Девіантна поведінка молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

девіантний молодь соціологічний поведінка

Соціологія девіантної поведінки розуміється як відхилення від соціальних норм, яка належить до особливої «змінної теорії». Актуальність цієї теми полягає в тому що, коло проблем, які вивчаються даною галуззю науки, яка має назву девіантологія і яка історично змінюється і залежить від існуючих у певний момент у конкретному суспільстві соціальних норм і правил. Девіантність, з огляду на соціологію в конкретному суспільстві, завжди оцінюється з точки зору культури. При цьому девіантна поведінка має як негативну, так і позитивну сторону, взагалі більшість дослідників вважають девіантність суто негативним явищем. Сутність научної розробки проблеми: У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, американський соціолог Р. Мертон причиною поведінки, що відхиляються вважає неузгодженість між цілями, висунутим суспільством, і засобами, яке воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї точки зору, культурні зразки, що відхиляються, вони засновані на нормах іншої культури. У сучасній вітчизняній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.І. Гілінського, який вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високого ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Найчастіше відключаються культурні обмежувачі, слабшає вся система соціального контролю. Очевидним є той факт, що вкрай складна, нестійка економічна і політична ситуація, де поглиблюється соціальна нерівність робить проблематичним процес інтеграції підростаючих поколінь у суспільстві. Специфічною рисою України стало те, що сьогодні старше покоління (батьки) переживають гостру кризу цінностей і нормативних уявлень, передаючи дітям властивий їм страх, розгубленість і більшою мірою, орієнтації на конформістськи цінності, замість розвитку внутрішніх регуляторів поведінки, відповідальності, самоконтролю, чуйності і уваги до людей. Все це неминуче вводить молоде покоління в стан психоемоційної напруги, постійних стресів; стимулює появу різних форм само руйнування поведінки, в тому числі - зловживання психоактивними речовинами, алкоголем, наркотиками. Метою цієї роботи є вивчення сутності девіантної поведінки молоді, причин та факторів, які потрібно більш детальніше розглянути. Об'єктом цієї роботи є соціологія девіантної поведінки молоді як відхилення від соціальних норм. Предметом є історія розвитку соціології девіантної поведінки та її сучасні соціологічні дослідження.

Девіантна поведінка набула за останні роки масового розповсюдження і поступово стала центральною віссю наукових досліджень в різних галузях. В цій науковій роботі увага акцентується не тільки на загальній девіантності, а й на проблемах девіантності серед молоді. Задачі: 1) Розкрити історію виникнення соціології девіантної поведінки; 2) Аналізувати сучасні соціологічні дослідження девіантної поведінки; 3) Створити план-конспект лекції на тему: «Девіантна поведінка молоді в сучасному суспільстві».

Теоретико-методологічна база дослідження.

Методологічну основу курсової роботи становлять загальнонаукові методи системного підходу вивчення соціології девіантної поведінки. Він має виключно важливе теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє зрозуміти механізм взаємодії соціальних детермінантів усього спектру форм девіантних проявів, знайти шляхи підвищення тих об`єктивних та суб`єктивних факторів, зв`язків та відносин, через посередництво яких молодь засвоює, усвідомлює та відтворює соціально бажані форми поведінки.

Крім того, здійснене у курсовій роботі дослідження поведінки, що відхиляється, та факторів, що визначають її генезу, базується на методології структурно-функціонального аналізу соціальних процесів.

Соціологічне дослідження проблем молоді особливо актуальне для осмислення девіацій у молодіжному середовищі у контексті соціальних змін, які відбуваються в українському суспільстві. Тому необхідність застосування методу соціокультурного аналізу проблем молоді є очевидною не тільки з дослідницької перспективи, але й з позиції завдань соціальної практики. Таким чином, функціоналістське пояснення норми та девіації доцільно доповнити перспективою соціокультурного аналізу.

У ході роботи застосовувалися традиційні методи соціологічного аналізу, які виявляють різні види девіантної поведінки; а також історичний метод, принципи об`єктивності та конкретності розгляду.

Крім того, в цій роботі використовуються матеріали загальноукраїнських досліджень з проблем молоді, а також офіційні статистичні дані.

Таблиця понять

1. Теоретико-методологічні підходи до вивчення соціології девіантної поведінки

1.1 Исторія виникнення та розвиток соціології девіантної поведінки

Соціологія девіантної поведінки - актуальний науковий напрям і нова навчальна дисципліна В останні роки в Україні спостерігається процес інтенсивних соціальних змін. Суспільство, набуваючи нові структури і форми, продукує різні варіанти девіантної поведінки, тому постійно і закономірно зростає потреба в соціологічних знаннях. Всебічні дослідження девіацій все частіше здійснюються в предметних рамках соціології. Тим часом довгий час різні аспекти відхилень входили в предмет ряду соціальних і правових наук: філософії, антропології, психології, психіатрії, теорії держави і права, кримінології.

Вивчення проблематики девіантності в XX столітті і на рубежі XXI століття отримало потужний імпульс в теоретико-методологічних рамках світової соціології. Фундаментальний внесок у причинне і інтеракціоністське пояснення злочинності, інших форм девіантності, а отже і в розвиток соціології, що відхиляється в цілому був зроблений зарубіжною кримінологічною наукою, основу якого склали праці відомих дослідників Енріко Феррі, Франца фон Ліста, Адольфа Прінса, Ернеста Кречмера, Фріца Зака, Стефана Квенцеля, Едвіна Сатерленда та багатьох інших. Вони розглядають кримінологію як соціологію злочинності, визначаючи її предмет - злочинність - як соціальний феномен, що потребує соціологічному вивченні та осмисленні поряд з іншими соціальними явищами в їх взаємозв'язку. Все частіше сучасні західні автори пишуть про злочинність та інших формах девіантності з позицій соціологічного конструктивізму та теорії конфліктів.

Соціологічний підхід до кримінології та девіантології отримує підтримку і розвиток у працях провідних російських кримінологів В. Лунєва і Я.Гілінского. Невипадково В. Лунеєв в кінці 80-х розглядає значну частину досліджень девіантної поведінки в рамках вітчизняній кримінології як «соціологію злочинності», вважаючи, що роль її «незмірно зростає». На становлення вітчизняної девиантології важливе ідейно теоретичний і методологічний вплив справила не тільки західноєвропейська, північноамериканська, а й класична російська кримінологія і соціологія [4, c. 100-105].

Соціально небезпечні відхилення в поведінці особи і групи стали все частіше аналізуватися в 90-ті роки не тільки з власне кримінологічних, психологічних, а й суто соціологічних, культурологічних позицій. Більше того, соціальна практика все наполегливіше вимагала проведення комплексних досліджень феноменів девіації. Подібні вишукування не могли обійтися без загального, інтегративного підходу до даної проблеми, який, як відомо, дає соціологічна наука. Тому в останні роки на основі соціологічних теорій та методології активно розвиваються дослідження негативних девіацій: загальнокримінальної та організованої злочинності, тероризму, корупції, наркотизма, алкоголізму та проституції. Питання поведінкових відхилень широко обговорюються вітчизняними соціологами і кримінологами в тісному зв'язку з економічними і політичними реформами в Росії і особливо проблемами молоді. В результаті в науковому середовищі склалися сприятливі передумови для розвитку суміжних з соціологією девіантної поведінки областей соціологічного знання. У ряді університетів країни стали проводитися дослідження і читатися спеціальні курси з проблем девіації в молодіжному середовищі. З кінця 90-х рр. помітно розширюється географія девіантологічних досліджень і центрів в Росії. У ці роки підвищений інтерес до теорії емпіричних даних і соціологічним методам вивчення злочинності, тероризму, наркотизма, алкоголізму, проституції та інших форм поведінки, що відхиляється проявляє все більше число вітчизняних дослідників. Сама дисципліна в різних роботах іменується по-різному: або соціологією девіантної поведінки та соціального контролю, або просто соціологією девіантної поведінки, або соціологією злочинності, або девіантологією.

Соціологія являє собою наукове дослідження поведінки людей і інших суспільних явищ, процесів і структур, обумовлених соціальними відносинами.

У цьому зв'язку в сучасній соціології гідне місце займає і соціологія девіантної поведінки. Як відомо, соціологи вивчають суспільство і поведінку людей на різних рівнях узагальнення. Сучасний американський соціолог - функціоналіст Р. Мертон запропонував в 1947 році виділити три рівні соціологічного знання: 1) емпіричний (соціологічні дослідження), 2) соціологічні теорії середнього рівня (ТСУ), 3) загальнотеоретичний. Пояснення і розуміння феномену поведінкових відхилень і пов'язаних з ним соціальних процесів відбувається в соціології в рамках теорії середнього рівня - соціології девіантної поведінки. У вітчизняній суспільній науці подібні теорії традиційно іменуються як спеціальні або частні. Предмет соціології девіантної поведінки складають закономірності розвитку і функціонування таких соціальних феноменів, як девіація, процеси дезорганізації і соціального контролю, притаманні в різних своїх проявах всім сферам людської життєдіяльності, всім типам суспільств. Специфіка предмету соціології девіантної поведінки полягає в тому, що він включає в себе девіацію і дезорганізацію - явища і процеси, що залежать від історично мінливих соціальних норм. Предмет соціології девіантної поведінки дозволяє відрізняти цю теорію від традиційної кримінології. Остання займається вивченням, насамперед, тих соціально-правових феноменів, які пов'язані з порушенням юридичних норм, тоді як в соціології девіантної поведінки розглядаються відхилення від ширших - соціальних норм [20, c. 324]. Отже, коло відхилень, що складають предмет соціології девіантної поведінки, значно ширше, ніж область досліджень кримінології, до якої належать феномени злочинності та інші форми протиправної поведінки. Відмінними прикладами соціології девіантної поведінки складають закономірності розвитку і функціонування таких соціальних феноменів, як девіація, процеси дезорганізації і соціального контролю, притаманні в різних своїх проявах всім сферам людської життєдіяльності, всім типам суспільств. Крім того, соціологія девіантної поведінки зосереджена на поясненні відхилень, виходячи не стільки з специфіки особистості девіанта, скільки в силу закономірностей процесів соціальної взаємодії та культури, умов соціального середовища, соціальної структури, системи соціального контролю та соціалізації. До найбільш важливих категорій соціології девіантної поведінки відносять поняття соціальної норми, девіації, аномії, дезорганізації, соціальної ролі, соціального контролю, соціалізації, культури та субкультури, девіантної кар'єри, соціальної структури і соціального середовища. Але найбільш важлива відмінність полягає в тому, що в рамках соціологічної системи поглядів пояснення і розуміння девіацій засноване на значно більшому теоретико-методологічному арсеналі, ніж це робиться в традиційній кримінології. Тим не менш, навколо предмету соціології девіантної поведінки тривають бурхливі наукові суперечки. Немає згоди щодо часу становлення та розвитку цієї галузі соціології та навчальної дисципліни. Так, зокрема, Я.І.Гілінскій вважає, що «зародження соціології девіантної поведінки» пов'язане з ім'ям видатного французького соціолога Еміля Дюркгейма [4, c. 106-108].

1.2 Сучасні соціологічні дослідження девіантної поведінки молоді

Сучасні соціологічні дослідження проблем девіантної поведінки все частіше будуються на компромісі, що дозволяє врахувати природне і соціальне в людині. Ці теоретичні роботи розглядають проблематику відхилень у поведінці системно, функціонально, в контексті змін, а також з урахуванням антропології, психології та культури людини. Подібна традиція отримує все більше визнання в сучасній науці і зазвичай іменується як комплексна. Як було вже показано, власне соціологічне вивчення девіації за традицією тісно пов'язане з антропо - біологічними і психологічними дослідженнями. Дослідження девіацій мають багаторічну історію, й донині викликають активний інтерес і дискусії суспільствознавців і правознавців. Теорії девіантної поведінки в певній мірі взаємопов'язані, хоча і формувалися на основі різних методологічних підходів. Цей взаємний зв'язок невипадковий, оскільки їх творці випробовували на собі вплив яскравих правових, антропологічних, психологічних і соціологічних ідей свого часу. На ранніх етапах вивчення відхиляється, найчастіше злочинна поведінка, на початку і середині XVIII століття, особливе значення мав спекулятивно-метафізичний підхід. Метафізики, висуваючи свої умоглядні обґрунтування злочинності і злочинної поведінки, не прагнули їх застосувати на практиці, зробити корисними, достовірними, тобто підтвердити або спростувати, спираючись на факти, доступні емпіричному спостереженню. Тому в силу недостатньої аргументованості та абстрактності спекулятивно-метафізичних поглядів щодо природи девіації в соціальній науці XIX століття формується і починає домінувати позитивістський підхід, заснований на принципах емпіризму (наочність, об'єктивність, проверяемость, причинність, практична користь та ін.). Наукової парадигмою є «визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем та їх вирішення». Сформовані до цього часу методологічні підходи щодо дослідження відхилень можна розглядати як однофакторні і багатофакторні. До однофакторних відносяться спроби знайти умови девіації і злочинності, апелюючи тільки до теоретичного аналізу одного комплексу причин, наприклад, у сфері біології людини або економічних відносин. Багатофакторний підхід склався пізніше під впливом позитивізму як реакція на певну обмеженість однофакторного і припускав, що відхилення в поведінці не можуть бути обумовлені одним, хоча і дуже важливим комплексом причин, а залежать від ряду різнорідних і тому теоретично незв'язних факторів [18, C.44-46].

Таким чином, представники класичної школи, аналізуючи злочинність, щиро вважали, що при виборі особистістю моделей протиправної поведінки раціональність є основоположним мотивом. На думку класиків, людина свідомо контролює свою долю у відповідності зі своєю волею, а злочин є результат його власного вибору. І якщо людина вибирає зло, то вона повинна нести кримінальну відповідальність за це. Оскільки злочинець зважує всі «за» і «проти», то вибір злочинної поведінки має виключно раціональний характер. Тому, посилюючи покарання, суспільство має зробити злочин менш привабливим, що і буде стримувати людей від спокуси. У сучасній соціології деякі дослідники, проводячи соціологічні опитування, стикаються з певними методологічними проблемами, демонструють ненадійні результати, що містять важко порівнянні, а іноді просто помилкові оцінки. Ця ситуація, поряд з іншими факторами, багато в чому загострює дискусії серед вчених про переваги і недоліки кількісних методів у порівнянні з якісними. В ході даного дискурсу деякими фахівцями справедливо підкреслюється обмеженість кількісної методології при пошукової наукової роботи, у вивченні нових і важкодоступних для опитувальних методик соціально - правових явищ. Проте в дослідженнях масових феноменів злочинності, наркотизму та інших масових соціальних відхилень на основі соціологічних опитувань проблеми, виникають найчастіше через невирішеність багатьох методичних, інстументально - технологічних питань застосування кількісної методології в конкретних умовах. До їх числа належать: нерозробленість методичних рішень з побудови якісно репрезентативною моделі регіональної вибірки; відсутність універсальних і в той же час просто реалізованих правил відбору респондентів; необхідність у проектуванні соціально-правових індикаторів та інструментарію опитування в цілому. Разом з тим видається, що інший, але не менш серйозною методологічною проблемою є і питання про адекватність застосування кількісних і якісних методик в дослідницьких завданнях в галузі соціології девіантної поведінки та кримінології [28, c. 80 - 92].

При вивченні латентних статистично стійких і поширених девіантних явищ вдало модифікована кількісна методика дозволяє ефективно оцінювати масштаби їх дії, рівні, структуру і динаміку, забезпечуючи при цьому верифікацію досвіду, об'єктивність і контрольованість даних. Якісно орієнтовані методи ефективні при вивченні випадків, наприклад, окремих видів сексуальних злочинів, убивств. При цьому в соціологічному дослідженні проблем девіантної поведінки можливі й навіть необхідні варіанти, коли дуже ефективна комбінація кількісних і якісних методів аналізу. Як видається, подібне їх використання має сенс при соціологічному вивченні наркоманії, молодіжної злочинності, проституції. Рух наукової думки від емпіричного пояснення за допомогою кількісних методів вивчення причинно-наслідкових зв'язків до розуміння девіації із застосуванням якісних методів дозволило створити чимало оригінальних соціологічних теорій девіантної поведінки. Пошуки вчених триває і донині, особливе значення в девіантології надають розробці нових методів і методик збору та аналізу інформації. У цьому зв'язку не можна не відзначити важливу методологічну роль представників Чиказької школи соціологів, що розвивали позитивістскі підходи і методи аналізу. Американські дослідники соціальних проблем і злочинності в Чикаго застосовували такі кількісні і якісні методи, як: опитування, спостереження, неструктуроване інтерв'ювання, вивчення історій (біографій). Словом, американські соціологи вже в 20-30-і роки займалися дослідженнями девіацій не стільки в університетських лабораторіях, скільки на вулицях, у міських кварталах і злочинних співтовариствах, із застосуванням різних кількісних і якісних методик [5, c. 409]. Для розуміння відхилень і його вивчення дуже важливо те, що воно розглядається феноменологами і інтеракціоністами як процес (колективний чи індивідуальний), в ході якого індивід і стає девіантом. Важливе теоретичне і прикладне значення мають підходи феноменологів для вивчення девіацій в українському суспільстві - суспільстві, що переживає період швидких соціальних змін, коли деформуються структури суспільної свідомості.

Сучасні соціологічні теорії соціології девіантної поведінки мають певну наступність і тісно взаємопов'язані між собою. Об'єднує їх багато в чому те, що дослідження відхилень, як правило, розгортаються в соціоцентричної системі координат із застосуванням як кількісних, так і якісних соціологічних методів з урахуванням не одного, а багатьох чинників, що визначають феномен девіації. При цьому для ряду модерністських та постмодерністських концепцій відхиляється характерна сильна кореляція з висновками попередніх соціологічних і психологічних теорій початку і середини XX століття. Соціологічне пояснення і розуміння феноменів відхилень здійснюється на основі широкого обліку комплексу соціокультурних та соціоекономічних змінних. І навіть якщо значення цих факторів абсолютизується або визначається як домінантне, соціологічні теорії девіації володіють значним пояснювальним потенціалом. Протягом останніх десятиліть вони активно використовуються західними соціологами, кримінології, законодавцями і практиками для вдосконалення системи соціального контролю (права, правоохоронних органів, інститутів соціалізації, інформаційного обміну та культури) і створення соціальних програм з профілактики злочинності, а також інших форм девіантної поведінки. У цьому зв'язку сучасна соціологія девіантної поведінки широко спирається на такі поняття, як: соціальна норма, девіація, соціальний контроль, девіантна субкультура, аномія, дезорганізація, девіантна соціалізація, девіантний статус, девіантна кар'єра, конфлікт культур.

Соціологічні дослідження соціальних проблем, злочинності та інших форм відхилень у XX столітті істотно розширили методологічний арсенал соціології девіантної поведінки. Перший принцип, як відомо, розроблений в рамках органіко - структурно-функціоналістської парадигми, яка передбачає орієнтацію на «жорстку» кількісну методологію (формалізовані опитування, контент-аналіз, індукцію). В силу істотної латентності та масовості злочинності, наркотизму та інших видів соціально небезпечної девіантної поведінки їх вивчення сучасними соціологами і правознавцями нерідко ведеться за допомогою кількісних соціологічних методів. Узагальнюючи основні висновки наведених теорій девіації, а також результати проведених в останні роки соціологами і кримінологами досліджень різних видів відхилень, можна виділити основні причини поведінки, що відхиляється від існуючих у суспільстві соціальних норм: 1) розрив між цінностями культури та існуючої в суспільстві соціальною структурою; 2) суперечність між домінуючою в суспільстві культурою та різноманітними субкультурами - субкультурою злочинних груп, субкультурою груп, які відбувають тюремне ув'язнення; 3) широко поширений в суспільстві розрив між соціальним статусом особистості та її соціальними очікуваннями, який може підштовхнути до різних видів девіантної поведінки; 4) відчуження особистості від ціннісно-нормативної системи регуляції, існуючої в суспільстві, коли офіційно визнані цілі і цінності стають недоступними тим людям, які хотіли б досягти їх законними шляхами і засобами; 5) втрата особистістю морально-ціннісних орієнтирів, коли зникає моральне і аморальне, добро і зло, дозволене і недозволене. У такому випадку настає моральна криза, і особистість стає жертвою вседозволеності; 6) руйнування ідеалів і ціннісних орієнтирів, відчуття індивідом безглуздості свого життя, що приводить до самогубства; 7) аномія - порушення моральних приписів, правових норм, законів і т. п., що перетворюється в кризових умовах розвитку суспільства з індивідуальних у масові форми поведінки. Отже, історія виникнення соціології девіантної поведінки та її соціологічні дослідження проблем молоді особливо актуальне для осмислення та пояснення девіацій у молодіжному середовищі у контексті соціальних змін, які відбуваються в суспільстві.

2. План - конспект лекції на тему: «Девіантна поведінка молоді в сучасному суспільстві»

2.1 Нетрадиційні форми викладання лекцій

Лекція - це найважливіша форма навчання, яка характеризується послідовним і глибоким викладом навчального матеріалу викладачем. Лекція має тривалу історію, поява її відноситься до середини першого тисячоліття до н.е. Лекція поступається частиною свого значення іншим формам навчання у міру підвищення рівня доступності інформації, але залишається найважливішою формою навчання в сучасній вищій школі. Для підвищення ефективності лекції слід знати і використовувати різні методи і стилі читання лекції, використовувати різні види з урахуванням аудиторії, часу і місця проведення заняття. До традиційних форм навчання належать лекції, у яких викладач у системній, послідовній, переконливій формі має викладати навчальний матеріал, а також семінарські заняття, які одночасно служать і для вивчення предмета, і для контролю знань студентів з дисципліни, що вивчається. До нетрадиційних методів вивчення соціології девіантної поведінки належать: лекції есе, лекція контент-аналіз, практичні заняття, які включають у себе роботу з тестами, анкетами, укладання програми та підбір інструментарію соціологічних досліджень, ділові ігри, тренінги. Грамотний, переконливий виклад навчального матеріалу у лекціях, з інтересом проведені семінари при правильному ставленні студентів до навчання дають їм глибокі наукові знання. Нетрадиційні методи навчання привертають увагу студентів, активізують їх на лекціях та практичних заняттях.

Лекція есе - це незвичайний виклад навчального матеріалу. Сам жанр есе, що торкається індивідуально-психологічного боку соціальних явищ, виступає як метод популяризації соціологічних знань, дає можливість знайти моральну позицію автора, активізує соціологічну свідомість, руйнує давні стереотипи і шукає нові форми розуміння соціологічної дійсності. У жанрі есе лектор, крім наукових тверджень, використовує суперечності, сумніви, роздуми, художні образи.

Лекції контент - аналіз - проводиться аналіз текстів як матеріал для соціологічних досліджень. Лекції-есе та контент-аналіз казки або билини вражають уяву студентів своєю незвичайністю, образністю, показують позицію автора лекції, а практичні заняття розвивають творчі здібності особистості, надають студентам не тільки знання, але й виробляють у них необхідні навички, які з успіхом можуть бути використані майбутніми спеціалістами у своїй подальшій практичній діяльності. До навчально-методичного комплексу включені такі практичні заняття, як складання фрагментів текстів лекцій-есе та кон-тент-аналіз казки, робота із соціологічними та психологічними тестами, розробка програми та вибір інструментарію соціологічних досліджень, самостійне складання соціологічних кросвордів, ділові ігри: рольові та імітаційні, поведінкові тренінги та ін. У навчально-методичному комплексі є рекомендації для самостійної роботи студентам денної та заочної форм навчання. Також підготовка лекції включає такий важливий компонент, як повноцінне лекційне спілкування. Лектор повинен враховувати ряд вимог, щоб отримати ефективний результат: - Судження має формулюватися чітко, ясно, недвозначно; - Використання наочності полегшує сприйняття і розуміння досліджуваних положень, проте не слід перевантажувати аудиторію ілюстративним матеріалом, він повинен грати підлеглу роль (його потрібно стільки, скільки необхідно для висвітлення питання і забезпечення уваги слухачів); - Швидке і вірне орієнтування в обстановці виступу, вміння реагувати на репліки, не піддаватися страху, зайвому хвилюванню; - Контакт із слухачами.

Високий професіоналізм майстерності лектора складається з багатьох чинників. 1. У промові слід уникати монотонності, яка присипляє його увагу і інтерес. Тому треба варіювати інтонацію, силу голосу, темп викладу. Мова лектора повинна, бути не тільки переконливою, ай і емоційної. 2. Матеріал слід викладати в доступній формі, причому уникати двох крайнощів: книжкового стилю викладу і розмовно-побутового. Лектору потрібно бути самим собою, говорити своїми словами, а не складати промову з книжкових фраз.

3. Виразність мови, образність мови, вдалі вирази, порівняння, афоризми, гумор сприяють натхненню, інтелектуальному підйому. Невиразне вимова, сухість, безбарвність лекції ведуть до збоїв в лекційному спілкуванні. 4. Неприпустимо механічне читання заздалегідь підготовленого матеріалу, коли текст володіє лектором. Живе спілкування з аудиторією, діалог сприяють повноцінному спілкуванню. Частіше використовується питально-відповідна форма подачі матеріалу. 5. Лекцію слід читати, спостерігаючи, як засвоюється матеріал слухачами, реагуючи на їхні репліки, рух очей. 6. Мова повинна перериватися паузами. Роль пауз в лекційному спілкуванні полягає в наступному: а) пауза потрібна для ефективного засвоєння матеріалу, тому що максимальна тривалість уваги слухача - 20 хвилин. б) паузи - це засіб мобілізації уваги для повідомлення виводу, важливого факту. Лекція може тяжіти як до монологічности, так і до діалогічності, спілкуванню зі студентами, в залежності від індивідуального стилю лектора і обраного ним стилю читання. Підготовка лекції є структурованим і систематичним процесом, чітке виконання якого є запорукою успішності проведення лекційного заняття в соціології девіантної поведінки [6, c. 349]. Пояснення і розуміння феномену поведінкових відхилень пов'язаних з ним соціальних процесів відбувається в соціології в рамках теорії середнього рівня - соціології девіантної поведінки. У вітчизняній суспільній науці подібні теорії традиційно іменуються як спеціальні. Предмет соціології девіантної поведінки складають закономірності розвитку і функціонування таких соціальних феноменів, як девіація, процеси дезорганізації і соціального контролю, притаманні в різних своїх проявах людської життєдіяльності. Специфіка предмету соціології девіантної поведінки полягає в тому, що вона включає в себе девіацію і дезорганізацію - явища і процеси, що залежать від історично мінливих соціальних норм. Соціологія девіантної поведінки зосереджена на поясненні відхилень, виходячи не стільки з специфіки особистості девіанта, скільки в силу закономірностей процесів соціальної взаємодії та культури, умов соціального середовища, соціальної структури. До найбільш важливих категоріях соціології девіантної поведінки відносять поняття соціальної норми, девіації, аномії, дезорганізації, соціальної структури і соціального середовища. Також девіантна поведінка вивчається в таких курсах соціології як «Соціологія конфлікту», «Соціологія молоді», «Соціологія сім`ї», «Соціологія особистості», вона є необхідним та базовим відносно курсів конкретно-соціологічного рівня.

2.2 Девіантна поведінка молоді в сучасному суспільстві

Тема лекції: «Девіантна поведінка молоді в сучасному суспільстві»

План лекції:

1. Поняття девіантної поведінки в суспільстві.

2. Форми та типи девіантної поведінки.

3. Девіантна поведінка в молодіжному середовищі та поняття соціальних норм в суспільстві.

Тип лекції: поточна.

Вид лекції: інформаційна.

Основні категорії: девіантна поведінка, соціальні норми, соціальна аномія, детермінація.

Освітня ціль лекції: придбання студентами знань про сутність девіантної поведінки, формування вміння розрізняти форми девіантної поведінки молоді в сучасному суспільстві.

Розвиваюча ціль: розширити увленння у студента про девіантну поведінку в позитивних та негативних формах її прояву, вміння засвоювати студентами матеріал лекції, розвивати їхню розумову діяльність.

Виховна ціль: формування у студентів таких якостей, як вміння слухати і чути, сприймати та аналізувати матеріал, а також безпосереднє попередження їх від можливих помилок, які вчиняються найчастіше в їх віці, що проявляються в такій формі як девіантна поведінка.

Для реалізації поставлених цілей необхідно вирішити наступні завдання:

1. Розглянути поняття «девіантна поведінка».

2. Розглянути форми та типи девіантної поведінки.

3. Охарактеризувати девіантну поведінку в молодіжному середовищі.

4. Розглянути поняття соціальних норм в суспільстві.

Результат роботи - по закінченні лекції студенти повинні:

Знати:

- Визначення поняття «девіантна поведінка»;

- Основні типи та форми девіантної поведінки;

- Що таке соціальні норми в суспільстві та їх ролі в молодіжному середовищі;

Вміти:

- Розрізняти типи та форми девіантної поведінки.

Література:

Основна:

1. Бебик В.М. Політична культура сучасної молоді/ В.М. Бебик, М.Ф. Головатий, В.А. Ребкало // - К. МАУпрП, 1996. - 136 с.

2. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения [учебное пособие]/Я.И. Гилинский, В.С. Афанасьев // - М.: Социология в России, 1996. - 100 с.

3. Демичева А.В. Особенности девіантного поведения молодежи в условиях трансформации украинского общества/ А.В. Демичева // К.: Материалы международной научно - практической конференции, 1995. - 230 с.

4. Демичева А.В. Причины и факторы роста негативного девиантного поведения в условиях трансформации украинского общества/А.В. Демичева // Приднепровский научный вестник, №18. - Д.: изд. Союз Днепропетровского исследования, 2006. - 27 с.

5. Дюркгейм Е. Самогубство/Е. Дюркгейм // - К: Проблеми суспільства, 1999. - 350 с.

6. Змановская Е.В. Девиантология/ Е.В. Змановская // - Минск: ИЦ «Академия», 2004. - 204 с.

7. Іванов В.М. Девіантна поведінка: причини і масштаби/ В.М. Іванов // Соціально-політичний журнал №2. - К.: Соціал - політ, 1995. - 19 с.

8. Крапивко Є.М. Особливості виникнення соціокультурних девіацій в студентському середовищі/ Є.М. Крапивко // - К.: Видав. Проблеми молоді, 2006. - 120 с.

Додаткова:

1. Быков С.А. Наркомания среди молодежи/ С.А. Быков. // Социологический журнал №4. - М.: Изд. СОЦИС, 2000. - 27 с.

2. Мертон Р. Социальная теория и структура/ Р. Мертон // - М.:Изд. Юрид., 1995. - 247-278 с.

3. Смелзер Н. Социальное отклонение/ Н. Смельзер - М.: Изд. Юрид. 1989 - 230-246 с.

4. Шереги Ф.Е. Девіація підлітків та молоді: алкоголізація, наркоманія, проституція/Ф.Е. Шереги, О.Л. Арефєв, Н.В. Вострукнутів, С.Б. Зайцев, А.Б. Нікіфоров // - М.: Видав. Юрид., 2001 - 48 с.

5. Черниш Н.Й. Соціологія молоді/ Н.Й. Черниш // - К.: Конспект з лекції, 1990. - 16 с.

Завдання для самостійної роботи:

1) Доповнення конспекта рекомендованою літературою;

2) Написання рефератів на тему:

- «Девіантна поведінка як соціальна проблема».

- «Девіація в інформаційному суспільстві».

- «Наркоманія та проституція, як форми девіантної поведінки».

1. Поняття девіантної поведінки в суспільстві.

Термін «девіантна поведінка» означає соціальне значення, яке виражає у відносно масових і стійких формах людську діяльність, що не відповідає офіційно встановленим чи фактично існуючим у даному суспільстві нормам і очікуванням, у цьому значенні вона стає предметом соціології, права і соціальної психології. Суттєвими ознаками девіантної поведінки вважається наступне: 1) вона не відповідає загальноприйнятим чи офіційно встановленим соціальним нормам, тобто девіантна поведінка - це порушення не будь-яких, а лише найбільш важливих для даного суспільства в даний час соціальних норм; 2) девіантна поведінка й особа, яка їх проявляє, викликає негативну оцінку з боку інших людей, суспільний осуд чи вимоги соціальних санкцій, а також кримінальне покарання; 3) завдає реальної шкоди самій особистості чи оточуючим людям; 4) має досить виражену статеву-вікову й індивідуальну своєрідність. Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав французький соціолог Еміль Дюркгейм. Він запропонував теорію аномії, яка розкриває значення соціальних і культурних факторів. За Дюркгеймом основною причиною девіації є аномія. Соціальна аномія - це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають суперечливими. Теорія аномії одержує подальший розвиток в роботах Роберта Мертона. Він вважає, що причиною поведінки, яка відхиляється є неузгодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, яке воно пропонує для їхнього досягнення. Р. Мертон являється одним із засновників структурного функціоналізму. Він розробив класифікацію девіантної поведінки і розподілив їх на позитивні (наприклад, геніальність) та негативні (наприклад, наркоманія). Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Негативні - дисфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її від основи [20, c. 324]. Сучасне українське суспільство знаходиться в стані трансформації, яке супроводжується соціальною аномією, примітивізацією та маргіналізацією життя. Суспільство, яке трансформується, являє собою особливий різновид нестабільних систем, який поєднує його старий та новий стан за новими засадами, тобто сучасне українське суспільство - це два принципово різних по сутності соціуми (тоталітарний та посттоталітарний), які представлені своїми інституціями та ціннісно - нормативними системами. У таких умовах є всі об'єктивні чинники для зростання та розповсюдження девіантної поведінки. Таким чином, нестабільне суспільство, яке трансформується, породжує зовнішні фактори, що впливають на репродукування відхилень: деформація соціальних норм, деформація соціальних інституцій, деформація ціннісних орієнтацій, маргіналізація та дезадаптація значної кількості індивідів. Для зниження девіацій в молодіжному середовищі суспільство повинно суворо дотримуватися законів розвитку особистості, тому що без цього ліквідувати окремі види девіантної поведінки чи блокувати зовнішні фактори фактично неможливо. Таким чином, девіантність, як за змістом та цільовою спрямованістю, так і за ступенем суспільної небезпеки, проявляє себе у різноманітних формах соціальних відхилень, що можуть не являти собою кримінальні дії, порушення норм суспільної моралі, незначних правопорушень, а також у формах, що являють собою злочині дії, в тому числі й особливо небезпечні. Зміни в суспільстві призводять до змін норм, які призводять до девіацій. Також ці норми та відхилення є частиною всієї соціальної системи. Отже, на соціальному рівні девантна поведінка - це одна з можливих форм відносин між суспільством та особистістю.

2. Форми та типи девіантної поведінки.

За різними критеріями можна відділити різні типи девіантної поведінки. Існують три основні групи поведінкових девіацій: негативні (наркоманія), позитивні (соціальна творчість) і соціально - нейтральна (жебракування). Типологізація девіантної поведінки пов'язана з труднощами визначення самої девіації. Будь - який вияв девіації можна вважати як девіантними так і не девіантними, все це визначається нормативними вимогами, на підставі яких вони оцінюються. Найбільш вдалою вважається типологія девіантної поведінки, Р. Мертона, яка виходить із того, що девіація виникає внаслідок аномії - розриву між культурними цінностями - цілями та соціально схваленими засобами їх досягнення.

Він виділяв такі типи девіантної поведінки:

Тотальний конформізм (нормальність) поведінки, прийняття культурних норм. Таким є поведінка людини, яка отримала гарну освіту, що має престижну роботу, що просувається по кар'єрних сходах. Така поведінка реалізує як власні потреби, так і орієнтоване на інших (дотримані норми). Друга можлива форма адаптації носить назву новації. Інноваційна поведінка, з одного боку, означає згоду з цілями своєї життєдіяльності, які схвалюються в даному суспільстві (культурі), але, з іншого боку, заперечує соціально схвалені засоби їх досягнення, часто через неможливість скористатись ними. Інноватори використовують нові, нестандартні, девіантні засоби досягнення суспільно-корисних цілей.

Третя реакція - ритуалізм. Ритуализм доводить до абсурду принципи і норми даного суспільства. Рітуалісти - бюрократ, фанатично відданий своїй справі, буде стояти на тому, щоб кожен документ було акуратно виконано, подвійно перевірено та розмножено в чотирьох примірниках.

Ретреатізм (втеча від дійсності) - це вид девіантної поведінки, при якому людина відкидає схвалювані суспільством цілі і шляхи (кошти, час, витрати) для їх досягнення. Така девіантна поведінка властива бомжам, п'яницям, наркоманам, т.д. Революція (бунт) - це форма девіантної поведінки, яка не тільки заперечує застарілі цілі і шляхи поведінки, але і замінює їх новими. Зі сказаного видно, що конформізм і девіація - два протилежних вида поведінки, які взаємно передбачають і виключають одна одну. З опису типів девіації випливає, що вона не є виключно негативним видом поведінки людей, як це може здатися на перший погляд. Залежно від типу порушуваних норм можна розрізняти такі основні негативні форми девіантної поведінки:

1) Пияцтво і алкоголізм.

Між цими поняттями існують відмінності. Алкоголізм - патологічний потяг до спиртного. Пияцтво - це надмірне вживання алкоголю, яке поруч із загрозою здоров'ю особистості, порушує її соціальну адаптацію. Найчастіше мотивом пияцтва є: розвага, вплив найближчого оточення, дотримання питних традицій, святкування пам'ятних дат, подружні, сімейні негаразди, неприємності на роботі. Алкогольна залежність формується які і визначається складними вимірами, які є у організмі питущого людини. Потяг до спиртного проявляється в такому вигляді як: підвищена метушливість перед випивкою, «потирання рук», емоційна піднесеність. На формування алкоголізму впливає кілька чинників: спадкові чинники, характер, індивідуальні властивості особи і особливості довкілля. До чинників що призводять до алкоголізації можна віднести низький рівень матеріального стану та освіту.

2) Злочинність.

Злочин - це протиправне, кримінальне суспільно-небезпечне діяння. Злочини кваліфікуються за нормами кримінально-процесуального права, найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм. До злочинів, які скоюють молоді люди насамперед відносять такі як шахрайство, крадіжки, пограбування, вбивства тощо. Останнім часом спостерігається тенденція до зростання злочинності серед дітей. Скоєно 14 тис. злочинів. Кожен п'ятий підліток повторно скоює злочин. З року в рік кількість таких дітей збільшується. У більшості регіонів України зростає рецидивна та групова злочинність серед молоді. Мотивами вчинення злочинів можуть виступати: важке матеріальне становище, яке скорочує можливості підлітків для задоволення своїх інтересів і бажань, що часто штовхає неповнолітніх на скоєння злочинів. Також це є і психологічний чинник: це конфлікти з батьками, вчителями, психічні розлади самого себе.

3) Самогубство

Самогубство (суїцид) - це вільне і навмисне припинення свого життя.

Поширені такі причини самогубства як:

- втрата коханої людину;

- руйнація захисних механізмів особистості результаті алкогольного сп'яніння, вживання психотропних речовин;

- токсикоманія і наркоманія;

- стан фрустрації чи афекту у вигляді гострої агресії, страху, коли людина втрачає контроль над своєю амбіційною поведінкою.

Замахи на самогубство частіше зустрічаються у неблагополучних сім'ях, де часті конфлікти між батьками, а також дітьми і батьками, які ставляться до них недоброзичливо і навіть вороже. Роблять замах на самогубство часто говорять, що вони не відчувають близькості ні до одного з дорослих. Їм часто важко спілкуватися і з іншими значущими для них людьми. В одному з досліджень були виявлені три загальні характерні особливості студентів, які думали про самогубство. У них були погані відносини з батьками і з однолітками, вони були переконані у своїй безпорадності і вважали себе нездатними вплинути на своє майбутнє. Соціальна ізоляція робить молодих людей більш вразливими при втраті об'єкта любові, що може послужити причиною самогубства. Втратили батьків в дитинстві особливо важка втрата інших членів сім'ї, друзів або коханих. Депресія може бути наслідком стресу, вона супроводжується сумом, пригніченістю, втратою інтересу до життя і відсутністю мотивації до вирішення нагальних життєвих завдань. Можуть з'явитися такі психосоматичні симптоми, як втрата апетиту, розлад сну, втома. Часто депресію намагаються приховати підвищеною активністю, надмірною увагою до дрібниць або зухвалою поведінкою - правопорушеннями, вживанням наркотиків, безладними сексуальними зв'язками. Ризик самогубства більш високий серед молодих людей, що захоплюються наркотиками або алкоголем. Буває, що смерть настає при передозуванні і є ненавмисною. Самогубство може бути безпосереднім результатом душевної хвороби. Деякі молоді люди страждають галюцинаціями, коли чий-то голос наказує їм покінчити з собою. В психологічних експериментах не раз було показано, що у деяких людей будь-яка невдача викликає мимовільні думки про смерть. Потяг до смерті в таких випадках не що інше, як спроба уникнути життєвих труднощів шляхом відходу з самого життя. Щороку накладають на себе руки 12 тис. українців. Третина тих, що вижили, роблять повторні спроби. Цифри далеко не об'єктивні, бо маса суїцидів замаскованих під нещасні випадки.

Докладний аналіз соціальних причин суїциду належить Дюркгейму.

Він, спираючись на статистику, намагався кількісно виміряти прогрес щастя суспільства.

Е. Дюркгейм відзначав, що самогубство є наслідок страждань. Чим більше людей добровільно йдуть з життя, тим більше у суспільстві страждань, а отже, менше щастя. Страждання і щастя - величини назад пропорційні.

Дюркгейм виявив, що в міру індустріального розвитку суспільства страждань стає більше, так як зростає статистика самогубств [11, c. 350].

4) Дісморфобіі.

Під ним розуміють необгрунтовану переконаність в наявності у себе фізичних недоліків, неприємних для оточуючих. Цей феномен зустрічається переважно у дівчат. Нерідко вони знаходять дефекти у своїй особі (великий або тонкий ніс, горбовина, занадто повні губи, негарна форма вух, наявність прищів і вугрів та ін.) Іноді це недоліки у фігурі. Думки про свою уявну дефективність займають центральне місце в переживаннях молодої людини і визначають стереотип її поведінки. Він починає усамітнюватися, щоб не бути предметом обговорень, сторониться компанії однолітків. Болісні думки про свою некрасивість часто призводять до лікаря - косметолога з проханням усунути фізичний дефект. Такі молоді люди повинні бути проконсультовані у психотерапевта.

5) Лихослів'я.

Особливо неприємно чути лайку з вуст молодих людей. Модна зачіска, красивий одяг, приємні обличчя і раптом, ніби водоспад бруду з вуст - кепська, спотворена мова. На жаль, лайку можна почути на будмайданчику, на вулиці, навіть на телебаченні і радіо. Самі дорослі не стежать за своєю мовою і, не піклуючись про наслідки лихослів'я, навчають дітей лайливим виразами. На жаль, в неблагополучних сім'ях там, де батьки ведуть аморальний спосіб життя, регулярно вживаючи спиртне, - подібна лексика міцно увійшла в побут. Нерідко доводиться чути від вихователів дитячих садів, що у деяких дітей мова засмічена настільки, що допускати їх до спілкування з іншими дітьми просто небезпечно. Народна мудрість говорить: «Слова переконують, а приклад надихає». Цілком очевидно, що не всі юнаки і дівчата вимовляючи лайливі слова, відчувають при цьому задоволення. Чому ж вони так говорять? Просто вони таким способом підкреслюють свою дорослість і як би самостверджуються. У результаті утворюється стійка звичка до лихослів'я, засмічення мови жаргонними виразами. Одним з методів профілактики є засудження лихослів'я на диспутах і зборах, у виступах самодіяльних художніх колективів. При цьому не можна забувати, що в юнацькому віці колектив однолітків є найбільш авторитетним і значущим, а значить, засудження колективу може стати важливим поворотним пунктом у свідомості підлітка.

6) Наркоманія.

Наркоманія - проявляється в залежності організму від наркотичних речовин, що поступово призводить до фізичного і психологічного виснаження. Стан наркотичного сп'яніння характеризується почуттям ейфорії, легкістю тіла, ясністю думки. Світ сприймається в райдужних тонах, втрачається відчуття часу. Прийом наркотиків - опіуму, гашишу, кокаїну - супроводжується тахікардією, сухістю в роті, а також іншими серйозними розладами. Для абстинентного синдрому, так званої «ломки», тобто наркотичного похмілля, характерні різкий спад настрою, загальна слабкість, сонливість, тремор (тремтіння) кінцівок. Наркоманія має соціальні наслідки, для злочинних елементів це найлегший шлях добування грошей. Зловживання наркотиками веде до зростання смертності особливо серед молоді та розвитку цілого «букета» соматичних і психічних захворювань. На грунті наркоманії скоюються злочини, так як у стані «ломки» наркоман здатний на будь-який злочин. Придбання наркотиків стає причиною скоєння ряду злочинів проти особистості: крадіжки, грабежу, розбою. Наркоманія вкрай негативно позначається на потомстві. Діти народжуються з серйозними фізичними і психічними відхиленнями, що в свою чергу веде до розпаду сім'ї. Наркоман у міру розвитку хвороби деградує як особистість, так як рабська залежність від наркотиків змушує його робити аморальні вчинки. Шлях молодих людей до наркоманії починається з бездоглядності з боку суспільства і сім'ї, коли підліток потрапляє під вплив так званого авторитету неформальної групи. Звикання залежить від індивідуальних особливостей особистості, але воно відбувається швидко. Токсикоманія - це захворювання, викликане споживанням токсичних речовин, тобто таблеток транквілізаторів (хворі називають їх «колесами»), кофеїну, отриманого від міцного чаю - чифіра, вдиханням ароматичних речовин побутової хімії. У стані сп'яніння, крім ейфорії, виникають зорові галюцинації. Шлях молодих людей до наркоманії починається з бездоглядності з боку суспільства і сім'ї, коли підліток потрапляє під вплив так званого авторитету неформальної групи. Переважна більшість наркозалежних-молоді люди віком від 15 до 25 років. За останні 10 років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилась у 6-8 разів. В Україні зареєстровано понад 80 тис. наркозалежних осіб. І ці дані не є повністю достовірними, так як ці цифри можуть у 5-10 разів бути більшими. Збільшується кількість злочинів, які здійснюється під дією наркотичних речовин цифра яких досягає 2, 5 тис. злочинів, а безпосередньо органом внутрішніх справ зареєстровано 7,9 тис. злочинів, скоєних наркоманами [2, C.27].