Підготовка майбутнього вчителя до соціалізації молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

УДК 378.937+378.126+370.179.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

ПАСТИР ЮЛІЯ ІВАНІВНА

Черкаси - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Кічук Надія Василівна, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри загальної та соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Біда Олена Анатоліївна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, директор навчально-наукового інституту педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва;

кандидат педагогічних наук Колбіна Людмила Анатоліївна, Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», доцент кафедри соціальної педагогіки, психології та педагогічної інноватики.

Захист відбудеться «11» січня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 73.053.02 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, 2-й поверх, зал засідань.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22.

Автореферат розісланий «10» грудня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. П. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження простежується у соціально-культурному, освітньому та професійно-педагогічному ракурсах. Соціально-культурний контекст актуалізації проблеми педагогічного спрямування процесу соціалізації пов'язаний із підвищенням духовних потреб молоді, що зумовило пріоритетність завдань морально-естетичного виховання, збереження здоров'я людини, задоволення її соціальних та етнокультурних інтересів. Оскільки освіта є важливим фактором соціалізації особистості, то за сучасних умов євроінтеграції вітчизняної вищої школи посилюється її роль у формуванні готовності вчителя до реалізації соціалізуючих функцій. Реалії сьогодення потребують компетентного втручання педагога у процес соціалізації дитини вже на першому етапі набуття школярем соціального досвіду, що актуалізує необхідність урахування особистісно-професійної своєрідності педагога школи першого ступеня. Фахова діяльність вчителя початкових класів має неабияку специфіку, оскільки він є багатопредметником, а з огляду на психолого-педагогічну характеристику дитини молодшого шкільного віку, виступає для неї найавторитетнішою особою. До того ж учитель початкової школи одночасно може здійснювати професійну діяльність в умовах не лише традиційної, але й малокомплектної загальноосвітньої школи, працювати з дітьми, які набувають статус школяра без пропедевтичної підготовки, що впливає на своєрідність виконання вчителем початкових класів соціалізуючої особистісно-професійної функції, посилює не лише значущість його підготовки у вищій школі як основного етапу становлення фахівця, а й зумовлює нагальну потребу вдосконалення роботи педагогічних університетів, спрямовану на формування професійно-компетентних учителів, здатних здійснювати педагогічний вплив на процес соціалізації молодших школярів.

Сучасна наука розглядає процес соціалізації особистості в онтогенезі у філософському (С. Батенін, Г. Батищев, Б. Гершунський, Я. Глинський, М. Каган, В. Орлов, В. Шепель) соціально-психологічному (В. Абраменкова, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Кононко, О. Леонтьєв, Т. Піроженко та ін.) соціально-педагогічному напрямах (І. Звєрева, А. Капська, О. Караман, Л. Міщик, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко та ін.).

Різні аспекти проблеми соціалізації учнівської молоді досліджуються здебільшого в контексті проблематики соціальної педагогіки (О. Карпенко, Н. Лавриченко, Н. Огренич, Л. Пінчук, О. Якуба та ін.), що є природнім, адже соціалізація є провідною категорією цієї наукової галузі.

Аналіз фундаментальних педагогічних досліджень останніх років, присвячених проблемі соціалізації дитини молодшого шкільного віку, засвідчує розробленість таких її аспектів: соціалізація особистості молодшого школяра в процесі ігрової діяльності (Ю. Богінська), дитяча субкультура як фактор соціалізації молодших школярів у навчально-виховному процесі (Л. Варяниця), особливості соціалізації дітей 6-7 років у різних умовах життєдіяльності (С. Курінна), педагогічні основи соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи (Н. Лавриченко), педагогічні умови соціалізації молодших школярів у стосунках з однолітками (О. Малахова), збагачення соціальної свідомості учнів засобами українського фольклору (А. Кузьмінський, Р. Пріма). У контексті проблематики професійної педагогіки вивчалися такі з них, як-от: соціально-педагогічна підготовка майбутнього вчителя початкових класів (О. Біда, Н. Кічук, С. Литвиненко), формування готовності майбутнього педагога до статеворольової соціалізації учнів (І. Ковальчук), педагогічні умови становлення вчителя, підготовленого до формування соціально-ціннісних орієнтацій у молодших школярів (Л. Колбіна), професійно-педагогічна підготовка майбутнього вихователя до соціалізації дітей дошкільного віку (Н. Сайко).

З позиції сучасної педагогічної науки соціалізація визначається здебільшого як процес перетворення людини у повноцінного громадянина суспільства, що відбувається під стихійним впливом соціального середовища і спеціально організованої, свідомо спрямованої виховної роботи. Успішною соціалізацією може вважатися ефективна адаптація людини до суспільства й водночас здатність певною мірою протистояти всьому тому, що заважає її саморозвитку й самоствердженню (О. Безпалько).

Процес соціалізації людини триває протягом усього життя. Однак, соціалізація учнів молодшого шкільного віку має певні особливості й набуває виняткового значення. Це пов'язане із педагогічно доведеним фактом, що у цей період у школярів особливо інтенсивно формується їх «внутрішня позиція» та зароджується соціальне «Я». Своєрідністю дитини молодшого шкільного віку також є зміна її соціальної позиції, оскільки вона стає членом загальношкільного і класного колективів та приступає до систематичного учіння.

Одним із пріоритетних завдань учителя у цей період є формування у школяра позиції учня та підведення до розуміння нових обов'язків (І. Бех). Тому актуалізується педагогічне спрямування процесу соціалізації молодших школярів. З огляду на те, що вчитель школи першого ступеня набуває статус чи не найавторитетнішої людини серед чисельних дорослих, які оточують дитину, понад усе загострюється питання здатності педагога до компетентного втручання у процес входження вихованців у соціум.

Теоретична і практична значущість проблеми підготовки вчителя початкових класів до педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів посилюється необхідністю подолання низки протиріч, зокрема, між:

- підвищенням соціального запиту на педагогічну спрямованість процесу соціалізації сучасної учнівської молоді і недостатнім ступенем усвідомлення вчителями власної особистісно-професійної ролі у цьому процесі;

- зростанням потреби сучасної початкової школи у фахівцях соціально-педагогічної сфери і неврегульованістю кадрових питань та механізмів взаємодії соціального педагога і вчителя початкових класів у реалізації соціалізуючих функцій;

- вирішальною роллю вищої школи у професійному становленні майбутнього педагога і браком результативних технологій підготовки компетентних фахівців для забезпечення педагогічного спрямування процесу соціалізації вихованців.

Результати теоретичного аналізу проблеми підготовки майбутніх учителів, стан педагогічної практики, нові вимоги до виконання учителем початкових класів професійних функцій в умовах розвитку ринкової економіки в Україні та наявність певних суперечностей, що ускладнюють їх реалізацію, актуалізували необхідність опрацювання педагогічних засад окресленої проблеми і зумовили вибір теми дослідження «Підготовка майбутнього вчителя до соціалізації молодших школярів».

Звязок із науковими програмами, темами. Дослідження виконувалось у межах наукової теми кафедри загальної та соціальної педагогіки «Формування професійної мобільності фахівців соціально-педагогічної сфери в системі різнорівневої підготовки» (№ 0100U000958), що входитьдо тематичного плану науково-дослідної роботи Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Автором досліджувався процес підготовки майбутніх учителів початкової школи до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів. Тема дослідження затверджена вченою радою Ізмаїльського державного гуманітарного університету (протокол № 6від 15 квітня 2007 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 5 від 22 травня 2007 р.).

Мета дослідження - визначити особливості професійної підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів та розробити й експериментально перевірити педагогічні умови, за яких університетська освіта реалізує формувальний вплив на становлення професійно компетентного фахівця у зазначеній сфері.

Обєкт дослідження - процес підготовки майбутнього вчителя початкових класів у вищій педагогічній школі. Предмет дослідження - педагогічні умови результативної підготовки майбутнього вчителя початкових класів, які забезпечать йому компетентність професійної діяльності у сфері соціалізації молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. На підставі аналізу науково-педагогічної літератури з`ясувати особливості соціалізації особистості молодшого шкільного віку та визначити сутність поняття «педагогічне спрямування соціалізації особистості».

2. З'ясувати реальний стан підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів.

3. Визначити критерії, показники та схарактеризувати рівні готовності майбутніх учителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів початкових класів.

4. Обґрунтувати педагогічні умови, необхідні і достатні для результативної підготовки студентів до педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів молодшого шкільного віку й розробити модель цієї підготовки та апробувати педагогічну технологію її реалізації у вищій школі.

5. Укласти методичні рекомендації для викладачів вищих навчальних закладів щодо підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали основні положення теорії особистості, її розвитку, діяльності і спілкування (А. Богуш, Л. Виготський, В. Каган, І. Кон, О. Леонтьєв, М. Лісіна, А. Петровський, В. Рибалка); теорії взаємовідносин особистості з соціальним середовищем (В. Бочарова, А. Капська, Л. Міщик); ідей системного й особистісного підходів щодо розкриття специфіки процесу соціалізації дітей та ролі в ньому соціальних інститутів (В. Абраменкова, О. Біда, М. Лукашевич, А. Мудрик, О. Савченко, С. Харченко); визначення основних напрямів соціалізації дітей молодшого шкільного віку (Ю. Богінська, Л. Варяниця, О. Караман, С. Курінна, О. Кононко, В. Кудрявцев, Ю. Лебедєв, О. Малахова, І. Печенко, Р. Пріма); розробка змісту, форм і методів активізації інтелектуальної ініціативи студентів у процесі викладання психолого-педагогічних дисциплін (А. Алексюк, В. Ільченко, Н. Кічук, Л. Колбіна, Н. Кузьміна, А. Кузьмінський).

Для розв'язання окреслених завдань дослідження використано такі методи: теоретичні - аналіз (історико-педагогічний, теоретичний, порівняльний) філософської, психологічної, соціально-педагогічної, педагогічної літератури для розкриття сутності та особливостей процесу соціалізації дитини молодшого шкільного віку, визначення своєрідності педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів початкових класів; синтез, абстрагування й конкретизація з метою з'ясування ролі вчителя початкових класів у педагогічному спрямуванні процесу соціалізації учнів; моделювання та проектування для визначення логічної структури дослідження й розробки експериментальної технології підготовки вчителя до виконання соціалізуючих функцій; емпіричні - педагогічні спостереження, інтерв'ювання, бесіда, опрацювання навчальної документації; анкетування студентів, учителів початкової школи, батьків; педагогічний експеримент (діагностувальний, констатувальний і формувальний етапи) для перевірки педагогічних умов, за яких процес професійної підготовки вчителів початкової школи до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів буде результативним; методи математичної статистики для кількісної і якісної обробки та інтерпретації результатів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження: вперше визначено сутність поняття «педагогічне спрямування соціалізації особистості», що потрактоване як процес спеціально організованої роботи, яка передбачає залучення творчого потенціалу індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості та перетворення у повноцінного громадянина суспільства; з'ясовано особливості університетської підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів (збагачення ресурсів соціально-педагогічної мобільності майбутнього фахівця через розширення елективних навчальних дисциплін; взаємозв'язок навчально-дослідної та навчально-професійної діяльності - чинника соціальної зрілості студента), розроблено критерії, визначено показники, ознаки вияву та схарактеризовано рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів; удосконалено педагогічні засоби особистісно-професійного впливу вчителя початкових класів на засвоєння дитиною нової соціальної ролі школяра (вмотивоване використання аудіовізуальних засобів та комп'ютера задля раціоналізації навчальних умінь), з'ясовано етапність і принципи їх втілення у вищій педагогічній школі; подальшого розвитку набуло модельне уявлення про процес підготовки майбутнього вчителя початкової школи до педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів та технологія реалізації моделі, змістове ядро якої становлять педагогічні умови, за яких досліджуваний процес є результативним.

Практична значущість дослідження полягає в розробці діагностувального інструментарію підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів. Підготовлено методичні рекомендації для учнів профільних класів, студентів, учителів і батьків «Педагогічний супровід процесу соціалізації молодших школярів», в яких висвітлено змістові модулі елективного курсу «Вчитель початкових класів як фактор позитивної соціалізації дитини». Експериментальний матеріал можуть бути використані у практиці післядипломної підготовки вчителів початкової школи, соціальних гувернерів, вихователів дошкільних установ, соціальних педагогів та у процесі самоосвіти осіб, дотичних до сфери навчання і виховання підростаючого покоління.

Експериментальні матеріали впроваджувались у навчальний процес педагогічних факультетів Ізмаїльського державного гуманітарного університету (довідка № 1-7/561 від 7 червня 2010 р.), Криворізького державного педагогічного університету (довідка № 06-192 від 21 квітня 2010 р.), ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (довідка № 500 від 10 червня 2010 р.), факультету початкового навчання ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» (довідка № 977 від 9 червня 2010 р.).

Апробація матеріалів дослідження. Набутий емпіричний матеріал обговорювався на науково-практичних конференціях міжнародного рівня: «Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (Одеса, 2005), «Розвиток творчої особистості студента як суб'єкта педагогічної взаємодії» (Донецьк, 2007), «Спадщина А. С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності» (Полтава, 2008), «Вища школа: удосконалення якості підготовки фахівців» (Черкаси, 2009), «Якість вищої освіти та проблеми підготовки фахівців у вищій школі» (Одеса, 2009), «Викладач і студент: умови особистісного і професійного зростання» (Черкаси, 2009); всеукраїнського рівня: «Удосконалення професійної підготовки вчителя початкових класів засобами дисциплін гуманітарного циклу» (Херсон, 2005), «Новітні педагогічні технології: проблеми та перспективи початкової школи» (Одеса, 2006), «Професійна підготовка вчителів початкових класів в умовах входження України в освітній простір» (Дрогобич, 2007), «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка» (Суми, 2008), «Особистісно орієнтований потенціал педагогіки В. О. Сухомлинського» (Кам`янець-Подільський, 2008), «Школа першого ступеня в умовах інноваційних процесів в освіті» (Тернопіль, 2009); внутрівузівського рівня: «Пріоритетні напрями науки: пошук студента» (Ізмаїл, 2005), на розширеному засіданні науково-теоретичного семінару кафедр Ізмаїльського державного гуманітарного університету до Міжнародного дня рідної мови (Ізмаїл, 2008).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені в 16 одноосібних публікаціях автора, зокрема у 5 статях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 методичних рекомендаціях, 9 статтях у збірниках матеріалів конференцій, 1 статті в інших наукових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, списку використаних джерел (317 найменувань), у ній подано 21 таблицю, 5 ілюстрацій та додатки на 60 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 282 сторінки. Основний зміст роботи викладено на 164 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання роботи; висвітлено теоретико-методологічні основу, методи дослідження; конкретизовано наукову новизну, практичне значення здобутих результатів, подано відомості про їх апробацію та впровадження, описано структуру дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади проблеми підготовки майбутнього вчителя до соціалізації молодших школярів» проаналізовано науково-методичну літературу з проблеми дослідження, розкрито особливості дітей молодшого шкільного віку та роль учителя у процесі їх соціалізації.

З'ясовано, що соціалізація є процесом залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості; йдеться про взаємодію людини із соціальним оточенням, яке впливає на формування її певних соціальних якостей та рис, на активне засвоєння й відтворення нею системи суспільних зв'язків; найважливішими інститутами соціалізації особистості молодшого школяра є сім`я, школа та колектив однолітків. Теоретично доведено необхідність педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів.

Професійна підготовка вчителя розглядається як система, до складу якої входять: формування світогляду, загальної культури, психологічна готовність до фахової діяльності, практична готовність до педагогічної роботи, професійно-педагогічна спрямованість особистості вчителя, розвиток педагогічних здібностей. Складником, що, з одного боку, має ключове значення для підготовки майбутніх фахівців, а з іншого - є її важливим результатом, виступає готовність, що означає бути налаштованим на конкретну діяльність, мати бажання приступити до виконання певної соціальної ролі.

Готовність фахівця до педагогізації процесу соціалізації молодших школярів розуміється як особистісно-професійна якість, що забезпечує внутрішні умови для успішного здійснення цієї діяльності. Взаємопов'язаними й взаємозалежними компонентами готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів визнано такі: ціле-мотиваційний, що здебільшого проектується на психологічну готовність, змістово-процесуальний та результативно-рефлексійний, виявом яких є теоретична й практична підготовка.

З'ясовано, що визначального значення для професійно-компетентного втручання вчителя початкових класів у процес соціалізації молодшого школяра набувають такі аспекти: по-перше, здатність педагога до врахування нової для дитини життєвої ситуації - соціального розвитку як школяра; по-друге, усвідомлення на рівні переконань важливості спрямування процесу набуття дитиною соціального досвіду через учіння, спілкування, гру; по-третє, обізнаність у психолого-педагогічній своєрідності вікового періоду дитини 6-10 років, розуміння домінантного значення її емоційного світосприймання та світовідчуття.

У результаті діагностувального експерименту підтверджено факт, що вчитель початкових класів спроможний найбільш результативно вплинути на формування творчої індивідуальності дитини, на її особистісне становлення як школяра, на випереджувальний розвиток просоціальних інтересів, цінностей, ідеалів учня, отже, на процес його позитивної соціалізації. Діагностувальний експеримент засвідчив недостатній рівень підготовки студентів, які набувають в університеті спеціальність «учитель початкових класів», до компетентного втручання у процес соціалізації учнів.

У другому розділі «Обґрунтування педагогічних умов підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів» визначено критерії готовності майбутнього вчителя початкових класів до соціалізації учнів, проаналізовано стан підготовки студентів до спрямування означеного процесу та обґрунтовано модель процесу підготовки майбутнього вчителя до позитивної соціалізації молодших школярів.

Відповідно до окреслених компонентів готовності майбутнього вчителя до процесу соціалізації молодших школярів було визначено та конкретизовано критерії, показники та ознаки вияву. Доведено, що критерієм сформованості ціле-мотиваційного компонента є ставлення майбутнього вчителя до процесу соціалізації молодших школярів, а показниками вияву означеного критерію - позитивно-активне, позитивне, індиферентне та негативне ставлення. Однією з визначальних ознак вияву цього критерію є ступінь усвідомлення студентами важливості спрямування процесу соціалізації учнів початкових класів у навчальній діяльності.

Критерієм сформованості змістово-процесуального компонента виступає рівень загально-інтелектуального розвитку особистості майбутнього вчителя початкових класів, наявність у студента теоретичних знань та практичних умінь щодо соціалізації молодших школярів. Показниками вияву цього критерію є знання педагогічних принципів роботи з молодшими школярами, їхніх психофізіологічних особливостей та ступінь обізнаності майбутніх фахівців у питаннях сутності процесу позитивної соціалізації молодших школярів. До ознак вияву аналізованого критерію віднесено ступінь оволодіння студентами теоретико-методологічними, методичними і прикладними знаннями, а також гностичними, проектувальними, конструктивними, організаторськими та комунікативними вміннями.

Критерієм сформованості результативно-рефлексійного компонента готовності майбутнього вчителя до педагогізації процесу соціалізації молодших школярів визнано комплекс умінь та навичок майбутнього фахівця, спрямованих на самовдосконалення, саморозвиток і забезпечення творчого характеру процесу організації навчання та викладання фахових навчальних предметів. Показниками вияву цього критерію є уміння реалізовувати й аналізувати власні творчі педагогічні здібності, відчувати задоволення від результату творчої діяльності молодших школярів; усвідомлення необхідності постійного вдосконалення власних професійних знань, умінь, навичок, загальної культури, ерудиції; наявність стратегії самоорганізації і саморозвитку для досягнення бажаного ступеня результативної діяльності. Визначальними ознаками вияву цього критерію є ступінь спроможності майбутніх учителів створювати «ситуацію успіху» в процесі навчання молодших школярів та впроваджувати у навчально-виховний процес педагогічні технології, що сприяють процесу соціалізації учнів. Для відстеження динаміки формування готовності студентів до процесу соціалізації молодших школярів було визначено відповідні рівні (високий, середній та низький) готовності та конкретизовано їхню узагальнену характеристику. Рівень готовності майбутнього вчителя до соціалізації учнів синтезував кількісно-якісну характеристику й взаємодію основних ознак, досить стійких і типових для означеної особистісно-професійної якості.

Високий рівень сформованості професійної готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування соціалізації молодших школярів мають студенти, яким притаманне позитивно-активне ставлення до реалізації педагогічного процесу, у яких наявна позитивна мотивація до навчально-професійної діяльності. Фахові знання й уміння, що забезпечують педагогізацію процесу соціалізації молодших школярів, повністю сформовані. Майбутні вчителі відзначаються спрямованістю на самоцінність дитини, володіють особистісно центрованим стилем спілкування. Студенти систематично займаються педагогічною самоосвітою. Вони схильні до самопізнання, самооцінювання та прояву професійної спрямованості на високому рівні. Практична діяльність орієнтована на педагогічне спрямування процесу соціалізації школярів і має стійкий творчий характер. Середній рівень готовності до майбутньої професійної діяльності щодо педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів характеризує студентів із нестійким, ситуативним позитивним ставленням до здійснення зазначеного процесу; спонукою до педагогічного спрямування процесу соціалізації школярів виступають зовнішні мотиви переважно ситуаційного характеру. Знання про зміст, форми, методи цієї роботи характеризуються репродуктивним рівнем. Студенти володіють середнім ступенем сформованості вмінь та навичок, потрібних для педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів; їхні дії здебільшого мають «шаблонний» характер. Метою професійної діяльності для таких студентів є надання допомоги дитині, проте на практиці вони здебільшого нехтують потребою створення «ситуації успіху» дитини у її різноплановій просоціальній діяльності. У них простежується прагнення до педагогічної самоосвіти, але воно визначається педагогічно доцільним стимулюванням. Низький рівень сформованості готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів визначався у тих студентів, яким властиві байдуже ставлення до здійснення цієї сфери професійної діяльності, пасивність у оволодінні професією, відсутність позитивної мотивації до навчально-професійної роботи. Знання про соціалізацію молодших школярів перебувають на низькому рівні, не завжди застосовуються навіть у типових навчально-виховних ситуаціях. Недостатньо сформовані уміння та навички, потрібні для педагогічного спрямування процесу позитивної соціалізації учнів; дії розпочинають під впливом підказки або стимулів, до того ж часто не можуть умотивувати їх. Дотримуючись здебільшого авторитарного стилю спілкування, такі студенти схильні до загострення конфліктних ситуацій із вихованцями. У цій групі майбутніх учителів здебільшого домінує занижена самооцінка, вони не прагнуть виправляти недоліки професійної підготовки шляхом цілеспрямованого самовдосконалення й самоосвіти. Як правило, ці студенти намагаються уникнути громадсько-педагогічної діяльності, не виявляють педагогічної ініціативи у просоціальній роботі.

Аналіз науково-педагогічного досвіду ВНЗ, чинних навчальних планів та навчальних програм із психолого-педагогічних навчальних дисциплін, а також характеру професійної діяльності вчителів початкових класів дає підставу стверджувати, що на педагогічних факультетах ВНЗ є значні ресурси формування готовності майбутніх педагогів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів; нехтування ними призводить на практиці до того, що, з одного боку, ускладнюється зв'язок між дисциплінами гуманітарного, соціально-економічного, природничо-наукового циклів, а також циклу професійної та практичної підготовки, що перешкоджає наступності в навчально-пізнавальній діяльності студентів; з іншого - штучний характер зв'язку педагогічної теорії із шкільною практикою негативно позначається на результативності підготовки майбутнього фахівця в аспекті педагогізації процесу соціалізації молодших школярів.

З метою виявлення рівня готовності майбутніх учителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації дітей молодшого шкільного віку на початковому етапі дослідження було проведено діагностичне вивчення, респондентами якого стали 356 студентів бакалаврату та магістратури ВНЗ. Установлено такий розподіл респондентів у відповідності з рівнем їхньої готовності до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів: високий рівень готовності мають 19,9% респондентів, середній та низький - 51,4% й 28,7% відповідно.

У процесі аналізу набутого діагностувального матеріалу засвідчено домінування низького рівня готовності студентів до виконання професійних функцій, пов'язаних із педагогічним спрямуванням процесу соціалізації молодших школярів, наявність значних ресурсів, задіяність яких у вищій школі сприятиме результативному формуванню готовності студентів до досліджуваній сфері діяльності. Було підтверджено, що університетська освіта є основним етапом професійної підготовки майбутнього фахівця, а відтак і має забезпечити суттєвий вплив на розвиток його готовності до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів.

У результаті проведення констатувального етапу дослідження було виокремлено експериментальні (ЕГ) та контрольні (КГ) групи студентів для поглиблення наукових уявлень про досліджуваний процес. Експериментальна вибірка нараховувала 114 осіб, контрольна - 75 студентів педагогічних факультетів університетів, що були базою для формувального експерименту, мета якого - вивчення стану готовності до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів у студентів експериментальних і контрольних груп, який визначався на основі встановлених критеріїв, показників, ознак вияву та рівневої характеристики.

Було організовано моніторинг динаміки вияву показників, які характеризують результати запровадженої дослідно-експериментальної роботи. Насамперед було констатовано вихідний рівень сформованості ціле-мотиваційного, змістово-процесуального та результативно-рефлексійного компонентів досліджуваної особистісно-професійної якості у представників експериментальних та контрольних груп: високий рівень готовності в експериментальній групі виявлено у 16,7% респондентів, у контрольній - у 18,7%. Отже, стартові кількісні показники, що характеризують студентів експериментальних та контрольних груп за рівнями готовності, виявилися приблизно однаковими.

Реалізація мети і завдань дослідження зумовили необхідність створення структурно-функціональної моделі підготовки майбутніх учителів до педагогічного спрямування соціалізації молодших школярів в умовах навчального процесу ВНЗ (рис.1). Розроблена модель має такі складники: мету, компоненти, рівні, принципи, педагогічні умови, етапи розгортання, провідні шляхи і засоби та результат. Це дає підстави стверджувати, що йдеться про педагогічну систему підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів, де системоутворювальною є педагогічна сутність феномена, що досліджується. Реалізація експериментальної програми відбувалася з дотриманням кількох специфічних принципів: діагностики стану готовності майбутніх вчителів до спрямування процесу соціалізації молодших школярів; дитиноцентризму; актуалізації міжпредметних та міжциклових зв'язків; неперервності і спадкоємності. Керуючись загально-педагогічними принципами комплексності й системності, наступності й послідовності, підготовка студентів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів реалізовувалася поетапно, а саме на когнітивному, збагачувальному та діяльнісно-творчому етапах.

Рис. 1. Структурно-функціональна модель підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів

майбутній вчитель соціалізація школяр

На першому (когнітивному) етапі дослідно-експериментальної підготовки студентів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів розв'язувалася низка завдань: формування інтересу студентів до теорії й практики позитивної соціалізації учнів; усвідомлення необхідності оволодівати науково-педагогічними знаннями, уміннями й навичками для педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів; виховання потреби оволодівати комплексом особистісно-професійних якостей, що є визначальними у компетентному спрямуванні процесу соціалізації. На другому (збагачувальному) етапі реалізації педагогічної технології розв'язувалися такі завдання: формування у студентів загально-педагогічних, базових, а також спеціальних умінь для реалізації соціалізуючих функцій; систематизація теоретичних і прикладних знань про соціалізацію молодших школярів та процес її педагогічного спрямування; формування особистісних якостей, серед яких провідне місце посідають педагогічні здібності студентів, що мають особливе значення у професійній діяльності. На третьому (діяльнісно-творчому) етапі реалізації експериментальної технології педагогічні зусилля спрямовувались на систематизацію теоретичних і прикладних знань студентів - підґрунтя педагогічної культури, виявом якої є компетентне спрямування процесу соціалізації дитини; вдосконалення загально-педагогічних, базових і спеціальних умінь майбутніх педагогів, спрямованих на формування навчальної компетенції учнів 6-10 років, на активізацію проектної діяльності студентів, націленої на актуалізацію потреби молодших школярів саморозвиватися, на реалізацію просоціальних інтересів, нахилів та набутого досвіду суспільної діяльності учнів.

Вивчення й узагальнення досвіду творчо працюючих учителів сприяло уточненню педагогічних умов, які забезпечують результативність досліджуваного процесу. З'ясовано, що педагогічними умовами формування готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів є: усвідомлення студентами на рівні переконань вагомості особистісно-професійних функцій щодо педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів, що передбачає ціннісне ставлення до педагогічної професії, цілей і засобів педагогічної діяльності; актуалізація інтелектуальної ініціативи майбутніх педагогів у практико-орієнтованому навчальному процесі, що сприяє формуванню професійної компетентності студентів у аспекті педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів; забезпечення у ВНЗ взаємодії студента з іншими інститутами соціалізації і, перш за все, з сім'єю, органами учнівського самоврядування, засобами масової інформації, дитячими громадськими організаціями; залучення до колективних творчих справ студентів академічної групи, в межах якої прискорюється механізм набуття майбутніми педагогами досвіду реалізації соціалізуючих функцій.

Результатом реалізації розробленої структурно-функціональної моделі, є позитивна динаміка рівня готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів.

У третьому розділі «Педагогічна технологія підготовки майбутнього вчителя до спрямування процесу соціалізації молодших школярів» узагальнено результати педагогічного експерименту, домінантою якого є втілення експериментальної технології підготовки майбутнього вчителя початкової школи до позитивної соціалізації школярів.

Системоутворювальним фактором формування готовності студентів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів послужив комплекс взаємозалежних складників, що забезпечують неперервний, цілеспрямований й послідовний вплив на студентів через педагогічно доцільне поєднання форм і методів, відібраних із метою конструювання особистісно-професійних якостей, моделювання системи необхідних і достатніх знань, умінь і навичок студентів задля здійснення позитивної соціалізації учнів.

Метою підготовки майбутніх вчителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів, окрім оволодіння науковими знаннями з різних навчальних дисциплін, визнано також формування в них направленості на творчу громадсько-педагогічну роботу, спрямовану на вироблення індивідуального стилю діяльності щодо педагогічного спрямування процесу соціалізації дитини, набуття професійно важливих якостей особистості та оволодіння професійними вміннями, необхідними для цієї сфери професійної діяльності. Розроблена система підносила значення таких важливих блоків, як підготовка майбутніх вчителів у процесі навчання у ВНЗ та їхня самостійна робота дослідного характеру. Йдеться про становлення фахівця засобами навчально-виховного процесу не лише на лекційно-практичних заняттях, під час виконання творчих завдань, індивідуально-творчої роботи у період педпрактики, в межах навчальних дисциплін за вибором, але й у процесі самостійної роботи дослідного характеру, яка включає діяльність студентів у проблемних групах (підготовка доповідей, рефератів, проведення досліджень), роботу з вивчення та узагальнення досвіду вчителів, складання портфоліо, участь у проектній діяльності.

Дослідно-експериментальним шляхом установлено, що формування готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів неодмінно вимагає переструктурування навчальних модулів психолого-педагогічних дисциплін, які викладаються на педагогічному факультеті, а також педагогізації освітнього середовища ВНЗ у цілому.

Усе це зумовило потребу розробити та впровадити педагогічну технологію підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів. Педагогічна технологія розглядається як сукупність дій, операцій і процедур, яка інструментально забезпечує отримання прогнозованого результату (В. Ельконін), як програма (проект певної педагогічної діяльності), що послідовно реалізується на практиці (В. Беспалько). Системоутворювальним у дослідно-експериментальній технології був елективний курс «Вчитель початкових класів як фактор позитивної соціалізації дитини», що був розроблений за вимогами кредитно-модульної системи. Його метою було забезпечення системного впливу на процес підготовки майбутніх учителів початкової школи до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів. Навчальний курс містить, крім пізнавального матеріалу, творчі практичні завдання, передбачає різноманітні форми занурення студентів у навчально-професійну діяльність, засоби самоконтролю навчальних досягнень. Запропонований курс включає проведення ділових ігор, виконання різнорівневих індивідуально-дослідних завдань (написати есе-роздум на тему: «Ідеал учителя, спроможного до позитивної соціалізації молодших школярів»; розробити план-конспект уроку або виховного заходу; змоделювати систему ігрових технологій, що сприяли б позитивній соціалізації учнів початкової школи; розробити навчальний проект батьківських зборів із відповідної проблематики тощо). З метою активізації процесу самопізнання використовувався метод портфоліо. Результати підсумкового контролю засвідчили суттєві позитивні зрушення у динаміці готовності майбутніх учителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів.

Установлено, що вагомим складником системи професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя в аспекті педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів є практика студентів (табірна - ІІІ курс та педагогічна - ІV, V курси), яка посідає важливе місце у реалізації принципу дитиноцентризму у практико-орієнтованій діяльності майбутнього фахівця. Йдеться про заохочення студентів до діагностики мотиваційної та пізнавальної діяльності молодших школярів, розробки власних прийомів створення «ситуації успіху» дітей у просоціальній діяльності, сценаріїв «колективних творчих справ» тощо. Застосування дослідно-експериментальної технології дозволило одержати більш високі значення показників, що характеризують сформованість практично усіх компонентів готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів. За результатами отриманих статистичних даних, був здійснений розподіл студентів експериментальних та контрольних груп за рівнями прояву їхньої готовності до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів (рис.2).

до експерименту після експерименту

Рис. 2. Динаміка рівневої характеристики сформованості готовності майбутніх учителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів

Результати завершального етапу формувального експерименту засвідчили, що високий рівень готовності майбутніх учителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів спостерігався у 35,1 % респондентів ЕГ (було 16,7 %) та 25,3 % респондентів КГ (було 18,7 %). Кількість майбутніх учителів, які набули середнього рівня означеної готовності, зросла у студентів ЕГ з 45,6 % до 49,1 %, а у КГ - з 44 % до 46,7 %. На низькому рівні перебуває 15,8 % у ЕГ (було 37,7 %) та 28 % осіб у КГ (було 37,3 %).

Отримані дані підтвердили, що за умови впровадження апробованої у дослідженні технології, процес формування готовності майбутніх учителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів початкових класів є більш результативним, ніж за умов традиційної професійної підготовки студентів.

ВИСНОВКИ

У роботі досліджено проблему підготовки майбутнього вчителядо педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів, розроблено й науково обґрунтовано структурно-функціональну модель цієї підготовки, змістове ядро якої склали педагогічні умови, за яких досліджуваний процес є результативним.

1. Аналіз наукового фонду з проблеми соціалізації виявив, що формування елементів світогляду дітей молодшого шкільного віку сприяє успішній соціалізації та формуванню у них основ гармонійного світосприймання. Завдання кожного педагога, батьків і всієї системи освіти - скоригувати й пом'якшити негативний вплив соціально-економічних факторів на особистість дитини; сприяти позитивно-активному входженню її в соціум. Принципово важливим є педагогічне спрямування процесу соціалізації учнів, зокрема молодших школярів.

З'ясовуючи сутність поняття «педагогічне спрямування соціалізації особистості», доведено, що йдеться про процес спеціально організованої роботи, яка передбачає залучення творчого потенціалу індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості та перетворення у повноцінного громадянина суспільства. У цьому зв'язку важко переоцінити соціально-професійну роль педагога, який визначає благополуччя дитини як соціальної істоти.

2. Професійна підготовка вчителя розглядається як система, до складу котрої входять: формування світогляду, загальної культури, психологічна готовність до фахової діяльності, практична готовність до педагогічної роботи, професійно-педагогічна спрямованість особистості вчителя, розвиток педагогічних здібностей. Складником, що, з одного боку, має ключове значення у підготовці майбутніх фахівців, а з іншого - є її важливим результатом, виступає готовність як стан бути налаштованим на конкретну діяльність, мати бажання приступити до виконання певної соціальної ролі. Готовність фахівця до педагогізації процесу соціалізації молодших школярів розуміється як особистісно-професійна якість, що забезпечує внутрішні умови для успішного здійснення цієї діяльності.

3. Взаємопов'язаними й взаємозалежними компонентами готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів визнано: ціле-мотиваційний, змістово-процесуальний та результативно-рефлексійний. Відповідно до окреслених компонентів готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів було визначено та конкретизовано критерії, показники та ознаки вияву. Доведено, що критерієм сформованості ціле-мотиваційного компонента є ставлення майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів. Критерієм сформованості змістово-процесуального компонента визнано рівень загально-інтелектуального розвитку особистості майбутнього вчителя початкових класів, наявність у студента теоретичних знань та практичних умінь щодо соціалізації молодших школярів. Критерієм сформованості результативно-рефлексійного компонента готовності майбутнього вчителя до педагогізації процесу соціалізації молодших школярів є комплекс умінь та навичок майбутнього фахівця, спрямованих на самовдосконалення, саморозвиток і забезпечення творчого характеру процесу організації навчання та викладання фахових навчальних предметів. З'ясовано рівні готовності студентів до спрямування соціалізації молодших школярів (високий, середній та низький), конкретизовано їхню узагальнену характеристику.

4. Визначено і обґрунтовано, що педагогічними умовами ефективного формування готовності майбутнього вчителя до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів є усвідомлення студентами вагомості особистісно-професійних функцій щодо педагогічного спрямування процесу соціалізації учнів, актуалізація інтелектуальної ініціативи майбутніх педагогів у практико-орієнтованому навчальному процесі, забезпечення у вищій школі взаємодії студента з іншими інститутами соціалізації та залучення студентів академічної групи до колективних творчих справ.

Реалізація мети і завдань дослідження зумовили необхідність розробки моделі підготовки майбутніх учителів до спрямування соціалізації молодших школярів в умовах навчального процесу ВНЗ. Розроблена модель містить такі складники: мету, компоненти, рівні (високий, середній, низький), принципи (діагностики стану готовності майбутніх учителів до спрямування процесу соціалізації молодших школярів, дитиноцентризму, актуалізації міжпредметних та міжциклових зв'язків, неперервності і спадкоємності), педагогічні умови, етапи підготовки (когнітивний, збагачувальний, діяльнісно-творчий), провідні шляхи і засоби та результат, що прогнозується.

5. Технологія підготовки майбутніх учителів до педагогічного спрямування процесу соціалізації молодших школярів передбачала переструктурування навчальних модулів теоретичної та практичної підготовки, самостійної роботи студентів у процесі навчання. Системостворювальним у розробленій і апробованій педагогічній технології був елективний курс «Вчитель початкових класів як фактор позитивної соціалізації дитини», що був розроблений за вимогами кредитно-модульної системи навчання. Вагомим складником технології була педагогічна практика студентів. Змістові та процесуальні аспекти педагогічної технології відображено у розроблених і апробованих методичних рекомендаціях «Педагогічний супровід процесу соціалізації молодших школярів».

За результатами формувального етапу педагогічного експерименту відбулися суттєві позитивні зрушення у динаміці розвитку досліджуваної особистісно-професійної якості студентів експериментальних груп.

Достовірність результатів дослідження доведено за допомогою методів математичної статистики (t-критерію Стьюдента). Проведене дослідження не вичерпує усі аспекти означеної проблеми. Перспективи дослідження вбачаються у вивченні процесу підготовки майбутнього вчителя-предметника до педагогічного спрямування соціалізації старших підлітків, у розробці системи професійного самовдосконалення фахівців на етапі післядипломної освіти в аспекті розвитку їхньої компетентності щодо спрямування процесу соціалізації учнівської молоді.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ІЗ ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Пастир Ю. І. Створення «ситуації успіху» у навчанні студентів як передумова результативної професійної підготовки / Ю. І. Пастир // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. - Випуск 41. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2006. - С. 325-328.

2. Пастир Ю. І. Позитивна соціалізація молодшого школяра як напрям педагогічної діяльності вчителя і складова його професійної підготовки / Ю. І. Пастир // Вісник Черкаського університету. Серія : Педагогічні науки. - Черкаси: Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2009. - Випуск 148. - С. 33-37.

3. Пастир Ю. І. До проблеми підготовки майбутнього вчителя до спрямування процесу соціалізації молодших школярів / Ю. І. Пастир // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. Наука і освіта. - №4, червень-липень 2009. - С.120-123.

4. Пастир Ю. І. Професійна підготовка вчителя: деякі інноваційні підходи до спрямування процесу соціалізації молодшого школяра / Ю.І.Пастир // Вісник Черкаського університету. Серія : Педагогічні науки. - Черкаси: Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2009. - Випуск 164. - С. 129-132.

5. Пастир Ю. І. Спрямування соціалізації молодшого школяра: інноваційна діяльність учителя / Ю. І. Пастир // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія : Педагогіка. - 2009. - № 5. - С. 132-138. Матеріали і тези конференцій

6. Пастир Ю. І. Успішність навчання молодшого школяра як педагогічна проблема / Ю. І. Пастир // Пріоритетні напрями науки: пошук студента: матеріали студентської науково-практичної конференції (Ізмаїл, 4 листопада 2005 р.). - Ізмаїл, 2005. - С. 28-30.

7. Пастир Ю. І. Особистість молодшого школяра: випереджувальний розвиток засобами емоційності навчання іноземної мови / Ю. І. Пастир // Проблеми особистості у сучасній науці: результати та перспективи дослідження : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців (Одеса, 25 березня 2005 р.) / Під ред. Л. М. Голубенко, О. С. Цокур. - Одеса, 2005. - С. 81-82.

8. Пастир Ю. І. «Створення ситуації успіху» як пріоритет запровадження новітніх технологій початкового навчання / Ю. І. Пастир // Новітні педагогічні технології: проблеми та перспективи початкової школи : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів (Одеса, 19-20 квітня 2006 р.). - Одеса: СМИЛ, 2006. - С. 42-45.

9. Пастир Ю. І. Проблема соціалізації особистості у педагогічній спадщині А. С. Макаренка / Ю. І. Пастир // Спадщина А. С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Полтава, 12-14 березня 2008 р.) / За заг. ред. проф. М. В. Гриньової - Полтава: Астрая, 2008. - С. 251-253.