Тенденції розвитку освіти дорослих в Україні (1946–2007 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут вищої освіти національної академії педагогічних наук України

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Тенденції розвитку освіти дорослих в Україні (1946-2007 рр.)

Київ 2010

Загальна характеристика роботи

Освіта дорослих в Україні розвивається, долаючи труднощі як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Так, бракує цільної державної політики в галузі освіти дорослих; вона відомчо є розрізненою зі слабкою нормативно-правовою базою. Немає затверджених стандартів, організаційної структури, яка б регулювала розвиток цієї системи. Крім того, не налагоджено співпрацю між різними міністерствами, державними й неурядовими організаціями, працедавцями і профспілками, засобами масової інформації, місцевими об'єднаннями з проблем освіти дорослих. Нерозвинено теоретичні засади освіти дорослих, не діє система підготовки спеціалістів у галузі освіти дорослих. Немає інформаційної підтримки освіти дорослих і недостатньою мірою використовуються сучасні комп'ютерні технології, дистанційне навчання тощо.

Незважаючи на актуальність, історію становлення та розвитку освіти дорослих в Україні ще не досліджено належним чином. Зокрема, відсутні узагальнюючі праці щодо розвитку освіти дорослих за радянських часів (зокрема, з 1946 р.), у роки незалежності України (1991-2009 рр.). Дослідження історії освіти дорослих в Україні сприятиме приведенню її у відповідність до положень Національної доктрини освіти, а також сучасних вимог інтеграції освіти до європейського та світового освітянського простору.

З огляду на необхідність виконання зазначених завдань, ми вважаємо актуальним і закономірним дослідження тенденцій розвитку освіти дорослих в Україні на різних історичних етапах з оціненням її сучасного стану. Вартісним є ретроспективний аналіз зародження й еволюції цього складного поліфункціонального феномена.

У середині ХХ ст. почала формуватися функціональна галузь педагогіки - андрагогіка, яка покликана вивчати, аналізувати й досліджувати процеси навчання й освіти дорослої людини впродовж усього життя. Проблеми нової галузі досліджували Ф. Пьоггелер (Німеччина), М. Ноулз і П. Сміт (США), П. Джарвіс (Англія), Л. Турос (Польща), С. Змєєв, М. Громкова (Росія). В українській педагогічній думці андрагогічні питання розглядали І. Ющишин, М. Галущинський, А. Волошин, М. Олесніцький та ін.

Вивчення й аналіз історико-педагогічних досліджень, присвячених становленню й розвитку освіти дорослих в Україні (Л. Березівська, Л. Вовк, І. Воробець, Н. Дем'яненко, С. Дмитренко, Н. Коляда, С. Крисюк, В. Луговий, В. Майборода, Н. Побірченко, Б. Ступарик та ін.), засвідчили, що були спроби об'єктивного аналізу явищ, положень, ідей педагогічної думки й освіти в Україні на різних історичних етапах.

Нерозробленість у педагогічній науці багатьох проблем освіти дорослих і водночас їхня гостра соціальна і педагогічна актуальність, необхідність формування освіти дорослих у чітку систему на основі здобутого досвіду обумовили наше звернення до дослідження тенденцій розвитку освіти дорослих в Україні в другій половині ХХ і на початку ХХІ ст.

Розгляд історичних тенденцій становлення і розвитку освіти дорослих в Україні, а також зміна соціальних замовлень суспільства на освіту дорослих після проголошення незалежності України досліджується нами в дисертації “Тенденції розвитку освіти дорослих в Україні (1946-2007 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану досліджень: відділу педагогіки і психології вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України «Психолого-педагогічні засади проектування інноваційних технологій викладання у вищій школі» (№ 0108 U000944); Київського міжнародного університету «Зміст і сучасні інтерактивні технології ступеневої освіти дітей і дорослих згідно з державними стандартами освіти в Україні» (№ 0104U006164). У межах цих тем дисертанткою досліджувались проблеми, пов'язані з освітою дорослих.

Тему дисертації затверджено Вченою радою Інституту вищої освіти НАПН України (протокол від 24 квітня 2008 р. № 4/8-3) та узгоджено з Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол від 17 червня 2008 р. № 6).

Мета дослідження - науково-теоретичне обґрунтування процесу розвитку освіти дорослих в Україні в 1946-2007 рр. та виявлення його провідних тенденцій.

Відповідно до мети дослідження було сформульовано такі завдання:

- проаналізувати наукову літературу з проблеми розвитку освіти дорослих у контексті розвитку світової педагогічної науки й вітчизняної культурно-освітньої практики, визначити напрями дисертаційного дослідження;

- уточнити зміст основних понять «освіта дорослих», «післядипломна освіта»;

- з'ясувати процес становлення розвитку освіти дорослих, розробити його періодизацію;

- визначити основні тенденції освіти дорослих України в межах здійснюваного дослідження;

- виявити можливість використання історичного досвіду освіти дорослих на сучасному етапі модернізації системи вищої освіти України.

Сукупність поставлених завдань визначає логіку та послідовність дослідження, його об'єкт і предмет.

Об'єкт дослідження - розвиток освіти дорослих в Україні другої половини ХХ - поч. ХХІ ст.

Предмет дослідження - тенденції становлення і розвитку освіти дорослих в Україні в 1946-2007 роках.

Методи дослідження. Для реалізації мети, виконання поставлених завдань використано комплекс методів наукового дослідження:

- загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація) та історико-педагогічних (ретроспективний, логіко-системний, хронологічно-структурний, зіставно-порівняльний аналіз наукових праць і явищ у часі й просторі, навчальної літератури й архівних матеріалів) для вивчення особливостей історичних тенденцій становлення і розвитку освіти дорослих в Україні, зміни соціального замовлення суспільства на освіту дорослих;

- теоретико-соціологічних та історико-системних (відбір, класифікація та періодизація історичних фактів тощо) для виявлення провідних тенденцій, висвітлення їх кількісних та якісних характеристик в становленні і розвитку освіти дорослих в Україні;

- пошуково-бібліографічних - для аналізу, систематизації і класифікації архівних фондів, бібліотечних каталогів і друкованих джерел з теми дослідження;

- контент-аналізу - для вивчення тематики захищених дисертацій з педагогіки, соціології і психології, навчальної та іншої літератури з педагогічного профілю, нормативно-правової бази і державної стандартизації та ін.;

- прогностичного - для актуалізації історичного досвіду, узагальнення висновків, рекомендацій і пропозицій, прогнозування розвитку освіти дорослих в Україні за сучасних умов.

Джерельна база дослідження. Документальні матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України в м. Києві: ф. 166 - Народний комісаріат освіти УСРР (1919-1991 рр.), ф. 2581 - Народне міністерство освіти УНР (1917-1918), ф. 2582 - Міністерство освіти УНР, ф. 2201 - Міністерство освіти Української держави; Державний архів Тернопільської області: ф. 317 - Фiлiал українського товариства "Просвiта", м. Теребовля - iменна (члени товариства "Просвiта"); Державний архів Чернівецької області: ф. 3 - Крайове управління Буковини 1854-1918 рр.; ф. 211 - Крайова Шкільна Рада; Центральний державний історичний архів у Львові: ф. 348. - Товариство „Просвіта”; наукові фонди Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України, Педагогічного музею НАПН України, Державної науково-педагогічної бібліотеки України НАПН України.

Збірки документів: «Збірник наказів НКО УРСР» (К., 1936, 1938); «Збірник керівних матеріалів про школи робітничої і сільської молоді» (К., 1950); «Збірник наказів та розпоряджень Міністерства освіти УРСР» (К., 1950-1982); «Хронологічне зібрання законів, указів президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР» (К., 1963); «Директивы ВКП(б) и постановления советского правительства о народном образовании: Сборник документов» (М.-Л., 1917-1947); «Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту» (К., 1994); Статистичні збірники: «Культурное строительство СССР» (М.-Л., 1940), «Культурне будівництво в Українській РСР» (К., 1917-1960), «Українська РСР в цифрах» (К., 1964-1970), «Статистичний щорічник України» (К., 1991-2005) та ін.; опрацьовано матеріали Київського Педагогічного з'їзду (1916), З'їзду діячів позашкільної освіти та дошкільного виховання (1919), Матеріали позачергового XXI з'їзду КПРС (1969).

Періодичні видання: «Журнал Министерства народного просвещения», «Вісник педагогічного професійного з'їзду», «Пролетарська освіта», «Виробнича думка. Тижневий додаток до газети «Народний учитель», «Комсомолець України», «Новий час», «Робітнича освіта», «Путь к коммунизму», «Діло», «Школа взрослых», «Шлях виховання і навчання», «Радянська освіта”, “Шлях освіти”, “Комуністична освіта”, “Вища освіта України”, “Вища освіта”, “Высшее образование сегодня”.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1946-2007 рр. Нижня хронологічна межа визначається створенням в 1946 р. Міністерства освіти Української РСР і детермінована процесом широкомасштабного повоєнного відновлення діяльності освітньої галузі республіки.

Верхня хронологічна межа визначається наказом МОН № 612 від 13 липня 2007 р. «Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року»

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

- здійснено на системному рівні аналіз архівних джерел, комплексне порівняння наукової літератури, законодавчих актів і дисертацій щодо розвитку освіти дорослих у період від 1946 до 2007 року, що дало змогу визначити напрями дисертаційного дослідження: вивчення історичного досвіду освіти дорослих в Україні, виявлення його тенденцій та особливостей розвитку;

- обґрунтовано етапи розвитку освіти дорослих на основі узагальнення результатів теоретичного аналізу, вивчення архівних матеріалів та літературних джерел: 1946-1965 рр. - організація загальної освіти дорослих без відриву від виробництва; 1965-1990 рр. - формування мережі установ післядипломної освіти дорослих; 1991-2007 рр. - модернізація освіти дорослих в умовах становлення незалежності України і входження в європейський вимір освіти;

- виявлено на підставі детермінованого аналізу, конкретно-історичних обставин основні тенденції розвитку освіти дорослих в Україні у визначених межах дослідження (створення мережі вечірніх, заочних шкіл для дорослих; формування в усіх галузях народного господарства, культури, освіти системи підвищення кваліфікації кадрів); забезпечення системного характеру освіти дорослих з багатьох галузей знань; скорочення базового навчання дорослих та обсягів професійної освіти на виробництві; масове запровадження в Україні другої вищої освіти; поширення дистанційної освіти; розвиток освіти впродовж життя та ін.;

- удосконалено понятійний апарат в аспектах авторського тлумачення й розкриття змісту базових понять (освіта дорослих, післядипломна освіта, освіта впродовж життя);

- подальшого розвитку набуло обґрунтування пропозицій щодо системи післядипломної освіти в Україні на сучасному етапі.

Практичне значення отриманих результатів. Виявлені й обґрунтовані в дисертації теоретичні положення освіти дорослих зазначеного періоду знайдуть втілення в організації і змісті професійно-педагогічної підготовки дорослої людини сучасних вищих навчальних закладів, можуть бути використані при вдосконаленні сучасної моделі освіти дорослих, розробці концепції розвитку післядипломної освіти в Україні, удосконаленні навчального процесу в системі освіти дорослих.

Наукові висновки й рекомендації щодо розвитку освіти дорослих в Україні можуть бути використані в наукових дослідженнях з історії освіти дорослих, при розробці таких нормативних навчальних дисциплін, як “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Педагогіка вищої школи”; інтегрованих навчальних курсів: “Теорія та історія педагогіки”, “Педагогіка і психологія вищої школи”; елективних навчальних предметів і спеціалізованих курсів, у післядипломній освіті; при створенні навчально-методичної літератури, розробці змісту і проведенні педагогічної практики.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в Київському міжнародному університеті: в наукову діяльність (акт від 30 листопада 2009 р. № 238/11-09), у навчально-виховний процес (акт від 28 грудня 2009 р. № 590); у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (акт від 19 березня 2009 р. № 11).

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях відділу педагогіки і психології вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України та педагогічній секції Київського міжнародного університету (2004-2008 рр.); висвітлено в доповідях на наукових конференціях: міжнародних: “Подолання суперечностей в умовах європейського шляху розвитку України” (Київ, 2003), “Шляхи євроінтеграції України” (Київ, 2004), “Україна на шляху до європейської спільноти” (Київ, 2005), “Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи” (Київ, 2006), “Україна в євроінтеграційних процесах” (Київ, 2007, 2008, 2009, 2010); всеукраїнських: “Перспективні педагогічні технології в системі неперервної освіти” (Київ, 2005), “Магістратура: творчі пошуки і здобутки в умовах участі України у Болонському процесі” (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 19 одноосібних публікаціях, з яких 6 містяться у фахових виданнях затверджених ВАК України, 8 - у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, 3 додатків, списку використаних джерел (378 найменувань, зокрема, 36 іноземними мовами). Ілюстративний матеріал подано у 10 таблицях, 4 рисунках. Загальний обсяг дисертації - 241 сторінка, основного тексту - 175 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі доведено актуальність наукового дослідження, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення, наведено відомості про апробацію, публікації результатів дослідження, подано дані про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі "Становлення теорії і практики освіти дорослих як предмета історико-педагогічних і порівняльних досліджень" надано поглиблений історико-педагогічний аналіз теорії і практики освіти дорослих, розкрито етапи і специфіку її становлення та розвитку; здійснено огляд літературних джерел для виявлення історичних тенденцій у теорії і практиці освіти дорослих.

Наголошується, що з перших кроків розвитку освіту дорослих прогресивна громадськість розглядала в широкому соціокультурному контексті. На підставі ретроспективного аналізу джерел у розділі висвітлено такі тенденції організації освіти дорослих: культурно-освітня робота; підвищення кваліфікації працівників, діяльність шкіл робітничої молоді. Усередині кожного з напрямів відбувалася трансформація форм роботи, змісту, спрямованості.

Зазначається, що на зламі XVIII-XIX ст. у Європі активізувався розвиток інституцій, спрямованих на забезпечення ціложиттєвої освіти. Від середини 30-х років ХІХ ст. у багатьох країнах Європи й Америки відбувався процес активного накопичення й осмислення досвіду освіти народних мас, її теоретичного обґрунтування. Ідею освіти дорослих у світовій і вітчизняній культурно-освітній практиці висвітлювали Ж. Кондорсе, Р. Оуен, М. Грунтвіг, К. Капп, К. Ушинський, В. Вахтеров, В. Водовозов, Н. Корф, С. Миропольський, В. Стоюнін та інші.

Кінець ХІХ ст. ознаменувався виокремленням поняття „освіта дорослих” як самостійного явища, висуненням ідеї самодіяльності дорослого населення в процесі культурно-просвітницької роботи.

Теорію навчання дорослих досліджували Дж. Адамс-Вебер, А. Гордон, Ф. Макдональд, Е. Торндайк; психологічні особливості дорослих - Д. Біррен, Л. Бішоф, С. Джорард, Дж. Флевел та інші, а проблему розвитку творчих здібностей дорослої людини розробляли: О. Бодальов, Х. Джоунс, А. Маслоу. Для вивчення зазначеної проблеми велике значення мають загальнотеоретичні праці С. Архангельского, Б. Вульфсона, В. Кларіна, М. Коллінза, Р. Симсона, В. Фелера.

Питання розвитку творчої особистості, творчого мислення, творчої діяльності дорослих висвітлювали також у своїх працях Д. Богоявленська, В. Вергасов, З. Калмикова, І. Лернер, О. Лук, О. Матюшкін, Я. Пономарьов, Х. Стентон та інші.

На основі ретроспективного аналізу наукових праць, документів і матеріалів досліджень, створених у різні періоди, подається загальна характеристика безперервної освіти, дослідженої ученими, які представляють різні соціокультурні системи: М. Дюрко (Угорщина), П. Шукла і Р. Дейв (Індія), Б. Суходольський (Польща), П. Легран і А. Моль (Франція), М. Ноулз (США), Ф. Джессап (Англія), Дж. Кідд (Канада), С. Змєєв, М. Громкова, Л. Анциферова, С. Вершловський, А. Даринський, Ю. Кулюткін, Л. Лесохіна, В. Онушкін, Г. Сухобська (Росія) та ін. Істотний внесок у розробку цієї проблеми зробили вітчизняні дослідники С. Болтівець, С. Крисюк, В. Луговий, В. Олійник, Н. Протасова та ін. Попри відмінності в їхніх підходах було виділено декілька характерних ознак, що дали змогу сформувати досить цілісне уявлення про безперервну освіту як чинник соціалізації і розвитку дорослих.

На підставі архівних, літературних джерел було виявлено, що середина XIX ст. в Україні позначилась активізацією просвітницької діяльності вітчизняної інтелігенції. У ній активну участь брали такі визначні культурні діячі України, як М. Драгоманов, М. Зібер, М. Костомаров, О. Кониський, В. Антонович, С. Подолинський, Б. Грінченко, В. Доманицький, С. Єфремов, Ф. Матушевський, Є. Чикаленко та інші.

Питання освіти дорослих в Україні висвітлювали представники перших педагогічних товариств і педагогічних кафедр при Харківському, Київському, Новоросійському університетах, різні освітні товариства, окремі дослідники, представники громадсько-педагогічної думки (Х. Алчевська, М. Рубакін, Є. Мединський, Т. Лубенець, В. Данилевський), також загальнопедагогічні праці українських і російських дослідників О. Музиченка, С. Русової, Я. Чепіги, О. Флерова, П. Блонського, С. Ананьїна, П. Каптерева.

Доведено, що тільки окремі аспекти розвитку освіти дорослих в Україні відображено в сучасних комплексних дослідженнях з історії українського шкільництва (О. Сухомлинської, О. Коновця, В. Кравця, М. Стельмаховича, О. Любара, Д. Федоренко, М. Левківського, М. Євтуха, М. Ярмаченка). Розвитку освіти дорослих в Наддніпрянській Україні присвячено дослідження Л. Вовк, Н. Побірченко, Л. Березівської, Н. Коляди та інших.

Вивчення сучасних історико-педагогічних праць (монографій: Н. Дем'яненко “Загальнопедагогічна підготовка вчителя в Україні (ХІХ - перша половина ХХ ст.)” (К., 1998); В. Майбороди «Вища педагогічна освіта в Україні: Історія, досвід, уроки: 1917-1985” (К., 1992) та ін.; дисертацій: В. Береки «Соціально-педагогічні основи розвитку позашкільної освіти в Україні (1957-2000 рр.)» (К., 2001), Н. Коляди «Розвиток недільних шкіл в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)» (К., 2004) та ін.) засвідчило, що, з одного боку, актуальними є питання організації, форм і методів освіти дорослих на різних етапах історії України, а з другого, бракує цілісного дослідження розвитку тенденцій освіти дорослих в Україні в 1946-2007 рр. з урахуванням таких чинників, як дотримання історичних традицій і відповідності сучасним вимогам андрагогіки.

Періодичні видання другої половини ХХ - початку ХХІ ст. («Радянська освіта» (1940-1960), «Путь к коммунизму» (1979-1990), «Вища освіта України» (з 2001), «Післядипломна освіта в Україні» (з 2001) та ін.) репрезентують стан і пріоритетні напрями розвитку освіти дорослих в Україні у зазначений період, проблеми змісту професійної підготовки, прогресивні ідеї щодо поліпшення організації навчально-виховного процесу та шляхів реформування освіти дорослих. Особливо цінними для нашого дослідження вважаємо публікації В. Олійника, В. Пуцова, Л. Сігаєвої, С. Сисоєвої, Б. Ступарика, В. Чепелєва.

Дослідження та систематизація архівних джерел дали змогу виокремити такі групи документів щодо освіти дорослих: 1) нормативні (укази, постанови, розпорядження Міністерства освіти УНР, УРСР); 2) щорічні звіти директорів інститутів підвищення кваліфікації про стан навчальних закладів та організацію навчально-виховного процесу; 3) навчальні плани та програми; 4) книги протоколів засідань педагогічних рад; 5) особові справи викладачів та студентів; 6) листування інститутів підвищення кваліфікації з іншими навчальними закладами та установами післядипломної освіти; 7) фінансова звітність.

Аналіз науково-педагогічної літератури та архівних джерел дали можливість визначити такі напрями дисертаційного дослідження: вивчення історичного досвіду освіти дорослих в Україні, виявлення його тенденцій та особливостей розвитку, що є основною передумовою створення цілісної системи неперервної освіти дорослих, яка б відповідала національним інтересам країни і сучасним світовим тенденціям в освіті.

У другому розділі - "Розвиток освіти дорослих в Українській РСР (1946-1990 рр.)” - на основі вивчення методології історико-педагогічного дослідження охарактеризовано методологічний апарат, визначено і з'ясовано такі основні наукові підходи історико-педагогічного дослідження: аксіологічний (для вивчення освіти дорослих з точки зору її можливостей задовольнити потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому); структурний (для вивчення окремих елементів системи освіти дорослих); комплексний (для врахування сукупності чинників, що впливають на стан функціонування освіти дорослих на різних етапах її розвитку). Указані вище підходи стали підґрунтям для розкриття головних етапів розвитку освіти дорослих в Україні: 1946-1965 рр. - організація загальної освіти дорослих без відриву від виробництва; 1965-1990 рр. - формування мережі закладів післядипломної освіти дорослих.

Методика дослідження ґрунтувалася на таких наукових положеннях, як: єдність теорії і практики, об'єктивність, конкретність, розвиток, закономірність. Обґрунтовано понятійний апарат дослідження («освіта дорослих», «неперервна освіта», «післядипломна освіта»). Використовуючи законодавчі документи, наукові джерела, енциклопедичні видання тощо, простежено процес сутнісних змін (з 1950 р.) і нового змістового наповнення цих понять у їхній суспільно-історичній детермінації.

Зазначається, що в основу дослідження покладено гіпотезу, яка ґрунтується на припущенні, що впровадження і використання теоретичних розробок і положень, історичного досвіду, висновків і пропозицій, викладених у дисертаційному дослідженні, сприятиме створенню цілісної системи неперервної освіти дорослих, яка б відповідала національним інтересам країни і світовим тенденціям в сучасній освіті.

Досліджуваний підперіод 1946-1990 рр. в Україні був насичений великими зрушеннями і перетвореннями в системі освіти дорослих, що дозволило визначити провідні тенденції: забезпечення системного характеру освіти дорослих з багатьох галузей знань через діяльність Товариства "Знання”; перебудова і розширення мережі вечірніх, заочних шкіл для дорослих; формування і зміцнення в країні системи підвищення кваліфікації кадрів, яка поступово охопила всі галузі народного господарства, культури й освіти; поява і функціонування широкої мережі економічної освіти дорослих; удосконалення мережі культурно-освітніх закладів.

У дослідженні проаналізовано принципово нову, небачену у світі форму організації навчання дорослих за допомогою фахівців, насамперед учених, об'єднаних в єдиному товаристві поширення знань з усіх галузей наук, яке дістало назву «Знання». З часом воно перетворилося на провідну просвітницьку організацію, у якій вдало поєднувались елітарність і масовість. В Україні 1977 р. діяли 25 обласних, 113 міських, 114 районних у містах і 453 сільські районні організації. Ця кількість з незначними змінами зберігалася протягом 70-80-х років. Товариство виявилося здатним у масштабах республіки організовувати належну лекційну пропаганду, забезпечувати системний характер освіти дорослих з багатьох галузей знань. У 1950-1960 рр. в УРСР діяло 1819 народних університетів різного профілю організованих товариством. Переважну більшість з них (907) становили університети культури, 429 - педагогічні, 193 - здоров'я, 135 - передового досвіду. Ця форма роботи була важливою ланкою освіти дорослих.

У 50-60-ті роки в Україні зроблено значний крок у розробці науково-теоретичних основ освіти дорослих, що дало змогу викладачам-практикам успішніше розв'язувати найрізноманітніші проблеми вечірньої і заочної освіти дорослих. Багато робилося для популяризації загальної вечірньої освіти на підприємствах. У 1958-1959 н. р. тільки в УРСР VII класи цих шкіл закінчило 32 890 осіб і середню освіту здобули 58 781 особа. А в 1959-1960 н. р. у 5634 вечірніх і заочних школах УРСР навчалося 452,5 тис. осіб Одним зі шляхів підвищення інтересу трудящих до навчання в школах дорослих, а також розвитку їхніх нахилів і здібностей було запровадження диференційованого навчання. З'явилися нові форми освіти для працюючих: навчальні комбінати в сільській місцевості (перші з них відкрито в 1963-1964 н. р. у Вінницькій і

Чернівецькій областях); школи майстрів промислового виробництва; школи із скороченим терміном навчання за курс восьмирічки; очно-заочні школи.

Отже, історичний етап (1946-1965 рр.) організації загальної освіти дорослих без відриву від виробництва довів, що потрібні були різні типи загальноосвітніх шкіл залежно від контингенту учнів-виробничників і потреб суспільства в кадрах кваліфікованих робітників й інженерно-технічних працівників.

У післявоєнні роки сформувалася система підвищення кваліфікації кадрів у всіх галузях народного господарства, культури, освіти, яка поступово охопила всіх фахівців країни, у тому числі з вищою освітою. Кількість інститутів і факультетів підвищення кваліфікації швидко зростала. Тільки в 1970-1973 р. кількість Інститутів підвищення кваліфікації зросла від 34 до 50, їхніх філій - від 49 - до 70, факультетів підвищення кваліфікації при вищих навчальних закладах - від 51 до 93, курсів при вищих навчальних закладах - від 96 до 102.

Подальше розгортання мережі підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів вимагало науково обґрунтованого пошуку і розв'язання проблеми їхньої конструктивної реорганізації в струнку підсистему післядипломної освіти дорослих. Актуальною стала проблема типології закладів післядипломної освіти, їхньої наступності, взаємозв'язку базового професійного навчання з підвищенням кваліфікації фахівців. Період кінця 70-х - початку 80-х рр. ХХ століття характеризувався значними зрушеннями системоутворювального характеру в підвищенні кваліфікації кадрів України, передусім педагогічних. Упродовж 1971-1976 рр. інститути підвищення кваліфікації (ІПК) вчителів розпочали організацію підготовки працівників освіти з визначеною періодичністю: один раз на п'ять років. У 80-х рр. було посилене науково-методичне керівництво Центрального інституту удосконалення вчителів (ЦІУВ) щодо педагогічних кадрів закладів і установ післядипломної освіти. 1985-1992 рр. - це період становлення системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

У дисертації дано оцінку мережі структур суспільно-політичної та економічної освіти дорослих, яка охоплювала в Україні понад 26 млн. осіб. Ця масова освіта була під ідеологічним пресингом комуністичної партії, але, разом з тим, вона давала змогу залучити більшість людей до соціально-політичних, історико-філософських, економічних, правових знань. Від 1970 р. з цієї системи виокремилася система економічної освіти дорослих, яка включала школи комуністичної праці, школи конкретної економіки, економічні семінари.

За 1946-1990 рр. в Україні склалась і постійно вдосконалювалася мережа культурно-освітніх закладів -- клубів, бібліотек, музеїв, парків культури і відпочинку, які були важливим осередком освіти дорослих.

У висновках визначено, що для розглядуваного періоду характерною є диверсифікація, тобто різноманітність напрямів, типів, видів як навчальних закладів, так і програм освіти дорослих, форм методів роботи з ними. Позитивними рисами є великі масштаби роботи, задіяність багатьох структур (як державних, так і громадських); недоліками - надмірна заідеологізованість, перебування освіти дорослих під жорстким ідеологічним контролем з боку правлячої Комуністичної партії, недосконала розробка теорії освіти дорослих, наслідком чого було механічне перенесення методів середньої школи в освіту дорослих, брак системності в освіті дорослих, оскільки її ланки органічно не пов'язувалися між собою.

У третьому розділі "Освіта дорослих в умовах модернізації освіти і становлення незалежності України” досліджено процес становлення і розвитку освіти дорослих після проголошення державного суверенітету Україною та входження до європейського простору освіти.

Важливою частиною розділу є характеристика нових тенденцій в освіті дорослих в Україні на межі ХХ-ХХІ ст.. Йдеться про масове запровадження другої вищої освіти; поширення дистанційної освіти, започаткування освіти впродовж життя та ін. Під цим кутом зору проаналізовано визначені міжнародною спільнотою завдання розвитку освіти дорослих, світовий досвід організації різних форм професійного навчання, неперервної освіти в різних країнах світу (Гамбурзька декларація, 1997 р.)

Доведено, що майже в усіх країнах світу освіта дорослих характеризується насамперед формуванням системних поглядів на проблеми освіти у світі, що постійно змінюється. Стрімкі соціально-економічні й політичні зміни у світі актуалізували принципово нові проблеми в системі безперервної освіти. З одного боку, ця система розвивається, ідучи за розвитком суспільства, з другого, - прагне відповісти на запит кожної конкретної людини.

Проаналізовано і дано оцінку приєднанню України до Болонського процесу, що сприятиме утвердженню принципу автономії в університетській освіті України, послабленню, а в перспективі зникненню жорсткого адміністративного та фінансового контролю з боку державних органів за функціонуванням університетів, ефективному залученню та використанню власних ресурсів у навчальному процесі, організації стажування та обмінів для студентів і викладачів.

Наголошується, що створення незалежної української держави змінило ситуацію у сфері освіти дорослих. Становлення ринкових відносин у країні призвело до змін у структурі освітніх послуг для дорослих і насамперед у сфері професійної підготовки і перепідготовки. За декілька років соціальних перетворень систему, що сформувалася, було скорочено і частково замінено новоутвореними самостійними освітніми закладами. Помітно скоротилося базове навчання дорослих, особливо це стосується вечірніх форм навчання. Причинами цих негативних явищ був тотальний спад виробництва, провал конверсійних програм; комерціалізація освітніх закладів системи підвищення кваліфікації; розрив партнерських зв'язків, що складалися десятиліттями у сфері освітніх послуг; втрата орієнтирів, відсутність перспектив у значної частини промислового персоналу.

Докладно проаналізовано відновлення та подальший розвиток післядипломної освіти в Україні в 1991-2007 рр., яка, крім педагогічної, включає медичну, державну служби, галузі промисловості та транспорту. Доведено, що гнучкість, динамічність і варіативність післядипломної освіти забезпечуються, насамперед, завдяки використанню різноманітних організаційних форм, нових на основі використаного досвіду Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти, Донецького інституту післядипломної педагогічної освіти, Міжгалузевого інституту післядипломної освіти при Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут" (МІПО), Факультету підвищення кваліфікації викладачів Національного медичного університету ім. академіка О.О. Богомольця, Національного фармацевтичного університету (м. Харків).

Розглянуто й проаналізовано нові форми освіти дорослих за сучасних умов: складне соціальне й педагогічне явище, як професійна перепідготовка безробітних і її ефективність, актуальність другої вищої освіти (запровадженої на початку 90-х років). Визначено етапи становлення (з 1998 р.) і тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні.

Розвиток неформальної освіти в сучасних умовах розглянуто на прикладі роботи таких громадських просвітницьких організацій України, як «Знання», «Просвіта». Проаналізовано процес становлення нових напрямів і форм їхньої науково-просвітницької роботи, розвитку демократичних взаємовідносин лекторів, апарату правління з обласними, міськими та районними організаціями.

Виокремлено і схарактеризовано новий напрям нинішньої української системи освіти дорослих - міжнародну співпрацю, що зростає. Здійснюється вона в таких напрямах, як: ознайомлення із зарубіжним досвідом внаслідок публікації документів, видання посібників; фінансування окремих проектів; залучення зарубіжних викладачів до роботи в освітніх закладах, до організації і проведення семінарів; зарубіжні стажування вітчизняних фахівців; створення нових освітніх центрів, серед них і міжнародних; проведення міжнародних тижнів освіти дорослих; співпраця з міжнародними фондами і недержавними професійними асоціаціями, які прилучилися до освіти дорослих, сприяючи інтеграційним процесам на європейському освітньому просторі. розвитк освіта дорослий Україна

Проведений аналіз дав змогу зробити певні висновки щодо тенденцій розвитку і модернізації сучасної системи освіти дорослих в Україні.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення актуального завдання, що виявляється в науково-теоретичному обґрунтуванні тенденцій розвитку освіти дорослих в Україні на різних історичних етапах та оцінки її сучасного стану. Вивчення літератури з теми дослідження, робота з архівними, правничими і статистичними джерелами, узагальнення іншої інформації щодо становлення і розвитку освіти дорослих підтвердили попередню гіпотезу, а реалізована мета та завдання дослідження дали змогу дійти таких висновків:

1. Усебічний аналітико-синтезуючий огляд вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, аналіз праць педагогів і представників інших наук, які висвітлюють проблему освіти дорослих у контексті розвитку світової педагогічної науки і вітчизняної культурно-освітньої практики, свідчить, що, зокрема, бракує праць, які узагальнюють розвиток освіти дорослих за радянських часів (з 1946 р.), у роки незалежності України (1991-2007 рр.). Це дало підстави для висновку, що стан наукової розробки вказаної теми не може вважатися задовільним і потребує науково-практичного обґрунтування й усебічного дослідження.

На основі ретроспективного аналізу наукових праць, документів і матеріалів досліджень, написаних у різні періоди суспільного розвитку, узагальнено характеристику безперервної освіти, що стала об'єктом дослідження вчених, які представляють різні соціокультурні системи. Істотний внесок у розроблення цієї проблеми зробили вітчизняні дослідники.

Доведено, що тільки окремі аспекти розвитку освіти дорослих в Україні відображено в сучасних комплексних дослідженнях з історії українського шкільництва.

Аналіз науково-педагогічної літератури та архівних джерел дали змогу визначити напрями дисертаційного дослідження. Це: вивчення історичного досвіду освіти дорослих в Україні; виявлення тенденцій та особливостей її розвитку, що є основною передумовою створення цілісної системи неперервної освіти дорослих, яка б відповідала національним інтересам країни і сучасним світовим тенденціям в освіті.

2. Обґрунтовано й уточнено понятійний апарат дослідження («післядипломна освіта», «освіта дорослих», «неперервна освіта»). Використовуючи законодавчі документи, наукові джерела, енциклопедичні видання тощо, простежено процес істотних змін (від 1950 р.) і нового змістового наповнення цих понять у їхній суспільно-історичній детермінації.

На основі аналізу методології сучасної педагогічної теорії і практики освіти дорослих, що нині перебуває в розвитку, динаміці, виявлено недостатню визначеність понятійного апарату проблеми, яка потребує науково-практичного обґрунтування, всебічного комплексного дослідження.

Доведено, що термін „післядипломна освіта”, який офіційно використовується для характеристики освіти дорослих в Україні, не відповідає змісту такої діяльності і поступово уточнюється в нормативних документах, оскільки післядипломна освіта не обмежується роботою з тими, хто вже має диплом, а поширюється на всіх дорослих (і тих, які вже мають освіту, і тих, хто працює без диплома). Вона забезпечує широкому колу осіб можливість адаптуватися до змін технологій і умов роботи, підтримувати їхній соціальний розвиток через доступ до нових знань і кваліфікацій.

Аналіз зарубіжних наукових видань щодо термінології безперервної освіти, дав змогу встановити, що вченим Заходу поки не вдалося досягнути єдності в її використанні. Те ж саме спостерігається в післядипломній освіті України, де дотепер немає відповідної системи термінів. У законодавчих актах, наукових працях, енциклопедичних виданнях і довідниках як рівнозначні вживаються різні поняття. Істотні розбіжності простежуються в трактуванні вченими концептуально важливого поняття "неперервна освіта", яке і досі ототожнюють з поняттям «освіта дорослих» і дають неоднакові тлумачення.

Підкреслено, що понятійний апарат освіти дорослих за сучасних умов приєднання України до Болонської декларації та інтеграції вищої школи країни в Європу вимагає змін, удосконалення, стандартизації термінів вищої освіти України.

3. На основі узагальнення результатів теоретичного аналізу, вивчення архівних матеріалів і літературних джерел досліджено процес становлення освіти дорослих, визначено три етапи розвитку освіти дорослих в Україні.

Наголошується, що такі етапи розвитку освіти дорослих мають як спільні риси, так й істотні відмінності. Для історії освіти дорослих в Україні характерні висока варіативність формування та диверсифікація (різноманітність типів і видів навчальних закладів, освітніх установ), надзвичайна полісуб'єктність, яка сформувалася історично. В умовах незалежної України ця полісуб'єктність не звузилася, а навпаки розширилася, стала основою створення сучасної системи освіти дорослих в Україні.

З характеристики розвитку освіти дорослих в Україні в 1946-1990 рр. випливає, що досліджуваний історичний період був насичений великими зрушеннями і перетвореннями в системі освіти дорослих. Позитивними рисами є великі масштаби роботи, задіяність багатьох структур, як державних, так і громадських; недоліками - надмірна заідеологізованість, перебування освіти дорослих під жорстким контролем правлячої Комуністичної партії, слабка розробка теорії освіти дорослих, наслідком чого було механічне перенесення методів середньої школи в освіту дорослих, брак системності в освіті дорослих, оскільки її ланки органічно не пов'язувалися між собою, відрив її від світового досвіду. Навпаки, розвитку освіти дорослих у роки незалежності властиве максимальне врахування світових тенденцій розвитку неперервної освіти.

Дослідження фундаментальних теоретичних, організаційних і методичних проблем освіти дорослих 1946-2007 рр. дало змогу встановити зміни у функціонуванні системи освіти дорослих, простежити процес її поступового перетворення із засобу компенсації знань, не здобутих у молодості, у найважливіший соціальний інститут, що забезпечує самореалізацію дорослої людини, навчання її протягом усього життя.

4. Поглиблений історико-педагогічний аналіз теорії і практики освіти дорослих в Україні 1946-2007 рр. дав можливість виявити й обґрунтувати основні тенденції розвитку освіти дорослих в Україні у визначених межах дослідження. Так, у 1946-1965 рр. розвинулася мережа вечірніх, заочних шкіл для дорослих; у 1965-1990 рр. намітилася тенденція до формування в усіх галузях народного господарства, культури, освіти системи підвищення кваліфікації кадрів. Товариство «Знання», сформувавши мережу народних університетів, започаткувало тенденцію до забезпечення системного характеру освіти дорослих з багатьох галузей знань та ін. У 1991-2007 рр. відбулося становлення ринкових відносин у країні, що призвело до радикального скорочення базового навчання дорослих та обсягів професійної освіти на виробництві; зумовило величезний попит на швидке здобуття нових спеціальностей, а отже, до масового запровадження в Україні другої вищої освіти. Завдяки науково-технічному прогресу, широкому запровадженню інформаційних технологій сформувалася тенденція до поширення дистанційної освіти. Приєднання України до Болонської декларації та інтеграція вищої школи країни в Європейський простір посилили тенденцію до освіти впродовж життя та інше.

Досліджено вимоги до якості підвищення кваліфікації спеціалістів, у зв'язку з необхідністю виконувати завдання перехідного суспільства в умовах виникнення конкурентного середовища і дедалі більшого поширення освітніх послуг. Застосування технологій дистанційного навчання дало змогу розв'язати проблему професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації тих дорослих, що проживають і працюють у регіонах.

5. Проведене дослідження історичних тенденцій розвитку освіти дорослих України в 1946-2007 рр. підтвердило гіпотезу щодо використання набутого історичного досвіду роботи з дорослими для побудови на наукових засадах сучасної системи неперервної освіти в Україні. Відновлення та подальший розвиток післядипломної освіти в Україні показав, що її гнучкість, динамічність і варіативність забезпечуються завдяки використанню різноманітних організаційних форм (нових і вже давно відомих), які визначають: перепідготовку, підвищення кваліфікації, спеціалізацію, стажування, навчання в аспірантурі та докторантурі, а також у прирівнених до них галузевих формах (ад'юнктура, клінічна ординатура тощо).

Доведено, що сфера освіти дорослих повинна мати державно-суспільний характер і об'єднувати в собі всі види і форми навчання на всіх рівнях як державної, так і суспільної сфер формальної (організованої у вищих навчальних закладах, яка дає установлений документ про здобуття) і неформальної (організованої в інших закладах, яка не обов'язково може закінчуватись одержанням документа про освіту). Підкреслюється, що мета створення такої системи - не тотальне й жорстке управління з боку держави, а підтримка державними владними структурами розвитку освіти дорослих у всіх її видах і формах.

6. На основі результатів дослідження розроблено і впроваджено у зміст професійної підготовки при здобутті другої вищої освіти факультатив «Зміст і сучасні інтерактивні технології ступеневої освіти дорослих» для студентів вищих навчальних закладів і слухачів факультету післядипломної освіти.

Сформульовані в дисертації теоретичні положення можуть використовуватися: для наповнення змісту лекційного курсу «Педагогіка, теорія і практика вищої школи» провідними ідеями досвіду роботи з дорослими для побудови на наукових засадах сучасної системи неперервної освіти в Україні і сприяння освітнім інтеграційним процесам на європейському континенті; під час написання праць з історії педагогіки та дидактики, підручників і навчальних посібників; у підготовці нормативних спецкурсів і спецсемінарів з педагогіки та історії педагогіки для навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації; у роботі наукових гуртків, факультативів, творчих груп та інших науково-пошукових об'єднань вищої школи.

Результати роботи свідчать про потребу подальшого дослідження цієї надзвичайно актуальної багатоаспектної та невичерпної проблеми. Основне, що закладено в освіту дорослих, на чому вона має ґрунтуватися, - це принципи мотивації, інновації та креативності. Вони мають реалізовуватися насамперед завдяки удосконаленню в сучасних умовах післядипломної освіти, науковому обґрунтуванню завдань відносно різних суб'єктів освіти, змісту, форм і методів освіти дорослих в Україні з урахуванням набутого історичного досвіду.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Шинкаренко Л.І. Організація та здійснення навчального процесу на факультетах післядипломної освіти / Л.І. Шинкаренко // Вісник Київського міжнародного університету. - Серія: “Педагогічні науки”. - 2005. - Вип. 7. - С. 244-253.

2. Шинкаренко Л.І. Народні читальні - осередки освіти дорослих в Україні в II половині XIX - початку XX століття / Л.І. Шинкаренко // Вища освіта України. -2005. - № 4 (14). - С. 187-191.

3. Шинкаренко Л.І. Освіта впродовж життя - методологічне підґрунтя освіти дорослих / Л.І. Шинкаренко // Вісник Київського міжнародного університету. - Серія: “Педагогічні науки”. - 2008. - Вип. 11. - С. 277-285.

4. Шинкаренко Л.І. Організація загальної вечірньої і заочної освіти для дорослих в Україні після другої світової війни / Л.І. Шинкаренко // Вісник Київського міжнародного університету. - Серія: “Педагогічні науки”. - 2009. - Вип. 12. - С. 226-234.

3. Шинкаренко Л.І. Освіта дорослих: еволюція сучасних наукових поглядів / Л.І. Шинкаренко // Вища освіта України. - 2007. - № 2. - Дод. 1. - Тематичний випуск: Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології. - Т. 3. - С. 46-50.

6. Шинкаренко Л.І. Становлення системи соціального партнерства в освіті дорослих / Л.І. Шинкаренко // Вища освіта України. - 2009. - № 3. - Дод. 1. - Тематичний випуск: Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології. - С. 298-302.

7. Шинкаренко Л.І. Формування фахової компетентності в процесі освіти студентів у вищій школі / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: матеріали міжнар. наук.-практ. конференції “Шляхи євроінтеграції України”, 17-18 квітня 2004 р.: зб. наук. праць. - Вип. 8. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2004. - С. 365-369.

10. Шинкаренко Л.І. Ідея освіти дорослих у світовій та вітчизняній культурно-освітній практиці / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. наук. праць. - Вип. 11. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2006. - С. 417-421.

11. Шинкаренко Л.І. Теорія та практика освіти дорослих у післяреволюційні роки (з 1917 р.) / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. наук. праць. - Вип. 11. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2006. - С. 422-424.

12. Шинкаренко Л.І. Роль педагога як складової орієнтовної моделі андрагогічних умов професійної підготовки у навчанні дорослих / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. наук. праць. - Вип. 11. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2006. - С. 424-430.

13. Шинкаренко Л.І. Самоосвіта дорослої людини / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. наук. праць. - Вип. 12. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2007. - С. 405-409.

14. Шинкаренко Л.І. Освіта дорослих в епоху глобалізації / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. наук. праць. - Вип. 12. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2007. - С. 410-412.

15. Шинкаренко Л.І. Особливості навчання дорослих / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. наук. праць. - Вип. 12. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2007. - С. 413-417.

16. Шинкаренко Л.І. Розвиток системи освіти дорослих - економічна й соціальна вимога часу / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. тез. - Вип. 15. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2008. - С. 290-294.

17. Шинкаренко Л.І. Покоління в освіті / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. тез. - Вип. 15. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2008. - С. 294-296.

18. Шинкаренко Л.І. Створення й утвердження системи підвищення кваліфікації кадрів в Україні в ІІ половині ХХ століття / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. тез. - Вип. 17. - Т. 2. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2009. - С. 419- 423.

19. Шинкаренко Л.І. Становлення освіти дорослих в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ століть / Л.І. Шинкаренко // Проблеми державного будівництва в Україні: зб. тез. - Вип. 18. - Т. 2. - К.: Київ. міжн. ун-т, 2009. - С. 44-45.

Анотація

Шинкаренко Л.І. Тенденції розвитку освіти дорослих в Україні (1991-2007 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України. - Київ, 2010.

У дисертації досліджено тенденції розвитку освіти дорослих в Україні на різних історичних етапах та дано оцінку її сучасного стану.

На підставі ретроспективного аналізу різних літературних джерел визначено етапи цього розвитку: 1946-1965 рр. - організація загальної освіти дорослих без відриву від виробництва; 1965-1990 рр. - формування мережі закладів післядипломної освіти дорослих; 1991-2007 рр. - модернізація освіти дорослих в умовах становлення незалежності України і входження у європейський простір освіти.

Вивчено період розвитку освіти дорослих в Україні в 1946-1990 рр., який був насичений великими зрушеннями і перетвореннями в системі освіти дорослих. Встановлено, що для цього періоду характерною є диверсифікація, тобто різноманітність напрямів, типів, видів як навчальних закладів, так і програм освіти дорослих, форм і методів роботи з ними.