.Бекетов, М.Демков, Д.Михайлов, В.Половцов, К.Сент-Ілер) та дедуктивний (від загальних природничих понять, уявлень, характеристик до окремих фактів, явищ) (А.Божанов, Ю.Симашко, І.Шиховський); монографічний - розгляд найбільш типових представників певної групи рослин або тварин (А.Богданов, О.Герд, П.Лесгафт).

У третьому розділі - «Досвід реалізації природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття» - на основі вивчення архівних джерел, наукової літератури, педагогічної преси досліджуваного періоду узагальнено досвід здійснення природничої освіти в початковій школі; проаналізовано відповідно до науково обґрунтованих етапів її основні форми, методи, засоби реалізації в початкових школах різних типів, вимоги до вчителя-природознавця; розкрито перспективи творчого використання позитивного досвіду в сучасних умовах.

У ході наукового пошуку схарактеризовано типи початкових навчальних закладів (гімназії, початкові народні школи та училища) досліджуваного періоду та доведено, що на успішність реалізації природничої освіти в них впливали такі чинники, як: підготовка, розробка й упровадження у шкільну практику офіційно-нормативних документів (статутів, положень, навчальних планів і програм), авторських програм і рекомендацій; підготовка навчально-методичного забезпечення (підручників, навчальних книг, посібників); практична спрямованість викладання природничих дисциплін; критичний аналіз, пропаганда, висвітлення дидактико-методичних питань природничої освіти під час проведення педагогічних та природничих з'їздів і зборів, а також на сторінках тогочасної науково-педагогічної преси, що спрямовувало передове вчительство на науково доцільний шлях організації шкільного природознавства.

Установлено, що в державних школах природознавство посідало переважно другорядне місце: майже було позбавлене як фінансового, так і науково-методичного забезпечення. Разом з тим діяла низка навчальних закладів, де природнича освіта здійснювалася на належному науково-методичному рівні. Це стосувалося таких шкіл, як: суспільні й приватні заклади (земські школи, комерційні училища, приватні гімназії), в яких під керівництвом відомих педагогів-природознавців (Г.Боч, В.Вагнер, В.Герд, Л.Ніконов, І.Полянський, Б.Райков, К.Ягодовський) розгорталася творча робота вчителів; «нові школи», що будували свою діяльність на засадах вільного виховання, наближення дитини до природи, включення учнів у посилену працю (К.Вентцель, С.Русова, С.Шацький).

Вивчення науково-методичного підґрунтя (навчальні плани, програми, посібники, підручники) та освітньої практики дозволило узагальнити форми, методи, засоби здійснення природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Так, до основних форм реалізації природничої освіти належали: проведення предметних уроків (А.Бекетов, П.Вахтеров, О.Герд, М.Корф, І.Полянський, Л.Севрук, К.Сент-Ілер, К.Ушинський, К.Ягодовський), спрямованих на отримання учнями знань у ході безпосередньої роботи з предметами живої та неживої природи, розвиток органів відчуттів, уяви, пам'яті, мислення дітей; здійснення різноманітних (ботанічних, зоологічних, географічних, геологічних, краєзнавчих) екскурсій (Х.Алчевська, О.Герд, Д.Кайгородов, М.Усков, Б.Райков, С.Русова, К.Сент-Ілер), які сприяли реалізації розвивального та виховного потенціалу природничої освіти (розвитку спостережливості, інтересу, любові до природи, почуття прекрасного, свідомого ставлення до цінностей людської праці й здоров'я людини).

У дисертації значну увагу приділено характеристиці методів реалізації природничої освіти, а саме: розповіді, бесіди з використанням літературного й образотворчого матеріалу (А.Богданов, О.Герд, П.Лесгафт, В.Половцов, С.Русова, Л.Севрук, К.Ушинський); спостереження й описи природних явищ, життя й праці людей; евристичний метод, проведення елементарних природничих дослідів, занять із садівництва, городництва із систематичним залученням учнів до самостійного здобуття знань (А.Бекетов, В.Вахтеров, Б.Всесвятський, В.Герд, О.Герд, А.Пінкевич, В.Половцов, Б.Райков, С.Рождественський, С.Русова, Л.Севрук, К.Ушинський, К.Ягодовський). Це дозволяло активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, стимулювало розвиток пізнавальних інтересів особистості, її допитливості, самостійності, здатності до творчості, до самовираження й спілкування в колективній діяльності.

Вивчення науково-педагогічних праць (А.Бекетов, М.Бунаков, В.Водовозов, О.Герд, С.Павлович, В.Половцов, Б.Райков, Л.Севрук, І.Трояновський, В.Ульянінський, К.Ушинський) приводить до висновку, що в досліджуваний період важливу роль мали засоби наочності: натуральні (живі та неживі об'єкти, гербарії, колекції, чучела) та штучні (муляжі, глобуси, аплікації, таблиці, лабораторне обладнання). При цьому наголошувалося (М.Бунаков) на особливій пізнавальній ролі виготовлення учнями різних засобів наочності, зокрема календарів природи («Квітковий календар весни», «Календар риболова», «Календар мисливця», «Календар збирача метеликів» та ін.).

Аналіз архівної та психолого-педагогічної спадщини (В.Вахтеров, О.Герд, П.Каптерєв, В.Половцов, І.Полянський, Б.Райков, Л.Севрук, К.Ушинський та інші) дав підставу зробити висновок, що в досліджуваний період величезного значення у здійсненні природничої освіти надавалося вчителеві-природознавцю, до якого висувалися досить високі вимоги, а саме: любов до дітей, природи; душевна та фізична активність; наявність системи психолого-педагогічних і предметних знань, інтересу до пізнання; сформованість практичних умінь, що дозволяли виготовляти засоби наочності й проводити різноманітні демонстрації, досліди, спостереження та ін.

Результати проведеного дослідження засвідчили, що теоретичні положення, досвід природничої освіти в навчальних закладах другої половини ХІХ - початку ХХ століття можуть бути творчо осмислені й реалізовані в сучасних умовах для вдосконалення й оптимізації навчально-виховного процесу початкової школи в таких напрямах:

? виокремлення й популяризація на сторінках періодичної преси ідей видатних представників педагогічної думки минулого про єдність людини з навколишнім (природним та соціальним) світом, цілісність і різноманітність природи, необхідність вивчення учнями природознавства як засобу всебічного розвитку особистості; про дотримання міждисциплінарного, екологічного, етнографічного, краєзнавчого підходів у реалізації природничої освіти;

? актуалізація питань навчально-методичного (розробка авторських навчальних програм, посібників, підручників) та матеріального (наявність й обладнання кабінетів з природознавства, організація «кутків живої природи») забезпечення природничої освіти;

? використання форм, методів, засобів навчання, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, єдності інтелектуального й емоційно-ціннісного сприймання навколишньої природи та природоохоронної діяльності.

Особливої уваги заслуговують: проведення предметних уроків на основі дослідницьких методів, спостережень, демонстрації природних об'єктів, залучення художньо-естетичних елементів; організація змістових екскурсій, що дозволяє розкрити красу й багатство рідного краю, прищепити відповідальне ставлення до природи; посилення ролі самостійної роботи учнів у здобутті знань, набутті природознавчого досвіду; привернення серйозної уваги до професійно-педагогічної компетентності вчителя-природознавця, його здатності розв'язувати весь спектр освітніх, виховних, розвивальних завдань природничої освіти учнів.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації відповідно до мети й завдань дослідження простежено розвиток природничої освіти молодших школярів у вітчизняній педагогіці другої половини ХІХ - початку ХХ століття й представлено його у вигляді ретроспективного цілісного аналізу педагогічної теорії та практики.

1.1. Зародження питань природничої освіти у світовій педагогічній думці пов'язане з працями давніх філософів, науковими відкриттями і дослідженнями природи в епохи Відродження, Нового часу; обґрунтуванням педагогами важливості природничої освіти для виховання й розвитку дитини.

1.2. Становленню та розвитку природничої освіти молодших учнів у вітчизняній педагогіці сприяли: традиції народної педагогіки виховання дитини в дусі гармонії з природою; розробка перших педагогічних пам'яток Київської Русі; робота братських шкіл; поширення азбуковників; діяльність Києво-Могилянської академії; розвиток природничої та педагогічної наук; погляди і діяльність просвітителів, педагогів, науковців-природознавців щодо залучення вивчення природи у процес розвитку особистості як важливого чинника її самовдосконалення.

2. З урахуванням особливостей соціально-політичного, економічного, культурного розвитку країни, взаємозв'язку державної освітньої політики та суспільно-педагогічного руху, нормативного оформлення природничої освіти, змін її змісту, специфіки поглядів, ініціатив, просвітницької діяльності передових вітчизняних педагогів, науковців-природодослідників науково обґрунтовано та схарактеризовано основні етапи розвитку природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття: 1852-1870 рр.; 1871-1900 рр.; 1901-1920 рр.

Перший етап (1852-1870 рр.) пов'язується з відновленням природознавства як навчальної дисципліни в початкових класах; досягненнями в галузі природничих наук; активізацією педагогічної думки про необхідність вивчення природи учнями; обґрунтуванням цілей, завдань природничої освіти; переважанням релігійного компонента, надмірною схематичністю змісту шкільного природознавства.

Другий етап (1871-1900 рр.) характеризується вилученням природознавства з початкової школи як «неблагонадійної» навчальної дисципліни, значними зусиллями представників громадсько-педагогічного руху за його відновлення, їхньою плідною працею щодо наукового обґрунтування принципів здійснення природничої освіти, шляхів її реалізації у шкільній практиці.

Установлено, що поновленням початкової природничої освіти супроводжується третій етап (1901-1920 рр.), якому притаманні критика видатними вченими, педагогами стану шкільного природознавства, їхня активна боротьба за підвищення його рівня; обґрунтування й втілення нових підходів до природничої освіти переважно шляхом приватних і громадських ініціатив.

3. На основі вивчення матеріалів педагогічної спадщини, а також архівних даних узагальнено досвід здійснення природничої освіти в початковій школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

3.1. Установлено, що в досліджуваний період основними формами здійснення природничої освіти, забезпечення її освітнього, розвивального й виховного складників були: постановка предметних уроків (отримання учнями знань у процесі роботи з предметами живої та неживої природи); організація екскурсій (ботанічних, зоологічних, географічних, геологічних, краєзнавчих).

3.2. Схарактеризовано методи реалізації природничої освіти: розповіді, бесіди з використанням мистецьких елементів; спостереження, описи природних явищ, діяльності людей; евристичний метод, проведення елементарних природничих дослідів, сільськогосподарських робіт, що сприяло активізації навчально-пізнавальної роботи школярів, розвитку їхньої самостійності, творчих здібностей.