Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, яка працює над проблемою «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах» (РК №1-200199U004104). Тему дослідження затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (протокол № 3 від 22 червня 2007 р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 27 листопада 2007 р.).

Мета дослідження - систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити досвід використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у другій половині ХХ століття для творчого застосування позитивних здобутків у сучасних умовах.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати витоки становлення проблеми використання навчальної гри як засобу формування умінь особистості в історії вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки, розкрити підходи до трактування загальнонавчальних умінь учнів у науковій літературі другої половини ХХ століття.

2. Визначити суть і класифікації дидактичних ігор у психолого-педагогічних працях досліджуваного періоду, науково обґрунтувати етапи розвитку ідеї використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи в досліджуваний період і схарактеризувати їх особливості.

3. Узагальнити досвід використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у другій половині ХХ століття в урочній та позаурочній діяльності.

4. Накреслити напрями творчого застосування визначених прогресивних ідей та практичних доробок щодо використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи досліджуваного періоду на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження - процес формування загальнонавчальних умінь учнів загальноосвітньої школи у другій половині ХХ століття.

Предмет дослідження - теорія та практика використання дидактичної гри як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи в досліджуваний період.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять:

– загальні положення теорії наукового пізнання та діалектичного розуміння суті історико-педагогічного процесу; провідні ідеї філософії, психології та педагогіки про особистість як найвищу цінність суспільства; концептуальні положення законів України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Національної доктрини розвитку освіти, Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»); науково обґрунтована періодизація розвитку педагогічної думки в Україні О. Сухомлинської;

– провідні положення та рекомендації науковців щодо організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах, концептуальні ідеї вчених до висвітлення питання формування загальнонавчальних умінь учнів, розвитку їх творчої активності та самостійності (Ю. Бабанський, С. Бєляєв, В. Лозова, В. Паламарчук, М. Поташник, О. Савченко, А. Усова та інші);

– фундаментальні положення науковців щодо використання різних форм, методів і засобів навчання (О. Газман, І. Лернер, В. Краєвський, Н. Кудикіна, В. Сухомлинський, М. Скаткін, В. Шаталов та інші);

– педагогічні ідеї класиків зарубіжної та вітчизняної педагогіки щодо формування вмінь особистості у процесі ігрової діяльності (П. Беринда, Д. Ельконін, Я. Коменський, М. Монтессорі, К. Ставровецький, К. Ушинський, Ф. Фребель та інші);

– висновки й узагальнення сучасних учених-педагогів з проблеми становлення та розвитку педагогічної думки в Україні (О. Адаменко, Л. Березівська, Т. Завгородня, С. Золотухіна, В. Курило, О. Микитюк, Н. Побірченко, О. Попова, О. Сухомлинська, Л. Штефан та інші).

Методи дослідження. Під час розв'язання даної проблеми використовувалися традиційні для історико-педагогічних досліджень методи:

– історичні (логіко-історичний, історико-педагогічний, історико-генетичний, ретроспективний), що дали можливість розглянути процес формування загальнонавчальних умінь учнів за допомогою дидактичних ігор у розвитку та часовій послідовності;

– загальнонаукові (теоретичний аналіз, синтез, класифікація, порівняння, узагальнення, систематизація тощо), що дали змогу систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити досвід використання дидактичної гри як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи;

– порівняльно-зіставні (зіставлення й порівняння), що застосовувалися з метою обґрунтування етапів розвитку досліджуваної проблеми, виявлення цінних педагогічних ідей минулого, які можна ефективно впроваджувати в сучасних умовах.

Джерельну базу дослідження складають історико-педагогічні та психолого-педагогічні джерела; нормативно-правові документи, в яких розглядаються окремі аспекти використання дидактичної гри як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів; матеріали науково-практичних конференцій, збірники наукових праць, у яких відображено стан освіти в досліджуваний період; архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України, ф. 707), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України, ф. 166), Державного архіву Київської області (ф. Р-5033, ф. Р-880, ф. Р-144), Державного архіву Харківської області (ф. Р-820, ф. Р-3858, ф. Р-4695), Державної наукової архівної бібліотеки, м. Київ; матеріали Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського НАПН України; періодичні видання другої половини ХХ століття, зокрема, «Радянська школа», «Рідна школа», «Радянська педагогіка», «Педагогіка і психологія», «Все для вчителя», «Шлях освіти», «Математика в школе», «Иностранные языки в школе», «Советская педагогика», «География в школе» тощо.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХХ століття. Їх обґрунтування базується на періодизації української педагогічної думки, розробленої О. Сухомлинською. Вибір нижньої межі дослідження (кінець 50-х рр. ХХ ст.) визначається позитивними змінами в системі шкільної освіти в післявоєнні роки, що зумовлені втіленням у практику важливих законів і постанов, пошуком шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, появою основоположних ідей педагогів щодо розвитку ефективних форм, методів і засобів формування в учнів загальнонавчальних умінь, зокрема, за допомогою дидактичних ігор. Верхня межа (2000 р.) пов'язана з інноваційними процесами перебудови змісту національної шкільної освіти, які сприяють саморозвитку й суверенності особистості, формуванню в неї вмінь учитися, працювати з інформацією та творчо застосовувати здобуті знання, зокрема, за допомогою використання дидактичних ігор.

Територіальні межі дослідження. До 1990 року дослідження визначеної проблеми охоплює всю територію СРСР. З 1991 року, коли розпочалося відродження національної системи освіти, висвітлення питань використання дидактичної гри для формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи обмежується теренами України як незалежної держави.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в роботі вперше здійснено цілісний історико-педагогічний аналіз проблеми становлення й розвитку ідеї використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у другій половині ХХ століття; висвітлено витоки використання навчальної гри як засобу формування вмінь особистості для вивчення основ наук, вибору майбутньої професії, передачі культурних традицій молоді тощо; розкрито ідеї вітчизняних і зарубіжних науковців щодо теоретичних засад використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів підліткового віку в досліджуваний період; науково обґрунтовано етапи розвитку ідеї використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у другій половині ХХ століття (кінець 50-х - 60-ті рр. ХХ ст.; 70-80-ті рр. ХХ ст.; 90-ті рр. ХХ ст.); узагальнено позитивний педагогічний досвід досліджуваного періоду щодо застосування дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи на уроках (проведення нестандартних уроків з використанням кросвордів, ребусів, естафет, інсценувань тощо) і в позаурочний час (організація предметних гуртків, творчих вечорів із застосуванням вікторин, КВК, брейн-рингів тощо) та визначено напрями його використання в сучасних умовах (застосування системи ігрових технологій навчання; створення у школах каталогів дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь учнів; проведення педагогічних курсів і семінарів для ознайомлення вчителів з новими освітніми доробками; розробка комплексу освітніх електронних програм з використанням дидактичних ігор для різних навчальних предметів тощо).

Уточнено поняття «дидактична гра» (комплексний засіб навчання, що має чітко поставлену мету, зорієнтовану на відповідний педагогічний результат, а також характеризується окресленими правилами та визначається навчально-пізнавальною спрямованістю) та поділ загальнонавчальних умінь на групи (навчально-організаційні, навчально-інформаційні, навчально-інтелектуальні, навчально-комунікативні, практичні, контрольно-оцінні) й конкретизовано класифікації навчальних ігор за різними ознаками (цільовою орієнтацією, рівнем пізнавальної активності, характером навчальної діяльності, кількістю учасників і способом прийняття рішень, місцем і часом проведення).

Подальшого розвитку набули питання методичного забезпечення організації та проведення дидактичних ігор на уроках і в позаурочний час (методичні поради вчителям-організаторам і керівникам гри щодо мобілізації знань і вмінь учнів з різних навчальних предметів, залучення максимальної кількості учасників, контролю над підготовкою та проведенням гри тощо).

У науковий обіг уведено маловідомі архівні документи (31), які розширюють уявлення про використання дидактичної гри як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи.

Практичне значення дослідження полягає в розробці спецкурсу «Використання дидактичних ігор з метою формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи: історія, теорія, досвід» для студентів вищих педагогічних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації та методичних рекомендацій, які було апробовано й упроваджено в навчальний процес Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (довідка № 1101-174/10 від 15.02.2010), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-12/466 від 10.02.2010), Харківської державної академії фізичної культури (довідка № 121/1 від 05.02.2010).

Матеріали дослідження доцільно використовувати в загальноосвітніх закладах, педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, інститутах удосконалення кваліфікації вчителів; у проведенні подальших історико-педагогічних досліджень; підготовці курсових і дипломних робіт; під час здійснення педагогічної практики; в розробці курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Педагогічна майстерність» у вищих педагогічних навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, а також під час написання навчальних посібників, підручників та іншої навчально-методичної літератури.

Особистий внесок дисертанта у працю, написану в співавторстві, полягає у визначенні суті дидактичної гри, узагальненні відображених у науковій літературі прогресивних ідей щодо використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів, аналізі можливостей творчого впровадження цих ідей у світлі сучасних тенденцій розвитку шкільної освіти.

Вірогідність й аргументованість наукових положень дослідження та його висновків забезпечується системним аналізом широкого кола історико-педагогічної літератури, архівних документів, виявлених дослідницьких матеріалів, а також застосуванням комплексу методів, адекватних меті, об'єкту, предмету та завданням дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Головні положення дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях:

– міжнародних: «Сучасні наукові досягнення - 2006» (Дніпропетровськ, 2006), «Наукова молодь: досягнення та перспективи» (Луганськ, 2006), «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 2008), «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону» (Ялта, 2009);

– всеукраїнських: «Компетентнісно орієнтована освіта в умовах сьогодення» (Полтава, 2005), «Педагогічна майстерність: становлення і шляхи розвитку» (Полтава, 2006), «Культура, свідомість, мова в інформаційному суспільстві» (Харків, 2007), «Інноваційні технології в освіті: реалії, проблеми, пошуки» (Чернівці, 2007).

Матеріали та висновки дослідження також розглядалися на всеукраїнському науково-практичному семінарі «Педагогічна майстерність керівника освітнього закладу: теорія і практика» (Полтава, 2007) та Других міжнародних педагогічних читаннях «Проблема якості виховання і навчання у системі безперервної освіти» (Івано-Франківськ, 2008).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 14 публікаціях, серед яких 7 статей у провідних наукових фахових виданнях (із них 6 - одноосібних), 1 - навчально-методична праця та 6 - матеріалів конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (усього 428 найменувань), архівних матеріалів (37 джерел), 6 додатків (на 10 сторінках). Загальний обсяг дисертації викладено на 264 сторінках (обсяг основного тексту - 200 сторінок). Робота містить 5 таблиць і 1 рисунок на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, методи, теоретико-методологічну основу, окреслено хронологічні й територіальні межі, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення досліджуваної роботи, схарактеризовано джерельну базу, наведено відомості про апробацію та впровадження одержаних результатів, визначено особистий внесок здобувача.

У першому розділі - «Теоретичні питання використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у другій половині ХХ століття» - розкрито витоки використання навчальної гри як засобу формування вмінь особистості; схарактеризовано підходи до трактування загальнонавчальних умінь у науковій літературі другої половини ХХ століття; розглянуто суть і класифікації дидактичних ігор у працях досліджуваного періоду; обґрунтовано етапи розвитку ідеї використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи.

Історичний розгляд проблеми дослідження дав змогу стверджувати, що у наукових працях різних часів ігри розглядалися як засіб опанування ораторським мистецтвом, вивчення основ точних наук, вибору майбутньої професії (Аристотель, Платон, Сократ), збагачення учнів уміннями логічно мислити, аналізувати, відтворювати почуте, самостійно застосовувати знання на практиці (Дж. Дьюї, Т. Кампанелла, Я. Коменський, І. Михайловський, Ф. Рабле, Ф. Фребель), розвитку творчості, уваги, фантазії дитини (Дж. Локк, М. Монтень, М. Монтессорі, О. Партицький), передачі культурних традицій молоді та формування міцних знань і вмінь (П. Беринда, Ф. Прокопович, Є. Славинецький, К. Ставровецький), вдосконалення індивідуальних здібностей дитини (Г. Ващенко, Д. Ельконін, П. Каптерєв, А. Макаренко, К. Ушинський, І. Ющишин).

Проведений аналіз педагогічних надбань науковців минулого доводить, що їх педагогічна спадщина стала теоретичною основою подальшого розвитку проблеми використання дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь учнів. Під час наукового пошуку встановлено, що дослідники другої половини ХХ століття (А. Бобров, І. Лернер, В. Лозова, В. Пунський, М. Скаткін, А. Усова та інші), вказуючи на універсальний характер загальнонавчальних умінь, визначають їх як уміння, що необхідні при вивченні будь-яких навчальних предметів. Крім того, як вказували педагоги, на певному рівні сформованості зазначені вміння набувають статусу узагальнених, що надає їм властивості широкого переносу за межі одного навчального предмета.

Цінним теоретичним доробком науковців (Ю. Бабанський, Н. Лошкарьова, В. Паламарчук, В. Резнікова, О. Савченко, Н. Тализіна та інші) є розкриття різних класифікацій загальнонавчальних умінь учнів. Зокрема, вченими визначено такі їх групи: навчально-організаційні (планувати свою діяльність, раціонально використовувати час тощо), навчально-інформаційні (здійснювати бібліографічний пошук, відтворювати потрібну інформацію тощо), навчально-інтелектуальні (аналізувати, порівнювати, здійснювати самоконтроль тощо), навчально-комунікативні (володіти монологічним та діалогічним мовленням тощо), практичні (проводити заміри, робити розрахунки тощо), контрольно-оцінні (оцінювати свої навчальні дії та дії інших тощо).

Саме в досліджуваний період педагогами та психологами (О. Бодалев, Т. Драгунова, С. Збандуто, О. Краковський, В. Пунський, А. Хріпкова, М. Ярмаченко та інші) було визначено особливості учнів підліткового віку, які необхідно враховувати при формуванні в них загальнонавчальних умінь: підвищення пізнавальних можливостей, прояв інтересу до завдань творчого характеру, зростання свідомості, розвиток абстрактного мислення й самостійності в навчанні тощо. Науковцями другої половини ХХ століття (В. Корнєєв, О. Газман, О. Жорник, Г. Ляпіна, М. Яновська та інші) також доведено, що включення дидактичних ігор у навчальну діяльність дає змогу учням основної школи долати суттєві труднощі в навчанні, бачити власні помилки, оцінювати досягнення, поєднувати теоретичні знання з практичними.

Узагальнюючи погляди педагогів досліджуваного періоду (М. Кларін, Г. Селевко, С. Шмаков та інші), було уточнено, що дидактичну гру можна визначити як комплексний засіб навчання, що має чітко поставлену мету, зорієнтовану на відповідний педагогічний результат, а також характеризується окресленими правилами та визначається навчально-пізнавальною спрямованістю. Враховуючи різні точки зору дослідників (П. Копосов, Н. Кудикіна, В. Саюк, Л. Тополя та інші), було конкретизовано класифікації навчальних ігор за різними ознаками: цільовою орієнтацією (тренувальні, сюжетно-моделюючі, інформаційно-пізнавальні), рівнем пізнавальної активності (репродуктивні, частково-пошукові, творчі), характером навчальної діяльності (пізнавальні, практичні, організаційні, самоконтролю, оціночні), кількістю учасників і способом прийняття рішень (одноосібні, групові, колективні), місцем (урочні, позаурочні) та часом проведення (швидкотривалі, середньотривалі, довготривалі).

На основі врахування соціально-економічних і суспільно-політичних чинників розвитку країни, змін в урядовій політиці стосовно шкільної освіти, рівня розвитку педагогічної науки, характеру і змісту навчальних програм визначено та обґрунтовано етапи розвитку ідеї використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи в досліджуваний період.

Перший етап (кінець 50-х - 60-ті рр. ХХ ст.) - етап появи в педагогічній теорії основоположних ідей щодо формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи за допомогою дидактичних ігор. Означений етап був пов'язаний із ліквідацією наслідків воєнних подій і подальшою лібералізацією суспільно-політичного життя країни; прийняттям низки урядових документів (Закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» 1958 р. та ін.), що орієнтували на свідоме формування в учнів інтелектуальних і практичних умінь (логічно мислити, працювати з приладами, робити елементарні розрахунки тощо).

Установлено, що саме в цей час педагогічна теорія збагачується цінними ідеями науковців (Ю. Бабанський, Ю. Гельфан, М. Данилов, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, В. Сухомлинський, В. Терський, Г. Щедровицький та інші) щодо визначення суті основних умінь інтелектуальної праці та практичних, як різновидів загальнонавчальних умінь; розвитку ефективних форм, методів і засобів навчання; збільшення в учнів підліткового віку інтересу до навчання під час проведення дидактичних ігор у позаурочний час. Аналіз змісту тогочасних навчальних програм неповної середньої школи засвідчує посилення практичної спрямованості навчання; його тісний зв'язок із суспільно корисною працею; орієнтацію на набуття вмінь, необхідних для успішної трудової діяльності.

Проте на тлі зазначених прогресивних змін на цьому етапі існували певні проблеми: коло загальнонавчальних умінь, які необхідно сформувати в учнів основної школи, ще не було чітко окреслено; дидактичні ігри використовували переважно в позаурочній діяльності учнів основної школи, а навчальні можливості цих ігор ще не були глибоко вивчені.

Другий етап (70-80-ті рр. ХХ ст.) - етап інтенсивних теоретичних розробок з проблеми формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у процесі використання дидактичних ігор в урочній та позаурочній діяльності. Означений етап був пов'язаний із подальшими позитивними змінами в розвитку суспільства, про що свідчать урядові документи (Постанова «Про подальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді та покращення умов роботи загальноосвітньої школи» (1984 р.) тощо), які визначали курс на розвиток в учнів умінь самостійно поповнювати знання та застосовувати їх на практиці, зокрема, за допомогою використання активних методів навчання. На початку 80-х рр. ХХ ст. відбулися докорінні зміни у змісті освіти (визначення в навчальних програмах для учнів основної школи переліку основних умінь; розробка «Програми розвитку загальних навчальних умінь і навичок»), які орієнтували вчителя на інтегративний розвиток умінь учнів з нарощуванням рівня складності у процесі навчальної діяльності.

У дисертації виявлено, що на цьому етапі з'являються фундаментальні праці науковців (Н. Анікєєва, Ю. Бабанський, О. Газман, В. Гриньова, М. Кларін, І. Лернер, В. Лозова, О. Леонтьєв, Н. Лошкарьова, В. Пунський, Н. Тализіна, А. Усова), які присвячені розкриттю суті загальнонавчальних умінь, виділенню їх основних груп (навчально-інтелектуальні, навчально-інформаційні тощо), розвитку теорії дидактичних ігор (класифікація, виділення характерних особливостей і функцій тощо), пошуку ефективних шляхів формування окреслених груп умінь в учнів підліткового віку, зокрема, за допомогою використання дидактичних ігор як на уроках, так і в позаурочний час. Установлено, що на досліджуваному етапі дидактична гра почала виступати ефективним засобом формування широкого спектру загальнонавчальних умінь, синтезуючих процес засвоєння знань.

Однак, незважаючи на певний прогрес у розвитку досліджуваної проблеми, формуванню загальнонавчальних умінь учнів приділялося значно менше уваги, ніж формуванню спеціальних умінь. Вимоги до формування умінь школярів, на які б міг орієнтуватися вчитель, ще не були чітко визначені. Використання дидактичних ігор для розвитку загальнонавчальних умінь учнів основної школи ще не набуло системного характеру.

Третій етап (90-ті рр. ХХ ст.) представлено як етап модернізації теорії використання дидактичних ігор з метою формування в учнів основної школи вмінь учитися та самовдосконалюватися в умовах розвитку національної системи шкільної освіти. На цьому етапі було розроблено власну законодавчу базу (Конституція України, Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») (1993 р.), закони України «Про освіту» (1996 р.) та «Про загальну середню освіту» (1999 р.) тощо), яка визначила шлях на формування в особистості вмінь учитися і всебічно саморозвиватися. Значні зміни відбулися у змісті шкільної освіти: розробка чітких вимог до знань і вмінь учнів; надання педагогу певної свободи дій, що пов'язані з гнучким розподілом навчального матеріалу, вибором оптимальних форм, методів і засобів навчання.

На досліджуваному етапі дидактична гра виступає потужним засобом формування в учнів умінь учитися та самовдосконалюватися, поєднуючи теоретичні знання з практичними. Виявлено, що саме в цей час науковці (О. Жорник, П. Копосов, Г. Селевко, І. Підласий, О. Пометун, В. Паламарчук, О. Савченко та інші) займалися інтенсивними науково-методичними розробками щодо використання дидактичної гри як самостійної технології навчання учнів основної школи; залучення комп'ютерних засобів для реалізації дидактичних ігор; виділення за різними ознаками ігор, спрямованих на формування загальнонавчальних умінь учнів; окреслення структурних компонентів дидактичних ігор; створення нестандартних уроків з елементами гри.

У другому розділі - «Досвід використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи в навчальному процесі (друга половина ХХ століття)» - на основі вивчення наукової літератури, архівних матеріалів, педагогічної преси досліджуваного періоду узагальнено досвід використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи, визначено дидактичні ігри, які найчастіше використовувалися для формування загальнонавчальних умінь підлітків на уроках і в позаурочний час, окреслено напрями творчого застосування визначених прогресивних ідей та практичних доробок на сучасному етапі.

Доведено, що педагогам-практикам досліджуваного періоду вдалося органічно застосовувати теоретичні надбання у практичній роботі загальноосвітніх шкіл. Зокрема, накопиченню передового досвіду вчителів з питань використання дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у другій половині ХХ століття сприяло здійснення ними активної роботи з розробки нових навчальних ігор, а також удосконалення вже відомих методичних розробок такого характеру.

Визначено, що впродовж досліджуваного періоду дидактичні ігри (тренувальні, інформаційно-пізнавальні, сюжетно-моделюючі) широко використовувалися в урочній роботі для формування загальнонавчальних умінь учнів підліткового віку, вдосконалюючись й урізноманітнюючись. Учителі звертали увагу на те, що застосування дидактичних ігор («Бліцтурнір», «Математична поезія», «Актори та критики» тощо) на уроках дозволяло сформувати широкий спектр загальнонавчальних умінь учнів основної школи: критично мислити, робити розрахунки, самостійно працювати з підручником, спостерігати за об'єктами, вести бесіду, аргументувати свою позицію, робити висновки тощо. Впровадження у шкільну практику нестандартних форм уроків із залученням дидактичних ігор (КВК, уявна подорож, диспут, турнір, Брейн-ринг, Що? Де? Коли?, уявна екскурсія тощо) забезпечувало ефективне вивчення, закріплення, узагальнення, повторення підлітками навчального матеріалу, а також дозволяло вчителю перевіряти рівень навчальних досягнень учнів.

Формуванню загальнонавчальних умінь учнів основної школи в досліджуваний період також сприяло застосування дидактичних ігор і в позаурочний час. Так, накопичений освітянами другої половини ХХ століття досвід проведення позаурочних форм роботи (предметних гуртків і клубів, творчих вечорів тощо) з використанням дидактичних ігор (вікторин, конкурсів тощо) свідчить, що здійснення таких заходів для учнів основної школи дозволяло не тільки сформувати, а й удосконалити та закріпити в них загальнонавчальні вміння: аналізувати, порівнювати, логічно мислити, самостійно працювати з додатковою літературою, робити висновки тощо. Причому в умовах трудової політехнічної школи значна увага приділялася діяльності таборів відпочинку, які залучали учнів підліткового віку до активної участі в навчальних іграх («Асоціації», «Захист фантастичного проекту», «Подорож рідним краєм» тощо) з метою розвитку у школярів загальнонавчальних умінь, особливо, практичного та інтелектуального спрямування. З початком реформування національної системи шкільної освіти застосування різноманітних дидактичних ігор («Пізнавальний хокей», «Аукціон знань», «Турнір допитливих» тощо) у позаурочній діяльності позитивно впливало на формування наукового світогляду учнів, стимулювало їх до творчого самовдосконалення, самовизначення відповідно до власних інтересів і здібностей.

З огляду на досліджувану проблему важливе значення у 80-ті рр. ХХ ст. мала активна діяльність педагогів-новаторів (Т. Гончарова, М. Гузик, О. Захаренко, Є. Ільїн, В. Караковський, В. Шаталов та інші), які об'єднали свої педагогічні надбання в потужний напрям «педагогіка співробітництва». Зокрема, педагоги-новатори широко використовували дидактичні ігри (ігри-уявні подорожі, театралізовані ігри тощо) як засіб формування загальнонавчальних умінь учнів під час урочної та позаурочної діяльності, вважаючи їх обов'язковим елементом навчально-виховного процесу учнів основної школи.

Аналіз досвіду педагогів-практиків (Н. Вілєнкін, І. Воловик, Н. Горобець, О. Захаренко, М. Клюзко, М. Кравцов, Р. Осадчук, Т. Руденко, Л. Стерлігова, С. Хахамат та інші) другої половини ХХ століття дозволив визначити найбільш поширені дидактичні ігри, які використовувалися для формування певних груп загальнонавчальних умінь учнів основної школи на уроках і в позаурочний час (див. табл. 1).

Таблиця 1. Дидактичні ігри, що використовувалися у практиці формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи

Установлено, що у другій половині ХХ століття під час використання дидактичних ігор керівну роль відігравав учитель, який мав оптимально організувати дії учнів. Крім того, педагогами-практиками були надані цінні рекомендації вчителям щодо підготовки та проведення дидактичних ігор (чіткий розподіл часу, визначення послідовності дій, допомога учням щодо усвідомлення правил гри тощо).

У роботі визначено основні напрями творчого застосування прогресивних теоретичних ідей та практичних надбань педагогів-практиків досліджуваного періоду щодо використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи в сучасних умовах: 1) застосування системи ігрових технологій навчання як невід'ємної складової частини навчального процесу школи; 2) створення у школах каталогів дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь учнів на різних етапах уроку: вивчення нового матеріалу, закріплення знань і вмінь школярів, контролю їх навчальних досягнень тощо; 3) проведення педагогічних курсів і семінарів для ознайомлення педагогів-практиків із новими досягненнями в освіті, використання мережі Інтернет для засвоєння кращого досвіду в сучасних умовах; 4) розробка комплексу освітніх електронних програм з використанням дидактичних ігор для різних навчальних предметів з метою формування певних загальнонавчальних умінь учнів основної школи; 5) використання досвіду залучення учнів основної школи до розробок нових дидактичних ігор, які базуються на сучасних сюжетах.

Узагальнення результатів проведеного історико-педагогічного дослідження, аналіз джерельної бази дає підстави дійти таких висновків:

1. Визначено, що ідея використання ігор у навчальному процесі для формування умінь особистості бере свій початок ще з часів античності та Київської Русі. Зарубіжні та вітчизняні вчені (Платон, Я. Коменський, Є. Славинецький та інші) зробили цінний внесок у розвиток дидактики, застосовуючи навчальні ігри для формування в учнів умінь вести діалог, логічно мислити, аналізувати, відтворювати почуте тощо.

1.1. Виявлено, що загальнонавчальні вміння є основою формування в учнів здатності навчатися та є необхідними при вивченні ними будь-яких навчальних предметів. Науковцями другої половини ХХ століття було виділено групи зазначених умінь: навчально-інтелектуальні, навчально-інформаційні, навчально-комунікативні, практичні та контрольно-оцінні. Доведено, що найбільш сприятливі умови для формування загальнонавчальних умінь проявляються саме в підлітковому віці тому, що цьому сприяє зростання пізнавального інтересу, потреба у спілкуванні, активізація абстрактного мислення тощо.

2. Установлено, що провідні науковці другої половини ХХ століття визначили дидактичну гру як засіб навчання, що має чітко поставлену мету, зорієнтовану на відповідний педагогічний результат, характеризується окресленими правилами та навчально-пізнавальною спрямованістю. Також учені досліджуваного періоду розробили класифікації дидактичних ігор за різними ознаками (цільовою орієнтацією, рівнем пізнавальної активності, характером навчальної діяльності тощо).

2.1. Обґрунтовано етапи розвитку ідеї використання дидактичних ігор як засобу формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи в досліджуваний період. В основу визначення етапів покладено соціально-економічні та суспільно-політичні чинники розвитку країни, зміни в урядовій політиці стосовно шкільної освіти, рівень розвитку педагогічної науки, характер і зміст навчальних програм.

2.2. З'ясовано, що перший етап (кінець 50-х - 60-ті рр. ХХ ст.) характеризується появою в педагогічній теорії основоположних ідей щодо формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи за допомогою дидактичних ігор, що знайшли свій прояв у перебудові системи народної освіти та вдосконаленні її змісту (орієнтація на набуття вмінь трудового характеру); зосередженні уваги педагогів на проблемі формування в учнів основної школи інтелектуальних і практичних умінь; удосконаленні форм, методів і засобів навчання, зокрема, за допомогою дидактичних ігор для формування вмінь школярів.

2.3. Другий етап (70-80-ті рр. ХХ ст.) пов'язаний з інтенсивними теоретичними розробками щодо проблеми формування загальнонавчальних умінь учнів основної школи у процесі використання дидактичних ігор, про що свідчить суттєве реформування системи шкільної освіти (поява в навчальних програмах переліку основних умінь, якими мали оволодіти учні основної школи; подальше вдосконалення форм, методів і засобів навчання), активізація уваги науковців на розкритті суті та класифікацій загальнонавчальних умінь і дидактичних ігор, широке залучення дидактичних ігор в урочну та позаурочну діяльність учнів основної школи для ефективного формування в них зазначених умінь.

2.4. Третій етап (90-ті рр. ХХ ст.) відзначається модернізацією теорії використання дидактичних ігор з метою формування в учнів основної школи вмінь учитися та самовдосконалюватися в умовах розвитку національної системи шкільної освіти та пов'язаний із залученням ігрових технологій у навчальний процес, використанням комп'ютерних засобів, окресленням чітких вимог до знань і вмінь школярів, посиленням інноваційних науково-методичних розробок педагогів щодо ефективності формування в учнів основної школи загальнонавчальних умінь за допомогою дидактичних ігор.

3. З'ясовано, що педагоги-практики загальноосвітніх шкіл другої половини ХХ століття використовували широку палітру дидактичних ігор (ігри-імітації, брейн-ринги, ребуси тощо), які сприяли формуванню різних груп загальнонавчальних умінь (навчально-організаційних, навчально-інтелектуальних, практичних та ін.) в учнів основної школи. Установлено, що протягом досліджуваного періоду дидактичні ігри ефективно застосовувалися під час урочної (урок-уявна прогулянка, урок-уявна подорож тощо) та позаурочної роботи (творчі вечори, предметні гуртки тощо). Встановлено, що проведення педагогами-практиками дидактичних ігор з учнями основної школи дозволило також збільшити інтерес школярів до вивчення предметів, активізувати їх пізнавальну діяльність, розвинути в них увагу, пам'ять тощо.

4. У дослідженні накреслено можливості творчого застосування прогресивних ідей та практичних доробок другої половини ХХ століття з даної проблеми на сучасному етапі за такими напрямами: застосування системи ігрових технологій навчання як невід'ємної складової частини навчального процесу школи; створення у школах каталогів дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь учнів на різних етапах уроку; проведення педагогічних курсів і семінарів для ознайомлення педагогів із новими досягненнями в освіті; розробка комплексу освітніх електронних програм із використанням дидактичних ігор для різних навчальних предметів; поширення досвіду залучення учнів основної школи до створення нових дидактичних ігор.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів даної наукової проблеми. Подальшого вивчення потребують питання підготовки вчителя до використання дидактичних ігор з метою формування загальнонавчальних умінь учнів шкільного віку; застосування дидактичних ігор для досягнення інших навчальних цілей тощо.