Теорія і практика навчання іноземних мов як складової змісту гімназичної освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

УДК 371.3:81'243(09)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Теорія і практика навчання іноземних мов як складової змісту гімназичної освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Долапчі Анастасія Юріївна

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Кузнецова Олена Юріївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри теорії та практики англійської мови.

Офіційні опоненти:

- доктор педагогічних наук, професор Ваховський Леонід Цезаревич, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан історичного факультету;

- кандидат педагогічних наук, Тимченко Ірина Ігорівна, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", доцент кафедри ділової іноземної мови.

Захист відбудеться "04" грудня 2008 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. №215-В.

Автореферат розісланий "03" листопада 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

Анотації

Долапчі А.Ю. Теорія і практика навчання іноземних мов як складової змісту гімназичної освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків, 2008.

На основі вивчення широкої джерельної бази виявлено витоки включення іноземних мов у зміст гімназичної освіти, систематизовано погляди вітчизняних науковців щодо доцільності навчання іноземних мов, обґрунтовано періоди у розвитку теорії і практики навчання іноземних мов у гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: 1) 50-60-ті рр. ХІХ ст. - етап реалізації дедуктивного навчання мов; 2) 70-ті - початок 90_х рр. ХІХ ст. - етап теоретичних розвідок і розробки індуктивного навчання іноземних мов; 3) кінець 90-х рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст. - етап формування нових методів навчання іноземних мов.

Узагальнено досвід організації навчання іноземних мов: проаналізовано навчальні плани та програми з дисципліни "Іноземна мова" у вітчизняних гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст., виділено і схарактеризовано провідні методи і форми навчання іноземних мов, розкрито стан підготовки вчителів іноземних мов у досліджуваний період. Визначено можливості подальшого творчого вдосконалення навчання іноземних мов у середніх загальноосвітніх навчальних закладах з урахуванням вітчизняного історико-педагогічного досвіду.

До наукового обігу введено значну кількість невідомих та маловідомих документів та архівних джерел, окремих положень, пов'язаних з питаннями навчання іноземних мов у змісті освіти у вітчизняній гімназії.

Ключові слова: зміст освіти, гімназія, навчання іноземних мов, теорія і практика, плани, програми, методи, форми, вчитель іноземної мови.

Аннотация

Долапчи А.Ю. Теория и практика обучения иностранным языкам как составной содержания гимназического образования второй половины ХІХ - начала ХХ вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики, Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2008.

В диссертации в соответствии с целью и задачами исследования осуществлен анализ научно-педагогической литературы, нормативных, архивных документов, трудов педагогов, государственных деятелей и деятелей науки. В исследовании впервые целостно проанализировано становление и развитие обучения иностранным языкам как составной содержания образования в отечественных гимназиях второй половины ХIX - начала XX столетия.

В работе определены истоки включения обучения иностранным языкам в содержание гимназического образования, обобщены взгляды ведущих ученых и общественных деятелей исследуемого периода относительно целесообразности обучения классическим языкам в гимназиях, приоритета в изучении одного из классических языков, соотношения классического и реального компонентов в содержании школьного образования, образовательного, развивающего, воспитательного значения изучения иностранных языков.

В ходе исследования установлено, что расхождения во взглядах отечественных ученых на сущность, направленность, задания гимназии как образовательного заведения определялись их отношением к учебному предмету "Иностранный язык", пониманием ими предназначения и функций этой учебной дисциплины.

Установлено, что на разработку теории учебной программы по иностранным языкам оказывало влияние стремление решить три ключевые задания: 1) передать знания, накопленные человечеством; 2) обеспечить развитие личности ученика: моральное, духовное, интеллектуальное; 3) реализовать социальный заказ общества.

В ходе проведенного исследования обоснованы этапы в развитии теории обучения иностранным языкам во второй половине ХIX - в начале XX столетия:

1) 50-60-е гг. ХІХ в. - этап реализации дедуктивного обучения языкам;

2) 70-е - начало 90-х гг. ХІХ в. - этап теоретических исследований и разработки индуктивного обучения иностранным языкам;

3) конец 90-х гг. ХIХ ст. - начало ХХ в. - этап формирования новых методов обучения иностранным языкам.

В диссертации обобщен опыт организации обучения иностранным языкам в отечественных гимназиях исследуемого периода: проведен анализ учебных планов и программ по иностранным языкам (проанализированы трансформации, определены особенности и приоритеты), раскрыто состояние подготовки учителей иностранных языков, выделены и охарактеризованы основные методы обучения иностранным языкам (словесные, наглядные, практические). Установлено, что основу внесения изменений в методы обучения иностранным языкам составляли: изменения требований к преподаванию иностранных языков, пересмотр целей изучения языков, практические поиски учителей-практиков в ходе учебно-воспитательного процесса.

На основании проведенного исследования определены возможности дальнейшего творческого использования отечественного историко-педагогического опыта при обучении иностранным языкам в средних общеобразовательных учебных заведениях, к которым относятся:

· обязательность обучения иностранным языкам в школах разных типов;

· гуманизация содержания обучения иностранным языкам;

· модернизация учебных планов и программ, усиление в них образовательного, воспитательного, культурологического потенциала обучения языкам;

· обеспечение соответствия в подготовке и переподготовке учителей данной дисциплины.

В научный оборот введены малоизвестные и ранее неизвестные архивные документы (использовано около 40 архивных документов), материалы периодических изданий, мемуарная и научно-методическая литература, отражающая вопросы преподавания иностранных языков как компонента содержания гимназического образования второй половины ХІХ - начала ХХ вв.

Ключевые слова: содержание образования, гимназия, обучение иностранным языкам, теория и практика, планы, программы, методы, формы, учитель иностранного языка.

Annotation

Dolapchі A.Y. Theory and Practice of Foreign Language Теаching as a Content Component of Gymnasium Curriculum (the second half of the XIXth - the beginning of the XXth century). - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Pedagogical Science, speciality 13.00.01 - General Pedagogy and History of Pedagogy. - Kharkiv G.S. Skovoroda National Pedagogical University, Kharkiv, 2008.

On the basis of analysis of historical and pedagogical literature the reasons for including foreign languages into the gymnasium curriculum are determined. Scholars' viewpoints on the value of teaching foreign languages are systematized and stages in the development of foreign language teaching theory and practice in the gymnasiums in the second half of the XIXth - at the beginning of the XXth century are substantiated: 50-60s of the XIXth century - the stage of deductive teaching of foreign languages; 70s - the beginning of the 90s of the XIXth century - the stage of research and working out of inductive methods in foreign language teaching; the end of the 90s of the XIXth - the beginning of the XXth century - the stage of development of new methods of foreign language teaching.

The experience of organization of foreign language teaching is specified: the plans and programmes for the discipline "Foreign language" in the gymnasiums of the second half of the XIXth - at the beginning of the XXth century are analyzed, prevalent methods and forms of foreign language teaching are characterized, the state of training teachers of foreign languages during the period under research is revealed.

The perspectives of creative use of the progressive experience of the past in modern schools are singled out.

Considerable amount of unknown and little-known documents, archive data, specific theoretical statements dealing with foreign language teaching in gymnasiums are introduced for scientific consideration.

Key words: content of education, gymnasium, foreign language teaching, theory and practice, plans, programmes, methods, forms, teacher of foreign languages.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. Розвиток України як незалежної держави не тільки спричинив кардинальні зміни в суспільному житті, а й викликав перегляд характеру функціонування соціальних інститутів і структур, зокрема в освіті. Трансформаційні процеси, важливі загальноцивілізаційні тенденції розвитку висувають нові завдання до змісту освіти і його науково-методичного забезпечення.

Шкільна освіта переорієнтовується на формування в учнів інноваційного типу культури і мислення, здатності ефективно й свідомо співпрацювати у глобальному просторі. В освітній політиці України визначилися дві домінуючі тенденції: з одного боку, відродження національної самосвідомості, української культури і мови, з іншого, - спрямованість на інтеграцію у світове та європейське товариство, що вимагає володіння іноземними мовами для забезпечення спілкування та взаєморозуміння між народами. Так, характерною рисою сучасного, зокрема, європейського ділового і повсякденного життя є вимога знання хоча б однієї з основних європейських мов міжнаціонального спілкування. Володіння іноземними мовами надає можливість осмислити історико-культурні особливості і традиції, відновити спадкоємність культур та з'ясувати те спільне й цінне, що властиве кожній національній культурі.

Аналіз багатого вітчизняного історико-педагогічного досвіду слугує джерелом ідей для ефективної педагогічної діяльності в різних освітніх сферах. Розв'язання завдання забезпечення якісного оволодіння іноземними мовами учнями середніх навчальних закладів також неможливе без глибокого вивчення вітчизняної освітньої теорії і практики, зокрема щодо обґрунтування включення іноземних мов до змісту шкільної освіти, відстеження пріоритетів у їх навчанні, аналізу організації навчання мов, форм і методів такої діяльності та низки інших факторів, що дозволяє уникнути визнаних недоліків, простежити динаміку розвитку освітнього напряму, визначити ефективні шляхи навчання іноземних мов у шкільній освіті сьогодні.

Водночас простежуються суперечності, що вимагають пошуку практичних ефективних рішень для реалізації завдання забезпечення якісного оволодіння іноземними мовами школярами України, а саме: на суспільно-політичному рівні - між загальновизнаними об'єктивними процесами інтеграції, глобалізації, інтернаціоналізації у світі та рівнем підготовки громадян країни до повноцінного спілкування у глобальному світі; на організаційно-педагогічному рівні - між безсумнівним сприйняттям дисципліни "Іноземна мова" як обов'язкової складової змісту середньої освіти та невідповідною сучасним вимогам якістю розвитку іншомовної комунікативної компетенції школярів, нездатністю вітчизняної школи забезпечити повноцінне досягнення школярами рівня оволодіння іноземними мовами, передбаченого чинними освітніми стандартами.

В історії становлення й розвитку вітчизняної школи організоване навчання іноземних мов тривалий час здійснювалося в межах гімназичної освіти, оскільки гімназії являли собою провідний тип навчальних закладів, які забезпечували середню освіту. З перших кроків створення цих навчальних закладів класичні мови становили основу формування навчальної програми, утім аналіз історичної та педагогічної думки свідчить про те, що спеціального вивчення науковцями витоків, обґрунтування, організації навчання мов у гімназіях не проводилося.

Вивченню й аналізу становлення та діяльності гімназій приділяли багато уваги відомі дореволюційні історики вітчизняної школи - І. Альошинцев, П. Капніст, С. Рождественський, К. Фогт, Є. Шмідт, які у своїх працях характеризували діяльність Міністерства народної освіти щодо організації вітчизняної середньої освіти, розкривали принципи роботи навчальних закладів та висвітлювали вагоме місце гімназій у системі освітніх та соціальних інститутів досліджуваного періоду. Значна кількість праць, зокрема Я. Грота, Я. Гуревича, Ф. Яреша та інших, присвячена аналізу шкільних реформ ХІХ ст.

За радянських часів дослідження гімназичної освіти мали загально-історичний характер і були критично налаштованими. Такі вчені, як Ш. Ганелін, Г. Жураковський, М. Константинов, Є.Мединський та інші акцентували увагу на ідеологічному й політичному аспектах організації навчання в дореволюційних гімназіях.

На сучасному етапі питання гімназичної освіти також були предметом дослідження досить значної кількості науковців. Однак наш огляд вивчення різних аспектів діяльності вітчизняних гімназій дозволив визначити, що теорія і практика навчання іноземних мов у гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. не ставали предметом спеціального дослідження. Більшість праць залишають поза увагою питання навчання і вивчення давніх та нових мов як окремих компонентів змісту гімназичної освіти та, відповідно, обмежують можливість використання позитивних надбань педагогічного досвіду у практиці сучасної школи. Крім того, спрямованість України на входження до європейського простору, вступ до Болонського процесу акцентують значущість навчання іноземних мов з використанням усіх ефективних теоретико-практичних напрацювань у цій сфері.

Таким чином, актуальність, теоретична і практична значущість проблеми для розвитку сучасної української школи, її недостатня розробка та необхідність розв'язання наявних суперечностей зумовили вибір теми дослідження: "Теорія і практика навчання іноземних мов як складової змісту гімназичної освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст.".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складником комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки і загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, що виконується за проблемою "Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах" (РК №1 - 200199 004104). Тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол №1 від 23.02.2006) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології Академії педагогічних наук України (протокол №2 від 27.02.2007 року).

Мета дослідження - проаналізувати теоретичні ідеї, узагальнити практику навчання іноземних мов як складової змісту освіти в гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. та визначити перспективи використання набутого історичного досвіду в сучасних умовах.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:

· виявити витоки навчання іноземних мов у гімназіях та дослідити погляди вітчизняних науковців щодо теоретичної розробки питань їх навчання;

· обґрунтувати етапи розвитку теорії і практики навчання іноземних мов у гімназіях та схарактеризувати їх особливості;

· розкрити методи і форми навчання іноземних мов у гімназіях, висвітлити стан підготовки вчителів іноземних мов;

· визначити перспективи вдосконалення навчання іноземних мов у сучасних середніх навчальних закладах.

Об'єкт дослідження - зміст гімназичної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.).

Предмет дослідження - теоретичне обґрунтування і практична реалізація навчання іноземних мов у змісті освіти в гімназіях досліджуваного періоду.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ століття - початок ХХ ст. Характерною ознакою нижньої хронологічної межі є затвердження давніх і нових мов невід'ємною складовою змісту гімназичної освіти. Верхня межа зумовлена змінами в суспільно-політичному ладі країни, що спричинили кардинальну структурну реорганізацію навчальних закладів і змістове реформування освітньої справи.

Методологічну основу дослідження становлять:

- філософські ідеї про закони і категорії наукового пізнання й відображення дійсності в людській свідомості; положення про єдність історичного і логічного, про єдність мови і мислення, про роль мови і мовної освіти як визначного фактора формування особистості;

- принципи і методи системного підходу до пізнання, які вимагають вивчати явища, факти, процеси у взаємозв'язку з іншими соціальними системами (політичною, економічною, ідеологічною тощо), зумовлюють розгляд будь-яких фактів і явищ у конкретних умовах відносно певної системи зв'язків та взаємовпливу;

- принципи науковості, історизму, об'єктивності, що дають змогу відстежити формування теоретичних засад та реалізацію навчання іноземних мов у гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. шляхом аналізу і систематизації дослідницького і фактичного матеріалу.

Першорядне значення в методологічному осмисленні проблеми навчання іноземних мов мали фундаментальні трактати з історії освіти й педагогічної думки, методології історико-педагогічного дослідження (Ш. Ганелін, Е. Днєпров, та ін.), філософсько-педагогічні концепції історії освіти (І. Альошинцев, М. Богуславський, С. Гессен), роботи з історії гімназичної освіти (А. Єгоров, М. Зейфман, П. Ігнать'єв, В. Смирнов, Є. Шмідт).

Теоретичну основу дослідження становлять: державні законодавчі та освітні документи про стратегію розвитку освіти в Україні; висновки й узагальнення з проблем становлення і розвитку педагогічної думки в Україні (Л. Ваховський, В. Євдокимов, С. Золотухіна, І. Прокопенко); праці з організації навчального процесу у шкільних та вищих закладах освіти (В. Галузинський, М. Євтух, В. Лозова, А. Троцко); педагогічні та методичні ідеї відомих діячів і педагогів досліджуваного періоду з питань навчання іноземних мов у вітчизняних гімназіях (П. Каптерєв, М. Катков, К. Люгебіль, І. Нетушил, М. Скворцов, В. Стоюнін, К. Фогт).

Методи дослідження: комплекс загальнотеоретичних методів - аналіз, синтез, узагальнення, систематизація для розгляду розвитку теоретичних ідей і практики навчання іноземних мов у вітчизняних гімназіях у визначений для дослідження період; методи історико-педагогічного дослідження: історико-структурний - для виявлення компонентів, які визначали зміст гімназичної освіти та курсів давніх і нових іноземних мов; порівняльно-історичний, що дозволив порівняти і зіставити соціально-педагогічні явища, погляди і переконання щодо реалізації навчання мов у шкільній освіті, схарактеризувати позитивний і негативний досвід навчання іноземних мов у гімназіях на різних історичних етапах; предметно-хронологічної ретроспекції, який надав можливість простежити зміни в теоретичному обґрунтуванні та практиці викладання іноземних мов у гімназіях і виявити рушійні сили процесу; прогностичний - для узагальнення та актуалізації результатів дослідження.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використовувалися:

- історична і сучасна науково-педагогічна література;

- урядові документи, розпорядження та постанови (законодавчі та директивні акти Міністерства народної освіти, статути гімназій та прогімназій Міністерства народної освіти, циркуляри);

- навчальні плани та програми, пояснювальні записки до них;

- звіти керівних органів освіти, піклувальників навчальних округів, звіти навчальних закладів та громадських організацій;

- навчально-методичні посібники з курсів давніх та нових мов;

- психолого-педагогічні праці щодо змісту гімназичної освіти (В. Водовозов, С. Гессен, П. Каптерєв, В. Стоюнін, К. Ушинський й інші) та змісту навчання давніх і нових іноземних мов та методів їх викладання (І. Дрбоглав, С. Любомудров, С. Шафранов тощо);

- публікації періодичного педагогічного друку досліджуваного періоду - "Воспитание", "Гимназия", "Педагогический еженедельник", "Педагогический листок", "Русская старина", "Русская школа", "Семья и школа", "Филологическое обозрение" та сучасні періодичні видання - "Шлях освіти", "Іноземні мови в навчальних закладах", "Иностранные языки в школе";

- мемуарні спогади викладачів та вихованців гімназій;

- дисертаційні дослідження та монографії з проблем гімназичної освіти.

Джерельну базу дослідження також становлять: науково-літературні та історико-педагогічні архівні джерела з фондів Державного архіву м. Києва (ф. 81; 90; 108); Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України м. Києва (ф.442; 707; 746); Державного архіву Одеської області (ф.42); Державного архіву Харківської області (ф. 265; 266; 654), Російського державного історичного архіву м. Санкт-Петербург (ф.733; 734); матеріали відкритих фондів і фондів рідкісної книги: Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, Державної науково-педагогічної бібліотеки ім. В. Сухомлинського, Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І. Мечнікова, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що на основі проведеного дослідження теорії і практики навчання іноземних мов у гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. з введенням до наукового обігу маловідомих і невідомих матеріалів вперше:

- виявлено й узагальнено витоки навчання іноземних мов у гімназіях (наслідування європейських традицій у формуванні змісту шкільної освіти; традиція передачі історико-культурного досвіду людства шляхом вивчення творів видатних діячів минулого мовами, на яких ці твори було створено; віра у значний духовний і виховний потенціал творів, укладених класичними мовами, прагнення передати його підростаючому поколінню; переконання, що жодна педагогічна система, жодний мислитель не припускали можливість функціонування середньої школи без вивчення класичних мов);

- систематизовано погляди вітчизняних науковців щодо обґрунтування навчання іноземних мов у гімназичній освіті: про доцільність вивчення мов, співвідношення класичного та реального компонентів середньої освіти, переваги вивчення певної з класичних та нових мов;

- обґрунтовано етапи розвитку теорії і практики навчання іноземних мов у гімназіях у досліджуваний період: 1) 50-60-ті рр. ХІХ ст. - етап реалізації дедуктивного навчання мов; 2) 70-ті - початок 90-х рр. ХІХ ст. - етап теоретичних розвідок і розробки індуктивного навчання іноземних мов; 3) кінець 90-х рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст. - етап формування нових методів навчання іноземних мов;

- проаналізовано специфіку підготовки вчителів іноземних мов для гімназій і стан забезпечення гімназій учителями мов у досліджуваний період;

- визначено перспективи вдосконалення навчання іноземних мов у сучасних середніх навчальних закладах України з використанням історико-педагогічного досвіду навчання іноземних мов у гімназичній освіті ХІХ - початку ХХ ст.

Уточнено підстави трансформацій у змісті освіти в гімназіях досліджуваного періоду (особливості соціально-економічного та політичного розвитку країни, зміни освітніх пріоритетів, реалізація настанов класичного та реального напрямів у вітчизняній педагогіці, прагнення оптимізації кількості дисциплін для вивчення, посилення впливу методичних розробок на організацію навчального процесу).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його основні положення, результати та висновки можуть бути використані в навчальних курсах з підготовки майбутніх філологів, лінгвістів, учителів мов. Проведене дослідження становить основу подальшого історико-педагогічного компаративного вивчення розвитку теорії і практики навчання іноземних мов на різних історичних етапах розвитку вітчизняної школи та освіти за кордоном. Результати дослідження можна творчо використовувати в розробці теорії навчання мов та під час формування змісту навчання в середніх навчальних закладах України для забезпечення ефективного навчання іноземних мов, для зіставлення та прогнозування шляхів розвитку навчання мов у шкільній освіті.

Теоретичні положення та результати дослідження доцільно використовувати в курсах лекцій з порівняльної педагогіки, теорії й історії педагогіки, у спецкурсах з теорії та історії мовної освіти, під час написання курсових і дипломних робіт.

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка (довідка №93 від 08.02.2008 р.), Харківського національного університету імені В. Каразіна (довідка №1005/457 від 21.02.2008 р.).

Відповідність та обґрунтованість висновків дослідження забезпечуються аналізом оригінальних наукових джерел (статутів, постанов, розпоряджень, циркулярів, доповідей, монографій, журнальних статей, статистичних даних, архівних матеріалів), використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження відповідно до визначених мети і завдань дослідження, апробацією матеріалів дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях "Перспективные разработки науки и техники" (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), на міжвузівському науково-теоретичному семінарі "Соціально-педагогічні умови адаптації учнівської та студентської молоді до сучасних умов життєдіяльності" (м. Харків, 2005 р.).

Результати виконаної роботи обговорювались на засіданнях кафедр історії педагогіки та порівняльної педагогіки, теорії та практики англійської мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди (2004-2007 рр.), на звітних науково-практичних конференціях молодих учених та викладачів ХНПУ імені Г.С. Сковороди (2005-2007 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 9 одноосібних наукових працях, зокрема: 6 - наукові статті у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 - доповіді й тези у матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (481 найменування, із них 49 архівних матеріалів), 3 додатків на 11 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 233 сторінки, з них основного тексту 180 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність досліджуваної проблеми, визначено мету, основні завдання, об'єкт, предмет та хронологічні межі дослідження, окреслено методологічну й теоретичну основи, розкрито методи, джерельну базу дослідження, сформульовано його наукову новизну, практичне значення, наведено дані про апробацію результатів роботи.

У першому розділі "Ступінь наукової розробки проблеми" на основі аналізу історико-педагогічних джерел проаналізовано стан вивчення проблеми дослідження, зокрема в монографіях, дисертаціях, науково-методичних збірниках і періодичних виданнях.

У ході дослідження встановлено, що науковці піддали аналізу широкий спектр теоретичних і практичних проблем гімназичної освіти, а саме таких, як: історія виникнення та розвиток вітчизняної гімназії (І. Альошинцев, С. Рождественський, Є. Шмідт); зміст і методи гімназичного навчання (М. Вессель, В. Водовозов, П. Каптерєв, М. Катков); широке коло питань, що стосувались освітніх рівнів, типів навчальних закладів і організації навчального процесу в них, навчальних планів, складників змісту навчання, зокрема й у гімназіях (В. Григор'єв, М. Демков, П. Каптерєв, С. Рождественський, М. Скворцов); становлення і розвиток жіночої освіти (В. Ліхачова, Г. Сенкевич); взаємозв'язок між соціально-економічним, політичним, культурним розвитком держави та тенденціями розвитку гімназичної освіти (Я. Грот, П. Капніст, Крамер). Низка дореволюційних публікацій присвячена вивченню методичних аспектів викладання іноземних мов (П. Аландський К. Бродський, Е. Ердманн, В. Фабрициєв, В. Фармаковський, В. Шенрок).

Установлено, що на сучасному етапі увагу дослідників привертали політика царського уряду щодо народної освіти в Україні, становлення та розвиток гімназичної освіти, питання взаємовідносин учителів та учнів у гімназіях України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. - О. Бабіна, О. Грива, Т. Лутаєва, С. Стельмах; жіноча освіта - Г. Добровольська, Л. Єршова, Т. Сухенко, Т. Шушара; питання історії розвитку гімназії в дореволюційний період - А. Відченко, Т. Грищенко, В. Ігнатченко, Л. Кондратенко, Л. Штефан; особливості організації освіти, середніх навчальних закладів і їх діяльності в різних регіонах України в історичній ретроспективі - Д. Герцюк, І. Курляк, І. Мартинова, О. Півоварова, М. Поліщук, С. Фатальчук.

У процесі опрацювання широкої джерельної бази встановлено, що науковцями спеціально не вивчались питання теорії і практики навчання іноземних мов як складової змісту гімназичної освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст. з метою визначення перспектив використання прогресивного досвіду минулого в удосконаленні сучасної освіти, що й зумовило цей науковий пошук.

У другому розділі дослідження "Теоретичні питання навчання іноземних мов у змісті гімназичної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст." на основі використання історико-педагогічної літератури й архівних матеріалів, урядової документації та педагогічної преси досліджуваного періоду з'ясовано витоки включення навчання іноземних мов у зміст гімназичної освіти, проаналізовано погляди на навчання іноземних мов у гімназичній освіті у працях вітчизняних науковців, обґрунтовано етапи в теорії і практиці навчання іноземних мов у гімназіях.

У дисертації встановлено, що в Україні першим навчальним закладом, у якому було введено викладання іноземних мов, стала "греко-слов'яно-латинська" Острозька школа, досвід якої був використаний пізніше в організації інших навчальних закладів, зокрема і в гімназіях.

Дослідженням доведено, що в Україні традиція навчання іноземних мов набула подальшого розвитку у братських школах. Вивчення історичних і педагогічних праць (В. Аскоченський, І. Ісаєвич, М. Максимович, Є. Мединський, Б. Мітюров,) свідчить про те, що, недивлячись на пріоритетність слов'янської мови у братських школах, значне місце там посідало вивчення грецької мови як мови античної культури світового значення та засобу підтримки давніх культурних зв'язків східних слов'ян з Візантією. Грецькою мовою учні оволодівали так добре, що мали змогу не тільки читати грецьку літературу, а й вільно спілкуватись. Особливістю вивчення мов в українських братських школах було паралельне навчання слов'янської та грецької мов.

Київський колегіум продовжив традицію побудови освітнього процесу на основі вивчення мов (грецької, латинської, німецької, староєврейської). Видатні діячі вітчизняної освіти XVII-XVIII ст., які навчалися в колегіумі (В. Лащевський, Ф. Прокопович, А. Сатановський, Г. Сковорода Є. Славинецький та інші), вбачали великий виховний потенціал в оволодінні мовами, самі викладали їх та займались перекладом творів класиків минулого. Установлено, що введення навчання латинської мови було зумовлено тим, що на той час у Європі латина була мовою законодавства, адміністрування й судочинства, мовою дипломатів і вчених. До того ж володіння нею надавало можливість навчатися в закордонних університетах, оскільки в усіх вищих навчальних закладах Європи курси поетики, риторики, філософії, богослів'я до 40-х рр. XIX ст. читалися латинською мовою.

На початку ХІХ ст. на час формування гімназій як окремого освітнього інституту гуманітарна спрямованість визначила структурування змісту навчання у цих закладах. Водночас установлено, що включення мовних дисциплін до змісту освіти в гімназіях не було зумовлено психолого-педагогічною доцільністю, а скоріше відбивало усталені європейські традиції шкільної освіти.

На основі аналізу історико-педагогічних матеріалів, публікацій та досліджень з питань гімназичної освіти обґрунтовано, що розбіжності в поглядах вітчизняних науковців на сутність, спрямованість, завдання освітніх інститутів визначали їхнє ставлення до навчального предмету "Іноземна мова" у змісті гімназичної освіти, розуміння ними призначення і функцій цієї навчальної дисципліни, зумовлюючи їхнє бачення цього компонента змісту середньої освіти.

У ході дослідження встановлено, що діяльність більшості науковців досліджуваного періоду була спрямована на розв'язання нагальних питань щодо єдності типів шкіл, цілісності освіти, індивідуалізації навчання, цілей і змісту середньої освіти, що визначало їхні роздуми щодо курсу стародавніх мов, освітньо-виховних можливостей навчання іноземних мов, передусім давніх, принципів відбору і обробки навчального матеріалу, основ підготовки навчальної літератури, методів викладання тощо. Крім того, позиції передових громадських діячів і науковців розкривали доцільність вивчення мов, визначали співвідношення класичного та реального компонентів середньої освіти, налаштовували їх на визначення переваг вивчення певної з класичних мов.

Доведено, що протягом досліджуваного періоду палкі суперечки освітян і громадських діячів (М. Благовєщенського, М. Бунакова, М. Весселя, В. Водовозова, Я. Грота, П. Каптерєва, М. Каткова, П. Леонтьєва, М. Пирогова, В. Стоюніна, К. Ушинського та інших) щодо доцільності формальної (класичної) і матеріальної (реальної) освіти, основ укладання навчальних планів і програм для гімназій, освітніх пріоритетів зумовили спроби надати нової спрямованості вивченню класичних мов у вітчизняних гімназіях, посилити освітній і виховний вплив їх засвоєння, реструктуризувати зміст навчання мов у гімназіях через інтеграцію у викладанні навчальних дисциплін та визначення формального й матеріального аспекту кожної навчальної дисципліни. Утім у цілому серед науковців простежувалась узгодженість поглядів стосовно того, що зокрема до управління державою повинні допускатися тільки люди класично виховані. навчання іноземний мова гімназія

У ході дослідження визначено, що прихильники навчання класичних мов у гімназіях кінця ХІХ ст. були переконані в тому, що ця навчальна дисципліна є не лише знаряддям гімнастики розуму, а й могутньою загальноосвітньою силою, здатною розвивати інтелект учнів, розширювати їхній світогляд, розвивати моральність, наповнювати душі і серця високими ідеалами істини, добра і краси.

Установлено, що на розробку теорії навчальної програми з іноземних мов здійснювали вплив зусилля щодо розв'язання трьох ключових завдань: 1) передачі знань накопичених людством; 2) розвитку особистості: морального, духовного, інтелектуального; 3) реалізації соціального замовлення суспільства.

Проведений аналіз робіт А. Адольфа, П. Аландського, М. Бреаля, І. Гаммеля, Ф. Екштейна та інших підтвердив, що розвиток теорії навчання мов відбувався у двох основних напрямах: дедуктивному (перекладно-граматичний, текстуально-перекладний, науковий методи) та індуктивному (наочний, прямий, натуральний, логічний методи). Вітчизняна теорія методів викладання іноземних мов у досліджуваний період фактично проходила етап свого становлення.

У дисертації, виходячи з суспільно-політичних чинників організації і реформування вітчизняних навчальних закладів, змін в освітніх пріоритетах держави, специфіки розробки теоретичних питань навчання мов у шкільній освіті, особливостей формулювання мети, змісту навчання іноземних мов у гімназіях обґрунтовано етапи в розвитку теорії та практики навчання іноземних мов як складової змісту освіти в гімназіях у досліджуваний період.

На першому етапі у 50-ті - 60-ті рр. ХІХ ст. прихильники дедуктивних методів навчання мов відстоювали зв'язок між вивченням граматики іноземної мови і формуванням мислення людини. Метою навчання було визначено навчання перекладу та вивчення граматики певної мови із спрямуванням навчального процесу на забезпечення формального розвитку учнів. Активні розробки навчальних програм з давніх і нових мов, переклад іноземних та укладання нових підручників і посібників відбивали прагнення реалізувати конкретні вимоги щодо їх укладання: 1) зближення теоретичного курсу граматики з читанням текстів давніх громадських діячів та письменників; 2) частотне розташування граматичного і лексичного матеріалу; 3) виклад граматики на основі зіставлення з граматикою російської мови; 4) принцип концентричного розташування навчального матеріалу. Методи і прийоми навчання передбачали здебільшого механічні репродуктивні вправи. Навчання дисципліни проводилося без урахування загальнодидактичних принципів щодо відбору навчального матеріалу та організації його засвоєння учнями.

Вивчення засвідчило, що на цьому етапі освітяни відзначали надмірний обсяг навчального мовного матеріалу, передбаченого для засвоєння учнями в навчальних програмах, кількісну перенасиченість учнів у класах та суб'єктивність вимог, які ставилися перед учнями щодо рівня оволодіння ними мовами, як фактори, що ускладнювали успішне засвоєння дисципліни гімназистами.

На другому етапі протягом 70-х - на початку 90-х рр. ХІХ ст. увагу дослідників і вчителів-практиків привернули індуктивні методи навчання мов, метою навчання згідно з якими було визначено навчання практичного володіння іноземними мовами. Прихильники нового напряму переваги цих методів вбачали в активізації учнів, їхньої самостійної діяльності, створенні іншомовного середовища, введенні важливих принципів добору навчального мовного матеріалу, зокрема принципу частотності. Поряд з тим, у цей час було посилено позиції класичної школи, реалізовано централізацію в укладанні навчальних програм з іноземних (давніх і нових) мов та збільшено обсяг часу на їх вивчення для того, щоб посилити реалізацію освітнього і виховного впливу їх засвоєння. У навчальному плані на загальнодержавному рівні вперше було деталізовано обсяг і зміст навчального матеріалу з іноземних мов для кожного з класів, що стало позитивним фактором у формуванні системи викладання даної дисципліни у вітчизняній гімназії.

Водночас новий навчальний план і програма з класичних і нових іноземних мов мали окремі недоліки: перевантаженість навчальним матеріалом; виділення граматики в якості провідного компонента навчання мови; невідповідність навчального матеріалу віковим можливостям учнів і рівню їхньої підготовки; порушення принципу випереджаючого навчання рідної мови й опори на неї під час вивчення іноземної; надмірний ступінь навантаження на учнів.

Визначено, що на третьому етапі в кінці 90-х рр. ХІХ ст. - на початку ХХ ст. основу розробок теорії навчання мов становила практична педагогічна діяльність педагогів-новаторів (О. Аршаніцин, В. Вальтер, Е. Ердманн, К. Тіандер, В. Шихов), які прагнули покращити рівень учнів в оволодінні мовами, знайти найкращий і найбільш ефективний метод їхнього навчання, розширити можливості забезпечення загальної освіти учнів засобами навчання мов, переконати громадськість у більшій слушності навчання і вивчення нових мов у шкільній освіті. У їхніх розробках знайшли відображення прагнення запропонувати так звані змішані методи навчання мов, довести освітнє значення вивчення "нових" мов, відстояти педагогічну доцільність втілення дидактичних принципів у викладанні мов - гуманістичної спрямованості педагогічного процесу, його зв'язку з життям, принципів послідовності і систематичності в засвоєнні навчального матеріалу, наочності, активності, врахування вікових і психологічних особливостей учнів, урахування ролі рідної мови школярів.

Виявлено, що перегляд навчальних програм з метою зміщення акценту з навчання граматики на навчання осмисленого читання та практичного оволодіння іноземними мовами не дозволив суттєво вплинути на підвищення успішності гімназистів у вивченні давніх мов через фактичне роздвоєння курсу на два предмети - граматику і читання текстів класичної літератури; невідповідність екзаменаційних вимог меті курсу навчання; позбавлення вчителів права самостійно розподіляти навчальний матеріал по класах і вибирати відповідні методи викладання та навчальну літературу.

Характерними ознаками змісту освіти в гімназіях у цей час були: посилення національного характеру шкільної освіти, послаблення ролі давніх мов і підвищення статусу нових мов, зумовлені потребою зробити шкільну освіту більш дієвою і практичною.

У третьому розділі "Організація навчання іноземних мов у вітчизняних гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст." на основі вивчення архівних джерел, наукової літератури і періодичних видань узагальнено досвід навчання іноземних мов як складової змісту гімназичної освіти досліджуваного періоду; проаналізовано плани і програми з іноземних мов у вітчизняних гімназіях; схарактеризовано методи та форми навчання мов, висвітлено стан професійної підготовки вчителів іноземних мов, окреслено перспективи використання позитивного досвіду навчання іноземних мов другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. в сучасних умовах.

Визначено, що трансформації в навчальних планах і програмах з іноземних мов у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. були зумовлені: прийняттям і внесенням змін до Статутів гімназій, прагненням підвищення якості навчання мов у гімназіях, розвитком наукових знань, зокрема у сфері лінгвістики, психології, педагогіки і, насамперед, методики навчання іноземних мов, зростанням потреби в особах, що могли б практично спілкуватися іноземними мовами та володіли б новими іноземними мовами.

На основі проведеного наукового пошуку встановлено, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у гімназіях різного типу в навчанні іноземних мов використовувались словесні, наочні та практичні методи. У навчанні мов активно використовувалися пояснювальне читання, читання уривків з прозаїчних і поетичних творів античності з усною та письмовою передачею прочитаного, різноманітні усні й письмові вправи на переклад, списування з книжки, пояснювальні диктанти, заучування віршів та уривків з прози напам'ять і письмове записування їх з пам'яті у класі, практичні вправи у використанні різноманітних граматичних та лексичних форм, граматичні вправи тощо. Форми позаурочної роботи учнів включали літературні бесіди, пояснювальне читання, екскурсії, постановку вистав, святкування ювілеїв видатних громадських діячів, письменників та поетів минулого.

У дисертації висвітлено стан професійної підготовки вчителів іноземних мов. Визначено фактори, що ускладнювали досягнення високих результатів у навчанні іноземних мов у гімназіях, а саме: залучення до викладання мов іноземців, які не мали педагогічної підготовки і не були зацікавлені в поліпшенні процесу навчання, недостатня кількість учителів мов взагалі, низький статус учителів нових мов.

Аналіз стану підготовки вчителів довів, що поліпшенню забезпеченості гімназій учителями мов та посиленню їхнього професійно-педагогічного рівня в досліджуваний період сприяли розширення мережі педагогічних закладів, що готували вчителів мов (педагогічні інститути в університетах, педагогічні курси на базі університетів, історико-філологічні інститути тощо), заходи щодо підвищення статусу вчителів давніх і нових мов, установлення чітких вимог до тих, хто готувався обійняти посаду вчителя мов у гімназіях, посилення значущості нових наукових даних стосовно теорії і практики навчання мов, активна участь прогресивних учителів мов у самоосвіті, експериментуванні, професійному спілкуванні в гуртках, товариствах, на з'їздах і педагогічних курсах.

На основі проведеного вивчення узагальнено позитивні здобутки вітчизняних гімназій досліджуваного періоду з точки зору організації навчального процесу і формування змісту навчання, зокрема щодо навчання іноземних мов: прагнення знайти і побудувати модель ефективної освіти, ефективного навчального закладу, зусилля щодо вдосконалення змісту гімназичної освіти; реалізація освітнього та виховного потенціалу дисципліни "Іноземна мова"; гуманістична спрямованість у викладанні цієї навчальної дисципліни; розробка нових і більш ефективних методів, форм, прийомів навчання мов; інтеграція в навчальному процесі; визнання необхідності якісної підготовки вчителів мов.

До негативних рис у викладанні дисципліни "Іноземна мова" віднесено: недостатній рівень розробки педагогічної теорії, соціальну спрямованість у формуванні змісту гімназичної освіти; переважання авторитарності, жорсткої централізації у формуванні змісту освіти та в організації навчального процесу, у стосунках між вчителями та учнями; абстрактність змісту навчання; надмірну орієнтацію на освітні і виховні аспекти вивчення іноземних мов, нехтування завданням забезпечення практичного оволодіння мовами; перебільшення значущості ролі давніх мов у змісті освіти в гімназіях; кількісне перевантаження класів; недосконалість підготовки вчителів мов, недостатній рівень педагогічної підготовки вчителів.

Висновки

Узагальнення результатів проведеного дослідження надало підстави дійти таких висновків:

1.1. Визначено, що витоки навчання іноземних мов у вітчизняних гімназіях склали: наслідування європейських традицій у формуванні змісту шкільної освіти; традиція передачі історико-культурного досвіду людства шляхом вивчення творів видатних діячів минулого мовами, на яких ці твори було створено; віра у значний духовний і виховний потенціал творів, укладених класичними мовами, прагнення передати його підростаючому поколінню; переконання, що жодна педагогічна система, жодний мислитель не припускали можливості функціонування середньої школи без вивчення класичних мов.

1.2. Установлено, що в цілому діяльність більшості науковців та передових громадських діячів досліджуваного періоду була спрямована на розв'язання нагальних питань щодо єдності типів шкіл, цілісності освіти, індивідуалізації навчання, цілей і змісту середньої освіти, що визначало й їх позицію щодо курсу стародавніх мов у змісті освіти, освітньо-виховних можливостей навчання іноземних мов, передусім давніх, принципів відбору і обробки навчального матеріалу, основ підготовки навчальної літератури, методів викладання тощо. У своїх роботах і виступах вони розкривали доцільність вивчення мов, визначали співвідношення класичного та реального компонентів середньої освіти, розмірковували про переваги вивчення певної з класичних мов. Обґрунтовано, що в цілому освітяни різних педагогічних переконань погоджувались, що навчання мов має бути невід'ємним компонентом середньої освіти.

2. На основі суспільно-політичних чинників організації і реформування вітчизняних навчальних закладів, змін в освітніх пріоритетах держави, специфіки розробки теоретичних питань навчання мов у шкільній освіті, особливостей формулювання мети, змісту навчання іноземних мов у гімназіях обґрунтовано етапи в розвитку теорії та практики навчання іноземних мов як складової змісту освіти у гімназіях у досліджуваний період.

Перший етап (50-60-ті рр. ХІХ ст.) - етап реалізації дедуктивного навчання мов характеризувався спрямуванням навчального процесу на забезпечення формального розвитку учнів на основі вивчення граматики іноземної мови в ході виконання механічних вправ без урахування загальнодидактичних принципів організації навчання учнів.

Другий етап (70-ті - початок 90-х рр. ХІХ ст.) - етап теоретичних розвідок і розробки індуктивного навчання іноземних мов характеризували різновекторні зусилля щодо: обґрунтування доцільності практичного оволодіння іноземними мовами учнями гімназій, посилення класицизму у вітчизняних гімназіях, деталізації обсягу і змісту навчального матеріалу з іноземних (давніх) мов по класах, активізації учнів у навчальному процесі.

Третій етап (кінець 90-х рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.) - етап формування нових методів навчання іноземних мов відзначився, з одного боку, затвердженням національного характеру шкільної освіти, послабленням ролі давніх мов і посиленням статусу нових мов у змісті освіти в гімназіях, а з іншого, - прагненням розширити можливості забезпечення загальної освіти учнів засобами навчання мов, зробити процес вивчення мов більш зрозумілим і значущим для учнів, врахувати їхній вік, рівень розвитку і ступінь підготовленості до засвоєння навчального матеріалу, відстоюванням значення використання засобів, що полегшують і стимулюють процес вивчення іноземних мов.

3.1. Виявлено, що підґрунтя трансформацій у методах навчання іноземних мов у гімназіях складали: 1) зміни вимог та перегляд цілей навчання мов; 2) перегляд теоретичного обґрунтування навчання дисципліни; 3) практичні пошуки і знахідки вчителів-практиків у ході навчально-виховного процесу.

Визначено, що поряд з найбільш поширеними в навчанні мов досліджуваного періоду розповідями-поясненнями, пояснювальним читанням, усними та письмовими вправами на переклад, заучуванням напам'ять поетичних та прозаїчних творів учителі-практики активно впроваджували наочні методи навчання й методи та форми, зорієнтовані на розвиток самостійності, самодіяльності, творчості гімназистів у навчанні.

3.2. Установлено, що стан викладання іноземних мов у гімназіях багато в чому був зумовлений рівнем підготовленості і якісним складом викладачів мов. Формування в офіційних та освітянських колах єдності позицій щодо важливості спеціальної педагогічної підготовки для працюючих учителів, розширення мережі педагогічних закладів, що готували учителів мов (педагогічні інститути в університетах, педагогічні курси на базі університетів, історико-філологічні інститути тощо), поступове вирівнювання у статусі вчителів давніх і нових мов, посилення значущості наукових даних стосовно теорії і практики навчання мов, активна участь прогресивних учителів мов у самоосвіті, експериментуванні, професійному спілкуванні у гуртках, товариствах, на з'їздах і педагогічних курсах сприяли поліпшенню стану забезпеченості гімназій підготовленими вчителями мов, покращенню рівня викладання мов, використанню нових прогресивних методів і форм навчання.