Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я.Ф. Чепіги (кінець ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

УДК 37(092)(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Спеціальність 13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я.Ф. Чепіги (кінець xix - початок xx століття)

Щербакова Олена Леонідівна

Кіровоград - 2009

Дисертація є рукописом

Робота виконана у Південнослов'янському інституті Київського славістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор Якименко Світлана Іванівна, Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського, завідувач кафедри початкового навчання.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України Майборода Василь Каленикович, Національна академія Служби безпеки України, проректор з наукової роботи; кандидат педагогічних наук Шапошнікова Лариса Миколаївна, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, завідувач відділенням післядипломної освіти факультету початкового навчання та іноземної філології.

Захист відбудеться 21 травня 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, 1-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розіслано 16 квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.Я. Довга.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Переосмислення історико-педагогічного досвіду української національної школи, визначення напрямів і можливостей використання спадщини педагогів минулого в освітньо-виховній сфері актуалізується сучасними процесами реформування освіти. В Україні здійснюється пошук таких систем освіти, які б забезпечили культурне та духовне відродження українського народу та підняття рівня освіти до світових стандартів. Тому особливого значення набуває переосмислення історії української освіти і педагогіки, вивчення та узагальнення вітчизняного педагогічного досвіду, творчої спадщини педагогів-просвітителів, які самовідданою працею сприяли національно-культурному становленню українського суспільства.

В історико-педагогічних дослідженнях, монографічних роботах Л. Березівської, Г. Васьковича, В. Галузинського, М. Євтуха, Л. Вовк, П. Дроб'язка, О. Коновця, О. Любара, В. Майбороди, З. Равкіна, Л. Рябовол, М. Стельмаховича, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка, Г. Ясницького та ін. проаналізовано передумови інноваційних процесів, які відбувалися в соціально-економічному житті суспільства і визначали наукову-педагогічну та громадсько-просвітницьку позицію видатних діячів освіти досліджуваного періоду.

Розвиток педагогічної практики передбачає звернення до ключових постатей в історико-педагогічному аспекті дослідження. Однією із таких постатей є, без сумніву, видатний педагог-методист, психолог та громадський діяч Яків Феофанович Чепіга (1875 - 1938 рр.). Творча спадщина Я. Чепіги разом з доробком інших видатних освітян кінця ХІХ - першої чверті ХХ століття стала фундаментом розвитку української національної школи, прогресивної педагогічної думки.

У педагогічній спадщині Я.Ф. Чепіги можна прослідкувати зародження та розвиток тих тенденцій і напрямків педагогіки та педагогічної психології, які є співзвучними провідним ідеям сучасної освіти. Цей факт можна пояснити тим, що проблеми виховання підростаючих поколінь, підготовка їх до життя, зміст та процесуальне забезпечення освітнього процесу з особливою гостротою постають в переламні періоди, коли йдуть пошуки нових форм суспільного і державного життя.

Підґрунтям становлення гуманістичних поглядів Я.Ф. Чепіги виявилися боротьба проти іноземного пригнічення, громадсько-педагогічний рух кінця ХІХ - початку ХХ ст. за створення національної системи освіти, що будувалася на досягненнях психолого-педагогічної науки, підвищення рівня суспільно-історичної і наукової свідомості українського народу, пробудження національної самосвідомості, значний розвиток антропологічних наук, розвиток демократичних поглядів на народну освіту і просвіту.

Особливо багато уваги Я.Ф. Чепіга приділяв питанням розбудови української народної школи на національних засадах, а також національному вихованню. Провідними ідеями педагога стали ідеї трудової народної школи, вільного виховання у системі освіти України. Багато його науково-педагогічних праць присвячено подоланню суперечності між досягненнями морально-педагогічного досвіду українського народу і вкрай недостатнім його застосуванням у теорії і практиці навчання й виховання підростаючих поколінь. Він вказував, що доки існують нації, народи з індивідуальними особливостями, доти питання про національне виховання, національну освіту не буде вигадкою.

До науково-педагогічної спадщини Якова Чепіги зверталися як видатні діячі початку ХХ ст. Я. Ряппо, Я. Мамонтов, О. Попов, С. Черкасенко, так і сучасні дослідники. Найбільш загальні відомості про життя й педагогічну діяльність Я. Чепіги містяться у роботах Л. Березівської, С. Болтівця, І. Зайченка, Ж. Ільченко, В. Марочка, З. Палюх, Н. Побірченко, С. Сисоєвої, О. Сухомлинської, С. Яворської та ін.

Праці В. Дідуха, І. Козак, І. Колесник, В. Лук'янової, С. Мазуренко, Н. Побірченко, С. Гончаренка, З. Равкіна, Є. Рудневої, Г. Савицької, С. Сірополка, Т. Слободянюк, Б. Ступарика, Т. Тарасової, В. Хомича, Л. Шапошнікової Г. Ясницького, М. Ярмаченка та ін. розкривають соціокультурні підходи до розуміння освітніх процесів тієї пори і мають опосередкований зв'язок з нашим об'єктом дослідження.

Важлива складова частина науково-творчого доробку педагога - теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів - стала предметом ґрунтовного дисертаційного дослідження Л. Ніколенко. Дослідниця у систематизованому та узагальненому вигляді аналізує основні науково-педагогічні ідеї Я. Чепіги щодо розв'язання проблем навчання і виховання учнів початкових класів, розкриває їх значення для сучасної початкової школи, визначає вплив основних ідей педагога на розвиток освіти, навчання та виховання і їх застосування у національній початковій школі України.

Аналіз змісту праць Я.Ф. Чепіги дає змогу стверджувати, що творча спадщина вченого велика та багатогранна. Він досліджував проблеми загальної педагогіки, історії педагогіки, теорії виховання, дидактики, зокрема початкової школи, методики окремих предметів, антропології та фізіології дитини, експериментальної педагогіки, етнопедагогіки. Багато його статей присвячено психології дитинства і психології виховання.

Я. Чепіга був палким поборником уваги до дитини як до індивідуальності: виховання та навчання не повинні будуватися на ставленні до дитини як до бесформенного об'єкта. Педагогічна взаємодія з дитиною повинна відповідати потребам й властивостям конкретної дитини.

Будучи реалістом, Я.Ф. Чепіга розуміє всі труднощі, пов'язані з організацією та змістовим наповненням такої педагогічної взаємодії, де б враховувалися індивідуальні та психолого-вікові особливості дітей. На вирішення цього завдання спрямовані його методичні праці та підручники.

Науково-педагогічні погляди і практичні розробки Я. Чепіги багато в чому конституюють коло завдань, на рішення яких спрямована сучасна педагогіка: повноцінний фізичний, інтелектуальний і духовний розвиток дітей. Центральне місце при цьому відводиться формуванню гуманної, соціально активної, творчої особистості.

Досліджуючи й аналізуючи педагогічну діяльність Я.Ф. Чепіги, можна зробити висновок, що його внесок в педагогічну науку вагомий. Однак, цілісного й спеціального дослідження спадщини видатного педагога в освітній галузі, а також громадсько-просвітницької діяльності до цього часу в історико-педагогічній науці немає. Це і зумовило вибір теми дослідження - «Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я.Ф. Чепіги (кінець ХІХ - початок ХХ століття)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до плану науково-дослідної роботи лабораторії інтеграції освіти Південнослов'янського інституту Київського славістичного університету. Дисертаційне дослідження відповідає напряму наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України і є складовою проблеми “Українська педагогіка в персоналіях” (реєстраційний номер № 0106U00137).

Тему дисертації узгоджено на засіданні вченої ради Південнослов'янського інституту Київського славістичного університету (протокол № 11/04-05 від 06.06.2005р.) і на засіданні бюро Ради в координації досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №10 від 20.12.2005 р.).

Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні педагогічної та просвітницької діяльності Я. Чепіги в контексті актуальних питань розвитку освіти і педагогічної науки в Україні.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- визначити теоретичні засади дослідження проблеми педагогічної та просвітницької спадщини Я. Чепіги (стан розробленості проблеми в науково-педагогічній літературі, загальну методику та напрямки дослідження, ключові фактори становлення Я.Чепіги як педагога-гуманіста);

- розкрити педагогічні погляди Я. Чепіги в контексті порівняльного аналізу ідей провідних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

- розкрити основні напрямки просвітницької діяльності Я. Чепіги;

- обґрунтувати перспективні напрями творчого використання педагогічної спадщини Я Чепіги на сучасному етапі.

Сукупність завдань дала змогу визначити логіку та послідовність дослідження, структуру дисертації.

Об'єкт дослідження - педагогічна та громадсько-просвітницька спадщина українських педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предмет дослідження - педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я.Ф. Чепіги (кінець ХІХ - початок ХХ століття).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань і перевірки вихідних положень використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів:

- теоретичний аналіз та систематизація історико-педагогічних фактів і даних - з метою вивчення педагогічної спадщини Я. Чепіги з позиції сучасної теорії та практики;

- систематизація і класифікація літератури й архівних джерел -з метою вивчення актуальності та рівня розробленості досліджуваної проблеми;

- зіставлення і порівняння подій, явищ і фактів -з метою виявлення сутності педагогічних поглядів та просвітницької діяльності Я. Чепіги;

- конструктивно-генетичний метод - для поглибленого вивчення причинно-наслідкових зв'язків у педагогічній творчості Я.Чепіги;

- узагальнення опрацьованих матеріалів - під час формулювання висновків, рекомендацій та визначення шляхів використання доробку вченого в сучасних умовах.

Джерельну базу дослідження становили педагогічні, методичні твори, підручники Я. Чепіги; твори класиків вітчизняної та зарубіжної педагогіки; архівні документи і матеріали. Зокрема, опрацьовано архівні справи Державного архіву Миколаївської області (ДАМО, ф. 137), Державного архіву міста Києва (ДАК, ФР-346), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ, ф. 166), Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА, ф. 318), фонди Інституту рукописів Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, Педагогічного музею АПН України.

Як самостійні джерела виступали також періодична преса із фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, автентична досліджуваному періоду (журнали «Світло», «Вільна українська школа», «Радянська освіта», «Українська хата», «Шлях освіти»); науково-педагогічна література із фондів Миколаївської науково-педагогічної бібліотеки, бібліотеки Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського (хрестоматії; державні документи: постанови і розпорядження урядів; матеріали наукових конференцій і публікації в сучасній періодиці); матеріали дисертацій з історико-педагогічної проблематики з електронного фонду Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 90-ті рр. ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХ ст. Такий вибір зумовлений наступними чинниками: 1) нижня рамка - це роки навчання Я. Чепіги у Новобузькій учительській семінарії, коли починалося його становлення як педагога-гуманіста; 2) верхня рамка позначена закінченням науково-педагогічної та просвітницької діяльності Я. Чепіги у зв'язку зі звинуваченням у антирадянській діяльності, арештом і загибеллю.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- вперше визначено ключові фактори становлення Я. Чепіги як педагога і гуманіста; цілісно розглянуто та проаналізовано його основні науково-педагогічні ідеї та провідні напрями просвітницької діяльності;

- подальшого розвитку набули педагогічні погляди Я. Чепіги щодо гуманізації процесу навчання та виховання, керованого саморозвитку дитини, цілісності та комплексності навчання, обліку шкільної праці та оцінюванню її здобутків; розширено інтерпретування педагогічної спадщини Я.Ф. Чепіги та внеску педагога в процес розбудови українського шкільництва;

- до наукового обігу введено маловідомі та невідомі раніше архівні матеріали, що дозволило поглибити й конкретизувати відомості про педагогічну та просвітницьку діяльність Я.Ф. Чепіги та здійснити їх теоретичну та емпіричну інтерпретацію.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати, отримані при дослідженні педагогічних поглядів та просвітницької діяльності Я.Ф. Чепіги, можуть бути використані щодо вирішення ряду наукових і практичних питань в Україні:

· для теоретичної розробки проблем сучасної національної системи освіти з урахуванням вітчизняного історичного педагогічного досвіду;

· у процесі викладання курсів історії педагогіки;

· при підготовці та проведенні спецкурсів з теорії та практики виховання;

· під час проведення спецсемінарів з питань вивчення життя та творчості Я.Ф. Чепіги;

· у науково-методичному керівництві роботою студентських наукових гуртків та проблемних груп, при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт;

· при написанні методичних рекомендацій, навчальних посібників з історії педагогіки та загальної педагогіки.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в практику роботи Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського (акт № 08/356 від 31.03. 2009р.), Херсонського державного університету (акт № 07-11/364 від 11.03.2009р.), Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 179 від 01.04.2009р.), Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (акт № 241/16 від 07.04.2009р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри філологічних дисциплін та кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського; лабораторії інтеграції освіти Південнослов'янського інституту Київського славістичного університету.

Найважливіші теоретичні положення і висновки доповідалися на науково-практичних конференціях, а саме: вузівська викладацько-студентська науково-методична конференція «Психолого-педагогічні проблеми навчання та виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку» (Миколаїв, 2007); ІХ міжнародна науково-практична конференція «Педагогічна освіта в контексті євроінтеграційних процесів» (Миколаїв, 2008); міжнародна науково-практична конференція «Діалог слов'янських культур» (Миколаїв, 2008); п'ята всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Сучасний соціокультурний простір 2008» (2008); всеукраїнська науково-практична конференція «Видатні постаті науки, культури і освіти України» (Київ, 2008), вузівська науково-практична конференція «Українська мова та національні меншини» (Миколаїв, 2008).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у дев'яти одноосібних публікаціях автора. Серед них одна стаття у науковому фаховому журналі, чотири статті в збірниках наукових праць, затверджених ВАК України, три - у збірниках матеріалів наукових конференцій та один навчальний посібник.

Структура і обсяг дисертації відображають логіку дослідження та його результати. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, 10 додатків на 17 сторінках та списку використаних джерел (276 найменувань, з них 25 архівних справ). Загальний обсяг 228 сторінок, з них основного тексту 183 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання; розкрито теоретичну й практичну значущість дослідження; висвітлено методи дослідження; окреслено джерельну базу, сформульовано висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Теоретичні засади дослідження проблеми педагогічної та просвітницької спадщини Я.Ф. Чепіги» - досліджено історико-педагогічні аспекти досліджуваної проблеми в науковій літературі; визначено загальну методику та напрями дослідження.

Під час джерелознавчих пошуків з'ясовано, що наукові дослідження, присвячені педагогічній спадщині Я. Чепіги, охоплюють такі її складові як: деякі факти біографії вченого, теоретико-методологічні питання нової української школи, ідеї національної освіти, теоретичні засади виховання молодших школярів, методичний супровід навчання в початковій школі, організація народної школи громадсько-просвітницька діяльність тощо. Однак здебільше в науковій літературі розробляються певні окремі аспекти педагогічної спадщини вченого, які мають частковий або фрагментарний характер. Подальшого вивчення потребують науково-педагогічні, педагогічні та просвітницькі аспекти діяльності Я. Чепіги.

Відповідно до об'єкта та предмета дослідження визначено три його центральні напрямки:

а) вивчення, систематизація та узагальнення провідних поглядів вченого в контексті конкретних соціально-політичних та ідеологічних умов, в яких ці погляди проявилися і розвивалися;

б) визначення основних напрямків просвітницької діяльності Я. Чепіги у межах педагогічних ідей зазначеного історичного періоду;

в) узагальнення педагогічної спадщини Я. Чепіги в контексті провідних тенденцій, національних особливостей освіти України ХХІ століття, а також в умовах кризи класичної ідеї освіти в цілому.

На основі аналізу широкого спектру науково-педагогічної літератури виявлено ключові фактори становлення педагога-гуманіста Я. Чепіги. Плідна багаторічна педагогічна діяльність Якова Феофановича Чепіги, творче осмислення ним як позитивного, так і негативного досвіду вітчизняної та зарубіжної освіти, намагання розбудови освітніх процесів, формування та розвиток його власної педагогічної концепції відбувалися під впливом багатоаспектного контексту подій та провідних тенденцій у розвитку національної педагогічної думки кінця ХІХ - початку ХХ століть: зміни парадигми наукового педагогічного мислення, закликів до духовного відродження суспільства, зростання національної самосвідомості українців, посилення суспільної уваги до сфери освіти, розбудови національної народної школи.

Визначено, що культурно-історичний та педагогічний контекст, у якому виникали і розвивалися педагогічні та просвітницькі ідеї Я.Ф. Чепіги, представляє собою не набір розрізнених подій та явищ, а практичний комплексний інструмент становлення його гуманістичної педагогічної концепції.

У другому розділі - «Педагогічні погляди Я.Ф. Чепіги як історико-педагогічна проблема» - обґрунтовано особливе розуміння педагогом-гуманістом місця й ролі навчання й виховання у процесі формування особистості.

У дослідженні проаналізовано діалектику цільових установок Я.Ф. Чепіги в теорії і практиці української школи. Процеси кінця ХІХ - початку ХХ ст. виявилися для розбудови національної школи суперечливими внаслідок складної соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації. Продовжуючи ідеї К. Ушинського, Г. Сковороди, С. Русової та ін. про необхідність створення національної народної школи, Я. Чепіга гостро критикує русифікаторську політику російського самодержавства. У творах виховного змісту, педагогічних статтях та в практичній педагогічній діяльності вчений постійно веде гостру боротьбу з реакційними поглядами на цілі загальноосвітньої школи. За умов пануючої у кінці ХІХ - початку ХХ ст. в Україні русифікаторської політики правлячих кіл українська національна ідея завжди залишалася методологічною засадою педагогічної концепції Я. Чепіги.

Наголошується, що відчутні ознаки індустріальної цивілізації, які склалися в досліджуваний період у державі, поступово відкривали нові матеріальні перспективи розвитку людини і суспільства, культури і освіти. Утім, вони несли в собі й тенденцію до різкого відчуження людської індивідуальності. В Україні цим антиособистісним тенденціям протистояли видатні вчені, письменники, громадські діячі К. Ушинський, Б. Грінченко, О. Духнович, П. Куліш, М. Пирогов, С. Русова, С. Сірополко, І. Франко, Т. Шевченко, Я. Чепіга та ін.

На фоні авторитарного стилю виховної практики тогочасної школи прогресивні діячі вітчизняної педагогіки одним із головних положень проголосили необхідність розуміння природи дитини, дитячої психології, врахування загальних особливостей дитинства й неповторності кожної окремої індивідуальності з метою реалізації індивідуального підходу до виховання і навчання. Незважаючи на конкретно-історичну зумовленість захоплення Я. Чепіги педологічними ідеями, ряд праць, виконаних Я. Чепігою в руслі педології, містять цінний матеріал і доповнюють сучасні наукові дослідження про психологічний супровід навчання.

Творчо розвиваючи гуманістичні ідеї вітчизняних та зарубіжних педагогів, Я.Ф. Чепіга працює над розробкою змісту трудового навчання як засобу всебічного розвитку дитини. Свідченням особливої уваги Я. Чепіги до трудової школи є покладення вченим в основу навчально-виховного процесу саме трудового методу. Цей метод відзначався підвищенням пізнавальної активності учнів за рахунок завдань практичного характеру. Вчений і практик доводив, що трудове навчання має бути спрямованим не на підготовку ремісників, а на виховання дитини, на її фізичний і духовний розвиток.

Виявлено, що за наявності певних маніпуляцій у системі освіти з боку більшовицької влади, погляди Я. Чепіги як педагога-гуманіста принципово відрізнялися ідеєю створення гуманної національної школи, прагненням визначити оптимальний зміст і були найбільш прийнятними для самореалізації дитини.

Попри надзвичайно складні соціально-політичні колізії педагог-гуманіст Я. Чепіга залишається на позапартійних позиціях. Учений не може говорити про виховання лише як про суто педагогічний процес. Його педагогічні погляди набувають чіткого громадянського забарвлення. Усвідомлення вченим суспільної природи виховання дозволяє йому правильно орієнтуватися у складному наборі протиріч та суперечностей - між державним і народним, офіційним та національним, суспільним та особистим.

Гуманне ставлення до дитини, за глибоким переконанням Я. Чепіги, має слугувати основою суспільного життя, умовою розвитку індивідуальності кожного. Це не лише не виключає, а й передбачає як діалектичну ознаку антигуманізм тогочасної офіційної ідеології, який означав ставлення однієї людини до іншої як засіб свого життя, засіб задоволення егоїстичних цілей і потреб. Категорії «мета - засіб» Я. Чепіга розглядав із суто гуманістичних позицій.

У своєму соціально-історичному контексті методологічні засади педагогічної концепції Я.Ф. Чепіги відображали діалектично суперечливу єдність гуманізації і дегуманізації освітнього будівництва кінця ХІХ - початку ХХ ст. чепіга педагогічний погляд освіта

Здійснений порівняльний аналіз провідних педагогічних ідей Я. Чепіги та інших педагогів-гуманістів свідчить, що концепції педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст. формувалися в руслі ідей «нового» виховання з урахуванням досвіду та ідей класичної гуманістичної педагогіки, із застосуванням антропологічних знань, які активно розвивалися на рубежі століть.

На основі вивчення педагогічних, психологічних та історико-педагогічних джерел ґрунтується висновок про те, що вітчизняна педагогіка завдяки Г. Ващенку, Б. Грінченку, С. Сірополку, С. Русовій, І. Сікорському, К. Ушинському, С. Черкасенку, Я. Чепізі, П. Юркевичу та іншим дослідникам вийшла на новий рівень розвитку, який характеризувався досить системною інтеграцією знання про дитину як предмет навчання, виховання та розвитку. В педагогіці досліджуваного періоду основні акценти були зроблені на індивідуальність дитини, її духовний світ, творче мислення, національну свідомість. Провідними напрямками теоретичної діяльності вченого-педагога були також визначення сутності та класифікація методів навчання, розробка та аналіз комплексних програм навчання, аналіз та узагальнення дидактичних поглядів видатних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Змістовні положення напрямків науково-педагогічної спадщини та просвітницької діяльності Я.Ф. Чепіги проявляються на багатьох рівнях і в багатьох видах психолого-педагогічної галузі знань. Це вказує на багатоаспектний, нелінійний характер цієї спадщини.

Визначено, що за понятійно-категоріальним апаратом (реалізація ідей вільного виховання; природа дитини є основою освіти; керований саморозвиток дитини на основі педологічних знань про неї; проблема духовного розвитку особистості; розвиток розумових здібностей; індивідуальний підхід до учнів; трудове виховання учнів; національне виховання; самовиховання вчителя та ін.) педагогічна спадщина Я. Чепіги є гуманістичною та гуманітарною; за способом відображення її сутності - феноменологічною; за формами реалізації - емпіричною.

Встановлено, що науково-педагогічна спадщина Я. Чепіги має певну сукупність ознак системи наукових знань: наявність певних категорій і власних емпіричних галузей; теоретичні положення про розвиток особистості; відображення світової психолого-педагогічної думки; сфера підготовки відповідних кадрів; відокремлення фундаментальних та прикладних аспектів. Названі ознаки, разом з тим, не сформовані в повному обсязі і повною мірою. Відсутня провідна ознака - фіксований корпус (структура) наукового знання, який відображав би єдність даної науково-педагогічної спадщини і способів взаємодії з нею.

У результаті особливого розуміння ролі педагогіки та виховання всебічно розвиненої особистості Я. Чепіга та інші провідні педагоги другої половини ХІХ - початку ХХ ст. на основі власного досвіду, педагогічних досліджень, систематичного поповнення передових наукових знань та критичного їх осмислення поставили дитину в центр своїх педагогічних концепцій, вносячи, разом з тим, відповідно до власного світосприймання, свій, особливий внесок у розв'язання різноманітних педагогічних проблем.

Таким чином, культурно-історичний та педагогічний контекст, в якому виникають і розвиваються науково-педагогічні та просвітницькі ідеї Я.Ф. Чепіги, представляє собою не набір розрізнених подій та явищ, а практичний комплексний інструмент становлення його гуманістичної педагогічної концепції.

У третьому розділі - «Місце Я.Ф. Чепіги в розбудові української національної школи» показано, що внесок видатного педагога у національну освіту є очевидним і незаперечним. Я. Чепіга успішно розробляв методичну концепцію шкільної освіти. Просвітницька діяльність Я. Чепіги мала непересічне значення для реформування змісту, форм, методів, засобів початкової освіти в Україні, впровадження нових підходів до навчання й виховання учнів. До основних напрямків просвітницької діяльності вченого можна віднести організацію школи у відповідності з особливостями і потребами особистості дитини, а також народу, до якого належить дана особистість, захист освітніх прав українського населення в контексті національно-культурної автономії, ліквідацію неписемності та підвищення загальної грамотності населення та ін.

Перебуваючи на державних посадах, Я. Чепіга активно й плідно працює над вирішенням таких найважливіших проблем у реформуванні національної школи як реалізація ідей вільного виховання, визнання природи дитини основою освіти; керований саморозвиток дитини на основі педологічних знань про неї, духовний розвиток особистості, розвиток розумових здібностей, індивідуальний підхід до учнів, трудове виховання учнів, національне виховання та ін.

Зазначається, що відповідно до означених проблем педагог-вчений Я. Чепіга поклав такі способи і шляхи їх вирішення: самовиховання педагогів; дотримання гуманістичного принципу навчання; самореалізація учнів через суспільно-корисну діяльність; створення відповідного навчального середовища тощо.

Установлено, що концептуальні підходи Я.Ф. Чепіги до реформування освіти в Україні будувалися за логікою наукового пізнання: від практики - до її теоретичного, наукового осмислення, від них - до освітньої та просвітницької діяльності.

Висвітлені та обгрунтовані Я. Чепігою своєрідні „больові точки” національної школи ХХ століття зорієнтовані ним на реалізацію загальнолюдських цінностей. Аналіз, узагальнення та систематизація вченим нових педагогічних ідей того часу, а також їх творче осмислення сприяли розширенню предметного поля педагогічної науки.

Патріотична позиція, глибокі знання кращих досягнень національної та світової педагогіки дозволили йому обґрунтувати й викласти основоположні теоретичні засади концепції національної школи на рівні європейських стандартів.

Педагогічна спадшина Я. Чепіги є цінним джерелом для опрацювання теоретичних та практичних аспектів розвитку національної системи освіти. Особливо актуальними для сучасної національної школи є наголошення на необхідності виховання молоді на принципах національного традиційного виховання. Як і наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. видатними персоналіями в галузі педагогічних знань, у сучасній Україні ведеться активний пошук нових шляхів у реформуванні освіти та педагогічної науки, визначною детермінантою якого є національна ідея, розвиток національної самосвідомості.

Ідеї Я. Чепіги щодо необхідності навчання та виховання на національній, народній основі знайшли свій розвиток у працях таких видатних представників педагогічної теорії і практики сучасності як В. Сухомлинський, І. Бех, М. Боришевський, О. Вишневський, О. Киричук, М. Стельмахович, О. Сухомлинська, Т. Завгородня, В. Оржеховська, Г. Софінська, К. Чорна та ін.

Науково-педагогічна діяльність Я.Ф. Чепіги спиралася на фундаментальні педологічні знання про фізіологію, антропологію, зокрема, про вікові та індивідуальні психофізіологічні властивості дітей, їх потреби та інтереси, задатки та творчі потенції. Це є обов'язковою умовою сучасного особистісно орієнтованого навчання та виховання. Використання цієї спадщини все більше набуває актуальності в сучасній системі національної освіти.

Психологія і педагогіка, а також її складова - дидактика, як це зазначав Я. Чепіга ще на рубежі ХІХ - ХХ ст., на практиці не являють собою самостійних ліній розвитку. Процес організації навчальної діяльності є засобом управління учінням, розвитком особистості учня і значною мірою обумовлює генезис і динаміку становлення психічних новоутворень як концентрованих показників загального розвитку учня. Основне значення провідної діяльності учня - учіння - полягає в максимальному сприянні розвитку не тільки інтелектуальної сфери, психічних процесів, властивостей і станів, а й формуванню повноцінної особистості.

Детальне вивчення властивостей і механізмів, що характеризують дитину як суб'єкта власного становлення, визначення методів і критеріїв їх оцінки - це завдання, яке постає сьогодні перед сучасною освітою.

Подальшого розвитку набувають такі гуманістичні ідеї Я.Ф. Чепіги як забезпечення тісного зв'язку шкільного навчання з життям та досвідом дитини; індивідуалізація навчання; використання в освітньо-виховному процесі різнобічних форм і видів творчої діяльності учнів; трудове виховання не лише як засіб практичної підготовки учнів до участі в суспільному виробництві, а й як найважливіший аспект їхнього духовного розвитку тощо.

У роботі доведено, що вивчення досвіду педагогічної діяльності Я.Ф. Чепіги сприятиме формуванню психологічної культури педагогів і перетворенню психолого-педагогічних знань про дитину в обов'язкову умову підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Не втратили актуальності для сьогодення думки Я. Чепіги щодо відтворення національної системи освіти на основі викладання рідною мовою. Переконливим доказом важливості впровадження української державної мови може бути позиція Конституції та інших законодавчих актів про обов'язковість знання державної мови та про право вільного розвитку інших мов. На сучасному етапі історичного розвитку демократичної суверенної України запорукою духовно-інтелектуального пробудження особистості є такі об'єктивні фактори, як наявність пакету відповідних документів, зокрема, Закону про мови України, Концепції національного виховання, які містять положення про формування мовної особистості, спроможної втілювати у життя високі ідеали демократичної держави, тенденції до гуманізації та гуманітаризації освіти з метою формування гармонійної творчої особистості, яка б успішно інтегрувалася у вітчизняне та світове цивілізоване суспільство.

Науково-педагогічна спадщина Я. Ф. Чепіги може здійснювати помітний вплив на ефективність сучасних перетворень в освіті України в силу її концептуальних, методологічних ознак.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в науково-теоретичному обґрунтуванні, узагальненні й систематизації провідних поглядів та просвітницької діяльності однієї з ключових фігур вітчизняної педагогіки кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Я.Ф.Чепіги.

Я.Ф. Чепіга є одним із фундаторів національної школи в Україні. Його педагогічній спадщині належить помітне місце у вітчизняній гуманістичній педагогіці, оскільки йому вдалося не лише довести необхідність реформування національної школи, а й концептуально обгрунтувати й методично розробити власні ідеї гуманістичного навчання та виховання особистості дитини на народній, національній основі.

Реалізовані мета і завдання дослідження дають можливість зробити наступні висновки:

1. Визначено теоретичні засади дослідження проблеми педагогічної та просвітницької спадщини Я.Чепіги. Виявлено ступень дослідженості історико-педагогічного аспекту проблеми в науковій літературі, загальну методику та напрямки дослідження. Аналіз наукових праць свідчить, що педагогічна спадщина Я. Чепіги високо оцінена українськими вченими. Його науково-педагогічна та громадсько-просвітницька діяльність досить глибоко й різнобічно висвітлені дослідниками Л. Березівською, С. Болтівцем, Л. Ніколенко, Н. Побірченко, О. Сухомлинською, І. Зайченком, Ж. Ільченко, В. Марочком, З. Палюх, М. Прищаком, С. Яворською та ін. Однак, наявні наукові розвідки не вичерпують всієї повноти висвітлення життєвого шляху та педагогічної творчості вченого. Це викликало потребу у проведенні цілісного дослідження, присвяченого педагогічним поглядам та просвітницькій діяльності Я. Чепіги.

У дослідженні виявлено ключові фактори становлення Я. Чепіги як педагога-гуманіста: тенденції та закономірності виникнення провідних педагогічних ідей кінця ХІХ - початку ХХ століття в Україні, діалектику цільових установок в освіті досліджуваного періоду, провідні педагогічні ідеї, культурне середовище, складні політичні та соціально-економічні процеси в Україні, загострення громадських та освітніх проблем, а також посилення устремлінь громадськості, провідних педагогів до висвітлення розвитку нації, мови, духовних цінностей у контексті прагнення до народної школи тощо.

2. Розкрито педагогічні погляди Я. Чепіги в контексті порівняльного аналізу прогресивних поглядів педагогів просвітників кінця ХІХ - початку ХХ ст. Педагогічний доробок Я.Ф. Чепіги не лише набував в досліджуваний період інноваційного характеру, - він визрівав усупереч панівним авторитарним педагогічним ідеям і був сміливо протиставлений старій догматичній школі. Використовуючи положення теорії етногенезу Л. Гумільова, можна стверджувати, що діалектика педагогічних поглядів талановитого педагога багато в чому диктувалася специфікою української ментальності. На думку Я. Чепіги, зберегти національність дитини - це зберегти національні, духовні і творчі сили. Саме цим викликана гостра критика з боку Я. Чепіги русифікаторської політики російського самодержавства, а пізніше - радянських партійних постанов та ідеологічних принципів. У своєму соціально-історичному контексті основні аспекти педагогічної концепції Я.Ф. Чепіги відображали діалектично суперечливу єдність гуманізації і дегуманізації освітнього будівництва кінця ХІХ - початку ХХ ст. Високі просвітницькі цілі педагога або вступали у протиріччя з засобами досягнення цих цілей, що їх диктувала офіційна партійна ідеологія, або досягалися всупереч протидії багатьох просвітницьких керівників та вчених. Усвідомлення вченим суспільної природи виховання дозволяє йому правильно орієнтуватися у складному наборі протиріч та суперечностей - між державним і народним, офіційним та національним, суспільним та особистим.

На основі порівняльного аналізу зроблено висновок про те, що видатний педагог-гуманіст, попри існуючі політичні умови в імперській Росії, пізніше - деспотизм комуністичної ідеології, синтезував та адаптував до українського освітнього середовища ідеї визначних європейських та американських прогресивних педагогів, психологів, найновіші тогочасні досягнення педагогіки та психології.

За переконанням педагогів-просвітників кінця ХІХ - початку ХХ ст., до яких належав і Я.Ф. Чепіга, освітній процес має будуватися на розумінні цілісності природи дитини та її рушійних сил, що розкриваються науково обґрунтованими психологією та антропологією та визначаються як прагнення особистості до пробудження її інтелектуального та морального потенціалу. Проведений аналіз архівних джерел, провідних ідей педагогічних концепцій П. Каптерєва, М. Пирогова, С. Русової, І. Сікорського, К. Ушинського, Я. Чепіги та ін., присвячених основоположним проблемам теорії й практики навчання та виховання підростаючого покоління, дозволив зробити висновок про спільність поглядів та плідний синтез їх ідей. Загальними в їхній творчості є ідеї про дитину як головну цінність в освітньому процесі, пробудження в дитині найкращих устремлінь, сприяння повному розкриттю творчих сил та здібностей дитини, орієнтація на кращі зразки національної самосвідомості.

3. Розкрито сутність науково-педагогічних ідей та просвітницької діяльності Я. Чепіги. Науково-педагогічні ідеї Я. Чепіги щодо активної природи процесу пізнання, принципів національного виховання, побудови освітнього процесу на основі народних традицій, розвитку рідної мови тощо істотно поглиблюють доробок педагогів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. з теорії навчання й виховання.

Я. Чепіга та інші видатні педагоги цього періоду на основі власного емпіричного досвіду, науково-педагогічних досліджень, систематичного поповнення передовими зарубіжними науковими знаннями та критичного їх осмислення поставили гуманістичну ідею про людину в центр своїх педагогічних концепцій. Разом із тим, гуманістичні педагогічні ідеї та концептуальні положення педагогів відрізняються рівнями їх розгляду, предметним змістом окремих положень та різним інструментарієм їх реалізації.

Попри наукову обґрунтованість та продуктивність ідей гуманістичної педагогіки Я. Чепіги та інших провідних педагогів кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., вони не увійшли у масову практику вітчизняної школи з причини незацікавленості тоталітарних правлячих кіл в їх реалізації.

Науково-педагогічні погляди Я.Ф. Чепіги мають поліструктурний, інтегрований характер, вони охоплюють широкий спектр окремих галузей педагогічної науки: історію педагогіки, а також окремі її течії та напрями; дидактику та методику початкової освіти; психолого-педагогічний супровід навчання та виховання; теорію виховання; школознавство; професійну освіту тощо.

Наукова педагогіка Я.Ф. Чепіги та його просвітницька діяльність мають широке просторове поле діяльності, що визначається, зокрема, такими структурними елементами держави і суспільства як інститути освіти, культури, науки, громадські об'єднання, засоби масової інформації, інші соціальні інститути громадянського суспільства.

Виявлено, що методами наукових досліджень Я. Чепіги стали методи науково-пізнавальної діяльності і методи науково-перетворювальної діяльності в освітньому середовищі.

Вивчення та аналіз просвітницької діяльності Я. Чепіги дозволило виявити визначені ним провідні аспекти реформування національної школи:

· вбудова народної школи в контекст українського національного відродження;

· педагогізація освітнього простору: визнання й реалізація положення про те, що не дитина повинна пристосовуватися до засобів освіти, що визначаються вчителем, а навпаки, засоби освіти повинні пристосовуватися до її нтересів, індивідуальних особливостей, потреб та життєвого досвіду;

· методичний супровід навчально-виховного процесу на принципах оптимізації відповідно до цілей національної освіти. Єдність цих стратегій, що обумовлюють положення педагогічної концепції Я.Ф. Чепіги, відображає інтегрований її зміст. При цьому під концепцією ми розуміємо внутрішньо несуперечливу сукупність теоретичних положень, що відображають погляди вченого на окремі, найбільш істотні сторони та аспекти системи національної освіти. Усвідомлення Я. Чепігою необхідності поширення освіти серед широких кіл населення як засобу розвитку духовно-інтелектуального потенціалу нації обумовило такі провідні напрямки його просвітницької діяльності: активну участь у корінних, революційних перетвореннях школи під час перебування на різних посадах у державних освітніх закладах; роботу над програмою єдиної школи суверенної України; участь у розробці «Положення про трудові школи та програми»; написання й видання навчально-методичної літератури для педагогічних установ; розробку методичних рекомендацій для вчителів із збагаченням змісту, форм і методів навчання; впровадження нових форм і методів навчання та виховання; організаційну та методичну участь у розв'язанні проблем трудової спрямованості навчально-виховного процесу; обгрунтування зв'язку трудового виховання із соціальним, моральним, естетичним та фізичним розвитком дитини; значний внесок у розвиток підручникотворення; участь у відтворенні початкового навчання; підготовку педагогічних кадрів тощо.

4. Обгрунтовано перспективні напрями творчого використання педагогічної спадщини Я. Чепіги на сучасному етапі. Враховуючи концептуальний характер та прогностичність педагогічних поглядів Я. Чепіги, можна стверджувати, що правильне, вивірене, узгоджене із завданнями практики та досвідом розвитку вітчизняної системи освіти вивчення проблемного поля наукових досліджень Я. Чепіги, практична реалізація його основних положень сприятимуть подальшому розвитку та удосконаленню національної системи освіти, привернуть увагу представників гуманітарних сфер знань до проблем становлення особистості як найвищої суспільної цінності. Педагогічний доробок Я. Чепіги слугуватиме цінним фактичним матеріалом для науковців і практиків у пошуках нових перспективних моделей навчання та виховання. Результати дослідження можуть бути використані соціальними педагогами, психологами в різноманітних формах соціалізації учнів.

Проведене дослідження дає можливість на якісно новому рівні висвітлювати роль Я.Ф. Чепіги в розвитку основних педагогічних ідей національної загальноосвітньої та вищої школи, положень педагогічної науки. Вважаємо за доцільне:

· розширити зміст таких педагогічних дисциплін як «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Основи педагогічної майстерності» у вищих педагогічних навчальних закладах за рахунок поглядів Я. Чепіги на освіту, виховання, просвітницьку діяльність;

· включити до змісту курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників на базі інститутів післядипломної педагогічної освіти ознайомлення з педагогічними поглядами Я. Чепіги;

· увести праці Я. Чепіги до хрестоматій з педагогічних дисциплін;

· використовувати науково-педагогічної спадщини Я. Чепіги при написанні курсових та дипломних робіт з педагогіки, історії педагогіки, рефератів, наукових доповідей, статей, а також у роботі науково-методичних семінарів та конференцій, які проводяться на базі педагогічних навчальних закладів.

Водночас результати дослідження не вичерпують усієї повноти поставленої проблеми і не претендують на всебічне розкриття багатогранної педагогічної спадщини Я.Ф. Чепіги. Подальшого дослідження потребують життєвий шлях видатного педагога-просвітителя, його розробки в галузі соціально-педагогічної антропології та їх використання в процесі реалізації особистісно орієнтованого підходу в освітньому процесі сучасної української національної школи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Навчальний посібник

1. Щербакова О.Л. Науково-педагогічна та просвітницька діяльність Якова Чепіги / О.Л. Щербакова // Навчальний посібник. - Миколаїв : Видавництво АТОЛ, 2008. - 96 с.

Статті в наукових фахових виданнях

2. Щербакова О.Л. Педагогічні ідеї Я.Ф. Чепіги в сучасних дослідженнях / О.Л. Щербакова // Науковий вісник Миколаївського державного університету : Збірник наукових праць. - Випуск 18 : Педагогічні науки. - Миколаїв : МДУ, 2007. - С. 213-218.

3. Щербакова О.Л. Погляди Я.Ф. Чепіги на національне виховання дітей / Олена Щербакова // Вересень. - 2007. - № 3-4. - С. 207-210.

4. Щербакова О.Л. Використання ідей Я. Чепіги в теорії та практиці національної школи / О.Л. Щербакова // Науковий вісник Миколаївського державного університету : Збірник наукових праць. - Випуск 20 : Педагогічні науки. - Том 2. Миколаїв : МДУ, 2008. - С. 244-249.

5. Щербакова О.Л. Вплив національної педагогічної думки України початку ХХ століття на формування Я. Чепіги як педагога-гуманіста / О.Л. Щербакова // Науковий вісник Херсонського державного університету : Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск 47. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2008. - С. 74-79.

6. Щербакова О.Л. Діалектика цільових установок Я.Ф. Чепіги в теорії і практиці української школи / Олена Щербакова // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи : Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. / Випуск 26. - Умань : РВЦ «Софія», 2008. - С. 169-176.

Тези доповідей на наукових конференціях

7. Щербакова О.Л. Вивчення рідної мови - умова формування національної самосвідомості українського народу / Щербакова О.Л. // Діалог слов'янських культур : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції до Дня слов'янської писемності та культури. - Миколаїв : МДУ імені В.О. Сухомлинського, 2008. - С. 230-235.

8. Щербакова О.Л. Концептуальні підходи Я.Ф. Чепіги до реформування освіти в Україні / Щербакова О.Л. // Сучасний соціокультурний простір 2008 : Матеріали П'ятої Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції, 25-27 вересня 2008 р. - Київ : ТОВ «ТК Меганом», 2008. - С. 28-31. - Режим доступу до журн.:

http://intkonf.org/scherbakova-ol-kontseptualni-pidhodi-yafchepigi- doreformuvannya-osviti-v-ukrayini/.

9. Щербакова О.Л. Основні напрями науково-педагогічної діяльності Я. Чепіги / Щербакова Олена Леонідівна // Видатні постаті науки, культури і освіти України : Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, 30-31жовтня 2008 р. - К. : ДАКККіМ, 2008. - С. 175-178.

Анотації

Щербакова О.Л. Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я.Ф. Чепіги (кінець ХІХ - початок ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. - Кіровоград, 2009.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі вивчення, узагальнення та систематизації провідних ідей однієї із ключових фігур вітчизняної гуманістичної педагогіки, фундатора національної школи в Україні - Я.Ф. Чепіги. Визначено теоретичні засади дослідження проблеми педагогічної та просвітницької спадщини Я Чепіги. Проаналізовано педагогічні ідеї кінця ХІХ - початку ХХ століття як ключові фактори становлення педагогічних поглядів Я.Ф. Чепіги.

Виявлено основні суперечності процесу становлення та розвитку педагогічних ідей Я. Чепіги. Здійснено порівняльний аналіз провідних педагогічних ідей Я. Чепіги та провідних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст. Розкрито сутність науково-педагогічних ідей вченого щодо національної освіти й виховання. Охарактеризовано педагогічну та просвітницьку діяльність Я. Чепіги. Окреслено та теоретично обґрунтовано перспективні напрями творчого використання спадщини Я. Чепіги у розв'язанні освітньо-виховних проблем на сучасному етапі.

Ключові слова: Я. Чепіга, педагогічні погляди, просвітницька діяльність, національна школа, народне виховання, мова, навчання, праця, особистість, учень, вчитель.

Щербакова Е.Л. Педагогические взгляды и просветительская деятельность Я.Ф. Чепиги (конец ХІХ - начала ХХ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко. - Кировоград, 2009.

В диссертации представлены взгляды выдающегося украинского педагога Я. Чепиги (1875-1938) на проблемы создания украинской национальной школы. Исследованы генезис педагогических идей конца ХІХ - начала ХХ ст. на Украине. Определены ключевые факторы становления передовых взглядов педагога-гуманиста: социально-экономическое развитие общества; официальная политика Русской империи; общественно-педагогическое движение конца ХІХ - начала ХХ ст. за создание национальной системы образования, основанной на достижениях психолого-педагогической науки; пробуждение национального самосознания; развитие антропологических наук и демократизация взглядов на народное образование.

Выявлены основные противоречия процесса становления и развития педагогических идей Я. Чепиги. Охарактеризованы основные направления педагогической и просветительной деятельности Я. Чепиги: реализация идей свободного воспитания, признание природы ребёнка основой образования, духовное развитие личности, развитие умственных способностей, трудовое и национальное воспитание, индивидуальный подход к учащимся, управляемое саморазвитие ребенка на основе педологических знаний, самосовершенствование учителя.