Теоретико-методичні основи професійної підготовки диригента оркестрового колективу у вищих мистецьких навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ

ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 378.147.371.134: 7.0715

13.00.04 - теорія та методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ДИРИГЕНТА ОРКЕСТРОВОГО КОЛЕКТИВУ У ВИЩИХ МИСТЕЦЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Сверлюк Ярослав Васильович

КИЇВ - 2011



Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури України.

Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор ОЛЕКСЮК Ольга Миколаївна, Київський педагогічний університет імені Бориса Грінченка, завідувач кафедри теорії та методики музичної освіти.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор РОСТОВСЬКИЙ Олександр Якович, Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя, завідувач кафедри музичної педагогіки та хореографії;

доктор педагогічних наук, професор ОРЛОВ Валерій Федорович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, головний науковий співробітник;

доктор педагогічних наук, професор ЧЕРКАСОВ Володимир Федорович, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, професор кафедри вокально-хорових дисциплін та методики музичного виховання.

Захист відбудеться 25 жовтня 2011 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти НАПН України за адресою: 04014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, актова зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти НАПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розіслано 23 вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г.В.Лесик



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціально-економічні зміни в Україні, входження її в європейський освітній простір, реформування системи освіти актуалізують проблему професійної підготовки фахівців мистецької сфери, оскільки саме вони мають відігравати провідну роль у формуванні культурних цінностей, духовного та інтелектуального потенціалу країни.

В умовах упровадження багаторівневої освіти у вищих мистецьких навчальних закладах особливої злободенності набуває проблема професійної підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів та забезпечення конкурентоспроможності їх на ринку праці, здатності до постійного самовдосконалення та усвідомлення умов творчої діяльності при збереженні основоположних внутрішніх настанов і переконань у ситуації нестабільності соціальних процесів. Саме тому проблеми фахового рівня, педагогічної майстерності стають дедалі більш значущими в теорії і практиці професійної підготовки студентів у вищих мистецьких навчальних закладах.

Дисертаційне дослідження спрямоване на розробку теоретико-методологічних засад професійної підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів, удосконалення їхніх особистісних якостей в умовах навчання у вищому мистецькому закладі. Це потребує спрямування такої підготовки студентів на поетапне, таке, що відповідає курсам навчання, набуття необхідних знань, умінь і навичок у комплексно організованому процесі цілісного розвитку особистості майбутнього диригента.

Аналіз наукових праць показав, що окремі проблеми диригентсько-оркестрового виконавства розглядалися в контексті мистецтвознавства, естетики та психології творчості, проте до цього часу вони ще не сформувалися в єдину галузь наукового пізнання як самостійний педагогічний напрям. Деякі аспекти оркестрового та диригентського мистецтва досліджували І.Кванц, Г.Берліоз, Р.Вагнер, Ф.Вейтгартнер, А.Лазар, Д.Івен, Ш.Мюнш, А.Пазовський, К.Кондрашин, І.Мусін, О.Іванов-Радкевич та інші відомі музиканти та диригенти. Й.Гофман та Г.Єржемський передусім розглядають роль психологічного чинника диригентсько-виконавської діяльності. Ю.Лошков висвітлює специфіку інтеграції диригентського виконавства європейського типу в культурне життя України ХVІІІ-ХІХ ст. Г.Макаренко аналізує творчість диригента з урахуванням естетичних, мистецтвознавчих, культурологічних, психологічних, етичних аспектів. В.Плужніков розглядає професію диригента в західноєвропейській театрально-концертній практиці XIX ст. Автори праць педагогічного спрямування О.Винокур, О.Ільченко, В.Лапченко, а також дослідники аматорського оркестрового виконавства А.Каргін, Д.Свєчков, В.Соловйов зробили певний внесок у розвиток наукової думки щодо оркестрового колективу, особливостей його функціонування, специфіки виконавської діяльності, розкрили можливості вирішення у ньому навчальних і художньо-виховних завдань.

Основу для обґрунтування теоретичних засад професійної підготовки диригента оркестрового колективу становлять основні положення музичної педагогіки та теорії мистецької освіти (Б.Брилін, М.Букач, В.Бутенко, Л.Коваль, О.Олексюк, В.Орлов, Г.Падалка, О.Ростовський, О.Рудницька, Т.Смирнова, О.Щолокова, В.Черкасов та ін.).

Водночас проблема, що розглядається, є актуальною для сучасної освіти, оскільки практичний напрям у цій галузі не задовольняє потреби сьогодення. Дослідження сучасних мистецьких навчальних закладів засвідчили, що вони зорієнтовані переважно на стандарт, зразок, спеціальну предметну підготовку, однак їм притаманна недооцінка загальнокультурного та психологічного компонентів. Усунення недоліків, приведення диригентсько-оркестрової підготовки у відповідність із сучасними вимогами здійснюються емпірично, без належних теоретичних обґрунтувань.

Аналіз розглянутих наукових праць дає підстави стверджувати, що попри ґрунтовне дослідження зазначених проблем розробка проблематики диригентсько-оркестрової діяльності в сучасній педагогіці до цього часу відбувається поза контекстом професійно-педагогічної освіти.

Опрацювання наукових джерел дало змогу виявити суперечності між дедалі більшою технологізацією вищої освіти та низьким рівнем розробки і впровадження сучасних педагогічних технологій у підготовку диригента оркестрового колективу.

Екстраполюючись у площину мистецької освіти, зазначені суперечності виявилися в невідповідностях між:

потребами суспільства у фахівцях, спроможних здійснювати поліфункціональну творчу діяльність, та репродуктивним змістом їхньої професійної підготовки, зорієнтованої на „шаблонну діяльність”;

процесами модернізації вищої освіти на компетентнісній основі та недостатнім упровадженням сучасних педагогічних технологій у підготовку диригентів оркестрових колективів;

необхідністю гуманізації мистецької освіти й відсутністю теоретичного і методичного обґрунтування її засад у системі вищої диригентсько-оркестрової підготовки;

фундаменталізацією освіти і слабким змістовим та процесуальним забезпеченням готовності студентів до диригентсько-оркестрової діяльності, розкриттям її специфіки;

зростанням обсягу науково-педагогічної інформації та недостатністю її використання викладачами у мистецьких навчальних закладах.

Необхідність розв'язання наведених суперечностей та приведення мистецької освіти у відповідність із сучасними вимогами суспільства, підготовки диригента оркестрового колективу як творчої індивідуальності, яка продукує гуманні ідеї, а також низький рівень теоретичної і практичної розробленості проблеми зумовили вибір теми дисертації „Теоретико-методичні основи професійної підготовки диригента оркестрового колективу у вищих мистецьких навчальних закладах”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету як складова програми „Оркестрове виконавство в контексті української культури”, в якій автор брав безпосередню участь.

Тему затверджено на засіданні Вченої ради Рівненського державного гуманітарного університету (протокол від 27 вересня 2002 р. № 2) та узгоджено в раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол від 26 листопада 2002 р. № 9).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методичних основ та експериментальна перевірка організаційно-методичної системи професійної підготовки диригента оркестрового колективу вищих мистецьких навчальних закладів.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

проаналізувати ступінь дослідженості проблеми у вітчизняній педагогічній теорії та практичній діяльності вищих мистецьких навчальних закладів, визначити напрями дослідження;

розкрити основні еволюційні етапи розвитку диригентсько-оркестрового мистецтва; диригентський оркестровий колектив професійний

висвітлити специфічні особливості професійної діяльності диригента оркестрового колективу в сучасних умовах;

- визначити критерії, показники та рівні професійної готовності студентів до керування оркестровим колективом;

охарактеризувати педагогічні принципи підготовки диригента оркестрового колективу у вищих мистецьких навчальних закладах;

- розробити й експериментально перевірити організаційно-методичну систему професійної підготовки диригента оркестрового колективу;

виявити педагогічні закономірності професійної підготовки студентів до диригентсько-оркестрової діяльності.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка майбутнього диригента оркестрового колективу у вищих мистецьких навчальних закладах.

Предмет дослідження - теоретико-методичні основи професійної підготовки диригента оркестрового колективу у вищих мистецьких навчальних закладах.

Методи дослідження. Для реалізації основних завдань на різних етапах дослідження використано систему теоретичних, емпіричних і статистичних методів:

аналіз, синтез, порівняння та зіставлення з метою концептуалізації філософської та психолого-педагогічної наукової літератури, вивчення енциклопедій, словників, нормативно-правових документів у сфері освіти, авторефератів, дисертацій, оволодіння науковими основами вищої педагогічної освіти;

узагальнення для опрацювання та інтерпретації теоретичних джерел з досліджуваної проблеми, державних стандартів вищої освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик, університетської документації (навчальні плани, програми, комплекси методичного забезпечення), результатів діяльності студентів, визначення закономірностей, підбиття підсумків та формулювання висновків;

анкетування, бесіда, інтерв'ювання, педагогічне спостереження, експертне оцінювання для визначення рівнів розвитку професійної готовності студентів до диригентсько-оркестрової діяльності;

педагогічний експеримент для перевірки ефективності організаційно-методичної системи підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів, визначення кількісних і якісних показників сформованості знань, умінь та особистісних якостей на кожному етапі дослідження;

математичне опрацювання дослідницьких завдань і обчислення статистичних показників ефективності впровадження у навчальний процес організаційно-методичної системи підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше:

здійснено системний аналіз теоретико-методичних основ професійної підготовки майбутнього диригента оркестрового колективу в умовах вищого мистецького навчального закладу, що дало можливість розкрити сутність цього феномена як цілісного педагогічного явища;

визначено критерії та рівні сформованості професійної готовності студентів до диригентсько-оркестрової діяльності (професійні знання, вміння, навички, здатність до організаційно-управлінської діяльності), аналіз якісних і кількісних проявів яких дав змогу визначити чотири рівні їхньої сформованості: низький, середній, достатній та високий;

розкрито професійні характеристики диригента оркестру, в основу яких покладена поліфункціональна творча діяльність (конструктивна, комунікативна, художньо-творча), з урахуванням структури, змісту, призначення та сучасних умов функціонування колективу;

розроблено й експериментально перевірено методику підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів у вищих мистецьких навчальних закладах, що ґрунтується на інтеграції музично-теоретичних, психолого-педагогічних та професійно орієнтованих дисциплін з урахуванням типології творчої індивідуальності майбутнього диригента;

узагальнено педагогічні закономірності підготовки диригента оркестру, які персоніфікують гуманізацію навчального процесу, розвиток мотивації до диригентсько-оркестрової діяльності, розкривають творче зростання диригента оркестру як фахівця мистецької сфери;

удосконалено:

організаційно-методичну систему професійної підготовки диригента оркестрового колективу на підставі досягнень сучасної педагогіки і психології мистецької освіти та визначено її структурні компоненти (цільовий, змістовий, ціннісно-мотиваційний та аналітико-результативний);

методику диригентсько-оркестрової підготовки студентів вищих мистецьких навчальних закладів у процесі вивчення теоретичних дисциплін: „Методика роботи з оркестровим колективом”, „Оркестровий клас”, „Диригування”, „Диригентсько-оркестрова практика” та практичної підготовки, яка передбачає побудову навчального-виховного процесу на основі діяльнісного, особистісно орієнтованого та компетентнісного підходів, упровадження інтерактивних методів навчання;

зміст освітньо-професійної програми підготовки майбутнього диригента оркестрового колективу, методи та організаційні форми навчально-виховного процесу щодо особистісного розвитку майбутнього диригента у вищому мистецькому навчальному закладі;

дістали подальшого розвитку:

теоретичні положення фундаменталізації освіти, реалізація яких сприяє визначенню якісно нових освітніх і кваліфікаційних цілей, забезпеченню широкопрофільної підготовки студентів мистецьких навчальних закладів, формуванню у них стійких і цілісних знань, здатності переходу на системний рівень пізнання;

- наукове осмислення процесу професійної підготовки майбутнього диригента оркестру, особливостей розвитку особистісних якостей студентів, що розширює їхні можливості щодо пізнання і осмислення професійної діяльності, набуття ними ціннісно-творчого ставлення до мистецтва, самих себе, навчально-виховного процесу.

Особистий внесок здобувача. Основні концептуальні ідеї, теоретичні положення, експериментальні висновки і рекомендації, які викладені в дисертації та опубліковані у вітчизняних та зарубіжних виданнях, належать авторові. У навчальному посібнику „Основи знань керівників дитячих музично-аматорських колективів”, виданому під грифом МОН України (2002) у співавторстві з Н.Слободяник, авторові належить розділ ІІ „Формування готовності керівників до роботи з аматорськими музичними колективами”. За матеріалами монографії „Методологічні проблеми професійної музичної освіти” (2004), написаної у співавторстві з О.Ільченком, дисертантом підготовлено спецкурс. У дисертації не використовувалися ідеї і розробки, що належать співавторам.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що:

розроблено навчально-методичні матеріали для поточного і підсумкового контролю сформованості рівня готовності студентів до диригентсько-оркестрової діяльності в єдності чотирьох структурних компонентів (цільовий, змістовий, ціннісно-мотиваційний та аналітико-результативний);

обґрунтовано умови впровадження організаційно-методичної системи диригентсько-оркестрової підготовки у вищих мистецьких навчальних закладах, яка спрямована на розв'язання дослідницької проблеми - здійснення підготовки диригентів оркестрових колективів, в основу якої покладено гуманістичний та особистісно орієнтований підходи;

підготовлено й експериментально перевірено авторську програму та комплекс навчально-методичних матеріалів до спецкурсу „Методологічні проблеми диригентсько-оркестрової освіти”, що сприяє модернізації професійної підготовки студентів вищих мистецьких навчальних закладів.

Результати дослідження впроваджено в практичну діяльність вищих навчальних закладів України: Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету (довідка від 7 травня 2011 р. № 97), Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка (довідка від 5 квітня 2011 р. № 28), Київського національного університету культури і мистецтв (довідка від 15 лютого 2011р. № 785), Інституту мистецтв Волинського національного університету ім. Лесі Українки (довідка від 19 травня 2011р. № 77), Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка від 27 квітня 2011 р. № 65).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження оприлюднені та позитивно оцінені на конференціях різного рівня:

міжнародних: „Роль християнства в утвердженнi освiти, науки та мистецтва: iсторiя, уроки, перспективи” (Рівне, 2000); „Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001); „Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції: теоретичні та методичні засади розвитку” (Суми, 2004); „Актуальные вопросы современного образования” (Ульяновськ, 2010); „Сучасні технології в навчанні і вихованні у вищій школі” (Одеса, 2009);

всеукраїнських: „Феномен ідентичності: зміст, структура та механізми формування” (Рівне, 2007-2010); „Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України” (Рівне, 2006, 2008); „Інноваційні підходи в сучасній диригентсько-оркестровій підготовці” (Київ, 2008); „Роль митця і традиційних інститутів мистецтва за умов всезростаючого впливу культурних індустрій” (Київ, 2009); „Українська культура ХХІ століття: стан, проблеми, тенденції” (Київ, 2010);

міжвузівських: Київського національного університету культури і мистецтв (2004-2007 рр.) та Рівненського державного гуманітарного університету (2007-2010 рр.).

Результати дослідження апробовано також під час керівництва дипломними, магістерськими роботами та двома кандидатськими дисертаціями.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено в одноосібній і колективній монографіях, навчально-методичному посібнику (підготовленому у співавторстві) з грифом МОНУ; 38 публікаціях, у тому числі 21 статті у фахових наукових виданнях; 2 статтях у зарубіжних наукових виданнях; 5 статтях у журналах і збірниках наукових праць; 7 тезах у матеріалах конференцій; 3 навчальних виданнях (навчальних програмах та методичних рекомендаціях).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (530 найменувань, із них 32 іноземною мовою), 7 додатків. Загальний обсяг дисертації 446 сторінок, обсяг основного тексту - 380 сторінок. Дисертація містить 2 рисунки, 5 схем, 8 таблиць.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, розкрито зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами, визначено його мету, завдання, об'єкт, предмет, охарактеризовано методи, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, відображено їх апробацію й упровадження в практику навчально-виховного процесу вищих мистецьких навчальних закладів України.

У першому розділі - „Професійна підготовка майбутнього диригента оркестрового колективу як предмет наукового дослідження”- на основі розвитку сучасної мистецької освіти розкрито сутність підготовки диригента оркестрового колективу.

Дефінітивний аналіз зазначеної проблеми дає підстави стверджувати, що в центрі уваги багатьох дослідників перебувають проблеми підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів, яку вони розв'язують у контексті: а) опанування студентами художньо-творчої діяльності (О.Ільченко); б) особливостей функціонування оркестрового колективу (В.Соловйов); в) ролі психологічного чинника диригентсько-виконавської діяльності (Г.Єржемський, Р.Кофман); г) обґрунтування діяльності диригента музичного театру та симфонічного оркестру (Г.Макаренко); д) удосконалення керівництва дитячим оркестром виходячи з його особливостей (В.Подкопаєв).

Аналіз визначень досліджуваного феномена, його змістового наповнення, а також особливостей прояву та застосування дає змогу розглядати професійну підготовку диригента оркестрового колективу як процес набуття знань, умінь і навичок диригентсько-оркестрової діяльності, формування професійної компетентності, удосконалення особистісних якостей та здібностей, оволодіння науковими основами та цінностями музичної культури.

У роботі розмежовано поняття „професійна підготовка” та „професійне становлення”, які часто неправильно тлумачать або розглядають як синоніми. Професійна підготовка і професійне становлення трактуються як два взаємопов'язаних процеси професійного розвитку фахівця. Перший (підготовка до професійної діяльності) забезпечує набуття базових знань, умінь, навичок практичного досвіду; другий - рефлексію цих знань, умінь, навичок, досвіду з метою самопізнання, ідентифікації і професійного самовдосконалення. Вони не обов'язково розділені в часі, як, наприклад, етапи навчання.

Виходячи з аналізу сучасних наукових досліджень, процес професійної підготовки диригента оркестрового колективу в дисертації розглянуто в діалектичній єдності діяльності та особистісного розвитку, оскільки набуття спеціальних знань відбувається постійно. Інакше кажучи, знання, навички удосконалення особистісних якостей досягають відповідного рівня завдяки постійній дії як студента (суб'єкта впливу), так і групи викладачів, які справляють такий вплив чи певну взаємодію з ними. Зазначено, що особистісний розвиток студента - майбутнього диригента оркестрового колективу - відбувається в процесі поступового формування сукупності професійно значущих особистісних якостей.

Аналіз історичних джерел дав змогу виявити основні етапи еволюції диригентського мистецтва: від стихійних і примітивних рухів тіла первісних людей, хейрономії давнього періоду і епохи Середньовіччя, пошуку засобів керування ритмічним ансамблем і появи батути з „відбиванням такту” в ХVІ ст., генерал-басу і диригування за клавесином у ХVІІ-ХVІІІ ст. до виникнення нового стилю з його розвинутою „мовою” жестів, які успішно використовуються й сьогодні.

Вивчення стану дослідженості проблеми диригентсько-оркестрової підготовки дає підстави констатувати, що нині не існує цілісної загальної теорії формування професійних знань, умінь, навичок та удосконалення особистісних якостей диригента оркестрового колективу з урахуванням сучасних вимог до його професійної діяльності. Йдеться про розвиток розумових і навчальних дій, діяльність як активність особистості. Розглядаються механізми формування окремих якостей та характеристик особистості, які становлять основу професії диригента.

Суперечності, що виникають між сучасними професійними вимогами до особистості диригента та особистісною природою художньої творчості і технократичним підходом до визначення мети і змісту підготовки відповідних фахівців, вимагають реальних змін передусім у змісті професійної освіти студентів вищих навчальних закладів мистецького спрямування. Ця суперечність дискредитує систему профорієнтації на початковій стадії навчально-виховного процесу, а також негативно позначається на розв'язанні проблем професійної підготовки, формуванні художньо-педагогічної культури майбутнього диригента, тому акцентується увага на педагогічній спрямованості такої професії. Наголошується на тому, що виявлення недоліків у навчальному процесі та аналіз його практичної реалізації зумовлюють необхідність нових підходів до підготовки диригента оркестрового колективу. У сучасних умовах набуває актуальності вивчення та теоретичне обґрунтування професійної підготовки студентів з використанням концептуальних ідей і теоретичних положень соціальної психології, педагогіки та теорії управління (Г.Андрєєва, А.Журавльов, А.Свенцицький).

У дисертації стверджується, що педагогічна підготовка студентів вищих мистецьких навчальних закладів визначається попередньою підготовкою, в якій, як правило, перевага віддається оркестрово-виконавській порівняно з психолого-педагогічною. Пізніше спостерігається розрив між рівнем спеціальної і психолого-педагогічної підготовки студентів. Зазначається, що система підготовки такого фахівця має бути спрямована на здобуття знань, умінь і навичок, удосконалення особистісних якостей та формування професійної компетентності майбутньої професійної діяльності, зокрема практичної роботи з колективом. Досвід підтверджує, що часто диригентам-початківцям оркестрових колективів бракує саме практичних умінь. Свою увагу вони в основному зосереджують на удосконаленні виконавського рівня учасників, забуваючи про планування організаційної роботи, без якого важко досягти навіть незначних творчих результатів.

Для обґрунтування теоретичних засад професійної підготовки диригента оркестрового колективу використовувалися основні положення зарубіжної філософської науки (А.Бергсон, Р.Інгарден, М.Хайдеггер), а також положення гуманістичного підходу, викладені у працях зарубіжних (А.Маслоу, Е.Фромм, Г.Олпорт, Дж.Келлі, К.Роджерс) та вітчизняних вчених (В.Сухомлинський, І.Бех, С.Гончаренко, І.Зязюн та ін.); теорії вищої освіти (С.Архангельський, А.Алексюк, В.Луговий, В.Майборода, В.Манько, М.Євтух, Г.Шевченко та ін.) і теорії неперервної професійної освіти (С.Гончаренко, І.Зязюн, Н.Ничкало, С.Сисоєва та ін.); теорії професійної мистецької освіти у вищих навчальних закладах (Б.Брилін, М.Букач, В.Бутенко, В.Дряпіка, Л.Коваль, О.Олексюк, В.Орлов, Г.Падалка, О.Ростовський, О.Рудницька, Т.Смирнова, В.Черкасов, О.Щолокова та ін.). З'ясовано нові вимоги до сучасної диригентсько-оркестрової підготовки студентів мистецьких закладів, що засвідчили соціальну, наукову, практичну актуальність досліджуваної проблеми та необхідність подальшого її вивчення й розробки відповідних теоретико-методичних засад.

На підставі аналізу теоретичних досліджень з проблеми професійної підготовки диригента оркестрового колективу та порівняння його професійних характеристик з результатами дослідження зроблено висновок про можливість розробки організаційно-методичної системи підготовки студентів мистецьких навчальних закладів до диригентсько-оркестрової діяльності, спираючись на сучасні наукові підходи та методичні положення щодо розвитку особистісних якостей та професійної компетентності. Заміна формальних підходів та стереотипів навчання на індивідуально-творчі дасть змогу активізувати особистісні якості диригента, необхідні в майбутній професійній діяльності з оркестровим колективом. У висновках до розділу визначено основні напрями, що потребують дослідження.

У другому розділі - „Методика дослідження підготовки диригентів оркестрових колективів” - проаналізовано теоретичні засади, методи та методологічні підходи до професійної підготовки майбутнього диригента оркестрового колективу; особливості його професійного зростання в процесі професійної підготовки; особистісні якості диригента як його професійний інструментарій.

Виходячи з мети та завдань дисертаційної роботи розроблено концепцію дослідження, яка ґрунтується на таких основних положеннях:

підготовка диригента оркестрового колективу базується на основних положеннях сучасної методології педагогіки, теорії вітчизняної та зарубіжної мистецької освіти, розкритті специфіки роботи з різноманітними оркестровими колективами;

основні напрями дослідження випливають із філософії мистецької освіти, в якій обґрунтовуються гуманістичний, особистісно орієнтований та компетентнісний підходи до процесу підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів;

рівень професійної підготовки майбутнього диригента оркестрового колективу у вищих мистецьких навчальних закладах підвищиться у разі забезпечення можливостей для студентів удосконалювати свої індивідуально-психологічні, особистісно-професійні якості;

ефективність системи професійної підготовки студентів у вищих мистецьких навчальних закладах зросте у разі створення належних педагогічних умов для розвитку психологічних якостей особистості, засвоєння студентами знань і набуття досвіду спілкування (комунікативний, інтерактивний та перцептивний аспекти);

професійна та соціальна адаптація майбутнього диригента оркестру відбуватиметься швидше, якщо підготовка спрямована не тільки на набуття професійних знань, а й на розвиток у студентів умінь розв'язувати проблемні ситуації, що виникають під час керування оркестровим колективом;

підвищення якості диригентсько-оркестрової підготовки студентів досягається за умови створення оптимальної системи навчально-методичного забезпечення, в якому враховано мету, зміст, технології навчання, спрямовані на розвиток творчої особистості та професійної компетентності;

логічність та послідовність професійної підготовки майбутніх диригентів зумовлює необхідність використання організаційно-методичної системи, до складу якої входять цільовий, змістовий, ціннісно-мотиваційний та аналітико-результативний компоненти.

Головна концептуальна ідея дослідження зосереджена в гіпотезі, згідно з якою професійна підготовка майбутніх диригентів оркестрових колективів буде ефективною, якщо вона ґрунтуватиметься на теоретико-методичних засадах, які висвітлюють специфічні особливості керування оркестровим колективом різноманітних вікових груп та якісного складу учасників; якісне зростання професійних умінь майбутніх диригентів оркестрових колективів підвищиться, якщо воно відбуватиметься на засадах інтеграції музично-теоретичних, психолого-педагогічних та професійно орієнтованих дисциплін, застосування гуманістичного, особистісно орієнтованого та компетентнісного підходів з урахуванням типології творчої індивідуальності майбутнього диригента. Система підготовки має спрямовуватися на розвиток у студентів особистісних якостей, що виражаються у прагненні до творчої самореалізації, сформованості комунікативних та управлінських умінь з урахуванням традицій мистецької освіти та сучасних соціальних умов.

Дослідження проводилося в чотири етапи впродовж 2002-2010 рр.:

- перший (2002-2004) - пошуково-констатувальний етап (визначено наукову проблему дослідження, проаналізовано літературні джерела з теми; конкретизовано об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; вивчено кваліфікаційні характеристики диригентів оркестрових колективів, сучасні вимоги до їх підготовки; розроблено програму і методику констатувального експерименту);

другий (2004-2005) - етап моделювання (сформульовано гіпотезу, мету і завдання дослідження, розроблено концептуальні положення особистісно орієнтованої технології професійної підготовки диригента оркестру, визначено методологічні засади дослідження). На цьому етапі підготовлено окремі дидактичні матеріали з навчально-методичних комплексів, розроблено методики навчання з професійно орієнтованих дисциплін, проведено константувальні експериментальні зрізи;

- третій (2005-2009) - формувальний етап (здійснено дослідно-експериментальну перевірку гіпотези, концептуальних положень дослідження, аналіз проміжних результатів контрольних зрізів та корекцію експериментальних методик, обґрунтовано й апробовано організаційно-методичну систему та критерії ефективності підготовки студентів до диригентсько-оркестрової діяльності);

четвертий (2009-2010) - узагальнювально-завершальний етап (завершено формувальний експеримент, проведено інтегративну обробку даних дослідження та зіставлено одержані експериментальні матеріали з метою і гіпотезою; систематизовано й узагальнено результати, отримані в процесі дослідної роботи; сформульовано загальні висновки дослідження; результати дослідження впроваджено в навчальний процес вищих мистецьких навчальних закладів).

У дослідженні аргументується необхідність упровадження гуманістичних підходів у загальну організацію мистецької освіти. З'ясовано, що процес гуманізації у вищих мистецьких навчальних закладах у даний час не відповідає загальним вимогам.

Для реалізації напрямів дослідження використовувалися методи педагогічного дослідження, а саме:

- виявлення стану дослідженості проблеми та уточнення сутності і структури підготовки диригентів оркестрових колективів здійснювалося із застосуванням методу документального аналізу наукових джерел; порівняльного аналізу професійної диригентсько-оркестрової підготовки у мистецьких навчальних закладах; логіко-гносеологічного аналізу провідних освітніх парадигм, за В.Луговим;

- розробка змісту та методики підготовки диригентів оркестрових колективів проводилася з допомогою кількох методів: контекстного, конструктивно-генетичного; зіставно-порівняльного, який уможливив визначення спільного і специфічного в системі підготовки диригента оркестру;

- експериментальна перевірка розробленої системи та методики підготовки диригентів оркестрових колективів здійснювалася за допомогою методів: анкетування, самооцінювання, методики наукових досліджень, тестування; організації педагогічних досліджень; моделювання, узагальнення результатів і досвіду, педагогічного експерименту.

Проблема оцінювання рівня ефективності професійної підготовки майбутніх диригентів оркестрових колективів є малодослідженою. Це, передусім, зумовлено тим, що професійна готовність студентів до диригентсько-оркестрової діяльності є складним багаторівневим утворенням. Виходячи з розуміння професійної підготовки як набуття професійних знань і умінь, удосконалення особистісної характеристики, що охоплює ціннісно-мотиваційну сферу, оцінні засоби визначення рівня зазначеної характеристики розробляються з використанням комплексних замірів.

Критерії, показники та рівні професійної готовності студентів до диригентсько-оркестрової діяльності мають відображати взаємозв'язки між компонентами структурної моделі, динаміку досліджуваного явища і розкриватися у специфічних ознаках кожного структурного компонента.

Визначення критеріїв професійної готовності студентів мистецьких навчальних закладів до диригентсько-оркестрової діяльності ґрунтувалося на її сутнісних характеристиках та загальних положеннях критеріального підходу. Оскільки критерії, за якими вимірюється ступінь сформованості та визначається динаміка змін будь-якого явища, мають відображати його сутнісні стійкі характеристики, цілком логічним у побудові критеріального апарату дослідження є виділення чотирьох груп критеріїв професійної готовності майбутніх диригентів оркестрового колективу, що об'єднують низку показників: мотиваційно-ціннісних, когнітивно-пізнавальних, комунікативно-особистісних та діяльнісно-творчих. Обрана система критеріїв являє собою інтегративну єдність, що відображує цілісний системний характер досліджуваного особистісного утворення стосовно оркестрового диригента. Кожен критерій зумовлював необхідність розроблення сукупності певних показників, на основі аналізу яких можна сформулювати судження щодо розвитку досліджуваного феномену.

На підставі аналізу наявного теоретичного та практичного досвіду, результатів попередніх психолого-педагогічних та музикознавчих досліджень здійснено інтерпретацію якісних і кількісних характеристик прояву показників професійної готовності студентів мистецьких навчальних закладів та виокремлено чотири її рівні: низький; середній; достатній; високий.

Низький рівень професійної готовності означає неналежне визначення мети і завдань на близьку та далеку творчі перспективи; розробку програми без урахування особистісного розвитку учасників оркестру на основі попередньо набутого досвіду та сформованих стереотипів керування колективом; відсутність ініціативи у прийнятті самостійних рішень; декларативне і формальне ставлення до проблем організації оркестрових груп; неузгодженість зв'язків виконавського і психологічного розвитку оркестрового колективу; орієнтацію лише на концертно-виконавську діяльність, без урахування психологічних механізмів становлення колективу. На цьому рівні студенти формально використовують комунікативні зв'язки, не усвідомлюючи їх як засіб художнього спілкування, втілення творчого задуму разом з оркестровим колективом.

Середній рівень характеризується відсутністю комплексної усвідомленої перцепції; спробами наслідування управлінських підходів інших диригентів, пошуком форм і методів педагогічного співробітництва з колективом; розв'язуванням конфліктів із застосуванням недостатньо аргументованих впливів замість конструктивної взаємодії; відсутністю емоційного проведення репетицій; спрямуванням організаційно-педагогічних аспектів діяльності на певні штампи і стереотипи; надмірною репродуктивністю у процесі вирішення творчих завдань колективу; переходом від авторитарної педагогіки до маніпулятивної, урахуванням індивідуально-психологічних інтересів учасників колективу; поблажливістю до особистих знань та способів самодослідження.

Достатній рівень передбачає самостійний вибір необхідної системи дій у різних ситуаціях, але із значними зусиллями; підвищення рівня самоуправління та саморегуляції, що відображує тенденцію до професійного зростання майбутнього диригента як суб'єкта пізнавальної і навчально-професійної діяльності; сформованість характеру згідно з обраним напрямом (цілеспрямованість, самостійність, товариськість, працелюбність, оптимізм) та наявність рефлексивних реакцій; виваженість в оцінюванні всіх аспектів педагогічної комунікації, прагнення до її удосконалення; структурне поєднання диригентсько-виконавського, педагогічного та організаційно-управлінського напрямів; спрямованість на діалогічну взаємодію з учасниками оркестру; усвідомлене врахування зв'язків виконавського і педагогічного аспектів оркестрової діяльності.

Високий рівень означає виважений та творчий підхід диригента до усталених стереотипів керування оркестровим колективом, розуміння соціокультурного призначення такої професійної діяльності; сформованість рис характеру відповідно до обраної професії та прагнення до його удосконалення; перехід музично-пізнавальних процесів в інтелектуально-творчий розвиток; нагромадження досвіду діалогічної взаємодії диригента та учасників оркестру; спрямованість на соціальну та особистісно значущу діяльність оркестрового колективу, правильний вибір стилю керування; здатність творчо підходити до вибору репродуктивних і продуктивних (селективних, адаптаційних, інноваційних) рішень.

Диригенти, для яких характерний такий рівень сформованості професійних умінь, мають сформовану Я-концепцію, високий розвиток професійної рефлексії та розумової діяльності, яка спрямована на їх професійну самоорганізацію.

Експериментальна робота виконувалася протягом 2002-2010 рр. на базі Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, Київського національного університету культури і мистецтв та Харківської державної академії культури (820 студентів).

Констатувальний експеримент проводився поетапно і дав змогу обґрунтувати чотири рівні сформованості професійної готовності студентів до диригентсько-оркестрової діяльності.

На мотиваційно-ціннісному етапі ставилися такі завдання: визначити професійну орієнтованість студентів у початковий період навчання; з'ясувати їхні індивідуально-психологічні характеристики.

Когнітивно-пізнавальний етап передбачав виявлення рівня сформованості знань та вмінь студентів, пов'язаних з професією диригента оркестрового колективу, його поліфункціональну діяльність (конструктивна, комунікативна, художньо-творча), з урахуванням структури, змісту, призначення та сучасних умов функціонування колективу.

Комунікативно-особистісна сфера студентів на цьому етапі експерименту вивчалася завдяки виявленню рівня розвитку професійно-особистісних якостей, визначенню знань та вмінь педагогічного спілкування з учасниками оркестрового колективу, зокрема, інтелектуальних, емоційно-вольових, комунікативних та емпатичних якостей. Також на цьому етапі ставилося завдання перевірити відповідність навчальних програм з окремих дисциплін професійній підготовці студентів до диригентсько-оркестрової діяльності.

На діяльнісно-творчому етапі ставилися завдання визначити: чи отримують студенти необхідні знання, пов'язані із створенням та керуванням оркестровим колективом; чи впроваджуються ці знання в практичну діяльність з оркестровим колективом; чи достатньою є компетентність викладачів.

Вивчення мотиваційно-емоційної складової досліджуваного феномена засвідчило, що більшість студентів (79,7%) основними мотивами при вступі до мистецького навчального закладу вважають любов до музичного мистецтва, вдосконалення виконавських навичок на обраному музичному інструменті.

Установлено, що рівень сформованості знань та умінь, що стосуються специфіки роботи з оркестровим колективом, є низьким та середнім, що у 69,7% студентів пов'язано з невідповідністю когнітивного, змістового та ціннісно-мотиваційного забезпечення цих компонентів. Такі студенти більше підпадають під вплив попереднього досвіду та власних почуттів, що певною мірою зумовлює неорганізованість знань та емоцій.

Результати дослідження показали, що 9,4% студентів мають достатній рівень емпатичних здібностей, 29,4% - низький, а переважна більшість (62,2%) - середній, тобто лише незначна частина студентів здатна до відповідного відчуття партнерів. В основному це студенти, що мають попередню музичну підготовку та досвід роботи в оркестрових колективах.

Доведено, що на початковому етапі навчання у більшості студентів ще не сформовано орієнтації на конкретну професійну діяльність, вони не мають чіткого уявлення про майбутню педагогічну роботу.

У процесі констатувального експерименту підтвердилося припущення про те, що тільки у незначної частини реципієнтів (18,1%) комунікативно-особистісні та діяльнісно-творчі складові диригентсько-оркестрової діяльності відповідають високому рівню. Достатній рівень продемонстрували 19,7% анкетованих студентів, середній - 30% студентів і низький - 32,2%. Такі показники свідчать про те, що під час навчання у вищому мистецькому навчальному закладі формуванню мотивації студентів до диригентсько-оркестрової діяльності, розвитку відповідних особистісних якостей, професійній компетентності не приділяється належна увага. Більша частина студентів переконана, що вони сформуються стихійно у процесі навчання.

Недостатня відповідність навчальних програм підготовці диригента оркестру підтвердили припущення про відсутність спрямування традиційної диригентсько-оркестрової підготовки на розкриття багатоаспектності професійної діяльності, її системного бачення. Саме тому у більшості вищих мистецьких навчальних закладів акцентується увага на виконавській підготовці випускників оркестрових факультетів.

Аналіз зв'язку теоретичної підготовки з практикою показав, що здебільшого відсутній взаємозв'язок між отриманими знаннями та їхньою практичною реалізацією. Практика, як правило, має формальний характер, не розкриває всієї палітри майбутньої професійної діяльності диригента оркестру. У процесі дослідження встановлено, що процес підготовки студентів не спрямований на розвиток професійної мотивації, він обмежується завданнями розвитку ситуативної пізнавальної мотивації до вивчення спеціальних дисциплін (диригування, оркестровий клас, методика роботи з оркестровим колективом), а невисокі темпи зростання показників рівня розвитку професійної готовності студентів до диригентсько-оркестрової діяльності свідчать про стихійність цього процесу.

У третьому розділі - „Теоретичні та методологічні основи професійної підготовки майбутнього диригента оркестрового колективу” - проаналізовано особистісні характеристики та специфіку професійної діяльності диригента оркестрового колективу, обґрунтовано концептуальні засади формування знань, умінь та особистісного розвитку студентів вищих мистецьких навчальних закладів.

Професійна підготовка майбутніх диригентів оркестрових колективів у вищих мистецьких навчальних закладах передбачає обов'язкове врахування попереднього досвіду студента, його індивідуально-психологічних особливостей, специфіки майбутньої професійної діяльності.

Теоретичною базою професійної підготовки диригентів оркестрових колективів, основним її напрямом є особистісна орієнтованість, що проявляється як гуманізація освіти, створення належних педагогічних умов підтримання особистісного і професійного зростання студентів.

У дисертації зазначається, що гуманістичний підхід у підготовці майбутніх диригентів оркестрових колективів займає провідне положення, оскільки він ґрунтується на вільному розвитку особистості. Одним із провідних механізмів гуманізації навчального процесу є оцінні ставлення до самого себе. Така система оцінних ставлень має складну інтегральну структуру, ефективний розвиток якої передбачає аналіз її органічно взаємопов'язаних пiдструктур. Перша охоплює спектр проблем, що перебувають в межах „Я - навчальна діяльність” (включає ставлення студентів до власного процесу i результату). Друга охоплює спектр проблем „Я - iншi”, тобто ставлення до інших у ході навчання. Третя охоплює спектр проблем „Я - Я” i включає ставлення студентів до самих себе як до суб'єкта навчальної діяльності (В.Бутенко, Л.Коваль, О.Ростовський). Єдність цих пiдструктур у ході розвитку системи оцінних відносин зумовлює повноцінну адаптацію члена колективу як співучасника навчально-виховного процесу.

За таких умов стає актуальною підготовка студента до професійної рефлексії, свідомого визначення себе як суб'єкта власного професійного становлення. Принциповою щодо розвитку професійної рефлексії є рефлексивно-творча організація навчально-виховного процесу, який набуває особливого функціонально-смислового значення і спрямований на досягнення цілісності в структурній та змістовій організації фахової підготовки. Він зумовлений, передусім, філософським та загальнопсихологічним уявленням про особистість як цілісну „відкриту” систему, структурні компоненти якої (соціального, психологічного та інших рівнів) покликані гармонійно взаємодіяти між собою і спонукати особистість до творчого саморозвитку, піднесення на дедалі вищий рівень духовної зрілості.

У розділі зазначається, що сучасний стан диригентсько-оркестрової підготовки студентів вимагає її концептуального осмислення з урахуваннями сучасних методологічних підходів (гуманістичний, особистісно-орієнтований, компетентнісний). З огляду на методологічні засади в дослідженні обґрунтовуються такі педагогічні принципи: диференційованого підходу, індивідуального підходу, гуманістичної спрямованості, професійної рефлексії, особистісної орієнтації, діалогічної взаємодії, соціалізації, педагогізації та психологізації, системності.

Обрані принципи є інтегративною єдністю, які відображують цілісний системний характер досліджуваного особистісного утворення стосовно оркестрового диригента. Їхні показники дають можливість визначити тенденції формування в студентів професійних умінь диригентсько-оркестрової діяльності на різних етапах навчання у мистецькому навчальному закладі.

Зазначається, що в студентів необхідно розвивати мотивацію до самопізнання та інтерес до глибшого вивчення особливостей діяльності диригента оркестрового колективу. Таку діяльність необхідно розглядати, з одного боку, як творчу (диригентсько-оркестрову), якій властиві самостійність, індивідуальний стиль вирішення творчих завдань, власний спосіб реалізації поставленої мети, з другого, як таку, що включена в суспільні відносини і регламентується законодавчими та професійно-нормативними актами. Інакше кажучи, професійну підготовку диригента слід розглядати з позиції особистісного смислу, що неминуче призводить до необхідності аналізу розвиненості свідомості та самосвідомості студента, оскільки свідомість виконує взаємозумовлені функції: регулювання психічних процесів, відносин, діяльності й усього життя суб'єкта (С.Рубінштейн).

Розглядаючи особливості професійної підготовки диригента оркестрового колективу крізь призму індивідуально-психологічних характеристик, у дисертації значна увага приділялася дослідженню Я-концепції як інтегрувальної інстанції, що забезпечує певне усвідомлене регулювання й керування безпосередньо професійною діяльністю диригента оркестру. Саме Я-концепція, а в контексті нашого дослідження професійна Я-концепція як результат професійної самосвідомості є тим особистісним інтегративним утворенням диригента, що забезпечує функціонування внутрішньої нормативної моделі творчої діяльності.

У дослідженні зазначається, що в процесі професійної підготовки Я-концепція трансформується під впливом певних нормативних умов. Відтак, використовуючи термін „професійна Я-концепція”, ми конкретизуємо сферу реалізації своїх якостей. Професійна Я-концепція диригента оркестру в цьому контексті є особистісно-професійним феноменом, що виникає в процесі і на стику взаємодії двох сфер: суб'єктивної (як набір певних особистісних та діяльнісних компонентів) і об'єктивної (як набір умов її реалізації у сфері професійної диригентсько-оркестрової діяльності). Основною функцією професійної Я-концепції диригента на суб'єктивному рівні є нормативно-регулятивна, що й забезпечує активізацію та прояв професійної компетентності.

Доведено, що саме компетентність є індикатором, який дає змогу визначити готовність випускника вищого навчального закладу до професійної діяльності, подальшого особистісного розвитку й активної участі в суспільному житті. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освітні заклади до пріоритетів сьогодення відносять уміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольняють потреби інформаційного суспільства, готують молодь до нових ролей у цьому суспільстві. Саме тому для молодого фахівця нині важливо не тільки вміти ефективно використовувати власні знання, а змінюватись відповідно до нових потреб ринку праці, оперувати й керувати інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя.

Установлено, що для впровадження компетентнісного підходу в навчальний процес мистецького закладу необхідне розуміння студентами свого місця й ролі в процесі навчання, організованому на компетентнісному підході; забезпечення особистісно орієнтованої спрямованості викладання навчальних дисциплін; формування у студентів позитивної мотивації та прагнення самостійно оволодівати необхідними знаннями; надання пріоритетності активним методам навчання, які спонукають студентів до самостійних пошуків, педагогічного мислення та посилення професійної спрямованості навчальних занять, що сприяють формуванню практичних умінь і навичок професійної диригентсько-оркестрової діяльності.

Четвертий розділ - „Організаційно-методична система професійної підготовки диригента оркестрового колективу”- присвячено аналізу змісту підготовки диригента оркестрового колективу, обґрунтуванню теоретичних засад педагогіки мистецтва як основи розвитку творчої індивідуальності суб'єктів педагогічного процесу.

Важливим чинником функціонування організаційно-методичної системи професійної підготовки диригента оркестрового колективу, детермінантою її саморегуляції і продуктивної ефективності є процес вирішення різнорівневих завдань. У цьому разі диригентсько-оркестровій підготовці стає притаманним відхід від стандартизації, спрямування її на вирішення професійно-особистісних потреб кожного студента, передусім завдяки її багатоваріантності та індивідуалізації.