Актуальність теми. Сучасне відродження української нації супроводжується зростанням інтересу до культурних витоків народу, до подальшого розвитку естетичної культури молоді на основі переосмислення змісту виховної роботи в освітніх закладах, і, зокрема, у позашкільних навчальних закладах.

Закон України "Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Закон України "Про позашкільну освіту”, "Концепція позашкільної освіти і виховання”, "Концепція естетичного виховання учнівської молоді в умовах відродження української національної культури”, Національна державна комплексна програма естетичного виховання одним із головних освітньо-виховних завдань визначили формування всебічно розвиненої особистості. Важливою складовою цього процесу є естетичне виховання, спрямоване на залучення молодого покоління до скарбниць духовної й художньої культури, до світу моральних цінностей завдяки формуванню естетичних понять, смаків, ідеалів. Воно розвиває творчі здібності особистості та тісно пов'язане з культурним життям суспільства.

У загальній системі всебічного розвитку особистості естетичне виховання у позашкільних закладах займає важливе місце, вирішуючи, насамперед, завдання формування естетичного ставлення до життя, до праці, до природи, до мистецтва; виховання здатності розуміти і сприймати прекрасне в діяльності і мистецтві; вироблення загальноприйнятих норм поведінки та загальнолюдських якостей. Тобто, естетичне виховання, з одного боку, сприяє відродженню культурних традицій, а з іншого - забезпечує розвиток загальної культури підростаючого покоління і посилює інтерес до мистецьких творів, до національних звичаїв і обрядів.

Здійснений аналіз досліджень із проблеми естетичного виховання та позашкільної освіти свідчить, що естетичне виховання у позашкільних закладах як окрема наукова проблема в обраних нами хронологічних межах не вивчалось, в історико-педагогічній науці на сьогодні немає цілісного й системного дослідження, де висвітлювався б розвиток естетичного виховання учнів у позашкільних закладах. Актуальність і недостатня дослідженість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження - "Становлення і розвиток естетичного виховання учнів у позашкільних закладах України (1954-1991 рр.)".

У вступі обґрунтована актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, об'єкт, предмет, завдання і методи дослідження, його наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, наведено дані про впровадження й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - "Теоретичні основи становлення і розвитку естетичного виховання учнів у позашкільних закладах України" розкрито особливості й стан досліджуваної проблеми у філософській, психологічній, історико-педагогічній літературі, уточнено категорійно-понятійний апарат дослідження, визначено сутність, зміст, форми й методи естетичного виховання учнів у сучасних позашкільних навчальних закладах художньо-естетичного спрямування; простежено ґенезу становлення позашкільних закладів в Україні.

Здійснений у розділі аналіз літератури показав, що проблема естетичного виховання дітей має глибинні філософські, психологічні та педагогічні витоки. Узагальнення ідей класичної філософії (Платон, Арістотель, Х. Вівес, Д. Юм, І. Готшед, К. Гельвецій, І. Кант, Г. Гегель, Д. Дідро), російської філософії (Л. Воловіч, Н. Дьоміна, Б. Рождественський), української філософії (О. Лановенко, І. Лисий, В. Мазепа, В. Михальов, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, Н. Яранцев); психології (Б. Ананьєв, С. Ананьїн, А. Бакушинський, Л. Божович, Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, П. Якобсон); педагогіки (Я. Коменський, Й. Песталоцці, К. Ушинський, С. Русова, Я. Мамонтов, А. Макаренко, В. Сухомлинський) дало підстави стверджувати, що естетичному вихованню надавалась значна увага, воно спрямовувалось на залучення особистості до скарбниць духовної й художньої культури, до світу моральних цінностей, вважалось важливим джерелом її духовного розвитку.

У розділі здійснено аналіз категорійно-понятійного апарату, що дало змогу уточнити сутність поняття "естетичне виховання”, яке розглядається у дослідженні як формування та розвиток естетичної емоційно-чуттєвої та ціннісної свідомості особистості у відповідній їй діяльності під впливом мистецтва і образних естетичних об'єктів і явищ реальності; як напрями, зміст, форми виховної та методичної роботи, зорієнтовані на естетичні об'єкти реальності та їх властивості, що викликають естетичні емоції і їх оцінку.

На основі аналізу праць педагогів радянського і пострадянського періоду, низки концепцій естетичного виховання дітей та учнівської молоді визначено сутність та завдання естетичного виховання учнів у позашкільних закладах: закладення основ художньо і духовно розвиненої особистості з широким культурним світоглядом; забезпечення художньої освіти учнів; формування у них естетичної культури, естетичного ставлення до дійсності; залучення кожного учня до участі в різних сферах художньої діяльності на основі діагностики його природних нахилів та здібностей; оволодіння ними естетичною спадщиною минулого; створення умов для безперервного естетичного виховання дітей та учнівської молоді. Визначено принципи естетичного виховання у позашкільних навчальних закладах (природовідповідність, культуровідповідність, гуманітаризація та гуманізація, цілісність, поліхудожність, інтегральність, діалогічність, доступність, добровільність, регіональність, безперервність та послідовність, зв'язок з життям, розвиток творчої самодіяльності, суспільна спрямованість діяльності учнів, естетика всього життя дітей, опора на позитивне); основні форми роботи з дітьми з естетичного виховання в позашкільних закладах (індивідуальна, групова та масова робота, які сприяють розвитку та підтримці обдарованих і талановитих вихованців, здобуття ними практичних навичок та оволодіння знаннями в сфері культури, мистецтва, для задоволення їхніх потреб у самовизначенні і творчій самореалізації).

Встановлено, що серед напрямів позашкільної освіти окреме місце належить естетичному напряму (художньо-естетичному), який забезпечує розвиток творчих здібностей, здобуття учнями практичних навичок, оволодіння знаннями в сфері вітчизняної, світової культури та різних видів мистецтва (образотворчого, музичного, театрального, хореографічного тощо).

На сучасному етапі в Україні діє понад 1457 позашкільних навчальних закладів Міністерства освіти і науки України, які поділяються на комплексні та профільні навчальні заклади. Комплексні заклади організовують навчально-виховну роботу з дітьми та учнівської молоддю за різними напрямами позашкільної освіти. Щодо художньо-естетичного напряму, то до комплексних закладів віднесено: Палаци дітей та молоді, Будинки школяра, Будинки, клуби творчості дітей та молоді, Палаци учнівської молоді, Центри дитячої творчості, клуби художньої творчості дітей, юнацтва й молоді та інші. Профільні позашкільні навчальні заклади, у свою чергу, організовують навчально-виховну роботу за одним напрямом позашкільної діяльності. До профільних позашкільних навчальних закладів художньо-естетичного спрямування віднесено: центри художньо-естетичної творчості, початкові спеціальні мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: художні школи, музичні школи, театральні школи, хореографічні школи; мистецькі школи тощо), дитячо-юнацькі картинні галереї, дитячі театри, дитячо-юнацькі студії (хорові студії, театральні студії, музичні студії, фольклорні студії тощо), школи мистецтв.

Аналіз ґенези становлення естетичного виховання в позашкільних закладах художньо-естетичного спрямування в Україні засвідчив, що зародження навчальних закладів художньо-естетичного спрямування датується ХVI ст., коли на території Запорізької Січі почали створюватись школи вокальної музики та церковного співу, які вважаються першими прообразами сучасних музичних шкіл та шкіл естетичного виховання. У XVII - початку XX ст. в Україні естетичне виховання дітей здійснювали заклади освіти, які частково можна віднести до позашкільних закладів у сучасному їх розумінні: Глухівська музична (співоча) школа (1738 р.), Харківська співоча школа (1803 р.), Кам'янець-Подільська художня школа-інтернат для сільських дітей (1905 р.) та ін.

Вагомий внесок у розвиток естетичного виховання учнів й позашкільних закладів на початку ХХ ст. здійснили просвітницькі організації, педагогічні товариства, при яких створювались комісії з позашкільної освіти, що займалися організацією гуртків для дітей та учнівської молоді з метою розвитку творчих здібностей і вдосконалення їхніх естетичних якостей (у подальшому гуртки планувалося реорганізувати у "будинки для юних”); організацією екскурсій, відвідуванням дітьми театральних вистав, концертів; публікацією періодичної преси для дітей.

Новий період розвитку позашкільної освіти пов'язаний зі встановленням Радянської влади в Україні, коли естетичне виховання дітей було започатковано як в межах спеціально створених позашкільних закладів освіти (дитячих клубах, дитячих майданчиках, дитячих театрах, бібліотеках), так і в закладах соціального виховання дітей (дитячих будинках, дитячих містечках, комунах, колоніях для дітей-сиріт, напівінтернатах, денних дитячих будинках, літніх колоніях та ін.), які поряд з усуненням бездоглядності та безпритульності одним із головних завдань визначали естетичний розвиток дітей.

У 30 рр. ХХ століття в Україні було створено позашкільні заклади нового типу - Палаци піонерів та жовтенят (аналогів яких не було в жодній країні світу), Будинки піонерів (відкривалися на базі окремих клубів піонерів), Будинки художнього виховання, художні студії. В Палацах і Будинках піонерів та жовтенят створювались художні відділи, які об'єднували навколо себе талановитих дітей у галузі мистецтва. Будинки художнього виховання організовувалися з метою керування художньо-естетичним вихованням дітей шкільного віку.

На початку 50-х рр. ХХ ст. в Україні відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР 1952 р. "Про впорядкування мережі, затвердження типових штатів і встановлення посадових окладів працівникам позашкільних закладів міністерств освіти союзних республік" діяла розгалужена мережа позашкільних закладів, що здійснювали естетичне виховання дітей та учнівської молоді. Мережа включала багатопрофільні позашкільні заклади (Палаци, Будинки піонерів та жовтенят, дитячі клуби, майданчики) та спеціалізовані позашкільні заклади (Будинки художнього виховання молоді, дитячі театри, кінотеатри, дитячі бібліотеки, музичні, художні школи, музеї, будинки художньої творчості та ін.). Це вимагало від уряду систематизації таких закладів освіти, визначення їх статусу.

У другому розділі - "Реформування системи естетичного виховання учнів у позашкільних закладах України (1954-1991 рр.) ” представлено аналіз реформування системи естетичного виховання в позашкільних закладах України досліджуваного періоду.

Спираючись на періодизацію історії вітчизняної школи і педагогіки, запропоновану українськими істориками педагогіки Л. Березівською, Н. Гупаном, О. Петренко, О. Сухомлинською та враховуючи ідеологічні, культурологічні чинники, досліджуваний період (1954-1991 рр.) розвитку естетичного виховання дітей та учнівської молоді в позашкільних закладах умовно поділено на три етапи: 1954-1968 рр.; 1968-1984 рр.; 1984-1991 рр.

Виявлено, що у межах першого етапу (1954-1968 рр.) відбулося остаточне становлення державної системи позашкільного виховання; прийняття урядових нормативних документів: "Положення про позашкільні установи Міністерства освіти УРСР” (1954 р.), Закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (1958 р.), Постанови "Про заходи по поліпшенню роботи установ культури і освіти в справі естетичного виховання дітей та молоді” (1958 р.), які сприяли розвитку мережі закладів позашкільної освіти (1954 р. - 646 заклади; 1968 р. - 1180 заклади).

Система позашкільної освіти розвивалась як міжвідомча та міжгалузева, тобто частина позашкільних закладів підпорядковувалась Міністерству освіти УРСР (Палаци піонерів, Будинки піонерів, Клуби любителів мистецтв), частина - Міністерству культури УРСР (музичні, художні, хореографічні школи, дитячі театри, театри юного глядача, дитячі кінотеатри, дитячі бібліотеки), частина - профспілковим організаціям (будинки культури для дітей, дитячі клуби, піонерські табори). Проведений аналіз свідчить, що найбільш поширеними в позашкільних закладах були гуртки естетичного спрямування (72 % від загальної кількості). Їх співвідношення на кінець 1956 р. представлено на рисунку 1.

Рис. 1 Співвідношення кількості гуртків естетичного спрямування у позашкільних закладах України, 1956 р., % (за даними ЦДАВО України).

Робота гуртків естетичного спрямування здійснювалась відповідно до програм, розроблених Інститутом художнього виховання АПН РРФСР та Центральним будинком художнього виховання СРСР, затверджених Міністерством освіти СРСР, Міністерством освіти РРФСР та Міністерством освіти Української РСР у 1951-1954 рр.

На допомогу керівникам гуртків розроблялися методичні посібники, листи, рекомендації, якими чітко регламентувалась організація навчально-виховного процесу з естетичного виховання у позашкільних закладах. Характерною тенденцією першого етапу дослідження визначається постійний пошук нових форм та методів роботи з естетичного виховання в закладах позашкільної освіти. Водночас спостерігається надмірне захоплення масовими заходами (святами, фестивалями, концертами, олімпіадами, творчими звітами художніх колективів та ін.), які проводилися зі значним розмахом.

Здійснений аналіз дав змогу стверджувати, що в Україні на кінець 1968 р. практично було створено ефективну систему естетичного виховання дітей та учнівської молоді. Види закладів позашкільної освіти художньо-естетичного спрямування представлені нами на рисунку 2.

Рис. 2. Позашкільні заклади художньо-естетичного спрямування (1954-1968 рр.)

На основі аналізу архівних, педагогічних, історико-педагогічних матеріалів та періодичних педагогічних видань виявлено специфічні особливості другого етапу (1968-1984 рр.): перегляд основних нормативних документів у галузі освіти; затвердження нової номенклатури дитячих позашкільних закладів Міністерства освіти СРСР; вдосконалення навчальних програм та Типового положення позашкільних закладів; тенденція до скорочення будівництв Палаців та Будинків піонерів; збільшення мережі інших позашкільних закладів естетичного спрямування (зокрема, кількість музичних та художніх шкіл виросла в 2,5 рази); відкриття нових закладів, які охоплювали гуртковою роботою значну кількість дітей за межами школи: школи-мистецтв, хорові студії.

Всі гуртки естетичного спрямування в позашкільних закладах були об'єднані в колективи художньо-естетичного виховання дітей та учнівської молоді, серед яких окремо (як у кількісному, так і в якісному відношенні) виділялись гуртки художньої самодіяльності, зміст і форми роботи яких були спрямовані на залучення учнівської молоді до сфери театрального, музично-хорового, хореографічного, образотворчого та інших видів мистецтва. За наявними даними в ЦДАВО України кількість гуртків художньої самодіяльності станом на 1972 р становила 5089, а у 1984 р. у позашкільних закладах УРСР їх налічувалось вже 13665.

Здійснений аналіз архівних документів ЦДАВО України, планово-статистичних збірників Міністерства народної освіти України та інших міністерств та відомств, які забезпечували діяльність позашкільних закладів у досліджуваний період у межах своїх повноважень, виявив випадки невідповідності кількості закладів позашкільної освіти, гуртків та дітей, котрі їх відвідували. Прослідковано тенденцію до завищення цих даних в офіційних державних документах (в середньому на 30 - 33 %), що було характерним для партійно-урядового керівництва освітою в цей досліджуваний період (таблиця 1).

Таблиця 1.

Кількість позашкільних закладів України в 70 рр. ХХ ст. (за даними ЦДАВО України та планово-статистичних збірників)

Аналіз даних, представлених у таблиці, ряду архівних матеріалів, періодичної преси досліджуваного періоду дав змогу припустити, що саме архівні дані є більш достовірними, так як відображають реальну картину кількості закладів позашкільної освіти, ніж ті, що представлені у планово-статистичних збірниках Міністерства народної освіти України та інших міністерств та відомств.

Наступна тенденція розвитку системи естетичного виховання у позашкільних закладах різних типів полягає в тому, що у закладах позашкільної освіти досліджуваного етапу, крім традиційних форм роботи (гуртки, студії, клуби, творчі об'єднання художньо-естетичного спрямування, свята, художні конкурси, тижні мистецтва, зустрічі з діячами мистецтва), було започатковано нові форми роботи з дітьми: дитячі картинні галереї, дитячі кіностудії, марш-паради революційної, піонерської, комсомольської молодіжної пісні.

Аналіз довідок відділу позашкільного виховання, що надходили до Ради Міністрів УРСР, а також інформації Міністерства освіти УРСР та Облвно про стан позашкільної роботи в різних областях республіки досліджуваного періоду дає підстави стверджувати, що естетичне виховання дітей та учнівської молоді в позашкільних закладах не відповідало потребам й інтересам дітей, їхніх батьків та вимогам суспільства в цілому. Причинами такого стану була слабка навчально-матеріальна база переважної більшості позашкільних закладів, у яких не вистачало необхідного кількісного й якісного навчального приладдя (музичних інструментів, альбомів репродукцій, демонстраційних таблиць, мольбертів тощо); недостатнє забезпечення кваліфікованими кадрами; робота в художніх гуртках проводилась епізодично, нею була охоплена незначна кількість дітей; практикувалось створення дитячих художніх колективів лише напередодні оглядів художньої самодіяльності чи великих радянських свят тощо.

Доведено, що особливості третього етапу (1984-1991 рр.) розвитку естетичного виховання дітей та учнівської молоді у позашкільних закладах України визначались суспільно-політичним ходом розвитку СРСР й, відповідно, союзних республік, явищами перебудови та гласності. У ці роки спостерігається прийняття постанов ("Про основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи" (1984 р.), "Про заходи з розширення будівництва та зміцненню матеріально-технічної бази районних Будинків культури та клубів в сільській місцевості” (1986 р.), які проголошували реформування освітньої галузі, публічне обговорення в пресі проблем, що виникали в закладах позашкільної освіти художньо-естетичного спрямування, а саме: слабке матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення, недостатня кількість таких закладів, закриття позашкільних закладів в сільській місцевості, впровадження неефективних форм роботи з дітьми та учнівською молоддю тощо.

Виявлено, що знову актуалізувалась проблема класифікації позашкільних закладів: питання обговорювалось на симпозіумах (Міжнародний симпозіум з питань підготовки фахівців для позашкільної наукової роботи з молоддю (Мінськ, 1985 р.), нарадах керівників управлінь та відділів позашкільних закладів (Всесоюзна нарада керівників управлінь, відділів та завідуючих методичними кабінетами позакласної та позашкільної роботи Міністерства освіти союзних республік (Мінськ, 1986 р.)); в працях науковців і педагогів досліджуваного періоду. Це вимагало вдосконалення діючої мережі позашкільних закладів. Відповідно, номенклатура позашкільних закладів, прийнята в 1986 р., порівняно з попередньою (1975 р.), передбачала більшу кількість закладів позашкільної освіти, що здійснювали естетичне виховання дітей. До її складу було включено: школи мистецтв, музичні, хорові, хореографічні студії, Дитячі будинки культури, кімнати школяра, дитячі клуби, що були створенні у ці роки профспілковими організаціями та іншими установами.

Аналіз архівних матеріалів дав змогу стверджувати, що для досліджуваного періоду характерним також було створення нових закладів позашкільної освіти, таких як: школи-комплекси естетичного виховання та центри естетичного виховання дітей та учнівської молоді. Такі заклади позашкільної освіти мали сприяти більш ефективному вирішенню завдань естетичного виховання дітей, особливо в сільській місцевості, де не вистачало безпосередньо закладів позашкільної освіти.

Виявлено, що серед нових форм естетичного виховання в позашкільних закладах освіти, які виділено й охарактеризовано в розділі, особливою популярністю серед дітей (особливо старшокласників) та їхніх батьків користувались дні відкритих дверей у майстернях художників, митців, артистів; олімпіади мистецтв; з'їзди дитячих активів позашкільних та шкільних кінотеатрів; конкурси професійної майстерності; конкурси малюнку на асфальті; дискотеки, дисколекторії, дискотеатри; організація конференцій, семінарів з естетичного виховання дітей; організація дитячих фольклорних колективів.

Негативними тенденціями розвитку позашкільних закладів на цьому етапі визначено: їх залежність від урядової політики; зменшення фінансового забезпечення; відставання змісту навчальних програм гуртків позашкільних закладів від реального життя; нестача кваліфікованих спеціалістів для роботи в гуртках естетичного спрямування цих закладів; скорочення дитячих кінотеатрів, театрів; завищення даних щодо кількості позашкільних закладів та дітей, які їх відвідували в офіційних державних документах (зокрема, в планово-статистичних збірниках); впровадження неефективних форм виховної роботи (піонерські зльоти, комсомольські збори,). Це зумовлювало необхідність перегляду на практиці нових підходів до організації змісту позашкільної освіти та забезпечення її якісного рівня.

Висновки

9. Гудовсек О.А. Реформування системи позашкільних закладів (1984-1991 рр.) / О.А. Гудовсек // Проблеми підготовки сучасного вчителя: зб. наук. праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. - Умань: ПП Жовтий, 2010. - Випуск 2. - С.183 - 188.

Анотації