Проблема змісту освіти в педагогічній спадщині вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

УДК 37.013.3(09)(477.57/.62)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПРОБЛЕМА ЗМІСТУ ОСВІТИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВЧЕНИХ-ІСТОРИКІВ СЛОБОЖАНЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Петренко Наталія

Володимирівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Золотухіна СвітланаТрохимівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Ваховський Леонід Цезаревич, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан історичного факультету;кандидат педагогічних наук Степанець Іван Олексійович, Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться «13 » травня 2009 року о 13-00 годині на засіданні спеціальної вченої ради Д. 64.053.04. Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002,
м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий «11» _квітня__ 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради ______________ Л.А. Штефан

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасна педагогічна наука України знаходиться в пошуках такої системи освіти, яка б відповідала певним соціально-економічним умовам та потребам суспільства, держави, особистості. Національна доктрина розвитку освіти в Україні, державні програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Вчитель», «Концепція розвитку загальної середньої освіти» поставили завдання забезпечити розвиток людини як найвищої цінності, найповнішого розкриття її здібностей. Прагнення України стати членом Європейського союзу вимагає вдосконалення змісту освіти, розробки сучасних підходів до його конструювання, визначення критеріїв та принципів його відбору, створення нового нормативного та навчально-методичного забезпечення для середньої і вищої шкіл.

У цьому контексті інтерес викликає педагогічна спадщина вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття, а саме: Д. Багалія, В. Бузескула, О. Вязігіна, О. Єфименко, А. Лебедєва, Д. Міллера, М. Максимейка, В. Надлера, М. Петрова, Є. Редіна та ін. Ученими створювались оригінальні навчальні курси, лекції для студентів, розроблялися навчальні плани, готувалися підручники для середньої і вищої школи, в яких вони реалізовували ідеї щодо змісту освіти.

Звернення до педагогічної спадщини представників вітчизняної школи дозволить поступово відновити накопичений протягом певного часу безцінний освітній досвід, що сприятиме відродженню української культури. Крім того, прогресивні здобутки істориків-науковців означеного періоду стануть суттєвим чинником у процесі реформування змісту освіти, нададуть змогу уникнути прорахунків і недоліків.

Аналіз науково-педагогічної літератури свідчить, що перші спроби розв'язання проблеми змісту освіти на науковій основі були зроблені в другій половині ХІХ століття.

В цей період прогресивними педагогами (В. Вахтеров, К. Вентцель, П. Каптерев, Л. Толстой, К. Ушинський, С. Шацький та ін.) були висунуті основні вимоги до формування змісту освіти в нових соціально-економічних умовах.

З'ясовано, що в 20-30-ті роки ХХ століття зміст освіти в різних інтерпретаціях розумівся як система знань, умінь та навичок, необхідних для виробничої або наукової діяльності. Такі педагоги-дослідники як Г. Ващенко, Б. Грінченко, С. Русова орієнтувались на природовідповідність життя людини, наполягали на тому, що «зміст освіти має містити в собі не тільки ґрунтовні знання, але і включати дітей у процес «виявлення» (перетворення) діяльності».

Сучасною вітчизняною та зарубіжною педагогікою проблема змісту освіти досліджувалась у теоретичному, експериментальному та історико-педагогічному напрямах. Теоретичний напрям проблеми змісту освіти розроблено багатоаспектно: визначено його структуру (Ю. Бабанський, І. Журавльов, В. Краєвський, І. Лернер, Ледньов, В. Лозова, М. Ростовцев, О. Савченко, М. Скаткін та ін.); сформульовано принципи його відбору (В. Краєвський, М. Скаткін, Н. Глизіна та ін); виявлено властивості змісту освіти (Л. Пермінова, А. Ростовцев та ін); обґрунтовано й виділено засоби його оптимізації (Ю. Бабанський, І. Підласий, А. Ростовцев та ін.); з'ясовано підходи до відбору цінностей у цілісному навчально-виховному процесі (В. Краєвський, Р. Рогова та ін.); схарактеризовано функції змісту освіти (Ю. Бабанський, І. Журавльов, І. Лернер та ін.). Останнім часом з'явились теоретичні розробки зарубіжних та українських дослідників, так званих рамкових основ (національного коррикулуму) загальної середньої освіти для ХХІ століття (Н. Волошина, Є. Волощук, Д. Георгеску, Ю. Ковбасенко, К. Коллінз, П. Сальзберг, Г. Шелехова та ін.), завданням яких є створення таких стандартів освіти, що відповідали б національним особливостям. Обґрунтовуючи теоретичні засади проблеми, вищеназвані дослідники підкреслювали доцільність звернення до розкриття її витоків.

Другий напрям становлять дослідження експериментального спрямування, в яких перевірено технологічні основи змісту вищої та шкільної освіти, змісту окремих навчальних предметів (І. Бабін, К. Баханов, О. Василенко, В. Лозова, П. Москаленко, О. Пометун та ін.); апробовано технології «діяльнісного» змісту освіти (В. Давидов, В. Д'яченко, А. Зінченко та ін.); компетентнісного підходу до змісту освіти (С. Киепко, О. Курилів, І. Тараненко та ін.); досліджено феномен інтеграції змісту освіти (М. Берулава).

Історико-педагогічний напрям представлено працями, в яких схарактеризовано досвід вітчизняної та зарубіжної педагогічної теорії і практики формування змісту освіти на різних етапах історичного розвитку (В. Безрукова, Д. Белухін, Л. Ваховський, В. Вихрущ, Б. Вульфов, М. Євтух, Л. Коваль, В. Курило, Ф. Науменко, О. Савченко, О. Сухомлинська, О. Смирнов, М. Ярмаченко, В. Шейко та ін.); здійснено історико-ретроспективний аналіз розвитку змісту освіти та змісту окремих навчальних дисциплін, зокрема історичної та правової (К. Баханов, Я. Кічук, В. Майборода, О. Пометун, О. Смірнов, Г. Швидько та ін.).

Крім того, проблема змісту освіти частково знайшла відображення в працях О. Друганової, С. Золотухіної, Л. Зеленської, О. Коваленко, Л. Коваленко, В. Микитюк, С. Микитюк, О. Павлової, О. Скакун, які досліджували досвід наукової, педагогічної та просвітницької діяльності окремих представників вищої школи Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Однак, творча спадщина вчених-істориків Слобожанщини цього періоду щодо означеної проблеми ще не була предметом спеціального дослідження.

Перші спроби проаналізувати й дати оцінку науково-педагогічній, громадській та просвітницький діяльності вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття було здійснено їхніми сучасниками Д. Багалієм, К. Рубінським, М. Сумцовим та ін. Але з установленням радянської влади на території України інтерес до їхньої творчої діяльності припиняється, а з 1939 року науково-педагогічна діяльність більшості істориків Харківського університету означеного періоду отримала офіційну оцінку «буржуазна», «націоналістична» й дуже швидко була забута. Початком повернення інтересу до вивчення спадщини вчених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду було перевидання їхніх історичних та педагогічних праць наприкінці 80-х років ХХ століття.

Частково предмет дослідження відображено в працях, присвячених науково-педагогічній спадщині, громадській та просвітницькій діяльності вчених-істориків.

Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття в контексті їхнього творчого й життєвого шляху (В. Астахова, Л. Березовська, В. Кадєєв, В. Кравченко, Л. Кунденко, Д. Кочет, І. Мартинова, С. Посохов, Г. Савченко, В. Фрадкін та ін.) Автори звертають увагу на значний внесок істориків Слобожанщини в розвиток вітчизняної педагогічної думки, в розробку основних дидактичних питань, серед яких чільне місце посідає проблема змісту освіти.

Актуальність обраної проблеми посилюється також і наявністю суперечностей: між постійним удосконаленням змісту освіти в сучасних умовах і недостатнім урахуванням накопиченого в вітчизняній педагогічній думці досвіду його конструювання; високим рівнем розробленості проблеми змісту освіти в педагогічній думці Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття і відсутністю цілісного її дослідження.

Таким чином, стійка тенденція реформування вітчизняної системи освіти, насамперед її змісту, з урахуванням Європейських освітніх стандартів, потреба розв'язання вказаних суперечностей, необхідність відродження й творчого використання спадщини прогресивних вітчизняних педагогів-науковців та недостатній рівень розробленості цієї проблеми зумовили вибір теми дослідження «Проблема змісту освіти в педагогічній спадщині вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах (РК 31-200199004104). Тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 5 від 23.12.2005 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 5 від 22.05.2007 р.)

Мета дослідження. На основі вивчення історико-педагогічної літератури, архівних документів, творчої спадщини вчених-істориків Слобожанщини другої половини XIX - початку XX століття систематизувати теоретичні положення, узагальнити досвід реалізації змісту освіти в педагогічній практиці досліджуваного періоду з метою використання їхніх прогресивних ідей в умовах сучасної вищої та середньої школах.

Відповідно до мети поставлені такі завдання дослідження:

1. Розкрити теоретичні погляди вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття на проблему змісту освіти.

2. Схарактеризувати досвід упровадження ідей вчених-істориків Слобожанщини щодо формування змісту освіти в практику середніх і вищих навчальних закладів досліджуваного періоду.

3. Визначити етапи і тенденції розвитку змісту освіти в творчій спадщині вчених-істориків Слобожанщини означеного періоду та накреслити шляхи реалізації їхніх прогресивних ідей в практиці середніх і вищих навчальних закладів у сучасних умовах.

Об'єкт дослідження: творча спадщина вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Предмет дослідження: внесок учених-істориків Слобожанщини другої половини XIX - початку XX століття в розробку проблеми змісту середньої та вищої освіти.

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання з її вимогами об'єктивності й доказовості; загальнофілософські висновки про діалектичний зв'язок і взаємозумовленість явищ та процесів у суспільстві й необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах; положення про діалектичну єдність національного й загальнолюдського, теорії і практики; зв'язок історії з сьогоденням; методологічні положення Закону «Про освіту», державної національної програми «Освіта» ( «Україна ХХІ століття»), «Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти», Указу Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти», «Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа)», «Концепції профільного навчання в старшій школі». У ході дослідження ми дотримувались принципів науковості, історизму, наступності, систематичності, персоніфікації та детермінізму.

Основні методи дослідження. У процесі дослідження використовувались такі методи:

- загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація, інтерпретація тощо) з метою вивчення енциклопедичної, філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження, аналізу архівних матеріалів; систематизації ідеї вчених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду щодо проблеми змісту освіти; визначення освітньої парадигми, що лягла в основу їхніх педагогічних думок; накреслення перспективи впровадження цих ідей у сучасну педагогічну практику;

- історико-педагогічний ретроспективний метод - для визначення специфіки розвитку системи освіти й змісту освіти в конкретному регіоні досліджуваного періоду;

- соціологічні методи (відбір, фіксація і перевірка фактів, контент-аналіз журнальних публікацій) з метою простежити в динаміці проблему формування змісту освіти щодо наявних на той час соціально-економічних і політичних умов розвитку суспільства; особливостей формування змісту історичної освіти означеного періоду.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є:

· ідеї видатних вітчизняних істориків щодо розвитку історичної науки (Д. Багалій, В. Бузескул, О. Вєтухов, Т. Грановський, М. Карєєв, Б. Краєвський, О. Левандовський, Є. Рєдін, В. Харцієв, Г. Шульц), а також наукові теорії з проблем соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку України (Д. Багалій, М. Грушевський, Д. Дорошенко);

· концептуальні положення сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо проблеми формування змісту освіти (Ю. Бабанський, В. Безрукова, В. Євдокимов, В. Краєвський, І. Лернер, В. Лозова, І. Підласий, І. Прокопенко та ін.);

· висновки щодо розвитку сучасної вищої освіти і педагогічної науки в Україні, національної освіти й виховання, що мають місце в працях Л. Ваховського, Л. Вовк, В. Вихрущ, О. Глузмана, Б.Євтуха, Т. Завгородньої, С. Золотухіної, В. Курила, В. Майбороди, О. Микитюка, Н. Побірченко, І. Прокопенка, І. Степанця, О. Сухомлинської, О. Попової, Л. Штефан, М. Чепіль;

· положення про сутність освітньо-виховного процесу як специфічну форму суспільної діяльності (А. Бойко, В. Буряк, В. Гриньова, В. Євдокимов, В. Лозова, Г. Троцко);

· концепції видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів щодо організації навчально-виховного процесу (М. Бунаков, В. Водовозов, М. Вессель, І. Гербарт, М. Демков, М. Корф, С. Миропольський, П. Каптерєв, М. Пирогов, Д. Писарєв, В. Стоюнін, В. Сухомлинський, К. Ушинський);

Джерельна база дослідження складається з різноманітних за характером та змістом джерел, умовно поділених на 4 групи: творча спадщина вчених, педагогів, громадських діячів; підручники, посібники; матеріали періодичних видань; архівні документи.

У процесі роботи над дисертацією використовувались передусім історико-педагогічні, методичні праці, посібники та підручники істориків Харківського університету другої половини ХІХ - початку ХХ століття (Д. Багалія, В. Бузескула, О. Вязігіна, М. Максимейка, Д. Міллера, М. Петрова, Є. Рєдіна, О. Єфименко та ін.), а також науково-педагогічні праці вчених Слобожанщини досліджуваного періоду, розміщені у «Збірниках Харківського історико-філологічного товариства»,«Трудах Педагогічного відділу Харківського історико-філологічного товариства».

Аналізувались матеріали періодичних видань другої половини ХІХ - початку ХХ століття («Киевская старина», «Образование», «Журнал Министерства народного просвещения», «Харьковские губернские ведомости», «Южный край»); нормативно-правові документи Міністерства народної освіти, які регулювали діяльність середніх та вищих навчальних закладів, регламентували зміст освіти в другій половині ХІХ - початку ХХ століття.

Важливим джерелом була творча спадщина відомих педагогів (М. Вессель, М. Корф, П. Лесгафт, Д. Писарєв, М. Пирогов, В. Стоюнін, К. Ушинський та ін.) й істориків (Т. Грановський, М. Грушевський, М. Карєєв, А. Лаппо-Данілевський, П. Філевський, Є. Щепкін та ін.), що дозволило ознайомитись зі станом розробленості проблеми змісту освіти наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, специфікою змісту історичної освіти в досліджуваний період, історією становлення й розвитку системи освіти та її змісту в Україні та на Слобожанщині в досліджуваний період.

Цінний фактичний матеріал зібрано в ході опрацювання фондів Центрального державного історичного архіву України (ф. 707 «Управление Киевского учебного округа», ф. 2017 «Харьковское историко-филологическое общество», ф. 2162 «Канцелярия попечителя Харьковского учебного округа», ф. 2020 «Д. Багалей - профессор Харьковского университета», ф. 127 «Киевская духовная консистория», ф. 2052 «Личный фонд М.Ф. Сумцова»), Державного архіву Харківської області (ф. 3 «Училищні ради Харківської губернії (1867-1918 рр.)», ф. 200 «Харківське товариство поширення в народі грамотності (1869-1920)», ф. 920 «Харківська гімназія Дашковської», ф. 734 «Богодухівське повітове відділення Харківської єпархіальної училищної ради», ф. 265 «Перша харківська гімназія», ф. 266 «Канцелярія директора народних училищ Харківської губернії»,ф. 254 «Валківська жіноча гімназія», ф. 659 «Вовчанське міське двокласне училище», ф. 762 «Ізюмське міське 4-хкласне училище»).

У процесі наукового пошуку було також використано матеріали Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (м. Київ), Державної науково-педагогічної бібліотеки України (м. Київ), Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Центральної наукової бібліотеки (м. Харків), праці вітчизняних та зарубіжних педагогів, збірники наукових статей, періодичні видання, дисертаційні дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ - початку ХХ століття. За нижню межу взято 60-ті роки ХІХ століття, які характеризуються значними соціально-економічними змінами та пов'язаними з ними політичними, культурними процесами, що зумовили виникнення нових освітніх парадигм, потребу розробки відповідного змісту освіти, тощо. З цього часу починається наукове осмислення проблеми змісту освіти: обґрунтовується його важливість, висуваються певні вимоги щодо його формування. Верхня межа - 1917 рік, з моменту виникнення нових пріоритетів в освіті, пов'язаних з певними політичними змінами в Україні, що призвели до встановлення радянської влади, за роки якої більшість освітніх ідей означеного періоду, зокрема творчі доробки вчених-істориків Слобожанщини щодо проблеми змісту освіти, були оголошені непотрібними, «буржуазними» та забуті на довгий час.

Територіальні межі дослідження охоплюють Слобожанщину другої половини ХІХ - початку ХХ століття, яка становила собою потужний культурно-освітній регіон України, представлений якісним професорсько-викладацьким складом вищих навчальних закладів, зокрема Харківського університету.

Наукова новизна й теоретичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вперше з позицій сьогодення здійснено цілісний аналіз поглядів учених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття щодо проблеми змісту освіти: визначено парадигму змісту освіти в педагогічних поглядах істориків Слобожанщини досліджуваного періоду; узагальнено основні вимоги вчених-істориків щодо формування змісту освіти (гуманістична спрямованість змісту освіти; необхідність використання принципів науковості, історизму; надання змісту середньої освіти широкого загального характеру; забезпечення глибини та міцності знань; зв'язок змісту освіти з життям; відповідність змісту освіти потребам користувачів освітньої послуги; врахування соціально-економічних та культурно-етнічних особливостей регіону; органічне включення світоглядних, моральних, естетичних ідей, положень у зміст фактичного матеріалу навчальних предметів) та умови його реалізації в практиці вищої і середньої школи (наступність змісту вищої і середньої освіти, опрацювання механізмів їх інтеграції; необхідність створення навчально-допоміжних установ; удосконалення вимог до змісту програм, начальних планів для середніх навчальних закладів: повнота, стрункість викладу навчального матеріалу, встановлення органічного зв'язку між розумовим, моральним, фізичним та естетичним вихованням; вибір відповідної структури уроку в середній школі; врахування характеру навчального матеріалу, вікових, психологічних особливостей дітей та оптимальних прийомів викладання; спрямованість змісту освіти на турботу про здоров'я дітей); з'ясовано особливості підходів учених-істориків Слобожанщини щодо формування національно-регіонального, естетичного, релігійного компонентів змісту освіти; виявлено та схарактеризовано напрями впровадження цих ідей в педагогічну практику: навчально-методичний (надання практичних рекомендацій щодо конструювання змісту освіти; складання навчальних лекційних курсів для студентів, написання підручників, посібників з історичних дисциплін як для вищої, так і для середньої школи; вдосконалення методик викладання предметів гуманітарного спрямування; створення навчально-допоміжних установ - бібліотеки, архіву, музеїв, предметних кабінетів) та просвітницький (участь у роботі наукових й громадських товариств; організація народних читань; співпраця із періодичними виданнями); визначено етапи розвитку змісту освіти в творчій спадщині вчених-істориків (етап теоретичного обґрунтування проблеми змісту освіти - 60-ті рр. ХІХ століття - 1891р.; етап практичної її реалізації - 1892р. - 1917 р. ) і тенденції (демократична й гуманістична спрямованість змісту освіти, наповнення змісту освіти ідеями народності і національними традиціями з урахуванням регіональних особливостей, наступність змісту середньої та вищої освіти); актуалізовано прогресивні ідеї та позитивний практичний досвід істориків-науковців щодо формування змісту освіти в сучасних умовах.

Уточнено підходи вчених-істориків Харківського університету другої половини ХІХ - початку ХХ століття до методології історичної освіти (завдань, цілей, соціальних функцій та методів вивчення історії).

Подальшого розвитку і конкретизації набула педагогічно-просвітницька діяльність учених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття (Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, О. Єфименко та ін.).

Дослідження суттєво доповнює картину розвитку проблеми змісту освіти в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ століття і розкриває нові аспекти становлення вітчизняної системи освіти. У науковий обіг введено маловідомі архівні документи (41), які розширюють уявлення про діяльність учених-істориків Слобожанщини означеного періоду щодо розробки змісту освіти.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що отримані в ході наукового пошуку результати і висновки втілено в розробку спецкурсу з історії педагогіки «Проблема змісту освіти в педагогічній спадщині вчених-істориків Слобожанщини (історико-педагогічний аспект)» для студентів-магістрів. Висновки і рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 01-101 від 06.02.2008 р.), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-12/440 від 22.03.2008 р.), Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 312 від 20.11.2008).

Матеріали дослідження доцільно ввести в навчально-виховний процес вищих педагогічних навчальних закладів, а саме: в лекційні курси навчальних дисциплін «Педагогіка», «Історія педагогіки», в спецкурси та спецсемінари, в процес підготовки курсових, дипломних, магістерських проектів у вищих педагогічних навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, а також у систему підвищення кваліфікації вчителів.

Дослідження актуалізує педагогічні ідеї минулого, які мають типологічну схожість з сучасними проблемами щодо формування змісту освіти; дозволяє систематизувати передовий вітчизняний досвід з цієї проблеми, сприяє цілісному відтворенню особливостей проблеми змісту освіти на Слобожанщині в досліджуваний період. Його результати можуть слугувати підґрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень, а також бути використані в сучасній педагогічній практиці для вдосконалення й оновлення змісту освіти, зокрема історичної, складання навчальних програм, планів, підручників і посібників.

Достовірність та аргументованість наукових положень і висновків, сформульованих в результаті дослідження, забезпечується широким використанням історико-педагогічної літератури означеного періоду, архівних документів і матеріалів педагогічних видань другої половини ХІХ - початку ХХ століття, а також комплексом наукових методів, адекватних меті, предмету та завданням дослідження.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом виступів на Міжнародних конференціях, а саме: «Сучасні наукові дослідження - 2006» (Дніпропетровськ, 2006 р.), «Evropska veda XXI stoleti - 2008» (Прага, 2008 р.), «Динамика изследвания - 2008» (София: «Бял ГРАД-БГ», 2008), «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 2008).

Основні положення й висновки дисертації доповідались та оговорювались на засіданнях кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (2005 - 2008 рр.).

Публікації. Зміст і результати дослідження відображено в 10 одноосібних наукових публікаціях автора, з них 5 статей у провідних наукових фахових виданнях, 5 - матеріали науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (усього 303 найменувань), архівних матеріалів (75), таблиць (7), додатків (4). Загальний обсяг дисертації виконано на 235 сторінках, основна частина роботи становить 202 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми для розвитку сучасної історико-педагогічної науки в Україні; розкрито ступінь наукової розробки обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, методи дослідження; схарактеризовано його джерельну базу та хронологічні межі; розкрито наукову новизну й практичне значення здобутих результатів; відображено вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації; подано інформацію про структуру дисертації.

У першому розділі - «Теоретичні питання змісту освіти в творчій спадщині вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття» визначено парадигму змісту освіти в творчій спадщині істориків-науковців Слобожанщини та особливості їхніх поглядів на проблему змісту середньої і вищої освіти, зокрема історичної.

У ході наукового пошуку встановлено, що розвиток проблеми змісту освіти в творчій спадщині вчених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду проходив у контексті соціально-економічних, суспільно-політичних змін у державі, в умовах інтенсивного реформування системи освіти. Кінець 60-х років ХІХ століття характеризувався науковим осмисленням означеної проблеми видатними вченими-педагогами (М. Вессель, П. Каптерєв, М. Корф, С. Миропольський, М. Пирогов, Л. Толстой, К. Ушинський та ін.), спробами подолати недоліки «офіційного» реформування змісту освіти, обґрунтуванням певних вимог до його відбору, постановкою питання про зміну концептуальних положень освіти. Проблема змісту освіти переосмислювалась вітчизняними педагогами означеного періоду з огляду на існуючі гуманістичні цінності, з опорою на досягнення суміжних наук (філософії, фізіології, психології) та прогресивні ідеї зарубіжних педагогів.

Як відомо, в ХІХ столітті розгорнулась дискусія між прибічниками двох концепцій: формальної та матеріальної освіти. Критично аналізуючи їх, визнаючи сильні й слабкі сторони, К. Ушинський заклав основи так званого функціонального матеріалізму, що передбачав діалектичну єдність оволодіння знаннями та вміннями користуватись ними в діяльності. У ході дослідження встановлено, що вчені-історики Слобожанщини означеного періоду у своїх переконаннях на роль та завдання освіти були прихильниками саме цієї концепції, підкреслюючи, що не тільки знання повинні бути домінуючою метою освіти, вони - лише засіб для розвитку людини.

Установлено, що актуальною в досліджуваний період була проблема цілепокладання освіти, в контексті якої історично склалося три концептуальних соціально-педагогічних підходи: соціоцентричний, антропоцентричний, антропосоціоцентричний. Стоячи на позиціях соціоцентричного підходу, вчені-історики Слобожанщини вбачали мету освіти в «наданні молодому поколінню найважливіших знань, досвіду, системи відносин з тим, щоб у майбутньому все це було відтворено, збільшено, повернуто в новій якості з користю для суспільства і держави». Підкреслюючи особливий статус освіти історики-науковці були глибоко переконані, що вона повинна нести важливу історичну місію: врятування народу від неуцтва і покращення соціально-економічних умов суспільства.

Усебічний аналіз науково-педагогічної спадщини істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв, Д. Міллер, М. Петров, В. Савва, О. Єфименко та ін.) дав змогу стверджувати, що в основі їхніх поглядів на формування змісту освіти лежала культурологічна парадигма, яка передбачала взаємозв'язок освіти й культури та орієнтувала не лише на засвоєння знання, а й пластів культури. Звернення до культурологічної парадигми змісту освіти представників історичної школи Слобожанщини означеного періоду, як свідчить проведене дослідження, зумовлено певними соціокультурними та науковими факторами, а саме: зміною напрямів у педагогіці, що посилило увагу педагогічної громадськості до людини як найвищої цінності, а також до власної історії і культури наприкінці ХІХ століття; виникненням ідеї створення національної школи (К.Ушинський); актуалізацією теорії М. Данилевського про культурно-історичні типи в розвиткові історичного прогресу; атмосферою творчого піднесення в наукових колах Слобожанщини тих часів, що спонукала студіювання української народності.

Історики-науковці Слобожанщини досліджуваного періоду (Д. Багалій, А. Лебедєв, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко та ін.) доводили, що реалізація культурологічного змісту освіти можлива через узагальнення, збереження й відродження культурних традицій українського народу, широке впровадження української мови в освітній простір, аналіз предметів культурологічного спрямування та створення відповідних навчальних курсів, розкриття специфіки культурно-освітнього середовища регіонів.

Аналіз науково-педагогічних праць учених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття, архівних документів, спогадів сучасників дозволив стверджувати, що обстоюючи ідею оновлення змісту освіти, вони зробили значний внесок у подальший розвиток вимог до його формування. Так, з одного боку, ними доводилась доцільність дотримання вже існуючих у педагогічній теорії вимог: гуманістичне спрямування змісту освіти (Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, О. Єфименко); необхідність використання принципів науковості, історизму в процесі формування змісту вищої та середньої освіти (Д. Багалій, В. Бузескул, М. Петров, А. Лебедєв, О. Єфименко та ін.); надання змісту середньої освіти широкого загального характеру (Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, О. Єфименко); забезпечення глибини та міцності знань (Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін); зв'язок змісту освіти з життям (Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко). З іншого, - вчені-історики наполягали на врахуванні в процесі відбору змісту освіти вимог, які були зумовлені їхньою особливою громадянською позицією та специфікою історичної науки, а саме: відповідність змісту освіти потребам користувачів освітньої послуги (суспільства, окремої людини) (Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко); врахування соціально-економічних та культурно-етнічних особливостей регіону (Д. Багалій, А. Лебедєв, Д. Міллер, О. Єфименко); органічне включення світоглядних, моральних, естетичних ідей, положень у зміст фактичного матеріалу навчальних предметів.

У ході дослідження встановлено, що внесок учених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду (Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко) в розвиток проблеми змісту освіти полягав також у визначенні й характеристиці умов його реалізації: наступність змісту вищої і середньої освіти, опрацювання механізмів їх інтеграції; необхідність створення навчально-допоміжних установ; вдосконалення вимог до змісту програм та навчальних планів для середніх навчальних закладів: повнота, стрункість у викладанні, необхідність установлення органічного зв'язку між розумовим, моральним, фізичним та естетичним вихованням молодого покоління; вибір відповідної структури уроку, яка має визначатися не тільки формальними ступенями навчання (сприйняття, розумова переробка й закріплення в пам'яті та звичках сприйнятого), але й ураховувати характер фактичного навчального матеріалу, вікові, психологічні особливості дітей, оптимальні прийоми викладання, які «не збуджують нервову систему непотрібним поспіхом у процесі вивчення навчального матеріалу та надмірними вимогами до дітей», тощо. З огляду на вищесказане, особливу увагу приділялось спрямованості змісту освіти на турботу про збереження здоров'я дітей (Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, О. Єфименко) .

Визначаючи основні причини регресу змісту вищої освіти в досліджуваний період (формалізм, надлишкова централізація та регламентація, відсутність академічної свободи), історики-науковці Слобожанщини (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв, Є. Рєдін) наполягали на доцільності прояву ініціативи, громадянської позиції викладачів під час розробки навчальних планів, програм університетського викладання, розширення кафедр і предметів викладання, створення навчально-допоміжних установ. освіта вчений навчальний заклад

Установлено, що історики Слобожанщини піднімали проблему розробки компонентів змісту освіти. При цьому, особливого значення надавалось доведенню необхідності використання національно-регіонального компоненту «місцевого елементу» в структурі змісту вищої і середньої освіти, який би формував політичну культуру молодого покоління, позитивне ставлення до своєї «Малої Батьківщини», орієнтував на громадянські та патріотичні цінності (Д. Багалій, Д. Міллер, О. Єфименко). Крім того, вчені-історики наполягали на важливості реалізації художньо-естетичного компонента змісту освіти через викладання предметів естетичного спрямування, які спроможні ефективно впливати на процес морального виховання особистості, формувати поняття про «міру, стрункість, гармонію і злагоду» (Д. Багалій, Є. Рєдін, О. Єфименко); трансформації релігійного компонента (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв). Це, за їхнім глибоким переконанням, дозволить учнівській молоді оволодіти системою наукових знань, певними етичними нормами, сформувати відповідні вміння й навички, потяг до знань, тощо.

У ході наукового пошуку встановлено, що в центрі особливої уваги істориків-науковців Слобожанщини досліджуваного періоду була також проблема змісту вищої історичної освіти. По-перше, Д. Багалій, В. Бузескул, М. Петров, О. Єфименко зробили значний внесок у розробку методології історичної науки: визначили цілі, завдання, соціальні функції, обсяг інформаційної насиченості змісту вищої історичної освіти, методи її вивчення. По-друге, високо оцінюючи значущість історії як навчального предмета, вчені-історики гостро поставили питання про необхідність реформування на основі принципів науковості, об'єктивності, розумного співвідношення політичних і культурологічних елементів історії змісту історичної освіти і в середній школі.

У роботі на основі аналізу історико-педагогічної літератури, архівних документів подано характеристику особистісно-професійним якостям учених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду. Підкреслено, що звернення істориків до проблеми змісту освіти було обумовлено високим рівнем їхньої професійної компетентності, сформованості громадянської позиції.

Таким чином, визнаючи проблему змісту освіти надзвичайно актуальною, вчені-історики Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття заклали її теоретичні засади у вигляді чітко визначеної культурологічної парадигми змісту освіти, характеристики його компонентів, обґрунтування вимог до його формування та умов реалізації в практиці вищих і середніх навчальних закладів.

У другому розділі «Досвід упровадження ідей учених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття в практику середньої і вищої школи» виявлено та схарактеризовано основні напрями реалізації ідей істориків-науковців щодо формування змісту освіти в досліджуваний період; накреслено перспективи їх упровадження в практику сучасних середніх та вищих навчальних закладів.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів з досліджуваної проблеми свідчить про те, що педагогічна спадщина вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття являла собою прогресивне соціально-педагогічне явище, в якому органічно поєднувалися теоретичні ідеї та досвід їх упровадження в практику роботи вищої та середньої школи.

У процесі дослідження встановлено, що одним із основних напрямів, за яким історики Слобожанщини (Д. Багалій, В. Бузескул, О. Вязігін, А. Лебедєв, М. Петров, Є. Рєдін, О. Єфименко та інші) здійснювали свою практичну діяльність, був навчально-методичний, який передбачав:

- забезпечення змісту вищої історичної освіти спеціальною навчальною літературою: підготовка підручників і навчальних посібників (О. Вязігін «Посібник з Середньовічної історії»; М. Петров підручник з Всесвітньої історії; Д. Багалій підручник з Російської історії), написання текстів лекцій та їх видання (Д. Багалій «Лекції з російської історіографії»; А. Лебедєв «Церковная история: лекции, читанные в Императорском Харьковском университете» у 1902 році, «Краткий курс истории церкви, читанный студентам Харьковского университета в весеннем полугодии» у 1908 році; М. Максимейко «Лекции по истории русского права» (1906 р.), «Сравнительное изучение истории права. Вступительная лекция» (1892 р.), «Опыт критического исследования Русской Правды» (1914 р.); В. Бузескул «Лекции по истории Греции»; Є. Рєдін - лекції з історії мистецтва);

- підготовку рекомендацій щодо рецензування наукових книг, праць, рефератів; участь у розробці статутів, навчальних планів і програм університетського викладання;

- створення навчально-допоміжних установ (архіву, нумізматичного кабінету, етнографічного музею, музею витончених мистецтв, бібліотеки Харківського університету), вироблення правил користування ними, проведення лекцій на їх базі.

У контексті дослідження цінною була і допомога вчених-істориків учителям-практикам Слобожанщини в навчально-методичному забезпеченні змісту середньої освіти:

- надання практичних рекомендацій щодо складання підручників, навчальних посібників для середньої школи, а саме: чітка відповідність їх змісту цілям, завданням навчального предмету і педагогічним принципам (наочність, системність, активність, урахування віку і ступеня розвитку дітей), зокрема до змісту підручників і посібників зі шкільної історії (включення до змісту підручника історичних джерел; зв'язок між розумовими і моральними елементами змісту історичного матеріалу, дотримання принципів науковості й надпартійності);

- підготовка навчальних програм з історії для середніх, і, навіть, початкових шкіл (Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, О. Єфименко);

- розробка практичних рекомендацій щодо формування змісту «Історії України» як навчального предмету: використання принципу науковості, що дасть можливість працювати над справжньою, а не вигаданою історією України без надмірного патріотизму; висвітлення української історії «в широкому загальноросійському масштабі» (в іншому випадку вона буде мати однобічний характер); включення в зміст історії України культурознавчого та регіонального елементів (Д. Багалій, О. Єфименко);

- написання власних підручників (О. Єфименко «Элементарный учебник русской истории: курс эпизодический для средних учебных заведений и высших классов начальных училищ», «Учебник русской истории для старших классов среднеучебных заведений», «Початковий підручник україно-московської історії для шкіл народних», які вирізнялися оригінальною структурою, поєднували науковість, доступність матеріалу з урахуванням психології тих, хто навчається).

Аналіз архівних документів, творчої спадщини істориків Слобожанщини досліджуваного періоду дозволив стверджувати, що зміст історичної освіти реалізовувався ними через упровадження адекватних предмету історії засобів і форм навчально-пізнавальної діяльності, в яких відбувалося засвоєння студентами навчального матеріалу: введення практичних занять (Д. Багалій, Є. Рєдін); використання оригінальних методів лекційного викладання (Д. Багалій, В. Бузескул, М. Максимейко, М. Петров), тощо.

Ефективним напрямом була практична реалізація теоретичних ідей істориків-науковців Слобожанщини (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко) щодо подальшого розвитку національно-регіонального, культурно-естетичного та релігійного компонентів змісту освіти через: наукове обґрунтування та безпосереднє введення курсів регіонального, культурно-естетичного, історико-релігійного спрямування на історико-філологічному факультеті Харківського університету (курс «Українознавство» Д. Багалій, О. Єфименко; мистецтвознавчий курс лекцій Є. Рєдіна «Мозаики Раввенских церквей»; стаття А. Лебедєва «История церкви как предмет университетского преподавания»); включення розділів і тем «місцевого елементу» в лекції з Російської історії та історії України, в підручники з історії для середніх та початкових шкіл (О. Єфименко), у позаурочну діяльність (п'єски Є. Рєдіна до шкільних літературних вечорів); організацію позалекційної, індивідуальної, проектно-дослідницької, історико-краєзнавчої та пошуково-архівної роботи студентів й викладачів.

Важливу роль у реалізації ідей істориків щодо формування змісту освіти відігравала їхня просвітницька діяльність у межах «Харківського товариства грамотності», «Харківського історико-філологічного товариства», «Педагогічного відділу». Участь у роботі цих наукових та просвітницьких організаціях Слобожанщини давала змогу вченим-історикам доводити громадськості важливість розробки проблеми змісту освіти, всебічно сприяти підвищенню її ролі в житті особистості й суспільства. Так, Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, О. Єфименко були членами «Комісії з видання Народної енциклопедії», редагували та писали статті для історичних розділів цього видання; Д. Багалій, Д. Міллер брали участь в організації жіночої освіти на Слобожанщині та обговоренні проблеми її змісту («Проект положення про вищі наукові курси для жінок в Харкові»; Д. Багалій, М. Плохінський «Научные чтения для женщин весной 1895 года. Программы чтений»); Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, П. Єфименко, О. Єфименко займалися організацією загальних народних читань на Слобожанщині, розробкою для них відповідних програм; Д. Багалій, В. Бузескул входили до Видавничого комітету «Товариства грамотності», завданням якого було написання і видання книг для народного читання; О. Єфименко активно працювала з журналом «Внешкольное просвещение», де обговорювались проблеми формування змісту середньої та початкової освіти.

Педагогічні надбання істориків-науковців Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття не втратили своєї значущості та актуальності. У роботі накреслено перспективи впровадження їхніх прогресивних ідей в практику сучасних середніх та вищих навчальних закладів у таких напрямах:

· оновлення змісту освіти та його компонентів, через відкритий характер взаємодії освітнього простору з динамікою розвитку суспільних процесів: урахування соціально-економічних змін в суспільстві, освітніх потреб особистості, нових тенденцій розвитку освіти; спрямування роботи студентських наукових гуртків та інших форм науково-дослідницької роботи на пошук і творче засвоєння інноваційних ідей вітчизняної та світової науки і практики; використання підсумкових щорічних науково-практичних факультетських, вузівських, міжвузівських, міжнародних конференцій, Днів науки та інших форумів для системного аналізу та оцінювання проведеної за певний період роботи з огляду на її інноваційний характер;

· підвищення ролі регіонального компонента на всіх рівнях освіти через конструювання навчальних і виховних програм, проектів; удосконалення науково-дослідницької і пошуково-краєзнавчої діяльності студентів (учнів) з урахуванням специфіки конкретного регіону (краю);

· введення до змісту базової гуманітарної освіти елементів православної культури, які б розширювали загальні знання з історичної, філологічної і мистецтвознавчої наук;

· забезпечення гуманістично спрямованого змісту освіти, який би відображав духовну, соціальну сфери людського життя, а також сферу життя природи; включення в зміст загальної освіти додаткового блоку предметів художньо-естетичного циклу, та створення програмно-методичного забезпечення єдиної моделі художньо-естетичного виховання; запровадження нових авторських програм з предметів цього циклу, які були б зорієнтовані на творчій розвиток особистості й передбачали навчання з 1 по 12 класи;

· внесення корективів у зміст історичної освіти шляхом перегляду її цілей, функцій, соціального значення в нових соціально-економічних умовах; вимог до складання змісту історії як навчального предмету з урахуванням сучасних тенденцій розвитку інформаційного простору, багатогранності підходів до інтерпретації та оцінок минулого;

· створення навчально-методичного комплексу для середніх і вищих закладів освіти: складання програм та підручників, написання посібників, керівництв з історії для середньої й вищої школи; аналіз наявної методичної літератури; розробку та вдосконалення форм, методів, методик викладання історії як у загальноосвітніх школах, так і в вищих навчальних закладах.

Проведене дослідження дало можливість зробити такі висновки.

У дослідженні вперше подано цілісний аналіз проблеми змісту освіти у творчій спадщині істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

1. Визначено внесок учених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв, Д. Міллер, М. Петров, Є. Рєдін, О. Єфименко та ін.) у розробку теоретичних засад формування змісту освіти: характеристика культурологічної парадигми змісту освіти; формулювання вимог до його відбору (гуманістична спрямованість змісту освіти; необхідність використання принципів науковості, історизму; надання змісту середньої освіти широкого загального характеру; забезпечення глибини та міцності знань; зв'язок змісту освіти з життям; відповідність потребам користувачів освітньої послуги; врахування соціально-економічних та культурно-етнічних особливостей регіону; органічне включення світоглядних, моральних, естетичних ідей, положень у зміст фактичного матеріалу навчальних предметів) та умов реалізації змісту освіти в практиці вищої і середньої школи (наступність змісту вищої і середньої освіти, опрацювання механізмів їх інтеграції; необхідність створення навчально-допоміжних установ; вдосконалення вимог до змісту програм, начальних планів для середніх шкіл: повнота, стрункість викладу навчального матеріалу, встановлення органічного зв'язку між розумовим, моральним, фізичним та естетичним вихованням молодого покоління; вибір відповідної структури уроку в середній школі; врахування характеру навчального матеріалу, вікових, психологічних особливостей дітей та оптимальних прийомів викладання; спрямованість змісту освіти на турботу про здоров'я дітей); доведення значущості компонентів змісту освіти: національно-регіонального «місцевого елемента» - Д. Багалій, Д. Міллер, О. Єфименко, художньо-естетичного - Є. Рєдін, релігійного - Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв, О.Єфименко; розробка методології історичної науки та її змісту у вищій школі; «перегляд» змісту історичної освіти в середній школі.

Установлено, що звернення вчених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду до проблеми змісту освіти обумовлено високим рівнем їхньої професійної компетентності, сформованості громадянської позиції.

2. Виявлено, що впровадження теоретичних ідей істориків Слобожанщини досліджуваного періоду (Д. Багалй, В. Бузескул, О. Вязігін, А. Лебедєв, М. Петров, Є. Рєдін, О. Єфименко та інші) відбувалося за такими напрямами: навчально-методичному (практична реалізація національно-регіонального «місцевого елемента», естетичного та релігійного компонентів змісту освіти: введення курсів регіонального, культурно-естетичного та історико-релігійного спрямування в зміст вищої гуманітарної освіти; включення відповідних тем в лекції для студентів та в шкільні підручники; організація позалекційної, позаурочної, індивідуальної, проектно-дослідницької і пошуково-архівної роботи; підготовка спеціальної навчальної літератури, підручників, навчальних посібників, практичних рекомендацій щодо їх складання та до рецензування наукової літератури; участь у створенні навчальних програм та навчально-допоміжних установ, вироблення правил користування ними) та просвітницькому, який здійснювався в межах діяльності «Харківського товариства грамотності», «Харківського історико-філологічного товариства», «Педагогічного відділу», а саме: редагування та підготовка статей для історичних розділів «Народної енциклопедії»; ініціювання організації жіночої освіти на Слобожанщині; організація народних читань та розробка відповідних програм, читання публічних лекцій; організація громадських бібліотек, участь у роботі Видавничого комітету «Товариства грамотності», завданням якого була підготовка та видання книг для народного читання з обов'язковим обговоренням і відбором змісту фактичного матеріалу.