Виховна робота з особовим складом в умовах розвитку Збройних Сил України (1991-2006 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет "Львівська політехніка"

УДК 355.48: 37(477) 1991/2006

Львів - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в науково-дослідному відділі проблем гуманітарної політики Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Пилявець Ростислав Іванович, Український інститут національної пам`яті, головний спеціаліст.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Трофимович Володимир Васильович, Національний університет "Острозька академія", завідувач кафедри історії;

кандидат історичних наук Кожевніков Владислав Миколайович, Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету "Львівська політехніка", доцент кафедри технічних засобів інформації та культурно-просвітницької діяльності військ (сил).

Захист відбудеться "14" березня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті "Львівська політехніка" Міністерства освіти і науки України за адресою: 79013, м. Львів-13, вул. С.Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" за адресою: 79013, м. Львів-13, вул. Професорська, 1.

Автореферат розісланий "14" лютого 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Буковський

Анотації

Іщенко Т.В. Виховна робота з особовим складом в умовах розвитку Збройних Сил України (1991-2006 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національний університет "Львівська політехніка". - Львів, 2008.

Тема і зміст дисертаційного дослідження зумовлені необхідністю визначення шляхів удосконалення виховної роботи в ЗС України.

На основі аналізу та використання значної кількості різноманітних архівних матеріалів, вивчення нормативно-правових документів та статистичних даних у дисертації всебічно висвітлено процес організації виховної роботи в ЗС України, досліджено особливості її становлення і розвитку у 1991-2006 рр., здійснено періодизацію та виявлено тенденції цього процесу. Це стало основою розроблення практичних рекомендацій органам військового управління всієї системи виховної роботи в ЗС України.

Ключові слова: виховна робота, морально-психологічне-забезпечення, гуманітарна і соціальна сфери, культурно-виховна, просвітницька робота.

Ищенко Т.В. Воспитательная работа с личным составом в условиях развития Вооруженных Сил Украины (1991-2006 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальный университет "Львовская политехника". - Львов, 2008.

В диссертационной работе автором впервые комплексно исследован процес организации воспитательной работы с личным составом Вооруженных Сил Украины в 1991 - 2006 гг. с учетом исторических особенностей становления государства и основных этапов строительства, реформирования и развития украинской армии. К имеющимся источникам и историческим документам по предмету исследования введены дополнительные материалы, способствующие более полному и объективному освещению истории становления и развития органов воспитательной работы в Украине.

На основе анализа и использования значительного колличества различных архивных материалов, изучения нормативно-правовых документов и статистических данных в дисертации всесторонне освещено особенности и характерные черты проведения воспитательной работы в войсках, предложено периодизацию и выявлены тенденции этого процесса. Это стало основой разработки практических рекомендаций органам военного управления всей системы воспитательной работы в ВС Украины.

Проведен анализ факторов, которые обусловили становление воспитательной работы в Вооруженных Силах Украины. Доведено, что необходимость ее формирования была определена социально-политическими процессами, которые происходили в Украине и привели к открытию противоречий в гуманитарной сфере, пересмотру концепции воинского воспитания, утверждения в государстве нормативно-правовых основ культурной политики. Не менее важными факторами, которые сделали возможным становление воспитательной работы в Вооруженных Силах Украины, были: изменения во взглядах специалистов касающиеся организации воспитательного процесса в армиях ведущих стран мира; усовершенствования работы воинского командования с кадрами; развитие системы формирования личности.

На основе полученных результатов исследования, разработаны практические рекомендации касающиеся усовершенствования системы воспитательной работы с личным составом вооруженных сил в современных условиях путем анализа существующих взглядов в направлении создания единой системы морально-психологического обеспечения деятельности войск. виховний військовий управління

Ключевые слова: воспитательная работа, морально-психологическое обеспечение, гуманитарная и социальная сферы, культурно-воспитательная, просветительская робота.

Ischenko Taras. An educate work is with a personnel in the conditions of development of the Armed Forces of Ukraine (1991-2006) - Manuscript.

Dissertation for competition of scientific degree of candidate of historical sciences, specialization 20.02.22 - military history. - National University "Lvivska politekhnika". - Lviv, 2008.

Subject of dissertation was predestination a necessity of determination of ways in improvement an educate work of the Armed Forces of Ukraine.

On the basis of analysis and using many of different archived materials, studying of normatively legal documents and statistical information in this dissertation the process of the educate work of the Armed Forces of Ukraine is reflected, was developed features of becoming and development in 1991-2006, was founded out the tendencies of this process. It was the basis to practical recommendations for organs of military management in all the educate work system in the Armed Forces of Ukraine.

Key words: educate work, morally psychological providing, humanitarian and social spheres, cultural and educational, elucidative work.

Загальна характеристика роботи

Основний зміст

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об`єкт, предмет, мету й завдання дослідження, його хронологічні рамки, методологічну основу, визначено наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проведено аналіз наукової літератури та джерел з обраної теми, викладено основні методи дослідження та визначені науково-теоретичні засади діяльності органів виховної роботи в умовах створення та реформування Збройних Сил України в 1991-2006 рр.

У ході наукового пошуку автор звернувся до праць, що присвячені цій проблемі та визначають її сутність, мету, зміст і функції. Насамперед, це праці вітчизняних військових фахівців В. Безбаха, О. Даценка, М. Дзюби, М. Крушельницького, В. Мандрагелії, М. Онищука, I. Тищенка та ін.

Завдяки висновкам, які були зроблені останніми, дисертант представив процес "виховання" як важливе соціально-історичне явище, комплекс матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, систему цінностей, традицій і вірувань.

Аналіз праць вітчизняних істориків О. Гуржія, Є. Дещинського, Л. Зінкевича, В. Корнієнка, Л. Кривизюка, В. Солдатенка, Г. Темка та ін. дав можливість константувати, що соціальний розвиток держави, її національна безпека невід`ємні від розвитку виховного процесу в Збройних Силах України. Вони доводять, що в основі організації військового виховання в українському суспільстві лежить історія боротьби українського народу за свою незалежність, яка охоплює давньослов'янський період, княжі часи (IX -XIII ст.), добу українського козацтва (XIV - XVII ст.), період січово-стрілецького руху на Україні (XIX - XX ст.), радянський період (1917 -1991 pp.). Дослідження цієї історії дозволило дійти висновку, що вона формувалася протягом усієї тривалої боротьби українського народу за свою незалежність: в ході давньослов'янського періоду, за княжих часів, в добу козаччини та в період січово-стрілецького руху на початку XX ст. Кожен період мав свої історичні, соціально-психологічні умови та педагогічні засоби підготовки військових формувань. Саме за цей час склалися головні завдання морально-психологічної підготовки воїна, які не втратили актуальності й сьогодні. Насамперед акцент робиться на ключові слова "почуття обов'язку", "любові до Батьківщини", "готовності до самопожертви в ім'я Вітчизни" тощо.

Це знаходить своє підтвердження і в науковій літературі радянського періоду, в якій незважаючи на суперідеологізацію виховного процесу, головна увага зосереджувалась на формуванні в особового складу відданості своєму народові, Батьківщині, постійної готовності виступити на її захист.

Так, окремі аспекти проблеми, що досліджується, найбільш повно відображені в наукових працях радянського періоду, присвячених історії розвитку та практичної діяльності політичних органів ЗС СРСР. Проблематика виховної роботи з особовим складом, закономірності, принципи, форми, методи її організації та проведення детально аналізувались. Ідеться насамперед про монографії І. Зайнишева, К. Матвейчука, Ю. Петрова.

За радянських часів у цьому напрямку плідно працювали також вчені військово-політичної академії. Виходили в світ численні підручники та посібники з цих питань. Попри суттєву заідеологізованість, вони дають змогу проаналізувати організаційно-штатну структуру, основні функції та напрями діяльності політорганів як у мирний, так і воєнний час.

З розпадом СРСР критичному переосмисленню здобутків та прорахунків політорганів, їх ролі та місця у загальній системі радянського військового будівництва присвячено цілий ряд робіт російських істориків: Ю. Арзамаскіна, Л. Бублика, О. Касьянова, В. Петрова, А. Черкасова. Вони уперше обгрунтували необхідність впровадження в практику військ системи морально-психологічного забезпечення.

З відновленням незалежності України розпочався новий етап у розвитку національної військової історіографії. З початку 90-х років ХХ ст. з`являється ціла низка як колективних праць, так і одноосібних дисертаційних досліджень, присвячених окремим питанням виховної роботи у Збройних Силах України. Зокрема, це докторські дисертації Е. Афоніна, М. Варія, М. Кравчука, В. Смолянюка, кандидатські дисертації Л. Гарчевої, О. Макарчука, О. Пошедіна, В. Футулуйчука та ін.

Багато цікавого щодо нашого наукового пошуку знаходимо у працях О. Аксьонова, Ю. Андреєва, В. Безбаха, Л. Гриневич, О. Даценка, Д. Кальмана, О. Мацагора та А. Папікяна.

Проте, незважаючи на значний інтерес з боку вітчизняних істориків до цієї проблеми, стає зрозумілим, що на сьогодні залишається ще дуже багато "білих плям" у цьому напрямі. До цього часу в Україні відсутні спеціальні історичні дослідження стосовно діяльності органів виховної роботи в умовах створення, реформування та розвитку Збройних Сил України у визначений нами період.

Як правило, автори, розглядаючи певні аспекти історії організації виховної роботи з особовим складом, основну увагу зосереджують чомусь не на сучасності, а на національно-визвольних змаганнях 1917-1920 pp. Питання організації виховної роботи висвітлюються ними не комплексно, а лише частково, далеко не повно і тільки в контексті вирішення поставлених наукових завдань.

Такий самий підхід демонструють і представники військової науки, досліджуючи процес будівництва української армії в сучасних умовах. Вони розглядають питання діяльності органів виховної роботи, національно-патріотичного та культурного виховання особового складу, морально-психологічного забезпечення військ (сил) тощо суто з практичної точки зору повсякденної діяльності Збройних Сил.

Тут на окрему увагу заслуговують праці В. Ягупова та М. Бабенка, які визначають виховну роботу як основну мету досягнення високого морально-психологічного стану особового складу, що дозволяє йому ефективно виконувати бойові та інші завдання в мирний і воєнний час; О. Копаниці, який, розглядаючи виховну роботу у сфері застосування військ, визначає її мету як формування високого морально-психологічного стану, бойових і морально-психологічних якостей воїнів, досягнення високої морально-психологічної стійкості та готовності військовослужбовців до збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності країни взагалі, забезпечення досягнення перемоги, перехоплення й утримання морально-психологічної переваги над противником, сприяння виконанню конкретного бойового завдання; В. Кулакова, який ставить за мету морально-психологічного впливу досягнення морально-психологічної переваги над противником, підтримання високої боєздатності військ і духовної стійкості населення тощо. Аналіз цих робіт, що певним чином стосуються проблем, дає нам можливість визначити для себе два основних напрями наукового пошуку: теоретичний і практичний (прикладний).

Перший - на підставі узагальнення різних наукових даних проникнути в сутність виховного процесу, вивчити можливості виховної роботи у військах, розкрити характерні риси та особливості становлення системи виховної роботи у ЗС України та визначити основні тенденції і закономірності її розвитку.

Другий - на основі отриманих результатів дослідження розробити деякі загальні рекомендації щодо розвитку виховної роботи в сучасних умовах, визначити можливі напрями підвищення її ефективності або надати конкретні поради фахівцям окремих галузей (психологам, соціологам, пропагандистам та ін.).

У ході роботи над дисертаційним дослідженням автор використовував також деякі газетні та журнальні публікації, що містять багатий фактаж з теми нашого наукового пошуку.

Особливий інтерес викликали матеріали виступів керівництва Міністерства оборони та інших посадових осіб нашої країни. Це дозволило пошукачеві зробити певний спектральний аналіз полярності позицій, думок стосовно тенденцій та перспектив розвитку організації виховної роботи у ЗС України.

Розгляд наукового стану розробки питання нашого дисертаційного дослідження не мав би завершеного характеру без вивчення та узагальнення праць зарубіжних авторів, які досліджували виховний процес в сучасній українській армії. Насамперед це роботи А. Бикова, П. Владимирова, А. Воробйова, А. Гарбуза, В. Данілова, В. Д`якова, М. Закарлюка, М. Зеленкова, В Золотарьова, В. Овсяника, В. Малишева, Ю. Мгимова, В. Ремарчука (Росія), В. Панасюка (Польща), Г. Клозе, Р. Поммеріна, У. Хартмана, (Німеччина), І. Федіва (Канада), В. Джеймса, А. Маслоу (США).

Вивчаючи та узагальнюючи досвід організації виховної роботи у військах, вищезгадані автори в деякій мірі розкрили процес виховання особового складу в Збройних Силах України, порівнюючи його з іноземними арміями.

Так, наприклад, у працях А .Бикова "Виховна робота у Збройних силах іноземних держав: реферативний огляд матеріалів зарубіжної печаті", В. Д`яконова "Про досвід морально-психологічного забезпечення контртерористичних операцій" та М. Зеленкова "Морально-психологічна підготовка військ в арміях іноземних країн" зазначено, що форми і способи виховання в українській армії відповідають сьогоднішньому дню і нічим не відрізняються від російської. Вони, як і вітчизняні фахівці, визначають виховну роботу як основну мету досягнення високого морально-психологічного стану особового складу, що дозволяє йому ефективно виконувати бойові та інші завдання в мирний і воєнний час. Такої ж думки дотримуються представники Інституту воєнної історії ЗС РФ та Штабу з координації військового співробітництва країн СНД.

Західні ж фахівці, навпаки, розкриваючи особливості виховного процесу в Збройних Силах України, вважають, що він дещо відрізняється від морально-психологічного забезпечення військовослужбовців країн НАТО, і, в свою чергу, потребує певних змін, враховуючи прагнення нашої країни щодо вступу до Євроатлантичного альянсу. Так, наприклад, у збройних силах ряду зарубіжних країн термін "виховання" не вживається. Під цим поняттям розуміють організацію морально-психологічного впливу на діяльність військ та органів управління шляхом проведення певних виховних заходів, хоча, на нашу думку, термін "виховання" має значно ширше значення, по скільки, об'єктом впливу органів військового управління в арміях провідних країн НАТО виступають лише духовні процеси, за рахунок яких підтримується і розвивається морально-політичний і психологічний стан військ.

У цілому ж аналіз зарубіжної та вітчизняної історіографії дає підстави стверджувати, що проблема організації виховної роботи в Збройних Силах України не набула всебічного висвітлення в історичних дослідженнях. Не здійснений аналіз формування і розвитку її нормативно-правової бази та управлінської структури, не розкрито питання підготовки кадрів, фінансування та забезпечення технічними засобами пропаганди, не узагальнено досвід організації цієї діяльності в застосування миротворчих контингентів ЗС України, не висвітлено здобутки та проблеми діяльності органів виховної работи за всіма напрямками.

Поглиблене вивчення цих питань потребувало звернення до широкого кола джерел, які автором, відповідно до їх походження, були систематизовані та поділені на п`ять груп.

1. Законодавчі акти України, які є правовою базою створення та розвитку Збройних Сил, основою для організації виховної роботи з їх особовим складом. У цих документах закладені й основи функціонування системи виховної роботи у ЗС та інших військових формуваннях України. Це, в першу чергу, Конституція України, закони України, Постанови Верховної Ради, Укази Президента України, Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів. Автором аналізуються закони України з оборонних питань, Воєнна доктрина України, Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України, Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, відповідні державні Програми. Без уважного вивчення грунтовних положень нормативних актів та їх неупередженого аналізу неможливе здійснення самого дисертаційного дослідження. Слід зауважити, що українське законодавство до цього часу перебуває на стадії реформування і вдосконалення. Значно кількість законодавчих актів та актів вищих органів виконавчої влади з об'єктивних причин має непослідовний і, у багатьох випадках, неузгоджений та суперечливий характер. Ця характерна особливість сучасного військового будівництва в нашій державі істотно впливає і на подальший розвиток системи виховної роботи у ЗС України. Наявний стан нормативно-правової бази потребує її першочергової уніфікації, приведення у відповідність до реалій сьогодення та вимог часу.

2. Накази та директиви Міністра оброни України, Начальника Генерального штабу Збройних Сил України стосовно організації діяльності Збройних Сил в цілому та проведення виховної роботи в ході повсякденної діяльності, зокрема, в загрозливий період, у ході підготовки та проведення операцій (бойових дій). У них на підставі чинного законодавства визначені та коригуються відповідно до реалій обстановки конкретні питання організації діяльності ЗС України та безпосередньо органів виховної роботи. Порівняльний аналіз змісту цих документів також свідчить про наявність протиріч у підходах до функціонування системи виховної роботи в різних умовах діяльності військ (сил): мирний час, загрозливий період, бойове застосування. Потребує узгодження не лише понятійно-категорійний апарат, а й відпрацювання єдиних підходів до визначення завдань, особливо функцій виховної роботи.

3. Особливої уваги заслуговують архівні джерела, що мають першорядне значення для дослідження дисертаційної проблеми. Саме їх вивчення надало можливість документального підтвердження узагальнень та висновків, що пропонувалися. У ході проведення дисертаційного дослідження вивчались матеріали Галузевого Державного Архіву Міністерства оборони України, Центрального Державного Архіву вищих органів влади та управління України. Загалом у роботі використано 6 фондів названих архівів. Якщо більшість опублікованих документальних витоків підтверджували основні напрями діяльності військово-політичного керівництва держави та збройних сил СССР стосовно організації виховної роботи в Радянській Армії після Другої світової війни, то автор лише уточнив, деталізував, спростував чи заперечив окремі положення. Проблематичним було дослідження організації виховної роботи на початку 90-х pp. Слід зазначити, що в Державному Галузевому архіві МО України повністю відсутні документи політуправління Київського військового округу за 1980 - 1990 pp., що у свій час були передані в Центральний архів МО СРСР. Стосовно документів цього політуправління за 1991 р., то їх місцезнаходження на сьогодні не встановлено.

4. Велику кількість інформації почерпнуто із статистичних та аналітичних матеріалів Головного управління виховної роботи МО України щодо організаційно-штатної структури, кількісно-якісних характеристик офіцерів виховних структур тощо. Використання зазначених матеріалів дозволило більш об'єктивно зробити висновки з історії становлення та розвитку органів виховної роботи у ЗС України.

5. Використання довідкових видань дозволило узгодити категорійний апарат дисертаційного дослідження. Серед різноманітної літератури використовувались енциклопедичні словники, тлумачні словники та інше.

Однак, здійснений аналіз джерельної бази, наукових праць та матеріалів періодичної преси свідчить про те, що проблема організації виховної роботи висвітлена не повністю і потребує подальшого вивчення. Особливо це стосується питань творчого використання вітчизняного і зарубіжного досвіду в сучасних умовах реформування ЗС України та реалізації політичного вибору нашої держави щодо інтеграції у євроатлантичні структури, у тому числі в НАТО.

У другому розділі "Основні фактори впливу на організацію та проведення виховної роботи з особовим складом у збройних силах" проведено аналіз основних чинників, які, на думку автора, обумовили становлення виховної роботи у ЗС України, досліджено процес формування її управлінської структури і створення умов для подальшого розвитку цього виду діяльності. Безумовно, це удосконалення поглядів іноземних фахівців щодо організації виховного процесу в арміях провідних країн світу; удосконалення роботи військового керівництва з кадрами; удосконалення системи формування особистості тощо.

Зазначено, що в період з 1991 по 2005 рр. відбулися суттєві зміни в концепції національної безпеки, її зміст набув нового значення. Суттєва трансформація відбулася також у підготовці та застосуванні збройних сил, формах ведення збройної боротьби тощо, а це безпосередньо мало вплив на фундаментальні організації та доктринальні принципи. Управління та менеджмент у сучасних Збройних Силах України стали більш гнучкими, а форми контролю виконання завдань - більш системними. Найбільш важливою складовою залишилися командування, управління та менеджмент соціальними системами, особовим складом Збройних Сил України.

Доведено, що за всіх часів успіх у бою вирішувала не військова техніка, навіть найсучасніша, а люди. Вони керують могутньою технікою, від їхнього бойового духу і моральної сили залежить вирішення поставлених завдань. Тому питання підготовки та виховання особового складу Збройних Сил України, з урахуванням досвіду армій провідних країн світу, повинно стати одним із пріоритетних у їх діяльності.

За результатами наукового пошуку автором визначена система підготовки особового складу в Збройних Силах України, яка склалася під впливом вищезазначених факторів протягом 1991-2005 рр. і включає три основні підсистеми.

Перша охоплює соціально-психологічний супровід військової служби з опрацюванням проблем, пов'язаних із професійно-психологічним відбором кандидатів на контрактну службу, правовим та соціальним захистом військовослужбовців та цивільного персоналу, моніторингом соціальних процесів у Збройних Силах України.

Друга підсистема включає питання морально-психологічного забезпечення підготовки та застосування військ (сил). Її основні складові:

інформаційне забезпечення та зв'язки з громадськістю;

психологічне та соціально-правове забезпечення;

культурно-освітня робота;

духовне виховання.

Третя складова займається питаннями військово-патріотичної роботи з громадянами України. Основними складовими підсистеми визначено такі:

широке рекламування військової служби;

початкова військова підготовка в освітніх закладах;

розвиток героїко-патріотичної тематики в літературі, мистецтві та культурі.

Крім того, аналіз існуючих джерел засвідчив, що ефективна реалізація функціонального призначення Збройних Сил України неможлива без урахування морально-етичних та соціально-психологічних аспектів управління. Всі провідні армії світу вважають це аксіоматичним положенням: проблеми навчання, тренінгу, виховання, моральні цінності та зобов'язання особового складу стають дедалі важливішими, доленосними. За умов, коли надшвидкими темпами зростає потужність та точність зброї, вдосконалюються воєнні системи, першочерговим стає питання: "Хто керує ними, який моральний облік цього військовослужбовця?". Не менш актуальною для Збройних Сил України залишається проблема зміцнення морального духу, його морально - психологічне забезпечення та релігійна підтримка.

Велике значення мають і проблеми компетентності військових кадрів, оскільки занадто високою є ціна воєнних невдач, втрата національного суверенітету, територіальної цілісності, престижу держави, людських життів.

Значну роль в управлінні відіграють особистісні моральні якості військових лідерів, їх моральний авторитет. Неможливо переоцінити виховний вплив прикладу поведінки військового керівника будь-якого рангу на особовий склад. Для ефективного управління у сучасних Збройних Силах України потрібні не тільки знання технологій та алгоритмів підготовки і прийняття рішень, здійснення контролю за їх виконанням, але й урахування морально-етичних та соціально-психологічних наслідків того, як вони впливають на мотивацію, моральність, дисциплінованість військовослужбовців.

Західні армії, зокрема американська, мають значний досвід розв'язання проблем такого типу. Після всебічного огляду, критичного переосмислення, адаптації до національно-культурних традицій, ментальності та організаційної культури він може відіграти позитивну роль під час напрацювання концепції морально-психологічного забезпечення та виховної роботи у сучасних та майбутніх Збройних Силах України.

Система підготовки та виховання у збройних силах інтернаціоналізується, у ній з'являється все більше однакових або аналогічних елементів, що пройшли перевірку часом та практикою. Безумовно, повного злиття та схожості не буде ніколи, бо збройні сили є дзеркальним відображенням кожного унікального за формою та змістом суспільства, але практична користь обміну досвідом підготовки, навчання та морального виховання особового складу очевидна і необхідна.

У третьому розділі "Особливості виховної роботи в Збройних Силах України" дисертант, на підставі існуючої наукової періодизації історії становлення і розвитку сучасних ЗС України, розкрив характерні риси та особливості становлення й діяльності органів виховної роботи в ЗС України, розробив практичні рекомендації щодо удосконалення цієї діяльності в сучасних умовах шляхом аналізу існуючих поглядів щодо напрямів створення єдиної системи морально-психологічного забезпечення діяльності військ.

Зазначено, що в ході формування основ ЗС України протягом 1991 - 1996 років у них були створені органи виховної роботи, закладена необхідна основа їх функціонування та проведена структурна реорганізація. Проте відповідна нормативна база організації виховної роботи ще перебувала на стадії формування.

Незважаючи на постійний процес структурування, органи виховної роботи пройшли етап становлення й утвердження. Вони набули значного практичного досвіду, розширили діапазон форм і методів роботи з людьми. Визначилися роль та місце органів виховної роботи в бойовій обстановці як безпосередніх організаторів протиборства з противником у духовній сфері. Саме їм належала провідна роль у формуванні у військовослужбовців розуміння процесів становлення нашої держави, виховання в них почуття любові до України, її народу, традицій і святинь.

Починаючи з 1997 р., розпочався процес подальшого удосконалення діяльності органів виховної роботи. Саме в цей час, як свідчать існуючі джерела, керівництво держави та Збройних Сил шляхом пошуку оптимальних варіантів здійснення впливу на свідомість військовослужбовця прийшло до необхідності теоретичного обґрунтування і практичної розробки Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, яка була затверджена Указом Президента України 4 вересня 1998 р.

Дослідження показало, що в процесі виконання Державної програми будівництва та розвитку ЗС України на період до 2005 р. значна увага стала приділятися підготовці, підбору і розстановці офіцерських кадрів, здатних здійснювати виховну роботу в нових соціально - економічних і політичних умовах незалежної держави України. Головні зусилля виховної роботи були спрямовані на формування особистості воїна-патріота, здатного відстоювати й захищати інтереси Батьківщини.

Збройні Сили продовжували перебувати у становищі чи не єдиного ефективно діючого суб'єкта виховання патріотизму, національної свідомості. Отже, основними напрямками роботи виховних структур стало морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності та бойової підготовки, військової дисципліни за допомогою вирішення завдання покращання інформаційно-пропагандистського забезпечення, військово-соціальної та культурно-виховної і просвітницької роботи.

Проте в цей період виникли й істотні протиріччя в питаннях організації виховної роботи в різних умовах діяльності військ. Концептуальні документи, покладені в її основу, потребували подальшого уточнення та взаємоузгодження, приведення у відповідність з реаліями життя. Об'єктивний процес розвитку системи виховної роботи потребував визначення основних напрямків і тенденцій подальшого удосконалення її організації. Це насамперед пов`язано зі змінами, які почали відбуватися в принципах комплектування Збройних Сил України.

Тому автор, передбачаючи перехід до європейської моделі організації морально-психологічного впливу, пропонує вже зараз суттєво змінити зміст підготовки офіцерського складу до його організації у військових навчальних закладах. Аналіз змісту підготовки слухачів у вищих військових навчальних закладах Міністерства Оборони України, у тому числі і в Національній академії оборони України, засвідчив, що питанням ефективної підготовки командира до управлінської діяльності в якості менеджера по роботі з персоналом не приділялася належна увага. Істотного перегляду вимагає й зміст підготовки фахівців, що будуть займатися організацією морально-психологічного впливу у збройних силах майбутнього.

Головним напрямком діяльності структур виховної роботи в сучасних умовах, на думку автора, залишається також вирішення проблем, пов'язаних з формуванням світогляду, моральних переконань, принципів, норм і правил, морально-бойових якостей, що визначають поведінку особового складу при виконанні поставлених завдань. Формування таких якостей можливе лише в процесі постійної ідейно-виховної роботи.

Виходячи з цього, необхідно розробити і втілити в життя новий нормативний документ стосовно організації єдиної системи виховання особового складу, завдяки якому були б виправлені суттєві помилки методологічного характеру, а в управлінні виховної роботи доцільно мати в собі структурні підрозділи для реалізації усіх організаційних складових Концепції МПЗ та складових морально-психологічного забезпечення Концепції виховної роботи. Лише тоді буде забезпечена ефективна організація та управління морально-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України за умов як мирного, так і воєнного часу.

Аналіз основних тенденцій розвитку та можливостей удосконалення організації виховної роботи в ЗС України на сучасному етапі в умовах реалізації державою європейського вибору, створення нової моделі збройних сил дозволяє зазначити, що:

по-перше, світовий і вітчизняний досвід організації морально-психологічного впливу на особовий склад збройних сил підтверджує необхідність створення єдиної системи морально-психологічного забезпечення діяльності військ, спроможної ефективно вирішити завдання організації виховної роботи за умов як мирного, так і воєнного часу. Потреба запровадження такого підходу у Збройних Силах України не викликає сумніву;

по-друге, важливим чинником виховання воїнів виступає створення належної нормативно-правової бази його організації. Просте механічне поєднання в єдине ціле не узгоджених між собою за сутністю та змістом, функціями і організаційними складовими діючих в Збройних Силах України Концепцій виховної роботи і морально-психологічного забезпечення не приведе до створення ефективно діючої єдиної системи виховної роботи;

по-третє, розвиток організації виховної роботи повинен здійснюватися у всій управлінській вертикалі з чітким визначенням мети, завдань самої оптимізації. На сучасному етапі розвитку доцільно розпочати розподіл єдиної структури виховної роботи на органи, що окремо займалися б реалізацією гуманітарної політики у ЗС України та окремо організацією морально-психологічного забезпечення їх діяльності. Здійснення такого розподілу доцільне за рівнями управління, проводити його слід не одночасно, а послідовно;

по-четверте, процес реформування організації виховної роботи об'єктивно вимагає належного науково-теоретичного обґрунтування, забезпечення та супроводу. Відсутність наукових розробок у цьому напрямку вже привела до появи низки протиріч на практиці, штучно ускладнила організацію виховної роботи в ЗС України.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішено наукове завдання, яке полягає в дослідженні процесу організації виховної роботи в Збройних Силах України, розкритті головних факторів, що впливали на нього, виявленні його основних тенденцій та закономірностей, а також наданні можливих рекомендацій щодо використання отриманого досвіду в сучасних умовах, тощо.

Основні наукові та практичні результати виконаної дисертаційної роботи:

1. Аналіз наявної історіографії дає підстави стверджувати, що питання виховної роботи у Збройних Силах України на сьогодні залишається недостатньо висвітленою складовою частиною воєнної історії України. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених даній проблемі, всі вони не мають історичного та комплексного характеру, бо присвячені лише окремим аспектам її змісту. Дисертантом визначено тенденцію розвитку наукової думки щодо оцінки ролі і місця виховної роботи у діяльності ЗС України. Зазначено, що в більшості наукових праць простежується процес еволюції в оцінці характеру спрямованості ВР від старого "агітаційного" до сучасного, більш грунтовного, "освітнього" в життєдіяльності військ та "релаксаційного" характеру в бойових умовах.