Освітня доктрина Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні (середина ХІХ-ХХ століття)

?сприяли морально-релігійному вихованню дітей, формуючи характерні для родинного осередку чесноти: шанування старших, любов до батьків, повагу до праці тощо;

?цілеспрямовано працювали над підвищенням рівня педагогічної культури батьків, жорстко обмежували вияви аморальної поведінки молодих односельців (“парубоцька рада”);

?налагоджували багатобічну доброчинну діяльність, організовували акції благодійності, жертовності та милосердя (допомога хворим, інвалідам, сиротам, удовам, соціально скривдженим).

2. Католицька Акція як виразник європейського християнсько-апостольського руху на західноукраїнських землях щодо духовного оновлення й культурного відродження українців Галичини, своєрідна практична школа, в якій миряни у тісній співпраці з духовенством могли реалізувати основні положення теорії й практики християнського виховання у трьох напрямах - релігійному, соціальному та національному:

?сприяла грунтовній праці над духовним самовдосконаленням особистості, що є одним із засобів морально-релігійного виховання;

?особливу увагу звертала на апостольство вишколу світських провідників;

?ініціювала створення Католицької Акції Української Молоді, метою якої було формування християнського світогляду та всебічний гармонійний розвиток учасників.

3. Члени Марійських дружин для забезпечення високої результативності виховного процесу:

?відзначалися чіткою структурою організації, підпорядкованістю вищим підрозділам, демократичним стилем роботи, що створювало відповідні передумови для ефективної творчої діяльності;

?дотримувалися так званого “принципу еліти”, що передбачав жорсткий відбір учасників (критеріями відбору були: активність, працьовитість, високий рівень духовності, патріотизму);

?застосовували спеціальні педагогічні технології, що базувалися на специфічних методах, принципах, формах і засобах (спільні реколекції, адорації - молебні до Божої Матері, прощі до святих місць, урочисте відкриття свят на честь Діви Марії та Свята матері, щоденна індивідуальна молитва, вивчення релігійних богородичних пісень, віршів, колядок та ін.);

?розвивали видавничу діяльність (“пресову акцію”), пропагуючи серед українського населення ідею розвитку учнівської молоді засобами рідної мови, збереження віри і традицій своїх батьків;

?активізували діяльність родини, школи, церкви і самодіяльних організацій щодо вироблення типового образу української дівчини як прикладу для наслідування українською молоддю галицьких шкіл.

Науковий аналіз і осмислення визначених питань, пов'язаних із досвідом морально-релігійного виховання галичан у церковних братствах і молодіжно-релігійних об'єднаннях, є важливими та актуальними завданнями педагогічної науки, оскільки сприятимуть у вирішенні окремих соціальних проблем й організації позаурочної та позашкільної виховної роботи в середніх школах, спрямованої на моральне виховання учнів.

У четвертому розділі - “Освітньо-виховна діяльність Української Католицької Церкви в умовах еміграції” - проаналізовано причини, проблеми і перспективи української еміграції як чинник збереження національної ідентичності; досліджено особливості освітньо-культурної діяльності релігійних центрів та організацій української діаспори; охарактеризовано просвітительську діяльність патріарха Й. Сліпого.

На основі історико-педагогічного аналізу праць вітчизняних учених (Ф. Заставного, Н. Кочан, М. Кравця, Б. Лановика, В. Руснака, О. Субтельного та ін.) з'ясовано, що в історії української еміграції виокремлюють також чотири хвилі переселенського руху: перша - з останньої чверті ХІХ ст. до початку Першої світової війни; друга - період між двома світовими війнами; третя - проміжок часу після Другої світової війни; четверта - сучасний етап українського суспільства.

Разом із першими українськими переселенцями, за віросповіданням переважно греко-католиками, освоювали нові землі та формували основи церковних організацій греко-католицькі священики та представники світської інтелігенції. Вони сприяли організації системи українського шкільництва та розширенню мережі благодійницьких товариств, започатковували перші парафії та єпархії, налагоджували церковно-релігійне життя відповідно до конкретних умов і потреб. Дослідження підтвердило, що підгрунтям греко-католицизму, школою морально-релігійного виховання та підготовки кадрів духовенства вважаються чоловічі чернечі ордени - Василіан, Редемптористів, Студитів, Селезіан, які діють у країнах поселення. Освітньо-виховна діяльність чернечих чинів має глибоке історичне коріння і характерна майже для всіх українських монаших об'єднань. У педагогічній діяльності чернечі згромадження намагалися використовувати найновіші досягнення як вітчизняної, так і зарубіжної теорії та практики. Виховний процес, що базувався на засадах християнської моралі й був пройнятий національним духом, створював відповідні передумови для формування нового покоління українців.

Представники української діаспори реалізують традиційні форми існування - земляцтва, національно-культурні спільноти, напіврелігійні організації, використовують нові організаційні структури: з'їзди, конгреси, форуми, сприяючи розбудові міжнаціональних і міжнародних відносин та поширенню позитивного іміджу України.

Важливу соціополітичну та просвітницьку функції виконують у діаспорі церковні засоби масової інформації. У місцях компактного проживання українців готувалися спеціальні радіотелепрограми, зокрема, працювала українська редакція “Радіо Ватикан”, що сприяло пошуку шляхів реалізації освітньо-виховних завдань у нових суспільно-політичних умовах.

У дисертації вказано, що науково-педагогічна спадщина Й. Сліпого має загальнонаціональне значення. Керівник церкви здійснював суспільно-педагогічну діяльність паралельно в теоретичній і практичній площинах: розвивав українську богословську науку, будучи засновником Українського богословського товариства, головним редактором журналу “Богословіє”, ректором Духовної семінарії та Богословської академії у м. Львів. У ватиканський період під його керівництвом Українська Греко-Католицька Церква відновила діяльність синодів і зміцнила організаційну структуру, заснувала Український католицький університет, Духовну семінарію, Кафедральний собор у м. Рим. Закцентовано увагу на активній участі Й. Сліпого в роботі Другого Ватиканського Собору, на якому він висунув вимогу надати УГКЦ патріархального статусу.

Таким чином, вивчення освітньо-виховної діяльності Української Католицької Церкви в умовах еміграції вважаємо важливим завданням педагогічної науки, оскільки це головні джерела для збагачення теорії й практики навчально-виховного процесу учнівської молоді в сучасних умовах.

У п'ятому розділі - “Просвітницька робота Української Греко-Католицької Церкви в УРСР” - висвітлено суспільно-політичні події, на тлі яких розвивалися богословська наука і шкільництво у період Другої світової війни (1939-1945 рр.); проаналізовано процес ліквідації УГКЦ - причини і наслідки (1946-1953 рр.); розглянуто активізацію просвітницької діяльності “катакомбної” церкви в період десталінізації (1954-1964 рр.), а також тоталітарно-атеїстичну систему та діяльність греко-католицької церкви (1965-1991 рр.) як історико-педагогічну проблему.

На основі аналізу матеріалів періодичних видань та архівних джерел другої половини ХХ ст. з'ясовано, що питання, пов'язані з просвітницькою роботою Української Греко-Католицької Церкви в УРСР, вийшли за межі лише церковно-релігійних проблем і стали важливим явищем суспільно-політичних відносин. Відображено факти, які зумовили розвиток освітньої доктрини церкви, оскільки досвід боротьби за християнські ідеали в умовах тоталітарної системи сам собою є безцінним надбанням християнської культури та ідеології й потребує ґрунтовного аналізу наявних моделей педагогічних систем за критеріями гуманізму. У процесі дослідження в цьому розділі визначено основні тенденції й враховано кількісні та якісні зміни, що відбулися в просвітницькій діяльності Української Греко-Католицької Церкви в УРСР.

Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що греко-католицьке духовенство у трагічний для України період Другої світової війни, прагнучи зберегти і зміцнити духовно народ, його традиційно високі морально-етичні цінності, наголошувало на необхідності відродження людини і родини, плеканні родинного християнського життя, закликало до національної єдності. Незважаючи на воєнні перипетії, церква продовжувала роботу архієпархіальних соборів, які стали своєрідною школою виживання в умовах окупаційного режиму, що дало змогу духовенству вистояти війну, репресії, сконсолідувати віруючих навколо себе. Важлива роль у розвитку богословської освіти і науки належала греко-католицькій Богословській академії у м. Львів, яка відновила роботу восени 1941 р. У цей період в академії діяло два факультети - теологічний і філософський. Одночасно з Богословською академією було відновлено діяльність Богословського наукового товариства. Друкованим органом обох інституцій був квартальник “Богословіє”, головним редактором якого став Й. Сліпий. У цьому виданні опубліковані наукові праці кращих представників богословської думки та історії греко-католицької церкви - Т. Галущинського, Г. Костельника, А. Іщака, В. Лаби, Є. Скрутеня та ін.

Вказано, що інспірований режимом Львівський собор (1946 р.) відбувся внаслідок спланованої політики радянської влади. У знищенні Української Греко-Католицької Церкви були однаково зацікавлені як держава, так і Російська Православна Церква, яку режим перетворив на державну інституцію. Перехід частини греко-католицьких священиків під юрисдикцію “режимної церкви” мав формальний характер. Фактично протягом тривалого проміжку часу вони зберігали свій обряд, культуру й духовність у межах так званого “катакомбного” етапу УГКЦ. Найбільший опір ліквідації церкви чинили монастирі, які, здійснюючи місіонерську роботу, спрямовану проти московського православ'я, залишалися своєрідними островами українського католицизму.

Становленню радянської освітньої системи як і процесу соціалістичної перебудови краю загалом протидіяла значна частина населення, в тому числі й місцеві працівники освіти (в усіх західних областях у 1950 р. звільненню підлягали 1529 учителів, з них 1129 місцевих і 400 тих, які прибули зі сходу УРСР). Це протистояння зумовлювалося рішучим зламом традиційних устоїв соціально-економічного, політичного й духовного життя населення краю, несумісністю традиційно усталеної освітньо-виховної системи і радянської, що її змінювала. Специфіка церковно-релігійного життя представників західноукраїнських земель на зламі 1950-1960-х рр., з одного боку, була зумовлена широкомасштабним розгортанням антирелігійних заходів, а з іншого - опором західноукраїнського суспільства діям органів влади (у боротьбі проти радянського уряду підпільники ОУН-УПА вчинили 14,5 тис. диверсій, жертвами яких стало не менш ніж 30 тис. партійно-радянських активістів). Традиційні особливості духовного життя західних українців полягали у визнанні пріоритетності загальнолюдських орієнтацій, сповідуваних релігією, що забезпечувало міцні позиції церковних інститутів у регіоні.

У традиційну освітньо-виховну систему, одним з головних завдань якої впродовж століть було національно-патріотичне виховання молодого покоління, запроваджувалися інтернаціональні засади радянської системи. У них національно свідома громадськість вбачала загрозу для національно-патріотичного виховання. Войовничий атеїзм радянської школи призводив до розриву шкільного виховання та родинного, до створення подвійної моралі у школярів.

Особливістю хрущовського періоду стало формування тісних зв'язків підпілля УГКЦ з Римсько-Католицькою Церквою, які виявлялися в тому, що віруючі “катакомбної” церкви часто були змушені відвідувати відправи в костелах, до чого їх спрямовувало греко-католицьке духовенство. Підпілля отримувало від католицьких священиків широкий спектр навчально-методичних і освітньо-виховних засобів, які використовувало у просвітницькій роботі (зокрема, католицьку літературу, богословські реферати, твори сакрального мистецтва, дозвіл на проведення сповіді для греко-католицьких віруючих у приміщенні костелу тощо).

Зауважимо, що релігійно-церковні проблеми, характерні для етапу хрущовської десталінізації, у загальних рисах успадкував і брежнєвський режим, який обмежував релігійну свідомість населення, використовуючи для цього як чинне законодавство, атеїстичну пропаганду, так і різні форми й методи антирелігійної боротьби (зняття з реєстрації церков, засилання агентів у середовище священнослужителів і церковної ієрархії, заборона педагогічної праці представникам духовенства та навчання дітей релігії, обмеження можливостей здобути освіту віруючим тощо).

Пріоритетним завданням церкви у цей період вважалося поповнення монаших чинів і висвячення молодих священиків. В умовах підпільної діяльності УГКЦ навчально-виховний процес переважно був довготривалим і мав індивідуальний характер. Навчальна програма була значно вужчою, ніж у колишніх регулярних семінаріях, і містила лише найважливіші та найнеобхідніші предмети для практичного душпастирювання: моральне і пастирське богослов'я, догматику, канонічне право, обрядовість, Святе Письмо, філософію, етику, церковну історію та церковний спів. Таким чином, освітньо-виховний процес загалом базувався на засадах християнського світогляду.

Доведено, що боротьба за поновлення прав Української Греко-Католицької Церкви була складовою релігійного відродження в Україні, характерного для горбачовської перебудови. Процес легалізації УГКЦ розглядаємо в контексті державно-церковних відносин в Україні.

За результатами здійсненого дослідження можна зробити висновок, що вивчення просвітницької роботи УГКЦ в УРСР відкриває можливості для вирішення важливих та актуальних завдань педагогічної науки в освітньому просторі України на основі творчого використання науково-теоретичної спадщини та практичної діяльності представників духовенства в контексті історії педагогіки і потреб сучасної педагогічної науки і практики.

Новий період розпочався в 1991 р. й продовжується донині. Його характерною ознакою стало повернення до історичних традицій і пошук нових форм і методів роботи християнського виховання.

У шостому розділі - “Сучасна Українська Греко-Католицька Церква в контексті державної освітньої політики” - подано загальну характеристику процесу легалізації УГКЦ у контексті державно-церковних відносин в Україні; розглянуто становлення та розвиток освітньої системи УГКЦ та її реалізацію на сучасному етапі.

У дисертації наведено й проаналізовано факти, котрі свідчать про те, що в період горбачовської модернізації на хвилі демократизації суспільного життя в Україні розгорнувся процес релігійного відродження, нормалізувались демократичні, гуманні відносини між державою і церквою. Серед виявів релігійного відродження - зростання кількості релігійних общин, реставрація та відновлення старих храмів, активізація боротьби за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви, збільшення набору студентської молоді до духовних закладів освіти, поступова зміна акцентів у ставленні до релігії тощо.

Характерною ознакою розвитку державно-церковних відносин були спроби незалежної Української держави врегулювати міжконфесійні конфлікти за допомогою мирного діалогу, знаходження реальних шляхів улагодження суперечок. Вагомим кроком у нормалізації цих відносин і забезпеченні конституційних прав віруючих став Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (1991 р.). Окреслені цим Законом права людини на свободу совісті, думки й релігії узгоджені з нормами міжнародного права та відповідають міжнародним угодам у галузі релігії. Демократичні стандарти щодо права людини на свободу совісті та віросповідання були закріплені у ст. 35 Конституції України (1996 р.), що є безпосереднім виявом демократичності держави. Вказано, що подолання сьогоднішньої конфронтації та розділення традиційних церков через створення Помісної церкви може бути вагомим чинником соціальної інтеграції та національної консолідації. Першим етапом об'єднання має стати духовна єдність у вирішенні соціальних проблем, формуванні моральних пріоритетів і ціннісних орієнтирів сучасного українського суспільства.

Комплексний аналіз процесів та причин розвитку системи греко-католицької духовної освіти в Україні свідчить, що вона розбудована відповідно до вимог Вселенської церкви, з урахуванням особливостей української дійсності, екуменічного, літургійного, пасторального, термінологічного та історичного постатеїстичного вимірів. Зростання мережі греко-католицьких духовних освітніх установ відбувалось упродовж періоду, що вивчається. Серед чинників, які впливали на формування цієї мережі навчальних закладів, слід виокремити такі: демократичні процеси в українському суспільстві, які зумовили активізацію духовного життя; зростання чисельності релігійних громад, що призвело до гострої нестачі кадрів священнослужителів; зміни в українському законодавстві, які значною мірою пришвидшили процес виникнення греко-католицьких освітніх установ та ін. У розділі звернено увагу на вагоме значення душпастирської праці владики Л. Гузара для суспільно-педагогічної діяльності церкви та на затвердженні Синодом єпископів у 1999 р. “Катехитичного правильника” УГКЦ, який є основним документом для проведення катехизації у церкві. Згідно з ухваленим церквою рішенням, у кожній єпархії утворено катехитичні комісії; при управліннях єпархій діють катехитичні центри, в яких здійснюють координацію й оперативне управління справами катехизації та шкільництва. Педагогічна праця духовенства здійснюється паралельно в теоретичній і практичній площинах, на основі чого обґрунтовано засадничі ідеї морально-релігійного виховання української молоді.

Отже, науковий аналіз і осмислення визначених у розділі питань, пов'язаних із теоретико-методичними основами християнства в освітній політиці України, сприятиме налагодженню тісного співробітництва між церквою, школою та громадськістю щодо вирішення актуальних виховних і соціальних проблем, а також пошуку оптимальних шляхів урегулювання міжконфесійних конфліктів, які на початку ХХІ ст. поступово стають одним з головних викликів для демократичної влади нашої країни.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

1. Освітньо-виховна діяльність Української Греко-Католицької Церкви як релігійно-національної інституції стала водночас важливим чинником, невід'ємною складовою і результатом національно-культурного відродження України в середині XІХ-XX ст. Під впливом національно-культурного відродження відбулася еволюція поглядів на розвиток національної школи і мети виховання. Протягом досліджуваного періоду педагогічні ідеї, еволюціонувавши на базі мовно-літературного етнографізму, парафіяльної школи, належності до греко-католицького обряду та принципу народності, набули політичної незалежності і сприяли розбудові системи шкільництва на національних засадах.

Відповідно до динаміки процесу становлення національної ідентичності українців Галичини в ХІХ ст., визначено основні тенденції педагогічної діяльності УГКЦ, окреслено головні її етапи. Принципове значення для вивчення історії становлення та розвитку освітньої доктрини церкви має її наукова періодизація. Кожен із шести етапів зумовлений об'єктивними закономірностями історичного і національно-культурного поступу, особливостями становлення та розвитку шкільництва, специфікою еволюції предмета дослідження, тобто для періодизації використано критерії, поширені в історико-педагогічних працях.

2. Науково-педагогічна діяльність духовенства в Галичині є цінним джерелом для опрацювання теоретико-методичних і методологічних аспектів національної системи виховання. Встановлено, що вагоме місце в душпастирській діяльності священиків посідала їхня катехитична робота у навчально-виховному процесі шкіл різного типу. Для поліпшення професійної діяльності вчителів релігії важливе значення мало заснування на початку ХХ ст. Товариства Руських Катехитів, проведені заходи якого (педагогічні з'їзди, наукові конференції, гурткова робота, видання підручників та творів катехитичного змісту тощо) дали змогу отцям-катехитам підвищити результати власної праці та досягти високого рівня педагогічної майстерності. Результативність навчально-виховного процесу на уроках релігії в школах Галичини переважно залежала від двох чинників: особистісних якостей характеру вчителя, що однаковою мірою мав володіти як грунтовними теологічними, так і психолого-педагогічними знаннями, а також від запропонованих спеціальних педагогічних технологій.

Наголошено на освітньо-виховній діяльності керівника церкви А. Шептицького, спрямованій на організацію власної національно-виховної системи. Митрополит брав активну участь у боротьбі українців за створення національного університету, відстоював права українських студентів, виступав перед місцевою владою на захист рідної мови, що наблизило його до освітнього середовища галичан. У посланнях та зверненнях новопризначений владика зосереджував увагу священиків на необхідності як матеріально, так і морально підтримувати українські просвітні установи. За церковні кошти він регулярно відправляв талановиту молодь учитися у країни Західної Європи. В 1928 р. заснував Богословську академію у м. Львів, що стала європейським вищим навчальним закладом, де на відповідному рівні велася як навчально-виховна, так і науково-дослідна робота викладачів та студентів. А. Шептицький спрямовував зусилля не тільки на розвиток вищої освіти, він розумів значення і вагу для українців початкової та середньої школи. Головним організатором середньої освіти у той період було Товариство “Рідна школа”. З метою надання ефективної допомоги цьому товариству в 1933 р. створено Митрополичу шкільну раду, яка регулярно вивчала проблеми українського шкільництва, пропонуючи шляхи їхнього вирішення. Сприяючи розвитку світських освітніх закладів та організацій, митрополит акцентував увагу на участі юного покоління в церковному та національному житті. За допомогою послань і звернень він намагався залучити духовенство до тісної співпраці з інтелігенцією та освітніми організаціями, вбачаючи в цьому один із шляхів національного розвитку українців. 3. Усупереч складним соціально-економічним умовам, що сформувалися на початку ХХ ст. у Галичині, значно пожвавлюється культурно-просвітницька діяльність громадських і церковних організацій. Шляхом заснування різних самодіяльних релігійних об'єднань та молодіжних католицьких організацій УГКЦ розгортає широкомасштабну освітньо-виховну, громадсько-культурну й благочинну роботу, спрямовану на підвищення рівня національної свідомості й духовної культури українців. Наголошено на заснуванні перших громадських релігійних об'єднань, Марійських дружин, які діяли при українських гімназіях, інститутах, учительських семінаріях, фахових і вищих школах, а також на розширенні мережі громадських організацій під опікою церкви (поява Католицької Акції, Українських Католицьких Союзів). Охоплюючи широкі верстви населення краю як у соціальному, так і віковому аспектах, товариства метою діяльності визначали морально-релігійний вишкіл, підвищення рівня освіченості, вихованості й громадянської зрілості не лише своїх членів, а й усієї громадськості та розгортання широкої харитативної роботи.

Теоретичний і практичний доробок громадських організацій релігійного спрямування, прогресивні ідеї релігійно-освітніх діячів і педагогів кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. не втратили актуальності й нині. Ґрунтовне вивчення, широке висвітлення й творче використання їхньої спадщини на практиці забезпечить дотримання принципів єдності, спадкоємності традицій поколінь у розвитку педагогічної науки.

4. Українська Католицька Церква, відіграючи роль духовної берегині народу і базуючись на специфіці життя в новій релігійно-культурній ситуації в умовах еміграції, розгорнула активну просвітительську діяльність, стала центром притягання і збереження етнічної ідентичності для всіх українців у діаспорі. Під впливом греко-католицького духовенства в країнах Північного та Латиноамериканського континентів, а також в Австралії створені напіврелігійні організації мирян (Український християнський рух, Українське патріархальне світове об'єднання за “Єдність Церкви і народу”, Союз католицьких жінок, Товариство католицького студентства “Обнова”, Українське католицьке юнацтво, “Свята Софія” та ін.), які діють як на міжнародному, так і на регіональному рівнях. На основі аналізу організаційно-культурної, доброчинної та освітньо-виховної роботи вищезазначених товариств виокремлено головні напрями їхньої діяльності: побудова християнського суспільства на духовно-культурних засадах; збереження національно-культурних цінностей; організація системи українського шкільництва та освіти (популярно-наукова серія викладів з історії України та церкви; виклади для випускників “Рідної школи” з метою підвищення їхньої кваліфікації як вчителів у системі суботніх шкіл; курси української мови для американців українського походження); морально-релігійне виховання членів української громади (сприяння підвищенню рівня та якості духовної освіти, розвитку релігійної преси та видання теологічно-богословської літератури); співпраця з українськими студентськими організаціями; поширення екуменічної ідеї серед українців різних конфесійних напрямів тощо.

У мережі навчально-освітніх закладів УГКЦ (поза межами України церква має понад 30 спеціальних навчальних закладів (колегій, семінарій, академій та університет) Український католицький університет, який заснував Й. Сліпий у 1963 р. у м. Рим, посів провідне місце. Ця установа стала центром української науки та культури в напряму підготовки високоосвіченої інтелігенції, яка мала бути готовою до побудови незалежної держави, творчої участі у розвитку національної, духовної, матеріальної культури, а отже, до вселюдської. Високий науково-методичний рівень професорсько-викладацького складу, належна організація навчально-виховного процесу і відповідна матеріально-технічна база університету засвідчували великі потенційні можливості української педагогічної науки.

5. На основі вивчення особливостей просвітницької роботи УГКЦ в умовах СРСР виокремлено таких п'ять субперіодів, які дали змогу виявити спільні закономірності, що відбулися у цьому процесі.

У період першої окупації Західної України було розпочато кампанію проти політичної системи західноукраїнського суспільства, церкви загалом та національного шкільництва зокрема. Наслідком цих насильницьких дій із боку “визволителів” стало закриття духовної академії, семінарії та всіх релігійних шкіл, а також припинення видання релігієзнавчої періодики та католицької літератури.

Вважаючи церкву суттєвою перешкодою на шляху реалізації плану повної атеїзації суспільного життя, радянська влада визначила курс на поступове, планомірне її руйнування. Впродовж післявоєнного періоду чітко простежується тенденція до русифікації загальноосвітньої школи і водночас до активізації географічної мобільності росіян у всіх сферах суспільно-політичного буття УРСР.

Хрущовський етап, хоч і не легалізував УГКЦ, однак забезпечив довгоочікувану свободу для ув'язненого духовенства, надав нового імпульсу для підпільного служіння, сприяв тому, що в середині 1960-х рр. почала розширюватися мережа підпільних семінарій, монастирів, чернечих будинків-осідків, стали формуватися підпільні парафії, влаштовуватися “домашні церкви”, збільшуватися кількість відправ і чисельність віруючих.

Для перших років брежнєвського періоду характерний відносний рівень стабільності й поступового відродження УГКЦ у західноукраїнських областях, де на повторні відмови влади реєструвати греко-католицькі парафії віруючі наполегливо ініціювали процес нелегального відкриття греко-католицьких церков, насамперед у сільській місцевості. На цьому етапі актуальною була проблема виховання нової генерації священнослужителів, а також необхідність організації системи підбору й підготовки кандидатів духовного стану, проведення активної організаційної та культурно-освітньої роботи з відродження греко-католицизму в західному регіоні УРСР.

Боротьба за поновлення прав УГКЦ була складовою процесу релігійного відродження в Україні в період горбачовської перебудови. Обгрунтовано положення, що на хвилі демократизації суспільного життя встановилися цивілізовані відносини між державою і церквою. Специфічною ознакою розвитку цих державно-церковних відносин були рішучі спроби незалежної Української держави врегулювати міжконфесійні конфлікти шляхом мирного діалогу, законодавчо забезпечити вирішення міжконфесійних проблем.

6. Науковий аналіз і осмислення визначених у дослідженні питань - це важливі та актуальні завдання педагогічної науки, оскільки вони орієнтують на виховання в українській школі різнобічно й гармонійно розвинених особистостей з патріотичною громадянською позицією, широким духовно-культурним світоглядом, підготовлених до активного творчого життя, самореалізації та виконання обов'язків громадянина. Цьому сприяє нині діюча гуманістична модель освіти, доповнена Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні. Дисертаційна робота дає змогу вирішити окреслені вище завдання у полікультурному освітньому просторі нашої країни на основі творчого використання історичного досвіду теоретико-методологічних і методичних проблем християнської педагогіки і морально-релігійного виховання учнівської молоді в середині ХІХ-ХХ ст. У контексті стратегічних завдань реформування освітньої системи і політики в Україні вважаємо за доцільне творчо використовувати не лише теоретичні здобутки, а й практичний доробок релігійно-освітніх діячів церкви досліджуваного періоду в напряму організації морального виховання учнівської молоді.

7. Здійснений аналіз дає змогу стверджувати, що теоретико-методологічна база педагогічної діяльності українського духовенства зумовила появу науково обґрунтованої та дієздатної виховної системи. Праці видатних представників церкви (І. Бартошевського, Ю. Дзеровича, М. Конрада, Г. Костельника, В. Лициняка, О. Лещука, І. Назарка, Й. Сліпого, А. Шептицького та ін.) розвивали базисні основи морально-релігійного виховання української молоді. Першочерговим виховним завданням педагогічної теорії та практики в середині ХІХ - ХХ ст. визначено моральну досконалість особистості. Концептуальні засади морального виховання учнівської молоді у досліджуваний період передбачали взаємозв'язок морального і релігійного виховання, що грунтувалося на принципах християнської етики. Суть виховного процесу зводилася до опанування етичними нормами, основою яких були біблійні заповіді. Моральне вдосконалення особистості трактувалось як неперервний процес, що здійснювався протягом усього життя людини, починаючи від наймолодшого віку. Таким чином, основні теоретичні положення концептуальних засад освітньої доктрини УГКЦ актуальні на сучасному етапі розвитку незалежної України насамперед при вирішенні проблеми єдності зусиль сім'ї, держави і церкви у вихованні молоді.

Узагальнюючи специфіку роботи громадських об'єднань релігійного спрямування, можна визначити головні напрями їхньої діяльності:

?cправи, що стосувалися церкви і душпастирства (виховання дітей, участь у богослужіннях, порядок у церкві);

?благодійна та пропагандистська діяльність (релігійне виховання занедбаних дітей, поширення релігійної преси та християнської літератури, боротьба з антирелігійною агітацією);

?харитативна спрямованість допомоги ближнім (опіка над хворими, убогими, сиротами, організація захоронок, будинків-притулків);

?культурно-освітня робота (організація курсів для неграмотних, влаштування відчитів, переписка з емігрантами, співпраця між партіями, робота у громаді тощо).

Головним висновком для творчого використання досвіду просвітницької діяльності церкви в сучасних умовах є національна єдність, гармонійне поєднання структурної, функціональної і теоретичної моделей, пріоритетність морального виховання, в центрі якого перебуває духовність особистості.

Наукова праця не претендує на повне і всебічне висвітлення досліджуваної багатоаспектної проблеми. Перспективними напрямами в її подальшому вивченні вважаємо такі: теоретико-методичні основи підготовки у вищих навчальних закладах спеціалістів відповідного рівня для читання у школах курсу “Християнська етика”; визначення змісту підручників з морального виховання учнів; з'ясування ролі поліконфесійного чинника у морально-релігійному вихованні учнівської молоді; встановлення закономірностей розвитку середньої та вищої теологічної освіти на західноукраїнських землях у кінці ХVIII - першій половині ХХ ст.; визначення шляхів активізації й стимулювання учнів і студентів до волонтерської діяльності у благодійницьких закладах церкви тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Щербяк Ю. А. Концептуальні засади освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви в ХХ столітті : монограф. / Ю. А. Щербяк. - Тернопіль : Підруч. і посіб., 2006. - 588 с.

2. Тхоржевська Т. Д. Теоретико-методичні основи християнської педагогіки. Історико-педагогічний аспект : монограф. / Т. Д. Тхоржевська, І. Я. Мищишин, Ю. А. Щербяк. - Тернопіль : Підруч. і посіб., 2002. - 479 с. (Автору належать розділи ІІ, ІІІ, ІV).

Навчально-методичні посібники

3. Лазарович М. В. Історія України : навч.-метод. посіб. / М. В. Лазарович, Ю. А. Щербяк. - Тернопіль : Астон, 2007. - 61 с.

4. Щербяк Ю. А. Культурологія : метод. реком. / Ю. А. Щербяк. - Тернопіль : Астон, 2007. - 94 с. Статті у наукових фахових виданнях

5. Щербяк Ю. А. Значення діяльності А. Шептицького для національно-культурного відродження Галичини / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2002. - № 3. - С. 149-153. - (Серія : Педагогіка).

6. Щербяк Ю. А. Діяльність товариства “Скала” у справі релігійно-морального виховання галичан (1900-1939 рр.) / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2002. - № 9. - С. 58-64. - (Серія : Педагогіка).

7. Щербяк Ю. А. Значення греко-католицького обряду та критерії релігійності українських галичан у національно-культурному житті краю (перша половина ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2002. - № 11. - С. 120-125. - (Серія : Педагогіка).

8. Щербяк Ю. А. Вплив ідей абстинентського руху на розв'язання морально-етичних проблем галицьких українців у першій половині ХХ ст. / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2003. - № 3. - С. 91-98. - (Серія : Педагогіка).

9. Щербяк Ю. А. Практика релігійно-морального виховання галичан у церковних братствах у 1-й пол. ХХ ст. / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2003. - № 4. - С. 51-56. - (Серія : Педагогіка).

10. Щербяк Ю. А. Особливості душпастирської діяльності священиків у справі релігійно-морального виховання галичан (початок ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 190 / наук. ред. Г. Г. Філіпчук. - Чернівці : Рута, 2003. - С. 200-205. - (Серія : Педагогіка і психологія).

11. Щербяк Ю. А. Провідна роль українського католицького університету в освітньо-виховній діяльності Церкви (друга пол. ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Збірник наукових праць Бердянського державного університету. - 2007. - № 1. - С. 27-33.

12. Щербяк Ю. А. Значення української богословської школи в науково-педагогічній спадщині духовенства в Галичині (перша половина ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Збірник наукових праць Херсонського державного університету. - Вип. 44. - Херсон : ХДУ, 2007. - С. 54-59. (Серія : Педагогічні науки).

13. Щербяк Ю. А. Культурно-просвітницька діяльність української Церкви в Польщі (друга пол. ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2007. - № 2. - С. 71-76. - (Серія : Педагогіка).

14. Щербяк Ю. А. Діяльність ЛКСМУ в системі атеїстичного виховання населення в УРСР / Ю. А. Щербяк // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини / наук. ред. М. Т. Мартинюк. - К. : Наук. світ, 2007. - С. 170-177.

15. Щербяк Ю. А. Практика просвітницької діяльності греко-католицьких монастирів у період десталінізації (1954-1964 рр.) / Ю. А. Щербяк // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. - 2007. - № 12. - С. 124-132.

16. Щербяк Ю. А. Специфіка навчально-виховного процесу на уроках релігії в школах Галичини (перша половина ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Вісник Черкаського університету ім. Б. Хмельницького. Вип. 104 / відп. за вип. Н. А. Тарасенкова. - Черкаси, 2007. - С. 140-147.

17. Щербяк Ю. А. Католицька Акція як чинник релігійно-морального виховання української молоді / Ю. А. Щербяк // Наукові праці Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили. Т. 71, - Вип. 58 / наук. ред. М. М. Букач. - Миколаїв : МДГУ ім. П. Могили, 2007. - С. 103-108. - (Серія : Педагогічні науки).

18. Щербяк Ю. А. Українська еміграція: причини, проблеми і перспективи збереження національної ідентичності / Ю. А. Щербяк // Вісник Київського міжнародного університету. - Вип. 10 / голов. ред. Л. В. Артемова. - К. : КиМУ, 2007. -С. 287-298. - (Серія : Педагогічні науки).

19. Щербяк Ю. А. Формування системи релігієзнавчої освіти в незалежній Україні (1991-2000 рр.). / Ю. А. Щербяк // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. - 2007. - Вип. 5. - С. 131-138. - (Серія : Педагогічні науки).

20. Щербяк Ю. А. Культурно-освітня діяльність Ставропігійського інституту в другій половині ХІХ - початку ХХ століття / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. - 2007. - № 9. - С. 139-142. - (Серія : Педагогіка).

21. Щербяк Ю. А. Науково-педагогічна діяльність Йосифа Сліпого / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2008. - № 1. - С. 71-75. - (Серія : Педагогіка).

22. Щербяк Ю. А. Науково-видавнича діяльність Української Греко-Католицької Церкви (середина ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2008. - № 3. - С. 90-95. - (Серія : Педагогіка).

23. Щербяк Ю. А. Cуспільно-педагогічна діяльність митрополитів Української Греко-Католицької Церкви у ХІХ столітті / Ю. А. Щербяк // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 406 / наук. ред. Г. Г. Філіпчук. - Чернівці, 2008. - С. 191-199. - (Серія : Педагогіка і психологія).

24. Щербяк Ю. А. Освітньо-виховна діяльність митрополита Андрея Шептицького (перша половина ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Освіта Донбасу - 2008. - № 5-6. - С. 109-133.

25. Щербяк Ю. А. Розвиток богословської освіти і шкільництва в Галичині у період Другої світової війни (1939-1946 рр.). / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2008. - № 4. - С. 77-83. - (Серія : Педагогіка).

26. Щербяк Ю. А. Методика та практика навчально-виховного процесу учнівської молоді в Марійських дружинах у першій третині ХХ ст. / Ю. А. Щербяк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2008. - № 5. - С. 105-113. - (Серія : Педагогіка). Тези доповідей у збірниках наукових конференцій

27. Щербяк Ю. А. Особливості катехитичної діяльності духовенства у процесі релігійно-морального виховання галичан (поч. ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., (Чернівці, 30-31 жовт. 2003 р.). / М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича [та ін.]. - Чернівці, 2003. - С. 41-43.

28. Щербяк Ю. А. Освітньо-культурна діяльність релігійних центрів та організацій української діаспори в Північній і Південній Америці та в Австралії / Ю. А. Щербяк // Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті : тези доп. за матеріалами Першої міжнар. наук. конф., (Львів, 8-10 берез. 2006 р.) / М-во освіти і науки України, Нац. ун-т “Львівська політехніка” [та ін.]. - Львів : Сполом, 2006. - С. 123-125.

29. Щербяк Ю. А. Специфіка релігійно-духовного життя української діаспори на Латиноамериканському континенті (друга пол. ХХ ст.) / Ю. А. Щербяк // Культура народів України (література, мистецтво, релігія, народні традиції) : матеріали міжнар. наук. конф., (Тернопіль, 18-19 трав. 2007 р.). - Тернопіль : ТЕІПО, 2007. - С. 21-23.

30. Щербяк Ю. А. Проблема патріархального статусу Української Греко-Католицької Церкви : соціально-педагогічний аспект / Ю. А. Щербяк // Українська діаспора : історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ : матеріали III міжнар. наук. конф., (Ніжин, 30-31 трав. 2007 р.) / Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя, Центр гуманіт. співпраці з укр. діасп. - Ніжин, 2007. - С. 107-110.

31. Щербяк Ю. А. Соціально-педагогічна діяльність Української Греко-Католицької Церкви в УРСР (1939-1989 рр.) / Ю. А. Щербяк // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості : матеріали ХХIII міжнар. наук.-практ. конф., (Донецьк, 16 трав. 2008 р.) / М-во освіти і науки України, Держ. ун-т інфор. і штуч. інтелекту [та ін.]. - Донецьк : Наука і освіта, 2008. - С. 321-323.

АНОТАЦІЇ

Щербяк Ю. А. Освітня доктрина Української Греко- Католицької Церкви та її впровадження в Україні (середина ХІХ-ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. - Харків, 2009. У дисертації виявлено суспільно-політичні та соціокультурні передумови розвитку освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви в період національно-культурного відродження України в середині ХІХ-ХХ ст.; здійснено періодизацію та простежено еволюцію головних тенденцій розвитку теоретико-методичних основ християнського виховання в досліджуваний період; виокремлено і теоретично обґрунтовано концептуальні положення теорії й практики морально-релігійного виховання, розроблені у процесі науково-педагогічної діяльності духовенства в Галичині; розкрито основні ідеї, зміст, форми, методи та засоби морально-релігійного виховання українців у церковних братствах, молодіжно-релігійних об'єднаннях та визначено можливості їхнього використання в сучасних умовах; схарактеризовано особливості освітньо-виховної діяльності зарубіжних релігійних центрів та організацій української діаспори; досліджено закономірності розвитку просвітницької роботи УГКЦ в радянський період; проаналізовано освітні напрями діяльності Української Греко-Католицької Церкви в умовах сучасного державотворчого процесу в Україні; обґрунтовано шляхи творчого використання прогресивних ідей національного досвіду просвітницької діяльності церкви в сучасних умовах реформування української освітньої системи й політики.

Ключові слова: освітня доктрина, греко-католицька церква, священик, теоретико-методичні основи виховання, християнська педагогіка, морально-релігійне виховання, навчально-виховний процес, освітня політика, національно-культурне відродження, національне шкільництво.

Щербяк Ю. А. Образовательная доктрина Украинской Греко-Католической Церкви и ее реализация на Украине (середина ХІХ-ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г. С. Сковороды. - Харьков, 2009.

Особое внимание уделяется освещению научно-педагогического наследия греко-католического духовенства и украинских педагогов Галичины (И. Бартошевского, М. Галущинского, Ю. Дзеровича, В. Калиновича, О. Макарушки, И. Пачовского, С. Русовой, И. Ющишина и др.), в котором синтезировано достижение науки и традиционного религиозного воспитания. Установлено, что значительное место в теоретическом наследии духовенства занимает личность воспитателя, его профессиональные качества, а также характеристика специфики педагогической деятельности.

Сделан комплексный анализ практики нравственно-религиозного воспитания молодежи в церковных братствах, исследована просветительская деятельность общественной организации религиозного характера - Католической Акции; проанализировано использование разнообразных форм и методов нравственно-религиозного воспитания ученической молодежи в Марийских дружинах.

Рассматриваются причины, проблемы и перспективы украинской емиграции как фактора сохранения национальной идентичности; характеризуются особенности культурно-образовательных религиозных центров и организаций украинской диаспоры; раскрыта просветительская деятельность патриарха И. Слипого. Акцентируется внимание на том, что культурно-просветительские и молодежные организации украинской диаспоры (“Украинский христианский рух”, Общество католического студенчества “Обнова”, “Украинское католическое юношество”, “Святая София” и др.) культивировали среди молодежи идеи самостоятельности Украины, любви к родному языку, культуре, народным традициям и нравственности.

Исследованы общественно-политические и социально-экономические события, на фоне которых освещено развитие богословской науки и образования во время Второй мировой войны (1939-1945 гг.); проанализирован процесс ликвидации Украинской Греко-Католической Церкви, его причини и последствия (1946-1953 гг.); рассматривается активизация просветительской деятельности “катакомбной” церкви в период десталинизации (1954-1964 гг.), а также определяются взаимоотношения тоталитарно-атеистической системы и греко-католической церкви (1965-1991 гг.) как историко-педагогическая проблема.

Охарактеризованы процесс легализации Украинской Греко-Католической Церкви в контексте государственно-церковных отношений в Украине; становление и развитие образовательной системы УГКЦ и ее реализация в современных условиях независимой Украины.

Основные результаты, положения и выводы исследования могут быть использованы ученими, педагогами при разработке научных основ современной системы образования, в процессе преподавания истории педагогики, лекционных курсов и спецкурсов по изучаемых в высших учебных заведениях дисциплинах, а также для подготовки учебников и методических пособий, что будут благоприятствовать сохранению и передаче историко-педагогического опыта будущим поколеним.

Ключевые слова: образовательная доктрина, греко-католическая церковь, священник, теоретико-методические основы воспитания, христианская педагогика, нравственно-религиозное воспитание, учебно-воспитательный процесс, образовательная политика, национально-культурное возрождение, украинская школа.

Shcherbiak Y. A. The educational doctrine of Ukrainian Greek-Catholic Church and its inculcation in Ukraine (the middle of the ХІХ-ХХ century). - Manuscript.

The dissertation for receiving the pedagogical doctor's degree in speciality 13.00.01 - general pedagogic and history of pedagogics. - Kharkiv National Pedagogical University. - Kharkiv, 2009.

In this dissertation the community-political and sociocultural pre-conditions of the development of educational doctrine of Ukrainian Greek-Catholic Church in the period of national-cultural Ukraine's regeneration in the middle of the ХІХ-th - the first half of the ХХ-th centuries are investigated; The periodisation and evolution of the main tendencies of the development of theoretical-methodical bases of the Christian education in this period is carried out and observed; conceptional principles of theory and practice of ethical education which had been worked out in process of scientific-pedagogical of clergy's activity in Galichyna are theoretically substantiated; the main ideas, content, forms, methods and means of moral education of Ukrainians in church brotherhoods in youth-religious society, the means (resources) of their usage in modern conditions are exposed and defined; the peculiarities of educational activity of foreign religious organizations of Ukrainian emigration have been interpreted; the development of social-pedagogical activity of Ukrainian Greek-Catholic Church in Soviet period are investigated; the educational trends of Ukrainian Greek-Catholic Church's activity in conditions of modern process in Ukraine are analyzed; the ways of creative usage of progressive ideas national experience church's educational activity in modern conditions reforming Ukrainian educational system and politics are substantiated.

Key words: the educational doctrine, Greek-Catholic Church, priest, theoretical-methodical bases of education, Christian pedagogic, moral-religious education, the educational activity, educational politics, national-cultural regeneration, national school.

Размещено на Allbest.ru