Трудове виховання школярів у загальноосвітніх закладах України в першій третині XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XX СТОЛІТТЯ

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

КОВАЛЬЧУК ГЕННАДІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК 37.035.3(477)”18-19”(043)

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кам'янець-Подільському національному університеті

імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат педагогічних наук, доцент

Гурський Володимир Агатангелович,

Кам'янець-Подільський національний

університет імені Івана Огієнка, доцент

кафедри дефектології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Левківський Михайло Васильович,

Житомирський державний університет

ім. Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Левченко Григорій Євменович,

Академія педагогічних наук України,

учений секретар апарату Президії.

Захист відбудеться „13” листопада 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

Автореферат розісланий 11 жовтня 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних складних процесах суспільного життя, переходу до ринкових відносин, пошуках, спрямованих на утвердження української державності, осмислення реалій початку XXI століття, із особливою гостротою стоїть питання про підвищення ефективності трудового виховання дітей та учнівської молоді. „Національна доктрина розвитку освіти” (2002) передбачає перспективи і можливості модернізації системи трудової підготовки молоді відповідно до сучасного соціально-економічного стану країни і ринку праці. У Законі України „Про освіту” (1996) наголошується, що загальноосвітня школа повинна забезпечити трудову підготовку, професійне самовизначення учнів, а тому набуття готовності до трудового життя є одним з головних завдань загальноосвітніх навчальних закладів України. Перехід на 12-річне навчання, на нові зміст і структуру освіти зумовлює необхідність здійснення якісних змін у організації трудового виховання та формуванні в них потреби у праці й оволодінні певними професіями.

Трудове виховання охоплює багатоаспектні форми і методи виховного процесу, завдяки яким забезпечується загальний розвиток і морально-етична підготовка школярів до трудової діяльності, і є необхідною умовою та важливим засобом їхнього майбутнього повноцінного життя. Воно здійснюється у сім'ї, дошкільних закладах, школах, трудових об'єднаннях учнів, позашкільних навчально-виховних закладах, трудових колективах тощо. Залучання учнів до посильної трудової діяльності у нових економічних умовах є не лише чинниками економічного добробуту держави, але й передумовою самореалізації і творчого розвитку людини. Вивчення проблеми трудового виховання минулих років в Україні робить можливим не лише пізнання шляхів розв'язання даного питання, що є досить важливим здобутком, але й дати її науково обґрунтовану прогностичну оцінку, сприяти формуванню виваженої освітньо-виховної політики на сучасному етапі розбудови національної школи.

Досліджуючи проблему трудового виховання періоду першої третини XX ст., ми виходили з того, що близько 90 відсотків українських земель, починаючи з кінця XVIII ст. і протягом першої третини XX століття, входило до складу Російської імперії і СРСР. Відтак теоретичні засади виробляли не лише українські, а й російські мислителі та педагоги у нерозривному зв'язку з аналогічними процесами, що відбувалися у країнах Європи. Саме в цей час праця як нормативний навчальний предмет утвердилася у закладах освіти, була розроблена ідея трудового виховання і цілеспрямовано впроваджувалась у шкільну практику через навчальні плани і програми трудового навчання. Враховуючи це, у даній роботі досліджено основні теоретичні положення, передові педагогічні ідеї та реальні кроки щодо втілення їх на теренах Російської держави і, зокрема, її частини - України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною діяльності наукової лабораторії історії соціально-педагогічної освіти Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Тему дослідження затверджено на засіданні вченої ради Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету (протокол № 10 від 29.12.1999 р.), а також затверджено радою АПН України з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 9 від 28.11.2006 р.).

Ступінь розробки проблеми. Початкові спроби науково-педагогічного аналізу трудового виховання у школах України першої третини XX ст. зроблено саме у дореволюційний період. Окремі його аспекти досліджували І. Карель, М. Корф, М. Котляренко, В. Родников, В. Фармаковський, К. Ціруль, К. Янжул та ін. Дослідження російських учених Д. Аксьонова, А. Анекштейна, І. Анопова, Р. Доватора, П. Каптерєва, Л. Ліферова та українських - С. Ананьїна, Т. Лубенця, Б. Манжоса, О. Музиченка дають змогу з'ясувати суть і особливості трудового виховання у дореволюційній школі. Після встановлення радянської влади вивчення проблеми трудового виховання здійснювалось з позицій комуністичної ідеології й було переважно упереджено-негативним стосовно дореволюційної думки. Такий підхід був провідною тенденцією усіх історико-педагогічних досліджень до кінця 80-х рр. минулого століття.

Значний внесок у вивчення історії трудового виховання, його змісту, форм, методів, загальнотрудової підготовки і політехнічної освіти визначеного періоду зробили українські вчені-педагоги у другій половині XX ст.: І. Бугаєвич, В. Нечипорук, І. Пащенко, Д. Сметанін, Д. Сергієнко, В. Струманський, М. Ярмаченко, М. Ярошенко та ін. У працях М. Гриценка, М. Грищенка, Г. Ясницького поряд із загальними питаннями розвитку українського шкільництва, розглянуто і проблеми трудового та політехнічного навчання у загальноосвітніх закладах України, розкрито особливості будівництва трудової школи.

Усі зазначені наукові дослідження є важливим джерелом для теоретичного осмислення проблеми. Оскільки вони написані у радянські часи, у них багато подій, фактів з історії освіти, імена діячів української школи і педагогіки замовчувались або висвітлювались упереджено. Для даного наукового вивчення важливими є праці Г. Васьковича, Г. Ващенка, І. Огієнка, С. Русової, С. Сірополка та ін., які мають значний вплив на відродження української національної освіти, трудового виховання як одного із найважливіших чинників всебічного розвитку молодого покоління.

Процеси демократизації кінця 1980-х рр. змінили ставлення науковців до питань діяльності трудової школи і трудового виховання 20-х - початку 30-х років XX ст., їхній аналіз став об'єктивнішим. У сучасному теоретичному і методологічному осмисленні зазначеної проблеми в загальноосвітніх школах України велике значення мають наукові розроблення А. Вихруща, С. Дем'янчука, В. Дідуха, Н. Калініченко, В. Кухарського М. Левківського, Г. Левченка, Л. Лікарчука, В. Мадзігона, С. Мазуренко, Г. Терещука, Д. Тхоржевського та ін., які розглядають різні аспекти теорії і практики трудового навчання і виховання школярів в Україні. Проте у жодній із них проблема трудового виховання першої третини XX ст. не постає предметом окремого дослідження.

Отже, в історико-педагогічній науці вже нагромаджено значну інформацію про трудове виховання школярів. Але ця проблема у цілісному педагогічному вимірі потребує окремого розгляду згідно з сучасними підходами до розвитку педагогічної науки і національного шкільництва. Тому надзвичайно важливим є дослідження основних тенденцій становлення і розвитку трудового виховання у нашій країні. Виходячи з того, що окреслений період характеризувався активним пошуком ефективних форм і методів трудового виховання, наповненням його необхідним змістом для формування громадян України, і враховуючи недостатність дослідження проблеми, було обрано тему: „Трудове виховання школярів у загальноосвітніх закладах України в першій третині XX століття”.

Мета дослідження полягає у здійсненні системного історико-педагогічного аналізу розвитку змісту і форм організації трудового виховання у загальноосвітніх закладах України в першій третині XX ст. для актуалізації найдоцільніших зразків історичного досвіду.

Відповідно до поставленої мети, визначено такі завдання дослідження:

1. Розкрити історичні витоки і обґрунтувати теоретичні засади трудового виховання школярів у науково-педагогічній думці.

2. Охарактеризувати форми поєднання навчання з продуктивною працею як чинника трудового виховання учнівської молоді в загальноосвітніх закладах України на початку XX ст.

3. Узагальнити досвід організації трудового виховання учнів в умовах української національно-демократичної революції (1917-1920 рр.).

4. Виявити особливості трудового виховання школярів в умовах становлення радянської загальноосвітньої школи на початку 20-х років минулого століття.

5. Проаналізувати форми і методи трудового виховання у закладах соціального виховання, фабрично-заводських школах і школах колгоспної молоді в 20-х роках XX ст.

6. Дослідити особливості, зміст і напрями трудового виховання у загальноосвітніх закладах на засадах політехнізму в наприкінці 20-х - початку 30-х років XX ст.

Об'єктом дослідження є виховний процес у загальноосвітніх школах першої третини XX ст. в Україні.

Предметом дослідження є трудове виховання школярів України у першій третині XX ст.

Хронологічні межі дослідження - перша третина XX ст. За вихідний рубіж взято початок XX ст., коли праця як нормативний навчальний предмет утвердилася у закладах освіти. Кінцева межа дослідження збігається з остаточним оформленням і утвердженням на початку 30-х років XX ст. уніфікованої радянської моделі трудового виховання та освіти загалом. Саме за цей період трудове виховання у школах України пройшло еволюційний шлях від нагромадження досвіду його організації у поєднанні з народними традиціями і передовими педагогічними ідеями, покликаними формувати особистість дітей у праці з врахуванням їхніх інтересів, нахилів і здібностей через посилення у ньому національного морально-етичного спрямування під час Української революції та в період відродження і українізації, до перетворення його на початку 30-х рр. ХХ ст. на складову комуністичного виховання, пріоритетне значення в якому почали відігравати принцип політехнізму і вироблення у дітей трудових умінь і навичок.

Методологічну основу дослідження становлять: філософські й загальнотеоретичні положення; принципи історизму, науковості, системності, цілісності й об'єктивності, єдності теорії та практики, гуманізації та демократизації освіти, де особистість постає як суб'єкт виховного процесу; праця - як важливий чинник навчально-виховного процесу у загальноосвітній школі та її роль у формуванні особистості.

Теоретичною основою дослідження є підходи українських учених, педагогів до освіти і виховання в історико-педагогічному контексті (С. Ананьїн, В. Винниченко, М. Грушевський, О. Музиченко, І. Огієнко, Я. Ряппо, Я. Чепіга та ін.); розвиток вітчизняної школи і педагогічної думки (Г. Васькович, М. Гриценко, М. Грищенко, В. Майборода, С. Постернак, С. Русова, C. Сірополко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко та ін.); науковий доробок учених, які обґрунтували важливі аспекти трудового навчання і виховання школярів та учнівської молоді у всебічному розвитку особистості; положення „Національної доктрини розвитку освіти”, Закон України „Про загальну середню освіту”, „Концепції профільного навчання у старшій школі” про виховання молодого покоління, здатного ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати суспільні цінності.

Для вирішення поставлених завдань використовували такі методи дослідження:

теоретичний, історико-педагогічний аналіз архівних документів, науково-педагогічної і методичної літератури застосування яких уможливило розглянути і виявити розвиток змісту, форм і методів трудового виховання школярів у динаміці, хронологічній послідовності й просторових межах та суспільно-політичних, соціально-економічних і культурно-національних умовах;

історико-ретроспективний, завдяки якому визначено основні тенденції становлення і розвитку трудового виховання у загальноосвітніх школах і чинники та його організаційно-педагогічні засади;

хронологічний метод, який дав змогу дослідити організацію трудового виховання дітей у часовій послідовності, в русі та змінах;

структурно-функціональний, що полягає у виділенні складових елементів і визначенні ролі та місця їх у трудовому вихованні;

порівняльно-історичний, за допомогою якого з'ясовано ознаки, внутрішній зміст і найважливіші риси організації трудового виховання у різних загальноосвітніх закладах;

актуалізації, який уможливив виділити досвід і основні напрацювання з трудового виховання учнів для застосування у сучасній школі.

Джерельна база дослідження. Фактологічний матеріал дисертації становлять документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та державного управління України (фонди № 2, № 7, № 166, № 2306), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (фонди № 1, № 7), Державного архіву Хмельницької області (фонди № Р-5, Р-1086, Р-1100). Зокрема, використано державні документи доби УНР, УСРР і СРСР про школу і народну освіту, директиви, бюлетені і вісники Міністерства народної освіти УНР, Народного Комісаріату освіти УСРР, звіти, методичні збірники та інші матеріали керівних органів освіти.

Джерелами дослідження були публікації у періодичних виданнях, у тому числі в часописах „Світло”, „Вільна українська школа”, „Шлях освіти”, „Радянська освіта”, „На путях к новой школе”, „Політехнічна школа” та ін., а також монографії, історико-педагогічні праці (автореферати, дисертації, педагогічні розвідки, довідкова бібліографічна література).

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що в ньому

– вперше на основі цілісного вивчення визначено три послідовні етапи розвитку: кінець XIX ст. - 1917 р., 1917-1920 рр., 1921 - початок 30-х рр.; узагальнено теоретичні надбання і досвід трудового виховання школярів у загальноосвітніх закладах України в першій третині XX ст.;

– подальшого розвитку набули: розкриття еволюції його організації та здійснення у досліджуваний період і з'ясування того, що до 1917 року трудове виховання здійснювалось з урахуванням народних традицій і було орієнтоване на формування особистості дітей у праці; що в роки Української революції у ньому зміщувався акцент на його морально-етичні витоки, а протягом 1921 - початку 30-х років воно зазнало деформації й було трансформоване на складову комуністичного виховання, головним у якому виступало вироблення у дітей трудових умінь і навичок;

– критично оцінено радянську систему навчання і професійної підготовки учнів у трудовій школі й трудового виховання на засадах політехнізму;

– уточнено і обґрунтовано основні підходи щодо здійснення трудового виховання школярів, конкретизовано форми і методи його організації, стан навчально-методичного і матеріально-технічного забезпечення;

– узагальнено уроки і здобутки трудового виховання у досліджуваний період, визначено цінність їх для розбудови національної школи України на сучасному етапі;

– введено до наукового обігу невідомі та маловідомі документи і архівні матеріали з історії становлення та розвитку трудового виховання в Україні.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що його теоретичні положення і висновки, фактичний історико-педагогічний матеріал можуть бути використані для дальших наукових розроблянь досліджуваної проблеми, вирішування окремих практичних завдань реформування системи загальної освіти, трудового виховання школярів, професійного навчання майбутніх учителів, у вивчанні курсів педагогіки, історії педагогіки, читання спецкурсів і проведення спецсемінарів. Матеріали дослідження можуть бути використані і для створення нових посібників та підручників з історії трудового навчання і виховання учителями, вихователями і методистами, працівниками загальноосвітніх шкіл і органів народної освіти у системі післядипломної освіти педагогічних працівників. Розроблені нами теоретичні положення та узагальнена історико-педагогічна інформація внесені в робочі навчальні програми з курсів історії педагогіки і методики трудового навчання на педагогічному і фізико-математичному факультетах, де проводять підготовку вчителів початкових класів, фізики та трудового навчання і успішно використовують у навчальному процесі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданні лабораторії історії соціально-педагогічної освіти Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка; вони відображені у виступах на всеукраїнських науково-практичних семінарах: „Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя” (11-12 грудня 2001 р., Київ), „Педагогічне Поділля” (25-26 листопада 2004 р., Кам'янець-Подільський); на звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів Кам'янець-Подільського національного університету (2-4 квітня 2002 р., 7-8 квітня 2004 р., 6-7 квітня 2005 р., 17-18 жовтня 2006 р., 18-19 квітня 2007 р.); на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських культурних зв'язків: історія і сучасність” (2003 р., 2006 р., Кам'янець-Подільський); „Тарас Шевченко у контексті національної і світової культури”, міжнародній конференції присвячена 190-й річниці з дня народження Т.Г. Шевченка (17-19 травня 2004 р., Кам'янець-Подільський), „Просвітницька діяльність Софії Русової” (20-21 квітня 2006 р., Кам'янець-Подільський).

Публікації. Зміст основних положень дослідження відображено у 17 одноосібних публікаціях автора, в тому числі у 10 наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 1 наукова стаття, 6 тез у науково-практичних конференціях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 220 сторінок, основний текст викладено на 180 сторінках. Список використаної літератури охоплює 33 сторінки (395 найменувань), 11 додатків, розміщених на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, ступінь наукового розроблення проблеми і доцільність її дослідження для реалізації завдань, поставлених перед сучасною школою в Україні; визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, методи; охарактеризовано джерельну базу дослідження, розкрито наукову новизну, практичне і теоретичне значення, наведено дані про апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Теорія і практика трудового виховання школярів в освітньому процесі початку XX століття” проаналізовано основні засади трудового виховання, розкрито сутність його вихідних положень і досвід упровадження у загальноосвітніх закладах України. На основі аналізу історико-педагогічних джерел з проблеми дослідження виокремлено теоретичні положення, які не втратили актуальності і нині і є співзвучними з процесом осмислення і впровадження освітньо-виховної парадигми. За твердженням О. Духновича та К. Ушинського, саме у праці формуються, підтримуються і передаються цінні моральні якості, трудові навички і вміння, а тому трудове виховання завжди перебувало в центрі уваги. Педагогічні ідеї щодо ролі трудового виховання знайшли дальший розвиток і практичне втілення у прихильників і діячів перебудови народної школи на національних засадах, як школи трудової. Я. Чепіга і С. Русова розглядали працю як важливий чинник гармонійного розвитку дитини. В ручній праці, на їхню думку, повинні культивуватися творчість, фантазія, розум і воля, школа мусить поставити в центрі освіти і виховання працю.

У цьому розділі проаналізовано зарубіжний досвід розроблення і впровадження ручної праці у системі шкільної освіти на межі ХІХ-ХХ ст. (А. Мікельсен, О. Саломон, К. Сент-Ілер, У. Цігнеус та ін.), його творчого використання у вітчизняній практиці загальноосвітніх шкіл. Методологічне і педагогічне обґрунтування необхідності трудового навчання, його місце в загальній системі виховання втілені у системах трудової підготовки за методикою А. Вержбицького, М. Гошкевича, М. Касаткіна, К. Ціруля, П. Христиановича, В. Фармаковського, С. Шацького та ін. Так, російський педагог К. Ціруль, узявши за основу шведську систему трудового навчання О. Саломона, обґрунтував положення про ручну працю не лише як предмет навчання, але і як засіб виховання, формуючи інтерес, самостійність, порядок, точність, увагу, наполегливість, працьовитість тощо. Український дослідник П. Христианович розробив диференційовану програму з трудового навчання для хлопчиків і дівчаток, розглядав працю як істотний чинник суспільного виховання. М. Гошкевич запропонував у своїх працях власну систему трудового навчання, у якій розглядав виховне значення шкільної ручної праці, покликаної сприяти розвиткові в учнів акуратності, старанності, уваги, терпіння тощо. Ідеї трудового виховання широко застосовував у своїй діяльності С. Шацький у першому десятилітті ХХ ст., який розглядав дитячу працю як могутній засіб виховання в учнів почуття колективізму, вміння працювати самостійно, виявляти творчість, ініціативу, набувати практичних умінь і трудових навичок. В. Фармаковський ручну працю у загальноосвітніх школах розцінює як основний засіб усебічного розвитку учнів і підкреслює її важливість у розвитку в них творчих здібностей.

У ході історико-педагогічного аналізу виділено основні тенденції підходу до проблеми трудового виховання школярів періоду національно-визвольних змагань (1917-1920 рр.). Зокрема, проаналізовано вплив реформаторської педагогіки кінця XIX - початку XX ст. на розроблення національної концепції трудової школи і трудового виховання. Його представники Дж. Дьюї, Р. Зейдель, Г. Кершенштайнер, В. Лай, Е. Мейман та ін. обстоювали внесення трудових засад в основу розвитку дитини через практичну самодіяльність, трудовий досвід, організацію праці, спрямовану на певну професію, розвиток активності дитини через різні види діяльності і насамперед через ручну працю.

Німецький педагог-реформатор Г. Кершенштайнер вважав основою формування „ідеальної людини” продуктивну працю, пов'язану з народними ремеслами, основне завдання школи він убачав у використанні її виховного потенціалу. Трудову школу швейцарський педагог Р. Зейдель розглядав як соціально-політичне питання, виховання у дітей навичок ремісничої і сільськогосподарської праці, перетворення її на „трудове об'єднання”. Дж. Дьюї будував свою теорію виховання на формуванні таких якостей особистості, як ініціативність, воля, наполегливість, самостійність, підприємливість, які найкращим чином могли забезпечити вихованцям можливість реалізувати себе у житті й практичній діяльності в умовах ринкових відносин. В основу педагогічної концепції німецького педагога В. Лая було покладено єдність сприйняття, розумового відтворювання і зовнішнього вираження за допомогою різноманітних засобів (слово, малюнок, експеримент, робота на пришкільній ділянці, уроки ручної праці тощо). Нами доведено, що ці ідеї, підкріплені експериментальними даними і розробленнями С. Русової, О. Музиченка, Я. Чепіги з урахуванням національно-педагогічних традицій, лягли в основу розроблення документів про школу в Українській державі.

У період УНР особливу увагу цьому питанню як основоположному принципу щодо організації навчально-виховного процесу в українській національній школі приділяли Т. Лубенець, О. Музиченко, С. Постернак, С. Русова, С. Сірополко, Я. Чепіга та ін. Зокрема, Т. Лубенець звертав увагу на розвиток розумових здібностей і моральних якостей учнів, на розумінні ціни сільськогосподарської і фабричної праці, з повагою ставитись до трудівників. С. Сірополко розглядав трудове виховання у структурі „школи праці”, „дитячого товариства”, „дитячого кооперативу”, побудованому на трудовому принципі. Школа покликана готувати учнів до самостійного, трудового, розумового, особистого і громадського життя. О. Музиченко обґрунтував необхідність запровадження в Україні трудової школи, яка дає учням змогу професійно самовизначитись, розвивати творчість, самостійність мислення, самодіяльність. Розвиваючи їхні думки про значення праці й трудової діяльності, Я. Чепіга наголошував на необхідності створення „трудової вільної школи”, побудованої на трудовому принципі, де в учнів будуть виховувати звичку і любов до праці, чесність, терпіння, міцну волю, бажання творити добро, бути діяльним і морально чистим. Під час Української національно-демократичної революції домінуючою була „українська лінія” щодо трудового виховання учнів загальноосвітніх шкіл, у якій трудове навчання розглядали як один із навчальних предметів, урахування народно-педагогічних традицій, які відображали сукупність таких морально-трудових якостей, котрі знайшли підтримку у народі (старанність, працьовитість, акуратність, наполегливість, почуття обов'язку і відповідальності та ін.), і вад (лінь, неробство, марнотратство тощо), що громада засуджувала. Проте через встановлення радянської влади розбудову виховання, у тому числі й трудового, почали здійснювати на основі марксистсько-ленінської концепції.

У другому розділі дисертаційного дослідження „Реформування трудового виховання школярів у загальноосвітніх школах України 20-х - початку 30-x років” відображено організацію діяльності загальноосвітніх установ на основі „Положення про єдину трудову школу РСФРР” (1918 р.), проаналізовано організаційно-педагогічні підходи до визначення мети, завдань, змісту, форм і методів трудового виховання, викладені у таких документах УСРР, як „Основи будівництва вільної єдиної трудової соціалістичної школи на Україні” (1919 р.), „Положення про єдину трудову школу УСРР” (1919 р.), „Зразкові програми трудової школи” (1920 р.) та ін. Аналіз їх показує, що у навчанні школярів пріоритетним був трудовий принцип, а вся трудова діяльність була центром навчально-виховного процесу. Праця виступала як окремий предмет і її здійснювали на базі навчальних шкільних майстерень. Аналіз перших програм показав, що процес трудового навчання був зосереджений на формуванні важливих якостей особистості учня - наполегливості, спостережливості, активності, акуратності тощо; розвивали любов до праці і до людини праці.

Довкола питання трудової школи точилися гострі дебати, і різні автори при цьому вкладали своє розуміння у поняття „трудова школа”, і в процес її розбудови. Керівники Наркомосу УСРР визнавали основою освітньої політики держави в реалізації принципу „все через виробництво і для виробництва” з метою досягнення тісного зв'язку школи з життям. У дискусії про перспективи розвитку єдиної трудової школи нарком освіти РСФРР А. Луначарський і його прихильники зазначали, що представники Наркомосу УСРР неправильно розуміють суть єдиної трудової школи, підмінюючи її монотехнізмом, що призводить до вузького професіоналізму, ремісництва, ранньої спеціалізації учнів. Нарком освіти УСРР Г. Гринько наголошував, що перехід до політехнічної школи можливий лише шляхом професійно-технічної освіти. Така лінія Наркомосу України орієнтувала на забезпечення єдності загальноосвітньої, політехнічної та професійної підготовки учнів у навчально-виховному процесі, вкладаючи в поняття „монотехнізм” і необхідність навчання на політехнічних засадах. Усвідомлюючи важливість трудової школи в Україні, відомий педагог С. Ананьїн визначав пріоритет виховного спрямування праці у школах та необхідності поєднання розумової і фізичної праці, при цьому трудове виховання через працю впливає на всі важливіші прояви дитячої особи. В свою чергу, як прихильник ідей В. Лая („педагогіки дії”), Я. Чепіга виступав на захист трудового методу, що враховував психологію дитини та ґрунтувався на трьох основних елементах природного навчання - „хотіння”, „обмірковування” та „дія”.

Ці ідеї були відображені у розробленні програмно-методичних документів. У „Єдиному виховно-навчальному плані в установах соціального виховання для дітей до 15 років в УСРР” (1923 р.) передбачалось пристосувати комплексні програми для завдань трудового виховання учнів. Як показує аналіз, основними розділами цього документа були: трудознавство і культурознавство. Трудознавство, зокрема, визначали як виховання в учнів свідомого ставлення до всіх трудових процесів, поваги до продуктивної праці, розвиток вольової діяльності, здібностей і індивідуальних особливостей учнів, свідомого ставлення їх до раціоналізації праці, правильне фізичне виховання.

Наприкінці 1920-х рр. ідея трудової радянської школи поступово почала перетворюватись, згідно з постановами ВУЦВК „Про постановку навчально-виховної та культурно-освітньої справи” (1924 р.), ЦК КПУ(б) „Про стан народної освіти на Україні” (1927 р.), „Про стан та перспективи загального навчання на Україні” (1928 р.), „Про початкову й середню школу” (1931), з постановою XII Всеукраїнського з'їзду рад „Про загальне навчання і політехнізацію шкіл” (1931), на ідею школи політехнічної. Індустріалізація країни вимагала кваліфікованих робітничих кадрів. Для виконання цих завдань створювали школи фабрично-заводського учнівства або так звані фабрично-заводські семирічки (ФЗС) та школи колгоспної молоді (ШКМ), зміст освіти яких побудовано на основі поєднання навчання з працею у промисловості й сільськогосподарським виробництвом. Вирішальне значення у цих закладах надавали формуванню в учнів соціальних мотивів і, насамперед, мотиву здобуття знань для успішного оволодіння майбутньою професією, загально трудових умінь і навичок (уміння виконувати певні трудові дії, планувати, регулювати і контролювати свою діяльність), навичок культури праці (дотримування чистоти на робочому місці, бережливе ставлення до майна, економне витрачання матеріалів тощо).

Структура трудового виховання школярів цього періоду становила: самообслуговування (прибирання класних кімнат, шкільних приміщень, шкільних садиб і т.д.), участь у суспільно корисній праці, робота на навчально-дослідних ділянках, позашкільні гурткові заняття із столярної, слюсарної, токарної справ, дослідництво у позакласних заняттях, виробничі екскурсії, робота літніх шкіл праці і відпочинку, проведення виставок учнівських виробів і традиційних свят врожаю тощо. Крім цього, учні, особливо старших класів, ремонтували шкільні приміщення, меблі, заготовляли паливо, переплітали книги і т. п. Серед формування домінуючих якостей особистості провідними були морально-вольові (наполегливість, організованість, самостійність, ініціативність, бажання працювати, почуття задоволення і радості від праці, відповідальне ставлення до участі в трудовій діяльності, дисциплінованість та ін.). Наявність названих відповідних умінь і навичок та особистісних якостей розглядали як необхідну умова здатності школярів приєднатись до трудового процесу.

У цьому розділі проаналізовано досвід роботи дитячих будинків, містечок, колоній для неповнолітніх правопорушників та інших закладів соціального виховання, у яких основну увагу приділяли питанням організації трудового виховання у дитячих колективах. Доведено, що сам трудовий процес, головним чином, розглядали як фундамент виховання. Великих успіхів у справі трудового виховання досяг видатний український педагог А. Макаренко, поклавши його в основу педагогічної системи, за якою вибір кожного об'єкта праці підпорядковував виховній меті, формуванню в учнів почуття відповідальності, підготовці їх до життя.

Важливе місце у даному розділі займає проблема трудового виховання школярів на засадах політехнізму у радянській Україні. Вивчення наукової літератури показало, що проблема трудового виховання викликала дискусії серед педагогів, передусім питання про його місце і зміст у структурі політехнічної освіти. Чимало керівників органів народної освіти, практиків і вчених (Г. Гордон, Г. Гринько, О. Калашников, І. Огородников, Я. Ряппо, О. Гастєв, Н. Казанський, Б. Маковський та ін.) не усвідомлювали виховного впливу політехнізму, підміняли його універсалізмом і схематизмом у навчанні, витісняючи на задній план виховні аспекти. При такому підході в школах намагалися навчати „всьому”, безсистемно, поєднуючи знання про різні галузі виробництва. Деякі педагоги в трактуванні сутності й змісту політехнізму дотримувались інших поглядів. У розумінні П. Блонського, майбутня політехнічна школа повинна бути навчальним закладом, який дає загальну виробничу освіту. А. Пінкевич доводив, що зміст політехнізму полягає у теоретичному і практичному опановуванні науковими принципами сучасного виробництва. М. Пістрак наполягав на тому, що політехнічна освіта повинна здійснюватись у добре обладнаних майстернях і в домашньому господарстві.

У дослідженні підкреслено, що проблема трудового виховання знайшла своє відображення на шпальтах головного українського часопису „Шлях освіти” та московського журналу „На путях к новой школе”. В першому з них були опубліковані статті заступника наркома освіти України Я. Ряппо з обґрунтуванням того, що середня школа повинна була стати професійно-технічною. У другому - висвітлювалися погляди Г. Гордона і Н. Крупської щодо практичних знань і вмінь учнів з опорою на політехнічне виховання школярів. Позиції Н. Крупської як лінії Наркомпросу країни протистояв О. Гастєв, який завдання трудового виховання зводив до вироблення у дітей навичок у здійсненні елементарних операцій кожного виду трудової діяльності. Доведено, що, незважаючи на різні підходи у трактуванні сутності й змісту трудового виховання на основі політехнізму, і ті, і інші розглядали його через призму безпосередньої участі школярів у виробничій діяльності, теоретичного і практичного ознайомлення з основними виробничими процесами, поєднання продуктивної праці з розумовим, моральним і фізичним вихованням, що передбачало широке коло різноманітних видів дитячої праці тощо.

Вивчення документальних джерел та історико-педагогічної літератури показало, з одного боку, що в 20-х - початку 30-х роках школа України набула значного досвіду у справі організації трудового виховання учнів у системі загальноосвітньої підготовки, з іншого - спроба побудувати його на засадах політехнізму зазнала невдачі через неспроможність Наркомосу УСРР створити відповідну навчально-матеріальну базу і забезпечити раціональне використання виробничого потенціалу закріплених за школами промислових підприємств і організацій. Водночас, у міру впровадження політехнізму, посилювалася тенденція до відриву трудового виховання від реальної дійсності, яка поглиблювалась у 30-ті роки внаслідок послаблення уваги до застосування здобутих знань на практиці, а це зумовлювало поступове відчуження школярів від самої праці.

Згодом постанови ЦК ВКП(б) 1931-1935 рр. змінили сутність загальноосвітньої школи. Вони спрямовували її на підготовку молоді до навчання у вищих навчальних закладах. Трудова школа змінювалася на „школу навчання”, школу знань. Відкривалась нова сторінка діяльності загальноосвітньої школи в Україні, при якій інтелектуальна складова у поєднанні з ідеологічним, партійно-класовим спрямуванням ставала новою основою загальної середньої освіти.

Дослідження уможливило зробити такі загальні висновки:

1. Дослідження проблеми трудового виховання школярів першої третини XX ст. дає підстави стверджувати, що сама його ідея посідала важливе місце в науково-педагогічній думці й знайшла втілення у практиці роботи загальноосвітніх закладів України. Історико-педагогічний аналіз свідчить, що питання трудового виховання першої третини XX ст. не було предметом спеціального дослідження, але довів значний інтерес науковців до його вивчення саме у цей період. Наявність окремих досліджень, характеристика їх показали, що в школах України трудове виховання учнів здійснювалося у нерозривному зв'язку з надбаннями тогочасної зарубіжної педагогіки і знайшло теоретичне і методичне обґрунтування у працях вітчизняних учених і педагогів.

2. Проведене дослідження виявило, що до трудового виховання зверталися і, широке коло науковців, вчителі-практики. Ідею трудового виховання школярів було втілено у запровадженні уроків ручної праці в загальноосвітніх школах. Трудове виховання дітей за змістом було спрямоване на формування особистості з метою реалізації загальновиховних цілей, що було відображено у цілеспрямованому введенні в шкільну практику навчальних планів і програм трудового навчання.

3. У процесі здійснення наукового пошуку ми встановили, що проблемі трудового виховання надавали важливого значення українські уряди у роки Національно-демократичної революції (1917-1920 рр.) у контексті освітньої політики. У цей період організація трудового виховання була зумовлена курсом на створення і функціонування національної школи і виховання. У ході революції були вироблені й реалізовані в системі освіти ідеї єдиної школи, постановки трудового виховання, орієнтованого на громадянське становлення, моральне і фізичне формування особистості дітей. Зміст, форми і методи трудового виховання визначено у програмі з'їзду діячів середньої української школи (1918 р.), „Проекті єдиної школи на Вкраїні” (1919 р.), „Завданнях нової школи” (1919 р.) та інших документах. Основними з них були: ручна праця, проведення екскурсій, робота в майстерні, у власному господарстві (своє поле, своя пасіка), ознайомлення з елементами агрономії сільського господарства (городництво, садівництво, хліборобство), участь у роботі кооперативів, трудових дитячих громад тощо. При цьому акцентовано увагу на винятково важливому значенні природних особливостей трудового виховання учнів та його морально-етичних аспектів.

4. Доведено, що у перші роки радянської влади трудове виховання почали організовувати, виходячи із завдань трудової школи та утвердження принципу політехнізму. Такий підхід був закладений і у засадничі принципи діяльності загальноосвітньої школи. Аналіз документальних джерел, наукової і навчально-методичної літератури дає підстави для висновку про те, що з кінця 20-х років питання трудового виховання дітей, як і вся система освіти в Україні, набули ідеологічного відтінку.

5. У навчально-виховному процесі радянської школи у відбудовний період мали місце позитивні тенденції щодо трудового виховання школярів та участі їх у суспільно корисній праці, що справляло істотний вплив не лише на формування у них трудових умінь, а й виховання навичок колективної праці, любові і турботи про свій край, морально-вольових якостей. Значне місце у виховній роботі школи цього періоду відігравали піонерські та комсомольські організації. Спочатку вони існували відособлено від школи і мали ознаки здебільше шефських трудових колективів, але трудове виховання тут було поставлено досить слабо, оскільки у їхній роботі переважало сліпе наслідування дорослих, копіювання їх, а також надмірне перевантаження дітей організаційною роботою.

6. Значний досвід у справі трудового виховання нагромадили у своїй діяльності заклади соціального виховання, дитячі містечка, учнівські кооперативні товариства, які вважали працю одним з основних методів виховання з метою формування у дітей необхідних трудових навичок і розвитку у них творчих здібностей. Проте у зв'язку з процесами індустріалізації та початком суцільної колективізації в умовах тоталітарної держави вони проіснували лише до початку 30-х років.

7. Реформування освітнього простору, що почалось наприкінці 20-х років, здійснювалось на основі прагматично-утилітарного вирішування шкільної проблеми (школи робітничої та колгоспної молоді, фабрично-заводського учнівства), що зумовило деформацію в організації та змісті. Це спричинило не тільки розхитування і руйнування усталених для українців місця, ролі й стереотипів трудової діяльності, які проходять через душу і серце людини, а й втрату творчих можливостей дитячої праці. Поступово відбувалась поетапна зміна освітньо-виховних парадигм: 1) „єдиної школи” на „трудову школу”; 2) „трудової школи” на професійно-спрямовану політехнічну; 3) професійно-спрямовану політехнічну на „школу навчання”. Вона вилучила трудове виховання із загального навчально-виховного процесу і як основного засобу становлення особистості, а потім спрямувала діяльність школи як основу підготовки учнів до вступу у вищі навчальні заклади.

Досліджена нами тема не вичерпує усіх аспектів вивчення проблеми трудового виховання. Серед перспективних напрямів на дальше дослідження заслуговують такі аспекти, як особливості організації трудового виховання учнів в окремих регіонах України, детальніше розкриття змісту, методів, форм трудового виховання і політехнічної освіти, вивчення цієї проблеми в науково-педагогічній думці України, діяльність Народного комісаріату освіти України з трудового виховання школярів, використання історичного досвіду трудового виховання відповідно до реформування сучасної шкільної освіти.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Ковальчук Г.П. Трудове виховання в педагогічній спадщині С. Русової / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць Кам'янець-Поділ. держ. пед. ун-ту. Серія соціально-педагогічна. - Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2002. - Вип. 3. Т. 1. - С. 236-241.

2. Ковальчук Г.П. Виховання підростаючого покоління Поділля у професійно-трудових традиціях кінця XIX - початку XX ст. / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту. Серія соціально-педагогічна. - Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2005. - Вип. 4. Т. 1. - С. 19-28.

3. Ковальчук Г.П. Деякі аспекти діяльності загальноосвітніх установ України на основі „Положення про трудову школу” у 20-х роках XX ст. / Г.П. Ковальчук // Наук. записки Тернопільського нац. пед. ун-ту. Серія: Педагогіка. - Тернопіль: ТНПУ імені Володимира Гнатюка, 2006. - № 1. - С. 75-79.

4. Ковальчук Г.П. Трудове виховання як основа розвитку особистості Софії Русової / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту. Серія соціально-педагогічна. - Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2006. - Вип. 5. Т. 1. - С. 147-155.

5. Ковальчук Г.П. Впровадження системи політехнізму в освітніх закладах України кінця 20-х - початку 30-х років XX століття (історико-педагогічний аспект) / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць Уманського держ. пед. ун-ту ім. Павла Тичини. - К. : Міленіум, 2006. - Ч. 1. - С. 105-113.

6. Ковальчук Г.П. Організація трудового виховання у дитячих закладах соціального виховання в радянській Україні у 20-і роки XX ст. / Г.П. Ковальчук // Наук. зап. Тернопільського нац. пед. ун-ту. Серія: Педагогіка. - Тернопіль : ТНПУ імені Володимира Гнатюка, 2006. - № 6. - С. 18-22.

7. Ковальчук Г.П. Проблема трудового виховання підростаючого покоління в ідеалі вихованої людини Івана Франка / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту. Серія педагогічна. - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М.І., 2006. - Вип. 9. - С. 43-47.

8. Ковальчук Г.П. Досвід трудового виховання школярів у 1920-1930-і роки в контексті виховної роботи сучасної школи України / Г.П. Ковальчук // Наук. записки Тернопільського нац. пед. ун-ту. Серія: Педагогіка. - Тернопіль : ТНПУ імені Володимира Гнатюка, 2006. - № 9. - С. 69-73.

9. Ковальчук Г.П. М. Коцюбинський про роль праці у вихованні особистості / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту. Серія педагогічна. - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М.І., 2007. - Вип. 13. Кн. 2. - С. 16-20.

10. Ковальчук Г.П. Творче використання історичного досвіду трудового виховання школярів 20-х - початку 30-х років XX століття в умовах розбудови національної школи в Україні / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту. Серія педагогічна: Дидактика фізики і підручники фізики (астрономії) в умовах формування європейського простору вищої освіти. - Кам'янець-Подільський : КПДУ, редакційно-видавничий відділ, 2007. - Вип. 13. - С. 79-82.

11. Ковальчук Г.П. Т.Г. Шевченко про працю як засіб виховання / Г.П. Ковальчук // Наук. праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: зб. наук. праць за матеріалами міжнар. конф., присвяч. 190-й річниці з дня народження Т.Г. Шевченка (17-19 травня 2004 р.). - Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2005. - Вип. 9. - С. 371-380.

12. Ковальчук Г.П. Про діяльність дитячих закладів освіти України на основі „Положення про єдину трудову школу” (1917-1920 рр.) / Г.П. Ковальчук // Наук. праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів і аспірантів: Вип. 2. У 2 т. - Кам'янець-Подільський: КПДУ, інформаційно-видавничий відділ, 2003. - Т. 2.- С. 230-232.

13. Ковальчук Г.П. Кам'янець-Подільський у професійно-трудових традиціях кінця XIX - початку XX ст. / Г.П. Ковальчук // Зб. наук. праць за підсумками міжнар. наук.-практ. конф. „Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків” (16-17 травня 2003 р.). - Кам'янець-Подільський: КПДУ, інформаційно-видавничий відділ, 2004. - С. 124-127.

14. Ковальчук Г.П. Розробка основ трудового виховання підростаючого покоління в період української національно-демократичної революції 1917-1919 рр. / Г.П. Ковальчук // Наук. праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів і аспірантів: Вип. 3. У 3 т. - Кам'янець-Подільський: КПДУ, інформаційно-видавничий відділ, 2004. - Т. 2. - С. 94-96.

15. Ковальчук Г.П. Трудове виховання і політехнічне навчання в школах України (20-30 рр.) / Г.П. Ковальчук // Наук. праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів і аспірантів: Вип. 4. У 3 т. - Кам'янець-Подільський: КПДУ, редакційно-видавничий відділ, 2005. - Т. 2. - С. 69-71.

16. Ковальчук Г.П. Народно-педагогічні традиції трудового виховання на Поділлі / Г.П. Ковальчук // Наук. праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів і аспірантів: Вип. 5. У 2 т. - Кам'янець-Подільський: КПДУ, редакційно-видавничий відділ, 2006. - Т. 2. - С. 43-45.

17. Ковальчук Г.П. Леся Українка про роль праці у формуванні особистості / Г.П. Ковальчук // Наук. праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів і аспірантів: Вип. 6. У 3 т. - Кам'янець-Подільський: КПДУ, редакційно-видавничий відділ, 2007. - Т. 2. - С. 176-177.

трудовий виховання школяр загальноосвітний

АНОТАЦІЇ

Ковальчук Г.П. Трудове виховання школярів у загальноосвітніх закладах України в першій третині XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2008.

У дисертаційному дослідженні здійснено спробу цілісного історико-педагогічного аналізу проблеми трудового виховання школярів у першій третині XX століття в Україні. В контексті реалізації завдань національної освіти і виховання визначено історичні витоки трудового виховання у національно-освітній сфері, реалізації ідеї поєднання навчання з продуктивною працею та пошуків шляхів розв'язання даної проблеми в період національно-визвольних змагань (1917-1920 рр.).

Розкрито педагогічні засади організації діяльності загальноосвітніх установ на основі „Положення про єдину трудову школу”, охарактеризовано нагромаджений досвід загальноосвітніх закладів 20-30-х років щодо організації трудового виховання і політехнічного навчання учнів на шляху переходу від трудової школи до школи політехнічної. Розглянуто методологічні аспекти структури трудового виховання, що випливали з принципу політехнічної освіти, та недоліки, які гальмували, а іноді вступали в суперечність із практичною реалізацією ідеї політехнізації школи. Здійснено аналіз поетапних змін основних освітньо-виховних парадигм: „трудової школи”, професійно спрямованої політехнічної на „школу навчання”. Основні результати дослідження можуть бути використані при викладанні історії педагогіки, у процесі підготовки підручників і методичних посібників.

Ключові слова: трудове виховання, ручна праця, трудова школа, заклади соціального виховання, політехнічна освіта, національно-освітній розвиток, загальноосвітня школа.

Ковальчук Г.П. Трудовое воспитание учеников в общеобразовательных учреждениях Украины в первой трети XX столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2008.

В диссертационном исследовании осуществлена попытка целостного анализа проблемы трудового воспитания в первой трети XX столетия в Украине. В контексте реализации заданий национального образования и воспитания определены исторические истоки трудового воспитания в национально-образовательной сфере как система воспитательных воздействий, направленных на приобретение общетрудовых навыков, необходимых для трудовой деятельности и положительных нравственных качеств личности.

Проанализирован зарубежный опыт разработки и внедрения ручного труда в системе школьного образования, его творческого использования в отечественной практике общеобразовательных школ. Научно обоснована реализация идеи сочетания обучения с производительным трудом, ее место в общей системе воспитания, которая должна способствовать формированию у детей внимания, самостоятельности, настойчивости, творчества, инициативы, интереса, чувства коллективизма и т. п. В процессе историко-педагогического анализа определены основные тенденции и поиски путей решения исследуемой проблемы в период национально-освободительной революции (1917-1920 гг.). Анализируется влияние реформаторской педагогики конца XIX - начала XX ст., которая определяла внесение трудовых основ в развитие личности через практическую самодеятельность, трудовой опыт, организацию труда, развитие активности через разные виды деятельности, и прежде всего через ручной труд, на разработку отечественной концепции трудовой школы и трудового воспитания. Доказано, что эти идеи нашли практическое воплощение на основе экспериментальных данных и разработок с учетом национально-педагогических традиций, в документах о школе в украинском государстве.

В результате проведенного исследования раскрыты педагогические основы организации деятельности общеобразовательных учреждений на основе „Положения о единой трудовой школе”, где были определены организационно-педагогические подходы относительно цели, задач, содержания, форм и методов трудового воспитания. Установлено, что трудовое воспитание учащихся осуществлялось при изучении общеобразовательных дисциплин и уроков трудового обучения, которые в начале 1920-х гг. рассматривались прежде всего как ручной труд. Рассмотрены и организационно-методические недостатки в процессе трудового воспитания школьников, что дискредитировало, а иногда искажало саму идею трудовой школы.