Проблема наукової організації праці учнів загальноосвітньої і професійної школи в історії розвитку педагогічної науки і практики в Україні (кінець ХІХ–ХХ століття)

Рис. 1. Структура наукової організації праці учнів

Швидкі темпи розвитку науки, інформатизація суспільства зумовили трансформацію наукових понять. Поняття „НОП” поступово витісняється поняттям „тайм-менеджмент” у контексті ефективного планування робочого часу для досягнення цілей, забезпечення певними ресурсами, виокремлення пріоритетів та здійснення контролю виконання запланованого. Поняття „тайм-менеджмент” набагато вужче за змістом і не є тотожним дефініції „наукова організація праці”. На жаль, у сучасному науково-термінологічному апараті педагогіки в Україні тайм-менеджмент, як і наукова організація праці, не набули поширення.

У розділі представлено авторську періодизацію розвитку НОП учнів загальноосвітньої і професійної школи: І період (кінець ХІХ - 1920 р.) - наукові пошуки із подальшою розробкою нормативного забезпечення навчальних закладів з урахуванням результатів досліджень у різних галузях науки і практики; ІІ період (20-30-і роки ХХ ст.) - спроби наукового обґрунтування наукової організації праці учнів на педологічних засадах, формування методик професійного навчання; ІІІ період (40-50-і роки ХХ ст.) - запровадження численних державних заходів переважно із матеріально-технічного забезпечення загальноосвітніх і професійних шкіл, покращення їхнього санітарно-гігієнічного стану і медичного обслуговування учнів; ІV період (60-70-і роки ХХ ст.) - активізація руху за наукову організацію праці учнів із декларативними пропозиціями на державному й громадському рівнях щодо його підтримки; V період (80-і 90-і роки) - розробка теоретико-методологічних засад окремих складових НОП учнів завдяки ініціативі окремих науковців, педагогів-практиків на фоні відсутності систематичної роботи у цій галузі.

Принципово важливе значення має те, що виокремлення цих періодів здійснено на основі аналізу нормативного забезпечення загальноосвітньої і професійної школи, матеріалів конференцій, звітів окремих відомств і навчальних закладів. Здійснена періодизація є умовною, оскільки вивчені нами архівні та літературні джерела не містять повної якісної і кількісної інформації щодо розвитку НОП учнів у загальноосвітній і професійній школі на теренах України досліджуваного періоду. Зміст наукової організації праці учнів зазнавав змін на різних етапах розвитку загальноосвітньої і професійної школи.

Таким чином, аналіз дослідницьких матеріалів уможливив висновок про те, що НОП є комплексним, міждисциплінарним поняттям, а характеристика наукової організації праці суб'єктів педагогічної діяльності потребує залучення результатів наукових пошуків з різних галузей знань. Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що впровадження заходів з наукової організації праці можливе за умови реалізації комплексного підходу, що передбачає врахування досягнень у психолого-педагогічних, економічних, медичних, технічних науках, різних галузях біології, фізики, хімії та інших наук. Особливого значення набувають дослідження зокрема з ергономіки, гігієни праці, статистики.

У другому розділі - „Наукова організація праці учнів у загальноосвітніх навчальних закладах в Україні наприкінці ХІХ - ХХ столітті” - викладено особливості наукової організації праці школярів у досліджуваний період. На основі аналізу нормативно-правових, законодавчих документів, психолого-педагогічної літератури схарактеризовано сутність НОП учнів на різних історичних етапах розвитку загальноосвітньої школи. Особливу увагу приділено висвітленню організаційної складової діяльності шкіл, організації фізичного виховання, становлення інституту шкільних лікарів, санітарно-гігієнічним аспектам НОП учнів, а також особливостей підручникотворення. Висвітлено роль громадськості, науково-дослідних інститутів у контексті реалізації заходів з наукової організації праці.

У розділі обґрунтовано положення про те, що наприкінці ХІХ ст. - упродовж першого десятиліття ХХ ст. в окремих загальноосвітніх школах на теренах України почалося запровадження елементів наукової організації праці. Цей процес було підтримано на державному рівні, проте він не набув масового характеру. Основна увага приділялася гігієнічній складовій розумової і фізичної праці учнів (О.С. Віреніус, Д.Д. Бекарюков, І.П. Скворцов, В.Г. Фармаковський), а також організації робочих місць (насамперед шкільних парт) для учнівської молоді, архітектурі навчальних будівель. Виявлено, що на теренах України будівництво шкіл здійснювалося по-різному. В окремих випадках їх будували без урахування чинних вимог, в інших - вони являли собою майже зразкові будівлі. Унікальні споруди земських шкіл у Полтавській і Чернігівській губерніях були зведені за проектами видатного українського етнографа, архітектора, педагога О.Г. Сластьона (за В.В. Чепеликом) на основі національних традицій і чинного на той час нормативного забезпечення.

Доведено, що у зазначений період відбулося становлення інституту шкільних лікарів, які здійснювали безпосередню практичну медичну діяльність, санітарно-гігієнічний нагляд, а також викладацьку, просвітницьку, дослідницьку роботу. Це сприяло науковому обґрунтуванню й організації педагогічного процесу на наукових засадах з метою адаптації школярів до умов навчання, попередження перевтоми, забезпечення раціонального режиму праці й відпочинку, підвищення ефективності навчальної діяльності шляхом раціоналізації режимів праці й відпочинку, розробки рекомендацій щодо створення ергономічно-відповідних шкільних меблів, визначення оптимальних розумових і фізичних навантажень, розробки санітарних правил і гігієнічних вимог до окремих видів занять і праці (навчання, підручникотворення та ін.). У сучасних умовах позитивні ідеї щодо історичного досвіду функціонування інституту лікарів у загальноосвітніх закладах доцільно враховувати при розробці здоров'язберігаючих освітніх технологій.

Виявлено, що у досліджуваний період підручникотворення здійснювалося за підтримки держави із залученням результатів досліджень зарубіжних учених і спеціалістів-практиків. Результати санітарно-гігієнічних досліджень враховувалися в організації навчального процесу відповідно до санітарних норм і гігієнічних вимог із подальшим забезпеченням підґрунтя для розробки й запровадження заходів з НОП школярів.

У розділі акцентовано увагу на багатстві історичного досвіду конструювання й обладнання робочих місць учнів у загальноосвітній школі (А.Ф. Брандт, Н. Прейс), що ґрунтувався на результатах тривалих медичних, психологічних, педагогічних спостережень, а також використанні інших методів досліджень. З різних причин цей досвід не було повною мірою реалізовано у навчальних інституціях наступних періодів. На наш погляд, обрахунки, зроблені відомими гігієністами, техніками та іншими фахівцями ХІХ - ХХ століття, а також раціональні ідеї щодо конструювання комфортних шкільних меблів заслуговують на увагу в сучасних умовах з метою забезпечення оптимальної організації педагогічного процесу на основі їх переосмислення, корекції із урахуванням сучасних наукових досягнень.

У розділі значну увагу приділено проблемі організації фізичного виховання школярів (П.Ф. Лесгафт, С.Ф. Русова, К.А. Шмідт). За показником організації фізичного виховання, школи дореволюційного періоду можна умовно об'єднати у три групи: 1) навчальні заклади, в яких реалізовувалася виважена, науково обґрунтована система організації рухової активності учнівської молоді; 2) навчальні заклади, в яких фізичне виховання здійснювалося епізодично; 3) навчальні заклади, в яких організація повноцінного фізичного розвитку вихованців ігнорувалася. У школах першого типу були характерні створювалися гімнастичні майданчики і відповідно облаштовані приміщення, зали та ін. Тут організовувалися рухливі перерви, різноманітні вправи, запроваджувалися часова регламентованість занять, використання музичного супроводу на заняттях та ін. Фізичне виховання здійснювалося на принципах відповідності педагогічного впливу віковим особливостям, урахування моторних можливостей хлопців і дівчат, системного чергування навантажень та їх поступового збільшення. У контексті завдань НОП переважна більшість загальноосвітніх шкіл за рахунок активізації фізичної активності шляхом упровадження фізичних вправ й ігрової діяльності сприяли покращенню розумової праці, розвиткові моторних здібностей вихованців, навичок саморегуляції, соціально-психологічної адаптації учнів, підвищенню загального рівня здоров'я, формуванню установок на здоровий спосіб життя та ін. педагогічний професійний освіта

Реалізовані на початку ХХ ст. заходи щодо організації відпочинку учнів під час канікул спрямовувалися на підтримку високої працездатності, збереження передусім їхнього психічного, фізичного здоров'я (збільшення кількості вихідних днів, відкриття літніх дач-колоній, ігрових майданчиків, санаторіїв, наукове обґрунтування санітарно-гігієнічних, технічних вимог до будівель та окремих приміщень дач-колоній; педагогічних, гігієнічних вимог до їх внутрішнього розпорядку, рухового режиму й харчування, співпраця лікарів і педагогів у справі оздоровлення учнів тощо). Як свідчать архівні документи, за відсутності належних державних коштів, майже бездіяльності чиновників організований відпочинок вихованців вітчизняних шкіл під час канікул здійснювався переважно завдяки ініціативі приватних осіб, благодійних організацій, товариств.

Навчально-виховний процес шкіл у 20-х роках вибудовувався на основі педагогічних і рефлексологічних положень (О.С. Залужний, В.П. Протопопов, І.П. Соколянський). Використання знань про анатомо-фізіологічні особливості дитини, умовні й безумовні рефлекси уможливлювали його раціональну організацію. У 20-х - на початку 30-років здійснювалися психофізіологічні обстеження школярів із урахуванням ґрунтовних педологічних досліджень. Вони сприяли виявленню та здійсненню своєчасної корекції психічних станів учнів з метою запровадження заходів щодо збереження, зміцнення їхнього психічного здоров'я. Педологічні дослідження здійснювалися співробітниками санітарно-педологічних інститутів, кабінетів трудових процесів дитинства та ін. При Українській академії наук працювала секція „методів педагогічної праці”. На її базі було створено „комісію наукової організації шкільної праці та психотехніки”, члени якої розробляли „тести успішності”. Після відомої постанови ЦК ВКП (б) „Про педологічні викривлення в системі Наркомосів” (липень 1936 р.) педологічні й психотехнічні дослідження зазнали нищівної критики.

Узагальнення результатів вивчення вітчизняних літературних джерел 40-х - 50-х років дозволило встановити, що дефініція НОП практично не використовувалася, а у контексті організації праці переважно вживалися поняття „правильна”, „раціональна”. В їх змісті йшлося про гігієнічний аспект організації праці учнів на наукових засадах. На основі розроблених співробітниками науково-дослідних інститутів (зокрема, УНДІПу, Українського інституту комунальної гігієни) рекомендацій, одержаних у результаті ґрунтовних досліджень, було запроваджено низку заходів з НОП школярів (покращення медичного обслуговування, облаштування робочих місць, оптимізація навчального режиму й літнього відпочинку, створення необхідних санітарно-гігієнічних умов), обґрунтування правил раціональної організації виробничого навчання учнів на наукових засадах (в умовах майстерень, сільському господарстві). Водночас, визнаючи незаперечну практичну цінність результатів дослідницької діяльності науковців, слід констатувати, що, на жаль, ця діяльність недостатньо спрямовувалася на подальшу співпрацю з педагогами-практиками досліджуваних ними навчальних закладів.

Виявлено, що 60-70-і роки характеризувалися певним посиленням уваги до проблеми наукової організації праці у вітчизняній загальноосвітній школі (запровадження факультативів з НОП для школярів (А.Т. Сайко), в яких передбачалося оволодіння навичками раціональної діяльності; проведення численних нарад (Київ) і науково-практичних конференцій (Москва, 1962, 1964; Донецьк, 1966; Севастополь, 1967), створення опорних шкіл з НОП, розробка відповідних пам'яток для школярів, створення фотокарток робочого дня, заповнення яких потребувало занадто багато формалізованої „паперової” роботи). Успішність впровадження принципів НОП у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи передусім розглядалася як результат обов'язкової тісної взаємодії широкої громадськості, партійних і комсомольських організацій, педагогічних рад і методичних об'єднань педагогів, а також відділів народної освіти.

У розділі наголошено, що упродовж 80-90-х років рух за НОП у загальноосвітній школі в різних регіонах України перетворився на поодинокі заходи з організації праці учнів на наукових засадах. Результати наукового пошуку дають підстави констатувати відсутність розробки і реалізації комплексних заходів у цій галузі, появу протиріч між обґрунтуванням нагальності НОП учнів у тогочасних матеріалах з'їздів і водночас авторитарністю педагогіки, відсутність ґрунтовних наукових і навчально-методичних праць із зазначеної проблеми, а також відповідної підготовки педагогічного персоналу.

Водночас значна увага приділялася розробці й реалізації методичних рекомендацій щодо гігієнічних вимог до організації міжшкільних навчально-виробничих комбінатів (1987 р.), виробництва шкільного обладнання (1987 р.), розробці правил безпеки під час трудового навчання і літніх практичних робіт учнів Х-ХІ класів загальноосвітніх навчальних закладів у сільськогосподарському виробництві (1998 р.). Особливо важливе значення відігравала психологічна служба загальноосвітніх закладів (наказ Міносвіти СРСР, 1990 р.). У контексті НОП учнів її запровадження забезпечувало реалізацію індивідуального підходу до кожної дитини, психолого-педагогічне вивчення школярів, попередження їх психологічного перевантаження і невротичних зривів, викликаних умовами життя, навчання і виховання, а також створення сприятливого психологічного клімату у навчально-виховних закладах шляхом оптимізації форм спілкування педагогів з дітьми, педагогів з колегами і батьками, консультування працівників шкіл.

Характерним є те, що заходи з різних аспектів наукової організації праці учнів ініціювалися різними відомствами (міністерствами освіти, охорони здоров'я, праці). Однак координації зусиль цих відомств не приділялося належної уваги.

У третьому розділі - „Наукова організація праці учнів у системах початкової професійної і професійно-технічної освіти на теренах України наприкінці ХІХ - у ХХ столітті” - викладено особливості наукової організації праці учнів професійної школи у досліджуваний період. На основі вивчення нормативно-правових, законодавчих документів, педагогічної літератури схарактеризовано сутність наукової організації праці учнів на різних історичних етапах розвитку професійних шкіл, оскільки кожен етап, період розвитку промисловості (металургійної, будівельної, швейної та ін.) певним чином впливали на зміст навчальних дисциплін у професійних школах відповідних профілів, форми і методи виробничого навчання. Висвітлено педагогічні аспекти діяльності інститутів праці. Проаналізовано погляди відомих науковців на проблему наукової організації праці учнів, наукової організації навчально-виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладах.

Виявлено, що наприкінці ХІХ ст. - 1920 р. у закладах нижчої професійної освіти почалося впровадження елементів наукової організації праці учнів. Незважаючи на підтримку цього процесу на рівні держави, він не набув характеру масового явища. Як й у загальноосвітній школі, у центрі уваги науковців і педагогів перебував гігієнічний компонент розумової і фізичної праці, а також організація робочих навчальних місць для учнів. На відміну від загальноосвітніх інституцій, у професійних школах цілеспрямоване фізичне виховання практично не здійснювалося. Зазначений період характеризувався розробкою вимог до навчальних майстерень, окремих методів, прийомів навчання відповідно до конкретної робітничої спеціальності, обсягів і методів „класного прикладного й загальноосвітнього викладання”; внутрішньої організації закладу, способів ведення у ньому виховної та освітньої справи, вимог до санітарно-гігієнічного стану будівель, медичного нагляду тощо.

На початку 20-х років відбулося становлення інститутів праці (Всеукраїнського інституту праці у м. Харкові, Центрального інституту праці (ЦІП) у м. Москві та ін.). Зокрема, співробітники Всеукраїнського інституту праці намагалися упроваджувати методи, „які давали б можливість достатньо точно формулювати не тільки діагноз, а ще й прогноз, ... щоб констатувати не лише наявність тих чи інших властивостей людини, а ще й ступені їх мінливості під впливом вправ або інших обставин”. Успішність розв'язання вищезазначених задач вони вважали „одним із найвизначніших завоювань людської культури” (М.Ю. Сиркін, 1923 р.). Реалізація розроблених в Інституті методик уможливлювала надання індивідуальних рекомендацій щодо обрання професії або групи професій, в яких людина могла виявити „найбільші можливі для неї успіхи”. Йшлося про пріоритетність людини, суспільства, а також запровадження наукових засад організації праці.

У розділі зазначено, що методики професійного навчання розроблялися співробітниками ЦІПу на засадах НОП (обов'язковість психофізичного та психотехнічного вивчення учнів із фіксацією його результатів у спеціальних картках, проведення гімнастики перед роботою або навчанням і після них, організаційна чіткість, боротьба з утомлюваністю зокрема за рахунок ритмізації рухів, раціональної побудови трудового режиму, раціональна організація робочих місць, їх оснащення, планування та ін.). Організація робочих місць учнів на наукових засадах, ґрунтовність вимог до точності й швидкості виконання роботи для кожного періоду навчання, чіткий режим праці й відпочинку - усе це сприяло формуванню в учнів високої культури праці, досягненню її високої продуктивності, полегшенню виконання навчальних завдань.

Вивчення архівних джерел дало змогу виявити, що в окремих школах фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) викладався курс „Організація й раціоналізація праці та виробництва” (вивчалися основні принципи організації соціалістичних форм праці, а також планування, управління, раціоналізації діяльності конкретного підприємства). Основні засади наукової організація праці учнів формувалися під час вивчення ними професійної гігієни, техніки безпеки. Збереженню здоров'я учнів сприяли заняття фізичної культури.

Виокремлення періоду 40-50-х років минулого століття пов'язуємо із затвердженням постанов, інструкцій і наказів Державного управління трудових резервів СРСР, Республіканського управління трудових резервів про організацію на підприємствах індивідуального і бригадного учнівства (1942 р.), про впорядкування теоретичного і виробничого навчання у ремісничих училищах (1943 р.), про готовність до зими шкіл ФЗУ (1944 р.) та ін. Відповідно до Закону УРСР „Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти” (1959 р.), ПТУ мали забезпечуватися відповідними приміщеннями, виробничим обладнанням і матеріалами для навчальних майстерень, лабораторій і кабінетів, оплачуваними робочими місцями на підприємствах (для виробничої практики). Наголошувалося на „створенні умов для успішного здійснення навчального процесу й опанування молоддю нової техніки, передової технології високопродуктивних способів праці” (запровадження виплати учням заробітної платні замість безкоштовного обмундирування й харчування та ін.).

Встановлено, що у нормативних документах 60-70 рр. (положеннях „Про професійно-технічні училища УРСР”, 1961 р.; „Про вечірні (змінні) професійно-технічні училища…”, 1962 р.; „Про технічні училища УРСР”, 1967 р.; „Правилах з техніки безпеки і виробничої санітарії…”, 1971 р.; положенні „Про виробничу практику учнів міських професійно-технічних і технічних училищ…”, 1975 р. та ін.), матеріалах науково-практичних і методичних конференцій йшлося про форми і методи НОП учнів у навчальних майстернях, на будівництві, підприємствах. Визналося за доцільне формування в учнів „відчуття часу” як засобу підвищення продуктивності праці у процесі навчання. Визначалися шляхи підвищення працездатності учнів на уроках виробничого навчання; підходи до організації та обладнання робочих місць учнів і майстрів виробничого навчання; способів і засобів навчання учнів прийомів розумової праці на різних уроках, у т. ч. вивчення найбільш складних тем навчальної програми із застосуванням раціональних методів навчання; оптимального розподілу навчального часу на уроках теоретичного й виробничого навчання, аналізу втрат навчального часу й способи їх попередження. Особлива увага приділялася плануванню навчальної діяльності; організації програмованого навчання й техніки безпеки; методиці проведення інструктажів, екзаменів; досвіду навчання учнів на будівельних об'єктах „передових методів праці кращих робітників базового підприємства”.

Вивчення умов праці учнів, гігієнічне обґрунтування норм виробітку підлітків у різних галузях промисловості й сільського господарства набуло актуальності у зв'язку із широким залученням підлітків до виробничої праці. Наприкінці 60-х років було визнано за доцільне запровадження окремого курсу „Основи НОП” для учнів професійної школи, створення координаційної секції з наукової організації праці при Центральному навчально-методичному кабінеті професійно-технічної освіти УРСР.

Водночас виявлено, що переважна більшість заходів, спрямованих на створення належних умов для учнів, викладачів, майстрів та інструкторів виробничого навчання насправді являли собою буденні обов'язки учнівської молоді та співробітників училищ. Кількісний аспект планування заходів у галузі наукової організації праці не відповідав якісним показникам цього процесу.

На основі аналізу дослідницьких матеріалів 80-90-х років виявлено, що значна увага приділялася проблемі НОП педагогів, організації робочих місць учнів, обліку часу, цілеспрямованому плануванню педагогічного процесу, створенню сприятливих умов для праці й відпочинку суб'єктів навчально-виховної взаємодії. Незважаючи на певну заідеологізованість окремих заходів з наукової організації праці, у цілому вони сприяли забезпеченню ефективності діяльності педагогів й учнів тогочасних професійно-технічних навчальних закладів. У ході реалізації заходів щодо НОП учнів відбувалося вирішення економічних завдань (підвищення якості праці, раціональне використання технічного обладнання і матеріалів тощо), психофізіологічних (створення сприятливих умов праці у майстернях й на кожному робочому місці), соціальних завдань (підвищення змістовності й привабливості праці учнів, розвиток їхньої творчої активності у процесі навчання та ін.).

Акцентовано увагу на тому, що у 90-х роках заходи з НОП учнів були актуальними, але не набули подальшого розвитку через недостатність фінансування (застаріла матеріальна база, низький рівень інформатизації навчально-виховного процесу, недостатнє навчально-методичне забезпечення), відсутність цілісних досліджень у галузі організаційно-педагогічних засад діяльності професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів.

У четвертому розділі - „Підготовка педагогів до організації праці учнів на наукових засадах наприкінці ХІХ - у ХХ столітті” - висвітлено особливості підготовки педагогічних працівників у вітчизняних закладах педагогічної освіти на різних етапах їхнього розвитку. Здійснено ретроспективний аналіз окремих нормативних, навчально-методичних матеріалів з досліджуваної проблеми. У контексті підготовки вчителя до організації праці учнів на наукових засадах схарактеризовано вимоги до особистості педагога професійної і загальноосвітньої школи. Проаналізовано відображення проблеми НОП суб'єктів педагогічної діяльності у навчальних посібниках, підручниках з педагогічних і психологічних дисциплін, довідковій психолого-педагогічній літературі досліджуваного періоду. Під час аналізу навчальних планів, програм педагогічних навчальних закладів ми передусім намагалися акцентувати увагу саме на тих предметах, які сприяли розвиткові у майбутніх педагогів вмінь і навичок для реалізації заходів з організації праці учнівської молоді на наукових засадах.

Наприкінці ХІХ - до 20-х років ХХ ст. у професійній підготовці вчителів в Україні переважала орієнтація на індивідуалізацію навчально-виховного процесу. Підготовка педагогів до організації праці учнів на наукових засадах до кінця ХХ ст. здійснювалася опосередковано у ході вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу, під час практичної підготовки до викладацької діяльності. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. ґрунтовністю вирізнялася підготовка вчителів гімнастики, оскільки фізичне виховання становило органічну складову загального виховання і сприяло розвитку фізичних, морально-вольових, розумових здібностей учнів, їхньому оздоровленню, пропаганді здорового способу життя, формуванню фізичної культури у контексті загальної культури особистості.

Встановлено, що в окремих нормативних документах, наукових публікаціях 20-х років ХХ ст. декларувалася необхідність обізнаності педагогів з основами наукової організації праці. На курсах з перепідготовки педагогічних кадрів для професійних шкіл відбувалося ознайомлення слухачів з методикою професійної підготовки робітничих кадрів, розробленою ЦІПом. Викладалися також окремі курси з деяких аспектів НОП суб'єктів навчально-виховної діяльності. У навчальних планах курсів, що здійснювали підготовку педагогів для загальноосвітніх закладів, такі дисципліни не передбачалися. Водночас планувалося вивчення педології, гігієни, анатомії й фізіології дитини, психотехніки, санітарії, основ гімнастики та деяких інших предметів. Особливого значення надавалося педології як навчальній дисципліні комплексного характеру, що передбачала засвоєння певних знань у галузі соціології, психології, медицини, біології та інших наук. Йшлося про „педологізацію” педагогічної освіти.

Оволодіння змістом цих дисциплін педагогами професійних шкіл сприяло організації навчальної праці учнів на наукових засадах за рахунок індивідуалізації навчально-виховного процесу із урахуванням анатомо-фізіологічних, вікових та інших особливостей вихованців, створення сприятливих умов праці, раціонального використання психофізіологічних, навчально-методичних ресурсів в їхній подальшій професійній діяльності. Проте слід визнати, що у досліджуваний період психолого-дидактична складова підготовки педагогів у контексті порушеної нами проблеми залишала бажати кращого. У вимогах до особистості вчителя зокрема констатувалася необхідність його обізнаності на основах НОП (зазвичай без конкретних пояснень щодо доцільності використання таких знань, умінь у подальшій педагогічній діяльності).

У розділі зазначено, що з 60-х років для студентів педагогічних інститутів почалося введення спецкурсів з НОП. Як показало вивчення, вони характеризувалися однотипністю, переважанням теоретичних занять над практичними, незначним обсягом і здебільшого були віднесені до дисциплін за вибором.

Значна увага приділялася підвищенню рівня психологічної і гігієнічної підготовки майбутніх учителів. Навчальними планами педагогічних інститутів (70-і роки) передбачалися психологічне вивчення особистості школяра й дитячого колективу в цілому із подальшим складанням психолого-педагогічних характеристик, психологічний та гігієнічний аналіз уроків і виховних заходів у школі, аналіз умов життя у дитячих таборах тощо.

В умовах інформатизації суспільства, погіршення стану здоров'я суб'єктів педагогічної діяльності особливої актуальності набуває необхідність підготовки вчителів до організації праці учнів на наукових засадах, що потребує переструктурування навчальних програм психолого-педагогічного циклу на основі комплексного підходу із широким полем міжпредметних зв'язків, розробки концептуально нових підходів до організації післядипломної педагогічної освіти.

На основі аналізу навчально-методичних, довідкових видань психолого-педагогічного спрямування нами встановлено, що проблема НОП учнів у навчально-методичній літературі з педагогіки досліджуваного періоду не знайшла належного відображення.

У переважній більшості проаналізованих нами сучасних навчально-методичних джерел з педагогіки, а також праць радянської доби матеріали з наукової організації праці або взагалі відсутні, або подаються лише окремі відомості про санітарно-гігієнічний аспект організації педагогічної діяльності, при цьому НОП не виокремлюється в організаційно-управлінську складову педагогічного процесу. Виняток становлять навчальні посібники з педагогіки Ю.К. Бабанського для педагогічних навчальних закладів, праці з професійної педагогіки в авторстві С.Я. Батишева, навчальні посібники і словники за редакцією Н.Г. Ничкало, енциклопедичні видання за редакцією Б.М. Бім-Бада, педагогічні словники В.А. Міжерикова, Є.С. Рапацевича та інших авторів.

Здійснений науковий пошук дає підстави дійти висновку, що змістове наповнення переважної більшості педагогічних словників, виданих наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст., є обмеженим. У вітчизняних і російських довідкових виданнях (Г.М. Коджаспірова, І.М. Козловська, О.В. Скрипченко, З.І. Тюмасєва, М.Д. Ярмаченко, Н.В. Якса та ін.) бракує інформації щодо організації навчально-виховного процесу на наукових засадах. З огляду на актуальність досліджуваної проблеми у педагогічних словниках, хрестоматіях доцільно подавати відповідну інформацію з НОП суб'єктів педагогічної взаємодії із урахуванням сучасних досягнень у різних галузях науки і практики, вимог сьогодення. Актуальним також є привернення уваги

співробітників науково-дослідних інститутів, кафедр педагогічної психології і спеціальних дисциплін до проблем підручникотворення у галузі педагогічної освіти, доцільним є оголошення конкурсів на створення відповідної навчально-методичної літератури.

У п'ятому розділі - „Міждисциплінарний підхід у науковій організації праці учнів професійної і загальноосвітньої школи” - схарактеризовано особливості проектування педагогічного процесу у професійних і загальноосвітніх навчальних закладах на засадах наукової організації праці учнів. Доведено, що проектування професійного навчання й загальноосвітньої підготовки молоді, а також ефективність функціонування загальноосвітніх і професійних шкіл можна забезпечити на основі врахування сучасних досягнень у медичних, педагогічних, психологічних, технічних та інших науках, у будівельній галузі, а також відповідних нормативно-правових актів на всіх етапах проектування й реалізації навчального, навчально-виробничого процесу у загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах, у галузі менеджменту в освіті. Висвітлено сутність професійно-педагогічної компетентності педагога у галузі організації праці учнів на наукових засадах.

Акцентовано увагу на необхідності розробки науково обґрунтованих критеріїв оцінки навчальних програм, форм і методів навчально-виховної роботи, педагогічних технологій у цілому, навантаження й навчально-виробничого процесу у контексті безпеки для здоров'я суб'єктів педагогічної діяльності. З метою забезпечення якісного вітчизняного підручникотворення доцільно об'єднувати зусилля педагогів, лікарів, психологів, фахівців поліграфічної справи, експертів з ґендерних питань та інших спеціалістів.

На основі узагальнення дослідницьких матеріалів ми дійшли висновку, що організація праці учнів професійних і загальноосвітніх навчальних закладів на наукових засадах уможливлюється за таких умов: перевірки адекватності стану навчального, навчально-виробничого, позанавчального середовища навчально-виховних інституцій вимогам сучасних технологій навчання і виховання, а також відповідним нормативним документам; оптимізації обсягу навчального навантаження на основі психолого-педагогічного, гігієнічного обґрунтування відбору змісту навчання; планування та організації робочих місць учнів і педагогів із урахуванням результатів досліджень, досягнень у сучасних науках; аналізу дотримання вимог щодо забезпечення умов і режимів життєдіяльності учнів із подальшою розробкою науково-обґрунтованих рекомендацій; розробки методик визначення трудомісткості різних видів навчальної і викладацької діяльності з метою визначення умов удосконалення бюджету часу учнів і педагогів; впорядкування процедури контролю навчальних досягнень учнів із обов'язковою діагностикою їхнього психофізіологічного стану; створення постійного психологічного, медичного супроводу; забезпечення санітарно-гігієнічного контролю у галузі проектування, будівництва і раціональної експлуатації навчальних і ненавчальних приміщень, майстерень.

Встановлено, що особливо важливого значення мають набути заходи з психологічної діагностики безпечності середовища закладу освіти для всіх суб'єктів педагогічної діяльності, а також теоретичні й прикладні дослідження у галузі проектування й експертизи якості середовища закладу освіти у контексті забезпечення умов для успішного навчання, розвитку учнів, продуктивної діяльності учнів і педагогів.

У розділі наголошено, що реалізація вищевикладеного можлива за умови сформованості у педагога професійно-педагогічної компетентності (ППК) у галузі організації праці учнів на наукових засадах - комплексної характеристики, що передбачає наявність відповідних умінь, знань (з психології, педагогіки, теорії і практики управління, медицини, ергономіки, фізіології, а також безпеки життєдіяльності людини та інших наук), мотивації педагогів до формування здорового способу життя, дбайливого використання психофізіологічних і матеріальних ресурсів. Усі ці знання, вміння й навички доцільно розглядати у контексті взаємопов'язаних складових професійно-педагогічної компетентності - психологічної, ґендерної, психофізіологічної, організаційно-управлінської, дидактичної, регламентно-нормативної, інформаційно-технологічної, еколого-валеологічної, комунікативної.

Виявлено, що професійно-педагогічна компетентність вчителя у галузі організації праці учнів на наукових засадах сприятиме оптимізації відносин суб'єктів педагогічної діяльності. Сформованість у межах складових ППК вищезазначених знань, умінь, навичок і здатність педагога застосовувати їх на практиці забезпечує результативність навчальної діяльності шляхом використання педагогами й учнями раціональних прийомів роботи, що сприяє економії часу (швидкочитання, планування діяльності, продуктивність у пошукові та опрацюванні необхідної інформації з різних джерел тощо); конструювання й реалізації ґендерно орієнтованих, здоров'язберігаючих педагогічних технологій (створення сприятливих умов для праці з відповідним обладнанням робочих місць, естетизацією простору закладу освіти; врахування вікових та індивідуальних особливостей хлопців і дівчат, науково обґрунтоване чергування праці й відпочинку, оптимальний вибір методів і форм навчально-виховної роботи й контролю навчальних досягнень, спілкування на демократичних засадах, адекватність у виборі заохочень і покарань тощо).

Доведено, що інформаційно-технологічна компетентність педагогів й учнів, їхня аудіовізуальна культура особливо важливого значення набувають в умовах інформатизації навчально-виховного процесу, запровадження дистанційних форм навчання. Незважаючи на наявність певних недоліків (у тому числі й можливість виникнення комп'ютерної залежності), у контексті НОП учнів дистанційне навчання має психологічні, педагогічні, ергономічні, економічні, соціальні, технологічні та інші переваги.

Підкреслено, що інформатизація навчально-виховного процесу у загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах потребує плідної співпраці урядовців, педагогів, психологів, лікарів, ергономістів, соціологів, інженерів та інших фахівців, підприємців. Вищевикладене зумовлює необхідність розробки і впровадження заходів з наукової організації праці учнів на основі міждисциплінарного підходу.

ВИСНОВКИ

Відповідно до мети, концептуальних положень і завдань дослідження на основі комплексного аналізу архівних і літературних дослідницьких джерел зроблено такі висновки:

1. Загальнотеоретичне узагальнення досвіду наукової організації праці у вітчизняних навчальних закладах, системний аналіз цієї проблеми не стали предметом спеціальних наукових досліджень. У вивчених матеріалах (архівних джерелах, історичній, педагогічній, філософській, навчально-методичній літературі, періодичних виданнях, монографіях і дисертаціях, нормативно-правових документах) наводяться лише деякі інформаційні блоки з окремих аспектів НОП або фрагментарна, часом без посилань на джерела інформації, характеристика явищ, які можна трактувати у контексті наукової організації праці учнів. Хронологічна таблиця, складена на основі архівних і літературних документів, матеріалів, уможливила систематизацію основних фактів і подій з історії розвитку наукової організації праці у вітчизняній загальноосвітній і професійній школі. Вона зокрема дозволила встановити, що упродовж досліджуваного періоду в Україні не було централізованої установи, яка б комплексно розв'язувала проблеми розробки і запровадження заходів з наукової організації праці у педагогічний процес професійної і загальноосвітньої школи.

2. Конкретизовано поняття наукової організації праці учнів. Це дозволило встановлено, що НОП учнів, студентів являє собою комплекс науково обґрунтованих, перевірених на практиці заходів, що ґрунтуються на сучасних досягненнях у різних галузях науки і техніки і впливають на ефективність організаційних форм навчання, виховання й контролю на основі гнучкості в організаційно-управлінських рішеннях, використання методів, прийомів, засобів навчально-виховної взаємодії на засадах здоров'язбереження, економії часу, а також удосконалення естетичних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних умов праці. Основу наукової організації праці учнів мають складати результати вивчення витрат часу із подальшою розробкою заходів щодо його ефективного використання.

На різних етапах розвитку вітчизняної педагогічної науки і практики загальний зміст наукової організації праці у закладах освіти становили НОП учнів, НОП у діяльності педагога, наукова організація педагогічного процесу як певного виду праці, а також НОП в адміністративно-управлінській роботі. Обґрунтовано, що наукова організація праці учнів у загальноосвітній і професійній школі охоплює широкий комплекс взаємопов'язаних проблем (економія і раціональне використання часу, енергозбереження, піклування про збереження насамперед психічного, фізичного здоров'я на основі забезпечення сприятливих умов праці тощо). У контексті наукової організації праці учнів вирішальне значення мають оптимальний добір форм і методів навчання, створення сприятливих умов праці й відпочинку (правильна робоча поза учнів, чергування різних видів діяльності, ергономічно відповідні шкільні меблі та ін.), науково обґрунтоване обладнання робочих місць, оформлення навчальних і ненавчальних приміщень із урахуванням положень естетики, дизайну, ергономіки, навички планування навчальної і позанавчальної діяльності, психологічний клімат навчальних занять, сучасні технології роботи з джерелами інформації на електронних і паперових носіях.

Якісний аналіз джерельної бази у галузі гуманітарних, медико-біологічних, технічних та інших наук, а також новітніх наук, що виникли як суміжні на перетині декількох наукових галузей, дозволив виокремити і схарактеризувати такі аспекти наукової організації праці учнів: педагогічний, психологічний, фізіологічний, економічний, соціальний, просторово-предметний, організаційно-управлінський. Педагогічний аспект НОП учнів схарактеризовано як взаємодію дидактичної й виховної складових у контексті упровадження економічних, раціональних методів і форм організації навчання, виховання певних рис особистості, що сприяють економії і раціональному використанню часу та ін. Психологічний аспект було виокремлено, виходячи із необхідності забезпечення відповідності змісту, методів, засобів навчання, прийомів педагогічної взаємодії психологічним засадам побудови навчально-виховного процесу, психофізіологічним і віковим особливостям розвитку учнів.

Сутність фізіологічної складової наукової організації праці учнів нами проаналізовано у контексті дотримання оптимальних характеристик навчальної і викладацької праці, що дозволяє досягти їх високої ефективності із обов'язковою розробкою і подальшою реалізацією заходів, які захищають суб'єкти педагогічної взаємодії від впливу несприятливих факторів середовища закладів освіти. Соціальний аспект наукової організації праці висвітлено як уособлення задоволеності міжособистісними відносинами усіх суб'єктів педагогічної взаємодії (сприятливий мікроклімат, розвиток ґендерної чуйності у вихованців, педагогів, адміністративного складу, обслуговуючого персоналу шкіл).

Просторово-предметну складову наукової організації праці схарактеризовано у контексті відповідності споруди навчального закладу в цілому, обладнання навчальних і ненавчальних приміщень, а також стану прилеглої території чинним нормативним документам й освітньо-культурним потребам тих, хто навчається, особливостям навчальної і викладацької праці.

Організаційно-управлінський аспект наукової організації праці у закладах освіти виокремлено з урахуванням особливостей планування діяльності, умов навчальної, викладацької та адміністративної праці, збереження здоров'я, а також кадрового, матеріально-технічного, науково-методичного, інформаційного забезпечення, безпеки і благополуччя суб'єктів педагогічної взаємодії.

3. Розроблено авторську періодизацію розвитку наукової організації праці учнів загальноосвітньої і професійної школи в Україні, виявлено і схарактеризовано особливості наукової організації праці учнів на різних етапах розвитку вітчизняної загальноосвітньої і професійної школи.

І період (кінець ХІХ - 1920 р.). Його виокремлено як період наукових пошуків у різних галузях науки і практики із подальшою розробкою нормативного забезпечення навчальних закладів на основі результатів наукових досліджень (здійснення експериментальних досліджень з психології і педагогіки, шкільної гігієни, накопичення і первинного аналізу фактичного матеріалу з організації праці учнів на наукових засадах, затвердження наказів і постанов щодо санітарно-гігієнічного нагляду, медичного обслуговування учнів). Наприкінці ХІХ ст. - у 1920 р. набули поширення дослідження із санітарно-гігієнічних проблем діяльності закладів освіти, запровадження правил будівництва й облаштування навчальних будівель. На цьому етапі відбулося запровадження посади архітектора навчального округу, ініційовано розвиток інституту шкільних лікарів, упровадження викладання гімнастики. Набули поширення дослідження з експериментальної педагогіки із залученням даних психологічної науки. Водночас спостерігалася недостатність уваги до організаційних форм і методів навчання, змісту освіти, нормативно-правового забезпечення закладів освіти (переповненість класів, матеріальна незабезпеченість педагогів та ін).

Розроблення й упровадження заходів з наукової організації праці у професійній школі мало свою специфіку на різних історичних етапах її розвитку. В останній чверті ХІХ ст. - на початку 20-х рр. здійснювалися: розробка вимог до навчальних майстерень, апробація окремих прийомів навчання, спроби виваженого (відповідно до спеціальності кожного училища) поєднання предметів, обсягу й методів класного прикладного й загальноосвітнього викладання; медичний нагляд; внутрішня організація закладу, визначалися способи ведення виховної та освітньої справи, санітарно-гігієнічний стан будівель, фізичне виховання учнів.

ІІ період (20-30-і роки ХХ ст.). Для нього характерні спроби теоретико-методологічного обґрунтування наукової організації праці учнів на педологічних засадах, розробка методик професійного навчання із урахуванням положень НОП, а також професійного відбору, запровадження навчальних курсів з наукової організації праці для учнів, організація і проведенням численних тематичних науково-практичних конференцій з відповідної проблематики.

Упродовж 20-30-х років ХХ ст. значного поширення набули методи вивчення НОП учнів (хронометраж, експеримент, анкетування, спостереження та ін.). Запроваджувалися Дальтон-план із індивідуалізованим навчанням. Йшлося про стандартизацію „політехнічного устаткування”, облік навчальної праці учнями. Значна увага приділялася оздоровленню учнів (введення посад „інструкторів фізичного розвитку”, запровадження комплексів „Готовий до праці та оборони”, „Будь готовий до праці та оборони” та ін.). Створювалися інститути праці, в яких розроблялися методики професійного навчання на засадах НОП, що спряло науковому обґрунтуванню організації професійної освіти (деталізовані вимоги до точності й швидкості роботи для кожного періоду навчання, науково організовані робочі місця, обов'язковість ґрунтовного інструктування, використання детальних інструктивних карток) з метою покращення її якості й водночас скорочення термінів навчання, створенню належних умов для праці й відпочинку учнів, формуванню в учнів високої культури праці, досягненню її високої продуктивності, полегшенню виконання навчальних завдань.

Встановлено, що навчальними планами шкіл фабрично-заводського учнівства передбачалося викладання курсів, пов'язаних з різними аспектами наукової організації і раціоналізація праці та виробництві, вивчення основних принципів, організаційних форм соціалістичної праці, а також особливості планування, управління, раціоналізації діяльності конкретного підприємства. Викладалися професійна гігієна, фізкультура, техніка безпеки.

ІІІ період (40-50-і роки ХХ ст.). Характерними особливостями цього періоду було проведення численних державних заходів переважно із матеріально-технічного забезпечення загальноосвітніх і професійних шкіл, покращення їхнього санітарно-гігієнічного стану і медичного обслуговування учнів. З 40-х - упродовж 50-х років ХХ ст. значна увага приділялася виконанню численних постанов щодо нормативно-правового забезпечення шкіл, організації навчально-виховного процесу. Роки Великої Вітчизняної війни негативно позначилися на діяльності переважної більшості загальноосвітніх і професійних шкіл (недостатня кількість і необлаштованість приміщень, труднощі у матеріально-технічному, навчально-методичному забезпеченні, залучення учнів до численних суспільно-корисних справ, невідповідність кількісних та якісних характеристик діяльності педагогічного персоналу та ін.). У контексті НОП учнів важливого значення набували санітарно-гігієнічні, господарсько-економічні заходи, ініційовані міністерством освіти і міністерством охорони здоров'я СРСР.

Встановлено, що для професійної школи були характерні такі організаційно-педагогічні домінанти: визнання необхідності забезпечення закладів професійно-технічної освіти системи трудових резервів відповідними приміщеннями, виробничим обладнанням і матеріалами для навчальних майстерень, лабораторій і кабінетів, оплачуваними робочими місцями для учнів на підприємствах (для виробничої практики), виготовлення і використання „стаханівських засобів” з метою підвищення продуктивності праці учнів, створення умов для успішного здійснення навчального процесу й опанування молоддю „нової техніки, передової технології високопродуктивних способів праці”, а також чітко визначені обов'язки учнів, які сприяли вихованню дисциплінованості, культури праці.

ІV період (60-70-і роки ХХ ст.). Цей період виокремлено як етап активізації руху за наукову організацію праці учнів із декларативними пропозиціями на державному й громадському рівнях щодо його підтримки. Він характеризувався посиленням уваги до науково-педагогічних досліджень з проблем НОП учнів, вивчення бюджету часу із складанням фотокарток робочого дня (їх оформлення створювало забагато паперової роботи), розроблення критеріїв і рівнів наукової організації праці учнів у дисертаціях і водночас відсутністю їх використання у масовій загальноосвітній і професійній школі (за виключенням експериментальних закладів освіти). Було створено координаційну секцію з проблем наукової організації праці при Центральному навчально-методичному кабінеті професійно-технічної освіти державного комітету УРСР з професійно-технічної освіти. Проводилися регіональні й всесоюзні конференції, присвячені обговоренню різних аспектів організації праці учнів на наукових засадах. Набули поширення опорні школи з НОП, здійснювалася розробка і впровадження факультативів з наукової організації праці для школярів й окремого курсу „Основи НОП” - для учнів професійно-технічних навчальних закладів. У ході їх вивчення передбачалося формування навичок раціональної діяльності. Розроблялися відповідні пам'ятки для школярів. Широке залучення підлітків до виробничої діяльності актуалізувало проблему вивчення умов їхньої праці, гігієнічного обґрунтування норм виробітку для підлітків у різних галузях промисловості й сільського господарства,

Водночас формалізм у плануванні заходів з НОП учнів професійної школи, значна кількість планів з наукової організації праці негативно позначалася на їхній якості, оскільки з метою розробки відповідних заходів обиралися другорядні аспекти навчальної роботи. Наукова організація праці розглядалася як один із засобів формування комуністичного ставлення молоді до праці. Виявлено основні акценти досліджуваної проблематики у професійній школі, зокрема: форми і методи НОП учнів у навчальних майстернях, на будівництві, підприємствах на основі „передових методів праці кращих робітників базового підприємства”. Помітно посилилася увага до проблеми вивчення втрат навчального часу з метою підвищення продуктивності праці у процесі теоретичного і виробничого навчання, визначення шляхів підвищення працездатності учнів на уроках; організації та обладнання робочих місць учнів і майстрів виробничого навчання; способів і засобів навчання учнів прийомів розумової праці на різних уроках із застосуванням раціональних методів навчання (у т.ч. у галузі програмованого навчання і техніки безпеки); методики проведення інструктажів, екзаменів.

V період (80-і 90-і роки). До найважливіших ознак даного періоду належить розробка теоретико-методологічних засад окремих складових НОП учнів за ініціативою окремих науковців, педагогів-практиків на фоні відсутності систематичної роботи у цій галузі. Незважаючи на актуальність заходів з наукової організації праці учнів мала місце їх нереалізованість, спричинена соціально-економічними чинниками, відсутністю відповідного нормативного забезпечення, а також комплексних досліджень у галузі організаційно-педагогічних основ діяльності загальноосвітньої і професійної школи. Послаблення уваги до проблеми наукової організації праці учнів зумовлювалося суперечностями між обґрунтуванням нагальності наукової організації праці у матеріалах з'їздів і водночас авторитарністю педагогіки, відсутністю комплексних наукових і навчально-методичних праць з цієї проблеми, формалізмом у проектуванні й запровадженні заходів з наукової організації праці у попередні періоди, а також недосконалістю відповідної професійної підготовки вчителів. З огляду на відсутність ґрунтовних міждисциплінарних досліджень з організаційно-педагогічних основ НОП у діяльності загальноосвітньої і професійної школи цінні ідеї (розробка навчальних планів і програм, а також методик навчання й виховання для загальноосвітньої і професійної школи на засадах наукової організації праці, створення предметних методичних комісій, масова підготовка педагогів і методистів-консультантів з НОП та ін.) залишилися практично не реалізованими.