Освітня доктрина Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні (середина ХІХ-ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

УДК 291.2 : 282 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

ОСВІТНЯ ДОКТРИНА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ТА ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (СЕРЕДИНА ХІХ-ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

ЩЕРБЯК ЮРІЙ АДАМОВИЧ

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському національному економічному університеті.

Науковий консультант -доктор педагогічних наук, професор Вихрущ Анатолій Володимирович, Тернопільський національний економічний університет, завідувач кафедри психологічних та педагогічних дисциплін

Офіційні опоненти:доктор педагогічних наук, професор Ваховський Леонід Цезаревич, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан історичного факультету;

доктор педагогічних наук, професор Завгородня Тетяна Костянтинівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри педагогіки;

доктор педагогічних наук, професор Руснак Іван Степанович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри педагогіки і методики початкової освіти

Захист відбудеться “12” березня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди (61002, м. Харків, вул. Артема, 29).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (61002, м. Харків, вул. Артема, 29).

Автореферат розісланий “10” лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л. А. Штефан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах глобалізації, ринкових відносин, розвитку новітніх технологій значно зростає роль освіти, яка б не тільки дала змогу забезпечити високий рівень професійних знань, а й сприяла духовному утвердженню людини в динамічному і швидко змінюваному світі. Українська держава увійшла в третє тисячоліття, взявши на озброєння нову гуманістичну парадигму освіти, спрямовану на розкриття творчого потенціалу особистості, її самореалізацію. Виховну стратегію затверджено у таких державних законодавчих актах, які набувають дедалі більшої значущості, як Закони України “Про шлюб і сім'ю”, “Про освіту”; Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті; Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Закон України “Про загальну середню освіту”, Концепція гуманітарного розвитку України. Відповідно до їхнього змісту, виховання молоді слід здійснювати на основі синтезу національних і загальнолюдських цінностей, формування у школярів національної свідомості та гідності, шанобливого ставлення до історії, релігії, культури, рідної мови, народних традицій і звичаїв, забезпечуючи становлення громадянина - патріота України як духовно багатої особистості. Особливого такту, виваженості, компетентності й толерантності потребує вирішення питання про визначення ролі, місця і механізмів дії релігії в освітньо-виховній сфері як середовищі формування нового покоління української нації. Релігійний чинник вважають сьогодні одним із провідних в її національно-духовному відродженні. З огляду на це для всебічного і гармонійного розвитку учнівської молоді важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на науковому осмисленні дійсності, а й на духовних, моральних і культурних надбаннях українського народу і людства загалом.

Нині у вітчизняній педагогіці з'являються дослідження, в яких аналізуються різні аспекти християнського виховання. Окремі аспекти цієї широкої проблеми вивчали такі відомі дослідники історії школи, освіти і педагогічної думки, як І. Бех, Л. Вовк, В. Галузинський, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Кемінь, І. Курляк, В. Лозова, В. Майборода, Н. Ничкало, О. Плахотнік, І. Прокопенко, Г. Пустовіт, Г. Сагач, М. Сметанський, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Філіпчук, М. Ярмаченко. Християнство як світоглядна основа європейського суспільства та головний рушій освітньо-виховного процесу трактується у працях О. Вишневського, А. Вихруща, В. Жуковського, Т. Тхоржевської, М. Чепіль. Предметом дисертаційних розвідок таких українських науковців, як С. Вдович, Р. Волянюк, Л. Геник, Т. Ільїна, О. Каневська, І. Климишин, І. Ковальчук, В. Кузь, М. Кухта, І. Мищишин, В. Москалець, Н. Сабат, Р. Яковишин, С. Ярмусь, Я. Яців, є висвітлення теоретичних і практичних проблем організації виховного процесу на засадах християнського світогляду. Педагогічні ідеї християнства активно обговорюються на сторінках освітянської преси та наукових конференціях.

Водночас в умовах становлення Української держави загострилися міжконфесійні стосунки, викликає занепокоєння стан духовної культури і моралі суспільства. Корозія усталених духовних цінностей стала наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правовими, моральними, соціальними нормами, набуваючи масштабів глобальної суспільної проблеми. З огляду на це розробка теоретико-методичних основ християнського виховання, його соціально-культурна зорієнтованість потребують ґрунтовного дослідження й об'єктивного висвітлення традицій минулого. Важливим є аналіз особливостей процесу виховання на засадах християнської моралі, який сприяв би єдності національних інтересів і не спричинював певного протистояння, що спостерігається при вивченні основ християнської етики в загальноосвітніх школах. Таким чином, актуальність вирішення теоретико-методологічних і методичних проблем християнської педагогіки і морально-релігійного виховання учнівської молоді, нагальна потреба у зміні традиційних підходів до організації навчально-виховного процесу, а також необхідність у наданні йому системного, особистісно орієнтованого гуманістичного спрямування зумовили вибір теми дослідження “Освітня доктрина Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні (середина ХІХ-ХХ ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є складовою колективної теми науково-дослідницької та пошукової діяльності кафедри педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти “Закономірності розвитку освітніх систем” (протокол № 4 від 15. 12. 1998 р.).

Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (протокол № 3 від 25. 02. 2005 р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 7 від 27. 09. 2005 р.).

Мета дослідження - виявити та узагальнити основні тенденції розвитку освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви та етапи її впровадження протягом досліджуваного періоду.

Основні завдання дослідження:

1. Виявити суспільно-політичні та соціокультурні передумови розвитку освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви; обгрунтувати періодизацію та простежити еволюцію головних тенденцій розвитку теоретико-методичних основ християнського виховання в досліджуваний період.

2. Виокремити і теоретично обґрунтувати концептуальні положення теорії й практики морально-релігійного виховання, розроблені в процесі науково-педагогічної діяльності духовенства в Галичині.

3. Розкрити специфіку роботи і зміст діяльності громадських організацій релігійного спрямування, церковних братств та визначити можливості використання їхнього досвіду в сучасних умовах.

4. Схарактеризувати особливості освітньо-виховної діяльності зарубіжних релігійних центрів та організацій української діаспори.

5. Дослідити закономірності розвитку просвітницької роботи Української Греко-Католицької Церкви у радянський період.

6. Проаналізувати освітні напрями діяльності Української Греко-Католицької Церкви в умовах сучасного державотворчого процесу в Україні.

7. Обґрунтувати прогностичні аспекти творчого використання прогресивних ідей національного досвіду просвітницької діяльності церкви в умовах реформування української освітньої системи.

Об'єкт дослідження - християнське виховання в Україні.

Предмет дослідження - концептуальні засади освітньої доктрини та діяльності Української Греко-Католицької Церкви в Україні (середина ХІХ-ХХ ст.).

Концепція дослідження полягає в характеристиці засад освітньої доктрини церкви, спрямованої на підготовку особистості до засвоєння і творчого розвитку духовної культури народу.

Стрижневою ідеєю дослідження є висвітлення широкомасштабної освітньо-виховної, громадсько-культурної й благочинної діяльності церкви в період національно-культурного відродження та визвольних змагань українського народу за збереження його етнічної самобутності, а також з'ясування її ролі в захисті надбань вітчизняної культури, у плеканні рідної мови, збереженні національної школи від асиміляційної політики урядів чужоземних країн.

Концепція дослідження охоплює три взаємопов'язані концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї.

Методологічний концепт базується на використанні переваг системного підходу в єдності структурної, функціональної та теоретичної моделей, урахуванні особливостей національних традицій і ролі особистості в історії. Теоретичний концепт передбачає виявлення основних положень теорії і практики морально-релігійного виховання, розроблених представниками церкви, а також визначення загальних особливостей освітньої доктрини на західноукраїнських землях у досліджуваний період. Духовенство теоретично обґрунтувало мету, головні завдання, принципи, форми, засоби та методи морально-релігійного виховання, котрі базувалися на засадах християнської моралі. Конкретизація мети виховання зумовила виокремлення трьох рівноправних її складових: індивідуальної, суспільної й релігійної. Завдяки наявності останньої виховна мета наповнюється новим духовним змістом. Першочерговим і найвищим виховним завданням стає моральна досконалість особистості. Фундаментальні особливості релігійної складової та їхня пріоритетність серед переліку завдань усіх виховних напрямів є тими чинниками, що формують базовий і основоположний характер морально-релігійного виховання. З огляду на це духовенство та видатні педагоги вважають, що стрижневим і домінантним напрямом усього процесу національного виховання є насамперед моральне.

Оскільки теорія морального виховання передбачає обґрунтування закономірностей процесу формування відповідних рис характеру людини, а також її спрямування до конкретних дій, активної доброчинної діяльності, цей напрям повинен мати пріоритетне значення в роботі всіх виховних суспільних інституцій: родини, дошкілля, середньої, фахової і вищої школи, громадських організацій.

Ґрунтовний аналіз та оцінювання позитивного історичного досвіду, проблем і недоліків досліджуваної проблеми в минулому можуть бути основою для вирішення наявних суперечностей інтелектуального і духовного розвитку особистості, а також моделювання змісту сучасної української освіти та виховання.

Технологічний концепт базується на розробці нових форм і методів активної творчої діяльності молоді, спрямованої на утвердження моральних цінностей в умовах нових історичних викликів.

Методологічною основою дослідження є: філософські положення про теорію наукового пізнання, об'єктивний, системний та історичний підхід до аналізу педагогічних явищ; положення про зв'язок історії з сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини визначних педагогів у навчально-виховній практиці; положення про взаємозв'язок загальнолюдського і національного формування всебічно розвиненої, гуманної особистості та її духовності; національна зумовленість освіти і виховання культурно-історичним досвідом української педагогіки і шкільництва. Методологічними орієнтирами дослідження стали ідеї та настанови, висвітлені у державних нормативних документах України з проблем національної освіти і виховання.

Методи дослідження: для досягнення визначеної у дисертації мети і вирішення вищевказаних завдань використані теоретичні та емпіричні методи дослідження. Теоретичні: науково-бібліографічний метод вивчення архівних, бібліотечних і музейних каталогів, фондів, описів і бібліографічних видань, класифікація та систематизація літературних джерел з метою виявлення опорної джерельної бази й об'єктивних даних щодо освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні середини ХІХ-ХХ ст.; контент-аналіз філософської, історико-педагогічної, релігійної, психолого-педагогічної та спеціальної як вітчизняної, так і зарубіжної наукової літератури відповідно до теми дослідження; метод теоретичного аналізу і синтезу наявного педагогічного досвіду освіти з проблем морально-релігійного виховання, що дало змогу з'ясувати сучасний стан теорії та практики, підходи і напрями становлення та розвитку педагогічних ідей у цій галузі, визначити методологічні та теоретичні основи досліджуваної проблеми, врахувати вітчизняний і зарубіжний досвід в обґрунтуванні змісту та структури активних організаційно-педагогічних форм, засобів і методів морально-релігійної освіти і виховання української молоді; інтерпретація та узагальнення опрацьованих матеріалів для формування висновків, рекомендацій і для визначення шляхів подальшого розвитку педагогічної освіти в Україні. Емпіричні: психологічні та педагогічні методи збору емпіричних даних (опитування, моделювання навчально-виховних ситуацій), якісний аналіз їхніх результатів, методи статистичного опрацювання результатів дослідження, що в сукупності дало змогу підтвердити ефективність функціональної моделі морально-релігійної освіти і виховання особистості у навчально-виховному процесі багатьох молодіжних організацій релігійного спрямування та різного типу загальноосвітніх навчальних закладів.

Теоретичну основу дослідження становлять: філософські концепції з вивчення особистості (Арістотель, Ф. Бекон, М. Бердяєв, Г. Гегель, І. Кант, Б. Паскаль, Платон, М. Реріх, Сенека, Сократ, В. Соловйов, П. Чаадаєв); положення та висновки з історії національної культури (Д. Антонович, В. Винниченко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, Д. Донцов, М. Драгоманов, В. Костомаров, Б. Лончина, О. Субтельний, І. Франко, Д. Чижевський); дослідження основ і механізмів морального виховання (О. Духнович, Я. А. Коменський, М. Макаренко, Г. Сковорода, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, К. Ушинський, П. Юркевич); теорія формування змісту морально-релігійного виховання (Г. Ващенко, О. Вишневський, Є. Жарський, В. Жуковський, О. Кульчицький, І. Огієнко); ідеї визначних культурно-громадських діячів і відомих галицьких педагогів про наукові основи організації навчально-виховного процесу (П. Біланюк, М. Галущинський, В. Левицький, О. Макарушка, С. Перський, І. Раковський, І. Ющишин, Л. Ясінчук); педагогічна спадщина представників українського духовенства, в якій проаналізовано теоретико-методичні засади християнської педагогіки (М. Барановський, І. Бартошевський, Ю. Дзерович, Г. Костельник, М. Конрад, О. Лещук, І. Назарко, Й. Осташевський, І. Ортинський, Й. Сліпий, А. Шептицький); наукові положення про діяльність греко-католицької церкви та її вплив на вирішення завдань морально-релігійного виховання молоді (І. Бойко, О. Гринів, М. Ваврик, А. Васьків, А. Великий, Ю. Волошин, В. Мокрий, С. Мудрий, І. Нагаєвський, А. Сапеляк, М. Стахів, Ю. Федорів, С. Цьорох), про феномен українського греко-католицизму (Б. Гудзяк, І. Гарасим, С. Кияк, Н. Мадей, І. Мончак, О. Недавня, О. Турій), про суспільно-політичну та культурно-просвітницьку діяльність УГКЦ (А. Васьків, С. Гелей, С. Гнот, О. Єгрешій, Б. Іванишин, О. Киричук, О. Красівський, М. Кугутяк, М. Лозинський, М. Москалюк, І. Паславський, В. Перевезій, Я. Стоцький, О. Сурмач, Б. Трофим'як, М. Швагуляк); розробки, де висвітлено проблеми морально-релігійного виховання особистості на засадах православ'я (І. Власовський, О. Воронін, Т. Ільїна, І. Ісіченко, В. Карагодін, О. Каневська, О. Кравченко, Д. Степовик, Д. Пащенко, Л. Рощина, М. Талалай, Т. Тхоржевська).

Теоретичною базою дисертації також стали концептуальні ідеї педагогів (І. Бех, Л. Ваховський, А. Вихрущ, Л. Вовк, В. Галузинський, М. Євтух, Т. Завгородня, І. Курляк, В. Майборода, Н. Ничкало, О. Плахотнік, Г. Пустовіт, І. Руснак, Г. Сагач, М. Сметанський, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Філіпчук, М. Чепіль, Л. Штефан, М. Ярмаченко); грунтовні дослідження становлення і розвитку українського шкільництва та педагогічної думки Галичини (М. Барна, Г. Білавич, І. Гаврищак, Д. Герцюк, С. Коляденко, С. Лаба, Д. Пенішкевич, В. Моцюк); рекомендації сучасних педагогів-науковців, присвячені теоретичним і практичним аспектам організації виховного процесу на засадах християнського світогляду (Р. Волянюк, Л. Геник, В. Жуковський, І. Климишин, І. Ковальчук, В. Кузь, М. Кухта, І. Мищишин, В. Москалець, Н. Сабат, Р. Яковишин, С. Ярмусь, Я. Яців).

Джерельну базу дослідження становлять документи й матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України): ф. 1 - Президії Верховної Ради УРСР, ф. 4648 - Уповноважених Ради у справах Руської православної церкви та Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР; Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України): ф. 1 - ЦК Компартії України; Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУ у Львові): ф. 129 - Львівський Ставропігійський інститут, м. Львів; ф. 146 - Галицьке намісництво, м. Львів; ф. 178 - Крайова шкільна рада; ф. 179 - Кураторія львівського шкільного округу, м. Львів; ф. 201 - Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів (1806-1945), ф. 309 - Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів; ф. 310 - Український університет у Львові, ф. 348 - Товариство “Просвіта”, м. Львів, ф. 358 - Шептицький Андрей - уніатський митрополит (1865-1944), ф. 359 - Назарук Осип Тадейович - адвокат, письменник, громадський і політичний діяч (1883-1940), ф. 408 - Греко-католицький митрополичий ординаріат, ф. 475 - Віденська митрополича консисторія, м. Львів, ф. 508 - Марійське товариство молоді, м. Львів, ф. 684 - Протоігуменат монастирів чину св. Василія Великого, м. Львів (1883-1944); Державного архіву Тернопільської області (ДАТО): ф. 52 - Тернопільський окружний шкільний інспекторат, м. Тернопіль Тернопільського воєводства (1933-1939), ф. 161 - Тернопільське окружне управління союзу “Товариства шкіл людових”, ф. 194 - Тернопільська шкільна рада, ф. 231 - Тернопільське воєводське управління, м. Тернопіль, ф. р. 3239 - Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1945-1965), ф. р. 3240 - Уповноважений Ради у справах Руської православної церкви при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1950-1965), ф. р. 3241 - Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1966-1987), ф. р. 3429 - Управління служби безпеки України по Тернопільській області, м. Тернопіль (1939-1963), ф. р. 3432 - Колекція документів і матеріалів про визвольні змагання ОУН-УПА (1940-1998).

Опрацьовано закони Австро-Угорської імперії, Польської держави, статути, звіти, протоколи засідань громадських товариств. Вивчено матеріали Центральної наукової бібліотеки НАН України імені Володимира Вернадського; Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України (відділи рідкісної книги та україніки), Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, бібліотек Львівської богословської академії, Львівського національного університету імені Івана Франка (відділи україніки та рідкісної книги), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Івано-Франківської теологічної академії греко-католицької церкви, науково-довідкової бібліотеки Державного архіву Тернопільської області, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського краєзнавчого музею, Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Й. Сліпого.

Окрема група джерел - публікації таких періодичних видань: “Наша школа”, “Газета школьна”, “Українська школа”, “Рідна школа”, “Шлях виховання й навчання”, “Учительський голос”, “Учитель”; релігійних: “Альманах Українських Богословів”, “Богословіє”, “Вісник Станіславської єпархії”, “Львівські Архієпархіальні відомості”, “Мета”, “Місіонер”, “Нива”, “Шематизм духовенства Львівської архієпархії”; діаспорних часописів: “Авангард”, “Благовісник”, “Вісті з Риму”, “Визвольний шлях”, “За рідну церкву”, “За патріархат”, “Свята Софія”, “Сучасність”, “Патріархат”. Використано також статистичні відомості, збірники документів, навчальні плани та програми, хроніки та статути діяльності загальноосвітніх педагогічних закладів Галичини досліджуваного періоду, підручники та посібники, монографії, дисертації, автореферати, сучасну науково-педагогічну та історичну періодику, діаспорні мемуарні видання, збірники наукових праць, довідково-бібліографічну літературу, результати історико-педагогічних досліджень тощо.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від другої половини ХІХ ст. до кінця ХХ ст. Вибір нижньої межі дисертаційної роботи зумовлений активізацією національно-культурного, духовного життя українців Галичини, яке органічно було споріднене з церковною інституцією та освітніми перетвореннями (революційні події 1848-1849 рр., створення Головної Руської Ради сприяли зародженню уявлень про національне шкільництво в колах української духовної інтелігенції та створювали умови для розвитку структурних елементів виховної системи УГКЦ). Верхня межа збігається з кінцем ХХ ст., коли після реалізації політики державного атеїзму, у першому десятиріччі незалежності України, було розроблено нові концептуальні підходи до питань релігії та церкви з боку держави. Процес відродження незалежної демократичної України з її прагненням увійти повноправним членом у світову спільноту передбачає всебічне втілення в суспільне та індивідуальне життя цивілізаційних основ життєустрою на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад. Саме завдяки таким хронологічним межам дослідження є можливість отримати цілісну картину розвитку християнського виховання в нашій країні, виявити його закономірності, історичний зв'язок проблем минулого і сьогодення.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше:

· теоретично узагальнено на основі цілісного аналізу в історичній ретроспективі розвиток освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви;

· розкрито суспільно-політичні, соціокультурні та організаційно-педагогічні передумови становлення системи греко-католицької освіти;

· досліджено ефективність базових моделей освітньої доктрини церкви: структурна (загальноосвітні заклади, духовні навчальні установи, освітньо-виховна діяльність чернечих чинів, мирянські організації, благодійницькі заклади, система підготовки, перепідготовки викладачів і підвищення кваліфікації духовенства, видавничо-поліграфічна база, засоби масової інформації), функціональна (форми: богослужіння, реколекції, екзорти, уроки релігії, академії, прощі до святих місць; засоби: молитва, духовна література і музика, сакральне мистецтво, хоровий церковний спів, народно-релігійні свята й традиції; методи: формування свідомості, досвіду громадської поведінки, стимулювання і оцінки діяльності) та теоретична (мета виховання, виховний ідеал, принципи та завдання морально-релігійного виховання);

· запропоновано періодизацію розвитку теоретико-методологічних і методичних основ християнського виховання в досліджуваний період (перший етап “інституційне становлення і розвиток структурних елементів виховної системи церкви” (1848-1900 рр.), другий “формування теоретичних засад освітньої доктрини УГКЦ” (1901-1918 рр.), третій “утвердження освітньої доктрини церкви у виховних інституціях різного рівня і громадських організаціях” (1919-1938 рр.), четвертий “збереження системи морально-релігійного виховання в умовах окупаційного режиму” (1939-1945 рр.), п'ятий “реалізація освітньої доктрини УГКЦ в умовах підпілля” (1946-1991 рр.), шостий етап “реалізація концептуальних засад освітньої доктрини церкви в незалежній Україні” (серпень 1991 р. - донині);

· виявлено й схарактеризовано провідні тенденції розвитку теоретико-методичних основ християнського виховання на західноукраїнських землях (середина ХІХ-ХХ ст.);

· узагальнено значний обсяг джерел, які розкривають концептуальні положення теорії й практики морально-релігійного виховання, розроблені в процесі науково-педагогічної діяльності духовенства в Галичині;

· подано загальну наукову картину просвітницької діяльності церкви в радянський період, зокрема висвітлено роль духовенства для збереження національних засад морального виховання;

· схарактеризовано освітньо-культурний досвід співпраці школи, церкви і громадськості, в тому числі опікунської діяльності чернечих чинів (створення закладів дошкільної ланки: сиротинців - установ інтернатного типу, захоронки - закладів неповного дня); Подальшого розвитку набули:

· основні дефініції теоретико-методичних основ християнського виховання (“морально-релігійне виховання”, “християнська педагогіка”, “освітня доктрина церкви”);

· характеристика системи релігієзнавчої освіти в умовах становлення незалежної України;

· дослідження шляхів впливу християнства на розвиток концептуальних засад вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування;

· обґрунтовання шляхів творчого використання педагогічного доробку культурно-освітніх і релігійних діячів греко-католицької церкви в сучасній теорії та практиці морального виховання учнів.

У процесі дослідження уточнено:

· внесок суспільно-педагогічної діяльності митрополита А. Шептицького та патріарха Й. Сліпого у розвиток української науки;

· особливості освітньо-виховної діяльності релігійних центрів та організацій української діаспори;

· зміст, форми і методи катехитичної діяльності священиків у навчальних закладах різного типу.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у практичній розробці положень національного змісту навчання і виховання в школі; у підготовці підручників і навчальних посібників із загальної педагогіки, історії педагогіки та вітчизняної історії, релігієзнавства; у процесі викладання курсів “Історія педагогіки України”, окремих тем із курсу “Соціальна педагогіка”, спецкурсів “Теорія та методика морального виховання української молоді”, “Християнська етика” для студентів вищих педагогічних закладів різних рівнів акредитації, в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а також для підготовки катехитів і вчителів християнської етики. Крім того, зроблені узагальнення сприятимуть подоланню стереотипів педагогічного мислення, творчому використанню історичного вітчизняного освітнього досвіду в сучасних умовах перебудови українського шкільництва, зокрема, у вирішенні окремих соціальних проблем й організації позаурочної та позашкільної виховної роботи в середніх школах, спрямованої на моральне виховання учнів.

На різних етапах наукового пошуку впровадження результатів дослідження в практику навчального процесу середніх і вищих закладів освіти здійснювалося в таких формах: ознайомлення викладачів і науковців з основними результатами дисертаційної роботи шляхом доповідей на засіданнях кафедр, учених рад, методичних семінарів, що проводилися в різних наукових закладах: у Тернопільському експериментальному інституті педагогічної освіти (довідка № 22 від 03. 03. 2008 р.), Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 1/378 від 20. 02. 2008 р.), Бердянському державному педагогічному університеті (довідка № 64/322-08 від 14. 02. 2008 р.), Мелітопольському державному педагогічному університеті (довідка № 417/16-19 від 12. 02. 2008 р.), Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (довідка № 17-14/351 від 14. 02. 2008 р.), Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка (довідка № 0930/01-37/47 від 22. 02. 2008 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у праці, написаній у співавторстві з Т. Тхоржевською та І. Мищишин “Теоретико-методичні основи християнської педагогіки. Історико-педагогічний аспект” (м. Тернопіль, 2002), де авторськими є такі розділи: ІІ. УГКЦ і національно-культурне відродження Галичини; ІІІ. Освітньо-виховна діяльність духовенства в Галичині; ІV. Методика релігійно-морального виховання учнівської молоді; монографії “Концептуальні засади освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви в ХХ столітті”, що стала стипендіатом дослідної Фундації ім. О. Ольжича у галузі гуманітарних наук (м. Київ, 2007).

Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом їхнього оприлюднення на міжнародних конференціях: “Кременецький ліцей у контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині ХХ ст.” (м. Кременець, 2008), “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (м. Донецьк, 2008), “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (м. Ніжин, 2007), “Культура народів України (література, мистецтво, релігія, народні традиції)” (м. Тернопіль, 2007), “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” (м. Львів, 2006), “Цінності християнської культури як фактор духовно-морального формування особистості” (м. Київ, 2002); всеукраїнських - “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (м. Чернівці, 2003); “Кардинал Йосип Сліпий і сучасність” (м. Івано-Франківськ, 2002); регіональній - “Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства” (м. Тернопіль, 2004), науково-практичних конференціях, а також на щорічних звітних конференціях кафедр педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (1997-2008 рр.) та українознавства Тернопільського національного економічного університету (2006-2008 рр.).

Публікації. Результатами дослідження є 31 опублікована наукова і науково-методична праця (без співавторства - 29). Зокрема, це 2 монографії (1 у співавторстві), 22 статті у фахових періодичних науково-педагогічних виданнях, 2 навчально-методичних посібники (1 у співавторстві), 5 статей у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук “Система морального виховання учнів загальноосвітніх шкіл Галичини (1900-1939 рр.)” захищена в 2000 р. Матеріали кандидатської наукової роботи у тексті докторської не використовувалися.

Структура та обсяг дисертації. Дослідження складається зі вступу, шести розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел. Вона викладена на 507 сторінках, містить 11 таблиць, 3 рисунки, 24 додатки на 45 сторінках. Список використаних джерел становить 1082 найменування, з яких: 19 польською мовою, 117 архівних справ на 69 сторінках. Основний зміст дисертаційної роботи подано на 405 сторінках тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

освітній церква релігійний виховання

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вибір теми дослідження, аргументовано його хронологічні межі, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет наукової роботи, сформульовано концепцію, обґрунтовано методологічну та теоретичну основи дисертації, визначено методи, охарактеризовано джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведені дані щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі - “Українська Греко-Католицька Церква і національно-культурне відродження України як історико-педагогічна проблема” - висвітлено стан розробки проблеми, схарактеризовано церкву як релігійно-національну інституцію; досліджено суспільно-педагогічну діяльність митрополитів; подано аналіз просвітительської діяльності церкви.

Важливим чинником національно-культурного відродження України у другій половині ХІХ - першій третині ХХ ст. була Українська Греко-Католицька Церква, яка базувалася на духовно-релігійних джерелах київського християнства, організаційно оформившись у результаті Берестейської унії в 1596 р. Феномен українського греко-католицизму формувався в складному духовному й культурному просторі - за умов так званого “перехрестя” між християнським Сходом і Заходом, що вважають етапом еволюції духовного самовизначення українців. Церква набула характеру сутнісного національного завдання, реалізація якого була тотожною самому збереженню українців як нації. Дослідження свідчить, що греко-католицький обряд - це не лише форма віросповідання, а історично складена й освячена традицією органічна єдність віровчення і культури українського народу, вияв і чинник його духовності. Обрядовість греко-католицької церкви відіграла важливу роль у становленні національної ідеї та розвитку системи національного шкільництва.

У розділі викладено стан дослідженості історико-педагогічного аспекту проблеми. Зважаючи на доволі велику кількість наукових робіт, в яких тією чи іншою мірою досліджено проблеми розвитку теоретико-методологічних основ християнської педагогіки в Україні, доцільно, на нашу думку, здійснити їхній аналіз за кількома групами. Так, у першій групі виокремлено наукові та публіцистичні праці видатних культурно-громадських діячів Галичини, педагогічну спадщину представників українського духовенства, в якій теоретично обґрунтовано засадничі ідеї морально-релігійного виховання учнівської молоді (М. Барановський, І. Бартошевський, М. Галущинський, Я. Головацький, Ю. Дзерович, Г. Костельник, М. Конрад, І. Лаврівський, Й. Левицький, О. Лещук, Й. Лозинський, I. Могильницький, І. Назарко, О. Огоновський, М. Осадца, Й. Осташевський, І. Ортинський, Й. Сліпий, А. Шептицький). Проведений греко-католицьким духовенством аналіз різних підходів підтвердив, що єдино прийнятним світоглядним фундаментом виховних теорій є християнське вчення. Морально-релігійне має бути стрижнем і пронизувати систему національного виховання, наповнювати її особливим духовним змістом, формувати нові ідеали. Такий вибір обґрунтовується його історичною традиційністю та відповідністю менталітету українського народу.

Друга група - це роботи вчених радянської доби, присвячені досліджуваній проблемі (В. Беляєв, В. Добричева, В. Замлинський, Г. Кирилюк, Л. Маянська, Д. Міньковецький, І. Мигович, І. Миронюк, П. Петлякова, Н. Софронова, І. Тельман). Характерною ознакою праць перелічених авторів було утвердження в свідомості читача негативного стереотипу ставлення до діяльності УГКЦ. Ця позиція в історіографії домінувала аж до розпаду СРСР. З огляду на це стан розробки цього питання не відповідав науковій об'єктивності.

Третю групу становлять дослідження просвітницької діяльності УГКЦ науковців української діаспори. Джерелами з історії греко-католицької церкви та українського чернецтва є праці таких учених діаспори: Б. Боцюрківа, М. Ваврика, А. Великого, І. Гриньоха, В. Качмара, І. Музички, І. Назарка, М. Стахіва, П. Сениці, Ю. Федоріва, І. Хоми, С. Цьорох, М. Чубатого, І. Шевціва. Наукові здобутки у вивченні певних “зрізів” окресленої проблеми мають також такі зарубіжні українські дослідники: М. Василик, О. Воронін, В. Косик, І. Лисяк-Рудницький, І. Огієнко (митрополит Іларіон), І. Ортинський, Н. Полонська-Василенко, М. Рудницька, А. Сапеляк, С. Сеник, І. Химка. Науковці зарубіжжя значною мірою заповнили тематичне поле, яке змушені були оминати вчені СРСР. Проте першим не вистачало радянських архівних джерел для повноцінної аргументації висунутих положень.

Четверта група - праці сучасних вітчизняних педагогів, істориків, релігієзнавців, філософів, присвячені різним аспектам освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви середини ХІХ-ХХ ст. Теоретичною базою є дослідження з історії розвитку школи, освіти і педагогічної думки в Україні та за кордоном таких відомих науковців як, І. Бех, В. Галузинський, М. Євтух, С. Золотухіна, Т. Завгородня, В. Кемінь, І. Курляк, В. Лозова, В. Майборода, Н. Ничкало, О. Плахотнік, Г. Пустовіт, І. Руснак, Г. Сагач, М. Сметанський, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Філіпчук, М. Чепіль, М. Ярмаченко. Ґрунтовне вивчення процесів становлення і розвитку українського шкільництва та педагогічної думки Галичини здійснили М. Барна, Г. Білавич, І. Гаврищак, Д. Герцюк, С. Коляденко, С. Лаба, В. Моцюк, Д. Пенішкевич. Історико-педагогічні проблеми діяльності греко-католицької церкви висвітлено в працях І. Андрухіва, Р. Бєланова, С. Вдович, Л. Геник, І. Мищишин, Ж. Ковби, Р. Яковишина. Пошук теоретичних і практичних шляхів організації виховного процесу на засадах християнського світогляду відображають наукові роботи Р. Волянюк, І. Ковальчук, В. Кузя, М. Кухти, В. Москальця, Н. Сабат, Я. Яціва. Засадничі ідеї християнства в контексті кризи сучасної педагогічної науки вивчав А. Вихрущ. Християнську педагогіку у сучасній українській виховній системі досліджують О. Вишневський, В. Жуковський, Т. Ільїна, О. Каневська, І. Климишин, Т. Тхоржевська, С. Ярмусь.

Окремий блок у дисертаційній роботі становлять праці релігієзнавчо-історичного характеру, в яких вивчається взаємозв'язок етнонаціональних і державотворчих процесів з релігійно-церковними. У цьому контексті важливе значення мають дослідження С. Барана, Я. Грицака, М. Грушевського, Д. Дорошенка, А. Колодного, І. Крип'якевича, В. Липинського, І. Нагаєвського, О. Субтельного, М. Чубатого, П. Яроцького. Вивчення і критичний аналіз матеріалів окреслених груп джерельної бази дали змогу виробити власне бачення процесу становлення концептуальних основ освітньої доктрини УГКЦ та її впровадження в Україні, у кількісних та якісних, історико-педагогічних та етнополітичних вимірах простежити її розвиток у середині ХІХ-ХХ ст.

Аналіз розвитку шкільництва і педагогічної думки в контексті національно-культурного відродження України дав змогу умовно виокремити етапи педагогічної діяльності Української Греко-Католицької Церкви.

Для розуміння суті освітньої діяльності УГКЦ упродовж досліджуваного періоду важливо пам'ятати про два попередні етапи (1596-1772 рр., 1772-1848 рр.), а також про освітні традиції в Україні після хрещення Київської Русі. До середини ХІХ ст. завдяки реформам австрійського уряду в галузі освіти створювалися передумови для національно-культурного відродження українців. І хоча значна частина греко-католицького кліру, зокрема, нижче, парафіяльне духовенство та чернечий орден Василіан, який мав елітарні позиції в греко-католицькій церкві, асимілювалася з польською культурою, відображаючи політичні ідеали цієї держави, серед його представників виокремлюються особи (І. Могильницький, І. Лаврівський, Й. Левицький, Й. Лозинський та ін.), які свідомо захищають права галицьких українців, наполягаючи насамперед на шанобливому ставленні до рідної мови та “руських” традицій. Відновлення Галицької митрополії в 1807 р. позитивно вплинуло на пришвидшення культурно-освітніх процесів у галицькому суспільстві. Книговидавничу справу, діяльність у напряму захисту української мови й літератури продовжив гурток “Руська Трійця”, який започаткував новий демократичний етап розвитку Галичини. Стараннями духовенства створено значну кількість парафіяльних шкіл, засновано дяко-вчительський інститут і таким чином налагоджено підготовку українських учителів. Це сприяло зародженню уявлень про національне шкільництво в колах української духовної інтелігенції, формувало усвідомлення важливості школи та її ролі для розвитку нації, активізувало боротьбу за національно-культурне відродження українців Галичини.

Перший етап досліджуваного періоду - це “інституційне становлення і розвиток структурних елементів виховної системи церкви” (1848-1900 рр.). Якщо в 40-і рр. ХІХ ст. греко-католицька церква мала значний вплив на формування української інтелігенції в Галичині (із 43 книжок, опублікованих у 1837-1850 рр. українською мовою, 40 були написані священиками) і національно-культурний рух був органічно споріднений з цією духовною установою, то в 60-70-ті рр. ХІХ ст. він уже базувався на неформальному взаєморозмежуванні між церквою і світською інтелігенцією, оскільки остання набула автономного статусу. Неоднаковою була і динаміка розвитку шкільництва. Якщо “Конкордат” у 1855 р. поставив школу в повну залежність від церкви, то вже державний закон від 14 травня 1869 р., який визначив структуру системи освіти, вивів навчальну установу з-під церковної опіки, проголосивши обов'язкову і безоплатну початкову освіту. Використовуючи конституційні передумови, українці зуміли створити в краї культурно-освітні організації (“Галицько-Руська Матиця”, “Народний Дім”, “Руська Бесіда”, “Просвіта”, Товариство ім. Т. Шевченка та ін.), які дбали про розвиток шкільництва, створювали видавництва і таким чином впливали на формування національної свідомості населення.

На другому етапі - “формування теоретичних засад освітньої доктрини УГКЦ” (1901-1918 рр.) - головним завданням галичан в освітній справі на початку ХХ ст. стала націоналізація школи, створення альтернативної до державної системи приватного українського шкільництва, розробка видатними релігійно-освітніми діячами (М. Барановський, І. Бартошевський, О. Бачинський, Є. Гузар, А. Торонський, А. Шептицький, І. Ющишин) концептуальних засад теорії та практики освітньої доктрини церкви. Однією з найважливіших проблем культурно-освітнього життя Східної Галичини була ідея створення у м. Львів Українського університету, необхідність відкриття якого обґрунтував у виступі в Палаті Панів (28 червня 1910 р.) А. Шептицький. Спроби митрополита призупинити репресивні урядові акції оцінено в контексті його як релігійно-моральних принципів, так і завдань національно-культурного відродження українського народу.

Третій етап “утвердження освітньої доктрини церкви у виховних інституціях різного рівня і громадських організаціях” (1919-1938 рр.) характеризується гострим протистоянням полонізаційній політиці уряду, завершенням розробки теоретичних засад національного шкільництва і виховання. У напрямку національно-культурного відродження українців та освітньої доктрини церкви керівництво УГКЦ насамперед забезпечило виховання високоосвічених і висококваліфікованих кадрів. На розвиток релігійної освіти та богословської науки спрямовувались значні інтелектуальні та духовні зусилля, приватні та церковні кошти. Суттєву роль у становленні та розвитку греко-католицької освіти відіграло відкриття у м. Львів Богословської академії - вищого навчального закладу європейського рівня.

Четвертий етап “збереження системи морально-релігійного виховання в умовах окупаційного режиму” (1939-1945 рр.) визначається розвитком богословської освіти і науки у період Другої світової війни. Незважаючи на постійний контроль німецької влади, церква відновила діяльність закритих радянським урядом Богословської академії, Богословського наукового товариства і низку видавництв, що сприяло розвитку національно-культурного життя та шкільництва, утвердженню християнських моральних засад у суспільстві.

П'ятий етап “реалізація освітньої доктрини УГКЦ в умовах підпілля” (1946-1991 рр.) присвячений розвитку освітньої доктрини УГКЦ у період радянської тоталітарної системи. Особливого значення набуває освітньо-виховна діяльність церкви в умовах еміграції. На обґрунтованих Й. Сліпим концептуальних засадах морально-релігійного виховання базувалася практика навчально-виховного процесу Духовної семінарії, Богословського наукового товариства, Українського католицького університету, що створювало передумови для розвитку теоретичних та практичних аспектів освітньої доктрини УГКЦ.

Виокремлення шостого етапу “реалізація концептуальних засад освітньої доктрини церкви в незалежній Україні” (серпень 1991 р. - донині) - зумовлено становленням і розвитком системи греко-католицької освіти та виховання в сучасних умовах. У цей час відбувається уточнення теоретичних засад освітньої політики, апробація ефективності форм і методів виховання, розробка прогностичних моделей, спрямованих на духовний розвиток особистості.

Аналіз концептуальних засад богословської освіти УГКЦ окресленого періоду дає змогу виокремити структурну модель освітньої системи церкви на сучасному етапі становлення незалежної України.

Таким чином, в умовах розвитку сучасного українського суспільства і національної системи освіти та виховання проаналізовані вище аспекти є актуальними, оскільки впродовж досліджуваного періоду релігійно-освітні діячі та галицькі педагоги зуміли закласти теоретико-методичні підвалини національного шкільництва та реалізувати основні положення освітньої доктрини церкви.

У другому розділі - “Науково-педагогічна діяльність духовенства в Галичині” - схарактеризовано організаційно-педагогічні передумови підготовки священиків; обґрунтовано вплив духовенства на морально-релігійне виховання молоді; розкрито зміст, форми і методи катехитичної діяльності священиків у навчальних закладах.

З метою розгортання широкомасштабної освітньо-виховної, громадсько-культурної й благочинної діяльності пріоритетними завданнями церкви в контексті дослідження організаційно-педагогічних передумов підготовки священиків до душпастирської діяльності визначено такі:

?організація Богословського наукового товариства, а також розвиток власної богословської школи, що суттєво вплинуло на авторитет церкви в її прагненні до створення у м. Львів науково-богословського центру Галичини;

?активізація релігійно-видавничої діяльності (заснування часопису “Богословіє”), що дало змогу збагатити українську богословську школу новими творами морально-релігійного змісту в галузях філософії, теології, педагогіки, історії церкви тощо й відповідно зробити значний внесок у скарбницю католицької богословської науки на міжнародному рівні;

?створення й розвиток системи греко-католицької освіти: заснування й функціонування духовних малих і великих семінарій, відкриття у м. Львів Богословської академії - вищого навчального закладу європейського зразка;

?освітньо-виховна робота в різних суспільних інституціях (школах, сиротинцях, дошкільних установах) і громадсько-виховна діяльність в організаціях (Католицька Акція, Український Католицький Союз, Марійські дружини);

?сприяння освітньо-виховній діяльності чернечих чинів й заснування ними власної приватної національної системи освіти, починаючи із захоронок, сиротинців, початкових і фахових шкіл (у тому числі вчительських і захоронкарських семінарій) і завершуючи гімназіями та ліцеями.

Встановлено, що науково-педагогічна діяльність духовенства в Галичині у першій половині ХХ ст. Мала важливе значення для розвитку української педагогічної думки. Впродовж окресленого періоду завдяки активній суспільно-педагогічній праці його представників відбулося поетапне формування системи приватного національного шкільництва. Зважаючи на важливе значення особи священика у період національно-культурного відродження України, вважаємо, що він виконував роль не тільки духовного наставника парафіян, а й обов'язки народних учителів-просвітителів, які сприяли утвердженню української національної ідеї, а також вирішували проблеми соціально-культурного характеру (створювали читальні та бібліотеки, здійснювали духовну опіку дітей, надавали матеріальну і моральну допомогу убогим родинам, організовували курси для неграмотних, різного роду бурси, фахові майстерні, порадні для вибору професій та ін.).

Акцентовано увагу на тому, що вагоме місце в душпастирській діяльності священиків посідала їхня катехитична робота у навчально-виховному процесі шкіл. Для аналізу науково-педагогічної спадщини духовенства цінними є наукові праці тогочасних релігійно-освітніх діячів і педагогів (І. Бартошевського, М. Галущинського, Ю. Дзеровича, В. Калиновича, О. Макарушки, І. Пачовського, С. Русової, І. Ющишина та ін.), в яких синтезовано досягнення науки і традиційного релігійного виховання. У наукових розвідках галицьких учених зроблено висновок про те, що катехитична діяльність священиків спрямовувалася на утвердження високоморальних ідеалів в учнівської молоді, була чинником гуманізації освіти. Високу результативність навчально-виховного процесу на уроках релігії в школах Галичини забезпечувало гармонійне поєднання методів, форм і засобів виховання.

Реалізувати завдання морально-релігійного виховання на практиці, бути організатором такого процесу міг лише відповідно кваліфікований катехит, що здобув як грунтовні теологічні, так і психолого-педагогічні знання, а також володів елементами педагогічної майстерності.

Таким чином, науково-педагогічна діяльність духовенства в Галичині наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. відіграла значну роль у розвитку української педагогічної думки, була цінним джерелом для опрацювання теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання. Завдяки активній суспільно-педагогічній праці духовенства відбулося поетапне формування системи приватного національного шкільництва. У третьому розділі - “Досвід морально-релігійного виховання галичан у церковних братствах і молодіжно-релігійних об'єднаннях” - висвітлено практику морально-релігійного виховання галичан у церковних братствах, досліджено Католицьку Акцію як чинник морально-релігійного виховання української молоді, проаналізовано зміст, форми і методи морально-релігійного виховання галицької молоді в Марійських дружинах.

У дисертації вказано, що створення християнських товариств, молодіжних об'єднань і церковних братств стало важливим компонентом системного підходу багатьох установ, окремих діячів освіти і науки до вирішення завдань морально-релігійного виховання молоді. Аналіз досвіду роботи організацій релігійного спрямування дає підстави стверджувати про позитивний вплив їхньої праці на морально-релігійне виховання західних українців та виокремити головні особливості змісту їхньої діяльності.

1. Церковні братства:

?об'єднували найбільш побожних, морально стійких, національно-свідомих парафіян, які стали опорою у християнському житті та дієвим чинником у душпастирській діяльності священиків;

?пропагували практичне втілення християнських засад у повсякденному житті шляхом засвоєння національних норм і традицій, багатої духовної культури народу;