Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Д.С. Туптала (Димитрія Ростовського) у контексті освітнього простору другої половини XVII–XVIIІ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Д.С. ТУПТАЛА (ДИМИТРІЯ РОСТОВСЬКОГО) У КОНТЕКСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - XVIIІ століть

Бондаренко Валентина Володимирівна

Полтава - 2010

Анотація

Бондаренко В.В. Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Д.С. Туптала (Димитрія Ростовського) у контексті освітнього простору другої половини XVII - XVIII століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка. - Полтава, 2010.

У дослідженні вперше у вітчизняній історико-педагогічній науці здійснено періодизацію педагогічної та просвітницької діяльності Димитрія Ростовського. Обґрунтовано єдність традиційності та інноваційності архієрейської школи змішаного типу, розкрито дидактичні принципи, організаційні форми та методи навчання. Реконструйовано погляди святителя на процес виховання особистості, його принципи (неперервності виховання, відповідності виховання віку особистості, поступовості й систематичності, єдності виховання й самовиховання), умови, правила, засоби, напрями виховання (православне, моральне, розумове, естетичне, трудове й фізичне), загальні й специфічні форми, методи й прийоми виховання особистості. Визначено, що ефективність просвітницької діяльності Димитрія Ростовського пояснюється тим, що він створив у Ростові унікальне освітньо-виховне середовище, яке інтегрувало, поглиблювало і втілювало в практику його педагогічні ідеї. Розкрито напрями впливу педагогічних ідей Д.С. Туптала на педагогічну теорію й практику наступних століть і доведено їхню актуальність на сучасному етапі розвитку української держави та національної педагогічної думки.

Ключові слова: педагогічні погляди, просвітницька діяльність Димитрія Ростовського; етапи просвітницької діяльності; принципи, зміст, методи та форми; освітньо-виховне середовище, реконструкція.

Аннотация

Бондаренко В.В. Педагогические взгляды и просветительская деятельность Д.С. Туптало (Димитрия Ростовского) в контексте образовательного пространства второй половины XVII-XVIII веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Полтавский национальный педагогический университет имени В.Г. Короленко. - Полтава, 2010.

В диссертационной работе исследованы педагогические взгляды и просветительская деятельность Д.С. Туптало (1651-1709) в образовательном пространстве второй половины XVII-XVIII столетий. Проанализированы и теоретически обобщены истоки и сущность его теоцентрического педагогического мировоззрения. Впервые в отечественной историко-педагогической науке осуществлена периодизация педагогической и просветительской деятельности Димитрия Ростовского, что дает возможность проследить эволюцию педагогической мысли Украины и России в период перехода от “книжной учености” к практическому освоению научных знаний.

Историко-педагогический анализ главного труда Д. Туптало (Димитрия Ростовского) - “Жития святых” позволил получить информацию об истории создания древних учебных заведений, теоретических основах обучения, специфике организации учебно-воспитательного процесса и определить его агиографическое произведение как источник истории средневековой педагогики, а его автора назвать первым историком педагогики.

Обосновано единство традиционности и инновационности организованной педагогом архиерейской школы смешанного типа, которая совмещала общее и специальное образование. Установлено, что Димитрий Ростовский обогатил дидактику новыми принципами, формами (урочные, индивидуальные, внеклассные, внешкольные, храмовые) и методами обучения (синхронные таблицы, научно-исторический метод работы с первоисточниками, изучение иностранных языков на жизненном опыте). Реконструированы взгляды святителя на процесс воспитания личности: его принципы (непрерывности, соответствия воспитания возрасту личности, постепенности и систематичности, единства воспитания и самовоспитания); условия, правила, средства, направления воспитания (православное, моральное, умственное, эстетическое, трудовое и физическое); общие и специфические формы, методы и приемы воспитания личности. Доказано, что основным условием эффективности просветительской деятельности Димитрия Ростовского было создание в Ростове уникальной образовательно-воспитательной среды, которая интегрировала деятельность монастырей, храмов, школы и библиотеки и служила пространством для воплощения в практику его педагогических идей.

Раскрыто влияние педагогических взглядов и просветительской деятельности Д.С. Туптало на становление педагогической теории и практики, определена его роль в образовательном пространстве второй половины XVII- начала XVIII веков, которая заключалась в интеграции дострижений древнерусской, средневековой, ренессансной, украинской педагогики барокко, патристики и раннего Просвещения, в сохранении морально-религиозных и патриотических основ отечественной педагогической мысли.

Ключевые слова: педагогические взгляды, просветительская деятельность Димитрия Ростовского; этапы просветительской деятельности; принципы, содержание, методы и формы; образовательно-воспитательная среда, реконструкция.

Summary

Bondarenko V.V. D.S. Tuptalo's (Dmytriy Rostovskiy's) pedagogical views and educational activity in context of educational sphere of the second half of XVII - XVIII centuries. - manuscript.

Thesis for a candidate's degree in speciality 13.00.01 - General Pedagogics and History of Pedagogics. - Poltava National Pedagogical University named after V.G. Korolenko. - Poltava, 2010.

The dissertation provides periodization of Dmitriy Rostovskiy's pedagogical and educational activity for the fist time in the national studies on the History of Pedagogy. The unity of traditionality and innovationality of hierarchal school of mixed type, which was established by him and combining general and special education, has been substantiated. Didactics principles, forms and methods of teaching are revealed. Prelate's views on the process of person's upbringing, its principles (upbringing's continuity, its compliance with person's age, gradualness and systematicness, unity of upbringing and self-education), conditions, rules, means, ways of upbringing (orthodox, ethical, intellectual, aesthetic, labour a physical), general and specific forms, methods and techniques of person's upbringing have been reconstructed in our thesis. It has been also proved that creation of unique educational sphere which integrated, extended and implemented his pedagogical ideas in practice was the main cause of efficiency of Dmitriy Rostovskiy's educational activity. Influence of D.S. Tuptalo's pedagogical ideas on pedagogical theory and practice of education of further periods has been discovered, their currency at the present stage of Ukrainian state's and national Pedagogics' development has been also proved, the ways of their implementation in pedagogical practice have been outlined as well.

Key words: Dmitriy Rostovskiy's pedagogical views and educational activity; stages of educational activity; principles, content, forms and methods of adult's and children's teaching and upbringing; educational sphere.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. В умовах глобалізації та інтеграції світового освітнього простору, культурної асиміляції педагогічна наука визначає пріоритети розвитку національної освіти, спрямованої передовсім на відродження духовних традицій українського народу.

У зв'язку із цим сучасні цивілізаційні зрушення зумовили й загострили соціально-педагогічні суперечності: між інформатизацією, технократизацією суспільства й падінням моральності через утрату духовних орієнтирів; між стійкими негативними тенденціями минулої доби в ставленні до церкви, яка була усунена від виховного процесу, і потребою суспільства долучитися до її просвітницьких здобутків; між потужним православно-виховним досвідом і його недостатнім дослідженням педагогічною наукою. Необхідність подолання соціально-педагогічних суперечностей спонукає до використання в сучасному навчально-виховному процесі педагогічних надбань християнства. У цьому контексті актуалізується потреба дослідження ролі православної церкви в розвитку шкільної справи й духовно-просвітницької діяльності окремих її представників.

Понад три століття не згасає інтерес до духовно-морального доробку відомого церковного діяча, педагога, мислителя, поета й проповідника другої половини ХVІІ-початку ХVІІІ століть Данила Савовича Туптала (Димитрія Ростовського) (1651-1709), який залишив багату спадщину в різних галузях гуманітарної науки, що охоплює педагогічні, історичні, духовні й художні твори. Їх глибокий і системний аналіз допоможе уникнути білих плям у вітчизняному педагогічному процесі ХVІІ-ХVІІІ століть.

Погляди Д. Туптала на виховання й навчання дітей хоч і були предметом пильної уваги Ф. Нікольського (1863) і М. Корсунського (1883), але висвітлювалися описово, без належного теоретичного обґрунтування. В історичних та історико-педагогічних розвідках його думки про освіту репрезентовані лише побіжно (В. Буш, С. Голубєв, М. Демков, П. Каптерев, Т. Лагутіна, А. Марушкевич, С. Сірополко, О. Сухомлинська, Т. Тхоржевська, К. Харлампович, 3. Хижняк, Т. Шевченко). Нарис В. Калугіна, присвячений Д. Тупталу, в колективній монографії “Очерки школы и педагогической мысли народов СССР с древнейших времен до конца ХVІІ в.” (1989) є цінним матеріалом для сучасних навчальних посібників із педагогіки (Л. Артемова, М. Левківський, О. Любар, П. Мазур, О. Микитюк, В. Мосіяшенко, О. Радул, М. Рисіна).

Дослідниками проаналізовано філософський (М. Кашуба, В. Нічик, C. Йосипенко), філологічний (Є. Болховітінов, Л. Войнович, Р. Голик, І. Жиленко, Б. Криса, Л. Левшун, Я. Мишанич, Л. Столярова, М. Сулима, М. Федотова), культурологічний (В. Андріанова-Перетц, М. Драгоманов, Є. Жигулін, М. Костомаров, І. Крип'якевич, П. Мілюков, В. Рєзанов, Я. Стратій) аспекти діяльності мислителя, зокрема й у контексті європейської культури (Дж. Бенарджовна, А. Кетрін, Г. Крестау, М. Сперанський, Д. Сцепуро).

Роль Д. Туптала в історії православної церкви, його життя та пастирсько-проповідницьку діяльність як святителя вивчали арх. Антоній (Фіалко), О. Величковський, О. Державін, М. Маккавейський, B. Недосєкін, В. Нечаєв, І. Огієнко, В. Політило, М. Попов, М. Тальберг, А. Тітов, В. Фаворський. Найавторитетнішою серед названих є праця І. Шляпкіна “Св. Димитрий Ростовский и его время” (1891). У богословських монографіях просвітницьку діяльність Д. Туптала розкрито поверхово.

Отже, незважаючи на унікальну спадщину Д. Туптала, сьогодні залишаються ще не дослідженими його педагогічні погляди, просвітницька діяльність, науково не обґрунтована їхня роль у подальшому становленні вітчизняної й зарубіжної освіти, зокрема й сучасної української педагогіки, яка нині в пошуку нових духовних орієнтирів власної культури й історії. Недостатній рівень висвітлення окреслених проблем у історії педагогіки, гостра потреба практики зумовили вибір теми кандидатської дисертації “Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Д.С. Туптала (Димитрія Ростовського) у контексті освітнього простору другої половини XVII-XVIII століть”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов'язана з науковою роботою Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка як складовою комплексної держбюджетної теми кафедри педагогіки “Методолого-теоретичні та практичні засади виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу в умовах євроінтеграції” (державний реєстраційний № 0106U000667). Тема дисертації затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 3 від 26. 10. 2006) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 23. 01. 2007).

Мета дослідження полягає у виявленні педагогічних поглядів і характеристиці просвітницької діяльності Д.С. Туптала (Димитрія Ростовського) в контексті освітнього простору другої половини ХVІІ- початку ХVШ століть.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. З'ясувати стан вивченості життя та творчості Д. Туптала (Димитрія Ростовського).

2. Здійснити системний аналіз освітнього простору другої половини ХVІІ-початку ХVІІІ століть, виявити витоки педагогічних ідей та просвітницької діяльності Димитрія Ростовського.

3. Виявити та реконструювати педагогічні погляди мислителя.

4. Визначити основні етапи просвітницької діяльності педагога, її методи, організаційні форми та види.

5. Обґрунтувати мету, завдання, принципи діяльності Ростовського навчального закладу, створеного Д. Тупталом.

6. Довести актуальність і доцільність педагогічних поглядів та просвітницької діяльності Димитрія Ростовського для сучасного етапу розвитку педагогічної теорії і практики.

Об'єкт дослідження - творча спадщина Д.С. Туптала (Димитрія Ростовського) в контексті освітнього простору другої половини ХVІІ- початку ХVІІІ століть.

Предмет - педагогічні погляди та просвітницька діяльність Д.С. Туптала (Димитрія Ростовського) в контексті освітнього простору другої половини ХVІІ- початку ХVІІІ століть.

Джерельною базою дослідження послужили праці Д. Туптала “Діаріуш” (“Дневныя записки…”), “Житія святих” у 12-томах, історичні дослідження (літописці, каталоги, хронографи, мартирологи, таблиці), книги (“Духовна абетка”, “Руно орошенеє”, “Апологія на втішення печалі…”, “Короткий катехізис” та ін.), статті, повчання, проповіді, служби, листи, художні твори, що зберігаються в Синодальній бібліотеці (м. Москва), а також документи Центрального державного історичного архіву (м. Київ) (ф. 127, 128, 130, 131, 132, 888, 1711, 1973), Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (ф. 160, 232); рукописні фонди Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника; Російського державного архіву давніх актів (м. Москва) (ф. 237, 381, 1407), Російської національної бібліотеки (м. Москва) (ф. 17); використана мемуарна література, зокрема опис подорожі Антіохійського патріарха Макарія в Росію та Україну (1653-1656); козацький літопис С. Величка; твори церковних діячів (Л. Барановича, І. Галятовського, С. Яворського), самостійні роботи учнів Ростовської школи (А. Бодаковського, П. Курохтанського); періодичні видання (“Богословские труды”, “Відомості Полтавської єпархії”, “Журнал Московского патриархата”, “Киевская старина”, “Странник”, “Труды Киевской духовной академии”, “Чтения в историческом обществе Нестора-летописца”, “Чтения в Обществе истории и древностей российских при Московском университете”, “Педагогіка”, “Советская педагогика”, “Шлях освіти”), праці педагогів досліджуваного періоду (К. Істоміна, С. Полоцького, Є. Славинецького), монографії, дисертації, автореферати, статті, матеріали конференцій, навчально-методичні й довідкові видання, електронний ресурс.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження, розв'язання поставлених завдань застосовано комплекс теоретичних методів - аналізу і синтезу, абстрагування й порівняння, аналогії, зіставлення, протиставлення, систематизації - для виявлення педагогічних поглядів і просвітницької діяльності Д. Туптала; теоретико-компаративний метод - для вивчення й узагальнення взаємовпливу педагогічних культур України, Росії, Польщі, науки та релігії; герменевтичний, що дозволяє інтерпретувати рукописні й друковані тексти; контент-аналіз творчої спадщини вченого; історико-ретроспективний метод, за допомогою якого охарактеризовано ступінь дослідження проблеми, основні напрями й зміст педагогічної і просвітницької діяльності педагога; персоналістично-біографічний - для з'ясування ролі педагогічних, громадських і церковних діячів у становленні педагогічного світогляду Д. Туптала; метод реконструкції, який дав змогу зрозуміти й репрезентувати реальні погляди Д. Туптала на освіту, методи і форми діяльності в процесі аналізу життєвого і творчого шляху мислителя.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину XVII-XVIII століть: нижня межа (1651-1701) - формування педагогічного світогляду Д. Туптала в контексті історико-політичних, соціокультурних і філософсько-світоглядних характеристик досліджуваного періоду; верхня (1702-1709) - утілення педагогічних ідей та їх вплив на практику функціонування освітньо-виховного середовища Ростова й усієї Росії.

Методологічною основою дослідження є фундаментальні положення теорії пізнання: ідеї загального, особливого та одиничного, єдності теорії й практики; науковий плюралізм в оцінці теорій і концепцій; філософсько-світоглядні та загальнонаукові положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість соціально-економічних і педагогічних явищ, про неперервність і наступність історико-педагогічних процесів; діалектика феноменів (спільне і відмінне) цивілізацій і культур; їхні взаємодія і взаємовплив, цілісність, зокрема єдність загальнолюдської та національної культур; принципи об'єктивності, науковості, історизму, доказовості.

Теоретичною базою дослідження є: положення нормативних документів, що визначають державну політику в освіті, а саме: Закон України “Про освіту”, Закон України “Про виховання дітей та молоді”, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті та ін.; теоретичні узагальнення про історико-політичний, соціокультурний розвиток людства в ХVІІ-ХVІІІ століттях (Л. Алексієвець, Д. Антонович, Л. Гайдай, Я. Ісаєвич, В. Ключевський, М. Костомаров, П. Мілюков, І. Шляпкін та ін.); філософсько-світоглядні й культурологічні характеристики досліджуваного періоду (І. Бондаревська, Л. Ваховський, Н. Дем'яненко, В. Горський, С. Йосипенко, В. Литвинов, В. Нічик, Т. Огнєва, Д. Чижевський); теоретичні положення щодо ретроспективного вивчення педагогічних явищ і процесів (А. Бойко, С. Золотухіна, О. Ільченко, Г. Корнетов, В. Кремень, Ю. Мануйлов, Н. Побірченко, А. Сбруєва, С. Сисоєва, С. Сірополко, О. Сухомлинська, Т. Тхоржевська та ін.); висновки науковців про специфіку освіти ХVІІ-ХVІІІ століть (Б. Год, О. Велемець, О. Губко, Е. Днєпров, В. Калугін, Є. Мединський, Б. Мітюров, Г. Панчук); окремі позиції богословських досліджень (О. Державін, М. Маккавейський, І. Огієнко, Г. Флоровський).

Наукова новизна й теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, що вперше: виявлено педагогічні погляди (історико-педагогічні, дидактичні, теоретико-виховні, школознавчі) й схарактеризовано просвітницьку діяльність Д. Туптала та визначено її етапи: (1662-1675 - пропедевтичний, 1675-1684 - пастирсько-педагогічний, 1684-1702 - науково-теоретичний, 1702-1709 - праксіологічний), її методи (словесні, наочні, практичні, стимулювання, синхронічних таблиць, історико-науковий, вивчення іноземних мов на доступних життєвих прикладах); форми (урочні, позакласні, позашкільні, індивідуальні, храмові) і види (наукова, навчальна, виховна, організаційно-адміністративна, проповідницька, творча); з'ясовано стан вивченості життя й творчості Д. Туптала та визначено її за такими напрямами: канонізація та поширення його спадщини (1677-1818), науково-дослідницький (1818-1918), культурологічний (1918-1991), відродження та впровадження прогресивних ідей (1991-2010); здійснено науковий аналіз освітнього простору другої половини ХVІІ-ХVШ століть і встановлено роль Д. Туптала в інтеграції надбань давньоруської, середньовічної, ренесансної, української барокової педагогіки, патристики й раннього Просвітництва; виявлено витоки педагогічних ідей та просвітницької діяльності Димитрія Ростовського (православна родина, навчання в Києво-Могилянському колегіумі, соціальне середовище, чернече життя, самоосвіта й самовиховання), що ґрунтувалися на теоцентричному світогляді, християнській етиці й антропології; обґрунтовано мету (цілеспрямована загальна й спеціальна освіта учнів), завдання (підготовка школярів до подальшого навчання та роботи в церкві; православне, моральне, розумове, естетичне, трудове, фізичне виховання особистості) та принципи організації (всестановість, безкоштовність, єдність школи й церкви, гуманність) Ростовського навчального закладу як архієрейської школи змішаного типу; виявлено та реконструйовано педагогічні погляди мислителя (історико-педагогічні щодо розвитку освіти І-ХVІІ століть; на ідеал учителя й ієрархію вчительського служіння; принципи навчання - єдність учення, індивідуальний підхід, гуманне ставлення до учнів; принципи виховання особистості на засадах християнського вчення - неперервність, урахування вікових особливостей, поступовість і систематичність, єдність виховання й самовиховання; ідеї педагога щодо створення Ростовського освітньо-виховного середовища, яке складали школа, монастирі, храми, бібліотека); доведено актуальність і доцільність педагогічних поглядів Д. Туптала для сучасного етапу розвитку педагогічної теорії та практики.

Подальшого розвитку набули ідеї щодо генезису окремих педагогічних принципів (індивідуальний підхід, гуманізм, поступовість і систематичність, зв'язок освіти й виховання із життям, неперервність виховання тощо).

Уточнено історико-педагогічну оцінку розвитку освіти в перехідний період від Середньовіччя до Нового часу, від Реформації та Контрреформації до Просвітництва у другій половині XVII-XVIII століть.

Не підтверджено загальноприйняту думку про те, що засновником архієрейських шкіл у Росії був Ф. Прокопович (1721 р. при Олександро-Невській лаврі). Доведено, що першу архієрейську школу в Росії відкрив Димитрій Ростовський у 1702 р. саме в Ростові.

До наукового обігу введено понад 20 маловідомих і невідомих документів та матеріалів, пов'язаних із життям Д. Туптала й розвитком освіти досліджуваного періоду.

Практичне значення результатів дослідження полягає в розробці спецкурсу “Виховання духовних цінностей у педагогічній спадщині Димитрія Ростовського (Данила Туптала)” для студентів навчальних закладів усіх рівнів акредитації та слухачів інститутів післядипломної педагогічної освіти, який апробовано в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка (довідка № 0678/01-37/63 від 02. 12. 2009), Слов'янському державному педагогічному університеті (довідка № 68-12-09-174 від 10. 12. 2009), Сумському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 725 від 18. 03. 2010), Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького (довідка № 271/03 від 01. 06. 2010).

Матеріали дослідження можуть слугувати теоретичною базою при викладанні педагогічних, історичних, філологічних дисциплін і для написання наукових праць, навчальних підручників та посібників, а також будуть корисними для теоретико-методичного забезпечення національної системи освіти.

Вірогідність, об'єктивність і достовірність наукових результатів і висновків дослідження забезпечені методологічною обґрунтованістю теоретичних положень; значною кількістю наукових публікацій, архівних джерел і їх об'єктивним аналізом, застосуванням сукупності взаємопов'язаних методів, які відповідають меті й завданням дослідження.

Апробацію результатів дослідження здійснено у формі виступів і доповідей на засіданнях ученої ради, кафедри педагогіки, аспірантських теоретичних семінарах у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка, а також на міжнародних науково-практичних конференціях і наукових читаннях: “Стратегические вопросы мировой науки - 2007” (Дніпропетровськ, 2007), “Європейське мистецтво на зламі століть: минуле й сучасне” (Суми, 2007), “Діяння святителя Димитрія Ростовського (Д. Туптала) і традиції православного світосприйняття” (Глухів, 2007), “Професійна підготовка вчителя музичного мистецтва: від традицій до інновацій” (Полтава, 2008), “Держава і церква в Україні за радянської доби” (Полтава, 2007, 2009), “Інновації в педагогічній освіті європейського простору” (Полтава, 2009), “Інтернаціоналізація засобів формування особистості майбутнього вчителя у контексті Болонських реформ” (Полтава, 2009); на всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах і педагогічних конгресах: “ІV педагогічні читання пам'яті О. Рудницької” (Київ, 2006), “Духовно-моральна парадигма творчості Григорія Ващенка” (Полтава, 2008), “Оздоровлення засобами освіти: регіональний аспект” (Полтава, 2008).

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 11 одноосібних працях автора, 7 із яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків за розділами, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (291 позиція). Загальний обсяг дисертації становить 270 сторінок, із них 197 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання; охарактеризовано джерельну базу; висвітлено методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи; наведено дані про апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі - “Теоретичні основи дослідження педагогічних поглядів і просвітницької діяльності Д. Туптала (Димитрія Ростовського)” - проаналізовано динаміку вивчення наукової спадщини педагога; охарактеризовано освітній простір другої половини XVII- початку XVIII століття; з'ясовано витоки педагогічних ідей та просвітницької діяльності педагога.

У ході історико-ретроспективного аналізу на основі визначених критеріїв (мета, зміст, інтенсивність і результативність наукових пошуків, популяризація його праць) виокремлено чотири напрями дослідження творчості українського мислителя.

Перший - канонізація Димитрія Ростовського та поширення його спадщини (167-1818) - починається публікацією в Новгород-Сіверську книги “Чуда Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії…” і триває до завершення емпіричного опанування його спадщини. У цей період було канонізовано митрополита Димитрія (1757), Арсенієм (Мацієвичем) написано його житіє, в якому представлено образ святителя як реальне втілення християнського ідеалу. Твори Д. Туптала поширилися в Україні, Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Румунії, Греції, Литві, Польщі. А. Болотов, В. Татіщев, А. Шльоцер визнали його історичні розвідки; видано перше зібрання праць церковного діяча (1805 - 1807). Проте ставлення до нього було неоднозначним: “Книга житій святих” зазнала нищівного редагування (1759), а “Келійний літописець”, “Діаріуш” узагалі в 1781 і 1786 рр. було вилучено з продажу.

Другий - науково-дослідницький напрям опанування багатоаспектної діяльності та творчості педагога (1818-1918) - розпочинається з оприлюднення Є. Болховітіновим першого дослідження його літературної спадщини, а завершується легалізацією відкритого терору радянської влади проти церкви. Протягом “золотого часу” сформувалися релігійна й світська бази дослідження спадщини Д. Туптала, її вивчали богослови, історики, літературознавці, краєзнавці, архівознавці, психологи, педагоги. Були оприлюднені архівні матеріали, духовні твори педагога, чому сприяла діяльність наукових і громадських організацій - товариств, комісій, комітетів тощо. Результатом наукових пошуків стали монографії В. Нечаєва, М. Попова, А. Тітова, І. Шляпкіна. Педагогічна діяльність, однак, досліджувалася контекстуально (С. Білокуров, П. Знаменський, Д. Мордовцев, М. Первухін, Є. Прилєжаєв, С. Смирнов, А. Соболевський, В. Сторожев); у цей час увагу привернули архівні документи про ростовську школу (Ф. Нікольський, М. Корсунський).

Третій - культурологічний напрям вивчення спадщини мислителя (1918- 1991) - збігається в часі з радянською епохою й тому детермінований релігійною партійно-державною політикою (А. Киридон, В. Пащенко та ін.). У наукових дослідженнях цього періоду, як світських і богословських, так і зарубіжних (канонічних й автокефальних), розглядалася творчість Д. Туптала в контексті історії України та її культури (Я. Ісаєвич, А. Савич та ін.), давньої літератури (І. Голєніщев-Кутузов, Д. Лихачов, Д. Чижевський та ін.), педагогіки (О. Апостолов, О. Кошелєва, С. Сірополко), мистецтвознавства (М. Боровик, Є. Лєвашов, Г. Сивокінь), етики (В. Нічик), богослов'я (П. Вікторов, В. Ганецкий, А. Просвірнін). Зарубіжні дослідники основну увагу приділяли ролі митрополита в історії канонічної церкви (М. Тальберг) та в етнонаціональному відродженні українців (І. Огієнко, Т. Пачовський). Педагогічну діяльність церковного діяча цілеспрямовано досліджував В. Калугін.

Четвертий - відродження та впровадження прогресивних ідей Димитрія Ростовського (1991-2010) - збігається з роками незалежності України. Виявлено, що в останні десятиліття з'являються нові аспекти дослідження спадщини Д. Туптала (Ю. Звездіна, А. Крумінг, Р. Ситько, Т. Тхоржевська та ін.); переосмислено етичне вчення Д. Туптала в контексті ранньомодерної духовної культури (С. Йосипенко); проаналізовано особливості його світогляду, менталітету, зокрема національного (В. Соболь); у стані активного вивчення знаходиться його творча лабораторія (Є. Жигулін, М. Федотова, Л. Янковська).

Огляд названих праць засвідчив, що спадщина Д. Туптала потребувала цілеспрямованого науково-педагогічного аналізу, оскільки в історії педагогіки продовжували тиражуватися консервативні положення про роль ученого в історії вітчизняної та зарубіжної освіти.

Теоретико-компаративістський аналіз освітнього простору другої половини XVII-XVIIІ століть дозволив виявити, що в цій царині відбулися зміни, зумовлені перехідним періодом від Середньовіччя до Нового часу, від Реформації та Контрреформації до Просвітництва. Педагогіка стала самостійною наукою, з'явилися релігійні та світські концепції навчання й виховання молодого покоління, які тісно перепліталися між собою, зріс обсяг світських знань, домінували раціональні методи навчання. В Європі склалася система освіти трьох рівнів - елементарна (початкова), середня й вища. Українська педагогіка розвивалася на національній основі з урахуванням кращих надбань європейського досвіду, позитивно впливаючи на освіту Росії і підготовлюючи ґрунт для реформ Петра І.

Персоналістично-біографічний аналіз дав змогу з'ясувати витоки педагогічних поглядів Д. Туптала. Джерелом його просвітницьких ідей були: 1) православна родина козацького сотника Макарівської сотні київського полку С. Г. Туптала, який походив із шляхетного роду Савичів. У сім'ї панували відданість православній вірі, вірність церкві й Батьківщині, які педагог проніс через усе своє життя; 2) навчання в Києво-Могилянському колегіумі; 3) соціальне середовище - освічені й прогресивні особи, що визначали характер історичної епохи (Й. Галятовський, М. Дзик, К. Істомін, Л. Баранович, І. Монастирський, Іов Новгородський, Й. Тукальський, С. Яворський, В. Ясинський, гетьмани І. Самойлович та І. Мазепа, Петро І); 4) Кирилівський Свято-Троїцький монастир, обителі України, Литви, Білорусі, Росії, де він перебував як ігумен, проповідник і насельник; 5) самоосвіта й самовиховання (його власна бібліотека містила понад 300 книг із різних галузей знань). Вирізнені чинники вплинули на формування в Д. Туптала теоцентричного педагогічного світогляду, провідною ідеєю якого можна вважати погляд на людину як образ і подобу Божу. Якщо образ людині даний, то подоба визначається в її свободі вибору між добром і злом. Людина покликана пізнавати вічне, духовне й утілювати його в собі, усвідомлюючи власну гріховність, відтак сенсом її життя, за законами теоцентризму, є моральне вдосконалення, тобто теосис (обожнення), що є спасінням своєї душі та служінням для спасіння інших. Загалом теоцентричний світогляд визначав сутність педагогічних поглядів і характер просвітницької діяльності Димитрія Ростовського.

У другому розділі - “Розвиток педагогічних поглядів і просвітницької діяльності Д. Туптала” - визначено етапи просвітницької діяльності педагога, її методи, організаційні форми та види; обґрунтовано мету, завдання і принципи діяльності Ростовського навчального закладу, створеного Д. Тупталом.

На підґрунті мети, змісту, історико-політичних, соціокультурних і філософсько-світоглядних характеристик життя і творчості Димитрія Ростовського визначено етапи його просвітницької діяльності: І етап (1662- 1675) - пропедевтичний - розпочався вступом Д. Туптала до Києво-Могилянського колегіуму й завершився 23 травня 1675 року висвяченням його в ієромонахи в Густинському монастирі. Мета - самовизначення сенсу життя, напряму й завдань своєї майбутньої діяльності, формування моделі ідеального навчального закладу; ІІ етап (1675-1684) - пастирсько-педагогічний - тривав від запрошення Д. Туптала на посаду проповідника Чернігівським архієпископом Л. Барановичем до його переїзду в Києво-Печерському лавру. Мета - вдосконалення проповіді як ефективної форми просвітницької діяльності; усвідомлення значущості окремих засобів виховання людини й механізмів їхнього впливу на особистість; апробація першої книги духовно-морального спрямування “Руно орошенное…”; ІІІ етап (1684-1702) - науково-теоретичного узагальнення педагогічних поглядів - охоплює період від початку роботи над “Житіями святих” до виїзду з України. Мета - продовження пастирсько-просвітницької діяльності; наукова робота над богословсько-педагогічним твором “Житіями…”, призначеним для самоосвіти й самовиховання людини; утвердження історико-наукового методу опрацювання першоджерел; систематизація знань з історії педагогіки; ІV етап (1702-1709) - праксіологічний - збігається з діяльністю митрополита в Ростові і спрямований на втілення педагогічних ідей у практику роботи Ростовського навчального закладу, створеного ним.

Дослідженням виявлено причини відкриття Д. Тупталом школи в Ростові: 1) реформи Петра, що перетворили церкву на державний департамент, сприяли відокремленню школи від церкви, зруйнували основи релігійно-моральної та патріотичної освіти; 2) поширення професійно спрямованих латинізованих навчальних закладів європейського зразка; 3) упровадження свободи віросповідання, що актуалізувало полеміку між православними, католиками, протестантами, чим викликало необхідність освіти священиків і широких верств населення.

Обґрунтовано мету діяльності Ростовської школи, яка полягала у цілеспрямованій загальній і спеціальній освіті учнів, де розв'язувалися такі завдання: 1) підготовка школярів до подальшого навчання у світських і духовних вищих навчальних закладах; 2) розвиток в учнів професійних знань, умінь і навичок, необхідних для роботи в церкві; 3) виховання особистості на засадах християнського ідеалу.

Установлено принципи організації діяльності навчального закладу, які збігалися з провідними ідеями братських навчальних закладів України та продовжували традиції Київської Русі: 1) усестановість - до школи приймалися учні “всякого чину й сану”, зокрема й жебраки; 2) безкоштовність навчання; 3) єдність школи й церкви всупереч секуляризації освіти Петром І; 4) гуманність, що проявлялася у створенні родинного способу життя в школі, де поряд із вимогливістю панували доброзичливість, простота і батьківське ставлення до учнів.

Виявлено, що навчальний заклад мав належне навчально-методичне й матеріальне забезпечення. Так, установлено, що за власний кошт Д. Туптало придбав унаочнення, найкращі підручники Е. Альвара, І. Гізеля, М. Смотрицького, С. Полоцького та ін.; написав для учнів “Короткий катехізис”, “Келійний літописець”, “Мартиролог”, упроваджував у навчальному процесі власні твори та праці вчителів Ростовської школи (І. Филипович “Словник латинської і слов'янської мов, створений у Ростові 1701 року”).

Зіставно-порівняльний аналіз дав змогу довести, що Д. Ростовський створив інноваційний для початку ХVІІІ століття заклад і запропонував оригінальний варіант змішаного змісту освіти, який опановувався в інтенсивному режимі. У закладі вивчалися мови (слов'янська, давньогрецька, латинська), риторика з основами філософії й богослов'я, віршування (піїтика), церковний спів, Закон Божий із катехізисом, арифметика. У школі було три класи: нижчий (infima classis, граматичний), середній (media classis, латинський), вищий (suprema classis, філософський). Учні жили в архієрейському будинку, що впливало на організацію навчання - усі режимні моменти відбувалися під наглядом учителя та його помічників (“сеньйорів”), хоча контроль був демократичним, бо учні мали вільний час у четвер і суботу (“обычай есть в четверток прохлаждатися точию полдня”), на свята, в неділю, дні іменин учителів і кращих учнів. З'ясовано, що школа Димитрія Ростовського поєднала найкращі надбання: 1) освітніх закладів Київської Русі, не елементарної школи грамотності, як уважає Антоній (Фіалко), а княжих шкіл підвищеного типу; 2) Києво-Могилянського колегіуму, що впливало на зміст освіти, окремі форми й методи роботи; 3) епох Відродження, Реформації та Просвітництва, а це, у свою чергу, позначилося на виборі дидактичних принципів (індивідуального підходу, гуманного ставлення до учнів); 4) петровських реформ, спрямованих на практичну діяльність, тому заклад поєднав загальну й спеціальну освіту, а його випускники могли продовжити навчання у світських і духовних академіях та університетах.

Доведено, що Д. Туптало розвинув методику навчання, використовуючи різні методи: словесні (диспути, повчання, катехізичні бесіди тощо), наочні (глобус, натуральні предмети), практичні (вправи, твори, самостійна робота, взаємонавчання), стимулювання (заохочення, покарання, змагання, прийоми педагогічного впливу). Установлено, що педагог розробив такі нові методи навчання: 1) історико-науковий метод роботи з першоджерелами, який передбачає створення науково-довідкового апарату, використання, опрацювання, порівняння й критичну оцінку інформації з декількох джерел, на які покликається автор; 2) синхронічні таблиці - наочний метод вивчення історії у формі хронологічних таблиць паралельних історичних фактів, які давали змогу аналізувати, порівнювати, уявляти історичну ситуацію певної епохи; 3) збагатив методи заохочення, зокрема вперше влаштовував для кращих учнів відпочинок за межами міста під час канікул; 4) змінив характер покарання - замінив відому середньовічну “субітку” на обов'язкове відвідування храму в суботу; 5) запропонував вивчення мов на прикладах із життя замість перекладу текстів іноземних книг, багато з яких у Росії заборонили.

Установлено, що Димитрій Ростовський застосовував різні організаційні форми просвітницької діяльності: урочні; позакласні (театр, відкриті диспути, прогулянки-“гульбощі”); позашкільні, організовані під час канікул у селах Дем'яни, Шестаков (читання, написання віршів і творів, слухання тлумачення Святого Письма, вправляння в іноземній мові, вивчення рідного краю, допомога в науковій роботі, переписування книг); індивідуальні заняття з обдарованими учнями, храмові (виконання учнями обов'язків півчих, закріплення богословських знань, виробнича практика на посаді кліриків). Просвітитель переосмислив проповідь як храмову форму освіти й виховання дорослих. У повчаннях він розкривав сутність християнського вчення на доступних прикладах та інформації з різних галузей науки (історії, географії, математики, філології, біології тощо), що поглиблювало знання його слухачів про світ, суспільство і людину, природні й культурні явища. Доведено, що чільне місце в його проповідях займали проблеми сімейного виховання й самовиховання особистості.

У ході біографічного аналізу виявлено види просвітницької діяльності Д. Туптала: 1) наукова - історико-педагогічні й агіографічні дослідження (“Книга житій святих”), історичні розвідки (“Зведений хронограф”, “Про літа Першого Вселенського собору”, “Каталог Київських Митрополитів з коротким літописанням”, “Про неузгодженість літочислення” та ін.); 2) проповідницька - освіта й виховання особистості засобами усного слова (красномовства). Д. Туптало став одним із перших вітчизняних проповідників-професіоналів, слава якого сягнула за межі України, а його повчання поширювалися слухачами в списках. Наслідуючи свого вчителя Йоаникія (Галятовського), він розвинув проповідь епохи бароко до досконалості; 3) творча діяльність - освіта й моральне вдосконалення людини засобами художнього образу (літературного, музичного, драматичного); 4) організаційно-адміністративна діяльність, спрямована на створення освітньо-виховного середовища в Ростові; 5) педагогічна діяльність (навчальна й виховна) у створеній ним Ростовській школі.

У третьому розділі - “Реконструювання педагогічних поглядів і просвітницької діяльності Димитрія Ростовського, їх актуальність і доцільність для сучасного етапу модернізації педагогічної теорії і практики” - здійснено реконструкцію історико-педагогічних, дидактичних, теоретико-виховних поглядів мислителя; проаналізовано їхній вплив на становлення вітчизняної та зарубіжної освіти; доведено своєчасність і доцільність ідей Д. Туптала для сучасної педагогічної теорії та практики.

За допомогою контент-аналізу твору Димитрія Ростовського “Житія святих” виявлено, що це справжній історико-педагогічний твір, оскільки він сприяє впорядкуванню знань із історії педагогіки І-XVII століть. Автор розкрив ідеї Антисеєна, Аристотеля, Платона, Зенона, Піфагора, софістів, циніків, стоїків, перипатетиків як концепт різних педагогічно-світоглядних орієнтирів. Він витлумачив окремі педагогічні поняття; розкрив зміст, форми, методи і засоби навчання й виховання в Олександрійській, Афінській, Карфагенській, Ефеській, єгипетській школах; визначив роль відомих педагогів у становленні освіти певної епохи (Лукіан, Єфрем Сирін, П. Могила, Л. Баранович, Й. Тукальський, Ф. Сафонович та ін.).

Нами відтворено погляди педагога на ідеал учителя, який повинен мати ґрунтовну загальну освіту, не забувати постійно займатися самоосвітою, бо “ненавчений, не може вчити інших”. Педагог застерігав, що знання не є самоцінністю, а лише засобом морального вдосконалення себе й інших. Серед професійних якостей він виокремив передусім уміння володіти словом, щоб “…із вуст його благодать Духа Святого витікала ніби річка й милувала серце”. Слово має бути дієвим, твердим і переконливим, правдивим і сильним, натхненним і повчальним, простим, доступним і приємним, приносити користь вихованцям, звеличувати їхні думки й почуття, узгоджуватися з власними вчинками. Учитель повинен нести відповідальність за своїх учнів, “щоб дикий звір не розікрав словесну череду”, тому має добре знати й вивчати вдачу кожної дитини, однаково ставитися до учнів, не допускаючи панібратства. Педагог покликаний захищати духовно-моральні закони, своїм життям ілюструвати “рівноангельський зразок чеснот”. Д. Туптало встановив своєрідну ієрархію вчителів: найголовнішим Учителем є Господь; на другому щаблі знаходяться “перші вчителі” серед людей - апостоли, святі, священики, які “мають від Бога дар учительства”; на третьому - вчителі-миряни.

Визначено, що педагог упроваджував у практику роботи школи дидактику Я.-А. Коменського, яку збагатив новими принципами: єдності вчення, який вимагає оцінювати знання через призму християнства; індивідуального підходу - врахування рівня розвитку кожного учня, яких він поділяв на обдарованих, недостатньо здібних і невстигаючих; гуманного ставлення до школярів на засадах християнської любові.

Реконструйовано погляди святителя на процес виховання особистості, який ґрунтувався на принципах неперервності виховання, врахування віку дитини, поступовості й систематичності, єдності виховання й самовиховання. Герменевтичний аналіз спадщини Д. Туптала дав змогу узагальнити педагогічні умови виховання особистості: єдність внутрішнього й зовнішнього; уникнення спілкування з розбещеними, бо “для успіху в добрих справах допоможе святе місце і товариство з праведними людьми”; зростання у вірі, чистоті, цнотливості й працьовитості; свобода волевиявлення людини; послух, пошана й відданість учителеві. Педагог сформулював критерії, правила, засоби виховання (книга, символ, алегорія, притчі, мистецтво). Він застосовував загальні методи (словесні, практичні, приклад, педагогічний вплив - умовляння, похвала, подяка, заклик, натхнення, жарт, дотепний натяк, зауваження, сувора вимога) і специфічні для кожного напряму виховання особистості - православного, морального, розумового, естетичного, трудового й фізичного.

З'ясовано, що мета православного виховання за Димитрієм Ростовським, полягає у формуванні християнина, який реалізує у своєму житті “першу скрижаль - любові до Бога”. Педагог визначив рівні православного служіння: 1) заради “похвали людей (марнославне)”; 2) для “власної користі (наймицьке)”; 3) “розумне заради любові Божої (синовнє)”.Формами православного виховання були урок Закону Божого, піст, Таїнства, богослужіння, церковні свята, а методами - молитва, каяття, спокутування.

Доведено, що із православним Димитрій Ростовський тісно пов'язував моральне виховання, яке повинно підготувати дітей до реалізації в житті “другої скрижалі - любові до ближнього”, та морального вдосконалення. Оригінальні за структурою твори педагога - “Короткі християнські настанови”, “Про свідоцтво любові до ближнього” - розкривають його вчення про християнські чесноти (смирення, витривалість, цнотливість, лагідність, доброзичливість, працелюбність), їх взаємозв'язок і взаємозумовленість, а також проливають світло на рівні вихованості, педагогічні умови, методи й засоби морального виховання й самовиховання особистості. Так, “Абетку духовну” педагог назвав “посібником” для тих, хто “заохочує й наставляє самого себе… на виконання заповідей … і на очищення”, де він на основі Святого Письма, патристики, філософії, науки ознайомив читачів із основами християнської етики та моральним ідеалом; пояснив їх на доступних життєвих і художніх прикладах; узагальнив короткими афоризмами, “щоб їх зручно було напам'ять вивчити для боротьби з пристрастями”; запропонував додатки, що допомагають людині щодня “вгору розумом окрилитися”.

З'ясовано, що для Д. Туптала, як представника епохи Просвітництва, вищою інстанцією душі людини був розум, тому метою розумового виховання він уважав поєднання тіла й душі. Критерії сильного розуму, на його думку, - це здатність до “стримування від клятви й хули” себе та інших; спрямованість “розуму вгору, а не долу”; мудрість; розсудливість; усвідомлення необхідності й користі чеснот для людини як розумної істоти. Пріоритетними були для нього правила розумового виховання: зберігати розум чистим від негативних образів і думок, суєтної пристрасті й порожньої гордині; не хизуватися мудрістю й ученістю, не допускати розсіювання; шанувати мовчання. Методами виховання розуму, на думку педагога, є порівняння, протиставлення двох протилежних явищ, бо “покладені поряд, краще демонструють свою силу”, міркування, спрямоване на осягнення духовного світу особистості.

Метою естетичного виховання педагог визначив розвиток душі. Воно здійснювалося засобами духовного мистецтва (література, музика, іконопис), де провідну роль відігравали церковний спів і шкільний театр. Учні разом з учителями ставили драми “На Різдво Христове”, “Плач на погребіння Христове”, “На Воскресіння Христове”, “Спокутуваний грішник”, написані самим митрополитом. Результатом літературної співтворчості шкільної спільноти був діалог “Вінець Димитрієві...” “от [...] питомцев грамматики учащихся младенцев стихословне [...] сплетенный”. Підготовка театральної вистави дозволяла реалізовувати принцип соборності, адже в заході брали участь учні, вчителі, батьки, священики, парафіяни, виконуючи роль акторів, художників, шевців, робітників сцени, освітлювачів, чергових, виконавців окремих доручень тощо.

У концепції педагога, що ґрунтувалася на християнській антропології, визначено й мету фізичного виховання як цілеспрямованого процесу досягнення гармонії духовного, морального й фізичного розвитку, тому він уважав, що людині необхідно прищепити правильне ставлення до “тіла як храму Божого” шляхом збереження й розвитку тілесного здоров'я. Д. Туптало вирізнив об'єктивні й суб'єктивні причини спотворення тіла: “плотські пристрасті”, викривлена душа, помилкове виховання та спосіб життя людини, надмірні фізичні сили й енергія, які без духовного життя спрямовані в хибне русло. Мислитель, зазначав, що фізичне виховання на кожному етапі має специфічні завдання: у дитинстві - це створення сприятливого православно-виховного середовища в родині; у молодості - стимулювання духовного й фізичного самовиховання, спрямованого на протистояння труднощам (“спокусам світу й плоті”), в похилому віці - становлення на “царський шлях мудрості й помірності”.

Доведено, що трудове виховання, за Д. Тупталом, покликане прилучати особистість до доброчинних справ. Справжня праця, що починається з любові - це і є критерій працелюбності, а провідні методи її виховання - постійне вправляння та стимулювання. Головна праця дитини - це навчання, яке привчає її до копіткої щоденної роботи, розвиваючи дух і фізичні сили. Крім цього, педагог радив привчати учнів до суспільно-благодійної діяльності (допомоги бідним, хворим, старим, малим, одне одному), заохочував їх до старанності, бо “нагороджується учень не за дарування, а ретельність” і працьовитість.

Узагальнення педагогічних поглядів і досвіду діяльності Д. Туптала дозволили дійти висновку, що провідною умовою ефективності його просвітницької діяльності було створення в Ростові освітньо-виховного середовища (далі ОВС) як сукупності духовних (православне вчення як спільна ідеологія, принципи, мета, завдання, модель православного способу життя) і предметних (монастирі, храми, бібліотека, школа) компонентів, а також спеціально організованої взаємодії учасників педагогічного процесу. Мета ОВС - освіта й виховання особистості на засадах християнського ідеалу. Принципи функціонування ОВС: соборність; цілеспрямованість; єдність педагогічних вимог церкви, школи, сім'ї і громадськості; гуманність; зв'язок освіти й виховання з життям. Доведено, що суб'єктом ОВС був Димитрій Ростовський, який узяв на себе відповідальність за освіту й виховання кожної людини; він здійснював керівництво обставинами її життєдіяльності; забезпечував взаємодію церкви, школи та держави, священиків і парафіян, людей різного соціального й матеріального статусу; надихав власним прикладом християнського життя й учительського служіння.