Характеристика педагогічного авторитету вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність педагогічного авторитету

1.1 Поняття педагогічного авторитету

1.2 Структура педагогічного авторитету

1.3 Формування справжнього авторитету вчителя початківця

Розділ 2. Експериментальна перевірка значення різних компонентів (особистісного і професійного) авторитету педагога

2.1 Завдання, зміст і організація дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Відомо, що в навчально-виховному процесі структура відносин між учителем і учнями дуже складна. Справа в тому, що в кожний момент цього процесу особистість учителя виступає перед учнями різними своїми аспектами, а система «учитель -- учень» являє собою цілу сукупність суспільних відносин. Так, учитель стоїть на службі у своєї держави, є провідником її ідей, її політики і програми виховання.

Учитель -- носій наукових знань тієї чи іншої галузі науки і в навчальному процесі виступає як просвітитель.

Разом з тим у навчальному процесі вчитель виступає також і як моральна особистість -- носій совісті і честі, добра і справедливості, обов'язку і принципів моралі.

Отже, між учителем і учнем виникає складна система суспільних відносин: політичних, адміністративних, службових, моральних, світоглядних тощо. І без таких відносин навчально-виховний процес був би неможливий.

Досвід переконує, що вплив вчителя на учня, успішна його педагогічна діяльність залежить від авторитету вчителя.

Авторитет педагога - це, перш за все, засіб виховного впливу на учня. Особі, визнані авторитетною, приписується компетентність у всіх областях. Відбувається як би іррадіація авторитету. Авторитет учителя - це складний феномен, який якісно характеризує систему відносин до педагога. Відношення учнів до авторитетного педагогу позитивно емоційне, забарвлене і насичене. І чим вищий цей авторитет, тим справедливіше здаються його вчителя до учнів, зауваження і вагоміше кожне його слово.

У зв'язку з цим актуалізується проблема авторитету вчителя-вихователя. Виходячи з цього ми обрали тему нашого дослідження: «Авторитет учителя в сучасній початковій школі».

Об'єкт дослідження: авторитет вчителя-початківця.

Предмет дослідження: компоненти авторитету вчителя-вихователя.

Мета дослідження: виявити, які компоненти складають зміст (або суть) педагогічного авторитету, і, які з них переважають у початкові школі.

У роботі ми будемо доводити таку гіпотезу: у початкових класах переважає особистісний компонент педагогічного авторитету.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1) вивчити психолого-педагогічну літературу з теми дослідження;

2) вивчити структуру авторитету вчителя - вихователя;

3) вивчити позитивний досвід завоювання вчительського авторитету серед учнів;

4) виявити педагогічні умови становлення істинного авторитету вчителя - вихователя.

Для перевірки висунутої гіпотези та вирішення поставлених завдань використовувалися наступні методи:

Ш Вивчення стану проблеми з різних джерел;

Ш Вивчення педагогічного досвіду;

Ш Анкетування, бесіда, аналіз;

Ш Спостереження;

Ш Узагальнення, порівняння;

Ш Метод математичної статистики.



Розділ 1. Сутність педагогічного авторитету

1.1 Поняття педагогічного авторитету

Авторитет учителя, як особливий вимір його морально-практичних вчинків, пов'язаний з властивостями, рисами самої особистості, її, зокрема, ціннісними орієнтаціями. Він окреслює той особливий, єдино можливий простір морально-практичних вчинків індивіда, де останній, власне, і життєдіє -- відповідально чи безвідповідально.

Слушне судження висловив В. Богданов: «Поняття «авторитет» слугує ефективним методологічним інструментом аналізу і класифікації реальних і уявних авторитетів, розмежування авторитетності й авторитаризму, що уможливлює вибудовану ієрархію авторитетів, розкриття реальних механізмів створення й функціонування особистісних та суспільних авторитетів».

Авторитет -- соціальне утворення, яке базується на біосоціальній природі індивіда. За своєю субстанцією авторитет репрезентує певну систему соціальних відносин. «Авторитет -- не просто відношення, а відношення відносин», -- підкреслює В. Богданов [4].

Зрозуміло, у педагогічній діяльності людина -- основний, домінуючий суб'єкт авторитету. Авторитет як соціальна якість і механізм соціальної взаємодії, як система «вплив - підпорядкування» в навчально-виховному процесі створює підґрунтя для морального самовизначення, особистісного саморозвитку та самопрезентації свідомого учня. До того ж він спонукає до пошуку особистісного потенціалу, що веде (і вестиме) молоду людину до оволодіння соціальним престижем, статусом та особистісним авторитетом.

Авторитет як лакмусовий папірець визначає ступінь активності вчителя в оволодінні новітніми технологіями, його участь у громадському і політичному житті. Авторитет розглядається як ознака, як форма і результат соціальної взаємодії, як соціальний регулятор у соціумі. Він є мотиватором і регулятором міжіндивідних відносин [7].

Необхідно підкреслити, що авторитет -- важливий, однак недостатньо задіяний соціально-психологічний ресурс нашої педагогічної спільноти. Відродження високого суспільного авторитету, статусу педагога і вченого є одним з пріоритетних завдань, яке, передовсім, вирішуватиме нова організація -- Громадська рада освітян і науковців України (ГРОНУ), що недавно розпочала свою діяльність. І справді, лише Особистість може виховати Особистість.

Основою авторитету є, певна річ, довіра. А довіряти молода людина може лише тому, хто щирий, толерантний, тямущий, обізнаний, цікавий як особистість. Відомо чимало випадків, коли вчитель, демонструючи високий рівень професіоналізму, авторитету при цьому, на жаль, не має. Чому так трапляється? Це пов'язано насамперед з розвиненістю його особистісних якостей, моральністю, манерою мислення, спілкування, прийняття рішень, умінням адекватно оцінювати ситуацію тощo [6]

1.2 Структура педагогічного авторитету

Кожна професія вимагає від людини певних якостей. Особливістю вчительської професії є те, що педагогові доводиться мати справу з вихованням і навчанням підростаючого покоління, з постійно мінливістю в процесі розвитку дітей, підлітків, юнаків та дівчат.

Успіх же педагогічної діяльності, як і інших видів праці, залежить не від другорядних якостей особистості, а від основних, провідних, які зраджують певне забарвлення, стиль дій і вчинків учителя.

Ми розглянемо лише основні складові частини авторитету, або, як ми їх називаємо, компоненти авторитету вчителя. Умовно можна виділити два головних компоненти педагогічного авторитету. Це особистісний та професійний компоненти. Розглянемо їх більш докладно.

Особистісний компонент педагогічного авторитету включає в себе такі якості вчителя.

По-перше, це любов до дітей і педагогічної професії.

Вирішальне значення в кожній професії має любов до своєї справи. Якщо людина не любить свою роботу, якщо вона не приносить їй морального задоволення, то про високу продуктивність праці не доводиться говорити. Педагог же не тільки повинен любити свою професію, але й любити дітей.

Слід розрізняти любов вчителя до своєї професії і любов до дітей. Ставлення людини до своєї професії, любов до неї залежить від суспільно-історичних умов. Залежить це від потреб суспільства у фахівцях тих чи інших професій і від схильностей і здібностей людини [10].

Любов до дітей є важливою умовою формування педагогічного авторитету. Деякі вчителі ставлять перед собою питання: «Чому мені так дорога педагогічна професія?» - І відповідають: «Перш за все, мені близькі й дорогі зростаючі, молоді люди, здатні вірити і критикувати, любити і ненавидіти, поважати і зневажати, пам'ятати про кращих своїх вихователів».

"Кожна морально здорова людина любить дітей. А любити дітей по-справжньому - означає любити їх в горі, і в радості, і навіть тоді, коли їх розвиток у чому-небудь відхиляється від норми ... Любити - означає поважати людину, розуміти, піклуватися про неї, оберігати її, і знаходити в цьому найбільше задоволення. Жити серед дітей, працювати з ними, виховувати і навчати їх - що може дати більше щастя? Важливо тільки, щоб в кожній дитині бачити не «пустуна Ваньку», а людину, маленьку, але справжню людину [27].

Любити дітей - це означає висувати до них певні вимоги, без цього ніяке виховання і навчання неможливе.

Заслужений вчитель І.О Тихомиров каже, що в педагогічній професії найскладнішим є вміння знайти шлях до дитячого серця. «Без цього не можна ні навчати, ні виховувати. Учитель байдуже відноситься до учнів - безглуздість. Не кричіть на своїх вихованців, не ображайте їх. Бережіть дитяче самолюбство. Поранити його легко, але як глибокі бувають сліди цих ран і як важкі наслідки!» [14].

Прикладом ставлення до дітей з любов'ю і до вчительської професії служить педагогічна діяльність Л. Н Толстого.

Про любов вчителя до дітей Л. М. Толстой писав: «Якщо вчитель має тільки любов до учня, як батько, мати, він буде краще того вчителя, який прочитав усі книжки, але не має любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він - досконалий учитель». Любов до педагогічної діяльності в значній мірі залежить від любові до дітей, від розуміння психології дитячого віку [4].

Але, якщо мова йде про особистісний компонент авторитету, необхідно спеціально зупинитися ще на одному важливому моменті. Згадаймо мудрі слова Сухомлинського В.А. про те, що право на повагу має лише той, хто поважає інших людей.

Кожному дорослому добре відомо, як ніжно відчувають ставлення до себе діти. Наскільки болісно переживають найменший прояв недовіри до своїх слів, як загострено їх почуття власної гідності. І нічого, крім образи, роздратування, замкнутості, навіть прямої ворожості, не в праві чекати той вчитель, свідомість якого не дозволяє розгледіти в кожному своєму юному вихованцеві насамперед особистість. Про який особистісний авторитеті такого педагога можна говорити! Та й сам він навряд чи буде прагнути завоювати авторитет і любов дітей, якщо для нього ніякої цінності не мають їхня думка про нього - адже це йому не цікаво. Але якщо б справа була тільки в байдужості, це ще пів біди. Проблема, звичайно ж, не тільки в цьому.

Часом і досвідченому, кваліфікованому педагогу нелегко визнати себе неправим перед обличчям своїх же власних учнів. Важко завжди і у всьому самому повністю відповідати тим вимогам, які він ставить перед дітьми. Заважають і вікова дистанція, і боязнь втратити свій авторитет. Але якщо вчителю вдалося переступити ці перешкоди, перебороти себе, педагогічний успіх такому педагогові - гарантований [11].

Ось випадок, про який згадує Сухомлинський: «У наших взаєминах з дітьми стало правилом вільно, сердечно, відверто висловлювати свої почуття, задоволення і незадоволення, подяку і образу, гнів і подив ... Кожен день діти приносили з теплиці в клас квітка хризантеми. Якщо в наших взаєминах не було ні хмаринки, якщо діти вірили мені до кінця і готові були йти за мною, куди я скажу, на столі в маленькій вазі стояли рожеві, червоні, сині, блакитні квіти, в залежності від настрою колективу. Блідо-рожевий і червоний колір символізували радість колективу, синій - тривогу, блакитний - печаль.

... Але був у теплиці кущ, на якому цвіли хризантеми незвичайного кольору - фіолетові... Рідко, дуже рідко, приносили діти фіолетові хризантеми. Це в нас була квітка образи. Якщо діти ставили мені на стіл фіолетову квітка, це означало: «Учитель, Ви образили нас».

... Прийшовши на другий урок, я побачив на столі фіолетову квітка. Клас мовчав. У мене теж не було сил вимовити слово. Я дав дітям завдання для самостійної роботи, а сам сів, схилившись над столом, і задумався: що сталося на першому уроці? Чим я образив дітей?

Про те, що діти образилися безпідставно не могло бути й мови. Справедливу строгість і сувору справедливість діти поважали і шанували, це я добре знав. Чим же я їх образив?

- Годинник! - Згадалося мені. - Я образив їх недовірою ... Ручні годинники були ще рідкістю. Я купив його учора. Дітям, звичайно, хотілося подивитися на годинник, потримати його. Я зняв годинник з руки, поклав на стіл. Так вони і лежали до кінця уроку. На перерві діти по черзі брали цю дивовижну річ, тримали її в руках, підносили до вуха... Сьогодні перед уроками мій годинник теж лежав на столі. Але під час першої перерви зупинився настінний годинник в учительській. Я вирішив навести його за моїм ручним годинником. Пішов з класу, взявши годинник зі столу, надів його на руку, але дітям нічого не сказав...

...Я зняв його з руки, поклав на стіл. Чи потрібно пояснювати дітям, чому я брав годинник? Так, потрібно, але не зараз.

На другій перерві годинник лежав на столі. Увійшовши в клас на третій урок, я побачив: у вазочці рожеві хризантеми. Я полегшено зітхнув: діти пробачили ...»[9].

Можливо, ця форма дитячого контролю не викличе ентузіазму деяких вихователів, здасться їм наївною. Але не будемо сперечатися з приводу форми. Конкретні, якщо так можна висловитися, місцеві умови в кожній школі підкажуть, який вигляд має прийняти тут взаємна повага і довіра.

Безперечно, лише те, що ці відносини повинні бути побудовані за принципом взаємності, коли мова йде про вихованців та їх наставника. Адже його авторитет не існує сам по собі як щось занурене в його власну індивідуальність. Лише в тому випадку, якщо він бачить у своїх учнях справжніх партнерів і співробітників, якщо оцінює їх не тільки як учнів але і кожного як особистість, він повернеться до них своєю кращою стороною, буде прагнути продемонструвати їм всі свої достоїнства і, швидше за все, завоює особистісний авторитет у відповідь на шанобливе ставлення до них.

«Авторитет їх я завоював не без зусиль. Я завоював його на основі взаємності». Ці слова відомого педагога Амонашвілі Ш.А. відносяться не до дорослих, не до юнакам і дівчатам, навіть не до підлітків - вони про його учнях - другокласника.

Повага і довіра до школяра - найважливіша складова особистісного компонента авторитету вчителя. Для того щоб прийти до цього висновку, не потрібно витрачати особливих зусиль на скрупульозний аналіз педагогічних систем таких вчителів. Цей принцип лежить в основі всієї їхньої педагогічної діяльності і в той же час лежить, що називається, на самій поверхні.

Взаємна повага - обов'язкова умова відносин авторитетності не тільки в системі «педагог - учень». І в дитячому середовищі особистісний авторитет однолітка також будується саме на цій основі. Фундаментом справжнього дружнього ставлення є взаємна значимість людей. Авторитетність одного, що базується на неавторитетного для нього інших - практично стовідсоткова гарантія неуспіху, типова причина, по якій група виявляється не в змозі вирішити поставлені перед нею завдання. Особливо яскраво проявляється ця закономірність, коли справа стосується взаємовідносин у навчально-виховному колективі.

Педагогічний авторитет багато в чому залежить від загальної культури поведінки вчителя (уміння володіти мовою, мімікою і жестами, охайність, зовнішній вигляд, тощо). Зовнішність вчителя і його культура поведінки в значній мірі впливають на завоювання вчителем авторитету. Кращі вчителі на заняттях приходять в гарному костюмі, постійно стежать за собою, завжди зібрані і організовані. Особистим прикладом вони виховують такі ж якості і своїх вихованців. Все це зміцнює авторитет вчителя.

Учні цінують скромність, простоту, природність у зовнішності і поведінці своїх вчителів. У цьому відношенні характерно одне місце з бесіди досвідченого директора школи з молодими вчителями: «До мене іноді звертаються молоді вчителі з питанням: чи дозволяється вчительці фарбувати губи, покривати лаком нігті? Я зазвичай в цих випадках на питання співрозмовниці відповідаю питанням:

- Дозвольте ви своїй учениці прийти на заняття з фарбованими нігтями, з фарбою на губах?

- Не дозволю, - відповідає вчителька.

- У такому разі покажіть приклад своїм учням і не фарбуйте губи, - кажу я вчительці...» [14].

Не тільки в молодших класах учні особливо вимогливі до таких якостей своїх вчителів, як скромність і акуратність, зовнішній вигляд.

«Її сукня та зачіска, - пише учениця про улюблену вчительку, - були завжди прості і красиві. Одягалася вона зі смаком: плаття під час занять у неї було темне. Все свідчило про її акуратність. У неї все було добре: зовнішність, голос, хода, і це нам подобалося» [8].

Школярі люблять акуратність, приємний зовнішній вигляд і культуру в поведінці вчителя. Від їхнього уважного погляду нічого не вислизає.

Недбалість у костюмі (відірваний ґудзик, брудне взуття та ін.), не причесане волосся у вчителя знижують його авторитет. У тому випадку, коли вчитель не стежить за собою, порушується в класі дисципліна, з приходом його в клас чуються невтішні відгуки, перешіптування, сміх [3].

Кращі вчителі в цьому відношенні ставлять перед собою суворі вимоги. Само собою зрозуміло, що зовнішність і культура поведінки тільки в тому випадку є чинником, що визначає авторитет вчителя, коли вони властиві йому, поряд з іншими позитивними якостями його як вчителя і вихователя.

Як правило, хороший педагог завжди зібраний, охайний, вимогливий до своєї поведінки та поведінки інших. Разом з цим, у улюблених вчителів, школярі не помічають деяких зовнішніх недоліків. І навпаки, у поганого вчителя, який не користується у них авторитетом, вони помічають всі дрібниці.

Завоювати в учнів авторитет може тільки правдивий, працьовитий, відданий своїй справі вчитель. Педагогічна практика показує, що учні небайдуже ставляться до життя вчителя. Якщо вчитель допускає в побуті аморальні вчинки, це стає відомим учням, і тоді навіть при всіх позитивних якостях авторитет його як вчителя руйнується. Єдиний вихід - перейти в іншу школу, змінити свою поведінку і знову, крок за кроком, завойовувати авторитет. Відгуки про такого вчителя можуть бути невтішними. Ось приклад: «Вона вела себе не так, як личить дівчині, та до того ж вчительці» [1].

Важливе значення для вчителя має його вміння тримати себе в класі. Не тільки спокій, витримка, тактовність, але й дисциплінованість педагога на уроці є позитивними його якостями. Недоречна міміка, надмірна жестикуляція, ходіння вчителя по класу під час пояснення уроку не подобається школярам. Це розсіює їх увагу, вони гірше сприймають і засвоюють матеріал.

Одним з позитивних якостей хороших вчителів є володіння правильною і виразною мовою. Якщо врахувати, що школярі, особливо молодших класів, наслідують мову вчителя, стає зрозумілим, чому робота педагогів над своєю промовою набуває такого великого значення [2].

Кращі вчителя на уроці не допускають розмов, що не відносяться до справи. Сила голосу вчителя теж має велике значення. Про значення виразності мовлення в педагогічній роботі Макаренко А.С. сказав, що педагогом-майстром він стане тільки тоді, коли навчиться говорити "іди сюди" з п'ятдесят двома відтінками.

Недостатність загального розвитку вчителя, його низька мовна культура підриває авторитет вчителя-вихователя і знижує якості навчально-виховної роботи.

Педагогічний оптимізм - необхідна якість хорошого вчителя. Чуйне ставлення до дітей поєднується у такого вчителя з вимогливістю, яка не приймає характеру прискіпливості, а педагогічно виправдана, тобто має місце в інтересах самої дитини. За тепле, чуйне ставлення до них діти платять такою ж теплотою і любов'ю.

Учитель повинен бути наполегливим і до кінця вимогливим. Насмітив - прибери, образив - вибачся, не вивчив уроку - залишися після уроків і вивчи урок. Не проситити, а вимагати.

Вимогливість вчителя проявляється в усьому - у виконанні домашніх завдань, в оцінці знань школярів, у дотриманні правил поведінки на уроці і поза уроком.

Вимоги вчителя добре виконуються, якщо його підтримує учнівський колектив. У тому випадку, якщо вчитель не досить вимогливий, учні погано готують завдання, сподіваючись на поблажливість «доброго» вчителя, стають нестаранними, погано засвоюють програму.

У такого вчителя учні не отримують глибоких і міцних знань, і це приносить їм велику шкоду. Хороший вчитель вимогливий і разом з тим справедливий.

Не можна не зупинитися на питанні про «улюблених» і «не улюблених» учнях. Існує думка, що наявність у вчителя «любимчиків» у класі знижує його авторитет, нібито до улюбленого учня вчитель ставиться поблажливо, не пред'являє жорстких вимог. Вчителю не можна відмовити в праві мати улюблених учнів. «А якщо любиш - нічого не прощай, вимагай більше».

Недарма Макаренко писав, що повага до особистості вихованця і вимогливість до нього є одними з основних принципів у роботі вчителя і вихователя. Вся справа має полягати в тому, щоб вчитель в найгіршому учневі міг знайти позитивні риси і, спираючись на них, зумів полюбити його і перевиховати. А це можливо тільки тоді, коли вчитель буде добре знати своїх учнів, знати позитивні і негативні риси характеру кожного, проявляти чуйність, вимогливість і справедливість [12].

Розглянемо тепер більш докладно професійний компонент педагогічного авторитету. До нього належать такі якості, як професійні знання, педагогічний такт, стиль взаємодії вчителя-вихователя та учнів.

По-перше, авторитетний вчитель знає свій предмет. Він повинен добре володіти методикою кожного предмета. Учні люблять вчителів, які не тільки знають свій предмет, а й вміють його добре піднести, пояснити.

Здатність вчителя в процесі класної та позакласної роботи все бачити, все знати, по ледь помітним ознаками кожного учня або класу в цілому судити про настрої учнів, про розуміння або не розуміння ними пояснення педагога, про підготовленість їх до уроку, про скоєний тим чи іншим учням вчинки також є професійно-психологічною якістю хорошого вчителя.

Вчитель - майстер своєї справи повинен мати спостережливість вченого.

У вихованні у вчителів культури спостереження велике значення мають знання загальної та вікової психології, педагогіки, історії педагогіки та окремих методик. Ці науки допомагають розібратися в закономірностях процесу навчання і виховання і зробити вчителя організованим і цілеспрямованим.

Знання в області зазначених наук допоможуть вчителю правильно оцінювати кожен вчинок своїх учнів і науково обґрунтованими методами вивчати кожну дитину і дитячий колектив у цілому [9].

У творчій педагогічній діяльності не буває двох абсолютно однакових випадків, що вимагають одних і тих самих заходів педагогічного впливу. Одна і та сама міра по відношенню до одному учня дає позитивний ефект, а по відношенню до іншого - негативний, а по відношенню до третього не дає жодного ефекту. Кращі вчителі знають індивідуальні особливості кожного учня, розуміють психологію дитини, знаходять шлях до серця своїх вихованців і в цьому бачать радість творчої педагогічної праці.

Професійно-психологічні якості у вчителя виховуються шляхом систематичної роботи над собою і запозичення кращого досвіду в інших педагогів, так як риси характеру хорошого вчителя і вихователя формуються в педагогічному колективі.

Педагогічна професія вимагає від учителя постійного вдосконалення своїх знань, практичних умінь і навичок. Всебічність інтересів і знань вчителя є необхідною умовою його успішної шкільної та громадської роботи. Погано, якщо знання та загальний розвиток вчителя не виходять за рамки вузької предметної спеціальності. А ще гірше, якщо його знання укладаються в обсяг підручника.Такий вчитель не користується авторитетом серед учнів і сам не отримує морального задоволення від своєї праці.

При вирішенні виховних навчальних питань вчитель не може користуватися рецептами, шаблонними схемами і механічно запозиченим досвідом інших учителів. Проявом творчих здібностей вчителя у вирішенні навчально-виховних питань і є педагогічний такт. Педагогічний такт неможливий без знання вчителем свого предмета та педагогічної науки, особливо вікової та педагогічної психології.

Педагогічний такт чисто професійна якість вчителя. Педагогічний такт це професійна, психолого-педагогічна особливість поведінки вчителя у взаєминах з учнями, відповідна цілям та завданням виховання і проявляється у творчій винахідливості, спритності, ініціативності, в обдуманості дій, витримці, в чуйному і вимогливому ставленні до дітей.

Педагогічний такт - це вміння знаходити в кожному випадку найбільш правильний педагогічний прийом. В однаковій мірі це відноситься до навчальної та виховної роботи. На уроці педагогічний такт в основному є наслідком глибокого знання вчителем свого предмета і володіння методикою, знаннями вікових та індивідуальних особливостей учнів. У виховній же роботі педагогічний такт - результат знання основ педагогіки, загальної та дитячої психології. Це вміння вчителя тримати себе з дітьми, вміння у кожному окремому випадку зрозуміти стан учня, його спонукання, інтереси і знайти найбільш дієвий спосіб виховання [13].

Педагогічний такт - це міра педагогічної доцільності і корисності вчинків вчителя, його слів, коштів та взагалі поводження з учнями. Все те, що виходить за межі педагогічної доцільності, що в діях і вчинках вчителя суперечить виховним завданням, є порушенням педагогічного такту. Педагогічний такт дозволяє вчителю творчо вирішувати навчально-виховні питання з урахуванням конкретних обставин, вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Вчитель, що не проявляє у взаєминах з учнями педагогічного такту, не може мати авторитет. У педагогічному такті переплітаються кращі якості вчителя.

Ознакою педагогічного такту вчителя є педагогічно виправдана творча винахідливість, ініціативність вчителя, що дозволяють в процесі роботи з дітьми творчо вирішувати навчально-виховні питання. Швидке прийняття рішення та його виконання є необхідною ознакою педагогічного такту тільки в тому випадку, коли воно викликається необхідністю, конкретними умовами.

Припустимо, учень на уроці порушив правила поведінки. Щоб навести порядок у класі, потрібно відразу обрати відповідну міру педагогічного впливу. На допомогу вчителю в таких випадках приходить його педагогічний такт, педагогічна винахідливість.

Педагогічний такт є необхідною умовою для завоювання вчителем авторитету серед учнів - що є основою виховного впливу. Авторитетні вчителі, як правило, володіють педагогічним тактом (чуйні, вимогливі до дітей, творчо вирішують педагогічні питання, ініціативні, спритні, кмітливі, мають терпіння, у взаєминах з учнями не допускають грубості і не застосовують антипедагогічних заходів впливу, володіють навичками і звичками культурної поведінки, досконало знають свій навчальний предмет і методику викладання, мають високий моральний вигляд).

Авторитет учителя-вихователя також залежить від того, який стиль взаємодії склався у вчителя з учнями.

Так, характеризуючи демократичний стиль педагогічної взаємодії, можна підкреслити, що він найбільш прийнятний у реалізації навчально-виховного процесу.

Учитель, виявляє в рівній мірі високий рівень вимогливості і шанобливого ставлення до учнів, користується справжнім авторитетом у дітей, вони йому довіряють, до його думки прислухаються, часто звертаються за допомогою та порадою. Дисципліна дитини на уроках такого вчителя, як правило, свідома. Якщо вчитель керується демократичними принципами, то для його класу буде характерний «мажорний» психологічний клімат, високий рівень групової згуртованості [7].

Міміка демократичного педагога стримана, тверда, але без ознак жорстокості: обличчя його спокійне, висловлює вольові риси його характеру. Постать, як правило, підкреслює відчуття власної гідності. Такий педагог не допускає зайвих, хаотичних рухів, не скутий, все в його поведінці говорить про врівноваженість і витримку. Демократичний педагог не підвищує голосу на дітей, намагається бути врівноваженим у спілкуванні з учнями, звертається до них по іменах, не виділяє «улюбленців». У процесі організації діяльності він частіше вживає вирази, що характеризують прохання, обґрунтовану і логічну вимогу.

Для авторитарного стилю педагогічної взаємодії в більшій мірі характерна вимогливість і в меншій мірі шанобливе ставлення до учнів. Авторитарний педагог може домогтися сліпого підпорядкування шляхом диктату, натиску, психологічного тиску. Важливо звернути особливу увагу на те, що учні бояться такого вчителя, намагаються виконувати всі його вимоги тільки, щоб не мати неприємностей. Діти зовні підлабузнюються до нього. Авторитарному педагогу, в більшості випадків, не довіряють. Він часто користується уявним авторитетом [14].

Психологічний клімат у класі, яким керує авторитарний педагог, псевдо інтелігентний. Для його міміки характерно переважання похмурого, колючого погляду, часто у виразі обличчя можна прочитати невдоволення, снобізм або перебільшену зарозумілість. У його жестах відчувається владна нетерпимість до думки опонента. Авторитарний педагог може накричати на дітей, може грубо обірвати невірну відповідь учня. Організовує діяльність в наказовому тоні, часто вживаючи при цьому категоричні висловлювання.

Для ліберального стилю педагогічної взаємодії в більшій мірі характерний поважність і в меншій мірі вимогливе ставлення до учнів. Авторитетом серед дітей такий вчитель не користується, так як школярі відчувають його психологічну слабкість; він не послідовний у своїх діях, часто свої вимоги не доводить до логічного завершення. Шанобливе ставлення до дітей створює у них враження легковажної, добродушної людини, в цілому хорошої, але яку слухатися не обов'язково. Дисципліна на уроках такого вчителя погана, в класі шумно, діти не слухають пояснень. Ліберальний стиль також має негативні наслідки. Часто школярі висловлюють невдоволення і протест проти такого стилю класного керівництва, оскільки в кінцевому підсумку уявна свобода, має погані наслідки. Міміка ліберального педагога часто висловлює добродушність, але разом з тим деяку нервозність. Його постать свідчить про нерішучість, невпевненість у собі [4].

Антипедагогічний стиль взаємодії з учнями в практиці роботи вчителя неприпустимі. Цей стиль характеризується низькою вимогливістю і зневажливим ставленням до дітей. Такий учитель руйнує моральні цінності і пізнавальні інтереси, породжує особистісне відчуження. Такий вчитель є соціально небезпечним.

Ми розглянули особистісний та професійний компоненти педагогічного авторитету. Потрібно зауважити, що всі, розглянуті якості педагога особистісного компонента (любов до дітей, до професії; повагу довіру до школяра, загальна культура поведінки, оптимізм, вимогливість, суворість, справедливість, терпіння, та ін.) і професійного компонента (професійні знання педагогічний такт, стилі взаємодії тощо) тісно взаємопов'язані. педагогічний авторитет професійний вчитель

Також необхідно зауважити, що ці якості по-різному значимі для учнів різного віку. Авторитет педагога в очах учнів, як правило, має різні детермінанти залежно від вікових особливостей розвитку особистості.

У молодшому шкільному віці учні визнають авторитет вчителя, як правило, в першу чергу в силу авторитетності для них найбільшою рольової позиції педагога. Загальновідомо, що найбільш сильне враження на дітей справляє вчитель початкових класів. Пояснюється це, з нашої точки зору, наступними причинами. Учитель початкових класів у поданні школярів - найдосконаліша людина, він уособлює школу, адміністрацію, шкільний порядок. На формування авторитету вчителя також впливають бесіди батьків з дітьми про школу. Діти з дитинства засвоюють, що вчителя потрібно слухатися, тому що це їм говорять найбільш близькі люди - батьки. Учні молодших класів, більше звертають увагу на доброту, чуйність, ввічливість вчителя, його зовнішній, м'якість у поводженні з ними, і недостатньо вимогливі до методичних прийомів та знань вчителя. Таким чином, тут ми можемо говорити скоріше про авторитет ролі, ніж про авторитет особистості. При цьому в більшості випадків, особливо в першому класі, за вчителя визнається право на прийняття відповідальних рішень вумовах навчальної та поза навчальної діяльності [11].



1.3 Формування справжнього авторитету вчителя початківця

Сутність, специфічні особливості й функції власного педагогічного авторитету обумовлені тим, що багато дитячих очей як рентгеном наскрізь просвічують і виявляють моральний стан особистості педагога. У сучасного вчителя-вихователя немає іншого морального вибору, крім чистоти, щирості, відкритості й прямоти. Інакше вчитель неминуче втрачає свій вплив на дітей і право бути їхнім вихователем. Суть педагогічного авторитету полягає в постійному розвитку педагогом у собі цивільної, творчої, людської особистості, справжньої духовності та інтелігентності. Дитина авансує педагогові свої повагу, довіру, прихильність, зважаючи на природне припущення про високі якості його особистості.

Справжній авторитет не можна отримати та узаконити «зверху», його можна тільки заслужити чесною й завзятою працею. Існує думка, що посада вчителя сама по собі забезпечує йому авторитет серед учнів, проте це не так. У наш складний час посадовий авторитет повністю замінений авторитетом особистісним.

Через це розрізняють авторитет ролі, тобто авторитет влади, і владу авторитету. Якщо перший дається посадою вчителя, то другий є результатом тривалих взаємин. Авторитет посади не є надійним, він швидкоплинний, якщо не підкріплюється владою особистості, добровільним визнанням школярами професіоналізму вчителя.

Кожний педагог намагається завоювати авторитет. Не бажаючи працювати над собою, окремі педагоги роблять це помилковим шляхом, що призводить до завоювання помилкового авторитету.

На жаль, не існує певних правил та вказівок для завоювання авторитету, проте ми можемо навести кілька рекомендацій для подолання цього складного шляху [12].

Шляхи завоювання авторитету педагога

Ш Слова не повинні розходитися зі справою. Якщо щось забороняєш дітям, то й сам не повинен цього робити. Не говори фрази: «Вам не можна цього робити, тому що ви маленькі». Це принижує дітей. Педагог повинен перебувати з ними на рівних, а якщо й перевищувати їх за якимись параметрами, то суто тому, що діти так хочуть, а не підносячи себе самостійно.

Ш Якщо вимагаєш поваги до себе, то тобі потрібно навчитися поважати також: дітей. Ми так улаштовані, що інтуїтивно ставимося до людей так само, як до нас ставляться люди. Навіть якщо у нашій практиці трапиться конфлікт, варто вміти гідно з нього вийти, не принижуючи та у жодному разі не ображаючи дітей на тій підставі, що вони - діти, а ми - дорослі.

Ш Завжди й скрізь використовуй під час роботи з дітьми гру. Адже гра - це провідний вид діяльності дошкільника й молодшого школяра. Гра - це їхній світ. І якщо ми зуміємо проникнути в цей світ, усі шляхи для нас відкриються.

Ш Будь чесним із дітьми. Діти - це живі «детектори брехні»: вони безпомилково відчувають, коли їм брешуть, і ніколи не поважатимуть і не довірятимуть людині, якщо відчують, що вона з ними нечесно поводиться. У житті трапляються різні ситуації, і завжди гірка правда краще ніж солодка брехня [7].

Авторитетним учитель стає не одразу. Для цього потрібно багато часу спілкуватися з учнями й продемонструвати, виявити свої кращі риси та якості в різних галузях життя і не тільки в суто професійній роботі. Існує навіть думка, що педагог спочатку працює на авторитет, а потім авторитет працює на нього. Психологи визначають явище іррадіації авторитету (від лат. іrradiare - сяяти, променіти: поширення процесів збудження або гальмування в центральній нервовій системі): поширення на ті сфери діяльності, де людина ще себе не виявила і поки сама себе не вважає авторитетною. Хоча сам носій авторитету в чомусь і не вважає себе таким, але інші про нього такої думки. А якщо фахівець у якійсь конкретній галузі знань або діяльності виявиться некомпетентним, то інші оцінять його як необізнаного, отже, взагалі неавторитетного. Це також явище іррадіації, тільки спрямоване проти авторитету.

Сильний і сприятливий вплив авторитетного вчителя на вихованців відзначається багатьма педагогами минулого й сучасності. Існують спеціальні наукові дослідження про авторитет учителя і його виховну роль (Н. Петров, М. Кондратьєв, С. Єлканов, Л. Мітіна та ін.). Формування авторитету вчителя було постійною й пріоритетною турботою багатьох поколінь педагогів. Зауважимо, що останнім часом авторитет учителя дослідники оцінюють не так однозначно позитивно, як зовсім нещодавно. Існують також інші погляди й оцінки.

Виховна сила авторитетного педагога (у цьому також її особливість) полягає у ненавмисному впливі, що вселяє, на оточуючих, в упередженому сприйнятті його впливу учнями тільки як позитивного. Авторитетний учитель може стати прикладом, еталоном поведінки, зразком для наслідування й навіть ідеалом для учнів. У подібних ситуаціях авторитет як фактор впливу, що виховує, набуває не тільки позитивного впливу, але може мати й негативний ефект. Негативний бік авторитету потенційно можливий із двох причин: авторитетний педагог не завжди ідеальний («і на сонці є плями»), але цього іноді не помічають (ефект іррадіації) і беруть від нього також і погане; про ефект авторитету, що вселяє, й некритичне його сприйнятті ми вже говорили. Отже, авторитетний педагог зобов'язаний вимогливо ставитися до самого себе.

Підіб'ємо проміжні підсумки. Оскільки авторитет - це загальновизнаний неформальний вплив педагога на вихованців, отже, він не завжди усвідомлюється вихованцями й тим більше - є некритичним. Авторитет формується у вчителя морально чистого, ерудованого, який опановує педагогічну майстерність, володіє високою культурою спілкування й педагогічною етикою. За своїм виховним впливом авторитет має різне спрямування, тобто позитивні та негативні сторони. Особливо хибною є авторитарна система виховання [14].



Розділ 2. Експериментальна перевірка значення різних компонентів (особистісного і професійного) авторитету педагога

2.1 Завдання, зміст і організація дослідження

Для того щоб учитель міг успішно виконувати свої основні завдання (навчання і виховання дитини) необхідно, щоб він був авторитетом в очах своїх учнів. Для цього він повинен володіти двома основними компонентами педагогічного авторитету (особистісним і професійним). Слід вважати, що в залежності від того, хто оцінює професійно-особистісні значимі властивості (якості) вчителі, вони будуть по-різному представлені.

Завданням нашого констатуючого експерименту було перевірка висунутої нами гіпотези (у початкових класах переважає особистісний компонент педагогічного авторитету). Ми хочемо перевірити, які професійні та особистісні якості вважають необхідними для авторитетного вчителя. Ми обрали учнів 4 класу для проведення досліджень.

Для виявлення професійно-особистісних якостей вчителя, які є найбільш значущими для молодших школярів, ми обрали наступні методи.

1.Метод твори.

Дітям пропонувалося написати твір на одну з тем: "Яким я уявляю справжнього вчителя", "Які риси характеру я хотів (ла) би перейняти у свого вчителя".

2.Методика "Продовж речення".

Були дані пропозиції типу: "Я люблю свого вчителя, тому що він..." (дивись додаток).

3.Метод ранжирування.

Пропонувалися якості вчителя - вихователя, які необхідно було розташувати за ступенем важливості (дивись додаток).

Також використовувався метод тестування. Тест був використаний з метою виявлення значущих якостей вчителя і відносин між вчителем і учнем.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Метою нашого експерименту була перевірка твердження, що у початкових класах переважає особистісний компонент педагогічного авторитету.

Розглянемо отримані результати досліджень. Почнемо з питання про те, які якості вчителя вважають найбільш важливими молодші школярі.

Проаналізувавши твір, можна зробити висновок про те, що учні підкреслюють у своїх вчителів "доброту", "ввічливість", "розум", "красу", "любов до дітей". І як небажані якості вчителя "злість", "галас". Багато учнів пишуть, що їм подобається їхній учитель і вони не хотіли б собі іншого. Ні в одному з творів учні не вказали на те, що вчитель повинен знати свій предмет. У творах діти писали що на їхню думку вчитель не повинен: "кричати на дітей", "говорити одне, а робити інше", "ділити дітей на улюбленців і не улюбленців", "обіцяти і не виконувати", та ін.. Вчитель не повинен допускати "неохайності в зовнішності", "нудьги на уроці". В основному твори зводилися до опису особистісних якостей вчителя.

Використовуючи методику "Продовж речення" ми отримали наступні результати. Пропозиція "Я люблю свого вчителя, тому що він ..." має такі варіанти доповнення: "добрий", "справедливий", "чуйний", "багато знає", "красивий", "цікаво проводить уроки". Така якість як "доброта" вказали більше ні 75% дітей.

Друге речення "Учитель - це..." мало наступні продовження: "хороша людина", "дорога мені людина", "друг", "людина, яка вчить", "людина, яка вчить і любить дітей", "людина, яка терпляче навчає дітей".

Можна зробити висновок, що вчитель є референтним для молодшого школяра. І даючи визначення вчителю, вони вказують на такі його якості як доброта, любов до дітей і терпіння.

Пропозиція "Я хотів (ла) би, щоб вчитель був ..." мало наступні продовження: "добрим", "звичайним", "красивим", "справедливим", "терплячим", "акуратним", "такий, який він є".

Пропозиція "Я слухаю вчителя, тому що він ..." мало наступні варіанти продовження: "говорить мені слухатися", "добрий", "справедливий", "старший", "наш вчитель", "старший і розумніший", "вчить мене ".

Пропозиція "Мені не подобається у вчителя ..." було доповнено наступними варіантами: "Що він лається "," злість "," строгість "," що в нього іноді вривається терпіння".

З цих варіантів видно, що така якість як терпіння необхідно вчителю початкових класів.

Пропозиція "Мені подобається коли учитель ..." мало наступне речення: "добрий", "терплячий", "говорить", "пояснює", "цікаво веде уроки", "красивий", "ставить гарні оцінки". І не подобається, коли вчитель: "Засмучений", злиться", "лається", "кричить", "підвищує голос", "не запитує мене", "ставить двійки".

Проаналізувавши відповіді молодших школярів, отримані методами твори і продовж речення, а також враховуючи результати методу ранжирування, можна зробити наступний висновок і оформити його у вигляді таблиці.

№	Показники	% Відповідей
1	Доброзичливий	95
2	Терплячий	83
3	Любить дітей	64
4	Справедливий	57
5	Чуйний	51
6	Цікаво веде уроки	36
7	Добре пояснює урок	21
8	Багато знає	10
9	Вимогливий	7
10	Акуратний	3

Таким чином, з таблиці видно, що найбільш значущим для молодшого школяра є особистісний компонент педагогічного авторитету. Це такі якості як доброта, терплячість, любов до дітей, справедливість. Авторитет учителя будується на тому, який він у взаєминах з дитиною. Це можна пояснити тим, що молодші школярі цінують у першого вчителя, перш за все, зрозумілі їм людські якості, а в оцінці професійних властивостей не можуть. Це пов'язано також з психологією молодшого школяра. Для них їх вчитель найкращий. До вступу до школи найближчими дорогими людьми для дитини є його рідні. У школі дитина потрапляє в іншу спільноту, з іншими вимогами та обов'язками.

Учитель стає для дитини основною фігурою в школі. Він йому довіряє у всьому. Учитель стає для дитини близькою людиною, якщо він добрий та терплячий. І він висуває до нього такі ж вимоги, які він пред'являє до своїх близьких. Ми думаємо, що саме тому на першому місці у молодших школярів варто особистісний компонент педагогічного авторитету.

Якщо проаналізувати результати дослідження молодших школярів, можна зробити наступний висновок. Молодший школяр у силу своїх психологічних особливостей ставить на перше місце особистісний компонент педагогічного авторитету. Він повністю перебуває під впливом особистості вчителя, в силу його значущості в його житті.

Порівняємо отримані результати з результатами дослідження проведеного протягом 1994-2001р. на базі Ярославського державного університету імені К. Д. Ушинського. Загальна вибірка склала більше п'ятисот чоловік.

Опитуваними були студенти стаціонару і заочники з педагогічним стажем від одного року і більше. Емпіричні дані були отримані за допомогою комплексу методів-спостережень, бесід, анкетування, аналізу шкільних творів про першого вчителя. Експертам було поставлено питання про те, які спеціальні знання та вміння вони вважають найбільш важливими для роботи з учнями молодших класів. Отримані відповіді представлені в таблиці № 1, (дивись додаток).

З показників видно, що до категорії найважливіших для першого вчителя включили такі знання та вміння, які цілком можна характеризувати як спеціальні по суті або за способом їх застосування на практиці, (вміння спілкуватися з дітьми, вміння організовувати дітей). Разом з тим названі і деякі загально педагогічні знання та вміння (методичні, знання вікових та індивідуальних особливостей учнів та ін.) але спеціальна підготовленість вчителя оцінюється вище.

Цікава також думка експертів про головні рисах характеру, які потрібні вчителю-вихователю початкових класів. Результати наведені в таблиці № 2 (дивись додаток).

Згідно рангової послідовності до головних віднесені такі риси характеру вчителя початкових класів, як доброта, терпіння, уважність, чуйність, правдивість, самовладання, вимогливість та ін.. У цілому перелік якостей виявився досить довгим. І всі названі якості є дійсно важливими для успіху професійної діяльності будь-якого вчителя.

У заключній частині експертам було запропоновано дати п'ять головних якостей необхідних вчителю початкових класів. Дані увійшли до таблиці № 3 (дивися додаток).

З показників таблиці видно, що введене обмеження на перелік головних якостей дозволило виявити найбільш важливі з точки зору експертів якості вчителя початкових класів. За загальною кількістю отриманих результатів можна скласти таку таблицю.

№ Рангу	Показники
1	Любов до дітей
2	Професійна підготовка.
3	Терпіння
4	Доброта
5	Педагогічна майстерність.

Ми бачимо, що отримані результати свідчать про те, що для вчителя початкових класів однаково важливі як особистісний, так і професійний компоненти педагогічного авторитету вчителя.



Висновки

У ході дослідження ми з'ясували, що авторитет вчителя-вихователя це найважливіший засіб виховного впливу. Авторитет учителя - особлива професійна позиція, що визначає вплив на учнів, що дає право приймати рішення, виражати оцінку, давати поради. Справжній авторитет вчителя-вихователя спирається не на посадові та вікові привілеї, а на високі особистісні та професійні якості: демократичний стиль співробітництва з вихованцями, здатність до відкритого спілкування, його прагнення до постійного вдосконалення, ерудованість, компетентність, справедливість і доброту, загальну культуру. Істинний авторитет - це таке ставлення учнів до вчителя, який спонукає учнів бути весь час молодшими товаришами вчителю.

Метою курсової роботи було виявити, які компоненти складають зміст (або суть) педагогічного авторитету, і, які з них переважають у початкові школі.

У ході дослідження ми виявили два основних компоненти педагогічного авторитету: особистісний (любов до дітей, любов до професії, терпіння, доброта, справедливість) і професійний (педагогічні знання, педагогічний такт, стиль взаємодії тощо. Учні молодших класів більше звертають увагу на зовнішній вигляд учителя, його доброту, терплячість, ввічливість, м'якість у поводженні з ними і недостатньо вимогливі до методичних прийомів і знань вчителів.

Також в ході дослідження нами був проведений констатуючий експеримент, метою якого було констатація положення про значення компонентів педагогічного авторитету в даний час, а також перевірка висунутої гіпотези. За результатами можна зробити висновок. Для учнів молодших класів більше значення має особистісний компонент авторитету. Молодші школярі відносять вчителя до кола високо-значущих дорослих, йому наслідують, його авторитету підкоряються.

Список використаної літератури

1. Авагимян Р. А. Психологические особенности и структура педагогического авторитета преподавателя вуза. Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. психол. наук. -- Ереван, 1985.

2. Авторитет. Управляемое уважение // Р. Чалдини. Психология влияния. -- СПб., 1999. -- 272 с. -- С. 192 - 216.

3. Авторитет учителя // С. У. Гончаренко. Український педагогічний словник. -- К.: Либідь, 1997. -- С. 14.

4. Богданов В. С. Авторитет як предмет соціально-філософського аналізу. Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора філос. наук. -- К., 1997.

5. Богданов В. С. Феномен „авторитета”: социально-философская гипотеза структурирования и моделирования в истории и теории”. -- К., 1996.

6. Добролюбов Н. А. О значении авторитета в воспитании // Избр. пед. соч. -- М., 1952. -- С. 131-154.

7. Завірюха Л. А. Авторитет викладача ВНЗ як його професійна якість // Педагогічна газета. -- К., 2004. -- № 8 (121).

8. Захарян Э. А. Психологические предпосылки авторитета преподавателя вуза. Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. психол. наук. -- Л., 1990.

9. Левитов Н. Д. К психологи формирования авторитета учителя // Хрестоматия по педагогической психологии. -- М., 1995. -- С. 258 -275.

10. Личность и авторитет преподавателя. Трудности в педагогической работе // Педагогическая психология преподавателей. -- М., 1997. -- С. 6 - 27.

11. Макаренко А. С. О родительском авторитете. // Соч. -- Т. 4. -- М., 1957.

12. Поротова И. В. Авторитет воспитателя как результат его личностного влияния. -- Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. психол. наук. -- М., 1989.

13. Психология господства и подчинения. Хрестоматия. -- Мн., 1998.

14. Энгельс Ф. Об авторитете // К. Маркс, Ф. Енгельс. Соч. 2-е изд. -- Т. 18. -- М., 1961.



Додатки

Додаток 1

Констатуючий експеримент для молодших школярів.

Метод ранжування:

Розташуй за ступенем важливості такі якості педагога:

Добрий, чуйний, терплячий, справедливий, добре пояснює урок, багато знає, вимогливий, акуратний, щирий, цікаво веде уроки.

Методика "Продовж речення":

1.Я люблю свого вчителя, тому що він ...

2.Учитель - це ...

3.Я хотів (ла) би, щоб вчитель був ...

4.Я слухаюсь вчителя, тому що він ...

5. Мені подобається у вчителя ...

6.Мне подобається, коли учитель ...

7.Мне не подобається, коли учитель ...