Методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

УДК 372.894: 93 "3"

13.00.02 - теорія та методика навчання

(історія та суспільствознавчі дисципліни)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ НАОЧНОСТІ У НАВЧАННІ ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Десятов Дмитро Леонідович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Бердянському державному педагогічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Баханов Костянтин Олексійович, завідувач кафедри всесвітньої історії, правознавства та методики навчання історії, проректор з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Кулікова Лілія Борисівна, завідувачка кафедри гуманітарної та соціально-економічної підготовки, проректор Херсонського державного морського інституту;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Мороз Петро Володимирович, старший науковий співробітник лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України.

Захист відбудеться "14" квітня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 д.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 д.

Автореферат розіслано " 11 " березня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Мацейків

Анотації

Десятов Д.Л. Методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія та методика навчання (історія та суспільствознавчі дисципліни). - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2010.

У дисертації досліджено досвід використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу та розглянуто засади методики використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу, спрямованої на розвиток спеціальних предметно-історичних умінь учнів. Виявлено та теоретично обґрунтовано методичні умови використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу. Визначено особливості використання наочності й пізнавальних завдань із її застосуванням на різних етапах уроку історії стародавнього світу. Розроблено та експериментально перевірено методику використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу. Виявлено основні методичні умови та принципи, яким повинна відповідати система пізнавальних завдань із застосуванням наочності. Розроблено систему оцінюванні успішності розв'язання пізнавального завдання, створеного з використанням наочності. Сформульовано методичні рекомендації щодо використання наочності в процесі організації пізнавальної діяльності учнів та в системі пізнавальних завдань. пізнавальний історія стародавній

Ключові слова: методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності, наочність, історія стародавнього світу.

Десятов Д.Л. Методика использования познавательных заданий с применением наглядности в обучении истории древнего мира. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения (история и обществоведческие дисциплины). - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2010.

В диссертации рассматриваются методические основания использования системы познавательных заданий с применением наглядности на уроках истории древнего мира. Объектом исследования является процесс наглядного обучения в шестом классе общеобразовательной школы, предметом - методика использования познавательных заданий с использованием наглядности в обучении истории древнего мира. Цель диссертационной работы состоит в теоретическом обосновании и экспериментальной проверки методики использования познавательных заданий с использование наглядности в обучении истории древнего мира.

В ходе исследования проведен анализ психолого-педагогической и научно-методической литературы, позволивший определить психолого-педагогические предпосылки и особенности использования познавательных заданий с применением наглядности в учебной деятельности учащихся.

Охарактеризована теоретическая разработанность и специфика использования наглядности как полноценного источника исторической информации. Выделены приоритетные тенденции в современном педагогическом опыте использования познавательных заданий с использованием наглядности на уроках истории древнего мира. Сделан вывод о том, что противоречие между творческой природой познавательной деятельности учащихся и репродуктивно-демонстрационной сущностью традиционной методики использования наглядности может быть разрешено на основе принципов развивающего обучения, применения проблемных методов и познавательных заданий в обучении истории, которые позволяют формировать предметные умения учащихся.

В ходе педагогического эксперимента разработана система познавательных заданий, дифференцированная по уровням сложности. Определены методические требования к системе заданий, роль и функции наглядности в структуре познавательного задания, типы проблемной ситуации, создаваемой на основе применения познавательных заданий с использованием наглядности.

В диссертационном исследовании дано описание проведенного комплексного педагогического эксперимента, в ходе которого была подтверждена эффективность влияния предложенной методики использования познавательных заданий с использованием наглядности на уровень развития специальных предметно-исторических умений учащихся. На основании результатов проведенных теоретических и экспериментальных исследований сделан ряд выводов.

Результаты исследования могут быть использованы учителями в учебном процессе средних образовательных учреждений, авторами учебников, рабочих тетрадей, а также разработчиками компьютерных учебных программ.

Ключевые слова: методика применения познавательных заданий, наглядность, история древнего мира.

Desyatov D.L. Methodic of using informative tasks including visual ads while teaching the history of the ancient world. - Manuscript.

A thesis for inception of a candidate's pedagogy degree under specialty 13.00.02 - theory and methods of education (History and Social Science Subjects). - Pedagogy Institute of the Pedagogical Academy of Ukraine, Kyiv, 2010.

This dissertation examines the experience of exploiting informative tasks which include visual ads whilst teaching the history of the ancient world, and looks over the basis of the methodic embracing the use of informative tasks which include visual ads during the history lessons of the ancient world, aimed onto development of special subject-historical skills of a student. In this dissertation there are defined and theoretically reasoned methodical preconditions for use of the informative tasks which include visual ads in class of history of the ancient world. There are defined peculiarities of use of visual ads and informative tasks which consists of the first ones on the different levels in class of history of the ancient world. There are the discovered core methodical conditions and principles, which are fallen with the system of informative tasks which include the use of visual ads. There is a developed system of grading the success of solution the informative task, created with use of visual ads. There are the formulated methodical recommendations regarding the use of visual ads in the process of organization the cognitive activity of students and in the system of the cognitive tasks.

Key words: methodic of using informative tasks including visual ads, the history of ancient world.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток демократичної держави та становлення громадянського суспільства в Україні вимагають адекватних змін у навчально-виховному процесі школи. Сьогодні українська освіта переживає складні та відповідальні часи, пов'язані з інтеграцією у світовий та європейський освітній простір. Запроваджений разом з відбудовою національної освіти курс на її гуманізацію й гуманітаризацію значно підвищує роль суспільствознавчих предметів у загальній середній освіті й обумовлює необхідність якісного оновлення їхнього змісту й методів навчання.

Шкільний курс "Історія стародавнього світу" є першим систематичним курсом історії, на матеріалі якого починається формування основ системних історичних знань, гуманістичних ціннісних орієнтацій, особистісних переконань, основ історичного мислення учнів. Вивчаючи історію стародавнього світу, шестикласники навчаються самостійно працювати із позатекстовими компонентами підручника з історії, аналізувати нескладні та адаптовані джерела історичної інформації. Сучасний стан навчання історії стародавнього світу безпосередньо залежить від дослідження перспективних напрямів методики навчання історії. Одним із таких напрямів є застосуванням наочності та методики її використання на уроках історії. Застосування наочності в 6-му класі дозволяє враховувати вікові та психологічні особливості мислення підлітків, оптимізувати навчальний процес, полегшити сприйняття й засвоєння учнями складного матеріалу, одночасно навчаючи їх логічному та історичному мисленню.

Дослідження проблеми використання наочності у навчанні розпочалося в XIX столітті. У працях М. Пирогова, К. Ушинського наголошувалося на необхідності обов'язкового залучення наочності у навчанні. Методисти К. Іванов, М. Малінін одними із перших почали розглядати наочність як особливий метод навчання. У XX ст. проблему використання наочності на уроках історії вивчали методисти Н. Аппарович, О. Вагін, П. Гора, П. Лейбенгруб, Д. Нікіфоров, О. Стражев, обґрунтувавши основні принципи застосування наочності на уроках історії. Вчені-методисти В. Вакурко, І. Годер, Г. Донськой, Н. Запорожець, Ф. Коровкін, М. Кругляк, О. Редько, розробляючи методику навчання історії стародавнього світу, значну увагу приділили використанню наочності та методам організації роботи учнів з нею. На сучасному етапі розвитку методичної науки в Україні окремі аспекти використання наочності досліджують К. Баханов, О. Желіба, Ю. Комаров, О. Мокрогуз, О. Пометун, О. Фідря, А. Фоменко та ін. Питання застосування наочності на уроках історії стародавнього світу вивчають О. Бандровський, С. Дьячков, В. Власов, Я. Камбалова, Т. Ладиченко, П. Мороз, О. Охредько, Т. Чубукова, Б. Шалагінов, О. Шалагінова та ін.

Вивчення й аналіз психолого-педагогічної та історико-методичної літератури з досліджуваної проблеми переконують, що питання використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу ще не було предметом спеціального наукового дослідження. Незважаючи на те, що протягом тривалого часу вивчалося широке коло проблем, пов'язаних з використанням наочності в навчанні і зокрема на уроках історії стародавнього світу, певні аспекти опинилися поза увагою дослідників. У сучасній методичній науці виявилися недостатньо дослідженими питання ролі і функцій наочності у процесі організації пізнавальної діяльності учнів та при використанні проблемних методів навчання. Недостатньо вивченими залишилися питання, пов'язані з урахуванням вікових особливостей перебігу розумових і психічних процесів та особливостей дослідницької діяльності учнів, побудованої на основі використання наочності. Практично недослідженою залишилася проблема формування і розвитку спеціальних предметно-історичних умінь та навичок на основі застосування наочності як джерела історичної інформації, використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу.

Об'єктивна потреба спрямувати сучасну школу на розв'язання цих проблем, актуальність їх науково-методичного висвітлення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження - "Методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконується в рамках наукової теми кафедри всесвітньої історії, правознавства та методики навчання історії Бердянського державного педагогічного університету "Впровадження компетентнісного підходу до навчання історії". Тему дисертації затверджено вченою радою Бердянського державного педагогічного університету (протокол № 2 від 16 червня 2006 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 9 від 25 листопада 2008 р.).

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці методики використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу.

Об'єктом дослідження є процес наочного навчання історії в 6-му класі загальноосвітньої школи. Предмет дослідження - методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу.

Мета, об'єкт і предмет дослідження визначили його основні завдання:

1) дослідити досвід використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу;

2) виявити та теоретично обґрунтувати методичні умови використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу;

3) встановити особливості використання наочності й пізнавальних завдань із її застосуванням на різних етапах уроку історії стародавнього світу;

4) визначити рівень сформованості в шестикласників предметних умінь, пов'язаних з отриманням із наочності історичної інформації та подальшим її опрацюванням;

5) розробити та експериментально перевірити методику використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу;

6) розробити методичні рекомендації щодо використання наочності в системі пізнавальних завдань.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять психолого-педагогічні теорії розвитку особистості (І. Бех, Л. Виготський, Г. Костюк, Є. Кабанова-Меллер, О. Леонтьєв); філософські положення системного підходу як методологічного способу пізнання особливостей розвитку педагогічних явищ; положення теорії пізнання про активну роль особистості у засвоєнні знань, необхідності поєднання чуттєвого і раціонального у пізнавальному процесі (С. Рубінштейн, М. Холодна); принципи взаємозв'язку навчання і розвитку; концепції психолого-педагогічного забезпечення особистісно орієнтованого навчання історії в основній школі (К. Баханов, В. Комаров, Т. Ладиченко, О. Пометун); законодавчі акти та нормативні документи, що стосуються шкільної освіти.

Окреслені завдання вирішуються із застосуванням таких методів дослідження:

- теоретичних: а) історико-педагогічний аналіз і синтез педагогічної, психологічної, методичної літератури з метою дослідження сутності й особливостей використання наочності в процесі навчання історії, теоретичного обґрунтування та уточнення вихідних положень дослідження - об'єкта, предмета, мети, завдань; б) історико-генетичний аналіз навчально-методичної літератури з метою дослідження досвіду використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу; в) порівняльно-зіставний аналіз для виявлення поглядів різних дослідників, методистів, практиків на функції і роль наочності у навчанні історії; г) системно-функціональний, системно-структурний методи та метод моделювання для розробки системи пізнавальних завдань із застосуванням наочності;

- емпіричних: а) анкетування, спостереження, бесіди з учителями історії з метою вивчення сучасного досвіду використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу; б) педагогічний експеримент з метою визначення рівня сформованості спеціальних предметно-історичних умінь шестикласників на початок вивчення історії стародавнього світу та впровадження розроблених експериментальних матеріалів;

- статистичних: а) методи математичної статистики обробки даних та інтерпретації результатів експериментального дослідження з метою визначення ефективності запропонованої у дослідженні авторської методики на рівень розвитку спеціальних предметно-історичних умінь учнів; б) поелементний порівняльний аналіз результатів констатувального та формувального етапів експерименту з метою відстеження динаміки змін у рівні сформованості спеціальних предметно-історичних умінь учнів протягом навчального року.

Експериментальна база дослідження. Експериментальна робота проводилася вчителями ЗОШ № 42, № 53 м. Миколаєва, Першої української гімназії ім. М. Аркаса, Миколаївської спеціалізованої школи № 22, ЗО санаторної школи-інтернату № 7, Мішково-Погорілівської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату, ЗОШ с. Новогригорівка, с. Миколаївське Жовтневого району Миколаївської області та ЗНЗ № 20 м. Кіровограда. Дослідженням було охоплено 564 учнів шостих класів і 47 учителів історії Миколаєва, Кіровограда, Одеси та Жовтневого району Миколаївської області.

Організація дослідження. Дослідження було проведено у декілька етапів:

- на першому етапі (2006-2008 рр.) вивчався сучасний стан проблеми в теорії та практиці навчання історії у школі; аналізувалася вітчизняна та зарубіжна педагогічна, психологічна, навчально-методична література; було визначено і узгоджено об'єкт і предмет дослідження, завдання та методи дослідження; розроблялися методики дослідно-експериментальної роботи, пізнавальні завдання для визначення рівня сформованості спеціальних предметно-історичних умінь учнів; формулювалися питання анкет для вчителів; аналізувався досвід використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу;

- на другому етапі (2008-2009 рр.) було виділено експериментальні (303 учнів) та контрольні (261 учнів) класи; проведено констатувальний етап експерименту, в ході якого було визначено рівень сформованості спеціальних предметно-історичних умінь учнів на початок вивчення історії стародавнього світу; був проведений формувальний етап експерименту; здійснювалася експериментальна перевірка ефективності запропонованої методики використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності;

- на третьому етапі (2009 р.) аналізувалися, уточнювалися матеріали дослідження, здійснювалася статистична обробка даних, узагальнювалися і обґрунтовувалися результати дослідження, формулювалися основні наукові висновки та методичні рекомендації.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що:

- уперше науково обґрунтовано вплив використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на розвиток спеціальних предметно-історичних умінь учнів; розроблено систему пізнавальних завдань із застосуванням наочності; визначено типи проблемних ситуацій, створюваних на основі пізнавальних завдань із використанням наочності; розроблено критерії сформованості спеціальних предметно-історичних вмінь учнів;

– уточнено методичні умови використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу; роль і функції наочності у процесі застосування проблемних методів навчання; типологію пізнавальних завдань сконструйованих із застосуванням наочності; систему оцінювання успішності розв'язання пізнавальних завдань;

– набули подальшого розвитку ідеї застосування наочності як джерела історичної інформації; використання пізнавальних завдань як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробці та впровадженні в практику навчання історії стародавнього світу системи пізнавальних завдань із застосуванням наочності, рекомендацій щодо використання наочності в системі пізнавальних завдань.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці підручників з історії стародавнього світу, методичних посібників, навчальних комп'ютерних програм, робочих зошитів для учнів та інших дидактичних матеріалів. Науково-експериментальні результати дослідження та його висновки можуть бути використані у процесі підготовки майбутніх учителів історії, перепідготовки та підвищення кваліфікації вчителів історії, зокрема розробки методичних рекомендацій у системі післядипломної освіти. Так автором було розроблено навчально-методичний посібник "Методика використання наочності на уроках історії стародавнього світу".

Обґрунтовані в дослідженні висновки й практичні рекомендації впроваджено в навчальний процес загальноосвітніх шкіл міста Миколаєва (довідка про впровадження № 168 від 01.06.2009 р., № 167 від 04.06.2009 р.,

№ 195 від 17.06.2009 р., № 171 від 27.08.2009 р., № 281 від 09.09.2009 р.), Жовтневого району Миколаївської області (довідка про впровадження № 748/03 від 14.08.2009 р.) та міста Кіровограда (довідка про впровадження №167 від 16.06.2009 р.).

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретико-методологічною обґрунтованістю та комплексним використанням методів, їх адекватністю щодо мети та завдань дослідження, репрезентативністю експериментальних даних, кількісним та якісним аналізом зібраних даних із використанням методів математичної статистики, а також практичною перевіркою ефективності впливу використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу на формування та розвиток спеціальних предметно-історичних умінь.

Апробація та впровадження результатів дослідження проводилася шляхом наукових доповідей та виступів автора на Всеукраїнських науково-практичних і методичних конференціях: "Нові підходи до виховання толерантності в умовах культурного та багатоконфесійного суспільства" (Львів, 2008 р.), "Розвиток критичного мислення на уроках гуманітарних предметів" (Бердянськ, 2008 р.), "Запровадження компетентнісного підходу в навчанні гуманітарних предметів" (Бердянськ, 2009 р.), "Стан і перспективи апробації шкільної навчальної літератури" (Кіровоград, 2009 р.), "Актуальні проблеми методики викладання історії, правознавства та суспільствознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах" (Харків, 2009 р.), засіданнях кафедри всесвітньої історії, правознавства та методики навчання історії Бердянського державного педагогічного університету, засіданнях методоб'єднання вчителів історії м. Миколаєва та Миколаївської області протягом 2007/2008, 2008/2009 навчальних років.

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 14 друкованих працях: 12 статтях (з них 5 - у виданнях, затверджених ВАК України), у 2 навчально-методичних посібниках.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації - 222 сторінок. З них: основний зміст - 168 сторінок, список використаних джерел - 342 найменувань на 30 сторінках, додатки - 5 найменувань на 25 сторінках. Робота містить 27 таблиць та 2 рисунки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність обраної теми дослідження, розкрито сутність і загальний стан наукової розробки теми, визначено об'єкт, предмет, завдання, методи, наукову новизну, практичне значення дослідження, подано інформацію про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методичні засади використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу" розглянуто історичний аспект використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності в навчанні історії стародавнього світу, визначено методичні умови використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу, особливості роботи учнів з наочністю та завдань з її використанням на різних етапах уроку історії стародавнього світу.

Здійснений у процесі дослідження історико-генетичний аналіз навчально-методичної літератури засвідчив, що використання наочності у навчанні історії розпочалося з моменту становлення історії як шкільного предмета. Але до 60-х років XIX ст. книги видавалися без ілюстрацій, бракувало настінних наочних засобів й вчителі не використовували пізнавальні завдання із застосуванням наочності у навчанні історії.

Результати дослідження показали, що інтерес до використання наочності в навчанні починає зростати у другій половині XIX ст., в зв'язку з виникненням реального методу, прихильники якого намагалися побудувати самостійну роботу учнів на основі вивчення документів, ілюстративного матеріалу та науково-популярної літератури. У другій половині XIX ст. та на початку XX ст. педагоги самостійно розпочинають створювати колекції історичних та географічних карт, атласів та розробляти методику використання наочності на уроках всесвітньої історії, яка в основному призначалася для відтворення історичних фактів. В цей період, вчителі майже не приділяли уваги організації пізнавальної діяльності учнів з наочним матеріалом. У роботі з наочністю, особливо з історичною картою, застосовувалися в основному методичні прийоми спрямовані на демонстрацію наочності.

У 20-х рр. XX ст. педагоги розпочинають використовувати пізнавальні завдання із застосуванням наочності в практичній діяльності учнів: під час екскурсій до музеїв, малювання, креслення, ліплення, моделювання.

Аналіз наукових джерел дозволив визначити, що у другій половині XX ст. відбувається становлення методики демонстрації наочності, в якій їй відводилася роль засобу ілюстрування розповіді вчителя чи тексту підручника. Наочність у радянській методиці викладання історії була вихідним матеріалом для формування і міцного закріплення в пам'яті учнів знань про явища матеріального життя суспільства; засобом, який дозволяв учителю в найбільш доступній формі донести до свідомості учнів те, що вивчається на уроці; допомогою учням в отриманні чіткіших уявлень і понять про основні риси й особливості епохи, що вивчалася на уроці; необхідною умовою попередження "модернізації" історії; засобом емоційного впливу на учнів; основою для формування образів, понять та розкриття сутності історичних явищ, чинником розвитку естетичних смаків учнів. Найбільш поширеними прийомами роботи з наочністю стають словесний опис, малювання або ж графічне відтворення об'єктів. Лише в окремих випадках наочність використовувалася як джерело історичної інформації, робота з яким передбачала виконання учнями пізнавальних завдань.

У ході дослідження було з'ясовано, що переосмислення ролі, мети й завдань використання наочності у навчанні, ширше використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу припадає на 90-ті роки XX ст. Узагальнення напрацювань з окресленої проблеми дало можливість стверджувати, що основні зусилля науковців та методистів спрямовані на створення певної емпіричної сукупності пізнавальних завдань, обґрунтування доцільності їх використання в навчальному процесі та практичним рекомендаціям по їх використанню на уроках історії. Менше уваги приділяється питанням, пов'язаним з визначенням структурних компонентів пізнавальних завдань з історії, методичним вимогам до створюваної системи завдань. Поза увагою дослідників опинилася актуальна навчально-методична проблема - цілеспрямоване та систематичне формування в учнів умінь розв'язувати пізнавальні завдання з історії, роль учителя в цьому процесі. Методисти та вчителі, створюючи пізнавальні завдання, призначені до використання в шостому класі, надають перевагу вербальному матеріалу, ігноруючи психологічні особливості мислення учнів цього віку.

Проведений теоретичний аналіз проблеми дозволив зробити висновок, що незважаючи на використання пізнавальних завдань у навчанні історії, на сьогодні у методиці не існує чіткого визначення поняття пізнавального завдання й досить часто відбувається ототожнення пізнавальної задачі з пізнавальним завданням. У дисертації пізнавальне завдання розглянуто як різноманітний за змістом та обсягом вид самостійної навчальної роботи, що виконується учнями за вказівкою вчителя та передбачає отримання нових знань. В дисертації обґрунтовано, що пізнавальна задача - це вид пізнавального завдання, який передбачає пошук нових знань, способів (умінь) і стимуляцію активного використання в навчанні зв'язків, відношень, доведень. В дисертації висловлено думку, що ці поняття перебувають у відношенні підпорядкування, й поняття "пізнавальна задача" включає до свого змісту всі ознаки, властиві поняттю "пізнавальне завдання".

У процесі дослідження було підтверджено, що використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу дозволяє змінити характер навчального процесу. Під час розв'язання пізнавальних завдань діяльність учнів наближується до процесу наукового пізнання: учні знайомляться зі шляхами та етапами наукового пізнання, осягаючи частину накопичених суспільством знань тими доступними для них способами, які відповідають їх віку.

В результаті аналізу засадничих принципів, функцій та підходів до розуміння поняття наочності у навчанні історії в дисертації наочність визначено як багатофункціональний засіб навчання, який поєднує можливості відтворення, демонстрації й дослідження історичних фактів, явищ і закономірностей. Однак в методичній літературі залишилося недостатньо вивченим питання, пов'язане з використанням наочності як джерела історичної інформації, призначеного для опрацювання учнями в процесі самостійної пізнавальної діяльності.

Аналіз психолого-педагогічної й методичної літератури дозволив з'ясувати, що використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу є не тільки загальною педагогічною умовою навчання у випадку, коли учні обмежені у можливості безпосереднього спостереження реальних об'єктів, а й дозволяє школярам отримувати конкретні та повні уявлення про події та явища, що вивчаються на уроці. Під час виконання таких завдань відбувається засвоєння узагальнених понятійних знань, формується образне та історичне мислення. Наочність в пізнавальному завданні відіграє роль матеріалу, на основі якого здійснюється формування предметних умінь та навичок учнів. Використання наочного матеріалу для створення пізнавального завдання дозволяє стимулювати пізнавальну активність школярів, адже наочність може виступати джерелом навчальних проблем і основою створення проблемних ситуацій у процесі навчання. Наочність у пізнавальних завданнях візуалізує проблемну ситуацію та умови, на основі яких розв'язується пізнавальне завдання.

У дисертації визначено принципові вимоги до використання наочності як матеріалу для створення пізнавальних завдань: організація активної діяльності учнів з наочним матеріалом; навчання учнів спеціальним прийомам роботи з наочністю; поєднання наочності зі словом вчителя; врахування вікових і психологічних особливостей сприйняття і опрацювання наочності учнями.

Було встановлено, що особливості організації роботи учнів з наочністю та пізнавальних завдань із її застосуванням на різних етапах уроку історії стародавнього світу залежать як від особливостей структурних компонентів уроку, так і від функціональних можливостей самого наочного матеріалу.

Аналіз методичної літератури засвідчив, що найбільш поширене використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на етапі вивчення нового навчального матеріалу, коли наочність виступає джерелом нових знань для учнів. При цьому основна увага приділяється методичним прийомам, що дозволяють використовувати наочність як зорову опору у розповіді вчителя, насамперед прийом демонстрації наочності та її аналіз учнями під керівництвом учителя. На цьому етапі уроку в пізнавальних завданнях із застосуванням наочності головна увага приділяється умінню здобувати історичну інформацію без подальшого її опрацювання та критичного осмислення. Значно рідше пізнавальні завдання із застосуванням наочності використовуються на інших етапах уроку історії (мотивація навчальної діяльності учнів, осмислення, систематизація й узагальнення нових знань, умінь та навичок). Повною мірою потенціал наочності та завдань із її застосуванням на цих етапах уроку історії ще не реалізовано.

На основі проведеного у дисертації теоретичного аналізу можна сформулювати висновок, що використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності сприяє підвищенню ефективності навчання. В таких пізнавальних завданнях наочність виконує функцію матеріалу, на основі якого відбувається формування та розвиток спеціальних предметно-історичних умінь учнів.

У другому розділі "Авторська методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності та її експериментальна перевірка" досліджено рівень розвитку предметних умінь учнів на початок вивчення історії стародавнього світу, викладено авторську методику використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у 6-му класі, подано хід і аналіз результатів формувального експерименту, надано методичні рекомендації щодо використання наочності в процесі організації пізнавальної діяльності учнів та в системі пізнавальних завдань.

Результати констатувального експерименту засвідчили низький рівень сформованості спеціальних предметно-історичних умінь і низький рівень оволодіння шестикласниками історичною проблематикою на початку вивчення історії стародавнього світу. Дані дослідження продемонстрували, що в учнів несформовані вміння, які дозволяють розв'язувати пізнавальні завдання. В основному шестикласники розв'язували завдання хаотично й інтуїтивно, демонструючи незнання елементарних норм логічного міркування. Дослідження показало, що у більшості учнів не сформовані вміння працювати з наочністю як джерелом історичної інформації. Учні слабо володіють умінням розкривати зміст історичної інформації, закладеної у наочність.

Зроблені висновки знайшли часткове підтвердження у результатах здійсненого опитування вчителів. Більшість із опитаних вчителів використовують наочність з метою створення в учнів конкретних уявлень про історичне минуле. При цьому пізнавальні завдання із застосуванням наочності використовують переважно під час вивчення нового матеріалу.

Констатувальний експеримент продемонстрував необхідність розробки і впровадження методики використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності, спрямованої на формування та розвиток спеціальних предметно-історичних умінь учнів.

У процесі формувального експерименту учителям, які брали в ньому участь, було запропоновано до використання в процесі навчання історії стародавнього світу систему пізнавальних завдань із застосуванням наочності та надана методична допомога. Відповідно до авторської методики конструювання системи пізнавальних завдань із застосуванням наочності відбувалося на наступних засадах (рисунок 1): 1) наочність у структурі завдання виконувала роль умов, необхідних для його розв'язання, та візуалізувала проблемну ситуацію; 2) пізнавальні завдання із застосуванням наочності дозволяли побудувати проблемну ситуацію таких типів: а) несподіваності, коли у завданні подавалися ідеї, факти, що викликають здивування; б) конфлікту, коли нові факти і висновки вступали у протиріччя з традиційними теоріями і уявленнями; в) невідповідності, коли життєвий досвід вступав у протиріччя з даними, що містяться у завданні; г) невизначеності, коли в умовах завдання містилася недостатня кількість даних, потрібних для його розв'язання; д) припущення, коли в учнів з'являлася можливість висунути власну версію, що пояснює історичні факти; е) вибору, коли передбачалося найбільш обґрунтований вибір із декількох запропонованих варіантів;

Рис. 1. Конструювання пізнавальних завдань із застосуванням наочності

3) для створення пізнавальних завдань використовувалися документальні зображення речових пам'яток, образна наочність, й різні види умовно-графічної наочності, які направляли учнів на розкриття відносин, властивостей навчального матеріалу, що вивчався на уроці; 4) наочність, як самостійне та повноцінне джерело історичної інформації використовувалася для того, щоб побудувати пізнавальні завдання, змістову частину яких буде складати історична проблематика, і які повинні розв'язуватися на основі спеціального предметно-історичного вміння.

Створена система пізнавальних завдань відповідала наступним методичним вимогам та характеризувалася: 1) повнотою (завдання стосувалися найважливіших понять та історичних фактів, що вивчалися протягом навчальних тем та охоплювали по можливості різні види наочності); 2) наявністю ключових завдань (завдання були згруповані у смислові вузли, якими виступили певні методи історичної науки та історична проблематика, що мають принципове значення для засвоєння предметного змісту історії як навчального предмета); 3) зв'язком з навчальним матеріалом (вся сукупність завдань була пов'язана з навчальним матеріалом, що вивчався протягом однієї теми); 4) конкретністю мети (кожному завданню було відведено чітко визначене місце і призначення у вивченні теми); 5) кількісною оптимальністю (складена кількість пізнавальних завдань дозволила використовувати їх під час навчання у класі та в якості домашнього завдання, для групової та індивідуальної роботи, для поточного та підсумкового видів контролю).

Під час впровадження системи пізнавальних завдань із застосуванням наочності вчителям, які брали участь в експерименті, було рекомендовано: 1) використовувати пізнавальні завдання на всіх етапах навчання, охоплюючи всі аспекти історичної проблематики та, навчаючи учнів, використовувати методи історичного пізнання, формуючи, таким чином, спеціальні предметно-історичні та загальнонавчальні вміння та навички; 2) пропонувати учням самостійно розв'язувати пізнавальні завдання, розпочинати із завдань початкового рівня складності, які нададуть можливість сформувати необхідні вміння та навички як у слабких, так і в сильних учнів; 3) пізнавальні завдання середнього та високого рівнів складності на першому етапі розв'язувати під керівництвом учителя, який скеровуватиме дослідницьку діяльність учнів, навчаючи їх будувати більш складну лінію умовиводів; 4) звертати увагу учнів на спосіб розв'язання завдання та допомагати школярам здійснювати, зважаючи на їх психологічні й вікові особливості, рефлексію своєї розумової діяльності; 5) ширше застосовувати в навчальному процесі групову форму роботи з метою взаємонавчання та вирівнювання навчальних досягнень учнів.

Навчання учнів способам розв'язання пізнавальних завдань здійснювалося в декілька етапів. На першому етапі школярі під керівництвом учителя йшли до розв'язання пізнавального завдання. На другому етапі учням пропонувалося розв'язувати пізнавальні завдання самостійно, тренуючись в оволодінні знайомими їм способами розв'язання завдань. На цьому етапі значна частина зусиль учителя та учнів була зосереджена на тому, щоб завдання, які розв'язуються на основі певного вміння й відповідають окремій історичній проблематиці, зробити для учнів шаблонними, тобто такими, що розв'язуються автоматично. На третьому етапі учням пропонувалося самостійно розв'язувати пізнавальні завдання, при цьому очікувався ефективний розвиток умінь та навичок, бо учень проходив усі етапи пошуку сам. Діяльність учня в цьому випадку відбувалася на основі усвідомлення способу мислення, придатного для розв'язання цілого класу завдань. Коли спосіб розв'язання завдання вже був знайдений учнями, вчитель разом з дітьми здійснював логіко-теоретичний його аналіз, обговорювалася логічна структура цього принципу і межі його застосування. Такий абстрактно-теоретичний аналіз був основою для наступного переносу способу розв'язання на весь клас однотипних (схожих) завдань, кожне з яких уже не була творчим для учня і розв'язувалося ним як стандартне.

Керування пізнавальною діяльністю учнів у процесі використання системи пізнавальних завдань із застосуванням наочності передбачало установлення вихідного стану рівня сформованості спеціальних предметно-історичних умінь учнів, й відстеження їх перехідних станів під час розв'язування завдань. Для цього раз на дві теми проводився практикум з розв'язання пізнавальних завдань. Результати роботи заносилися до спеціального аркуша моніторингу успішності учнів, у якому фіксувався конкретний результат у балах, отриманий учнем, та тип завдання, над якою працював учень. Для практикуму відбиралися найбільш типові завдання, розв'язування яких дозволяло розвивати спеціальні предметно-історичні вміння, визначені програмою з історії.

У процесі організації роботи учнів з пізнавальними завданнями в класі організовувалися короткочасні різнорівневі групи учнів. Група вирівнювання створювалася з метою досягнення учнями рівня розв'язування завдань початкового рівня складності. Група підтримки призначалася, щоб забезпечити закріплення учнів на тому рівні, якого вони досягли на даний момент. До групи розвитку вводився учень, який міг в разі потреби допомогти своїм однокласникам. Склад групи визначався дидактичними, психологічними та управлінськими цілями вчителя і залежав від результатів поточного контролю. Кожна група існувала стільки часу, скільки необхідно було для вирішення завдання, яке на неї покладалося.

Під час організації групової роботи групи учнів над пізнавальними завданнями практикувалися два варіанти роботи: перший - групи отримували однакові завдання, після розв'язування якого кожна група захищала свій варіант; другий - групи розв'язували різні завдання і кожна група відстоювала варіант розв'язання свого завдання.

Основними критеріями оцінювання правильності та успішності розв'язання завдання був ступінь розвитку уміння учнів здобувати історичну інформацію, закладену в наочність та їх здатність визначати історичну проблематику завдання. При оцінюванні успішності розв'язання пізнавального завдання, створеного з використанням наочності, крім уміння визначати історичну проблематику завдання та вміння застосовувати елементи методу історичного пізнання для його розв'язання враховувалося: а) наявність історичних фактів у судженнях учня; б) аргументованість міркувань; в) відповідність висновку умовам завдання. Створена для оцінювання успішності розв'язання запропонованих завдань шкала була побудована на основі комбінації кількісних елементів із дескриптивним описом.

Визначення ефективності запропонованої методики використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності було перевірено через вибірковий статистичний метод, що дозволив виявити відмінності у рівні розвитку спеціальних предметно-історичних умінь в експериментальній та контрольній групах учнів. Отримані висновки про ефективність впливу запропонованої методики на рівень розвитку спеціальних предметно-історичних умінь учнів співпали з результатами поелементного статистичного аналізу розв'язаних учнями пізнавальних завдань (таблиця 1).

Таблиця 1 Зміни у рівні сформованості спеціальних предметно-історичних умінь учнів (у %)

Таким чином, отримані в результаті експериментальної апробації дані дозволили зробити висновок про достатньо високу ефективність методики використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу.

Висновки

Теоретичне обґрунтування методики використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії стародавнього світу та експериментальна апробація висунутих у дисертаційному дослідженні положень дають підстави зробити такі висновки:

1. Використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності на уроках історії залежить від функцій та завдань які покладаються на наочні засоби навчання. Використання наочності розпочалося з моменту становлення історії як шкільного предмета. Протягом тривалого часу наочність виконувала допоміжну функцію засобу навчання, покликаного відтворювати та образно демонструвати історичні факти. З 20-х років XX ст. розпочинається епізодичне використання пізнавальних завдань у практичній діяльності учнів. До початку

90-х років XX ст. вони супроводжували метод демонстрації наочності й лише в окремих випадках спонукаючи її використання як джерела історичної інформації. З кінця XX ст. основні зусилля методистів та вчителів спрямовуються на створення певної емпіричної сукупності пізнавальних завдань, обґрунтування доцільності їх використання в навчальному процесі та надання практичних рекомендацій з їх використання на уроках історії стародавнього світу. Менше уваги приділяється питанням, пов'язаним з визначенням структурних компонентів пізнавальних завдань, методичним вимогам до їх системи. При створенні пізнавальних завдань перевага надається вербальному матеріалу, чим ігноруються психологічні особливості мислення учнів шостого класу.

2. До методичних умов використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності у навчанні історії стародавнього світу належать: а) готовність школярів раннього підліткового віку абстрагуватися від конкретного, наочного матеріалу, і на основі інформації отриманої з наочності будувати гіпотези, робити висновки та узагальнення; б) здатність учнів до оволодіння всіма інтелектуальними вміннями; в) необхідність врахування рівня навченості учнів спеціальним прийомам роботи з наочним матеріалом; г) адекватність мовних засобів, які використовуються у роботі з наочністю, розумовим операціям, які застосовуються під час опрацювання наочного матеріалу; д) важливість активного сприйняття наочного матеріалу та спрямованість розумових зусиль учнів на розкриття суттєвих сторін об'єктів, відображених у наочності; е) усвідомленість учнями змісту дій та суті пізнавальних процедур, які застосовуються під час опрацювання наочного матеріалу; є) необхідність широкого та системного залучення й використання під час організації пізнавальної діяльності учнів усіх видів наочності.

3. Особливості використання наочності й пізнавальних завдань із її застосуванням на різних етапах уроку історії стародавнього світу визначаються функціональними можливостями наочного матеріалу та завданнями, що вирішуються на окремих структурних етапах уроку. Це, зокрема, передбачає використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності: а) на етапі мотивації навчальної діяльності для створення стимуляційної ситуації й візуалізації навчальної проблеми; б) на етапі вивчення нового матеріалу для активізації пізнавальної діяльності учнів та оволодіння в ході цього процесу дидактично адаптованими методами історичного пізнання; в) на етапі осмислення нових знань і умінь для опрацювання здобутої інформації на перетворюючому рівні; г) на етапі систематизації й узагальнення знань та умінь для візуалізації конкретних випадків прояву історичних закономірностей, явищ та створення понятійних структур; д) на етапі перевірки знань та умінь учнів для визначення рівня розвитку спеціальних предметно-історичних умінь, розуміння провідних історичних ідей, понять, наукових фактів.

4. Розв'язання учнями пізнавальних завдань із застосуванням наочності передбачає сформованість спеціальних предметно-історичних умінь учнів, рівень розвитку яких у шестикласників на початок навчання історії стародавнього світу є низьким. За результатами констатувального етапу експерименту низький рівень сформованості спеціальних предметно-історичних умінь учнів зафіксовано на рівні 91,8 %, середній - 6,6 %, високий - 1,6 %. Отримані дані продемонстрували, що в шестикласників не сформовані вміння, які дозволяють успішно розв'язувати пізнавальні завдання. У більшості випадків учні розв'язували завдання стихійно та інтуїтивно, проявляючи незнання елементарних норм логічного міркування. Приступаючи до систематичного вивчення історії стародавнього світу, шестикласники проявляють низький рівень сформованості вмінь працювати з наочністю як джерелом історичної інформації та умінь розкривати зміст історичної інформації, закладеної у наочність.

5. Методика використання пізнавальних завдань із застосуванням наочності обумовлює організацію навчання учнів на репродуктивному, перетворюючому та творчому рівнях і передбачає: а) розв'язування учнями пізнавальних завдань, сконструйованих на основі наочності як основи формування й розвитку спеціальних предметно-історичних умінь учнів 6-го класу; б) охоплення системою пізнавальних завдань проблематики історичної науки; в) емпіричне оволодіння учнями основами методів історичного пізнання або їх окремими елементами в ході послідовного виконання певних розумових операцій, які здійснюються учнями під час виконання пізнавальних завдань; г) формування рис творчої діяльності під час розв'язання проблемної ситуації, створюваних на основі пізнавальних завдань із застосуванням наочності; д) диференціацію системи розроблених завдань за рівнями складності, що враховують динаміку розвитку пізнавальних можливостей учнів; е) використання пізнавальних завдань на всіх етапах уроку історії; є) пов'язаність системи завдань із навчальним матеріалом теми та державними вимогами до умінь учнів; ж) навчання учнів здійснювати базові логічні операції та пізнавальні процедури під час розв'язання пізнавальних завдань; з) відстеження перехідних станів сформованості спеціальних предметно-історичних умінь учнів.