Розвиток музично-педагогічної освіти в Україні (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Розвиток музично-педагогічної освіти в Україні (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)

Черкасов Володимир Федорович

КИЇВ - 2009

Дисертація є рукопис.

Роботу виконано в Київському національному університеті імені

Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор

МАРУШКЕВИЧ Алла Адамівна.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ПАДАЛКА Галина Микитівна,

Національний педагогічний університет імені

М.П. Драгоманова, професор кафедри

фортепіанного виконавства та художньої культури;

доктор педагогічних наук, професор

БРИЛІН Борис Андрійович,

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського, завідувач кафедрою

естрадного мистецтва та ансамблевої гри;

доктор педагогічних наук, професор

МИХАЙЛИЧЕНКО Олег Володимирович,

Сумський державний педагогічний університет ім.

А.С. Макаренка, декан історичного факультету,

завідувач кафедрою методики викладання суспільних дисциплін.

Захист відбудеться 29.09.2009 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розіслано 28.08.2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Олексюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення незалежності й суверенітету України, прийняття Закону “Про освіту”, державної національної програми “Освіта України ХХІ століття”, створення нової концепції української національної школи значним чином змінює ситуацію щодо подальшого розвитку музично-педагогічної освіти, професійно-педагогічної підготовки вчителів музики загальноосвітніх навчальних закладів.

Суперечливі процеси, які відбувалися наприкінці ХХ століття і відбуваються сьогодні, зокрема нестабільність політичного й соціально-економічного становища, кризові явища, зміна ціннісних орієнтацій серед молоді, послаблення ролі школи та сім'ї у формуванні особистості, вимагають змін у вихованні підростаючого покоління, необхідності пошуків нових, більш ефективних форм і методів організації навчально-виховного процесу з професійно-педагогічної підготовки вчителів музики у вищих навчальних закладах.

Актуальність продукування і впровадження нових педагогічних концепцій та технологій у професійну підготовку майбутніх учителів музики зумовлені наявністю об'єктивних суперечностей між: політичними, соціально-економічними процесами, що відбуваються в державі, та неадекватним ставленням до організації музично-педагогічної освіти; потребою суспільства у фахівцях нової генерації та недостатньою визначеністю методологічних і методичних засад їхньої підготовки; вимогами до організації навчально-виховного процесу з професійно-педагогічної підготовки вчителів музики й відсутністю належної матеріально-технічної бази, інструментарію, науково-методичного забезпечення, необхідних для ефективного функціонування музично-педагогічної освіти.

Розв'язання цих суперечностей і пошук нових концепцій у системі музично-педагогічної підготовки майбутніх учителів музики неможливі без урахування позитивних і негативних особливостей попереднього розвитку музично-педагогічної галузі. Особливого значення у визначеному аспекті набувають дослідження, котрі охоплюють другу половину ХХ - початку ХХІ століть. Саме в цей період проходило становлення і розвиток музично-педагогічної освіти як системного новоутворення, пов'язаного з відкриттям музично-педагогічних факультетів, як стійкої структури вищих педагогічних навчальних закладів, діяльність якої зумовлена вимогами загальноосвітньої школи, естетичними потребами навколишнього соціуму. Головним у цьому процесі стало набуття цінного педагогічного досвіду щодо підготовки вчителів музики, контролі та оцінці знань, умінь і навичок, організації навчально-виховного процесу, науково-дослідної та творчої роботи, а також концертно-виконавської й музично-просвітницької діяльності. Наукове обгрунтування та всебічне вивчення цього досвіду, його аналіз, порівняння, класифікація та узагальнення уможливить, на наш погляд, виявлення об'єктивних і закономірних зв'язків педагогічних явищ у галузі професійної підготовки майбутніх учителів музики, збагатить педагогічну науку достовірними знаннями.

Розробкою наукових основ вищої професійно-педагогічної освіти в Україні займаються Л.П. Вовк, Н.М. Дем'яненко, М.Б. Євтух, В.П. Кремінь, В.І. Луговий, В.К. Майборода, О.В. Сухомлинська, С.М. Філоненко та інші. Дослідження С.У. Гончаренка, В.І. Загвязінського, І.А. Зязюна, Б.Т. Лихачова, В.О. Сухомлинського дають змогу визначити форми й методи вузівського навчання в галузі естетичного виховання, перспективні напрями розвитку професійних якостей студентів. Певний науковий інтерес становлять дослідження, пов'язані із становленням і розвитком професійно-педагогічної освіти, підготовкою кадрів різного профілю. Це дослідження К.Б. Авраменко, О.В. Аніщенко, В.Є. Береки, В.В. Боброва, А.А. Булди, І.В. Важинського, І.Б. Васильєва, О.В. Велемець, О.А. Лавриненко, К.І. Лисяк, Н.С. Матвійчук, С.О. Нікітчиної, В.В. Омельчук, Л.А. Онищук, Н.О. Падун, І.О. Пометун, В.С. Прокопчук, В.В. Радула, А.І. Сиротенка, Б.В. Струганець, О.Т. Шпак та інших.

У теорії й практиці музично-педагогічної освіти сучасними науковцями І.М. Гадаловою, С.С. Горбенком, Л.М. Масол, О.В. Михайличенком, О.М. Олексюк, В.Ф. Орловим, Т.Й. Рейзенкінд проведені глибокі дослідження теоретичних і методичних засад підготовки майбутніх учителів музики. Проблему впливу сучасної музики на формування свідомості молоді узагальнено А.Г. Болгарським, Б.А. Бриліним, В.І. Дряпікою, педагогічні основи культурологічної освіти майбутнього вчителя досліджено О.Л. Шевнюк. Концептуальні основи музично-естетичного виховання розглядаються дослідниками Л.Г. Коваль, Г.М. Падалкою, О.Я. Ростовським, О.П. Рудницькою, Л.О. Хлєбниковою, К.І. Шамаєвою, Г.П. Шевченко, Ю.Є. Юцевичем.

Отже, незважаючи на те, що в наукових дослідженнях розкриваються різні аспекти вищої педагогічної та музично-педагогічної освіти, деякі питання цієї проблеми не розв'язані, розв'язані частково або знаходять суперечливі розв'язання. Це стосується, насамперед, досліджень музично-педагогічної освіти в Україні у визначений нами період як цілісної системи. Натомість, передумовами існування такої системи, на наш погляд, стало: саме існування музично-педагогічної освіти в просторі, часі, динаміці; наявності багатьох об'єктів; єдності взаємозв'язків між об'єктами, завдяки якій виникають нові як для них, так і для всієї їх сукупності особливості.

Дослідження музично-педагогічної освіти в Україні в якості системи сприятиме формуванню національної свідомості, допоможе зорієнтуватися у вивченні та усвідомленні складних процесів розвитку теорії та практики музично-педагогічної освіти, сприятиме розвитку методичного мислення вчителів музики та студентів мистецьких спеціальностей у розв'язанні пріоритетних практичних завдань, формуванні інтеграційних процесів вивчення мистецьких дисциплін.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлюється необхідністю узагальнення історичного досвіду генезису музично-педагогічної освіти, дослідженням розвитку музично-педагогічних факультетів, на яких здійснювалася професійно-педагогічна підготовка вчителів музики. Саме це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Розвиток музично-педагогічної освіти в Україні (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної теми кафедри педагогіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Професійний розвиток фахівців у різних освітніх системах: порівняльний аналіз”, скоординованої з Міністерством освіти і науки України та затвердженої Вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 26 листопада 2004 р.); державний реєстраційний номер держбюджетної теми - РК № 0102U00397, в якому автор брав безпосередню участь.

Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка 15 вересня 2005 р., протокол № 1 та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні 22 травня 2007 р., протокол № 5.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення цілісного наукового аналізу процесу розвитку музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині ХХ - початку ХХІ століть, визначення його основних педагогічних засад та надбань, які сприяли оновленню змісту музично-педагогічної галузі, вдосконаленню професійно-педагогічної підготовки вчителів музики на музично-педагогічних факультетах України.

Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання:

- здійснити аналіз наукової літератури за темою та визначити основні напрями дослідження;

- обгрунтувати концептуальні засади оптимізації музично-педагогічної освіти, визначити та охарактеризувати закономірності, періодизацію, провідні тенденції музично-педагогічної галузі;

- розкрити особливості формування вітчизняної музично-педагогічної думки, створення нових концепцій музично-естетичного та художньо-естетичного виховання школярів;

- проаналізувати зміст навчальних планів та навчальних програм з фахових дисциплін, виявити їхній вплив на професійно-педагогічне становлення вчителів музики;

- визначити сутність, основні складові та структуру музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині XX - на початку XXI століття; музичний педагогічний освіта

- узагальнити набутий досвід, виявити резерв наукового потенціалу, творчих лабораторій, міжнародні зв'язки колективів навчальних закладів та їхній вплив на підготовку майбутніх учителів музики;

- здійснити науковий аналіз змісту науково-дослідної роботи студентів, їхньої участі у фестивалях, конкурсах, олімпіадах;

- виявити форми концертно-виконавської та музично-просвітницької діяльності викладачів і студентів музично-педагогічних факультетів.

Об'єкт дослідження - система підготовки вчителів музики в Україні.

Предмет дослідження - розвиток музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що система професійно-педагогічної підготовки вчителів музики у ВНЗ України буде ефективнішою за умов: врахування основних закономірностей і тенденцій попереднього розвитку музично-педагогічної освіти; узагальнення досвіду організації музично-педагогічної галузі; запровадженням як сталих форм і методів так і нових музично-педагогічних технологій в організацію навчально-виховного процесу; подальшій розробці актуальних проблем теорії і практики музичної педагогіки і методики музичного виховання; використання провідних ідей того часу в пошуках і створенні нових форм концертно-виконавської та музично-просвітницької діяльності, які сприятимуть входженню музично-педагогічної освіти України в світовий освітній простір.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань, досягнення мети в дисертації використані емпіричні й теоретичні методи дослідження:

- емпіричні - педагогічне спостереження, бесіда, інтерв'ю, опитування, порівняння, моделювання, аналіз змісту педагогічної документації та результатів діяльності;

- аналітичний - для здійснення системного аналізу першоджерел, які відтворюють певний історичний процес генезису структурних компонентів музично-педагогічної освіти;

- діахронний (метод періодизації), за допомогою якого здійснено періодизацію та досліджено якісні зміни розвитку музично-педагогічної освіти у визначенні історичних періодів;

- історико-логічної інтерпретації фактів, котрий уможливлює здійснити логічну інтерпретацію фактів та висловити власний погляд на предмет дослідження;

- узагальнення опрацьованого матеріалу, який дав змогу усвідомити та узагальнити основні закономірності й тенденції розвитку музично-педагогічної освіти.

Під час написання дисертації застосовувався історико-педагогічний аналіз дисертацій, авторефератів, монографій, збірників праць, а також документів і матеріалів державних обласних архівів: м. Львова (ф. Р - 2018сч.), Запоріжжя (ф. Р - 2054), Луганська (ф. Р - 416), Кіровограда (ф. Р - 5380), Івано-Франківська (ф. Р - 1345), Вінниці (ф. Р - 5050), Дніпропетровська (ф. Р - 3966), Чернігова (ф. Р - 6121); а також архівів міст: Ніжина, Мелітополя, Кривого Рога, Дрогобича; архівні матеріали НПУ ім. М.П. Драгоманова, КДПУ ім. В. Винниченка, ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, ВДПУ ім. М. Коцюбинського, НДПУ ім. М. Гоголя, МДПУ, КДПУ, ЛДПУ ім. Т. Шевченка, ТДПУ ім. В. Гнатюка, КДГУ, ДДПУ ім. І. Франка. Більшість архівних документів уперше залучено до наукового обігу.

У процесі дослідження використовувалися матеріали бібліотек, законодавчі та нормативні акти, матеріали конференцій і нарад з народної освіти, навчальні плани та програми, публікації у періодичних і методичних часописах. Дисертантом здійснено ретроспективний аналіз власного 35-річного досвіду педагогічної і наукової діяльності у загальноосвітній та вищій школі.

Хронологічні межі дослідження розвитку музично-педагогічної освіти в Україні охоплюють другу половину ХХ - початок ХХІ століть. Нижня межа визначається 1962 роком - періодом заснування перших музично-педагогічних факультетів та музичних відділень при педагогічних інститутах, на яких здійснювалася професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів музики і співів. Верхня хронологічна межа обґрунтовується завершенням реорганізації основних структурних підрозділів музично-педагогічної галузі, створенням музичних і мистецьких факультетів та заснуванням Інститутів мистецтв і Інституту культури і мистецтв при педагогічних університетах з широким спектром споріднених спеціальностей.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що в ньому

вперше:

- виявлено закономірності розвитку музично-педагогічної освіти та основні тенденції перебудови музично-педагогічної галузі;

- здійснено періодизацію музично-педагогічної освіти залежно від основних новоутворень на різних етапах її розвитку, які відбувалися під впливом історичних подій і реформування вищої школи;

- здійснено науковий аналіз формування музично-педагогічної думки на основі досліджень науковців і викладачів музично-педагогічних факультетів;

- визначено зміст музично-педагогічної освіти, який полягає у науковому аналізі навчальних планів музично-педагогічних факультетів різних років, у зв'язку з уведенням нових подвійних спеціальностей;

- виявлено позитивний досвід впливу навчальних програм з фахових дисциплін на професійно-педагогічне становлення вчителів музики;

- вивчено динаміку зовнішньої та внутрішньої реорганізації музично-педагогічної галузі, її взаємозв'язок з органами народної освіти, інститутами післядипломної освіти, міжнародними науковими центрами, що забезпечували професійно-педагогічну підготовку майбутніх учителів;

- на основі документальних матеріалів узагальнено та систематизовано основні напрями розвитку музично-педагогічної освіти, досліджено вплив концепції музично-естетичного виховання та нової концепції мистецької освіти на професійно-педагогічну підготовку вчителів музики в педагогічних інститутах і університетах;

- до широкого наукового обігу введено матеріали та архівні документи, які в музично-педагогічній освіті до цього часу не використовувалися;

уточнено:

- зміст поняття “музично-педагогічна освіта” як процес і результат професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя на музично-педагогічних факультетах;

дістали подальшого розвитку:

- пріоритетні напрями науково-дослідної роботи студентів у наукових гуртках та проблемних групах;

- вивчення основних складових творчої діяльності, участі обдарованих студентів у фестивалях, конкурсах, олімпіадах;

- визначення основних форм концертно-виконавської та музично-просвітницької діяльності викладачів і студентів музично-педагогічних, музичних і мистецьких факультетів та Інститутів мистецтв.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості використання його результатів при підготовці навчальних посібників і методичних розробок з проблем розвитку музично-педагогічної освіти в Україні; в процесі викладання в педагогічних університетах курсів музичної педагогіки й методики музичного виховання, основ науково-педагогічних досліджень, спецкурсів з музичної педагогіки; використання основних положень розвитку музично-педагогічної освіти в Україні для створення нових концепцій і наукових проектів.

Отримані емпіричні дані, їх узагальнення, систематизація та педагогічна інтерпретація можуть бути використані як рекомендації методичного спрямування в інститутах післядипломної освіти для підвищення кваліфікації вчителів музики.

Результати дослідження розвитку музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття запроваджено в навчально-виховному процесі Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені В.С. Стефаника (довідка № 411 від 30 вересня 2008 року), Інституту мистецтв Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (довідка № 915 від 10 червня 2008 року), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 49-н від 13 лютого 2008 року), Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (довідка № 73 від 10 вересня 2008 року), Інституту мистецтв Київського національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (довідка № 608 від 30 вересня 2008 року).

Особистий внесок дисертанта. Основні концептуальні ідеї, узагальнення, положення й висновки, які викладено в дисертації та опубліковано у наукових виданнях, належать авторові. Дисертантом не використовувалися ідеї Г.Д. Бондарук (Кіровоградський загальноосвітній навчальний заклад № 26), яка є співавтором однієї статті.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на науково-практичних конференціях різних рівнів:

міжнародних: “Розвиток особистості в полікультурному Слов'янському освітньому просторі” (Кривий Ріг, 2004), “Підготовка майбутніх учителів початкових класів до педагогічної діяльності на основі змісту освіти і сучасних педагогічних технологій” (Дрогобич, 2004), “Інновації у вищій школі” (Ніжин, 2004), “Модернізація мистецької освіти в контексті євроінтеграції” (Одеса, 2006), “Гуманістичні орієнтири мистецької освіти” (Київ, 2007), “Професіоналізм педагога в контексті європейського вибору України” (Ялта, 2007);

всеукраїнських: “Становлення і розвиток музично-педагогічної освіти в Україні” (Ніжин, 2004), “Професіоналізм педагога” (Проективна педагогіка: питання теорії та практики) (Ялта, 2004), “Стратегія розвитку художньої освіти й естетичного виховання молоді в Україні у ХХІ столітті” (Луганськ, 2006), “Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіона” (Ялта, 2006), “Безперервна освіта в Україні: реалії та перспективи” (Івано-Франківськ, 2006), “Професіоналізм педагога в контексті європейського вибору України” (Ялта, 2006), “Етнос, культура, нація” (Дрогобич, 2006) “Сучасні освітні технології в професійній підготовці вчителя мистецьких дисциплін” (Кривий Ріг, 2007);

міжвузівських: науково-практичних конференціях КДПУ імені Володимира Винниченка, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, МДПУ.

Результати дослідження висвітлювалися в наукових публікаціях автора, а також у процесі читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять з “Методики музичного виховання”, спецкурсу “Музично-педагогічна освіта в Україні”, керівництва курсовими, дипломними та магістерськими роботами.

Дослідження проводилося впродовж 1997 - 2008 років та охоплювало три етапи:

І етап (1997 - 2000 рр.) - підготовчо-емпіричний. Основна увага зосереджувалася на осмисленні процесу становлення і розвитку музично-педагогічної освіти в Україні. Вивчалися архівні джерела, аналізувалася філософська та психолого-педагогічна література, формувалися базові теоретичні поняття й положення. На основі його результатів були сформульовані основні теоретичні поняття. Результати цього етапу розкриті в статтях та у виступах на науково-практичних конференціях.

ІІ етап (2000 - 2005 рр.) - дослідницько-пошуковий. На цьому етапі проводився ретроспективний аналіз професійно-педагогічної підготовки фахівців в Україні, завершено збір емпіричного матеріалу, уточнювалися зміст, мета, завдання, функції та методи дослідження. Результати дослідження висвітлені в низці статей, публічних виступів на Міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференціях.

ІІІ етап (2005 - 2008 рр.) - підсумково-узагальнюючий. Головна увага зосереджувалася на аналізі, систематизації та оформленні результатів дослідження, підготовці до друку монографії.

Кандидатська дисертація на тему “Зміст та організація діяльності оркестрового колективу як засіб морального виховання школярів” захищена в грудні 1985 року в НДІ художнього виховання АПН СРСР, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 31 науковій і науково-методичній праці, у тому числі 1 монографія (22,9 друкованого аркушів), 24 статті у збірниках, затверджених постановою Президії ВАК України, які на 2/3 відображають зміст дисертації, видані педагогічними університетами Києва, Кіровограда, Ніжина, Ялти, Кривого Рога, Дрогобича, Івано-Франківська, Одеси, Луганська, Чернівців, загальним обсягом (15 друкованих аркуша).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів і висновків до кожного з них, загальних висновків, додатку та списку використаних джерел. Робота вміщує 13 додатків на 14 сторінках. Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 457 сторінок, обсяг основного тексту - 388 сторінок. Список використаних джерел становить 559 найменувань, в тому числі 143 - архівні джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність вивчення, узагальнення та систематизації розвитку музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині ХХ - початок ХХІ століть; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження; сформульовано гіпотезу; з'ясовано хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, викладено форми апробації і впровадження результатів дослідження, етапи його проведення; наведені дані про публікації автора; окреслено структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - “Концептуальні засади розвитку музично-педагогічної освіти” - здійснено історіографічний аналіз стану вивчення проблеми, проаналізовано сучасні наукові дослідження розвитку музично-педагогічної освіти в Україні, визначено теоретичні та методологічні засади музично-педагогічної освіти, уточнено зміст ключових понять.

Дослідження розвитку музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття вимагало вивчення тенденцій розвитку вітчизняної музично-педагогічної освіти в різні історичні періоди. З огляду на це, нами здійснено історіографічний аналіз попередніх наукових розвідок відомих українських дослідників. Зокрема, дослідженням історії західноєвропейської та вітчизняної музичної педагогіки присвячено наукові розвідки О.Я. Ростовського; модернізацію мистецької освіти на сучасному етапі досліджено Г.М. Падалкою; наукову цінність має становлення і розвиток музичної освіти в Україні, історіографічна періодизація загальної та професійної музичної освіти, починаючи з ІХ століття, запропонована О.М. Олексюк. Діяльність провідних навчальних закладів музичної освіти в Україні, починаючи з ХVІ століття, вплив відомих діячів музичної культури на формування традицій у музичній галузі, закономірності організації навчально-виховного процесу в підготовці фахівців з музики досліджувала О.П. Рудницька; комплексний підхід у вивченні розвитку музичної освіти в першій половині ХІХ століття допоміг К.І. Шамаєвій узагальнити художньо-освітні процеси, котрі впливали на організацію навчання та виховання у привілейованих навчальних закладах; динаміку становлення і розвитку змісту, форм і методів музично-естетичного виховання дітей і молоді в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття досліджено О.В. Михайличенком.

Доведено, що системним дослідженням підготовки педагогічних працівників у музично-педагогічній освіті є праця Т.П. Танько, в якій підготовка музично-педагогічних кадрів розглядається в хронологічному аспекті: 1917 - 1941 рр.; 1945 - 1956 рр.; 1956 - 1981 рр. Дослідниця аналізує стан підготовки фахівців зі спеціальностей “російська мова, література та співи”, “рідна мова, література та співи”, натомість не ставить за мету дослідити процес становлення і розвитку музично-педагогічних факультетів в Україні.

Витоки вищої музичної освіти в Україні, становлення і розвиток ідей музичної освіти студентів у період з 1917 до 1933 року були предметом вивчення В.А. Кузьмічової. Близьким за структурою до нашого дослідження є дисертаційне дослідження Г.В. Святненко “Становлення і розвиток вузів культури і мистецтва в Україні у радянський період”. У праці аналізується становлення і розвиток консерваторської освіти, архітектурного інституту й пластичних мистецтв, музично-драматичного та художніх навчальних закладів.

З'ясовано, що в останнє десятиріччя з'явилися дослідження сучасних молодих науковців (О.М. Ткаченко, О.А. Цвігун, О.В. Овчарук, Л.Й. Проців), котрі на основі широкого кола джерельних матеріалів вивчали розвиток музичної освіти та становлення музично-педагогічної думки в різні історичні періоди в окремих регіонах України. Діяльність Народних університетів культури в 50 - 80-ті роки ХХ століття узагальнено В.Т. Мацеборко; розвиток художньої освіти в Закарпатті - І.І. Небесник; у Галичині - М.В. Черепанином.

Отже, аналіз наукових досліджень дає змогу визначити такі напрями, що потребують дослідження: система професійно-педагогічної підготовки вчителів музики на музично-педагогічних факультетах ВНЗ; формування вітчизняної музично-педагогічної думки та її вплив на розвиток музично-педагогічної освіти; порівняльний аналіз навчальних планів та навчальних програм з фахових дисциплін, за якими здійснювалася підготовка вчителів музики; оновлення змісту, форм й методів у процесі реформування, перебудови, модернізації та інтеграції музично-педагогічної галузі до світового освітнього товариства; професійно-педагогічна спрямованість науково-дослідної та творчої діяльності студентів, їхня участь у фестивалях, конкурсах, олімпіадах; форми концертно-виконавської й музично-просвітницької діяльності викладачів та студентів музично-педагогічних факультетів.

Досліджуючи концептуальні засади вищої освіти в Україні сучасні філософи А.С. Амбросов, В.П. Андрущенко, С.Ф. Клепко, М.Д. Култаєва, В.Г. Кремінь, В.С. Лутай, В. Мудрак, В.С. Пазенок, Є.М. Причепій, О.Д. Сердюк, Л. Чекаль, А Черній, В. Ярошовець розглядають освіту як поліфункціональне явище, призначення якого полягає в передачі інформації, засвоєнні знань, формуванні вмінь і навичок, вихованні загальнолюдських якостей.

Усвідомлення розвитку музично-педагогічної освіти можливе на основі аналізу педагогічних концепцій, у яких здійснено теоретичне обґрунтування демократизації та реформування освіти в Україні. На межі ХХ - ХХІ століть з'являється низка новаторських педагогічних концепцій, зокрема, національної системи освіти (П.П. Кононенко), шляхів демократизації управління освітою (В.К. Майборода), вихідних засад демократизації навчального процесу в освітніх закладах України (А.М. Алексюк), демократизації українського виховання (О.І. Вишневський), української національної школи-родини (Т.П. Усатенко), реформування педагогічної науки в Українській державі (М.Г. Стельмахович), у яких сформульовані мета та головні завдання, сутність, вихідні положення, принципи, категорії та історичні набутки у педагогічній галузі.

У дисертації з'ясовано, що базовим у дослідженні є поняття “музично-педагогічна освіта”, пов'язане з певним типом навчально-виховного закладу, який здійснює музично-педагогічну підготовку майбутнього вчителя музики. Результати зіставлення фрагментарного аналізу досліджуваного феномена дають змогу інтерпретувати поняття “музично-педагогічна освіта” як процес і результат підготовки на музично-педагогічних факультетах особистості майбутнього вчителя, котрий володіє сучасними педагогічними технологіями, загальнонауковими, психолого-педагогічними та спеціальними знаннями, вміннями і навичками, які допомагають реалізувати свій творчий потенціал засобами педагогічної, науково-дослідної та музично-просвітницької діяльності, для формування духовної культури молоді на основі ціннісних орієнтирів, набутих суспільством.

Для музично-педагогічної освіти характерні загальнонаукові й спеціальні підходи, принципи та методи, що визначаються предметом освіти та її змістом. Методологічною основою вивчення розвитку музично-педагогічної освіти стали принципи системного, історико-хронологічного, проблемно-історичного, діяльнісного, культурологічного та персоніфікованого підходів.

У дисертації стверджується, що в процесі вивчення розвитку музично-педагогічної освіти було використано емпіричні й теоретичні методи, зокрема: аналітичний; діахронічний; історико-логічної інтерпретації фактів; теоретичного узагальнення опрацьованого матеріалу, що дало можливість систематизувати й класифікувати першоджерела, теоретично узагальнити матеріал, виявити основні тенденції розвитку музично-педагогічної освіти на різних історичних етапах, дослідити професійно-педагогічне становлення майбутніх учителів музики.

Вивчення та узагальнення теоретичних основ розвитку музично-педагогічної освіти на основі вивіреного наукового підходу, аналізу та синтезу історичних фактів і явищ, дослідження значної кількості джерельних архівних матеріалів, у яких висвітлюється діяльність визначеного підрозділу ВНЗ, дало змогу на теоретичному рівні сформулювати основні закономірності й тенденції розвитку музично-педагогічної освіти в контексті досліджуваного історичного періоду.

При розробці закономірностей розвитку музично-педагогічної освіти ми враховували гносеологічні принципи взаємозв'язку філософських категорій загального та особливого. Яким чином загальні закономірності відбиваються через специфіку музично-педагогічної освіти дозволило розкрити якісну своєрідність останнього. Ці закономірності зумовлені специфікою професійного становлення майбутніх учителів музики, вони являють собою цілісний і послідовний процес, який залежить від суб'єктивних та об'єктивних чинників, історичного розвитку, ставленням до пріоритетних моральних цінностей суспільства. Визначені закономірності створюють певні умови для розв'язання завдань, які стоять перед вищою школою, стимулюють і збагачують процес становлення, сприяють розв'язанню актуальних проблем, стимулюють розвиток музично-педагогічної освіти. Суть цих закономірностей розкривається в таких положеннях: спрямованість на розв'язання мети і завдань; демократизація основних напрямів, форм і методів роботи; науковий підхід до організації музично-педагогічної освіти; ідеологічна спрямованість і вплив національного компонента на характер музично-педагогічної освіти; управління музично-педагогічною освітою; взаємозв'язок з органами народної освіти, ЗНЗ різних типів; взаємозв'язок викладачів фахових кафедр з обласними інститутами післядипломної освіти; забезпечення діяльності музичних, музично-педагогічних, мистецьких факультетів та Інститутів мистецтв кадровим потенціалом; відповідність змісту музично-педагогічної освіти вимогам суспільства та потребам ЗНЗ у кваліфікованих учителях музики; дидактична забезпеченість навчально-виховного процесу; використання передового педагогічного досвіду викладачів ВНЗ та вчителів ЗНЗ, а також новітніх технологій в удосконаленні навчально-виховного процесу; концертно-виконавська й музично-просвітницька діяльність викладачів і студентів; використання та застосування необхідних комунікативних засобів співіснування; наявність необхідної матеріально-технічної бази; кваліфікаційна оцінка якості музично-педагогічної освіти.

У розділі засвідчено, що на основі виявлених і науково-обгрунтованих закономірностей функціонування і розвитку музично-педагогічної освіти здійснено розподіл певної історико-педагогічної реальності на п'ять періодів, які являють собою конкретні новоутворення, пов'язані з основними етапами історичного розвитку та якісно різняться між собою. Перший період (1962 - 1970 рр.) - заснування та становлення музично-педагогічних відділень і музично-педагогічних факультетів у структурі педагогічних інститутів, на яких здійснювалася підготовка вчителів музики і співів для середніх і восьмирічних шкіл; другий період (1970 - 1980 рр.) - перебудова та реформування музично-педагогічної освіти, реорганізація музично-педагогічних відділень у музично-педагогічні факультети, пошуки нових підходів до вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів музики і співів; третій період (1980 - 1991 рр.) - оновлення змісту музично-педагогічної освіти у зв'язку із запровадженням нової концепції музично-естетичного виховання школярів; четвертий період (1991 - 2000 рр.) - цілісний підхід до розв'язання проблем музично-педагогічної освіти, її демократизація, фундаменталізація, гуманізація та гуманітаризація, запровадження нової концепції мистецької освіти; п'ятий період (2000 - 2008 рр.) - інтеграція вітчизняної музично-педагогічної освіти у світовий освітній простір, поява нових типів навчальних закладів (Інституту культури і мистецтв та Інститутів мистецтв).

Отже, аналіз попередніх наукових розвідок становлення музичної галузі в різні історичні періоди, виявлення закономірностей і тенденцій розвитку музично-педагогічної освіти в Україні, обгрунтування принципів і методів дослідження, розподіл певної історико-педагогічної реальності на періоди дає змогу узагальнити розвиток музично-педагогічної освіти, динаміку становлення змісту, форм і методів, якісних змін, що відбулися в музично-педагогічній галузі другої половини ХХ - на початку ХХІ століття.

У другому розділі - “Розвиток музично-педагогічної думки в Україні” - в історичній ретроспективі досліджено процес формування музично-педагогічної думки провідними науковцями та викладачами музично-педагогічних факультетів України.

У розділі виявлено, що становлення музично-педагогічної думки в 60-х роках ХХ століття відбувалося під впливом діяльності науковців лабораторії естетичного виховання НДІ педагогіки України, які зосереджували увагу на розробці змісту уроків музики і співів, пошуку нових форм організації позакласної роботи, дослідженні проблем музично-естетичного та морального виховання школярів, узагальненні досвіду вокально-хорової роботи в школі. З'являються перші підручники з методики навчання співів учнів 1 - 7 класів, у яких запропоновано конкретний матеріал з основних видів діяльності та методичні розробки уроків. Уперше досліджено проблему вивчення української класичної музики на уроках співів. Викладачі музично-педагогічних факультетів розробляли навчальні програми з фахових дисциплін, працювали над забезпеченням студентів навчально-методичними посібниками й репертуаром, хрестоматіями, обробляли українські народні пісні, писали твори хорової та інструментальної музики.

У 70-х роках науковці брали участь у дослідженнях, спрямованих на розвиток змісту музично-естетичного виховання у загальноосвітній школі, вивчення структурних компонентів уроку, запровадження спеціальних методів навчання, впливу основних видів діяльності на музично-естетичне виховання школярів. Становлення музично-педагогічної думки проходило під впливом публікацій на шпальтах видання “Музика в школі”. Викладачі музично-педагогічних факультетів розробляли зміст і публікували підручники з “Музики”, хрестоматії шкільних пісень. Формування музично-педагогічної думки відбувалося в процесі обговорення актуальних питань щодо розвитку музично-педагогічної освіти на наукових конференціях різних рівнів.

Встановлено, що на розвиток музично-педагогічної думки у 80-ті роки вплинуло реформування музично-педагогічної галузі. Науковці зосереджували увагу на питаннях адаптації програми “Музика” для шкіл України. Викладачі музично-педагогічних факультетів створювали власні хорові й вокальні твори, писали музику для різних музичних інструментів, видавали збірники шкільних пісень, намагалися забезпечити необхідною навчально-методичною літературою з програми “Музика” студентів музично-педагогічних факультетів та учителів музики загальноосвітніх шкіл, розробляли нові підходи до музично-естетичного виховання школярів.

Набуття Україною незалежності істотно вплинуло на розвиток музично-педагогічної думки, що розвивалася в двох напрямах: дослідження питань музично-естетичного виховання школярів; розвиток і запровадження концепції мистецької освіти. Спостерігається системний підхід до змісту теорії й практики музично-педагогічної освіти, нові підходи до розв'язання проблем музично-естетичного виховання школярів і методичної підготовки студентів музично-педагогічних факультетів. Це період становлення нових концепцій, зокрема, хорового співу із застосуванням релятиву (З.З. Жофчак), естетичного виховання школярів засобами музики (Л.О. Хлєбникова), оцінювальної діяльності школярів у галузі музичного мистецтва (Л.Г. Коваль), формування світоглядних позицій майбутніх учителів (Г.М. Падалка), музичного сприймання школярів (О.Я. Ростовський).

Доведено, що у 90-ті роки на розвиток музично-педагогічної думки вплинули наукові дослідження співробітників лабораторії естетичного виховання НДІ педагогіки АПН України, діяльність якої була спрямована на розробку комплексних проблем сучасної педагогіки, а також заснування науково-методичного часопису “Мистецтво та освіта”, на шпальтах якого публікувалися матеріали, де висвітлювалися проблеми вищої школи та загальноосвітніх навчальних закладів з художньої освіти, естетичного виховання, культурознавства, мистецької освіти, модернізації музично-педагогічної галузі. Було створено концепцію мистецької освіти та художньо-естетичного виховання школярів, автором якої стала Л.М. Масол.

Характерною особливістю цього періоду стало створення та запровадження нових концепцій у галузі музично-педагогічної освіти, зокрема, дослідження змісту естетичної оцінки студентів (О.П. Рудницька), теорії та методики художньої культури (О.П. Щолокова), формування ціннісних орієнтацій засобами сучасного музичного мистецтва (В.І. Дряпіка), формування духовного потенціалу особистості (О.М. Олексюк), професійне становлення вчителів мистецьких дисциплін (В.Ф. Орлов), мистецька освіта (Л.М. Масол).

У процесі дослідження виявлено, що наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття музично-педагогічна думка формувалася під впливом концепції національного виховання, зорієнтованій на вдосконалення системи художньо-естетичного виховання школярів і розробки методологічних засад і змісту мистецької освіти. О.П. Рудницькою створено нову концепцію викладання мистецьких дисциплін. З'являються підручники з методики музичного виховання та музичної педагогіки, написані українською мовою (Е.П. Печерська, І.М. Гадалова, О.Я. Ростовський, О.М. Олексюк, Г.М. Падалка, О.П. Щолокова), створені на основі концепції національного виховання, з чітко сформульованими принципами та закономірностями музичного навчання й виховання та методикою викладання світової художньої культури. 2003 року розроблено концепцію загальної мистецької освіти спрямовану на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні. Для забезпечення програми “Мистецтво” дидактичним матеріалом і навчальними посібниками створюються підручники з “Музичного мистецтва”, методичні рекомендації з вивчення художньо-естетичних дисциплін.

Таким чином, музично-педагогічна думка в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття формувалася під впливом тих змін, що відбувалися в процесі реформування, перебудови, модернізації й реорганізації музично-педагогічної освіти, створення нових концепцій музично-естетичного й художнього виховання, плідної діяльності провідних науковців фахових кафедр у галузі музичної педагогіки, музикознавства, мистецтвознавства та методики музичного виховання.

У третьому розділі - “Зміст музично-педагогічної освіти в Україні” - здійснено аналіз навчальних планів і навчальних програм з фахових дисциплін, орієнтованих на підготовку вчителів музики загальноосвітніх навчальних закладів.

Порівняльна характеристика навчальних планів різних років, за якими здійснювалася підготовка вчителів музики і співів, а з 1980 року - вчителів музики, дає підстави стверджувати, що у зв'язку з реформуванням та перебудовою музично-педагогічної галузі відбувалося вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів музики завдяки: збільшенню терміну навчання від чотирьох до п'яти років; уведенню за пропозиціями фахових кафедр нових курсів і практикумів; якісним змінам у переліку дисциплін, що виносилися на державний екзамен; запровадженню нової концепції вивчення психолого-педагогічних дисциплін; збільшенню кількості годин на викладання фахових дисциплін для студентів, які отримували додаткову спеціалізацію; введенню спецкурсів і спецсемінарів за вибором; запровадженню методик викладання фахових дисциплін у педагогічних училищах; підготовці та захисту дипломних робіт; збільшенню кількості годин на всі види практик; уведенню двопрофільних спеціальностей.

З проголошенням Україною незалежності, розробкою та запровадженням національної концепції педагогічної освіти відбувалося оновлення змісту навчальних планів. Порівняльна характеристика навчальних планів 1991 - 2005 років свідчить, що зміни здійснювалися залежно від: уведення нових подвійних спеціальностей, що відповідали розвитку музично-педагогічної та мистецької освіти (методика виховної роботи, народознавство, етика та естетика, ансамблева гра, українознавство, хореографія, естрадний спів, музичні керівники, практична психологія, основи християнської етики та соліст церковного хору, світова художня культура,); перерозподілу годин у зв'язку з уведенням нових фахових дисциплін; планування годин на аудиторну й самостійну роботу; введення спецкурсів, що забезпечували потреби в підготовці фахівців для певних регіонів України. Навчальні плани розроблялися провідними науковцями фахових кафедр кожним навчальним закладом за освітньо-кваліфікаційними рівнями “бакалавр”, “спеціаліст”, “магістр” з усіх фахових дисциплін і затверджувалися до введення галузевих стандартів вищої освіти.

У дослідженні зазначається, що починаючи з 1962 року, викладачами музично-педагогічних факультетів України набуто значний науковий і практичний досвід викладання фахових дисциплін. Наукові колективи кафедр постійно працювали над удосконаленням та оновленням змісту музично-педагогічної освіти, розробляли нові програми, спрямовані на грунтовну професійно-педагогічну підготовку вчителів музики і співів. Із заснуванням перших музично-педагогічних факультетів викладачі фахових кафедр розпочали розробку навчальних програм із спеціальних дисциплін, розрахованих на студентів з різними рівнями довузівської підготовки, що будувалися за такими принципами: науковість; системність і послідовність; цілісність; взаємозв'язок з іншими навчальними дисциплінами; наявність пояснювальної записки; формулювання мети, завдань і вимог до підготовки вчителя; методичних рекомендацій щодо організації занять; наявність тематичного плану та розподілу годин на кожну тему; планування годин на лекційні, семінарські та лабораторні заняття; чітка структура й розподіл матеріалу за навчальними семестрами; наявність орієнтовних програм заліків та екзаменів; виділення тематики для самостійного опрацювання; наявність репертуарних списків, до яких уходили твори композиторів різних епох, стилів і творчих напрямів, народні, класичні й сучасні твори; врахування специфіки індивідуальної роботи в шкільних гуртках і студіях; спрямованість на організацію навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах і педагогічних училищах.

Встановлено, що процес перебудови в Україні надав можливість вітчизняним ученим самостійно розробляти авторські та альтернативні програми з фахових дисциплін на основі принципів національного відродження. До програм уводилися твори українських композиторів та українська народна пісня. Створювалися умови для фундаментальної підготовки майбутніх фахівців з мистецьких дисциплін.

Міністерство освіти і науки України активно підтримувало науковців та створювало умови для відродження музично-педагогічної й мистецької освіти, оновлення змісту навчальних програм і подальшого вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів музики за освітньо-кваліфікаційними рівнями “бакалавр”, “спеціаліст”, “магістр”. Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів із застосуванням кредитно-модульних технологій виходять нові програми з основного музичного інструмента (фортепіано, баян, акордеон, скрипка, гітара), музично-теоретичних і вокально-хорових дисциплін, додаткового музичного інструмента. Спостерігаються нові підходи до побудови цих програм, а саме: взаємозв'язок із загальноосвітніми навчальними закладами; пропонується тематика лекційно-виконавських програм; надається список музичних творів, передбачених слуханням музики; план аналізу музичних творів; спрямованість на розвиток у студентів методичного мислення; формування навичок самостійної творчої діяльності; поєднання теоретичних питань з практичними навичками; проведення та впровадження результатів педагогічних досліджень. Отже, виходячи з вимог школи щодо підготовки фахівців нової генерації, керівники та ради факультетів шукали нові засоби вдосконалення й підготовки майбутніх учителів, розробляли нові навчальні плани та програми, оновлювали зміст, форми й методи навчальної діяльності.

У четвертому розділі - “Основні напрями розвитку музично-педагогічної освіти в Україні” - досліджено історичні передумови та еволюцію музичної освіти на різних етапах історичного розвитку, динаміку заснування при педагогічних інститутах перших музично-педагогічних факультетів, основні напрями розвитку музично-педагогічної освіти в Україні в 60-х - 80-х роках ХХ століття.

На основі аналізу автентичних першоджерел в історично-хронологічній послідовності узагальнено історичний досвід становлення та розвитку музичного виховання й музичної освіти, починаючи із Середньовіччя й закінчуючи відкриттям при ВНЗ музично-педагогічних відділень і факультетів.

У розділі засвідчено, що перші вечірні відділення музично-педагогічних факультетів було відкрито згідно наказу Міністерства освіти УРСР № 143 від 7 липня 1962 року в педагогічних інститутах Києва, Дрогобича, Луганська та засновано музично-педагогічний факультет на базі педагогічного інституту в м. Запоріжжі. На новоутворених музично-педагогічних факультетах формується контингент викладачів і студентів, відкриваються кафедри музики і співів, почали працювати предметно-методичні комісії. Навчально-виховний процес забезпечували викладачі з консерваторською освітою, які створювали художні колективи, де студенти мали можливість реалізувати й розвинути творчі здібності. Про якість підготовки вчителів музики і співів свідчать результати державних екзаменів. Вони довели спроможність музично-педагогічних факультетів готувати фахівців високої кваліфікації.

З 1964 по 1966 роки відкриваються нові факультети при педагогічних інститутах Ніжина, Івано-Франківська, Одеси, Вінниці, Кіровограда, Кривого-Рога, Кам'янець-Подільська. Їх створення відповідало вимогам середньої школи щодо забезпечення її вчителями музики і співів. У розв'язанні питань розвитку музично-педагогічної освіти брала участь навчально-методична комісія Міністерства освіти УРСР. Проблеми професійно-педагогічної підготовки розглядалися на Всесоюзному з'їзді вчителів. Характерною особливістю діяльності викладачів фахових кафедр став двосторонній зв'язок з учителями музики і співів середніх шкіл. Викладачі музично-педагогічних факультетів працювали вчителями музики і співів, допомагали в організації позакласної роботи, засобами самоосвіти підвищували власну методичну підготовку, вивчали стан музично-естетичного виховання учнів восьмирічних та середніх шкіл.

Простеживши основні етапи розвитку музично-педагогічної освіти в 70-х роках, можна констатувати: музично-педагогічні відділення перетворилися в самостійні музично-педагогічні факультети, відбулася реорганізація фахових кафедр, координуюча роль в організації навчально-виховного процесу належала радам факультетів, викладачі фахових кафедр проводили відкриті заняття, виїзні засідання кафедр у базових школах, підтримували творчі зв'язки з колишніми випускниками, проводили постійну роботу з учителями-стажистами. Викладачі музично-педагогічних факультетів проводили профорієнтаційну роботу серед учнів загальноосвітніх шкіл, почали діяти факультети майбутнього вчителя і підготовчі курси. Музично-педагогічні факультети поповнилися науковцями, які захистили кандидатські дисертації. Для проведення лекційних і практичних занять запрошувалися провідні фахівці музично-педагогічної освіти.

Характерною особливістю досліджуваного періоду стало розширення співпраці між музично-педагогічними факультетами різних регіонів України. У навчально-виховний процес впроваджувалися нові концепції й технології, для формування у студентів навичок вокально-хорової роботи й роботи з оркестровими колективами створювалися курсові хори та оркестрові колективи; важливе місце в навчально-виховному процесі відводилося самостійній роботі. На базі КДПІ ім. О.М. Горького відкрився факультет підвищення кваліфікації викладачів середніх і ВНЗ, колективи фахових кафедр співпрацювали з обласними інститутами вдосконалення вчителів, новою формою професійної підготовки стали факультети громадських професій.

У дисертації з'ясовано, що у цей період відбулися значні зрушення в змісті та організації діяльності фахових кафедр, які сприяли розвитку теорії й практики музично-педагогічної освіти. Відмінною ознакою стало те, що в узагальненні та перевірці ефективності передового педагогічного досвіду брала участь значна кількість викладачів, концертмейстерів та акомпаніаторів. Участь у творчому процесі такої кількості фахівців сприяла вдосконаленню роботи музично-педагогічних факультетів, дала можливість зробити ґрунтовні висновки щодо використання нових методів, прийомів та організаційних форм підвищення ефективності навчально-виховного процесу.