Мовленнєва спрямованість уроків української мови в початкових класах

У ході підготовки до твору діти можуть робити елементарні записи, виписувати уривки з віршів, збирати вирізки із журналів тощо. Незалежно від типу твору виділяються три етапи підготовки до нього: накопичення матеріалу; відбір і розміщення (обговорення, складання плану, визначення головного); мовленнєве оформлення, тобто складання самого тексту, його запис, удосконалення, самоперевірка, перевірка вчителем.

Перший і другий етапи можуть виходити за рамки уроку. Так, накопичення матеріалу для твору за матеріалами екскурсії, на основі спостережень здійснюється задовго до письма. На уроці матеріал відновлюється у пам'яті школярів, систематизується та оформляється.

Найсуттєвішими джерелами для зв'язного мовлення є життєвий досвід дитини, екскурсії, подорожі, прогулянки, організовані спостереження, громадська діяльність учнів, їх суспільно-корисна праця, навчальний процес (рідна мова, української мови, трудове навчання, математика, образотворче мистецтво, природознавство).

Накопичення матеріалу значною мірою визначається типом твору. Найяскравішим прикладом можуть бути твори за картиною, кіно - і діафільмами. Розгляд картини це і є накопичення матеріалу.

Іноді заздалегідь складається план. У початкових класах план є обов'язковим компонентом під час підготовки всіх типів твору. У другому класі роль плану виконують запитання вчителя (так званий питальний план); у третьому класі план майбутнього твору складається колективно під керівництвом учителя; в четвертому класі здійснюється перехід до самостійного складання плану; у складних випадках корисно над планом попрацювати колективно.

ІІ. Безпосередня робота над написанням твору складається з декількох етапів, послідовно пов'язаних один з одним:

вибір і осмислення теми, визначення основної думки;

композиція (логічна побудова);

систематизація матеріалу й складання плану;

відбір мовного матеріалу;

складання усного тексту;

процес написання;

- удосконалення написаного.

ІІІ. Під час перевірки творів учитель виправляє помилки і може давати заохочувальні зауваження типу: "Цікава думка!", "Як влучно підмітив!", "Точно відтворив!", "Чудове порівняння" тощо. До уваги береться відповідність висловлення темі, достовірність, точність викладеного, відповідність життєвій правді, послідовність викладу; мовленнєве оформлення (точність, багатство, різноманітність мовних засобів), орфографічна та пунктуаційна грамотність.

ІV. Української мови та обговорення написаних учнями творів у класі доцільно провести за таким планом: загальна оцінка учнями виконаного твору, прочитування 5-6 творів, обговорення, порівняння, аналіз конкретних уривків, висловлювань, речень, словосполучень. Далі учні отримують зошити і проводиться спільна робота над типовими помилками, індивідуальна за підкресленнями.

Робота над різними видами творів має свої особливості. Найуживанішими в практиці початкової школи є твори на основі спостережень (описи), серед яких розрізняють: а) описи окремого предмету на основі безпосереднього спостережен-ня ("Лялька", "Улюблена іграшка") або за минулими спостереженнями ("Калина влітку і восени" - застосовуємо порівняння); б) описи трудового процесу, виконаного учнями: "Як зробити закладинку для книги ", "Як правильно посадити дерево "; в) описи картин природи та інших складних предметів, явищ: "У магазині іграшок", "У парку", "Снігопад" тощо [21].

Методикою створення тексту-опису (за спостереженням) передбачається використання різних видів робіт: твір-опис зображеної на картині природи; твір на основі музичних вражень ("Пори року" П.І. Чайковського); твір на основі телепередач; редагування текстів-описів тощо.

Роботу над текстами-описами треба розпочинати зі спостережень над загадками-описами. Адже в народних загадках предмет не називається, а даються лише його характерні ознаки, за якими можна визначити, про кого або про що йдеться. На прикладі загадок легко й цікаво навчити учнів влучності вибору мовного матеріалу.

Для тексту-опису характерна наявність трьох частин: у першій передається загальне враження від предмета чи явища, що описується; в другій частині подається опис частин, деталей, окремих ознак; у третій робляться узагальнення. Конспект уроку з розвитку зв'язного мовлення, де використовується текс-опис, відображено у додатку А.

У початкових класах поширені твори за картиною. Їх можна поділити на три основні види: твори-розповіді за серією малюнків або за картинним планом; твори-розповіді за однією картиною (де картина дає поштовх уяві, відображаючи лише один момент сюжету), опис картини.

Твори за однією картиною вимагають від учня використання певних знань, життєвого досвіду, вміння скласти в уяві сюжет, намітити дійові особи, уявити обставини, за яких відбувається дія до і після моменту, зафіксованого на картині. При цьому учень має контролювати, щоб його вимисел (вигадка) не суперечив дійсності.

Опис картини -- найскладніша форма твору. Він проводиться у третіх, четвертих класах. Учні описують картину за запитаннями, виділяючи тему картини (що на ній зображено); її композицію, передній план, задній план, розміщення предметів; дійових осіб, дії, події, якщо вони відбуваються, і насамкінець - головну думку, "настрій" картини.

Твори (усні та письмові) за серією малюнків проводяться у других, третіх та інколи в четвертих класах. Серія з 2-5 малюнків полегшує складання плану, сюжету, тому в 2 класі навчати дітей складати плани, дотримуватися композиції і сюжету твору найзручніше саме за серією малюнків. Діти спрямовуються запитаннями вчителя, складають до кожного малюнка 1-3 речення, добирають заголовок.

Письмові твори в початкових класах проводяться тільки з навчальною метою [21].

Для перевірки вміння складати усні твори у другому класі можна пропонувати дітям будувати розповіді за картиною, опорними словами, зачином; описувати нескладні предмети після їх розгляду та бесіди про істотні ознаки, за зразком; будувати найпростіші міркування за даним початком, зразком.

У третьому класі учні складають розповідь за малюнком, опорними словами, вводять елементи опису; описують найпростіші явища, предмети за зразком та за поданим планом; будують міркування за даним початком та опорними словосполученнями. Обсяг творів у третьому класі - 5-6 речень.

У четвертому класі учні складають розповіді за опорними словами картиною, за аналогією з прочитаним, за окремими епізодами кінофільму, сценами дитячого спектаклю, вводять елементи опису; будують порівняльні наукові та художні описи за опорними словами; складають міркування за даним початком. Обсяг творів - 6-8 речень [53].

1.4. Прийоми навчання учнів зв'язних висловлювань

Програма з розвитку зв'язного мовлення реалізується як на спеціально відведених уроках, так і під час занять з мови та української мови, на яких учні вчаться орієнтуватися в умовах мовлення, планувати своє висловлювання, добирати відповідні мовні засоби для вираження думки, контролювати правильність сказаного чи написаного.

Основні види робіт з розвитку звязного мовлення і відповідно чотири групи вправ, які спрямовані на виконання зазначених завдань такі: 1) інформаційно-змістові; 2) структурно-композиційні; 3) лексико- та граматико-стилістичні; 4) вправи на редагування. Ці типи вправ допоможуть правильно сприймати та створювати зв'язні висловлювання відповідно до мети, умов спілкування та норм літературної мови.

Інформаційно-змістові вправи забезпечують оволодіння змістовою стороною висловлювання, вчать орієнтуватись в умовах спілкування, добирати матеріал для висловлювання, усвідомлювати межі висловлювання та розкривати його тему і мету, визначати тему і основну думку тексту.

Структурно-композиційні вправи підпорядковані розвитку умінь систематизовувати зібраний матеріал, відділяти головне від другорядного, намічати опорні пункти висловлювання, добирати потрібні засоби для зв'язку речень і частин зв'язного цілого, членувати текст на логічно завершені частини.

Вправи на редагування. Ці вправи важливі для формування вмінь удосконалювати власні висловлювання; вчать помічати недоречно вжиті слова, граматичні форми чи синтаксичні конструкції; невідповідність висловлювання до теми та мети, непослідовність викладу. Особливо велике значення має цей тип вправ на уроках роззосередженої підготовки до уроків розвитку мовлення та аналізу творчих робіт [3].

Найпоширенішими вправами з розвитку зв'язного мовлення є: розгорнуті відповіді на запитання, записи на основі спостережень, усний переказ прочитаного, усні розповіді учнів на задану тему, за картиною, за даним початком (кінцем), письмові перекази зразкових текстів, інсценізація оповідань і казок, різноманітні види драматизації, словесне малювання, уявлювана екранізація прочитаних або власних оповідань, письмові твори різноманітних типів, листи, ділові папери (оголошення, адреса ).

За ступенем самостійності учнів вправи з розвитку зв'язного мовлення поділяються на такі типи: робота, виконана за зразком - написання переказів, ділових паперів, усні перекази, української мови напам'ять; конструктивні вправи, що пов'язані з перебудовою тексту, запропонованого учителем; творчі - повністю самостійні (драматизація, інсценізація, літературно-художня творчість, словесне малювання).

На початковому етапі навчання зв'язних висловлювань переважають ігрові прийоми. Постановку завдань, розповідь-взірець учитель вводить у сюжетну канву гри. Доцільним є створення мовленнєвих ігрових ситуацій, які спонукають дітей до висловлювань. Частину таких ситуацій закладено в системи вправ, що є у підручниках з української мови.

Активізується мислительна і мовленнєва діяльність зображенням предмета, який діти описують за аналогічним описом-зразком. Спрямовується їхня увага на виділення характерних ознак його, конструювання речень, необхідних для побудови власних висловлювань.

Мовленнєва ситуація для навчання дітей складати твори на основі побаченого, пережитого увиразнюється робочими матеріалами: зачином, опорними словосполученнями, реченнями, сюжетною картиною. Мета цих прийомів - пробудити уяву дітей, певною мірою підказати план, композицію.

Важливими прийомами мотивації мовлення є такі форми роботи як конкурси на кращі оповідання, ведення щоденників спостережень, журналів з відгуками про прочитані книги, випуск класної газети, усні виступи перед класом на різноманітних заходах.

Ефективним прийомом розвитку уявлень про функції мовлення є зіставлення текстів на одну й ту саму тему - художніх, науково-пізнавальних, розповідей, описів та міркувань. Зразки таких творів можна аналізувати на уроках української мови, адже читанки містять багато різностильових текстів. Доцільно використовувати конкретні приклади, які допоможуть учням усвідомити особливості стилів мовлення, як от:

1) текст художнього стилю:

Недаремно місяць зветься жовтнем: золото розлите по лісах, парках і вулицях. Яскраво світить сонце, в небі така блакить, що очей не одірвати, і на цьому фоні жовте листя і темно-коричневі стовбури дерев. Хочеться помовчати, вбираючи в себе красу природи, з'являється якась задумливість, споглядальність (Є. Чак).

2) текст наукового стилю:

Альбатроси -- вічні мандрівники, які здійснюють подорожі навколо зем-ної кулі Лише на час виведення пташенят вони повертаються на свої острови в морях Південної півкулі. Живуть ці птахи парами. Живляться рибою, мор-ськими ракоподібними, а деякі й кальмарами (І.Заянчковський).

3) ділове мовлення (відповідь учня).

Слова "красивий" і "краса" відносяться до різних частин мови. Щоб пере-конатись у цьому, я зіставив запитання, на які відповідає кожне зі слів. Слово красивий відповідає на запитання який?, а краса - на запитання що?. Склавши речення з цими словами, я визначив, якими членами речення вони виступають: Нас приваблює красивий осінній ліс. Краса осіннього лісу спов-нена веселкового розмаїття фарб.

Найпоширенішими засобами зв'язку, що з'єднують частини складного речення і служать для зв'язку, є сполучники, частки, займенники, деякі вставні слова, неповні речення тощо.

Із метою закріплення й розширення в учнів поняття про текст, його структуру, стилі, типи мовлення та засоби міжфразового зв'язку у тексті на будь-якому уроці розвитку мовлення можна використовувати схему-опору "Текст".

Типи текстів та їх характеристика. Програмою з розвитку мовлення на кінець навчального року передбачається формування вміння розрізняти основні типи текстів: розповідь, опис, міркування. У ході підготовки учнів до виконання мовленнєвих зазначених вправ, учитель зосереджує увагу на особливостях кожного типу тексту.

У тексті-розповіді є дійові особи, діалоги між ними. Основна увага зосереджена на фактах, подіях, тому багато дієслів та іменників. У текстах-розповідях можуть бути елементи опису природи, портрети. Загальне питання, на яке відповідає такий текст, -- що відбулося? (що відбувається?).

Текст-опис не має сюжету, відсутні в ньому події та дійові особи. Тут зображуються картини природи, окремі предмети, явища, дії, процеси, вка-зуються їхні ознаки, внутрішній зміст, складові частини, найпомітніші деталі тощо. Опис може бути художнім, діловим, науковим.

Для ділового опису характерні послідовність викладу, відповідність фак-там, ознакам, об'єктивність. Мета його -- дати точне уявлення про предмет чи явище, повідомити перевірені фактичні дані. Діловий опис позбавлений емоційності, образності, жвавості.

Художній опис -- це образний опис. Він має вплив на уяву людини, на світ її почуттів, образних асоціацій. До цього типу тексту можна поставити загальне питання який? (яка?, яке?).

Науковий опис вимагає високої точності викладу думки. За способами її викладу він наближається до ділового.

Мова текстів-описів багата на прикметники, образи-порівняння, епітети.

Використання урізноманітнених прийомів роботи над текстом допоможе учням засвоїти елементарний теоретичний мінімум про його структуру, засоби зв'язку, стилі, типи мовлення. Використання цих знань сприятиме формуванню усвідомлених умінь і навичок зв'язного мовлення учнів.

Добираючи прийоми навчання зв'язних висловлювань, доцільно йти від спостережень за відповідністю заголовка до змістом твору, формувати уявлення про смислову єдність і зв'язність як суттєві ознаки будь-якого висловлювання, виробляти вміння визначати і розкривати тему і основну думку тексту [21].

Висновки до першого розділу

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу з досліджуваної теми, зазначимо, що у сучасній лінгвістиці мовлення розглядається у зіставленні з мовою і виступає як форма існування мови. Мова функціонує тільки в мовленні, а саме мовлення - це форма існування мови.

Мовознавці відзначають, що людям потрібна мова для того, щоб обмінюватись інформацією, спілкуватись. Без задоволення цієї потреби, тобто без мови, суспільство не могло б існувати. Мова - єдина, цілісна складна знакова система, точніше система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить засобом комунікації, обміну думки, закріплення думок, засобом їх формування.

Щодо вивчення мовлення, то у психології і психолінгвістиці воно розглядається як процес породження і сприйняття висловлювання, як вид специфічної діяльності людини, тобто як акт, який супроводжується послідовним викладом думок і забезпечує спілкування.

Зазначимо, що розмежовуючи поняття мови й мовлення, варто пам'ятати про їх єдність, їх нерозривний зв'язок, співвідношення між системою мови й мовленнєвою здатністю

Аналізуючи програми, бачимо, що там визначено коло вмінь, навичок, які стосуються питання мовленнєвої діяльності (вміння слухати і розуміти усне мовлення; будувати діалогічні й монологічні висловлювання; записувати враження, думки та ін). У програмі визначені основні напрями роботи з розвитку мовлення, організації мовленнєвої діяльності. Це удосконалення звуковимови і культури мовлення, робота над збагаченням, уточненням, активізацією словника, удосконаленням граматичного ладу мовлення; розвиток зв'язного мовлення.

В теоретичній частині нашого дослідження ми охарактеризували основні види робіт з розвитку мовлення за діючою програмою для 1-4 класів - це перекази і твори. Програмою передбачені різноманітні види переказів. Класифікували їх так: за типами мовлення (розповіді, описи, розповіді й описи з елементами міркувань, міркування; за стилем мовлення (художні й офіційно-ділові, публіцистичні, наукові); за способом виконання (усні й писемні); за обсягом та змістом (детальні, стислі, вибіркові з додатковим завданням - творчі); за метою виконання (навчальні, навчально-тренувальні, контрольні); за ступенем участі учнів у передачі змісту (колективні, напівсамостійні, самостійні); за сприйняттям вихідного тексту (прочитаного, сприйнятого зором, почутого, сприйнятого на слух тексту, сприйнятого на слух і зором тексту)

Встановили, що програма з розвитку зв'язного мовлення реалізується як на спеціально відведених уроках, так і під час занять з мови та української мови, на яких учні вчаться орієнтуватися в умовах мовлення, планувати своє висловлювання, добирати відповідні мовні засоби для вираження думки, контролювати правильність сказаного чи написаного.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1. Стан розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів

Аналіз методичної літератури, а також власні спостереження за навчально-виховним процесом у початковій школі дали змогу виявити, що загальний недолік педагогічної практики - недостатня спрямованість на послідовне, систематичне опрацювання розвитку мовлення д. Відповідно у молодших школярів не сформовано загального поняття про іменник, його семантичні та мовно-функціональні ознаки.

Метою констатувального експерименту є з'ясування стану сформованості мовленнєвої діяльності на уроках української мови.

Завдання констатувального експерименту:

здійснити дослідження з проблеми розвитку мовлення молодших школярів;

перевірити і проаналізувати стан організації процесу розвитку мовлення в початковій школі ;

визначити умови формування й розвитку мовленнєвої діяльності учнів у процесі шкільного навчання;

визначити рівні сформованості розвитку мовлення учнів на основі взаємодії всіх видів мовленнєвої діяльності.

Експериментальне дослідження розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів мало теоретико - експериментальний характер і проводилося у три етапи.

На першому (теоретичному) етапі - була визначена галузь і проблема дослідження, вивчалася педагогічна і методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися гіпотеза і завдання дослідження.

Другий етап (констатувальний) - передбачав вивчення реального стану методики проведення уроків української мови як засобу розвитку мовлення учнів та запровадження в їх зміст спеціальних вправ для реалізації поставлених завдань.

Третій етап (формувальний) - був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи роботи із формування мовленнєвих умінь і навичок учнів на уроках української мови в початкових класах.

Експериментальне навчання за пропонованими нами науковими та методичними положеннями здійснювалося на формувальному та перевірялось на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага була звернена на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення роботи та з'ясування подальших перспектив пропонованої системи роботи.

Експериментальним дослідженням було охоплено 56 школярів 3-х класів (30 учнів експериментального і 26 учнів контрольного класів) Радехівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Львівської області.

З метою виявлення рівнів сформованості в учнів початкових класів розвитку мовленнєвої діяльності на уроках української мови нами було проведено з учнями тематичне опитування у вигляді тестових завдань (Додаток А). Ці завдання були спрямовані на визначення рівня сформованості таких якостей словникового запасу учнів, як його уточнення, збагачення та активізацію, тобто специфічних умінь, від сформованості яких залежить сукупно уточнений, активізований та збагачений словниковий запас школярів:

Уміння усвідомлювати молодшими школярами функції слова у мовленні - складається з таких мікровмінь:

пояснити значення слова у даному тексті;

визначити спочатку слова, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні;

прочитати речення, пояснити значення підкреслених слів;

відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словом-відгадкою;

скласти речення з різними значеннями багатозначного слова;

скласти речення з кількома словосполученнями;

описати два предмети, використовуючи антоніми.

Уміння здійснювати аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом - складається з таких мікровмінь:

визначити невідомі слова;

з'ясувати мету вживання того чи іншого слова;

скласти речення із словом, вжитим у певному значенні;

дописати речення;

виконати різні творчі вправи;

порівняти текст чи речення, у яких відбулася заміна одних слів на інші;

усунути недоречні повторення;

вживати емоційно забарвлену і образну лексику.

Уміння самостійно вживати засвоєні слова у власному мовленні-складається з таких мікровмінь:

спостерігати за вживанням і значенням окремих слів у готових реченнях чи текстах;

пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку;

складати словосполучення із поданих слів;

вводити в речення антоніми;

замінювати одні слова іншими;

складати словосполучення, речення із потрібним словом;

складати розповіді за опорними словами;

складати словосполучення з багатозначними словами;

складати текст, використовуючи задані слова чи словосполучення.

За діагностикою даних умінь визначено чотири рівні сформованості мовленнєвих умінь в учнів за показниками точності, активізації та багатства словникового запасу:

1. Високий - учень правильно вживає слова в усному і писемному мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції слова у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо і пропускається, то відразу самостійно їх виправляє.

2. Достатній - учень може допускати одну помилку під час словникової роботи, може сам виправляти допущені помилки. Використовує слова у власному мовленні.

3. Середній - учень припускається двох-трьох помилок при опрацюванні словника у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не завжди самостійно вживає засвоєні слова у власному мовленні, його словник потребує активізації.

4. Початковий - учень при використанні і тлумаченні засвоєних слів у невеликому тексті помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправляти свої помилки, а також - неправильно усвідомлює функції слова у мовленні. Словник бідний, потребує активізації та збагачення. Учень не здатний виправляти свої помилки навіть з допомогою педагога (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 Рівні сформованості мовленнєвих умінь учнів контрольної та експериментальної груп на констатувальному етапі експерименту (у %).

	Високий	Достатній	Середній	Початковий
3-А (ЕГ)	6	32	50	12
3-Б (КГ)	4	34	52	10

Як бачимо з даних таблиці, на констатувальному етапі експерименту учні контрольних та експериментальних груп продемонстрували майже однакові показники сформованості у них мовленнєвих умінь на уроках української мови. Зокрема, високим рівнем охарактеризовано 4% учнів контрольної і 6% експериментальної груп, достатнім рівнем визначено 34% молодших школярів контрольної та 32% експериментальної груп, на середньому рівні знаходилось 52% опитуваних контрольної і 50% експериментальної груп, на низькому рівні відповідно було 10% дітей експериментальної і 12% контрольної груп (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Результати констатувального експерименту

Отже, результати констатувального експерименту свідчать про недостатній рівень сформованості мовленнєвих умінь учнів, що обумовлює необхідність розробки спеціальної методики, спрямованої на удосконалення розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів та перевірки її на ефективність в умовах формувального експерименту.

2.2 Методика розвитку мовленнєвої діяльності на уроках української мови

При визначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей з лексики учні початкових класів не одержують (це програмовий матеріал наступних класів), а мовленнєві уміння розвивають за допомогою практичних вправ у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1-4 класів з усіх дисциплін, а особливо з української мови. Тому мовленнєва діяльність пов'язувалася з усією системою навчання дітей у школі.

Варто зауважити, що учні контрольного класу продовжували навчання за традиційною методикою, а для школярів експериментального класу нами було впроваджено у процесі формувального експерименту спеціально розроблену методику розвитку мовленнєвої діяльності у молодших школярів.

У процесі формувального експерименту ми сприяли тому, щоб вихованці за допомогою різних вправ, переводили слова з пасивного до активного словника. Основними джерелами збагачення його були підручники з української мови, книжки для позакласного читання, навчальні посібники, газети, журнали, кіно, театр, телебачення, радіо, екскурсії, спостереження за навколишнім світом, мова батьків, учителя, близьких, в оточенні яких перебувають діти.

Виходячи із завдання збагачення активного словника учнів, уміння бачити в тексті художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні, на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з лексики, у ході словникової роботи ми працювали і над розвитком швидкості читання, розширенням кута зору читця, розвитком уваги, зорової пам'яті, удосконаленням артикуляційних навичок. Завдання на класифікацію, вилучення зайвого, визначення спільних і відмінних ознак під час цієї роботи вчили дитину логічно мислити. Виходячи із завдань словникової роботи, ми пропонували дітям такі вправи:

1. Прочитайте колонки слів, знайдіть пари близьких за значенням слів.

2. Прочитайте слово. Як сказати по-іншому?

3. Прочитайте слово з яких слів воно утворене?

4. Прочитайте словосполучення. Утворіть з його слів нове слово.

5. Серед слів знайдіть прикметник (іншу частину мови). Яке слово сховалось у цьому прикметнику? (Наприклад: пухнастий).

6. Прочитайте слова. Поділіть їх на дві групи. Поясніть, чому так поділили. Полічіть слова на групи, аналізуючи їх значення.

7. Серед словосполучень знайдіть і назвіть ті, які вжиті в переносному значенні. Поясніть свою думку.

Прагнучи виховати учнів високоосвіченими людьми, які вільно володіють усним і писемним мовленням, ми будували уроки української мови у тісному зв'язку з уроками читання. Важливим видом роботи над текстом було виконання вправ на розвиток орфографічної пильності, засвоєння теоретичних знань з мови, яке базується на читанні з граматичним завданням.

1. Знайти слово на задане правило.

2. Знайти словосполучення прикметник + іменник. Скласти словесний малюнок, використавши знайдені словосполучення.

3. Знаходження слів, які передають певні почуття (до чогось закликають).

4.  Української мови і знаходження споріднених слів.

5.  Української мови з виписуванням слів до практичного словника.

Вправи на визначення образної та смислової ролі слова і словосполучень практично переконували дітей в тому, що в художніх творах випадкових слів не буває -- кожне слово використане з певним смисловим художнім навантаженням. Вони мали значний великий вплив на розвиток у дітей образної уяви, асоціативного мислення, естетичного смаку, емоційного сприйняття прочитаного; збуджували інтерес до української мови.

1. Знаходження в тексті епітетів, порівнянь, метафор (без уживання термінів). Пояснення їх використання.

2. Знайдіть і прочитайте опис. Назвіть у ньому слова, які позначають ознаки предметів. Яку роль вони відіграють в описі?

3. Прочитайте, які слова передають швидкість зміни подій. До якої частини мови належать ці слова?

4. Знаходження в реченні (тексті) слів, ужитих у переносному значенні. Пояснення необхідності використання даного слова в прочитаному уривку.

5. Заміна поданих висловів словами тексту.

6. Добір слів, близьких за значенням до поданих. Як по-іншому можна сказати? Чому саме таке слово використав автор?

7. Читання і знаходження слів, за допомогою яких автор показує своє ставлення до зображуваного.

8. Пояснення доцільності використання образного слова, вислову в словесній картині.

9. Порівняння, образних висловів, використаних на початку і в кінці твору, які описують одне і те ж явище (предмет, істоту).

10. Знаходження слова, яке найчастіше повторюється у творі. Для чого його використав автор?

11. Визначити, який настрій передають дані слова. Що хотів підкреслити цим автор?

12. Які слова передають любов до людей (інші почуття)?

Роботу над словом можна було назвати ефективною, якщо учень використав його з таким значенням у власному мовленні, усному чи писемному.

Важливим напрямком збагачення словникового запасу молодших школярів була робота із пояснення походження (етимології) слів. Ми виходили з положення, що розуміти походження слова і вміти його пояснювати -- основа розвитку як пізнавального інтересу до рідної мови, так і зв'язного мовлення й навичок свідомого читання.

Вправи з етимології слів не передбачаються програмою, проте аналіз змісту підручників з української мови виявив значну кількість лексики, походження якої можна легко пояснити учням. Зрозуміло, що молодші школярі самостійно не можуть виконувати етимологічний аналіз слів, якщо у них не сформувати інтерес до таких завдань. При цьому, як засвідчує експериментальне дослідження, в початкових класах на уроках української мови досить ефективно цю роботу вести за трьома напрямками:

1. Учитель розповідає про походження певного слова, яке зустрічається у змісті навчання на уроках рідної мови, української мови, інших навчальних предметів.

2. В учнів тривалими вправами виробляється уміння пояснювати походження слів, у яких містяться «підказування» у допоміжному матеріалі з української мови -- малюнках, загадках, віршах, коротеньких описах, уривках з казок та легенд і т.п.

У процесі експериментального дослідження ми використовували спеціально розроблений тематичний словничок незнайомих чи малознайомих слів в системі вправ, які стимулюють пізнавальний інтерес під час уроків української мови.

І. Вправи, розраховані на пояснення походження слів учителем. Виконуючи такі вправи, ми намагалися доступно й цікаво пояснити походження слів. Розповідь не була тривалою. Щоб зацікавити учнів, ми використовували загадки, ілюстрації, предмети, про які йдеться.

Наприклад:

1. Велосипед.

-- Діти! Відгадаймо загадку:

Натискаю на педалі --

їду далі, далі, далі.

Їду швидко я вперед,

Мчиться мій... (велосипед).

А чи знаєте ви, що слова швидкий і велосипед родичі? Слово велосипед утворилось від латинського велокс, що означає швидкий, і педис -- нога. Разом -- швидконіг. Отже, це складне слово, у якому поєднано два поняття.

2. Дятел.

Діти, спробуйте відгадати ще одну загадку:

Вірно людям я служу --

їм дерева стережу.

Дзьоб міцний і гострий маю,

Шкідників ним добуваю.

Хто ж це такий?

Так, це дятел.

А назва його походить від слов'янського слова, яке означало той, що довбає. А чому його так називають, ви, певно, вже здогадалися. Птах тому так зветься, що він довбає кору дерев -- знищує шкідливих комах.

3. Ящірка.

Подивіться на малюнок і скажіть, що це за тварина. Де можна її побачити?

Слово ящірка означає та, що швидко утікає. Як ви вважаєте, чи правильно її назвали ?

II. Вправи на розуміння етимології слів за допоміжним матеріалом. Цей тип вправ містить підказку в самому матеріалі. Тут ми використовували віршовані тексти, бо, як відомо, діти люблять їх читати. Невеличкі віршовані рядки легко завчалися, і учні краще запам'ятовували походження певного слова. Інший варіант був розрахований на пояснення походження слова шляхом аналізу його окремих частин.

Такі вправи ми часто проводили у формі змагань: хто швидше розкриє таємницю походження слова. Звичайно, слушним було і використання загадок, ілюстрацій, прислів'їв. Наприклад;

Редиска.

Про який овоч йдеться в загадці:

Я кругленька, червоненька.

З хвостиком тоненьким.

На городі мене рвуть.

Мене ріжуть, мене труть

І до столу подають.

Як мене з народі звуть? (Редиска).

Послухайте, що розповіла про себе редиска:

Я у Франції вродилась,

В цілім світі полюбилась.

Означаю -- корінець.

Ось і загадці кінець.

2.Січень.

-- Діти, як називається перший місяць року ?

-- Так, січень. Про цей місяць складено багато прислів'їв. Послухайте одне з них:

Січень січе, ще й морозить, господар з лісу дрова возить.
А ось чому цей місяць назвали січнем, я вам розповім. Назва походить від старовинного слов'янського слова сікти. В цю пору давні слов'яни вирубував ліс, чагарник, готуючи землю для посіву зерна. Від основи дієслова сікти й утворився іменник січень.

Важливою умовою збагачення словникового запасу і мовленнєвого розвитку молодших школярів була робота, спрямована на формування умінь граматично правильно і лексично виправдано застосовувати у власному мовленні слова різних лексико-граматичних розрядів для побудови зв'язних висловлювань певного типу (розповіді, описів, міркування).

Розширення й збагачення запасу слів і використання їх в усному мовленні сприяло розширенню і конкретизації словника молодших школярів, надавало висловлюванням точності та виразності. Проаналізуємо дані особливості на прикладі збагачення словника молодших школярів прикметниками. Учні найчастіше вживають якісні ознаки на позначення розмірів, внутрішніх та зовнішніх ознак предмета та особи. На другому місці в словнику дітей знаходяться присвійні прикметники (лисячий, ведмежий). Відносні ж прикметники з мовленні молодших школярів нерідко замінюються іменниками в родовому відмінку з прийменником (дерев'яний будинок -- будинок з дерева).

Як показали спостереження, обмежена наявність прикметників у мовленні дітей зберігається навіть після ознайомлення з цією частиною мови та пояснюється невмінням використовувати їх багатозначність та синоніміку, несвідомим ставленням учнів до вибору найбільш вдалої ознаки для певного висловлювання. Так, у експериментальних дослідженнях О.Хорошковської знаходимо дані про те, що «більше 80% учнів 3--4 класів вмінням вживати прикметники у мовленні володіють ще на інтуїтивному рівні» [75,с.15-16]. Отже, ми на кожному етапі вивчення прикметника передбачали такі завдання, які б забезпечували підвищення рівня володіння школярами нормативними і комунікативними вміннями -- від інтуїтивного та аналітико-синтетичного (конструктивного) рівня до творчого.

Роботу над мовленнєвим розвитком в молодших класах ми спрямовували головним чином на усвідомлення учнями значеннєвих відтінків, переносних значень, емоційного забарвлення, зображувальної ролі слова, що дало змогу не тільки збагатити, а й уточнити та активізувати словник молодших школярів.

Уже з самого початку експериментального дослідження ми систематично спрямовували роботу на збагачення словника учнів, на вироблення вмінь правильно вживати їх у мовленні. Програмою з рідної мови в цей період передбачено практичне ознайомлення дітей зі словами-ознаками, словами-діями, словами-назвами предметів, формування уміння використовувати їх у мовленні. Кількість даних слів достатня для спілкування, однак не повною мірою сприяє підготовці учнів до побудови власних образних висловлювань. Адже, описуючи той чи інший об'єкт, діти повинні вміти визначити його ознаки за різними параметрами (розмір, колір, форма, запах, смак, матеріал тощо). Така робота сприяла розвитку у школярів спостережливості, формуванню вміння логічно мислити.

Отже, завдання вчителя полягало у створенні мовленнєвих ситуацій, які вимагали добору різноманітної лексики для опису предметів та явищ. Зокрема, для опису яблука ми пропонували такі слова-ознаки: червоне, жовте, зелене (за кольором); кругле, продовгувате (за формою); велике, мале, невеличке (за розміром), солодке, кисле, кисло-солодке (за смаком); запашне, ароматне (за запахом); лісове, садове (за приналежністю) тощо, В ході аналізу пропонованої лексики учні вибирають лише ті прикметники, які характеризують саме те яблуко, яке демонструє вчитель. У цілому ж виконання подібних завдань сприятиме збагаченню словника молодших школярів, бо передбачає аналіз різноманітної лексики.

Ефективним засобом збагачення словника учнів на уроках української мови були загадки. Робота над загадками була корисна як для розвитку мислення, так і для засвоєння нових слів та вироблення вмінь доцільно та влучно їх використовувати у власному мовленні.

Для аналізу ми добирали загадки, в яких були чітко виражені істотні зовнішні та внутрішні ознаки предмета, явища. Наприклад:

Я блискуча, гостренька, маю вічко маленьке,

За собою несу довгу-довгу косу. (Голка).

Учням ми пропонували запитання, які спрямовували їх на виділення слів, що створюють уявлення про предмет.

Які слова допомогли відгадати загадку? Назвіть їх.

Які ознаки ще варто дібрати для опису голки?

Наявність різноманітних ознак дозволяла створити повну картину того чи іншого предмета в уяві дітей. Це було можливо, коли у загадці використовувалися яскраві та точні ознаки, як приміром:

Круглий, смугастий,

До того ж -- ще й хвостатий.

Червоне серце, зелений бік,

Має солодкий, смачний сік. (Кавун).

Поряд із загадками, багатим матеріалом збагачення словника учнів були вірші, в яких був наявний образний опис предмета (явища). Віршовані рядки активізували діяльність на уроці, сприяли естетичному розвитку дітей, засвоєнню образної лексики.

Ефективними в розвитку словника учнів були вправи на впізнавання предметів за поданими ознаками. Вони давали змогу сформувати уміння учнів систематизувати подані ознаки і знаходити предмет, який відповідає такій загальній характеристиці. Наприклад:

Великий просторий світлий чистий --... (клас).

Червона легенька гумова --... (кулька).

Золоте яскраве гаряче --... (сонце).

Збагаченню словника школярів, розвитку вмінь описувати предмети, влучно висловлюватись сприяли вправи, які передбачали добір ознак до предметів. Такі завдання були підготовчими до створення різноманітних описів. Наприклад:

1.Виберіть з поданих слів лише ті ознаки, за допомогою яких можна описати ялинку. Поясніть, чому саме ці слова ви обрали?
Вічнозелена, кругла, пухнаста, смачна, струнка, солодка, новорічна, весела, лісова, зимова, квітуча.

2. Доберіть до слів берізка, сонце ознаки, які б допомогли уявити ці предмети.

3. Порівняйте предмети за їх ознаками. Лимон кислий, а груша.... (солодка). Крейда біла, а вугілля...

Ефективним засобом виховання у молодших школярів любові до мови, почуття прекрасного, а загалом і розвитку мовленнєвих умінь учнів були зразки високохудожніх описів. З самого початку експерименту ми ознайомлювали учнів з такими зразками мовлення:

Лілія

У теплій прозорій воді, оточена блискучими зеленими листками, білою зіркою розпустилася лілія. Чисті білі пелюстки, ніжна золота серединка -- все аж світилося вродою. Від тієї краси й саме плесо здавалося казковим, таємничим. А може, то сама водяна царівна обернулася квіткою?

(Г.Симанович).

Прослуховування таких описів позитивно впливало на збагачення словника учнів, виховувало у них любов до слова, формувало уміння аналізувати лексичні засоби, вибирати для опису відповідні слова у їх лексичному різноманітті.

Наступний етап роботи був націлений на усвідомлення учнями умінь лексично виправдано та граматично правильно використовувати слова у власному мовленні. Особливу увагу ми приділяли вправам., які допомагали учням усвідомити роль певних слів у побудові висловлювань. Пропонувалися завдання, які викликали мотивацію необхідності залучення даних слів у мовлення. Наприклад;

Прослухайте текст. Здогадайтесь, кого описано у цьому тексті.

Під кущем притаїлося... звірятко. У нього... вуха,... хвіст. Тулуб вкритий.... шерстю. Воно має... зуби.

Прослухавши текст, учні можуть дати різні варіанти відповідей (білочка, зайчик, мишка та ін.), оскільки з поданого тексту було важко дізнатися, про кого йдеться. Далі вчитель пропонував дібрати ознаки, які б характеризували зайчика. У ході колективної роботи з'явилися такі прикметники: маленьке, сіре, довгі, короткий, м'якою, гострі, міцні.

Подібна аналітико-синтетична робота допомагала зрозуміти визначальну роль слів-ознак у побудові висловлювань різних типів.

У художніх творах виявлялася образна функція слів. Для її усвідомлення учням ми пропонували тексти, багаті яскравими лексичними формами. Обов'язковою вимогою до таких текстів була їх художня цінність, естетична та образна насиченість. Наприклад:

Ромашка

У зеленому затишному храмі, вся переплетена золотими нитями сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця -- ромашка. Це, мабуть, була найпрекрасніша в світі квіточка: рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскраво-жовтою, в білих, ніжних прозорих пелюсточках голівкою, ще й зверху прикроплена дрібною, як вістря стальної голки, росичкою. (Г.Тютюнник)

У процесі аналізу цього тексту ми звертали увагу школярів на наявні у ньому прикметникові форми, за допомогою яких автор образно і досить поширено змалював ромашку. Для того, щоб переконати учнів у виражальних можливостях прикметників, ми пропонували молодшим школярам додаткові завдання:

1.Вилучити з літературного тексту всі прикметники, а потім
порівняти одержаний текст з першоджерелом.

2.Описати будь-яку іншу квітку, не вживаючи слова-ознаки. Однією з важливих функцій нового слова є їх здатність конкретизувати значення того слова, з яким воно уживається, Для усвідомлення цієї функціональної властивості ми використовували таку вправу:

Порівняйте значення окремого слова і словосполучення. Вкажіть, у якому випадку значення точніше? Чому?

Молоко -- гаряче молоко; спорт -- зимовий спорт; телевізор -- кольоровий телевізор; капелюх -- солом'яний капелюх.

У ході аналізу учні розуміли, що наявність більшої кількості у словосполученні й реченні дає можливість уявити, про який саме предмет йде мова У процесі виконання цього завдання додатково можуть бути утворені нові словосполучення: кип'ячене молоко, кисле молоко, автомобільний спорт, фетровий капелюх.

Для мовленнєвого розвитку молодших школярів важливим було вміння добирати синоніми та антоніми до виучуваного слова, доцільно вживати їх у текстах різних стилів та тематики. Систематична робота по добору ознак, близьких та протилежних за значенням, збагачувала словниковий запас учнів, привчала до точного слововживання. Сформованість уміння розрізняти відтінки в значенні слів забезпечувала правильне їх використання їх у текстах різних стилів. Виконуючи вправи із синонімами на матеріалі різних словосполучень, школярі вчилися правильно вживати їх у зв'язних висловлюваннях. Наведемо приклад вправи:

До поданих ознак доберіть схожі слова.

Міцний (сон. дружба, організм, людина.).

На початковому етапі ми додатково пропонували слова для довідок та зразок, як наприклад:

Сон (який?) міцний -- сон (який?) глибокий.

Слова для довідок: здоровий, глибокий, вірний, дужий, сильний.

У ході виконання вправи вчитель звертав увагу дітей на різноманітність синонімічних пар (залежно від змісту словосполучень):

міцна дружба -- вірна дружба;

міцний організм -- здоровий організм;

міцна людина -- сильна (дужа) людина.

У подальшій роботі по формуванню мовленнєвих умінь і навичок учнів виконання подібних вправ відбувалося без залучення довідкового словника, що змушувало школярів самостійно добирати ознаки, синонімічні до даних. Це активізувало словник учнів, сприяло розвитку уміння осмислено добирати ознаки.

Позбутися одноманітності в передачі думок допомагали вправи із застосуванням слів, ужитих у прямому та переносному значенні. Вправи ми планували у такий спосіб, щоб вчити дітей добирати найвлучніші вислови у власному мовленні.

Робота, спрямована на розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів, не вичерпувалася наведеними прикладами. Вона потребує постійної уваги вчителя, урізноманітнення дидактичного матеріалу та прийомів її організації.

У системі вправ із збагачення й уточнення словника найважливіше місце належало словниково-стилістичним. Сюди входили завдання на уточнення слів шляхом встановлення зв'язку їх з відповідними поняттями (показ малюнків, пояснення, аналіз, читання текстів, які допомагали краще розуміти слова): робота з синонімами, антонімами, багатозначність слів (без називання термінів), аналіз засобів виразності мови.

Значне місце відводилося також вправам, які допомагали розширити й уточнити словник дітей. Значення невідомих слів, що траплялися в текстах, обов'язково пояснювалися, причому робилося це й на інших уроках.
Для досягнення кінцевої мети -- розвитку образного усного мовлення -- ми розв'язували такі навчальні завдання: розширити і поглибити знання учнів про слова-назви, слова-ознаки, слова-дії -- викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову; формувати ініціативу й самостійність, оперувати словом у мовленнєвій діяльності; розвивати дитячу уяву, фантазію; виховувати вольові якості, вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати образну літературну мову, спостережливість, кмітливість; формувати навички приязного, ввічливого спілкування з ровесниками; удосконалювати вміння переносити знання, здобуті на уроці, в нові умови; застосовувати на уроці знання, набуті самостійно.

Вирішуючи ці питання на уроках української мови, ми збагачували мовлення учнів кількісно, тобто поповнювали їхній активний словник. При цьому вдосконалювали його і якісно, дбаючи про найточніше вживання слів, виразність думки.

Перед тим, як засвоювати синоніми, ми аналізували лексику підручників з української мови, враховуючи дидактичні принципи навчання. Учні усвідомлювали, що синоніми (слова, близькі за змістом) збагачували словниковий запас учнів, допомагали уникати повторення одного й того ж слова в реченні, робили мовлення більш точним, виразним, емоційно забарвленим. Тому в словниковій роботі на уроках української мови значне місце займали вправи з синонімами (без повідомлення цього терміна учням початкових класів). Ми використовували такі типи вправ:

1. Відшукування синонімічних груп у тексті.

2. Добір слів, близьких за значенням.

3. Пояснення синонімів.

4. Аналіз емоційних синонімічних слів.

5. Вписування в речення синонімів, доданих у кінці вправи

6. Складання речень з поданими синонімами.

7. Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих, що повторюються.

Програма з української мови для початкових класів передбачає вивчення й антонімів -- слів, що мають протилежні значення (легкий -- важкий, низький -- високий, початок -- кінець). У зв'язку з цим на уроках української мови ми використовували такі вправи:

1. До поданих слів добирати інші з протилежним значенням.

2. З поданих дібрати слова з протилежним значенням.

Найефективнішими виявилися вправи на вживання антонімів у роботі над зв'язним текстом. Так, працюючи над оповіданням Ю.Збанацького «Щедра осінь», ми пропонували учням знайти в оповіданні слова з протилежним значенням: вечори -- ранки, день -- ніч.

Зацікавлене спостереження над мовою в художніх творах, добір образних слів викликають у дітей бажання опанувати словникове багатство мови.

Ще одним видом роботи з розвитку мовлення були логічні вправи, що сприяли розвиткові мислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широко застосовуються в усіх початкових класах.

Тематика логічних вправ залежала переважно від матеріалу поданого в підручнику. Крім того, використовувалися натуральні предмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.

Найбільш вживаними були такі види словниково-логічних вправ:

1. Називання предметів: хто це ?що це ?

2. Називання ознак їх за кольором розміром, матеріалом, формою.

3. Називання предметів за властивими їм діями:...щебече, цвірінькає (соловей, горобець).

4. Називання предметів за властивими їм ознаками:...солодкий, кислий (цукор, оцет)

5. Групування предметів за загальними родовими ознаками: свійські й дикі тварини, риби, квіти, одяг, взуття, меблі тощо.

6. Добір до назв однорідних предметів слова, яке означає родове поняття: ластівка, горобець, сорока, синиця - це (птахи).

7. Добір слів, що означають вид поняття, до узагальнювальних: меблі - стіл, диван...; посуд - чашка....

8. Поділ предмета на складові частини: дерево: корінь, стовбур, листя...: будинок: двері, стіни, вікна...

9. Складання елементарних логічних визначень: мак -- це квітка: яблуня - фруктове дерево.

Виконуючи такі завдання, школярі навчалися елементарної класифікації (групування) слів, порівняння предметів і явища, встановлювати на основі цього схожість і різницю, ніж ними. Логічні вправи допомагали дітям правильні співвідносити родові і видові поняття, визначати правильний зв'язок між предметом і словом, яке позначає його.

Програма з української мови передбачає в кожному класі вивчення слів, вимову і правопис яких слід пам'ятати. До кожного з них ми розробили методичний комплекс, який складався з малюнка і картки. Передусім показувалося і називалося зображення, пояснювалося лексичне значення слова, а потім зосереджувалася на ньому увагу дітей. Пропонувалося чітко повторити його хором, двом-трьом учням окремо, вимову запам'ятати. На спеціальній дошці («Запам'ятай правопис цих слів») прикріплювався малюнок, під ним робився напис, ставився знак наголосу. На уроках рідної мови зверталася увага школярів на правопис. Малюнок і напис на деякий час залишався на дошці, щоб діти краще запам'ятали. Після цього вони успішно створювали і практично використовували словосполучення з новим словом, наприклад, заєць сіренький, заєць маленький, довговухий заєць та ін. Зразки конспектів уроків продемонстровано у додатку Б.