Інтерсуб'єктивний характер історичного знання в контексті модернізації історичної освіти

Створення концептуальної моделі історичної освіти на основі експлікації інтерсуб'єктивного характеру історичного знання. Соціокультурний контекст історичної освіти. Історіософські концепції, які слугують методологічним підгрунтям у вивченні історії.

Рубрика Педагогика
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 25.08.2015
Размер файла 69,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія педагогічних наук України

Інститут вищої освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Інтерсуб'єктивний характер історичного знання в контексті модернізації історичної освіти

09.00.10 - філософія освіти

Ганаба Світлана Олександрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Предборська Ірина Михайлівна, Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України, головний науковий співробітник відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Степаненко Ірина Володимирівна, Харківський національний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент Гамрецька Галина Степанівна, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, завідувач кафедри суспільних дисциплін.

Захист відбудеться 26 листопада 2009 року о 14.00 годині на засіданні вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий 23 жовтня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.С. Горбунова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Майбутня освіта, згідно з доповіддю Ж. Делора, повинна базуватися навколо чотирьох аспектів, а саме: щоб вчитися, щоб діяти, щоб існувати, щоб жити спільно. Останній аспект засвідчує роль освітнього середовища у формуванні умінь мирно, толерантно, розважливо вирішувати конфлікти та суперечності, продукувати такі форми людського співжиття, які б ґрунтувалися на взаємоповазі, спільному вмінню відкривати щось нове, розумінню світу як "спільноти унікальностей". За таких умов людське буття набуває рис полікультурності та свідомої солідарності. Суспільний консенсус досягається як розумінням, так і шанобливим ставленням до Іншості, а не прийняттям іншого як чужого, ворожого. Такі підходи до царини освіти зумовлюють відхід від розуміння монологічного освітнього середовища у напрямку до плюралістичного толерантного інтерсуб'єктивного простору діалогу-комунікацій.

Сучасні соціокультурні трансформації торкаються безпосередньо основ людського буття. Вони засвідчують його кризовий стан, а відтак зумовлюють необхідність пошуку відповідей на виклики соціуму, що передбачає необхідність врахування досвіду минулого у культурному бутті сучасності. В умовах наростання нових ризиків, що породжують і сприяють поширенню моральної нестабільності, духовної відчуженості, ціннісного нігілізму, історичного безпам'ятства та засвідчують втрату глибинного живильного зв'язку між поколіннями, виникає необхідність поновлення і культивування у вітчизняному соціумі загалом та історичній освіті зокрема діалогу поколінь як засобу набуття особистістю та усією спільнотою "соціального слуху", творення національної злагоди та взаєморозуміння.

Сучасна історична наука та освітня сфера потребують нових методологічних підходів до пояснення подій минулого. Дана обставина пов'язана з відмовою від крайнього сцієнтизму на користь визнання рівноправності та рівновартісності різних теоретично-методологічних підходів у сучасному гуманітарному знанні та інтерпретаційності проблем історії. Методологічна переорієнтація історіософії зумовлена також необхідністю подолання однобічного погляду, що сформувався у вітчизняній суспільній науці.

Важливе місце у становленні світоглядних орієнтирів сучасної людини належить історичній освіті. Суспільство, спираючись на історичний досвід минулого, формує нові цінності, нові орієнтири, адекватні сучасним реаліям, а освітній ресурс покликаний донести їх до кожної людини у зрозумілій та прийнятній формі. Історична освіта є вагомим ресурсом суспільного життя, оскільки через призму практик минулого дозволяє осмислити сьогодення, окреслити контури його духовно-культурного поступу шляхом формування креативної, діяльної, відповідальної особистості за свої дії, за своє життя та життя інших. Соціокультурний контекст сучасної історичної освіти зумовлює потребу у гнучкості мислення, сприйняття світу як "співголосся" Іншостей та готовності дати адекватні відповіді на виклики сучасності. Зазначені обставини актуалізують потребу у виробленні нових методологічних підходів (одним з яких є інтерсуб'єктивний) до трансляції наукових знань про минуле через освіту.

Ступінь наукової розробки проблеми. Джерела за темою дослідження охоплюють широке коло філософських та педагогічних проблем. Проаналізовані праці можна згрупувати за декількома напрямами.

Першу групу складають праці, у яких відображені філософські інтерпретації історичного буття людства. Серед них - твори представників філософських течій ХІХ - ХХ століття: М. Бердяєва, Ф. Енгельса, К. Маркса, Ф. Ніцше, Х. Ортеги-і-Гассета, А. Тойнбі, З. Фройда, А. Шпенглера, К. Ясперса, а також дослідження сучасних вітчизняних вчених: В. Андрущенка, І. Бойченка, В. Горського, С. Кримського, М. Михальченка, І. Надольного, М. Поповича.

До другої групи варто віднести науковий доробок зарубіжних науковців з питань розробки концепту інтерсуб'єктивності, який розроблявся, насамперед, у феноменологічних дослідженнях Е. Гуссерля та його послідовників - Б. Вальденфельса, Е. Левінаса, П. Рікера, М. Шелера, Т. Лукмана, П. Бергера, А. Шюца. Оригінальні концепції Іншості представлені у філософських розмислах Ж. Бодріяра, Ж. Дельоза, М. Фуко тощо.

Як одна із провідних тем сучасної філософії інтерсуб'єктивність особливого звучання набуває у комунікативній філософії. Концепт діалогу як своєрідна форма солідарності екзистенцій, що демонструє здатність до пошуку спільних рішень, шляхів порозуміння та злагоди між Іншостями, представлений у працях К. - О. Апеля, М. Бубера, О.Ф. Больнова, Ю. Габермаса, К. Ясперса. Серед вітчизняних досліджень, що присвячені проблемам комунікативної філософії - розвідки В. Березняка, В. Даренського, П. Кравченка, Н. Петрук, П. Сауха, С. Щербак, А. Якимовича та інших.

Онтологічна природа категорії цінності як внутрішньої даності окремого індивіда розглядається у працях, В. Віндельбанда, В. Дільтея, Ф. Ніцше, П. Ріккерта, які послугували імпульсом для подальших наукових розвідок російських і українських науковців: А. Абишевої, М. Бахтіна, В. Біблера, Л. Баткіна, Д. Леонтьева, Л. Панченко, С. Пролеєва, І. Степаненко та інших.

Третю групу досліджень складають наукові розвідки з питань методології історичного пізнання. Особливий інтерес для даного дослідження становить "теорія можливої історії" Р. Козеллека, а також праці М. Барга, А. Гуревича, К. Кантора, В. Кудрявцева, І. Слєдневського, О. Панаріна; вітчизняних науковців - О. Єременко, І. Колесник, М. Ожевана, Т. Ящук, методологічна позиція яких ґрунтується на визнанні унікальності та неповторності кожної особистості через вивчення її думок, світу повсякденного життя, стереотипів соціальної поведінки, феномену історичної психології. Принципово інноваційним в роботах є звернення до повсякденного світу людини минулого, у якому відбувається накопичення та реалізація різноманітних сенсів людського буття. Цілісне, концептуальне дослідження антропологічної тематики історичного буття запропонували історики французької історіографічної школи "Анналів" М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель, Ж. Лє Гоф, Ле Руа Ладюрі та інші. Осмислення минулого під антропологічним кутом зору презентоване також в роботах вітчизняних дослідників М. Галушка, Я. Грицака, Ю. Добролюбської, А. Кавалерова, С. Мохненка, С. Пролеєва, В. Сарбея, Т. Табачковського, Л. Таран. Оригінальні напрацювання з реконструкції історичного минулого на основі "людського" виміру містяться у працях російських істориків - Л. Брусиловської, О. Зубкової, Н. Козлової, Н. Лєбіної, українських науковців - О. Апанович, В. Горобця, В. Кравченка, Т. Чухліба, О. Удода, Н. Яковенко та інших.

До четвертої групи належать наукові розвідки вчених у царині освіти, що містять ідеї, які послугували імпульсом для аналізу сучасної вітчизняної історичної освіти і реконструкції її на основі інтерсуб'єктивності. Методологічні засади сучасної освіти, проблеми її модернізації розглядаються у працях В. Андрущенка, В. Беха, В. Гайденко, Г. Гамрецької, О. Гомілко, Л. Горбунової, В. Кізіми, С. Клепка, Н. Кочубей, В. Кременя, М. Култаєвої, В. Лутая, М. Михальченка, І. Предборської, М. Романенка, В. Скотного, Н. Скотної, І. Степаненко, В. Ткаченка, О. Шевченка та інших. Дослідження з проблем дидактичної трансляції знань про історичне буття засобами освіти представлене в роботах К. Баханова, Я. Грицака, Л. Жарової, В. Косміної, В. Курилів, І. Мішиної, В. Мудрака, О. Пометун, В. Пироженко, С. Терно, Г. Фреймана.

Модернізація освіти, в тому числі й історичної, передбачає зміну її методологічних засад. Одним із провідних її орієнтирів має бути дотримання світоглядного та культурного самовизначення особистості. Дана обставина, а також антропологізація та аксіологізація сучасного знання актуалізують проблему переосмислення історичної освіти на основі концепції інтерсуб'єктивності, що і зумовило вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось в рамках колективної теми відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України: "Філософія і методологія розвитку вищої освіти України у контексті євроінтеграційних процесів" (державний реєстраційний номер 0106U002009).

Мета дослідження полягає у створенні концептуальної моделі сучасної історичної освіти на основі експлікації інтерсуб'єктивного характеру історичного знання.

Досягнення означеної мети зумовило постановку і виконання наступних завдань:

- проаналізувати соціокультурний контекст сучасної історичної освіти;

- дослідити історіософські концепції, які слугують методологічним підгрунтям у вивченні історії;

- розкрити інтерсуб'єктивний характер історичного знання шляхом використання якісних методів дослідження;

- проаналізувати вітчизняну історичну освіту в контексті розуміння інтерсуб'єктивності як нового образу історичного буття;

- визначити провідні завдання історичної освіти;

- розкрити аксіологічну складову історичної освіти на основі контент-аналізу шкільної навчально-методичної літератури з історії.

Методологічна основа дисертації зумовлена особливостями її предмета, який вимагає застосування філософсько-історичного, культурно-історичного та соціокультурного підходів у їх діалектичній єдності. Вони дозволили здійснити аналіз історіософських концепцій, які в роботі розглядаються як комплементарні, як такі, що доповнюють одна одну в проблемному полі дослідження. У дисертації також використані такі підходи: герменевтичний (розуміння інтерпретаційного характеру історичного знання та людини як суб'єкта культурно-історичної творчості, метод аналізу людської суб'єктивності), постпозитивістський (відносність критеріїв раціональності, установка на методологічний, гносеологічний і світоглядний плюралізм, прагнення до антропологічних методик аналізу знання), постмодерністський (варіативність як модель пізнання дійсності, реконструкція гранд-наративів радянської історії, елімінація суб'єкт-об'єктних відносин в освітній діяльності). При розв'язанні більш конкретних завдань у дисертації використано системний, структурно-функціональний, порівняльний методи аналізу, а також такі якісні методи, як контент-аналіз, напівструктуроване інтерв'ю.

Об'єктом дослідження є модернізація вітчизняної історичної освіти.

Предметом дослідження є інтерсуб'єктивність як одна з концептуальних ідей сучасної історіософії і модернізації історичної освіти.

Наукова новизна роботи полягає у створенні на основі експлікації поняття інтерсуб'єктивності концептуальної моделі сучасної історичної освіти, яка ґрунтується на засадах гуманістичної спрямованості, світоглядного плюралізму та діалогічної взаємодії, що відповідає запитам суспільства і сучасної цивілізації.

Основні положення і висновки, що містять наукову новизну, представлено наступними тезами, що виносяться на захист:

вперше на основі розуміння інтерсуб'єктивності як нового образу історичного буття проаналізовано вітчизняну історичну освіту в єдності її онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та праксеологічних аспектів;

проаналізовано соціокультурний контекст сучасної історичної освіти, що дозволило виокремити виклики сучасності до неї (серед яких: посилення ролі освіти як джерела нових знань, технології, інформації; усвідомлення глобальної відповідальності людини за свої дії, що визначаються мірою її духовності; гетерогенізація освітньо-культурного простору, що зумовлює потребу у гнучкості мислення і світосприйняття та в діалозі культур) і визначити ступінь готовності освіти дати адекватні відповіді на них;

експліковано методологічний простір сучасної історіософії як ризоморфну структуру, що уможливлює використання декількох методологічних підходів осмислення минулого у діалоговому режимі, який здатний подолати в освітній практиці їх функціональну обмеженість, однобічність та замкнутість, презентувавши слабкі та сильні сторони;

актуалізовано і розкрито інтерсуб'єктивний характер історичного знання як співбуття Іншостей, що через презентацію взаємовпливів минулого і сучасного відкриває свої смислові глибини, взаємодоповнюється та взаємозбагачується у історичному діалозі рівностей, які не протистоять одне одному як "чуже", "вороже";

доведено, що: а) методологічна переорієнтація історичної науки і освіти на основі інтерсуб'єктивного діалогу зумовлена інтеграційно-об'єднавчими процесами, в межах яких відбувається "єднання" різноманітних життєвих укладів, світоглядних цінностей та культурних надбань людства; б) зміна методологічних пріоритетів позбавить історичне знання відчуженості, зорієнтує його на творчий пошук і формування орієнтирів сучасної людини та розкриття її здатності до конструктивного, виваженого розв'язання соціальних суперечностей, готовності плекати у суспільстві паростки терпимості та взаєморозуміння;

виявлено на основі використання якісних методів дослідження, що методологічними засадами вітчизняної історичної освіти є: домінування загального над одиничним, абстрактного над конкретним, абсолютизація об'єктивних чинників в історичному процесі, економічний детермінізм, соціоцентризм, сцієнтизм, лінійність; обґрунтовано шляхом проведення контент-аналізу шкільної навчально-методичної літератури з історії, що побудована на таких засадах вона не сприяє реалізації основних завдань модернізації освіти;

доведено, що антропологічна та аксіологічна зорієнтованість історичної науки та її освітньої сфери зумовлює зміну конфігурації дослідницьких зацікавлень на користь багатовекторної, мінливої поведінки людини минулої епохи, залучення до наукової сфери її повсякденного, первинного життєвого світу, у якому відбувається нагромадження та реалізація унікального різноманіття сенсів визнання власної унікальності;

з'ясовано, що впровадження діалогічних модусів в освітню практику зумовлює зміну характеру та методів набуття історичних знань, веде до переорієнтації освітньої системи, зумовлюючи спрямування її на творення соціально значимого знання, окреслення перспектив суспільного розвитку і відповідальності людини за них.

Теоретичне і практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути корисними як методологічні орієнтири формування ціннісно-світоглядних основ сучасної людини. Вони можуть бути враховані при створенні навчальних програм, посібників та підручників з викладання предметів суспільного циклу. Положення дисертаційного дослідження можуть слугувати методологічним підгрунтям для історіософських, історичних та політологічних досліджень.

Апробація результатів дослідження. Отримані результати та положення дисертаційного дослідження були викладені та обговорені у відділі змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України; на засіданнях кафедри філософських дисциплін Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка; висвітлені на міжнародних, національних та регіональних науково-практичних конференціях, зокрема: "Філософія освіти та сучасність" (м. Дніпропетровськ, 19-20 квітня 2007 р.), "Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХІ століття" (м. Київ, 24-25 травня 2007 р.), "Соціально-гуманітарна освіта в контексті сучасних євроінтеграційних процесів" (м. Дніпропетровськ, 26-27 жовтня 2007 р.), "Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурної взаємодії" (м. Суми, 20-21 лютого 2008 р.), "Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність" (м. Чернівці, 2-3 жовтня 2008 р.), "Актуальні проблеми трансформації соціогуманітарної освіти" (м. Кам'янець-Подільський, 4-5 грудня 2003 р.), "Становлення особистості вчителя в умовах інформатизації суспільства: досвід та провідні тенденції" (м. Хмельницький, 25 травня 2006 р.), "Філософія Г.С. Сковороди і національна ідея" (м. Хмельницький, 28 січня 2006 р.), "Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка" (м. Суми, 18-19 квітня 2007 р.), І Всеукраїнська міжконфесійна християнська науково-практична конференція "Формування основ християнської моралі в процесі духовного відродження нації" (м. Кам'янець-Подільський, 10-12 січня 2008 р.), ІІ Всеукраїнська міжконфесійна християнська науково-практична конференція "Формування основ християнської моралі в процесі духовного відродження нації" (м. Кам'янець-Подільський, 15-17 січня 2009 р.), звітна наукова конференція Інституту вищої освіти АПН України "Наука і вища освіта в Україні: міра взаємодії" (м. Київ, 28 лютого 2008 р.), наукова конференція викладачів та аспірантів К-ПДУ за підсумками НДР у 2005 році (м. Кам'янець-Подільський, 18 жовтня 2006 р.), наукова конференція викладачів та аспірантів К-ПДУ за підсумками НДР у 2006 р. (м. Кам'янець-Подільський,19 квітня 2007 р.), наукова конференція викладачів, докторантів та аспірантів за підсумками НДР у 2007 р. (м. Кам'янець-Подільський, 13 березня 2008 р.).

За темою дисертації опубліковано 15 наукових праць, 9 з яких - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи зумовлена поставленою метою та розв'язанням завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, у яких відображені основні здобутки дослідження, а також списку літератури та використаних джерел, додатків. Основний зміст дисертації викладено на 163 сторінках. Список використаних джерел - 230 найменувань. Додатки розміщені на 12 сторінках.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, аналізується ступінь її наукової розробки, визначається мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічна основа та теоретичні джерела, формулюються основні положення, що відзначаються науковою новизною, розкривається науково-теоретичне й практичне значення дисертації, її логічна структура.

Розділ І. "Історіософські орієнтири модернізації історичної освіти" присвячений аналізу стану вітчизняної історичної освіти, її здатності запропонувати продуктивні відповіді на запити сучасності. У розділі визначаються засади, на яких ґрунтується історична освіта, аналізуються методологічні підходи осмислення минулого. У підрозділі 1.1 "Історична освіта в світлі викликів сучасності" акцентовано увагу на соціальній значущості досвіду минулого у розв'язанні проблем сьогодення. Ця обставина у свою чергу зумовлює підвищений інтерес до історії як навчальної дисципліни. Наголошується, що історична галузь освітньої сфери у суспільному житті виконує подвійну функцію: соціального відтворення та соціального творення, оскільки виявляє здатність багато у чому змоделювати майбутні контури суспільства, вималювати його духовно-культурний портрет, визначити пріоритетні засади розвитку особистості. Освіта "творить" суспільство, формує певні соціокультурні цінності, що визначають "дух епохи". Сьогодні вона розгортається у динамічному, сповненому протиріч та ризиків світі, тому перебуває у стані змін і приречена на постійні нововведення, які передбачають її повну реорганізацію з метою створення нової стратегії розвитку, яка покликана формувати людину органічно адаптовану до мінливого, непередбаченого життя.

Дисертантка оцінює стан вітчизняної історичної освіти як такий, що не готовий запропонувати адекватні відповіді на виклики суспільства, сприяти творенню національної злагоди та взаєморозуміння в українському соціумі через те, що, з одного боку, мають місце кризові явища в освітній сфері, феномен "відчуження" знань, методологічна незабезпеченість модернізаційних процесів в освіті. А з іншого - надмірна заполітизованість та заідеологізованість самої історичної науки; успадкована від радянських часів абстрактна схема викладання історії, коли за дужки історичних процесів виносять конкретну людину з її життєвими реаліями та системою світоглядно-ціннісних орієнтацій; редукціонізм, що ускладнює реалізацію принципу світоглядного плюралізму й формування можливісного мислення засобами історії тощо.

У підрозділі 1.2 "Діалогічна взаємодія історіософських методологічних концепцій" розглядаються провідні методологічні позиції, які можуть бути продуктивними у справі подолання однобічного підходу до тлумаченні історичних процесів. Зіставлення різних історіософських концепцій пояснення минулого здійснюється в роботі в діалоговому режимі, який здатний подолати замкнутість та функціональну обмеженість кожного з концептуальних підходів, викристалізувати сильні та слабкі сторони. Методологічне поле сучасних історіософських концепцій представлено як ризоморфну структуру. Зазначається, що осмислення минулого не передбачає визнання єдиноправильного, безальтернативного підходу щодо розуміння історичних процесів. Наголошується, що плюралізм у методології історичного пізнання дозволить подолати "кризовий стан" наукового знання, краще збагнути розмаїтість, складність та багатомірність минулого, позбавить його одновимірності та спрощеності. Акцентовано увагу, що точкою опори, об'єднавчою площиною, яка здатна забезпечити продуктивність різних підходів у сфері історичної гносеології, є антропологічна зорієнтованість історичної думки.

У підрозділі 1.3 "Антропологічний поворот в історичній науці" переосмислюється предмет історичного дослідження. Принципово інноваційним у наукових розвідках вчених є звернення до дослідження культурно-життєвих практик конкретних людей у всіх різновидах та взаєминах з навколишнім світом та соціумом. Історія постає як різнобарвна сукупність усіх сторін суспільно-культурного та повсякденного життя, яке науковець має збагнути з максимально доступних для нього точок "спостереження," застосувавши низку політичних, культурних, соціальних, економічних та інших критеріїв. У своїх дослідженнях французька історіографічна школа "Анналів" презентувала людину минулого як екзистенцію, як реальність історичного буття. Основні зусилля вона спрямувала на творення синтетичної, багатогранної картини суспільного життя, що сприймається як доробок соціально-культурної традиції певної історичної епохи.

У якості ілюстрації дисертантка наводить наукові розвідки сучасних російських та українських дослідників В. Горобця, О. Зубкової, Н. Лєбіної, В. Сарбея, Т. Чухліба, які засвідчують дивовижне розмаїття історичного минулого та вказують на можливу варіативність досліджень на науковому полі історії. Підкреслюється, що апелювання у дослідженнях до первинних конструктів соціально-культурного світу людини, до певної міри постає альтернативою загальносформованим у суспільстві думкам, ідеалам, ідеологічним уявленням, поглядам. Унікальне постає, з одного боку, як опозиція універсального, а з іншого, розширює обрії розуміння останнього. Висловлюється переконання, що впровадження "людського виміру" історичного буття в освітній простір актуалізує гуманістичний потенціал освіти, позбавляє її від ідеологічних нашарувань та стереотипів у поясненні подій минулого, поновлює втрачений зв'язок між поколіннями, що сприяє оздоровленню суспільного життя.

Розділ ІІ. "Інтерсуб'єктивність як концептуальна ідея історіософії та історичної освіти" присвячений експлікації інтерсуб'єктивного характеру історичного буття. У підрозділі 2.1 - "Інтерсуб'єктивність як новий образ історичного буття та спосіб його осягнення" розкривається поняття інтерсуб'єктивності у філософському дискурсі. На основі праць Е. Гуссерля, Е. Левінаса, М. Мерло-Понті, П. Рікера, М. Шелера, Б. Вальденфельса, А. Шюца, а також вітчизняних дослідників В. Загороднюка, В. Табачковського, С. Щербак авторка робить висновок, що інтерсуб'єктивність - це міжсуб'єктний зв'язок між нетотожними, автономними, рівноправними Я-Інший, які постають та розуміються як унікальні за своєю природою світи екзистенцій. Іншість - це інший вимір світу, що перебуває у процесі трансцедентування за межі окресленого Я, залишаючись незбагненим до кінця, оскільки втратиться феномен Іншості, відбудеться його зведення до певного модусу, усередненого Воно. Продуктом зустрічі та взаємодії Іншостей є творення інтерсуб'єктивного світу, що позбавлений об'єктивно-раціонального облаштування та означений присутністю кожної окремої Іншості з її системою життєво-світоглядних цінностей. Проведені напівструктуровані інтерв'ю засвідчили необхідність і важливість врахування суб'єктивного досвіду, артефактів життєвого світу конкретного суб'єкта у сфері наукових досліджень.

Наголошується, що трансцендентальний досвід Іншості розуміється у ролі соціального дзеркала, вглядаючись в яке, Я отримує від нього інформацію, сприймає його переживання та почуття, проводить корекцію власної сфери. Людина осмислює історичне буття через призму власної сутності, виявляє присутність свого буття у будь-якому історичному часі. Підкреслюється, що така позиція демонструє свою продуктивність не лише як здатність зрозуміти людину минулого, її внутрішній світ, пройнятися емпатією до неї, але й окреслює здатність сучасної людини зрозуміти саму себе, виховати почуття, сумління обов'язку та відповідальності за власну долю, а також за долю всього людства. У цьому контексті історична наука і освітня царина історії отримує дещо інший аспект, позбавлений відчуження та абстрактності історичного знання, орієнтований на пошук, формування світоглядних орієнтирів сучасної людини, її здатності до конструктивного, виваженого розв'язання соціальних суперечностей, готовності та спроможності плекати у суспільстві паростки терпимості та взаєморозуміння.

У підрозділі 2.2 "Аксіологічність історичного знання" наголошується, що осмислення досвіду пращурів відбувається через призму ціннісних суджень сучасності, що позначається оцінкою як специфічною формою ставлення людини до дійсності. Зазначено, що оцінка людиною дійсності випливає з самої природи людського буття, є невід'ємною частиною її внутрішньої онтології. Історичний процес сприймається не лише як феномен, явище зовнішнього світу, котрий належить зрозуміти та осмислити, але і як духовна сутність людини. Від оціночної діяльності історика, його світоглядної позиції, історіософських уявлень та уподобань залежать результати дослідження. Історичний феномен не може бути пояснений і оцінений поза межами свого часу, оскільки в силу часової віддаленості світовідчуття минулого погано розуміється сучасністю, що зумовлює викривлення, фальсифікації, ідеологічні штампи у трактуванні історичних подій, спотворення історичного буття.

Підкреслено, що зміна історичних епох зумовлює зміну усталеної системи цінностей, тобто постійно відбувається процес переоцінки та "творення" нових ціннісних координат. Цінності повсякчас піддаються випробуванню часом, вони не зникають, а трансформуються в залежності від світоглядних устремлінь, помислів суспільства, у якому створюються. Включення системи цінностей минулого у реалії сьогодення зумовлює розуміння людини як системи розвитку, позбавляючи її безликості та аморфності.

Встановлено, що місія вітчизняної історичної освіти вбачається не лише у продукуванні та трансляції нових, значимих для людини знань, але у постійній переоцінці, переосмисленні своїх попередніх здобутків та напрацювань з точки зору запитів сьогодення, творенні виваженого і продуктивного діалогу поколінь, який сприйматиме примиренню з історією в українському соціумі. Напівструктуроване інтерв'ю, проведене з випускниками історичного факультету Кам'янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка засвідчило недостатню сформованість у майбутніх викладачів суспільних дисциплін вміння вибудовувати конструктивний діалог з минулими поколіннями, емпатійно долучатися до життєвих практик минулого з позицій історичної аксіології.

У підрозділі 2.3 - "Діалогово-комунікативні проекції історичного буття" акцентовано, що історія як наука про життя людини у минулому це завжди діалог - епохи з епохою, культури з культурою, сучасного дослідника з історичним джерелом, що висвітлюються у діалоговому режимі різними історіософськими концепціями та оцінками минулого буття. Поза межами діалогу історичні знання розглядаються як об'єктивно окреслена істина, що полишена відкритості для подальших інтерпретацій в осмисленні життя попередніх епох, є проявом нездатності "вписатися" в контекст сьогодення.

В роботі наголошується, що продуктом діалогу є "істина", яка повсякчас "народжується" у співтворчості, співрозумінні, співпереживанні унікальних свідомостей, котрі реалізують свій внутрішньо-екзистенційний, інтелектуальний, духовно-емпатійний потенціал у множинності сенсів, смислів, конотацій, значень, розумінь буття та не підпорядковуються єдиній раціонально-системній домінанті. Концепт діалогу як своєрідна форма солідарності людських сутностей, демонструє здатність до пошуку спільних рішень, шляхів взаєморозуміння та злагоди у розв'язанні конфліктних ситуацій, подоланні конфронтації та егоїзму.

Узагальнюється, що культивування здатності до діалогу в українському суспільстві зумовлене низкою обставин: загально цивілізаційними зрушеннями, які передбачають входження України до відкритої світової системи культурних, соціально-економічних, політичних, інформаційно-комунікативних та інших зв'язків; трансформаційними процесами, характерними для посткомуністичних країн; сформованими в українському соціумі етнокультурними та історичними реаліями. У проведеному контент-аналізі української преси, авторка виходила з того в добу інформаційного суспільства одним із її завдань є відновлення системи моральних координат через засвоєння уроків історичної пам'яті, вибудовування діалогу з іншими культурами та епохами. Результати дослідження засвідчили, що українська преса з цим завданням не справляється. Цьому заважають ідеологічні штампи та стереотипи в осягненні історичного минулого, які використовують різні політичні сили у своїх інтересах на сторінках преси для підтримки електоральних уподобань та настроїв.

історична освіта соціокультурний модернізація

Підсумовується, що в контексті діалогу історичний досвід розглядається з позицій культуроформуючого потенціалу сучасності, зумовлює нові обрії її поступу, вихід на одвічні цінності людського буття.

Розділ ІІІ. "Вітчизняна історична освіта з позицій інтерсуб'єктивного підходу" розглядається можливість впровадження інтерсуб'єктивного розуміння історичного буття у практику освіти. У підрозділі 3.1 "Освітній потенціал інтерсуб'єктивного підходу" визначаються можливості та ризики впровадження інтерсубєктивного підходу у сферу історичної освіти.

Наголошується, що однією із можливостей, які надає інтерсуб'єктивний підхід у сфері історичної освіти, є розвиток історичного мислення, оновлення історичної пам'яті у сучасного покоління, сприяння формування історичної свідомості. Ці категорії історичного пізнання виступають інститутами поновлення, збереження, передачі та реалізації спадкоємності поколінь на рівні духовно-практичного освоєння світу. Підкреслюється, що інтерсуб'єктивне розуміння подій минулого зумовлює гуманістичну спрямованість історичної царини освіти, оскільки передбачає висвітлення на антропологічній основі ролі людини в історичному процесі, погляд на історичне буття як на багатогранне явище. Проведений контент-аналіз шкільної навчально-методичної літератури з історії засвідчив її невідповідність суспільним запитам та інтересам освітньої взаємодії, "відчуженість" від життєвих потреб суб'єктів навчального процесу, інформаційну переобтяженість матеріалу, моно логічність викладу та інше. Визначено, що ризики інтерсуб'єктивного підходу в історичній освіті методологічно пов'язані із: недостатньою демократизацією суспільства та освітніх структур; наявністю у начальному процесі ідеологічної заангажованості та практики редукціонізму; структурною розмитістю змісту навчальних дисциплін, що породжує волюнтаризм; зміною самої природи знань, що розглядаються не як цінність, інтелектуально-культурний продукт людства, а як інформаційний товар; нездатністю суб'єкта освітньої взаємодії здійснити усвідомлений вибір серед альтернативних позицій.

У підрозділі 3.2 "Історія як навчальна дисципліна в контексті мультикультурної освіти" акцентується увага на значимості впровадження інтерсуб'єктивного діалогу у сферу історичної освіти в умовах світових інтеграційно-об'єднавчих процесів. Підкреслюється, що розуміння та визнання реальності як полікультурної зумовлює перегляд освітніх стандартів. На сферу освіти покладається завдання формування в молодого покоління здатності до взаємної толерантності та емпатії у прийнятті Іншого, плеканні духовної гнучкості та здатності до компромісів, орієнтуванні учнів на розуміння життєвих цінностей та пріоритетів, відмінних від звичних для них, соціальної рівності, оскільки усі люди є однаково цінними. Зазначається, що впровадження мультикультурних принципів суспільного співжиття в практику освіти є на часі, оскільки українська спільнота не відгороджена від світу, від тих процесів, що відбуваються у ньому.

Наголошується, що мультикультурна освіта неможлива без вивчення історії, культури, релігійно-моральних надбань людства, оскільки досвід минулого несе у собі різноманітні образи світу та способи його розуміння, що не зникають у пітьмі віків, а трансформуються у реаліях сьогодення, набуваючи нових значень та сенсів. Вивчення історичного минулого молоддю покликане презентувати досвід взаєморозуміння, співжиття у полікультурному середовищі, з огляду на ту обставину, що історичне буття на теренах України здатне запропонувати такі зразки. Водночас, результати контент-аналізу проведеного дисертанткою, засвідчили, що вітчизняна історична освіта не є полікультурно зорієнтованою, не використовує той інтелектуально-культурний ресурс, який пропонує їй досвід минулого.

У підрозділі 3.3 "Діалогізація освітнього простору в процесі вивчення історії" стверджується, що впровадження діалогу у сферу освіти зумовлює зміну освітньої моделі у напрямку відходу від авторитарної педагогіки, що ґрунтувалася на абсолютизації авторитету вчителя як носія певної суми знань, до педагогіки співробітництва та партнерства, де знання творять усі учасники навчальної взаємодії. Підкреслюється, що суб'єкт-суб'єктні відносини дозволяють звернутися до досвіду окремої персони, системи її цінностей, презентують її внутрішній світ. Культивування в освітній сфері педагогіки співробітництва, основою котрої є діалог, формує школу розуміння, поваги до Іншого. Стверджується, що фокусування навчальної діяльності на інтересах, потребах, можливостях окремого учня зумовить "олюднення" навчального процесу. Діалог орієнтує навчальний процес не стільки на підготовку до життя у спроектованому майбутньому, скільки зумовлює використання знаннєвого потенціалу, невіддільного від практичних потреб, ціннісних орієнтацій вже у сьогоденні. Узагальнюється, що впровадження діалогових модусів у практику освіти зумовить переорієнтацію освітньої системи, зумовить її спрямування на творення соціально значимого знання, окреслить перспективи подальшого розвитку особистості та суспільства в цілому.

Висновки

На основі узагальнення досліджень зарубіжних та вітчизняних науковців у роботі окреслено соціокультурний контекст історичної освіти як чинника соціального відтворення та соціального творення суспільного життя. Історична освіта як культурно-духовний продукт суспільства, що акумулює у собі всі життєві смисли, водночас розуміється як вагомий ресурс у плеканні його інтелектуально-духовного потенціалу, оновлення всіх сфер суспільного життя шляхом формування креативної, діяльної, духовної, відповідальної особистості, що органічно адаптована до мінливого, непередбачуваного, сповненого ризиків життя. Освітній ресурс як "агент майбутнього" націлює соціум на нові зміни, проектує контури його майбутнього розвитку.

Теоретико-методологічний аналіз історіософських концепцій, які слугують методологічним підґрунтям у вивченні історії, дозволив дійти висновку, що розуміння подій минулого не передбачає визнання безальтернативного, єдино правильного підходу у поясненні історичних процесів. Зіставлення різних методологічних підходів у діалоговому режимі здатне подолати замкнутість та функціональну обмеженість кожної концепції, викристалізувати її слабкі та сильні сторони.

Антропологізація історичного знання є однією із особливостей сучасної історіософії. Принципово інноваційним у наукових розвідках дослідників є звернення до світу казуального, а не закономірного. Структурно-системний аналіз історичного буття, у якому акцентовано увагу на локальних, одиничних зрізах минулого, надасть якісно нової своєрідності системному дослідженню. Індивідуальні інтерпретації доповнять та урізноманітнять макродискурс, дозволять досліднику "вловити" конкретний своєрідний образ епохи, яку він вивчає.

Аналіз філософсько-антропологічних теорій означив розуміння концепції інтерсуб'єктивності як міжсуб'єктного зв'язку між одиничними, рівноправними, автономними Я-Інший, що уособлюють унікальні світи екзистенцій. Впровадження концепту інтерсуб'єктивності у сферу історичної науки та освіти передбачає визнання діалогізму, багатовимірності та полікультурності історичного буття. Інтерсуб'єктивне розуміння минулого презентує історію як динамічний та відкритий процес, як "співголосся" унікальних, самоцінних, вартісних культурних світів та життєвих практик.

Встановлено, що своєрідною формою солідарності Іншості є концепт діалогу. Діалог розглядається як мета та основний засіб духовного буття і оновлення сучасного суспільного буття, що демонструє здатність до пошуку спільних рішень, шляхів порозуміння та злагоди у розв'язанні конфліктних ситуацій, подоланні конфронтації та егоїзму. З'ясовано, що впровадження діалогічних модусів в освітню практику зумовлює зміну характеру та методів набуття знань, веде до переорієнтації освітньої системи, зумовлює спрямування її на творення соціально значимого знання, окреслення перспектив суспільного розвитку.

Теоретична реконструкція історичної освіти на основі розуміння інтерсуб'єктивності як нового образу історичного буття виявила необхідність впровадження аксіологічного підходу до пізнання минулого в освітню практику. Історична освіта фокусується не стільки на зовнішній трансляції досвіду попередніх поколінь, скільки на внутрішньому світі екзистенцій як людини минулого, так і сучасника освітньої взаємодії. Власне у такий спосіб людина навчається не лише поважати світ інших цінностей та пріоритетів, але й усвідомлює необхідність культивування власної системи ціннісних орієнтирів. Напівструктуроване інтерв'ю проведене із свідками подій другої світової війни продемонструвало суб'єктивність в оцінках минулого, засвідчило, що історичні знання можуть мати альтернативний і навіть опозиційний характер. Історична наука і освітня царина історії отримують дещо інший аспект позбавлений відчуженості та абстрактності історичного знання, орієнтований на пошук, формування світоглядних орієнтирів сучасної людини, її здатності до конструктивного, виваженого розв'язання соціальних суперечностей, готовності плекати у суспільстві паростки терпимості та взаєморозуміння.

Оцінка стану сучасної вітчизняної історичної освіти засвідчує, що вона не готова запропонувати відповіді на суспільні виклики, сприяти творенню взаєморозуміння та національної злагоди в сучасному українському суспільстві. Продемонстровано на основі контент-аналізу навчально-методичної літератури з вітчизняної історії, що вона базується на абсолютизації об'єктивних чинників у поясненні історичних процесів, економічному детермінізмі, соціоцентризмі, сцієнтизмі, лінійності, домінуванні загального над одиничним; має місце "відчуженість" знань від потреб, інтересів та цінностей молоді, спрямування зусиль освітньої сфери на виконання стандартів та програм, а не на виховання особистості як суб'єкта власного життя, переваження авторитарних методів викладання тощо. Молода людина розглядається у якості "споживача", а не "творця" знань. Результати контент-аналізу засвідчили, що історична освіта не є полікультурно зорієнтованою у висвітленні подій минулого та осмисленні реалій сьогодення. Створена на вище окреслених засадах навчально-методична література не сприяє реалізації основних завдань модернізації освіти.

Серед пріоритетних завдань в царині історичної освіти, які б сформували погляд на історичне буття як на багатогранне, багатовекторне, альтернативне явище, слід виокремити гуманістичну спрямованість історичної освіти, виховання особистості як суб'єкта власного життя. Реалізація вище окреслених завдань надасть можливість реалізувати ціннісний пріоритет освітнього розвитку, а саме: зробити освіту для учня. Зарубіжний досвід з даної проблеми може стати темою подальших досліджень.

Список опублікованих праць за темою дисертації у фахових виданнях

1. Ганаба С.О. Гуманістичний потенціал методологічного підходу школи "Анналів" / Ганаба С.О. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: зб. наук. праць. - Вип.18. / відп. ред.М. М. Бровко, О.П. Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - С.247-255.

2. Ганаба С.О. "Людиновимірність" історичних процесів: проблеми методології / Ганаба С.О. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2007. - №2. - С.8-13.

3. Ганаба С.О. Проблема української історичної ідентичності на зламі тисячоліть / Ганаба С.О. // Нова парадигма: журнал наукових праць / гол. ред.В.П. Бех. - Вип.65. - Ч.2. - К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - С.172-178.

4. Ганаба С.О. Історична пам'ять в контексті діалогу поколінь / Ганаба С.О. // Філософські науки: зб. наук. праць. - Суми: Суми ДПУ імені А.С. Макаренка, 2007. - С. 198-204.

5. Ганаба С.О. Інноваційні процеси в історичній освіті: погляд "з середини" / Ганаба С.О. // Філософські науки: зб. наук. праць. - Вип.2. - Суми: Суми ДПУ імені А.С. Макаренка, 2007. - С. 20-32.

6. Ганаба С.О. Деякі аспекти еволюції методології історичного пізнання // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. праць. - Вип.412-413. Філософія. - Чернівці: Рута, 2008. - С.51-53.

7. Ганаба С.О. Історична освіта у пошуках нового змісту / Ганаба С.О. // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С.92-99.

8. Ганаба С.О. Діалог як чинник "олюднення" історичної освіти / Ганаба С.О. // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип.16. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С.89-94.

9. Ганаба С.О. Інтерсуб'єктивний характер історичного знання в контексті запитів сучасної освіти / Ганаба С.О. // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип.17. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С.83-87.

Анотація

Ганаба С.О. Інтерсуб'єктивний характер історичного знання в контексті модернізації історичної освіти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.10 - філософія освіти. - Інститут вищої освіти АПН України. - Київ, 2009.

У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади модернізації історичної освіти на основі концепту інтерсуб'єктивності, завдяки якому історія постає як динамічний та відкритий процес, як "співголосся" унікальних, самоцінних, вартісних культурних світів та життєвих практик. Здійснено теоретичну реконструкцію вітчизняної історичної освіти в єдності її онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та праксеологічних аспектів на основі використання якісних методів дослідження. Створено на основі експлікації поняття інтерсуб'єктивності концептуальної моделі сучасної історичної освіти, яка ґрунтується на засадах гуманістичної спрямованості, світоглядного плюралізму та діалогічної взаємодії, що відповідає запитам суспільства і сучасної цивілізації. Здобуті результати суттєво трансформують уявлення про природу історичного знання, що склалися у філософсько-освітній думці у попередні десятиріччя, орієнтують та уможливлюють пошук шляхів порозуміння і гармонізації суспільства через історичну освіту.

Ключові слова: інтерсуб'єктивність, історична освіта, толерантність, взаєморозуміння, модернізація освіти, історичне знання, історична аксіологія, історіософія, історичний діалог, освітній діалог, якісні методи.

Аннотация

Ганаба С.А. Интерсубъективный характер исторического знания в контексте модернизации исторического образования. - Рукопись.

Диссертация на соискания ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.10 - философия образования. - Институт высшего образования АПН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации сфокусировано исследовательское внимание на анализе современного состояния отечественного исторического образования. Анализируется готовность образовательной сферы предложить адекватные, продуктивные ответы на вызовы общества. Продемонстрирована роль и значение исторических знаний в моделировании контуров будущего общества, обрисовке его культурно-духовного портрета, определении приоритетных направлений развития личности.

В работе проанализированы различные историософские концепции объяснения исторического пришлого в диалоговом режиме, позволяющем ликвидировать замкнутость и функциональную ограниченность каждого концептуального похода. Подчеркивается, что конструирование прошлого не может основываться на одном безальтернативном подходе.

Автор анализирует интерсубъективное понимание исторического бытия как межсубъектную связь между автономными, равноправными Я-Другой, понимаемые как уникальные по своей природе миры экзистенций.

В исследовании показано, что продуктом встречи и взаимодействия Я и Другого выступает образование интерсубъективного мира, который измеряется и познается через систему субъективных ценностей конкретного индивида. Подчеркивается, что трансцендентальный опыт Другого выступает в роли социального зеркала, вглядываясь в которое Я получает новую информацию, воспринимает чувства и эмоции Другого, проводит коррекцию собственной сферы. Человек воспринимает, понимает, интерпретирует историческое бытие через призму собственной сущности. Подчеркивается, что такая позиция демонстрирует возможность для современника понять человека предыдущих эпох, его внутренний мир и переживания. Она также помогает современному человеку понять самого себя, воспитать в себе чувство ответственности и долга за свою жизнь и судьбу всего человечества. В этом контексте историческое образование направлено на поиск и формирование мировоззренческих ориентиров современного человека, способствующих формированию его способности и готовности к взаимопониманию в обществе, признанию и уважению свободы каждого его члена как непременного условия становления демократии и развития личности посредством образования.


Подобные документы

  • Місце історичного краєзнавства у вітчизняному законодавстві про освіту. Його роль в системі шкільної історичної освіти. дидактичні та виховні функції. Застосування методів роботи з краєзнавчим матеріалом в методичній розробці уроку з історії рідного краю.

    курсовая работа [73,5 K], добавлен 08.06.2012

  • Характеристика мислення, методи історичного пізнання. Дидактичні передумови навчання історії і розвитку мислення. Способи засвоєння змісту історичної освіти. Місце інформаційно-комунікативних технологій у процесі розвитку історичного мислення учнів.

    дипломная работа [63,5 K], добавлен 28.03.2012

  • Створення нової системи викладання історичних дисциплін у середніх і вищих навчальних закладах України. Проблеми підготовки сучасних навчальних програм і підручників з історії. Використання активних форм і методів організації самостійної роботи студентів.

    статья [28,0 K], добавлен 20.08.2013

  • Застосування методики викладання історії в школах. Виникнення навчально-методичної літератури. Розвиток шкільної історичної освіти в 1917 р. – початку 30-х рр. ХХ ст. Введення самостійних курсів навчання історії. Викладання у воєнний та повоєнний час.

    дипломная работа [70,6 K], добавлен 13.02.2012

  • Вдосконалення змісту освіти як актуальна педагогічна проблема. Державний стандарт базової і повної середньої освіти, структура профільного навчання. Основні напрями реформування змісту освіти. Перехід на новий зміст освіти при вивченні іноземної мови.

    курсовая работа [55,7 K], добавлен 31.03.2014

  • Основні цілі, завдання, принципи післядипломної освіти. Передумови розробки концепції. Зміст післядипломної освіти, її організаційні форми та структура. Напрями реалізації державного управління інноваційним розвитком післядипломної освіти в Україні.

    реферат [48,5 K], добавлен 17.03.2015

  • Болонський процес - процес перебудови вищої освіти, який є складовою історичного розвитку Європейського Союзу. Введення у навчання системи переведення і накопичення кредитів. Гармонізація системи європейської вищої освіти. Реформування освіти України.

    контрольная работа [99,7 K], добавлен 16.02.2011

  • Рівні підготовки фахівців. Сутність ступеневості вищої освіти. Нормативний, вибірковий компоненти змісту освіти. Складові державного стандарту освіти. Форми навчання: денна, вечірня, заочна. Ознаки громадсько-державної моделі управління освітою в Україні.

    реферат [16,9 K], добавлен 18.01.2011

  • Специфіка освіти як соціального інституту. Болонський процес та реформування вищої освіти в Україні: ризики та перспективи. Якість освіти як мета реформування в контексті демократизації освітнього простору. Розширення масштабів підготовки спеціалістів.

    дипломная работа [814,9 K], добавлен 23.10.2011

  • Вивчення першочергових завдань освітньої політики держави. Дослідження механізму сталого розвитку системи освіти. Аналіз особливостей розвитку освіти з урахуванням сучасних вимог. Аналіз парадигмальних аспектів модернізації системи освіти в Україні.

    статья [22,6 K], добавлен 22.02.2018

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.