Проблеми неформальної освіти жінок у США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Проблеми неформальної освіти жінок у США

Горук Наталія Михайлівна

Дрогобич 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент Кошманова Тетяна Сергіївна, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра загальної та соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Максименко Анатолій Петрович, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра романських мов,

кандидат педагогічних наук, доцент Бойчук Наталія Василівна, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра практики англійської мови.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Пантюк.

Анотація

неформальний освіта жінка

Горук Н.М. Проблеми неформальної освіти жінок у США. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. - Дрогобич, 2011.

Дисертаційну роботу присвячено визначенню особливостей організації неформальної освіти жінок у США, обґрунтовано її напрями, організаційні форми і методи. Розкрито соціально-історичні передумови та тенденції становлення і розвитку ідей неформальної освіти жінок та дорослих у США другої пол. ХХ ст.-поч. ХХІ ст. Основна увага приділяється чинникам розвитку та головним концептуальним підходам у визначенні змісту неформальної освіти жінок, виокремленню її організаційних особливостей, форм і методів упровадження для кращого розуміння неформальної освіти і розвитку громади. З урахуванням досвіду організації освіти дорослих виокремлено чотири основні періоди розвитку неформальної освіти жінок у США та визначено характерні для них тенденції.

Виявлено провідні напрямки організації неформальної освіти для жінок у США, висвітлено погляди жінок на неформальну освіту і навчання та сформульовано практичні рекомендації для застосування американського досвіду в умовах реформування освіти в Україні.

Ключові слова: неформальна освіта жінок, США, освіта дорослих, гендер, неперервна освіта, моделі навчання, методи навчання.

Аннотация

Горук Н.М. Проблемы неформального образования женщин в США. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Дрогобычский государственный педагогический университет имени Ивана Франко. - Дрогобыч, 2011.

Диссертационная работа посвячена изучению особенностей организации неформального образования женщин в США, обоснованию её направлений, организационных форм и методов. Раскрыты социально-исторические предпосылки и тенденции становлення и развития идей неформального образования женщин и взрослых в США во второй половине ХХ в.-начале ХХІ в. Основное внимание уделено факторам развития и главным концептуальным подходам в определении содержания неформального образования женщин, выделению их организационных особенностей, форм и методов внедрения для лучшего понимания неформального образования и общественного развития. С учётом опыта организации образования взрослых выделены четыре основных периода развития неформального образования женщин в США и определены характерные для них тенденции.

Выявлены основные направления организации неформального образования для женщин в США, освещены взгляды женщин на неформальное образование и обучение и сформулированы практические рекомендации для применения американского опыта в условиях реформирования образования в Украине.

Ключевые слова: неформальное образование женщин, США, образование взрослых, гендер, непрерывное образование, модели обучения, методы обучения.

Annotation

Horuk N.М. Problems of women's nonformal education in the USA. - Manuscript.

A dissertation submitted for the degree of Candidate in Pedagogical Science, specialty 13.00.01 - General Pedagogics and History of Pedagogics. - Ivan Franko Drohobych State Pedagogical University. - Drohobych, 2011.

The dissertation thesis is devoted to the issue of women's nonformal education in the USA. It covers the main scientific approaches to the definition of nonformal education, its peculiarities, organizational forms and methods. The author analyses social and historical preconditions of women's nonformal education in the USA, defines the main tendencies and substantiates four historical periods of the American nonformal education for women (the second part of the 20th-the beginning of the 21st century).

The important factors of nonformal education development are defined, among them the Women's Liberation Movement and the Movement for Adult Education are considered to be the most influential for the foundations of women's nonformal education. Methodological and philosophical foundations of women's nonformal education developed on the grounds of adult education. It is argued that progressive and humanistic approaches dominated during the period of nonformal education formation but critical and feminist pedagogies became more crucial nowadays as the most corresponding to the aims, tasks and purposes of modern nonformal education and women's needs.

The characteristic feature of nonformal education curriculum development is a “bottom-up” approach, which means taking into consideration the needs and peculiarities of nonformal education clienteles. Other influential factors are: the needs of modern American society, the development of science and technology, the demands of nonformal education customers, and specific needs of women. It is grounded that curriculum of women's nonformal education programs highly depend on the understanding of functional and critical literacy notions. The research has proved that empirical models of teaching are the most effective for teaching adults. Empirical methods to be used are autobiography, narrative, life story, essay, case method, role play and simulation, written and oral reflection, photopresentation, diary, collage, field notes etc.

The study has shown the importance of inclusive learning environment which embraces the atmosphere of adulthood; constructive aims and purposes setting; the use of learners' experience in education process; active/interactive methods of teaching and critical reflections; teacher-learner cooperation and self-directed learning. Women's learning will contribute if we take into consideration individual learning style, life context, social interactions and study modern societal issues in connection to social constructions of class, gender, culture and physical ability. Qualitative analysis of women education organizations reveals that nonformal education programs are flexible and adaptable, their aims, forms and methods depends on the clienteles. Nevertheless, effective women's education should include literacy courses, professional training, counseling, social services, and career consultancy. Participants' questionnaire has shown positive effects of nonformal education courses on their self-esteem and self-consciousness development; new useful knowledge and skills achievement; increased sense of safety; gained motivations for study and career progress; positive worldview and thinking formation etc.

As a research result the following recommendations for the development of effective women's nonformal education programs in Ukraine are proposed: formation of the Ukrainian adult education association aimed to unite current educational projects and programs for adults; legal, state and financial support of the community organizations which provide adult education; involvement of women into the process of nonformal education programs planning and development; development of educational projects according to the needs of clienteles; inclusive adult learning environment formation; application of the holistic approach to the programs development; usage of the empirical models and methods in teaching.

Key words: nonformal education of women, USA, adult education, gender, long-life education, teaching methods, models of teaching.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Одним із важливих завдань розбудови Української держави є системне реформування освіти, що відповідає вимогам демократичного громадянського суспільства і сприяє самовдосконаленню кожної особистості впродовж усього життя незалежно від її віку, статі, національності й соціального становища. Державну політику щодо здійснення неперервної освіти відображають Закони України “Про освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про вищу освіту”, “Національна доктрина розвитку освіти” й інші нормативно-правові акти; реалізують щорічні міжнародні тижні “Освіти дорослих в Україні”; обґрунтовують дослідження з проблем освіти й навчання дорослих тощо.

Важливе значення для України має вивчення світових тенденцій розвитку неперервної освіти, зарубіжного досвіду, творче застосування якого сприяє вдосконаленню національної системи освіти, становленню й розвитку різноманітних форм навчання, типів закладів відповідно до потреб й інтересів усіх громадян. Світова педагогічна практика підтверджує, що формальна освіта не в змозі повністю задовольнити прагнення кожної людини у сфері професійної, соціокультурної й громадської діяльності. Це детермінує становлення й поширення неформальної освіти, що доповнює і вдосконалює основну, дає змогу кожній особистості навчатися у певний за вибором час, спосіб, реалізовувати життєві плани, підвищувати рівень фахової й особистісної компетентності впродовж життя.

США є однією з країн, у якій набула значного розвитку теорія і практика додаткової освіти, а саме неформальної, відповідно до самобутності, своєрідності кожної людини незалежно від статі, віку, національності, фізичної спроможності тощо. Прикладом такої освіти є неформальне навчання жінок, що забезпечує гендерну рівність у США, є важливою ланкою концепції неперервного навчання і утвердження жінки як дієвого агента соціальних, політичних та економічних змін. Докорінні зміни у різних сферах життя в Україні на сучасному етапі актуалізують проблеми, пов'язані з розширенням ролі та участі жінок у розбудові громадянського суспільства. Необхідність утвердження демократії як концептуальної лінії розвитку людства, поліпшення соціально-правового статусу жінок, забезпечення їхньої рівності у здобутті освіти, професійній діяльності засвідчено у сучасних законодавчо-правових актах і доктринах (ратифікація Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”, Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”). Політика гендерної демократії передбачає забезпечення рівного доступу жінкам до неперервної освіти, розробку програм їхньої професійної підготовки та перепідготовки, навчання роботі з новими технологіями, організацію неформальної освіти для безробітних, самотніх матерів, жінок, які повертаються на ринок праці після тривалої перерви у зв'язку з сімейними обставинами чи з інших причин.

В умовах соціальних перетворень в Україні набуває розвитку додаткова освіта жінок відповідно до їхніх життєвих, професійних, особистісних потреб, планів. Тому вивчення американського досвіду відкриває перспективи ефективної організації неформальної освіти в нашій державі з метою утвердження активної суб'єктної позиції жінок у розбудові громадянського суспільства, розширенні їхніх соціально-політичних ролей. Проблеми додаткової освіти представляють значний інтерес для українських науковців. Здебільшого увагу дослідників привертають історичні аспекти розвитку освіти дорослих. Історико-педагогічний аналіз такого напряму освіти в Україні другої пол. ХІХ-поч. ХХ ст. здійснено у працях О. Аніщенко, Л. Березівської, Л. Вовк, І. Воробець, Н. Побірченко. Психолого-педагогічні особливості сучасної освіти дорослих висвітлено у публікаціях С. Болтівця, С. Гончаренка, І. Зязюна, Л. Лук'янової, Н. Ничкало, С. Сисоєвої, Л. Сігаєвої, І. Фольварочного.

Досвід організації освіти зарубіжжя розглянуто у дослідженнях А. Абашкіної, В. Кеміня, Т. Кошманової, М. Лещенко, А. Максименка, Л. Пуховської. Особливості неформальної освіти дорослих у країнах Європи простежено й проаналізовано у роботах В. Давидової, Т. Десятова, О. Огієнко, В. Скульської. Розвиток жіночої освіти у США вивчала Н. Кутова. Проблема жіночого гендеру, гендерної рівності в освіті відображені у дослідженнях, що стосуються теоретико-методологічних засад гендерної політики (М. Богачевська-Хом'як, І. Головашенко, О. Здравомислова, І. Мунтян, Л. Смоляр, О. Ярська-Смирнова, О. Вороніна); теорії фемінізму, особливості соціалізації жінок (С. Оксамитна, В. Суковата); історичні аспекти жіночого руху (О. Маланчук-Рибак, С. Павличко, І. Жеребкіна); психолого-педагогічний аналіз діяльності та участі жінок у суспільному житті (О. Гвоздьова, І. Клецина, В. Гайденко).

Неформальна освіта стає об'єктом наукового пошуку зарубіжних дослідників у зв'язку з науково-технічними трансформаціями, розвитком інформаційного суспільства, змінами у сфері знань, технологій організації виробництва, суспільного життя. Питання неформальної та додаткової освіти дорослих досліджували Ф. Пьогглер (Німеччина); М. Ноулз, Е. Ліндеман, С. Брукфільд, Ш. Мерріам, Д. Мезіров, Ф. Кумбс, С. Брукфільд (США); Р. Брокет, П. Крос (Канада); П. Джарвіс, А. Роджерс (Англія); Л. Турос (Польща) та інші. Різноманітні аспекти освіти дорослих і неперервного навчання розглядали С. Вершловський, Б. Гершунський, С. Змеєв, М. Кларін, Л. Лесохіна, А. Мітіна (Росія). Теоретичному обґрунтуванню неформального навчання жінок у США присвячено наукові праці С. Аймел, М. Беленкі, М. Бінгем, Е. Гейєс, Т. Дюар, К. Кейн, П. Кемпбел, С. Керки, М. Нортон, Д. Фланнері, Д. Хорсмен, Д. Хьюго та інших.

Проте зазначені аспекти наукових досліджень далеко не вичерпують проблеми, пов'язаної з обраною темою. У сучасній українській педагогічній науці практично відсутнє цілісне дослідження неформальної освіти жінок США. Критичне вивчення американського досвіду сприятиме цілеспрямованій організації додаткової освіти для жінок в Україні з метою задоволення їхніх освітніх потреб, формування професійної компетентності, соціальної активності та індивідуальної самобутності. Актуальність проблеми та недостатнє вивчення в історико-педагогічному вимірі зумовили вибір дисертаційного дослідження: “Проблеми неформальної освіти жінок у США”.Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри загальної та соціальної педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка при розробці тем “Світові тенденції розвитку освіти і педагогічної думки: порівняльний аналіз” (номер державної реєстрації 0105U004917) і “Трансформаційні освітні зміни в Україні та за кордоном: порівняльний аналіз” (номер державної реєстрації 0109U004341). Тему дисертаційної роботи затверджено на засіданні Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол №11/3 від 27.03.2002 р.) і погоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №5 від 14.05.2002 р.).

Об'єкт дослідження - неформальна освіта дорослих у США.

Предмет дослідження - організація неформальної освіти жінок у США.

Метою дослідження є визначити особливості організації неформальної освіти жінок у США, обґрунтувати її напрями, організаційні форми і методи задля застосування американського досвіду в умовах реформування освіти в Україні.

Завдання дослідження:

Визначити суть, історико-педагогічні передумови та філософські засади розвитку неформальної освіти жінок у США.

Виокремити головні етапи, тенденції становлення та розвитку неформальної освіти жінок у США.

Висвітлити зміст основних концепцій, підходів, розкрити типи, форми і методи неформальної освіти жінок США

Здійснити якісний аналіз практичного досвіду організації неформальної освіти жінок у США.

Обґрунтувати практичні рекомендації організації й розвитку неформальної освіти жінок в Україні.

Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії наукового пізнання; теорії діалектичної взаємодії особистості з суспільством; положення про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ і подій та необхідність їх висвітлення в конкретно-історичних умовах; принципи історизму, системності, науковості, зв'язку теорії з практикою, соціальної зумовленості, культуровідповідності, єдності національного і загальнолюдського; концептуальні положення закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” та конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок”, нормативних документів, пов'язаних із проблемами гендеру в сучасній Україні та закордоном.

У процесі роботи над темою дисертації застосовано теоретичні і емпіричні методи дослідження: теоретичні - історичний (аналіз передумов розвитку й етапів становлення неформальної освіти жінок у США); конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація матеріалів та документів); теоретичного узагальнення й порівняння опрацьованих матеріалів для формулювання висновків і визначення можливостей використання прогресивних надбань неформальної освіти жінок США у теорії та практиці навчання дорослих в Україні; емпіричні - педагогічне спостереження, інтерв'ювання, бесіди, опитування, контент-аналіз, інтерпретація результатів.

Аналіз першоджерел, монографій, наукових статей, навчальних програм та планів, проведення інтерв'ю з фахівцями неформального навчання і освіти дорослих, слухання лекцій, семінарів, здійснення теоретичного та емпіричного вивчення проблеми безпосередньо у США і Канаді (2002-2004), а також особистий досвід дослідниці в програмі неформальної освіти „Молодіжний міжнародний жіночий обмін” (1999-2000) забезпечують достовірність результатів, положень і висновків дисертаційної роботи. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що в ньому вперше здійснено комплексний аналіз основних проблем і тенденцій організації неформальної освіти жінок у США; доповнено та поглиблено теоретичні відомості про неформальну освіту дорослих у США; подальшого розвитку набули положення та висновки щодо мети, завдань, змісту і методів організації неформальної освіти жінок; розроблено рекомендації щодо творчого застосування американського досвіду в Україні.

Практичне значення роботи полягає у концептуальному збагаченні педагогічної теорії і практики навчання та освіти дорослих, подальшій розробці ідей неформальної освіти, виокремленні головних напрямів, форм і методів організації сучасної неформальної освіти жінок, що має важливе значення для ефективного впровадження і розвитку неформальної освіти жінок в Україні і сприятиме забезпеченню гендерної рівності громадян у доступі до неперервної освіти. Результати дослідження можуть бути використані під час укладання навчальних програм із дисциплін педагогічного циклу, при підготовці підручників, навчальних посібників для вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, а також бути корисними студентам, магістрантам і аспірантам у процесі виконання дипломних, магістерських і дисертаційних робіт з педагогічної та гендерної проблематики.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (Довідка № 1/3336 від 12.11.2010), Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя (Довідка № 04 від 16.11.2010), Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (Довідка про впровадження № 17-14/780 від 12.03.2011 р.), у Львівських громадських організаціях “Жінка і суспільство” (Довідка про впровадження № 17/2 від 07.02.2011 р.) та “Запорука” (Довідка про впровадження № 2-002/11 від 10.02.2011р.). Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом їх оприлюднення на міжнародних науково-практичних конференціях: “Інтеграція гендерного підходу в сучасну науку і освіту: результати та перспективи” (Одеса, 2005), “Вузовская наука для повышения качества жизни человека: 10-е Царскосельские чтения” (Санкт-Петербург, 2006), “Формування ціннісних орієнтацій студентської молоді у контексті громадянського суспільства” (Львів, 2005); “Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій” (Суми, 2008, 2009), “Формування професіоналізму майбутнього фахівця в контексті вимог Болонського процесу”, (Одеса, 2008), “Місія викладача вищої школи в контексті сучасних освітніх викликів”, (Львів, 2008); “Освітня думка і практика в контексті цивілізаційних змін”, (Жешув, 2010), “Людина і світова глобалізація: перспективи та межі розвитку” (Дніпропетровськ, 2010); на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Американська філософія освіти очима українських дослідників” (Полтава, 2005); засіданнях наукового семінару кафедри загальної та соціальної педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2002-2010), звітних наукових конференціях кафедри загальної та соціальної педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2002-2010).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження відображено у 24 одноосібних друкованих працях, з них 9 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (272 найменувань, з них 71 - українською мовою, 201 - англомовних джерел) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з них 174 - основний текст.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, розкрито об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, завдання та методи, обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відображено апробацію її результатів.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади неформальної освіти жінок у США” - проаналізовано стан вивчення досліджуваної проблеми у науково-педагогічній літературі; розкрито соціально-історичні передумови, тенденції, визначено етапи становлення і розвитку неформальної освіти жінок та дорослих у США другої пол. ХХ ст.-поч. ХХІ ст.; здійснено класифікацію типів неформальної освіти; обґрунтовано філософські засади та педагогічні особливості неформальної освіти жінок у досліджуваний період.

Результати аналізу вітчизняної психолого-педагогічної літератури свідчать, що неформальна освіта є важливою ланкою у забезпеченні неперервної освіти дорослої особистості та характерною тенденцією розвитку сучасного суспільства як один із важливих чинників соціально-економічного прогресу (Л. Сігаєва, Н. Ничкало, О. Огієнко, С. Сисоєва, В. Давидова. Л. Скульська, І. Фольварочний). З'ясовано, що у західній психолого-педагогічній науці для трактування терміну “неформальна освіта” використовують поняття “освіта дорослих” (К. Гоул, Г. Лонг), “популярна освіта” (С. Алінскі, Г. Бідер), “громадська освіта” (С. Брукфільд, П. Маккласкі, Г. Стаблфільд), “продовжена освіта” (П. Джарвіс), “самодирективна освіта” (Дж. Мезіров).

З урахуванням позицій сучасних американських науковців (Р. Брокет, С. Брукфільд, Е. Гейєс, Р. Кафарелла, Ш. Мерріам, Е. Тіздел) виявлено, що важливою умовою об'єктивного аналізу обраної проблеми є розгляд неформальної освіти жінок як освіти дорослих, оскільки терміни взаємодоповнюють один одного і застосовуються у літературі як взаємозамінні. З'ясовано, що неформальна освіта надає змогу кожному навчатися і відбувається з власної ініціативи за унікальним, комплексним індивідуальним планом дорослої особистості. Визначено характерні особливості неформальної освіти жінок в США, такі як: добровільна участь жінок у навчанні; орієнтація зазначеної освіти на реальні професійні й особистісні потреби жінок; гнучкість, рухомість програм неформальної освіти з метою забезпечення індивідуальних, особливих потреб жінок - гнучка система оцінювання або її відсутність у традиційному розумінні, короткочасність навчання та спрямованість на досягнення позитивних змін у розвитку особистості жінки й суспільства.

У процесі дослідження встановлено, що американські науковці розглядають керівні положення неформальної освіти жінок у єдності з цілями, педагогічними засадами, принципами неформальної освіти дорослих. Окреслено мету, завдання цієї освіти - сприяння динамічним змінам у суспільстві, забезпечення конкурентоспроможності держави на світовому економічному ринку; виховання здорових, свідомих та успішних громадян; надання уповноваженої освіти маргіналізованим громадянам; формування у дорослих умінь громадського самоврядування, що сприяє розвитку громади; формування умінь самоорганізації, життєвого вибору та вдосконалення життєдіяльності; формування умінь й навичок організації самоосвіти і самокерованого навчання. Як засвідчують наукові праці американських учених, специфіка неформальної освіти жінок у США полягає у додатковому вирішенні проблеми непривілейованого становища жінки у сучасному суспільстві, задоволенні особливих потреб жінок - дорослих членів суспільства, носіїв соціально-культурних та професійних ролей. Отож відповідно до сутнісних особливостей, мети і завдань, виокремлено два напрями - просвітницький та реформістський, останній спрямований на зміну суспільних явищ і поліпшення життєвого рівня населення, особливо тих груп, які прийнято вважати малозабезпеченими, непривілейованими, або марґіналізованими.

Визначено, що з часу зародження нації ідеї масової освіти неодноразово пронизували американське суспільство. Втіленням цих ідей став рух за освіту дорослих, який водночас з відстоюванням громадянських прав населення країни та феміністичним рухом за звільнення жінок дає початок виникненню та розвитку їхньої неформальної освіти. Перші прояви неформальної освіти жінок знаходять своє відображення у різних формах освіти дорослих, що виникають у США наприкінці ХІХ ст.-поч. ХХ ст. Це здебільшого читацькі гуртки і публічні лекції, які організовують при бібліотеках, клубах, видавництвах, школах і церквах. Активність та участь жінок у цьому процесі до середини ХХ ст. у літературі майже не прослідковується. Однак, окремі згадки американських учених вказують, що жінки становили значну частину слухачів публічних лекцій, а жіночі гуртки різного спрямування однією із своїх керівних місій уважали просвітницьку та навчальну діяльність.

Вагомим чинником розвитку неформальної освіти жінок у США визначено Рух за звільнення жінок 1960-х рр., який дав поштовх виникненню жіночих організацій, асамблей, ліг, спілок і груп, що мали на меті налагодження соціальної справедливості, підвищення громадянської і політичної свідомості жінок та поширення ідей про права і рівність жінки у суспільстві. Одним із керівних завдань жіночих організацій та об'єднань у США була освіта і навчання як вагомий засіб утвердження жінки як дієвої сили суспільного розвитку.

Здійснений аналіз дав підстави виокремити такі періоди розвитку неформальної освіти жінок у США.

1-й період (1920-ті-1950-ті рр.) - неформальна освіта жінок зароджується та починає розвиватися на ґрунті руху за освіту дорослих, обмежуючись навчальною діяльністю окремих жіночих клубів та товариств.

2-й період (1960-ті-1970-ті рр.) - становлення неформальної освіти жінок у Північній Америці під впливом рухів за звільнення жінок та соціальні права людини 60-х рр. ХХ ст. Виникнення неформальних і громадських жіночих об'єднань за інтересами, дискусійних жіночих клубів та поява жіночих організацій різного спрямування, які одним із своїх головних завдань вважають проведення просвітницької роботи серед жінок, стають поштовхом для розвитку різних видів неформальної освіти жінок у США.

3-й період (1970-ті-1980-ті рр.) - виникнення центрів феміністичних і гендерних досліджень та становлення теорії гендерної ідентичності зумовили зміни мети та завдань неформальної освіти дорослих, додавши питання інтеграції жінок в умовах маргіналізації та ізоляції, утвердження засад гендерної рівності.

4-й період (1990-ті-поч. ХХІ ст.) - під впливом інтеграції жіночих досліджень у вищу освіту США та виникненням теорії мультикультуралізму спостерігається реконструктуризація навчальних програм неформальної освіти у напрямі залучення досвіду меншин (національних та сексуальних). Переосмислення ролі жінок у житті суспільства і принципу традиційної організації знання, який виключає значущість жіночого досвіду і досвіду “інших”, додає до традиційних освітніх програм неформальної освіти дорослих гендерні, етнічні та мультикультурні перспективи. Таким чином відбувається зсув навчальних приорітетів у напрямі до більшої демократичності та толерантності, що знаходить відображення у різномаїтті навчальних можливостей, які пропонують жінкам освітні громадські центри, організації, агенції, бюро, клуби тощо.

У процесі наукового пошуку з'ясовано низку головних історичних та соціокультурних передумов становлення і розвитку неформальної освіти жінок, серед яких Рух за освіту дорослих (1920-ті рр.), вплив “холодної війни” з СРСР і її наслідків (1950-ті рр.), що спричинило виникнення ідеї збільшення продуктивності людського капіталу, Рух за права жінок (1960-ті рр.), реформи президента Л. Джонсона (1970-х рр.), який виступив за залучення до навчання усіх непривілейованих верств населення (жінок, національних та сексуальних меншин). Філософсько-методологічне підґрунтя неформальної освіти жінок базується на засадах філософії освіти дорослих. Досліджено, що на формування філософсько-педагогічних основ додаткової освіти дорослих значний вплив мали ідеї прогресивізму і прагматизму, що акцентували значущість освіти для повноцінної участі населення у розбудові демократії, визначенні та вирішенні соціальних проблем, проектуванні соціальних змін. У розділі проаналізовано основні теоретико-філософські підходи до трактування суті, змісту неформальної освіти жінок у США, що ґрунтуються на засадах гуманістичної (А. Маслоу, К. Роджерс, М. Ноулз) та прогресивної (Дж. Дьюї, С. Кобб, Е. Ліндеман) педагогіки. З'ясовано, що особливе значення для розвитку і поширення ідей сучасної неформальної освіти жінок у США набувають теорії критичної (П.Фрейре, П. Макларен, Д. Маседо) і феміністичної (Г. Жіру, А. Шор, Б. Хукс, М. Фуко, Е. Тіздел) педагогіки, які найповніше відповідають особливим потребам жінок та обґрунтовують мету, завдання, зміст їхньої додаткової освіти.

У другому розділі - “Структура, зміст і моделі неформальної освіти жінок у США” - проаналізовано чинники розвитку та головні концептуальні підходи до визначення змісту неформальної освіти жінок, визначено її структуру, мету, завдання, суб'єкти та форми організації, класифіковано диверситивність програм та виокремлено їхні організаційні особливості, форми і методи впровадження.

Серед об'єктивних та суб'єктивних чинників, що впливають на розвиток та формування змісту неформальної освіти жінок у США, визначено потреби американського суспільства, розвиток сучасної науки і техніки, вимоги освітніх споживачів американського ринкового суспільства, специфічні потреби жінок і виникнення сучасних соціальних феноменів, зокрема, “культури негайного задоволення” (“immediate gratification culture”) та “культури соціального забезпечення” (“welfare culture”).На підставі аналізу навчальних проектів з'ясовано, що зміст, мета і завдання неформальної освіти зумовлені не лише соціальними чинниками, але й індивідуальними, унікальними потребами жінок в активній участі у житті суспільства, громади та здобутті грамотності, яку у США розуміють як розвиток індивідуальної компетентності у різних видах діяльності як на професійному, так і на особистісному рівнях. Визначено, що розвиток понять функціональної та критичної грамотності у значній мірі впливає на створення та організацію програм неформальної освіти жінок. Обґрунтовано, що ефективні навчальні програми для жінок, незалежно від їх типу та мети необхідно планувати відповідно до потреб жінки та її сім'ї, попередньо вивчивши особливості цільової групи жінок та громади. Успішність програм неформальної освіти залежить від умінь організаторів подолати внутрішні й зовнішні перешкоди, що виникають на шляху до працевлаштування чи продовження навчання жінок, серед яких виокремлено ситуаційні (пов'язані із сучасним становищем жінки у суспільстві, сім'ї, професійній діяльності), психологічні (цінності і переконання особистості унаслідок її соціалізації) та інституційні (розклад, місцезнаходження програми, актуальність проблем, що вивчаються, бюрократичні та процедурні труднощі на шляху до отримання додаткової освіти).

Структура неформальної освіти жінок США

Вивчення наукових праць дослідників неформальної освіти дорослих засвідчує, що значне місце в організації неформальної освіти США мають емпіричні моделі навчання (Е. Ліндеман, М. Ноулз, Р. Кафарелла, Дж. Мезіров, Ш. Мерріам, Р. Брокет та ін.). Спіралеподібна модель емпіричного навчання охоплює такі етапи: актуалізацію конкретного досвіду жінок, рефлективне спостереження, абстрактну концептуалізацію, планування практичного використання набутого досвіду та його експериментальне застосування. Представники постмодерністичного підходу до навчання дорослих підкреслюють зумовленість досвіду кожної людини соціокультурними та історичними чинниками, пропонують розглядати особистість у поєднанні з соціокультурним контекстом, а її досвід розглядати як “текст”, котрий можна перечитувати та інтерпретувати багаторазово (Р.Ушер, І. Браян, Р. Джонстон). Серед емпіричних методів навчання у сучасній неформальній освіті жінок США виокремлено наративи, автобіографії, розповіді з особистого життя, есе, кейс-метод, рольові ігри і симуляції, письмові рефлексії, фотопрезентації, ведення щоденників, “польових записок” упродовж певної практичної діяльності тощо. Застосування цих методів у неформальній освіті забезпечує конструктивне оволодіння навчальною інформацією, усвідомлене її тлумачення й інтерпретацію, що сприяє досягненню змін в особистісному й соціальному розвитку жінок.

Аналіз досліджень американських науковців дозволив виокремити умови ефективної організації неформального навчання жінок і дорослих: забезпечення атмосфери “дорослості”, “взаємності” та реалістичності навчання; формування позитивної мотивації навчання кожної особистості; конструктивна постановка мети навчання; практичне застосування набутих знань, умінь й попереднього досвіду; організація навчання, центрованого на учневі, застосування “активних” й “інтерактивних” методів навчання; забезпечення своєчасного зворотного зв'язку; отримання добровільної згоди учнів на участь у навчанні, організація рівноправної взаємодії учасників та вчителя/інструктора; скерування учасників до критичних рефлексій як необхідної умови навчального поступу, сприяння самокерованості особистості у навчанні; налагодження зв'язків індивіда з його соціальним середовищем, пристосування навчання до соціальних умов життєдіяльності учнів; створення позитивної, психологічно-комфортної атмосфери навчання.

Вагомою умовою організації неформальної освіти жінок у США є організація інклюзивного освітнього середовища на засадах забезпечення рівноправних стосунків між вчителем та учнями, рівноцінного залучення учасників у навчальний процес незалежно від національності, раси, гендеру, фізичної спроможності та інших видів диверситивності особистості. Як засвідчують дослідження представників феміністичної педагогіки, навчальні програми, курси, тренінги неформальної освіти організовують відповідно до жіночих навчальних стилів та їхніх відмінностей, що залежать не лише від індивідуальності, своєрідності особистості, але й від культурних, етнічних, національних і класових особливостей цільової групи (Дж. Хьюго, Е. Гейєс, Д. Фленнері, Е. Тіздел, С. Аймел, М. Беленкі, М. Кроуфорд та ін). Характерними рисами неформального навчання жінок визначено: організацію навчання як поєднання різноманітних стилів мислення й пізнання; налагодження у пізнавальному процесі системи зв'язків - з набутим досвідом жінок, професійними потребами та інтересами, реальними життєвими ситуаціями, іншими учасниками навчального процесу тощо; забезпечення умов для вияву кожною особистістю власної суб'єктності; стимулювання кожної учасниці до вияву емоційності; організація навчання як співробітництва усіх учасників. Дослідження розкрило значущість діалогічних методів навчання у неформальній освіті жінок, які безпосередньо пов'язані із роботою в групах, кооперованим навчанням. Підтверджено, що ігнорування значущості гендеру в неформальному навчанні дорослих обмежує можливості досягнення ефективності навчання.

У третьому розділі - “Емпіричне дослідження організації неформальної освіти жінок у США” - на підставі проведеного якісного дослідження регіону та цільової групи жінок виявлено провідні напрями організації неформальної освіти жінок у США, висвітлено особистісне ставлення учасниць навчання до цієї освіти, простежено практичний досвід організації неформального навчання, окреслено рекомендації щодо творчого застосування американського досвіду в умовах реформування освіти в Україні.

У розділі обґрунтовано доцільність застосування якісного дослідження досвіду неформального навчання жінок, яке сприяє вивченню та виокремленню взаємозв'язків освіти із їхнім щоденним життям, глибокому і ґрунтовному аналізу їхнього ставлення до навчання, визначенню значущості спільноти та середовища для ефективності навчання. Описово-інтерпретаційний аналіз досвіду жінок дав змогу вивчити діяльність організацій, що запроваджують неформальну освіту, виокремити головні напрями, форми, методи організації додаткової освіти жінок у США та крізь призму поглядів учасниць дослідити їхнє ставлення до неформального навчання, проаналізувати його значущість для дорослих та вплив на розвиток особистості.

Визначено, що головні напрями сучасної неформальної освіти жінок у США відповідають освітній меті, завданням організації такого навчання та потребам жінок. Вони охоплюють: формування у жінок соціальних і політичних знань, внутрішньої позиції та активності у громаді; надання жінкам-матерям голосу в громаді міста з допомоги проектів, що сприяють покращенню їхнього життя та життя дітей; забезпечення допомоги жінкам у розвитку особистісної і фінансової самодостатності; запровадження християнської освіти та розвиток знань про здоровий і духовний спосіб життя; надання допомоги у самоосвіті щодо вдосконалення власного здоров'я, застосування сучасних методів контрацепції з метою запобігання небезпечним захворюванням, таким як ВІЛ та СНІД; організація репетиторства з окремих предметів та навчання лідерству й основам менеджменту; забезпечення освіти громадянам щодо випадків насильства й можливих способів запобігання виявам агресії в сім'ї та на робочому місті; організація навчання й спілкування за інтересами у комфортних навчальних групах; надання необхідної інформації та формування знань у жінок, які опинилися в кризових ситуаціях як жертви соціальних та економічних репресій тощо.

У якісному дослідженні взяли участь жінки - учасниці навчальних тренінґових програм з неформальної освіти у 10 жіночих організаціях штату Нью Джерсі, США. Дослідження проводилося шляхом спостереження процесу неформального навчання, організації співбесід з учасницями, залучення їх до написання наративів для рефлексії власних вражень, переживань, набутого досвіду. З метою уникнення узагальнень і упереджень у якісному аналізі результатів дослідження використовували мову жінок, їхні дослівні цитати та безпосередні вислови; було збережено анонімність суб'єктів дослідження й використано псевдоніми для документації записів. Головні теми співбесід, інтерв'ю та наративів учасниць стосувалися їхнього попереднього освітнього досвіду (ставлення до навчання у закладах формальної освіти та інших програмах-тренінгах); нового навчального досвіду, набутого в неформальних організаціях, застосування методів навчально-пізнавальної діяльності; впливу нових знань, умінь на життя та особистісний, професійний розвиток.

Якісний аналіз результатів дослідження засвідчив значні зміни у розвитку жінок унаслідок навчання на курсах неформальної освіти. У своїх судженнях учасниці зазначили: підвищення рівня самооцінки; усвідомлення власної значущості та цінності попереднього досвіду; набуття умінь відстоювати власні інтереси та позиції; появу відчуття безпеки, впевненості і віри у свої сили, розуміння власних потреб та свого внутрішнього світу; набуття умінь позитивно мислити, розповідати і слухати, розвиток позитивного світосприйняття, що ґрунтується на довірі й підтримці; формування мотивації продовження навчання, оновлене бачення майбутніх життєвих і професійних перспектив.

На основі дослідження встановлено, що організатори навчальних програм та тренінгів з неформальної освіти застосовували різні методи навчання у поєднанні з релаксацією учасниць: ведення щоденників, написання есе, проектів; організацію дискусій та діалогів; складання колажів, виконання завдань з образотворчого мистецтва, творчих проектів; проведення медитації та вправ з йоги тощо. Аналіз результатів дослідження дав змогу уточнити й виокремити важливі чинники участі жінок у неформальному навчанні: прагнення розширити соціальні зв'язки, взаємодію із зовнішнім середовищем; пошук нового сенсу життя та очікування позитивних змін; потреба у професійному розвиткові і самовдосконаленні; пізнавальні потреби й інтерес до навчання. Визначено чинники, що, на думку учасниць, знижують рівень ефективності неформальної освіти: відсутність зв'язку змісту навчання з соціальною й політичною свідомістю жінок; ігнорування їхнього навчального, особистісного й професійного досвіду; вплив негативних життєвих моментів на процес і результат навчання; застосування традиційних моделей навчання, які обмежують співпрацю учасниць та їхнє самокероване навчання.

У результаті проведеного якісного дослідження встановлено, що неформальна освіта в жіночих центрах і організаціях сприяє позитивним змінам у різних сферах життя й самовдосконалення жінок-учасниць, задоволенню й розвитку їхніх особистісних, професійних потреб, підвищенню самооцінки малозабезпечених та непривілейованих жінок, досягненню успіху в професійній та громадській діяльності.

На підставі вивчення досвіду організації неформальної освіти дорослих, зокрема жінок у США, обґрунтовано рекомендації щодо творчого застосування його прогресивних ідей в умовах реформування освіти в Україні. Розроблені рекомендації щодо впровадження програм і тренінгів неформальної освіти жінок у вітчизняному освітньому просторі передбачають: створення Української асоціації неформальної освіти дорослих для об'єднання навчальних ініціатив і послуг різних установ й організацій у сфері неформальної освіти; забезпечення фінансової підтримки громадських організацій та об'єднань, які займаються просвітницькою діяльністю для населення; залучення жінок до планування й організації неформального навчання; створення програм неформальної освіти відповідно до потреб цільових груп та замовників навчання; формування психологічно-комфортного, продуктивного, інклюзивного освітнього середовища, що забезпечує рівноправні умови для успішного навчання й розвитку жінок різного віку, соціального статусу, з відмінними етнічними особливостями, соціокультурним і професійним досвідом, здібностями, можливостями та потребами; застосування цілісного (холістичного) підходу до навчання жінок для сприяння позитивним життєвим змінам та особистісним трансформаціям, підвищення рівня їхньої самооцінки, набуття лідерських рис тощо; налагодження зв'язку навчання з професійною діяльністю учасників тренінгу; максимальне наближення навчання до реалій життя, особистого досвіду учасниць; застосування активних й інтерактивних методів навчання.

Висновки

1. Проведений аналіз науково-педагогічних літературних джерел дав змогу визначити генезис розвитку неформальної освіти жінок у США як вагомої умови забезпечення неперервної освіти людини та втілення гендерної рівності на всіх рівнях суспільної свідомості.

З'ясовано, що неформальна освіта жінок у США - це процес і результат самостійно обраної навчальної діяльності жінок у громадських, державних, неприбуткових, релігійних організаціях та об'єднаннях, що ставлять за мету забезпечення гендерної рівності в суспільстві, покращення становища жінок. Виявлено, що неформальну освіту жінок у США дослідники розглядають як освіту дорослих, а зазначені терміни застосовуються у наукових дослідженнях як взаємозамінні. Однак, неформальна освіта жінок у США є важливим засобом забезпечення змін у гендерному розподілі влади в суспільстві, утвердження жінки як дієвої сили суспільного розвитку. У дослідженні визначено характерні особливості неформальної освіти жінок у США, окреслено її мету й завдання, що передбачають досягнення динамічних змін у суспільстві та професійному, особистісному розвитку жінок.

У процесі наукового пошуку з'ясовано низку головних історичних та соціокультурних передумов становлення і розвитку неформальної освіти жінок. Вагомим чинником її розвитку встановлено Рух за звільнення жінок 1960-х рр., який дав поштовх виникненню жіночих організацій, спілок і груп, що мали на меті налагодження соціальної справедливості, підвищення громадянської і політичної свідомості жінок. На підставі вивчення джерельної бази з'ясовано, що філософсько-методологічне підґрунтя неформальної освіти жінок склалося на засадах філософії освіти дорослих, серед яких чільне місце займають гуманістична, прогресивна, критична та феміністична педагогіки. Останні є такими, що найбільше відповідають меті та соціальним цілям неформальної освіти жінок у сучасних умовах.

2. Узагальнення американського досвіду організації освіти дорослих дозволило виокремити головні етапи розвитку неформальної освіти жінок у США, зумовлені соціальним рухом за права жінок та розвитком їхніх гендерних потреб.

1920-ті-1950-ті рр. - неформальна освіта жінок розвивається на засадах неформальної освіти дорослих; навчальний досвід жінок упродовж цього періоду досліджено недостатньо.

1960-ті-1970-ті рр. - період становлення неформальної освіти жінок у Північній Америці під впливом Жіночого руху та Руху за соціальні права людини; виникнення неформальних і громадських жіночих об'єднань, що дають поштовх розвитку неформальної освіти для жінок.

1970-ті-1980-ті рр. - період виникнення центрів феміністичних і гендерних досліджень, становлення теорії гендерної ідентичності, що істотно вплинуло на розвиток і соціальні цілі неформальної освіти жінок.

1990-ті-поч. ХХІ ст. - інтеграція жіночих досліджень у вищу освіту США й паралельно у неформальну освіту жінок; виникнення теорії мультикультуралізму; реконструктуризація навчальних програм у напрямі залучення досвіду меншин, вияву більшої толерантності та сенситивності до відмінностей людей.

Аналіз історичних передумов становлення і розвитку неформальної освіти у США засвідчує наявність впливу такої суперечності: чим більшого успіху досягають організатори формальної освіти у контролі над професіоналізацією населення, тим слабше розвивається неформальна освіта. І навпаки, хвилі демократичних перетворень у країні та зменшення формального контролю над освітою сприяють розвиткові неформальної освіти. Під впливом рушійної сили зазначеної суперечності ми виокремили декілька тенденцій:

- поч. ХХ ст. спостерігається надзвичайно активний розвиток неформальної освіти, що супроводжується постійними спробами засновників монополізувати її, виокремити у формальну освіту, скеровану на отримання формальних дипломів, а не лише на здобуття знань та умінь виконувати певну діяльність;

- упродовж 50-60-х рр. ХХ ст. спостерігається тенденція збільшення продуктивності людського капіталу, професіоналізації населення для забезпечення економічного добробуту країни, що стало причиною виникнення великої кількості неформальних освітніх курсів, які дають змогу людині, котра з певних причин не отримала формальної освіти, здобути знання і вміння, необхідні для успішного працевлаштування;

- у 70-80-ті рр. ХХ ст. неформальна освіта продовжує розвиватися спільно з освітою дорослих, з одного боку - на засадах теорій біхевіоризму та технократизму, що мають на меті здобуття міцних знань та збагачення людського капіталу, а з іншого - на засадах концепцій диверситивності і реформ, запроваджених президентом Л. Джонсоном, який виступив за залучення до навчання усіх відкинутих меншин (жінок, національних та сексуальних меншин);